Теорії масового суспільства
Содержание
Загальна характеристикамасового суспільства
Масове суспільство якновий соціальний стан
Соціальний характерлюдини в масовому суспільстві
Національна держава якформа існування масового суспільства
Теорії масовогосуспільства в 40-е — 60-е роки
Теорія соціальногохарактеру в масовому суспільстві Дэвида Рисмена
Література
Загальна характеристика масовогосуспільства
«Масовесуспільство» — поняття надзвичайно розповсюджене не тільки в науковійсоціологічній літературі, але й у політичних, публічних, інформаційних сферах. Існуютьчіткі й цілком певні теоретичні утворення соціологічного мислення, якікваліфікуються як теорії масового суспільства. Реконструкція й експлікаціятаких теорій, покликана створити в остаточному підсумку цілісну соціологічнукартину масового суспільства.
Соціологічнітеорії масового суспільства формуються в XX ст. і їхньою основою є та реальнасоціально-історична практика, який не існувало в попередні сторіччя. Масовесуспільство як реальна соціальна, економічна й культурна практика формується наоснові масового виробництва, масового споживання, масової культури. Всі ціявища виникають тільки в XX в. і тому вести пошук теорій масового суспільствасеред більше ранніх теоретичних утворень, що ставляться до XIX в., і тим більшедо XVIII в., не має змісту. Ні Ж. де Местр, ні навіть Г. Лебон, Г. Тард або А. деТоквиль, що фактично здійснювали консервативну критику певних рис суспільствXIX в., не можуть розглядатися в руслі теорій масового суспільства. Консервативнареакція, представлена в їхній творчості, — це реакція на широкий процесдемократизації й вихід на історичну сцену демократичних мас, на формуванняпромислового пролетаріату, на догляд у минуле станової системи соціальноїстратифікації, оформлення нової системи класової стратифікації суспільства йдемократичної політичної системи. Однак, демократичне суспільство й масовесуспільство не тотожні, хоча й пересічні поняття.
Масовесуспільство виникає в першій третині XX століття, насамперед як результатпрактичного втілення фордистського соціального й економічного проекту. Суспільствомасового виробництва й масового споживання необхідно повинне мати зовсім певніхарактеристики. Спробуємо вказати основні.
Масовесуспільство — це стандартизоване суспільство, або суспільство, у якому пануєстандарт. Конвеєрна технологія масового виробництва необхідно припускаєстандарт процесу виробництва, стандарт окремих операцій, стандарт продуктів. Стандартвиробництва вимагає стандартизованої робочої сили — по кваліфікації,культурному рівню, фізичній підготовленості й навіть по психічному габітусі. Стандартстає рисою керування й контролю, типів організацій і стратегій. Стандартпроникає в сферу способу життя — стандартизується час дозвілля, тип відпочинку,тип споживання, самі споживані продукти. Свідоцтвом цього процесу стаєвиникнення масової моди, масового спорту, масових типів розваги й відпочинку й т.п.
Слід зазначити,що соціальне життя завжди було організовано відповідно до зразків і нормами,яким підкорялося поводження людей і які уніфікували це поводження. Стандарт,однак, відмінний від зразка — культурного, соціального й т.д. Зразок у своїйоснові містить культурну або соціальну норму, походження якої варто шукати врелігійній свідомості, у цінностях високої культури, у нормативних системах, щообслуговують фундаментальні соціальні інститути.
Стандарт — технологічний.Його основа — технологічна норма. Його існування обумовлене функціональністю йтими технологічними коштами й методами, який він реалізується (саме це й булометою тейлоризму й фордизму).
Крім того,зразок ієрархічний. Існують різні соціальні норми й зразки для різнихсоціальних груп, вони ієрархічні так само, як ієрархічні ці групи — по культурним,соціальним, політичним ознаках.
Стандарт — демократичний.Він єдиний для всіх і не допускає скільки-небудь серйозний соціальноїдиференціації. Мода, відпочинок, розваги, споживання в широкому змісті слова йспосіб життя — все це, незважаючи на розходження в економічних можливостях,становить загальну соціально культурне середовище. Усі носять однаковий за стилемодяг (хоча він різниться за ціною); усі використовують автомобільний транспорт(хоча й різний по своїй якості); усі літають літаками — причому в однотипних,хоча й різному класі. Стандарт уніфікує всі й скасовує всі розходження завинятком одного — економічного розходження за рівнем доходу.
