--PAGE_BREAK--1.4 Права та обов’язки експерта у випадку його призначення
В рамках провадження про порушення митних правил здійснюється значно більша кількість експертиз, ніж у звичайних провадженнях про адміністративні правопорушення. Це зумовлено особливостями правопорушень, адже у багатьох складах як обов'язковий елемент передбачений предмет, знаряддя або засоби скоєння правопорушення, об'єктивна оцінка яких часто потребує спеціальних знань.
Процесуальний статус експерта визначається ст. 369 МК України. Експертом може бути особа, яка має необхідні знання для надання відповідного висновку. На думку В.Г. Драганова експертами (лат. expertus — знаючий, досвідчений) прийнято називати універсально освічених людей, що володіють, як енциклопедичними пізнаннями, так і спеціальними знаннями, персональними знаннями і досвід. Експерт призначається посадовою особою органу, в провадженні якої перебуває справа про порушення митних правил, у разі потреби в спеціальних знаннях.[5; c. 229]
Проводячи дослідження експерт за допомогою спеціальних знань має отримати необхідну для подальшого вирішення справи інформацію і дати відповіді на поставлені перед ним питання, провести їх дослідження, формалізованим підсумком якого є експертний висновок Такий висновок надається експертом у письмовій формі від власного імені. В ньому має бути викладена суть проведеного дослідження (експертизи) та подана обґрунтована відповідь на поставлені запитання.
Якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не було поставлене запитання, він вправі, але не зобов'язаний, викласти таку інформацію у своєму висновку. [6; c. 41]
Посадова особа митного органа, у провадженні якого знаходиться справа про порушення митних правил, як відзначалося вище, може не погодитися з висновком експерта, і мотивовано відобразити свою незгоду в постанові, що виноситься в справі про порушення митних правил.
У разі неналежної якості або повноти експертного висновку може бути призначена повторна експертиза, проведення якої доручається іншому фахівцеві. [23]
Важливою проблемою є порушення експертом своїх процесуальних обов'язків. В законодавстві передбачена відповідальність експертів (до речі й адміністративна) за такі порушення лише в тому випадку, коли вони виникають у сфері кримінального процесу або негативно впливають на діяльність суду. Так, ст. 384 Кримінального Кодексу передбачає відповідальність експерта за наперед свідомий неправдивий висновок під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а ст. 185-3 КУпАП — відповідальність за злісне ухилення експерта від явки в суд.[9]
Тобто склалась ситуація, коли порушення експертом своїх обов'язків в межах досліджуваного провадження може мати різні наслідки. Коли розгляд справи віднесений до компетенції суду, то експерт може бути притягнений до правової відповідальності, а коли розгляд справи проводиться митними органами для застосування такої відповідальності немає підстав. Такий стан речей навряд чи можна визнати правильним. Він не сприяє ефективній участі експерта в справі і його відповідальності за власний висновок.
Але так чи інакше, експерт обов'язково повинен нести відповідальність за наступні порушення: надання наперед свідомого неправдивого висновку та ухилення від надання висновку по справі про порушення митних правил, оскільки така поведінка, експерта буде істотно перешкоджати ефективному і своєчасному здійсненню провадження у справі. Запровадження відповідальності за ухилення від надання висновку по справі вимагає законодавчого визначення випадків, коли експерт може відмовитись від провадження експертизи на законних засадах.
Що ж стосується підстав, які виключають можливість проведення конкретною особою експертизи в окремо взятій справі, то доцільно закріпити на законодавчому рівні їх вичерпний перелік. До таких підстав варто віднести наступні:
— некомпетентність експерта;
— відсутність необхідного для проведення експертизи знаряддя та обладнання;
— наявність родинних зв’язків між експертом та ким-небудь з осіб, зацікавлених в результатах експертизи;
— пряма чи побічна зацікавленість в результатах справи;
— пряма службова залежність експерта від домінуючого учасника провадження, який ініціював експертизу.
