--PAGE_BREAK--субкультуривважалисясоціальноюпатологією. Єдиним дозволеним молодіжним об’єднаннямбувкомсомол, однак у70-е роки почали з’являтися різноманітні неформальні угрупування, які були вимушені знаходитися в „андеґраунді”. Ітількизпочатком перебудову і процессів гласності вони змогли заявити про себе у повний голос.
Їх появав кінці 70-х на початку 80-х років був свого роду протест частини молоді проти формалізму в громадських організаціях, незадовільну організацію дозвілля, однак цейпроцес прийняв перекручені, найчастіше соціально небезпечні форми.
Велика частина таких угруповань формувалася навколо різних музичних смаків і стилів (металісти, роллінги, брейкери, бітломани і т.п.); в деяких ціннісні орієнтації мали деякі політичний та ідеологічний відтінок (ностальгісти, пацифісти, зелені). Виділялися групи аполітична характеру (хіпі, панки, люди системи) і, так звані, «Мітьки», що виділялися самоіронією і гротескно підкресленим стилем «alaРусь». Формувалися угруповання, що сповідали «культ м'язів» і фізичної сили (качки) і кріміногені групи, що об'єднувалися на базі агресивності, жорсткої організованості та протиправної діяльності (гопники, любери і т.п.), більшість з яких надихалися гаслами боротьби зі «злом» в особі хіпі, панків і т.п. рухів.
Однак всі ці групи не формувалися природно, а лише були копіями західних субкультур, і більше нагадувала не копії, а карикатури. Формування субкультур практично завершилося в 1992-1994 гг., Утворивши певну систему, що складається зтих, щоспеціалізуються на певному виді дозвілля, творчого самовираження і соціальної маніфестації угруповань, хоча, звичайно, в цій системі і сьогодні йдуть процеси зміни.
1.3 Причини „відходу” молоді до субкультур
Чому ж молодіжні субкультури отримали таке поширення?
По-перше, у субкультурній спільноті підліток отримує можливість належати до обраній групі однолітків, що є для нього референтною, виникає об'єднуюче почуття «ми», що підвищує рівень психологічної значущості кожного.
По-друге, субкультура дозволяє молодій людині краще відчути і проявити самостійність свого «я».
По-третє, вона допомагає підліткузвільнитися від переживань, викликаних конфліктом з світом дорослих, з пануючої в суспільстві культурою. [1]
Період активної ціннісно-творчої діяльності стикається у молодої людини з обмеженим характером практичної, творчої діяльності, неповним включенням молодої людини в систему суспільних відносин. Звідси в поведінці молоді поєднання суперечливих рис — прагнення до ідентифікації та відокремлення, конформізм і негативізм, наслідування і заперечення загальноприйнятих норм, прагнення до спілкування і уникнення спільноти, відчуженість від зовнішнього світу.
Нестійкість і суперечливість молодіжноїсвідомості впливають на багато які форми поведінки і діяльності особистості. Така характеристика молодіжноїсвідомості визначається низкою об'єктивних обставин.
По-перше, в сучасних умовах ускладнився і подовживсясам процес соціалізації, та іншими стали критерії її соціальної зрілості. Вони визначаються не тільки її вступом у самостійне трудове життя, але й завершенням освіти, набуттям професії, реальними політичними і громадянськими правами, матеріальноюнезалежністю від старших. Дія даних факторів не одночаснаі не однозначнав різних соціальних групах, тому засвоєння молодою людиною системи соціальних ролей дорослих виявляється суперечливим. Він може бути відповідальним і серйозним в одній сфері і відчувати і вести себе як підліток в іншій.
По-друге, становлення соціальної зрілості молоді відбувається під впливом багатьох відносно самостійних чинників — сім'ї, школи, трудового колективу, засобів масової інформації, молодіжних організацій та стихійних груп. [10]
В якості причин «відходу в андеграунд», молодь називає:
1) Виклик суспільству, протест.
2)Виклик родині, нерозуміння в родині.
3) Небажання бути як усі.
4) Бажання утвердитися в новому середовищі.
5) Звернути насебе увагу.
6) Не розвинена сфера організації дозвілля для молоді в країні.
7) Копіювання західних структур, течій, культури.
8) Релігійні ідейні переконання.
9) Данина моді.
10) Відсутність мети у житті.
11) Вплив кримінальних структур, хуліганство.
12) Вікові захоплення.
Розділ 2. ТИПОЛОГІЯ І СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ МОЛОДІЖНОЇ СУБКУЛЬТУРИ
2.1 Поняття молодіжнихсубкультур
Під культурою розуміються переконання, цінності, які є спільними для певної групи людей, які служать для упорядкування досвіду і регулювання поведінки членів цієї групи. Відтворення і передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації.
