Суспільство:сутність, типи, тенденції розвитку
План
1. Поняття суспільство
2. Поняття громадянське суспільство
3. Типи суспільства
4. Тенденції розвитку суспільства: модернізація, інформатизація,глобалізація
1. Поняття суспільство
Суспільство є однією з головних категорійсоціологічної науки (нею позначається її об’єкт), тому вчені зацікавлені вякомога точному визначенні даного поняття. Але на цьому шляху їх спіткаютьпевні труднощі.
Причин тому декілька:
по-перше, дане поняття активно застосовується вінших соціогуманітарних науках та на повсякденному рівні;
по-друге, явище, яке позначається цим поняттям єскладним, суперечливим і мінливим;
по-третє, соціологічне знання складається звеликої кількості теорій, наукових шкіл та течій, що мають власний погляд насутність суспільства.
Все це обумовлює існування різних тлумачень поняття суспільство, якіможна знайти в іноземній та вітчизняній літературі.
Сучасний англійський соціолог Е. Гідденс зазначив, що незважаючи на те,що категорія суспільство постійно фігурує у міркуваннях соціологів, він взначній мірі залишається недослідженим. А американський вчений І. Валлерстайннавіть висловив думку, що суспільство – це поняття, від якого можна цілкомвідмовитися через його концептуальну багатозначність та суперечливі визначення,що вводять в оману. Але не всі погоджуються з таким поглядом, тому спробивизначити це складне явище не припиняються.
У соціальнійфілософії та соціології поширене визначення суспільства як системногоутворення, що виокремилось із природи, і уявляє собою форму життєдіяльностілюдей, яка історично змінюється, і яка проявляється у функціонуванні тарозвитку соціальних інститутів, організацій, спільнот і груп, окремихіндивідів.
Із даноговизначення виходить, що суспільство може бути визначене як окремий вид соціальноїсистеми.
Соціальна система – це цілісне утворення,головними елементами якого є люди, їхні зв’язки, взаємодії та відносини, якімають сталий характер та відтворюються в історичному процесі.
Кожний індивід,народжуючись, застає соціальну систему, що вже склалася до нього, тавключається в неї шляхом соціалізації. Тобто суспільство є первинним повідношенню до окремого індивіда і має певну самостійність, а суспільнівзаємодії та відносини є об’єктивними, тобто існують незалежно від індивідів(інакше кажучи, мають надіндивідуальний характер).
Ознакисуспільства яксоціальної системи:
· цілісність
· сталість
· самовідтворення
· саморозвиток
· саморегулювання
· самодостатність.
Як зазначає автор«The Blackwell Dictionary of Sociology» Алан Г. Джонсон, суспільства єнайбільш незалежними і автономними серед усіх соціальних систем. Додатковоювідмінною характеристикою суспільств є те, що вони прагнуть бути найбільшоюсистемою.
Суспільство –цілісна система, що має такі властивості, яких не мають окремі її елементи абопідсистеми.
В якості важливихпідсистем суспільства, які несуть самостійне функціональне навантаження,розглядають сфери суспільного життя. Зазвичай в соціології їх виокремлюютьчотири:
· економічна,елементами якої є виробництво та відносини, що виникають між людьми в процесівиробництва матеріальних благ, їх обміну та розповсюдження;
· соціальна,яка складається з класів, соціальних верств, шарів та прошарків та відносин, щоскладаються між ними;
· політична,яка включає державу та політичні партії, а також відносини, що виникають зприводу реалізації влади;
· духовна,котра охоплює культуру, науку, релігію, освіту. В межах цієї сфери відбуваєтьсявиробництво духовних цінностей, формується духовна культура суспільства.
Ці сферисуспільного життя не тільки взаємопов’язані, але й обумовлюють одна одну. Наприклад, в марксистській концепціїсуспільства економічна сфера суспільного життя розглядається як вихідна, така,що слугує детермінантою всіх соціальних процесів у їхньому історичномурозвитку, як така, що визначає урешті-решт політичну, соціальну, духовну сфери.Протилежної точки зори дотримувався французький вчений Р. Арон, який вважав, щов умовах сучасних індустріальних суспільств деякі риси економічних системстають наслідками діяльності структур державної влади, тобто економічна сферадо певної міри визначається політичною.
