Старість і старіння як соціальні феномени
Заняття 1. Основні періоди людини. Біологічнепоняття старіння
1. Старіння є невід'ємним елементом розвитку особистості. В онтогенезілюдини виділяють періоди дитинства, юності, зрілості та старості. Межа міжперіодом зрілості та початком старості майже невловима, що обумовлюєрозбіжності у визначенні віку, з якого починається старість.
Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ),осіб у віці від 60 до 74 років відносять до категорії людей похилого віку, від75 до 89 років — до старих людей, а від 90 років і старших — до довгожителів[1]. Деякі американські фахівці пропонують іншу класифікацію, у якійрозрізняють людей старшого віку як «молодих літніх» -65—74 років, старих — віком75-84 і дуже старих — 85 років і старших [2].
Поняття «людина похилого віку» в Україні стійко асоціюється з вікомвиходу особи на пенсію, який згідно із Законом України «Про пенсійнезабезпечення» становить 55 років для жінок І 60 — для чоловіків.
Заслуговує на увагу думка відомого українського геронтолога ВолодимираФролькіса, який вважав, що навіть при розгляді старіння як найуніверсальнішогоявища природи спостерігаються парадокси: кожний легко визначає різницю міжмолодою та старою людиною, але ніхто не може дати вичерпну науковухарактеристику сутності старіння та механізмів його розвитку [3]. Тоді якросійський вчений-геронтолог Іполит Давидовський категорично заявляв, що жоднихточних календарних дат настання старості взагалі не існує [4].
2. З біологічної точки зору старіння пов'язується зі змінами, щовідбуваються на всіх рівнях організації живої матерії-молекулярному,клітинному, системному; на рівні цілісного організму [5]. В цьому контекстістаріння розглядається як згубний процес, що настає в результаті наростаючої звіком руйнівної дії зовнішніх та внутрішніх факторів та призводить донедостатності функцій організму [6].
Для об'єктивнішого розуміння старіння його можна розглядати як процес, щоскладається з трьох компонентів:
— біологічне старіння — зростання вразливості організму і підвищена ймовірністьсмерті;
— соціальне старіння — зміна патернів поведінки, статусів, ролей;
— психологічне старіння — вибір способу адаптації до процесів старіння, новихстратегій подолання труднощів [7].
Представники холістичного підходу пропонують при розгляді процесустаріння враховувати більше аспектів, а саме: календарний (хронологічний);біологічний; сексуальний; психологічний; соціальний; духовний [8].
Отже, однозначної думки щодо віку, з якого починається старість, немає,адже старіння — це процес, і саме в цьому контексті необхідно розглядатифеномен старості.
У житті старої людини зазвичай відбуваються зміни, що зачіпають усі сферижиття: виробничу, сімейну, громадську, особисту. Часто різнопланові проблемилюдей похилого віку об'єднують у три великі групи: 1) здоров'я і медичнадопомога; 2) матеріальне становище; 3) інтеграція в суспільство [9]. Старістьпов'язана з розвитком вікової патології, зміною фізіологічних функцій, втратами(які часто не помічаються самою людиною). Такі втрати можуть стосуватисяфізіологічних І біологічних обмежень, погіршення здоров'я, зниження соціальноїактивності, зміни соціальної ролі і самоідентичності, втрати безпеки [10].
Одним із головних актуальних завдань сучасного суспільства є створенняумов гідного життя літнім людям, які становлять нині п'яту частину населенняУкраїни. За прогнозами фахівців, передбачається інтенсивне старіння населенняна початку XXI сторіччя, а також збільшеннясередньої очікуваної тривалості життя. Тобто процес старіннясупроводжуватиметься значним зростанням кількості осіб старечого віку (старших75 років) у загальній кількості людей літнього віку, які входять у групу ризикубільшої потреби у медичній та соціально-побутовій допомозі.
Заняття 2. Трансформація людейпохилого віку в процесі старіння
Паралельно з процесами старіння населення відбувається трансформаціясучасної сім'ї та відокремлення її поколінь за місцем проживання. За данимиМіністерства праці І соціальної політики, в Україні окремо від дітей проживаєблизько 2 млн подружніх пар у віці 60 років і старше і понад 2 млн громадянпохилого віку, що мешкають самотньо. Серед них 754 тис. потребують різних видівпобутової допомоги, у тому числі у віці 75-80 років — понад 300 тис. осіб.Проблеми людей похилого віку, особливо самотніх, на тлі низьких пенсійнихвиплат загострюються ще й за умов існування дефіциту дешевих товаріввітчизняного виробництва, зростання цін на комунальні послуги і продовольчітовари, нерозвинутої сфери побуту, незадовільної медичної допомоги, втратисуспільством почуття милосердя. Зазначені труднощі доповнює відсутністьгрошових заощаджень, фінансова неспроможність ремонту власного житла,недостатнє харчування тощо. Подолати все це літні люди самостійно не можуть.Частина з них змушена переїздити до спеціалізованих стаціонарних соціальнихзакладів, потребує постійної сторонньої допомоги, обслуговування на дому.
Загалом, щороку кількість літніх на планеті збільшується на 2,4 %. Запрогнозами, до 2020 року кількість літніх людей може зрости до одного мільярдаосіб. Демографічне старіння як глобальна тенденція розвитку сучасноїцивілізації привертає увагу до становища людей похилого віку в сучасному світі.Ця демографічна ситуація обумовлює не лише формування нових потреб літніхлюдей, а й відмову від уявлень про старість як про інволюцію.
