Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади формування здорового способу життя
1.1 Вплив сімейного неблагополуччя на здоров`я дітей
1.2 Здоровий спосіб життя і його складові
Розділ 2. Соціально-педагогічна діяльність по формуванню здорового способу життя
2.1 Діяльність ЦСССДМ у напрямі формування здорового способу життя у дітей з неблагополучних сімей
2.2 Програми, спрямовані на формування здорового способу життя
Висновки
Література
Вступ
Актуальність: Серед значимих для людини цінностей одне з ведучих місць займає родина. Однак у реальному житті це не завжди і не усіма усвідомлюється з достатньою глибиною і відповідальністю. І тільки зруйнувавши це вогнище відносного життєвого благополуччя, ми починаємо по-справжньому задумуватися про те, де і які помилки були допущені, чому не удалося зберегти те, що ми так легко втратили і навряд чи зможемо відтворити в тім же виді. Хоча кожна доросла людина більш-менш чітко розуміє, що її сімейне щастя знаходиться в його руках, далеко не всі задумуються про щастя і благополуччя дітей, що виховуються в родинах, якщо, звичайно, це не стосується їхніх власних чад, та й то не завжди. І наслідку подібного відношення до дітей негайно позначаються у вигляді тих або інших відхилень у їх поведінці й особистісному розвитку.
Дотримання здорового способу життя впливає на формування, збереження та зміцнення здоров`я, сприяє інтелектуальному і духовному розвитку особистості, успішному навчанню. Здоровий спосіб життя дитини позитивно впливає на стан її здоров`я, на її духовність, моральні орієнтири, формування певних рис характеру, полегшує переборювання психоемоційних навантажень, стресових ситуацій, що свідчить, у свою чергу, про високий рівень її психічного здоров`я.
Вивченням даної проблеми займалися і продовжують займатися спеціалісти різних галузей науки – це і психологи, і соціологи, і педагоги; серед них найбільш відомі – Л.І.Божович, В.І.Нефедов, М.І.Буянов, А.Е.Личко, Б.В.Алмазів та ін.
Об`єкт дослідження – процес формування здорового способу життя.
Предмет дослідження – форми ы методи організації здорового способу життя у дітей з неблагополучних сімей.
Мета роботи – проаналізувати основні аспекти формування здорового способу життя дітей з неблагополучних сімей.
Основні завдання дослідження:
проаналізувати вплив сімей неблагополучних на формування особистості та стан здоров`я дітей
розглянути основні аспекти та способи формування здорового способу життя та розглянути можливості допомоги дітям з неблагополучних сімей;
проаналізувати напрямки і зміст соціально-педагогічної роботи ЦСССДМ із формування здорового способу життя.
Розділ 1. Теоретичні засади формування здорового способу життя
1.1 Вплив сімейного неблагополуччя на здоров`я дітей
Говорити про сімейне неблагополуччя і просто, і складно одночасно, тому що форми його досить різноманітні, як різноманітні типи і різновиди сімейних союзів. Якщо при явному сімейному неблагополуччі (алкогольна або наркотична залежність одного або декількох членів родини, сімейні конфлікти, насильство і жорстоке звертання з дітьми, асоціально-аморальна поведінка батьків і т.п. ) не виникає сумніву ні в педагогів, ні в громадськості щодо того, що такі родини не можуть успішно справлятися зі своїми основними функціями, насамперед з виховними задачами, створюють десоціалізуючий вплив на дітей, то його сховані форми не викликають особливої тривоги і стурбованості. Зовні респектабельні родини зі схованим неблагополуччям демонструють подвійну мораль, що діти досить швидко засвоюють і роблять законом свого життя.
Якщо говорити про причини сімейного неблагополуччя, то і тут не усі обстоїть просто, як може показатися на перший погляд. Різкі зміни в економіці, політику і соціальній сфері в Україні негативно відбилися не тільки на матеріальній стороні родини, але і на взаєминах між її членами, і насамперед між батьками і дітьми. По-перше, збільшився розрив між життєвими цінностями різних поколінь. По-друге, зріс рівень вимог з боку батьків до своїх дітей в умовах різнорівневого навчання в освітніх школах, гімназіях, ліцеях; і нарешті, по-третє, спостерігається вплив завищених соціальних вимог.
Унаслідок цього зросла напруженість у спілкуванні батьків з дітьми, різко збільшився рівень тривожності вже в початковій школі. З одного боку, батьки не мають у своєму розпорядженні достатній час для виконання виховної функції в необхідному обсязі через додаткове навантаження на роботі, що значно зросла в останні роки. З іншого боку, багато батьків не мають знання, що дозволяють вирішити ту або іншу конкретну проблему, що часто зненацька виникла в сімейних відносинах.
Оскільки в даний час тиск на родину з кожним днем росте і велика його частка приходиться на дітей, має сенс звернути увагу саме на цю категорію українських громадян, що мають потребу в особливому захистові не тільки від соціальних труднощів, але найчастіше і від своїх власних батьків.
Однієї із самих розповсюджених серед неблагополучних є неповна родина. Відсутність повноцінного зразка для внутрішньосімейної соціалізації майже завжди веде до визначених порушень у психічному й особистісному розвитку дитини.
З огляду на різнорідний характер неповних родин, виділені проблеми, що позначаються на психічному стані дитини в розведеній, осиротілій і позашлюбній родині. У наш час кількість самотніх матерів, на жаль, невблаганно росте і тому дуже важливо знати, які труднощі соціального і психологічного порядку очікують матерів-одинаків і їх дітей.
У процесі формування особистості родина відіграє чільну роль: це перша сходинка соціалізації і самосвідомості особистості. Тут дитина здобуває уміння і навички в спілкуванні і людському взаєморозумінні, тут закладається моральний вигляд і відбувається професійне самовизначення.
В історичному плані ми живемо в період, коли всі зовні задані системи цінностей (політичні, економічні, моральні, релігійні й ін.) виявилися фальшивими, немає нічого «святого». Пошук і твердження щирих людських цінностей йде повільно. Від цього найбільше страждають діти.
Безсумнівно, яке б велике місце в розвитку дитини ні займала школа, батьки залишаються першими педагогами своїх дітей і несуть головну відповідальність за їх виховання. Дитина емоційно прив'язана до батьків, його «Я» найтіснішим чином включена в сімейне «Ми.» У дитинстві, отроцтві і юності діти засвоюють з родини всі те, що їм буде потрібно на етапі дорослої соціалізації. Яку би сторону розвитку дитини ми не взяли, завжди вирішальну роль на тому або іншому віковому етапі відіграє родина.
Що ж собою представляє процес розвитку дитини в неблагополучній родині? На думку Л.І. Божовича, розвиток особистості дитини — це базисний модус її існування, що включає в себе всі процеси становлення, усю сферу можливого: і плани, і перспективи, і надії, і мрії, і бажання, і побоювання, і страхи, і відчуття погрози. У розвитку будь-якої особистості існують як позитивні, так і негативні, так називані мінусові, фази, коли відносини зі світом збіднюються, тимчасові перспективи звужуються, можливості самореалізації скорочуються Таким періодом у житті дитини може бути перебування в неблагополучній родині.
Життя дитини в більшості випадків копіюється і відбиває від буття дорослого її оточення, тому що в засвоєнні соціального досвіду для нього важливу роль грають імітація й ідентифікація, тобто наслідування поводженню значимих для нього інших людей, що веде до прийняття їхніх цінностей, установок, норм і образів поводження. Якщо поруч — неблагополучне середовище. де відсутня система життєвих цінностей і дитина росте сам по собі, те дуже незабаром він підхоплює всієї її хвороби. Хвороби, джерелом яких є відсутність щирих людських цінностей, називаються по-різному, аморальність, цинізм, моральний розклад, соціальна занедбаність… Остання відбиває байдужність суспільства до долі тих, хто сьогодні особливо потребує допомоги і підтримки, — до неповнолітніх дітей. Не по своїй волі вони ростуть у родинах наркоманів, алкоголіків, повій, токсикоманів, у псевдоблагополучних родинах. Їхні батьки — це люди, хворі фізично або морально. На думку В. І. Нефедова [8], діти не народжуються поганими, але стають такими, якщо перед їх очима — щоденний дурний приклад батьків. Вони нічого не забувають, а якщо забувають слова, те все-таки залишається глибокий слід у душі. І з цих слідів «формується фундамент душі» дитини.
Позиція стосовно соціально запущеної дитини з неблагополучної родини обумовлюється численними складовими:
1) визначенням своєї класифікації неблагополучних родин; появою в ній таких типів родин, що стають неблагополучними через нездоров'я самої дитини, а потім руйнують її психічний стан;
2) виділенням симптомокомплексу психологічних і психопатологічних особливостей, що обумовлюють надмірне реагування дітей на сімейне неблагополуччя;
3) впливом сімейного неблагополуччя на дитину, схильної до загостреного реагування на всілякі несприятливі фактори.
Неповноцінна родина однозначно не займається вихованням дітей — тут діти бездоглядні.
На думку М.І. Буянова, «різні бувають родини, різні зустрічаються діти, так що тільки система відносин „родина — дитина“ має право розглядатися як благополучна або неблагополучна» [4].
Неблагополучна для дитини родина — це не синонім асоціальної родини. Звичайно, родина п'яниці або родина наркомана для будь-якої дитини буде неблагополучною, але поняття неблагополуччя варто розглядати в співвідношенні з конкретною дитиною, на кому це неблагополуччя відбивається. Для однієї дитини родина може бути підходящої, а для іншої ця родина стане причиною значних переживань і навіть психічного захворювання. Душа маленької людини дуже ранима і вимагає постійної уваги. Протест дитини виражається в бродяжництві, самовільних виходах з будинку, виборі небажаних друзів, появі різних видів залежностей, протиправних діях. Якщо родина проводить дитині необхідних життєвих «щеплень», то вона легко набуває форми порушеної поведінки: озлобленість, відсутність самостійності, схильність до пияцтва, соціальної пасивності.
