Поняття та форми державного устрою2

SHURA19@YANDEX.RU
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ЗМІСТ
сторінка
ВСТУП...........................................................................   3
1.Форма держави ........................................................   5
2.Форми та поняття державного устрою ...............   7
2.1.Проста унітарна держава....................................  8
2.2.Конфедерація… 12
2.3.Федерація................................................................16
2.4.Імперія… 25
3.Державний устрій України .....................................26
ВИСНОВКИ....................................................................27
ЛІТЕРАТУРА....................................................................29
ВСТУП
Складністьтаких об'єктів, як право і держава, призводить до того, що вони вивчаютьсябагатьма юридичними науками. Останні вивчають той чи інший бік, елементи і рисидержавно-правової дійсності у визначеному аспекті, на визначеному рівні. Правоі держава як складні соціальні феномени мають у своєму складі велику кількістьрізноякісних компонентів і підсистем. Їхні функції багатогранні, їхні структурискладні. У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур іфункцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються юридичнінауки.
Вивчаючиправо і державу в цілому, державно-правова теорія не обмежується аналізом досвідуякої-небудь країни, чи окремого регіону, чи напрямку державно-правового життя,а на основі вивчення права і держави різних історичних епох, всіх областей інапрямків державно-правової дійсності визначає загальні і специфічнізакономірності їхнього розвитку, основні ознаки й істотні характерні риси.
Такимчином, теорія права і держави — це суспільна наука про закономірностівиникнення, розвитку і функціонування права, правосвідомості і держави взагалі,про типи права і держави, зокрема про їхні класово-політичні і загальнолюдськісутність, зміст, форми, функції і підсумки.
Марксистко-ленінськатеорія вважає основною причиною виникнення держави розкол суспільства напротилежні класи з непримиренними протиріччями. З цієї причини офіційнарадянська історіографія довгий час не визнавала державність скіфів. Тим часомнаявність держави язичеських слов'ян ніяк не оспорювалось.
Другийпомилковий наслідок з даної посилки полягав в тому, що всі держави древньогосвіту повинні були бути неодмінно рабовласницькими. Тому кастова чи іншастратифікація необґрунтовано ототожнювалися з рабовласництвом.
На цихпозиціях стоїть і сучасна теорія держави.
Незважаючина те, що представники різних класів, страт, каст виявлялися далеко не врівному становищі, держава все-таки завжди виникала в зв'язку з необхідністюзадоволення загальних інтересів населення: захисту від зовнішніх нападів,забезпечення суспільних робіт, санітарних умов і т.п.
Визнаннядержави органом усього суспільства — характерний мотив будь-якогоідеалістичного навчання про державу, тобто навчання, що виходить з ідеї, а не земпірично установлених фактів. Якщо державна влада — від Бога, виходить, вонаповинна бути рівною стосовно до всіх і не мати класового ухилу. Так, принаймні,випливає з християнської релігії. Патріархальна теорія походження держави,висунута ще Аристотелем, бачить у державі велику родину, що опікує підданих, якбатько своїх дітей. Договірна теорія Руссо надає владі тільки ті повноваження,якими її наділяють громадяни, «що домовилися». Теорія, що затверджуєвладу держави через згоду підданих на підпорядкування, і теорія правовоїдержави, що вимагає обмеження влади законом, вимогами справедливості, правамилюдини, відбивають хоча і правильні, але сугубо ідеологічні і психологічніоснови виникнення і функціонування держави.
Державапоєднує своєю владою і захистом усіх людей, що населяють її територію,незалежно від їхньої приналежності якому-небудь роду чи племені. Це означає, щодержава має свою територію, визначає її границі і захищає від нападу ззовні.Постійне населення даної території, як правило, має стійкий зв'язок з державоюу вигляді підданства або громадянства і користається його захистом усерединікраїни і за її межами. Державна влада поширюється і на іноземних осіб, щознаходяться в країні і які не мають громадянства. Однак вони мають особливеправове положення.
Актуальністьроботи: у зв’язку з різноманіттям форм державного устрою різних країн світувиникає нагальна потреба для засвоєння знань в цьому напрямку. Такі поняття всечастіше звучать в повсякденному житті.
Метароботи: оволодіння та засвоєння знань з дисципліни “Теорія держави і права” зпитання “Поняття та форми державного устрою”.
 Завданняроботи: проаналізувати поняття держави та її устрою, розкрити суть формидержавного правління,  державного устрою та політичного режиму.
Методидослідження: у роботі використовується ряд літературних джерел, окрімтематичних підручників аналізуються статті з періодичних видань.1.   Формадержави.
Терміном“держава” ми позначаємо особливий тип соціальних явищ, що характеризуютьсянаступними рисами:  а) відношенням влади і підпорядкування;  б) монопольнимвикористанням насильства тими, хто володіє владою;  в) наявністю юридичногопорядку;  г) відносною сталістю;  д) інституціональним виміром. Таким чином,держава — це не утворення, що знаходиться над суспільством і незалежна віднього, а визначений тип юридично регульованого соціальної поведінки, що існує вконкретних  просторово-тимчасових умовах. Держава — це не фізичне явище, щоможе виявлено за допомогою органів почуттів, а соціальний факт, що припускаєюридично нормовану ієрархічну взаємодію його членів. Коли ми говоримо продержаву, то маємо на увазі визначені відносини між людьми, юридично регульованітими, хто уповноважений для цього.
