СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ МІГРАЦІЙ СІЛЬСЬКОГОНАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (1989-2001 РР.)
Міграційні процеси –невід’ємна і постійна складова історії людства. Вони є найголовнішимичинниками, що впливають на перспективи економічного, соціального та культурногорозвитку України. В одному із своїх виступів голова підкомітету ВРУ узакордонних справах І. Ф. Курас назвав Україну, починаючи з 1994 р., країноюміграцій, оскільки щорічні втрати населення з цього року, за офіційними даними,за рахунок міждержавних міграційних потоків становили від 80 до 140 тис. чол.1
Нині існує чималонеоднозначних тлумачень самого поняття міграції та її видів. Міграція населеннярозглядається як соціально-економічний, демографічний стан, що являє собоюсукупність переміщень, здійснюваних людьми, пов’язаних, як правило, із зміноюмісця проживання. Тобто, міграція — це переміщення робочої сили (працездатнихмігрантів) через кордони тих чи інших територій, країн, населених пунктів зізміною місця проживання назавжди або на тривалий час. В економічному аспекті І.Прибиткова визначає міграцію, як рух робочої сили у вигляді територіального іміжгалузевого перерозподілу трудових ресурсів, а також професійно-кваліфікаційногопросування кадрів2. Ясність у визначення поняття міграції внеслаенциклопедія під ред. Ю. Римаренка, яка ототожнює міграцію, як універсальнепоняття, з таким синонімічним рядом, як рух, переселення, пересування,переміщення.3. В історичному ракурсі міграція розглядається якневід’ємна та постійна складова історії людства4, внаслідок якоїлюди, що відносяться до категорії мігрантів, постійно переходять з однієїсоціально-економічної спільноти в іншу5.
Загальноприйнятоїкласифікації міграційних процесів в Україні на сьогодні не існує. Міграцію, яксоціальну мобільність населення, вивчають різні науки: демографія, статистика,історія, філософія, політологія та інші. Тому постає багато різних науковихпитань класифікації міграцій за їх місцем або роллю у природі та соціумі,напрямками поширення, сферою самовияву6. Відомі спробипрокласифікувати і виділити окремі види міграції за різними ознаками. Головноюознакою є перетин адміністративних або державних кордонів різних територій –населеного пункту, області, держави. Відповідно виділяють внутрішні та зовнішні( міждержавні ) міграції7. За способом здійснення міграціюкласифікують як організовану і неорганізовану8. В залежності відтривалості переміщення населення виділяють стаціонарну ( безповоротну, постійну) – переміщення на постійне або довгострокове місце проживання, і тимчасову –переміщення на відносно короткий строк.
Крім переселень,міграційні процеси охоплюють усі види переміщень в просторі. Серед тимчасовихпереміщень слід виділити: сезонну, епізодичну, маятникову міграції. Хоча, щодоприроди маятникової та сезонної міграції існує чимало неоднозначних думок. Так,В.В. Покшишевський стверджує, що маятникові переміщення є лише особливою формоюрозселення, при якій місце роботи віддалене в просторі від місця сну,відпочинку, спілкування з сім’єю9. На його думку, дане явище є неміграцією, а способом життя, що супроводжується постійними переміщеннями. Просуперечність “ маятникової міграції “ “ істинній міграції ” стверджує В. В.Перевєдєнцев, пояснюючи даний процес неможливістю людини переселитися ближче домісця роботи10. Власне, науково обґрунтоване ставлення до проблеммаятникової та сезонної міграцій висловили М. Б. Денисенко, А. І. Іонцев, Б. С.Хорев, стверджуючи, що всі три основні види міграції – переселення, маятниковаі сезонна – пов’язані із зміною місця роботи, тобто входять до складу трудовоїміграції населення.
Отож, визначимомаятникову, сезонну та епізодичну міграції як демографічні процеси, в наслідокяких відбуваються якісні та кількісні зміни у складі населення11.Вплив міграційних процесів у різний час, у яких беруть участь сотні тисячсільських мігрантів позначається на соціально-економічному, політичному,культурному становищі села та країни в цілому. Що стосується аграрного секторуУкраїни у 1989 – 2001 рр., то міграційні процеси у даний час є особливовідчутними. Вони були однією із основних причин поглиблення кризи, у якійзнаходилося сільське господарство.
