Реферат на тему:
Соціальний патронаж з дітьми, що мають особливі потреби
План
Вступ
I.Загальні положення соціального патронажу сімей з дітьми, що мають особливіпотреби: мета, завдання, етапи
II.Реабілітація сімей з дітьми, що мають особливі потреби
Висновки
Списоклітератури
Вступ
Проблеми сім'ї що має дитину з особливими потребами, можутьвиникати і загострюватися на різних етапах життя. Відомо, що навіть самідбайливі і оптимістично настроєні батьки, виховуючи таку дитину, випробовуютьвеличезне емоційне і психологічне навантаження, що врешті-решт може привести дозриву. Найчастіше подібна ситуація трапляється з матір’ю. Томусоціально-психологічну допомогу сім'ям покликані надавати такі фахівці якпсихологи, соціальні педагоги і соціальні працівники. Одним з головнимнапрямків такої допомоги є соціальна реабілітація.
Соціальна реабілітація особи — це складний процес її взаємодії зсоціальним середовищем, в результаті якої формуються якості людини яксправжнього суб'єкта суспільних відносин. Однією з головних цілей соціальноїреабілітації є пристосування, адаптація людини до соціальної реальності.
Знання фізичного або психічного стану індивіда не можна відривативід розуміння його індивідуальності. А це означає, що ухвалення клінічногопідходу може створити непереборну пропасти між знаннями і інтересами батьків дітейз обмеженими можливостями і фахівцями, з якими вони мають справу.
I. Загальні положення соціального патронажу сімей з дітьми, щомають особливі потреби: мета, завдання, етапи
Одним з методів соціальної підтримки сім'ї є соціальний патронаж,який припускає спільну діяльність фахівців з соціально-психологічно-педагогічноїреабілітації.
Соціальний патронаж – це обстеження сім'ї з метою виявленнясоціально-психологічних, демографічних, житлово-комунальних особливостей ірозробка індивідуально для кожної сім'ї програми соціально-педагогічноїреабілітації. Соціальний патронаж сім’ї з дітьми, що мають особливі потреби маєвключати в себе декілька аспектів життєдіяльності дітей з обмеженимиможливостями, серед яких можна виділити такі, як ставлення членів сім’ї додитини, становище дитини в сім’ї, рухова активність дитини, що має включати колекційніфізичні вправи, руховий режим під наглядом лікаря, та пізнавальну активність.
Метою реабілітаційної діяльності сім’ї є забезпечення їїінтелектуальним, фізичним, соціально-емоційним розвитком дитини-інваліда,попередження вторинних ефектів, пристосування сім’ї до задоволення потребдитини, відновлення здібностей дитини до побутової, суспільної, майбутньоїпрофесійної діяльності.
Основними завданнями з питань реабілітації інвалідів є:
§ створення умов для усунення обмежень життєдіяльності інвалідів,відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової,професійної, суспільної діяльності;
§ визначення основних завдань системи реабілітації інвалідів, видіві форм реабілітаційних заходів;
§ розмежування повноважень між центральними і місцевими органамивиконавчої влади, органами місцевого самоврядування;
§ регламентування матеріально-технічного, кадрового, фінансового,наукового забезпечення системи реабілітації інвалідів;
§ структурно-організаційне забезпечення державної соціальноїполітики по відношенню до інвалідів і дітей-інвалідів;
§ сприяння залученню громадських організацій інвалідів до реалізаціїдержавної політики у цій сфері.
Система(етапи) здійснення соціального патронажу сім’ї з дітьми, що мають особливіпотреби включає:
1. Збір первинної інформаціїпро сім’ю та дітей, що мають особливі потреби, отриманої від педагогів,вихователів, близьких, спеціалізованих установ;
2. Обговорення отриманихрезультатів (оцінка статусу сім’ї, постановка цілей та очікуваних результатів,пошук відповідних видів та форм реабілітації);
3. Реалізація поставлених цілейта завдань з застосуванням різних видів реабілітаційних заходів. Тут паралельномає проводитися робота як з дитиною-інвалідом, так із з сім’єю в цілому. Роботаз дитиною-інвалідом повинна полягати у вивченні соціального статусу дитини всім’ї, особливостей стосунків дитини з батьками. Робота з батьками полягає вобстеженні матеріально-побутових умов, вивчення сімейного мікроклімату,визначення стилю виховання;
4. Аналіз результатівпроробленої роботи.