У сучасній психолого-педагогічній науковій літературі існує кілька класифікацій неблагополучних родин. Ці класифікації в основному не суперечать, а доповнюють одна одну. Л.С. Алексєєва розрізняє наступні види неблагополучних родин: конфліктна, аморальна, педагогічно некомпетентна й асоціальна родини. Г.П. Бочкарєва виділяє види родин, в основу змісту яких покладені переживання дитини: 1) родина з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, неповажні стосовно своїх дітей, принижують їх волю; 2) родина, де відсутні емоційні контакти між її членами, де має місце байдужність до потреб дитини при зовнішнім благополуччі відносин. Дитина в такій родині прагне знайти емоційно значимі відносини поза родиною; 3) родина з нездоровою моральною атмосферою, де дитині прищеплюються соціально небажані потреби й інтереси, йде залучення дорослими в аморальний спосіб життя.--PAGE_BREAK--
З.В. Баерунас виділяє варіанти виховних ситуацій, що сприяють появі неадекватної поведінки. А.Е. Личко відзначає чотири неблагополучні ситуації в родині: 1) гіперопіка різних ступенів; 2) гіпоопека, що нерідко переходить у бездоглядність; 3) ситуація, що створює «кумира» родини; 4) ситуація, що створює «попелюшок» у родині. Б.Н. Алмазів виділяє чотири типи неблагополучних родин, що сприяють появі «важких» дітей: 1) родини з недоліком виховних ресурсів; 2) конфліктні родини; 3) морально неблагополучні родини; 4) педагогічно некомпетентні родини. М.Раттер [10] серед обставин, що сприяють появі «важких» дітей, відзначає сімейні травми: конфлікти в родині, недостатність любові батьків, смерть одного з них, батьківську жорстокість або просто непослідовність у вихованні, перебування в дитячому будинку і т.д. М.І.Бешкетників [5] визначив наступні типи родин: гармонічна, що розпадається; родина, що розпалася; неповна; повні деструктивні; псевдосолідарна. На думку І.В.Козубовської [8], об'єктами уваги психологічних служб школи в першу чергу повинні стати родини з несприятливими умовами виховання дітей:
— соціально-демографічними (неповні, багатодітні, батьки розводяться й ін.);
— матеріально-побутовими (малозабезпечені, безробітні й ін.);
— медико-соціальними (батьки-інваліди, алкоголіки, наркомани, психічно хворі й ін.);
— психологічний і соціально-педагогічними (тривожний мікроклімат у родині, емоційно-конфліктні взаємини, педагогічна некомпетентність батьків і ін.);
— соціально-правовими (криміногенний спосіб життя батьків; раніше суджені й ін.).
Різні види депривацій, ступінь їх виразності і тривалість, природні властивості організму дитини, який знаходиться під впливом цих факторів, визначають особливості його розвитку в неблагополучному середовищі родини. На думку дослідників І. Лангмайера, З. Матейчика, Д. Хебба [5], цей стан пов'язаний з такою життєвою ситуацією, де людські психічні потреби не задовольняються досить довгий час. Соціальна депривація, що тісно переплітається з емоційною і сенсорною, приводить до бездоглядності, бродяжництву, ізоляції від психічно здорових людей і появі групи соціально запущених дітей і підлітків.
Спадкоємна і средовая схильність до алкоголю, наркотикам, спадкоємна дегенерація виявляється не тільки в психічних захворюваннях або дебільності, але й у повній емоційній вихолощеності, інакше кажучи, в емоційній тупості, що приводить до соціальної дезадаптації. У суспільстві намічається тенденція росту родин зі спадкоємною дегенерацією: бомжі, злодії, суджені, повії, недоумкуваті. Установи соціального патронажу сьогодні не в змозі вплинути наявними засобами на ці родини.
Фізичний розвиток дитини з неблагополучної родини визначається численними порушеннями його здоров'я, простежуються: травми центральної нервової системи (запалення і струси мозку, порушення у функціонуванні органів зору і слуху); слабкий моторний розвиток (рухове), дефекти й аномалії будови тіла, що грають велику роль у формуванні індивідуальних особливостей характеру дитини, ріст і вага у більшості дітей знаходиться на нижній границі норми через неправильне і нерегулярне харчування, порушення сну, гігієни, хвороб шкіри й ін. Фізіологічний стан дітей виражається також у порушеннях м'язового тонусу, сечовипускання із симптомами, що супроводжуються: безсонням, головними болями, тиками, невиправданою слізливістю. У дітей часто відзначається резидуальне ураження головного мозку, токсична енцефалопатія з розвитком гострих процесів, де є присутнім розірване мислення і несформована мова.
Соціальна позиція дитини підліткового віку визначається небажанням бути схожими на своїх батьків, вони соромляться їх способу життя, відкрито або потай виражають протест. В уявленнях про майбутнє в підлітків з неблагополучних родин переважають девіантні моделі соціалізації. Вони синтезують стиль життя своїх батьків зі способом життя, що йде до нас з екранів телевізорів, рекламних роликів. Це — суміш раціонального й ірраціонального, часом «рожеві мрії» і спосіб життя маргиналів (бомжів, наркоманів і т.д.). На них особливо великий вплив створюють американські фільми про бандитів, кілерів, повій. Не ховаючи цього, вони пишуть про це у творах. У підлітків з неблагополучних родин уже сформовані гедоністичні установки (постійне бажання розважатися, відчувати незвичайний стан, що активно сьогодні підтримується західним кінематографом і суспільною безвідповідальністю). Побутове пияцтво в присутності дітей розглядається як щось природне, характерне для нашої культури і не знаходить в суспільстві гідної протидії. Відношення дітей до цього явища теж позитивне.
Психотравмуюче середовище неблагополучної родини визначає якісно іншу стадію вікового розвитку дитини: пам'яті, уваги, типу темпераменту, розвиненості тих або інших здібностей і т.д. Потребо-мотиваційна сфера, що складає ядро особистості, у дитини з такої родини недостатньо розвинута і до того ж зазнає деформації в негативному напрямку. На думку Л.І. Божовича [6], цим дітям властиво негативне відношення до навчання, що характеризується бідністю і вузькістю мотивів, не сформованістю навчальної діяльності, невміння діяти в пошуку рішень, тривожністю, напруженістю. Пізнавальна сфера цих дітей відрізняється неорганізованістю, а через невміння керувати своєю увагою діти стають імпульсивними. У цілому можна говорити про нерозвиненості пізнавальної сфери цих дітей: відчуттів, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви.
Розумовий розвиток дитини, на думку американського дослідника Блума [6], що виріс у неблагополучній родині, відрізняється від його благополучного однолітка розходженням у коефіцієнті розумового розвитку в 20 балів. Для цих дітей характерні елементи сенсорної депривації. Сенсорний голод, що не задовольнявся в родині або школі, у них найчастіше заповнюється яскравими і сильними враженнями вулиці, засобами масової комунікації. Гуркітлива музика сучасних дискотек, енергійні танці, вино, наркотики, дрібне хуліганство дають підживлення формуванню негативної особистості. Проведені вітчизняними (А.В. Запорожець, АН. Леонтьев) і закордонними (Ж. Піаже, Дж. Гібсон, Р. Хелд) психологами дослідження показали величезний вплив образів сприйняття на психіку дитини. Негативні зорові образи зберігаються в пам'яті дітей на довгі роки і, не маючи позитивних образів і позитивних прикладів існування, домінують у свідомості дитини.
Тестування за методикою Роршаха показало, що в дітей з неблагополучних родин, часом ізгоїв у своїх класах, значно розвинуте діюче і наочно-образне мислення: вони цікаві і творчі фантазери, майстри «на всі руки». Ці діти люблять мріяти про краще, але поняття мрії як досягнення важливої і далекої мети їм невідоме. Вони найчастіше хочуть прославитися, стати над людьми або жити, не трудячись, весело і солодко. Емоційно-вольова сфера цих дітей нестабільна. Вона виявляється в яскраво виражених почуттях: афектах, стресах, пагубній пристрасті, різко мінливому настрої або довгостроково зберігається. Визначений тип темпераменту дозволяє дитині по-особливому реагувати на несприятливу обстановку в родині. Це уроджені форми емоційного реагування. Проблеми особистості дітей з неблагополучних родин носять і інші характеристики, пов'язані з потребо-мотиваційною сферою, самооцінкою і рівнем домагань: ці діти частіше інших мають емоційні розлади, що виражаються в різних видах страху, найчастіше хронічного, реального і соціально обумовленого; їм властиві реакції, викликані фактором фрустрації, агресія проти інших, агресія проти себе, апатія, депресія, хвороби волі — абулії. У цих дітей сформоване нездорове відношення до сексуальності: вони бачать непривабливу картину розкутості і відкритості сімейних відносин, їх раннє статеве життя пов'язане з алкоголізмом, наркотиками, злочинністю і нервово-психічними розладами (онанізм, як засіб заспокоєння і відволікання від сімейних неприємностей, розбещення неповнолітніх у гомосексуалізмі). Розбещуючі дії дуже часто відбуваються з дітьми з неблагополучних родин.
У цілому ці діти — з деформацією стрижневих психологічних якостей особистості і з акцентуацією характеру, і темпераменту. Вони не в змозі зробити вольового зусилля: їх заворожують вогонь, видовища. У неблагополучних родинах і в їх дітей відзначені нові особливості формування мотивації (атараксичної) до вживання наркотиків як у сімейному середовищі, так і дитячому оточенні.
