Зміст
Вступ
Розділ 1. Стан дитячого та молодіжного туризму
Розділ 2. Загартування та його роль у розвитку організму дитини
2.1 Основні загартовуючи чинники та їх значення для здоров`я
2.2 Правила та умови загартування
2.3 Види загартовування та їх характеристика
2.3.1 Загартовування повітрям
2.3.2 Загартовування сонцем
2.3.3 Загартовування водою
2.3.4 Ходіння босоніж
2.3.5 Загартовування холодом ("'моржування'")
2.4 Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання
Розділ 3. Основні аспекти програми оздоровчо-пізнавального туризму
Висновок
Література
Вступ
Величезна кількість людей щороку йдуть мандрувати – пішки, на лижах, на велосипедах, гребних човнах, плотах та ін. Тривалий час вони знаходяться далеко від цивілізації. Для школярів та молоді туризм має не тільки оздоровче, але і розвиваюче значення.
Актуальність: останнім часом урізноманітнилися хвороби школярів та молоді, про що свідчить перш за все різноманітність вірусів, яким властива висока контагіозність і здатність викликати епідемії та пандемії, що спричиняє часто небажані зміни в стані здоров`я дитини і потребує тривалого лікування, а причиною цього є низька опірність організму. Тому застосування загартувальних заходів потребує значної уваги та більш чіткої організації проведення.
Предмет дослідження – природні чинники природи та їх вплив на організм дитини.
Об`єкт дослідження – функції туризму в процесі загартування організму.
Мета роботи: встановити роль занять туризмом для підтримання гомеостазу організму школярів та молоді, їх місце в загартуванні.
Основні завдання:
1) сформувати уявлення про сучасний стан дитячого та молодіжного туризму;
2) розглянути основні природні фактори, які сприяють загартуванню;
3) охарактеризувати основні загартовуючі чинники та їх значення для здоров`я;
4) розглянути основні умови та види загартування;
5) дати характеристику основних аспектів програми оздоровчо-пізнавального туризму.
Розділ 1. Стан дитячого та молодіжного туризму
В умовах розвитку української державності, демократизації суспільства та гуманітаризації освіти підвищується попит дітей та їхніх батьків на додаткові освітні послуги, які можуть бути задоволені в результаті використання можливостей позашкільної освіти.
Одним з ефективних напрямів позашкільної освіти, що дає змогу поєднувати навчання і виховання дітей та підлітків, є дитячо-юнацькій туризм і краєзнавство. Саме туризм і краєзнавство дають виняткову можливість на власні очі красу рідної землі, ознайомся з історією, культурою, традиціями свого народу, загартуватися як фізично, так і мораль Для дитини кожна подорож — це своєрідне відкриття, це можливість зрозуміти, що стоїть за звичним словом Батьківщина. Допомогти дитині зробити такі відкриття покликані колективи центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів України.
Нині в Україні діє 96 центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів, які є базовими організаційно-методичними осередками розвитку дитячо-юнацького туризму. Серед них: Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді — 1, Кримський республіканський — 1, обласні — 21, міські — 42, районні — 31 (вт. ч. 6 внутрішньо-районних в містах). Останнім часом мережа цих навчальних закладів збільшується: якщо в 1998 р. їх було 84, у 2000 р. — 87, то зараз вже 96.
Найбільшу кількість центрів туризму мають: Дніпропетровська (11), Луганська, Полтавська, Хмельницька області (по 7 кожна), Львівська, Черкаська, Волинська (по 6), Запорізька (5).
Головними напрямами діяльності центрів туризму є здійснення навчально-виховної, організаційно-масової, інформаційно-методичної роботи та підвищення кваліфікації педагогічних туристських кадрів. Інформаційно-методичне забезпечення центрів туризму і станцій юних туристів України та проведення всеукраїнських очно-заочних масових заходів здійснює Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, який працює з 1930 року.
Найважливішим показником діяльності позашкільних навчальних закладів туристсько-краєзнавчого профілю є організація роботи дитячих туристсько-краєзнавчих об'єднань. Так, на сьогодні у всіх типах позашкільних навчальних закладів близько 10% становлять гуртки туристсько-краєзнавчого напряму.
Найбільш масовим на Україні є пішохідний туризм. Серед гуртків туристсько-спортивного напряму переважають ті, які працюють за програмами «Юні туристи» та «Пішохідний туризм». Друге місце за чисельністю посідають дитячі об'єднання, що працюють за програмами «Спортивний туризм» і «Спортивне орієнтування». Крім того, в Україні працюють гуртки велосипедного, гірського, водного, лижного, спелеотуризму, гуртки туристського багатоборства тощо. Дбаючи про подальший розвиток спортивного туризму, наші колеги на місцях організовують роботу гуртківмолодших інструкторів туризму і туристів-провідників.
Важливим чинником розвитку дитячо-юнацького спортивного туризму є проведення змагань, під час яких юні туристи мають змогу продемонструвати свої знання і вміння, набуті під час навчання у гуртках. Найбільш поширеними є змагання зі спортивного орієнтування і з техніки пішохідного туризму.
Запроваджуються нові форми проведення змагань. Так, Миколаївський обласний центр туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді проводить першість центру з естафети «Альпійські зв'язки».
Заслуговує на увагу новий вид змагань зі спортивного орієнтування «Маркована траса з визначенням ситуації на контрольному пункті за фрагментом карти», які організовує Севастопольський міський центр дитячого і юнацького туризму учнівської молоді.
Донецький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді започаткував проведення відкритих Всеукраїнських змагань з техніки пішохідного туризму в закритих приміщеннях та «Неділі туризму» для хворих дітей, зокрема для вихованців Слов'яногірської школи-інтернату для дітей із захворюванням органів дихання.--PAGE_BREAK--
Крім того, гуртківці центрів туризму беруть участь у міжнародних туристських змаганнях. Так, вихованці Закарпатського обласного центру туризму, краєзнавства і спорту беруть участь у міжнародних змаганнях зі спортивного орієнтування в Чехії та Словаччині.
Одним з напрямів роботи центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів є впровадження в практику освітянської роботи краєзнавчого принципу навчання і виховання, введення краєзнавчого компоненту в роботу гуртків спортивно-туристського напряму, проведення різноманітних краєзнавчих експедицій, зльотів, акцій тощо, безпосередня робота краєзнавчих гуртків. Перевагу юні краєзнавці віддають гурткам народознавства, історичного та географічного краєзнавства. Крім того, працюють фольклорно-етнографічні гуртки, музеєзнавства і мистецтвознавства, юних геологів, археологів та ін.
З 1992 р. в Україні триває багатопрофільна всеукраїнська туристсько-краєзнавча експедиція учнівської молоді «Краса і біль України», а в 1998 р. Міністерство освіти України у партнерстві з Всеукраїнською спілкою краєзнавців та Українським географічним товариством започаткували історико-географічну експедицію учнівської молоді «Сто чудес України». Головне завдання експедицій — залучення учнівської молоді до пошуково-дослідницької роботи з історії та географії; виховання у дітей любові до рідної землі, природи, історії і культури, дбайливого ставлення до природи рідного краю.
Організаційно-методичною базою проведення цих заходів на всеукраїнському рівні є Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді. Серед добрих і корисних справ нашого закладу, спрямованих на виховання дітей та підлітків України, є успішне проведення ще й таких всеукраїнських експедицій, як «Птахи рідної землі», «Мікро-топоніми України», історико-краєзнавчої акції «Пам'ять» і ряду інших. Переможці експедицій нагороджуються путівками до Центрального табору туристського активу учнів України та інших оздоровчих закладів України.