Система норм і цінностей, що відрізняють групу від більшості товариств, називається субкультурою. Вона формується за такими ознаками: вік, етнічне походження, релігія, соціальна група, місце проживання і т.д. Цінності субкультури не означають відмови від національної культури, прийнятої більшістю, вони виявляють лише деякі відхилення від неї. Однак більшість людей несхвалюють субкультуриі відноситься до них з недовірою.
Молодіжні субкультури — феномен міської культури західного типу. Основний фактор, що привертає молодь в субкультури — прагнення придбати зовнішні, формальні характеристики, що дозволяють виділятися із загальної знеособленого маси населення мегаполісу. В основному представники молодіжних субкультур об’єднуються за зовнішнім характеристикам — одяг, зачіски, музика, місця спілкування і т.д. Іноді група активно виробляє норми або цінності, які явно суперечать пануючій культурі, її змісту та форм. На основі таких норм і цінностей формуються контркультури (наприклад, хіпі). Так, у чималої кількості молодих людей відсутня чітко виражена особистісна самоідентифікація, сильні поведінкові стереотипи. Позиція відчуження проглядається як у відношенні до соціуму, так і в міжгенераціонном спілкуванні.
Соціальне відчуження проявляється найчастіше в апатії, байдужості до політичного життя суспільства, так звана позиція «стороннього спостерігача». Що стосується міжгенераціонного спілкування — сьогодні у молодого покоління воно нерідко виливається в повне заперечення всіх «маминих» цінностей. Особливо виразно це протиставлення простежується на рівні культурних (у вузькому сенсі) стереотипів молоді: є «наша» мода, «наша» музика, а є — «мамина», «застаріле», яке пропонується інституційними засобами гуманітарної соціалізації. І тут виявляється третій аспект відчуження молодіжної субкультури — це культурне відчуження. Саме на цьому рівні субкультура молодого покоління набуває помітні контркультурніелементи: дозвілля, особливо юнацтвом, сприймається як основна сфера життєдіяльності, і від задоволеності їм (дозвіллям) залежить загальна задоволеність життям молодої людини. Загальна освіта для школяра і професійна для студента як би відходять на другий план перед реалізацією економічних і дозвільний потреб. Цінності національної культури, витісняються схематизованимизразками масової культури, орієнтованими на впровадження цінностей «американського способу життя» в його примітивному і полегшеномувідтворенні.
2.2 Типи субкультур
Толстих А.В. запропонував наступну типологію молодіжних субкультур:
1. політизовані субкультури — беруть активну участь у політичному житті і мають чітку ідеологічну приналежність, неагресивні;
2. еколого-етичні субкультури — займаються побудовою філософських концепцій і ведуть боротьбу за навколишнє середовище («зелені»);
3. нетрадиційні релігійні субкультури — в основному це захоплення східними релігіями (буддисти, культові групи, сатанистів);
4. радикальні молодіжні субкультури — відрізняються організованістю, наявністю лідерів старшого віку, підвищеною агресивністю (кримінальні молодіжні угруповання, любери, скінхеди);
5. субкультури способу життя — групи молодих людей, що формують свій образ життєдіяльності (хіпі, панки);
6. субкультури за інтересами — молоді люди, об'єднані спільністю інтересів — значкісти, філателісти, спортивні та музичні фанати.
7. субкультура «золотої молоді» — характерна для столичних міст — орієнтована на проведення дозвілля (одна з найбільш закритих субкультур). [14]
Фролов С.С. запропонував наступну типологію субкультур:
1. Романтико-ескапістскі субкультури — орієнтовані на відхід від реального життя, побудова власних філософських систем (хіпі, толкіеністи, індіаністи, байкери).
2. Анархіє-нігілістіческіе групи — заперечення загальноприйнятих стандартів, критичне ставлення до багатьох явищ життя (анархіста, панки).
3. Розважально-гедоністичні— орієнтованіна забезпечення дозвілля («золота молодь», рейвери, сноубордистів, репер).
4. Кримінальна субкультура — орієнтована на протистояння закону і правопорядку (готи? (абсолютно не згодна з віднесенням цієї субкультури до кримінальних), скінхеди, банди, гопники, любери). [21]
За специфікоюповедінки членів групи виділяють:
· ПРОСОЦІАЛЬНІ— не несуть загрозу суспільству, несуть позитив і допомагають.
Це соціально-позитивні групи, які приносять користь суспільству. Ці об'єднання вирішують соціальні проблеми культурно-захисного характеру (захист пам'яток, реставрація храмів, екологічні проблеми).