Отже,соціальний патронаж є важливим напрямком у роботі соціальних працівників іспеціалізованих установ, що надають допомогу сім’ям з дітьми, що мають особливіпотреби.
II. Реабілітація сімей з дітьми, що мають особливі потреби
Реабілітація сімей з дітьми-інвалідами може включати такі видизаходів: медичні – які передбачають медикаментозне лікування, відновлювальнутерапію, реконструктивну хірургію, ендопротезування, забезпечення виробамимедичного призначення, протезуванням, ортезуванням; фізичні – передбачаютьвідновлення, покращення, стабілізацію, координацію рухових дій, уміннякористуватися протезами, ортезами та іншими технічними засобами реабілітації,що поліпшать самообслуговування, адаптацію інваліда, дитини-інваліда всуспільному житті; професійні – передбачають сприяння у професійному навчанні іпрофесійній адаптації; трудові – передбачають раціональне працевлаштування іпсихологічну підтримку в процесі професійної адаптації до виробничих умов;соціальні – передбачають соціально-побутову адаптацію і соціально-середовищнуорієнтацію, соціальне обслуговування, забезпечення технічними та іншимизасобами реабілітації, виробами медичного призначення; фізкультурно-спортивні –передбачають фізкультурно-спортивну підготовку та адаптацію, організацію іпроведення фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять. Слід зазначити, що всіреабілітаційні заходи мають здійснюватися на основі принципу добровільностіприйняття допомоги, повноти інформації, поваги до сімьї незалежно від віку чисоціального статусу, опори на позитивний соціальний досвід сімьї.
Успішне вирішення соціально-педагогічних завдань реабілітаціїможливе лише при сприятливому психологічному кліматі в сім'ї. Як показуєпрактика, ситуація не завжди складається позитивно. За даними статистики,близько половини дітей з обмеженими можливостями виховується одним з батьків,як правило, матір’ю. Не всі сім'ї витримують перевірку на міцність і цеприводить до частих розлучень.
Подібна ситуація в інших сім'ях, навпаки, може згуртувати батьківв боротьбі за свою дитину. Для догляду за такою дитиною одному з батьківдоводиться жертвувати своєю кар'єрою, інтересами і весь вільний час присвятитийому. Якщо в даній ситуації дитини здають до школи-інтернат, то доля йогоопиняється в руках співробітників цієї освітньої установи. Дитина позбавляєтьсябатьківської любові, ласки, відчуття сімейного тепла, що негативно позначаєтьсяна його розвитку і вихованні.
Допомогти зняти напругу, налагодити взаємини може психолог,соціальний педагог і соціальний працівник вже на перших етапах роботи з сім'єю.Щоб зняти психологічну напругу, використовуються наступні заходи:
§ роз'яснення серед батьківпричини виникнення патології, що дозволяє зняти особисту провину з батьків зате, що трапилися;
§ показати перспективиподолання патології дитини і можливості досягнення позитивного результату;використовуючи приклади, дані науки, що перспектива залежить від всієї системимедико-соціально-педагогічної роботи з дитиною, що має особливі потреби;
§ показ необхідності створенняі збереження тісного емоційного контакту батька з дитиною в повсякденному життіі соціально-педагогічній роботі з ним.
§ інформування про права і обов'язкибатьків, що мають дитину з ДЦП, що підсилює упевненість батьків в тому, що вонине залишаться наодинці з дитиною і держава готова допомагати впродовж всьогожиття. Соціально-педагогічна робота в цьому напрямі направлена на підтримкуматеріально-побутового рівня сім'ї, допомога батькам в оформленні документів наотримання грошової допомоги, страхових виплат, отримання житла або йогополіпшення, телефону, в поліпшенні транспортного обслуговування і тому подібне.