Держава — це колективний феномен, що існує в конкретному просторово-тимчасовомуконтексті. Просторово — часовий характер держави обумовлюється тим фактом, щоюридичний порядок діє на конкретній території в конкретний час. Юридичнийпорядок визначеної держави діє не вічно і не у всіх державах. Йогозастосовність звужена до даної території протягом даного періоду.
Ознакидержави, спочатку виражені в її передумовах, у ході історичного процесурозвиваються у форму держави.
Формадержави — це її устрій, що виражається в характері політичних взаємин міжлюдьми, між людьми і державою, між державою і людьми в процесі управління ними(політичний режим), у способах організації вищих органів державної влади (формаправління) і в адміністративно-територіальному розподілі держави (форматериторіального устрою).[7;48]
Кожнадержава має свою форму і зміст. Форма означає зовнішнє оформлення, вираженнятого чи іншого соціального явища, його змісту. Питання про форму держави єпитанням, як організова­на державна влада, яка система державних органів існує,які існу­ють форми правління, які взаємозв'язки між окремими органа­мидержавної влади, національно-територіальний устрій держа­ви і методи управліннядержавою і суспільством. Форма держа­ви є спосіб її існування і функціонування.Держава є політич­ною формою економічного і соціального розвиткусуспільства.[10;74]
Формадержави характеризується трьома основними елемен­тами:
ü  формою державного правління,
ü  формою державного уст­рою
ü  формою політичного режиму.
Формудержави розгляда­ють в широкому і вузькому значенні. Всі три елементи склада­ютьформу держави в широкому значенні цього поняття. В вузь­кому значенні підформою правління розуміють тільки форму державного правління.
Формаправління —це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії зіншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.Форми правління залежать від форм демократії, від наявності певної виборчоїсистеми або її відсутності, від наявності виборних органів тощо. За формамиправління всі держави поділяються на мо­нархії і республіки, які мають різнівиди.
Державнийустрій —це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складовічастини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв'язок окремихскладових частин держави між собою і їх спільними вищими державними органами.За державним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. До простихвідноситься унітарна держава, до складних — федерація, конфедерація, імперія.
Політичний(державний) режим —це сукупність або система методів, за допомогою яких здійснюється державнавлада в суспільстві. Він характеризується станом демократичних прав і свободлюдини, відношенням державної влади до правових ос­нов діяльності її органів.За формою політичного (державного) режиму всі держави поділяються надемократичні і авторитарні.
Формадержави — це спосіб або порядок організації та здійснення державної влади.Поняття “форма держави” включає до себе три взаємозв'язаних елементи: формудержавного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного)режиму.2.Форми та поняття державного устрою.
Внутрішнійрозподіл держави, правове становище її частин, їх взаємовідносини один з однимі з центральними органами влади охоплюються поняттям «територіальний устрійдержави». Територіальний устрій — історичний результат тієї передумови держави,що сформувалася в результаті заміщення кровноспоріднених зв'язків ізсусідськими й еволюціонувала в принцип поділу людей не по їхньому походженню, апо проживанню на визначеній території. Природно, що по тому же принципі повиннібули будуватися і державні органи, що керують людьми.
Розглядаючиформи територіального устрою, теорія держави і права зіштовхується з такимїхнім різноманіттям, що дозволяє по-різному оцінювати ці форми, і тому змушенаудаватися до їх класифікації по об'єктивним ознаками.
Державнийустрій —це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складовічастини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремихскладових частин держави між собою і її спільними вищими (центральни­ми)державними органами.[7;57]
Дляхарактеристики територіальної організації держави, організації державної владиз територіальним групуванням населення в юридичній літературі довгий часуживався, та й зараз використовується (особливо в роботах по теорії держави іправа) термін «державний устрій». Він застосовується в неоднакових значеннях уповсякденній мові, політичній літературі, юридичних дослідженнях. У перших двохвипадках йому надається, звичайно, дуже широке значення: мова йде продержавний, а іноді і суспільний лад в цілому. У юридичній літературі мається наувазі лише устрій території держави, співвідношення держави як цілого з йогоскладовими частинами. Це політико-територіальний розподіл (унітарна держава іфедерація, національні й інші державні утворення – суб'єкти федерації: штати,султанати, землі, кантони й ін.), автономні утворення (автономні республіки,області й ін.) і адміністративно-територіальні одиниці (провінції, райони,округи і т.д.).
Щостосується конфедерацій, співтовариств, союзів, співдружностей держав, то,строго говорячи, вони до проблеми територіально-політичної організації державине відносяться – це міждержавні, міжнародні об'єднання держав. Але питаннястосуються державної проблематики, хоча вони вивчаються не в конституційному(державному), а в міжнародному праві.
У сучаснійтеорії державний устрій поділяється на унітарний (простий) і складний.
2.1. Проста унітарнадержава.
Поняття«унітарна держава» походить від латинського слова “unus”, що значить один,єдиний. Унітарна – це злита держава, не розділена на більш дрібні державніутворення, а що складається, як правило, з адміністративно-територіальниходиниць. Унітарні держави бувають двох видів: прості і складні. Простіскладаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Таїланд,Алжир, Колумбія, Вануату й ін.), складні мають у своєму складі ті чи інші формиавтономії (Італія, Філіппіни, Нікарагуа й ін.)[20;89], про це мова піде далі уроботі.
