Теорії організованого капіталізму й державно-монополістичногокапіталізму
Першими теоріями,у рамках яких була зроблена спроба осмислити й пояснити здійснені в кінці XIX — початку XX ст. соціальні зміни, були теорія «організованого капіталізму»і теорія «державно-монополістичного капіталізму». Ці теорії виникаютьпрактично одночасно й мають спільність походження, оскільки обидві вонивкорінені в марксистській соціології й політекономії. Крім загальногопоходження вони мають цілий ряд загальних рис, на які варто вказати.
І теоріяорганізованого капіталізму, і теорія державно-монополістичного капіталізмуорієнтовані на системний аналіз економічних, соціальних, політичних іідеологічних явищ, причому економічні відносини розглядаються в якості що маютьвизначальне значення. Обидві теорії претендують на цілісну тематизацію йпояснення образа або типу суспільства, що представляється як зовсім певний етапісторичного розвитку. Для обох теорій описувані події розігруються увсесвітньо-історичному масштабі й так чи інакше торкаються всього миру. На нашудумку, теорія організованого капіталізму, у меншому ступені, а теоріядержавно-монополістичного капіталізму, або імперіалізму — у більшої, фактичноявляють собою перші соціологічні теорії глобалізації. Соціальні й історичнітрансформації розглядаються в них які відбуваються повсюдно й зачіпають всірегіони, і території. Це й фіксується ленінським поняттям "імперіалізм".Обидві теорії, нарешті, претендують на розробку проблем внутрішньої політики йсоціального керування.
Розходженняполягає в тому, що в рамках теорії організованого капіталізму створюютьсярецепти, орієнтовані на реформізм, на еволюційну трансформацію капіталізму поучасті різних класів у державному контролі або безпосередньому керуваннівиробництвом з метою соціал-демократичної трансформації суспільства, у той часяк теорія державно-монополістичного капіталізму є чітко антикапіталістичної,антиреформістської, революційної. Вона описує пізню, кризову, на думку їїавтора В.І. Леніна, фазу капіталізму з його протиріччями.Організований капіталізм
Теоріяорганізованого капіталізму як теорія суспільства й тих соціально-економічних ікультурних трансформацій, які набирають хід наприкінці XIX — початку XXстоліття, була розроблена австрійськими марксистами і є складовою частиноютеорії в історії думки, що одержала популярність як австромарксизм. Їїголовними представниками були люди, що виявили себе не тільки як найбільшімарксистські теоретики, але і як реальні політики.
Поняття «організованийкапіталізм» було уведено в науковий оборот Рудольфом Гільфердінгом. Воноз'являється у Гільфердінга в контексті його досліджень, у відомій мерірезюмуючи їхній підсумок. В 1910 р. у Відні вийшла у світло його робота «Фінансовийкапітал», у якій він, опираючись на це поняття, дав всебічний аналізосновних понять.
Рудольф Гільфердінг(1877 — 1941) — двічі міністр фінансів в 1923 і 1928 — 29 роках в урядах Веймарськоїреспубліки; Карл Реннер (1870 — 1950) в 1918 — 20 роках федеральний канцлерАвстрії; Отто Бауер (1882 — 1938) — фактичний лідер Соціал-демократичної робочоїпартії Австрії з кінця Першої світової війни, в 1918 — 19 роках держсекретар поіноземних справах. Ці люди внесли головний вклад у розвиток теоріїорганізованого капіталізму, і саме ця теорія стала теоретичною основою ПрограмиСоціал-демократичної робочої партії Австрії, прийнятої 3 листопада 1926 р. напартійному з'їзді в Линце.
