Зміст
Вступ
1 Становлення та розвиток туризму в новий час
2 Західноєвропейські мандрівники IX-XV століття про Україну
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
З розвитком масового організованого туризму і переходом його на нову основу, яка опирається на розвиток туристичної індустрії та сучасні транспортні засоби, відбулися деякі зміни у формах організації міжнародного туризму.
По-перше, суттєво збільшилась кількість роздрібних фірм, які пропонують туристичні послуги турагентів і не мають інколи юридичної та господарської незалежності.
По-друге, змінився характер діяльності туристичних оптових фірм, які перетворилися в туроператорів, що пропонують повний комплекс послуг у вигляді інклюзив-турів.
По-третє, з'явились великі корпорації, що ґрунтуються на капіталі транспортних, торговельних, страхових компаній і банків, які здійснюють операції надання туристичних послуг клієнтам.
Сьогодні, на думку аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать такі чинники:
економічне зростання і соціальний прогрес привели до розширення обсягу ділових поїздок та подорожей з пізнавальними цілями;
удосконалення всіх видів транспортних засобів зробило дешевшими поїздки;
збільшення кількості найманих працівників і службовців у розвинутих країнах та підвищення їхнього матеріального й культурного рівня;
інтенсифікація праці й отримання працюючими більш довгих відпусток;
розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами привів до розширення міжособистісних зв'язків між регіонами;
послаблення обмежень на вивіз валюти у багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей.
1 Становлення та розвиток туризму в новий час
На мою думку, туризм одержав розвиток в усьому світі, однак у різних регіонах його ріст був неоднаковим. Так, якщо збільшення обсягів міжнародного обміну в Європі, Африці і Латинській Америці, включаючи країни Карибського басейну, було на рівні середньосвітових показників, то в країнах Близьких Схід воно перевищувало їх більш ніж у 3 рази, у країнах Південної Азії – більш ніж у 5 разів.
Країни Європи і Північної Америки за останнє десятиліття залишилися провідними як по прийому іноземних туристів, так і по подорожах своїх громадян за кордон. Велике значення для розвитку туризму має ріст міського населення, оскільки індустріалізація відноситься до числа основних передумов збільшення туристичних поїздок у світі.
Європейські країни як і раніше приймають найбільшу кількість іноземних туристів. У 1996 – 2001 рр. число туристів, що прибували в Європу, збільшилося з 274 до 347 млн. чоловік, а грошові надходження від міжнародного туризму — більш ніж у 2 рази. Однак протягом цього періоду частка Європи у світовому туризмі стійко падала, незважаючи на значні коливання середньорічного росту прибутку в Європу і надходжень від туризму. Така нестабільність дещо пояснюється економічною ситуацією в туристоутворюючих країнах.
Дослідження національної приналежності гостей, що приїжджають у Європу, показують, що 90% — це туристи з європейських країн. Так, німці подорожують в основному усередині регіону і складають 19% загального числа міжнародних туристів. Британські мандрівники складають 10% загального числа європейських туристів, французи — 7%, датчани — 6%. США є єдиною неєвропейською країною серед перших десяти туристоутворюючих країн для Європи[1, с.104].
Я вважаю, що внутрірегіональний туризм у Європі є наслідком високої концентрації міжнародного туризму в регіоні. Тут існують безліч державних кордонів на відносно малій площі і чудова наземна велика мережа комунікацій.
За відносною втратою домінуючого положення Європи стоять наступні фактори:
деякі західноєвропейські країни, зокрема на півдні Європи, такі, як Італія і Греція, у меншій мірі Іспанія і Португалія, терплять падіння конкурентноздатності внаслідок старіння їх туристського продукту;
деякі східноєвропейські країни мають труднощі в пристосуванні своїх туристських секторів до ринкової економіки;
деякі північноєвропейські країни, наприклад Великобританія, Данія, Норвегія і Швеція, дуже дорогі для туристів. Це неминуче впливає на їх конкурентноздатність;
Отже, росте популярність країн Південно-Східної Азії, що успішно розвивають свою туристську індустрію.
У Німеччині немає теплих морських пляжів, і в її садах не цвітуть лимонні дерева. Однак ця країна завжди приваблювала і вражала туристів.
Туризм у Німеччині забезпечує 8 відсотків внутрішнього валового продукту країни. Майже 3 мільйони робочих місць зв'язані безпосередньо з туризмом. Поряд з торгівлею це – найбільший сектор у сфері послуг. Тут діють в основному підприємства малого і середнього бізнесу, що відкриває широкі можливості для підприємців-початківців [3; с. 78].
