Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Одеська національнаюридична академія»
Судово-адміністративний факультет
Кафедра морського та митного права
Курсова робота
«Правові основи забезпеченняздійснення своїх повноважень митними органами України»
Студентки3 курсу III групи
денноїформи навчання
ДобжанськоїТетяни
Одеса 2010р.
ПЛАН
Вступ
Розділ I. Підстави наділенняповноваженнями органи державної влади
1.1 Поняття та зміст терміну «повноваження»
1.2 Класифікація повноважень
Розділ II. Особливості реалізаціїповноважень митними органами
2.1 Адміністративна діяльність
2.2 Правоохоронна діяльність
2.3 Кримінально-процесуальнадіяльність
Розділ III. Правова база забезпеченняздійснення повноважень митними органами
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальністьданої теми.
Невід’ємноюскладовою функціонування суверенної незалежної держави є формування тареалізація нею державної політики у сфері митно-правового регулюваннясуспільних відносин.
Митнийорган – спеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі митної справи,на який відповідно до Митного кодексу та інших законів України покладенобезпосереднє здійснення митної справи.
Такиморганом нині є Державна митна служба України, яку було створено УказомПрезидента України «Про державну митну службу України» від 29 листопада 1996 р.Держмитслужба стала правонаступником ліквідованого Державного митного комітетуУкраїни.
Зі становленнямУкраїни як суверенної, незалежної держави особливого значення набулозабезпечення її економічної самостійності, обов’язковим елементом якої є митнасправа.
Перед нашоюдержавою постала об’єктивна потреба переосмислення загальних проблем формуваннята здійснення митної політики як елементу державної політики.
Нагальноюпотребою виступає необхідність у визначені системи повноважень органів митноїгалузі, їхнє нормативне закріплення, а також розгляд перспективи щодорозширення цих повноважень.
Сучаснийетап формування та розвитку митної галузі вимагає визначення форм взаємодії міжмитними органами України і недержавними органами, фізичними особами. Реаліїсьогодення потребують необхідного наукового осмислення та визначення змістутаких правовідносин, що виникають між митними органами України, з одного боку,та іншими органами з другого.
Об’єктданої роботи – повноваження митних органів.
Ціль курсовоїроботи:
Проаналізуватистан правового забезпечення реалізації повноважень митних органів України тарозглянути перспективи щодо його удосконалення.
Задачі курсовоїроботи:
- розкритипоняття терміну «повноваження»;
- надатикласифікацію повноважень органів державної влади;
- охарактеризуватиповноваження митних органів;
- розглянутинормативну базу регулювання повноважень та пропозиції щодо його вдосконалення.
Розділ I.Підстави наділення повноваженнями органи державної влади
1.1 Поняття тазміст терміну «повноваження»
Єдиного визначеннящодо поняття «повноваження» в літературі немає. Існує думка, що – це «право,надане кому-небудь для здійснення чогось...»[1]. Деякі науковцірозуміють під повноваженням офіційно надане кому-небудь право певноїдіяльності, ведення справ.
Також підпоняттям «повноваження» розуміють вид та міру владного впливу посадової особина зацікавленого учасника правовідносин з метою задоволення його законногоінтересу, досягнення певного соціально корисного результату.
Повноваження — це сукупність прав іобов’язків державних органів, посадових та інших осіб, закріплених за ними увстановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій.[2]
Юридична наукатрактує даний термін так: «повноваження — сукупність прав і обов'язків,реалізованих в обов'язковому порядку за наявності об'єктивних підстав».
Багатьмадослідниками повноваження розглядаються як об’єкт дослідження загальної теоріїдержави та права, предметом теорії повноважень виступає частина предмета теоріїдержави та права. Об’єкт – це те, що підлягає вивченню за допомогоюпізнавальних засобів та прийомів відповідної науки. В даному випадку наукитеорії держави та права.
Підставою такогодослідження поняття повноважень є те, що вона, на відміну від інших галузевихюридичних наук, вивчає «те єдине загальне, яке притаманне державі та праву вцілому, і отже, кожному державно-правовому явищу в безкінечній їх розмаїтості.
Повноваженняявляє собою частинку державно-правової матерії, а теорія держави та правадозволяє проникнути в її глибину.
Використовуючитакі способи пізнання як індукцію та дедукцію, можна здійснити аналіз та синтезцього терміну розклавши його на такі складові, як права та обов’язки суб’єктівправовідносин. До юридичного складу повноважень входять обов’язки державнихорганів, громадських організацій, посадових осіб та інших осіб, які закріпленіза ними у встановленому законодавством порядку.[3]
Інші джерелахарактеризують поняття «повноваження» як обмежене право використовуватиматеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовуватизусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань[4].
Термін«повноваження» близький за змістом з терміном «компетенція». Разом з тим вонивідрізняються насамперед за повнотою елементів, які є складовими того чи іншогоявища. Визначаючи дані поняття, вчені неоднаково підходять до їх розмежування.Так, Нерсесянц В. вважає, що компетенцією державного органу є встановленіправом повноваження у визначеній сфері державної діяльності з визначенихпредметів відання. Дотримуючись такої точки зору, можна дійти висновку, щокомпетенція державного органу – це ті самі повноваження, однак відповіднимчином встановленні конкретному органу. Встановлення компетенції, Ю.Тихомиров,це нормативне закріплення предметів відання, прав і обов’язків.
Але у поняттякомпетенції входять і юридичне закріплення цілей, завдань та функцій. Томубільш точним є висновок Авер’янова, який пише, що за своєю природою компетенціяорганів державної влади – це юридичне відображення (опосередкування) покладенихна них функцій у спеціальних, так званих компетенційних (статусних) нормативно-правовихактах шляхом закріплення цілей, завдань та необхідного для їх реалізаціїкомплексу прав і обов’язків, тобто державно-владних повноважень.[5]Тому компетенція державних органів є явищем значно ширшим від їхніхповноважень, оскільки включає в себе не лише права і обов’язки цих органі але йпредмет відання, юридичне закріплення призначення, завдань та функцій органу.[6]
Отже, конкретнийкомплекс прав та обов’язків, якими наділені органи державної влади,безпосередньо утворює собою повноваження. А їх сукупність складає компетенціюпевного державного органу. Повноваження разом з його компетенцією становлятьправовий статус органу влади.
1.2 Класифікаціяповноважень
Компетенціяявляє собою систему державно-владних повноважень щодо здійснення державноївлади.[7] Тому класифікація такихповноважень є досить важливою та актуальною, а її освоєння дозволяє посадовимособам, депутатам і працівникам державних органів правильно визначатиповноваження, вірно їх оцінювати та уміло застосовувати. Мова, в даномувипадку, ведеться про класифікацію повноважень за трьома критеріями: а) захарактером повноважень, їх змістом й способам здійснення; б) за видамисуб'єктів, що використовують владні повноваження; в) за режимом застосуваннявладних повноважень.
Відповіднодо першого критерію – владні повноваження можна умовно розділити на кількагруп. Кожна група охоплює однорідні за своєю спрямованістю, але різні заюридичними способами здійснення владні повноваження.
Першагрупа охоплює повноваження по прийняттю імперативних рішень. Для їхньогоюридичного позначення використовуються різні формули: «вирішує»(самостійно, спільно, за узгодженням, попередньо, з подальшим затвердженням),«встановлює» (порядок регулювання, дій і т.п.), дає вказівки, береучасть (в обговоренні питань, прийнятті актів).
Другагрупа владних повноважень включає повноваження по збору, аналізу тавикористанню інформації, вивченню ситуації й оцінці пропозицій. Для неїхарактерні наступні повноваження: «запитує», «одержує», розглядає",вивчає, «вносить пропозиції».