На його думку,спостереження вже за першими десятиліттями XX в. в області економічного життядозволяють заявити, що епоха вільної конкуренції наближається до кінця. Мовайде, насамперед, про те, що великі монополії здобувають пануюче положення вгосподарстві, і їхній зв'язок з тими банками, у яких концентрується суспільнийкапітал, стає усе більше тісною. Колись розірвані форми промислового,торговельного й банківського капіталу прагнуть до об'єднання у форміфінансового капіталу, і цей капітал стає на службу економіці. Фінансовий капітал- це, по визначенню Р. Гільфердінга, панування в монополістично організованійпромисловості малого числа великих банків, що демонструє тенденцію зм'якшитианархію виробництва й містить передумови до перетворенняанархістсько-капіталістичного господарського порядку в порядокорганізовано-капіталістичний.
Трансформується йроль держави в господарському житті. Небувале посилення його моці, що породжуєтьсяфінансовим капіталом і його політикою, діє в тім же напрямку творення йпідтримки організовано-капіталістичного порядку.
Поряд зекономічною в наявності трансформація всієї системи соціальних відносин. Соціальнаструктура суспільства з'являється як має на вершині соціальної ієрархії «об'єднанічинності капіталістичної монополії й держави», а під ними — працюючі маси,ієрархічно впорядковані як, що служать виробництва. Замість подоланнякапіталістичного суспільства через безпосередній перехід до соціалізму можливо,на думку Гільфердінга, його перетворення в суспільство організованогокапіталізму, значно краще пристосоване до задоволення безпосередніхматеріальних потреб різних класів і дозволу основних соціальних конфліктів.«Організованість» стає відмітною рисою, наприклад, робочого руху, іце дозволяє йому протидіяти процесу зубожіння й боротися за розширення своїхполітичних і соціальних прав, підвищення заробітної плати. Таким чином, якдумав Гільфердінг, відбувається зм'якшення, а не загострення внутрішніхпротиріч капіталізму.
Величезну роль узм'якшенні цих протиріч в епоху організованого капіталізму починає грати держава,що впорядковує всю систему відносин «праці й капіталу», уводитьелементи раціонального планування, які й створюють, згідно Гільфердінгу,можливість поступового переходу до соціалістичного суспільства. В одній зпізніх своїх робіт "Історичні проблеми" Гільфердінг, досліджуючипроцес розширення функцій і компетенції держави у формуванні й регулюваннісистеми суспільно-економічних відносин між економічними класами й групами,уводить поняття «тотальна держава».
Проблематикасоціальної й політичної ролі держави стала однієї із центральних тем утеоретичному дискурсі (так само як і в практичній державній і політичнійдіяльності) всіх представників австромарксизму.
Карл Реннер,наприклад, жорстко розділяв економіку, що продовжує служити «часткою»інтересам капіталістичного класу, і держава, усе більше й більше е «соціальнимадміністратором», що служить "інтересам пролетаріату". Реннерставив перед пролетаріатом завдання «звільнення держави», його «соціалізації»,а Отто Бауер розробив «теорію повільної революції», відповідно доякої використання держави робітничим класом супроводжується повсюднимстворенням соціалістичних інститутів відправлення влади й проведеннясоціалістичних економічних і соціальних реформ.
Ці теоретичніпозиції частково були втілені в життя. Після закінчення Першої світової війни,у період Першої республіки в Австрії, коли співвідношення класових чинностейвідмінювалося убік соціалістів, від імені держави проводилися заходи щодовстановлення 8-вартового робочого дня, підвищенню зарплати й поліпшенню умовпраці, створенню системи страхування по безробіттю, поліпшенню й демократизаціїохорони здоров'я, утворення, житлового будівництва, активно діяли виробничіради. Все це докорінно змінило умови життя робітничого класу й зміцнило серед австромарксистівідею позитивної ролі держави й можливості використовувати його механізми вінтересах трансформації капіталізму в соціалізм.
Практичнадіяльність австромарксистів породила також і дискусію про «народну державу».М. Адлером у роботі «Політична або соціальна демократія» (1926) бувпоставлений питання про «народну державу» як універсальний інститут,як орган, що реалізує загальний інтерес, і відповідно — питання про державу, уякому реалізоване панування демократії. У цій роботі проблематика держави йдемократії в рамках суспільства організованого капіталізму стала однієї ізцентральних. Питання стояло про природу держави в епоху організованогокапіталізму й можливостях існування солідарного суспільства (М. Адлер).