Розробка сумісної з батьками програми соціально-педагогічноїдіяльності припускає навчання батьків методиці роботи з дитиною в наступнихнапрямах:
1) розробка розпорядку дня дитини;
2) навчання самообслуговуванню;
3) особливості догляду за дитиною;
4) спостереження за проявом дитини і уміння враховувати позитивніявища в соціально-педагогічній роботі з ним;
5) каприз дитини, його природа, можливості попередження іподолання;
6) заохочення і примушення в соціально-педагогічній роботі здитиною;
7) використання середовища (домашньою і вуличною) в розвиткудитини;
8) взаємодія з медичними працівниками;
Спеціальне вивчення навиків самообслуговування і побутової працідітей в наший країні виявило їх вельми занижений характер. Значно страждаєкомунікативна діяльність дітей з обмеженими можливостями: практика їхспілкування з однолітками, дорослими надзвичайно бідна і замикається наблизьких родичах.
Як показує практика, поведінка батьків по відношенню до своїхдітей може бути різною:
1. Батько активний із самого початку — він робить не тільки те, щойого просять, але і придумує щось своє, ділиться з фахівцями домашнімиспостереженнями;
2. Активність батька з'являється після перших позитивнихрезультатів у його дитини;
3. Стрибкоподібна активність — по настрою або по яких-небудь іншимпричинам;
4. Активність заради активності — спостерігається у окремихбатьків, або у осіб, які їх замінюють. Вони прагнуть виконувати всі процедури,які їм призначають, але не вникають в зміст і особистої участі в роботі здитиною практично не приймають. Щоб залучити їх в соціально-педагогічну роботу,потрібна делікатність, аргументованість і наполегливість;
5. Імітація активності. Такий батько може показати свою глибокузаклопотаність, але він вдає, що виконує основні рекомендації. З такими батькамипрацювати особливо складно;
6. Млява активність або її відсутність — батьки усвідомлюють, щодитині потрібна допомога, але вже нічого не хочуть для цього робити, акцентуючиувагу тільки на його обслуговуванні; і віддають дитину до відповідної установичастіше для «очищення совісті». Найчастіше цей тип поведінки характерний длябатьків або осіб, замінюючих батьків. При нагоді вони здають свою дитину вінтернат, а якщо їм це недоступно, то дитині загрожує доля — все життяпролежати в ліжку або просидіти в інвалідній колясці.
У багатьох сім'ях можна спостерігати такі явища, як гіперопіка,гіперпротекція або навпаки, ігнорування потреб дітей.
Можна зустріти випадки невідповідності вимог батьків можливостямдитини. Іншими словами, спостерігається переоцінка батьками його можливостей, щоведе до конфлікту. Негативні прояви у відносинах стають предметом коректногоаналізу з батьками в процесі соціального патронажу з метою їх подолання.
Отже, на сьогодні необхідно укосконалювати роботу з сімьями здітьми, що мають особливі потреби, шукати нові прийоми активізації таких дітейі робити все, щоб такі сімьї і діти почували себе потрібними суспільству.
Висновки
Отже,соціальний патронаж сімей з дітьми, що мають особливі потреби направлений напокращення сімейно-побутових умов, комунікативної складової, залученні дитинидо колективної участі у суспільній діяльності, проведення реабілітаційнихзаходів, спрямованих на адаптаціюдитини-інваліда в суспільному житті; сприяння у професійному навчанні іпрофесійній адаптації; психологічну підтримку в процесі професійної адаптації;соціально-побутову адаптацію і соціально-середовищну орієнтацію, соціальнеобслуговування; забезпечення виробами медичного призначення; надання необхідноїінформації – довідникової або інформації правового характеру, напраклад, щодоправ дітей-інвалідів;
Всі ці реабілітаційні заходи мають здійснюватися на основіпринципу добровільності прийняття допомоги, повноти інформації, поваги досім’ї, опори на позитивний соціальний досвід сім’ї.
Список літератури
1. Закон України «Про соціальну реабілітацію інвалідів в Україні» від16.10. 2005 р.
2. Закон України «Про основи соціальної захищенності інвалідів вУкраїні» від 21.03.1991 р.
3. Інноваційні форми опіки дітей з особливими потребами: міжнароднийта національний досвід /Под ред. Г. Лактіонової. — К.: Науковий світ, 2001. –61 с.
4. Соціальний патронаж сімей з дітьми інвалідами/http://www.socialforum.ru/zhurnal/ plugin.tt_news.
5. Дмитревская Н.Л. Проблемной семье – социальный патронаж/http://www.gorvestnic.ru/publ/1.
6. Соціальна педагогіка. Підручник./ За редакцією проф. Капської А.Й.– К., 2006. – 468 с.