Третійгрупі характерна така загальна властивість, як міра зіткнення й контактів зповноваженнями інших суб'єктів. До них можна віднести: координацію (об'єднаннязусиль і діяльності різних організацій), узгодження,«сприяння»,«досягнення домовленості», «укладання угод».
Четвертагрупа повноважень виділяється за методами організаційно-інструктивного впливуна «пасивну сторону» владних відносин з метою спонукати її діяти взагальнім руслі правових актів і відповідно до пропонованої орієнтації. Сюдиможна віднести такі повноваження, як організація, "інструктування",«методична допомога», «консультування», узагальненнядосвіду, «стимулювання», «підтримка».
П'ятагрупа охоплює владні повноваження контрольно-оцінного характеру. А саме,«контролює», «перевіряє», «заслуховує»,«підводить підсумки», «оцінює», «скасовує»,«призупиняє», «застосовує заходи відповідальності».
Дошостої групи можна віднести свого роду інтегруючі владні повноваження, кожне зяких містить у собі ту чи іншу комбінацію вищезгаданих повноважень із п'ятигруп. Такі інтегруючі повноваження дозволяють дати загальну характеристикукомпетенції, зокрема, до них належать: «здійснює керівництво»,«направляє», «регулює», «забезпечує»,«вживає заходів». І важливо, щоб кожне повноваження подібного родурозділялося на складові елементи, тобто більш конкретні види повноважень.
Класифікаціявладних повноважень за другим критерієм дозволяє розрізняти їх за суб'єктом. Досуб'єктів, які володіють владними повноваженнями, можна віднести: 1) державу,державні утворення, державні органи, посадових осіб, народ. Це суб'єкти, якіорганічно наділені свого роду первинними повноваженнями. 2) можна назватигосподарюючі суб'єкти, публічні корпорації, громадські організації, наділенівизначеними владними повноваженнями з боку держави. Усе це повинно провадитисяна основі закону.
Третійкритерій класифікації владних повноважень – їх розрізнення за часовим режимомздійснення. Одні повноваження потрібно здійснювати постійно, ритмічно, інакшеперерветься процес владно-управлінського впливу. Інші – застосовуються в суворовизначених випадках; при оголошенні надзвичайного стану, при необхідностіпризупинити чи скасувати акт іншого органу і т.д. Їхній потенціал виявляєтьсяситуаційно.[8]
Виділититакож можна класифікацію повноважень, яка характерна саме сфері управління.Так, в менеджменті, посадові повноваження мають включати:
— права, необхідні для виконання наказаних робіт;
— відповідальність за використання цих прав (відповідальність не може бутиделегована в принципі, тому керівник у будь-якому випадку відповідальний передвищестоящим керівництвом за все, що відбувається в його колективі);
— перелік обов`язкових координаційних комунікаційних зв`язків.
Їх пропонуєтьсяподіляти на два види: лінійні і штабні.
Лінійніповноваження — це повноваження, які передаються безпосередньо від керівника допідлеглого і далі до іншого підлеглого. Так, лінійні повноваження створюютьієрархію управління в організації ( ланцюг команд).
Штабніповноваження — це право радити або допомагати керівникам, наділеним лінійнимиповноваженнями. У свою чергу, вони підрозділяються на п’ять груп: 1)рекомендаційні повноваження (є найбільш обмеженими і зводяться в основному доконсультування лінійного керівництва); 2) обов`язкові узгодження (забезпечуютьрозширення рекомендаційних повноважень); 3) паралельні повноваження (подальшерозширення штабних повноважень і дають право відхиляти окремі вирішеннялінійного керівництва); 4) функціональні повноваження (надання штабному апаратуправа не тільки пропонувати, але і здійснювати певні дії, що управляють, вмежах своєї функції); 5) лінійні повноваження усередині штабного апарата. Такіповноваження мають місце в великих штабних апаратах.[9]
Засібдосягнення цілей організації — делегування. Вміння делегувати завданняперетворює людину на керівника. Процес делегування повноважень складається зтрьох етапів: I етап — доручення працівникам індивідуальних конкретних завдань;II етап — надання підлеглим відповідних повноважень і ресурсів; III етап — формування зобов'язань підлеглих виконати доручені їм завдання.[10]
РозділII. Особливості реалізації повноважень митними органами
2.1Адміністративна діяльність
Вадміністративно-правовій науці дослідження адміністративної юрисдикції, їїсутності та змісту приділено достатньо уваги. Багато наукових праць присвяченозагальнотеоретичним аспектам адміністративно-юрисдикційної діяльності (поняттята зміст).[11] У деяких статтяхрозглядаються питання адміністративно-юрисдикційної діяльності органіввиконавчої влади, а саме органів внутрішніх справ, органів податкової служби. Ітільки епізодично розкривається питання застосування такого виду діяльностімитними органами України та контролю за цим видом діяльності.[12]
Здійснення митноїполітики України відповідно до законів України та координація діяльностіміністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справизабезпечується Кабміном України. До того ж Кабмін України встановлює розміримита та зборів, плати за митні процедури; проводить переговори та укладаєміжнародні договори України з митних питань у випадках, передбачених законамиУкраїни; подає на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо удосконаленнясистеми митних органів України.
Відповідно до ст.14 Митного кодексу України спеціально уповноважений орган виконавчої влади вгалузі митної справи утворюється, реорганізується та ліквідується за поданнямПрем'єр-міністра України Президентом України.
Спеціальноуповноваженим органом в галузі митної справи є Державна митна служба України(ДМСУ), яка і очолює систему митних органів України.[13]
Досистеми митних органів поряд з ДМСУ входять регіональні митниці, митниці, митніпости, спеціалізовані митні установи та організації, навчальні заклади. Всистемі митних органів України діють митні лабораторії, кінологічні центри таінше.
Митний орган – цеспеціально уповноважений орган виконавчої влади в галузі митної справи, на якийвідповідно до Митного кодексу та інших законів України покладено безпосереднєздійснення митної справи.
Структурата організація діяльності митних органів України урегульовані другою главоюМитного кодексу України. Так, у ст. 11 вказано, що безпосереднє здійсненнямитної справи покладається на митні органи України. Ці органи при реалізаціїмитної політики держави здійснюють спеціальні основні завдання:
1)виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митноїсправи; 2) захист економічних інтересів України; 3) забезпечення виконаннязобов’язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митноїсправи, укладених в установленому законом порядку; 4) сприяння захистуінтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, іншихюридичних та фізичних осіб; 5) застосування відповідно до закону заходівтарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митнийкордон України; 6) здійснення митного контролю та митного оформлення товарів ітранспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України,вдосконалення форм і методів їх здійснення; 7) контроль за дотриманням правилпереміщення валютних цінностей через митний кордон України; 8) здійсненняспільно з уповноваженими органами державної влади заходів щодо захистуінтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічнихзв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку; 9) створення сприятливихумов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;10) боротьба з контрабандою та порушенням вимог цього кодексу (митногозаконодавства); 11) розвиток міжнародного співробітництва у галузі митноїсправи; 12) ведення митної статистики; 13) ведення Української класифікаціїтоварів зовнішньоекономічної діяльності; 14) здійснення верифікації(встановлення достовірності сертифікатів походження товарів з України).[14]
Митніоргани України є невід'ємним елементом системи центральних державних органіввиконавчої влади і здійснюють функції в галузі митної справи згідно КонституціїУкраїни, законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, митногозаконодавства та інших нормативних актів. Специфіка митних органи України всистемі державних органів України визначається покладеними на них завданнями тафункціями.
