Соціальне управління
Підкреслюю, що найбільш широке поняття управліннявироблене кібернетикою. Воно складається з таких основних характеристик (заВ.М.Глушковим та В.Г. Афанасьєвим):
- Управління притаманне самокерованим системам. Такими є системи,яким властиві процеси управління. Природні процеси неживої природи не маютьздатності до управління. Процеси управління в них впроваджує людина.Властивості управління мають лише біологічні та соціальні системи. Система — цескладний динамічний організм, який існує як реальний зв'язок, дійснафункціональна структура незалежна від нашої свідомості.
- Управління, його процес — є впорядкуванням системи. Цей процес єантиподом процесам дезорганізації, що уможливлює стабілізувати систему,зберегти її якісну визначеність, підтримати динамічну взаємодію з середовищем,забезпечити розвиток системи та досягнення певного ефекту. Завдання управлінняполягає в тому, щоб якомога доцільніше реагувати на безперервні змінивнутрішнього і зовнішнього середовища, що своєчасно забезпечується перебудовоюструктури системи у відповідності з притаманними їй закономірностями ітенденціями. Це й є у найбільш загальному вигляді управління. Воно ще йздійснюється за допомогою механізмів, які розташовані в самій системі, тому йуправління виступає тут як самоуправління, що створює в ний дві підсистеми:керуючу і керовану.
- Управління здійснюється на основі системного принципу зворотногозв’язку. Успішним управління є лише тоді, коли керуюча система буде одержуватиінформацію про ефект, досягнутий дією суб’єкту управління, продосягнення (або недосягнення) мети, яку він поставив. Невідповідністьфактичного стану системи заданому і є тим корегуючим сигналом, який викликаєперебудову системи для того, щоб вона функціонувала у заданому режимі.
- Управлінню притаманна певна цілеспрямованість, яка пов’язана зпринципом зворотного зв’язку. Зворотні зв’язки є засобом доцільногофункціонування системи, забезпечення досягнення мети, що перед нею поставлена.Причому ставити мету і домагатися її реалізації здатна лише людина.
- Зворотній зв’язок — це інформаційне забезпечення управлінськогопроцесу, що в соціальному варіанті є необхідною умовою ефективностіуправлінських рішень, оскільки не маючи інформації про ефект, досягнутийпопереднім рішенням, управлінець може підсилити його неспроможність абонеправильність, що може руйнівно відобразитися в об’єкті або бути простонеекономним у разі простого його повторення.
- Управління здійснюється у вигляді функціонування самокерованихсистем за замкненим циклом у зв’язку з присутністю в ній прямих (від керуючоїпідсистеми до керованої )і зворотних (від керованої до керуючої) зв’язків.У.результаті керуюча підсистема завжди перебуває в курсі дій не тількикомпонентів системи, а й ефективності цих дій, що є об’єктивною потребоюїхнього відповідного корегування і збереження в такий спосіб динамічноїрівноваги системи, її оптимального функціонування. Саме оптимальнефункціонування є, зрештою, кінцевою метою управління, вираженою в найбільшзагальній формі, тобто одержання якомога більшого корисного ефекту за найменшихзусиль і витрат. Здійснюється ця мета за допомогою вибору з певної кількостіможливих рішень того, яке ми називаємо оптимальним.
Звертаю увагу курсантів на те, що требарозрізняти поняття “оптимальне рішення” в математиці, економіці або соціології.Якщо в математиці оптимальним може бути й екстремальне рішення, то щодосоціальних об’єктів не можна сподіватися лише на досягнення максимального абомінімального значення рішень, а треба виходити з розрахунку можливих соціальнихнаслідків цих рішень. Це тим більш правильного в соціальному не існуємінімальний і максимальний результат: він у кожному разі — певний рівеньрозвитку, на який треба орієнтуватися в процесі підготовки й прийняттяуправлінських рішень, як доцільний варіант розв'язання тих чи інших соціальнихпроблем.
- Цілісність і якісна визначеність самокерованоїсистеми залежить від жару внутрішнього і зовнішнього тиску на неї. Цей жар неповинен її руйнувати, але має бути достатнім для проходження процесусамоуправління. Цю достатність створює інформація, яка несе в собі те, щепізнане людиною, і те, що людина ще не знає. Інформація в такому контексті єскладовою процесу управління, яка покликана системою впорядкувати її на основібезперервної циркуляції інформації як між системою і зовнішнім середовищем, такі між елементами системи. Саме інформація детермінує взаємодію елементівсистеми, на основі якої зберігається її сталість, цілісність.