Нині люди похилого віку становлять гетерогенну популяцію кількохпоколінь, чимало з них можуть вести самостійний спосіб життя. Однак усуспільстві все ще домінують стереотипи про старість як про «напівіснування», апро людей похилого віку — як про утриманців. Варто звернути увагу на туобставину, що професіонали також підтримують негативні стереотипи. Так,наприклад, за даними дослідження, проведеного у Великобританії, майбутнімедичні сестри не очікували задоволення від сестринської роботи в геріатричнихзакладах; а багато з тих, хто вже працював у таких закладах, вважали своюроботу «нудною» і такою, що «виснажує» [11].
Перехід на нові принципи розвитку, перегляд системи цінностей,притаманних сучасному суспільству, вносять корективи в життя всіх поколінь,зокрема й старшого. Зміна соціального статусу старої людини, зумовленанасамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацієюціннісних орієнтирів, самого способу життя та спілкування, а також виникненнярізноманітних утруднень як у соціально-побутовій, так і в психологічнійадаптації до нових умов, диктує необхідність відпрацювання та реалізаціїспецифічних підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку.
Тому завданням соціальної роботи з літніми людьми є не тільки організаціядовготривалого догляду, а й надання цим людям можливостей реалізовувати своїздібності, брати участь у громадській діяльності; сприяння адаптації особистостідо нових умов, відшукуючи задіяні па попередніх етапах життєвого шляху ресурси,тощо. Заняття 3. Теоретичні засади та принципи роботи
1. Існує низка теорій, які вивчають ті чи інші аспекти процесу старіння.До них можна віднести: соціальні (теорія соціального обміну, рольова теорія,теорія безперервності, теорія життєвих подій, теорія активності та ін.),психологічні (теорія життєвого циклу та ін.), психосоціальні (теорія рисхарактеру, теорія вмирання та смерті).
Усі ці теорії аналізують соціально-психологічні проблеми людейпохилого віку, які визначають становище цих людей у суспільстві, їхніпотреби та необхідну їм допомогу. Російський науковець Євдокія Холостова робитьспробу узагальнити ці проблеми, виділяючи:
— втрати: переживання, викликані різного роду втратами (фізичноїактивності, зору, слуху, смерті близьких людей);
— порушення психіки (наслідок розчарування, відторгнення);
— зниження психологічних здібностей та можливостей людини на тлі гострихзахворювань, психічні хвороби, органічні ураження мозку; вияв у гіпертрофованомувигляді почуттів заощадливості, скупості;
— сексуальні проблеми: імпотенція, вдівство, пізнє кохання, другий шлюб;
— наслідки зловживання алкоголем: порушення загального здоров'я, розладинервової системи, розумова відсталість, деградація особистості;
— погане поводження з людьми похилого віку: фізичне та психологічненасильство, агресивна поведінка, зневага, занедбаність, позбавлення харчів та комфорту,соціальна ізоляція, сексуальні домагання, фінансові зловживання (використаннязаощаджень людини похилого віку);
— низька матеріальна забезпеченість: злидні, жебрацтво, кривди, зневіра,приниження, почуття незатребуваності, спроби відновлення трудової активності[12].
Деякі дослідники негативно ставляться до спроб узагальнити особливості тапотреби людей похилого віку. Бо, на думку всесвітньо відомого американськогофахівця Грейс Крайг, об'єднання всіх людей похилого віку в одну групу призводитьне тільки до ігнорування індивідуальних особливостей, а й не враховує станфізичного здоров'я, фактори старіння та вікові нормативні фактори [13]. Цеспричиняє виникнення ейджизму, тобто соціальної установки, за якої невиправдановисоко оцінюється юність і дискримінується старість.
Важливу роль у похилому віці відіграють вироблені в процесі старіннямеханізми адаптації до втрат. Людям потрібен час, аби змиритися зі своїмифізичними чи функціональними втратами. Серед чинників, які впливають наздатність до адаптації, можна назвати: особисті якості людини; життєвий досвід;поточну ситуацію. Одні люди похилого віку досить добре адаптуються до втрат,інші — значно гірше. Швидкі технологічні, соціальні, культуральні зміни усуспільстві утруднюють процес адаптації людей похилого віку [14].
2. Соціальним працівникам слід вирізняти кілька типів пристосування достарості.
Конструктивний підхід — людина внутрішньо врівноважена, спокійна, задоволенаемоційними контактами з оточенням, критична щодо самої себе, терпима встосунках з іншими. Вона приймає старість як факт, що завершує професійнукар'єру, розглядає смерть як природне явище, не висловлюючи ані розпачу, аніжалю. Людина такого типу з довірою ставиться до оточуючих, охоче приймаєдопомогу.
Підхід залежності властивий людям, які демонструють пасивність і схильні дозалежності від інших. Бони не мають високих життєвих прагнеш, і легко залишаютьсвої професійні заняття. Сімейне оточення забезпечує їм відчуття безпеки івнутрішньої гармонії, тому вони не страждають від емоційної неврівноваженості істресів.
Підхід захисту характерний для самодостатніх людей, що захопленісвоєю професійною діяльністю. Вони уникають висловлювати свою думку, говоритипро свої проблеми. Такі люди часто потерпають від страху смерті й маскують своюбезпорадність перед її невідворотністю зовнішньою активністю.
Підхід ворожості до інших властивий «розгніваним старим», які агресивні, недовірливі,запальні й мають чимало претензій до свого оточення — близьких, друзів,суспільства в цілому. Вони неадекватно сприймають старість, не можуть примиритисяз невідворотними змінами старіння, заздрять молодим, бунтують проти смерті йбояться її.
Підхід ворожості до себе характерний для людей з негативним життєвим балансом, якіуникають спогадів про минулі невдачі та труднощі. Бони пасивно приймають незгодив старості. Незадоволена потреба в любові та співчутті є приводом до депресій Іжалю до себе, смерть розглядається ними як позбавлення від страждань [15].