Теоретики австромарксизмуне займали єдиної позиції по всіх зазначених питаннях. Виключення становили двапринципових: по-перше, всіма теоретиками визнавався класовий характерсоціально-економічних відносин у рамках організованого капіталізму; по-друге,існувала згода щодо класового характеру держави, що розуміється як заснована накласовому пануванні форма політичної організації суспільства. «Держава, — пишеАдлер, — це така організація суспільства, що ґрунтується на економічнихкласових протиріччях і виявляє собою панування одного або декількох класів надіншими». У такому суспільстві панує не загальний інтерес або народнеблаго, а інтереси домінуючих класів володіють, що владою економічно. Інтересиінших класів приймаються в увагу лише в тій мері, у який це необхідно, щобпанування влада імущих не виявилося під погрозою.
Класовесуспільство не може бути солідарним, а в не солідарному суспільстві можеіснувати тільки політична, але не соціальна демократія. Соціальна демократіяздійснюється за допомогою солідарності інтересів, загальної участі в системікерування й виходячи з ролі кожного в процесі виробництва й розподілу. Соціальнадемократія заснована не на централізованому керуванні з боку держави, вонаопирається на систему автономних, зв'язаних один з одним самокерованихорганізацій, що існують для керування економічним, соціальним і культурнимжиттям. Такий тип суспільства, заснований на принципах соціальної демократії,неможливий при наявності соціально-економічних класів, однак залежно від рівняорганізованості трудящих можливе встановлення рівноваги класових чинностей,коли стає неможливим здійснювати панування одного класу за допомогою держави. Цеприводить до появи нових форм держави.
На думку,приміром, О. Бауера (М. Адлер у цьому з ним категорично не згодний), держава втакі періоди втрачає свій класовий характер і перетворюється в народнуреспубліку. На думку ж Адлера, народ у сучасній державі — це тільки юридичнепоняття, а механізми, за допомогою яких можливий контроль за урядом з бокуорганізацій, що представляють інтереси різних соціальних груп, варто йменуватине «народною державою», а функціональною демократією. Функціональнадемократія — це така модифікація парламентської форми держави, у якій керуванняздійснюється за допомогою угоди із суспільними, професійними й іншимиорганізаціями, що представляють інтереси різних груп. Це форма суспільногоконтролю за урядом.
На додаток до ідейфункціональної демократії в рамках австромарксизму розробляється теоріяекономічної, або виробничої, демократії, що покликана розбити «чинностікапіталу» шляхом створення економічних організацій мас, позбавити йогомонополії на керівництво економікою. Економічна демократія створюється надодаток до політичної. Вона представляє собою політично оформлені об'єднаннягромадян, покликані замінити або зм'якшити існуючі організаційні формикерування економікою за допомогою органів робочого самоврядування, виробничихрад. Адлер пише у зв'язку із цим: «Уперше капіталізм обмежений у своємувласному будинку, у своєму економічному пануванні на підприємстві, зв'язанийюридичним правом робітників та службовців на участь у керуванні. Відтепернаймані робітники можуть за допомогою своїх виборних представників брати участьу всіх рішеннях, що ставляться до трудового договору, звільненню, оплаті праці.Впливати на керівництво підприємством і бухгалтерський облік, якщо членивиробничих рад енергійні, свідомі й компетентні».
Проблемамекономічної або виробничої демократії особливу увагу приділяв Карл Реннер. Виробництвов умовах капіталізму є не тільки сферою економічної експлуатації, але й сферою,у якій панують авторитарні, силові форми керування. Демократизація системикерування виробництвом є насущною проблемою. На виробництві необхідно ввести,на думку Реннера, інститут представництва робітників.