Демократизмстандарту проявляється також і в тім, що поширення культурних, споживчих,стильових стандартів, моди здійснюється не зверху долілиць, від соціальнихверхів до соціальних низів, а навпаки, знизу — нагору. Соціальні верхипочинають розділяти стандарти мас — у цьому специфіка масового суспільства. Воноіснує як суспільство, у якому ієрархічний соціальний розподіл не підсилюєтьсясимволічною ієрархією в споживанні, дозвіллі, стилі життя, а навпаки — усереднюються.
Механізмомзагальної стандартизації в сфері споживання, у сфері моди, дозвілля й т.д. виступаєреклама — механізм соціального контролю й формування уніфікованого,стандартизованого суспільства. Цей механізм виник разом зі становленняммасового виробництва й масового споживання, але його розквіт пов'язаний звиникненням сучасних засобів масової інформації й комунікації.
Результатомцього процесу загальної стандартизації життя, укоріненого в системі масовоговиробництва й споживання, є оформлення нового типу культури — масової культури.Масова культура відмінна як від високої культури еліт, так і від народноїкультури. Вона не є формою деградації високої культури, так само як і соціальнімаси не тотожні юрбі або соціальним низам.
Масова культура- це культура, що існує в масовому суспільстві. Вона має свої специфічні якості.По-перше, вона жорстко вв'язана з технічними коштами свого продукування йпоширення — засобами масової інформації й комунікації. Загальнодоступністьгазет, радіо, театрів, бібліотек, а потім і телебачення, робитьзагальнодоступної й розповсюджувану по них інформацію, утримування й зразкикультури, створює масову аудиторію у вигляді всього суспільства. Загальнодоступністьі масовість аудиторії й дозволяє говорити про цю культуру як про масову.
По-друге,масова культура — це культура стандартизована. Стандарт масової культури такожє слідством її технологічної тридцятилітнього. Колір, образ, звук, думка — всеповинне придбати форму й розмір, диктуємо технічними стандартами й ЗМІ — газетами,радіо, телебаченням і т.д. Стандарт масової культури й стандарт культурнихпродуктів, які транслюються в масову аудиторію — це сама істотна характеристикацієї культури, що породжує дуже значимі процеси в суспільстві.
Стандарт,стандартизована масова культура створює тотальний соціальний еталон унаціонально-державному масштабі. У рамках масової культури формуються основніціннісні орієнтації, колективні почуття, стандарти поводження, стилі, мода. Вонитранслюються за допомогою ЗМІ на все суспільство в цілому, без облікусоціальних розходжень, географічного місця проживання, сімейної й релігійноїприналежності й навіть безвідносно до віку. Абсолютно всі виявляються в сферівпливу ЗМІ й утримувань масової культури. Виникає зовсім новий стан тотальноїкультурної спільності, що згодом тільки підсилюється. Культурна гомогенізаціясуспільства (еліти розділяють цінності й стандарти мас, маси виявляютьсяпричетними високій культурі) — це вже зовсім новий соціальний стан.
Масова культурапоєднує будь-яку класову й групову свідомість, будь-яку специфіковану культуруй займає домінуюче положення в суспільстві. Масова культура оформляє масовесуспільство як суспільство, у якому, безумовно, є в наявності соціальнадиференціація, але ця диференціація не підкріплюється диференціацієюсимволічної. Культура стає капіталом, нею можна володіти, обмінювати, нею можнаманіпулювати як грошима, вона стає розмінною монетою в соціальній взаємодії. Вонастає коштами — такими ж коштами взаємодії, як і гроші.
Масовакультура, жорстко пов'язана зі ЗМІ, дозвіллям, модою й рекламою, настільки жжорстко виявляється пов'язаної із принципами економічної рентабельності й учинність цього стає тією самою культурною індустрією, про яку будуть настількикритично писати М. Хоркхаймер і Т. Адорно. Її комерційна успішність робитьмасову культуру бізнесом, але бізнесом залежним від інших сфер економіки йпідприємництва. Вона перетворюється в залежну сферу, що здійснює маніпуляціюсуспільною свідомістю, що впроваджує «замовлені» їй цінності,стандарти, стилі.