3. Визнаючи питання старіння одним з основних викликів XX сторіччя, Організація Об'єднанихНацій 1991 р. ухвалила Принципи щодо людей похилого віку, згідно з якими людипохилого віку повинні мати:
1) незалежність:
— доступдо відповідного вимогам харчування, води, житла, одягу та медичногообслуговування через забезпечення їм доходу, підтримки з боку сім'ї, громади ісамодопомоги;
— можливість працювати або займатися іншими видами діяльності, що даютьприбуток;
— можливість брати участь у визначеній термінів і форм припиненнятрудової діяльності;
— можливість брати участь у відповідних програмах освіти і професійноїпідготовки;
— можливість жити в умовах, які є. безпечними й можуть бутиадаптовані з урахуванням особистих схильностей і наявних можливостей;
— можливість жити вдома доти, поки це можливо;
2)участь:
-людипохилого віку мають бути, як і раніше, залучені до суспільного життя, активнобрати участь у розробці й здійсненні політики, яка безпосередньо торкаєтьсяїхнього добробуту, і ділитися своїми знаннями та досвідом з представникамимолодого покоління;
— люди похилого віку повинні мати право шукати і розширювати можливостідля діяльності в інтересах громади і виконувати на добровільній основі роботу,яка відповідає їхнім інтересам і можливостям;
— люди похилого віку повинен мати можливість створювати асоціації осібпохилого віку;
3) догляд:
— людипохилого віку мають бути забезпечені доглядом і захистом з боку сім'ї і громадивідповідно до системи культурних цінностей даного суспільства;
— люди похилого віку повинні мати доступ до медичного обслуговування, якедозволяло б підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного,психічного та емоційного благополуччя та попереджувати або стримувати початокперіоду нездужання;
— люди похилого віку повинні мати доступ до соціальних І правових послугз метою підвищення їхньої незалежності, зміцнення захисту та поліпшеннядогляду;
— люди похилого віку повинні мати можливість на відповідному рівнікористуватися послугами піклувальних установ, які забезпечують захист,реабілітацію, а також соціальне і психологічне стимулювання в гуманних табезпечних умовах;
— люди похилого віку повинні мати можливість користуватися правами людиниі основними свободами, перебуваючи в будь-якій установі, що забезпечує житлом,доглядом або лікуванням, враховуючи повагу до їхніх чеснот, переконань, потребі приватного життя, а також права приймати рішення стосовно догляду за ними іякості їхнього життя;
4) реалізація внутрішнього потенціалу:
-людипохилого віку повинні мати можливості для всебічної реалізації свогопотенціалу;
— люди похилого віку повинні мати доступ до можливостей суспільства усфері освіти, культури, духовного життя і відпочинку;
5) гідність:
— людипохилого віку повинні мати можливість вести гідний і безпечний спосіб життя іне піддаватися експлуатації та фізичному або психічному насильству;
— люди похилого віку мають право на справедливе ставлення незалежно відвіку, статі, расової або етнічної належності, інвалідності або іншого статусу, іїхня роль повинна оцінюватися незалежно від їхнього економічного внеску [16].
Отже, соціальна робота з людьми похилого віку має спрямовуватися нареалізацію проголошених принципів.старіння похилийсоціальний допомогаЗаняття 4. Форми соціальної роботи з людьми похилого віку. Правилапри наданні допомоги людям похилого віку
1. Традиційно в українській літературі основні форми соціальної роботи злюдьми похилого віку зводять до реабілітації (медичної та соціальної,яку часто падають у великих стаціонарних закладах) та соціальної допомоги. Прицьому соціальна допомога людям похилого віку досить часто спрямована назадоволення потреб у самообслуговуванні, здійснення якого неможливе абоускладнене внаслідок втрати чи обмеження тих або інших функцій. У свою чергузагальні форми допомоги повинні орієнтуватися переважно на запобігання втратиздатності до самообслуговування або обмеження негативних наслідків цього.Надання особам старших вікових груп засобів малої механізації і спеціальноїпобутової техніки, спеціальне облаштування житла сприяє продовженню періоду їхсамостійності [17]. Для оцінки порушень та проявів, пов'язаних з інвалідністюта обмеженнями в соціальній діяльності, і визначення рівня незалежності людинив основних видах повсякденної діяльності Всесвітня організація охорони здоров'япропонує використовувати такі характеристики: регуляція функцій сечовиділення ідефекації, мобільність та деякі прості дії з самообслуговування такі якумивання, одягання, приймання їжі й здатність дістатися до туалету. Такожвраховуються інструментальні види повсякденної діяльності: здатність робитизакупки, готувати, прати, користуватися телефоном та розпоряджатися грішми. Впрактиці професіоналів, що працюють з людьми похилого віку, для оцінкидіяльності в повсякденному житті поширеним є використання стандартизованоїоціночної шкали — індексу Бартель (Barthel), який дозволяє швидко скласти уявлення про стан клієнта наоснові використання інформації про здатність виконувати ту чи іншу діяльністьсамостійно або з допомогою інших, або цілком залежно від допомоги [18].
З боку професіоналів часто демонструється підхід до різних людей тільки«як до людей похилого віку, які є безпомічними жертвами і не в змозі змінитисвоє невдале життя». Тоді соціальним працівникам може здаватися, ніби вони вжезнають про все, що турбує людей похилого віку, і вони впевнені в тому, щознають, як саме допомогти клієнту, й що всі їхні дії відповідають інтересамклієнта. При цьому ігнорується життєвий досвід, оточення, звички, уміння танавички, тобто індивідуальність та потреби клієнтів. Ллє саме ці знання можутьдопомогти в спілкуванні та визначенні потреб людей похилого віку. Особливо цестосується соціальних працівників молодшого віку, яким не завжди легко буваєзрозуміти людей похилого віку, котрі пережили чимало потрясінь, щосупроводжувалися значними травмами, зумовленими війною, тоталітарним режимом,наслідками процесу перебудови.