На місцях успішно діють регіональні краєзнавчі пошукові експедиції. Так, Донецький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді провів перший етап історико-патріотичної операції «Пам'ятники розповідають», під час якої було досліджено 116 пам'ятників області. Підсумкові матеріали передані до Агентства редакції «Книги пам'яті України» для написання книги «Війна у пам'ятниках».
Перелічити всі туристсько-краєзнавчі заходи, які проводяться центрами туризму і краєзнавства учнівської молоді та станціями юних туристів, неможливо. Хочеться щиро подякувати їхнім колективам за копітку працю і ентузіазм і вірити, що знання, вкладені в душі дітей, дадуть пагони любові до своєї держави, ім'я якій — Україна.
Розділ 2. Загартування та його роль у розвитку організму дитини
2.1 Основні загартовуючи чинники та їх значення для здоров`я
Минуло не одне тисячоліття з того часу, як людство довідалося про цілющу силу трьох великих лікарів природи: сонця, повітря і води. Саме вони — вода, повітря і сонце — залишаються і досі основними загартовуючими чинниками. До того ж, використані людиною у сполученні з фізичною культурою та правильно поставленою руховою активністю, ці чинники є певним гарантом вашого здоров'я, можуть запобігти багатьом хворобам.
Багато з вас вже чули про інфекційні захворювання, що спричиняються мікроскопічними організмами: бактеріями, вірусами, грибками тощо. Збудники цих захворювань передаються від хворих людей чи тварин до здорових, призводячи до епідемій. Згадайте з історії про епідемії чуми і холери, що «викошували» жителів міст і сіл, спустошуючи цілі держави.
Завдяки досягненням біології і медицини багато інфекційних захворювань, які в минулому були смертельними для людей або ж залишали важкі наслідки на все життя, сьогодні в результаті застосування щеплень майже не трапляються. Згадаймо віспу, скарлатину, поліомієліт, правець, кашлюк (коклюш) — колись такі поширені хвороби. Зараз вони або ліквідовані повністю, або трапляються як поодинокі випадки.
Однак ще і сьогодні існують такі інфекційні хвороби, від яких досі не винайдено надійного захисту. Серед них чільне місце посідають грип і гострі респіраторні вірусні інфекції, або, як кажуть, простудні захворювання. Річ у тім, що у збудників цих захворювань, переважно вірусів, дуже швидко відбуваються мутації(зміни генотипу). Це зводить нанівець зусилля медиків і мікробіологів виготовити ефективну вакцину для профілактики цих захворювань. Ось чому тільки висока функціональна активність імунної системи та адаптаційних механізмів, що досягається в результаті постійного тренування (загартовування), робить організм стійким до цих мікроорганізмів, і тому хвороба не розвивається або швидко перебігає у легкій, майже непомітній, формі.
Особливо цінним є загартовування в дитячі роки. Адже чим раніше починають застосовувати природні загартовуючі фактори, тим стійкішим стає організм до дії несприятливих умов довкілля. Прикладом цього може слугувати життя нашого славетного співвітчизника Порфирія Корнійовича Іванова, його послідовників та прихильників розробленої ним системи природного оздоровлення.
Коли довкілля має достатньо подразників, ми говоримо «інформаційно збагачене навколишнє середовище». Воно сприяє розвиткові організму, пробуджує його резервні можливості, покращує адаптаційні та захисні механізми. Відомо, наприклад, що водне середовище порівняно з повітряним є для організму людини інформаційно збагаченішим, оскільки неоднорідні контрастні впливи інформаційно багатші.
Нагадаймо, що процеси інформаційного впливу мають велике значення не тільки в період росту організму, але й впродовж усього життя. Організація всіх фізіологічних процесів в органах і тканинах забезпечується нервовими стимулами від центральної нервової системи. Тому дуже важливо, щоб ця система «заряджалась» інформацією з довкілля. Саме це і відбувається за дії фізичних чинників довкілля на організм, оскільки інформаційні впливи при цьому надходять до організму в найбільш «чистому» вигляді.
Цивілізація «вилучила» сучасну людину з природного середовища, помістивши її у «футляр» будинків, одягу, автомобілів, і відгородила її від усього багатства природних інформаційних процесів: подиху свіжого вітру, променів сонця, численних і особливо цінних в інформаційному відношенні кліматичних контрастів. Проте в нашому організмі потреба в інформаційно насичених впливах закладена генетично. Організму людини потрібні і холод, і тепло, і механічні подразники, і багато іншого, та особливо цінним є спільна комбінована дія цих чинників.
Використовуючи контрастну дію під час переходу від одного фізичного чинника до іншого (від тепла до холоду, від спокою до механічного тиску на шкіру, від перебування на сонці до занурення у воду — середовища з іншою щільністю, температурою, теплоємністю і т. д.), ми насичуємо організм потоками найціннішої в біологічному відношенні інформації, яка є «концентратом» навколишнього середовища.
Використання різноманітних водних процедур (від компресів і обтирань до плавання і купання), сонячних променів, тепла і холоду (від сауни до моржування), а також багатьох інших варіантів та поєднань (наприклад, циркулярний душ, підводний масаж, парна лазня з віником чи масажем) з давніх-давен забезпечувало людям універсальну можливість формування, збереження та зміцнення здоров'я і оптимального розвитку організму (мал. 1).
/>
Maл. 1. Схематичне зображення механізму оздоровчої дії основних загартовуючих факторів.
2.2 Правила та умови загартування
Починати загартовування доцільно навесні чи влітку, поступово знижуючи температуру води чи повітря. Ефективність загартовування вища, якщо воно проводиться у комплексі з фізичними вправами. Виходячи із фізіологічних механізмів загартовування, його необхідно проводити регулярно, підбирати оптимальну тривалість процедур. Наприклад, ефективніше проводити щоденне охолодження по 5 хвилин, ніж охолодження через день по 10 хвилин.
Якщо в процесі загартовування відбулась перерва, особливо тривала, організм поступово втрачає набуті властивості адаптаційних реакцій до дії несприятливих чинників довкілля (різкі зміни температури повітря, атмосферного тиску, вологості, сильний вітер і ін.). Тому при відновленні загартовування необхідно знову дотримуватися поступовості й послідовності процедур.
Підсумовуючи вищесказане, ми можемо сформулювати 4 правила загартовування.
Перше правило — точне дозування загартовуючих чинників, кожна температурна дія повинні відповідати індивідуальним можливостям організму. Чим сильніша охолоджуюча процедура (наприклад, чим холодніша вода і більша швидкість вітру), тим меншою повинна бути її тривалість. Основна мета суворого дозування загартовуючих чинників — забезпечити будь-якій людині (від новонародженого до людини похилого віку) посильне для неї температурне навантаження.
Друге правило — систематичність дії загартовуючих чинників. Міцний і стійкий загартовуючий ефект виникає в результаті тренування, тобто системи повторних навантажень, кожне з яких діє на організм в стані нової набутої збільшеної здатності до охолодження. Ось чому дуже важливо не припиняти загартовуючі процедури, адже кожна перерва означає втрату вже досягнутого рівня опірності організму. Тому навіть при хворобі або поганому самопочутті потрібно не припиняти процедури, а лише зменшити їхню інтенсивність і тривалість.
Трете правило — поступовість збільшення загартовуючих чинників, причому це збільшення має бути східцеподібним. Це означає, що кожне відчутне посилення холодового навантаження має підкріплятися протягом деякого часу для того, щоб організм мав змогу пристосуватися до досягнутої інтенсивності подразнення. Потому температурне навантаження можна знову збільшити.
Четверте правило — індивідуальність підбору загартовуючих чинників із врахуванням віку, стану здоров'я, навіть астрологічних особливостей.
2.3 Види загартовування та їх характеристика
Найпростішим і найдоступнішим видом загартовування є повітряні ванни (або перебування на відкритому повітрі).
