Зміст
Вступ. 2
1. Теоретичнізасади соціальної політики. 3
1.1 Сутність таструктура соціальної політики. 3
1.2 Основні цілі,напрями та пріоритети соціальної політики. 5
1.3 Основнізавдання та показники соціальної політики. 9
2. Соціальнаполітика України. 15
2.1 Особливостісоціальної політики в Україні 15
2.2 Сучасні напрямита перспективи розвитку соціальної політики в Україні 19
2.3 Проблемисоціальної політики в Україні. 23
3. Витрати насоціальне забезпечення та шляхи удосконалення соціальної політики. 26
Висновок. 31
Список використаноїлітератури. 32
Вступ
Соціальнаполітика — це комплекс соціально-економічних заходів держави та місцевихорганів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін,знецінення трудових заощаджень і т. ін.
Стабілізація економічного розвитку неможливабез формування соціальне благополучного суспільства. Поєднання проблем розвиткуринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідніпередумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовжусієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою економічне зростання іпідвищення народного добробуту — взаємопов'язані процеси.
1. Теоретичні засади соціальної політики 1.1 Сутність таструктура соціальної політики
Соціальнаполітика — це діяльність владних структур, інших суб’єктівсоціально-політичного життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальнимрозвитком суспільства, у здійсненні заходів для задоволення матеріальних ідуховних потреб його членів та в регулюванні процесів соціальної диференціаціїсуспільства. Основною метою соціальної політики є досягнення в суспільствірівноваги, стабільності, цілісності й динамізму.
Ефективнасоціальна політика в суспільстві перебуває у нерозривному зв’язку з процесамивсебічної демократизації політичної системи. гласність та вільне виявленнядумок представників усіх груп і верств суспільства з питань соціальної таекономічної політики є важливим засобом «зворотного зв’язку» органів управлінняз масами, надійним захисним механізмом суспільства від різного роду виявівволюнтаризму й суб’єктивізму в соціальній політиці. Добре налагоджений народнийконтроль над реалізацією соціальної політики — це, по суті, єдине ефективнезнаряддя боротьби з корумпованістю посадових осіб та порушенням законів. У разінеобхідності для вирішення особливо гострих і масштабних соціальних проблемможна використати й всенародні референдуми.
При визначенніпоняття соціальної політики на перше місце необхідно ставити не інтереси різнихсоціальних чи демографічних груп та їх узгодження, а людину, як основнускладову будь-якої суспільної групи, а на меті діяльності держави та суспільнихінститутів ставити задоволення її життєвих потреб за неодмінної умовидотримання громадянських прав і свобод людини.
Поняття«соціальної політики» не має усталеного академічного визначення.Різні дослідники в своїх означеннях виходять з різних поглядів на зміст та цілітого, що називають соціальною політикою. Наведемо відомі підходи до проблемивстановлення дефініції «соціальної політики».
Перший підхідполягає в ототожненні соціального та суспільного, тому за цим підходомсоціальна політика — це суспільні дії щодо вирішення загальносуспільнихпроблем. Її мета — досягнення цілей всього суспільства. Зрозуміло, що притакому підході особисті проблеми людини, приміром, — втрата роботи, хвороба,похилий вік тощо, — залишаються на другому плані.
Другій підхідвиходить з необхідності вирішення, перш за все, питань захисту соціальновразливих та потенційно небезпечних верств населення через систему державнихдопомог та доброчинної діяльності. Такий підхід обмежує активність державних тагромадських інститутів лише частиною суспільства.
Третій — має наметі пом'якшення негативних наслідків індивідуальної та соціальної нерівностічерез систему перерозподільних заходів. В основу частіше за інше покладаєтьсяподаткова політика направлена на вирівнювання диференціації прибутків.
Четвертий — покладенняв основу діяльності принципів соціальної справедливості та соціальногопартнерства як основних цінностей сучасного громадянського суспільства.
П'ятий — виходитьз необхідності регулювання, перш за все, соціально-трудових відносин, тобтовідносин праці та капіталу, найманих працівників та роботодавців, а всі іншісоціальні заходи будуються на цій основі.
Як бачимо, коженз цих підходів має раціональне начало, хоча й не позбавлений деяких, вказанихвище, обмежень. Соціальна політика розвинених держав тією чи іншою міроювикористовує усі ці підходи.