Одні з них — так звані „ЗЕЛЕНІ”. Одна з найбільш гострих проблем — проблема охорони навколишнього середовища, за її рішення і взялися «зелені»— екологічні наслідки будівельних проектів, розміщення та експлуатація великих підприємств без урахування їх впливу на природу і здоров'я людей. Чисельність екологічних неформальних об'єднаньвідносно мала, їх соціальнийта віковий склад неоднорідні. Свою малу численність екологічні групи з лихвою компенсують активністю, яка привертає до них великі маси людей, що виступають на підтримку різних природоохоронних ініціатив.
Інший різновид – „НЕФОРМАЛИ ХУДОЖНЬОЇ СПРЯМОВАНОСТІ”. У багатьох містах на різних бульварах існують виставки самодіяльних художників, скульпторів і т.д. Існують вони цілком офіційно, але не дозволяють вирішити одну з проблем, що стоять перед цим видом самодіяльної творчості — надання молодим художникам можливості виставляти і продавати свої картини.
· КОМП'ЮТЕРНИЙ АНДЕГРАУНД.
Існує наступна структуризація комп'ютерного співтовариства: на самому нижчомурівністоять, так звані юзери (англ. User — користувач). Це найбільш широкий шар комп'ютерного співтовариства. Далі вгору по піраміді, стоїть група, яка називається «Пойнт». За ними йдуть так звані «сісопи» або системні оператори (адміністратори). Діяльністю «сісопів» керують, так звані «мережеві комунікатори».
· АСОЦІАЛЬНІнесуть критику устоям суспільства, але це протистояння не носить крайнього характеру. Вони стоять осторонь від соціальних проблем, але не представляють загрозу суспільства. В основному виконують рекреаційні функції. Приклади: панки, мажори, рокери, хіпі, люди системи.
«Системні» часто привертають увагу перехожих екстравагантноюзачіскою, розмальованоюджинсовоюкурткою, пірсингом. Себе вони називають «піплами», «хайрастими» і вважають себе вільними людьми, незалежними від батьків і суспільства. Погляди «системних» на життя багато в чому допомагають зрозуміти позицію неформалов в цілому. Вони привітні і гостинні, довіряють людям. Вони всі один одного знають, і вважають себе паростками нової культури, в якій немаєбрехні, кривди, грабежів. Ці люди здатні жертвувати останнім заради того щоб створити в країні культуру істиномолодіжну.
· АНТИСОЦІАЛЬНІ— не тільки піддають критиці громадські порядки таустої, але йпрагнуть їх поламати.
Носять яскраво виражений агресивний характер, прагнення затвердити себе за рахунок інших, моральнаглухість.
„БАНДИ” — об'єднання (найчастіше підлітків) за територіальною ознакою. Місто ділиться „бандами”на зони впливу. На „своїй”території члени банди є господарями, із„чужинцями”, щоз'являються (особливо з іншої банди) розправляються вкрай жорстоко. В „бандах”свої закони, свої звичаї. Процвітає культ сили, цінується вміння битися. Покинути банду буває дуже складно: в деяких випадках у „зрадника”навіть стріляють — мовляв, виживеш — вільний.Усі„банди”озброєні, в тому числі вогнепальною зброєю. Зброя пускається в хід без довгих роздумів. „Банди”не тільки ворогуютьодназ іншою, але й здійснюють терор відносно нейтральних підлітків. Останні змушені ставати „даникамибанди”або вступати в неї. У відповідь на дію „банд”і для боротьби з ними „нейтральна молодь”створює власні неофіційні об'єднання. Зрозуміти молодих людей, що входять в ці об'єднання, можна — вони хочуть забезпечити свою безпеку. Але, діючи за принципом „сила силу ламає”, вони йсамі нерідко переступаютьзакон. [15]
2.3Специфічні риси молодіжної субкультури
1. Переважно розважально-рекреативна спрямованість. Поряд з комунікативноюдозвілля виконує в основному рекреатівную функцію (відпочинок, „нічогонероблення”). Рекреативнідозвільніорієнтації підкріплюються основним змістом теле-і радіомовлення, що розповсюджуютьцінності переважно масової культури.
2. «Вестернізації» (американізація)культурнихпотреб таінтересів.Цінностінаціональної культури витісняються стереотипами — зразками масової культури, орієнтованими на впровадження цінностей «американського способу життя» в його примітивному і полегшеномуваріанті, пропагуючи прагматизм, жорстокість, надмірне прагнення до матеріального благополуччя. Спостерігається презирство таких «застарілих» цінностей як ввічливість, повагу до оточуючих.
3. Пріоритет споживчих орієнтації над креативними. Споживання присутнє в культурній самореалізації молоді, і обумовлене потоком переважної культурної інформації (цінності масової культури), що сприяє фоновому сприйняттю і поверхневому закріпленню її у свідомості. Творча самореалізація, як правило, виступає в маргінальних формах.