З одного боку, слід встановити обов’язок експерта повідомити митному органу про наявність підстав, що виключають можливість здійснення ним експертизи у справі, а з іншого, наявність цих підстав дає експертові право цілком законно відмовитись від проведення експертизи.[6; c.42]
Як, цілком слушно вважає Д.В. Приймаченко, визначаючи процесуальний статус експерта, потрібно було б законодавчо закріпити його обов’язок з’явитися за викликом органу (посадової особи), у провадженні якої перебуває справа, а також надати йому право ставити особі, яка притягається до відповідальності, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи, і бути присутнім при розгляді справи.[15; c. 6]
Узагальнююче сказане, треба ще раз підкреслити, що питання експертизи у провадженні по справах про порушення митних правил потребують більш уважної регламентації і узгодження з чинним законодавством про експертну діяльність. В міру нагромадження практичного матеріалу, зв’язаного з проведенням експертизи в розглянутому провадженні, доцільно більш точно та однозначно визначити права експерта, встановити відповідальність за порушення ним своїх обов’язків.
1.5 Свідки, поняті та перекладач як учасники провадження в справах про порушення митних правил
Відповідно до положень ст. 371 МК України свідком може бути будь-яка особа, якщо є підстави вважати, що їй відомі обставини, що підлягають встановленню у справі про порушення митних правил.
За викликом органу, у провадженні якого перебуває справа про порушення митних правил, свідок зобов'язаний з'явитися у призначений час до цього органу і дати детальні та правдиві пояснення, повідомити все відоме йому у справі та відповісти на поставлені запитання.
Аналіз правового статусу свідка свідчить, що його процесуальні права й обов’язки в цілому збігаються із загальновстановленими в адміністративному законодавстві. Свідок має обов’язок з’явитись у призначений час за викликом посадової особи, у провадженні якої перебуває справа чи яка уповноважена на її розгляд, і дати детальні та правдиві пояснення, повідомити все відоме йому у справі, відповісти на поставлені питання не забезпечений можливістю застосування примусових заходів (зрозуміло, що цей обов’язок не поширюється на випадки, передбачені ст. 63 Конституції України, яка визначає, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів) У МК України ця позиція також не врахована.
В якості свідків можуть бути залучені неповнолітні особи але в обов’язковій присутності педагога або близьких для свідка осіб (батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників), якщо вони не зацікавлені у справі.
Не можуть бути свідками особи, нездатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати про них правильні показання.
Свідок не підлягає заміні іншою особою, оскільки саме йому відома певна інформація.[12; c. 266]
Згідно зі ст. 372 МК, понятими є особи, які залучаються до участі у проведенні процесуальних дій у справі про порушення митних правил.
Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані у справі. Понятим не може бути родич особи, яка притягується до відповідальності за порушення митних правил, її представника, а також працівники митних органів. Поняті, присутні при проведенні процесуальних дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям.
Поняті, в кількості не менше двох, можуть залучатися під час проведення процесуальних дій, в тому числі у наступних випадках: при пред’явленні особам, що вчинили порушення митних правил, або свідкам товарів, транспортних засобів та документів для впізнання а також при проведенні особистого огляду. В останньому випадку поняті повинні бути однієї статі з особою, яка проходить огляд.
Поняті запрошуються для того, щоб засвідчити в протоколі факт, зміст та результати дій, що проводяться в їх присутності. Саме про це вони можуть бути опитані в разі необхідності в якості свідків. Поняті мають право з приводу проведених дій робити зауваження, які підлягають занесенню в протокол
На жаль, правовий статус понятих в митному кодексі України визначено недостатньо чітко, а в Кодексі України про адміністративні правопорушення не визначено взагалі. В проекті Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України» деталізація прав і обов’язків понятих не передбачена. [18] Так зокрема не врегульовано ситуацію, коли понятий не погоджується із змістом протоколу, складеного за результатами проведення процесуальної дії, при здійсненні якої він був присутній; які юридичні наслідки матиме відмова понятого підписати протокол з цієї причини. [15; c. 6]В науковій літературі існує думка, що за аналогом Кримінально-процесуального Кодексу України, понятим має бути надано право вносити зауваження чи заперечення з приводу відповідності записів у протоколі виконаним діям.[11]
Ст. 370 МК визначає процесуальний статус перекладача. Перекладачем може бути особа, що володіє мовою, знання якої необхідне для здійснення перекладу під час провадження у справі про порушення митних правил. Як перекладач може виступати посадова особа митного органу.