Адміністративно-територіальнийрозподіл у різних країнах будується по неоднакових принципах і включає різнечисло ступіней, ланок. Звичайно це області, провінції, губернаторства і т.д.,на які безпосередньо поділяється територія держави; райони, повіти, округи іт.д., з яких складаються одиниці обласної ланки; громади — як низова одиниця.
Післядругої світової війни в ряді країн намітилися два напрямки змін утериторіальному розподілі. По-перше, стали створюватися великі одиниці, щоохоплюють кілька областей – регіони. Вони створюються не актами центральнихорганів, а знизу, шляхом угод, і їхнє створення, насамперед, має на метіекономічної координації різних частин країни. Такі об'єднання, кожне з якийохоплює кілька штатів, відіграють значну роль у Бразилії. У Росії тежстворюються регіональні об'єднання суб'єктів федерації (наприклад, Поволжя,Сибіру й ін.). Хоча вони задумані для координації економіки, на ділі вониграють і іншу роль, виступаючи з визначеними політичними вимогами. Це має місцей у Росії, і голос таких об'єднань набагато більш важливий, ніж виступи окремихсуб'єктів федерації, коли вони висувають свої вимоги до президента й уряду,особливо з питань економічної політики.[17;229]
Другатенденція зв'язана з досвідом заокеанських країн (насамперед США), де вже давностворювалися спеціальні округи (з питань утворення, водопостачання, санітарії йін.). Управління цими округами спеціалізовано, здійснюється призначуваними нимичиновниками, що обираються по конкурсу, (агентствами), що є професіоналами вданій області.
Особливеположення займають столиці держав чи столичні округи (столиця з прилягаючимиоколицями). Нерідко повноваження, що обирається в столиці муніципалітетуобмежені в порівнянні з іншими місцевими представницькими органами (Вашингтон уСША й ін.). Такі обмеження означають великий контроль з боку центра й у рядікраїн мають на меті зменшити роль населення столиці в подіях, що можутьвідбутися внаслідок протистояння різних соціальних і політичних групувань.Центром таких подій, що надають вирішальний вплив на політику держави, звичайнонадають столиці.
Унітарнадержава – найбільш централізована форма державного устрою. Однак є визначеніградації. У деяких країнах унітарна держава є відносно децентралізованим, де вбільшості ланок адміністративно-територіального розподілу є органи, обиранінаселенням, а в деяких ланках – тільки такі виборні органи. Вони мають широкіповноваження за рішенням місцевих питань.
Децентралізованоює унітарна держава, якщо у всіх ланках адміністративно-територіальногорозподілу є органи, що тільки обираються, і немає призначених з центрачиновників загальної компетенції, покликаних здійснювати адміністративнийконтроль за місцевими органами самоврядування (наприклад, у Великобританії,Японії).
Найбільшцентралізованим є така унітарна держава, де існує вертикальна системапризначених органів управління від верху до низу. В даний час така системастворюється тільки в умовах військових режимів, тому що в нормальних умовах умістах і громадах (селах) завжди є виборні ради чи загальні збори громадян, щодосягли повноліття (звичайно 18 років). Ці збори приймають рішення з питаньмісцевого самоврядування.[16;76]
Формаунітарної держави дає можливість більш повної концентрації ресурсів у рукахцентра, вона може сприяти прискоренню розвитку країни в цілому.
Простаунітарна держава —це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і неможуть бути суб'єкта­ми політичних міжнародних відносин. Наприклад, республікиБєларусь, Польща, Болгарія.[9;112] Є прості унітарні держави, які ма­ютьавтономні утворення. До таких держав відносяться. Украї­ни, Іспанія, Італія,Португалія.[9;112]
Складнідержави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державнихутворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певнучастину своїх суверен­них прав, як правило, добровільно передали вищим централь­ниморганам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимча­совий союз сувереннихдержав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.
Унітарнийдержавний устрій припускає існування злитої держави, що підрозділяється лише наадміністративно-територіальні одиниці і тому що не включають у себе ніякихдержавних утворень. У ньому панують єдині конституційні принципи, існує тількиодна система центральних органів влади (один парламент, один уряд, одинверховний суд), як правило, функціонує одна валютна система, одна армія і т.п.(Франція, Швеція, Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.). [9;118]
Узалежності від ступеня централізації унітарні держави поділяються нацентралізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованих державах начолі місцевих органів державної влади стоять призначені центром чиновники, якимпідпорядковуються місцеві органи самоврядування. Демократична формацентралізації допускає великий ступінь самостійності виборних місцевих органівдержавної влади в рішенні їхніх регіональних питань.
Децентралізованимтеорія називає державу, у якій центральні органи державної влади мають дужеобмежені права втручання в рішення місцевих проблем і де місцеві органи, щообираються населенням, мають значний обсяг автономії.
Складнийдержавний устрій припускає існування держави, що включає в себе інші державніутворення.
Розглядаючиокремі територіальні устрої, теорія держави нічого не конструює, а лише фіксуєв історії і сучасній дійсності окремі їхні види (класи). У результатівиділилися такі класи складних держав, як протекторат і унія.
Підпротекторатом розуміється міжнародний договір, згідно якого одна державазобов'язується надавати заступництво іншій, більш слабкій державі, здійснюватиїї представництво в зовнішніх справах, забезпечувати збройний захист, а інодінадавати економічну і культурну допомогу.