4. Слабка індівідуалізованність і вибірковість культури. Вибір тих чи інших цінностей пов'язаний найчастіше з груповими стереотипами досить жорсткого характеру — незгодні сильно ризикують поповнити ряди «знедолених», «не престижних» людей з точки зору «натовпу», що зазвичай рівняється на якийсь ідеал — «крутого» (іноді в особі лідера цієї групи).
5. Відсутність етнокультурної самоідентифікації. Народна культура (традиції, звичаї, фольклор тощо) більшістю молодих людей сприймаються як анахронізм. Спроби занесення етнокультурного змісту до процесу соціалізації, в більшості випадків обмежується пропагандою давньоруських звичаїв та православ'я. А етнокультурна самоідентифікація полягає насамперед у формуванні позитивних почуттів до історії, традицій свого народу, тобто того, що прийнято називати «любов'ю до Вітчизни», а не тільки в залученні до однієї конфесії. [3]
Виділяють наступні основні ознаки неформальних об'єднань.
1) Неформальні колективи не мають офіційного статусу.
2) Слабо виражена внутрішня структура.
3) Більшість об'єднань має слабо виражені інтереси.
4) Слабкі внутрішні зв'язки.
5) Дуже складно виділити лідера.
6) Не мають програми діяльності.
7) Діють з ініціативи невеликої групи зі сторони.
8) Являють альтернативу державним структурам.
9) Дуже важко піддаються упорядкованою класифікації.
РОЗДІЛ 3. Вплив субкультури на соціальне виховання особистості
3.1 Основні підходи до дослідження проблеми молодіжної субкультури
Субкультура нерозривно пов'язана і похідна від загальної культури. Соціологи роблять акцент на зв'язок субкультури з певною соціальною групою людей, наприклад, субкультура — це соціальна, етнічна чи економічна група з особливим власним характером в межах загальної культури суспільства [22]. Предметом дослідження при такому підході може виступити субкультура мормонів в США, старообрядців у Росії, кримінального співтовариства (мафії) в Італії. У такому підході вирішуються проблема відносин і взаємодій субкультури із суспільством, проблема співіснування субкультур.
«Молодіжна субкультура» не відразу стала описуватися та аналізуватися саме як субкультура (у даній моделі). Її феномени тривалий час розглядалися як «девіації» (відхилення від норм) і привертали увагу більшою мірою кримінологів, ніж культурологів. Оформлення власне наукового підходу зі своєю методологією включеного спостереження відноситься до 1920-хроків, коли група соціологів і кримінологівіз Чикаго почала збирати дані про підлітковівуличнібандиі різнідевіантнігрупи. Акцент на дослідженні субкультури девіантних груп молоді домінував протягом декількох десятиліть. Це пов'язано, напевне, з природою основного критерію, що визначає специфіку молоді як групи — віком. [17]
Існує цілий ряд концепцій, що пояснюють сутність і причини залучення молоді в ту чи іншу субкультуру.
Соціо-психологічний підхід пов'язував схильність до девіантної поведінки у колективній формі з особливостями підліткового віку. Акцент робився, головним чином, на молодь як жертву соціалізації.Формування субкультур бачилися скоріше як порушення механізмів соціалізації. Провідна ідея полягає в тому, що молоді люди не стають антисоціальнимипісля включення до угруповання: в угруповання приходять саме антисоціально орієнтовані підлітки для підтримки своїх антисоціальних продолжение
--PAGE_BREAK--норм і цінностей.