Вибір, що людина робить щодня, залежать від його раннього дитячого досвіду. У неблагополучних родинах ігнорування дитини батьками тісно пов'язано з процесами психологічного, фізичного, а часом і сексуального насильства. Дослідники (В. Панок, Ю. Коврижних, К. Костюкова, М. Стельмахович, М. Московка, З. Ільїна) відзначають цю проблему як невід'ємну частину життя дитини в неблагополучній родині. Англійські дослідники проблеми сексуального насильства в родині П. Дейл, Р. Берон, Д. Ричардсон думають, що в основі будь-якої форми насильства, у тому числі і сексуального, лежить насильство емоційне, депривація, відкидання, що автори називають «особливо підступним» і «спричиняючим значний збиток» особистості дитини. Емоційний тиск (постійна лайка, критика, нагадування, що дитина є небажаною, повна втрата уваги до неї) приводить до емоційної і інтелектуальної інвалідизації дітей. У дітей, що пережили емоційне насильство, часто відзначаються збудливість, надмірна сторожкість, сильний гнів, лють, неконтрольовані емоції, агресія. Фізична зневага — закономірне явище ряду неблагополучних дефункціональних родин, коли особистість нездоров'я дитини виявляються в небезпеці: фізичні ушкодження, незабезпечення дитини харчуванням, одягом, житлом, медичною допомогою, контролем. Найбільш схованою формою сексуальних зловживань є сексуальні дії з дітьми в неблагополучних родинах. Дослідники вважають, що вони поширені набагато ширше, ніж фізичне насильство. Ініціаторами частіше є батьки, а жертвами — їх дочки. Разом з тим хлопчики стають жертвами значно частіше, ніж вважалося раніше. Кількість дітей, втягнутих членами родин у сексуальну експлуатацію (дитяча порнографія, проституція), є досить великою, і постійно явно росте.
Система захисту, підтримки і допомоги дитині з неблагополучної родини повинна" містити в собі скоординовану програму корекції, адаптації, реабілітації і реадаптації професіоналів: психологів, медиків, педагогів, волонтерів, соціальних працівників.
Ситуація в суспільстві найбільш негативно позначилася на дітях, що мали погану спадковість, яка в подальшому спричиняла їхній неповноцінний розвиток. Спадковість дитини, негативно чи позитивно впливаючи на її розвиток, багато в чому залежить ще і від існуючих суспільно-економічних, соціально-політичних обставин, психологічних чинників, навколишнього середовища, типу особистості, що розвивається тощо. Наприклад, недостатність харчування в ті часи, зміна якості їжі, її одноманітність, брак жирів, білків, соматичні хвороби разом з тяжким моральним мікрокліматом у родині та в новій школі дали в підсумку набуту невротичну схильність у багатьох дітей з відносно здоровою спадковістю. Люди — акумулятори енергії, яка є результатом впливу минулого індивідуального досвіду і спадкоємних впливів, тож відповідна реакція їх у набагато більшому ступені є результатом впливу минулих роздратувань, ніж даного роздратування, що служить лише приводом для виявлення того, що по суті є результатом минулих впливів. Душевний стан дітей та їхні аморальні вчинки можуть бути ознаками неврозу або психічного виснаження. Медичний термін «невроз» визначає один із видів нервово-психічного захворювання. Невротичні прояви визначаються передовсім тим, як особистість сприймає й оцінює дійсність, своє місце в суспільстві. Більшість неврозів, зазвичай, виникає в періоди вікових криз і є найбільш поширеним видом нервово-психічної патології. Неврози відображають багато проблем людських взаємин — спілкування між людьми, розуміння їх, пошуку свого «Я», самоствердження тощо.
Л.С.Виготський зазначав, що невроз — це така форма захворювання, в якій конфлікт між інстинктами й середовищем призводить до незадоволення перших, до витиснення потягів у підсвідомість, до тяжкого розщеплення психічного життя. Однією з ознак неврозу є виникнення різноманітних за своєю природою емоційних розладів особистості, серед причин яких часом є порушення стосунків у сім'ї.
Діти переживають психічне враження. Багато з них дивляться очима стареньких, у дітей 8-9 років на обличчях немає усмішки. У багатьох настільки розхитані нерви, що одні з будь-якого приводу можуть почати плакати, інші розлючено кинутися на уявного кривдника, дехто — замкнутися в собі. Є випадки психічних захворювань. Але всі ці явища минають, якщо поліпшити загальний фізичний стан дітей.
Лікар Аранович вважає, що симптом «неврозу виснаження» у дітей формується під впливом поганого настрою, через нестійкість психоемоційних утворень, схильність до проявів ознак стомленості за відсутності її причин та через швидку загальну стомлюваність дитячого організму. З боку інтелектуальної сфери відзначається значне пониження здатності до розумової діяльності. Діти ніби ситі завдяки наповненню травного тракту об'ємною вуглеводистою їжею, подоланню почуття голоду або внаслідок самозахисного пристосування та звикання організму до часткового голодування — жирового й білкового. Але внутрішня будова організму підривається одноманітною, погано засвоюваною їжею. Брак достатньої кількості жирів та білків призводить до біохімічних порушень в організмі, що росте. Разом з біологічним впливом психічні моменти соціального походження дають у результаті невропатичні та психопатичні стани. Звідси перевага інтересів та прагнень персервуючих так званих голодних тем, які в декого мають нав'язливий характер та патологічну жадібність до їжі. Як результат — дрібні крадіжки їстівного, відбирання харчів у слабших, обман дорослих. Це так звана гедонічна активність, їстівний та елементарно-самоохоронний зв'язок організму з зовнішнім світом, за якого всі інші його зв'язки обмежуються лише захопленням усього їстівного, приємного, корисного та відкиданням усього неїстівного, неприємного, невигідного без урахування наслідків своїх реакцій. Такий утилітарно-гедонічний механізм зв'язків дитини з зовнішнім світом є найнижчою стадією психізму, притаманного всім живим істотам. Коли він панує над рештою функцій, то поступово деформуються певні підсистеми особистості (когнітивна, емоційно-вольова, поведінкова та інші). продолжение
--PAGE_BREAK--
Таким чином, у цих дітей є певна психічна недорозвиненість у сфері соціально-етичних емоцій, певна дефективність. Але при цьому треба мати на увазі, що ця дефективність, інфантилізм поведінки є результатом не недорозвиненості самого організму, а відсутності середовища, яке нормально розвиває реакції дитини, її поведінку в бік вищих порівняно з початковою гедонічною мотивацією форм поведінки. Як стверджує А.Б.Залкінд, «середовище наповнює їхню спрямованість хворим змістом, середовище закупорює їхню самостійність або спотворює шляхи її застосування, але правильно побудоване середовище — зцілює». Хоча це твердження є даниною соціоцентричним поглядам у вихованні, воно не занадто перебільшене стосовно обстежуваного контингенту дітей. Утім, ситуативність наукової позиції згаданого та інших авторів цього напрямку позначилася, як засвідчив процес дальшого функціонування системи профілактики, корекції та реабілітації безпритульності, на змісті, методах і результатах цієї роботи.
С.Т.Шацький зазначав: «У чому найгірше, що дає вулиця? У безладності вражень, у неможливості одержати навички ґрунтовно що-небудь робити, міркувати, у створенні нестійких настроїв. Вулиця збуджує нерви, створює дикі характери, придушує гальмуючі центри й розумну волю. Але вона залучає швидким задоволенням дитячих інстинктів, цікавості, товариськості й могутньо діє на дитяче наслідування».
У 20-х роках існувала теорія «моральної дефективності», яка зараховувала дітей, важких у виховному процесі до цієї категорії. Внаслідок цього багато цілком нормальних дітей опинялися за ґратами в будинках для дефективних. П.П.Бленський як і дехто з інших учених того часу ставилися до цієї теорії критично. Він вважав, що «моральна дефективність» — це легка розумова відсталість. А легка означає, що вона не медична, а педагогічна. Безпритульна дитина — це найчастіше педагогічно занедбана дитина, настільки занедбана, що в неї ще немає такого розумового розвитку, який потрібен для усвідомлення соціально-моральних відносин та норм. Н.К.Крупська констатувала, що термін «морально-дефективний» санкціонував зовсім неприпустиме ставлення до безпритульних дітей. Для «морально-дефективних» дітей ввели карцер, "ізолятор", образливе звертання… все дозволено, з дітьми нічого не поробиш: вони дефективні.
Поняття моральної недосконалості — поняття не біологічне, а соціальне. Воно не вроджене, а придбане і виникає не з біологічних факторів, що формують організм і його поводження, а з соціальних, що направляють і пристосовують поводження до умов існування в тому середовищі, в якому дитині доводиться жити.
Але не можна ставитися до цієї теорії однобічно. Тоді, коли педагог констатує аморальність дитини, треба показати її психопатологові, тому що педагог не може сам ставити діагнози душевним хворобам. Лікар-психопатолог ставить той чи інший діагноз, найчастіше діагностує епілепсію чи розумову дефективність. Тоді дитину треба лікувати у відповідній клініці на підставі її хвороби, а не моральної дефективності. Але там, де клінічних хвороб немає, треба виховувати дитину як здорову, але педагогічно занедбану, тобто важковиховувану.
Уроджені форми емоційного реагування необхідно коректувати через індивідуальну програму корекції.
Численні дослідження соціальних психологів (Л.С.Виготського, А.Б.Запкінда, О.Р.Лурія), дефектологів (Копистянського, А.Володимирського), представників пенітенціарної педагогіки (А.С.Макаренка, В.І.Куфаєва), свідчать, що безпритульна дитина відрізняється від інших дітей своєю поведінкою. Довготривале життя на вулиці спричинює неврівноваженість, легку емоційну дратівливість та істеричність. Хронічне недоїдання, голод, антигігієнічні умови життя, рання статева активність впливають на фізичний стан безпритульної дитини. Така хронічна фізична травма не може минути безслідно й безболісно для дитячого організму. Діти були фізично виснажені, їхні м'язи кволі, в них спостерігалося недокрів'я, нервово-м'язова й судинно-рухлива збудливість, часто — нічне нетримання сечі, неспокійний сон, вдень млявий, сонливий стан та підвищена вразливість до температурних коливань. Паралелі, які напрошуються з сучасністю, змусили нас детально дослідити фізичний і психічний стан обраного для вивчення контингенту дітей.