Протекторатвідносять до числа різновидів державного устрою лише за традицією, тому щопісля укладання міжнародного договору про заступництво нової(«третьої») держави не з'являється, а отже, не виникає питання і проїї територіальну організацію.
 
2.2. Конфедерація.
Під унієюрозуміється союз, з'єднання, об'єднання держав. Серед уній розрізняютьсяконфедерації, федерації, об'єднання монархічних держав у формі реальної іперсональної (особистої) унії, фузії, інкорпорації й імперії.
Конфедерація- постійний союз держав, що утвориться для досягнення конкретних цілей (захистзагальних інтересів). Такими інтересами можуть бути захист території чи,навпроти, завоювання, звільнення від залежності з боку «третьої»держави і т.п.
Вступивши вконфедеративний союз, держава цілком зберігає свій суверенітет і продовжує виступатисамостійним суб'єктом у всіх зовнішніх і внутрішніх справах. За таких умоворгани конфедерації не мають імперативної влади стосовно членів, які входять всоюз і прийняті ними рішення стають обов'язковими для держав, що вступили всоюз, тільки після підтвердження цих рішень власними органами влади. Якправило, конфедерація не має єдиної армії, законодавчих органів, єдиногогромадянства, єдиної системи податків, бюджету, грошової одиниці. Конфедераціїварто відрізняти від коаліцій, що є власне кажучи оборонними чи наступальнимисоюзами. У відмінності від них конфедерація є відносно постійним утворенням, щомає державно-правовий характер і конфедеральні органи управління ірозповсюджуючи свою владу не тільки на зовнішні справи.[10;89]
Конфедерація— цетакий союз держав, які добровільно об'єд­нались для досягнення певних спільнихцілей в політичній, еко­номічній і військових сферах. Суб'єкти конфедераціїзберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної тери­торії,конституції і єдиного законодавства, громадянства. Пра­вовою основоюконфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи ібюджету і існує на внески її суб'єктів. Центральні конфедеративні органиприймають рішення за згодою всіх її суб'єктів. Конфедерація — це, як правило,тим­часовий союз держав. Згодом вона переростає в федерацію або розпадається наунітарні держави. Історія знає мало таких дер­жавних утворень: США в 1776—1786рр.; колишній СРСР з 1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР.[10;158]
Прикладамиконфедерацій також можуть служити Німецький союз з 1815 по 1867 р.,Швейцарський союз з 1815р., Австро-Угорщина до 1918 р. і ін.[17;34]
Конфедерація виникає, як правило, на недовгий термін, для вирішенняяких-небудь суспільних цілей (об'єднання зусиль у тій чи іншій сфері людськоїдіяльності: зовнішній чи внутрішній політиці, військовій справі, культурі чимистецтві, економіці й ін.). Як правило, конфедерація не має власних органівуправління; найчастіше створюються консультативні, спостережливі чи контрольніоргани.
Як формисоюзу держав, що зберігають суверенітет у повному обсязі, у даний час не існуєніде. Hа різних етапах історії утворювалися конфедерації, але після нетривалогоіснування вони розпадалися, або знаходили федеративну форму державного устрою.По суті, сполучаючи в собі риси як міжнародно-правової так і державноїорганізації, вона під впливом тих чи інших причин втрачає, необхідне для їїзбереження. Вирішальне значення при цьому мають етнічні й економічні фактори.Характерно, що до федеративної форми устрою перейшли тільки конфедерації змононаціональним складом (США, Німеччина), а конфедерації з багатонаціональнимскладом (Австро-Угорщина, Норвегія і Швеція, Сене Гамбія і ряд інших)розпалися. Велике значення й економічних факторів. Фактично тільки вони можутьзбити хвилю відцентрових тенденцій і інтегрувати конфедерацію в єдине ціле.Найбільш відомі дві конфедерації — північноамериканська і швейцарська. В данийчас Європа прагне до конфедерації (але тільки в економічному питанні).[7;203]
Досвідісторії північноамериканської, швейцарської й ін. конфедерацій дозволиливиділити наступні ознаки, характерні для цієї форми державного устрою:
1.Договірна форма утворенняконфедерації. Більшачастина конфедерацій була утворена на основі відповідних договорів.
2.Воля виходу з конфедерації (сецесії). На відміну від федерації, де спробасецесії розглядалася як заколот, вихід же зі складу конфедерації означаєрозірвання договірного зв'язку із союзом.
3.Конфедерація не має суверенітету, суверенітет належить державам, що входять унеї. Тобто ніякі вирішення союзної влади не мають сили на території держави, щовходить до складу конфедерації, без їхньої згоди.
4. Предметиведення конфедерації обмежені переліком невеликого й у цілому незначного колапитань — це питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії,загальної системи комунікацій, вирішення спорів між суб'єктами конфедерацій.
5. Уконфедерації утворюються не всі державні органи, а тільки ті, котрі необхіднідля здійснення завдань, виділеним по договірних актах.
6. Упредставницьких органах конфедерації делегати представляють не територіальнічастини чи населення однієї держави, а суверенітет держави.
7. Постійнодіючі державні органи конфедерації не мають владних повноважень. Актиконфедеративної влади не містять норм прямої дії й адресовані до органів владисуб'єктів конфедерації.
