ЗМІСТ
Вступ
РозділІ Поняття та характеристика договору перевезення пасажирів та багажу
1.1 Загальні засади перевезенняпасажирів та багажу
1.2 Поняття договоруперевезення пасажирів та багажу
1.3 Зміст договору тапорядок виконання
1.4Сторони договору перевезення пасажирів та багажу їх правовий статус
1.5Форма договору перевезення пасажирів та багажу
1.6 Особливостіправовідносин перевезення
РозділІІ Особливості перевезення пасажирів різними видами транспорту
2.1Перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом
2.2Перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом
2.3 Перевезення пасажирівта багажу внутрішньоводним і морським транспортом
2.4 Перевезення пасажирівта багажу авіаційним транспортом
2.5 Особливостіперевезення небезпечних вантажів
РозділІІІ Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу
3.1 Загальна характеристикацивільно-правової відповідальності за порушення транспортних зобов'язань
3.2 Відповідальність запорушення договору перевезення пасажирів та багажу залізничним транспортом
3.3 Відповідальність запорушення договору перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом
3.4 Відповідальність запорушення договору перевезення пасажирів та багажу внутрішньоводним і морськимтранспортом
3.5 Відповідальність запорушення договору перевезення пасажирів та багажу авіаційним транспортом
3.6 Звільнення перевізника відвідповідальності
Висновки
СПИСОКвикористаних джерел
Вступ
У всіх країнах світутранспорт є однією з важливих галузей народного господарства та складовоючастиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не виробляє новогопродукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючифункціонуванню інших галузей економіки, розв'язанню соціальних задач,раціональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючиобороноздатність країни.
Тому державна політика становлення та розвиткутранспортного комплексу України передбачає забезпечення своєчасного, повного таякісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях,створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємствтранспорту всіх форм власності та входження транспортного комплексу України доєвропейської і світової транспортної системи.
Задоговором про перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажирадо пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу — також доставити багаждо пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання багажу особі;пасажир зобов'язаний сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу —і за його перевезення (910 ЦК України).
Перевезенняпасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним таавтомобільним транспортом, а в містах — метрополітеном, трамваями ітролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські перевезення пасажирівта міські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськимитаксомоторами. Перевезення за плату пасажирів та їхніх речей громадянами, якіздійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а неправилами транспортного законодавства.
Роль і значення транспорту закріплено статтею 1 ЗаконуУкраїни «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р., в якій визначається, щотранспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва, якапокликана задовольнити потреби населення та суспільного виробництва вперевезеннях. Отже, законодавець визначає транспорт як важливу галузьсуспільного виробництва, що перебуває у тісній взаємодії з промисловістю;енергетичним, агропромисловим, будівельним і торговельним комплексом; зв'язком;житловим господарством, побутовим обслуговуванням населення; сфероювикористання й охорони природних ресурсів тощо. У кожній з перерахованихгалузей є окремі специфічні матеріальні умови виробництва, технологічніпроцеси, структура підприємств, особовий склад працівників і т. ін.
На сьогоднішній час чи не найпоширеніша функціятранспорту полягає у перевезенні пасажирів. Щорічно обсяги перевезенняпасажирів збільшуються на таких видах транспорту, як автомобільний,залізничний, відновлює свої можливості за рахунок покращення матеріальної татехнічної бази річковий, морський та авіаційний транспорт.
На даний момент вважається, що для задоволення потреб уперевезенні пасажирів та багажу необхідні транспортні засоби й комплекси, якімають бути побудовані й повинні перебувати у відповідному технічному стані,своєчасне впровадження заходів технічного переозброєння і передових методів звдосконалення всіх ланок транспортної системи. Досягнення стратегічнихрезультатів, які повинна забезпечувати транспортна система, залежить відвиконання вищезазначених завдань.
Сьогодні в Україні транспортний комплекс має своюорганізаційну структуру. За Законом України «Про транспорт» (розділі II, ст.21) у нашій країні сформована Єдина транспортна система, яка охоплює всі видидержавного, колективного й приватного транспорту, транспортно-технічні засоби,рухомий склад, структури управління на кожному виді транспорту тасоціально-економічного забезпечення. Підтвердженням цьому є статті 22—40зазначеного вище Закону. Так, стаття 22 визначає склад залізничного транспорту,до якого входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюютьперевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту,залізниці, шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні та постачальницькіпідприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади,заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури,науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, підприємствапромислового залізничного транспорту та інші підприємства, установи йорганізації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність ірозвиток. Подібні статті визначають інші складники транспорту.
Необхідно зазначити, що в юридичній літературівважається — транспортні правовідносини мають всі ознаки цивільно-правовихвідносин, які врегульовані нормами цивільного права на підставах договоруперевезень.
Враховуючи формування нових економічних відносин,створення стабільної та незалежної ринкової інфраструктури на сьогоднішній деньповинні бути актуальними питання подальшого розвитку транспортної системи,збільшення обсягів перевезень, в тому числі і пасажирів, що забезпечитьнаповнюваність державного та місцевих бюджетів.
На сьогоднішній час транспортне право Українитільки починає відокремлюватись в самостійну галузь права. У зв’язку з цим вюридичній літературі майже немає робот, які б висвітлювали основні принципидіяльності та правового регулювання транспорту.
Актуальністьтеми. Полягає в тому, що утворення України та становлення її як демократичної,правової, соціальної держави стало результатом втілення багатовікових традиційдержавотворення українського народу. Подальший державний розвиток обумовлюєнеобхідність удосконалення державної політики у сфері перевезень. Транспорт –найважливіша ланка у сфері економічних відносин, одна із провідних галузейматеріального виробництва. Він бере участь у створенні продукції та доставці їїспоживачам, здійснює зв’язок між виробництвом та споживанням, між різнимигалузями господарства, між країнами та регіонами. Без відносин у сферіперевезення був би неможливий сам процес сучасного виробництва, для якогонеобхідні зв'язки щодо постачання сировини і продукції.
В якості об’єкту дослідження в роботі взяте чиннезаконодавство України про транспорт та договірні відносини, а також деякі праціюристів в галузі транспортного, цивільного, господарського права, серед якихможна назвати таких, як: Демський Е.Ф., ГіжевськийВ.К., О.В.Дзеру, Н.С. Кузнєцову, О.А.Підопригору, Д.В.Боброву, С.М. Приступу, СергєєваА.П., Толстого Ю.К., Корнєєва С.М., Братуся С. Н., Попова Ю.А., Маслова В.Ф.таін.
Мета роботи полягає в аналізі основних правовихположень одного із інститутів транспортного права – перевезення пасажирів табагажу.
Головні завдання – проаналізуватинормативно-правову базу перевезень пасажирів різними видами транспорту,окреслити основні напрями її систематизації. Робота побудована таким чином, щобмаксимально виконати поставлені завдання. У зв’язку із цим: спочатку буде данохарактеристику правових відносин, які виникають під час перевезення пасажиріврізними видами транспорту і які оформлені відповідними цивільними договорами,будуть виділені основні права та обов’язки сторін в цих відносинах. Потімбудуть виділені основні підстави юридичної відповідальності за порушеннядоговорів перевезення пасажирів та багажу, а також підняті основні актуальніпроблеми, що виникли сьогодні в діяльності транспортної системи України.
В роботі використані різноманітні наукові загальніта спеціальні методи, такі як: логічний, порівняльний, історичний, методисинтезу та аналізу та ін.
/>/>/>/>РозділІ/>Поняттята характеристика договору перевезення пасажирів та багажу1.1 Загальні засади перевезення пасажирів та багажу
Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємствстановить виробнича діяльність з надання послуг. Одні послуги являють собоюрезультат певних видів діяльності або праці (споживні вартості) і втілюються утоварах, інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існувалиокремо від виконавців цих послуг. Головною особливістю договорів про наданняпослуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послугневіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такоїдіяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату,як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі наданняпослуги. Зобов'язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортнихдоговорів.
У ст.6 Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. визначенозагальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезенняпасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг,експлуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти(пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбаченоїх статутами [34, с. 247].
Підприємстватранспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державнихконтрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуваннямекономічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту.Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесіперевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повноївідповідальності [32, с. 64].
Відносинипідприємств транспорту загального користування з центральними та місцевимиорганами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування будуються наоснові податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічнихзасобів відповідно до чинного законодавства України.
Транспортнідоговори поділяються на основні та допоміжні. Основні транспортні договориопосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій таклієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти,договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організаціїперевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, наексплуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів тощо).
Перевезенняпасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транспорту, якими вониздійснюються, поділяються на: а) залізничні; б) внутрішніми водними шляхами(річкові); в) морські; г) повітряні; д) автомобільні.
Крімтого, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортноїорганізації (наприклад, Львівської залізниці) вважаються перевезеннямимісцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного видутранспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдинимтранспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями упрямому змішаному сполученні. На морському транспорті перевезення табуксирування бувають: а) каботажні — між портами України; б) міжнародні — міжіноземними портами [43, с. 276].
Коженіз видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншимитранспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид транспорту —трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте відносини, щоскладаються при транспортуванні цих продуктів трубопроводами, регулюються абозаконодавством про поставки, або законодавством про постачання енергетичних таінших ресурсів через приєднану мережу. Організація, що експлуатує трубопровід,водночас є й володільцем продукції, яка перебуває у трубопроводі [44, с. 186].
У ЦКУРСР (статті 358—368), ЦК України (статті 908—928), ГК України (статті 306—315)визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів.Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальністьсторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видівтранспорту та правила, прийняті у встановленому порядку. Зокрема, назалізничному транспорті діє Закон України «Про залізничний транспорт»від 4 липня 1996 p., Статут залізниць України, затверджений постановою КабінетуМіністрів України від 6 квітня 1998 р., на річковому — Статут внутрішньоговодного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15жовтня 1955 р., на морському — Кодекс торговельного мореплавства України,затверджений Верховною Радою України 9 грудня 1994 р[5, с. 349]., на повітряному— Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 4 травня 1993р [7]. Умовиперевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом івідповідальність сторін за ці перевезення визначаються Законом України«Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 p., Статутомавтомобільного транспорту УРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР 27червня 1969 р., та іншими нормативними актами.
Згіднозі статутами (кодексами) розробляються та затверджуються правила перевезення наокремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні.1.2Поняття договору перевезення пасажирів та багажу
Задоговором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язуєтьсяперевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здаваннябагажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, якамає право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатите встановленуплату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ч. 1 ст.910 ЦК).
Договірперевезення пасажира і багажу — це оплатний, двосторонній та консенсуальнийдоговір.
Договірукладається як усно — в разі попереднього продажу квитка, так і шляхом вчиненняконклюдентних дій — посадка пасажира при подачі транспортного засобу [30, с.369].
Відповіднодо ст… 910 ЦК України — за договором перевезення пасажира одна сторона(перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пунктупризначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пунктупризначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажирзобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу —також за його провезення.
Укладення договору перевезення пасажира та багажупідтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми якихвстановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Відповіднодо ст. 187 КТМ доказом укладення договору морського перевезення пасажира ісплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Договір морськогоперевезення пасажира включає і умову про доставку перевізником каютного багажу.При здачі багажу пасажир сплачує вартість його перевезення, що засвідчуєтьсябагажною квитанцією. Договір морського круїзу (ст. 195-202 КТМ) некваліфікується як різновид договору морського перевезення пасажира, авважається інститутом, що існує поряд з інститутом морського перевезенняпасажирів [30, с. 370].
Перевезенняпасажирів і багажу внутрішніми водними шляхами регулюються ст. 104-125 СВВТ.
Розгорнені правила, які регулюють відносини щодо перевезенняпасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом, встановлені ст.100-104 СЗУ, Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом,Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничнимтранспортом України. Укладення договорів перевезення пасажира автомобільнимтранспортом має свою специфіку. Зазвичай такі договори укладаютьсяавтовокзалами, автостанціями, від імені перевізника (ст. 42 Закону «Проавтомобільний транспорт» ). Договір укладається в письмовій формі, якщоможе бути пасажирський квиток, договір, квитанція тощо. Встановлюється, щодоговір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на правопроїзду. Укладений в такий спосіб договір набуває чинності з моменту посадкипасажира в автомобільний транспортний засіб. При туристичних перевезеннях, приперевезеннях на замовлення, а також у випадках, коли пасажир користується правопільгового проїзду договір перевезення вважається укладеним з моменту посадки вавтобус. Стосовно таксі встановлюються, що з моменту посадки пасажира договірперевезення набуває чинності (ст. 52 Закону «Про автомобільнийтранспорт»). Всі ці особливості визначення моменту укладення договоруперевезення та набуття ним чинності не мають істотного практичного значення, алише підкреслюють неконструктивність ідеї використання поряд з правовоюконструкцією укладення цивільно-правового договору правової конструкції набуття(набрання) ним чинності (ч. 2 ст. 631 ЦК).
Перевезення міським електричним транспортом такожздійснюється на договірних засадах (ст 4 Закону «Про міський електричнийтранспорт») Вшносини щодо перевезення регулюються Правилами користуваннятрамваєм і тролейбусом в містах України./>/>1.3 Зміст договору тапорядок виконання
Сьогодні при регулюваннітранспортних відносин під час перевезення пасажирів та їх багажу постають дві головніпроблеми, які пов’язані із:
1) створенням досконалої тасистематизованої нормативно-правової бази в сфері транспорту;
2) забезпеченням високогорівня транспортних послуг, які б відповідали світовим стандартам і задовольнялиінтереси та потреби пасажира.
Для вирішення зазначенихпроблем необхідно, в першу чергу, визначити правову природу транспортнихвідносин та окреслити їх юридичне оформлення.
Як вже зазначалось, виникаючі при наданні транспортомпослуг з перевезення пасажирів відносини оформляються договором, в силу якогоодна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти пасажира в обумовлений пунктпризначення, а інша сторона (пасажир) зобов'язується сплатити за проїздустановлену плату. Таким чином в даних відносинах є, як мінімум, дві сторони,що наділені взаємними правами та обов’язками. Такі відносини носятьцивільно-правовий характер. Правові підстави договору перевезення пасажирів таїх багажу передбачені ст. 910 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), що набувчинності з 01 січня 2004 року. Відповідно до вказаної статті за договоромперевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другусторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — такождоставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право наодержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату запроїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення.
Укладеннядоговору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідноквитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортнихкодексів (статутів) [44, с. 188].
Необхідно погодитись з тим,що на сьогоднішній час оформлення відносин з перевезення пасажирів у виглядідоговору та надання їм цивільно-правового характеру є найоптимальнішим варіантом.
Якщо дати цивільно-правову характеристику даномудоговору, необхідно зазначити, що він є взаємним, оплатним і консенсуальним.Крім того, договір перевезення пасажирів та багажу транспортом загальногокористування є публічним [30, с. 374].
Перевезення пасажирів та багажу регулюється в загальнійформі Цивільним кодексом, транспортними статутами і кодексами, а також діючимиПравилами надання послуг по перевезенню пасажирів. Про це зазначає вже згаданаст. 910 ЦК України, що носить відсилочний характер.
Потрібно підкреслити — оскільки стороною розглядуваногодоговору виступає громадянин-споживач (пасажир), на цей вид перевезеньпоширюється Закон України “Про захист прав споживачів” та інші правові акти.Всі згадані нормативні документи в сукупності складають законодавство, якерегламентує інститут перевезення пасажирів. Не можна визнати позитивниміснування такої кількості нормативних актів для однієї сфери надання послуг. Цеобумовлює виникнення правових колізій, відсутність чіткого механізмувідповідальності суб’єктів, що надають послуги з перевезення пасажирів.
Розглянемо загальні характеристики даного договору, йогоістотні умови та зміст. 1.4 Сторони договору перевезення пасажирів та багажу їхправовий статус
Сторонами в розглядуваному виді цивільно-правовихдоговорів є пасажир і перевізник, що мають чітко визначені права й обов’язки,які характеризують їх правовий статус та визначають істотні умови договору.
Однією із істотних умов договору перевезення пасажирівявляється плата.
Провізна плата, будучи ціноюдоговору, на транспорті загального користування визначається тарифами, а вінших випадках — угодою сторін. Тарифи на перевезення встановлюються державнимиі місцевими (для міського і приміського транспорту) органами виконавчої влади. Тарифизалежать від виду перевезення, його відстані, роду (типу) перевізних засобів ікатегорії (класу) займаного в них місця. Існують загальні і пільгові тарифи длядеяких пасажирів. У встановлених законом випадках пасажир взагалі може бутизвільнений від внесення проїзної плати (пенсіонери в міському транспорті йін.). Понесені в зв'язку з цим витрати відшкодовуються транспортній організаціїза рахунок засобів відповідного бюджету. Проїзна плата вноситься при укладаннідоговору. Виключення складають перевезення в не маршрутних таксомоторах,розрахунки за перевезення в яких здійснюються після їх завершення.
Основний обов'язок пасажира —сплата проїзних платежів. Придбання квитка й означає виконання даногообов'язку, якщо пасажиру не надане право безплатного проїзду. Пасажирзобов'язаний зберігати квиток до закінчення поїздки і пред'явити його в шляхупроходження на першу вимогу посадових осіб, уповноважених на перевірку проїзнихдокументів. Пасажир, виявлений у потязі (на судні, у літаку) без квитка або зквитком, що не дає право на проїзд у даному потязі (на судні, у літаку),зобов'язаний сплатити штраф у встановленому розмірі і, крім того, вартістьпроїзду до найближчої станції (порту). Потім він або здобуває квиток дляподальшого проходження, або віддаляється з потяга (знімається з рейса).Пасажири зобов'язані дотримуватись встановлених правил перевезень [30, с. 378].