Реннер розробляєдосить складну систему, за допомогою якої можлива реалізація принципуекономічної демократії як процесу «суспільної соціалізації». Він уважає,що в боротьбі за економічну демократію ні в якій мері не можна зупинятися навведенні інституту представництва на окремих підприємствах. Система економічноїдемократії повинна охопити все господарське життя країни, всі галузі економіки,повинні бути створені організації не тільки контролюючого характеру, але йбільше високі організації (які Реннер називає «робочими палатами»),що володіють публічно-правовим статусом і здатні протистояти численниморганізаціям підприємців: промисловим, торговельним палатам. Робочі палати — цесередня ланка в системі економічної демократії, але ефективної економічнадемократія може бути тільки за умови створення органа представництва робітниківна загальнонаціональному рівні, причому наділеного правами законодавства в сферіпланування господарського розвитку. Даний орган повинен стати компонентомсистеми державного керування, і в результаті економічна й політична демократіїбудуть погоджуватися воєдино.
При цьому Реннерпідкреслює, що концепції «робочого контролю на виробництві», «самоврядування»недостатні для рішення проблем економічної демократії. Тільки співробітництво закціонерами й верхівкою управлінського апарата може відкрити робітником доступдо участі в керуванні економікою. Робочі організації й профспілки досить ефективнонавчилися боротися з бізнесом — проблема полягає в тому, щоб навчитися з нимспівробітничати. Крім того, співробітництво в політичній і економічній сферахповинне бути доповнене співробітництвом у рамках різних громадськихорганізацій, які з'являються як відповідь на яку-небудь соціальну потребу, щовиникла в суспільстві. Наявність численних громадських організацій є відмітноюхарактеристикою суспільств XX в. Реннер пише, що у суспільствах XX ст. пануєпринцип організації. Люди поєднуються по спільним інтересам у релігійні,професійні, культурні, освітні, спортивні й інші організації. Характерноюїхньою рисою є демократичний устрій. Ці організації функціонують, а потімдержава, як правило, «привласнює» собі їхньої функції, розширюючисвої власні. У наявності процес демократизації й соціалізації держави. Організованадемократія стає принципом соціального життя. Вона доповнює принципорганізованого капіталізму.
Спробуємо короткоохарактеризувати суть поглядів теоретиків австромарксизму. Теорія суспільстваорганізованого капіталізму, розроблена в рамках австромарксизму, цілком іповністю ґрунтувалася на зовсім специфічній інтерпретації соціальної йекономічної реальності. Ключем до розуміння цієї інтерпретації є розуміння роліорганізації як зовсім нового явища в економічній, соціальній, політичній ікультурній сферах суспільств XX в. Організується все — всі сфери діяльності,всі соціальні й політичні відносини, організується суспільство в цілому.
Організованийкапіталізм — це новий тип суспільства й новий етап історичного розвитку. Вінприходить на зміну капіталізму вільної конкуренції, капіталізмунеорганізованого ринку, промисловості, вільного індивіда й ринкових відносин. Вінозначає заміну принципу вільної конкуренції принципом планомірності й організованості.
Монополія виступаєяк головний принцип організації в економіці, як форма процесу виробництва йпримуси. Організуються соціальні й політичні відносини. Особливу роль усуспільстві починає грати держава. Воно стає й суб'єктом, і об'єктом організаційнихвідносин. При цьому варто підкреслити, що ці організаційні відносини не єнейтрально-адміністративними, вони зберігають свій соціально-економічний,силовий характер.
На закінченнядоцільно відзначити ще деякі істотні моменти теорії організованого капіталізму,як свого роду, говорячи сучасною мовою, «глобалістської» теорії.
На думкутеоретиків австромарксизму, з розвитком капіталізму ліквідуються національнірамки капіталістичних організацій. Фінансовий капітал здійснює свою економічнуй політичну владу у всесвітньому масштабі. Ціни, обсяги виробництва диктуютьміжнародні картелі. Національний капіталізм стає складовою частиною міжнародноїфінансової олігархії, національний суверенітет піддається тиску з боку світовихкапіталістичних держав і розмивається внаслідок такого тиску.