Інколисуспільство визначають як сталу групу людей, яка проживає на певній територіїісторично тривалий час, підпорядковується одній системі політичної влади,створила власну культуру та, як наголошує Е. Гідденс у своєму підручнику«Соціологія», «свідома своєї чіткої ідентичності серед іншихнавколишніх груп». Це визначення поєднує такі явища, як суспільство,країна та держава. Але не слід забувати, що в реальності їх кордони співпадаютьне завжди, та й історично суспільство виникло раніше за країни та держави.
Сталі риси,характеристики, які відрізняють суспільство від інших соціальних утворень,наприклад, соціальних груп або інститутів, називають ознаками суспільства. За Е. Шилзом, об’єднання людей може вважатисясуспільством, якщо воно відповідає наступним ознакам:
· воно не єчастиною більш великої системи;
· шлюбиукладаються між представниками цього об’єднання;
· вонопоповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які вже є визнаними членамицього об’єднання;
· об’єднання має власну територію, якувважає своєю;
· воно маєвласну назву та власну історію;
· воно маєвласну систему управління;
· існуєдовше середньої тривалості життя окремого індивіда;
· його з’єднує спільна система цінностей(звичаїв, традицій, норм, законів), яку називають культурою.
Під іншим кутомзору розглядається суспільство у концепції світової спільноти
Відповідно доцієї концепції в сучасних умовах, коли під впливом розвитку засобів комунікаціїсоціальні зв'язки виходять за межі теріторіально-державних утворень, доцільноговорити не про суспільство в межах окремої країни або національної держави, апро світову систему, що поєднує все населення земної кулі. Якщо керуватися цимпідходом, слід визнати існування єдиного суспільства – світового. Такої точкизору дотримуються найбільш впливові теоретиками концепції світової спільнотиамериканські вчені І. Валлерстайн та Н. Луман.
2. Поняття громадянськесуспільство
Поняття громадянськесуспільство широко використовується у соціології, а також публіцистикою, та йрізними науками, насамперед філософією, правознавством, економічною теорією,політологією, політичною історією тощо.
При вивченні громадянського суспільства соціологія акцентує увагу напізнанні його загальних властивостей і характеристик, вивченні конкретних формта механізмів функціонування, виявленні реальних протиріч його сучасного станута розвитку.
Виникло цепоняття ще за часів античності. Ним в системі римського права позначалисукупність суб’єктів громадянського права. Зплином часу зміст поняття «громадянське суспільство» суттєво змінивсята збагатився.
У сучаснійсоціології існує два принципово різних погляди на природу громадянськогосуспільства. Перший характеризує його як суспільну систему в цілому, що здобулапевний рівень соціально-економічного, політичного, культурного розвитку та маєвсі ознаки цивілізованості (ринкова економіка, демократія, дотримання правлюдини тощо).
Більш поширеним єпідхід, відповідно до якого громадянське суспільство розглядається як особливасфера соціуму, що протистоїть державі та охоплює соціальні зв’язки, соціальніінститути, об’єднання людей, які виникають спонтанно та реалізують різноманітніпотреби, інтереси, цілі.
Поняття громадянськесуспільство використовується і як ідеологічне поняття. В якості ідеалугромадянське суспільство уособлює суспільство вільних, суверенних особистостей,які мають широкі громадянські та політичні права, активно приймають участь вуправлінні державою, вільно висловлюють свої думки, створюють будь-якіорганізації, партії, що захищають інтереси цих особистостей. В такомусуспільстві має місце багатоманітність форм власності, вільний ринок, вільнепідприємництво, ідейний плюралізм, свобода слова, незалежність засобів масовоїінформації.
Громадянськесуспільство як реальність співпадає з громадянським суспільством як ідеаломтільки в тому випадку, коли встановлюється правова держава, головним принципомякої є верховенство права в усіх сферах суспільного життя, а також підпорядкуваннязакону, органів самої держави, посадових осіб, інших організацій, громадян. Управовій державі джерелом законів виступає громадянське суспільство. Воновизначає собою державу, а не навпаки. При такому стані речей особистість маєпріоритет над державою.
3. Типисуспільств
Щоб осягнутирозмаїття форм соціального буття людини, соціологи поділяють всі суспільства,що існували та існують, на певні типи.