Щорічно Німеччину відвідують близько 18 млн. туристів, кожен з яких проводить у готелі не менше двох ночей. Найбільш активно відпочивають у Німеччині голландці, американці й англійці. Найбільш популярні серед закордонних туристів німецькі міста — Берлін, Мюнхен, Гамбург і Баден-Баден.
У порівнянні з іншими галузями економіки галузь туризму займає друге місце після автомобілебудування. У середньому від 2 до 3 відсотків чистого обороту туризму (без податку з додаткової вартості) надходять у вигляді податку на промисел, поземельного податку, а також частини надходжень від податку на зарплати і прибуток у каси комун.
Слід зазначити, що Німеччина стає усе більш популярним туристським напрямком. Керівник московського представництва Німецького національного офісу по туризму (DZT) Ірина КЕЙКО в інтерв'ю журналу «Туристичний Бізнес» відзначила, що відповідно до статистики ВТО, в останні роки Німеччина міцно ввійшла в десятку країн — лідерів по прийому закордонних туристів, а по валютних надходженнях у галузі вона займає 6-е місце у світі. Відзначається стійко позитивна динаміка туристських прибуттів — у середньому 16,1 мільйона іноземних туристів у рік, що більше показника 2000 р. на 3,5%. Число туристських ночівель за той же період збільшилося на 3,7%. Найбільший ріст цих показників досягнуто за рахунок гостей зі США, Нідерландів, Італії, З'єднаного Королівства. Доходи в туристській галузі, приміром, у 2001 році складали 15,7 мільярдів євро і в даний час знаходиться поблизу рівня в 20 мільярдів євро. Ірина КЕЙКО повідомила, що тенденція росту зберігається — число туристських ночівель збільшується в середньому на 6,1% у рік. У 2001 у Німеччині було зафіксовано 293,6 тисяч ночівель росіян (1,7% від загальної кількості ночівель), і в порівнянні з 2000 роком цей показник виріс на 10,6%. Разом з тим не можна не відзначити диспропорції в розподілі туристського потоку усередині країни — левина його частка приходиться на так називані «старі землі» Німеччини[2, с.137].
Можна виділити наступні основні фактори, що залучають туристів у країну:
1. Висока концентрація історичних і культурних визначних пам'яток;
2. Спрощений візовий режим (можливість широкого спектра комплексних турів);
3. Високий рівень сервісу.
У Німеччині ще в травні 2000 року у Франкфурті-на-Майні на туристичній виставці German Travel Mart (GTM) була представлена концепція розвитку національної туристичної галузі, що базується на 4-х «китах»: «Культурний туризм», «Агротуризм», «Подійний туризм», «Інтернет-технології». І в кожній з перерахованих стратегічних областей розвитку країні є, чим пишатися. От, наприклад, деякі цифри, що характеризують інфраструктуру «культурного» туризму в Німеччині — більш 4 тис. музеїв, 8,8 тис. постійних і тимчасових виставок, 220 рекреаційних і тематичних парків. Не менш значима і роль природного фактора — 13 національних парків, 6,2 тис. заповідників і заказників, значне число сільських готелів і агрогосподарств.
Далі розглянемо структуру і склад ринку. Серед найбільших учасників туристичного ринку Німеччини можна виділити 3 найбільших туристичні корпорації: «TUI Deutschland», «REWE-Touristik» і «Tomas Cook», що зосередили у своїх руках 70% ринку туристичних послуг.
Туризм у Німеччині одержав імпульс і почав бурхливо розвиватися тільки після Другої світової війни. Вся існуюча на сьогоднішній день система була створена фактично з нічого протягом декількох десятиліть, і в даний момент знаходиться на високому сучасному рівні і продовжує прогресувати. Сьогодні в Німеччині всі маленькі фірми, що існували споконвічно, концентруються навколо декількох могутніх об'єднань. Приміром, у туристичну систему «REWE» входять 1260 туристичних бюро. Крім туризму, «REWE» займається іншою виробничо-комерційною діяльністю, усього в системі працює дві з половиною тисячі різних бюро. За підсумками минулого року «REWE» займає третє місце на німецькому туристичному ринку, річний оборот концерну склав 30 млрд. євро. Принцип усіх німецьких концернів, що займаються туризмом, полягає в наявності власної авіакомпанії, власної системи готелів і транспорту. Усе це дає їм можливість концентрувати свою діяльність і надавати клієнтам повний пакет послуг[1, с.166].