- Але для того, щоб управління користувалося системною інформацією,вона повинна мати форму фізичних сигналів, які несуть у собі інформацію, що маєуправлінський зміст, “управлінську енергію” спроможну викликати системнереагування командного порядку. Тому дуже важливо, щоб ця інформація невикривлювалася, тобто не набирала негативного для системи змісту. Це тим більшнеобхідного система реагує не на будь-який сигнал, а тільки на той, якийвідповідає її природі, потрібній їй у певному часі і в певних умовах. У неживійприроді таких сигналів не існує.
Підкреслюю, що багато уваги інформації приділяєкібернетика.Для неї інформація — одне з центральних понять. Кібернетика пізнаєзміст інформації через її формально-логічну, структурну будову і дає в такийспосіб її статистично-змістовну характеристику, що з необхідністю призводить довиходу її на свідому діяльність людей.
Звертаю увагу на те, що кібернетичне баченняуправління дає можливість використати йогодля створення соціального варіанту управління — це будь-яка зміна етану об’єкта,системи або процесу, яка веде до досягнення висунутої мети, що з необхідністювикликає процес приведення суб'єктивної діяльності людей у відповідність зоб’єктивною їх природою і потенціалом, розкриваючи певні внутрішні і зовнішніможливості для постійного досить ефективного його використання в інтересахлюдей.
Соціальне управління — цілеспрямований вплив на соціальну систему зметою приведення спрямованості і темпу її розвитку згідно з діями об’єктивнихсуспільних законів.
Підкреслюю, що суспільство є самокерованоюсистемою, оскільки є цілісним, сукупним органічно взаємозв'язаним “набором”елементів (явищ, процесів), що є джерелом її динамізму.Останнє визначає їїуправлінську незалежність від будь-яких зовнішніх сил, які у зв’язку зобмеженістю нашого пізнання іноді уявляються як вирішальне впливові. Більшетого, суспільство як система має свої об'єктивні механізми самоуправління, щодає йому можливість визначати свою якісну специфіку, нормально функціонувати,розвиватися, забезпечувати цей розвиток на основі певної об’єктивної мети якаможе знаходити у суспільній свідомості той чи інший прояв.
Самокерованими системами (підсистемами) є кожний народ, який має своюпевну соціальну організацію (економічну, політичну, соціальну, духовну), якаґрунтується на кооперації праці, необхідності спілкуватися в процесіжиттєдіяльності, обмінюватися продуктами матеріального і духовного виробництва.Тому й управління притаманне будь-якому суспільству, всім його сторонам,оскільки в усіх роботах, в яких співпрацюють люди, загальний зв’язок і єдністьпроцесу цього співробітництва з необхідністю представлений єдиною керуючоюволею, яка формується у певний набір функцій, що мають відношення не дочасткових робіт, індивідуальної діяльності кожного працівника, а до всьогопроцесу до всієї діяльності “майстерні”.
Звертаю увагу курсантів на те що особливістюуправління суспільством є те, що в ньому існують два типи, два об’єктивнімеханізми керуючого впливу на власний розвиток: стихійний і свідомий. Цеозначає, що суспільство спроможне ставити перед собою певну мету і реалізуватиїї за допомогою управління. На цій основі виникають такі два, властивих лишесуспільству, явища як суб’єкт і об’єкт управління, які вплітаються в обидватипи управління — стихійний і свідомий.
Але в разі стихійного управління впорядковуючийвплив управління на систему є серединним результатом взаємодії різних сил,зокрема випадкових явищ, фактів. Ця взаємодія зовні виглядає як некерованеявище, люди тільки пристосовуються до нього і складається враження, що цестихія, якою неможливо молодіти, і тому такий етан суспільного організму немає відомих людству управлінських інститутів. Класичним прикладом тут єринкові відносини, що свідчать про обмеженість стихійних факторів, які є такимилише на певному етапі розвитку цивілізації. Але вони все ж існують, і знанняможливостей їхнього впливу на суспільну систему входить у структуру знанькеруючого.