Права, що належать пасажиру, різні і можуть бутизв'язані з:
а) висновком і виконанням договору перевезення;
б) зміною спочатку укладеного договору
в) відмовленням від його виконання.
У самому загальному виді вони зазначені в Цивільномукодексі України та конкретизовані в транспортних статутах і кодексах.
Так, відповідно до ст. 911 ЦК пасажир має право:
1)одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;
2)провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без правазайняття нею окремого місця;
3)купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки запільговою ціною;
4)перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановленихтранспортними кодексами (статутами);
5)зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзнихдокументів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби — на весь часхвороби;
6) відмовитисявід поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартістьквитка — залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленимитранспортними кодексами (статутами);
7)отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправленнятранспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.
Пасажирможе мати також інші права, встановлені іншими законами, транспортнимикодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаютьсявідповідно до них.
Таким чином перелік прав пасажира не замикається врамках транспортного законодавства. Пасажир, що виступає як споживач, має йінші права, що випливають із Закону України “Про захист прав споживачів”.
Насамперед, пасажир має право зайняти місце відповіднодо квитка. У випадку ненадання пасажиру місця відповідно до квитка перевізникзобов'язаний надати йому місце хоча б і більш високої категорії без стягуваннядоплати. При згоді пасажира зайняти місце меншої вартості йому повертаєтьсярізниця. Якщо пасажир відмовляється від запропонованої йому заміни, перевізникповертає вартість проїзду. Крім того, пасажир вправі провозити із собоюбезкоштовно одну дитину визначеного віку, якщо вона не займає окремого місця.Інші з пасажиром діти провозяться по дитячих квитках з наданням окремого місця.
Пасажир вправі також безкоштовно провозити із собою речі(ручну поклажу) у межах установлених вагових норм. Понад ці норми ручна поклажаможе провозитися як багаж за окрему плату. Пасажир вправі зробити одну зупинкуна шляху (якщо це можливо в залежності від виду транспорту), попередивши про теперевізника, із продовженням терміну придатності квитка на встановлений час, ау випадку хвороби — на час хвороби (при наявності довідки з лікувальноїустанови).
Нарешті, пасажир вправі відмовитися від договору допочатку перевезення або на шляху проходження. Відмовлення може бути змушеним(хвороба, затримка рейсу і т.д.) і добровільним. При змушеному відмовленніпасажиру повертаються гроші по невикористаному цілком або частково квитку.Наслідки добровільного відмовлення залежать від часу відмовлення. Частина, щоповертається пасажиру, вартості проїзду назад пропорційна кількості часу, щозалишилась до відправлення транспортного засобу. Вона визначається в транспортнихстатутах і кодексах.
У випадку припинення договору на шляху проходженняпасажиру повертається вартість проїзду за непрослідовану відстань. В усіхвипадках повернення проїзних документів з пасажира стягується встановленийзбір.
Інша сторона договору — перевізник зобов'язанийдоставити пасажира в пункт призначення в терміни, визначені транспортнимзаконодавством. Ці терміни фіксуються в затверджених перевізником розкладахруху транспортних засобів (польотів). Перевізник несе відповідальність зазатримку відправлення пасажира, а також за запізнення прибуття транспортногозасобу, що перевозить пасажира, у пункт призначення (за винятком перевезень уміському і приміському сполученнях) [30, с. 381].
Відповідальність перевізника настає при наявності йогопровини і полягає, як правило, в сплаті неустойки (штрафу) у розмірі,встановленому транспортним статутом або кодексом.
Провина перевізника в такомупростроченні презумується: він відповідає, якщо не доведе, що затримка абозапізнення мали місце внаслідок нездоланної сили, усунення несправностітранспортних засобів, що загрожує життю або здоров'ю громадянина, або іншихобставин, що не залежать від перевізника. Крім того, при відмовленні пасажиравід перевезення через затримку відправлення транспортного засобу перевізникповертає пасажиру проїзну плату [37, с. 863].
Необхідно зазначити, що відповідальність перевізника зазаподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира визначається не правилами продоговір перевезення, а нормами деліктного права. У цьому випадку перевізниквідповідає за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира (у тому числібезквиткового), виступаючи як власник джерела підвищеної небезпеки.
Лише на морському транспортівстановлено, що перевізник відповідає за смерть пасажира або ушкодження йогоздоров'я при наявності провини. Отже, не допускається безвинна відповідальністьперевізника перед пасажиром за підвищено небезпечну діяльність по експлуатаціїтранспорту.
Таким чином, можна зробитивисновок про те, що умови, підстави та порядок укладення договорів перевезенняпасажирів є майже однаковими на всіх видах транспорту:
— сторонами в такихправовідносинах виступають перевізник та пасажир;
— істотною умовою договору єйого ціна, яку сплачує пасажир;
- основні права та обов’язкисторін є ідентичними.
Система прав пасажирів доситьдосконала, але тільки при їх узагальненні, при наданні послуг певним видомтранспорту дуже велике значення має його специфіка, враховуючи яку задовольнитивсі вимоги пасажира досить складно. Таким чином перелічені вище права пасажирівта ознаки відповідальності транспортних перевізників можуть бути лише базою дляпобудови окремих правовідносин.
Охарактеризуємо розглядуванийвид договорів за ще однією істотною ознакою – формою їх укладення.
/>/>1.5Форма договору перевезення пасажирівта багажу
Будь-який договір перевезення пасажирів та багажуоформляється видачею пасажиру проїзного квитка та багажної квитанції, в якихвказуються всі істотні умови договору. Квиток та квитанція і являютьсясвоєрідною формою даної цивільно-правової угоди.
Сама форма вказаних провізних документів встановлюєтьсяв порядку, передбаченому транспортними статутами і кодексами. На окремих видахміського транспорту (наприклад, метро) договір може полягати конклюдентнимидіями пасажира без видачі квитка (при проході через турнікети метро іздійсненні платежу магнітною картою або жетоном). На усіх видах транспорту (завинятком повітряних і залізничного в потягах далекого прямування) проїзні квиткиє пред'явницькими документами: транспортна організація зобов'язана виконатидоговір перевезення у відношенні будь-якого пасажира, що пред'явив квиток абойого аналог при посадці. Однак після початку перевезення передача проїзногоквитка не допускається. Утрачений квиток не відновлюється, а внесена по ньомуплата за проїзд не повертається.
Аналізуючи форму квитка, намою думку вона потребує доповненню щодо змісту і містити відсоткові ставки вразі його повернення і невикористання з відповідних причин. Це питання як одиніз аспектів викриває проблему забезпечення прав пасажирів. На практиці ніпроцедура, ні сам порядок повернення квитка не захищають пасажира. Доволі частопасажир з певних причин не може ним скористатись і в такому випадку транспортнаорганізація не повертає повної вартості назад. Зрозуміло, що організація такожнесе певні збитки, але вони більше можуть бути віднесені до нормальногокомерційного ризику, ніж в рахунок коштів пасажира. На сьогоднішній час майжена всіх видах транспорту враховується час здачі квитка пасажиром, який його невикористав. До уваги не беруться форс-мажорні обставини, непереборна сила,нещасні випадки, що могли статись з пасажиром. Сама процедура повернення квитказабирає тривалий час у пасажира, при цьому йому не сплачують 100% йоговартості. Правила, які передбачають такі випадки досить не досконалі. Можливо,у зв’язку із зазначеним було б доцільно у зміст квитка включити відсотковушкалу вартості в разі його повернення пасажиром. Така б вартість враховувалаконкретну ціну квитка в разі його повернення в залежності від певної обставини,яку б повинен був підтвердити пасажир, і підлягала поверненню в будь-якій касі транспортногоперевізника [30, с.387].
Щодо самого договоруперевезення пасажирів та багажу, необхідно зазначити, що квитки можуть бутиразові (для однократного проїзду) і тривалі. Останні застосовуються приперевезеннях міським і приміським транспортом і укладаються шляхом придбанняабонементного квитка. Разові договори можуть полягати для проїзду в одному, аіноді й у зворотному напрямку (туди і назад) і мають установлений термін дії(термін придатності), у межах якого пасажир має право робити зупинки в шляху,тобто переривати перевезення. У деяких випадках термін придатності квитка можебути продовжений. При цьому, якщо квиток не був використаний з поважної причини(наприклад, через хворобу пасажира), перевізник зобов'язаний, а в іншихвипадках вправі продовжити термін придатності квитка./> 1.6Особливості правовідносин перевезення
Транспортні правовідносини, які виникають під часперевезення пасажирів та багажу, мають свої особливі ознаки, серед яких можнавиділити наступні:
1. Транспортні правовідносини складаються у сфері, деперевезення виступає у формі процесу виробництва на транспорті, закінченимпродуктом якого є надання послуг.
2. Транспортні правовідносини виникають у разіобов'язкової участі відповідного транспортного органу або посадової особи цьогооргану (підприємства, організації, установи). Для цих відносин характернанаявність державно-владного організуючого впливу або виконавчо-розпорядчоїдіяльності (наявність відповідних нормативних актів, планів перевезень,графіків руху транспортних засобів, дозволів на використання шляхів сполучення,ліцензування тощо).
3. Транспортні правовідносини можуть виникати заініціативою будь-якої із сторін. Проте згода чи бажання другої сторони майжезавжди є обов'язковою. Наявність згоди другої сторони відокремлює транспортніправовідносини від адміністративних.
4. Транспортні правовідносини виникають з приводуексплуатації транспортних засобів і шляхів сполучення, які виконують рользасобів виробництва, а відповідно і роль засобів праці робітників транспорту.
5. Предметом транспортних правовідносин завжди єдіяльність з надання послуг. Як зазначає В. В. Луць, головною особливістюдоговорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, єте, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги.Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного досяжногоматеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягаєу самому процесі надання послуги [29, с. 82].
З даною позицією можна не погодитись, оскільки бажаннябудь-якого пасажира, який користується транспортними послугами, такожспрямовані на отримання результату у вигляді безпечної та комфортної доставки упункт призначення.
Перераховані особливості транспортних правовідносин таїхня характеристика дають змогу зробити висновок про те, що не будь-якісуспільні відносини входять до кола транспортно-правових. Деякі ознаки маютьмісце і в інших, наприклад, цивільно-правових відносинах. Лише наявність управовідносинах сукупності всіх наведених вище ознак дає підстави вважати йоготранспортним [44, с. 193].
Транспортні відносини будуються на умовах рівностісторін, де права одних суб'єктів відповідають обов'язкам інших, і навпаки. Вюридичній літературі такі відносини прийнято називати горизонтальними.
Горизонтальними транспортними правовідносинамивизнаються відношення, в межах яких сторони відносно фактично і юридичнорівноправні. Це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкуванні одинодного. Саме такі відносини, при певному виключенні, виникають з договору проперевезення пасажирів і багажу. Існування такого роду горизонтальних відносин,на мою думку найоптимальніше створює можливості для задоволення потреб і вимогпасажирів [34, с. 149].
Розглянемо детальніше основні умови та порядокперевезення пасажирів і багажу деякими видами транспорту, а також окресленіпроблеми на конкретних прикладах і нормативних актах (правилах перевезення).
/>/>/>/>Розділ ІІ/>Особливості перевезення пасажирів різними видамитранспорту/>/>/>2.1 Перевезення пасажирів та багажу залізничнимтранспортом
Розглянемо проблемунормативного забезпечення та обслуговування пасажирів при укладенні договоруперевезень пасажирів залізничним транспортом.
Основним нормативним документами, що регулюютьперевезення пасажирів залізничним транспортом є Статут залізниць України таПравила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничнимтранспортом (далі — Правила). Необхідно зазначити, що перший нормативний актбув прийнятий ще за радянських часів, а другий затверджений наказом Міністерстватранспорту України № 297 від 28.11.1998р.
Зазначенівище Правила застосовуються при перевезенні пасажирів, багажу, вантажобагажузалізничними лініями загального користування у межах України та у вагонах паркузалізниць, або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належатьпідприємствам, організаціям, установам або громадянам — суб'єктампідприємницької діяльності.
Проаналізуємоосновні права пасажирів, що користуються послугами залізничного транспорту.Так, згідно із Правилами, пасажир, який прямує залізничним транспортом, маєправо на:
- безпечне і своєчасне доставляння до місця призначення, вказаного упроїзному документі, обслуговування під час перевезення згідно зі встановлениминормами;
- поставлення вимог до перевізника щодо виконання ним умов проїздузгідно з договором про перевезення;
- перевезення із собою безплатно однієї дитини віком до 5 років;
- безплатне перевезення із собою 36 кг ручної поклажі;
- перевідправлення багажу, повернення багажу на залізничну станціювідправлення;
- оголошення цінності багажу (вантажобагажу) під час здавання йогодо перевезення в багажних вагонах;
- переоформлення проїзного документа на поїзд, який відходитьраніше;
- користування за окрему плату постільною білизною, матрацом,подушкою та ковдрою належної якості у всіх вагонах пасажирських та швидких поїздів(крім загальних вагонів);
- поновлення проїзних документів — у разі прибуття поїзда до пунктупересадки пасажира із запізненням, що унеможливило посадку пасажира на поїзд,вказаний у проїзному документі;
- перевезення багажу від станції відправлення до станції виданнябагажу, розташованої за маршрутом прямування пасажира;
- зажадання від перевізника відшкодування за втрачений чипошкоджений багаж або вантажобагаж згідно з порядком, встановленим Статутом залізницьУкраїни, Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом та чинним законодавствомУкраїни;
- одержання на вокзалі чи у поїздісвоєчасної та точної інформації про перелік послуг, які надаються, їхню вартість,інформації про розклад руху поїздів та ін.;
- перевезення з собою дрібних домашніх тварин, зокрема собак, здотриманням вимог, встановлених Правилами;
- придбання у квитковій касі проїзного документа для проїзду на будь-якийпоїзд, у якому є вільні місця, до будь-якої станції за маршрутом руху поїзда;
- безперешкодного та безплатного користування до часу відправлення поїзда,вказаного у проїзному документі, залами чекання та іншими облаштуваннями навокзалі, призначеними для пасажирів;
- поновлення чинності квитка (крім плацкарти) у випадках,передбачених Правилами;
- переривання поїздки на шляхупрямування поїзда з продовженням терміну квитка;
- повернення проїзного документа у будь-якому пункті продажу квитківу разі відмови від поїздки.
Серед окреслених прав, на мою думку, перегляду зогляду їх актуальності потребують три:
— право на перевезення багажу в частині зменшення допустимої ваги багажу до 20кг. Встановлена норма 36 кг призводить до того, що пасажири беруть крупногабаритні грузи, які заважають іншим особам та створюють певні незручності. Упасажирському вагоні повинні знаходитись речі, які потрібні пасажиру в першучергу (необхідні для особистої гігієни, цінні та речі та ін.), для багажупередбачене багажне відділення. Правда, паралельно виникає інші проблема – навсіх зупинках потяг не може стояти тривалий час, тому можна не встигнутизабрати речі із багажного відділення. Це можна вирішити за рахунок відведенняспеціально пристосованих багажних відділень в кожному пасажирському вагоні;
— право безкоштовного перевезення дітей певного віку. Сьогодні дозволяєтьсяперевозити безкоштовно дітей до 5 років. Але враховуючи реалії,соціально-економічний рівень громадян, даний вік можна було б підняти до 8,або навіть до 10 років (такий вік дозволяє займати одне місце пасажиру здитиною). Заслуговує на увагу той факт, що останніми роками Укразалізницявводить безкоштовні тарифи для проїзду школярів у певний період року. Дляокресленої категорії дітей доцільно буде надати таку пільгу протягомкалендарного року;
— якпредмет багатьох спорів можна сьогодні назвати забезпечення пасажирам права напридбання постільної білизни, матрацу та ін. постільних речей. В деяких потягах(в залежності від класу) ціна на такі речі складає половину вартості квитка.Тим паче дані кошти збираються провідниками, що обтяжує їх облік та звітність.Доцільно б було включати дану послугу до вартості самого квитка або знизити її,встановивши на рівні не більше 20 % вартості квитка, надавши правобезкоштовного користування матрацом. Це б врахувало матеріальні можливості більшоїкатегорії пасажирів. [42, с. 369]
Всівищезазначені доповнення та зміни вимагають їх розгляду відповідними органамидержавної влади і зможуть сприяти покращенню становища пасажира на залізниці.
Необхіднозазначити, що потребують аналізу та перегляду і деякі обов’язки пасажирів.
Згідноіз встановленими Правилами пасажир зобов'язаний:
- сплатити перевізнику встановлену плату за здійснену поїздку чиперевезення багажу (вантажобагажу);
- здійснювати посадку в поїздтільки за наявності проїзного документа, якого слід пред'явити перед посадкою впоїзд провіднику вагона та особам, які контролюють вхід до вагонів поїзда;
- дотримуватись на території залізниці та під час поїздкигромадського порядку, Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, протипожежнихта санітарно-епідеміологічних правил;
- займати місце у вагоні згідно з придбаним проїзним документом;
- пред'являти документи, що підтверджують право на пільговий чибезплатний проїзд.
В останні роки на залізниці застосовується практиказгідно із якою пасажир на момент посадки повинен крім квитка пред’являтидокумент, що посвідчує особа. Внаслідок цього виникають численні конфліктніситуації. Не всяка особа може мати при собі паспорт, а іншого документу також неіснує. Вважаю, що від цієї практики необхідно відмовитись.
