Зміст
Вступ
1. Правата обов'язки сторін
2. Відповідальністьта компенсація шкоди
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми. До перевезень, що здійснюютьсявнутрішніми водними шляхами (змішаними шляхами: ріка — море) застосовується як Кодексторгівельного мореплавства, так і ціла низка конвенцій.
Будапештська конвенція про договір перевезеннявантажів внутрішніми водними шляхами, 22 червня 2001 р., застосовується до будь-якогодоговору перевезення вантажів, у відповідності з яким порт навантаження або місцеприймання вантажу та порт розвантаження або порт здачі вантажу розташовані на територіїдвох різних країн, хоча одна з яких є учасницею Конвенції. Остання, насамперед,врегульовує права та обов’язки сторін договору: перевізника та відправника вантажу,та порядок розірвання договору. Як і більшість інших міжнародних актів, що просвіченоміжнародному перевезенню пасажирів та вантажів, дана Конвенція передбачає можливістьздійснення такого перевезення фактичним перевізником. Відповідно до її положень,за умови здійснення міжнародного перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами,перевізник залишається відповідальним за все перевезення у відповідності з положеннямиданої Конвенції. У тих випадках і у тій мірі, у якій перевізник та фактичний перевізникнесуть відповідальність, їх відповідальність є солідарною.
Мета дослідження полягає у здійсненні комплексногоаналізу прав та обов'язків сторін по Конвенції «Про договори перевезення вантажівпо внутрішнім водним шляхам».
Для досягнення цієї мети першочергове значеннямає чітке визначення й реалізація таких завдань:
дати загальну прав та обов’язків сторін;
визначити сферу застосування Конвенції;
проаналізувати відповідальність сторін у відповідностідо Конвенції;
1. Права та обов'язки сторін
Згідно з Конвенцієюу договорі передбачено певне коло осіб, які являються сторонами у здійсненні перевезення.А саме:
перевізник — будь-якаособа, якою або від імені якої з вантажовідправником укладено договір перевезення;
фактичний перевізник- будь-яка особа, іншу, ніж службовець або агент перевізника, якій перевізник доручивздійснення перевезення або частини цього перевезення;
вантажовідправник- будь-яка особа, якою або від імені або від особи якої укладений договір перевезенняз перевізником;
вантажоодержувач — особа, що має повноваження на одержання вантажу;
В свою чергу, перевізникзобов'язаний перевезти вантаж у належні строки й здати його в місці здачі вантажоодержувачув тому самому стані, в якому вантаж ним був одержаний. У разі відсутності домовленостіпро інше, приймання вантажу та його здача здійснюються на борту судна. Перевізниквизначає, яке судно він буде використовувати. Він зобов'язаний до й на початку рейсувиявити належну дбайливість, для того щоб забезпечити, з огляду на характер вантажу,який підлягає перевезенню, здатність судна прийняти вантаж, його придатність дляплавання, оснащеність й укомплектованість екіпажем, як це приписано чинними правилами,а також наявність на ньому національних і міжнародних дозволів, необхідних для перевезеннявідповідного вантажу [2].
Якщо обумовлено, щоперевезення повинно здійснюватися на визначеному судні або типі судна, перевізникможе вантажити або перевантажувати вантаж цілком або частково на інше судно абоінший тип судна без згоди вантажовідправника лише в таких випадках:
з настанням таких обставин,як низький рівень води, зіткнення чи будь-які інші перешкоди, що впливають на судноплавство,які неможливо було передбачати в момент укладення договору і які для здійсненнядоговору перевезення вимагають навантаження або перевантаження вантажу, і якщо перевізникне може одержати протягом розумного періоду часу вказівки від вантажовідправника,або коли це відповідає звичаям порту, в якому знаходиться судно.
За умови дотриманнявантажовідправником своїх зобов'язань перевізник повинен забезпечити, щоб навантаження,укладка та кріплення вантажу не впливали на безпеку судна. Перевізник має правоперевозити вантажі на палубі або у відкритих трюмах лише в тому разі, якщо це булообумовлено з вантажовідправником або відповідає звичаям цієї галузі торгівлі, абовимагається чинними приписами.
Перевізник повиненздати вантаж у строк, обумовлений у договорі перевезення, або, якщо цей строк небуло обумовлено, у строк, який було б розумно вимагати від турботливого перевізниказ урахуванням обставин рейсу та безперешкодного судноплавства.
Фактичний перевізник.