Починати краще з теплих повітряних ванн, поєднуючи їх з рухливими іграми або фізичними вправами, поступово збільшуючи тривалість і зменшуючи температуру повітря. Ефективність повітряних ванн збільшується, якщо після них проводити водне обтирання або обмивання. продолжение
--PAGE_BREAK--
Починаючи загартовування, слід дотримуватися таких правил: безперервність і систематичність загартування; врахування індивідуальних особливостей кожної дитини (статі, віку, стану здоров'я, рівня загартованості тощо); поступовість проведення процедур (особливо це стосується тих, у кого слабке здоров'я); постійний контроль з боку лікаря (з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини).
2.3.1 Загартовування повітрям
Під дією повітряних ванн поліпшується склад крові, загальний обмін речовин, тонізується мускулатура, відбувається посилене «згорання» жиру. Враховуючи такий активний вплив повітряних ванн на організм людини, приступати до них слід обережно. Так, загартовування повітрям дітей молодшого дошкільного віку найкраще починати при температурі, не нижчій від 19 — 20°С, слабкому вітрі, у тіні. Старшим дітям можна дозволити цю процедуру і при температурі повітря + 18°С. І за умови, якщо діти достатньо підготовлені, то рекомендувати повітряні ванни при нижчій температурі.
Тривалість першої процедури не має перевищувати 15 — 20 хв. Надалі, залежно від індивідуальних особливостей кожного, тривалість повітряного «купання» можна поступово збільшувати до кількох годин. Повітряні ванни найкраще приймати у ранкові та вечірні години, але в жодному разі людина не повинна переохолоджуватись або перегріватись.
Перші повітряні ванни, як правило, приймають під час ранкової гімнастики, для занять якою хлопчикам бажано виходити тільки в трусах, а дівчаткам — у купальниках. Повітряні процедури можна продовжувати і під час ранкового туалету, прогулянок, рухливих і спортивних ігор кілька разів на день.
Найкраще місце для повітряних ванн — лісові галявини, пляж тощо. Тривалість їх визначається насамперед самопочуттям кожного: якщо морозить, процедуру слід припинити. Протипоказанням для повітряного «купання» може бути тільки негода, а також захворювання дитини.
2.3.2 Загартовування сонцем
Вплив сонця на організм багатогранний. Його проміння посилює обмін речовин, стимулює діяльність ендокринних залоз, тонізує нервову систему, що дуже важливо для нормального розвитку молодого організму. Крім того, ультрафіолетове випромінювання вбиває бактерії, сприяє виробленню вітаміну D. Ось чому особи, які загартовуються сонцем, менше хворіють на інфекційні хвороби, рахіт. Якщо розумно користуватися сонячними ваннами, в крові збільшується кількість гемоглобіну, дихання стає повільнішим, але глибшим, що сприяє насиченню організму киснем. Усе це разом зміцнює здоров'я.
Але неправильне користування сонячним промінням шкідливо впливає на організм людини, зокрема, може призвести до опіків, сонячного або теплового удару.
Опіки, як правило, виявляються через кілька годин після опромінювання. Характерні ознаки: почервоніння і припухання шкіри. пухирі, загальне нездужання, головний біль, підвищення температури тіла.
Основною причиною виникнення сонячного удару є пряма дія на головний мозок переважно інфрачервоних променів. Ознаки: гострий головний біль, різке почервоніння обличчя, запаморочення, а в тяжких випадках — блювання, судоми, непритомність. Наслідком загального перегрівання організму є тепловий удар.
Протипоказаннями для приймання сонячних ванн можуть бути: гострі форми туберкульозу легенів; туберкульоз кісток, суглобів і залоз; підвищена нервова збудливість; сильне виснаження й різка анемія. Не рекомендують перебувати на сонці безпосередню перед вживанням їжі або одразу після нього.
Щоб акліматизуватися, діти спочатку протягом трьох-чотирьох днів щодня приймають повітряні ванни по 30 — 40 хв. і тільки після цього переходять до приймання сонячних ванн. Тривалість першої сонячної ванни — 4—5 хв. (по одній хвилині на спину, груди, лівий і правий боки). Поступово тривалість сеансів збільшують (додають через кожні два дні про 2 хв.), доводячи їх до 40 хв. Очі бажано захищати темними окулярами. Лежати треба на підстилці або топчані, захищаючи голову від сонця. Слід нагадати, що світловолосі й рудоволосі, а також блондини із світлою шкірою чутливіші до сонячного проміння, ніж брюнети. Через це в перших швидше можуть виникнути сонячні опіки.
Приймати сонячні ванни найкраще: о 10 — 12-й год. у середній смузі та о 8 — 10-й год. — у південних районах країни. Робити це не раніше як через 1 — 1,5 год. після вживання їжі, але в жодному разі не натщесерце. Доцільно раз на тиждень робити одноденну перерву, під час якої приймають повітряні ванни.
2.3.3 Загартовування водою
Загартування водою слід починати з обтирань. При цьому спочатку температура води має бути не нижчою від + 26°С. Знижуючи щодня приблизно на 1° С, її доводять до + 22°С для дітей молодшого віку і до + 18—20°С — для старшого. Обтираються губкою або мокрим рушником, починаючи з рук, шиї, тулуба.
Привчивши організм до низьких температур, можна через 7—8 днів перейти до обливання водою або душу. Спочатку температура води для цього не має бути нижчою від + 25 С, але знижувати її нижче + 18° не рекомендується.
Влітку основною загартувальною процедурою має бути, звичайно, купання у відкритих водоймах або у басейні, яке проводиться в теплу погоду щодня з дозволу лікаря. Купатися рекомендують при температурі води не нижчій + 18°С.
Роздягнувшись, треба 5—7 хв. побути в затінку, щоб тіло охололо. У перші дні краще купатися раз на день, перебуваючи у воді не більше 10 хв. З часом тривалість перебування у воді збільшується до 20—30 хв., залежно від індивідуальних особливостей організму. Коли організм звикне до води, можна купатись і двічі на день.
Купання посилює апетит, поліпшує травлення та обмін речовин, тренує терморегуляторні механізми. Якщо ж методика купання неправильна, можуть з'явитися безсоння, головний біль, розлад шлунку, збуджений стан і навіть підвищення температури. Однак усі ці ознаки, як правило, короткочасні. Якщо ж вони не зникають і наступного дня, то слід тимчасово припинити купатися. У жодному разі не можна дозволяти купатися дітям, якщо вони нездужають. Діти, що за станом здоров'я зараховані до спеціальної медичної групи, можуть купатися тільки з дозволу лікаря.
2.3.4 Ходіння босоніж
Дуже ефективний спосіб загартовування — ходити і бігати босоніж. А щоб уникнути можливого переохолодження, слід привчатися на ніч мити ноги холодною водою.
Ходьба босоніж як засіб загартовувати та зміцнювати здоров'я і навіть лікування деяких захворювань використовувалася з давніх часів.
За даними давньогрецьких істориків, у спартанських і афінських навчальних закладах, де загартовуванню майбутніх воїнів приділялася величезна увага, вихованці цілий рік ходили босоніж. Право носіння взуття вони одержували лише з вісімнадцятирічного віку. Відомо, що учасники перших Олімпійських ігор змагалися босоніж.
За свідченням давньогрецького письменника Плутарха, філософ Сократ «з метою загострення мислення» постійно ходив босоніж і вимагав цього від своїх дітей.
Відомо, що давньоримський лікар Антоній Муза вилікував від тяжкої хвороби поета Горація тим, що змушував його ходити босими ногами по гострому камінні.
Олександр Васильович Суворов, який до глибокої старості зберігав бадьорість і високу працездатність, щоденно зранку, навіть у сильні морози, здійснював прогулянку босоніж, після чого обливався холодною водою.