Якоргани виконавчої влади митні органи характеризуються такими основними рисами:
— належать до юридичних осіб публічного права (ст. 146 ЦКУ; ч. 7 ст. 13). Якюридичні особи вони мають правосуб'єктність, індивідуальні ознаки;
— утворюються і діють під загальним керівництвом Президента(ч.3 ст. 11);
— виключно й безпосередньо здійснюють митну справу (ст. 11);
— митні органи наділені визначеною для них законами компетенцією в галузі митноїсправи. Інші органи, крім Верховної ради, Президента України, Кабміну, невправі приймати рішення, що перетинаються з компетенцією митних органівУкраїни, та виконувати без відповідного допуску чи заміняти їх функції чи іншимчином втручатися в діяльність митних органів;
— діяльність митних органів за своїм змістом є розпорядчою і в межах визначеноїдля них компетенції вони вправі видавати нормативні акти з митної справи, якідіють на всій території України і мають обов'язкову силу для підвідомчихпідпорядкованих органів, інших державних органів та їх посадових осіб,юридичних та фізичних осіб (ч. 2 ст. 14);
— митні органи утворюють єдину систему (ч. 1 ст. 12);
— митні органи створюються, реорганізуються і ліквідовуються у встановленому закономпорядку;
— фінансуваннядіяльності митних органів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету,які передбачаються на утримання державного апарату (ч.2 ст. 13);
— діяльність митних органів здійснюється виключно на основі чинного законодавстваУкраїни[15].
Діючимзаконодавством митні органи віднесені до воєнізованих органів. Це означає, щоспівробітники цих органів мають право носити зброю та інші засобиіндивідуального захисту, а у передбачених законом випадках, можуть
застосуватиці спеціальні засоби (вогнепальна зброя, наручники, упаковки з газомдратівливої дії, засобами примусової зупинки транспортних засобів, тощо).
Важливовідзначити, що митні органи мають право приймати (видавати) відповідно дозаконів та правових актів вищестоящих державних органів підзаконні нормативніакти. Це передбачено п.8 Указу Президента України від 24.08.2000 р., в якомузакріплено, що Держмитслужба України у межах свої повноважень на основі та навиконання актів законодавства видає накази, організує та контролює їхвиконання.[16] Слід відмітити, щоКабмін України затвердив Положення про Державну митну службу 18.07.2007 р.,[17]п.7 якого ідентичний п. 8 вищезазначеного Указу Президента.
Реалізаціяадміністративно-регулятивної юрисдикції стосується процедури застосуваннядеяких видів митного режиму (відмови на користь держави, знищення аборуйнування, імпорту, експорту тощо). Наприклад, згідно з п. 2.1 Порядкузастосування митного режиму знищення або руйнування до товарів, що перебуваютьпід митним контролем дозвіл на знищення або руйнування видається начальникомабо уповноваженою особою митного органу, в зоні діяльності якого фактичноперебувають такі товари, на підставі письмової заяви, поданої власником.[18]
Відповіднодо п. 1.3 Порядку застосування митного режиму відмови на користь держави дотоварів, що перебувають під митним контролем, дозвіл на розміщення цих товаріву митний режим відмови на користь держави видається начальником абоуповноваженою особою митного органу, у зоні діяльності якого фактичноперебувають такі товари, на підставі письмової заяви, поданої власником.[19]
Такимчином, для реалізації таких митних режимів необхідно отримати дозвіл начальникамитного органу або уповноваженої посадової особи митного органу шляхомприйняття ними управлінського рішення.
Підкреслимо,що митні органи для здійснення певних видів діяльності видають дозволи,ліцензії, свідоцтва, процедуру отримання яких також необхідно віднести доадміністративно-регулятивної юрисдикції цих органів. Це стосується порядкувидачі ліцензій, дозволів для відкриття та функціонування митних ліцензійнихскладів, магазинів безмитної торгівлі, складів тимчасового зберігання.Наприклад, для відкриття магазину безмитної торгівлі суб’єкт підприємницькоїдіяльності має отримати дозвіл, який підписується Головою Держмитслужби таГоловою Держприкордонслужби або їх заступниками.[20]В такому разі управлінське рішення приймається керівниками двох органіввиконавчої влади. Для використання складського приміщення, резервуара абомайданчика у якості складу тимчасового зберігання суб’єкт господарськоїдіяльності повинен отримати дозвіл, який видається митним органом на підставінаказу цього органу. Тут управлінське рішення приймається керівником митного органу,у зоні діяльності якого розташоване складське приміщення.
Відналежного нормативного упорядкування діяльності митних органів, і зокремаадміністративної діяльності, чіткості приписів, їх логічної узгодженості,відсутності колізій між ними, значною мірою залежить її ефективність тадієвість. У підсумковому результаті це, безперечно, сприятиме зміцненнюзаконності й правопорядку в сфері митно-правового регулювання.
Ефективністьвиконання митними органами покладених на них завдань та функцій багато в чомузалежить від тих різноманітних за характером, формами і методами засобів таспособів впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування, які можутьбути виокремленні в групу як адміністративно-правові засоби. Діяльність митнихорганів, яка пов’язана з практичною реалізацією адміністративно-правовихзасобів, здійснюється, в межах адміністративної діяльності.
Адміністративно-регулятивнаюрисдикція митних органів є багатогранною та різноманітною, що виражається уприйнятті активної участі у нормотворчому процесі, а також управлінськихрішень.
Отже, вонафактично є одним із основних напрямків забезпечення захисту економічнихінтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки,захисту прав та інтересів громадян і суб’єктів господарювання, попередження та припиненняпротиправних дій, застосування до правопорушників заходівадміністративно-процесуального забезпечення та адміністративних стягнень.
2.2 Правоохороннадіяльність
Питанняефективної взаємодії органів державної влади, які здійснюють боротьбу зорганізованою злочинністю, в тому числі контрабандою як одним знайнебезпечніших її проявів, є надзвичайно актуальним, враховуючи загрозливуситуацію щодо стану організованої злочинності та її негативного впливу навпровадження економічних реформ та стабілізацію внутрішнього ринку країни.
З метою гідногопротистояння викликам сьогодення, налагодження дієвого механізму взаємодії всистемі органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, необхіднона законодавчому рівні актуалізувати правоохоронну функцію митних органів.
Ст. 11 Митногокодексу України «Здійснення митної справи» дає перелік завдань митних органів,рішення яких є вимогами митної політики України. Підстава для надання митниморганам статусу «правоохоронних» визначена майже в кінці переліку – пунктом№10.
У літературівизначено, що змістом правоохоронної діяльності спеціально уповноваженихорганів виконавчої влади є нагляд (контроль) за виконанням правових вимог;встановлення порушень; дослідження обставин діяння, які мають ознакинеправомірності; формування попередніх висновків стосовно доведеності виниособи у правопорушенні. Митні органи, відповідно до свого статусу, такожвиконують дану роботу. Вони зобов’язані забезпечувати відповідність поведінкисуб’єктів митної справи правилам, нормам, стандартам, що регламентуютьвідносини у цій сфері державного життя, у випадку встановленого правопорушення– вжити необхідних заходів з тим, щоб поновити порушений правопорядок.Природним доповненням цього призначення є створення умов, які б попереджали цідіяння, унеможливлювали порушення правопорядку в митній справі.
Правоохороннадіяльність митних органів — це державна правомірна діяльність, що полягає увпливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державоюпосадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припиненняабо розгляду порушення права, його виявлення або розслідування з обов'язковимдодержанням установлених у законі процедур для цієї діяльності.[21]
Проте слідвідмітити, що здійснення митними органами правоохоронної функції не є головнимнапрямком їх діяльності. Навіть розширення її сфери нічого не змінить – воназавжди буде відігравати допоміжну роль у виконанні митними органами своїхголовних завдань.