Соціальнуполітику можна розглядати як особливий напрямок діяльності суб’єктівсоціально-політичного життя, спрямований на забезпечення сприятливих умов ізасобів існування індивідів, на реалізацію життєво важливих соціальних потреб іінтересів людей та соціальних спільнот.
Активна соціальнаполітика, що проводиться державними органами та установами, має охоплювати всіаспекти соціального життя, усі сектори соціальної сфери. Ця обставина зумовлюєй головні завдання у сфері державного регулювання та контролювання соціальноїполітики: надання пріоритетного значення соціальній орієнтації економіки,регулювання всієї системи соціальних та етнонаціональних відносин на засадіоптимального взаємозв’язку особистих, групових і загальнодержавних інтересів;своєчасне виявлення й розв’язання соціальних суперечностей та конфліктів;сприяння формуванню таких суспільних умов, які б позитивно впливали на розвитоксоціальної структури суспільства з урахуванням потреб виробництва,науково-технічного, соціального й духовного прогресу, здійснення необхіднихзаходів для оздоровлення соціально-морального клімату в країні; створеннядійових соціальних стимулів для високопродуктивної і якісної праці; дотриманняв суспільстві (з урахуванням його об’єктивних можливостей) принципу соціальноїсправедливості, що є нагальною потребою внаслідок небаченого досі соціального імайнового розшарування населення України за тривалої економічної кризи.Вирішення цих проблем і має визначати основний зміст соціальної політики вУкраїні. 1.2Основні цілі, напрями та пріоритети соціальної політики
Успіх економічнихреформ у кризовій ситуації перехідного періоду залежатиме від проведенняефективної соціальної політики. Адже без поліпшення рівня життя людей неможливосформувати масову і, головне, надійну соціальну базу розвитку економіки нашляхах ринкових реформ. Соціальна політика держави має носити активнийхарактер, не зводитись тільки до заходів соціального захисту за рахунокбюджетних коштів. Держава має сприяти розширенню кола осіб, здатних доособистої відповідальності за результати власних економічних дій, тобто, іншимисловами, — сприяти зменшенню кількості соціальних груп, які потребуютьзовнішньої опіки.
Державна соціальнаполітика не повинна виходити за межі, пов'язані з наданням допомоги тільки тим,хто її дійсно потребує. Людям завжди жилось краще, коли вони більше покладалисьна себе і ринок, ніж на державу. На це вказує досвід багатьох країн, що зумілизначно підняти планку народного добробуту саме тоді, коли починали проводитиполітику, спрямовану на активізацію ринкових сил і звільнення держави відекономічно необґрунтованих соціальних функцій.
Основні напрямкисоціального захисту людини. Система соціального захисту найменш забезпеченихгромадян і верств населення має кілька напрямків. Так, важливим елементом цієїсистеми є державна соціальна допомога, яка включає грошову допомогумалозабезпеченим, непрацездатним громадянам і сім'ям з дітьми, безробітним, біженцям,інвалідам, а також допомогу по догляду за дітьми і багатодітним сім'ям.Натуральна допомога може надаватися у вигляді талонів на безплатне харчування,пільг в оплаті комунальних і транспортних послуг, безплатних продуктовихнаборів, безплатного шкільного харчування, безплатних ліків тощо. За рахунокдержавного та регіонального бюджетів утримується мережа соціально-культурнихустанов для громадян, які не мають можливості користуватися послугамисоціально-культурної сфери на комерційній або страховій основі.
Важливе значеннямає система пенсійного забезпечення громадян. Проблема пенсіонерів, особливо вумовах постаріння населення, — одна з найгостріших у рамках соціальної безпекиі захисту людини. Кількість пенсіонерів в Україні зростає із року в рік. У результатізбільшується фінансовий тягар на всю національну економіку, адже на виплатупенсій державі доводиться постійно витрачати все більше коштів.
Розмір пенсії неможе бути меншим мінімального прожиткового рівня. Величина пенсії повиннавраховувати вартісну оцінку трудового вкладу пенсіонера за роки його роботи(йдеться про стаж роботи, середній заробіток тощо). Для підвищення розмірупенсій разом з державною пенсійною системою необхідно створювати пенсійніфонди, в тому числі й на страховій основі. Людина, відраховуючи частину свогозаробітку в пенсійний фонд сьогодні, коли вона може своїми силами зароблятивеликі доходи, отримує можливість у старості одержувати підвищену пенсію.