Розглянемо права та обов’язки перевізника, яківипливають з прав та обов’язків пасажира.
Відповідно до п. 11.3. Правил перевізникзобов'язаний:
а)безпечно перевезти пасажира від пункту виїзду до пункту призначення, вказаногоу проїзному документі, надавши місце згідно з придбаним проїзним документом
б)перевезти багаж пасажира до пункту призначення, вказаного в перевізному документі,та видати його пасажиру особисто або уповноваженій ним особі;
в)своєчасно доводити до пасажирів та осіб, які зустрічають, інформацію про запізненняпоїзда, зміну колії прибуття чи відправлення;
г)надавати користувачам інформацію про розклад руху поїздів, вартість проїзду,перевезення багажу, вантажобагажу, перелік та вартість послуг, наявністьвільних місць у поїздах;
д)оформляти за запитом пасажирів проїзні документи на будь-який поїзд, в якому євільні місця, до будь-якої станції призначення, на якій поїзд зупиняється, крімвипадків обмежень, зазначених у Правилах;
е)приймати від пасажира багаж для перевезення до станції, вказаної у проїзному документіабо розташованої за маршрутом прямування пасажира;
є)забезпечувати відповідність виробничих приміщень, будівель та рухомого складудо нормативних документів щодо їх експлуатації та надавати пасажирам, згідно зустановленими нормами, приміщення для очікування поїзда;
ж)оформляти зупинки та відновлювати поїздки пасажирам, надавати можливість пасажирузмінювати маршрут та умови проїзду на шляху прямування;
з)переоформлювати проїзні документи на поїзд, який відходить раніше, тапоновлювати проїзні документи у разі прибуття поїзда до пункту пересадкипасажира із запізненням;
и)надавати пільги пасажирам, які мають на це право, згідно із законодавствомУкраїни;
і)повертати платежі у разі відмови від поїздки чи перевезення багажу тазамінювати проїзні документи у разі виявлення будь-яких неточностей у їхоформленні з вини залізниць;
к)забезпечувати схоронність ручної поклажі пасажирів у камерах схову, а багажу тавантажобагажу — в сховищах та під час перевезень;
л)контролювати правильність використання засобів залізничного транспорту і дотриманняПорядку обслуговування громадян залізничним транспортом.
Всвою чергу, перевізник має право:
- вимагати від пасажира дотримання Правил поведінки громадян назалізничному транспорті, Порядку обслуговування громадян на залізничномутранспорті, Правил протипожежної безпеки на залізничному транспорті,затверджених наказом Міністерства транспорту України від 1 липня 1997 року N240;
- відмовити пасажиру в придбанні проїзних документів у випадках,передбачених Правилами;
- вимагати розпакування багажу у разі виникнення сумніву щодоправильності оголошеної цінності;
- відмовити в прийманні вантажобагажу, якщо відправник відмовився оголоситийого цінність;
- відмовити у посадці в поїзд при пред'явленні пасажиром недійснихпроїзних документів;
- відмовити у поверненні платежів за недійсні проїзні документи тапри наявності на них позначок про порушення правил перевезень;
- видалити пасажира з потягу у разі виявлення обставин, передбаченихнормами вказаних Правил.
Серед вказаних вище правил не можна назватинедоліки. Потребує лише додаткового забезпечення ознайомлення пасажирів ізправилами поводження, безпеки у вагоні. В багатьох випадках вони не доводятьсядо відома пасажирів, не у всіх вагонах вивішені або не у повному складі. Втакому випадку і вимагати від пасажира їх виконання досить складно. Можливо відеалі доведення всіх необхідних правил до пасажирів повинні здійснювати провідникишляхом їх оголошення [40,с. 297].
Розглянуті вище права та обов’язки складають змістдоговору перевезення пасажирів залізничним транспортом.
Якщо перевізникомвиступає не залізниця, відповідальність залізниці перед перевізником таперевізника перед залізницею встановлюється договором.
Уразі укладання договору на перевезення між пасажиром — відправникомвантажобагажу, замовником організованої групи пасажирів безпосередньо ззалізницею, на останню поширюються права та обов'язки, передбачені вище.
Розглянемоті умови та порядок здійснення таких перевезень, що потребують додатковоїуваги.
Дооднієї із основних таких умов належить продаж квитків у спеціально пристосованихмісцях – касах, а вірніше організація такого продажу.
Згідноіз встановленими правилами квиткові каси відкриваються на всіх станціях ізупинкових пунктах, де кількість проданих документів становить 50 і більше задобу.
Настанціях і зупинкових пунктах, де обсяг продажу проїзних документів менший, суб'єктигосподарювання встановлюють інший порядок продажу, із урахуванням місцевихумов. На практиці проконтролювати на таких зупинка наявність продажу квитківдосить складно, тому вважаю, що необхідно на нормативному рівні забезпечитийого через функціонування постійно діючих пунктів з чітким графіком роботи.Фінансування таких пунктів можуть взяти на себе як раз місцеві органи влади(наприклад, сільські ради по території яких проходить залізниця).
Залежновід величини пасажиропотоку, кількості квиткових кас та з метою забезпечення наданняпільг згідно із законодавством України каси можуть спеціалізуватись:
а) занапрямами (Північ, Південь, Захід, на міста, регіон та ін.);
б) завидами сполучень (міжнародне, приміське, пряме);
в)продажу заздалегідь та добові;
г)для певної пільгової категорії пасажирів (інвалідів, учасників війни, депутатів,пасажирів з дітьми, військовослужбовців, службова та ін.).
Спеціалізованікаси для певних категорій пасажирів можуть відкриватись у кожному випадку, колипасажиропотік цих категорій є достатнім для безперервної роботи каси у денномута змінному режимі.
Якщопасажиропотік є недостатнім, допускається змішана спеціалізація роботи кас (дляінвалідів та депутатів, для військовослужбовців та службова, для приміського тапрямого сполучення та ін.).
В проїзнихдокументах, оформлених у вагони з нумерованими місцями, зазначається номер та датавідправлення поїзда, номер вагона та номер місця. Вище вже зазначалось проможливість та необхідність включення до змісту квитка шкали погашення йоговартості в разі повернення. Існує ще одна проблема, яка під час перевезення єпричиною виникнення конфліктів між пасажирами.
Такдо введення в дію національної автоматизованої системи продажу квитків номер місцявказується тільки в проїзних документах, оформлених від станції відправлення поїзда,від станцій зміни трафаретів, від проміжних станцій, включених доавтоматизованої системи «Експрес-2» з однаковими умовами оформлення проїзнихдокументів зі станцією відправлення. В проїзних документах, оформлених відіншої проміжної станції, номер місця не вказується, але вільне місцегарантується і надається провідником вагона.
Проблемаполягає у використанні вагонів загального сполучення. В таких вагонах спальнімісця не передбачаються і є спільними для користування всіма пасажирами. Але уквитках на такі вагони місця позначаються. Це не потрібно, оскільки при посадцівони не дотримуються — пасажири, які мають квиток з одним місцем можуть прийтипізніше, ніж пасажири з іншим. Внаслідок цього виникають суперечки. Враховуючите, що у вагонах пасажирських потягів загального користування розміщенняпасажирів йде за загальною їх кількістю, необхідно вивести з автоматизованоїсистеми порядок, що передбачає нумерацію місць [24, с. 217].
Намою думку не можна назвати позитивним досвід застосування черговості видачіпроїзних документів.
Так,згідно із чинним законодавством правом позачергового оформлення проїзнихдокументів в добових та касах попереднього продажу (у разі особистого зверненняз пред'явленням посвідчення особи) користується величезна кількістьпільговиків.
Уявимоситуацію коли до каси, в якій стоїть 20 чоловік, підійшло 10 осіб, щокористуються правом позачергового та першочергового обслуговування. Ситуація,до речі, типова. Часто конфлікт виникає навіть за одного пільговика. Тому втакому випадку доцільним буде використання саме спеціалізованих кас, а незагального користування. Тоді право на поза чергу втратить своє значення.
Проаналізувавшиумови проїзду пасажирів залізничним транспортом, можна коротко сформуватинайоптимальніші на сьогоднішній час, такі як:
1.Після посадки пасажирів у вагон та відправлення поїзда провідник вагоназобов'язаний додатково перевірити чинність проїзних документів та погасити їх, незачіпаючи компостерних знаків, за винятком проїзних документів з пересадкою та проїзнихдокументів пасажирів, які заявили, що вони бажають зробити зупинку на шляху прямуванняпоїзда. Додатково перевіряється наявність посвідчень, що дають право набезплатний чи пільговий проїзд, відповідність прізвища на іменних проїзних документахпрізвищу в паспорті чи в посвідченні особи. Проїзні документи пасажирів м'яких,купейних та плацкартних вагонів зберігаються у провідника вагона.
В загальнихвагонах проїзні документи зберігаються у пасажирів і пред'являються за вимогоюосіб, які здійснюють контроль.
2. Навсьому шляху прямування пасажирам повинна надаватись можливість користуватись наявнимиу вагоні двома санітарними вузлами, для чого провідник вагона зобов'язаний утримуватиїх відчиненими, що під час проїзду не завжди дотримується.
Користуваннясанітарними вузлами повинно припинятись при проходженні поїзда через станції тасанітарні зони, про що за 30 хвилин пасажири повинні сповіщатись провідникомабо через поїзне радіо.
3.Пасажири повинен користуватись спальними місцями в будь-який період доби. Підняттяі опускання верхніх полиць за бажанням пасажирів виконують провідники вагонів.
4.Пасажири всіх вагонів зі спальними місцями тричі на добу (з 8 до 10 години, з15 до 17 години та з 20 до 22 години місцевого часу) повинні забезпечуватись завстановлену плату чаєм та кавою.
5. Увсіх дальніх пасажирських поїздах повинні бути ігри (доміно, шашки, шахи), якіпровідники вагонів пасажирам видають безплатно. Азартні ігри на гроші у поїздахі на вокзалах забороняються.
6.Медикаменти з поїзної аптечки у медично доцільних кількостях, а також кип'яченаабо охолоджена кип'ячена вода повинні надаватись пасажирам безкоштовно.
7. Упасажирських вагонах місцевих і дальніх поїздів повинно бути забезпеченопаління у тамбурі з некотлового боку вагона. Паління у місцевих електро- ідизель-поїздах дозволяється у будь-якому тамбурі вагона (крім дитячого вагона).У вагонах приміських поїздів, у тому числі у тамбурах, паління заборонено. Порушенняцього правила спричиняє попередження або накладення штрафу у розмірі, встановленомузаконодавством України.
8. Вокремих поїздах під час руху пасажирам повинна бути надана послуга пооформленню проїзних документів поїзда з пункту пересадки, в тому числі на іншівиди транспорту та зворотний шлях. Інформація про такі послуги надається укасах, що здійснюють продаж проїзних документів на цей поїзд, провідникамивагонів та засобами оповіщувального зв'язку такого поїзда.
9. Увипадку втрати провідником вагона прийнятих на зберігання від пасажирів проїзнихдокументів начальник поїзда повинен складати акт, який, крім нього, підписуютьпасажири і провідник вагона. Акт завіряється штемпелем попутньої станції абоштемпелем начальника поїзда. Акт є підставою до приїзду пасажира до станціїпризначення. Акт є підставою для проїзду пасажира до станції оформлення начальникомпоїзда нового проїзного документа.
Якщопасажир їхав у відрядження, то йому, на підставі акта для пред'явлення замісцем роботи, начальником поїзда в касі тієї станції, на якій поїзд маєзупинку, оформляється новий проїзний документ з відміткою на звороті«замість втраченого». На підставі цього акта начальником поїзда в касістанції оформляються нові проїзні документи з відміткою на звороті цихдокументів «замість втраченого» [23, с. 49].
Враховуючи те, що серед всіх видів транспорту –залізничний виконує найбільшу кількість перевезень пасажирів, внесення запропонованихзмін повинно бути першочерговим завданням для відповідних органів влади./>/> 2.2 Перевезення пасажирів та багажу автомобільнимтранспортом
Не менш проблематичні питання існують і при наданніпослуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом.
На сьогоднішній час правовими основами для діяльності автомобільноготранспорту в України є відповідний Статут автомобільного транспорту, ЗаконУкраїни “Про автомобільний транспорт” та інші нормативні документи.
Порядок та умови організації перевезень пасажирів данимвидом транспорту затверджені наказом Міністерства транспорту України № 21 від21.01.1998р. (далі – Порядок).
Однієюіз основних умов перевезення пасажирів автомобільним транспортом є те, щотехнічний стан автобусів та вантажопасажирських автомобілів, які працюють на маршрутах,повинен відповідати вимогам Правил дорожнього руху та інструкціямзаводів-виготовлювачів. Акцент на даному питанні є важливим, оскільки за бракомкоштів більшість авто підприємств сьогодні використовують застарілий паркмашин, які не відповідають вимогам безпеки руху і можуть завдати шкодиздоров’ю.
Так,наприклад, згідно із встановленими правилами на маршрутах у гірській місцевостіне допускається використання автобусів та вантажопасажирських автомобілів зпробігом понад 200 тис. км з початку їх експлуатації, при цьому автошини повиннімати ступінь зносу не більш як 50 відсотків від нормативного. Але можна звпевненістю стверджувати, що дані норми не дотримуються.
Неприпустимимє і випуск на лінію автобусів та вантажопасажирських автомобілів:
- з несправним спідометром та пошкодженням обладнання аварійноговідкриття люків, дверей, вікон у салоні автобусів;
- не забезпечених необхідним протипожежним обладнанням, медичнимиаптечками, знаками аварійної зупинки, противідкотними упорами;
В автобусахта вантажопасажирських автомобілях, які виконують перевезення пасажирів, неповинно бути конструктивних елементів, не передбачених заводом-виготовлювачем, утому числі заблокованих дверей і аварійних виходів; пошкоджень оббивки сидінь івнутрішніх стінок салонів та пофарбування; плям і подряпин, а також не повиннівикористовуватися непрозорі матеріали для заміни скла.
Автобусита вантажопасажирські автомобілі на маршрутах у гірській місцевості повиннібути обладнані протитуманними фарами і фарами заднього ходу.
Перевізникповинен здійснювати контроль за дотриманням водіями розкладу руху та норм місткостіавтобусів і вантажопасажирських автомобілів на предмет відповідності допаспорта заводу-виготовлювача.
Наміських та приміських маршрутах кількість пасажирів в автобусі не повиннаперевищувати загальної місткості, передбаченої інструкцієюзаводу-виготовлювача. Згадаємо перевезення автомобільним транспортом міськогосполучення, коли машини перевантажуються в декілька разів [27, с. 65].
Наміжміських, міжнародних та таксомоторних маршрутах кількість пасажирів неповинна перевищувати кількості місць для сидіння.
Дороботи на автобусі допускається водій тільки тієї категорії, яка дозволяєпрацювати на пасажирському автомобільному транспорті.
Посадка(висадка) пасажирів у маршрутні таксомотори та вантажопасажирські автомобіліпроводиться на зупинках та на шляху прямування транспорту на вимогу пасажирів. Посадкана вимогу на шляху прямування проводиться тільки за наявності вільних місць, іздотриманням Правил дорожнього руху.
Маршрутнітаксомоторні перевезення та вантажопасажирські перевезення здійснюються відповідносертифікованими автобусами (мікроавтобусами) та вантажопасажирськимиавтомобілями. Досить часто такі перевезення здійснюються особами, які не маютьвідповідних дозволів та ліцензування. У зв’язку з цим необхідно створитиспеціальний підрозділ в структурі ДАІ або податкової міліції, який конкретноконтролював ці питання.
Необхідно підкреслити і про важливість передбаченнязаконодавством спеціальних вимог до розміщення візуальної інформації на автобусах,мікроавтобусах та вантажопасажирських автомобілях.
Так,наприклад, на таксомоторі повинен обов’язково встановлюватись таксометр, сигнальнийліхтар із зеленим та червоним світлом угорі праворуч на лобовому склі, розпізнавальнийліхтар оранжевого кольору на даху таксі з композицією з чорних квадратів, розташованиху шаховому порядку.
Сьогодніукладання договорів про організацію перевезень пасажирів та багажу автомобільнимтранспортом має наступні особливості:
1.Перевезення пасажирів автомобільним транспортом здійснюється на підставі одногоз таких документів:
квитка,який посвідчує право громадянина на користування автомобільним транспортом та перевезенняза плату багажу на міських (у тому числі маршрутних таксомоторних), приміських іміжміських маршрутах. Форма квитка та багажної квитанції на міжнародніперевезення пасажирів, Інструкція з оформлення квитка та багажної квитанції напроїзд в автобусах міжнародних маршрутів встановлюються чинним законодавством;
довгостроковогодоговору перевезення організованих груп дітей, зразок якого затвердженийнаказом Мінтрансу та Міносвіти від 10.12.97 р. N 431/7, договору разового перевезенняорганізованих груп дітей у формі замовлення, зразок якого затверджений наказомМінтрансу та Міносвіти від 09.01.98 р. N 4/8, а також дозволу на перевезенняорганізованих груп дітей, зразок якого затверджений наказом Мінтрансу таМіносвіти від 09.01.98 р. N 5/9;
зовнішньоекономічногодоговору про сумісну діяльність, пов'язану з міжнародним регулярним перевезеннямпасажирів, та договору про міжнародні нерегулярні і маятникові автомобільні перевезенняпасажирів;
довгострокового договору на перевезення туристів, зразокякого затверджений наказом Мінтрансу та Держкомтуризму від 10.12.97 р. N 433/5 тадоговору разового перевезення туристів, зразок якого затверджений наказомМінтрансу та Держкомтуризму від 09.01.98 р. N 6/4;
договору про сумісну діяльність, пов'язану зобслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом ;
договоруоренди приміщення підприємствами, що надають послуги населенню та пасажирам.