З аналізу ст. 370 випливає, що перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад. Перекладач не може бути залучений до процесуальних дій, якщо він особисто, прямо чи побічно зацікавлений в результаті справи; якщо він є родичем осіб, які беруть участь у справі; якщо він перебуває в особливих стосунках з особами, які беруть участь у справі; якщо будуть встановлені інші обставини, які викликають сумнів у його безсторонності.
Перекладач залучається з метою виконання лише однієї функції — повно і точно виконати переклад. Таким чином не допускається поєднання в одній особі функцій перекладача та особи, що веде провадження у справі про порушення митних правил або розглядає дану справу, адвоката, представника, свідка чи іншого учасника процесу. Разом з тим належність перекладача до посадових осіб митних органів не є підставою для відводу, про що прямо зазначено в ч. 3 ст. 370. Але аналіз судової практики свідчить, що поєднання в одній особі посадової особи митного органу, яка складає протокол, і особи, що здійснює переклад для громадянина, щодо якого такий протокол складається часто є підставою для оскарження рішення митних органів. Зрозуміло, що за умови виконання фіскальної функції навіть шляхом притягнення до відповідальності, посадова особа митного органу заінтересована у винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому не завжди є об’єктивною. [14; c. 6]
Висновки до розділу
1. У розділі XIX Митного кодексу України «Провадження у справах про порушення митних правил» сформульовано норми, що визначають правовий статус суб'єктів цього різновиду провадження в справах про адміністративні правопорушення. Як бачимо, законодавець не приділив достатньо уваги для більш точного та детального закріплення положень, що регулюють права та обов’язки суб’єктів провадження в справах про порушення митних правил, тому дана тема має достатньо дискусійних, суперечливих моментів на які слід звернути увагу.
Основним недоліком, на мій погляд, є недостатня регламентація прав та обов’язків осіб, що є учасниками провадження в справах про порушення митних правил. Так, наприклад, перелік прав осіб, що притягаються до відповідальності за порушення митних правил є неповним, а вказівка на те, що дані особи мають право «також користуватись іншими правами, наданими їм законом», зовсім не допомагає в ситуації, що склалася. Правові норми, що встановлюють обов'язки громадянина у провадженні в справах про порушення митних правил, у МК розсіяні по різних статтях і главах, тому доцільно було б об’єднати їх.
2. Також слід вдосконалити положення Митного кодексу, що регламентують правовий статус посадових осіб підприємств як суб’єктів відповідальності за порушення митних правил. Видається доцільним переробити ч. 2 ст. 320 відповідним чином, зазначивши, що «суб’єктами відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а також посадові особи підприємств, установ, організацій», привівши тим самим дану норму митного права у певну відповідність з нормами господарського та цивільного права.
3. Що ж до представника як учасника провадження в справах про порушення митних правил, то його права висвітлені досить детально, на відміну від обов’язків та відповідальності. Тому я вважаю за необхідне доповнити ст. 367 відповідними нормами. Як варіант, можна взяти за основу інститут представництва в цивільному праві України.
4. Права та обов’язки захисника в Митному кодексі визначені з урахуванням відповідних положень Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зважаючи на те, що захисником виступає адвокат, слід звернутися до норм Закону України «Про адвокатуру» для визначення його правового статусу, який прописаний там достатньо повно.