А ще існує легенда. Якось у сиву давнину якийсь чоловік боляче вдарив палець ступні об великий камінь. Через деякий час з подивом переконався, що разом із болем у нозі минув і головний біль, який довго дошкуляв йому. Маючи, як кажуть, світлу голову, ця спостережлива й допитлива людина зуміла пов'язати в єдине причину і наслідок. Він знову з'явився біля чудо-каменя, коли у нього вкотре заболіла голова. І знову, як першого разу, вдарив ступнею об камінь. Біль відступив. Тоді він перекотив «зцілюючий» камінь ближче до свого помешкання. Потім додумався, що з лікувальною метою можна використовувати і невеликий плоский камінець, натискуючи ним у певну точку передньої частини ступні.
Звідси і пішла ступнетерапія або, як кажуть лікарі, акупресура біологічно активних точок ступні. Так воно було насправді чи ні, але факт залишається фактом: цей феномен був відомий в давнину багатьом народам. З'явились цілі системи лікування різних захворювань засобами акупресури активних точок ступні. Річ у тім, що на підошві ступні існує безліч зон, прямо пов'язаних з різними органами людини. Натискуючи на них, можна зняти біль, піддати лікувальній дії ті або інші органи. Але без консультації лікаря тут не обійтися, а тому краще просто ходити босоніж — дома, на природі, на пляжі і т.д. Тоді обов'язково натрапиш на потрібну точку.
Бажано мати лікувально-оздоровчий інструментарій для ступні, який дуже просто виготовити або пристосувати для цього. Наприклад, можна покласти у ванній звичайний килимок з пуп'яшками, що кладуть перед вхідними дверима, і регулярно вранці, умиваючись, потоптатись по ньому. Одразу прийде відчуття бадьорості після сну, миттєво включаються всі органи, готові до розумової та фізичної роботи.
Кожна людина має усвідомити, що її ступня — це своєрідне джерело здоров'я. А звідси й те, що ступню необхідно загартовувати, частіше використовувати для оновлення і збереження здоров'я. Тому й треба частіше ходити босоніж.
2.3.5 Загартовування холодом ("'моржування'")
Купання в холодній воді корисно всім. Але, приступаючи до загартовування, треба врахувати свій стан здоров'я, вік, стать, індивідуальні особливості організму. Починати в будь-якому віці найкраще з вологого обтирання, прохолодного душу, купання влітку в природних водоймах, прогулянок босоніж, особливо по росі. Найпростіший, безпечний і ефективний перший крок у цій справі — після гарячого душу або ванни вилити ковшик холодної води на ділянку шийних хребців, потім, не витираючись рушником, по-масажувати тіло кульковим дерев'яним масажером до почервоніння і вдягатися на дещо вологу шкіру.
Для дітей і людей похилого віку холодне навантаження залежить від віку: чим молодша дитина і чим старша доросла людина, тим меншим воно має бути. Якщо вирішили загартовуватись ходьбою босоніж по снігу, слід збільшувати швидкість ходьби, а ще краще — бігти, аніж ходити.
Визначити, чи достатнє холодове навантаження, можна у такий спосіб: якщо після або під час процедури почервоніла шкіра, то це означає, що все гаразд. Закінчувати сеанс загартовування рекомендується, коли відчувається, що починаєш мерзнути.
Вік у «моржуванні» не на заваді. Є й зовсім юні плавці, яких батьки з самого раннього дитинства привчили до холодної води. Наші поради початківцям задля їхньої ж безпеки такі. Перед тим як заходити у воду, треба розігрітися, найкраще пробігти пару кілометрів. Але й занадто розігрітому пірнати в ополонку не рекомендується. Необхідно спочатку намочити тіло, а потім зайти у воду. продолжение
--PAGE_BREAK--
Якщо людина вже не новачок у цій справі, то слід обсихати після купання, не витираючись рушником. І одягатися треба, доки шкіра дещо волога.
Тривалість купання у крижаній воді (приблизно + 5°С) — від 30 секунд до 3 хвилин. Плаваючи, слід одягати гумову шапочку, волосся змочувати не рекомендується.
Лікарі, які обстежують «моржів», запевняють, що користь зимового купання не лише в тому, що воно підвищує морозостійкість і перешкоджає застудним захворюванням. За їхніми словами, навіть досить хворі люди через рік чи два після початку «моржування» вже не скаржилися на свій стан здоров'я. Від занурення в ополонці у них покращується настрій, після купання вони можуть підвищувати навантаження на себе. За медичними даними, у них збільшується розмір (обсяг) легенів, ростуть м'язи, підвищується життєвий тонус, покращується стан шкіри.
2.4 Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання
Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні фактори здобувають велике значення для повноцінного рішення задач фізичного виховання. Як би добре ні був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного результату при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. От чому в програмі з фізичного виховання існує розділ теоретичних відомостей, що містить обсяг гігієнічних знань дітей в дошкільному закладі.
Гігієнічні фактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно поділюваних на дві підгрупи. У першу підгрупу входять засобу, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноцінних занять фізичними вправами.
Другу підгрупу складають засобу, що включаються в процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, забезпечення раціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентарю, відповідність одягу і т.д.) і відновлення після них (масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.).
Максимальний ефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих засобів.
Розділ 3. Основні аспекти програми оздоровчо-пізнавального туризму
Навчально-виховний процес, у середовищі якого знаходиться учні школи, вимагає від його в основному розумового напруги, у той час як біологічна сутність дитини спрямована на активну діяльність (у тому числі фізичну) і безпосереднє пізнання навколишнього його соціального світу.
Ціль занять складається в розвитку рухової, функціональної і пізнавальної активності учнів, у зміцненні їх здоров'я, психічному і фізичному оздоровленні організму в процесі туристсько-пізнавальної діяльності. При цьому передбачається рішення наступних основних задач:
оздоровлення дітей на заняттях в умовах природного середовища;
формування координаційних функцій;
розвиток творчої і виконавської активності учнів у процесі освоєння місцевого краєзнавчого матеріалу;
залучення учнів у пошуково-дослідницьку діяльність засобами туризму.
Даний комплект програм додаткового утворення дітей припускає організацію оздоровчо-пізнавальної діяльності засобами туризму під керівництвом педагогів таким чином, щоб виявлявся переважний вплив освітньо-виховного процесу на рухову, творчу, пізнавальну й емоційну сферу дитини в безпосередньому контакті з дійсністю — навколишнім природним і соціальним середовищем. При цьому індивідуалізована підготовка організму дитини до фізичних навантажень припускає необхідність їх строгого дозування по об`єму, величині, тривалості і напруженості відповідно до статі і віку, а також рівня функціонального і біологічного індивідуального розвитку.
Зміст програм розрахований на чотири роки занять з учнями старших класів загальноосвітньої школи, що виявляють інтерес до природознавства, фізичній культурі, туризмові і краєзнавству. Мінімальний склад групи, що рекомендується, 1-го року занять — 15 чоловік, 2-го і наступного років — не менш 12 чоловік.
В основі задуму програмно-методичного комплекту лежить ідея розвиваючого навчання (В.В. Давидова й ін.) у процесі спільної діяльності дітей і спеціально підготовленого організатора дитячої оздоровчо-пізнавальної, туристської самодіяльності (учитель, батько, старший школяр, студент педагогічного училища, педагогічного вузу). Зміст комплекту програм спирається на концепції дитячо-юнацького туризму «Школа життя — навколишній світ» (А.А. Остапец-Свешников, М.І. Багате, О.І. Мотків) і припускає активну участь у туристсько-краєзнавчій оздоровчо-пізнавальній діяльності дітей і їх батьків.
Зміст програм побудований у формі своєрідного «освітнього маршруту» — подорожі в навколишнє середовище з елементами її пізнання. «Освітній маршрут» припускає реалізацію принципів диференціації і особистісно-орієнтованої діяльності при відповідному рівні підготовленості дітей педагогічній підтримці.