2. Які при перевезенні пасажирів залізничним транспортом, суттєве значення відіграєобслуговування населення та пасажирів на автостанціях.
Згідноіз встановленим порядком працівники автостанції, робота яких пов'язана зобслуговуванням населення і пасажирів, повинні мати службові знакирозпізнавання (індивідуальні інформаційні картки).
Забуті,знайдені і нерозпізнані речі видаються з оформленням відповідного акта про їх виявлення,форма якого затверджується Мінтрансом, після детального опитування заявника іподання ним документів, що посвідчують особу.
Обслуговуваннянаселення, пасажирів та водіїв, приймання і відправлення автобусів наавтостанціях, автовокзалах (далі автостанції) організовується згідно з вимогамитехнологічного процесу роботи автостанції та паспортом автостанції.
Типовийтехнологічний процес роботи автостанції – це акт, що регламентує обслуговуваннянаселення, пасажирів і водіїв, забезпечення цілеспрямованих і послідовних дійщодо організації приймання, відправлення пасажирів та їх інформаційногозабезпечення; раціональної організації роботи квиткових кас, камери зберіганнябагажу; організації диспетчерського управління; побутового та іншогообслуговування населення та пасажирів на автостанції.
Населеннюта пасажирам на автостанції надається інформація про її роботу на маршрутах, якінею обслуговуються, їх відкриття і закриття, та вартість квитків. Інформаційнезабезпечення автостанції поділяється на візуальне і звукове [23, с. 51].
3.Потребує уваги організація роботи квиткових кас:
Квитковікаси автостанції провадять попередній та поточний продаж квитків. У квиткових касахможуть продаватися квитки за окремими або всіма напрямками. Якщо в касахпродаються квитки за окремими напрямками, то над кожною касою вивішується покажчикз переліком населених пунктів, до яких продаються квитки , а у разі продажуквитків за всіма напрямками — покажчик «Продаж квитків за всіманапрямками».
Усі квиткові каси (коли їх більше однієї) повиннібути пронумеровані і мати інформацію про режим роботи (початок та кінецьроботи, перерву на обід), а також інформаційну картку касира [29, с.119].
Касипопереднього продажу квитків припиняють їх продаж, починаючи з 17 год. дня, що передуєдаті відправлення автобуса в рейс. Відповідна інформація розміщується біля кас.
Бронюваннямісць здійснюється оператором (касиром) за телефоном або за особистимзверненням замовника не пізніше ніж за 1 год. до відправлення автобуса в рейс наміжміських та міжнародних маршрутах з реєстрацією в журналі.
Замовленняквитка за телефоном передбачає його доставку за названою замовником адресою абопридбання квитка у касах, в межах узгодженого часу, з реєстрацією оператором(касиром) в журналі .
Необхіднозазначити про таку проблему, як відсутність щодобового обслуговування кас автостанцій,як це робиться на залізничному транспорті. На маршрутах дальнього сполученняавтобуси навіть не зупиняються на малих станціях, виїхати з них не можливо.4. Організація побутового та іншого обслуговування:
Багажта ручна поклажа зберігаються у стаціонарних та автоматизованих камерахзберігання.
Зберіганнябагажу та ручної поклажі в камерах зберігання приймається з оголошенням та без оголошенняїх вартості.
Камеризберігання забезпечуються інформацією про режим роботи, що визначаєтьсяначальником автостанції, з урахуванням розкладу руху автобусів.
У місцях розташування стаціонарних таавтоматизованих камер зберігання на доступному для огляду місці закріплюютьсявідповідні інструкції про користування ними.
Змістдоговору перевезення пасажирів автомобільним транспортом, що включає права таобов’язки перевізника та пасажира, є аналогічним із договором перевезенняпасажирів залізничним транспортом./>/>/>2.3 Перевезення пасажирів та багажу внутрішньоводним і морськимтранспортом
Перевезення пасажирів внутрішньоводним та морськимтранспортом сьогодні не має значних об’ємів. Після 1991 року була втраченаєдина система фінансування флоту, що призвело до не можливості поновлюватиматеріально-технічну базу суден. Не значні перевезення пасажирів здійснюються,як правило, в туристичних цілях по акваторії річок Дніпра та Десни.Прогнозувати про відновлення колишніх обсягів перевезень пасажирів даним видомтранспорту сьогодні досить складно.
Проаналізуємо коротко основні нормативні акти врозглядуваній сфері. На даний момент перевезення пасажирів внутрішньоводним таморським транспортом регулюється найбільшею кількістю нормативних документів,прийнятих за час Радянського Союзу. Серед таких нормативних документів основнемісце посідає Статут внутрішнього водного транспорту (далі – Статут), який бувзатверджений Радою Міністрів СРСР 15.10.1955р. і є чинним на території Українина даний момент.
Порядок перевезення пасажирів та їх багажу встановлений у Розділі4 даного Статуту.
Згідноіз функціями, покладеними на пароплавство, ним повинна забезпечуватись потребанаселення в пасажирських перевезеннях по внутрішніх водних шляхах, необхіднізручності для пасажирів, культурне обслуговування їх на вокзалах і на судах ісвоєчасному перевезенні багажу.
Іззазначеною метою пасажирські судна повинні бути обладнані пристроями опалення, вентиляції,висвітлення, санітарними вузлами і постачені необхідним інвентарем.
Пароплавствазобов'язані організувати рух судів, що перевозять пасажирів і багаж, зарозкладом.
Судна,призначені для перевезення пасажирів, поділяються:
а) у залежностівід швидкості руху — на експресні, швидкі, поштові, пасажирські іексурсійно-туристські;
б) у залежностівід дальності проходження — на транзитні, місцеві, приміські, внутріміські іпрацюючі на переправах.
Якщовзяти конкретні умови договору, то кожний пасажир зобов'язаний мати квиток на проїзд.
Всвою чергу пароплавство зобов'язане забезпечити продаж пасажиру проїзногоквитка до зазначеного їм порту (пристані) призначення і надати йому місцевідповідно до квитка. Форми квитків і плацкарт, порядок продажі і користування ними,термін їхньої придатності, а також правила проїзду пасажирів по внутрішніх воднихшляхах установлюються Державним департаментом річкового флоту [29, с. 195].
Згідноіз встановленими правилами — у приміщенні вокзалів для пасажирів повинні бутививішені розкладу прибуття і відправлення пасажирських судів, а також таблиці вартостіпроїзду пасажирів і перевезення багажу, оголошення про час відкриття квитковихі багажних кас і про наявність вільних місць на пасажирських судах.
Зметою кращого обслуговування пасажирів пароплавства організують попереднійпродаж квитків у портах, на пристанях або міських станціях, а у великихнаселених пунктах – доставку квитків і багажу на будинок за особливу плату.
Камерисхову на вокзалах портів (пристаней) приймають ручну поклажу від пасажирів заособливу плату без пред'явлення ними проїзних документів. Забороняється здача іприйом до камер схову продуктів і небезпечних речовин, а також місць вагоюбільш 50 кг.
Час роботи камер схову ручної поклажі встановлюєтьсяначальником порту (пристані) у залежності від розкладу руху судів і відмісцевих умов.
Підчас здійснення перевезень внутрішньоводним транспортом пасажир має право:
а)одержати місце на судні відповідно до придбаного квитком;
б)провозити разом із собою безкоштовно одну дитину в віці не старше 5 років, якщовін не займає окремого місця;
в)провозити із собою безкоштовно ручну поклажу встановленої ваги;
Пасажирпри бажанні може бути на шляху проходження переведений адміністрацією судна на місцеу вищому класі за умови попередньої оплати різниці у вартості проїзду.
Якщо пасажируне надане місце відповідно до квитка, пароплавство зобов'язане надати пасажиру,при його згоді, місце в іншому класі, хоча б і більш високої категорії, нестягуючи доплати. Якщо ж пасажиру надане місце, вартість якого нижче вартостіоплаченого їм місця, йому повертається різниця у вартості проїзду. Принеможливості надати місце на тім же судні пароплавство зобов'язане за вимогоюпасажира надати йому відповідне місце на іншому судні. При відмовленні пасажиравід поїздки він може зажадати повернення сплачених за квиток грошей, за виняткомвипадків проїзду на приміських, внутріміських і екскурсійних судах [41, с. 401].
Приповерненні проїзного квитка в касу порту (пристані) не пізніше, ніж за 6 годиндо відходу судна, пасажиру повертається повна вартість проїзду.
Приповерненні квитка пізніше цього терміну, але до відправлення судна, а також призапізненні на судно через хворобу, підтвердженої довідкою лікувальної установи,пасажиру повертається вартість проїзду, за винятком вартості плацкарта.
Приприпиненні поїздки на шляху унаслідок хвороби або нещасного випадку пасажиру повертаєтьсяплата за відстань, на яку він не їздив.
Пасажирзобов'язаний до відходу судна, але не пізніше чим через годину після прибуття судна,заявити про зупинку начальнику порту, пристані або вокзалу, яким повинна бути зробленана квитку відповідна оцінка. При зупинці в шляху проходження плацкарта утрачаєсилу і вартість її пасажиру не повертається.
Продажквитків здійснюється:
а) укасах попереднього продажу — завчасно, але не раніше, ніж за 7 діб довідправлення судна;
б) укасах добового продажу — у день відправлення судна;
в) упроміжних пристанях — з моменту одержання телеграми про наявність вільних місцьна судах, але не пізніше, ніж за 1 годину до їхнього прибуття.
Часпродажу пасажирам квитків для проїзду на судах приміських і внутріміських лінійустановлюється розпорядженням начальника порту (пристані) відповідно до розкладуруху приміських судів.
Пасажирзобов'язаний дотримуватися суспільного порядку, діючі на судні правила внутрішньогорозпорядку і дбайливо відноситися до майна водного транспорту.
Пароплавствозобов'язане, по пред'явленні пасажиром проїзного квитка, прийняти доперевезення багаж і відправити його на тому ж судні, на якому випливає пасажир.
Багажприймається до перевезення без обмеження кількості.
Пасажирможе при здачі багажу оголосити його цінність.
Упідтвердження прийому багажу до перевезення пасажиру видається багажнаквитанція.
Недозволяється перевезення багажу і ручної поклажі, що можуть заподіяти шкодасудну або пасажирам, що знаходиться на ньому, і майну.
Багажвидається пасажиру в пункті призначення по пред'явленні багажної квитанції.
Видачабагажу здійснюється протягом усього часу, коли порт або пристань відкриті дляоперацій по видачі багажу.
Упункті призначення багаж зберігається безкоштовно протягом 24 ч., вважаючи з початкукалендарної доби, що випливають за вдень прибуття багажу, після чого зазбереження багажу стягується плата в розмірі, установленому тарифом.
Підчас перевезення багажу діють ті ж терміни доставки, що і під час перевезеннявантажів великою швидкістю.
Пасажирмає право вважати багаж втраченим і вимагати оплати його вартості, якщо багажне прибуде протягом 20 доби після закінчення терміну доставки.
Щодо морськихперевезень пасажирів, то необхідно зазначити, що вони мають свої особливості.Крім цього нормативна база таких перевезень більш оновлена, оскількискладається із Кодексу торговельного мореплавства України (далі – Кодекс),введеного в дію Постановою Верховної Ради України 09.12.1994р.
Поняттядоговору морського перевезення пасажира містить ст. 184 даного Кодексу.
Вонапередбачає, що за договором морського перевезення пасажира перевізникзобов'язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а вразі здачі пасажиром багажу — також доставити багажу в пункт призначення і видатийого уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановленуплату за проїзд, а при здачі багажу — і плату за провезення багажу.
Перевезенняохоплює час перебування пасажира та його каютного багажу на судні, час посадкина судно і висадки, а також доставки пасажира водним шляхом з берега на судно іназад, якщо плата за доставку входить у вартість квитка або якщо судно, щовикористовується для цього допоміжного перевезення, було надано перевізником [38, с. 231].
Перевезенняіншого багажу, який не є каютним багажем, охоплює час з моменту прийняття йогоперевізником, службовцем або агентом перевізника на березі або на борту суднадо моменту його видачі перевізником, службовцем або агентом перевізника.
Правиларозглядуваного Кодексу застосовуються до перевезень пасажира і багажу, якщо:
1)судно плаває під Державним прапором України;
2)договір перевезення укладено в Україні;
3)відповідно до договору перевезення місце відправлення або призначеннязнаходиться на території України.
Будь-якіугоди сторін, що обмежують права пасажира, передбачені даним нормативних актом,є недійсними.
Згідноіз чинним законодавством доказом укладення договору морського перевезення пасажираі сплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Здача перевізникубагажу засвідчується багажною квитанцією.
Пасажирмає право в будь-який час до відходу судна, а після початку рейсу — вбудь-якому порту, в який судно зайде для посадки або висадки пасажирів, відмовитисьвід договору морського перевезення.
Пасажир,який повідомив перевізника про відмову від перевезення, має право отриматиназад плату за проїзд і провіз багажу в порядку і терміни, встановлені Міністерствомтранспорту України.
Якщопасажир відмовився від перевезення не пізніше терміну, встановленого правиламиперевезення, або не з'явився до відходу судна через хворобу, або відмовився до відходусудна від перевезення з цієї ж причини з пред'явленням відповідного документаабо з причин, що залежать від перевізника, пасажиру повертається вся внесенаним плата за проїзд і провіз багажу.
Перевізникмає право відмовитися від договору морського перевезення пасажира при настаннітільки визначених чинним законодавством обставин.
Уразі припинення договору морського перевезення пасажира до відходу суднапасажиру повертається вся плата за проїзд і провіз багажу, а при припиненнідоговору після початку рейсу — частина вказаної плати пропорційно відстані, перевезенняна яку не відбулося [23, с. 52].
Перевізникмає право затримати відхід судна, змінити маршрут перевезення, місце посадкиабо висадки пасажира, якщо такі дії будуть необхідні внаслідок стихійного лиха,несприятливих санітарно-епідеміологічних умов у порту відправлення, призначенняабо за маршрутом перевезення, а також інших подій і явищ, що не залежать відперевізника і роблять неможливим виконання договору морського перевезенняпасажира.
Важливоюумовою розглядуваних правових відносин є те, що пасажир за договором морськогоперевезення підлягає обов'язковому страхуванню від нещасного випадку відповіднодо законодавства України. При цьому, сплачувана пасажиром страхова преміявходить у вартість квитка. Це досить важливо, враховуючи певні ризики приморських перевезеннях./>/> 2.4Перевезення пасажирів та багажу авіаційним транспортом
На сьогоднішній час спеціалісти вважають, що одним ізнайважливіших завдань, які стоять перед авіаційною галуззю, є забезпеченняповітряних перевезень пасажирів як в Україні, так і за її межами. На жальзабезпечити здійснення цього завдання досить складно. З аналізу функціонуючихавіаліній, на даний час здійснюються лише міжнародні перевезення пасажирів цимвидом транспорту. Внутрішні перевезення не популярні з огляду на їхдороговизну. Не дивлячись на економію часу пасажири переваги віддають залізниціабо автотранспорту. Українські авіакомпанії також акцентують увагу саме наміжнародних перевезеннях. Сьогодні діє лише декілька внутрішніх ліній.Прогнозувати чи зможуть вони тривало функціонувати – складно. Залишаєтьсясподіватись на те, що нова правова база дозволить за допомогою певних заходів(наприклад, зменшення податкового тиску на авіаційних перевізників на певнийчас) відновити обсяги перевезень саме внутрішніх.
Згідно із чиннимзаконодавством сьогодні повітряне перевезення визначається як перевезенняпасажирів, багажу, вантажів і пошти, що виконуються з допомогою повітрянихсуден за встановлену платню. Воно здійснюється на підставі договору повітряногоперевезення.
Основним нормативним документом, що регулює діяльністьповітряного транспорту, є Повітряний кодекс України, прийнятий 1993 року, дляврегулювання діяльності користувачів повітряного простору України в ціляхзадоволення потреб та інтересів України і її громадян, а також забезпеченнябезпеки авіаційних перевезень.
Дія Повітряного кодексу України поширюється на всіхкористувачів повітряного простору України в частині, що стосується їхньоїдіяльності як на території України, так і за її межами, якщо закони державиперебування користувача не передбачають іншого. Він складається з 18 розділів,кожний з яких розкриває значення окремих інститутів повітряного права.
Одним із джерел повітряного права та правовою основоюдля регулювання договірних відносин в галузі повітряних перевезень є постановиКабінету Міністрів України з питань авіації. Прикладом можуть послужитипостанови: «Про затвердження Положення про обов'язкове особисте страхування віднещасних випадків на транспорті» від 14 серпня 1996 р. за № 959; «Про серйознінедоліки в роботі та невідкладні заходи щодо поліпшення діяльності цивільноїавіації» від 28 грудня 1996 р. за № 1587; «Про затвердження Положеннянаціонального повітряного перевізника» від 15 листопада 1996 р. за № 1397 та ін[36,с. 119].
Особливе місце серед джерел транспортного повітряногоправа посідає «Звід авіаційних правил України». Авіаційні правила визначають іврегульовують порядок діяльності авіації України з метою забезпечення безпекипольотів і економічної безпеки.
Основним видом повітряного перевезення є договірповітряного перевезення пасажирів та їх багажу.