А. Коен стверджував, що у груп підлітків одного й того ж віку, але по-різному орієнтованих, існують значні відмінності в уявленнях про статус і критерії його досягнення. Для «слухняних учнів із середнього класу» — це освіта, кваліфікація, повага, заміжжя, визнання заслуг з боку значимих дорослих, а в їх особі — суспільства в цілому.Для «хлопчаків з підворіття» — моментальне задоволення, грубість, жорстокість, високий рівень ризику і хвилювання, цінності, які не обіцяють будь-яких похвал з боку дорослих і суспільно значущого визнання. [17]
Т. Парсонс і Ш. Айзенштадт вважали, що всі молодіжні субкультури, незважаючи на поведінку, стиль або сленг, були, в кінцевому рахунку, деякими адаптивним формами, їх існування допомагало суспільству в цілому досягати стабільності, і з цієї точки зору вони були соціально значимими і позитивними. Т. Парсонс бачив основну функцію молодіжної культури в позитивній допомоги, яку надавали молодіжні субкультури процесу важкого переходу дітей удорослий статус. На думку Ш. Айзенштадта, молодіжні субкультури — це період підготовки молодих людей до миру поза родини. Він вважав, що вони грали настільки важливу роль у соціалізації молодих людей, тому що саме молодіжні субкультури створювали набір цінностей, позицій і поведінкових норм, які повертали почуття влади, загублене молодими людьми в результаті їх маргинальной соціо-економічної та культурної позиції в сучасному суспільстві. [2]
Для позначення інтервалу між підлітковістю і дорослістю Е. Еріксон ввів поняття «психосоціального мораторію» — період, коли молодим людям дається відстрочка прийняття ролей і норм дорослих і надається можливість експериментувати зі своєю ідентичністю, пробувати альтернативні ролі і способи життя. Еріксон вважав, що надмірна ідентифікація з представниками контркультури чи кримінальної культури вириває особистість з її соціального оточення, тим самим придушуючи її та обмежуючи розвиток ідентичності. Еріксон показав, що в культурі з жорсткими соціальними нормами (наприклад,в країнах ісламу) проблеми ідентичності мінімізовані, оскільки невеликий вибір можливостей. Американське суспільство, навпаки, надає молоді широкий спектр можливостей, в результаті чого молодь стає більш вразливою щодо проблем ідентичності. Зауважимо, що одним із яскравих проявів кризи ідентичності Еріксон вважав вживання наркотиків. [4]
А.В. Мудрик розглядає вплив субкультури на соціалізацію дітей як специфічний механізм соціалізації, названий їм «стилізований механізм». Серед ознак субкультури їм виділяються: ціннісні орієнтації, норми поведінки, взаємодії та взаємовідносин, бажані джерела інформації, мода, жаргон, фольклор. [13]
Ця традиція домінувала аж до 80-х рр. Постмодерністськітенденції у вивченні молодіжної субкультури висловилися в інтерпретації субкультури як простору гри, експериментувати з ієрархією дорослого світу. Товариство «дозволяє» виражати молоді себе в цій сфері. Молодь, в свою чергу, не втрачає свогозв'язку із загальною культурою, розділяючи її фундаментальні норми та цінності. Сучасні дослідження орієнтуються на вивчення нових форм культурнрїактивностісучасної молоді. Особлива увага приділяється формам тілесного догляду і насолоди. Експерименти зі своєю зовнішністю здійснюються вже не тільки через одяг, а через тіло: гоління голови, татуювання, нанесення шрамів. Навіть вживання наркотиків, розглядається як своєрідний спосіб експериментування, маніпуляції зі своєю тілесності і чуттєвістю. Вплив ідей постмодернізму призвівдо того, що на певному етапі на Заході практично перестали говорити про субкультури, прийнявши їх як даність.
3.2 Соціалізація підлітка
Соціалізація — безперервний, багатогранний процес, який триває протягом усього життя людини. Але найбільш інтенсивно він протікає в дитинстві і юності, коли закладаються всі базові ціннісні орієнтації, засвоюються соціальні норми і відхилення. Найбільш важливе значення для соціалізації підлітка має соціум. При народженні дитина розвивається в основному в родині, у подальшому вона освоює все нові й нові середовища — дошкільні установи, компанії друзів, дискотеки і т.д. З віком освоєна дитиною «територія» соціального середовища все більше і більше розширюється.
При цьому підліток немов би постійно шукає і знаходить те середовище, яке для нього найбільшою мірою комфортне, де підлітка краще розуміють, ставляться до нього з повагою і т.д. Для процесу соціалізації важливе значення має, які установки формує те чи інше середовище, в якому знаходиться підліток, який соціальний досвід може накопичуватися у нього в цьому середовищі — позитивний або негативний.
Підлітковий вік, особливо з 13-15 років — це вік формування моральних переконань, принципів, якими підліток починає керуватися в своїй поведінці. У цьому віці з'являється інтерес до світоглядних питань, таким, як виникнення життя на Землі, походження людини, сенс життя. Моральні переконання підлітка складаються під впливом навколишньої дійсності. Вони можуть бути помилковими, неправильними, спотвореними. Це має місце в тих випадках, коли вони складаються під впливом випадкових обставин, дурного впливу вулиці, неблаговидних вчинків.
У тісному зв'язку з формуванням моральних переконань молодих людей складаються їх моральні ідеали. У підлітка молодшого віку в якості ідеалу виступає образ якої-небудь конкретної людини, в якій він бачить втілення якостей, які він високо цінує. З віком у молодої людини спостерігається помітний «рух» від образів близьких людей до зображень осіб, з якими він безпосередньо не спілкується. Старші підлітки починають пред'являти більш високі вимоги до свого ідеалу. У зв'язку з цим вони починають усвідомлювати, що оточуючі, навіть дуже улюблені та шановані ними, в більшості своїй самі звичайні люди, гарні і гідні поваги, але не є ідеальним втіленням людської особистості. Тому в 13-14 літньому віці особливе розвиток набувають пошуки ідеалу за межами близьких родинних стосунків.