8.Суб'єктам конфедерації належить право нуліфікації, тобто відмовлення увизнанні, або відмовлення в застосуванні актів союзної влади.
9. Бюджетконфедерації формується за рахунок добровільних внесків суб'єктів конфедерації.Правом безпосереднього оподатковування конфедерація не володіє.
10.Суб'єкти конфедерації мають право встановлювати митні й інші обмеження, що перешкоджають пересуванню осіб, товарів, послуг і капіталів.
11. Якправило, у конфедераціях відсутня єдина система грошового обігу.
12.Військові формування комплектуються суб'єктами конфедерації, причому нерідкозберігалося їхнє подвійне підпорядкування державним органам конфедерації і їїсуб'єктів.
13.У конфедерації немає союзного громадянства.
2.3. Федерація.
Федерація — союзна держава, що поєднує кілька держав або державних утворень (землі,кантони, штати, автономні республіки і т.д.), кожне з який має свої органидержавної влади (законодавчі, виконавчі і судові). На відміну від конфедераціївона володіє своїм власним суверенітетом, федеративними органами державноївлади, федеративною конституцією, армією, системою федеративних податків. Прицьому не можна забувати, що федерація — саме союзна держава, і її суверенітетвторинний стосовно суверенітету вхідних у неї державних одиниць.
Федерація — це постійний союзокремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі іпередали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федераль­ниморганам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона маєєдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдинийуряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансовусисте­му Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частинифедерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані,відносно централізовані, децентралізовані.
Вони можутьбути формально (юридичне) визнаними, а фак­тично втратити певні свої суверенніправа. До федерацій відно­сяться США, Російська Федерація, ФРН.[21;155] Доостаннього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них розпались: СРСР,Чехословаччина, Югославія.
Федерація єрозповсюдженою формою державного устрою. Нині у світі нараховується близько 30федеративних держав, більшість з них великі по території і чисельностінаселення співтовариства. У їхнім числі і могутні в політичних і економічнихвідносинах держави (США, Канада, ФРН, Австралія), і держави з високим(Швейцарія, Австрія, Бельгія) і середнім рівнем індустріального розвитку(Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика, Індія, Пакистан), і країни, щорозвиваються, (Малайзія, Нігерія, Об'єднані Арабські емірати, Коморськіострови).
Федерація,як говорилося уже вище, — це така форма державного устрою, при якій кількадержавних утворень поєднуються і створюють нову союзну державу. Складовіфедерацію державні утворення (штати, республіки, землі, провінції, кантони йін.) є її суб'єктами, що володіють визначеною политико-правовою самостійністю.
До складусучасних федерацій входить різне число суб'єктів: США — 50, АвстралійськогоСоюзу — 6, Канади — 10, Австрії — 9, Бельгії — 3, ФРН — 16, Швейцарії — 23,Аргентини — 22, Бразилії — 26, Венесуели — 20, Мексики — 31, Індії — 25,Пакистану — 4, ОАЕ — 7, Малайзії — 13, Нігерії — 21, Коморських островів — 3.Найбільша кількість суб'єктів входить до складу Російської Федерації — 89.[11;107]
Федераціїстворюються по різних ознаках. Найбільш розповсюдженими є федерації, побудованіпо територіальній ознаці (США, ФРН, Австрія, Мексика, Австралія, Аргентина,Бразилія, Венесуела й ін.). У минулому існували федерації, засновані понаціонально — територіальній ознаці (СРСР, Югославія, Чехословаччина). Однак ціфедерації розпалися, не витримавши іспит часом. Життя показало, що в такихфедераціях зберігається погроза націонал-сепаратизму. При визначених обставинахдезінтеграційні, сепаратистські тенденції можуть узяти верх і привести дорозпаду єдиної федеративної держави. Саме це і відбулося з зазначенимифедераціями, коли республіки, що входять у їхній склад, під прапоромсамовизначення націй відокремилися і створили суверенні держави.
Дофедерацій змішаного типу відноситься Російська Федерація. У її складізнаходяться суб'єкти, що представляють собою національно-державні інаціонально-територіальні утворення (республіки, автономні області, автономніокруги), а також адміністративно-територіальні утворення (краї, області, містафедерального значення). І все-таки багатонаціональність є істотною ознакоюРосії, а тому національний фактор є визначальним у федеративному устроїдержави.
Існуютьфедерації, у яких при домінуванні територіальної ознаки у федеративному устроївраховується й етнічний фактор. До таких федерацій можна віднести Швейцарію,Канаду, Пакистан, Бірму. Є федерації, створені по мовній ознаці. Це, наприклад,Індія, Бельгія, де крім іншого суб'єкти відрізняються найбільш уживаною мовою.[3;166]
Разом з тимслід зазначити, що розподіл федерацій на різні види дуже умовно. У чистомувигляді не існує ні територіальної, ні етнонаціональної,  ні мовної моделіфедерації. Немає і федерацій взагалі в «чистому виді». Будь-яка федерація маєриси унітаризму. І, навпаки, унітарна держава деякою мірою є носієм елементівфедералізму. Приміром, Іспанія є унітарною державою. Однак її законодавчавлада, широкі повноваження 17 автономних областей наближають Іспанію дофедеративної форми устрою.