Поряд з стихійним управлінням існує основний йоготип (стосовно суспільства) — свідоме управління. Воно пов’язане зцілеспрямованою діяльністю людей. Свідоме управління має свою історичнуеволюцію: від управління за допомогою емпіричних безпосереднім досвідомотриманих знань, що і передаються від покоління до покоління, до науковогоосмислення суспільних процесів і створення науки управління суспільством, усімасферами його життя. При свідомому управлінні існують відповідні управлінськіінституції, система органів і організацій, яка здійснює управлінський вплив насуспільство, окремі його об’єкти з метою реалізації їхніх потреб і робить цейвплив з різним ступенем ефективності і відповідності цим потребам.
В управлінні суспільством існують об’єктивні ісуб’єктивні умови. Об’єктивні умови у розвитку суспільства взагалі — цесукупність реально існуючих явищ і процесів, що не залежать від волі ісвідомості людей. Ці умови визначають зрештою цілі, наміри людей і є певноюкеруючою силою як закони власного функціонування і розвитку.
Однак в управлінні об'єктивні умовиконкретизуються у врахуванні як матеріального, матеріальної,виробничої діяльності людей, так і їхнього соціально-політичного життя і певнихфакторів духовного порядку. До них слід ще й додати “розрахунок” середовища, вякому функціонує певний об’єкт у правління, причому не тільки соціального, а йприродного, з метою пристосування його до інтересів об’єкту.
При цьому треба застерегти, що не слідабсолютизувати об’єктивні умови, оскільки це призводить до фаталізму,стихійності, заперечення самої можливості свідомого впливу на суспільніпроцеси, явища.
Суб'єктивний чинник у загальнофілософськомубаченні — це свідома діяльність людей, спрямована на самовираження іперетворення буття. В науці управління відбувається його певна конкретизація,оскільки суб’єктивний чинник управління не збігається з свідомою діяльністюлюдей (всіх), а є лише діяльністю люд ви, як і виконують управлінське функції.
Підкреслюю, що головне “завдання” суб'єктивногочинника полягає в тему, щоб досягти відповідності діяльності людей “вимогам”об’єктивних законів, об'єктивних умов функціонування і розвитку суспільства вцілому, а також окремих його об’єктів.
Зрозумілого повністю пізнати і використати вуправлінській діяльності всю сукупність об’єктивних умов неможливо, оскількивони постійно змінюються, а пізнання істерично обмежене. Але прагнення довстановлення гармонії між ними — ідеальне завдання будь-якого управління.
Звертаю увагу на те, що в управлінні існують триосновні види, відповідно до яких існують особливості управлінської діяльності.Це:
- управління діяльністю різних колективів;
- управління системами машин, технологічнимипроцесами і взагалі процесами, що відбуваються під час впливу людей на природу;
- - управління процесами, що відбуваються в живих організмах.
Управління діяльністю людських колективівздійснюється в системі “суб’єкт – об’єкт”, в якій перший елемент єпредставником другого, його об’єктивно чи суб’єктивно делегованоюсистемою.
Управління другого виду здійснюється в системах“людина-машина”, “людина – природа”.Тут суб’єкт управління може бути живим абонеживим, хоча мозковий центр обов'язково представлений людиною.
Третій вид управління також має природні засади йполягає у використанні людиною властивостей живого і в напрямі узгодженнябіологічних можливостей людини з його соціальними можливостями, його “другої природи”- цивілізації.
Управління діяльністю людських колективівпрактично безмежне, оскільки стосується людства як самокерованої системи, всіхформ його організації, у всіх сферах суспільного життя, життєдіяльності у першучергу. Структурно це самоуправління здійснюється в рамках певного суспільного утворення, соціальних структур суспільства, націй, діяльних колективів, сім’ї,людини. І в кожному з них присутні суб’єктно-об’єктні відносини, навіть нарівні людини, самоуправління якої теж системне: суб’єктом управління тут ємозок, об’єкт — біологічна організація людини, яка є відтворенням її природногоіснування, з постійним соціально-інформативним насиченням.
Поділ управління відбувається і за сферамисуспільного життя:
- управління матеріальним виробництвом;
- управління духовним виробництвом;
- управління споживанням, які в свою чергу мають складнууправлінську структуру.
Поділ управління за сферами суспільного життя маєна меті врахувати специфіку кожного об’єкту управління, встановитийого самоуправлінський потенціал, внутрішні можливості і зовнішні чинникифункціонування в системі певних об’єктів, без яких його життянеможливе.