Згідно з договором повітряного перевезення пасажираавіапідприємство зобов'язується перевезти пасажира та його багаж у пунктпризначення, надавши йому місце у повітряному судні, що здійснює зазначений убілеті рейс; при наявності у пасажира багажу — доставити разом з ним і йогобагаж. Пасажир зобов'язаний сплатити за перевезення по встановленому тарифупевну суму, а якщо маса вантажу перевищує встановлену норму — ще й за цей надлишок.
Кожний договір повітряного перевезення пасажирівзасвідчується перевізним документом, який видає авіапідприємство чи йогопредставник. Документом на перевезення є:
• при перевезенні пасажира — квиток;
• при перевезенні речей пасажира як багажу — багажнаквитанція;
• у разі стягнення додаткових сум за послуги уперевезенні — квитанція різних стягнень і квитанція платного багажу (при сплатістягнення за провіз багажу масою понад встановлену норму).
Перевезення пасажирів та їхнього багажу, виконане відаеропорту відправлення до аеропорту призначення кількома авіапідприємствами заодним перевізним документом, вважається єдиною угодою повітряного перевезення,незалежно від того, чи мали місце затримання, пересадки тощо.
Перевезення пасажиру у напрямку «туди» і «звідти»розглядається як два окремих договори.
Перевізник має право без попередження відмінити,затримати, чи перенести виліт повітряного судна на іншій час, змінитипередбачений розкладом маршрут руху, а також змінити місце посадки, якщо такідії будуть необхідними:
• внаслідок стихійного лиха, поганих метеорологічнихумов, а також через інші явища, які можуть вплинути на безпеку польоту;
• для виконання вимог державних органів.
Перевізник може відмовити пасажиру у перевезенні у разі:
• необхідності забезпечення безпеки польоту повітряногосудна;
• необхідності виконання вимог державних органів;
• порушення пасажиром встановлених правил користуванняповітряним транспортом і невиконання вимог командира судна;
• хвороби пасажира, стан якого створює небезпеку як длясамого пасажира, так і для оточуючих;
• алкогольного сп'яніння пасажира;
• порушення пасажиром громадського порядку;
• порушення пасажиром своїми діями безпеки польоту, щостворює загрозу для життя, здоров'я пасажирів та екіпажу
У випадку відмови перевізником пасажиру у перевезеннібез причин, перерахованих вище, перевізником складається акт встановленоїформи.
Основою для пасажирського перевезення є квиток, якийвидається на політ при сплаті тарифу на перевезення, та пред'явлення документу,який засвідчує особу (паспорт, службове посвідчення, військовий квиток,свідоцтво про народження, довідки про звільнення з місць позбавлення волітощо).
Пасажир має право відмовитися від польоту в аеропортувідправлення або в іншому аеропорту на шляху його прямування і одержати назадсплачену суму за перевезення чи її певну частину.
Кожний пасажир при здійсненні повітряного перевезенняпідлягає обов'язковому страхуванню від нещасного випадку. Він вважаєтьсязастрахованим з моменту об'явлення посадки у повітряне судно і до моментузалишення аеропорту призначення.
Речі пасажира при здійсненніповітряного перевезення перевозяться як багаж 1) зареєстрований чи 2)незареєстрований (ручна поклажа).
Багаж, як правило, перевозиться на тому ж повітряномусудні, що й пасажир. Приймання багажу до перевезення засвідчується виданнямпасажиру багажної квитанції. Прийнятий до перевезення багаж маркується багажноюбіркою, корінець від якої видається пасажирові. Такий багаж вважаєтьсязареєстрованим. Багаж приймається до перевезення в аеропортах (міськихвокзалах) відправлення пасажира. Як багаж можна перевозити речі загальноюмасою: для зареєстрованого багажу — 30 кг, а для ручної поклажі —5 кг.
Заборонено перевозити:
1) вогнепальну зброю; 2) вибухові речовини та предмети,ними наповнені, вибухові пристрої; 3) стиснені та розріджені гази; 4)легкозаймисті речовини; 5) отруту та отруйні речовини; 6) їдкі та корозійніречовини тощо.
Видається багаж в аеропорту призначення, до якого багажбув прийнятий до перевезення, при пред'явленні відривного талона до багажноїбірки. У разі коли є пошкодження багажу чи відсутності його частини складаєтьсякомерційний акт за встановленою формою, один із примірників якого видаєтьсяпасажиру для висунення до перевізника претензії [31, с. 315].
Комерційний акт є основою для:
а) розшуку вантажу, багажу та їх власника; б)розслідування причин і встановлення винних осіб; в) задоволення чи відмові упретензії пасажирам, відправників і отримувачів; г) розроблення та проведеннязаходів щодо усунення причин, які тягнуть за собою втрату, пошкодженнявантажів.
Комерційний акт складають одразу після виявленняобставин, що потребують їхнього задоволення посадовими особами, спеціальноуповноваженими для цього.
Необхідно зазначити, що виходячи із складності умов здійсненняперевезень пасажирів авіаційним транспортом та широкого кола повноважень іобов’язків сторін при укладенні відповідних договорів, важливе значеннявідіграє інститут юридичної відповідальності всіх учасників таких відносин./>/>/>/>2.5 Особливості перевезення небезпечних вантажів
Правові, організаційні, соціальніта економічні засади діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажівзалізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортомвизначає Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів” від 6 квітня 2000року.
Піднебезпечними вантажами розуміють речовини, матеріали, вироби, відходивиробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей занаявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу,пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіятиматеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі,травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода наобов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатамивипробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілляабо людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин [35, с. 71].
Перевезеннянебезпечних вантажів – це діяльність, пов'язана з переміщенням небезпечнихвантажів від місця їх виготовлення чи зберігання до місця призначення зпідготовкою вантажу, тари, транспортних засобів та екіпажу, прийманням вантажу,здійсненням вантажних операцій та короткостроковим зберіганням вантажів на всіхетапах переміщення.
Основниминапрямами державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів є:виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки, фізичного захисту,захисту здоров'я людей, охорони праці, санітарно-епідемічного благополуччянаселення та безпеки руху; визначення особливостей регулювання підприємницькоїдіяльності з перевезення небезпечних вантажів, установлення критеріїв, норм,правил, вимог до робіт та послуг щодо перевезення небезпечних вантажів,контроль за додержанням умов перевезення, а також створення системи страхуваннявідповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна під час перевезеннянебезпечних вантажів; забезпечення соціального захисту працівників, зайнятихперевезенням небезпечних вантажів, та осіб, які постраждали від аварій під часперевезення небезпечних вантажів [23, с. 53].
Правата обов'язки відправника та перевізника у сфері перевезення небезпечнихвантажів передбачені ст. 7, 8 вказаного вище Закону.
Так, відправник небезпечних вантажів має право на:
одержання у встановленому порядкудостовірної інформації про продукцію або відходи, які належать до небезпечнихвантажів і подаються ним до перевезення; передачу небезпечного вантажуперевізнику для перевезення його відповідно до встановленого порядку;перевезення небезпечного вантажу, поданого для перевезення, у визначенийдоговором (нормативним актом) строк;
відшкодування збитків, що виникливнаслідок втрати чи пошкодження небезпечного вантажу або безпідставної відмовиперевізника від прийняття небезпечного вантажу до перевезення.
Відправник небезпечних вантажів зобов'язаний:
здійснюватизаходи щодо фізичного захисту, охорони і безпеки небезпечних вантажів допередачі їх перевізнику; надавати перевізнику необхідні документи з достовірноюінформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення — аварійнукартку;
забезпечуватипідготовку вантажу до відправлення, подавати перевізнику небезпечний вантаж увідповідній упаковці (тарі), контейнері, цистерні та засобі пакування;забезпечувати у певних випадках фізичний захист, охорону і супроводженнянебезпечного вантажу під час перевезення;
забезпечуватипроведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаютьсявідправленням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду;
надаватив установленому порядку необхідну інформацію про відправлення небезпечнихвантажів іншим суб'єктам перевезення та органам;
здійснитив установленому порядку страхування відповідальності на випадок настаннянегативних наслідків перевезення небезпечних вантажів;
відшкодовувативитрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питаньперевезення небезпечних вантажів [36, с. 251].
Перевізник небезпечних вантажів має право на:
своєчаснеодержання небезпечного вантажу разом з відповідними документами з повноюінформацією про вантаж; проведення всебічної передбаченої законодавствомперевірки небезпечного вантажу, що приймається до перевезення, та документів нанього;
відмовуу прийнятті до перевезення небезпечного вантажу у разі невідповідності вантажуабо документів на нього встановленим вимогам;
відшкодуваннязбитків, заподіяних йому внаслідок подання відправником недостовірноїінформації про вантаж або несвоєчасного прийняття його одержувачем.
Перевізник небезпечних вантажів зобов'язаний:
прийматинебезпечні вантажі до перевезення, якщо вантаж і документи на ньоговідповідають встановленим вимогам;
забезпечуватиперевезення небезпечних вантажів у встановленому порядку визначенимитранспортними засобами; в разі дорожнього перевезення розробити та узгодити зДержавтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України умови безпечногоперевезення небезпечних вантажів, аварійні картки системи інформації пронебезпеку, забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів у підрозділахДержавтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України та отриманнявідповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу, під часперевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, дотримуватися безпечнихумов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу;
перевозитиу встановлений строк небезпечний вантаж та передавати його одержувачу;забезпечувати належне зберігання небезпечного вантажу;
увідповідних випадках здійснювати заходи фізичного захисту і охоронятинебезпечний вантаж;
забезпечуватипроведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які здійснюютьперевезення небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; в разі дорожньогоперевезення забезпечувати одержання водіями свідоцтв про допуск до перевезеннянебезпечних вантажів встановленого зразка після навчання та складаннявідповідних іспитів в Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України;
надаватив установленому порядку необхідну інформацію про перевезення небезпечнихвантажів іншим суб'єктам перевезення та органам, в разі дорожнього перевезення- Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України;
здійснитив установленому порядку страхування відповідальності на випадок настаннянегативних наслідків перевезення небезпечних вантажів; відшкодовувати витратита збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезеннянебезпечних вантажів.
Одержувач небезпечних вантажів має право на:
своєчаснеодержання небезпечних вантажів разом з документами на них;
відшкодуваннязбитків за втрату, пошкодження, затримку перевезення небезпечного вантажу.
Одержувач небезпечних вантажів зобов'язаний:
своєчасноприйняти небезпечний вантаж, що надійшов на його адресу, та документи на нього;
здійснюватизаходи щодо збереження та забезпечення безпеки небезпечних вантажів;
забезпечуватипроведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаютьсяприйманням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду;
надаватив установленому порядку необхідну інформацію про одержання небезпечних вантажівіншим суб'єктам перевезення та органам; здійснити в установленому порядкустрахування відповідальності на випадок настання негативних наслідківперевезення небезпечних вантажів;
відшкодовувативитрати та збитки, заподіяні внаслідок несвоєчасного прийняття небезпечнихвантажів і порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечнихвантажів.
Згідност. 10 розглядуваного Закону, державне управління у сфері перевезеннянебезпечних вантажів здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрівАвтономної Республіки Крим, спеціально уповноважений центральний органвиконавчої влади в галузі транспорту, місцеві державні адміністрації та органимісцевого самоврядування, а також інші спеціально уповноважені державні органивідповідно до їх компетенції.
Докомпетенції Кабінету Міністрів України у сфері перевезення небезпечних вантажівналежать:
проведеннядержавної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів;
розробкаі здійснення загальнодержавної програми забезпечення безпеки перевезеннянебезпечних вантажів;
встановленняпорядку спеціального навчання працівників суб'єктів перевезення небезпечнихвантажів;
вжиттязаходів до запобігання незаконному міжнародному перевезенню небезпечнихвантажів;
спрямуванняі координація роботи органів, спеціально уповноважених здійснювати державнеуправління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечнихвантажів.
Докомпетенції Ради міністрів Автономної Республіки Крим у сфері перевезеннянебезпечних вантажів належать:
нормативнерегулювання діяльності транспорту, санітарно-епідеміологічних та медичних службу сфері перевезення небезпечних вантажів відповідно до вимог чинного законодавствата нормативно-правових актів органів, спеціально уповноважених здійснюватидержавне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезеннянебезпечних вантажів;
розробка,затвердження і реалізація республіканської програми забезпечення перевезеннянебезпечних вантажів відповідно до загальнодержавної програми.
Спеціальноуповноваженими органами у сфері перевезення небезпечних вантажів є центральнийорган виконавчої влади в галузі транспорту та інші органи виконавчої влади,зазначені у Законі, відповідно до їх компетенції.
До компетенції центральногооргану виконавчої влади в галузі транспорту у сфері перевезення небезпечнихвантажів (компетентного органу України з перевезення небезпечних вантажів)належать:
розробкаі затвердження нормативно-правових актів з питань перевезення небезпечнихвантажів (крім нормативно-правових актів з питань дорожнього перевезеннянебезпечних вантажів, які розробляються Державтоінспекцією та затверджуютьсяМіністерством внутрішніх справ України) та забезпечення ліквідації наслідківаварій, що виникають під час перевезення небезпечних вантажів, а такожпогодження нормативів і правил екологічної та радіаційної безпеки, захистуздоров'я людей та санітарно-епідемічного благополуччя населення під часперевезення небезпечних вантажів;
контрольза додержанням законодавства у сфері перевезення небезпечних вантажів (крімдорожнього перевезення небезпечних вантажів, яке контролюєтьсяДержавтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України);
прийняттяв установленому порядку рішень про умови перевезення небезпечних вантажів (уразі дорожнього перевезення небезпечних вантажів такі умови встановлюютьсяДержавтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України), якщо такі умови непередбачені у відповідних нормативно-правових актах;
інформуваннячерез Міністерство закордонних справ України Комітету експертів ООН зперевезення небезпечних вантажів про результати класифікації небезпечнихвантажів в Україні, які раніше не були визнані такими, та про зміни укласифікації небезпечних вантажів;
здійсненняміжнародного співробітництва у сфері перевезення небезпечних вантажів.
Докомпетенції інших центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державнеуправління у сфері перевезення небезпечних вантажів, належать:
1) угалузі промислової політики: участь у визначенні умов безпечного перевезеннянебезпечних вантажів та ліквідації наслідків аварій, що виникли у процесі їхперевезення; у разі дорожнього перевезення — за погодженням зДержавтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України; визначення порядкуперевезення окремих вантажів, які віднесено до їх компетенції відповідно донормативно-правових актів; у разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів –за погодженням з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України;
2) угалузі праці та соціальної політики: організація та здійснення державногонагляду за додержанням вимог законодавства про охорону праці щодо діяльності,пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів; участь у розробленні проектівнормативно-правових актів з питань перевезення небезпечних вантажів;
3) угалузі екології, природних ресурсів, охорони здоров'я: розробка та затвердженнянормативів і правил екологічної та радіаційної безпеки, захисту здоров'я людейта санітарно-епідемічного благополуччя населення під час перевезеннянебезпечних вантажів та ліквідації наслідків аварій, що сталися під час їхперевезення, здійснення нагляду і контролю за виконанням цих нормативів іправил; в разі дорожнього перевезення зазначені нормативи і правилапогоджуються з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України;виконання інших функцій, визначених законодавством з питань перевезеннянебезпечних вантажів.
Докомпетенції Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у сферідорожнього перевезення небезпечних вантажів належать: розробка і подання назатвердження Міністерству внутрішніх справ України за погодженням з центральниморганом виконавчої влади в галузі транспорту нормативно-правових актів з питаньдорожнього перевезення небезпечних вантажів; контроль безпеки дорожнього рухупід час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, додержання законодавства,правил і нормативів у цій сфері, у тому числі забезпечення організаціїпідготовки водіїв автотранспортних засобів, здійснення приймання іспитів звидачею відповідних свідоцтв установленого зразка, забезпечення проведенняекспертної оцінки і погодження умов, необхідних для дорожнього перевезеннянебезпечних вантажів, оформлення на спеціальних бланках і видача увстановленому порядку дозволів на дорожнє перевезення небезпечних вантажів [36, с. 261].
Місцевідержавні адміністрації та органи місцевого самоврядування у межах своєїкомпетенції, визначеної законодавством України, у сфері перевезення небезпечнихвантажів здійснюють: реалізацію загальнодержавних програм забезпеченняперевезення небезпечних вантажів, розробку та реалізацію місцевих програмзабезпечення перевезень небезпечних вантажів; виконання інших функцій,встановлених законодавством з питань перевезення небезпечних вантажів.
/>/>/>/>РозділІІІВідповідальність за порушення договору перевезенняпасажирів та багажу3.1 Загальнахарактеристика цивільно-правової відповідальності за порушення транспортнихзобов'язань
Необхідно зазначити, що специфічні ознаки правовихвідносин у сфері транспортної діяльності, їх складний характер та особливостізобов'язань суб'єктів перевезень накладають відбиток і на умови їхвідповідальності.
Основні положення та умови відповідальності підприємствтранспорту встановлюються ст. 13 Закону України «Про транспорт», в якійзазначається, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань щодоперевезення пасажирів і багажу відповідальність підприємств транспортувизначається кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншимизаконодавчими актами. За шкоду, заподіяну внаслідок загибелі або ушкодженняздоров'я пасажира під час користування транспортом як джерелом підвищеноїнебезпеки підприємства транспорту несуть відповідальність у порядкувстановленому чинним законодавством України, тобто на загальних умовах. Завтрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу табагажу у розмірі фактичної шкоди, якщо перевізник не доведе, що втрата,нестача, псування або пошкодження сталися не з його вини.