5. Стосовно експерта, на мою думку, то його правовий статус окреслений недостатньо чітко. В Митному кодексі зазначені основні права експерта, а обов’язки та відповідальність потребують додаткової регламентації, про що вже згадувалося вище. На основі практики, яка вже склалася в українському законодавстві, можна деякою мірою використати надбання російських дослідників митного права, запозичивши певні норми зі ст. 381 Митного кодексу Російської Федерації, відповідно до якої
«1. Эксперт вправе:
1) знакомиться с материалами, относящимися к предмету экспертизы;
2) с согласия таможенного органа привлекать к производству экспертизы других экспертов;
3) запрашивать дополнительные материалы, необходимые для проведения экспертизы;
4) отказаться от дачи заключения, если предоставленные ему материалы являются недостаточными или если он не обладает необходимыми знаниями для проведения экспертизы. Сообщение о невозможности дать заключение представляется в таможенный орган, назначивший экспертизу, в письменной форме;
5) с разрешения таможенного органа участвовать в проведении конкретных действий при осуществлении таможенного контроля.
2. Полученная экспертом в ходе проведения экспертизы или при подготовке к ее проведению информация, составляющая коммерческую, банковскую или иную охраняемую законом тайну, а также иная конфиденциальная информация не должны им разглашаться, использоваться в иных целях либо передаваться третьим лицам, за исключением случаев, предусмотренных … законами.»
6. Слід зазначити, що в Митному кодексі України також згадується спеціаліст, як особа, що може залучатися для участі у здійсненні митного контролю або для проведення експертизи. При цьому спеціаліст не є суб’єктом провадження. Тому пропоную внести до Митного кодексу відповідні зміни, додати спеціаліста до складу учасників провадження у справах про порушення митних правил (на рівні з експертом) і зазначити його права, обов’язки та відповідальність, використовуючи за основу ст. ст. 384, 385 Митного кодексу Російської Федерації, які визначають, що «В необходимых случаях для участия в совершении конкретных действий при проведении таможенного контроля может быть привлечен не заинтересованный в результатах таких действий специалист, обладающий специальными знаниями и навыками, необходимыми для оказания содействия таможенным органам, в том числе при применении технических средств.
Привлечение лица в качестве специалиста осуществляется на договорной основе.
Специалист вправе:
1) знакомиться с материалами, относящимися к предмету действий, совершаемых с его участием;
2) с разрешения должностного лица таможенного органа задавать вопросы, относящиеся к предмету соответствующих действий, участникам таких действий;
3) знакомиться с документами, оформляемыми по результатам совершения действий при проведении таможенного контроля, в которых он принимал участие, и делать заявления или замечания по поводу совершаемых им действий, подлежащие занесению в такие документы.
Специалист обязан:
1) участвовать в совершении действий, требующих специальных знаний, давать пояснения по поводу совершаемых им действий;
2) удостоверить своей подписью факт совершения указанных действий, их содержание и результаты.
Полученная специалистом при привлечении его к совершению действий по таможенному контролю информация, составляющая коммерческую, банковскую или иную охраняемую законом тайну, а также иная конфиденциальная информация не должны им разглашаться, использоваться в иных целях, передаваться третьим лицам, за исключением случаев, предусмотренных федеральными законами.
Расходы, возникшие у таможенных органов в связи с привлечением специалиста, возмещаются за счет федерального бюджета, за исключением случаев привлечения специалиста не по инициативе таможенных органов.
Таможенные органы вправе привлекать в соответствии с законодательством Российской Федерации специалистов других правоохранительных или контролирующих органов для оказания содействия в проведении таможенного контроля.
Расходы, связанные с привлечением специалистов других государственных органов, если эта работа не входит в круг их служебных обязанностей, возмещаются в порядке, определяемом Правительством Российской Федерации.»
7. Певним досягненням Митного кодексу є включення до числа учасників провадження понятих, чого не було в попередній редакції Кодексу і немає в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Питання процесуального статусу понятого потребує подальшого вивчення і доопрацювання з метою вдосконалення, про що зазначалося вище. Але і за наявності певних недоліків цей інститут існує досить успішно.
8. Правовий статус свідка потребує певних уточнень щодо деталізації прав та відповідальності за ухилення від явки та за дачу завідомо неправдивих показань або за відмову від дачі показань без законних на те підстав. Крім того, законодавством не передбачено будь-яких формальних ознак кола осіб, які можуть бути свідками, хоча запис свідчень неповнолітніх свідків має свою специфіку. Тому я пропоную певною мірою деталізувати правовий статус свідка.