Договір, що відповідаєвизначенню, зазначеному в Конвенції, й укладений між перевізником і фактичним перевізником,є договором перевезення за змістом цієї Конвенції. Для цілей такого договору всіположення цієї Конвенції, що стосуються вантажовідправника, застосовуються до перевізника,а положення, що стосуються перевізника, застосовуються до фактичного перевізника.
У тих випадках, колиперевізник доручив здійснення перевезення або його частини фактичному перевізнику,навіть якщо це припустимо за умовами договору перевезення, перевізник, однак, залишаєтьсявідповідальним за все перевезення відповідно до положень цієї Конвенції. Усі положенняцієї Конвенції, що регулюють відповідальність перевізника, застосовуються такождо відповідальності фактичного перевізника стосовно здійснюваного ним перевезення.
Перевізник у всіх випадкахінформує вантажовідправника, якщо він доручає здійснення перевезення або його частинифактичному перевізнику.
Будь-яка угода з вантажовідправникомабо вантажоодержувачем, що розширює відповідальність перевізника відповідно до положеньцієї Конвенції, поширюється на фактичного перевізника тільки в обсязі, на який віндав явно виражену згоду в письмовій формі. Фактичний перевізник може посилатисяна будь-які заперечення, що можуть бути висунуті перевізником на підставі договоруперевезення [2].
Обов'язки вантажовідправника.
Вантажовідправник повиненсплатити суми, належні на підставі договору перевезення.
Вантажовідправник зобов'язанийдо передачі вантажу перевізнику подати йому в письмовій формі такі дані про вантаж,який підлягає перевезенню:
розміри, кількістьмісць або вагу й питомий навантажувальний об'єм вантажу;
маркування, необхіднедля ідентифікації вантажу;
характер, особливостій властивості вантажу;
указівки, що стосуютьсямитного або адміністративного режиму, застосовного до вантажу;
інші необхідні відомості,що зазначаються в транспортному документі.
Крім того, вантажовідправникповинен передати перевізнику, під час передачі вантажу, усі необхідні супровіднідокументи.
Вантажовідправник повинен,якщо цього вимагає характер вантажу, з урахуванням погоджених транспортних операцій,запакувати вантаж таким чином, щоб запобігти його втраті або пошкодженню з моментуйого прийняття перевізником і до здачі та виключити можливість заподіяння ним шкодисудну або іншому вантажу. Крім того, вантажовідправник повинен з урахуванням обумовленогоперевезення передбачити належне маркування відповідно до застосовних міжнароднихабо національних приписів, або, у разі відсутності таких приписів, відповідно дозагальноприйнятих у внутрішньому судноплавстві правил і звичаїв [7, с.73-75].
За умови дотриманняперевізником своїх зобов'язань вантажовідправник повинен навантажити, укласти йзакріпити вантаж відповідно до практики судноплавства на внутрішніх водних шляхах,якщо в договорі перевезення не зазначено іншого.
Небезпечний і такий,що забруднює навколишнє середовище, вантаж.
У разі перевезеннянебезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу вантажовідправникповинен до передачі вантажу й на додаток до відомостей, чітко інформувати перевізникав письмовій формі про небезпечні властивості вантажу й притаманні йому ризики забруднення,а також про запобіжні заходи, яких потрібно вжити.
Якщо для перевезеннянебезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище, вантажу потрібний дозвіл,то вантажовідправник передає необхідні документи не пізніше, ніж у момент передачівантажу.
Якщо продовження перевезення,розвантаження або здача небезпечного або такого, що забруднює навколишнє середовище,вантажу не можливі через відсутність адміністративного дозволу, витрати, зумовленіповерненням вантажу до порту навантаження або до найближчого місця, де він можебути вивантажений і зданий або знищений, покладаються на вантажовідправника.
За наявності безпосередньоїнебезпеки для життя, майна або навколишнього середовища перевізник має право вивантажитиабо знешкодити вантаж, або, якщо цей захід відповідає ступеню небезпеки, яку становитьвантаж, знищити його, навіть якщо до прийняття вантажу перевізник був поінформованийабо яким-небудь іншим чином дізнався про небезпечний характер або забруднювальніхарактеристики цього вантажу.
Здача вантажів.
Незважаючи на обов'язоквантажовідправника, вантажоодержувач, який після прибуття вантажу в місце здачівимагає його здачі, несе відповідальність згідно з договором перевезення за сплатуфрахту й інших зборів, пов'язаних з вантажем, а також за участь у покритті збитківпо загальній аварії. У разі відсутності транспортного документа або якщо він небув наданий, вантажоодержувач несе відповідальність за сплату фрахту, обумовленогоз вантажовідправником, якщо його розмір відповідає ринковій ставці [8, с.117-254].