Підкреслюю, що делегованість управління щодобудь-якого суб’єкту означає, що управлінський елемент об’єктує його органічною, наділеною певними функціями частиною. В цьому контекстінемає несамокерованих об’єктів. Різниця полягає тільки у рівніїхнього самоуправлінського розвитку, і чим вищий цей рівень, тим ефективнішепроходить процес управління в тому числі й делегованого. Об’єктивнаделегованість означає лише присутність органічного для об’єктууправлінського елементу, який здійснює управлінські не розчленовані, неавтономні функції поряд з іншими видами діяльності, суб’єктивна делегованість єпоказником розчленованості управлінського процесу, його автономного керування,яке з’являється як наслідок певних можливостей об’єкта утримуватиуправлінську частину з наділенням /делегуванням/ їй певних управлінськихфункцій у правовій чи неправовій формі.
Управління в системі “людина-машина”,“людина-природа” має своє структурне ділення залежно знову ж такивід особливостей об'єкту. Принциповим є те, що будь-яка машинна система — целюдина-система, це друга природа природних речей, їхніх властивостей, які употрібному для людини режимі самореалізуються у наданих їм людиною просторі ічасі або у вільному, але відкритому людиною потенціалі і середовищі реалізуютьсвої можливості. Саме тему ця система і є системою, що людина входить у світприродних речей зі своїми зі своїми можливостями щодо певного впорядкування їхі створення нових якостей через створений її мозком новий порядок, не порушуючизаконів саморозвитку цих речей. Отже, відносини в системі “людина-природа”,“людина-машина” є самокеруючим явищем, яке існує в межах певних природнихсистем, управлінські властивості яких технічно, технологічно відтворюютьсялюдиною.
Третій вид управління, якій здійснюється убезпосередньому спілкуванні людини із живою природою /біологія, медицина/,полягає у можливостях людини організувати “експлуатацію організму людини увідповідності з її природним потенціалом, створенні умов для гармонійногоспівжиття людини з природою з урахуванням її здатності до розумного будівництвасвоїх взаємин з нею. Вже сам факт існування наукового знання про живу природу — свідчення про управлінські можливості людини. Система ж соціальних рішень щодолюдини, побудована на врахуванні її біологічних потреб, є соціальним показникомкерованості процесу фізичного існування людства.
Підкреслюю, що види управління породили можливістьуправлінського аналізу. До його структури входять анатомія управління,морфологія управління, управлінський діагноз, у правлінський синтез,управлінська оцінка, управлінська ефективність, управлінські витрати,управлінська економія тощо.
Всі ці види аналізу стосуються не лише управлінняяк виду діяльності, а й управлінських /самоуправлінських/ можливостей об’єкту,їх розрахунку. Тему дуже важливо знати всі характеристики управління, вміннявиділяти його в чистому виді, не віддавати управлінський продукт іншимпрацівникам, що досить розповсюджено у зв’язку з невизначеністю самеуправлінської праці управлінського продукту.
Основними функціями управління є:
- прогнозування;
- програмування;
- планування;
- регулювання;
- координація;
- контроль.
Прогнозування — встановлення потенціалу об’єкта,його розрахунок у часі і просторі.
Це визначальна функція така, що повинна створитигарантії певної ефективності управлінського рішення. Функція прогнозування тимвідповідальніша, чим “відповідальнішого” об’єкту вона стосується. Це,насамперед, суспільство, країна, які повинні мати прогноз розвитку відповіднодо якості і кількості власного потенціалу /у його внутрішніх і зовнішніхвимірах/. І чим точнішій прогноз — тим менше потреби в інших функціяхуправління. Ідеалом управління стосовно прогностичної функції є алгоритмічнийпрогноз з незначною його корекцією в процесі реалізації, хоча це — саме ідеал,інакше просто не існували б інші функції, особливо програмування і планування,оскільки інші функції — регулювання, координації, контролю — це функціїоперативного, технологічного характеру. Функція прогнозу, як правило, входитьяк складова до програми і планової функції. На її основі розробляються програмиі плани функціонування.
Програмування — це визначення магістральнихшляхів і завдань розвитку об’єкта, що виникають на їх основі, в часі, просторі.