Відбуваєтьсяпроникнення могутніх капіталістичних країн у відсталі райони з метою одержанняринків збуту, джерел сировини, вивозу капіталу. Боротьба за колонії породжуєпротиріччя між світовими державами. Колоніалізм породжує визвольні війни. Постійновиникає погроза воєн, які вкупі з розвитком техніки, особливо військової,загрожують знищити світову цивілізацію.
Ці положеннятеорії організованого капіталізму дуже вплинули на розвиток політичних відносинв XX в., але раніше вони були розроблені в іншій теорії — теорії імперіалізму.Державно-монополістичний капіталізм, імперіалізм
Концептуалізація«організованого капіталізму» як державного й суспільного устрою булапредставлена й у теорії державно-монополістичного капіталізму (ДМК) іімперіалізму. Ця теорія була розроблена В.І. Леніним з урахуванням поглядів Дж.А.Гобсона, викладених у його книзі "Імперіалізм" (1902), а також ідей Р.Гільфердінга й К. Каутского.
Основу концепції ДМКстановить аналіз виникнення фінансового капіталу, процесу монополізації йзрощення монополій з державою, фактичне підпорядкування держави «олігархічномукапіталу», «фінансової олігархії». Специфічною рисою або якістюконцепції ДМК у перспективі сучасного соціологічного аналізу є її загальний характер.Поняття "імперіалізм" доповнює в Леніна поняття ДМК, воно фіксуєглобальну природу теорії ДМК.
Для Леніна поява ДМКозначає становлення зовсім нового етапу історичного розвитку, становлення новихсоціально-економічних, політичних і ідеологічних відносин. «Монополія, щовиростає на ґрунті вільної конкуренції й саме з вільної конкуренції, є перехідвід капіталістичного до більше високого суспільно економічному укладу». Вінвиділяє наступні три етапи в становленні монополій і розвитку імперіалізму:«1) 1860 і 1870 роки — вищий, граничний щабель у розвитку конкуренції. Монополіїлише ледь помітні зародки.2) Після кризи 1873 р. — широка смуга розвиткукартелів, але вони ще виключення. Вони ще не міцні. Вони ще минуще явище.3) Промисловийпідйом кінця XIX століття й криза 1900 — 1903 р. — картелі стають однієї зоснов всього господарського життя. Капіталізм перетворився в імперіалізм».
Фактично самемонополія як зовсім новий тип економічних відносин, як новий тип організаціїцих відносин, як новий тип насильства, примуса й експлуатації породжуєімперіалізм як глобальну систему соціально-економічних і політичних відносин.
Ленін показуєфактичний механізм виникнення цієї глобальної системи відносин, виділяючичотири основних типи процесів монополізації, повсюдно себе що проявляють. По-перше,мова йде про монополії в сфері виробництва, які виросли з концентраціївиробництва на дуже високому щаблі її розвитку. Це монополістичні союзикапіталістів, картелі, синдикати, трести. Як уже було сказано, до початку XX в.вони стали переважати в передових капіталістичних країнах. По-друге, мова йдепро монополізацію, або, як пише Ленін, «посиленому захопленні» найважливішихджерел сировини. Розвиток цієї монополії різко загострило протиріччя між картельноюі не картельною промисловістю. По-третє, мова йде про монополію, що виросла збанків. Банки зі скромних посередницьких підприємств перетворилися вмонополістів фінансового капіталу. «Фінансова олігархія, що накладає густумережу відносин залежності на все без винятку економічні й політичні установибуржуазного суспільства, — от прояв цієї монополії». По-четверте, мова йдепро монополію в сфері колоніальної політики. «До численного „старим“мотивам колоніальної політики фінансовий капітал додав боротьбу за джереласировини, за вивіз капіталу, за „сфери впливу“… нарешті, загосподарську територію взагалі».
До 1900 р. увесьсвіт виявився поділеним (9/10 території Африки виявилися захопленимиєвропейськими державами), наступила ера монопольного володіння колоніями, аотже, і особливо загостреної боротьби за розділ і за переділ миру. До цьомуварто додати, що й у старих країнах, як підкреслює Ленін, імперіалізм веде доанексій, до посилення національного гніта, а отже, до загострення опору.