Досвід, ставлення, розуміння, цінності та очікування обов'язково маютьобговорюватися клієнтом І соціальним працівником. Варто дізнатися, якою є думкакористувачів про те, що саме є мстою надання послуг, якими є очікуванірезультати.
2. Отже, надаючи допомогу людині похилого віку, соціальні працівникимають дотримуватись певних правил. По-перше, слід оцінювати потреби клієнта вконтексті всього життя та досвіду, але це не означає, що потрібно занадто глибокочи необдумано втручатися в його чи її особисте життя. Також необхідно уникативпливу упередженого ставлення і не розглядати людей похилого віку як жертв.Навпаки, слід визнавати їхній статус як людей, що дожили до поважного віку,людей, відповідальних за свої вчинки. ї ще одне правило — важливо починатироботу зі з'ясування суб'єктивного бачення особою похилого віку її оточення,хоча це не означає, що професіонал не несе відповідальності за свої судження,які випливають з досвіду та знань, і має в усьому погоджуватися зі староюлюдиною.
У процесі індивідуальної роботи спеціалісти повинні:
— не дозволяти людям похилого віку втягуватися в негативний процесстаріння, допомагати їм зрозуміти, що найчастіше їхні проблеми породженіситуацією, а не ними самими;
— заохочувати та підтримувати прагнення брати на себе відповідальність засвоє життя там, де це можливо;
— стимулювати у людей похилого віку діяльність, яка підтримує відчуттяінтеграції та цілісності їхнього життя.
Надаючи соціальні послуги, представники соціальної служби мають звертатиувагу па психологічний стан людини. Інколи люди похилого віку стаютьпригніченими, втрачають сенс життя. Це може, зокрема, трапитися через втратужиттєвих цінностей. І тут у пригоді може стати так званий метод біографічногоінтерв'ювання або стимуляції спогадів, який допоможе людині похилого пікуусвідомити, що «життя не минуло марно». Його можна використовувати у роботі якз одним клієнтом, так і з групою. Джерелами спогадів можуть стати фотографії,старі платівки з піснями чи музикою, якісь сувеніри чи старі поштівки,відвідування музеїв, спогади про ті чи інші знаменні події життя: навчання вшколі, одруження, народження дітей, відпочинок на морі, подорожі тощо.
Втім, для соціальних працівників буває нелегко застосувати цей метод,оскільки розповіді можуть повторюватися, історії можуть бути перебільшеними тавигаданими. Тому практики повинні інтенсивно готуватися до роботи, що включаєпідготовку користувача і самого практика. Так, у тому разі, коли клієнтрозповідає про неприємний чи тяжкий досвід у своєму житті, бажано уникатиприпущень, адже автобіографія та огляд життя залучають аналіз почуттів, а нетільки фактів. Також слід бути обережним, виявляючи почуття клієнта, які тойпереживає в даний момент. Наприклад, припущення, що рання смерть батькаспричинила горе і нещастя, може зробити неможливим для старої жінки виявитивідчуте нею полегшення, коли смерть її батька поклала край довготриваломунасильству, яке той чинив у сім'ї.
Натомість бажано звертатися до позитивних спогадів, які підтверджуютьпозитивні якості, демонструють здатність та силу індивіда в подоланні труднощіві вирішенні складних життєвих ситуацій.
Ще одним з ефективних засобів соціальної реабілітації людей похилого вікук їхня трудова та громадська зайнятість. Літня людина, яка залишає своюпрофесійну діяльність, часто зазнає стресу. На жаль, сучасне суспільство неможе повністю задовольнити потребу в робочих місцях не лише означеній категоріїгромадян, а навіть і людям працездатного віку. Проте деякі перспективи тутможливі у сфері малого та середнього бізнесу, фермерських господарствах, наприсадибних ділянках. Пенсіонер повинен розуміти, що перехід на відпочинок — нефізична та розумова бездіяльність. Літня людина повинна залишатися в центріінтересів родини, відчувати себе повноправним громадянином, цікавитисягромадським життям. Корисним досвідом у цьому плані є створення так званихклубів за Інтересами для людей похилого віку, де вони можуть спілкуватися,виконувати певні громадські функції, займатися спільною діяльністю. Абоволонтерська діяльність самих пенсіонерів, котрі допомагають доглядати інших[19]. Заняття 5. Люди похилого віку, які вийшли на пенсію. Груписоціальних дій
Соціальні працівники багатьох країн особливу увагу звертають на станлюдей, котрі щойно вийшли на пенсію, розуміючи складнощі цього періоду.Соціальні працівники мають усвідомлювати, що «пенсія» — це не стільки видгрошового забезпечення в старості (формальне визначення поняття), скільки прогресІ соціальна роль, яка вимагає пристосування.
Соціальні працівники мають також брати до уваги, що соціальнареабілітація може, зокрема, бути спрямована на отримання нових знань танавичок, необхідних для самообслуговування, або відновлення тих, що булираніше. Особливо це стосується людей похилого віку, які втратили певну частинуфункцій через захворювання (наприклад, після Інсульту). Так, у соціальнихслужбах Великобританії вчать куховарити лівою рукою тих, у кого права рукаперестала функціонувати, або чоловіків, котрі за життя дружини не готували їстиі після смерті дружини опинилися в скрутній ситуації.