Функція програмування є більш практичною. Термін“програмування” використовується майже необмежено. Є програми політичнихпартій, виборчі програми, виробничі програми, програми перебування певнихдіячів в інших країнах, програми вечорів, концертів, технічні і технологічніпрограм й, управлінські програми, навчальні програми тощо. Зрозуміло, що вимогидо них різні, але основні зазначено в наведеному визначенні, хоча й деякі з нихне стосуються більшості програм прикладного змісту.
Планування – це розрахунок реалізаціїмагістральних /програм/ шляхів і завдань розвитку об’єкта, підведення під нихрозрахованих гарантій реалізації матеріальних, духовних, організаційних
Функція планування випливає з існування всуспільстві ряду стихійних процесів, які з’являються внаслідоксуб'єктивістських рішень, природних або соціальних катаклізмів, об’єктивних,незалежних від волі людини явищ, неправильного планування або патологічних збочень,можливостей неконтрольованої, біхевіористської поведінки особи і т.п.
Саме планування як функція — досить поширенауправлінська дія. Зовні вона практична, оскільки має розрахунковий потенціал,найбільш наближений до реальних можливостей об’єкта. Але й планування дещоідеальне, оскільки має справу з майбутнім об’єкту. Тому вона як управлінськафункція не дає абсолютної гарантії запланованої ефективності управлінськихрішень. Ця якість з’являється внаслідок застосування трьох прикладних функцій:регулювання, координації і контролю.
Регулювання – це приведення до єдиного знаменникау виконанні певних завдань об’єктів, що включені у процес їх виконання.
Регулювання впорядковує співвідношення елементівєдиного процесу, який відбувається під час реалізації завдання. Об’єктиуправління тут і є такими елементами, автономність яких є виразом системностізавдання, в реалізації якого вони зацікавлені, а також спеціалізації діяльностіелементу цієї системності.Отже, регулювати можна лише системне у творення, системнеявище, в яких присутня органічна залежність об’єктів управління.
Координація — це приведення у відповідністьдіяльності різних об’єктів, що перебувають у фарватері реалізації єдиної мети,але безпосередньо не зв’язаних між собою.
Координація має справу з органічною незалежністьелементів /об'єктів/ управління, але глибинні, об’єктивні чинники або конкретнамета входять в певну системну якість, яка має інший, саме факторний типсистемності, в якому ця функція має лише заданий організаційний потенціал. Координаціяяк управлінська функція має справу з більш високим рівнем системності, на якийзгодом переходять /або не переходять/ системи /процеси/, і що регулюються.
Контроль — це слідкування за процесом діяльності,а також встановлення реальних витрат і результатів управлінської діяльності, атакож її всебічної ефективності.
Контроль як функція, що є потребою такоївластивості управлінського процесу як зворотній зв’язок, має постійно приводитиу відповідність систему і методи управління з новими умовами і властивостямиоб’єкту, що виникають у процесі його функціонування і розвитку. Контроль — цене підсумовування управлінської діяльності /як це часто буває у управлінськійпрактиці/, а постійна профілактична діяльність з нормалізації проходженняуправлінського процесу.Найсуттєвіша його вада — констатація фактів порушенняцього процесу. Запобігання їм — найбільша ефективність контрольної функції,особливо в політиці, де наслідки хибних рішень як правило трагічні.Тому такіадміністративні кроки як зняття з роботи, інші види покарання здебільшесвідчать про некомпетентність управлінських кадрів, оскільки саме управлінець,що “розвалив” роботу, не здатний жодною мірою покарання відшкодувати збитки,які він завдав об’єкту управління своєю некомпетентністю або злочинноюдіяльністю. І чим вищу посаду він обіймав, тим менше можливостей відшкодування,тим трагічніші наслідки такого управління.
У повсякденному житті це відшкодування можливелише як повне повернення певних матеріальних цінностей, тільки матеріальних, оскількивсі інші види управлінських зловживань не мають матеріального еквіваленту, хочвоно й практикується у світовій управлінській практиці (наприклад, матеріальнакомпенсація за загиблої під час виробничої аварії, яка сталася з виниадміністрації).
Методичні вказівки до другого питання: "Принципи соціального управління. Управлінські відносини у Збройних Силах".
Звертаю увагу на те, що в науці управлінняіснують дві групи методів, що відрізняються між собою за критерієм примусовостіабо потенціалу переконання, який сприймає об’єкт управління.