У результатіцих процесів масова культура здобуває чітку соціальну функціональність. Самевона, а не якась інша «висока культура» стає інститутом, що здійснюєконтроль за нормативною сферою, формує процес соціалізації підростаючихпоколінь і процес адаптації до постійно, що змінюються стандартам, стилям і т.д.усього іншого населення. Її функцією стає підтримка соціальної стабільності ієдності суспільства.
Крім зазначенихрис і функцій масова культура володіє ще одною надзвичайно важливою якістю — вонастановить основу сучасного суспільного дискурсу. Саме в рамках сучасних ЗМІвідбувається обговорення соціальних, політичних, етичних і інших всілякихпроблем. На це звернув особливу увагу вже Ю. Хабермас, указавши, що майбутнєсучасної культури й суспільства пов'язане із широкою дискусією «критичної»громадськості, що повинна розгорнутися з питань «дорадчої демократії».На його думку, саме в рамках такої дискусії повинні визначатися основні суспільніцілі, організації й інститути, покликані ці мети реалізовувати. Подібна «дорадчадемократія» є формою «самоконтрольованого процесу навчання» населення,його участі в керуванні суспільством, творенні нових політичних форм. Можливовсе це тільки на базі сучасних ЗМІ й цінностей масової культури.
Масовакультура, що є невід'ємною частиною масового суспільства, настільки ж значима,як і масове виробництво й масове споживання. Ці три компоненти й утворять трибазисні характеристики масового суспільства. Отже, масове суспільство — цесуспільство масового виробництва, масового споживання й масової культури.
Теорії масовогосуспільства, які створювалися в сфері соціологічної думки XX в., представляютьсобою безліч різних процесів, здійснених з різних теоретичних, методологічних іідеологічних позицій. При цьому вони дуже рідко мають цілісний характер істворюють закінчену й вичерпну картину суспільства. Всі теорії масовогосуспільства можна розділити на дві більші групи: соціально критичні теоріїмасового суспільства, що виникли переважно в рамках європейської соціологічноїдумки; нейтральні теорії масового суспільства, сформульовані переважно вамериканській соціології.
Експлікаціїосновних положень цих теорій і виявленню їхньої специфіки й оригінальності й будеприсвячений подальший виклад.
Теорія масовогосуспільства Х. Ортеги-І-Гассета
ХосеОртега-І-Гассет, відомий іспанський філософ, що приділяв чималу увагу проблемамсоціології, у роботі «Повстання мас» сформулював широку популярність,що одержала, теорію масового суспільства.
Вигляд і складбудь-якої нової історичної епохи, будь-якого нового суспільства — це, як указуєОртега, завжди слідство зрушення: або внутрішнього — духовного, або зовнішнього- структурного. У рамках цього підходу він виявляє й структурні, і духовніпричини становлення масового суспільства. Якщо спробувати «посилити» концепціюмасового суспільства Ортеги-І-Гассета, то можна сказати, що вона складається ізтрьох блоків: загального діагнозу епохи, концепції соціального характеру йконцепції кризи держави. Саме ці моменти ортегіанської теорії зберігають, нанаш погляд, найбільшу актуальність.Масове суспільство як новийсоціальний стан
Теорія масовогосуспільства в Х. Ортеги-І-Гассета має рівною мірою систематичний і критичнийхарактер. Він створює цілісну теорію масового суспільства, зберігаючи при цьомуне тільки теоретичну, але й етичну дистанцію стосовно тієї реальності, що вінописує. Звернемося спочатку до того, що можна назвати описовою частиноюконцепції Ортеги-І-Гассета.
Масовістьпроявляється в суспільстві всіляким образом. Епоха мас — це епоха гигантоманії- в архітектурі, у багатотисячних суспільних і політичних заходах, у пануваннісмаку до всього великомасштабного. Великомасштабними стали умови життя, вонипридбали планетарні розміри. Життя рядової людини вміщає події, що відбуваютьсяна всій планеті, «простий смертний звично обживає увесь світ», весьпростір. Але мир виріс і в часі. Археологія, наводить приклад Ортега, дивовижнорозширила історичний простір. Імперії й цілі цивілізації, про які ми вчора щене підозрювали, входять у свідомість, як нові континенти. Екрани й журналидоносять цю незапам'ятну стародавність до очей обивателя. До сказаного вартододати культ швидкості, що нині сповідають всі, культ руху, культ автомобіля йлітака.