Важливий елементсоціальної політики держави — індексація грошових доходів населення залежно відпідвищення індексу споживчих цін, тобто захист доходів людей від інфляційногозростання цін.
Недоліки якпрямої, так і непрямої індексації доходів відомі. Так, індексація маєінфлятогенний характер; вона сприяє формуванню стійких інфляційних очікувань,перекручує структуру доходів, необгрунтоване зменшуючи їх реально заробленучастку, і тим самим послаблює стимули до праці. Ось чому механізм індексаціїгрошових доходів піддається критиці з боку багатьох економістів. Світовийдосвід індексування грошових доходів населення переконує в тому, що цим заходомсоціального захисту слід користуватися з великою обережністю.
Якщо держававирішили все ж таки проводити індексацію доходів, то вона (індексація) повиннабути неповною. Для стримування інфляції, як свідчить практика, розміріндексаційних виплат не повинен перевищувати 70-80 відсотків від загальногозростання цін.
Мабуть,найскладнішою проблемою при реалізації соціальної політики є оптимізаціяспіввідношення масштабів соціальної державної допомоги населенню і розмірівдоходів, які воно отримує.
У ринковійекономіці не варто перебільшувати роль державних соціальних програм (суспільнихфондів споживання). Розширення суспільних фондів споживання знижує стимулюючуроль доходів, так як із кола засобів життєзабезпечення, які можна було бпридбати за гроші, випадають важливі соціальні блага і послуги. Державнасистема соціального захисту повинна відігравати підпорядковану роль і матиадресний характер, тобто стосуватися переважно особливо неімущих верств,непрацездатної частини населення.
Проблемаоптимального поєднання державної соціальної політики і ринкових стимулів допраці і виробничої діяльності є ключовою для всіх економічних концепційдобробуту. Державний патерналізм, який ховається за мімікрією рівності ісправедливості, на ділі негативно впливає на розвиток економічних відносин,призводить до падіння економічної активності. У кінцевому підсумку (і цезагальновідомий факт) розміри соціального захисту малоімущих верств населеннявизначаються ефективністю господарської діяльності працюючих, дієвістюматеріальних стимулів до праці і економічної діяльності.
Соціальнаполітика в умовах здійснення антикризових заходів спрямовується на недопущенняподальшого зубожіння населення, забезпечення фізіологічного мінімуму споживаннядля найменш захищених груп, збереження соціальної рівноваги в суспільстві.
Основні завданнята пріоритети в соціальній політиці:
1. Проведенняекономічних реформ, які були б тісно пов'язані з твердими соціальнимигарантіями для робітників, селян, інтелігенції, підприємців.
2. Докоріннареструктуризація всієї системи соціальної Інфраструктури суспільства танедопущення руйнації нинішніх соціальних надбань.
3. Створенняпрацездатним особам умов для отримання роботи у відповідності з рівнемкваліфікації. ефективної 1 якісної праці, справедливого заробітку, підвищеннякваліфікації, зміни професії, оздоровлення 1 відпочинку.
Невідкладнездійснення глибокого реформування заробітної плати, поклавши в основу вартістьжиття, рівень кваліфікації, соціальні гарантії,
На кризовомуетапі застосувати лімітування фонду заробітної плати в залежності від обсягіввиробництва, коригованих на Індекс цін Із врахуванням граничного рівнярентабельності. Зміцнювати служби зайнятості, налагодити систему перекваліфікаціїз врахуванням насамперед структурного безробіття, запровадити системуматеріальної підтримки безробітних з гнучкими термінами допомоги у розмірах ненижче фізіологічного мінімуму.
4. З метоюзупинення тенденції до вимирання нації забезпечити підтримку сімей з дітьми. Вкризовий період адресну допомогу спрямувати сім'ям. де доходи на кожного членане сягають фізіологічного мінімуму.
5. Створитиюнакам і дівчатам рівні стартові можливості для отримання безплатної якісноїосвіти і кваліфікації та ефективного працевлаштування.
Встановити розмірдержавних стипендій в залежності від середнього доходу сім'ї або особистогоде-коду студента. Передбачається введення системи пільгового кредитуваннямолоді для здобуття фаху та перекваліфікації, пільгового кредитування тамінімального оподаткування молодіжного підприємництва.