Однак, реалізаціяправоохоронної функції митних органів має значні особливості, які відокремлюютьїї у специфічний вид правоохоронної діяльності:
1) Здійснюється вдвох напрямках:
Внутрішньому, якийпов'язаний з вирішенням таких завдань: а) боротьба з корупційними діяннями( таіншими правопорушеннями, що пов’язані із професійною діяльністю) в митнійсфері; б) забезпечення особистої безпеки митників, оборона об’єктів митної інфраструктурита забезпечення дотримання належного режиму на цих об’єктах.
Для реалізаціїцього напрямку створений відповідний механізм – підрозділи внутрішньої безпекимитного органу, спеціальні митні установи та організації, що діє на підставіПримірного положення про нього, яке затверджене Наказом ДМСУ від 8.05.2009 р.№432.
А також підрозділмитної варти, завдання якого визначені ст. 21 МКУ:
1) здійснюватизаходи, пов’язані із виявленням, розкриттям, припиненням, профілактикою порушеньмитних правил, запобіганням таким порушенням;
2)охорона будинків, споруд, приміщень митних органів та інших об'єктів митноїінфраструктури, зон митного контролю від будь-яких протиправних посягань;
3)фізичний захист співробітників митних органів, інших осіб, а також товарів, якіперебувають у зоні митного контролю, від протиправних дій;
4)локалізація разом з іншими органами конфліктних ситуацій у зоні діяльностімитних органів;
5)участь у ліквідації наслідків катастроф, аварій, стихійного лиха та екологічногозабруднення в зоні діяльності митних органів.
Зовнішньомунапрямку, який також має деякі особливості. Зокрема, він може використовуватисьлише з метою здійснення «митних інтересів», тобто механізм, який забезпечує їїреалізацію не може застосовуватись при виникненні ситуацій, розв’язання яких непокладені на митні органи.
2)Багатофункціональність. Їм надано право застосовувати різноманітні заходиадміністративного впливу – санкції, засоби припинення, попередження, заходикримінально-процесуального впливу, фінансові заходи та інші заходи застосуванняюридичної відповідальності, або заходи, які створюють для цього підстави.
3) Багатоманітністьправових підстав її здійснення:
а)Загальнонаціональні:
— матеріальніта процесуальні кодекси України, Закони, акти Президента, КМУ, Національногоцентрального банку;
— відомчі акти: Держмитслужби, Адміністрації прикордонної служби, Міністерствафінансів та інших центральних органів виконавчої влади;
— Актисудових органів: Постанови Пленуму ВСУ, Вищого адміністративного суду тощо,судова практика;
б)Міжнародні акти з питань протидії митним правопорушенням – міжнародні конвенції(Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відвернення,розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства від 9.06.1977 р.), угодина державному рівні про спільні дії (або взаємодію) з митними закордоннимиорганами у протидії порушенням митних правил ( Угода між КМУ та Урядом Румуніїпро взаємодопомогу в митних справах від 19.06.2000 р.)
в)Певна частина підстав включає не лише правові, а й технічні(технологічні)норми.
4) Форми,заходи, методики та засоби здійснення ( «проведення спеціальних операцій»,«контрольована поставка» тощо). (ст. 11, ст. 75 МК)
5)Форми та методи організації її здійснення: отримання інформації від відповіднихструктур; взаємодія при проведенні операцій з протидії митній злочинності тощо.
6)Реалізація цієї функції у взаємодії. За допомогою або по ініціативі закордоннихмитних чи правоохоронних органів. Це визначено цілою низкою міжнароднихконвенцій, регіональних, багатосторонніх та двосторонніх угод.
7)Здійснюється лише окремими підрозділами митної систем, з чітким розмежуваннямїх функцій та повноважень (митна варта; Департамент аналітичної роботи,управління ризиками та аудити ДМСУ тощо).[22]
2.3 Кримінально-процесуальнадіяльність
Боротьба зконтрабандою й порушеннями митних правил – один із пріоритетних напрямківдіяльності Держмитслужби. Здійснюється вона у взаємодії з іншимиправоохоронними органами України та в загальному руслі рішучої протидіїкриміналізації суспільства.[23]
На протязібагатьох років ведеться дискусія щодо надання митним органам України права наздійснення оперативно-розшукової діяльності та проведення досудового слідства.З цього приводу Генпрокуратура України неодноразово опрацьовувала відповідніпроекти Законів України «Про внесення змін до Закону України «Прооперативно-розшукову діяльність» (щодо надання митним органам права здійснюватиоперативно-розшукову діяльність) та «Про внесення змін доКримінально-процесуального кодексу України» (щодо надання митним органам правадосудового слідства у справах про контрабанду).
Проте насьогоднішній день, на Європейському та пострадянському просторі тільки митнаслужба України не наділена правом проведення оперативно-розшукових заходів.
Відсутність у митнихорганів нашої країни права на здійснення такої діяльності призводить до того,що відповідні розвідувальні та оперативні підрозділи іноземних служб припроведенні міжнародних операцій відмовляються надавати інформацію і розглядатиДержавну митну службу України як рівноправного партнера.
Також відсутністьтаких повноважень змушує звертатись митників по допомогу до іншихправоохоронних органів, які не завжди в змозі надати іі належним чином, чизробити це якісно, тому що в деяких випадках не володіють специфікою митноїсправи, не знайомі з численними правовими актами, які регулюють питанняорганізації митного контролю та здійснення митної політики України, інколивідстоюють відомчі інтереси.[24]
Усе це єсерйозною перешкодою в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил (ПМП)і не може не відбиватися на результатах роботи. Воно також стосується взаємодіїДержмитслужби з іншими міністерствами та відомствами на внутрішньодержавномурівні. Фахівці з митної справи наголошують, що сьогодні важливою умовоюорганізації роботи з локалізації та припинення контрабанди й ПМП є координаціяоперативних заходів між Держмитслужбою, Службою безпеки, Міністерствомвнутрішніх справ, Державною податковою адміністрацією та ДержкомкордономУкраїни. Оскільки усі ці відомства, окрім Держмитслужби, мають правоздійснювати ОРД, ніякого прогресу в обміні оперативною інформацією неспостерігається. Тому надання митним органам України права здійснювати ОРДнадасть їм змогу під час проведення міжнародних і внутрішньодержавних операційплідно взаємодіяти з митними органами інших країн, а також із міністерствами івідомствами України, які мають таке право.[25]
Що стосуєтьсяведення дізнання митними органами, то спочатку треба визначитись з самим поняттям„дізнання”. Проаналізувавши його у вітчизняному та кримінально-процесуальномузаконодавстві інших країн, розглянувши зміни, які відбулись у визначенні місцяі змісту дізнання в кримінальному судочинстві, можна сформулювати визначеннядізнання в митних органах України, під яким слід розуміти початкову формудосудового розслідування кримінальних справ про контрабанду, яка здійснюєтьсяуповноваженими посадовими особами митних органів у відповідності до вимогкримінально-процесуального законодавства і полягає у виконанні невідкладнихслідчих дій, направлених на виявлення та припинення злочинів, встановленняосіб, підозрюваних у їх вчиненні, і яка може закінчуватись передачеюкримінальної справи слідчому або її закриттям.
Дослідивши роль ймісце митних органів у державі та в системі суб’єктів кримінально-процесуальноїдіяльності вдалося з’ясувати, що митні органи є складовою частиною цієї системиі виконують правоохоронні функції у специфічній сфері.