Але ще більшістотним, чим збільшення миру, є те, що «у світі всього стало більше».Усього, що можна придумати, побажати, створити, зруйнувати, знайти, ужити абовідкинути. Можливості вибору, саме прояву, споживання розширилися багаторазово.Фільми й фотографії розважають рядової людини самими недоступними ландшафтами,газети й репродуктори приносять йому новини про рекорди й досягнення, технічнихновинках. Все це створює відчуття казкової всемогутності. «Я говорю, — підкреслюєОртега, — не про якість життя, а про її напір, про її кількісний абопотенційний ріст. Я сподіваюся, у такий спосіб точніше обрисуватисвітовідчування сучасної людини, його життєвий тонус, обумовлений свідомістюнебувалих можливостей.
Масове суспільство- це багатолюдне суспільство в самому буквальному значенні слова. Цесуспільство зростаючого стовпотворіння, загальної переповненості. „Містапереповнені. Удома переповнені. Готелі переповнені. Кафе вже не вміщаютьвідвідувачів. Вулиці — перехожих. Приймальні медичних світил — хворих. Театри,якими б рутинними не були спектаклі, ломляться від публіки. Пляжі не вміщаютькупальників. Стає вічною проблемою — знайти місце“.
Така зовнішнябагатолюдність, масовість є найпершим і зовнішнім проявом масового суспільства,що оформилося в XX в. Суть же явища складається в повному захопленні масамисуспільної влади. Це захоплення свідчить, на думку Ортеги, про серйозну кризуєвропейських народів і культур, що він іменує „повстанням мас“.
Це „повстання“проявляється, по-перше, у тім, що сьогодні маси досягли такого рівня життя йдобробуту, що колись призначався лише для деяких. Це колосальним образомрозширило їхні матеріальні можливості. Вони досить успішно опановують ікористуються технікою, що колись вимагала фахівців. При цьому особливо важливоте, що вони рівною мірою успішно користуються технікою не тільки матеріальної,але також юридичної й соціальної. По-друге, маси вийшли з покори, непідкоряються ніяким меншостям, не випливають за ним, не зважають на нього, авитісняють його і його заміщають.
Визначеннямасового суспільства, дане Ортегой виглядає в такий спосіб: юрба, що виникла наавансцені суспільства, раптово стала зримої. „Колись вона, виникаючи,залишалася непомітної, тіснилася десь у глибині сцени; тепер вона вийшла дорампи — і сьогодні вона головний персонаж. Солістів більше немає — один хор“.Ключовим моментом для розуміння того, що таке масове суспільство, є саме цяфраза: солістів більше немає — один хор. Маса скасовує меншості. Суть справи,як підкреслює Ортега, в зрівнюванні. Ми живемо в епоху зрівнювання: зрівнюютьсябагатства, культура, слабка й сильна стать, зрівнюються континенти.
Суспільство, якуказує Ортега, завжди було динамічною єдністю меншостей і маси. Меншості — цесукупність осіб, виділених особливими якостями. Маса — не виділених нічим, це»середня людина", «загальний тип», обумовлений збігомдумок, цілей, способом життя, що і відчуває себе таким же, як всі, ізадоволений цією своєю нерозрізненістю. Типологічний розподіл на меншості й намаси не збігається ні з розподілом на соціальні класи, ні з їхньою ієрархією.«Поняття „маса“… не має на увазі робітників і взагалі позначаєне соціальну приналежність, а той людський склад або спосіб життя, що сьогодніпереважає й панує у всіх верствах суспільства, від верху до низу, і томуперсоніфікує собою наш час». Це розподіл, скоріше, етичне — розподіл наті, хто жадає від себе багато чого й сам на себе звалює тяготи й зобов'язання,і на ті, хто не вимагає нічого й для кого жити — це плисти за течією,залишаючись таким, як він є, не силкуючись перевершити себе. Ортега порівнюєцей розподіл із двома галузями ортодоксального буддизму: Махаяною (більшимшляхом) і Хинаяною (малим шляхом). «Особливість нашого часу в тім іскладається, що пересічні, не обманюючись щодо власної не оригінальності,безбоязно затверджують своє право на неї й нав'язують її всім і всюди». Пріоритетлюдини без прикмет і відмінностей перетворився із загальної ідеї або правовогоідеалу в загальну психологічну установку.