У багатьох країнах важливу роль у роботі з людьми похилого віку відводятьтрудотерапевту, який допомагає клієнтові пристосуватися до змін у йогофункціональних можливостях. Він може спланувати та розробити зміни у домашньомупобуті, що полягають у виготовленні спеціальних меблів, відповідного обладнання(пристосування туалету для зручного користування, спеціальні пристосування длявимикачів газової плити, кранів у ванній кімнаті, спеціальне начиння для їжі),встановлення спеціального освітлювального обладнання, модифікування одягу(спеціальні застібки). Також це може бути створення піднятих над землею грядокчи клумб, щоб людина в інвалідному візку могла доглядати свої квіти чи город.
Особливу увагу слід звернути на людей похилого віку, які переживаютьвтрату близької людини. І тут у пригоді мають стати відповідні методисоціальної роботи. Одним і найкращим з них є терапевтична короткотривала група.Можливість прийти до групи «Тяжка втрата» надзвичайно важлива для людинипохилого віку, яка втратила подружжя. Вона переживає почуття смутку, відчаю абонавіть безпорадності й намагається знайти відповіді на запитання «Чому цесталося?», «Що робити далі?*. Підтримка з боку родичів та друзів є інтенсивноювпродовж трьох чи чотирьох тижнів, а потім слабшає, і людина ще більше відчуваєсвою самотність. Вона може відчувати, що інші не розуміють її тяжкихпереживань, коли хтось радить перебороти горе і припинити плакати. Тоді самегрупа може стати місцем, де можна висловити власні горе І смуток, не боячисьосуду з боку інших, та звільнитися від тяжких переживань [20, 21].
4. Ще один напрям роботи — сприяння соціальних працівників устворенні груп самодопомоги, груп соціальних дій, самокерованих груп, якідають змогу як розв'язувати індивідуальні проблеми, так і проводити кампанії заті чи інші соціальні зміни в захисті своїх інтересів І прав.
У роботі з людьми похилого віку особливе місце посідає груповийдогляд, тобто соціальна робота в установах, які здійснюють денний чирезидентний (стаціонарний, інтернатний) догляд. Денний догляд, в якомузабезпечують надання соціальної та психологічної допомоги у денний час і запєвнтім розкладом, є прогресивнішим, оскільки він дозволяє не відривати людинувід звичного середовища. Резидентний догляд забезпечує тимчасовий абодовготривалий притулок, цілодобову допомогу або догляд у тому разі, коли людинанеспроможна обслуговувати себе самостійно, а також спеціальну реабілітацію[22].
Люди похилого віку, визнані недієздатними, або такі, що мають обмеженумобільність, можуть потребувати здійснення соціальними працівниками представництва-- захисту їхніх прав, а в деяких випадках захисту від насильства у родині,з боку сусідів, знайомих, добровільних доглядальників тощо.
Таким чином, серед ключових напрямів соціальної роботи з людьми похилоговіку можна назвати виявлення осіб, які потребують соціального піклування вдомаі в спеціальних установах, створення умов для виявлення активності у мікросоціумі,адаптації до старості й задоволення їхніх інтересів, роз'яснювальну роботу зблизькими людей похилого віку. Заняття 6. Організація надання допомоги
1. Для надання допомоги людям похилого віку реалізують спеціальніпрограми, спрямовані на підтримку добробуту й стану здоров'я, і створюють низкувідповідних закладів. У деяких країнах такі установи функціонують у громаді, замісцем проживання клієнта, якому надають право вибору форми обслуговування.Наприклад, у Великобританії поширені такі види обслуговування для людейпохилого віку:
1) будинки готельного типу (забезпечення місцями проживання, делюдям надається підтримка постійно проживаючим у будинку доглядальником.Кімнати забезпечені системою аварійного виклику. Завдання доглядальника в разіпотреби забезпечити послуги іншої служби, а не безпосереднє надання догляду.Такі заклади не вирішують проблему самотності: люди мешкають у своїх квартирахі не надто.цілинні в спілкуванні);
2) догляд у будинках постійного проживання (такі заклади утримуєабо місцева влада, або приватні чи добровільні організації; будинки відповідаютьпотребам людини похилого віку, надаючи захищене проживання. Як правило, в такихбудинках живуть люди, які не потребують постійної медичної допомоги. Але є й будинкиз висококваліфікованим персоналом, де можуть проживати соматично ослаблені людиі люди з психічними розладами);
3) будинки сестринського типу (такі заклади утримують приватні абодобровільні організації; будинки призначені для догляду за людьми, які неможуть жити вдома. Люди, що там перебувають, мають сплачувати за послугиповністю чи частково, а решту сплачуватиме місцева влада. І'аз на піврокуменеджер будинку, що займається питаннями надання допомоги, здійснює переглядпотреб клієнтів. У таких будинках часто мешкають люди з проблемами психічногоздоров'я);
4) денні стаціонарні центри (люди залишаються жити вдома, алевідвідують спеціально створені центри, будинки постійного проживання чисестринського тішу. Для перевезення цих людей місцева влада часто використовуєтаксі чи спеціальні транспортнізасоби. У таких закладах поєднують роботу професіоналів та волонтерів,створюють мульти-дисциплінарні команди/багатопрофільні бригади для допомоги.Зазвичай клієнти перебувають у таких закладах з ранку й до середини дня, алеостаннім часом це стало можливо й увечері та у вихідні. Б багатьох центрахстворено спеціальні відділення для підтримки тих, хто здійснює догляд запсихічно хворими родичами, де можуть надати послуги й уночі, щоб підтриматидоглядальників);
5) денні центри/обідні клуби (якщо в денному стаціонарі здійснюють персональнийдогляд, то в клубах годують в обід і забезпечують спілкування. Такі закладистворюють громадські організації переважно в приміщеннях церков,комунальних центрах. Такі послуги призначені для тих, хто живе один, вони полегшуютьпереживання стану самотності та пов'язаної з нею депресії);
6) доставка харчування за місцем проживання/«їжа на колесах» (доставкапродуктів додому до клієнта, зазвичай в уже приготованому вигляді, з тимщоб їх можна було просто розігріти; така їжа може доставлятися з місцевих шкілчи з будинків постійного проживання, у сільських районах це може бутивикористання заморожених продуктів харчування. Ця послуга може такожпередбачати залучення штатних працівників для приготування їжі вдома);
7) догляд за місцем проживання (надання довготривалої іспланованої соціально-побутової допомоги згідно з потребами клієнта);
8) чергові бригади невідкладної допомоги (включають послуги соціальнихпрацівників, які взаємодіють з практикуючим лікарем і організовуютькороткотерміновий догляд);
9) служби прання білизни (зазвичай створені для людей, щостраждають нетриманням сечі та калу; в багатьох випадках це запобігає передачілюдей до резидентних закладів, оскільки суттєво полегшує роботудоглядальників);
10) допомога і адаптація (якщо людина втрачає частину своїхфункцій і потребує реабілітаційних пристроїв для користування власнимпомешканням — сидіння у ванні, поручнів, візочка на коліщатках тощо);
11) консультування (надання можливості клієнтам і доглядачамвирішити, якої саме допомоги вони потребують і що вони хотіли б запланувати намайбутнє. Іноді соціальним працівникам потрібно витратити багато часу, щобпереконати людину похилого віку чиподружжя дати згоду відвідувати денний центр або будинок постійногопроживання).