Декілька типівсуспільств, що об’єднані спільними критеріями, складають типологію.
Суспільство єнадзвичайно складним утворенням, яке неможливо осягнути за допомогою єдиноїуніверсальної типології. Тому в соціальній та гуманітарній літературінаводяться типології, що базуються на різноманітних ознаках суспільства.
В ХІХ ст. своїтипології запропонували німецькі вчені К. Маркс та Ф. Тьонніс. В основутипології К. Маркса було покладено такий критерій, як спосіб виробництва. Тобтосуспільства, які можуть відрізнятися мовою, культурою, звичаями, способом тарівнем життя, але мають спільний спосіб виробництва, складають одну суспільно-економічнуформацію (інакше кажучи, відносяться до одного типу суспільства). Такихформацій за К. Марксом п’ять
· первісна (слабкий розвиток продуктивних сил,примітивно-привласнюючий спосіб виробництва, колективна власність на засобивиробництва, відсутність держави)
· рабовласницька (власність на людей,використання праці рабів)
· феодальна (базується на експлуатаціїселян, що закріплені за землею)
· капіталістична (наймані робітники неволодіють засобами виробництва, тому потрапляють в економічну залежність від їхвласника – буржуазії)
· комуністична (ліквідується приватнавласність на засоби виробництва)
За К. Марксом, продуктивнісили складаються з робочої сили, засобів виробництва та сировини. Робоча сила –це людина з її розумовою та фізичною здатністю виробляти певні матеріальні тадуховні цінності. Засоби виробництва – це знаряддя праці, транспорт, дороги,сховища тощо та умови праці. Виробничі відносини, в першу чергу, це відносинивласності на засоби виробництва.
Типологія, запропонована К. Марксом,стала інструментом наукового пізнання дійсності. Але не всі факти дійсностіможуть бути проаналізовані за її допомогою. Тому формаційний підхід з моментуйого виникнення має своїх критиків. На їхню думку, жодна з суспільно-економічнихформацій не є «чистою», тобто у межах кожної формації, щозатверджується, з одного боку, зберігаються елементи попередніх форморганізації суспільного життя, а з іншого – складаються нові тенденціїекономічного, політичного, соціального, духовного життя суспільства. Це недозволяє побудувати точну наукову картину дійсності.
Ф. Тьоннісподілив всі суспільства на «гемайншафт» (Gemeinschaft) та «гезельшафт» (Gesellschaft).«Гемайншафт» «Гезельшафт» Домінують безпосередньо особисті та родинні стосунки. Переважають знеособлені стосунки, життя здебільшого анонімне. Соціальний контроль здійснюється завдяки звичаям, традиціям, віруванням, неписаним нормам. Управління та соціальний контроль відбувається через формальні інститути та юридичні закони. Характерна обмежена спеціалізація. Характерна спеціалізація професійних ролей. Професійні ролі не відділяються від сімейних. Професійні та сімейні ролі існують окремо. Головні соціальні інститути – сім’я, громада. Важливу роль в житті суспільства відіграють крупні об’єднання та асоціації, наприклад, ділові кола, уряд, політичні партії, добровільні асоціації громадян. В культурі переважають релігійні цінності. В культурі переважають світські цінності.
За кількістюрівнів управління та ступенем розшарування суспільства поділяють на прості таскладні.Прості Складні Малочислені Багаточисельні Система управління проста, як правило, має один рівень Багаторівнева система управління. Спеціалізований, розгалужений апарат управління, виникає бюрократія Немає яскраво вираженої соціальної диференціації. Нерівність обмежується головним чином статтю та віком Суспільство поділено на шари, прошарки, верстви, що розташовані ієрархічно Немає писемності З’являється писемність Продуктивність праці низька, що не дозволяє виробляти додатковий продукт Зростає продуктивність праці, люди починають виробляти додатковий продукт Відсутні товарно-грошові відносини Розвинені товарно-грошові відносини В суспільстві немає часу, вільного від праці В суспільстві з’являється вільний час, дозвілля Домінують особисті, родинні стосунки Домінують знеособлені стосунки Суспільне життя регулюється звичаями, традиціями Виникає право
Е. Гідденсвиокремлює ранні (досучасні) та сучасні суспільства.