Ортега називаєнаступні обставини становлення масового суспільства. По-перше, це причинидемографічного характеру. За багатовіковий період своєї історії населенняЄвропи не перевищувало ста вісімдесятьох мільйонів чоловік, але з 1800 по 1914р. воно виросло до чотирьохсот шістдесятьох мільйонів. Людей об'єктивно сталозначно більше. По-друге, економічні можливості, матеріальна забезпеченість яксередніх, так і нижчих верств серйозно зросли. По-третє, Ортега вказує насоціальний порядок і відчуття гарантованості соціального існування (що звучитьтрохи дивно, якщо згадати кількість революцій у Європі в XIX в., у тому числі вІспанії). Структурну й ідеологічну основу, причини всіх цих явищ становлятьліберальна демократія, експериментальна наука й промисловість. Два останніхфактори Ортега поєднує в одне поняття — «техніка».Соціальний характер людини в масовомусуспільстві
Психологічнийпортрет сьогоднішньої масової людини становлять дві риси — безперешкодний рістжиттєвих запитів і, отже, невтримна експансія власної натури, з одного боку, івроджена невдячність до всього, що полегшує йому життя. Обидві риси становлять,на думку Ортеги, риси розпещеної дитини. Інфантилізм — це основна якістьсоціального характеру й всієї культури масового суспільства.
Інфантилізм ібезвідповідальність як відмітні характеристики людини й культури масовогосуспільства виділяються багатьма теоретиками масового суспільства, але Ортегащодо цього був одним з перших, і саме на демонстрації цих характеристик будуєтьсяйого критика масового суспільства. Інфантилізм і безвідповідальність, глибинненерозуміння основ цивілізації, у рамках якої існує масова людина, йогопосередність і невтримна спрага споживання — от основні інвективи на адресумасового суспільства й масової людини.
Середня людина,що втілює тип соціального характеру в масовому суспільстві, не бачить уцивілізації ні глибокого задуму, ні митецького втілення, для збереження якогопотрібні величезні зусилля. Він не розуміє основ, наукових і технічних, на якихбудується цивілізація. Він здатний тільки на те, щоб домагатися благ від цієїцивілізації. Влада в суспільстві, пише Ортега, захопив новий тип людини,байдужий до основ цивілізації. І відбувається це в ті дні, коли техніка досягларозквіту, а люди навперебій поспішають скористатися тим, що створило науковезнання. Але це нічого не виходить, адже й варвар «здатний ковтати аспірин»або «водити автомобіль». «Ті люди, — підбиває підсумок Ортега, — що готово заволодіти Європою,… — це варвари, які заюшили з люка на підмосткискладної цивілізації, їх що породила. Це — »вертикальне здичавіння" уплоті".
Новий мир, щооточує людини, не примушує його до самоприборкання, не ставить перед нимзаборон — він роз'ятрює його апетити, які, у свою чергу, ростуть нескінченно. Цедуже небезпечний шлях розвитку. Тип соціального характеру, тип людини, умовийого життя і його світовідчування, змальовані Ортегой, знаменують собою неторжество нової цивілізації, а лише інфантильне заперечення старої. У цьомупроцесі заперечення старої цивілізації й варто шукати структурні причини кризи.Національна держава як формаіснування масового суспільства
На думкуОртеги, що спостерігається занепад духу масової людини, як це ні дивно,відбувається не від недоліку чинностей і здатностей, а саме навпаки — відвідчуття надлишкової чинності, що натикається на фатальну, обмежуючу цючинність стіну. Фатальні стіни — це політичні границі сучасних держав. Справжнітруднощі кореняться не в тієї або інший, раптово виниклій економічній абосоціальній проблемі, а в тім, що форма громадського життя стали тісної дляув'язнених у ній економічних можливостей. Суть справи в невідповідності міжрозмахом сьогоднішніх можливостей і розмірами політичного устрою, усерединіякого вони змушені існувати, національними границями, які дотепер розмежовуютьЄвропу. Національна приналежність сприймається як тягар. Усе разом сталобільшим, а віджилі структури минулого залишилися карликовими й заважають росту.Уперше впершись у національні границі, європеєць відчуває, наскільки йогоекономічні, політичні, інтелектуальні запити, його життєвий розмах,непорівнянні із цими границями.