У підлітків починають формуватися і розвиватися самосвідомість, потреба в усвідомленні та оцінки своїх особистісних якостей. Формування самосвідомості — один з найважливіших моментів у розвитку особистості підлітка. Факт формування і зростання самосвідомості накладає відбиток на всю психічну життя підлітка, на характер його навчальної та трудової діяльності, на формування його ставлення до дійсності. У підлітка з'являється досить помітне прагнення до самовиховання — прагнення впливати на себе, формувати ті якості особистості, які він вважає позитивними, і долати негативні, боротися з недоліками. У підлітковому віці складаються і закріплюються риси характеру. Однією з найбільш характерних особливостей підлітка, пов'язані зі зростанням його самосвідомості, є прагнення показати свою «дорослість». Переоцінюючи можливість своїх вікових здібностей, підлітки приходять до переконання, що вони нічим не відрізняються від дорослих людей. Звідси їх прагнення до самостійності і «незалежності», хворобливе самолюбство і образливість, гостра реакція на дорослих, які недооцінюють їх права та інтереси. [8]
Для підліткового періоду характерні:
1. Потреба в енергетичній розрядці;
2. Потреба усамовихованні; активний пошук ідеалу;
3. Відсутність емоційної адаптації;
4. Схильність до емоційного зараження;
5. Критичність;
6. Безкомпромісність;
7. Потреба в автономії;
8. Огидадо опіки;
9. Значимість незалежності як такої;
10. Різкі коливання характеру та рівня самооцінки;
11. Інтерес до якостей особистості;
12. Потреба бути;
13. Потреба щосьзначить;
14. Потреба в популярності;
15. Гіпертрофія потреби в інформації.
У підлітків з'являється бажання вивчати своє «Я», зрозуміти, на що вони здатні. У цей період вони прагнуть себе затвердити, особливо в очах однолітків, піти від усього дитячого. Все менше орієнтуються на сім'ю і звертаються до неї. Тим часом зростає роль і значення референтних груп, з'являються нові образи для наслідування. Підлітки, що втратили орієнтир, не мають підтримки серед дорослих, намагаються знайти ідеал або зразок для наслідування. Таким чином, вони примикають до тієї чи іншої неформальної організації. Одна з особливостей таких груп — суперництво, в основі якого лежить потреба самоствердження. Молода людина прагне зробити щось краще, ніж інші, випередити у чомусь навіть самих близьких йому людей. Саме в просторі неформального спілкування можливий первинний, самостійний вибір підлітком свого соціального оточення та партнера. А прищеплення культури цього вибору можливе лише в умовах терпимості дорослих. Нетерпимість, схильність до викриття та моралізаторство провокують підлітків до протестних реакцій, часто з непрогнозованими наслідками.
3.3Дослідження впливу субкультури на соціальне виховання підлітків
У субкультурі реалізується одна з основних потреб учнів — вибудовування образу «Я». Вплив неофіційною юнацької субкультури забезпечує компенсацію негативного ставлення до себе, низького рівня самоповаги, неприйняття образу власного тіла (невідповідності зовнішнього вигляду еталонів маскулінності і фемінімності). Субкультура виступає як форма самопред'явлення людини на культурно-естетичному рівні, коли людині подобається, перш за все, музика, одяг і т.д. Емоційна привабливість «неформального» стилю життя нерідко знижує значущість цілеспрямованої діяльності (навчання, хобі), сприяє розмивання життєвих перспектив. Передумовами до таких обставин є погана успішність в школі. Крім цього, у старшокласників — представників неофіційних юнацьких субкультур виникають ускладнення у взаєминах з дорослими й однолітками, що викликаються як провокуючим іміджем, так і некомпетентністю у спілкуванні. Відсутність узгодженості у сфері спілкування, посилюється після того, як школяр починає пред'являти себе як представник субкультури. [16]
Внаслідок впливу субкультури можна виділити три ймовірних наслідки для соціалізації:
· позитивна тенденція (освоєння соціальних ролей у групі однолітків, соціальне та культурне самовизначення на основі соціальних проб і експериментування),
· соціально-негативна (наркотизації, прийняття ідеології націоналізму, екстремізму, залучення до кримінальної способу життя),
· індивідуально-негативна (мораторій на соціальне та культурне самовизначення, самовиправдання інфантилізму і ескапізму — «втечі» від соціальної реальності).
субкультура молодіжний соціальнийвиховання
Висновок
В даній праці розглядалася дуже актуальна проблема молодіжних субкультур, більшість з яких є неформальними. Все більше і більше підлітків у нашій країні ідентифікують себе з якоюсь субкультурою. А через те, що неформальні субкультури не є офіційними, не мають плану дій і не контролюються органами суспільного виховання – вони потенційно небезпечні для молоді.