Зразкова навчальна програма кожного року занять розрахована на 216 годин, з вересня по травень включно. Педагог має можливість з урахуванням місцевих традицій і особистісних творчих особливостей, виходячи з часу року і погодно-кліматичних умов, самостійно розподіляти послідовність вивчення тим програми, установлювати тривалість занять, що не повинно перевищувати двох академічних годин у приміщенні і чотирьох годин на місцевості. У канікулярний час педагог, як правило, може збільшувати кількість і тривалість занять за умови організації активної оздоровчо-пізнавальної діяльності учнів на свіжому повітрі в природному середовищі.
Кожна тема занять повинна припускати як організацію активної оздоровчо-спортивної (фізичні вправи; рухливі ігри; міні-змагання; змагання в приміщенні і на природі; туристські й оздоровчі прогулянки), так і пізнавально-творчої діяльності учнів (бесіди; малювання природних об'єктів; колективне читання й обговорення художніх творів про природу і мандрівників; перегляд мультфільмів, казок і відеосюжетів; виготовлення дітьми виробів із природних матеріалів; екскурсії).
«Освітні маршрути» повинні проходити через такі освітні області, як словесність, природознавство, мистецтво, фізична культура й оздоровчо-пізнавальний туризм, соціальна практика, технологія, психологічна культура й ін. Вони повинні сприяти освоєнню учнями основ пізнання в питаннях краєзнавства; абетки туристсько-побутових і санітарно-гігієнічних навичок; організації туристського побуту в польових умовах; орієнтування на місцевості в умовах свого мікрорайону (шкільного двору); формуванню фізкультурно-туристських знань, умінь і навичок; навчанню руховим навичкам і діям; загальному зміцненню здоров'я і загартовуванню організму; розвиткові фізичних якостей (швидкості, сили, витривалості, гнучкості, координаційних здібностей і швидкісно-силових якостей); оволодінню технікою подолання найпростіших природних і штучних перешкод під час екскурсій на природу, туристських прогулянок, походів вихідного дня.
Організація оздоровчо-пізнавальної, туристсько-краєзнавчої діяльності повинна будуватися диференційовано, з обліком індивідуальних вікових і полових особливостей молодших школярів і бути особистісно-орієнтованою. Педагогові важливо передбачати організацію відпочинку дітей після інтенсивного фізичного або емоційно-психологічного навантаження для відновлення ними витрачених сил. Кожен захід — туристська прогулянка, міні-змагання, фізичні вправи, екскурсія та інші — повинно припускати загальне оздоровче, що гартує вплив на організм учнів, нормалізацію всіх його функцій.
Зміст програм складений з урахуванням принципів концентричного освоєння навколишньої дійсності, циклічності проведення оздоровчо-пізнавальної, туристсько-краєзнавчої і дослідницької діяльності, використання посадово-рольової системи творчого самоврядування і розвитку творчої самодіяльності дитячого оздоровчого туристського об'єднання.
Учні, які займаються 1-2 роки безпосередньо знайомляться з навколишнім їхнім світом — своєю родиною, своїм класом, своєю школою, своїм мікрорайоном (населеним пунктом), найближчою зеленою зоною (парком, лісом, рікою); у них формуються початкові навички здорового способу життя і безпечного поводження в навколишньому світі.
Учні, які займаються 3-4 роки розширюють зону пізнання навколишнього світу і знайомляться з визначними пам'ятками мікрорайону школи, із зеленими масивами свого району; з ними можливі одне-дводенні міні-походи по рідному краї — найближчим околицям свого населеного пункту; вони закріплюють і удосконалюють навички здорового способу життя, охорони навколишнього природного середовища і безпеки життєдіяльності.
Систематичну оздоровчо-пізнавальну, туристсько-краєзнавчу діяльність з школярами необхідно будувати на безупинно змінюючих один одного, а в деяких випадках і накладаючись другу на друга циклах (макро-, мікро- і мезо-), кожний з яких повинен включати: підготовку до заходу, його організацію і проведення (гри на свіжому повітрі, екскурсії, туристські прогулянки, фізичні вправи, міні-походи, одноденні походи, міні-змагання й ін.) і підведення його підсумків (оформлення виставки творчих робіт; творчі звіти — інсценівки, розповіді й ін.; оформлення стінних фотогазет; проведення вечорів, змагань і КВНів, спільний аналіз досягнень і промахів на змаганнях і міні-змаганнях).
Передбачається, що велика частина занять буде проводитися на відкритому повітрі, на шкільному дворі або в парку (лісопарку). В осінні, зимові і весняні канікули передбачається активна участь учнів в туристсько-краєзнавчих і спортивно-оздоровчих заходах у рамках програми «Канікули».
Педагогічна ефективність оздоровчо-пізнавальної, туристсько-краєзнавчої діяльності буде вищою, якщо кожен хто займається буде включатися в цю діяльність за допомогою виконання посильних його віковим особливостям і індивідуальним творчим здібностям, мотивам і інтересам ігрових посад (ролей): організаційно-господарських (командир, фізорг, ремонтний майстер, штурман, черговий, завідувач спорядженням, санінструктор і т.д.) і пізнавально-краєзнавчих (знавець погоди, знавець птахів, знавець рослин, знавець трав, знавець вулиці, знавець визначних пам'яток і т.д.). При цьому педагогові необхідно формувати у вихованців відповідальне відношення до виконання посадово-рольвих обов'язків, колективізм, пунктуальність, ініціативність.
Програми передбачають проведення систематичної (не менш двох протягом кожного року занять) психолого-педагогічної і медико-функціональної діагностики і тестування, що займаються з метою спостереження і контролю за впливом занять оздоровчо-пізнавальним туризмом на їхній організм і відстеження динаміки розвитку функціональних, фізичних і творчих здібностей дітей. Таке спостереження дозволить вчасно коректувати дозування обсягів, інтенсивність і тривалість навантажень, а також допоможе при розробці разом з родиною (батьки) і школою (класний керівник, шкільний психолог, шкільний медичний працівник, організатор позакласної і позашкільної роботи) особистісно-орієнтованих «освітніх маршрутів» для кожного вихованця.
Зміст програми продолжение
--PAGE_BREAK--
1. Оздоровча роль туризму
Знайомство з дітьми. Уточнення інтересів і побажань що займаються. Користь і значення туризму (прогулянок і екскурсій) і краєзнавства (вивчення і пізнання навколишнього світу) для оздоровлення організму людини, пізнання навколишнього світу і самого себе. Користь чистого повітря парків, лісів і полів для організму людини. Зміцнення кістково-м'язової системи, серця, легких і інших органів людини при активному пересуванні на прогулянках і екскурсіях.
2. Правила поведінки юних туристів
Історія і традиції виконання суспільно корисних справ юними туристами. Правила поведінки юних туристів на екскурсіях і туристських прогулянках. Перегляд фрагментів відеофільмів про виконання суспільно корисних справ: охороні природи, допомоги старим, птахам і твариною й ін.
Правила поведінки в навчальному класі, спортивному залі, на учбово-тренувальному полігоні, у парку (лісу), розповідь про порядок збереження спорядження, устаткування, інвентарю і матеріалів.
Охорона природного середовища (зеленої зони) навколо школи, будинку, на вулиці й у своєму мікрорайоні (населеному пункті), участь у заходах щодо її поліпшення й охорони.
Знайомство з кодексом честі юного туриста. Девізи юних туристів: «У здоровому тілі — здоровий дух», «Чистота — застава здоров'я».
Юні туристи — гарні товариші і колективісти.
Підготовка й участь у туристських прогулянках, екскурсіях; у спортивно-оздоровчих змаганнях, іграх і змаганнях.