6. Соціальнийзахист Інвалідів та пенсіонерів передбачається забезпечити шляхом приведеннямінімальних розмірів пенсій у відповідність з розмірами фізіологічного мінімумуспоживання: всі дотації пенсіонерам 1 інвалідам доцільно спрямувати у виглядігрошової допомоги безпосередньо конкретним особам: ввести поряд з державнимсоціальним забезпеченням пенсійне страхування.1.3Основні завдання та показники соціальної політики
Соціальнаполітика має бути адекватною стану економіки, сприяти виходу з кризи,забезпечити дотримання мінімально необхідних стандартів життєвого рівнянаселення. Водночас заходи соціальної політики спрямовуються на збереження тавідтворення трудового потенціалу народу, утвердження необхідної мотиваціїпродуктивної праці, запобігання масовому безробіттю.
Для реальноговтілення в життя цих складових соціальної політики потрібна реалізація такихзавдань:
-утвореннянеобхідних умов для поліпшення кожним трудівником свого добробуту за рахунокособистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності; заходи щодонарощування фонду споживання, стимулювання ефективного платоспроможного попиту;
— перехід відчинної моделі організації заробітної плати, що зорієнтована на низьку цінуробочої сили і високу частину безкоштовних соціальних послуг до нової моделі,яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповіднихпослуг. Це дає змогу суттєво збільшити частку заробітної плати в структурісуспільного доходу, зрівняти її обсяги з реальним масштабом цін, істотнозменшити тиск соціальних витрат на бюджет держави; суттєве зростання ціниробочої сили матиме важливе значення з погляду її захисту в процесі входженнякраїни у світовий економічний простір;
— відновленнярегулюючої функції мінімальної заробітної плати, яка не може бути нижча заофіційно встановлену межу малозабезпеченості, з поступовим підвищенняммінімальної заробітної плати до 60% від середньої заробітної плати в народномугосподарстві. Це стосується й мінімального рівня погодинної оплати,удосконалення всієї системи й механізму визначення оплати праці у виробничих таневиробничих галузях економіки. Відповідно до конкретної економічної ситуації вкраїні має діяти механізм індексації розміру мінімальної заробітної плати;
— забезпеченняпрогресивних змін у співвідношенні між тарифною та надтарифною частинами оплатипраці. Треба передбачи- ти підвищення частки тарифу в середній заробітній платівід теперішнього критичного рівня (15—25%) до оптимальних розмірів (70—80%). Цесприятиме підвищенню продуктивності праці і забезпечуватиме оптимальну,обгрунтовану міжгалузеву, міжкваліфікаційну, міжпосадову диференціаціюзаробітної плати;
— нагромадженнянеобхідних фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги побезробіттю, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення таприватизації, стимулювання розвитку малих підприємств та індивідуальноїтрудової діяльності, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовкиосіб, що втратили роботу, для виконання програми захисту малозабезпеченихбагатодітних і неповних сімей, непрацюючих пенсіонерів, інвалідів, ізщомісячним індексуванням грошових виплат зазначеним категоріям населеннявідповідно до фактичних темпів інфляції;
— відшкодуваннявитрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення узв’язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів;
Показникамирезультативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Підрівнем життя населення слід розуміти міру задоволення матеріальних, духовних ісоціальних потреб людини, яку забезпечує сукупність матеріальних і соціальнихумов життя. Основними елементами рівня життя є: рівень і структура споживанняматеріальних благ (продуктів харчування та непродовольчих товарів); рівеньспоживання послуг установ побутового обслуговування, охорони здоров’я, освіти,культури, соціального забезпечення, фізкультури; рівень забезпечення житлом.
Для оцінки рівняжиття населення використовуються такі показники: прожитковий мінімум; величинавартості прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» продуктівхарчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальнапенсія тощо.
Соціальний захистнаселення слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних ісоціально-психологічних гарантій.
Першочерговим єпитання забезпечення зайнятості працездатного населення. Щодо цього держава маєтакі обов’язки:
надати робочімісця всім, хто бажає працювати;
забезпечитиматеріальну допомогу для переселення в інші місця;
уживатиспеціальних заходів захисту і матеріальної підтримки звільнених у результатіконверсії;
виплачуватистипендії за час перепідготовки та грошову допомогу по безробіттю, гарантуватизбереження безперервного та спеціального стажу в цей період;
організуватирозгалужену державну службу зайнятості;
надавати пільгипідприємствам, які створюють нові робочі місця.
Реалізаціясоціальної політики та розбудова соціальної сфери згідно з пріоритетами національного,суспільного, культурного й духовного відродження зумовлює необхідністьдержавного регулювання розвитку соціальної сфери та рівня життя населення.