До певного часу субкультури розглядалися виключно як девіація, і така стереотипічна думка існує і до сьогодні серед більшості дорослого населення нашої країни.
Втім, проводилися дослідження щодо вивчення неформальних угруповань, зокрема великий внесок зробили Т. Парсонс і Ш. Айзенштадт, які вважали, що всі молодіжні субкультури є деякими адаптивним формами для досягати стабільності у суспільстві (допомога у процесі переходу дітей у дорослий статус, підготовка молодих людей до миру поза родини) і Е.Еріксон, який ввів поняття „психосоціального мораторію” — періоду, коли молодим людям дається відстрочка прийняття ролей і норм дорослих і надається можливість експериментувати зі своєю ідентичністю, пробувати альтернативні ролі і способи життя.
Тому не слід розглядати субкультури лише як негативне явище. Хоча можна виділити три ймовірних наслідки для соціалізації:
· позитивна тенденція (освоєння соціальних ролей у групі однолітків, соціальне та культурне самовизначення на основі соціальних проб і експериментування),
· соціально-негативна (наркотизації, прийняття ідеології націоналізму, екстремізму, залучення до кримінальної способу життя),
· індивідуально-негативна (мораторій на соціальне та культурне самовизначення, самовиправдання інфантилізму і ескапізму — «втечі» від соціальної реальності).
Тобто, з одного боку– цевтеча від сувороїреальності, с другого– деяка проміжна сходинкаміж підлітковістюідорослістю. Але все ж такиубільшій частині випадківзанадтоглибоке зануренняв субкультуру несенегативнінаслідкиіпорушуютьсоціально-комунікативну сферу особистості.
Для більш успішної соціалізації підлітків педагогам, вчителям та батькам необхідно усвідомити, що неформальні субкультури – це реалії нашого часу, на це не можна закривати очі. Якщо ваша дитина „неформал” — не варто її мучити „переучуванням”. Необхідно пристосуватися до даної ситуації і допомогти підліткові подолати важкий для нього час і повернутися в повноцінне суспільство.
На думку автора, розробка проблеми молодіжних неформальних угруповань є дуже перспективною, адже нашу країну ще не захлеснула хвиля повального відходу у субкультури. Нажаль наша країни відстає від європейських країн та Америки, де явище субкультур вже є абсолютно нормальним і досить дослідженим. Але буде не коректно повністю переносити досвід іноземних дослідників на наші реалії, адже ми маємо свій менталітет, особливі риси формування різних соціо-психологічних явищ, які, накладаючись на наш історичний досвід, стають абсолютно унікальними.
Тому, треба ближче придивитися до сучасної молоді, глибше зануритися в їхнє життя, щоб зрозуміти усю підоснову такого явища як молодіжні субкультури і їхній вплив на соціалізацію і самоідентифікацію дитини.
Список литературы
1. gm.pfo.ru/?id=13119– Полномочный представитель Президента РФ в Приволжском федеральном округе/ Причины возникновения субкультур
2. Айзенштадт Ш., От поколения к поколению.М.-Л.: АН СССР, 1956. – 485с.
3. Алпатова П.С., Некоторые проблемы социологического анализа молодежной субкультуры, Социология молодежи/ под ред. проф. Лисовского В.Т. – С.-П.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 1996.
4. БрантоваФ.С., Основные психологические подходыв изучении юности как этапа развития/Психолого-педагогические проблемы образования. Сборник статей кафедры психологии.: АГУ, 2003. — 172с.
5. Гидденс Э. Социология. — М.: УРСС, 2005. — 632с.
6. Добреньков В.И., Кравченко А.И., Социология. Учебник. М.: ИНФРА-М, 2004. – 624с.
7. Кон. И.С., Социологическая психология. Воронеж: МОДЭК, 1999. – 560с.
8. Кон И.С., Психология юношеского возраста. – С-П.: Просвещение, 1989.- 256стр.
9. Кравченко А.И., Культурология: Учеб. пособие для вузов — 3-е изд. — М.: Академический Проект, 2002. — 494с. Формы и механизмы приобщения к культуре, с. 119-148.
10.ЛисовскийВ.Т.,Социология молодежи. — СПб.: Инсайд, 1996. – 352с.
11.Макаренко А.С. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8 т. Методика организации воспитательного процесса. Т5. – М.: 1983. – 361с.
12.Мид M. «Культура и мир детства».
13.Мудрик А.В. Социализация человека: учебное пососбие. М.: Академия, 2004. 304 с.
14.Пономарчук В.А., Толстых А.В. Молодежная субкультура/Всеросийская межвузовская научно-практическая конференция «Эволюция гуманітарного образования в российской высшей школе». – Мурманск, 2007
15.Рычкова Н.А., Дезадаптивное поведение детей: Диагностика, коррекция, психопрофилактика. – М., 2000 – 368с.