У Німеччині не існує окремого міністерства чи департаменту по туризму, оскільки це не та країна, що охоче відвідується туристами, як Італія чи Іспанія. У більшій мірі тут розвинутий транзитний і виїзний туризм. Можна сказати, що вона є однією з ведучих країн світу в області виїзного туризму. Тому вся туристична система належить міністерству економіки. У Німеччині існує Федеральний туристичний союз, представники цього союзу працюють у парламенті, і є Національна рада по туризму, що входить у міністерство економіки. Таким чином, існує досить важелів, щоб лобіювати інтереси туризму на всіх рівнях.
Весь німецький виїзний туризм — це приватна власність. Але держава виділяє визначені суми для підтримки в'їздного туризму.
У Німеччині торік спостерігалося позитивне сальдо по туризму: туристи вивезли 15,5 млрд. євро, а ввезли 20,4 млрд. євро. Це є позитивним моментом, але, як і в більшості країн, туристичний бізнес Німеччини усе ще продовжує працювати в мінус: усе ще позначаються події 11 вересня, і дуже впливає світова політика і та нестабільність, що сьогодні відчувається всюди в зв'язку з подіями в Іраку й іншими можливими бойовими діями.
Але на сьогодні інтерес до відпочинку просипається у жителів Німеччини з новою силою. Їх уже менше лякають військові конфлікти. В останні сезони німці в основному відвідують Іспанію, Туреччину. Існує цікава особливість німецького менталітету: якщо так случається, що житель Німеччини два роки підряд не проводить відпустку за границею, то на третій рік він виїжджає обов'язково.
Туристичний ринок стає дзеркалом ринку праці і рівня доходів. Можна констатувати нерівномірний розподіл шансів на відпустку. Намічається поляризація між мобільними і немобільними групами населення. Той, хто не має роботи чи мало заробляє, втрачає мобільність. Серед тих, хто відмовляється від поїздок, особливо багато пенсіонерів (49 відсотків) і безробітних (50 відсотків). А взагалі, діє правило: робота, доходи і рівень утворення вирішальним образом визначають, чи є в людини можливість їздити у відпустку[4, с.45].
Усупереч широко розповсюдженій критиці про дорожнечу поїздок у відпустку, у Німеччині найдешевшими поїздками залишаються подорожі усередині країни. Той, хто заробляє небагато, відпочиває на батьківщині. Це стосується, зокрема, родин безробітних, котрих особливо багато серед відпочиваючих у Німеччині. Відпустка на селянському дворі чи в кемпінгу -дешева альтернатива, якою охоче користаються в першу чергу багатодітні родини, чиї доходи особливо обмежені.
Міста Берлін, Гамбург, Бремен і Баден-Баден — беруть участь у розвитку міського туризму і можуть похвалитися непоганими показниками. У містах відзначається ріст числа як ділових поїздок, так і німецьких і іноземних туристів, яких залучають мюзикли, культурні події типу великих міжрегіональних виставок чи спортивні заходи. Міста, протягом багатьох літ лідируючі в німецькій статистиці туризму, завдяки різноманітному асортименту послуг і великому числу заходів, залучають усе більше відвідувачів, що бажають зробити екскурсію, з інтересом провести вихідні дні чи невелику відпустку. Відмічувана повсюдно тенденція до коротких відпусток робить міський туризм ще більш популярним.--PAGE_BREAK--
Великі події в містах доводять також, що всупереч тенденції до більш дбайливої витрати грошей німецькі громадяни готові в особливих випадках на більш високі витрати. Проте, у часи скорочення доходів населення багато громадян прагнуть робити більш короткі поїздки і витрачати меншу кількість грошей, що веде до зниження обороту в гастрономічній галузі і пояснює в багатьох місцях посилення попиту на квартири для відпочиваючих і недорогі пансіони[2, с.70].
Щодо іншої країни – Ірландії, то доход від туризму тут — 1 мільярд ірландських фунтів.
Можна сказати, що в Ірландії уміють використовувати ресурси, дані природою і створені людьми. Задіюються всі можливості для залучення туристів. Дороги – автотуризм, велотуризм, поїздки на гужовому транспорті. Залізнична мережа – подорожі на потягах. Приголомшливий за красою ландшафт країни – піший туризм. Багаті водяні ресурси – усілякі види риболовлі, подорожі по воді. Археологічні й архітектурні пам'ятники – пізнавальний туризм.
Ситуація з туризмом в Ірландії така, що туристу досить мати при собі тільки гроші, путівник і документи. Дружелюбність місцевих жителів, що прекрасно розуміють значення туризму, розвинута мережа розміщення, харчування і перевезень зроблять для нього все інше. Цей показник (чи може мандрівник відвідати країну самостійно, без допомоги туру-оператора) якнайкраще характеризує рівень розвитку туризму в Ірландії.