2. В Україні послуги людям літнього віку надають такі державні заклади,як територіальні центри із обслуговування одиноких непрацездатних громадянпохилого віку та інвалідів, будинки-інтернати, геріатричні пансіонати,пансіонати для ветеранів війни та праці. Як проміжна ланка між резидентнимдоглядом і доглядом у громаді створюються спеціальні житлові будинки дляветеранів та пенсіонерів (на зразок зарубіжних будинків компактногопроживання). І хоча ці заклади до певної міри розв'язують соціально-побутові тасоціально-медичні проблеми людей похилого віку, однак вони не повністювраховують сучасне розуміння старості як активного етапу в житті людини таправа людей похилого віку на інтеграцію в суспільство. Також почали виникатинедержавні організації, які надають послуги людям похилого віку, прагнутьстворити мережу соціальної підтримки.
Перспективним для України є створення нових соціальних тасоціально-медичних служб: будинків компактного приживання (для 12-15 осіб),будинків тимчасового проживання (наприклад, на зимовий період для 10-15 осіб),чмгііісів (служб допомоги термінально хворим), реабілітаційних центрів для тих,хто зазнав насильства у сім'ї, кризових центрів, клубів за інтересами тощо.
До соціальних служб, які працюють з людьми похилого піку, висувають новівимоги. Серед перспективних завдань.можна виділити такі:
— налагодження зв'язку між амбулаторним, напівстаціонарним тастаціонарним доглядом;
— створення умов за місцем проживання для самотніх людей похилого віку тачленів сім'ї, які здійснюють догляд, щоб уникнути переміщення в будинки дляпрестарілих;
— підтримка соціокультурних ініціатив; розвиток догляду вдома ікороткотермінової допомоги в догляді;
— допомога/послуги для родичів: «відпустка від догляду »;
— допомога в життєвих справах (від допомоги по господарству доорганізації поїздок);
— медичний догляд (за змогою у співпраці з геронтологом, і загальнемедичне консультування);
— надання психосоціальної підтримки, індивідуального спілкування таучасті, у загальних дискусіях;
— допомога в організації вільного часу;
— активна підтримка членів сімей, що здійснюють догляд, шляхом проведеннясемінарів, груп самодопомоги, інформаційних вечорів (спільно з іншимисоціальними службами міста чи громадськими організаціями); навчання, наприклад,того, як здійснювати догляд за родичами, що страждають на старече недоумство,способи надання їм допомоги;
— допомога у фізичній та соціальній реабілітації: ерготерапія, гімнастикадля людей похилого віку, фізіотерапія (в кооперації зі спеціалістамифізіотерапевтичних центрів чи приватних працівників), організаціяпрофілактичного психіатричного обслуговування, яке сьогодні практично неведеться і люди не отримують жодної допомоги (іноді минають роки від появи першихсимптомів захворювання до отримання допомоги, хоч багато захворювань піддаютьсялікуванню);
— організація місць для зустрічей з мстою створення нових соціальнихзв'язків, налагодження дружніх стосунків, входження в мережу допомоги;
— інформаційна та громадська робота: Інформація та консультування щодо можливостейвлаштування в будинки престарілих, пошук місць проживання в будинках зобслуговуванням тощо;
— залучення людей похилого віку до співпраці з соціальними службами (участьв обговоренні, плануванні, оцінюванні послуг);
— продовження освіти: підтримка навчальних груп [23].
Поступовий розвиток професійної соціальної роботи в Україні спонукає доосмислення розмаїтої зарубіжної теорії та практики, можливостей їх застосуванняв українському контексті. Заняття 7. Приклади діяльності соціальних служб
1. Важливу роль у догляді за особами похилого віку та людьми зінвалідністю у багатьох країнах відіграють некомерційні благодійні організації.Однією з них є релігійна благодійна організація «Карітас», яка, наприклад у сферінадання послуг для непрацездатних осіб похилого віку, є третьою за рейтингом уНімеччині й утримує 1200 відділень «Домашньої опіки», 500 лікарень, близькотисячі реабілітаційних установ. «Карітас» також надає допомогу особам похилоговіку в Італії, Франції, Бельгії, Румунії та інших країнах Європи.