16.Сенченко Н.А. Социально-педагогическая помощь старшеклассникам-представителям юношеских субкультур: Дис. канд. пед. Наук – Кострома. 2005.- 214с
17.Смелзер Н. Социология: пер. с англ. — М.: Феникс, 1998. — 688с.
18.Солоухин В.А., Камешки на ладони. — М.: Детская Литература, 2007. –288c.
19.Суоми И.П., Основы воспитания в семье. Учебное Пособие. – Ч: Челябинский гуманитарный институт, 2007. – 204с.
20.Толковый словарь В. Даля – Інтернет сторінка:
/slovardalja.net/word.php?wordid=27675/
21.Фролов С.С. Социология. Учебник. Для высших учебных заведений. М.: Наука, 1994 — 256с.
22.Фрис, С. Социология молодежи. — Лондон, 1994.
23.Харчева В.,Основы социологии. Учебно-методическое пособие для преподавателей. – М.: Институт социологии РАН, 1997. – 77с.
24.Эльконин Д.Б.,Детская психология. — М.: Академия, 2006. – 384с.
25.Методичні рекомендації до написання та офрмлення дипломних робіт за спеціальністю “Психологія”, Д.: РВВ ДНУ, 2009. – 36с.
ДОДАТОК:
ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ СУБКУЛЬТУР
Хіпі
Соціальний склад хіпі неоднорідний, але в першу чергу це творча молодь: починаючі поети, художники, музиканти.
Зовнішній вигляд, форма одягу: незалежно від статі — довге волосся, особлива стрічка навколо голови, на руках — «фєнєчки», тобто саморобні браслети або буси (найчастіше зроблені з бісеру, дерева або шкіри), прикрашений бісером або вишивкою джинсовий мішечок на шиї для зберігання грошей і документів. Колір одягу в основному світлий. Останнє покоління хіппі відрізняють такі атрибути, як рюкзачок і три-чотири кілечкау вухах, рідше в носі (пірсинг). Відома любов хіпі до квітів (одназ самоназв— „діти квітів”) і до ходіння босоніж.
Музичний стиль: із західної музики хіпі воліють психоделічного рок, люблять групу «Doors». Серед російських виконавців високо котирується Борис Гребєнщєков.
Мова, жаргон: велика кількість англійських запозичень, таких як «болт» — пляшка, «Вайн» — вино, «флет» — квартира, «хайр» — волосся, «піпл» — люди. Характерне часте використання зменшувальне суфіксів і слів, що не мають аналогів у літературній мові для позначення специфічних понять, властивих тільки хіпі.
Розваги: з алкогольних напоїв хіпі воліють до вина і портвейну. Досить часто вживають наркотик (зазвичай легкі). Частиною хіпповской ідеології є «вільна любов» — з усіма відповідними наслідками. Хіппі, як правило, пацифісти. Одним з перших був гасло «Make love, not war». (Займає любов'ю, а не війною).
Ідеологія: Типічна зневага до матеріальних цінностей, таких як гроші й дорогі речі. Популярні східні релігії і навчання, серед яких можна виділити рух растоманов, шанувальників культу Джа.
Толкієністии рольовики
У молодіжній культурі 90 років з'явилася толкієністка субкультура. Толкієністи і взагалі рольовики (любителі рольових ігор) з самого початку були частиною субкультури хіпі, але останнім часом їх рух настільки розрісся, що до своїх лав вони почали включати багатьох не-хіпі. Толкієністи — шанувальники відомого англійського філолога і письменника Джона Рональда Руела Толкієна, (на сленгу толкіеністов — Професор), він народився в 1892, а помер у 1973р. Книги Дж.Р.Р.Толкієна «Володар кілець», «Сільмаріон» та інші відносяться до жанру fantasy — казкової фантастики. Толкієна створив у своїх творах чарівний світ Середзем’я, населений чудовими істотами, одні з яких були запозичені ним з фольклору різних народів світу (ельфи, Тролль, гноми і т.д.), інші — вигадані письменником (наприклад, Хоббіта, гібрид людини і кролика ), кожен зі своєю історією, географією і навіть зачатки свого мови (скажімо, ельфійскої). Толкієністи вживаються в цей світ уявляючи себе його жителями. Звідси незвичайні моделі поведінки в повсякденному житті. Так, толктєніст, який вважає себе ельфів, намагається вести себе подібно до того, як, на його думку зробив би справжній ельф. Під час ігор група молодих людей виїжджає в ліс, де розподіливши ролі, розігрує сценки з творів Толкієна. продолжение
--PAGE_BREAK--