Ортега пропонуєнову концепцію держави, відмінну від розхожих у той час. Він пише: «Державапочинається з того, що примушує співіснувати групи, природно роз'єднані. Іпримус це не голос насильства, але спонукальний заклик, спільна справа,запропонована роз'єднаним. Держава, насамперед, — план робіт і програмаспівробітництва. Вона збирає людей для спільної справи. Держава — не спільністьмови або крові, території або укладу життя. У неї немає нічого матеріального,інертного, попереднього й граничного. Це чистий динамізм — воля до спільноїсправи — і тому в державної ідеї немає ніяких природних обмежень». Державадемократична по самій своїй природі, більше глибокої й значної, чим зовнішніформи правління. Держава покликана перебороти розходження мови, крові аботериторії. Держава взагалі вкрай рідко збігалася зі споконвічною спільністюкрові й мови, на відміну від того, що, наприклад, затверджують нацистські абофашистські режими, що персоніфікують для Ортеги масове суспільство й масовулюдину.
Необхідновідкинути ідеології радикально-націоналістичної користі й наважитися бачитирозгадку національної держави в тім, що їй властиво як національній державі, усамій політиці, а не в сторонніх початках біологічної або географічноївластивості. Держава, якою би вона не була — первісна, середньовічна або сучасна,- це завжди запрошення певною групою людей інших людських співтовариств доспільного здійснення якогось задуму. Задум завжди укладається в організаціїнового типу громадського життя. Держава й програма життя, програма людськоїдіяльності й поводження, — поняття нероздільні.
На думкуОртеги, наступає пора, коли "Європа" може стати національною ідеєю. Убудівництві Європи як великої національної держави бачить він єдине, що можепротистояти націоналізму, комунізму, нацизму, фашизму — явищам, у які «відливається»масове суспільство.
Теорія масовогосуспільства в Х. Ортеги-І-Гассета очевидним образом з'являється як розгорнутийдіагноз зовсім певного етапу в розвитку європейської цивілізації. Цей етап єрезультатом соціальних трансформацій, що здійснювалися в Європі в XIX в. — становленняліберальної демократії, а також того розвитку науки й техніки, що визначиловигляд суспільств XX в.
Ортегианськатеорія масового суспільства, загальний діагноз епохи, концепція соціальногохарактеру масової людини й концепції кризи національної держави як формиорганізації соціального й економічного життя будується в першу чергу на основіспостереження за різного роду європейськими екстремістськими політичнимиідеологіями, рухами й режимами — фашизмом, комунізмом, різними варіантаминаціоналізму. Саме ці ідеології й рухи, що увібрали в себе масові люди,адекватні їх свідомості, стали, на думку Ортеги, самим очевидним проявом кризинаціональної держави й західної цивілізації в цілому.
СтворенаОртегой-І-Гассетом концепція масового суспільства, що настільки чітко поставилау взаємний зв'язок ці явища, так чи інакше лягла в підставу всіх наступнихсоціологічних досліджень тоталітарних режимів. Всі теорії тоталітарногосуспільства — Х. Арендт, К. Мангейма й інших — створювалися багато в чому наоснові теоретичної схеми масового суспільства, як вона представлена в Х. Ортеги-І-Гассета.Теорії масового суспільства в 40-е — 60-ероки
В 40-е й 50-ероки проблеми масового суспільства обговорюються в соціологічній літературісамим інтенсивним образом. При цьому центральною проблемою, що залучає загальнуувагу, стає проблема соціального характеру, а також пов'язані з нею проблемиспоживання, реклами, шоу-бізнесу.
Серед подібногороду досліджень, що зробили значний вплив на подальшу розробку теорій масовогосуспільства, варто особливо виділити роботу Д. Рисмена «Самотня юрба»(1950 р). Книга має підзаголовок «Аналіз мінливого американськогохарактеру», що і вказує на головну дослідницьку проблему.Теорія соціального характеру вмасовому суспільстві Дэвида Рисмена
Д. Рисменуказує, що на формування його теорії великий вплив зробили роботи Еріха Фромма«Мати або бути», «Розумне суспільство» і інші. Доцільнотому коротко охарактеризувати погляду Е. Фромма.
Дійсно, ЕріхФромм одним з перших поставив у центр свого соціологічного аналізу концепціюсоціального характеру, що опирається на його загальну теорію суспільства епохимодерну. У руслі загальних ідей Франкфуртської школи Фромм затверджував, що всясучасна культура, політика, економіка, соціальне життя в цілому визначаєтьсяідеологією (яку він іменував "ілюзією"), що сформувалася в епохуОсвіти й у рамках цього ідейного руху. Центральними моментами цієї "ілюзії"є подання про безмежні можливості прогресу в справі досягнення панування надприродою й над суспільством. Панування над природою за допомогою науки йутворення повинне було привести до матеріального достатку, а панування надсуспільством за допомогою здійснення раціонального соціального проекту — нащастя й волю більшості людей.