2. Домашня опіка хворих у «Карітас», як християнська турбота про людину,скерована на людину цілком, і її допомога охоплює тілесні, духовні, соціальніта матеріальні негаразди. Орієнтовані на особу, її життєву ситуацію, послуги зопіки керуються головною засадою «допоможи собі
сам».
Для поліпшення і забезпечення догляду за людьми похилого віку «Карітас»ставить такі цілі:
— поліпшення забезпечення населення доступними соціальним послугами;
— залучення до співпраці й активація власних сил населення;
— сприяння здоров'ю шляхом інформування, консультацій і початковогоскеровування, а також через раннє розпізнавання хвороб і запобігання порушеньздоров'я;
— створення відповідних умов праці, а саме спеціалізація, диференціація Ірозвиток соціальної фахової діяльності «Карітас»;
— утворення мережі співпраці з іншими організаціями соціальногозабезпечення.
3. Проект «Домашня опіка» реалізується в Україні з 1999 р. Метою проектує поліпшення якості життя самотніх осіб похилого віку та осіб з інвалідністю,які потребують сторонньої допомоги. За підтримки Міжнародної благодійноїорганізації «Карітас», «Карітас» в Україні прагне створити, розвинути тазапровадити надійну кваліфіковану модель домашнього догляду.
«Карітас» надає такі послуги, які не в змозі виконати сам хворий, членийого родини чи інші люди, які здійснюють догляд, зокрема:
- медичнеобслуговування і догляд за хворим;
- реабілітаційнірухові вправи;
- допомогапід час відвідувань лікаря і приватних візитів до хворого;
- інформація,консультації, емоційна підтримка;
- прокатдопоміжних засобів догляду;
- наданнядопомоги в домашньому господарстві й організації харчування;
- навчаннядогляду та інструктаж членів родини хворого.
«Карітас» виявляє тих, хто потребує постійного стороннього догляду. Післяскладання списків таких людей та отримання необхідних матеріалів розробляютьсяплани та графіки обслуговування. З особами, які приймаються під опікувідділення «Домашня опіка», укладаються угоди щодо надання послуг таузгоджується перелік послуг, необхідних для догляду. Відповідно до визначенихпотреб деякі клієнти відвідуються раз чи кілька разів на тиждень, Інші — щоденно. Кожного дня працівник відділення відвідує 8-10 осіб. За потребиклієнти отримують ліки, медичне обладнання, гарячу їжу (з благодійної їдальніпри «Карітасі»), медичну та соціальну допомогу та послуги від працівниківвідділення «Домашня опіка». Медичні огляди здійснює лікар-терапевт, за потреби- у співпраці з дільничними лікарями-спеціалістами.
«Карітас» співпрацює з іншими організаціями та установами, які здійснюютьдогляд, організовують своєчасне втручання лікаря, допомогу соціальних служб Іконсультаційних центрів, візит духівника, харчування та Іншу соціальнудопомогу. Працівники «Карітасу» з домашнього догляду формують свої завдання успівпраці з членами родини, лікарями, духівниками, волонтерами тощо.
Програма «Домашня опіка» має на меті доповнити стаціонарні послуги, якінадаються державними установами. Важливим є налагодження мережі контактів злікарнями, будинками престарілих, різними організаціями та установами у сферіохорони здоров'я, які виявляють подібні проекти чи напрямки діяльності зпропозицією послуг домашньої опіки за хворими.
За такою програмою у 2004 р. було розгорнуто діяльність 13 центрів«Домашня опіка» у містах Києві, Тернополі, Івано-Франківську, Соснівці, Жовкві,Бориславі, Львові (два центри), Хмельницькому, Стрно, Бродах, Коломиї, Донецьку[24]. Заняття 8. Благодійні європейські служби
1. Інший приклад догляду в громаді за людьми похилого віку демонструютьхеседи — благодійні соціальні служби єврейських громад. Нині такі закладистворено в усіх обласних центрах України, а також у деяких великих містах і районнихцентрах. У них впроваджено комплексний підхід до розв'язання проблем людейпохилого віку. Окрім догляду на дому, створено денні центри, клуби заінтересами, освітні гуртки та бібліотеки, є програми прокату реабілітаційногообладнання, доставка обідів додому, організація безкоштовного харчування вїдальнях або так званих теплих будинках (обідніх клубах), надання гуманітарноїдопомоги, і. можливості для отримання консультацій лікарів, юристів ічіщо.Важливою складовою хеседів є залучення до надання послуг волонтерів, наданняможливості клієнтам для самореалізації.
2. У сучасному світі в складі населення більшості країн зростає часткалюдей похилого віку, що пов'язують з подовженням середньої тривалості життя.Тому старіння як процес вимагає до себе особливої уваги, адже перехід людини вгрупу людей похилого віку суттєво змінює її взаємини з суспільством, стильжиття, вимагає пристосування до можливих втрат.
Завданням соціальної роботи з літніми людьми є не тільки організаціядовготривалого догляду, а й надання цим людям можливостей реалізовувати своїздібності, брати участь у громадській діяльності, сприяння адаптаціїособистості до нових умов, пошук не задіяних на попередніх етапах життєвогошляху ресурсів тощо.
У роботі з людьми похилого віку використовують такі форми роботи, якмедико-соціальна реабілітація, надання короткотермінового та довготерміновогодогляду, консультування та групова робота, зокрема організація груп тяжкоївтрати, груп взаємодопомоги, а також сприяння трудовій і громадській зайнятості,допомога в захисті прав і захисті від різних форм насильства.