Надання вантажу в розпорядженнявантажоодержувача згідно з договором перевезення або звичаєм цієї галузі торгівліабо відповідно до адміністративних правил, застосовними в порту вивантаження, розглядаєтьсяяк здача. Обов'язкова передача вантажу властям або третій стороні також розглядаєтьсяяк здача.2. Відповідальність та компенсація шкоди
Будапештська конвенція про договір перевезеннявантажів внутрішніми водними шляхами (КПГВ). Укладена 2001 р., Україна приєдналасьдо неї у червні 2002 р. Конвенція застосовується до будь-якого договору перевезення,згідно з яким порт завантаження або місце прийому вантажу та порт розвантаженнячи порт, де здається вантаж, розташовані у двох різних державах, з яких хоча б однає учасницею Конвенції (ст.2).
Конвенція поширюється на договір, якщо предметомйого є перевезення вантажу без перевалки як внутрішніми водними шляхами, так і шляхами,на які поширюється режим морських перевезень. Винятком є випадки, коли відповіднодо застосованого морського законодавства було складено морський коносамент або колиморське законодавство поширюється на більшу частину шляху, який має пройти судноз вантажем.
За Конвенцією «договір перевезення» — це «будь який договір, незалежно від його кваліфікації, згідно з яким перевізникза сплату фрахту зобов'язується перевезти вантаж внутрішніми водними шляхами».Конвенція розрізняє перевізника і фактичного перевізника. Перевізник — будь-якаособа, яка або від імені якої було укладено договір перевезення з вантажовідправником.Фактичний перевізник — будь-яка особа, що не є службовцем чи агентом перевізника,якій ним доручено здійснити повністю або частину перевезення. Всі положення Конвенціїстосовно вантажовідправника поширюються і на перевізника, а положення щодо перевізниказастосовуються до фактичного перевізника [2].
Доручення фактичному перевізнику на здійсненнявсього перевезення або його частини, навіть, коли це дозволено договором про перевезення,не знімає відповідальності з перевізника. Перевізник залишається відповідальнимза все перевезення згідно з положеннями Конвенції. До фактичного перевізника застосовуютьсятакі самі положення про відповідальність, що й до перевізника. Коли перевізник іфактичний перевізник несуть одночасно відповідальність, вона є солідарною. Ніщоне позбавляє права регресної вимоги у відносинах між ними.
Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіянувнаслідок втрати або пошкодження вантажу, що відбулося після того, як він прийняввантаж для перевезення, до моменту його здавання або після перевищення термінівздавання, якщо він не доведе, що шкоду зумовлено обставинами, яких дбалий перевізникне міг уникнути і наслідкам яких не міг запобігти. Відповідальність перевізниказа шкоду внаслідок втрати чи пошкодження вантажу впродовж часу до завантаження йогона судно або після його вивантаження із судна визначається відповідно до законодавствадержави, що застосовується до договору перевезення. Перевізник відповідає за діїабо бездіяльність своїх службовців чи агентів, яких він використовує під час виконаннядоговору перевезення, тією самою мірою, як і за свої дії чи бездіяльність, якщоці особи чинили в межах своїх службових обов'язків.
Конвенція передбачає умови звільнення перевізникавід відповідальності, а також визначає межі його відповідальності. Перевізник іфактичний перевізник можуть бути звільнені від відповідальності, відповідно до ст.18Конвенції, якщо втрата, пошкодження або затримка є результатом однієї з перерахованихв ній обставин. До таких обставин належать:
дія чи бездіяльність вантажовідправника, особи,яка отримує вантаж, або особи, уповноваженої розпоряджатися вантажем;
переміщення, завантаження, укладання, вивантаженнявантажу безпосередньо вантажовідправником або особою, яка отримувала вантаж, чиза їхнім дорученням третьою особою;
перевезення вантажу на палубі чи у відкритих трюмах,якщо про це була домовленість або це відповідає звичаям;
перевезення вантажу, який може повністю або частковобути втрачений чи пошкоджений внаслідок його природних властивостей;
відсутність або пошкодження упаковки, без якоївантаж зазнає втрат;
недостатнє або неточне ідентифікаційне маркуваннявантажу;
втрата або пошкодження вантажу внаслідок здійсненняабо намагання здійснити операції, пов'язані з рятуванням життя або майна на внутрішніхводних шляхах;
перевезення живих тварин, крім тих випадків, колиперевізник не вжив необхідних заходів або не було виконано інструкції, узгодженоїв договорі перевезення [2].