Найбільше прокількісний та якісний склад, територіальне розміщення сільських мігрантів мидізнаємося із щорічних даних державного комітету статистики України12.Нову сторінку у вивченні міграції населення загалом, та, зокрема, вукраїнському селі, перегорнули вітчизняні науковці з проголошенням незалежностіУкраїни. Найбільш цінним джерелом з теорії міграційних процесів, не тільки внаціональному, але і в світовому вимірі, є енциклопедія за редакцією Ю.І.Римаренка, яку згадували раніше. Ґрунтовний аналіз демографічних чинниківзанепаду українського села, в тому числі міграції селян, здійснили історики:С.М.Тимченко13, який завершує своє дослідження останнім союзнимпереписом 1989 р., Панченко П.П.14, Вівчарик М.М15.
Велику увагу впливудинаміки чисельності та складу селян на соціально-економічний розвитокаграрного сектора приділяють економісти: П.Т. Саблук16,І.М.Прибиткова17, О.А. Богуцький18 та інші. В данихпрацях автори роблять спробу висвітлити реальну демографічну ситуацію вукраїнському селі, показати вплив демографічних чинників на розвитоксільськогосподарського комплексу.
Перш ніжохарактеризувати показники різних видів міграцій сільського населення,визначимо причини даного явища. Основними серед них є: безробіття селян,внаслідок занепаду сільськогосподарських підприємств, низька заробітна плата,відставання культурного розвитку сільського сектору, недостатнє медичнеобслуговування, занепад інфраструктури села. В результаті з 1989 по 2001 рр.міграційні потоки сільських жителів посилились. Основною ознакою даних процесівбула їх неврегульованість та стихійність.
Найбільше наперерозподіл населення між містом і селом впливають внутрішні міграції. Затринадцятирічний період їх напрямок змінювався тричі. Згідно з результатамиВсесоюзного перепису населення 1989 р. кількість осіб, що хоча б один размігрували у загальній чисельності населення у містах становила – 52 %, а усільській місцевості – 28 %19. На дату перепису 1989 р. кількістьосіб, що вибули у місто із сільської місцевості Української РСР становила 533264 тис. чол., а у зворотному напрямку у села мігрувало лише 310 055 тис. чол.20.
Таким чином, за рахуноквнутрішньої міграції у 1989 р. села України втратили 223 209 тис. чол. До 1992р. міграційне сальдо селян (перевищення прибулих у сільську місцевість надвибулими) було від’ємним, хоча були винятки. Перевищення прибулих селян надвибулими спостерігалися у деяких Південно-східних областях України:Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській таОдеській, однак даний відсоток був незначним і не впливав на загальнийперерозподіл трудових ресурсів села. У 1990 – 1991 рр. майже 80 % сільськихмігрантів змінювали своє постійне місце проживання в межах України, в основномуна користь міста.
Починаючи із 1992 і до1994 р., в результаті проведення економічних реформ, які започаткували новийвид господарювання на землі, напрямок міграції змінився в позитивний длясільської місцевості бік за кількісними показниками. Так, у 1992 р. перевищенняприбулих у сільську місцевість над вибулими було найвищим і становило 78,7тисяч чоловік. Однак, наступного року перевищення прибулих у сільськумісцевість над вибулими зменшилося на 40 %, а з 1994 р. міграція молоді унапрямку “ село – місто ” знову почала перевищувати міграцію у напрямку “ місто– село ”. Із 1993 по 1996 рр. сальдо міграції ( різниця між кількістю прибулихі кількістю вибулих на постійне місце проживання)21 зменшувалося,проте все ж залишалося додатнім, відповідно: 1993 р. – 41,7 тис. чол.; 1994 р.– 0,5 тис. чол.; 1995 р. – 13 тис. чол.; 1996 р. – 7 тис. чол.22. За1995 – 1996 рр. кількість прибулих у сільську місцевість України перевищувалакількість вибулих із села більш як на 20 тис. осіб. 55 % із них мігрувала всела із міст, решту трудовий потенціал села поповнився за рахунок зовнішньоїміграції. З 1997 р. ( — 1,1 тис. чоловік) і до сьогодні міграційне сальдоносить від’ємний характер.