Участь у підготовці, організації і проведенні дорученого об'єднанню (ланці, групі) завдання по ходу екскурсії або туристської прогулянки. Оформлення враження про них під керівництвом педагога (батьків) у малюнках, виробах і ін. Виконання доручених завдань акуратно, у термін, цілком і добре.
Правила поведінки учасників спортивно-туристських змагань, змагань і ігор. Права й обов'язки учасників спортивно-туристських змагань, змагань і ігор. Капітан туристської команди: його права й обов'язки, взаємини капітана й учасників команди.
2. Абетка туристсько-побутових навичок юного туриста
1. Основи безпеки в природному середовищі
Правила поведінки і дотримання тиші при участі в туристській прогулянці, екскурсії в парк (ліс), взаємодопомога в туристській групі. Правила поведінки юних туристів під час різних природних явищ (снігопаду, ожеледі, грози, зливи, туману й ін.). Правила поведінки в парку (лісу) при виявленні задимлення або вогнища загоряння. Правила безпеки при зустрічі в природній (міський) середовищу з представниками тваринного світу (у тому числі домашніми тваринами). Необхідність виконання вимог керівника туристської (екскурсійної) групи.
3. Особисте спорядження і відхід за ним
Особисте спорядження юного туриста для туристської прогулянки, участі в екскурсії: рюкзак і вимоги до нього; взуття; вимоги до одягу (білизна, спортивний костюм, куртка, штани, ветровка, головний убір і ін.); особистий посуд; засобу особистої гігієни; вимоги до упакування продуктів для перекусу. Укладання рюкзака, дотримання гігієнічних вимог. Уміння підібрати особисте спорядження відповідно до погодних умов і сезоном року. Відхід за особистим спорядженням.
Практичні заняття. Гра «Збери рюкзак до туристської прогулянки». Збір групи і прогулянка по мікрорайоні (околицям школи) у міжсезоння для з'ясування і коректування умінь готуватися до участі в туристських заходах.
4. Особиста гігієна юного туриста
Правила дотримання особистої гігієни на туристських прогулянках, при організації перекусів. Особиста гігієна юного туриста при заняттях фізичними вправами й оздоровчо-пізнавальним туризмом. Зарядка. Ранковий і вечірній туалет. Загартовування організму, необхідність прийняття душу після виконання фізичних вправ. Дотримання гігієнічних вимог особистого спорядження. Обов'язку санітара туристської групи.
Практичні заняття. Упакування продуктів харчування для організації перекусу на туристській прогулянці. Особиста гігієна юного туриста на привалі, при організації перекусу. Робота санітара туристської групи. Читання й обговорення книг про правила особистої гігієни з організацією чаювання (для закріплення правил особистої гігієни).
5. Питний режим на туристській прогулянці
Питний режим під час туристської прогулянки, екскурсії. Витривалість і сила волі, необхідність їхнього формування при заняттях туризмом. Необхідний запас води для питва і правила його транспортування під час туристської прогулянки.
Практичні заняття. Дотримання правил гігієни при заборі води для пиття під час туристської прогулянки (екскурсії). Закріплення навичок підготовки запасів води для пиття і раціональної її витрати під час туристської прогулянки (екскурсії). Формування сили волі і витривалості, дотримання питного режиму під час туристської прогулянки (тренування).
6. Групове спорядження і догляд за ним
Групове спорядження: казанки, таганок, саперна лопатка, рукавиці, кухонна клейонка, ополоники, ножі, упакування для продуктів харчування. Вимоги до групового спорядження і правила відходу за ним. Намети і тенти, їхні види і призначення, пристрій наметів і правила відходу за ними. Стійки і кілочки для намету. Спорядження для спостережень за природою і виконання найпростіших краєзнавчих, дослідницьких завдань. Маршрутні документи і схеми (карти) для туристської прогулянки (екскурсії). Вимоги до відходу за спорядженням.
Практичні заняття. Упакування і розподіл групового спорядження для туристської прогулянки між учасниками. Завгосп туристської групи по спорядженню і його обов'язкові на туристській прогулянці. Оволодіння навичками користування груповим спорядженням і застосування його під час туристської прогулянки.
7. Індивідуальний і груповий ремонтний набір
Склад ремонтного набору (голки, нитки, шпильки, набір ґудзиків, набір заплаток, запасні шнурки, клей і ін.). Призначення предметів ремонтного набору і правила користування ними. Обов'язку ремонтного майстра групи. Організація ремонту особистого і групового спорядження.
Практичне заняття. Гра-змагання «Якісний ремонт особистого спорядження» (способи штопання, накладення латок, заклеювання, пришивання ґудзиків і ін.).
8. Організація біваків і охорона природи
Бівак на туристській прогулянці. Охорона природи при організації привалів і біваків. Вимоги до біваків (дрова, джерела води, безпека, естетичність, екологія). Пристрій і устаткування біваку (місця для прийому їжі, відпочинку, гігієни й умивання, забору води і миття посуду). Охорона природи на туристській прогулянці або під час екскурсії.
Практичні заняття. Планування місця організації біваку за планом (спорткарті) місцевості. Планування й організація біваку на місцевості. Організація бівуачних робіт. Розбивка табору для привалу на туристській прогулянці.
9. Установка наметів
Пристрій наметів. Вибір місця на площадці (галявині) для установки намету. Вимоги до місця для установки намету на галявині (біваку). Установка намету, тенту для намету або тенту для відпочинку групи.
Практичні заняття. Перевірка комплектації намету і її цілісності перед виходом на прогулянку. Упакування намету для транспортування.
Заняття на місцевості. Оволодіння навичками установки, зняття й упакування намету (пришкільна площадка або парк).
10. Туристська група на туристській прогулянці (екскурсії)
Стрій туристської групи. Направляючий, замикаючий у туристській групі. Організація привалів під час прогулянки (екскурсії). Ритм і темп руху туристської групи під час прогулянки (екскурсії). Взаємодопомога в туристській групі. Привали прогоночний, проміжний, обідній. Розпорядок дня юного туриста під час екскурсії і на прогулянці.
Заняття на місцевості. Перехід в похідну колону, організація руху групи. Правила переходу доріг, вулиць. Робота направляючих і замикаючого. Туристська прогулянка (екскурсія).
3. Абетка топографії
1. Мій будинок, моя школа, шкільний двір
Формування представлень, що займаються про свій будинок (квартирі), школі і шкільному дворові; призначенні і розташуванні різних кімнат, кабінетів у будинку школи і споруджень шкільного двору.
Практичні заняття. Екскурсія по будинку школи, кабінетам і іншим приміщенням.
Заняття на місцевості. Екскурсія на шкільний двір і пришкільну ділянку (знайомство з призначенням різних будівель і об'єктів).
2. План місцевості
Малюнок і найпростіший план місцевості (шкільного двору, двору свого будинку або своєї вулиці).
Обговорення історій із книг і мультфільмів, де їхні герої використовували плани місцевості або малюнки в різних цілях (пошук скарбів, подорожі, будівля житла для друзів). Історія розвитку способів зображення земної поверхні і їхнє значення для людства. Зображення місцевості (шкільного двору) на малюнку, фотографії, схемі або плані. продолжение
--PAGE_BREAK--
Практичні заняття. Зарисовка школярами плану столу (парти), класу, своєї кімнати. Знайомство з планом розташування школи, шкільного двору, двору свого будинку або своєї вулиці.
Заняття па місцевості. Вимір відстаней (кроками і парами кроків) на шкільному дворі, у парку. Освоєння навичок читання і рух за схемою (планові) школи або шкільного двору.
3. Умовні знаки
Способи зображення на малюнках, схемах і планах водних об'єктів, штучних споруджень, рослинності й ін. Найпростіші умовні знаки.
Знайомство з зображенням місцевості, шкільного двору (найближчого парку, лісу). Юний топограф у туристській групі.