Ці положення в повному обсязі кореспондують з вимогами,умовами і підставами цивільно-правової відповідальності, передбаченоїкодексами, статутами, іншими нормативними актами окремих видів транспорту, а вдеяких випадках знайшли свій подальший розвиток (наприклад, у Законі України«Про автомобільний транспорт» — ст. 68, Статуті залізниць України — статті 111,113 та інших щодо припущення вини перевізника).
Аналіз норм цивільно-правової відповідальності запорушення транспортних зобов'язань дозволяє виділити такі загальні риси:
1. Цивільно-правовавідповідальність є негативним для порушника (боржника) наслідком і полягає узастосуванні до нього в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених закономабо договором санкцій майнового характеру — відшкодування збитків, виплатунеустойки (штрафу, пені). Підставою такої відповідальності є наявністьвідповідних норм права та складу правопорушення. Вона настає, якщо є: а)протиправна поведінка особи; б) шкідливий результат (шкода); в) причиннийзв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та г) вина особи, яказаподіяла шкоду.
Проте однією з особливостей цивільно-правової відповідальності,взагалі, і у сфері транспортної діяльності, зокрема, є те, що вона моженаставати і без вини, досить довести, що поведінка боржника була протиправною,а вина припускається. Наприклад, ст. 113 Статуту залізниць України передбачаєвідповідальність залізниць за незбереження вантажу, багажу, вантажобагажу, якщоне доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних відних причин. Тобто вина припускається, а її відсутність треба довести.Аналогічні норми містяться в Законі Україні «Про автомобільний транспорт» — ст.68, Повітряному кодексі України — ст. 92 та інших нормативних актах.
Відповідальність без виниможе наставати і у випадках, якщо це передбачено законом або договором. Цестосується в основному виконання сторонами своїх планових зобов'язань (ст. 106Статуту залізниць України, ст. 128 Статуту автомобільного транспорту).
На сьогоднішній час фахівціпідкреслюють, що транспортним правовідносинам притаманні специфічні принципивідповідальності, хоча й цивільно-правової.
2. Цивільно-правова відповідальність у сферітранспортних правовідносин носитькомпенсаційний характер, оскільки їїметою є відновлення порушених майнових прав учасників правовідносин, а томурозмір відшкодування не може перевищувати розміру завданих збитків (ст. 114Статуту залізниць України, ст. 179 КТМ, ст. 93 Повітряного кодексу України, ст.68 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Таким чином можна зробити висновок, що встановленоособливий режим відповідальності за невиконання зобов'язань по перевезенню ізагальні правила цивільно-правової відповідальності застосовуються доперевезень у випадках, коли інше не випливає із нормативних актів, якірегламентують перевезення пасажирів та їх багажу.
У разі невиконання сторонами зобов'язань, які випливаютьбезпосередньо з договору, характер відповідальності може виступати як каральний(див., наприклад, ст. 106 Статуту залізниць України), як засіб спонуканнядобровільно виконати свій обов'язок. Як зауважує В. В. Луць, засоби спонукання,оперативного впливу «не відновлюють початкового майнового стану потерпілоїсторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому,виконують забезпечувальну функцію, мають запобіжний характер і можутьзастосовуватись в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною беззвернення до юрисдикційного органу» [28, с. 67].
3. Однією з особливостей цивільно-правовоївідповідальності у сфері транспортної діяльності є те, що умовивідповідальності перевізного процесу неоднакові. Перевізник у всіх випадках, крімшкоди, заподіяної внаслідок загибелі або ушкодження здоров'я пасажира, несевідповідальність за правилами транспортного законодавства. Вантажовідправникперед перевізником несе відповідальність за нормами транспортногозаконодавства, а перед вантажоодержувачем — за нормами цивільногозаконодавства. Зазначене породжує і особливий порядок розгляду майнових спорівна транспорті.
4. І остання особливістьцивільно-правової відповідальності полягає в тому, що транспортним відносинампритаманний особливий, відмінний від усталеного для вирішення іншихгосподарських спорів, претензійний порядок здійснення задоволення вимог.Наприклад, претензії до залізниць або автотранспортних підприємств можуть бутизаявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів — протягом 45діб (ст. 134 Статуту залізниць України, ст. 165 Статуту автомобільноготранспорту), а до вимог, що виникають з договору морського перевезення вантажу,застосовується річний строк (ст. 388 КТМ), до вимог, що виникають з договорівперевезення пасажирів і багажу, фрахтування суден без екіпажу та ін.,застосовується дворічний строк позовної давності (ст. 389 КТМ).
Таким чином, зазначеніособливості цивільно-правової відповідальності за порушення транспортнихзобов'язань якоюсь мірою відокремлюють її від загальної цивільно-правовоївідповідальності. Це сталося внаслідок нашарування на загальні цивільно-правовінорми суто галузевих норм, які враховують специфіку діяльності транспорту, йогорозвиток, можливість покриття збитків, заподіяних клієнтам та його соціальнуцінність у сфері економіки. Наявність спеціальних правових норм (нашарування)притаманне всім комплексним галузям права.
Вказані особливості відповідальності проявляються вконкретних порушеннях учасниками транспортних відносин своїх обов'язків, яківипливають в основному з плану та договору перевезень. У цьому зв'язкуцивільно-правову відповідальність на транспорті бажано розглядати за цими двомаознаками [25, с. 169].
Необхідно зазначити, що цивільно-правовавідповідальність під час здійснення перевезень обумовлена договірним характеромсамих перевезень пасажирів. Але це не виключає застосування й інших видівюридичної відповідальності – адміністративної та кримінальної, за злісні тасуспільно-небезпечні проступки учасників транспортних правовідносин.
3.2Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу залізничнимтранспортом
Відповідальністьза порушення договору перевезення залізничним транспортом передбачена Статутом залізницьУкраїни, який містить норми, що визначають підстави, необхідність та умовиздійснення контролю на залізничному транспорті.
Так,згідно даного Статуту — контроль пасажирських поїздів, вокзалів та інших місцьобслуговування пасажирів, відправників та одержувачів багажу та вантажобагажу здійснюєтьсядля перевірки виконання службовими особами залізниці та пасажирами Статуту залізницьУкраїни, Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року N 252, Правил поведінкигромадян на залізничному транспорті, затверджених постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 10 листопада 1995 року N 903, посадових інструкцій [23, с. 61].
Контрольздійснюється посадовими та службовими особами залізниць, контролерами-ревізорамипоїздів, працівниками технологічного контролю, ревізорами-інструкторами з контролюпасажирських поїздів.
Ціособи перевіряють:
— наявність у пасажирів проїзних документів;
— правильність погашення проїзних документів провідниками вагонів;
— забезпечення поїзною бригадою належного порядку утримання вагонів і рівняобслуговування пасажирів;
— дотримання пасажирами громадського порядку в поїздах, на вокзалах і виконання ними,а також працівниками залізничного транспорту вимог нормативних актів;
— правильність видачі і оформлення проїзних і перевізних документів;
— організацію продажу проїзних документів і обслуговування пасажирів на вокзалахі у поїздах;
— роботу камер схову ручної поклажі і багажних відділень;
— порядок обліку вільних місць і місць, що звільняються у пасажирських поїздах, тапередачі відомостей про місця, на які не з'явились пасажири;
— правильність користування вагонами (службовими, орендованими, належними іншимвідомствам та ін.);
— правильність обліку витрат постільної білизни, її якість та фактичну наявністьчистої;
— правильність оформлення проїзду провідниками, начальником поїзда, правильність стягненняштрафів, заповнення відповідних щодо цього документів, повноту та своєчасністьвнесення грошових сум;
— виконання провідниками вагонів та начальниками поїздів посадових інструкцій;
— дотримання вимог санітарного законодавства.
Особи,які контролюють поїзди, повинні бути одягнуті за формою, чинною наУкрзалізниці, мати «Відкриті листи» на право контролю поїздів або «Припис»встановленої форми, посвідчення особи і пред'являти їх на вимогу пасажирів.
Посадовіособи Укрзалізниці, відповідальні за ту чи іншу ділянку роботи, можутьздійснювати перевірки у межах компетенції за пред'явленням посвідчення особи.
Начальникпоїзда — у поїзді, начальник вокзалу — на вокзалі під час виконання службовихобов'язків здійснюють перевірки без наявності відкритого листа чи припису [38, с. 317].
Під часперевірки особи, які виявили недоліки в організації продажу проїзних документіві обслуговуванні пасажирів, вживають заходів з метою їх усунення.
Про результатиперевірки особи, які контролюють, здійснюють запис у рейсовий журнал поїзда(журнал про контроль на вокзалі), а у разі виявлення фактів неправильноговидання проїзних документів чи безплатного проїзду повинні скласти акт інаправити його відповідним службам для реагування та вжиття заходів. У разівиявлення посвідчень і проїзних документів, що оголошені недійсними, копійпрострочених документів, а також таких, що мають підробки, виправлень,здійснених не уповноваженими на те особами, контролери діють у порядку,передбаченому нормами чинного законодавства [50, с. 63].
Уразі виникнення сумнівів щодо віку дітей, яких перевозять безплатно або за дитячимипроїзними документами, пасажир, який супроводжує їх, повинен пред'явити відповіднідокументи, які підтверджують вік дитини (свідоцтво про народження, запис упаспорті батьків та ін.).
Якщо підчас першої перевірки проїзного документа у особи, яка контролює, не виникло сумнівущодо віку дитини, то під час подальших ревізій жодна суперечка між особами, якіконтролюють, і пасажирами з приводу віку дітей є неприпустимою.
Під часперевірки іменних безплатних, пільгових, приміських пільгових абонементних квитківпасажири повинні пред'явити (на вимогу того, хто здійснює контроль) документ,що засвідчує його особу, та документ, що підтверджує право на пільги.
Упоїздах та на вокзалах здійснюється також контроль:
а)санітарно-епідеміологічного стану — працівниками Державноїсанітарно-епідеміологічної служби залізничного транспорту;
б)протипожежного стану — працівниками Державної пожежної охорони;
в)дотримання вимог законодавства щодо захисту прав споживачів — працівникамитериторіальних органів у справах захисту прав споживачів Державного комітетустандартизації, метрології та сертифікації України;
г)громадського порядку — працівниками лінійних підрозділів міністерствавнутрішніх справ на транспорті.
Контрольздійснюється у присутності начальника поїзда або начальника вокзалу чиуповноваженої ним особи.
У разівиявлення особами, що контролюють, фактів порушення пасажирами Правил, вонизобов'язані вжити заходів з метою припинення порушення, а в окремих випадках — з метою видалення пасажира з поїзда.
Якщо підчас здійснення контролю поїзда виявлено пасажира без проїзного документа або з безплатнимпроїзним документом, не підтвердженим документом про право на таку пільгу, товін повинен сплатити штраф, оплатити проїзд від станції посадки до місцяпризначення. Штраф оформляється квитанцією, а проїзд — проїзним документом(квитком).
Якщопасажир здійснював поїздку на підставі пільгового проїзного документа, непідтвердженого документом про право на таку пільгу, то він повинен сплатитиштраф та доплату до вартості повного проїзного документа від станції посадки достанції призначення, зазначених у проїзному документі.
Якщопасажир не має грошей для оплати штрафу, то він повинен або залишити поїзд, абопред'явити паспорт для складання протоколу і подальшої оплати штрафу і проїздупісля приїзду. Несплачений упродовж 1 місяця з дня складання протоколу штраф іпроїзд стягується в судовому порядку.
Проїзнідокументи, визнані недійсними під час посадки у поїзді чи під час поїздки пасажирів,не дають права на здійснення поїздки і гроші за них не повертаються.
Пасажир,виявлений у місцевому поїзді чи дальньому поїзді з проїзним документом дляпроїзду у приміському сполученні, вважається безквитковим.
З пасажира,виявленого у вагоні вищої категорії з проїзним документом, який не дає права напроїзд у ньому, штраф не стягується. Пасажир зобов'язаний перейти у вагон, щовідповідає його проїзному документові, або може за наявності вільних місцьзалишитись у даному вагоні з внесенням відповідної доплати за відстань відстанції фактичного зайняття місця.
У разівиявлення в поїзді пасажира з проїзним документом або з посвідченням, що йомуне належить, складається акт, після чого пасажир повинен або заплатити штраф,вартість (чи різницю у вартості) проїзду, або залишити поїзд [50, с. 64].
Посвідчення,що не належить пасажиру, у нього відбирається і направляється (разом з актом)до організації, що його видала.
У разіперевезення дітей без дитячих проїзних документів з пасажира стягується штрафзгідно з законодавством. На подальший шлях пасажир зобов'язаний придбати дитячийпроїзний документ.
При перевезенніза дитячими проїзними документами дітей віком більше 10 років на їхсупровідника накладається штраф. Крім цього, супровідник повинен сплатити різницюміж вартістю повного і дитячого проїзного документа від станції початковоговідправлення до станції призначення або пересадки. У цьому випадку різниця стягуєтьсяособою, яка здійснює контроль. Діти, які прямують без супровідника і проїзного документа,повинні бути передані начальником поїзду на найближчій великій станціїчерговому лінійного відділу Управління внутрішніх справ на транспорті з документуваннямпередачі.
Пасажир,який загубив проїзний документ, після посадки у поїзд звільняється від сплати штрафу,якщо факт того, що проїзний документ дійсно загублений, буде доведено. Наподальший шлях пасажир зобов'язаний купити новий проїзний документ або залишитипоїзд.
Проїзніта перевізні документи з інформацією, доповненнями, виправленнями, зробленими неуповноваженими на це особами, вважаються не чинними, а пасажири з такими документамивважаються безквитковими.
Особливі мірі відповідальності можуть бутизастосовані при неправильному перевезенні ручної поклажі.
Особи,що контролюють поїзди, у разі виявлення перевезення пасажиром ручної поклажі понадвстановлену норму повинні запропонувати йому сплатити штраф і провізну плату завесь шлях прямування (від станції відправлення) за тарифом багажу.
Ще водних випадках, у разі виявлення фактів пошкодження або зіпсуття майна залізниціособи, які контролюють, зобов'язані скласти акт з зазначенням факту, обставин випадку,вартості втраченого майна. Акт підписується особою, яка здійснює контроль,пасажиром та двома свідками.
У разівідмови від сплати завданих збитків або відсутності грошей пасажир зобов'язанийпред'явити паспорт, дані з якого записуються до акта. У разі відмови пасажира відсплати збитків та пред'явлення паспорта особи, які контролюють, діють згідно ззаконодавством.
Коженучасник перевізного процесу несе відповідальності перед пасажиром, відправникомвантажобагажу з моменту прийняття багажу чи вантажобагажу до перевезення івидачі багажної квитанції. Кожна наступна залізниця чи суб'єкт підприємницькоїдіяльності, який приймає багаж чи вантажобагаж, вступає тим самим у договірперевезення і покладає на себе всі обов'язки, які виникають при цьому[36, с. 152].
У разівідміни поїзда або затримки його відправлення більш ніж на 1 годину, змінимаршруту поїзда, в результаті чого поїзд не прямує через станцію, вказану в квитку,прибуття погодженого поїзда в пункт пересадки пасажира після відправленняпоїзда, яким повинна була здійснюватись поїздка з пункту пересадки, залізницянесе відповідальність перед пасажиром, а саме — не проводиться вирахування сумз вартості проїзду, незалежно від термінів повернення проїзних документів.
Залізницязобов'язана відправити пасажира та його багаж, не стягуючи доплати, такимпоїздом, який відправляється до тієї ж станції призначення, — так, щоб пасажирприбув на цю станцію з як найменшим запізненням.
Залізницяне несе відповідальність за запізнення пасажира в пункт пересадки, якщо поїзд, узгодженийпри видачі проїзного документа у пункті придбання, прибув на станцію пересадкипасажира не пізніше як за 30 хвилин до відправлення поїзда, яким мав виїхатипасажир.
Перевізникнесе відповідальність перед пасажиром чи відправником вантажобагажу за виконанняперевезення на всьому шляху до видачі багажу (вантажобагажу) та за збиток, внаслідокповної чи часткової втрати або пошкодження багажу (вантажобагажу).
Залізницяне відповідає перед власником багажу за пошкодження або незадовільний станпродуктів, що швидко псуються, предметів, що б'ються, та крихких, запакованих пасажиромсеред інших предметів багажу, а також окремо запакованих предметів, що б'ються(скло, фарфор, телевізори, приймачі), якщо при цьому відсутні якісь зовнішніпошкодження упакування, що стали причиною псування багажу.
Іззалізниці знімається також відповідальність за повну чи часткову втрату абопошкодження багажу чи товаробагажу, якщо вони виникли з однієї із наступнихпричин:
1)внаслідок обставин, які залізниця не могла попередити, і відхилень, які від неїне залежали;
2)внаслідок особливих природних властивостей багажу чи вантажобагажу, якіспричинили зламання, заіржавіння, внутрішнє псуття та подібні наслідки;
3)внаслідок таких недоліків тари або упакування, які не могли бути виявлені зазовнішнім виглядом під час приймання багажу чи вантажобагажу до перевезення;
4)внаслідок того, що пасажир або відправник вантажобагажу здав до перевезеннязаборонені предмети під неправильним, неточним або неповним найменуванням;
5)внаслідок того, що багаж і вантажобагаж, які допускаються до перевезення наособливих умовах, були здані до відправлення під неправильним, неточним або неповнимнайменуванням чи без дотримання встановлених цими Правилами положень.
Доведеннятого, що втрата, псування, пошкодження багажу чи вантажобагажу покладається назалізницю.