До примусових відносяться правові методи, а дометодів переконання — духовно-ідеологічні методи (правове не забезпечені).
До складу перших, тобто правових, входять усіметоди управління економічним, політичним і духовним життям суспільства, якімають правове забезпечення, незалежно від рівня правової норми: починаючи зКонституції країни і закінчуючи управлінськими рішеннями місцевого рівня,включаючи і рішення управлінців трудовими колективами.
До складу других, тобто методів переконання,входять правове не забезпечені програми, теоретичні викладки, соціологічніаналізи, різні науково-практичні концепції, якими можуть керуватися об’єктиуправління, статутні положення добровільних громадських установ, зокремапартій, спілок, об’єднань за інтересами тощо. До цієї ж групи входять методиморального заохочення, ширше — моральні норми суспільства, які не маютьправового закріплення.
Підкреслюю, що використання останніх в управлінні- норма управлінської діяльності, оскільки будь-яке управлінське рішеннявиходить з урахування існуючих у суспільстві моральних норм, часто не згадуючиїх в управлінському рішенні.Вони, ці норми, в такому випадку е орієнтуючоюсилою, ігнорування якої призводить до таких самих наслідків, що й ігноруванняправових норм.Наприклад, не сприймається як нормальне управлінське рішення,побудоване на асоціальних ідейних принципах або людиноненависницькійпсихології, включаючи й так званий “голий інтерес” приватного власника. Певнізагальногуманістичні принципи завжди присутні в управлінському рішенні, хочможливе й декоративне використання їх.
Звертав увагу курсантів, що управлінняздійснюється у двох основ них Формах: безпосередній і опосередкованій.
Безпосереднє управління — це функціональнозабезпечена діяльність на правовій або неправовій, але делегованій основі.Головною його ознакою є право на прийняття і організації управлінськогорішення.
Опосередковане управління — це участь об’єктауправління у підготовці, прийнятті й реалізації управлінського рішення. Формоюопосередкованого управління є делегування прав, функцій, завдань об’єктомуправління управлінським установам або особам і присутність у нього праваконтролі) за їхньою діяльністю.
Підкреслюю, що в обох формах є елементи першої ідругої… Наприклад, безпосереднє управління державного органу починається зделегування йому певних прав і обов'язків, а за об’єктом управління залишаєтьсяправо контролю за його діяльністю. Опосередковане управління може статибезпосереднім у ферми самоуправління об’єкту на основі загальноприйнятих нормправа у державі тощо.
Але управління й самоуправління — це єдинезагальноуправлінське явище, що й визначено терміном «форма». Вона, цяформа, своєю чергою, виступає переважно як управління і, знов переважно, якделеговане управління, а самоуправління у своїй структурі є теж управліннямщодо об’єкту, який має таку змогу, й самоуправлінням стосовно іншоїуправлінської структури, яке теж у такому контексті е самоуправлінням, але вжене як форма, а як зміст. В обох формах є властивість, яка посилює або послаблюєзмістовий потенціал управління, іноді як несприйняття однієї з форм — ценапруга інтересів, що відтворює (реалізує) та чи інша форма.
Принцип управління — це об’єктивні правилауправлінської діяльності (поведінки), що випливають з потреб об’єкта управлінняі повертаються до нього у вигляді наукового знання, за допомогою якогореалізуються ці потреби на основі підвищення ефективності його потенціалу,більш досконалої організації відносин об’єкта з середовищем
Підкреслюю, що в науці управління немаєоднозначного уявлення про принципи управління: кількість їх коливається від 11 до 40. Найбільшпоширеними є принципи:
- об’єктивності; — основноїланки;
- відповідності; — повної і правдивоїінформації;
- оптимальності; — ієрархічності;
- конкретності; — законності;
- ефективності; — колективності/колегіальності/;
- єдиноначальності;
- врахування потреб і інтересів людей;
- контролю;
- індивідуальної і колективної відповідальності;
- прогнозування;
- випереджаючого розвитку теорії стосовно практики.
Всі принципи поділяються на дві групи: системні,тобто такі, на яких здійснюються самоуправління системи і принципи управлінняяк виду діяльності.Точне віднесення їх до однієї з груп досить складнезавдання, оскільки будь-який з них може бути правилом поведінки або умовоюфункціонування як об’єкта, так і суб’єкта управління, але ефективність їхнярівне.