Важливу роль у соціальній роботі з людьми похилого віку відіграє груповийдогляд, який може здійснюватися в денних та резидентних закладах, де можливеотримання різноманітних послуг, спрямованих на забезпечення належної якостіжиття.
Література та джерела інформації
1. Введенняу соціальну роботу: Панч. посібник/: Фенікс, 2001.- С. 125.
2. ДементьеваН.Ф., Болтенко В.В.,Доценко Н.М. и др. «Социальное обслуживание и адаптация лиц пожилого возраста вдомах-интернатах». /Методич. Рекоменд. – М., 1985, Збс. (ЦИЭТИН)
3. ДементьеваН.Ф., Модестов А.А. Дома-интернаты: от призрения к реабилитации. – Красноярск,1993, 195с.
4. ДементьеваН.Ф., Устинова Э.В. Формы и методы медико-социальной реабилитациинетрудоспособных граждан. – М., 1991, 135с. (ЦИЭТИН)
5. ДементьеваН.Ф., Шаталова Е.Ю. Социально-психологическая адаптація лиц старших возрастов вначальный период пребывания в домах-интернатах. /Методич. Рекоменд. – М., 1992,18с. (ЦИЭТИН)
6. ДементьеваН.Ф., Шаталова Е.Ю., Соболь А.Я. Организационно-методические аспектыдеятельности соціального работника. В кн.; Социальная работа в учрежденияхздравохранения. – М., 1992.
7. Энциклопедиясоциальной работы (перевод с английского). – М., 1993, т.1, 480с.
8. Социальноеобслуживание населения и социальная работа за рубежом. – М., 1994, 78с.(Институт социальной работы/ассоциация работников социальных служб).
9. ТокарьА.В., Вержиковская Н.В. Организационное обеспечение координации медицинской исоциальной помощи пожилому населению. В кн..; Медицинские и социальные проблемыстарения. – Киев, 1987 (Институт социальной работы/ассоциация работниковсоциальных служб)
10. ЩиринаМ.Г. Демографичиские и клинико-эпидемиологические исследования вгеронтопсихиатрии. – МРЖ, р.14, №12.
11. ЧеботаревД.Ф. Медико-социальные аспекты постарения населения. – Ж. Советскоездравохранение., 1977, №6.
12. СоеіЬоЯ. !., ВШоп N. р. ОЦІег асіиігк \\піп
13. Шахмапювїї. Ф. Психическоестарение: счастлинос и болез-ненное.- М.: Медицина, 1У96.— 304 с.
14. ДавыдовскийИ. В. Геронтология.-М., 19(і6.
15. Карбєн Т. К. Последнийэтап: исторические аспекты зрелости и старости // Социальная геронтология:современные исследования.- М.: РЛН ИНИОІ1, 1994.
16. ЯцемирскаяР. С, Беленькая И. Г. Социальная геронтология- М.: ВЛАДОС, 1999.- 224 с.
17. ГулннаМ. А., Духіювская А. Б. Психологимескне особенности людей пожилого Возраста//Психология социальной работы- СП6.: Питер> 2002.- С. 275.
18. О'ІлагуЕ. Ссяпї&сУнщ Окісг Лсінігн // Іпіегпаііопаі йосіа! 5еспгі! у Кеук-*\- 1999.- Уоі. 52.-№ 3.- Р. 3.
19. АриссФ. Во;.; раеті,іжизни// философия и методологи я жто-рии.- М., 1997.
20. Что мыдумаем о процессе старения и старости? (По материалам т{икагскоймисспи). Метод, пособие. Вып, 1 /Сост. В. Ю. Приходько.- К.: К.ИСОР, 2003.- С. 8-9.
21. Гранди3., Иоулииг .9.Социология старения //Психиатрия позднего возраста: Пер. с англ.- К.: Сфера,2001,- Т, 1.-С. 27.
22. 12. ХолостоваЕ. Ц. Стратификация возраста и активное старение// Психология зрелости истарения.- 2003.- № 4.--С. 17-25.
23. КЬайгГ. Психологияразвития.- СПб.: Питер, 2000.- 753 с.
24. Что мы думаем о процессе старения истарости? — Вказ. вид.- С. 12-13.
25. Соціальнаробота як професійна діяльність. Вий. 3. Форми і методи соціальної роботи злюдьми похилого віку/ Упор. Семигіна Т., Кабачєнко Н.— К.: Київ. ін-т соціальн.та общинних працівників, 2002.- 24 с.
26. Введенняу соціальну роботу.- Вказ. вид.- С. 132-133.
27. УиннерС. Оценкасоматического состояния полсильїх пациен-тоіі // Психиатрия позднего возраста:Пер. с англ. — К.: Сфера, 2001.- Т. 1.- С. 174-175.
28. Введенняу соціальну роботу. — Вказ. вид.- С. 134.
29. СоЬепМ. Веі'еа\'етрп[Сгоир %ігЬ ГІіе ЕИегІу // Зоигпаі оГ РйусЬоіЬегару іп ІпсіерепсіспГ Ргасіісс-2000.-Уоі. 1.-№ 2.-Р. 33-41.
30. $ашію-$С. СгіеҐ,іЬе МоигпІп§ АІ'іег.- Мете Тогк: ]о!іп ^ііеу апа Зопз, 1989.
31. Введенняу соціальну роботу.- Вказ. ішд.- С. 60—61.
32. Соціальнаробота як професійна діяльність.— Вказ. вид.— 24 с.
33. ЕбстахевичО. Розвитокпрограми «Домашня опіка» в Україні: Кваліфікаційна робота на здобуття ступенямагістра соціальної роботи.- К.: ПаУКМА, 2004.
34. Социальноеобслуживание населения и социальная работа за рубежом. –М., 1994, 78с.(Институт социальной работы/ассоциация работников социальных служб).