Тяжкий стан дітей став прямим наслідком антигігієнічних умов життя, скупченості, кисневого голодування, хронічного недоїдання. Різні фізичні дефекти, які часто спостерігаються у безпритульних, мають також неабияке значення для загального нервового стану, поведінки дитини і зрештою для формування її соціального статусу. Наприклад, хвороби очей, вух, шлунка та сечостатевих органів є причинами дратівливості, легкої збудженості дитини.
Значення фізичних дефектів посилюється ще й тим, що безпритульні діти за своїм віком належать головним чином до препубертатного та пубертатного періодів. Цей вік, особливо період статевого дозрівання, дуже чутливий до всіляких зовнішніх впливів з його швидким фізичним та психічним розвитком, підвищеною життєвою енергією, які зумовлені новим фізіологічним фактором, гормональною дією на весь організм статевих залоз (Краснушкін). У цьому віці статеві стосунки виходять на перший план у шкалі цінностей. Статевий розвиток у підлітковому віці — це осердя, навколо якого структурується самосвідомість особистості:
— біофізіологічні (статева конституція організму), гормональні особливості, морфологічні й функціональні відмінності, зумовлені статевою належністю;
— психічні;
— соціокультурні (під їхнім впливом формується статево-рольова поведінка і відбувається статева соціалізація).
На становлення особистості в цей період впливають як її індивідуально-психічні особливості, так і соціальні умови. Отже, вікові особливості безпритульних дітей стають достатньо сприятливим ґрунтом для розвитку різних статевих збочень, а разом з тим і цілої низки хвороб статевої сфери. Передчасний розвиток статевого потягу відбувається під впливом зовнішнього середовища. Це середовище не байдуже до маленької дівчинки. Старші хлопчики спонукають її свідомо чи несвідомо до сексуальних ігор, подруги її розбещують, нарешті, сексуально її збуджують дорослі чоловіки. Але і там, де середовище сексуально не агресивне до дитини, воно деколи необережне з нею, безсоромно робить маленьку дівчинку свідком еротичних сцен. Тим більше, що дівчата насамперед прагнуть емоційного, душевного контакту. Хлопці ж, навпаки, мають потяг до фізичних стосунків.
Передчасне пробудження дитячої сексуальності психічно дуже шкідливе, мабуть, набагато шкідливіше, ніж фізіологічне, причому шкідливість тим більша, чим раніше це відбувається. Чим молодший вік, тим менше має значення кохання як мотив початку статевого життя. Основна шкідливість полягає в тому, що затримується психічний розвиток, і суб'єкт на все життя залишається на стадії примітивного статевого потягу, не досягаючи стадії кохання, тобто виходить у життя тим, що мовою моралі кваліфікується як «розпусник». У культурних взаєминах він виявляється регресивним, асоціальним типом. Адже загальновідомо, що злочинність супроводжується розпустою. А соціальна деградація спричиняє сексуально-психічну деградацію й розпусту.
Отже, численна кількість випадків проституції, садизму, гомосексуалізму та інших збочень, як зазначають дослідники, є наслідком названих соціально-економічних умов. Адже статеве дозрівання означає злам чи різкий поворот не тільки у фізичному розвитку, але й розвитку вищих душевних та духовних властивостей людини та всього того, що загалом визначається поняттям культури. Цілком очевидно, що патологічна сексуальність впливає на етичні поняття безпритульних дітей.
Усілякі шкідливі впливи в цьому віці зумовлюють різке відхилення від нормального фізичного й психічного розвитку дитині. Найбільш руйнівними для нервової системи є алкоголь, кокаїн та нікотин — невід'ємні супутники життя «дітей вулиці».
За довготривалого вживання кокаїну різко змінюється фізичне й психічне обличчя дитини. Головними ознаками хронічного отруєння кокаїном є хирлявість та моральний розлад. Надалі виникають чуттєві й рухові розлади, безсоння і навіть епілептоїдні судоми. Настають також зорові, слухові й смакові галюцинації, хибні ідеї. До тяжких явищ через утримання від кокаїну, належать: пригнічений стан духу, плач, стогін, туга, млявість з одночасною деморалізацією.
У хронічних кокаїністів, які почали нюхати кокаїн у ранньому віці, спостерігається сильне гальмування росту, старечий вираз обличчя. Це стається через зменшення харчування, тому що апетит під час вживання кокаїну зникає і психічно кокаїніст легше переносить голод. Але кокаїн не вгамовує голоду, а лише паралізує закінчення чутливих нервів взагалі і особливо шлунка, і кокаїніст за цей самообман розплачується своїм фізичним та психічним станом.
Велика кількість хворих на коросту, екзему та лишай зумовлена антисанітарними умовами життя безпритульних. Більше ніж половина з них (майже всі молодшого віку) десь по три місяці не миються, не мають звички вмиватися, мити руки. їхній одяг дуже занедбаний. Але найбільше занедбані в них очі. Майже третя частина безпритульних хворіла на гострі форми запалення слизової оболонки очей (кон'юнктивіт) та в'їдливе запалення залоз слизової оболонки очей з уразливим процесом (трахома). Фізично діти дуже ослаблені, а майже в 50% були прояви прихованого туберкульозу.
Виснаження фізичних сил негативно позначалося на розумовому розвитку дітей.
1.2 Здоровий спосіб життя і його складові
Здоров'я людини, захворюваність, перебіг і наслідок хвороб, тривалість життя, робочий і творчий потенціал залежать від багатьох факторів, які об'єднуються в один потік інформації. До основних складових здорового способу життя належать: спосіб життя, культура, здоров'я в ієрархії потреб, мотивація, зворотні зв'язки, настанова на довге здорове життя, навчання здоров'ю.
Спосіб життя має велике значення для здоров'я людини. Він складається з чотирьох категорій: економічної(рівень життя), соціологічної (якість життя), соціально-психологічної (стиль життя) ісоціально-економічної(устрій життя). Здоров'я людей значно залежить також від стилю й устрою життя, що зумовлені історичними традиціями, закріпленими у свідомості людей.
Багато поколінь наших предків жили у тісному зв'язку з природою, ритм їхнього життя залежав від часу доби, періоду року. Зараз люди живуть у ритмі виробничого циклу, стаючи тільки «користувачем» свого здоров'я,але не його «виробником».
Збереження і відновлення здоров'я прямо залежить під рівня культури. Слід пам'ятати, що людина — суб'єкт і одночасно головний результат своєї діяльності. Культура з цієї точки зору — це самосвідомість, само-виробництво людини у конкретних формах її матеріальної і духовної діяльності. Тому під культурою розуміють особливого виду ставлення — ставлення до самого себе, властиве тільки людині.
Культура — це не тільки сума знань, це поведінка і сукупність моральних засад. Людині передалися від пращурів знання про природу, про організм і, звичайно ж, про хвороби. Однак люди дуже часто нехтують ними, ведуть неправильний спосіб життя: не дотримуються рухового режиму, переїдають, курять, зловживають алкоголем. Тому для здоров'я потрібні знання, які ввійшли б у повсякденну звичку людини.
Здоров'я в ієрархії потреб не завжди займає перше місце порівняно з речами та іншими матеріальними благами. Звичайно, здоров'я залежить від добробуту. Проте для багатьох людей накопичення модних і дорогих речей стало ціллю всього життя. Заради цього вони нехтують фізичним і духовним удосконаленням, гармонійним розвитком особистості, знищують природу, забруднюють навколишнє середовище, чим шкодять своєму здоров'ю і здоров'ю майбутніх поколінь. Здоров'я повинне займати перше місце в ієрархії потреб людини.
Мотивування в основному визначає спосіб життя Не можна стверджувати, що люди не розуміють значення здоров'я, не цінують його. Однак, на превеликий жаль, ціну здоров'я більшість усвідомлює лише тоді, коли воно значно втрачене. Тільки тоді (і то не зав виникає мотивування — вилікувати захворювання, стати здоровим. Для того щоб кожна людина була зацікавлена у зміцненні свого здоров'я, важливе значення мають матеріальні стимули. Наприклад, при платномулікуванні свідомість людини та її психологія буде спрямована на зміцнення здоров'я і дотримання здорового способу життя. продолжение
--PAGE_BREAK--
Зворотні зв'язки — це важливий фактор ефективної діяльності численних безумовних і умовних реакцій, що забезпечують високу адаптацію до змінюваних умов зовнішнього середовища. Багато людей нерозумно і довго випробовують стійкість свого організму неправильнім способом життя, алкоголем, нікотином. І тільки через десятиліття спрацьовують їхні зворотні зв'язки. Тоді вони перестають курити, зловживати алкоголем, проте уже буває запізно. Слід пам'ятати, що зворотні зв'язки поволі реалізуються не тільки на негативні, але й на позитивні впливи. Наприклад, ефект ранкової гімнастики, заняття фізичною культурою і гартування організму проявляється не через декілька днів, а через місяць. Люди цього не розуміють і тому, не отримавши ефекту через декілька днів від корисних для здоров'я дій, вониприпиняють їх. Сповільнена дія та довге невиявлення зворотніх зв'язків — одна з головних причин негігієнічної поведінки людей, недооцінка здорового способу життя.
Настанова на довге здорове життя — категорія суб'єктивна, водночас це важливий об'єктивний фактор здоров'я. У протилежному випадку людина думає тільки про хворобу, входить у неї, не мобілізує резерви свого організму — універсальні внутрішні ліки.