За даними Bord Failte (Рада по туризму Ірландії), ведучі західні туроператори розширюють свою присутність на ірландському ринку. Якщо раніше лідерство по продажах турпакетів належало морським і авіаперевізникам, то сьогодні їх позиції тіснять оператори, що спеціалізуються на організації міських екскурсійних турів.
Компанія «Gresta Holidays» вважається одним з ведучих операторів, що продають турпакети разом з перевезеннями (inclusive tours). Торік вона перевезла 30 тис. пасажирів, а цього року має намір перевершити 40-тисячний рубіж.
За словами Джейн Уільямс, менеджера компанії по маркетингу, Дублін став третьою по відвідуваності столицею Європи після Парижу й Амстердаму. Своїм клієнтам Gresta Holidays пропонує розміщення в 25 готелях Дубліна[5, с.197].
Туроператор Travelscene випустив свої нові брошури «Cities» і «Drivetime», де Ірландії приділяється значна увага. Кількість продаваних ним готелів збільшилася з дев'яти до сімнадцяти. Time Off значно розширив свої можливості по прийому до Дубліну, а також пропонує програми за його межами.
За словами Ейшлі Вудс, менеджера програми Irish Selection самостійні тури по Ірландії залишаються дуже популярними.
Авіакомпанія Aer Lingus пропонує туристам літні програми разом з Drive Ireland — відомим оператором по організації відпочинку в Ірландії.
Поромні компанії Stena Line і Iris Ferries продають разом з перевезеннями турпакети в Дубліні, а також на південно-заході і південно-сході країни. Iris Ferries випустив цього року брошуру «Гольф в Ірландії». Інша нова програма цього року — велосипедні сафарі.
Grystal робить ставку на продаж відпочинку у віллах і стародавніх замках. SeaCat пропонує морські прогулянки, а Blakes — екскурсії по ірландських каналах.
У будівництво нових і модернізацію вже існуючих готелів Ірландії за останні 10 років інвестовано 1,5 млрд ірландських фунтів. Великі засоби вкладаються й в інші об'єкти, що залучають туристів — парові, площадки для гольфу, аквапарки і т.д. Опису нових визначних пам'яток присвячена спеціальна брошура Update Ireland («Обновлена Ірландія»), підготовлена Ірландською радою по туризму.
Нові готелі відкриваються не тільки в Дубліні, але й в інших куточках країни. Середня заповнюваність готелів по країні складає 66% (за даними 1996-1997р.р.). При цьому готелі Дубліна заповнювалися на 77%, а завантаження самих популярних доходить до 90%.
Половину інвестицій турбізнес Ірландії одержує з приватного сектору, решта грошей вкладають уряд країни і Європейський союз. Найбільший готель — 246-кімнатний Camdem Court, що прийняв перших відвідувачів у квітні. Оригінальним дизайном відрізняються готелі Fitzwilliam Hotel у Сент-Стефені і Clarence.
В Ірландію їдуть в основному за англійським і на екскурсії. В Україні про Ірландію знають відносно мало. На відміну від сусідньої Великобританії, її відвідує не більше тисячі українців у рік. Серед країн Західної Європи в Ірландію, імовірно, їздять найменше. Але це стосується тільки туристів з України, тому що з інших країн в Ірландію щорічно приїжджає кілька мільйонів туристів[3, с.78].
Більше всього в Ірландії англійців, що регулярно проводять тут вихідні. Багато хто з них мають на «Смарагдовому острові» нерухомість. На відміну від манірних і недружелюбних сусідів-британців, ірландці — народ відкритий і веселий. Щоб переконатися в цьому, досить увечері заглянути в який-небудь ірландський паб, де можна спробувати національні блюда і справжнє пиво «Гіннес». Деякі столичні турфірми пропонують, до речі, навіть спеціальний тур по пабах Дубліна, столиці Ірландії.
На жаль, деякі вітчизняні турфірми згорнули свої програми по Ірландії і не рекламують її через занадто маленький потік туристів. А виходить, ще довгий час у нас Ірландія буде вважатися екзотичною і не масовою, хоча і дуже цікавою країною.
В Африці туризм одержав поширення в тих країнах, що розміщуються близько до регіонів Європи, Азії і Росії, у число цих країн входять Єгипет, Туніс, Ефіопія, Лівія й інші країни північної Африки. Хоча відносини в сфері туризму між Україною і країнами африканського регіону знаходяться в стадії становлення, за допомогою посольств здійснюються взаємовигідні поїздки.