Практичні заняття. Зарисовка умовних знаків. Кросворди по умовних знаках. Легенда туристського маршруту. Оволодіння навичками читання легенди маршруту під час туристської прогулянки. Зарисовка умовними знаками галявини, табору групи на туристській прогулянці, екскурсії.
Заняття на місцевості. Складання легенди руху групи умовними знаками.
4. Орієнтування по сторонах обрію
Обрій. Сторони обрію. Орієнтування по сторонах обрію. Орієнтування на місцевості. Визначення сторін обрію по об'єктах рослинного і тваринного світу, по місцевих ознаках.
Практичне заняття. Вироблення навичок визначення сторін обрію по сонцю, об'єктам рослинного і тваринного світу, по місцевих ознаках в умовах парку (лісу) або району школи, пришкільної ділянки.
4. Туристське й екскурсійне орієнтування
1. Орієнтування на місцевості
Орієнтування в лісі, у ріки, у поле. Способи пересування й орієнтування на місцевості. Лінійні орієнтири (доріжки, тропи, лінії електропередачі й ін.), крапкові орієнтири й об'єкти. Рельєф.
Орієнтування по зоряному небу, сонцю. Вимір відстаней на місцевості: часом руху юних туристів, парами кроків і ін. Орієнтування по описі (легенді). Розвідник туристської групи, його обов'язку і дії на туристській прогулянці (екскурсії).
Заняття на місцевості. Орієнтування з використанням легенди в школі, парку, мікрорайоні школи. Орієнтування в парку по дорожньо-стежковій мережі.
2. Види туристського орієнтування
Види туристського орієнтування і їхнього розходження. Знайомство з основами правил змагань по туристському орієнтуванню. Права й обов'язки учасників змагань. Номер учасника і вимоги до його кріплення.
Практичні заняття. Уміння правильне і надійно кріпити номер учасника, упаковувати карту (схему) і забезпечувати її схоронність. Рух за планом (схемі).
Заняття на місцевості — проходження маркірованого маршруту. Способи маркірування дистанції. Основні правила й умови змагань туристського (екскурсійного) орієнтування на маркірованій трасі. Проходження дистанції «Маркірований маршрут» разом з педагогом. Ознайомлення з технічними прийомами орієнтування.
Заняття на місцевості — проходження позначеного маршруту. Позначений маршрут на схемі, плані місцевості. Вимоги до уваги учасників змагань на позначеному маршруті. Основні правила й умови змагань орієнтування на позначеному маршруті. Проходження дистанції «Позначений маршрут» разом з педагогом. Ознайомлення з технічними прийомами орієнтування.
Заняття на місцевості — проходження маршрутів орієнтування на вибір. Основні правила й умови змагань туристського орієнтування на вибір. Умови визначення переможців на дистанціях на вибір. Вибір оптимального шляху руху (планування маршруту) і кількості контрольних пунктів (КП). Проходження дистанції «Орієнтування на вибір» разом з педагогом. Ознайомлення з технічними прийомами орієнтування.
3. Способи оцінки на КП
Устаткування КП: призма, компостер, олівець. Способи оцінки на КП: компостерні й олівцеві.
Заняття на місцевості. Навчання навичкам оцінки на КП компостером у картці учасника. Змагання на місцевості (шкільний двір, стадіон) «Відзначся на КП».
4. Екскурсійне орієнтування
Екскурсійні об'єкти: пам'ятники історії, архітектури, мистецтва, природи і т.п. у мікрорайоні школи, на своїй вулиці (населеному пункті). Пошук, виявлення, знайомство і нанесення на паперову основу — план мікрорайону школи, вулиці, двору, різних пам'ятників і інших об'єктів.
Заняття на місцевості — екскурсійне орієнтування по легенді. Читання легенди і рух по легенді в мікрорайоні школи, по вулиці з відстеженням зазначених у легенді об'єктів, відстаней і напрямків. Робота туристської групи при русі по легенді на екскурсії. Проходження дистанції під керівництвом педагога.
5. Надання першої долікарської допомоги
Надання першої долікарської допомоги при:
порізах, саднах, забитих місцях, мозолях. Характеристика травм. Необхідна допомога. Способи обробки. Профілактика;
попаданні в очі сторонніх предметів. Профілактика і захист ока від попадання сторонніх предметів, хімічних рідин, газів. Необхідна допомога. Способи обробки;
опіках і обмороженнях. Причини опіків і обморожень. Види опіків і обморожень, ознаки. Профілактика обморожень і захист організму від морозу;
нудоті, блювоті (отруєнні). Профілактика харчових отруєнь. Ознаки отруєння. Надання необхідної допомоги;
сонячному, тепловому ударі. Причини теплового і сонячного удару. Необхідна допомога. Ознаки захворювання.
Обробка ран, синців і накладення найпростіших пов'язок
Правила і способи обробки раней, саден. Вимоги до правил накладення пов'язок, матеріали для обробки раней і накладення пов'язок.
Індивідуальні і групова медичні аптечки
Склад медичної аптечки (індивідуальної і груповий) для туристської прогулянки. Призначення медикаментів, їхнє упакування і вимоги до збереження, визначення терміну придатності для використання. Обов'язки санітара (медика) групи.
Практичне заняття. Упакування і маркірування аптечки для туристської прогулянки (екскурсії). Перевірка її комплектності, терміну придатності медикаментів, їхнього упакування.
Способи транспортування потерпілого
Організація елементарного транспортування потерпілого при різних типах простих травм.
Практичні заняття. Способи транспортування потерпілого на руках. Найпростіші засоби для транспортування потерпілого в умовах туристської прогулянки (походу, екскурсії). Виготовлення транспортних засобів з курток, штормівок.
Заняття на місцевості. Виготовлення транспортних засобів з курток, штормівок. Транспортування потерпілого на слабко пересіченому рельєфі на руках, найпростіших транспортних засобах. Взаємодопомога в туристській групі при транспортуванні потерпілого.
6. Абетка спортивно-оздоровчого туризму
1. Пішохідний туризм
Способи подолання найпростіших природних перешкод (без туристського спеціального спорядження); організація руху групи в лісовому масиві; подолання простих водних перешкод (струмків, калюж), подолання крутих схилів; рух по дорогах (доріжкам), подолання спусків. Переправа через умовне болото по наведених поклажах (жердинам). Переправа через умовне болото по купинах. Переправа по колоді на рівновагу.
Практичне заняття. Перегляд відеофільмів про способи подолання найпростіших природних перешкод (без спорядження).
Заняття на місцевості. Техніка пересування юних туристів: спуски, підйоми. Рух по слабопересеченій і рівнинної місцевості. Відпрацьовування практичних умінь і навичок подолання природних і штучних перешкод. Переправа через умовне болото по наведених поклажах (жердинам). Переправа через умовне болото по купинах. Переправа по колоді на рівновагу. Подолання природних завалів. Рух по лісових масивах. Рух по піщаних схилах (спуски і підйоми).
Смуга перешкод пішохідного туризму (осінь, весна). Природна і штучна перешкоди. Дистанція змагань, етап дистанції. Розмітка і маркірування дистанції. Старт і фініш. Способи подолання перешкоди. Правила безпечного подолання перешкоди. Надання взаємодопомоги. Особисте і командне, у тому числі наскрізне, проходження дистанції смуги перешкод. Взаємодія членів у спортивній туристській команді. Права й обов'язки учасника, юного спортсмена-туриста в команді на змаганнях.
Заняття на місцевості. Переправа через болото по купинах; переправа по гаті по наведених поклажах (жердинам); переправа по колоді на рівновагу; подолання завалу; «мишоловка»; туристські вузли; установка і зняття намету; подолання яру (канави) за допомогою «маятника», спуски і підйоми, у тому числі по піщаних схилах. продолжение
--PAGE_BREAK--
Туристські вузли і їх застосування. Туристські вузли: прямій, провідник простий, ткацький. Їхньої властивості, призначення і застосування юними туристами в туристських прогулянках (походах).