Стародавній сірійський лікар А. Фаридж так звертався до хворого: «Дивись, нас троє: я, ти й хвороба. Якщо би будеш на моєму боці, нам буде удвох легше подолати її». Фокусування па здоров'я підвищує захисні сили організму, що допомагає швидкому видужанню. Дуже важливо для людини зосередити увагу на довгому здоровому житті.
Навчання здоров'ю, норм і навиків здорового способу життя спеціально ніде і ніколи не вчать. Єдиним джерелом знань у цій ділянці є приклад батьків і санітарна освіта. Найкращі педагоги тут — це батьки. Навчити здоров'ю бажаючих — сьогодні першочергове завдання. Виховання загальної культури здоров'я — мета глобальна і віддалена. Навчання здоров'ю треба поєднувати з працею, іграми, чим відновлюється єдність людини, її діяльності та проблеми її здоров'я.
Дитина знаходиться в постійній взаємодії з навколишнім середовищем. У цьому виявляється закономірність єдності організму і середовища.
Постійно змінюються метеорологічні умови (сонячне випромінювання, температура повітря і води, опади, рух і іонізація повітря, атмосферний тиск на рівні моря і на висоті) можуть викликати істотні біохімічні зміни в організмі, що приводять до визначених фізіологічних і психічних реакцій: до зміни стану здоров'я і працездатності людини, ефективності фізичних вправ, тактики і техніки виконання, до створення ситуацій, що провокують травматизм. Отже, необхідно враховувати вплив зовнішніх факторів при виконанні фізичних вправ учнями. Прагнення прогнозувати, керувати мірою і характером впливу факторів зовнішнього середовища на дітей, які займаються фізичними вправами привело до створення самостійної галузі науки — біометеорології спорту.
Використання природних сил природи в процесі фізичного виховання здійснюється по двох напрямках:
1. Природні сили природи як супутні фактори, що створюють при грамотному обліку їхньої дії найбільш сприятливі умови для занять фізичними вправами. Вони доповнюють і підсилюють ефективність виконання рухів на організм людини.
2. Природні сили природи як відносно самостійні засоби оздоровлення і загартовування у виді спеціальних процедур, сонячних, повітряних і водяних панн. При оптимальному впливі ці процедури, включені в режим трудової і навчальної діяльності, стають формою активного відпочинку, підвищують ефект відновлення і створюють позитивні емоції.
Одним з головних вимог при використанні природних сил природи є системне і комплексне застосування їх у сполученні з фізичними вправами. При визначенні оптимальної дози необхідно враховувати особливості тих, хто займається і характер педагогічних задач. Правильне використання природних сил природи дозволить реалізувати механізм переносу ефекту загартовування, тобто виявити придбаний людиною в процесі фізичного виховання ефект загартовування в трудовій, навчальній і військовій діяльності; створить можливості для застосування більш високих навантажень, а отже, підвищення працездатності людини; підвищить опірність організму до дії радіації, перевантажень, вібрації, заколисування й ін.; створить можливість на більш високому рівні виявити вольові якості.
Реалізація принципу оздоровчої спрямованості системи фізичного виховання можлива тільки за умови, якщо заняття фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні фактори здобувають велике значення для повноцінного рішення задач фізичного виховання. Як би добре ні був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного результату при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. От чому в шкільній програмі але фізичному вихованні існує розділ теоретичних зведень, що містить обсяг гігієнічних знань школярів.
Гігієнічні фактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно поділюваних на дві підгрупи. У першу підгрупу входять засобу, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноцінних занять фізичними вправами.
Другу підгрупу складають засобу, що включаються в процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, забезпечення раціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентарю, зручність одягу і т.д.) і відновлення після них (масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.).
Максимальний ефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих засобів.
Розділ 2. Соціально-педагогічна діяльність по формуванню здорового способу життя
2.1 Діяльність ЦСССДМ у напрямі формування здорового способу життя у дітей з неблагополучних сімей
Дітям з емоційними розладами часто пропонують вплив психотерапевтичних або медикаментозних засобів (лікування антидепресантами). Цим дітям необхідна індивідуальна допомога (найкраще постійних наставників з числа професіоналів) у наполегливому і систематичному подоланні труднощів, необхідно навчити їх дивитися на себе з боку, бачити в житті позитивне, уміти передбачати перспективу майбутнього. Украй виражені норми, що закріпилися в поведінці, фрустрації вимагають допомоги з боку шкільного психолога; психотерапевта, а часом і психіатра.
Найкращим засобом психологічного захисту від фрустрації є виховання толерантності (терпіння і поважності), як риси характеру, тісно пов'язані з наполегливістю. Наявність толерантності вкрай необхідно для дітей з неблагополучних родин щоб послабити реагування на несприятливі фактори родини в результаті зниження чутливості дитини до їх впливу. Ці діти повинні бути поміщені в педагогічно контрольовані колективи, досвід організацій яких дають А.С. Макаренко, В.К. Дьяченко, і їм необхідна допомога найчастіше впливом на їх психіку: клінічна або особистісно-орієнтована. Перша спрямована на зм'якшення або ліквідацію наявної симптоматики. Особистісна психотерапія (індивідуальна і групова) спирається на різного виду аналіз внутрішніх і зовнішніх конфліктів дитини. Групова психотерапія для соціально запущених дітей і підлітків повинна вестися з урахуванням знання законів міжособистісного впливу в малій групі. Ці діти уже відібрані життям і обставинами. Їм необхідно авторитетно пояснити сутність їх поведінки, обґрунтовано прогнозувати можливість і терміни корекції, навчати релаксації, аутогенному тренуванню, організовувати з ними тренінги спілкування по програмі ресоціалізації. З ними можливі — у залежності від різного ступеня неблагополуччя — і форми сімейної групової психотерапії, психотерапії спільної діяльності, ігрової психотерапії Традиційні методи психотерапії — спостереження, рефлексія й інтерпретація — можуть сьогодні з урахуванням нашого менталітету використовуватися разом зі схваленнями, порадами і вказівками. Методи сенсибілізації і десенсибілізації, метод, «виключеного часу» допомагають конкретним, дітям у конкретних ситуаціях. Дружнє спілкування в одних випадках і директивній прямолінійності в других дозволяють зробити допомогу ефективною.
Практика свідчить, що необхідно якомога раніше забрати дитини з неблагополучного середовища. По глибокому переконанню великого практика А.С. Макаренко, «головні основи виховання закладаються до 5 років, і те, що ви зробили до 5 років, — це 90% усього виховного процесу» [6]. Устигнути допомогти — це дуже важливо.
Дитячі оздоровчі заклади з цілодобовим перебуванням дітей, заслуговують на увагу та серйозну державну підтримку завдяки їх потенційним можливостям щодо виховання дітей, але в останні роки різко скоротилась їх мережа. Причинами такого явища стали:
— наслідки аварії на Чорнобильській атомній станції, що призвели до закриття оздоровчих закладів, в яких було виявлено підвищений рівень радіаційного забруднення відповідно до встановлених на той час норм;
— складна економічна ситуація в Україні спонукала «збіднілі підприємства» до закриття відомчих оздоровчих закладів;
— низька заробітна плата та важкі умови праці, сприяли процесу постійної плинності основної маси педагогічних та керівних кадрів дитячих позаміських оздоровчих закладів, а це, в свою чергу, призвело до зниження загального рівня їх комплектності, професійного рівня фахівців, що не дозволяло оперативно перебудувати зміст і форми виховної діяльності у цих закладах. У кращому стані опинились дитячі оздоровчі заклади з досить професійно орієнтованим керівництвом та педагогічним колективом, які перейшли на нові методи фінансування та господарювання на рівні підприємств, які, в свою чергу, сприяли екологічному становленню позаміських оздоровчих закладів.
У сучасному українському суспільстві за умов трансформації усіх сфер життя та переходу до ринкової економіки молодь, (а майже 20% населення України молодші 15 років), як і переважна більшістьінших верств населення, опинилась у кризовому стані.
Щоб допомогти дітям вижити у складних економічних та соціальних умовах уряд України здійснює цілеспрямовані заходи, реалізовує програми, організовує структури для підтримки та допомоги молоді. Насамперед реалізацію програм щодо підтримки, соціального становлення та розвитку молоді здійснює система соціальних служб для молоді, яких налічується в Україні на кінець 1999 року — 546.
Під системою соціальних служб для молоді слід розуміти основні структури, зокрема спеціалізовані соціальні служби для молоді та центри соціальних служб для молоді, які уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики та надавати соціальні послуги і соціальну допомогу молодим громадянам. Нині на державному рівні проблемами молоді (окрім сфери освіти, яка завдяки своїй специфіці має справу з дітьми та молоддю) займаються Державний комітет молодіжної політики, спорту та туризму, Український інститут соціальних досліджень та соціальні служби для молоді (ССМ), які діють відповідно на обласному, міському та районному рівнях.
Центри соціальних служб для молоді це спеціалізовані заклади, на які покладено державою завдання практичного здійснення підтримки соціального становлення та розвитку молоді.
Центри соціальних служб для молоді є основною державною ланкою, яка здійснює соціальну роботу з дітьми та молоддю. Всі центри соціальних служб для молоді об'єднанні спільною метою, є єдиним механізмом держави, у реалізації соціальної політики для молоді, утворюючи таким чином систему — сукупність елементів об'єднаних за спільними ознаками та призначенням. Система центрів ССМ характеризується ієрархічною структурованістю та впорядкованістю її структурних одиниць, що забезпечує її стабільність, гнучкість та динамічність. продолжение
--PAGE_BREAK--
Як показав теоретичний аналіз проблеми, функціонування системи ССМ, обґрунтування наявного статусу системи захисту працівників, посилення уваги суспільства до окремої дитини чи молодої людини і зміни методологічних факторів у взаємодії людини і соціуму на принципах первинності особистості і мікросоціуму по відношенню до суспільних інститутів. Саме тому суспільство повинно постійно допомагати людині, підтримувати її становлення як самостійної, гуманістичної особистості.