Системні принципи — це передусім принципефективності управління, який передбачає використання на науковій основіоб'єктивних потреб суспільного розвитку для управління суспільством як ціліснимутвором.
Звертаю увагу на те, що у загальному видіуправління і є самоуправління як властивість живої матерії, зокрема людськогоспівжиття. Прете, в соціально-організаційному відношення ці явища дещо різні.
Управління звичайно уявляють як вид діяльності,як відносини “суб’єкт – об’єкт”; в яких управління виступає як прерогативасуб’єкта стосовно об’єкта.
Самоуправління ж — це управлінське забезпеченняоб’єкта самим об’єктом, без делегування /наділення/ функцій, прав, обов'язківтощо певній частині суспільства або частині власного організму, якщо ця частинане виділяється в автономний елемент цього організму. Але самоуправліннямприйнято вважати й те, що об’єкт виділив таку автономну частину, яка, проте,реалізує безпосередньо тільки його /об’єкта/ інтереси як певного утворення.
Звертаю увагу курсантів на те, що у ЗбройнихСилах:
- об’єкт соціального управління:
- Збройні Сили та їх підструктури і елементи як соціальна система іїх рівні;
- Соціальні процеси та відносини у Збройних Силах як соціальнійсистемі.
- суб’єкт соціального управління:
- командири, штаби управління, підрозділи; громадські організації.
Сутність соціального управління в Збройних Силах:
- наукове, об'єктивне пізнання закономірностей, тенденційфункціонування і розвитку Збройних Сил;
- аналіз і оцінка стану соціального розвитку структурних підрозділів;
- розробка і впровадження обґрунтованих рекомендацій, критеріїв ізаходів для ефективного управління діяльністю Збройних Сил.
Функції соціального управління у Збройних Силах:
- військово-службова ;
- виховна;
- інформаційна;
- комунікативна;
- організаторська.
Рівні соціального управління:
- стратегічний;
- оперативно-тактичний;
- тактичний.
Методи соціального управління в ЗСУ:
- - засідання; — наради; — конференції;
- - збори; — КШН; — військові навчання.
Звертаю увагу курсантів на те, що основних стадійуправлінського циклу чотири:
- збирання та аналіз інформації про об’єкт управління, його минуле,сучасне і можливе майбутнє;
- підготовка й прийняття управлінського рішення;
- оцінка результатів управлінських дій у процедурі звіту провиконання управлінського рішення;
- контроль за всіма цими діями.
Підкреслюю, що перша стадія управлінського циклузабезпечена спеціальною наукою, що зветься інформатикою. До неї входятьперекладені на технічне виконання такі системи як АСУ, ЕОМ, комп'ютернісистеми, які існують на базі інформатики.
Друга стадія також забезпечена спеціальнимнауковим знанням — так званою теорією рішень, яка включає в себе і кібернетикуяк найбільш загальну науку управління.
Третя стадія також має своє знання — загальнуорганізаційну науку — тектологію. родоначальником якої є О.О. Богданов.
Четверта стадія забезпечена теорією зворотногозв’язку та її частиною — контролем, на якому відбувається розрахованийуправлінський цикл.
Всі чотири стадії управлінського циклу мають«рівні права», оскільки жодна з них не може бути послабленою впроцесі підготовки, прийняття; й реалізації управлінського рішення. Так само не можна штучнопідносити також жодну з стадій, оскільки це об’єктивно послаблює інші і створюєвикривлений управлінський стиль, що безпосередньо негативне відбувається нанормальному проходженні всього циклу і знищує ефективність управлінськогорішення, хоча організаційно слід враховувати реальний стан проходження циклу івпливати на певні його стадії залежно від цього стану.
Основні напрями соціології управління в XX ст.
І. Класична шкала управління — американськийекономіст Ф. Тейлер --/1903 — 1912 рр./ — школа наукового менеджменту;
- створення системи критеріїв наукової організації
- відбір робітників на основі наукових критеріїв, їх тренування інавчання;
- співробітництва між адміністрацією і робітниками при впровадженнінаукової організації праці;
- рівномірний розподіл праці і відповідальності між адміністрацією іробітниками.
А. Файоль — поглиблення теорії адміністрації/1923 р./. Аналіз управління як реалізації основних функцій адміністрування:планування, організація, командування, координування, контроль.