Україно-африканські відносини носять як двох сторонній, так багатобічний характер. Природні умови африканського континенту, багата флора і фауна, м'який клімат, наявність великої кількості відмінних готелів, готелів і кемпінгів залучають у країну численних туристів із усіх кінців світу. У число туристичних об'єктів входять національні парки, природні заповідники, що займають велику частину території Африки. Для залучення туристів у багатьох країнах будуються готелі, навчається персонал, проводяться дороги, цим займаються Міністерства Навколишнього середовища, Туризму, Промисловості і Торгівлі, ця робота здійснюється також через приватні компанії. У їх обов'язки входить організація туризму, у тому числі розробка туристичних маршрутів, зокрема, відвідування різних визначних пам'яток, таких, наприклад, як житла аборигенів Африки: бушменів, масаїв, хімба, пігмеїв, зулусів; будівлі народів нігеро-кордофанської, койсанської груп і бантуязичних народів. Туристичні фірми запрошуються до співробітництва в справах захисту флори і фауни, природи екології, охорони історичних місць. Іноземних туристів приваблює рибалка, можливість побачити китів, багату підводну фауну теплого Індійського океану в прибережних містах: Порт-Елізабет, Дурбан, (ПАР), Мапуто, Бейра, Ларде (Мозамбік), Мтвара, Дар-ес-салам, Танга (Танзанія), Малінді, Момбаса, Ламу (Кенія), а також унікальність природи: тут одночасно можна побачити мальовничі гори і водоспади, каньйони і печери в первозданному виді, савани і джунглі[3, с.80].
Серед національних парків і заказників, найбільшими і всесвітньо відомим заповідником є Національний парк Серенгеті, що знаходиться в Танзанії який з'єднується з кенійським парком Масай-Мара, також у Танзанії є відомі заповідники, що займають меншу площу, Нгоро-Нгоро і Селус. На Африканському континенті є також інші великі заповідники, такі, як Цаво в Кенії, Крюгер у ПАР і Етоша, Наміб-Науклуфт, у Намібії і Куін-Елізабет, Мерчисон-Фолс в Уганді. По деяких даних парк Крюгер, що знаходиться на північному сході Трансваалю в Південній Африці має велику площу, але не відрізняється великою чисельністю тварин і багатством природи, у порівнянні з іншими в країнах Східної Африки. Його площа перевищує 19 тис. кв. км. Тут можна побачити 137 видів тварин; це слони, леви, леопарди, буфалло, носороги, у тому числі білі, антилопи, більш 450 видів птахів, 114 видів рептилій, включаючи, крокодилів, 40 видів риб, 33 амфібії і 227 видів комах. На території парку є 20 цілорічних готелів на 7 тис. туристичних місць. Крім африканської екзотики, туристів також приваблюють дешевизна, європейський комфорт і відома історична привабливість місць проживання вихідців з Європи. Серед найбільш часто відвідуваних країн виділяються, Єгипет, ПАР, Туніс, Кабо-Верде, Марокко, Намібія, Сенегал, Кенія, Гана, Габон, Зімбабве, Ефіопія, Маврикій, Уганда, Сейшельські острови, Малі і Мозамбік.
Таким чином, я вважаю, що для сучасної людини туризм, відпочинок, спорт є однією з форм людського спілкування, причому найбільш приємною та продуктивною. Коли мова йде про розвиток туризму — це означає розвиток культури, бо ці реалії ґрунтуються на взаємних стосунках. Україна — країна, яка має майже 50 млн. населення, розташована поблизу великих туристичних центрів Європи та Сходу і має великий туристичний потенціал та прекрасні можливості для його розвитку[2, с.138].
2 Західноєвропейські мандрівники IX-XV століття про Україну
Серед численних свідчень іноземців значне місце належить відомостям німецьких послів та мандрівників, які в різний час перебували на теренах сучасної України. Поряд з цікавими даними про звичаї, традиції, культуру й освіту українського народу подаються також важливі факти про видатних діячів України (Б.Хмельницького, І.Мазепу та ін.).
Історичні свідчення про взаємозв'язки, зокрема, торгівлю між Руссю і німецькими землями сягають X ст. Так, у митному статуті Східної марки, виданому в невеликому місті Раффельштеттені 905 — 906 рр., із посиланням на порядки, які існували до 876 р., йдеться про дозвіл руським купцям торгувати воском, кіньми та іншими товарами в деяких містах Баварії. У трактаті вченого монаха Теофіла «Про різні ремесла», написаному в Падеберні (Німеччина) у X ст., дається висока оцінка виробам, виготовленим в Русі .
Відомості про Київську Русь XI ст. (до монголо-татарської навали) знаходимо в одного з перших європейських мандрівників в Україні німця Бруно з м. Кверфурта. У листі до цісаря Генріха II, написаному близько 1008р., він розповідає про своє перебування в Києві у Володимира Великого та укріплення кордонів київської держави [6; с. 175].