Ранні суспільства поділяють на:
· суспільствамисливців і збирачів;
· скотарські;
· землеробські;
· традиційні(аграрні).
Сучасні суспільства, за Е. Гідденсом, слід поділяти на:
· суспільства«першого світу». Виникли у ХVІІІ ст. та існують дотепер. До них належать США, країни Західної Європи,Японіїї, Австралії, Нової Зеландії. Базуються на промисловому виробництві іздебільшого вільному підприємництві;
· суспільства«другого світу». Виникли після жовтневої революції 1917р. в Росії іпроіснували до початку 90-х років ХХ ст. Включали в себе СРСР, країни СхідноїЄвропи. Засновані на індустрії та централізованому плануванні економіки;
· суспільства«третього світу». Існують від ХVІІІ ст., коли вони переважно були колоніями, дотепер. До них належатьафриканські та південноамериканські країни, Індія;
· нові індустріальнікраїни (нещодавноіндустріалізовані країни). Існують від 70-х років ХХ ст. Включають Гонконг,Південну Корею, Сінгапур, Тайвань, Мексику, Бразилію.
У другій половиніХХ ст. західними соціологами, зокрема американським вченим Д. Беллом, було запропоновано типологію,яка складалася з трьох стадій у розвитку суспільства:
· доіндустріальної(аграрно-ремісної);
· індустріальної;
· постіндустріальної.
Доіндустріальні суспільства мають економіку,основану на первинному виробництві: полюванні, рибальстві, городничестві,скотарстві.
В таких суспільствах визначальним фактором розвитку виступало сільськегосподарство, а головними соціальними інститутами були церква та армія.
Більшістьнаселення живе в сільській місцевості. Знаряддя праці прості.
В процесівиробництва як джерело енергії використовується головним чином фізична силалюдей і тварин.
Виникають міста,де концентрується торгівля, ремесло та з'являються перші мануфактури. Значначастина населення вперше в історії людства не бере безпосередньої участі увиробництві засобів існування.
Виникає сферадозвілля, розваг, професіоналізується мистецтво. Розширюється сфератоварно-грошових відносин, але переважає натуральний обмін, бартер.
Започатковуєтьсярозвиток професійних армій. Існує окремий спеціалізований апарат управління начолі з правителем (царем, імператором). Високі державні посади мають правообіймати виключно представники «правлячого класу». Чітко вираженийподіл на аристократію та решту населення.
В соціальнійструктурі переважають приписані (аскриптивні) статуси. Між соціальнимиверствами існують бар'єри, які неможливо або складно подолати. Соціальнамобільність практично відсутня.
Особистість маємаловаріантний рольовий набір. Поведінка індивіда регламентується звичаями,традиціями, жорстко контролюється соціокультурним середовищем.
Тип сім'ї –патріархальна.
В індустріальнихсуспільствах економіка базується на машинних технологіях, а тенденції розвиткувизначає промисловість.
Виникли в XVIIIст. в Європі в результаті промислової революції. За розмірами більші ніжтрадиційні. Виникає машинне виробництво. Розповсюджується виробництво товарівмасового споживання, яке поєднується із складною системою розподілу праці середчленів суспільства. Відкриті до інновацій. Починається активне застосуваннязнеособлених джерел енергії (пари, електрики, атому тощо). Досягнення наукизастосовуються для покращення методів виробництва. Ускладнюються технології.Процес виробництва та управління механізується і автоматизується.
Вже на першихетапах індустріалізації виробничі процеси знайшли мілітаризоване застосування,що докорінно змінило характер і спосіб ведення війн. Високий рівень розвиткузасобів зв'язку і транспорту, які стають набагато швидшими та ефективнішими.
Виникає класовасистема стратифікації. В соціальній структурі переважають досягненні статуси.Спостерігається високий рівень соціальної мобільності.
Відбуваєтьсяурбанізація – зростання долі населення міст та поширення міського способу життяна всі верстви населення. Міста стають самодостатніми утвореннями.
З’являютьсядесятки тисяч нових професій. Зростає престиж промислової праці, асільськогосподарської праці – знижується.