Е. Емерсон, Л. Урвік, М. Вебер, Г. Форд — розробка принципів адміністрування: авторитет і відповідальність, дисципліна.єдність керівництва «винагорода централізація, порядок, рівність, ініціатива.
ІІ. Шкода «людських стосунків» — американський психолог Е. Мейо — теорія /1927 — 1939 рр./ соціальних відносин внеформальних малих групах:
- вивчення соціально-психологічного клімату в малих групах навиробництві;
- аналіз практики управління малими групами;
- оцінка неформальної соціальної структури організації в залежностівід зміни організації праці;
- вивчення ефективності комунікації в організаціях.
Р. Блейк, Д. Ітон, К. Арджеріс, Ф. Херцберг, Д. Макретавдосконалення теорії ефективного управління:
— розробка принципів управління і оцінка стилівкерівництва організаціями з використанням системи “ГРІД”;
- розробка методики навчання управлінського персоналу по системі“ГРІД”.
ІІІ. «Емпірична» школа управління — американський соціолог П.Дракер — /1940 — 19^? рр./ концепція соціальногоменеджменту: «участі в прибутках», «участь працівників вуправлінні»:
- дослідження змісту праці і функцій керівників:визначення мети організації, шляхів її досягнення;
- підбір і розподіл персоналу в залежності від класифікації робіт;
- стимулювання працівників з використанням засобів примусу ізаохочень;
- нормування, аналіз і оцінка діяльності організації і зайнятих вних осіб;
- мотивація намірів працівників в залежності від результатів їхроботи.
Р. Девіс, Л. Н’юмен, Д. Міллер, Р. Майяз — вдосконалення концепції менеджменту.
ІУ. Школа «соціальних систем» — американський економіст Г. Саймон — /1960 — 1965 рр. / впровадження в практикувисновків школи
«людських стосунків» /Е. Мейо/ простатус і роль індивіда в суспільстві:
— вивчення індивіда в організації, його потреб іумов задоволення;
— оцінка ієрархії потреб і конфліктів, що породжуєтьсяпротиріччями між працівниками і організацією;
— аналіз формальних і неформальних факторів, якірегулюють групові відносини;
— вивчення теорії соціальних систем, взаємодіїміж елементами, каналів комунікації між ними.
Д. Марч, А. Етціоні та американський підприємецьі вчений в області менеджменту Ч. Барнард — поглиблення теорії соціальнихсистем:
— розробка концепції системного підходу додіяльності адміністратора в організаціях;
— обґрунтування необхідності створення системи ворганізаціях /формальних і неформальних, визначення змісту і функцій формальноїорганізації, стилів поведінки адміністратора в ній, критеріїв оцінкиефективності роботи адміністратора.
V. «Нова» школа в управлінні — італійський математик Д. Берталанорі: -/1970-1975 рр./ теорія«системотехніки», «управлінських рішень:
- - вивчення операцій у кібернетиці і побудова математичних моделейв теорії менеджменту;
- розробка теорії управлінських рішень: вибір методів математичногомоделювання процесів управління, дослідження алгоритмів оптимальних рішень звикористанням теорії ігор;
- розробка моделей прогнозування науково-технічного і економічногорозвитку в масштабах суспільства і окремих фірм.
Д. Форрестер — американський математик:
— аналіз методів математичного моделювання в управліннівіництвом на прикладі конкретних фірм;
Р. Акофф — американський економіст:
— аналіз операцій в плануванні: вибір мети,стратегія, тактика, програмування, його етапи, методи;
VІ. Менеджмент людських ресурсів -/ 1969 — 1975рр./
американський економіст, керівник Р. Майлз — продовження концепції соціального менеджменту П. Дракера, розробка новихположень відносно ефективного використання людського фактора на виробництві:
— розробка теорії менеджменту людських ресурсів,оцінка ролі персоналу в умовах ринкової економіки;
— аналіз людських ресурсів як стратегічногофактору виробництва;
— визначення стратегії і тактичних дій керівниківпри використанні персоналу організацій, фірм;
— розробка рекомендацій менеджерам по ефективномувикористанню працівників,
Г. Кунц, С.О’Доннел — американські вчені поменеджменту: — аналіз функцій керівництва організаціями: зміст планування,комплектування кадрів, контроль і оцінка ефективності.