Ряддержавознавців вважає, що вхідні до складу федерації держави не є суверенні. Їмнаданий лише деякий еквівалент суверенітету, що полягає в більш-менш широкійучасті в здійсненні державної влади федерацією. Зокрема, на думку ГеоргаЄлинека, «правопорядок союзної держави заснований на конституції, що є їївласним законом і може бути змінена тільки законом союзної держави, але аж ніякне волею — хоча б і усіх — окремих держав, виявленою в інших, окрімустановлених конституцією, формах. У межах панування союзної держави окремідержави утрачають свій державний характер. У цих межах їхня діяльність або зовсімприпиняється і замінюється власним управлінням союзної держави, або вониодержують характер самоврядних корпорацій на зразок комунальних союзів,оскільки здійснюють управління за посередництвом своїх органів, відповідно дозаконів і під контролем союзної держави».[6;243] На користь цієї точки зорусвідчить і те, що у федерації територія і населення окремих держав частооб'єднані в нерозривне ціле: територія окремих держав є територія федеральноїдержави, народи окремих держав — її єдиний народ.
Однак державнавлада федерації в кінцевому рахунку виходить від влади держав, що ввійшли в їїсклад. Це може виявлятися в різних формах. Іноді уряди вхідних у федераціюдержав утворюють вищу владу союзної держави. Іноді із середовища єдиного народуяк суб'єкта федерації вибираються органи федеративної влади, наприклад,президент. Але й у цьому другому випадку державам надані права участі вздійсненні союзної державної влади. Наприклад, у всіх республіканських союзнихдержавах одна з палат парламенту функціонує як представницький орган членівфедерації. Більш того, у деяких з них рівність суб'єктів федерації виражаєтьсяв наданні кожній державі — члену рівного числа депутатських місць, найчастішеокремі держави, що входять у федерацію, мають вирішальний голос при змініконституції.[19;54]
Це свідчитьпро велику й емпіричну розмаїтість федеративних устроїв, частина з яких,історично міняючись, відбиває тенденцію до перетворення ряду федерацій вунітарні держави. Як показує досвід СРСР 1989 — 1991 р., можлива й інша тенденціядо перетворення федерації в конфедерацію і навіть до її повного розриву. Упринципі можна затверджувати, що федерація — об'єднання держав, сувереннихостільки, оскільки їхній суверенітет не обмежений суверенітетом федеративноїдержави.
Федералізмне можна змішувати з децентралізацією й автономним самоврядуванням. Державаможе бути надзвичайно централізованою, однак федеративною. І, навпаки, державаможе бути побудована на широкій автономії частин і в той же час може бутинефедеративною.
Суб'єкт федерації,як правило, наділяється установчою владою, тобто Йому дається право прийняттявласної конституції, що повинна відповідати союзній конституції. Він має правовидання законодавчих актів, що діють тільки на території цього суб'єкта івідповідних федеральному законодавству (принцип пріоритету федеральногозаконодавства). Суб'єкт федерації має свою власну правову і судову системи.Однак, принципи організації і межі юрисдикції судових і інших органіввизначаються конституцією федерації.
Суб'єктифедерації мають представництво і беруть участь у роботі вищих органів державноївлади, насамперед у парламенті. У двопалатному  парламенті в багатьох країнах уверхню палату обирається рівна кількість депутатів від кожного суб'єктафедерації, хоча бувають і виключення. Так, в Австралії до складу верхньоїпалати (сенату) входять 76 чоловік  — по 12 від кожного із шести штатів і подва від двох територій, що обираються по системі пропорційного  представництва.У сенаті США, палаті, що виражає інтереси штатів, 100 чоловік — по два відкожного з 50 штатів незалежно від чисельності населення штату. У Раді кантонівШвейцарії засідають 46 депутатів — по два депутата від 22 кантонів і по одномувід напівкантонів.[18;137] Частина їх обираєтьсямісцевими парламентами, частина призначається урядами кантонів. У РадуФедерації Федеральних Зборів Російської Федерації  входять по два представникавід кожного суб'єкта Федерації, тобто по одному від представницького івиконавчого органів державної влади.
А ось унижню палату законодавчої влади Австрії — Федеральна рада (бундестаг), у складіякого 63 чоловік, — кожна земля виділяє число депутатів, пропорційне числугромадян земель.[16;101]
Федерація єформа розмежування предметів ведення між федерацією і вхідними в її складсуб'єктами — державними утвореннями. Предмети ведення федерації і її суб'єктів- це коло конституційно закріплених питань, по яких, у залежності від формиправління, що відповідають державні органи федерації і її суб'єктів компетентніприймати рішення.
Конституціїфедеративних держав використовують кілька принципів розмежування предметівведення. Відповідно до принципу «дуалістичного федералізму», упершевикористаному в США, установлюється сфера виняткової компетенції федерації,тобто дається перелік питань, по яких приймати рішення може тільки федерація, апитання, не згадані в цьому переліку, вважаються стосовними до відання штатів.[11;210]
Об'єднаннямонархічних держав існують у формі особистої чи реальної. Загальним в обохформах є те, що вони виникають унаслідок збігу монархів двох чи декількохдержав в одній особі.