Якщо вантажобагажза своїми природними властивостями схильний до втрати ваги при перевезенні, то перевізникнесе відповідальність, незалежно від відстані фактичного перевезеннявантажобагажу, лише за ту частину збитку ваги, яка перевищує норми природноївтрати ваги вантажобагажу.
Ці обмеженнявідповідальності не беруться до уваги, якщо відправником або одержувачем будедоведено, що втрата ваги не спричинена природними властивостями вантажобагажу.Якщо декілька місць вантажобагажу перевозяться за однією вантажобагажноюквитанцією, то гранична норма втрати ваги визначається окремо для кожногомісця, якщо вага окремого місця була зазначена в квитанції при прийманні вантажобагажудо перевезення. У випадках повної втрати вантажобагажу або втрати окремих місцьнорми втрати ваги, відповідно, всієї відправки чи окремих місць незастосовуються[50, с. 65].
У разі повної або часткової втрати багажу, зданогодо перевезення без оголошеної цінності, залізниця сплачує пасажирові вартість багажучи втраченої його частини, але не більш як 2,50 гривні за кожен втрачений кілограмваги. Виплата грошей здійснюється на станції призначення одразу після складаннята підписання комерційного акта, але не пізніше однієї доби з дати прибуття поїзда,з яким прибула частина багажу (або мав прибути весь багаж), не рахуючи загальновихідних та святкових днів.
У разівтрати багажу чи вантажобагажу з оголошеною цінністю залізниця сплачує яквідшкодування всю суму оголошеної цінності, а якщо залізниця доведе, щооголошена цінність перевищує дійсну вартість, — у розмірі дійсної вартості.
У разічасткової втрати багажу чи вантажобагажу, прийнятого до перевезення з оголошеноюцінністю, перевізник сплачує, відповідно, частину оголошеної цінності за кожен втраченийкілограм.
Уразі пошкодження багажу і вантажобагажу, прийнятого до перевезення з оголошеноюцінністю, залізниця відшкодовує суму, яка складає частину оголошеної цінності, щовідповідає відсотку зниження їх цінності внаслідок пошкодження. У разі відмовиотримувача від часткового отримання багажу (вантажобагажу) залізниця здійснюєповне відшкодування у розмірі суми оголошеної цінності.
Розмірвідшкодування не повинен перевищувати:
1)суми компенсації за повну втрату, у разі втрати (зіпсування) всього багажу чивантажобагажу;
2)суму відшкодування за втрату частини, якщо внаслідок пошкодження є знеціненоютільки частина багажу чи вантажобагажу.
Увипадках повного відшкодування за втрачений багаж чи вантажобагаж залізниця повертаєповністю провізні та інші платежі, які були сплачені пасажиром. У випадках частковоговідшкодування залізниця сплачує провізні та інші платежі відповідно до долівтрати багажу чи вантажобагажу [50, с. 67].
Відшкодуваннязбитків, що виникли у зв'язку з втратою багажу або вантажобагажу, здійснюється увстановленому законом порядку.
Запрострочення доставлення багажу (вантажобагажу) залізниця сплачує штраф згідноз п.127 Статуту залізниць України.
Увипадках відшкодування за повну втрату багажу чи вантажобагажу штраф за простроченнядоставлення багажу (вантажобагажу) не сплачується. У разі часткової втратибагажу чи вантажобагажу штраф за прострочення в доставці, якщо воно мало місце,сплачується за невтрачену частину багажу чи вантажобагажу.
Виплаташтрафу за запізнення в доставці багажу (вантажобагажу) проводиться начальником станціїпризначення на підставі акта, складеного працівниками залізниці.
Вактах, складених на виплату грошей, зазначаються: номер і дата багажної (вантажобагажної)квитанції, час прийняття до перевезення, дата і час прибуття, дата термінудоставки, сума стягнення за перевезення, кількість діб прострочення, сумаштрафу, що підлягає виплаті, прізвище, ім'я і по батькові та місце проживанняодержувача багажу (з його слів), назва документа, що підтверджує особу, датайого видачі, ким виданий і номер.
Необхіднозазначити, що перевізники та надавачі послуг несуть матеріальнувідповідальність у всіх випадках невиконання або неналежного виконаннязобов'язань у порядку, передбаченому законодавством та договором.
Пасажир- відправник багажу (вантажобагажу) несе матеріальну відповідальність занаслідки невиконання встановлених правил поводження на транспорті, а такожзловмисні дії, що призвели до втрати чи пошкодження майна залізниці увідповідності з законодавством України.3.3Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу автомобільнимтранспортом
Зметою застосування мір юридичної відповідальності за порушення правил автомобільнихперевезень також встановлюється відповідна система контролю.
Так,для проведення контролю за перевезеннями пасажирів автобусами міських, маршрутнихтаксомоторних, приміських, міжміських маршрутів, таксі, організованих груп дітей,міжнародними перевезеннями по території України та перевезеннями туристів, безпекоюта якістю надання послуг, в тому числі автостанціями, дотриманням Правил дорожньогоруху, Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, умов іправил, зазначених у спеціальних дозволах (ліцензіях) на здійснення міжнароднихперевезень пасажирів автомобільним транспортом, залучаються контролери, а такожпрацівники Мінтрансу, Укравтотрансу, ТВО автотранспорту, УДП«Укрінтеравтосервіс», автотранспортних підприємств, автостанцій (далі- контролери).
Контролериповинні мати відповідні знання в обсязі, який визначається згідно з п.8 Правил наданняпослуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КабінетуМіністрів від 18 лютого 1997 року N 176.
Контрольза перевезеннями може здійснюватися контролером як під час користуванняавтомобілем, так і згідно з графіком та відповідним завданням на контроль заперевезеннями, які затверджуються відповідно Мінтрансом, Укравтотрансом або ТВОавтотранспорту.
Якщо нашляху слідування автомобіль зупинено для перевірки контролером, а в ньому знаходитьсяконтролер, який займає посаду вищу від того, яким зупинено автомобіль, топеревірка здійснюється тільки з дозволу контролера старшого за посадою.Перевірка автомобіля провадиться в усіх випадках, якщо контролер виконуєзавдання на контроль за перевезеннями [30, с. 391].
Уразі виявлення порушень в автомобілі, в якому знаходиться контролер старший запосадою, складається акт, де зазначається прізвище, номер посвідчення цього контролера.
Контролерзобов'язаний:
пред'явитипосвідчення на право проведення контролю водію або кондуктору. Видачапосвідчення здійснюється Укравтотрансом в межах України та ТВО автотранспорту вмежах області, району на термін до одного року. Посвідчення реєструються вжурналі обліку видачі посвідчень на право контролю за перевезеннями пасажирськогоавтотранспорту;
перевіритив автобусі або в маршрутному таксомоторі наявність квитків у пасажирів;
вилучитивиявлені у пасажирів недійсні квитки та фіктивну дорожню документацію у водіїв,кондукторів, скласти акт про порушення і додати до нього вилучені документи;
зробитивідмітку про результати контролю у дорожній документації, зазначивши дату, час,місце перевірки, стислий зміст результатів контролю, місце роботи, номерслужбового посвідчення, посаду, прізвище і завірити запис своїм підписом;
відобразитирезультати контролю і здати його за місцем видачі не пізніше п'яти днів післязакінчення контролю. У разі участі кількох контролерів результати контролюможуть відображатися в одному завданні на контроль і засвідчуватися підписамивсіх учасників контролю;
скластиакти про порушення та проводити записи в дорожній документації кульковою ручкоюабо чорнилами;
уразі втрати посвідчення на право контролю за перевезеннями — в триденний строкповідомити про це за місцем його видачі.
Загубленіпосвідчення вважаються недійсними, про що інформується Укравтотранс або ТВОавтотранспорту.
Відсутністьвідмітки контролера у подорожньому або у квитково-обліковому листі розглядаєтьсяяк невиконання своїх обов'язків при здійсненні контролю за перевезеннями.
Контролерамнадається право безкоштовного проїзду в автобусах та маршрутних таксомоторах — умежах, зазначених в посвідченні на право проведення контролю, під час йоговиконання.
Уразі порушення Правил дорожнього руху, Правил надання послуг пасажирськогоавтомобільного транспорту, умов і правил, зазначених у спеціальних дозволах (ліцензіях)на здійснення міжнародних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, безпекита якості надання послуг при перевезеннях в таксі, на міських, маршрутних таксомоторних,приміських, міжміських, міжнародних маршрутах, перевезеннях організованих групдітей та туристів, в тому числі автостанціями, а також порядку інформуванняперевізника і замовника складається акт.
Для виконанняспеціального завдання з контролю за перевезеннями або пов'язаного з ним службовоговідрядження керівникам Укравтотрансу, ТВО автотранспорту надається правозалучати посадових осіб, які не мають спеціальних посвідчень, з видачею разовихпосвідчень на право контролю за перевезеннями на строк, що забезпечитьвиконання завдання.
Уразі порушення контролером своїх обов'язків керівництво Укравтотрансу або ТВОавтотранспорту вилучає у нього посвідчення на право проведення контролю.
Уразі виявлення фактів порушення перевізником (водієм) Правил надання послуг пасажирськогоавтомобільного транспорту, Правил дорожнього руху і умов перевезень привиконанні міжнародних перевезень пасажирів, Укравтотранс:
1.Письмово з обґрунтуванням підстав констатації порушення інформуєпро це компетентний орган держави іноземного перевізника, а українськогоперевізника – попереджає.
2.Тимчасово припиняє видачу дозволів на виконання міжнароднихперевезень пасажирів та дозволів на нерегулярні рейси.3.4Відповідальність за порушення договору перевезення пасажирів та багажу внутрішньоводнимі морським транспортом
Відповідальністьза порушення договору перевезення пасажирів внутрішньоводним транспортомпередбачена у Розділі 9 Статуту внутрішнього водного транспорту.
Згідноіз п. 179 Статуту — пароплавства, відправники вантажу, вантажоодержувачі іпасажири несуть матеріальну відповідальність за перевезення на підставі даногоСтатуту та чинного законодавства.
Усякіпопередні згоди пароплавств із відправниками вантажу, вантажоодержувачами або пасажирами,що мають метою змінити або усунути відповідальність, покладену на пароплавства абопасажирів, вважаються недійсними, і всякі оцінки про це не мають сили.
Так,наприклад, згідно із п. 208 Статуту — пасажир, що опинився на судні без квиткаабо в більш високому класі, чим позначено на квитку, піддається штрафу вустановленому розмірі.
Безквитковогопасажира, що відмовився сплатити штраф і взяти квиток для подальшого проходження,капітан видаляє із судна в найближчому порту або пристані по шляху проходженнясудна; у цьому випадку штраф за проїзд без квитка стягується в примусовомупорядку, установленому законом [39, с. 372].
Всвою чергу — за ненадання пасажиру на судні місця, зазначеного у плацкарті, привідмовленні пасажира від запропонованого йому іншого місця пароплавство, крім поверненнясуми вартості проїзду і додаткових доплат, сплачує пасажиру штраф у розмірі,установленому тарифом.
Пароплавствонесе відповідальність за повну і часткову втрату й ушкодження багажу в розміріоголошеної цінності, а якщо цінність багажу не оголошена, то в розмірі,установленому тарифом.
Необхіднозазначити, що турбота про цілість і схоронність ручної поклажі, перевезеноїпасажиром із собою, лежить на обов'язку пасажира.
Засхоронність ручної поклажі пароплавство несе відповідальність лише в томувипадку, якщо буде доведено, що втрата або ушкодження поклажі відбулися з винипароплавства.
Зазайву ручну поклажу, виявлену в пасажира, стягується штраф.
Крімтого, пасажир зобов'язаний оплатити по багажному тарифі вартість провозу зайвоїручної поклажі від пункту видачі квитка до пункту його призначення.
Якщопасажир не сплатить штрафу і не оплатить вартості провозу зайвої ручноїпоклажі, те належна з пасажира сума стягується в примусовому порядку,установленому законом.
Певніособливості відповідальності перевізників та пасажирів містить Кодексторгівельного мореплавства. Так, згідно із ст. 193 Кодексу перевізниквідповідає за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження йогоздоров'я, а також в результаті втрати або пошкодження багажу, якщо подія,внаслідок якої було заподіяно шкоду, сталася під час перевезення і була наслідкомвини або недбалості перевізника, його працівників, агентів, які діють у межахсвоїх службових обов'язків.
Перевізниквідповідає за нестачу або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а такожза прострочення в його доставці, якщо не доведе, що нестача, пошкодження або простроченняв доставці сталися не з його вини.
За втратуабо пошкодження каютного багажу перевізник відповідає лише у випадку, якщо пасажирдоведе, що втрата або пошкодження сталися внаслідок наміру або необережностіперевізника.
Перевізникне відповідає за втрату чи пошкодження грошей, цінних паперів, дорогоцінних металіві виробів з них, коштовностей, прикрас, виробів мистецтва або інших цінностей, завинятком випадків, коли такі цінності були здані на збереження перевізнику,який погодився їх зберігати в безпеці.
Якщоперевізник доведе, що вина або недбалість пасажира стали причиною або сприялийого смерті або ушкодженню здоров'я, втраті або пошкодженню його багажу, суд, щорозглядає справу, може звільнити перевізника від відповідальності повністю чичастково.
У випадкусмерті пасажира або ушкодження його здоров'я відповідальність перевізника ні вякому разі не перевищує 175000 розрахункових одиниць у відношенні перевезення вцілому.
Відповідальністьперевізника за втрату або пошкодження каютного багажу ні в якому разі не перевищує1800 розрахункових одиниць на пасажира у відношенні перевезення в цілому.
Відповідальністьперевізника за втрату або пошкодження автомашини, включаючи весь багаж, щоперевозиться в автомашині чи на ній, ні в якому разі не перевищує 10000 розрахунковиходиниць за автомашину щодо перевезення в цілому[50, с. 65].
Перевізникі пасажир можуть шляхом точно вираженої письмової угоди встановити більш високімежі відповідальності, ніж ті, що передбачені Кодексом.
Перевізник,працівник або агент перевізника не вправі скористатися межами відповідальності,встановленими Кодексом, якщо буде доведено, що збиток заподіяно внаслідок дійабо упущень перевізника, працівника або агента перевізника, скоєних або знаміром заподіяти цей збиток, або через самовпевненість з усвідомленнямможливого заподіяння збитку. 3.5 Відповідальність за порушення договоруперевезення пасажирів та багажу авіаційним транспортом
Відповіднодо ст. 89 Повітряного Кодексу України відповідальність за протиправні діїнесуть всі юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов'язана з використаннямповітряного простору України, розробкою, виготовленням, ремонтом таексплуатацією авіаційної техніки, здійсненням господарської і комерційноїдіяльності, обслуговуванням повітряного руху, забезпеченням безпеки авіаціїУкраїни, а також її управлінням і наглядом.
Пасажир,замовник або працівник авіації за порушення, невиконання або неналежневиконання правил, вимог і норм, що регламентують повітряні перевезення іавіаційні роботи, а також порушення законодавства про охорону навколишньогоприродного середовища, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавствомУкраїни.
Перевізникнесе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження багажу з часуприйняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі йоговідповідно до правил іншій особі, якщо не доведе, що ним було вжито всіхнеобхідних заходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходівнеможливо було вжити. Перевізник несе відповідальність за збереження речей, щоє у пасажира, якщо буде доведено, що втрата або пошкодження цих речей сталися звини перевізника [7, ст. 91].
Перевізникнесе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантажу з часуприйняття його для перевезення і до видачі одержувачу або передачі його відповіднодо правил іншій установі (особі), якщо не доведе, що ним було вжито всіх необхіднихзаходів для запобігання заподіянню шкоди або що таких заходів неможливо буловжити. До того часу, поки перевізник не доведе інше, вважається, що втрата,нестача чи пошкодження вантажу сталися під час перевезення.
Згідност. 93 ПК України за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, багажу або речей,які є у пасажира, перевізник несе відповідальність у такому розмірі:
1) за втрату абонестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення з оголошеною цінністю, — в розмірі оголошеної цінності, а у випадках, коли перевізник доведе, щооголошена цінність перевищує дійсну вартість, — в розмірі дійсної вартості;
2) за втрату,пошкодження або нестачу вантажу або багажу, прийнятого для перевезення безоголошеної цінності, а також речей, які є у пасажира, — в розмірі вартості, щоне перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої владиза погодженням з Міністерством фінансів України відповідно до меж, встановленихміжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях,учасником яких є Україна.
Перевізник несе відповідальність за прострочення удоставці пасажира, багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним було вжито всіхнеобхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливобуло вжити.
Перевізникзвільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідокнесприятливих метеорологічних умов.
Перевізникнесе матеріальну відповідальність перед органами зв'язку за втрату, пошкодженняабо прострочення у доставці пошти з вини перевізника у розмірі відповідальностіорганів зв'язку перед відправниками або адресатами, за міжнародну пошту — відповідно до актів Всесвітнього поштового союзу, а за внутрішню — згідно з правиламищодо розміру матеріальної відповідальності підприємств зв'язку за нестачу чипошкодження вкладень поштових відправлень[23, с. 63].
Відповідальністьза шкоду, заподіяну третім особам За шкоду, заподіяну третім особам та їх майнупри виконанні перевезень і авіаційних робіт, експлуатант авіаційної технікинесе відповідальність у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавствомУкраїни[50, с. 65].
Відповідальністьза захват чи викрадення повітряного судна або захват авіаційного об'єкта.Захват або викрадення повітряного судна, як і захват авіаційного об'єкта, тягнеза собою відповідальність, передбачену законодавством України.