9. Здійснюючи правовий аналіз процесуального статусу перекладача слід звернути увагу на дещо суперечливу норму стосовно того, що перекладачем може бути посадова особа митного органу. Можливим шляхом вирішення проблеми є створення спеціальної посади перекладача, хоча це й достатньо складно.
10. Отже, аналізуючи процесуальний статус учасників провадження в справах про порушення митних правил, можна зробити висновок, що в Митному кодексі України в основному закріплені права учасників. Відповідно, їх обов’язки та відповідальність потребують додаткової регламентації. На жаль, проект Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України» практично не передбачає змін до досліджуваного розділу. Запропоновані в законопроекті зміни стосуються питань порушення справи про порушення митних правил, складання протоколу, тощо.
Тобто, можна передбачити, що певні проблемні питання стосовно правового статусу учасників провадження в найближчому майбутньому не будуть вирішені. Шляхами виходу з даної ситуації може бути внесення відповідних змін до Митного кодексу або ж прийняття ряду нормативно-правових актів, що доповнюватимуть певні положення Кодексу.
2. Посадові особи митних органів, які здійснюють провадження у справах про порушення митних правил
2.1
Визначення посадових осіб митних органів, які здійснюють провадження у справах про порушення митних правил
Лідируючими суб'єктами провадження у справах про порушення митних правил є посадові особи митних органів та судді, серед яких залежно від характеру функціональних повноважень можна вирізняти, по-перше, посадових осіб, уповноважених складати протоколи про порушення митних правил (ст. 359 МК України); по-друге, посадових осіб митних органів, які здійснюють провадження у справі про порушення митних правил (ст. 362 МК України); по-третє, органи, уповноважені розглядати справи про порушення митних правил (ст. 386 МК України).
Як випливає із аналізу статей Кодексу коло осіб, уповноважених на складання протоколу, не у всіх випадках співпадає з колом осіб, які здійснюють провадження у справі про порушення митних правил, а коло осіб, уповноважених на розгляд справи, взагалі не співпадає з переліком осіб, визначених ст. 362 МК України. Така ситуація є неприйнятною з огляду на теорію адміністративного процесу, і пояснюється нерозумінням законодавцем того, що адміністративне провадження — це певна єдність послідовно здійснюваних дій і процедур, спрямованих на розгляд і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ. З цього випливає, що усі зазначені суб'єкти здійснюють провадження у справах про порушення митних правил, тільки свої владні повноваження вони реалізують на різних його стадіях. Коло посадових осіб, уповноважених складати протоколи про порушення митних правил визначено ст. 359 МК України, аналіз змісту якої викликає низку запитань та заперечень. Так, наприклад, п. 1 ч. 1 пов'язує повноваження на складання процесуального акту з такою правовою категорією як штатний розпис, хоча під останнім варто мати на увазі документ, затверджений наказом, який визначає склад працівників установи, організації із зазначенням їх посад та посадових окладів, особливостей оплати праці. В проекті Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України» ця неточність виправлена. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 469 цього нормативно-правового акту протокол про порушення митних правил мають право складати посадові особи, які відповідно до посадових інструкцій уповноважені здійснювати митний контроль, митне оформлення і пропуск товарів через митний кордон України і які безпосередньо виявили порушення митних правил.
Видається надмірною у п. 2 даної статті така деталізація підрозділів митних органів, посадових осіб, які уповноважені складати протоколи про порушення митних правил. Тільки з січня 2004 р. і дотепер було здійснено неодноразові реорганізації підрозділів митних органів безпосереднім завданням яких є боротьба з митними правопорушеннями, наслідками яких було їх перепідпорядкування, зміна назви, структури тощо. Так, згідно з Наказом Державної митної служби України від 19.02.08 № 157 «Про органiзацiйне забезпечення дiяльностi пiдроздiлiв митних органiв, що здiйснюють заходи з протидiї митним правопорушенням» вiдповiдно до наказу Державної митної служби України вiд 04.02.08 N 85 «Про органiзацiйне вдосконалення дiяльностi пiдроздiлiв митних органiв, що здiйснюють заходи з протидiї митним правопорушенням» мають бути реорганізовані служби боротьби з контрабандою та митної варти регiональних митниць i митниць у служби митної варти та органiзацiї боротьби з порушеннями митного законодавства регiональних митниць, митниць у межах затверджених фонду оплати працi й граничної чисельностi працiвникiв вiдповiдного митного органу. [21]Отже, знову змінюються назви та функції відповідних пiдроздiлiв митних органiв, що здiйснюють заходи з протидiї митним правопорушенням.