Дорофеєва Л.М. запропонувалавласну модель структурної організації підрозділів митних органів, при якійкерівник є начальником органу дізнання і несе повну відповідальність заорганізацію боротьби з контрабандою в зоні діяльності підпорядкованої митниці;підрозділ по боротьбі з контрабандою є окремою структурною одиницею, якавиконує кілька напрямків роботи: протидію незаконному переміщенню наркотичних івилучених з легального обігу речовин; аналітичну роботу по узагальненнюінформації з метою спрямування діяльності; провадження в справах про порушеннямитних правил; оперативне реагування та пошукові дії; керівником цьогопідрозділу є заступник начальника митниці. Окремо вона виділяє невеликийпідрозділ – відділ дізнання, який виконує лише функції, пов’язані з участюмитного органу в кримінальному судочинстві: підпорядковується такий відділбезпосередньо і виключно начальнику митниці.[26]
Вдосконаленняпровадження дізнання митними органами теж є досить актуальним в наш час. Вдіяльності митних органів як органів дізнання треба приділити увагу питанням,пов’язаним з гарантуванням прав і законних інтересів осіб, які залучаються досфери кримінального судочинства, насамперед, через застосування працівникамимитних органів заходів кримінально-процесуального примусу в ході дізнання усправах про контрабанду та забезпечення дотримання прав осіб, підозрюваних увчиненні злочину.
До обов’язківдізнавача відноситься забезпечення захисника за призначенням (а в тих випадках,коли особа не володіє мовою судочинства, що в злочинах „на кордоні” дужеактуально, – ще й перекладача). Ситуація ускладнюється обмеженістю строківдізнання десятиденним (а при затриманні – п’ятиденним) терміном, відсутністюданих щодо переліку осіб, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатськоюдіяльністю та відвертим небажанням надавати практично безоплатну правовудопомогу. Вихід, на думку науковців, проявляється у достатньому фінансуванні, аяк альтернатива пропонується створити при місцевих органах виконавчої владиСлужбу захисту, яка б дозволила реалізувати громадянам гарантоване КонституцієюУкраїни право на правову допомогу. Одночасно є необхідність у формуваннірегіональних баз даних щодо адвокатів та перекладачів, доступ до яких має бутинадано всім правоохоронним органам.
У чинномузаконодавстві особа, яка провадить дізнання, є несамостійною, залежною вприйнятті процесуальних рішень не лише від прокурора, а й від кількохбезпосередніх керівників, насамперед – від начальника органу дізнання. Зурахуванням специфіки провадження дізнання в митних органах, пропонується внестизміни до Кримінально-процесуального кодексу України з метою надання дізнавачубільш широкого спектра процесуальних прав, у тому числі права самостійнопорушувати кримінальні справи та затримувати осіб, підозрюваних у вчиненнізлочину.
Також потребуєбільш широкого втілення гарантоване Конституцією та кримінально-процесуальнимзаконодавством право на захист особи, яка піддається кримінальномупереслідуванню.
Концентраціяуваги на питаннях, пов’язаних із виконанням митними органами функційкримінального судочинства, дозволила виділити найсуттєвіші напрямкимодернізації та розвитку митної служби в Україні: 1) усунення недоліківнормативно-правової бази, якою керуються митні органи у ході боротьби зпорушеннями митного законодавства; 2) удосконалення організаційної структуриуправління підрозділами митної служби, що безпосередньо виконують функції усфері кримінального процесу, підвищення фахового рівня та правової захищеностітаких посадових осіб; 3) взаємодія із правоохоронними органами, задіяними уборотьбі з контрабандою, і митними органами іноземних країн; 4) розширенняповноважень митних органів, у тому числі через надання права провадити досудовеслідство.
Нормативно-правовіакти, що регулюють провадження дізнання в митних органах, складаються ізміжнародних договорів та конвенцій, ратифікованих Україною,кримінально-процесуального та митного законодавства, а також наказівДержмитслужби. Забезпечення міжнародного співробітництва треба здійснювати унапрямку інтеграції вітчизняного кримінально-процесуального та митногозаконодавства до європейських стандартів. Формування і вдосконаленняукраїнського кримінально-процесуального законодавства повинно закріплюватиможливості, передбачені міжнародними угодами, створювати реальні умови длявиконання Україною своїх зобов’язань щодо надання міжнародної правової допомогиу кримінальних справах.
Митні органиУкраїни порівняно недавно набули статусу органу дізнання, тому існує певнийдефіцит правового забезпечення початкового етапу розслідування кримінальнихсправ про контрабанду. Тому з метою формування відомчої нормативної бази Дорофеєварозглядає можливість підготовки комплексного документу — Інструкції про порядокпровадження дізнання митними органами, в якій (крім суто процесуальних питань)визначити поняття дізнання, яке провадиться митними органами, власне митнихорганів як органів дізнання, визначити шляхи взаємодії митних органів з іншимиправоохоронними органами, в тому числі у питаннях порядку вилучення, обліку,зберігання і передачі речових доказів у кримінальних справах, а такожформування матеріалів справи, порядку її оформлення тощо.
Аналіз порушенихмитними органами та направлених на розгляд суду кримінальних справ (лише 10%таких справ передаються до суду) свідчить про значні прогалини в існуючійсистемі розслідування кримінальних справ про контрабанду від моменту порушеннясправи до спрямування до суду, які призводять до послаблення економічногоефекту боротьби з цим злочином. У зв’язку з цим одним із першочергових заходівна шляху модернізації митної служби є надання митним органам права проводитидосудове слідство в повному обсязі у справах про злочини, передбачені ч.1 ст.201 та ч.1. ст. 305 КК України.[27]
Розділ III.Правова база забезпечення здійснення повноважень митними органами
Питання,пов’язані з правовим забезпеченням діяльної митних органів становлять неабиякийнауково-практичний інтерес і потребують нагального їх дослідження.
Діяльністьсистеми митних органів України – це специфічний різновид державно-владноїдіяльності, спрямованої на реалізацію функцій держави у сфері митно-правовогорегулювання суспільних відносин і, таким чином, на реалізацію державної митноїполітики. Здійснення цієї діяльності вимагає від митних органів використаннярізноманітних за змістом, характером та значенням форм і методів, результатомзастосування яких має бути: забезпечення захисту національних інтересів таєдності митної території держави; контроль за дотриманням митногозаконодавства; організація і здійснення митних процедур, їх уніфікація тавдосконалення; оптимізація діяльності митних органів; розвиток митноїінфраструктури; забезпечення участі держави в міжнародному співробітництві зпитань митної діяльності. Практичне використання митними органами форм іметодів діяльності, як правило, пов’язане з обмеженням, іноді з доситьсуттєвим, прав, свобод та інтересів громадян і суб’єктів господарювання,належне забезпечення яких є основним конституційним обов’язком держави та їїорганів. У зв’язку з цим вельми актуальним та важливим є створення відповіднихправових засад використання цих форм і методів, тобто належного правовогозабезпечення діяльності митних органів.
Під правовимзабезпеченням діяльності митних органів слід мати на увазі систему нормативнихактів, що визначають завдання й функції митних органів, їх правовий статус,форми і методи діяльності, спрямованої на реалізацію митної політики держави.
Наявність одного,хоча й основоположного законодавчого акта не в змозі забезпечити належнийрівень правового регулювання митно-правових відносин, а підзаконнаправотворчість, наприклад, Президента України суттєво впливає на визначенняправового статусу системи митних органів та їх діяльність.
Правові засадиздійснення митними органами своєї діяльності визначаються великою кількістюнормативно-правових актів, які створюють складну систему і відрізняються одинвід одного за багатьма ознаками – юридичною силою, суб’єктом правотворчості,порядком прийняття, набрання чинності та дії, назвою тощо.
Залежно від сферидії усі нормативні акти, що регламентують діяльність митних органів, можназарахувати або до внутрішнього митного законодавства, або доміжнародно-правових договорів та угод за участю України.
До першоїскладової насамперед належить Митний кодекс України, закони та підзаконнінормативні акти (наприклад, укази та розпорядження Президента України,постанови та розпорядження КМ України, накази Держмитслужби України тощо).