Соціальні служби для молоді є по суті інтегрованими спеціальними закладами по роботі з різними категоріями населення, які потребують допомоги. Система соціальних служб побудована за певною моделлю діяльності ССМ, напрямів роботи, моделі діяльності тощо.
Системний підхід дозволяє розглядати соціально-педагогічну діяльність як сукупність складних суспільно значущих компонентів, що характеризуються наявністю загальних і відмінних ознак. Саме цим і зумовлюється необхідність врахування у процесі створення системи ССМ усіх об'єктивних і суб'єктивних чинників, від яких залежить якісний рівень соціально-педагогічної роботи. Це стосується, перш за все, загальних та окремих аспектів і компонентів, оскільки, той, хто береться за окремі питання без вирішення загальних, весь час буде натикатися на невирішенізагальні питання.
Головна відмінність функціональних систем соціальних служб полягає у специфіці їхньої діяльності. Серед соціальних служб можна виокремити такі, що працюють у сферах охорони здоров'я, житла, соціального забезпечення, соціальної роботи та освіти. Саме це й диктує гак звані «функціональні» відмінності, тобто відмінності, які базуються на розподілі праці.
Соціальні служби, що орієнтовані на певну групу клієнтів, можуть надавати послуги лише окремим групам клієнтів — людям похилого віку, дітям чи безробітним. І, відповідно, їхні компоненти (форми, методи, засоби) мають «працювати» саме на конкретного клієнта і в конкретному середовищі.
Соціальні служби, які репрезентують систему ССМ територіального охоплення, відповідальні за те, що відбувається в певній місцевості. Основою для створення такої ССМ може бути регіон, район чи невелика громада.
Обґрунтовуючи структуру моделі соціальних служб для молоді, ми виходимо із Концепції діяльності центрів соціальних служб для молоді, яка визначає основні функції системи ССМ. Відповідно до Концепції, це: діагностична, прогностична, координаційна, посередницька, комунікативна, організаторська, охоронно-захисна, превентивно-профілактична, корекційно-реабілітаційна. Виходячи із пріоритетних напрямів діяльності, функцій системи ССМ, ми визначаємо основні види діяльності центрів соціальних служб для молоді.
1) Практична діяльність спрямована на безпосереднє досягнення статутних цілей — забезпечення реалізації соціальних програм, забезпечення допомоги конкретному клієнту.
2) Організаційна діяльність присвячена встановленню взаємовідносин і взаємодії служб з іншими суспільними та державними інституціями.
3) Ресурсна спроможна поновити та використати ресурси, необхідні для реалізації програм будь-якого рівня. До ресурсної діяльності, в першу чергу, слід включити роботу з підготовки кадрів та фінансового забезпечення.
4) Аналітична визначає цілі та здатна оцінити досягнуті результати (аналітична робота), а також проводить збір та моніторинг інформації про діяльність Центрів ССМ (інформаційне забезпечення). Усе це в сукупності дозволяє здійснювати соціальну роботу за основними напрямами, які реалізуються соціальними службами для молоді:
1. Соціальна підтримка різних категорій сімей.
2. Соціальне становлення жіночої молоді.
3. Соціальна підтримка дітей та молоді з особливими потребами.
4. Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків.
5. Профілактика алкоголізму та наркоманії.
6. Профілактика ВІЛ/СНІДу та венеричних захворювань.
7. Профілактика правопорушень.
8. Сприяння працевлаштуванню.
9. Правова освіта молоді.
10.Сприяння розвитку творчої, обдарованої молоді.
11.Соціальна підтримка неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі.
12. Соціальна підтримка військовозобов'язаної молоді.
Таким чином, систему ССМ не можна віднести до числа соціальних служб, які лише виконують вузько специфічні види соціальної роботи. Вона є багатогранною, має численні компоненти і цілі, саме тому є підстави вважати її поліфункціональною.
З іншого боку, слід зазначити, що при центрах ССМ України діє понад 1250 спеціалізованих формувань, які мають конкретні завдання відносно певної категорії клієнтів. Так, наприклад, консультативні служби для тих, хто бере шлюб вони мають за мету лише підготовку молоді до сімейного життя.
Одним із важливих напрямів діяльності центрів соціальних служб для молоді сьогодні є профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, правопорушень, ВІЛ/СНІДу). Програми профілактики негативних явищ розраховані на проведення профілактичної роботи передусім серед неповнолітніх та молоді, їхніх батьків, на професійної допомоги, що надається педагогічним колективам навчальних закладів. Особлива увага приділяється дітям та молоді, схильним до адиктивної поведінки, неповнолітнім, які перебувають на обліку в кримінальній міліції, а також неповнолітнім та молоді, які засуджені умовно, з відстрочкою виконання вироку, та неповнолітнім і молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі, безпритульним та бездоглядним дітям.
Основним змістом у системі соціально-профілактичної роботи є:
• соціально-педагогічна профілактика;
• соціально-психологічна допомога;
• соціальна адаптація і реабілітація.
Соціально-педагогічний характер діяльності центрів ССМ активно реалізовується шляхом накопичення і удосконалення форм і методів первинної профілактики. У профілактичній роботі, як свідчить аналіз інформаційно-аналітичних та статистичних звітів центрів ССМ, працівники центрів віддають перевагу масовим формам роботи. Практично кожний четвертий масовий захід (акція, фестивалі, конкурси), організований центрами ССМ і був присвячений питанням профілактики негативних явищ саме у молодіжному середовищі.
У діяльності центрів ССМ широко поширені такі масові форми роботи, як акції «Молодь — за здоровий спосіб життя», різноманітні конкурси, вистави, просвітницька робота, яка включає лекторії, розробку та розповсюдження інформаційно-рекламних листівок профілактичного спрямування, виступи на радіо, в телепередачах по формуванню і збереженню знань та навичок здорового способу життя, розрахованих на широкий загал дітей та молоді.
Однією з найпоширеніших і, на думку центрів ССМ, ефективних форм профілактичної роботи, що досить часто використовується у практиці, залишається лекційна робота, яка насичується новітніми технологіями та прийомами. 43% загальної кількості лекцій проведених центрами ССМ, були присвячені питанням профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі, соціальної підтримки молоді девіантної поведінки та осіб, котрі повернулися з місць позбавлення волі. Під час лекцій використовуються профілактичні програми вітчизняних та закордонного авторів, проводяться дискусії, вікторини, рольові ігри тощо.
Варто звернути увагу, що для профілактичної роботи фахівці центрів соціальних служб для молоді широко використовують масові профілактичні акції, які організовують під час Всесвітніх днів без тютюну, боротьби з наркотиками, боротьби зі СНІДом. До проведення масових профілактичних акцій центри ССМ активно залучають різноманітні творчі колективи, котрі підсилюють інформаційні фактори емоційними. Нерідко практикуються індивідуальні консультації спеціалістами різного профілю.
Соціально-психологічна допомога молоді девіантної поведінки надається як в індивідуальній, так і груповій формі. Спеціалісти ЦССМ впроваджують в практику роботи тренінги для підлітків та молоді з девіантною поведінкою з метою зняття схильності до конфліктну, агресивності, а також для формування здорових навичок і норм поведінки. Тренінги проводяться працівниками центрів ССМ період функціонування таборів, у різних молодіжних і підліткових клубах, у притулках для неповнолітніх тощо.
Соціально-психологічна допомога клієнтам надається переважно через систему спеціалізованих служб центрів ССМ: консульт-пункти (стаціонарні та виїзні), громадські приймальні, школи здорового способу життя, лекторії, «Телефони Довіри», пункти медико-психологічного консультування.
Стаціонарні консультативні пункти створюються як на базі ЦССМ, так і на базі закладів освіти (у школах-інтернатах, гуртожитках навчальних закладів), Міністерства внутрішніх справ (приймальниках-розподільниках, виховно-трудових колоніях для неповнолітніх) тощо. Виїзні консультативні пункти створюються з метою консультативної допомоги в містах та районах, де відсутні ЦССМ. Можна з впевненістю сказати, що виїзні консультативні пункти залишаються ефективною і майже єдиною формою соціальної роботи в сільській місцевості, де надається індивідуальна і групова допомога. До роботи консультативних пунктів залучаються висококваліфіковані фахівці: юристи, наркологи, сексопатологи тощо.
Основні завдання спеціалізованих пунктів медико-психологічного консультування надати індивідуальну допомогу підліткам та молоді, які належать до груп ризику. Залучені фахівці проводять не тільки медико-психологічні консультації, а й здійснюють психокорекцію, надають різноманітні види психологічної допомоги.
Однією з форм соціально-психологічної допомоги підліткам та молоді з груп ризику є залучення їх до роботи клубів. З метою активізації цієї роботи у системі центрів ССМ створюється мережа різного типу молодіжних клубів та об'єднань, завданням яких є вироблення у молодих учасників клубу навичок психологічної стійкості, здорового способу життя.
Соціально-психологічна допомога фахівцями центрів ССМ надається і під час проведення спеціальних рейдів з метою виявлення бездоглядних дітей, неповнолітніх жебраків, дітей, котрі не відвідують школи, дорослих осіб, які втягують неповнолітніх в злочинну діяльність, незаконні дії з наркотичними речовинами. З таким контингентом дітей проводиться психолого-корекційна робота.
Останнім часом одним із напрямів соціальної роботи з молоддю є запровадження патронажного обслуговування сімей, чиї діти перебувають на обліку кримінальної міліції у справах неповнолітніх за епізодичне вживання алкоголю, наркотичних речовин чи за скоєні правопорушення. З батьками та дітьми проводяться індивідуальні бесіди, надається кваліфікована допомога педагогами, психологами, лікарями. продолжение
--PAGE_BREAK--
Для категорії дітей та неповнолітніх, схильних до девіантної поведінки, спеціалісти ЦССМ створюють молодіжні табори соціально-психологічної реабілітації, спеціалізовані та профільні зміни тощо. Саме в цей період у нормальній обстановці дітям та підліткам спеціалісти ЦССМ надають соціально-психологічну допомогу, спрямовану на корекцію поведінки, зняття агресивності, тривожності, на розвиток їхніх комунікативних здібностей.