Більш детальні історичні відомості про Україну початку XI ст. (1002 — 1018 рр.) залишив німецький хроніст Дітмар, єпископ Мерзебурзький. Особливо цікаві його повідомлення про Київ, де зазначається, що у «великім цім місті, столиці королівства (як він називає Київську Русь) є більше 400 церков і 8 ринків, люду незліченна сила».
Внаслідок навали па українські землі монголо-татар міжнародні політичні та торгові зв'язки Київської Русі із західноєвропейськими державами послабилися. Але вже в XV —XVI ст. вони знову відновилися. Із записок визначного дипломата австрійських цісарів С. Герберштайна початку XVI ст., який їздив до Московії, дізнаємося, що в той період держава називалася Московією (Московітією), її жителі -московинами (московітами), а держава, яка була розташована на українських землях — Рутенією, а її жителі — русинами. Як бачимо, Герберштайн вже тоді відрізняв московинів від русинів, вважав їх двома окремими народами[7, с.80].
Багаті на факти записи залишив посол німецького цісаря Рудольфа II Еріх Лясота наприкінці XVI ст. Він був одним з перших іноземців, що відвідали Запорозьку Січ, де пробув понад 1,5 місяця. З його спогадів дізнаємося про окремі сторони життя та побуту запорожців, яких він називає «хоробрими та заповзятими людьми, які з ранніх років вправляються у військовій справі і прекрасно вивчили ворога — турків і татар. Вони мають власні гармати і багато хто з них вміє поводитися із цією зброєю так, що в них є зайвим наймати й утримувати окремих гарматників (як це водиться в іншому війську)».
Цікаві відомості про одного з керівників боротьби проти турецького поневолення Івана Підкову знаходимо у записках Л.Міллера, що були видані в Лейпцігу 1585 р. Зокрема з усіма подробицями він описав арешт і страту Івана Підкови польською владою.
Різні відомості про українських козаків залишив у своїх спогадах посол німецького цісаря Яків Генкель фон Доннерсмарк, який їздив до Москви 1614р. Він як і його попередник С. Герберштайн, добре відрізняє Московію від України-Русі, коли мову перших називає московською, а других — руською. Так, про польського секретаря Ганса Гритина пише, що він «дуже був ознайомлений із руською і московською мовами».
У різних спогадах німецьких авторів є сторінки, присвячені історії українського народу. Зокрема, в довіднику «Суапеае» читаємо, що гетьман Б.Хмельницкий «був досвідчений і вчений воїн»; Й.Х.Енгель в "Історії України і українських козаків" оцінює визвольну війну на чолі з Б. Хмельницьким як справедливу помсту українського народу своїм польським гнобителям[7, с.73].
Про військовий союз Б.Хмельницького зі шведським королем Карлом Густавом йдеться в «Подорожніх нотатках» пастора К.Я. Пльдебрандта, в яких той цікаво розповідає про похід разом зі шведськими й трансільванськими військами дванадцятитисячного козацького корпусу під командою полковника Ждановича в Польщу. Автор покладає відповідальність за невдачу у військовій операції на трансільванського князя Юрія II Ракоці, який через свою амбітність зневажливо ставився до козаків і не погоджував дій навіть зі шведським генеральним штабом. Гільдебрандт підкреслює, що внаслідок цього військо Ракоці безладно відступало й розвалилося, тим часом козаки Ждановича відступали організовано й трималися стійко, "їхня хоробрість і суворість проявилися по-справжньому". Гільдебрандт вражений освіченістю гетьмана Б. Хмельницького, який під час аудієнції шведських послів розмовляв з ними латинською мовою. продолжение
--PAGE_BREAK--
Визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького мала загальноєвропейський резонанс, з огляду на те, що велася проти однієї з наймогутніших тогочасних держав Європи — Речі Посполитої. Тому, природно, що вона привернула увагу правителів, політиків і вчених європейських держав і знайшла широке висвітлення як в історіографії, так і в мемуарній літературі. Так, у німецькому виданні хронікального типу «Театр Європи» в окремих розділах шостого й сьомого томів значне місце відводиться опису Визвольної війни 1648 — 1654рр.
Необхідно зазначити, що Шледер, даючи в загальних рисах високу оцінку козацькому війську як боєздатному і дисциплінованому, а також гетьману — Б.Хмельницькому як «хороброму й розумному воїну» та його соратникам, проте водночас підкреслює велику роль німецьких найманців у польському війську, які не раз рятували шляхетське військо від поразки[6, с.47].