До другої групиналежать двосторонні та багатосторонні міжурядові конвенції, угоди, меморандумиі протоколи, які передбачають співробітництво України з іноземними державами вмитній галузі. Прикладом актів другої складової може бути: Митна конвенція проміжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП, Міжнароднаконвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах або жугода між Україною і Словацькою Республікою про співробітництво івзаємодопомогу в галузі митної справи, угода між Урядом України і УгорськоїРеспубліки про взаємну допомогу в митних питаннях та двосторонні міжвідомчіугоди, Меморандум між Державною митною службою України і Митним ДиректоратомСловацької Республіки щодо практичної реалізації положень Угоди між Україною іСловацькою Республікою про співробітництво та взаємодопомогу в галузі митноїсправи, Протокол між Державною митною службою України та Державним митнимкомітетом Російської Федерації про взаємодію при проведенні митного контролю заенергоносіями.
Відповідно доспецифіки врегульованих відносин уся сукупність правових актів поділяється нагрупи.
До першої групиналежать акти, що визначають загальні засади організації й побудови системимитних органів, їх завдання та функції.
Друга група −це правові акти, що визначають правовий статус, у тому числі компетенцію, конкретнихмитних органів та їх структурних підрозділів.
Третя групаскладається з правових актів, що встановлюють порядок реалізації специфічнихповноважень митних органів (наприклад, здійснення митними органами контролю заексплуатацією митних ліцензійних складів ).
Ще одна групаправових актів − це акти, що делегують окремі повноваження інших органіввиконавчої влади митним органам, наприклад повноваження, пов’язані з контролемза нарахуванням і сплатою акцизного збору та податку на додану вартість.
Залежно відюридичної сили правові акти поділяються на закони та підзаконні акти. Критеріїданої класифікації дозволяють з’ясувати значущість нормативних актів, їх місцеі роль у правовому забезпеченні діяльності митних органів.
Безумовно, вправовому регулюванні діяльності митних органів важливу роль відіграють нормиКонституції України. Безперечно, що Конституція України безпосередньо нерегулює діяльність митних органів у зазначеній сфері. Однак саме в КонституціїУкраїни закріплено загальні засади діяльності державних органів, основною зяких є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 КУ, людина, її життя іздоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищоюсоціальною цінністю. Держава відповідає перед особою за свою діяльність, праваі свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльностідержави, а утвердження і забезпечення цих прав і свобод є її головнимобов’язком. Конституцією України визначаються основні положення щодо захистусуверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічноїта інформаційної безпеки (ст. 17). Органи державної влади, їх посадові особи,як зазначено в ст. 19 КУ, зобов’язані діяти лише на підставі, в межахповноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Усезазначене у повному обсязі стосується також і діяльності митних органів. Аджевикористання ними своїх державно-владних повноважень, у тому числі й тих, щомають обмежувально-примусовий характер, – не самоціль, воно необхідне для виконаннязавдань та функцій, покладених на ці органи, серед яких найважливішим єзабезпечення прав, свобод і законних інтересів пересічних громадян та суб’єктівгосподарювання. Саме в Конституції України міститься норма, згідно з якоюзасади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справивизначаються виключно законами України (п. 9 ст. 92). Окрім цього, КонституціяУкраїни становить базу для прийняття інших законодавчих та підзаконних актів,що підкреслює її значущість у системі правового забезпечення діяльності митнихорганів.
Провідне місце вмеханізмі правової регламентації діяльності митних органів займають норми, щомістяться у законах та кодексах України. Причому їх значення в процесістановлення правової держави має постійно зростати, оскільки пріоритет закону −це її невід’ємна ознака. Пріоритет закону виявляється, в першу чергу, в суворійвідповідності йому всіх інших нормативних актів, тому що закони (післяКонституції України) мають найвищу юридичну силу. Саме на законодавчому рівніврегульовано найважливіші питання державного і суспільного життя, їх нормистановлять серцевину, фундамент формування і розвитку інших норм митногозаконодавства.
Для правовогорегулювання діяльності митних органів, пов’язаної з безпосередньою реалізацієюмитної політики держави, першочергове значення мають законодавчі акти України −підґрунтя, на якому будується і здійснюється вся діяльність митних органів таїх посадових осіб. Серед таких законодавчих актів слід виокремити МК України тазакони України: “Про Єдиний митний тариф”, “Про Митний тариф України” та власнесам Митний тариф який як додаток до закону, є невід’ємною його частиною.
На думку М.Г.Шульги, хоча ці закони охоплюють різні суспільні відносини, відрізняються одинвід одного за юридичними властивостями, разом вони створюють єдине ціле.
Крім того, окремінапрямки діяльності митних органів певною мірою регламентуютьсяКримінально-процесуальним кодексом України, Кодексом України проадміністративні правопорушення та законами України “Про зовнішньоекономічнудіяльність”, “Про державний кордон України”, “Про загальні засади створення іфункціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про вивезення, ввезеннята повернення культурних цінностей”, Концепцією загальнодержавної програмиадаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схваленоюЗаконом України від 21 листопада 2002 р.
Особливе значеннядля забезпечення законності й дисципліни в діяльності системи митних органів таїх посадових осіб має Дисциплінарний статут митної служби України, закониУкраїни “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією” тощо. Загаломдіяльність митних органів прямо чи опосередковано регламентує понад сорокзаконодавчих актів України.
Найважливішу рольу системі законодавчих актів, що безпосередньо регулюють діяльність митнихорганів, відіграє МК України. Чинний кодекс був прийнятий у липні 2002 р. танабрав чинності з 1 січня 2004 р. На той час це дало позитивний імпульс дляпідвищення ефективності здійснення митними органами діяльності, пов’язаної зреалізацією ними державної митної політики. Незважаючи на те, що цей кодекс євже другим кодифікованим актом, що регулює економічні, організаційні, правові,кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, він не вирішивповною мірою питання, пов’язані з визначенням правового статусу митних органів.Ця невизначеність негативно впливає на ефективність діяльності митних органів,що в підсумку ускладнює, а іноді й унеможливлює виконання митними органамисвоїх завдань та функцій.
На думкубільшості науковців, Митний кодекс, як основний кодифікований акт у митнійсфері, в першу чергу повинен визначати загальні засади митного регулювання,основні принципи переміщення через митний кордон товарів, предметів ітранспортних засобів, основні положення здійснення митних процедур, митнірежими, механізм нарахування, сплати, стягнення митних платежів. Звичайно ж, упроцесі правової регламентації вищезазначених питань так чи інакше будутьвизначатись межі діяльності митних органів, порядок реалізації ними своїхповноважень та інші процедури, що обумовлені їх обов’язком забезпеченняреалізації зацікавленими особами своїх прав, пов’язаних з переміщенням товарівта інших предметів через митний кордон держави. У свою чергу, завданнядіяльності митних органів, функції, повноваження та інші елементи їх правовогостатусу мають знайти своє правове закріплення в спеціальному законі, якийматиме значення статусного закону.
Правовезабезпечення виконання митними органами інших завдань та функцій, наприкладтаких, як боротьба з митними правопорушеннями та притягнення осіб, винних у їхскоєнні, до відповідальності, організація та здійснення митної статистики чипроходження служби в системі митної служби, повинно здійснюватись нормативнимиактами, що регламентують однорідні суспільні відносини.
Надзвичайноважливу роль у механізмі митно-правового регулювання відіграють підзаконнінормативні акти. Динамічність, різноманітність та багатоаспектність суспільнихвідносин, пов’язаних зі здійсненням зовнішньоекономічних зв’язків, які не востанню чергу передбачають можливість переміщення товарів, предметів ітранспортних засобів через митний кордон України, об’єктивно не дозволяєврегулювати ці відносини лише за допомогою законодавчих актів.