Наступним видомпереміщень сільської робочої сили є сезонні міграції. Сезонні міграції селян –це тимчасові міграції, для яких характерне сезонне територіальне переміщеннямігрантів. Вони відбуваються в межах областей, між областями, населенимипунктами. Сезонними міграції називають тому, що їх частота залежить від пірроку. Даний вид міграцій працездатного населення найчастіше пов’язуються ізсільськогосподарськими роботами, оскільки участь у них переважно беруть селяни.Не маючи роботи в місцях, де мешкають, вони змушені їхати у інші регіониУкраїни або за кордон. Прикладами сезонних міграцій є поїздки сільськогонаселення західних та Північних областей на збір зернових, баштанних культур уПівденні ( Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську ), обробіток цукровихбуряків у Центральні ( Вінницьку, Київську, Черкаську, Житомирську) області.Чимало сільських жителів Західних та Центральних областей об’єднуються убудівельні бригади і їдуть на будівництво здебільшого у Південні області.Причинами сезонних міграцій є також надлишок робочої сили в тих чи іншихрегіонах, де існує безробіття, більша заробітна плата у місцях тимчасовогопрацевлаштування, різниця в оплаті праці між окремими регіонами23.Сезонні міграції протягом досліджуваного періоду майже не визначались івідносилися до інших видів міграції, в тому числі і сезонних поїздок у країниСНД і далекого зарубіжжя, внутрішньо-обласних міграцій.
Одним із видіввнутрішніх переміщень населення є також маятникові міграції сільськогонаселення. Маятникову міграцію визначають як систематичне переміщення населеннявід місця проживання до місця занять і назад, з частотою, що відповідаєперіодичності занять24. Кількість сільських маятникових мігрантів напочатку 90-х років становила 500 тис. чоловік. На початок 2001 р. середсільського населення було 4, 4 млн. працюючих, кожен четвертий з яких працювавза межами свого населеного пункту, з них майже кожен другий у містах і селищахміського типу. Найбільше маятникових мігрантів у Західних областях України: Івано-Франківській( 201, 7 ), Закарпатській ( 157, 2 ) та Львівській ( 210, 4 ). Основноюпричиною розвитку інтенсивних маятникових міграцій в названому регіоні є доситьвисока щільність сільських і міських поселень. Наступним центром маятниковихміграції у досліджуваний період було місто Київ. Київ, як великийнауково-культурний центр з багатьма навчальними закладами та великою кількістюпромислових підприємств, притягує до себе населення навколишніх сіл та міст. Напочаток 1990-х років найвищою маятникова міграція була у Київській області. На1000 працездатних сільських жителів у Києві маятниковими мігрантами працювало253 чол25. На 1992 р. коефіцієнт сільських маятникових мігрантів уКиївській області становив 123, 0.
Поряд із внутрішньоюміграцією селян з проголошенням незалежності посилився ще один вид міграцій –зовнішні, або міждержавні переміщення. Досить сумною є цифра 5 – 7 млн.громадян, що шукають роботу на сьогоднішній день за межами України26.Охарактеризуємо основні джерела поповнення кількісного складу сільськогонаселення за рахунок міждержавних мігрантів із інших країн. Починаючи з початку90-х рр., показники зовнішньої міграція державою практично не визначалися і нерегулювалися. Зовнішні міграції, які відбувалися протягом 1989 – 2001 рр. мали соціально-економічні,політичні чи релігійні мотиви. Не є секретом високий обіг мігрантів в Українуза часів Радянського Союзу із інших союзних республік. Щорічний обмін населенняміж Україною та іншими республіками СРСР становив понад 1,5 млн. осіб27.Загальновідомо, що в Україні прагнули оселитися військові пенсіонери. Впливу надинаміку сільського населення дані процеси не мали. За рахунок даних потоківмігрантів поповнювалися міські поселення, причому віковий склад погіршувався.Основним потоком зовнішньої міграції, який найбільше заслуговує на увагу, єміграція працездатної частини сільського населення у напрямку країн далекого іблизького зарубіжжя. Офіційні показники, які фіксують та оприлюднюють органи державноїстатистики України, насправді є набагато вищими, оскільки велика частинанаселення виїздить з України нелегально, або під виглядом туристів. Однакнавіть дані офіційної статистики демонструють протягом досліджуваного періодузбільшення кількості сільського населення, що постійно чи сезонно працюють закордоном. Додатними, хоча і незначними (1,4) є показники внутрішньо-регіональноїміграції у межах України, і в той же час невтішною була зовнішня таміжрегіональна міграції сільського населення. Число вибулих із села у країниСНД на 1503 перевищувало кількість прибулих. Щодо країн далекого зарубіжжя, тоданий показник становив 3403 на користь останніх.