Мужня боротьба українських козаків із захисту українського народу від іноземних поневолювачів знайшла відображення і в німецьких наукових дослідженнях. У 1684 р. в Лейпцігському університеті була захищена "Історична дисертація про козаків", автор якої И.Й.Мюллер писав: «Мало хто знає, що у 1684 р. козаки завдали відчутної пам'ятної поразки туркам і татарам. Останні вдавали, начебто обмірковують їхню пропозицію щодо війни чи миру. Козаки так їх переслідували після блискучої перемоги, що можна написати нову „Іліаду“ після Гомера, після того як спеціальна реляція була опублікована і зблиснула як промінь сонця. Ми молимо Бога, щоб він сприяв прагненням козаків до перемоги і надихав їх на нові хоробрі вчинки».
З початком XVIII ст. в Європі з'явилося багато історичної та мемуарної літератури, в якій значна увага приділялася Івану Мазепі. Так, учасник походу Карла XII і свідок Полтавської трагедії принц вюртенберзький Максиміліан Емануїл у своїх записках дає позитивну оцінку козакам, розкриває причини їх переходу на бік шведів: «вони хочуть бути вільним, непід'ярмленим ні Польщі, ні Москві народом, тому завжди відстоюють свої привілеї та права, що, власне, й стало причиною, що Мазепа прийняв шведську сторону, бо якраз, усупереч їхнім, був їхній край обложеним Москвою різного роду раціями й порціями». У його спогадах І.Мазепа характеризується як вже немолода, але енергійна людина, з гострим розумом і європейською освітою, з досконалим володінням латинською мовою.
Тогочасні німецькі джерела для нас особливо цікаві, тому що відомості про Україну, козаків та Мазепу походили безпосередньо від німецьких учасників чи очевидців тих подій. Особливо багато вістей про І.Мазепу з'явилося після 1704р., коли він за наказом царя виступив у похід на Правобережну Україну на допомогу «скинутому» польському королю Августу II. В популярному історичному тижневику «Псторіше Ремаркс» за 22 січня 1703р. вміщена кореспонденція з Москви, в якій значне місце приділяється діяльності І.Мазепи, також виклад його біографії. Цей життєпис став згодом основним джерелом наступних біографічних нарисів[6, с.169].
Український історик з діаспори Теодор Мацьків, досліджуючи, що писала західноєвропейська преса про І.Мазепу, виявив, що лейпцігський журнал «Еигораісе Сата» протягом кількох років друкував не тільки статті про гетьмана, а і його портрети-гравюри (у 1706, 1708, 1712 рр.), автором яких був німецький художник Мартин Бернінгротг. Гравюри ПУЛИ виконані за життя І.Мазепи.
Учасник походу Карла XII німецький капелан Й.В.Барділі у своїх мемуарах подає стислу історію України. «Україна або Казакія, — пише Барді, — це земля, на якій давніше жили скити, а їхніми нащадками є козаки, — народ вільний, що не хоче бути ні під Польщею, ні під Москвою». Він звертає увагу також на багатства України, яку називає «молоком і медом текучою» країною, що має стільки збіжжя, що сама не може його спожити. Однак, починаючи з другої половини XVII ст., Україна занепадає внаслідок жорстокої експлуатації й пограбування її державами, насамперед Московською.
Окремі мислителі того часу пророку вали, що таке становище України не залишатиметься довічним. Німецький філософ-етнограф Йоганн Готфрід Гердер у своєму «Щоденнику моїх подорожей» в 1769р. писав: «Україна стане колись новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться повстане велика, культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген, у далекий світ».
Але найбільш об'ємний і цікавий опис подорожі по Україні (1838 р.) залишив німецький мандрівник і вчений, основоположник антропогеографії Йоганн Георг Коль. На основі своїх записів під час подорожі Україною він видав два шеститомні твори під назвою „Подорож в Південну Росію” серед яких є книга «Україна, Малоросія». У цих творах Й. Коль подає дуже багато відомостей про географію, природу, звичаї, побут, історію, економіку, культуру українського народу[6, с.107].