Як позитивниймомент потрібно відзначити намагання керівництва Держмитслужби України зменшитикількість відомчих нормативних актів, що, на їх думку, сприятиме спрощеннюмитних процедур, прискоренню товарообігу та збільшенню його обсягів, зростаннюпасажиропотоку через митний кордон і позитивно вплине на міжнародний імідждержави.
Залежно відправотворчого суб’єкта серед підзаконних актів, що забезпечують діяльністьмитних органів, можна виокремити такі:
– укази тарозпорядження Президента України;
– постанови тарозпорядження КМ України;
– підзаконнінормативні акти, що приймаються Держмитслужбою України або іншими центральнимиорганами виконавчої влади;
– спільнінормативні акти Держмитслужби України та центральних органів виконавчої влади.
Для правовогорегулювання діяльності митних органів суттєве значення мають нормативні актиглави держави. Укази та розпорядження Президента України містять норми,відповідно до яких відбувається утворення, реорганізація та ліквідація органіввиконавчої влади, основними їх завданнями та функціями є безпосередняреалізація митної політики держави. Глава держави своїми указами затверджуєнормативні акти, що мають для митних органів статусний характер, визначають їхповноваження тощо. До найважливіших слід зарахувати Указ Президента України“Про державну митну службу України” від 29.11.1996 р., згідно з цим законом набазі Державного митного комітету України, що був ліквідований, створеноДержмитслужбу України. Головною метою такої структурно-організаційноїтрансформації органу виконавчої влади було вдосконалення організаційноїструктури митної системи, посилення митного контролю, боротьби з контрабандоюта порушеннями митних правил, зміцнення виконавської дисципліни співробітниківмитної системи. У подальшому указами та розпорядженнями глави держави неодноразовокорегувався правовий статус як усієї системи митної служби України, так іокремих її складових – митних органів. В актах Президента України визначаютьсяокремі напрямки діяльності митних органів, недоліки в їх роботі, заходи щодопідвищення ефективності організації та функціонування митної служби.
З огляду на те,що згідно з ч. 4 ст. 3 МК України діяльність Держмитслужби Україниспрямовується і координується КМ України, його нормативні акти (постанови тарозпорядження) є важливим та обов’язковим елементом правового забезпеченнядіяльності митних органів. Тільки на виконання норм МК України в його новійредакції КМ України прийняв понад сімдесят нормативних актів, серед яких значначастка належить тим, що визначають порядок діяльності митних органів. Правовіакти Уряду держави стосуються або організації та функціонування системи митноїслужби України, або механізму реалізації митними органами своїх завдань тафункцій щодо безпосередньої реалізації митної політики держави.
Прикладом такихактів першої групи є Положення про порядок і умови проходження служби в митнихорганах України, затверджене Постановою КМУ від 9.02.1993 р. № 97, Положенняпро спеціальні звання працівників і курсантів навчальних закладів митноїслужби, затверджене постановою КМУ від 16.06.2003 р. № 900 та інші правовіакти, пов’язані зі здійсненням митними органами своїх повноважень.
До другої групитаких урядових актів належить, наприклад, підзаконні нормативні акти, яківстановлюють: порядок митного контролю і митного оформлення різноманітнихтоварів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон різними видамитранспорту (Про митний контроль та митне оформлення природного газу, нафти,нафтопродуктів, етилену і аміаку, що переміщуються через митний кордон України трубопровіднимтранспортом: Постанова КМ України від 17.12. 2003 р. № 1958), перелік платнихпослуг, що можуть надаватися митними органами (Перелік платних послуг, щоможуть надаватися митними органами: Затверджений Постановою КМ України від 25.12.2002 р. № 1952), порядок ведення спеціальної митної статистики (Порядок веденняспеціальної митної статистики: Затверджений Постановою КМ України від 12.12.2002 р. № 1865), типова технологічна схема пропуску через державний кордонавтомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобівперевізників і товарів, що переміщуються ними (Питання пропуску через державнийкордон автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобівперевізників і товарів, що переміщуються ними: Постанова КМ України від 24.12.2003р. № 1989) тощо. КМ України затверджує різного роду програми, що визначаютьпріоритетні напрямки діяльності митних органів з урахуванням потреб реалізаціїзагальнодержавної політики на той чи інший період. Прикладами таких программожуть бути Програма спрощення формальностей при міжнародних повітрянихперевезеннях, затверджена постановою КМ України від 26.04.2002 р. № 622,Державна програма “Контрабанді – СТОП” на 2005 − 2006 рр.
Значна за обсягомкількість правових норм, що регулюють діяльність митних органів, міститься упідзаконних нормативних актах Держмитслужби України. Проблеми відомчогоправового регулювання вже тривалий час є предметом пильної уваги представниківрізних галузей правової науки. Частіше за все існування такого роду нормативнихактів критикується. Проте саме норми відомчих актів становлять переважнубільшість норм, які безпосередньо регулюють діяльність митних органів. МКУкраїни та інші законодавчі акти, як правило, визначають повноваження митнихорганів лише в загальному вигляді, застосовувати ці норми без конкретизаціїпрактично неможливо. У цьому й полягає значення відомчого правовогорегулювання.
Процедураправотворчої діяльності митних органів на цей час досить детальнорегламентована і здійснюється відповідно до МК України, Указу ПрезидентаУкраїни “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та іншихорганів виконавчої влади”, Положення про державну реєстраціюнормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органівгосподарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законніінтереси громадян або мають міжвідомчий характер, Інструкції з діловодства вмитній службі України” та “Методичних рекомендацій про порядок підготовки,подання на державну реєстрацію, скасування, обліку та зберіганнянормативно-правових актів митних органів України.
Особливий видпідзаконних нормативних актів, що регламентують діяльність митних органів,становлять спільні нормативні акти Держмитслужби України та інших центральнихорганів виконавчої влади. Специфіка таких нормативних актів полягає в тому, щовони, по-перше, приймаються з метою виконання власних завдань та функцій,сприяння реалізації завдань та функцій інших органів виконавчої влади,спрощення механізму реалізації зацікавленими особами своїх прав та законнихінтересів або ж для забезпечення виконання зобов’язань України за міжнароднимидоговорами; по-друге, мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими дляінших органів виконавчої влади, органів господарського управління й контролю, атакож підприємств, установ і організацій, що не належать до сфери управліннямитних органів; по-третє, визначають принципи, форми та напрямки взаємодіїмитних органів з іншими органами виконавчої влади, а також їх права йобов’язки. Наприклад, для вдосконалення взаємодії, координації зусиль тарозмежування функцій на державному кордоні України між митними й іншимиправоохоронними та контролюючими органами держави затверджено спільну“Інструкцію про взаємодію та розмежування функцій щодо здійснення контролю надержавному кордоні”. У цьому спільному нормативному акті, який затвердилидесять органів виконавчої влади, визначалися основні завдання, принципи,напрямки, форми й рівні взаємодії та функціональні повноваження кожногодержавного органу. Прийняття та затвердження спільних інструкцій є не єдиноюформою координації зусиль між митними й іншими органами держави. Наприклад, зметою узгодження дій посадових осіб митних органів і залізниць України,визначення їх прав, функціональних обов’язків і відповідальності під часпроведення ними операцій з контролю й оформлення товарів (вантажів), щопереміщуються через митний кордон України залізничними вантажними поїздамирозроблено порядок їх спільної діяльності, який нормативно закріплений у“Порядку взаємодії митних органів і залізниць України під час переміщення черезмитний кордон України товарів (вантажів) залізничними вантажними поїздами”, щобув затверджений спільним наказом Держмитслужби та Міністерства транспортуУкраїни. Нормативні акти, які видаються главою держави, Урядом, митнимиорганами та іншими органами виконавчої влади, є підзаконними, тобто вониприймаються на основі й на виконання законів і не повинні їм суперечити. Уюридичній літературі в обіг уведено поняття “похідної нормотворчості”, яке означає,що видання одних нормативних приписів обумовлюється існуванням інших, що маютьвищу юридичну силу. Таким чином, нормативні акти, в яких містяться правовінорми, що регулюють діяльність митних органів, спрямовану на безпосереднюреалізацію митної політики, дуже різноманітні. Чільне місце в механізміправового забезпечення цієї діяльності займає МК України та інші законодавчіакти. Кожен різновид правових актів має свій рівень і обсяг правовогорегулювання, тобто існує тісний взаємозв’язок між юридичною силою нормативнихактів і колом суспільних відносин, які вони регулюють. Звичайно, помилково булоб стверджувати про відсутність проблем, пов’язаних з правовим забезпеченнямдіяльності митних органів, а тому для їх розв’язання в роботі ще будуть пропонуватиськонкретні пропозиції, спрямовані на їх усунення. Разом з тим тенденції, щоспостерігаються в сфері правового забезпечення діяльності митних органів,відображають намагання суб’єктів правотворчої діяльності наблизити правовіакти, які регламентують діяльність митних органів, до міжнародних стандартів івимог європейського митного законодавства. Уніфікація національного митногозаконодавства сприятиме оптимізації діяльності митних органів, розвиткузовнішньоекономічного співробітництва, прискорюватиме процес входженняУкраїнської Держави в світову спільноту.