Практичні заняття. В'язання вузлів за назвою і за їх призначенням.
Пішохідні прогулянки восени і навесні. Дотримання правил руху в ладі на маршруті і відпочинок на великих і малих" привалах. Спостереження навколишніх об'єктів природної (рослинний і тваринний світ; живаючи і нежива природа) і штучного середовища. Розповіді юних знавців природи про дерева, чагарники, трави, птахах, комахах, тварин, рельєфі місцевості, водоймах і т.д., про сезонні зміни в природі в парку (лісу). Організація біваку і перекусу на великому привалі, проведення рухливих ігор і конкурсу знавців. Збирання місця організації привалу.
2. Лижний туризм
Правильний підбор лиж і лижних палиць юними туристами і їх батьками. Керування лижами. Посадка лижника. Пересування постуальним і сковзаючим кроком (перегляд відео- або діафільмів). Техніка безпеки при ходьбі на лижах.
Практичні заняття. Підбор лиж і спорядження для занять на місцевості. Уміння правильне вдягатися для лижної прогулянки або занять; уміння надягати лижі і ціпки. Керування лижами на місці: почергове піднімання ноги з лижею і рух нею по повітрю вниз і вгору, вправо і вліво; почергове піднімання носків лиж; переступання на місці навколо п'ят і носків лиж.
Заняття на місцевості. Ходьба на лижах без палиць різними видами пересування, пересування з палицями; відштовхування палицями; пересування на лижах по лижні до 600-700 м; ігри на лижах (естафети до 50 м); рух бічними приставними кроками; пересування без палиць і з палицями по глибокому снігу без вантажу і з вантажем у рюкзаку до 1-2 кг; пересування в середньому темпі.
Лижні прогулянки. Дотримання правил руху в ладі на лижному маршруті і відпочинок на малих привалах. Спостереження навколишніх об'єктів природного середовища (рослинний і тваринний світ; живаючи і нежива природа) і вивчення штучних об'єктів.
7. Загальна спортивно-оздоровча фізична підготовка
1. Загальна фізична підготовка й оздоровлення організму
Комплекс ранкової фізичної зарядки. Розвиток загальної і спеціальної витривалості, кросова підготовка. Біг з перешкодами і по пересіченій місцевості. Розвиток функціональних можливостей що займаються (гімнастика, спортивні ігри, лижні гонки, плавання). Розвиток сили. Гігієна при заняттях фізичними вправами.
Практичні заняття. Навчання основам техніки бігу. Вправи на розвиток швидкості, швидкісно-силових якостей, сили, витривалості, гнучкості і координаційних здібностей. Спортивні ігри. Гімнастичні вправи.
Заняття на місцевості. Біг у колоні по одному по пересіченій місцевості, біг по сходам, біг «серпантином», стрибки в довжину і висоту. Біг з перешкодами. Спортивні (у тому числі народні) гри.
2. Психолого-педагогічна і лікарсько-медична діагностика функціонального і фізичного розвитку і тестування що займаються
Вхідне тестування і діагностика (проводиться восени)
Розповідь дітей про своїх друзів і свої родини «Я и моя родина». Виявлення психолого-педагогічного портрета оточення що займаються. Режим дня, фізичний розвиток і підготовленість, самоконтроль учнів.
Практичне заняття. Малювання дітей на тему «Моя родина». Проведення тестів з метою виявлення темпераменту, уяви, типу пам'яті й ін.
Заняття на місцевості. Проведення в ігровий (змагальній) формі тестів з метою визначення (виявлення) загального фізичного і функціонального рівня розвитку вихованців.
Констатуюче тестування, і діагностика (проводиться навесні)
Практичне заняття. Організація самоконтролю за дотриманням режиму дня, ведення (разом з батьками вихованців) щоденника спостережень за параметрами фізичного розвитку організму що займаються.
Заняття на місцевості. Проведення в ігровий (змагальній) формі контрольних тестів з метою констатації динаміки загального фізичного і функціонального рівня розвитку вихованців за рік.
Висновок
На сучасному етапі розвитку туризму дитячо-юнацький туризм знаходиться на досить непоганому рівні організації. Функціонує достатня кількість організацій, які займаються питаннями організації туристичних походів. Туризм досить добре впливає на стан організму і цілому, несе в собі оздоровче спрямування.
Зміст загартовування полягає в тому, що під впливом зовнішніх подразників організм пристосовується до змін умов життя — дощу, вітру, снігу, коливань зовнішньої температури тощо. Загартована людина значно легше переносить негоду, відзначається високою працездатністю.
Почати загартовування ніколи не пізно, але найкраща пора для цього — літо, коли можна використати весь комплекс загартовуючих факторів: сонце, повітря, воду. Процедури слід проводити регулярно, адже загартовування — умовно-рефлекторна функція організму, в її основу покладено тренування, тобто багаторазовий, систематичний вплив загартовуючих факторів. Загартувальні процедури мають міцно увійти до режиму дня людини, органічно поєднуватися із звичайними щоденними обов'язками.
Система загартувальних процедур, передбачає повітряні та сонячні ванни, а також водні процедури — обтирання тіла холодною водою, обливання і купання, ходіння босоніж. Вельми важливо поєднувати процедури загартовування з різними фізичними вправами. Завдяки цьому ефективність загартовування, як одного із засобів фізичного виховання, значно підвищується.
В своїй роботі ми наводимо характеристику та основний зміст програми оздоровчо-пізнавального туризму.
Література
Абаскалова Н.П. Теорія і практика формування здорового способу життя учнів і студентів у системі «школа-вуз»: Автореф. докт. дис. Барнаул, 2000. — 48 с.
Больсевич В.К., Лубишева Л.І. Фізична культура: молодь і сучасність //Теор. і практ. фіз. культ., 1995, № 4, с. 2-7.
Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. – М., 1988. – 360 с.
Даценко І.І. Гігієна і екологія людини: Навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2000. – 248 с.
Драгачев С.П. Туризм и здоровье. – М.: Знание, 1984. – 96 с.
Загальна гігієна. Пропедевтика гігієни. / За ред. Є. Г. Гончарука. – К., 1995.
Єрмолаєва В. Виховання фізично здорових дітей природними засобами загартування. // Початкова школа. – 2004. — № 5. – С. 56 – 57.
Леонов О. Оздоровчі засоби загартування. // Початкова школа. – 2004. — № 12. – С. 60 – 62.
Назарук М.М. Основи екології та соціоекології. – Лівів, 2000.
Новосельский В.Ф. Азбука физической закалки детей. – К., 1991.
Методика физического воспитания школьников./ Под ред. Г.Б. Мейксона, Л.Е. Любомирского. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.
Павлова И.В. Удосконалювання валеологического утворення студентів фізкультурного вузу; Автореф канд. дис. Омськ, 1999. — 20 с.
Никишин Л.Ф., Коструб А.А. Туризм и здоровье. – К.: Здоровье, 1991. – 223 с.
Свириденко С. Дбаємо про здоров’я дітей: Програма основ здорового способу життя. Початкова школа, — 1998, №9.
Теория и методика физического воспитания: Учедное пособие для студентов./ под ред. Б.А.Ашмарина. – М.: Просвещение, 1979. – 360 с.
Трещева О.Л. Програмно-методические основы обучения здоровому образу жизни учащихся. Теория и практика физической культуры. 2000. № 10.
Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Пособие для учителя. /Под ред. А.М.Шлемина. – М., 1988.
Федотов Ю.Н., Востоков И.Е. Спортивно-оздоровительный туризм. – М.: Совертский спорт, 2002. – 361 с.