Так, про минуле України він пише: «За давніх часів, коли ще велике князівство, що володарювало над усіма руськими, а центр його знаходився у Києві, малороський рід, мабуть, був найзначнішим у всій Русі. Малоросія у той час об'єднувалася під однією і тією самою владою. При розпаді давнього великого князівства утворилось багато малих малороських князівств — Галицьке, Володимирське, Чернігівське і т.п. „
У своїх записах Й. Коль велику увагу приділяє українській етнології: звичаям, побуту, вигляду сіл, хат. Зокрема, їдучи з Московії шляхом з Білгорода до Харкова, він у захопленні від українських сіл, про що у своєму щоденнику зазначає:
“Село було безкінечно великим, як і всі українські села. Будинки тягнулись до будинків, подвір'я до подвір'я, начебто провінція була наповнена ними, із садів селян скрізь виднілися якісь червоні домашні квіти, які невиразно дрімали в зоряному блиску, жовті соняшники, якими українські дівчата прикрашали собі волосся, і рожеві троянди, які чіпляли собі під соняшником. Надзвичайним для нас було чути у цьому селі соловейків, їх так багато вони тьохкали навперебій, як канарки на кущах блаженних островів. До цього приєднувались цокотіння перепелиць, як ніде не співалось частіше, ніж в українських селах, і нарешті кукурікання тисячі далеких і близьких півнів. Наша перша піч в Україні була найприємнішою у нашій подорожі». Українці — це, мабуть, найспівучіший народ у світі, хоч вони не дарували ще Європі жодного знаменитого композитора, співають вдень і вночі, як на забавах, так і за роботою...
Одружені жінки під час найтяжчої праці безустанку співають, мов солов'ї. То непроста річ переказати читачеві лише словами цю сповнену життя картину! Отже, на мою власну думку, Україна – країна з багатовіковими культурними традиціями, різноманіттям мальовничих куточків, а також лікувальними курортами. Наша країна займає вигідне географічне положення, має помірний клімат. Все це визначає успішний розвиток туризму, рівень якого задовольняє туристів з багатьох країн світу. Сьогодні туристична Україна — це більше 3 тис. оздоровчих закладів, приблизно 1,5 тис. готелів, 20 тис. місць для прийому туристів по першому та 40 тис. — по туристичному класу. Це більш 150 тис. пам'ятників природи, історії та культури, 39 міст, вік яких понад тисячу років. Україна має прекрасні курорти.
Висновки
Отже, стан туризму в країнах, які приймають туристів, залежить від зростання доходів і вільного часу або економічної та соціальної ситуації у державах-партнерах. Заїзд туристів також повністю залежить від стану політичних і дипломатичних відносин між країнами-постачальниками туристів і державами, які їх приймають. Так, наприклад, політичні хвилі в Португалії у 1974-1975 pp. призвели до різкого скорочення туризму. В 1989р. після студентських заворушень в Пекіні, в результаті заходів, прийнятих західними країнами-постачальниками туристів, майже повністю припинився іноземний туризм у Китай. Внаслідок терористичних актів в Каїрі та Луксорі (Єгипет) у 1997 p., які так широко рекламувалися вітчизняними туристичними агентствами, загинуло 72 людини, 68 з яких були туристами, в основному німцями. Сьогоднішня ситуація в країні, незважаючи на те, що чисто зовнішньо виглядає респектабельно, продовжує характеризуватися різким соціально-економічним поділом суспільства, що зумовило існування цілих станів, підвладних «бацилі» релігійного фанатизму. Іноземні ж туристи у даному випадку виглядають в ролі цілі: екстремісти знають, що туризм є однією з головних статей валютних надходжень країни, і цілять в «больову точку» режиму. Україна — країна з багатовіковими культурними традиціями, різноманіттям мальовничих куточків, а також лікувальними курортами.
Наша країна займає вигідне географічне положення, має помірний клімат. Все це визначає успішний розвиток туризму, рівень якого задовольняє туристів з багатьох країн світу. Сьогодні туристична Україна — це більше 3 тис. оздоровчих закладів, приблизно 1,5 тис. готелів, 20 тис. місць для прийому туристів по першому та 40 тис. — по туристичному класу. Це більш 150 тис. пам'ятників природи, історії та культури, 39 міст, вік яких понад тисячу років. Україна має прекрасні курорти.
Список використаних джерел
Александрова А.Ю. Международный туризм. — М.: Аспект Пресс, 2002. — 464 с.
Вавилова Е.В. Основы международного туризма. – М.: Гардарики, 2005. – 356 с.
Воскресенский В.Ю. Международный туризм. — М.: Юнити-Дана, 2006. — 255 с.
Данильчук В.Ф. Мировой рынок услуг турбизнеса: Учеб. пособие. — Донецк, 2000. — 146 с.
Драчева Е.Л., Забаев Ю.В., Исмаев Д.К. Экономика и организация туризма: международный туризм. — М.: Кнорус, 2006. — 565 с.
З історії вітчизняного туризму: Зб. наук. ст. /П.М. Слободян (ред.) — К., 1997. — 280 с.
Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. — К.: Вища школа, 2002. — 196 с.