Проаналізуємо даніпоказники протягом 1990-2000 рр. по регіонах. Додатними дані показникипростежувалися лише у семи областях у 1990 р.: Вінницькій ( 161),Івано-Франківській ( 67 ), Київській ( 127 ), Одеській ( 1 ), Полтавській ( 66), Чернігівській ( 37 ), Луганській ( 140 ). За рік до розряду регіонів здодатними показниками зовнішньої міграції сільського населення приєдналасяДонецька область, а із даного ряду вийшла Луганська. Слід зазначити, щонайбільш негативними дані показники у 2000 р. були у сільській місцевості АРК,Волинській, Закарпатській областях. Майже вдвічі протягом року зросло негативнесальдо міграції у Черкаській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській,Харківській, Херсонській, Хмельницькій областях.
Серед основнихсоціальних наслідків міграції селян України, що тісно взаємопов’язані міжсобою, слід виділити наступні: швидкі темпи старіння українського села тапідвищення показників демографічного навантаження (відношення осібнепрацездатного віку до осіб працездатного віку); в результаті зменшеннялюдності (густоти) сільських жителів пришвидшили процес руйнування поселенськоїмережі.
Міграція спричиниларізке старіння сільського населення. Майже в половині областей України часткасільських жителів старших від працездатного віку наблизилась до третини абоперевищила цю величину. За підрахунками П.П Панченка, із загальної часткимолоді, яка вступає у працездатний вік лише близько 10 % залишається на роботіу сільському господарстві28. Особливо інтенсивно зменшуєтьсячисельність аграрних працівників у віддалених від міст сільських поселеннях.
Підтвердженням цього єтакож різниця у середньому віці сільських та міських жителів, що становить 5років. На початок 2000 р. в селах середній вік становив 40,6 років (39,5 учоловіків, 42,9 у жінок), в містах — 35,6 років (35,3 і 36,3 відповідно). Колиу 1977 р. пенсіонером був кожен п’ятий селянин, то у 1991 – кожен третій.Наймолодший середній вік селян спостерігається у західних та південних регіонахУкраїни: Закарпатській, Рівненській, Херсонській областях, АР Крим, тоді якстаріше населення — у центральних областях.
Зменшення кількостісільських жителів тягне за собою адміністративно-територіальні перетворенняселищ міського типу у сільські поселення, об’єднання сіл. Кількість сіл ізчислом жителів понад 500 чоловік за міжпереписний період скоротилася на 11 %. Утой же час кількість населених пунктів, у яких проживає до 25 жителів,збільшилася в 1, 5 рази (із 896 до 1336). У 1991 та 1995 рр. державнимкомітетом статистики було обстежено усі, без винятку, сільські населені пункти29.Обстеження показало, що 47,9 % сіл мають низький рівень забезпеченостіоб’єктами соціальної сфери. Що стало однією з найважливіших причин того, що вних проживало лише 13,6 % сільських жителів. Скорочення населення в свою чергуспричиняє обезлюднення та відмирання сіл. Отже, протягом1989 – 2001 рр. тривавпроцес руйнування поселенської мережі, збільшувалася кількість спорожнілихселянських осель.
Достатня густота(щільність) сільського населення – головна умова забезпечення сільськогогосподарства трудовими ресурсами. Саме від їх кількості і якості залежитьінтенсивність господарювання, використання землі. У 1989 р. нараховувалосяблизько 28767 тис. сіл, густота населення на один населений пункт становила 595чол. чол., всього в них проживало 17, 1 млн. сільських жителів. За 13 роківчисельність сіл зменшилася на 117. І у 2001 р. кількість сільських населенихпунктів в Україні налічувалося вже 28. 651 із загальною кількістю населення 15,9 млн. чол. А людність сіл також, відповідно, зменшилася до 542 чол. на однесело. На початок 2001 р. в Україні нараховувалося 28. 651 сіл. За десять років233 села стали безлюдними. Найбільше їх нараховується у Київській області – 78,Харківській – 23, Миколаївській – 19, Полтавській – 14, Чернігівській – 13. ПоУкраїні 3538 сільських населених пунктів відносять до категорії вмираючих, 4216– до категорії занепадаючих. В результаті у сільській місцевості в багатьохрегіонах утворюються та розширюються слабозаселені території, де через цевилучаються із сільськогосподарського обороту значні за площею землі.