Розширюєтьсяекономічна самостійність та політичні свободи громадян. Окрема людина стаєсамостійним суб'єктом політичного життя. Індивіди одночасно є включеними додекількох соціальних спільнот та організацій. Рольовий набір особистості стаєполіваріантним.
Особливу роль ужиттєдіяльності суспільства починають відігравати засоби масової інформації.
Індивідуалізм,прагматизм, утилітаризм стають принципами, що визначають поведінку та вчинки
Тип сім'ї –сучасна.
Для постіндустріальногосуспільства особливого значення набуває теоретичне знання, інформація тауніверситети, наукові центри, дослідницькі лабораторії як місце, де знання виробляють.
Виникли на думкубагатьох фахівців у 70-ті роки ХХ ст. у найбільш розвинених країнах, наприклад,США та Японії.
Переважаєінформатика та сфера послуг. Теоретичне знання набуває великого соціальногозначення, виступаючи в якості головної направляючої сили соціальних змін.
Знання татехнічна компетентність стають обов’язковою умовою входження до елітисуспільства.
В організації таобробці інформації центральну роль відіграють комп’ютерні технології. Відбуваєтьсяпоєднання комп’ютерної та комунікаційної технологій.
Показником рівняекономічного розвитку вважається відсоток наукових та технічних працівників дозагальної кількості робочої сили, а також обсяг затрат на науково-дослідницькірозробки.
В соціологіїдосить поширеним є також поняття сучасне суспільство, яке охоплює індустріальнета постіндустріальне суспільства, і розглядається як таке, що приходить назміну традиційному суспільству. Треба зазначити, що саме поняття сучасність нетотожне поняттю наш час.
4. Тенденції розвитку суспільства: модернізація,інформатизація, глобалізація
Середнайважливіших тенденцій у розвитку сучасного суспільства слід зазначитимодернізацію, інформатизацію та глобалізацію.
Спроба визначитиі проаналізувати тенденції розвитку суспільства призвели до виникнення теоріїмодернізації, згідно з якою всі суспільства втягнуті в єдиний, універсальнийпроцес сходження людства від дикості до цивілізації.
Модернізацією називають перехід віддоіндустріального до індустріального суспільства, що розтягнутий в часі тапоширюються на всі сфери суспільного життя.
Модернізаціюподіляють на органічну та неорганічну. Органічна модернізація уявляє собоюмомент власного розвитку суспільства і підготовлена всім попереднім ходомеволюції. Починається не з економіки, а з культури, із змін в суспільнійсвідомості, світогляді, способі життя людей. Приклад: Англія XVIII ст. в момент переходу від феодалізмудо капіталізму.
Неорганічнамодернізація – це відповідь на викликззовні, з боку більш розвинених країн. Здійснюється з метою подолання відсталостішляхом купівлі закордонного обладнання, технологій, запрошення фахівців,реорганізації виробництва, системи управління на зразок закордонних. Приклад:Японія XIX-XX ст.
На думку авторівтеорії модернізації, вона має дати пояснення, яким чином країни, щозапізнюються в своєму розвитку, можуть досягти сучасної стадії і увійти всвітове товариство.
Критики цієїтеорії вказують на те, що модернізація базується на досвіді розвитку західнихсуспільств і тому є моделлю розвитку, яка базується на етноцентризмі. А такожмодернізація не завжди веде до піднесення індустрії і рівномірного розподілусоціальних благ, оскільки є нерівномірним процесом, який може породжуватипопадання суспільства у зовнішню залежність.
Інформатизація передбачає якісні зміни місця та ролів суспільстві новітніх засобів обчислювальної техніки та телекомунікацій зарахунок їх інтенсивного використовування в таких важливих сферах, яквиробництво, управління, фінанси, наука, освіта, медицина, сфера послуг, навітьпобут.
В процесіінформатизації створюється єдине інформаційне середовище, яке дозволяє надаватирізноманітні інформаційні послуги, робить можливим доступ до інформаційнихресурсів суспільства, знімає обмеження у циркулюванні інформації.
Головною метоюінформатизації є вдосконалення та підвищення ефективності життєдіяльностісуспільства, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей людини.
Дляхарактеристики сучасних економічних, політичних, соціальних, торгових,фінансових, транспортних, міграційних, інформаційних, комунікативних та іншихвсеохоплюючих процесів соціологи та представники інших суспільних науквикористовують термін глобалізація.