Соціально-адаптаційне і реабілітаційне спрямування діяльності центрів ССМ проблематичне, оскільки провести комплексну реабілітаційну роботу з молоддю, яка вживає алкогольні напої, наркотики, фактично неможливо без медичного лікування. Хоча і не можна заперечувати того факту, що досвід такої роботи поступово накопичується. Найбільша увага приділяється активізації діяльності груп взаємопідтримки за програмою «12 кроків». Фахівці ЦССМ виступили ініціаторами створення товариств, асоціацій, клубів, що сприяють соціальній адаптації молоді та неповнолітніх із груп ризику. В деяких центрах почали створюватися терапевтичні групи соціально-психологічної реабілітації хворих на алкоголізм та наркоманію.
2.2 Програми, спрямовані на формування здорового способу життя
ПРОГРАМА
профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу
Метою Програми є запобігання зараженню ВІЛ, зниження впливу негативних наслідків епідемії ВІЛ-інфекції на суспільство, концентрація зусиль, спрямованих на боротьбу із ВІЛ-інфекцією/СНІДом.
У результаті виконання Програми очікується:
стабілізація епідемічної ситуації в країні;
зниження рівня ризику в поведінці молоді;
ослаблення соціальної напруги в суспільстві та негативних наслідків епідемії.
1. Розробити і запровадити в загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах, закладах післядипломної освіти навчальні програми, курси з питань здорового способу життя, в яких передбачити вивчення тем щодо профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу.
2. Для забезпечення підготовки педагогічних кадрів запровадити спеціалізацію з курсу «Здоров’я і фізична культура».
3. Розробити і включити до програм службової підготовки особового складу курс «Основи здорового способу життя», в якому виділити окремий розділ «Профілактика ВІЛ-інфекції/СНІДу».
4. Розробити і запровадити викладання у Гуманітарному інституті Національної академії оборони спеціального курсу з питань здорового способу життя та профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу.
5. Підготувати і видати навчальні посібники, дидактичні та відеоматеріали, призначені для педагогічних, медичних, соціальних працівників, учнів, студентів та їх батьків, з питань формування здорового способу життя, профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу.
6. Підготувати, видати і розповсюдити інформаційно-просвітницькі матеріали (буклети, плакати, пам’ятки) щодо правил безпечної поведінки для різновікових груп дітей та молоді.
7. Розробити і впровадити соціальну рекламу з питань профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу в навчальних закладах, закладах охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, засобах міського та приміського пасажирського транспорту, місцях масового відпочинку молоді (студентські табори, дискотеки, нічні клуби тощо).
8. Розробити і видати для педагогічних, медичних і соціальних працівників методичні матеріали щодо проведення семінарів з проблем пропаганди серед дітей та молоді здорового способу життя, профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу та започаткувати проведення таких семінарів.
9. Організувати проведення семінарів для студентів (учнів) — волонтерів з метою проведення роботи з молоддю за методом передачі знань «рівний-рівному» (peer-education).
10. Запровадити систематичне проведення семінарів з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу та формування навичок безпечної поведінки для членів збірних спортивних команд України, вихованців дитячо-юнацьких спортивних шкіл, спортивних дитячо-юнацьких шкіл олімпійського резерву, шкіл вищої спортивної майстерності, вищих училищ фізичного виховання і центрів олімпійської підготовки.
11. Сприяти проведенню спеціалістами центрів соціальних служб для молоді індивідуальних консультацій, лекцій і семінарських занять з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу, наркоманії та пропаганди здорового способу життя серед шкільної, студентської молоді, курсантів, військовослужбовців строкової служби, молоді, що не працює та не навчається, батьків.
12. Забезпечити широке інформування населення про заклади і установи, які проводять консультаційну, профілактичну роботу та здійснюють діагностику ВІЛ-інфекції/СНІДу.
13. Сприяти діяльності мобільних пунктів для дітей та молоді (передусім у сільській місцевості) з проблем здорового способу життя, профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу.
14. Проводити інформаційно-консультаційну роботу з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу в лікувально-фізкультурних диспансерах та інших медичних закладах фізкультурно-спортивного спрямування.
15. Створити пілотні регіональні центри з проведення інформаційно-освітньої роботи з дітьми, молоддю, батьками і педагогами з метою формування мотивацій до здорового способу життя і навичок безпечної поведінки.
16. Створити у структурі закладів охорони здоров’я мережу кабінетів для молоді («клінік, дружніх до молоді») з метою надання безоплатних анонімних послуг з питань репродуктивного здоров’я, профілактики та лікування хвороб, що передаються статевим шляхом, ВІЛ-інфекції/СНІДу.
17. Провести Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Ефективні форми роботи з попередження епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу серед дітей та молоді».
18. Вивчити і поширити передовий зарубіжний досвід щодо інформування населення про загрозу ВІЛ-інфекції/СНІДу та формування у дітей та молоді навичок безпечної поведінки за такими напрямами:
діяльність громадських, дитячих і молодіжних організацій стосовно профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу;
діяльність закладів соціального спрямування для неповнолітніх та молоді (соціальні служби, «телефони довіри», громадські приймальні, центри ресоціалізації наркозалежної молоді тощо).
інформаційно-просвітницька робота в навчальних закладах з проблеми попередження хвороб, що передаються статевим шляхом, і ВІЛ-інфекції/СНІДу.
19. Створити і забезпечити функціонування загальноукраїнського тематичного веб-сайту в мережі Інтернет для накопичення інформації щодо діяльності державних та громадських організацій з питань протидії епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу.
20. Видати інформаційний довідник з питань діяльності державних і недержавних вітчизняних і зарубіжних закладів та установ, які проводять консультативну, профілактичну роботу та здійснюють діагностику ВІЛ-інфекції /СНІДу.
21. Створити єдиний міжгалузевий інформаційний центр з питань профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу.
22. Забезпечити систематичне проведення для журналістів навчальних семінарів (у тому числі інтернет-семінарів) з різних аспектів проблеми ВІЛ-інфекції/СНІДу.
23. Вивчати і поширювати передовий вітчизняний та зарубіжний досвід щодо формування у громадськості толерантного ставлення до ВІЛ-інфікованих осіб.
24. Створити призначені для журналістів навчальні посібники та відеоматеріали з питань здорового способу життя, у тому числі методик висвітлення проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу.
25. Створити прес-клуб «Анти-СНІД» для обміну досвідом висвітлення у засобах масової інформації проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу.
26. Розробити засади проведення єдиної координованої державної інформаційної політики щодо ВІЛ-інфекції/СНІДу.
27. Забезпечити систематичне (не рідше одного разу на квартал) проведення прес-конференцій із залученням фахівців з медичних та соціальних аспектів ВІЛ-інфекції/СНІДу.
28. Запровадити проведення для друкованих та електронних засобів масової інформації щорічного конкурсу на кращу соціальну рекламу з питань профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу.
29. Вжити заходів до вміщення у провідних друкованих засобах масової інформації загальнодержавної, регіональної та місцевої сфери розповсюдження щомісячних тематичних публікацій з проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу.
30. Забезпечити випуск щороку на національних та обласних радіоканалах щонайменше 10 радіопрограм, присвячених проблемам ВІЛ-інфекції/СНІДу, тривалістю до 10 хвилин.
31. Організувати щоквартальний вихід в ефір щонайменше трьох телевізійних програм, присвячених профілактиці ВІЛ-інфекції/СНІДу, та 3-5 сюжетів в інформаційних передачах на національних та обласних телеканалах.
32. Забезпечити систематичну публікацію науково-практичних статей, інформаційно-методичних розробок з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу у фахових періодичних виданнях (медичних, юридичних, педагогічних, психологічних та інших).
Цільова комплексна програма
«Фізичне виховання — здоров'я нації»
Необхідність розроблення та передбачувані наслідки реалізації Цільової комплексної програми «Фізичне виховання — здоров’я нації»
У сучасних умовах в Україні склалася критична ситуація із станом здоров’я населення. Несприятливі природні умови стали причиною зростання кількості хворих дітей. продолжение
--PAGE_BREAK--
Радикально змінити ситуацію за рахунок існуючої в країні традиційної системи охорони здоров’я населення неможливо через відсутність необхідних коштів на її розвиток.
Водночас органи влади розвинутих країн світу надають програмного значення питанням розвитку фізичного виховання, фізичної культури і спорту, розглядаючи їх як найбільш економічно вигідний та ефективний засіб профілактики захворюваності, зміцнення генофонду та розв’язання інших соціальних проблем.
Наявна в Україні система фізичного виховання, фізичної культури і спорту перебуває у кризовому стані і не може задовольнити потреб населення. Це зумовлено деякими об’єктивними і суб’єктивними факторами розвитку існуючої системи фізичного виховання і спорту.
Основними завданнями Програми є:
сприяння духовному і фізичному розвитку молоді, виховання у неї почуття громадянської свідомості та патріотизму, бажання активно сприяти утвердженню державності в Україні;
розвиток фізкультурно-спортивного руху в Україні з урахуванням змін у всіх сферах суспільного життя та ціннісних орієнтаціях населення України;
забезпечення переорієнтації практичної діяльності галузі на розв’язання пріоритетної проблеми — зміцнення здоров’я населення засобами фізичного виховання, фізичної культури і спорту;
створення умов для задоволення потреб кожного громадянина України у зміцненні здоров’я, фізичному та духовному розвитку;
виховання у населення України відповідних мотиваційних та поведінкових характеристик, активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя;
забезпечення передових позицій у міжнародному спортивному русі, спорті вищих досягнень, сприяння розвитку олімпійського руху в Україні, піднесення міжнародного авторитету держави у світовому співтоваристві.