Сума відшкодування за втрату або пошкодження вантажунараховується відповідно до ст. 19 Конвенції. Коли перевізник несе відповідальністьза повну втрату вантажу, він має відшкодувати суму, яка дорівнює вартості вантажув місці й у день його здавання відповідно до договору перевезення. Причому здаваннявантажу не уповноваженій особі розглядається як втрата вантажу. За часткової втратиабо пошкодження вантажу перевізник несе відповідальність тільки в обсязі, на якийвартість вантажу зменшилася. Якщо вантаж внаслідок своїх природних властивостейпід час транспортування може бути пошкоджений, то перевізник відшкодовує лише частинузбитку, яка перевищує природний збиток (за об'ємом та вагою). Сторони мають визначитиці можливі природні втрати вантажу під час укладання договору перевезення. Якщоце не було зроблено, керуються правилами чи практикою, які діють в місці призначення.
Конвенція встановлює максимальну межу відповідальності.Відповідальність перевізника обмежується 666,67 розрахунковими одиницями за кожневантажне місце або іншу одиницю відвантаження (одиниця «спеціальних прав запозичення»за визначенням МВФ) або двома розрахунковими одиницями за кожний кілограм вказаноїу транспортному документі ваги втраченого або пошкодженого вантажу, залежно відтого, яка сума більша. Якщо вантажним місцем є контейнер, і у документі не вказанокількість цих місць або одиниць відвантаження, упакованих у контейнері, то сума666,67 замінюється на 1500 розрахункових одиниць за контейнер, що не має вантажу,і додатково на суму 25 000 розрахункових одиниць за вантаж, що міститься в контейнері.У п.2 ст.20 зазначено, що засоби для транспортування, якщо вони не є власністю перевізникаабо не надані ним, у разі їх пошкодження розглядаються як окрема одиниця відвантаження.
Якщо збиток спричинено затримкою здавання вантажу,перевізник несе відповідальність лише в розмірі, що не перевищує розміру фрахту.Загальна сума відшкодування не має перевищувати максимальної суми відшкодуванняза повну втрату вантажу. Максимальна межа відповідальності може бути збільшена,якщо характер і вища вартість вантажу або засобу для транспортування були прямовказані в транспортному документі, й перевізник не оскаржив ці дані. Межа відповідальностітакож може бути змінена, якщо сторони чітко обумовили вищі максимальні межі відповідальності.
Перевізник або фактичний перевізник не можуть посилатисяна звільнення від відповідальності та на її обмеження, передбачені Конвенцією абодоговором перевезення, якщо доведено, що заподіяна шкода є наслідком їх особистихдій або особистої бездіяльності, здійснених навмисне чи через необережність. Затаких самих обставин службовці та агенти, що діяли за дорученням перевізника абофактичного перевізника, не можуть посилатися на звільнення від відповідальностіабо на її обмеження.
Передбачені Конвенцією або договором перевезеннязвільнення від відповідальності чи її обмеження застосовуються за будь-якого позовуз приводу втрати, пошкодження чи затримки здавання вантажу, на який поширюєтьсядоговір перевезення, незалежно від того, ґрунтується позов на деліктній чи договірнійвідповідальності, або на інших правових засадах.
Згідно з Конвенцією утримувач вантажу у разі виявленняйого втрати чи пошкодження повинен заявити про це письмово, вказавши загальний характерпошкодження, не пізніше моменту здавання вантажу або під час спільного огляду сторонами.Беззастережне прийняття вантажу, якщо не доведено інше, є доказом того, що перевізникздав вантаж у тому стані й у тій кількості, в якій він був йому переданий для перевезення.Якщо пошкодження були непомітними відразу під час здавання вантажу, то застереженняпро це має бути зроблене у письмовій формі впродовж семи календарних днів з моментуздавання. У цьому разі потерпіла сторона має довести, що пошкодження відбулося підчас перевезення.
На компенсацію шкоди, спричиненої затримкою здаваннявантажу вантажоотримувач може претендувати, якщо доведе, що перевізник отримав повідомленняпро затримку впродовж 21 календарного дня з моменту здавання. Щодо позовної давності,то будь-які позови мають термін один рік, починаючи з дня, коли вантаж здали чимали здати. День, з якого починають рахувати позовну давність, до терміну позовноїдавності не зараховується. Особа, якій пред'явлено позов, може у будь-який моментвпродовж терміну позовної давності подовжити його, зробивши відповідну заяву. Призупиненнячи переривання терміну позовної давності регулюються законодавством держави, якезастосовується до договору перевезення.