У зв’язку зпроцесами роздержавлення і приватизації уряд та інші державні структури повиннірегулювати виробництво дефіцитних товарів та послуг і не тільки не допускатизгортання цього виробництва, а й сприяти його збільшенню. З цією метою іпроводиться структурна перебудова економіки, здійснюється конверсія обороннихгалузей, їх переорієнтація на створення сучасних технологій, на переоснащеннявиробництва, а також на безпосередній випуск товарів за запитами споживачів,особливо, коли він технологічно можливий без докорінної капіталомісткоїмодернізації виробництва.
Усі важелідержавного регулювання потрібно застосувати, щоб найближчим часом вийти зпродовольчої кризи, задовольнити передусім власні потреби в продуктаххарчування. Якщо вміло виділити зони виробництва екологічно чистих продуктівхарчування, налагодити глибоку переробку сільськогосподарської сировини,запровадити сучасні методи товарного пакування харчових продуктів, то нашіпродукти будуть конкурентоспроможними. Отже, держава повинна допомогтипромисловості докорінно реконструювати й модернізувати переробні підприємства,створити нові заводи й цехи із сучасною технологією в місцях виробництвасільськогосподарської сировини.
Метою державногорегулювання є також розбудова національної системи соціального захистунаселення в період формування ринкової економіки з допомогою створення правовоїі нормативної бази, опрацювання механізмів захисту та державних гарантій,виходячи з реальних можливостей економіки. Засадними в системі соціальногозахисту мають стати такі принципи: поширення захисту на осіб, які працюють занаймом, членів їх сімей та непрацездатних громадян, диференційований підхід дорізних соціально-демографічних груп населення залежно від міри їх економічноїсамостійності, працездатності, можливості підвищення добробуту власними силами;перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій міждержавою, підприємствами і громадянами; визначення рівня соціальних гарантій напідставі системи соціальних нормативів; відповідність форм соціального захистурівню розвитку ринкових відносин в економіці.
У процесіформування ринкової економіки на державу покладається обов’язок розбудовисоціальної інфраструктури, яка створює можливості для соціальногообслуговування населення, забезпечує економію суспільної праці, збільшує фондвільного часу людей, поліпшує використання бюджету сім’ї, узгоджує доходи зпопитом населення, забезпечує комфортність навколишнього середовища.
Кризовий станекономіки України потребує активнішої політики щодо заходів із соціальноїпідтримки населення насамперед пенсіонерів, малозабезпечених непрацездатнихгромадян і їхніх сімей, а також удосконалення системи оплати праці. Без цьоговсі позитивні результати ринкових реформ і стабілізації виробництва будутьзведені нанівець постійним зростанням соціального напруження в суспільстві.
Такими заходами єприйняття законодавчих актів, спрямованих на соціальний захист населення;розробка соціальних прогнозів; розробка показників соціального захисту і рівняжиття в державних індикативних планах та способів їх досягнення; запровадженнясистеми фіксованих цін на певні товари та послуги населенню; коригування рівняпроцентних ставок на вклади населення.
На макрорівніфункції державного регулювання рівня життя й соціального захисту населенняздійснюють Міністерство економіки, Міністерство праці і соціальної політики.
Черезнедосконалість ринкових механізмів основною формою державного регулювання єпланові прогнози рівня життя населення.
2. Соціальна політика України 2.1 Особливостісоціальної політики в Україні
Модель соціальноїполітики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму тасоціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніхфінансових коштів у держави створити умови для самореалізації ісамозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формуванняраціональної системи соціального захисту населення.
В умовахсоціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизаторомперетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових,адекватних ринковим вимогам засадах.
Соціальніамортизатори — це механізми соціального захисту.
/>
Підвищення ролісоціальних амортизаторів має місце на етапах:
· системної,соціально-економічної трансформації;
· структурноїперебудови;
· виходу нановий щабель економічного розвитку;
· переходудо нового рівня цивілізації.
/>
Цілі соціальноїполітики перехідного періоду.
Стратегічногохарактеру:
наповнення реформсоціальним змістом;
розвитокдемократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;
активізаціясоціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави ісуспільства в соціальній сфері;
забезпеченнягідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;
створення кожнійлюдині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно дорезультатів праці, компетентності, таланту;
стимулюваннямотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середньогокласу;
забезпеченнявідтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;
гармонізаціявідносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальноїсолідарності;
формування ефективноїсистеми соціального захисту населення;
реформуванняпенсійної системи;
розвитоксоціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовногорозвитку дітей, молоді;
зміцнення сім'ї,підвищення її ролі у суспільстві.