У 1990-х рр. знято зобліку й об’єднано з іншими понад 300 сільських населених пунктів. Близько 8тисяч деградуючих сільських поселень втратили можливість самовідтворюватись іпонад 120 районів охоплено демографічною та поселенською кризою. Серед сілзнятих із обліку було багато таких, які після здійснення аграрної реформи моглиб успішно функціонувати.
На характер усіхсоціальних процесів, що відбувалися в українському селі протягом досліджуваногоперіоду, значною мірою вплинула економічно необґрунтована політика ліквідації“неперспективних” сіл, що відбувалася у 60 – 80 рр. ХХ ст. Дану політику щодоукраїнського села детально проаналізували у своїх наукових пряцях Кривчик Г. Г30,Кузнецов О. А.31, Полякова Л. І32. та інші, зробившивисновок, що вона призвела до руйнації поселенської мережі в Україні,ускладнила розв’язання завдань благоустрою сіл і сприяла посиленню міграціїсільських жителів до міст, загострила і без того напружену проблему трудовихресурсів сільського господарства.
Отже, проаналізувавши основніпоказники та види міграції сільського населення протягом 1989 – 2001 рр.,можемо зробити висновки. Міграційні процеси слід розглядати як одну із основнихпричин соціального занепаду українського села протягом досліджуваного періоду,оскільки вони впливають на перерозподіл населення, “вимиваючи” із сіл прошарокне тільки працездатних, але й дітонароджуваних груп населення, загострюючипроцес старіння, знижуючи природний приріст сільських жителів.
Однією із формможливого регулювання зовнішньої міграції є розвиток легальної трудової міграції.Повинно вирішитись питання про повний статистичний облік трудових маятниковихта сезонних мігрантів із сільської місцевості, організація моніторингу процесутрудових маятникових та сезонних міграцій на селі та проводити науковідослідження з даної проблеми.
На сьогодні процесміграції селян є однією з найактуальніших проблем розвитку аграрного секторуУкраїни. Поряд із внутрішньою міграцією селян в останнє десятиріччя посилиласьзовнішня міграція працездатної сільської молоді, погіршуючи і до того складнудемографічну ситуацію. Щорічно за кордон виїжджає близько 50 тисяч селян, середяких основними категоріями є молодь і жінки. Особи молодші працездатного віку вструктурі тих, хто виїжджає, становлять понад 90 %, а співвідношення міжчоловіками і жінками – 52 і 48%.
Сучасні міграційніпроцеси відбуваються стихійно, їм притаманний вищий рівень освіти тапрофесійної кваліфікації трудових мігрантів, ніж це було у роки попередньогоперепису.
На сучасному етапі дляуспішного реформування сільськогосподарського сектору найважливішим є сталістьдемографічних процесів, припинення міграції працездатного населення. Незважаючина прийняття державою протягом останнього десятиріччя правових актів, які б,здавалося, повинні покращити міграційну ситуацію на селі, становище у цій сферізалишається критичним.