Обмовляючиобмеженість свого визначення імперіалізму, Ленін пропонує наступну його версію:«1) концентрація виробництва й капіталу, що дійшла до такого високогощабля розвитку, що вона створила монополії, що грають вирішальну роль угосподарському житті;
2) злиттябанківського капіталу із промисловим і створення на базі цього „фінансовогокапіталу“ фінансової олігархії;
3) вивіз капіталу,на відміну від вивозу товарів, здобуває особливо важливе значення;
4) утворятьсяміжнародні монополістичні союзи капіталістів, що ділять мир, і 5) закінченийтериторіальний розділ землі найбільшими капіталістичними державами. Імперіалізмє капіталізм на тій стадії розвитку, коли зложилося панування монополій іфінансового капіталу, придбав видатне значення вивіз капіталу, почався розділмиру міжнародними трестами й закінчився розділ всієї території землінайбільшими капіталістичними країнами». Відзначимо, що дане визначенняімперіалізму є фактично першим визначенням глобального співтовариства,глобальної структури соціально-економічних відносин.
Суспільство епохиімперіалізму істотно відрізняється від епохи ліберального капіталізму. Відрізняєтьсясаме тим, що конкуренція, що існує в якості головного, базисного длясуспільства чинника, відносини між вільними соціальними й економічними агентамиперетворює в монополію. «Це вже зовсім не те, що стара вільна конкуренціяроздроблених і не знаючих нічого друг про друга хазяїв, що провадять для збутуна невідомому ринку… Провадиться приблизний облік розмірів ринку, що „ділять“між собою, за договірною згодою, ці союзи. Монополізується процес навчанняробочої сили, наймаються кращі інженери, захоплюються шляхи й коштиповідомлення… Капіталізм у його імперіалістичній стадії впритул підводить досамого всебічного усуспільнення виробництва, він витягає, так сказати,капіталістів, всупереч їхньої волі й свідомості, у якийсь новий громадськийпорядок, перехідний від повної волі конкуренції до повного усуспільнення».Виробництво, як уважає Ленін, стає суспільним, але присвоєння залишаєтьсячасткою. «Суспільні засоби виробництва залишаються приватною власністюневеликого числа осіб. Загальні рамки формально визнаної конкуренціїзалишаються, і гне деяких монополістів над іншим населенням стає в сто разівважче, нестерпніше».
«Примус доорганізації» Ленін трактує як посилення гніта, як примус допідпорядкування. На його думку, у наявності не конкурентна боротьба дрібних івеликих, технічно відсталих і технічно передових підприємств, а удушеннямонополістами тих, хто не підкоряється монополії, її гніту й сваволі. З'являєтьсяновий тип панування й пов'язаного з ним насильства. Цей новий тип панування йнасильства виникає з утворення всесильних економічних монополій. "Імперіалізмє епоха фінансового капіталу й монополій, які всюди несуть прагнення допанування, а не до волі. Реакція по всій лінії при всяких політичних порядках,крайнє загострення протиріч і в цій області — результат цих тенденцій".
Фінансовий капіталразом з монополіями як новою формою економічної організації з абсолютноюнеминучістю пронизують всі сторони громадського життя, незалежно відполітичного устрою й від яких би те не було інших «частковостей». Істотнізміни перетерплює класова структура суспільства в епоху імперіалізму. З'являютьсянові соціально-економічні групи, здобувають нову якість старі.
Література
1. Браунінг П. Сучасніекономічні теорії — буржуазні концепції. — К., 2002
2. Пилипенко В.Є. Соціальнарегуляція трудового поводження. (Соціологічний аналіз). — К., 1993
3. Тарасенко В.М. Соціологіяспоживання: Методологічні проблеми. — К., 1993
4. Быков С. Современные проблемымировой экономики и международных отношений. — М., 2001
5. Барулин В.С. Диалектика сферобщественной жизни. — М., 1997