Деякі дослідникивважають, що термін глобалізація прийшов на зміну таким поняттям, як взаємозалежністьта інтернаціоналізація, і характеризує принципово новий етап розвиткуміжнародних відносин в економічній, політичній та соціальній сферах.
Глобалізація передбачає інтенсивне співробітництво у галузівсесвітнього розподілу праці між дешевим масовим виробництвом та забезпеченнямпослуг і високими технологіями та інноваціями. Державні кордони в умовахглобалізації виглядають чимось архаїчним.
Термін глобалізмвперше з’явився у словниках на початку 60-х років ХХ ст. і на сьогоднішній деньоднозначного визначення глобалізації в науковій літературі немає.
Глобалізація – це історичний процесзближення націй та народів, між якими поступово зникають традиційні кордони ілюдство перетворюється в єдину взаємозалежну економічну, фінансову, комерційну,електронну систему.
Глобалізаціяробить неможливим для окремих націй підтримувати незалежні економіки, формиправління і соціальні структури. Відбувається підвищення ролі транснаціональнихкорпорацій (ТНК), які інтегрують економічну діяльність у світовому масштабі іна долю яких зараз припадає приблизно третина виробництва промислової продукціїі 40% світового товарообігу. Підвищується мобільність капіталу, робочої сили,інформації та ідей. Як результат утворюється планетарний інформаційний простірзі світовим виробництвом, що функціонує глобально, формується глобальне(наднаціональне) суспільство.
У другій половині ХХ ст. матеріалізувалосяпоняття глобальна політика. Це відбулося, коли в орбіту міжнародних відносинбули втягнені майже всі держави світу. Нині національні держави ще залишаютьсяголовними акторами на міжнародній політичній арені, але під впливом економічноїінтеграції виникають різноманітні форми глобальних політичних об'єднань ісоюзів.
Процесстановлення єдиного взаємозалежного світу, тобто становлення глобальногосуспільства, потребує управління глобальними зв’язками та процесами, утворення всесвітнього(наднаціонального, наддержавного) уряду. Таких структур управління, які неналежать жодній країні та функціонують згідно власним соціальним законам, наЗаході вже досить багато. Їх значення в усіх сферах міжнародного життя єнастільки істотною, що важко взагалі уявити світ без ООН, НАТО, ЕС, ВБ, МВФ,ЮНЕСКО, СОТ тощо.
В умовахглобалізації правила гри у світі встановлюють найбільш розвинені і могутнікраїни, вимагаючи від інших добровільно чи примусово підкорятися.
Ті процеси, щоведуть до інтеграції, водночас породжують нові форми нерівності, світовогопанування, поляризації світу на багаті та бідні суспільства, на країни золотогомільярду на чолі з США та периферією. Зараз золотий мільярд споживає заоцінками вчених 75% всіх світових ресурсів. Доходи 20% найбагатших і 20%найбідніших співвідносяться як 60:1.
Зрозуміло, щоглобалізація є далеко неоднозначним і суперечливим процесом, що міститьглобалізм і антиглобалізм, інтеграцію і суверенізацію, світове панування інаціональний, релігійний радикалізм, співпрацю і протистояння одних суспільству відношенні до інших.
Різні аспектиглобалізації залишаються предметом гострих дискусій в академічних колах, алебільшість західних науковців визнає, що, по-перше, глобалізація охоплюєпереважно взаємопов’язані економіки Європи, Північної Америки та Японії.По-друге, в умовах глобалізації розрив між багатою Північчю та бідним Півднемскорочується для обмеженої кількості країн та зростає для більшості інших. По-третє,роз’єднання держав не є життєздатною стратегією.
За І.Валлерстайном, одним з найвідоміших дослідників глобалізації, сучасний світ маєтри складові:
· центр,або ядро. До нього належать високорозвинені країни Західної Європи, США,Канада, Японія та Австралія. Ядро характеризується наявністю сильної держави тавільної робочої сили, домінує в світовій економіці та експлуатує країни,розташовані за його межами, що дозволяє країнам ядра підтримувати та зберігатисвоє багатство, владу, вплив.