Відтепер спеціальні підрозділи митних органів, призначені для боротьби з порушеннями митних правил (ст. 19 МК України), що мають особливi статус i умови пiдпорядкування, мають право на складання таких протоколів.
При аналізі п. З ст. 359 МК України виникає низка питань щодо того, який статус мають «інші посадові особи, уповноважені керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади».Зі змісту цієї статті випливає, що вони не є особами уповноваженими здійснювати митний контроль, митне оформлення і пропуск через митний кордон товарів і транспортних засобів, а також не є посадовими особами підрозділів боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, про які йдеться у пп. 1, 2.
До лідируючих суб'єктів, уповноважених відповідно до ст. З62 МК України на здійснення провадження у справі про порушення митних правил, належать посадові особи підрозділів по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил митниці, регіональної митниці, а також підрозділу по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи. На думку Приймаченка Д.В. цей різновид лідируючих суб’єктів було б більш доцільно визнати особами, які уповноважені на здійснення митних розслідувань. Тим більше, що такий термін уже використовується як в науковій літературі, так і законодавстві.[14; c. 4]
В майбутньому ця стаття може мати дещо інший вигляд. Зокрема ч.1 виглядатиме так: «Провадження у справі про порушення митних правил здійснюють, крім випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті, посадові особи підрозділу по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил митного органу, в зоні діяльності якого було вчинено або виявлено таке порушення. Окремі процесуальні дії у справі про порушення митних правил можуть вчинятися посадовими особами, уповноваженими складати протоколи про порушення митних правил відповідно до статті 469 цього Кодексу, а у випадку, передбаченому статтею 495 цього Кодексу, – також посадовими особами іншого митного органу». Ч.2 визначатиме, що посадова особа підрозділу по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи має право передавати справу про порушення митних правил для здійснення провадження з однієї митниці до іншої або приймати цю справу до свого провадження.[18] Ст. 373 МК передбачає, що з метою уникнення конфлікту інтересів посадової особи державного органу, працівник підрозділу по боротьбі з контрабандою не повинен здійснювати провадження у справі про порушення митних правил, приймати рішення по справі, проводити будь-які процесуальні дії по справі за умови, що фігурантами у справі виступають родичі (батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки та інші). А також, коли існують інші очевидні посадовій особі обставини, коли ця особа особисто заінтересована у вирішенні справи (близькі стосунки, існування відповідної залежності, обумовленої фінансовими, договірними та іншими взаємовідносинами). Такі обставини виключають можливість здійснення посадовою особою митного органу провадження у справі про порушення митних правил. У такому випадку зазначена вище посадова особа підрозділу по боротьбі з контрабандою повинна негайно повідомити про наявність таких обставин безпосередньому керівнику. Якщо керівник підрозділу по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил митного органу, в якому здійснюється провадження у справі про порушення митних правил, є родичем особи, яка притягується до відповідальності, її представника, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі, а також коли існують інші обставини, які дають підстави вважати, що керівник зазначеного підрозділу може бути особисто заінтересованим у розгляді справи, справа підлягає передачі до іншого митного органу. Перелік лідируючих суб'єктів третьої групи прямо визначений ст. 386 МК України і має закритий характер. В чинному МК України чітко розмежовано компетенцію посадових осіб митних органів, уповноважених розглядати справи про порушення митних правил та суддів, а тому на практиці питання з цього приводу не виникають, як це було за дії попередньої редакції Митного кодексу.
продолжение
--PAGE_BREAK--