Відповідальністьза блокування повітряного судна, авіаційного об'єкта, транспортних,інженерно-технічних чи інших комунікацій до них Блокування повітряних суден,авіаційних об'єктів, транспортних, інженерно-технічних, інших комунікацій доних, яке перешкоджає нормальній і безпечній діяльності авіації України, тягнеза собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Відповідальністьза неправдиве повідомлення про підготовку акту незаконного втручання удіяльність авіації. Неправдиве повідомлення незалежно від форми його виконанняпро підготовку акту незаконного втручання у діяльність авіації на бортуповітряного судна або авіаційного об'єкта тягне за собою відповідальність,передбачену чинним законодавством України.
Відповідальністьза невиконання вимог контролю на безпеку Порушення, як і невиконання абоненалежне виконання вимог державних правил, норм і процедур з реєстрації таогляду на безпеку пасажирів, щодо здачі, прийому, зберігання і перевезення наповітряному судні ручної поклажі, багажу, вантажу, пошти і бортового харчуваннятягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Особи,винні у порушенні норм і правил, що регламентують діяльність авіації, несутьвідповідальність за законодавством України.
Будь-якаюридична і фізична особа має право оскаржити рішення або дії будь-якоїпосадової чи іншої особи в межах діяльності авіаційної системи України впорядку, передбаченому законодавством України.
Пред'явленню до перевізника позову, що випливає зповітряного перевезення пасажира, багажу, обов'язково передує пред'явлення донього претензії. Претензія висувається до авіаційного підприємства місцявідправлення чи місця призначення на розсуд заявника. Претензії при здійсненніу прямому змішаному сполученні висуваються 1) до авіапідприємства, якщокінцевим пунктом є аеропорт, 2) відповідному транспортному органу, якщокінцевим пунктом перевезення є залізнична чи автомобільна станція, пристань чипорт [30,с. 397].
У випадках ушкодження здоров'я пасажира право нависування претензії на відшкодування збитків має потерпілий, а в разі йогосмерті — особи, які мають на це право згідно з цивільним законодавством.
Претензії та позови висуваються по кожному перевізномудокументу окремо. Претензію викладають у письмовій формі із зазначеннямавіаційного підприємства, найменуванням та адресою юридичної чи фізичної особи,що заявляє претензію обставин, які є основою для висування вимог, сумипретензії та її обґрунтування, переліку документів, що додаються ж заяви(товари — супроводжувальні, комерційні акти, документи, що підтверджуютьрозміри завданих збитків тощо).
Претензії до перевізникаможуть бути висунуті у термін до шести місяців, а претензії за стягнення штрафуу термін до 4 діб Претензії пасажирів розглядаються на засіданні претензійноїкомісії, що діє в авіапідприємстві. Якщо претензія відхилена, то заявник маєправо у термін два місяці з дня отримання відповіді на претензію висунути позовдо господарського чи загального суду, відповідно до чинного цивільногозаконодавства України./>3.6 Звільнення перевізникавід відповідальності
Перевізниквідповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу ібагажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з йоговини. Отже, за загальним правилом, умовою відповідальності перевізника занесхоронність вантажу є його вина, яка презюмується (припускається).Перевізникові надається можливість спростувати цю презумпцію, довести своюневинність, зокрема послатися на обставини, які він не міг відвернути чиусунути. У транспортних статутах і кодексах дається перелік цих обставин,зокрема при залізничних перевезеннях залізниця звільняється відвідповідальності у разі коли:
а) вантажнадійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбамивідправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено правилами, а такожякщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженомузасобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажупід час перевезення;
б) недостача,псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних зперевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;
в) вантажперевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;
г) недостачавантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначеннямаси;
д) зіпсованийвантаж, що швидко псується, виявлений у вагоні, що прибув без порушеннявстановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термінперебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень,встановленого правилами;
е) втрата,псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:
1. таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під часприймання вантажу до перевезення;
2. завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищенийабо несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим жевідправником (здвоєна операція);
3. здачі вантажу до перевезення без зазначення у накладній особливихйого властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів длязабезпечення його збереження під час перевезення;
4. стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не моглапередбачити і усунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць).
Особливостіперевезення вантажів морським транспортом пов'язані з мореплавством. Небезпекиі стихійні явища зумовили розширення кола таких обставин. Це, зокрема:непереборна сила; небезпеки та випадковості на морі; рятування людей, суден івантажів; пожежа, що виникла не з вини перевізника; дії або розпорядження влади(затримання, арешт, карантин тощо); військові дії та народні заворушення;страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи (ст.176 Кодексу торговельного мореплавства).
Отже,Кодекс торговельного мореплавства розрізняє непереборну силу і небезпеки тавипадковості на морі.
Якщонепереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія, тонебезпеками та випадковостями на морі на практиці прийнято вважати обставини,що мають ознаку їх непередбаченості. Водночас невідворотність шкідливихнаслідків їх впливу визначається з урахуванням конкретних обставин діяльностідобросовісного перевізника [43, с. 281].
Утранспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, колидоказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажупокладається на одержувача чи відправника (ч. 2 ст. 362 ЦК УРСР). Так, морськийперевізник не відповідає за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення: усправних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із справними пломбамивідправника; у цілій справній тарі без слідів її розпакування в дорозі; усупроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач недоведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника (ст. 178 Кодексуторговельного мореплавства).
Удіючому ЦК України таких відступів від презумпції вини перевізника непередбачено, тобто перевізник звільнятиметься від відповідальності за втрату,нестачу, пошкодження чи псування вантажу, якщо доведе, що це сталося внаслідокобставин, яким перевізник, не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало(п. 1 ст. 924).
Невиключена можливість, що, наприклад, у псуванні вантажу винними є частково івідправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування розподіляютьсяміж ними пропорційно ступеневі їхньої вини за принципом змішаної відповідальності(ст. 211 ЦК УРСР, ст. 616 ЦК України).
Приморських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, нестачу чийого пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або недоглядукапітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управліннісудном (навігаційні помилки). Морським правом більшості зарубіжних країн такожпередбачено правило про звільнення перевізника від відповідальності занавігаційні помилки, тобто винні дії. За втрату, нестачу і пошкодження вантажу,спричинені діями та помилками вже зазначених осіб при прийманні, завантаженні,розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі вантажу (комерційні помилки),перевізник за наявності вини несе відповідальність на загальних підставах(статті 176 і 177 Кодексу торговельного мореплавства).
Висновки
Таким чином, слід підкреслити, що сьогодні основнимзавданням транспорту залишається задоволення потреб населення у перевезеннях.Основні функції, які сьогодні виконує транспорт пов’язані саме із перевезеннямпасажирів та багажу.
Різновидомдоговору перевезення є договір перевезення пасажира та багажу, за яким однасторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) допункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пунктупризначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажирзобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу —також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК).
Юридичніознаки договору: взаємний, консенсуальний (перевезення пасажира) абореальний (перевезення багажу), відплатний.
Сторонамидоговорує пасажир — фізична особа (як при перевезенні пасажира, так і його багажу) таперевізник (транспортна організація, яка належить, як правило, до транспортузагального користування).
Відносноформи договору,то слід зауважити, що допускається усна (при купівлі квитка або шляхомздійснення конклюдентних дій, наприклад, шляхом подання міського транспорту дозупинки, посадка пасажира в таксі, прохід через турнікети метро, сплата запроїзд жетоном тощо).
Предметомдоговорує надання послуг, пов'язаних із перевезенням.
Щододоговору перевезення пасажира, то не допускається будь-яка домовленість міжперевізником і пасажирами про обмеження або виключення встановленої закономвідповідальності перевізника. Однак таке правило не виключає можливостідомовленості про обмеження або виключення передбаченої відповідальностіпасажира, а також про підвищення відповідальності перевізника, наприклад у разіповітряного перевезення.
Відповіднодо ст. 922 ЦК за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозитьпасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пунктупризначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому задомовленістю сторін транспортними кодексами (статутами). Перевізникзвільняється від відповідальності, якщо це сталося внаслідок: непереборноїсили; усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю абоздоров'ю пасажира; інших обставин, що не залежали від перевізника.
Характерноюрисою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань задоговором перевезення багажу є її обмежений характер. Наприклад, відповідно дост. 68 Закону України «Про автомобільний транспорт», у разі втратиабо нестачі багажу -— в розмірі вартості багажу, який втрачено або якогобракує; у разі пошкодження (псування) багажу — в розмірі суми, на якузменшилася вартість багажу; у разі втрати багажу, зданого для перевезення зоголошенням його цінності, — в розмірі оголошеної цінності багажу.
Згіднозі ст. 928 ЦК, перевізник несе відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом,іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира за правилами глави 82 ЦК, якщодоговором або законом не встановлено відповідальність перевізника без вини.Можливість притягнення перевізника до цивільно-правової відповідальності зашкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажиразумовлено тією обставиною, що законодавець розглядає транспортний засіб якджерело підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК). А особа, яка здійснює діяльність,що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає також за завдану шкоду, якщовона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислупотерпілого.
В ч. 2 ст. 924 ЦК передбачено,що перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псуванняабо пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, багажу, пошти, якщо доведевідсутність своє вини.
Обставини,які звільняють перевізника від відповідальності, зазначені у відповіднихтранспортних кодексах і статутах.
Слідвідмітити, що перевізник звільняється від відповідальності за недостачу,пошкодження та псування вантажу у випадках, якщо: вантаж прибув у справномутранспортному засобі з непорушеними пломбами відправника; вантаж супроводжувавекспедитор чи представник вантажовідправника чи вантажоодержувача; недостачавантажу не перевищує норм природних втрат; недостача вантажу не перевищуєдопустимого розходження при визначенні його маси (наприклад, якщо вагон іззерном зважують на вагонних вагах); вологість вантажу перевищувала допустимунорму (на окремі види вантажу встановлена норма вологості — цукор, вугілля,сіль, мука тощо); вантаж зіпсувався, оскільки відправник завантажив вантаж унепідготовлений, неочищений транспортний засіб, який сам же і розвантажував; вантажбув зданий до перевезення без зазначення його особливостей, які вимагалиособливих вимог перевезення («з гірки не спускати»); швидкопсувнийвантаж зіпсувався, але перевізник дотримувався режиму перевезення, а строкперевезення не перевищив допустимого та ін.
Транспортнезаконодавство залежно від виду транспорту встановлює і додаткові підставизвільнення перевізника від відповідальності: виникнення небезпеки тавипадковостей на морі та інших судноплавних водах; рятування людей, суден,вантажу; дії або розпорядження властей; воєнні дії, терористичні акти, народнізаворушення; страйки тощо (ст. 176 КТМ).
Досить значна роль при перевезенні пасажирів табагажу відводиться державі, основними завданнями якої є формування ринку послугтранспорту, шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної,науково-технічної та соціальної політики.
/>СПИСОКвикористаних джерел
1. Конституція України. № 254к/96-ВР від 28.06.1996. // Відомості Верховної Ради, 1996, N 30, ст. 141.
2. МіжнароднаКонвенцію по охрані людського життя на морі 1974 року.
3. КонвенціяОрганізації Об'єднаних Націй з морського права від 10.12.1982.
4. Конвенція проміжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, ратифікована ЗакономУкраїни N 581-XIV від 08.04.1999.
5. Кодексторговельного мореплавства України № 176/95-ВР від 23.05.1995. // ВідомостіВерховної Ради, 1995, NN 47, 48, 49, 50, 51, 52, ст.349.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення. № 8073-X від07.12.1984. // Відомості Верховної Ради Української РСР 1984, додаток до N 51, ст.1122.
7. Повітряний кодекс України № 3167-XII від 04.05.1993.// ВідомостіВерховної Ради 1993, N 25, ст.274.
8. Цивільний кодекс України. № 435-IV від 16.01.2003.// Відомості Верховної Ради,2003, NN 40-44, ст.356.
9. Цивільний процесуальний кодекс України. № 1618-IV від 18.03.2004.// ВідомостіВерховної Ради, 2004, N 40-41, 42, ст.492.
10. Закон України від10 листопада 1994 року “Про транспорт” із змінами внесеними Законом від21.12.2000 // Відомості Верховної Ради, — 2001, №9, Ст. 68.
11. Закон України від 5квітня 2001 року “Про автомобільний транспорт” // Відомості Верховної Ради України,- 2001, N 22, Ст. 105
12. Статут залізницьУкраїни, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998року № 457.
13. Положенняпро обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті».Затверджено постановою КМУ від 14 серпня 1996 р. № 959 – К., 1996р.
14. ПостановаКабінету Міністрів України «Про серйозні недоліки в роботі та невідкладнізаходи щодо поліпшення діяльності цивільної авіації» від 28 грудня 1996 р. за №1587 – К., 1996р.
15. Положеннянаціонального повітряного перевізника. Затверджено постановою КМУ від 15листопада 1996 р. № 1397 – К., 1996р.
16. Постанова Кабінету Міністрів України від30 березня 2000 р. N 584 “Про утворення Державного департаменту морського ірічкового транспорту” // Урядовий кур’єр. № 56. квітень 2000 р.
17. Статут внутрішнього водного транспортуСРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955р. № 1801.
18. Правила надання послуг пасажирськогоавтомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 18лютого 1997 року N 176.
19. Наказ Міністерства транспорту України №424 від 05 серпня 1994 року “Про затвердження Інструкції про умови і правилаздійснення внутрішніх й міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським ірічковим транспортом та контроль за їх дотриманням”.
20. Наказ Міністерства транспорту України N308 від 23.05.2001 “Про затвердження Положення про навігаційно-гідрографічне забезпеченняплавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших морських і річковихсуден на морях та внутрішніх водних шляхах України”.
21. НаказМіністерства транспорту України № 89 від 02.03.95р “Про затвердженняТимчасового положення про порядок місячного планування перевезень вантажівзалізничним транспортом України”
22. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Підопригора О.О. Курс лекцій зцивільного права. – К., 1999. – 382 c.
23. Гіжевський В. К., Мілошевич А. В. Правоверегулювання транспортною системою України. — К., 2007р., — с. 418
24. Гражданское право Украины: Учебник: В 2-х ч./ Под ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленка. — Ч. 1.К., 2005, — 298 с.
25. Договір у цивільному і трудовому праві.Довідник. У 2-х частинах Ч. 1. — К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2000. —280 с.;
26. Жук Л.А. Правовоеи организационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности. — К.:Кондор, 2002. — 316с.
27. Концепціяреформування транспортного сектора України / Ю.М. Цвєтов, Л.М. Соколов, Ю.М.Федюшин т ін. / Збірник наукових праць / — К., 1999. – 65с.
28. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. — К.:Юрінком Інтер, 1999. – 194 с.
29. Луць В.В.Транспортне право – К… 2003р., — 286 с.
30. Науково-практичнийкоментар до цивільного законодавства України: В 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я.Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. — Т. 2. — К А.С.К.; Севастополь. Ін-тюрид. дослідж., 2005 — 928 с.
31. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України, К.:Видавничий Дім «Юридична книга», 2007. — 480 с;
32. Осоченко І.В. Транспортнеспівробітництво як ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльностів регіоні. // Регіональні перспективи — № 1 (8) – 2000 – с. 64-66.
33. Панасюк В.М. Господарськеправо. Навчальний посібник — X.: Фолио, 2007. — 250с.
34. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарськогокодексів України / Під редакцією Яреми АХ, Ротаня ВХ — К: Реферат, 2005. — 336 с.
35. Транспортне правоУкраїни. Мілашевич А.В. – Х.,“Консум”, 2007 р., — 495 с.
36. Транспортне право України: Навч. посіб. /Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., Демський С.Е., Мілашевич А.В. — К.: ЮрінкомІнтер, 2004р. — 416 с.
37. Харитонов Е.О.,Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. Издание второе. — X.: ООО«Одиссей», 2005. — 960 с.
38. Цивільне правоУкраїни / Під ред. Ч.Н.Азімова, С.Н.Приступи – Х., “Право”, 2007р., — 418 с.
39. Цивільне правоУкраїни. Книга перша. За ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К., Юрінком інтер,2006р., — с. 428
40. Цивільне правоУкраїни. Підручник // Під ред. О.В.Дзери – К. “Юрінком”, 2005р. – 486 с.
41. Цивільне правоУкраїни. Частина особлива: Посібн. За ред. І.А.Бірюкова, Ю.О.Заіки. – К.:НАВСУ, 2005 р. – 548 с.
42. Цивільне право України: Академічний курс: У двох томах / За заг.ред Я М. Шевченко. — Т.ІІ. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре» 2007. – 513с.
43. Цивільне правоУкраїни: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С.Довгерт та Ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. іперероб. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — Кн. 2. — 736 с.
44. Цивільне право:Особлива частина /За ред. професорів О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. — К.:Вентурі, 2004 р. – 540 с.
45. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.:Вентурі, 2007. – 476 с.
46. Цивільний кодекс України. Науково практичний коментар: У 2частинах. / За заг. ред. Я.М. Шевченко – К.: Концерн „Видавничий Дім ІнЮре”,2007 – Ч.1. – 692.
47. Шиминова М.Я. Страхование:история, действующее законодательство, перспективы. — М., 2007. — С. 57.;
48. Щербина B.C.Господарське право — К.: Юринком Інтер, 2007. — 230с.
49. Ч.Н.Азімова Договірперевезення багажу в сучасних умовах. Юридична Україна. // – 2007 № 4. С.47.
50. Ю.О.ЗаікаВідповідальність при перевезенні. Юридична Україна. // – 2007 № 6. С.63.