· напівпериферія(середній рівень доходу на душу населення). До неї належать країни, що досяглипомірного рівня індустріалізації та загального розвитку. Лідерами середнапівпериферійних країн вважають чотирьох малих драконів (Південна Корея,Тайвань, Гонконг тощо) та ряд нових індустріальних країн (Бразилія, Мексика,Малайзія тощо). Напівпериферія може утворюватися за рахунок витіснення країн ізядра, а також за рахунок переміщення із периферії в результаті геополітичних тагеоекономічних змін.
· периферія.Це найбідніші, дуже слабкі та найменш індустріально розвинені країни,сконцентровані, головним чином, в Азії, Африці та Латинській Америці. Країнипериферії мають слабкі держави, різні форми невільної робочої сили, натуральнегосподарство. Вони забезпечують сировинними матеріалами країни ядра таінтенсивно експлуатуються ними. Витрачаючи ресурси, що не поновлюються, країницієї групи звужують свої перспективні можливості економічного розвитку.
Серед багатьохнаслідків глобалізаційних процесів, що досліджують фахівці з даноїпроблематики, слід звернути увагу на маргіналізацію особистості. Глобалізаціявикликає не лише стрімке переміщення капіталу, інформації, ідей, а й людей (якокремих особистостей, так і великих соціальних груп), тобто спостерігаєтьсяактивізація міграційних процесів у світовому масштабі. Формування об'єднанихрегіональних ринків праці, пошук кращої долі, війни та конфлікти, природні лихатощо стимулює значні потоки мігрантів. Наприклад, тільки Канада щорічно приймаєпонад 200 тис. легальних мігрантів із різних країн світу, а США – близькомільйона. За період з 1992 по 2010 роки кількість біженців з районів війн таконфліктів складала за офіційними даними приблизно 300 млн. осіб. На думкуфахівців, міграційний процес має тенденцію до зростання.
Маргінальнестановище особистості в суспільстві породжується переходом у нові культурні,морально-психологічні, соціально-правові, економічні умови та труднощамиадаптації до них (труднощі освоєння нових норм, цінностей, пристосування донового способу життя, проблеми професійного самовизначення). Маргіналізаціявідбивається на свідомості особистості, призводячи до зміни і навіть втратиідентичності.
Проблему збереження релігійної та національноїідентичності відносять до числа найскладніших питань, що обговорюються уконтексті глобалістики. Більшість дослідників визнають, що у ментальній сферіпорівняно з іншими сферами процес глобалізації плине найповільніше, але це невиключає соціокультурної уніфікації, яку спричиняє глобалізація.
Глобальною стає загроза екологічноїкатастрофи, яка може статися, ще до того, як буде реалізована концепції сталогорозвитку, стрижнем якої є примирення економіки та екології.
Створення глобальної інформаційної мережіпринципово змінило уявлення про закономірності часово-просторового переміщенняінформації. Країни, що відстають від цих технологічних інновацій, опиняються напозиціях світових аутсайдерів.
Глобалізація суттєво вплинула на процесивиробництва, проведення досліджень та наукових розробок, що, у свою чергу,привело до структурних та організаційних змін у системі вищої освіти, довиникнення «ринково орієнтованих» університетів, використання в їхнійдіяльності ринкової та бізнесової практик. Вища освіта змушена пристосовуватисядо соціальних та економічних умов, що викликані глобалізацією.
Глобалізація сприяє зростанню міжнародноїскладової в діяльності університетів – залученню іноземних студентів івикладачів, певній уніфікації навчальних програм, розширенню міжнародноїспівпраці вузів, їх міжнародній комерційній діяльності, розповсюдженню програмдистанційного навчання за кордоном через Інтернет, створенню віртуальнихуніверситетів тощо.
На думку фахівців, в умовах глобалізаціїсвітової економіки та розвитку міжнародної конкуренції інвестиції в освіту зметою підготовки висококваліфікованих спеціалістів стали життєво важливими длямайбутнього економічного зростання.
Зрозуміло, щосказане вище вкрай актуально для України, бо саме в умовах формування новоїглобальної системи координат Україна має знайти своє місце. Необхідними є визначенняУкраїною стратегії свого економічного розвитку та пріоритетів в світовійекономічній системі, своїх стратегічних партнерів і союзників, з’ясування своїхнаціональних інтересів та розробка механізму їх реалізації.