В процесі подальшихдосліджень більше уваги потрібно приділити саме вивченню кількісних та якіснихпоказників сезонних, маятникових, та міждержавних міграцій сільського населенняУкраїни.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Демографічна криза в Україні їїпричини та наслідки: Збірник матеріалів / Верховна Рада України. Комітет зпитань національної безпеки і оборони. — К., 2003. – С. 40;
2. Прибиткова І… Сучасні міграційніпроцеси: теоретико-методологічні аспекти досліджень.// Соціологія: теорія,методи, маркетинг. – 1999. — №1. – С. 168;
3. Міграційні процеси в сучасному світі:світовий, регіональний та національний виміри// Енциклопедія. Упорядник таредактор Римаренко Ю. І.– К., 1998. – С.85;
4. Там само – С. 150;
5. Загробская А.Ф. Миграция,воспроизводство и уровень образования населения. – К., 1982. – С. 14;
6. Міграційні процеси в сучасному світі:світовий, регіональний та національний виміри// Енциклопедія. Упорядник таредактор Римаренко Ю. І. – К., 1998. – С. 85;
7. Соціально-економічна географіяУкраїни:/ За ред. проф. Шаблія О.І. – Львів, 1994. – С.219;
8. Насибуллин Р.Т… Миграция из города вдеревню.// Социс. – 1990.- №3. – С. 75 – 78; Чехович С. Б. Юридичні аспектиміграційних процесів в Україні. – К., 2001. – С. 16;
9. Покшишевский В. В.Миграция населения,как общественное явление и задачи статистического их изучения – М., 1973. – С.15;
10. Переведенцев В. И. Методы изучениямиграции населения.- М.,1975. – С.34.;
11. Денисенко М.Б., Ионцев А.И., ХоревБ.С. Миграциология. – М., 1989. – С. 5.;
12. Міграційні процеси в Україні у 1999р. – К.: 2000. – 416 с.; Міграції населення України в 2000 році. – К., 2001. –425с.;
13. Тимченко С.М. Українське село.Проблеми етносоціальних змін 1959 – 1989 рр. — Запоріжжя,1995; його ж:Етносоціальні процеси в українському селі (60 – 80 рр. ХХ ст). Дис. докт. стор.наук. – Запоріжжя,1995;
14. Панченко П.П. Деформації в розвиткуукраїнського села у 80 – на початку 90 рр. // Український історичний журнал(далі — УІЖ) – 1992. — №1. – С. 18-28;
15. Вівчарик М. М. Національні процеси вукраїнському селі в умовах демократизації суспільства // УІЖ. – 1992. — № 1. –С. 98 – 104;
16. Реформування соціальної сфери села:організаційно-методичні засади. За редакцією П.Т.Саблука. – К., 2000. – 475 с.;Ринкова трансформація економіки АПК. / За ред. Саблука П.Т., Амбросова В.Я.,Мазнєва Г.Є. Ч. І. Соціально-економічні проблеми розвитку села. – К., 2002;
17. Прибиткова І.М. Чи загрожуєдепопуляція українському селу? // Філософська і соціологічна думка. – 1989. — №3. – С.22-24; її ж: Україна 90-х: Демографічна ситуація. Вікова структуранаселення // Наука і суспільство. – 1998. — №1. – С.10-13;
18. Богуцький О.А. Демографічна ситуаціяна селі // Економіка АПК. – 1997. — №11. – С. 54-59;
19. Сільська молодь України в періодполітичних та економічних трансформацій: настрої, орієнтації, сподівання. /Вородін Є. І., Ганюков О.А., Дупленко П.Ю. та інші. — К., 1998. – С. 25.;
20. Демографический ежегодник, 1990. –1990.- С. 528 – 529;
21. Уманець Т.В. Пігарєв Ю.Б.Статистика. – К., 2003. – С. 206.;
22. Населення України — 1995.- К., 1997.– С.74;
23. Міграційні процеси в сучасномусвіті: світовий, регіональний та національний виміри // Енциклопедія. Упорядникта редактор Римаренко Ю. І. – К., 1998. – С. 134.;
24. Старостенко Г. Взаємозв’язоктрудової маятникової міграції сільського населення і соціально-демографічнихпроцесів. // Економіка України. — 1994.- № 2. – С. 71.
25. Там само. – С. 55.;
26. Демографічна криза в Україні:причини і наслідки. Із співдоповіді голови Комітету Верховної Ради України зпитань національної безпеки і оборони Г. Крючкова на парламентських слуханнях21 травня 2003 р. // Голос України. – 2003. – 3 червня. – С. 8.;
27. Малиновська О. А. Міграційнаситуація та міграційна політика в Україні. – К., 1997. – С.9.;
28. Панченко П.П., Шмарчук В. А. Аграрнаісторія України. — К., 2000. – С.295.;
29. Максим’юк О. Структурні зрушення усільській поселенській мережі України. // Україна: аспекти праці. – 2000. — №2. – С. 33;
30. Кривчик Г.Г. Соціальний розвитокукраїнського села в 60-80-ті рр. ХХ ст. Дис… докт. істор. наук. –Дніпропетровськ, 2002.;
31. Кузнецов О. А. Українське село:проблеми соціальних змін ( 70-і – перша половина 80-х років ХХ ст.). Дис… канд.істор. наук. – Запоріжжя, 2003.;
32. Полякова Л. І. Етносоціальні процесина півдні України у 60-80 х рр. ХХ ст. Дис… канд. істор. наук. –Запоріжжя,2000.