Висновки
СтановленняУкраїни як незалежної та суверенної держави обумовлює потребу вдосконаленнядержавної політики, включаючи митну, яка належним чином може бути здійсненалише за наявності ефективної діючої митної системи та службовців, якізабезпечують її функціонування.
Вданій курсовій роботі було розглянуто питання стосовно правового забезпеченняздійснення повноважень митними органами, та розглянуто деякі пропозиції щодойого удосконалення.
Зокрема,було надано загальне визначення та характеристику видів повноважень. Наданоокрему класифікацію основних сфер діяльності митних органів. Розглянутіперспективи щодо розширення кола повноважень.
Діяльністьсистеми митних органів України – це специфічний різновид державно-владноїдіяльності, спрямованої на реалізацію функцій держави у сфері митно-правовогорегулювання суспільних відносин і, таким чином, на реалізацію державної митноїполітики.
Здійсненняцієї діяльності вимагає від митних органів використання різноманітних зазмістом, характером та значенням форм і методів, результатом застосування якихмає бути: забезпечення захисту національних інтересів та єдності митноїтериторії держави; контроль за дотриманням митного законодавства; організація іздійснення митних процедур, їх уніфікація та вдосконалення; оптимізаціядіяльності митних органів; розвиток митної інфраструктури; забезпечення участідержави в міжнародному співробітництві з питань митної діяльності.
Правові засадиздійснення митними органами своєї діяльності визначаються великою кількістюнормативно-правових актів, які створюють складну систему і відрізняються одинвід одного за багатьма ознаками – юридичною силою, суб’єктом правотворчості,порядком прийняття, набрання чинності та дії, специфікою врегульованихвідносин.
Важливим у цьомусенсі є приведення норм Митного кодексу України у відповідність до сучаснихпотреб громадян, держави, суб’єктів господарювання, зменшення кількості тапокращення якості підзаконних нормативних актів, що сприятиме реалізаціїгромадянами та суб’єктами ЗЕД своїх прав та законних інтересів у сферімитно-правового регулювання суспільних відносин, підвищить ефективністьдіяльності митних органів щодо реалізації митної політики держави івідповідатиме тенденціям розвитку світової торгівлі.
Списоквикористаних джерел:
Нормативний матеріал
1. Конституція України //Відомості ВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Митний кодекс України //ВВРУ. – 2002. – № 38-39. – Ст. 288.
3. Кримінальний кодексУкраїни // ВВРУ. – 2001. – № 25 – 26. – Ст. 131.
4. Кодексу України проадміністративні правопорушення // Відомості ВР УРСР. – 1984. – додаток до № 51.– Ст. 1122.
5. Кримінально-процесуальнийкодекс України // ВВРУ. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
6. Цивільний кодекс України //ВВРУ. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
7. Указ Президента України«Про Державну митну службу України» від 23.03.98р. // Із змінами від 30.03.2006N 272/2006.
8. Про основні засадидіяльності Держмитслужби у 2010 році // Державна митна служба України, наказвід 17 лютого 2010 року N 119.
9. Закон України «Прооперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р.
10. Про державний захистпрацівників суду та правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р.// ВВРУ. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
11. Положення проДержмитслужбу України: Указ Президента України від 24.08.2000 року №1022/2000.
12. Положення проДержмитслужбу України: П-ва КМУ від 18.07.2007 р. №940.
13. Про затвердження Порядкузастосування митного режиму знищення або руйнування до товарів, що перебуваютьпід митним контролем: Наказ ДМСУ від 24.12.2003 року №905.
14. Про затвердження порядкузастосування митного режиму відмови на користь держави до товарів, щоперебувають під митним контролем: Наказ ДМСУ від 24.12.2003 року №906
15. Порядок відкриття іліквідації магазинів безмитної торгівлі: Постанова КМУ від 17.07.2003 року№1089.
Спеціальна література
16. Приймаченко Д.В Адміністративнадіяльність митних органів у сфері реалізації митної політики держави. –Автореферат. – Ірпінь. – 2007р.
17. Приймаченко Д.В. Щодо питання вирішеннякомпетенції митних органів Митна справа. – 2007. №1. – С. 3-6
18. Приймаченко Д.В. Поняттята ознаки адміністративної діяльності митних органів // Підприємництво,господарство право. – 2005. – № 12. – С. 108.
19. Дьомін Ю.М. Перспективищодо розширення повноважень митних органів України // Митна справа. – 2010. — №3. – С.30
20. Додін Є.В. Правоохороннафункція митних органів // Митна справа. – 2009. — № 6. – С. 80
21. Прусс В.М. Удосконаленняправового регулювання повноважень митних органів України // Митна справа. –2005. — №1. – С. 16-19
22. Голосніченко Д. Поняттяповноважень, їх владна природа та походження від суверенітету Українськогонароду. // Право України. – 2007. — № 2.- С. 123
23. Голосніченко Д. Повноваженняяк об’єкт дослідження загальної теорії держави та права// Право України. –2008. №1. – С.15
24. Шильник В.Ю. Поняття тазміст адміністративно-юрисдикційної діяльності // Право і безпека. – 2003. –№22. – С.148-151.
25. Мудров А.А.Адміністративно-регулятивна юрисдикція митних органів як різновидадміністративної юрисдикції // Митна справа. — 2007.- №5.- С. 31.
26. Адміністративне правоУкраїни. Акад, курс. – К.: Видавн. «Юридична думка», 2004. – С. 265.
27. Дорофеєва Л.М. Дізнання вмитних органах. — Автореферат. – Харків. — 2006
28. Кузьмін О. Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту: Підручник. — К.: «Академвидав», 2003. — 416 с.
29. Лазарев Б.М. Компетенцияорганов управления.– М.: Юр. л-ра,1972. – С.101.
30. Тихомиров Ю.А. Публичное право. Учебник. –М.: БЕК, 1995. С. 146
31. Уткин Э. А. Курсменеджмента. Учебник для вузов. — М.: Издательство «Зеркало», 1999 г.
32. Румянцева Н., СаломатинаН. «Менеджмент организации». Учебное пособие — М.: Инфа-М, 1995 г.
33. Великий тлумачний словниксучасної української мови. — С. 1000
34. Митне право України.Посібник / За ред. Коваленко С.І. — Харків, 2001.
35. Державне управління:теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юрінком, 1998. – С. 432