Напрями реалізації завдань Програми:
формування нових підходів до фізичного виховання і спорту, виходячи з існуючих соціально-економічних реалій;
визначення пріоритетів у діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення здоров’я дітей, учнівської та студентської молоді, робітників, службовців та інших працівників;
запровадження ефективної моделі фінансування потреб галузі в умовах переходу до ринкової економіки;
впровадження дієвої системи фізкультурної просвіти населення, яка б сприяла формуванню традицій і культури здорового способу життя, престижу здоров’я, залученню громадян до активних занять фізичною культурою і спортом;
створення умов для зайняття сільського населення фізичною культурою і спортом;
впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-спортивної діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих і регіональних особливостей, традицій, економічних факторів, умов праці та вільного часу населення;
розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства України з питань фізичної культури і спорту, охорони здоров’я та навколишнього природного середовища, соціального захисту, освіти, культури;
реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху, стимулювання створення широкої мережі фізкультурно-спортивних клубів, які забезпечили б належне проведення фізкультурно-оздоровчої роботи;
визначення та задоволення загальнодержавних і регіональних потреб у кваліфікованих кадрах; підготовка нового покоління спеціалістів, підвищення їх професіоналізму на всіх рівнях діяльності у сфері фізичного виховання, фізичної культури і спорту;
забезпечення збереження наявної матеріально-технічної бази, поліпшення умов її функціонування, визначення стратегічних напрямів дальшого розвитку;
удосконалення системи підготовки національних збірних команд, спортивного резерву, підвищення якості функціонування дитячо-юнацьких спортивних шкіл, науково-методичного та медичного забезпечення діяльності відповідних структур;
надання державної підтримки становленню та впровадженню ефективних форм організації реабілітаційної та спортивної роботи з особами, які мають уроджені та набуті вади фізичного і розумового розвитку та проживають в екологічно несприятливих умовах.
Реалізація Програми матиме такі соціальні та економічні наслідки:
у соціальній сфері:
підвищення міжнародного іміджу України як держави, в якій створено умови для відновлення індивідуального здоров’я як стану повного фізичного та психічного благополуччя населення, самовияву, доведення тривалості життя до рівня розвинутих країн;
створення умов для реалізації творчого потенціалу різних верств населення, особливо молоді, спрямування їх на духовне та фізичне становлення і самовдосконалення засобами фізичної культури і спорту;
зміна соціального менталітету та формування навичок участі у демократичних соціальних інститутах шляхом залучення громадян, особливо молоді, до клубних форм роботи;
збільшення до 2005 року чисельності представників різних верств населення, у тому числі дітей та підлітків, які регулярно займаються різними видами фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи, не менш як на 1 млн. чоловік, що має забезпечити зниження рівня злочинності серед підлітків та молоді майже на 30 відсотків, зупинити поширення наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, підвищити рівень соціальної стабільності в Україні;
зменшення вдвічі кількості дітей, учнівської та студентської молоді, які мають відхилення у фізичному розвитку, та підвищення рівня фізичної готовності молоді до служби у Збройних Силах України;
створення цивілізованих умов для соціальної адаптації та реабілітації інвалідів і осіб з уродженими вадами фізичного і розумового розвитку;
в економічній сфері:
зменшення майже на 20 відсотків бюджетних витрат, пов’язаних з тимчасовою непрацездатністю, лікуванням та перебуванням у стаціонарних закладах охорони здоров’я, з дальшим спрямуванням вивільнених коштів на соціальні потреби;
підвищення якості трудових ресурсів засобами фізичної культури і спорту, посилення здатності працюючих адаптуватися до зростаючих вимог сучасного виробництва;
створення додаткової кількості робочих місць за рахунок збільшення обсягів надання різних видів фізкультурно-оздоровчих послуг;
залучення позабюджетних коштів на розвиток фізичної культури і спорту;
економія державних коштів, призначених для реалізації суміжних програм у сфері гуманітарної та соціальної політики.
Реалізація Програми здійснюється за такими напрямами:
1. Фізкультурно-оздоровча та спортивна робота:
фізичне виховання і фізкультурно-оздоровча робота у навчально-виховній сфері;
фізкультурно-оздоровча робота у виробничій та соціально-побутовій сферах;
спортивна діяльність.
2. Фізичне виховання та спортивна діяльність населення із специфічними професійними та фізичними характеристиками:
фізична підготовка військовослужбовців, особового складу правоохоронних органів та інших військових формувань;
фізкультурно-оздоровча реабілітаційна та спортивна діяльність серед інвалідів;
фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність серед сільського населення.
3. Система забезпечення розвитку галузі, що включає кадрове, науково-методичне, матеріально-технічне, фінансово-економічне, медико-біологічне, інформаційне, нормативно-правове, організаційне забезпечення та вдосконалення міжнародних зв’язків.
Висновки
Неблагополучна родина в психолого-педагогічній літературі розглядається насамперед з погляду впливу свого морального потенціалу на розвиток і формування особистості дитини. Неблагополучна родина найчастіше є причиною появи соціально запущених дітей і підлітків з девіантною поведінкою, хоч необхідно визнати, що є випадки, коли в таких родинах виростають морально виховані люди.
Діти з неблагополучних сімей характеризуються відхиленнями в загальному фізичному розвитку, спостерігаються відхилення в розвитку невідповідно віку, різні психічні розлади.
До основних складових здорового способу життя належать: спосіб життя, культура, здоров'я в ієрархії потреб, мотивація, зворотні зв'язки, настанова на довге здорове життя, навчання здоров'ю.
До основних засобів формування здорового способу життя належать природні сили природи та гігієнічні фактори.
Дітям з неблагополучних сімей обов`язково потрібна соціальна та психологічна допомога. Допомогти дитині формувати здоровий спосіб життя можна застосувавши засоби психологічної корекції психіки, щоб дитина змінила свої погляди, своє відношення до себе та спробували змінити своє життя на краще. продолжение
--PAGE_BREAK--
Ми розглядаємо систему ССМ як складну, організовану, поліфункціональну систему, що має певну структуру і містить у собі певну кількість взаємозалежних у тій чи іншій мірі елементів. Важливість розгляду системи ССМ з позиції цілісності продиктована необхідністю виявити закономірності, внутрішню детермінацію її властивостей, зв'язків, визначити можливості ефективного управління цією системою на різних рівнях.
В профілактичній роботі центри ССМ віддають перевагу масовим та груповим формам роботи, і, на жаль, значно менше індивідуальному підходу щодо соціально-психологічної допомоги молоді з девіантною поведінкою. Однією з форм соціально-психологічної допомоги підліткам та молоді з груп ризику є залучення їх до роботи клубів. З метою активізації цієї роботи у системі центрів ССМ створюється мережа різного типу молодіжних клубів та об'єднань, завданням яких є вироблення у молодих учасників клубу навичок психологічної стійкості, здорового способу життя.
Соціально-психологічна допомога фахівцями центрів ССМ надається і під час проведення спеціальних рейдів з метою виявлення бездоглядних дітей, неповнолітніх жебраків, дітей, котрі не відвідують школи, дорослих осіб, які втягують неповнолітніх в злочинну діяльність, незаконні дії з наркотичними речовинами. З таким контингентом дітей проводиться психолого-корекційна робота.
Формуванню здорового способу життя серед дітей та молоді сприяє реалізація таких програм: програма профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу, цільова комплексна програма «Фізичне виховання — здоров'я нації».
Література
Абаскалова Н.П. Теорія і практика формування здорового способу життя учнів і студентів у системі «школа-вуз»: Автореф. докт. дис. Барнаул, 2000. — 48 с.
Алмазов Б.Н. Психическая средовая дезадаптация несовершеннолетних. — Свердловск, 1986. – 112 с.
Банард Р.Т., Байярд Дж. Ваш беспокойный подросток. — М: Просвещение, 1991. 224 с.
Божович.Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. — М.: Просвещение, 19G8. — 468 с,
Больсевич В.К., Лубышева Л.И. Фізична культура; молодь і сучасність //Теор. і практ. фіз. культ., 1995, № 4, с. 2-7.
Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи: Записки детского психиатра: Кн. для учителей и родителей. — М.: Просвещение. 1988. — 236 с.
Вакулов А.Д., Бутин И.М. Развитие физических способностей детей: книга для малишей и их родителей. – М., 1996.
Василькова Ю.В. Социальная педагогика. – М.: Академия, 1990.
Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. — М.: Медицина, 1983. — 256 с.
Міщик Л.І. Соціальна педагогіка. – Запоріжжя, ЗДУ, 1999.
Нефедов В.И. Искусство воспитания в семье. — Минск. «Нар. асвета», 1971. — 174 с.
Раттер М.: Помощь «трудным детям». — М.: Прогресс, 1987. — 424 с.
Соціальна педагогіка / За ред. А.Й.Капської. – К.: ЦНЛ, 2003. – 256 с.
Степонов ВТ. Психология трудных школьников. М.: Академия, I996. — 320 с.
Столярів В.И., Биховська И.М., Лубишева Л.И. Концепція фізичної культури і фізкультурного виховання (інноваційний підхід) //Теор. і практ. фіз. культ., 1998, № 5, с. 11-15.
Татарникова Л.Г. із соавт. Валеология — основа безпеки життя дитини. — СПб: Петрос, 1997. — 240 з
Свириденко С. Дбаємо про здоров’я дітей: Програма основ здорового способу життя. Початкова школа, — 1998, №9.
Трещева О.Л. Програмно-методические основы обучения здоровому образу жизни учащихся. Теория и практика физической культуры. 2000. — № 10.
Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Пособие для учителя. /Под ред. А.М.Шлемина. – М., 1988.