Особистамає підставою випадковий, ненавмисний збіг незалежних друг від друга прав накорону в декількох державах на основі різних порядків престолонаслідування.Вона продовжується доти, поки ці різні правомочності персоніфіковані в однійособі. Як тільки за законом корона знову переходить до інших осіб, особистаунія негайно ж припиняється. Так, у минулому столітті припинилася особиста уніяміж Великобританією і Ганновером у 1837 р., між Нідерландами і Люксембургом у1983 р. унаслідок розходження системи престолонаслідування — когнатичної уВеликобританії і Нідерландах і агнатичної у Ганновері і Люксембурзі.[17;192]При цьому в двох перших державах на престол вступали жінки, що у двох іншихдержавах узагалі виключалися з престолонаслідування.
Політичнезначення особистих уній може виявитися значним і привести до повного злиттярізних держав (Кастилія й Арагон, Англія і Шотландія й ін.). Між державами,об'єднаними загальним монархом, неможлива війна. Однак у більшості випадківякого-небудь істотного зближення між ними не відбувається. [10;118]
Реальнаунія виникає в результаті угоди держав, у силу якої в них з'являється загальниймонарх. Члени реальної унії незалежні друг від друга, і з'єднання не обмежує їхніхсуверенітетів. Не утвориться ні загальної території, ні єдиного підданства, нізагальних законів, ні загальних фінансів і т.п. Представляючи власне кажучиміжнародно-правову угоду, вона має значення переважно в області зовнішніхзносин, виступає як військовий союз, як носій єдиної зовнішньої політики і т.п.
Реальніунії з'являються лише в Новий час, тому що припускають розвитий монархічнийпорядок і єдність держави, що оформилася. З політичної точки зору вони дужечасто являють собою результат прагнень заснувати єдину державу.
Реальнимибули унії між Норвегією і Швецією (1815 р.), Австро — Угорщина.
Реальніунії припиняються або через перетворення в єдину державу, або через розширеннясоюзу внаслідок того, що у вхідних в унію державах корона переходить до іншихмонархів конституційним чи іншим шляхом.
Федеративнідержави формувалися двома шляхами:
1)створювалися “зверху”, шляхом децентралізації, “розукрупнення” унітарнихдержав, передачі частини повноважень з центра на місця (ФРН, Росія);
2) перехід“знизу” від конфедерацій до федеративної держави через добровільне об'єднаннясуверенних частин (США, Швейцарія).
Федераціювід конфедерації відрізняютьнаступні риси:
— єдинатериторія, населення, що живе на даній території;
— наявністьзагальнофедеральних державних органів влади на всій території держави;
— наявністьконституційних гарантій територіальної цілісності держави, відсутність у частиндержави права виходу з нього;
— неможливість для суб'єктів федерації вступати в які-небудь державні союзи за їїмежами;
Федераціювід унітарної держави відрізняють наступні риси:
— конституційний, договірний чи конституційно-договірний поділ повноважень міжфедеральним центром і суб'єктами федерацій;
— конституційні гарантії територіальної цілісності суб'єктів федерації;
— самостійність суб'єктів федерацій у здійсненні ними приналежних їм повноважень;
— правовибору суб'єктом федерації форми своєї політичної організації;
— правоучасників федеративних відносин на двостороннє (горизонтальне і вертикальне )регулювання державно-владних повноважень.
 
2.4. Імперія.
Імперія — складна держава, створена насильницьким шляхом. Ступінь залежності складовихчастин імперії буває різною. У минулому вхідні в імперію утворення принерозвиненості транспортних засобів і засобів зв'язки мало стикалися зімперською владою. У Новий час, особливо в ХХ столітті, становище, зрозуміло,істотно міняється.
Деякідержавознавці прийшли до висновку, що в складових частин імперії ніколи не булоєдиного державно — правового статусу.
Імперія— цетака складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи врезультаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримаєтьсяна насильстві, на державно­му примусі. Коли зникає примус, імперіярозпадається. Наприк­лад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Ро­сійськаімперія.
Колоімперій досить широкий. Вони існували в усі історичні епохи. Імперіями минулогоі Римська держава останнього періоду свого існування, і Великобританія, іРосія.
Фузія(злиття держав) і інкорпорація (зовні оформлюване як злиття приєднання однієїдержави до іншого) — останні види уній, розглянутих державознавством.
Фузієюбуло, наприклад, возз'єднання ФРН і ГДР, інкорпорацією, як думають багато хто,- приєднання Естонії, Латвії і Литви до СРСР у 1940 році.[13;228]
3. Державний устрійУкраїни.
За формоюдержавного правління Україна є президентсько-парламентською республікою.Ознаками цього є наступне:
— ПрезидентУкраїни обирається всезагальним голосуванням (у цьому її відмінність відпарламентської форми правління, де Президент обирається парламентом);
— він маєдосить вагомі власні прерогативи. які дозволяють йому діяти незалежно відпарламенту і уряду; він є гарантом державного суверенітету, територіальноїцілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод громадин, маєправо розпустити парламент, призначати і звільняти деяких посадових осіб);
— В Україніпоряд з Президентом діє Прем'єр-міністр, уряд, відповідальний перед Президентомта підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (в президентській республіцінемає посади прем'єр-міністра і уряд відповідний перед президентом).
За державнимустроєм Україна є унітарною державою. Унітарна форма державного устрою дляУкраїни є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу,історичному минулому, економічним і культурним реаліям,
За формоюдержавного (політичного) режиму Україна є демократичною державою.Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свободлюдини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст іспрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за своюдіяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної владита органи місцевого самоврядування.