Однак ця метане була досягнута. Суспільство й культура, побудовані на зазначених принципах,не відповідають поставленим цілям процвітання й волі. Необмежене задоволеннявсіх бажань не сприяє благоденству. Воно не може бути задовільною відповіддю напроблему людського існування. Спрага володіння неминуче веде до нескінченноїкласової війни.
Мрії про те,щоб бути незалежними хазяїнами власних життів, прийшов кінець тоді, коли мипочали усвідомлювати, що стали гвинтиками бюрократичної машини, що нашимидумками, почуттями й смаками маніпулює уряд, індустрія й перебувають під їхнімконтролем засобу масової інформації, а розвиток економічної системивизначається в результаті питанням «Що є благо для системи?», а непитанням «Що є благо для людини?».
Крім того,Фромм підкреслював, що економічний прогрес торкнувся лише обмеженого числабагатих націй, а пропасти між багатими й бідними націями лише збільшується. Технічнийпрогрес створив небезпеку для навколишнього середовища, погрозу ядерної війни,здатної знищити цивілізацію. Відношення до природи стало ворожим.
Фактично епохоюПросвіщення, на думку Фромма, була створена нова релігія Прогресу, ядро якоїсклали ідеали необмеженого зростання виробництва, абсолютної волі й щастя. Наділі ж ці ідеали вилилися в «обожнювання» буржуазного стилю життя, в«радикальний гедонізм» і «невтримний егоїзм». У результатісформувалося суспільство з виробничим конвеєром і бюрократичною управлінськоюмашиною, з одного боку, і «телебаченням, автомобілем і сексом» — зіншої. Капіталізм середини XX в., згідно Фромму, ґрунтується як на доведеномудо автоматизму колективній праці, так і на максимальному споживанні виробленихтоварів і пропонованих послуг. Принцип «мати», невтримне споживанняостаточно витісняє принцип «бути». Формується зовсім певний типсоціального характеру — «ринковий характер», як його йменує Е. Фромм,специфічне явище XX в. Людина, що володіє «ринковим» («відчуженим»,«шизоїдним») характером, відчуває себе «міновою» вартістю. Цільринкового характеру — постійна адаптація, «я — такий, який я вам потрібний»- життєрадісний, здоровий, у міру агресивний, честолюбний, надійний — залежновід ситуації. У наявності «криза ідентичності» — відсутністьпостійного, стійкого «я», відсутність постійних прихильностей,атрофія емоційної сфери. Всі ці процеси мають на меті «належне, адекватнефункціонування», максимальна відповідність суспільству і його вимогам.
Очевидно самеці ідеї Фромма зробили найбільш серйозний вплив на теорію Д. Рисмена.
Під «соціальнимхарактером» Рисмен розуміє «постійну, соціально й історично обумовленуорганізацію прагнень індивіда і його можливостей реалізувати ці прагнення».Це поняття відрізняється від поняття «особистість», що включає такожбіологічні, психічні, емоційні характеристики індивіда, його талант і здатності.«Соціальний характер» — більше вузьке поняття й фіксує ті компонентиособистості, які творяться в процесі соціалізації, є контекстуальним ікогерентними існуючим соціальним формам і інститутам. У чинність цьогосоціальний характер являє собою організовану сукупність компонентів, яківідрізняють цілі групи, класи, націй, культури й навіть історичні періоди.
Рисмен виділяєтри історичних типи характеру. Перший тип — традиційний характер, або характер,орієнтований на підтримку традиції. Другий тип — внутрішньо орієнтований характер,або характер, власник якого діє на основі внутрішньої мотивації, що зложиласяна ранній стадії соціалізації під контролем старших поколінь і направляється настрого певні соціальні цілі. Власник подібного характеру демонструє найвищийрівень автономії й індивідуалізму. Даний соціальний характер складався підвпливом історичних і культурних процесів Відродження, Реформації, науковійреволюції, ранніх капіталістичних революцій, географічної експансії європейціві когерентний соціальним інститутам ліберального капіталізму. Самовладання,дисципліна, чинність волі й ініціатива — от основні риси подібного соціальногохарактеру. Зовсім очевидно, що подібний соціальний характер — це не що інше, якконцептуалізація Рисменом протестантського типу характеру, що зробиввизначальний вплив на становлення американського суспільства.