Конвенція передбачає кілька видів транспортнихдокументів — коносамент та накладну, але не виключає і будь-який інший документ,що використовується в комерційній практиці й підтверджує договір перевезення вантажу,прийняття чи завантаження вантажу на судно перевізником. Відсутність транспортногодокумента або неповне його оформлення не впливає на дійсність договору перевезення.Транспортний документ крім свого найменування повинен містити такі дані:
найменування доміцилія, місце перебування перевізниката вантажовідправника;
найменування особи, яка отримуватиме вантаж;
назва і номер судна, якщо вантаж завантажений наборт, або зазначення у транспортному документі, що вантаж був прийнятий перевізником,але ще не завантажений на борт судна;
порт завантаження або місце прийняття вантажу тапорт розвантаження або місце його здавання;
звичайне найменування типу вантажу і характер йогоупаковки. Якщо вантаж небезпечний або загрожує забрудненню навколишнього середовища,має бути вказано його позначення відповідно до приписів. У раз відсутності такихпозначок — загальне найменування вантажу;
розміри, кількість місць або вага, а також ідентифікаційнемаркування вантажу, прийнятого на борт або до перевезення;
у певних випадках має бути зазначено, що вантажповинен або може перевозитися на палубі чи у відкритих трюмах;
узгоджені положення стосовно фрахту;
у разі накладної — точне зазначення того, є вонаоригіналом чи копією. У разі коносамента — кількість екземплярів оригінала;
місце і дата видачі транспортного документа [2].
Оригінал транспортного документа підписується перевізникомчи капітаном судна або особою, уповноваженою на це перевізником. Перевізник маєправо вимагати від вантажовідправника поставити свій підпис на оригіналі чи копіїтранспортного документа.
Коносамент видається лише на прохання вантажовідправникаі якщо це було обумовлено до завантаження вантажу або його прийняття для перевезення.Щодо правового регулювання коносамента, то це загальноприйняті норми. В Конвенціїцьому присвячено ст. 19, в якій зазначається, що оригінали коносаменту — цінні папери,що видаються на ім'я вантажоотримувача, ордерні або на пред'явника.
Висновки
Отже, водні перевізники історично знаходилися вбільш вигідному становищі порівняно з вантажовідправниками. Це давало їм можливість«диктувати умови». Наприклад, вони могли в договорах із вантажовідправникамивстановлювати занадто низький рівень відповідальності або взагалі відмовлятися везтитовари.
Через це для водних перевезень дуже важливе втручаннядержав, насамперед у порядок встановлення межі відповідальності перевізників. Щобскоординувати заходи різних держав у цій галузі, були укладені міждержавні угоди.
Тексти деяких міждержавних угод нерідко використовуютьсяяк основа для контрактів на перевезення навіть у тих країнах, що не є учасникамиконвенцій про водні перевезення.
Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правилпро коносамент (Гаазькі правила) 1924 р. встановлює єдині правила про коносамент.Ці правила визначають межі відповідальності перевізника. У 1968 році були прийнятіпоправки до конвенції. В новій редакції конвенцію звичайно називають Правила Гаaгa-Вісбі.У 1978 році була прийнята Конвенція ООН про міжнародні морські перевезення товарів(Гамбурзькі правила). Конвенція «Про договори перевезення вантажів по внутрішнімводним шляхам» від 22 червня 2002р.
Серед нормативних актів України у сфері морськихперевезень безперечно важливе значення має Кодекс торговельного мореплавства України.Був прийнятий 23.05.1995 р., введений в дію 12.07.1995 р., останні зміни 20.06.2007р.
Зокрема питання перевезення вантажів визначенов розділі 5 Кодексу торговельного мореплавства України.
Список використаноїлітератури
1. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.1995р.
2. Конвенція «Про договори перевезення вантажів повнутрішнім водним шляхам»
3. Внешнеторговые сделки / Сост. И.С. Гринько. — Сумы,2004. — с.15 — 48.
4. Гаджинский А.М. Основы логистики. — М., 2006. — с.9.
5. Дегтярева О.И., Полякова Т.Н., Саркисов С.В. Внешнеэкономическаядеятельность: Учеб. пособие. — М., 1999. — с.96-97.
6. Новиков Д.С. Транспорт в международных экономическихотношениях. — М., 2004. — с.73-75.
7. Плушников К.И. Транспортно-экспедиторские операции.- М., 2007. — с.45-114.
8. Саркисов С.В. Организация и управление доставкой товаровво внешнеэкономических связях (основы логистики): Учеб. пособие. — М., 2008. — с.117-254.
9. Саркисов С.В. Транспорт и его использование в условияхрынка. — М., 2004. — с.99-101.
10. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І.Рогач, О.І. Шнирков та ін. — К., 2005. — с.23.