Отже,державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що єконституційною гарантією демократичного режиму.ВИСНОВКИ
Проаналізуємодеякі поняття державного устрою:
Вияснили,форма держави — складне суспільне явище, що  містить у  собі  три взаємозалежних елементи: форму правління, форму державного устрою і формудержавного режиму.
Визначили,форма державногоустрою — це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, що розкриваєхарактер, взаємин між його складовими частинами, між центральними і місцевимиорганами державного керування, влади. За формою державного устрою всі державиможна підрозділити на три основні групи: унітарні; федеративні; конфедеративні.
Засвоєно,що у багатонаціональних федераціях центробіжні процеси ускладнюютьсяпрагненнями націй до справжнього внутрішнього, а часто і зовнішнього,самовизначення. Виявляються придушуванні раніше силоміць різні (у тому числітериторіальні) спори і протиріччя. Допомогти зберегти єдину державу здатна, якце ні парадоксально, плутанина в національно-державному устрої — використаннярізних політико-правових режимів для суб'єктів, що претендують на різний рівеньсамостійності: автономія, федеративні або навіть конфедеративні відносини. Тодіміж усіма регіонами, що «самовизначаються», залишаються певні зв'язки,а головне — знижується небезпека військового вирішення конфліктів.
А взагальному основна ціль посттоталітарного національно — державного устроюколишніх федерацій — не зберегти державну єдність (це часто нереально), ауникнути крові при розпаді. Виникаючим новим національним державам требаприділяти особливу увагу забезпеченню прав національних меншостей і неухильнододержуватися принципів непорушності границь, нехай навіть проведених колишнімрежимом украй невдало, випадково, а то і просто абсурдно (принаймні, доти, покинові покоління не стануть сприймати територіальні проблеми менш болісно).
Отже, формадержавного устрою:
ü  унітарна (проста) – цедержавний лад, коли національно-державні адміністративні одиниці не маютьавтономії, суверенітету, незалежності, всіх ознак держави;
ü  федеративна – адміністративніодиниці мають свій суверенітет;
ü  конфедерація – це об'єднаннядержав, що для виконання визначених задач;
ü  імперія – це складна державаяка складається з глави держави і її колоній.
Заразнайбільш розповсюдженою формою держави є демократична федеративна республіка.Саме в ній найбільше чітко виявляються всі сучасні погляди на те, яким повиннебути суспільство. Однак це зовсім не означає, що людство не може винайти нічогобільш досконалого. Можливо, у майбутньому з'являться принципово нові елементиформи держави, і це лише ще раз доводить перспективність і необхідністьрозгляду даної теми.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.  АлексеевС.С. Государство и право. М.: Юридическая литература, 1996.
2.   Аристотель. Политика — М. БЕК 1991
3.  Гавpилов H.И. Меpа госудаpственностидемокpатического  госудаpства.-  К.:  Hаук. думка, 1997.
4.   Государство и право вразвивающихся странах. Источники права. Сб.ст — М. 1985
5.  Димитров Ю. Адміністративна юстиція — атрибут демократичної правової держави — Право України, 1996 р., №4
6.  ЕллинекГ. Общее учение о государстве — С.Пб. 1908
7.  КоваленкоА.И. Теория государства и права. М., 1994.
8.  Конституционное (государственное) правозарубежных стран. /отв. ред. Б.А. Страшун, т. 1-2 [Андреева Г.Н., АндрееваИ.А., Будагова А.Ш. и др.]; М.: БЕК, 1996
9.  Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч.посібник для студентів юpид. вузів  та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].-К.: ВEHТУРІ, 1995.
10.  Основи держави і права: Hавч. посібник  у запитаннях  і  відповідях для вступників до юpид. закладів/Спілка юристівУкраїни; С.Д.Гусаpєв, А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.
11.  Основы государства иправа./Под редакцией проф. Кошарова В.В./- Х., 1994 .
12.  Рябов С.Г. Політологічна теоpія деpжави:[Hавч. посібник для студентів гуманіт. фак. вищ. навч.закладів]/  [Ред. Hедашківський  В.П.].-  К.:   ТАHДEМ, 1996.
13.  Стpахов М.М. Істоpія деpжави і пpавастаpодавнього  світу:  Hавч. посібник/  Укp. деpж. юpид. акад.- Х., 1994.
14.  Старилов Ю.Н. Институты государственнойслужбы: содержание и структура. -  Государство и право, 1996 г., №5
15.  Теоріядержави і права (под ред. В.В.Копейчикова). Київ: Юрінком. — 1997.
16.  Теория государства и права./Под редакциейАлексеева С.С./.- М., 1985 .
17.   Хропанюк В.Н. Теориягосударства и права — М. ЮНИТИ 1993
18.  Четвернин В.А. Демократическоеконституционное государство: введение в теорию. — М.,1993
19.  Шаповал В. Вищі органи сучасної держави.-К.: Програма Л, 1995 .
20.  Шевченко О.О. Істоpія деpжави і пpавазаpубіжних кpаїн: [Хpестоматія для  студентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп. pед.І.Д.Боpис].- К.:  Вентуpі,  1995.
21.  Шульженко Ф.П., Hаум М.Ю. Істоpія вчень пpодеpжаву і пpаво: Куpс лекцій/ Hац. пед. ун-т  ім.М. П.Дpагоманова; За заг.pед.  Копєйчикова  В.В.-  К.:  Юpінком  Інтеp, 1997.