Люди, щоволодіють подібним характером, орієнтовані на стабільний соціальний порядок, на«довгострокове інвестування» у чинність того, що період або фазасоціальної стабільності, швидкість соціальних змін виявляються розмірнісередньої тривалості їхнього життя. Це надзвичайно важливе зауваження Рисменавказує на відносини людини з епохою, згодом як на умови його існування й багатов чому дає ключ до розуміння соціального характеру.
Дозвілля йрозваги відіграють незначну роль у житті цих людей, однак, їхнє споживчеповодження здатне багато чого прояснити в їхньому соціальному характері. Урамках даного типу соціального характеру можна виділити два види споживача. Перший- це споживач-набувач, що жадібно накопичує речі, які ще не дуже швидковтрачають свою цінність, будучи витиснуті іншими. У своєму споживанні вінорієнтується на ієрархію статусів і доходів, які визначають споживання. Другийвид — це споживач. Він різко розділяє сферу дозвілля й сферу праці, розглядаючияк сферу волі й можливого самопрояву й самореалізації лише сферу дозвілля.
Третій типсоціального характеру — це характер зовні орієнтований, або орієнтований іншими.Цей тип соціального характеру найбільше когерентний суспільствам, щоскладаються в XX в., які, по Рисмену, мають наступні структурні характеристики.
1) Цецентралізовані, бюрократично керовані суспільства, у яких у чинність зрослогоматеріального добробуту оформилася надзвичайно широка сфера споживання йдозвілля й відповідного споживчого поводження. Сфери послуг, споживання йдозвілля займають у них настільки ж значиме місце, як і сфера виробництва.
2) Цесуспільства масового середнього класу, зайнятого у галузях виробництва, усервісному секторі, у сфері дозвілля, споживання, реклами. Це суспільствамасового класу «білих комірців». Саме «білі комірці» сприймаютьсяРисменом як маси, як масовий середній клас.
3) Вертикальнасоціальна мобільність у цих суспільствах знижується при одночасному посиленні йзагостренні конкуренції в чинність росту освіченості населення й збільшеннятривалості життя. При цьому соціальний статус залежить не стільки від знань інавичок, скільки від здатності й уміння індивідів маніпулювати іншими людьми й,у свою чергу, служити об'єктом маніпуляції.
4) У цьомузв'язку значно зростає роль ЗМІ, які витісняють стару культуру в її функціїорієнтації у світі, у спілкуванні, у формуванні думки в області мистецтва йполітики. Панування ЗМІ в сфері культури приводить до стандартизації смаків,моделей життя й поводження. Їхня головна мета — формувати характер,орієнтований на споживання, на сферу дозвілля. Споживання стає надбаннямбільшості, і саме споживання виявляється основним фактором формуваннясоціального характеру. Більше того, хоча Рисмен виділяє чимало відмітниххарактеристик суспільств середини XX в., головної серед них є масове споживання.Масове суспільство — це, насамперед, суспільство споживання й дозвілля.
Зазначеніхарактеристики масового суспільства й припускають зовні орієнтований, або орієнтованийіншими соціальний характер. Цей характер відрізняється наступними рисами. Метилюдини, що володіє таким характером, міняються залежно від людей, на яких вонаорієнтується, постійної залишається лише залежність від інших, від схваленнянавколишніх. Його орієнтації перебувають у постійній зміні, вони нескінченнорізноманітні. Немає нічого постійного — ні традиції або культури, ні твердої йчітких внутрішніх орієнтації, сформованих у процесі ранньої соціалізації. Залишаєтьсятільки постійна тривога, непевність у собі, занепокоєння й нескінченнасамітність — така ціна за знаходження рухливості й гнучкості характеру.
Література
1. Давидович В., Аболина Р.Я. Кто тычеловечество? Теоретический портрет. — М., 1975
2. Дружинин В.Н. Психология общих способностей.- М., 1995
3. Ісаєв В.Д. Людина впросторі цивілізації й культури. — К., 2003
4. Бубер М. Проблема людини/ Бубер М. Два образи віри. — К., 1999
5. Парсонс Т. Про структурусоціальної дії. — К., 2000
6. Фромм Е. Душа людини.- К., 2002