Поточного характеру:
погашеннязаборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;
забезпеченняпрожиткового мінімуму;
боротьба збідністю, надання адресної допомоги;
захист громадянвід інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;
обмеженнябезробіття та стимулювання зайнятості населення;
створенняекологічно та соціально безпечних умов життя;
запобіганнясоціальній деградації тощо.
/>
Методи впливудержави на розвиток соціальної сфери:
правовезабезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчихта нормативних актів;
прямі державнівитрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвитокосвіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);
соціальнітрансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;
впровадженняефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходівнаселення;
прогнозуваннястану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережіцентрів служб зайнятості й бірж праці;
встановленнясоціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;
державні програмиз вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні,медичні, екологічні та інші);
державний впливна ціни та цінотворення;
обов'язковесоціальне страхування в різних формах;
пенсійнезабезпечення;
розвитокдержавного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;
підготовка таперепідготовка кадрів;
організаціяоплачуваних громадських робіт;
соціальнепартнерство.
Державнісоціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовимиактами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаютьсярівні основних державних соціальних гарантій.
Державнісоціальні гаранти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актамимінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення,соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечуютьрівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Прожитковиймінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормальногофункціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктівхарчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволенняосновних соціальних і культурних потреб особистості.
Соціальні норми інормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування,непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними,житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.
Ринковатрансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальноїбази її здійснення.
Соціальна базаринкового реформування — соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенніреформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.
У широкомурозумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристикамиє: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності,рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.2.2Сучасні напрями та перспективи розвитку соціальної політики в Україні
Соціальнаполітика ґрунтується на законодавчо встановлених основних соціальних гарантіяхі правах громадян України, зафіксованих Конституцією держави. З напрямівсоціальної політики, викладених в одному з послань Президента до Верховної РадиУкраїни, можна виділити:
· досягненнясоціальної злагоди у процесі суспільного розвитку на основі соціального миру таспівпраці, соціального партнерства як різних класів, соціальних груп, прошарківсуспільства, так і суб’єктів соціального регулювання, ринкового господарства;
· утвердженняу суспільстві соціальної справедливості як важливої суспільної цінності, безякої неможливий повноцінний соціальний та економічний розвиток суспільства,свобода задоволення потреб та інтересів людини, створення умов для соціальноїбезпеки;
· формуваннята розвиток соціально-ринкової економіки, соціально орієнтованого господарства,за якого економічна свобода ринку спрямовувалася б на посилення соціальноїбезпеки людини і суспільства, соціальної захищеності особистості, їїнезалежності від держави;
· розвитоксоціально-класових відносин, в основі яких лежить становлення різноманітнихелементів нової соціально-класової структури суспільства і головним чиномформування потужного середнього класу як чинника соціально-політичної таекономічної стабільності суспільства, створення умов для функціонуваннядинамічних процесів соціальної мобільності;
· регулюваннясімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення соціальних, духовних,моральних, матеріальних цінностей сім’ї, на виконання нею як найважливішимсоціальним інститутом суспільства своїх функцій, розв’язання суперечностей міжсім’єю та державою і суспільством;
· створенняумов для заохочення продуктивної трудової діяльності, зростаннясоціально-економічної активності населення, відтворення і всебічна реалізаціятрудового потенціалу на основі формування внутрішніх глибинних життєздатнихджерел розвитку мотивації трудової діяльності кожної людини, спроможної допраці;
· створенняумов для забезпечення достатнього життєвого рівня кожної людини, її сім’ї,обмеження соціального розшарування населення за рівнем доходів, стимулюванняформування стабільного платоспроможного попиту населення на основі соціальногосамозахисту, самоствердження кожним трудівником свого добробуту, мікросхемисвого соціального захисту відповідно до свого трудового внеску і заходисоціально-економічної активності;
· регулюванняринку праці, здійснення політики зайнятості, мета якої — максимальнезабезпечення роботою працездатного населення відповідно до структурних змінзайнятості та кількісного і якісного складу трудових ресурсів, запобіганнямасовому безробіттю;
Системасоціального захисту в Україні включає :
Пенсії (ПФ, ФСС);
Допомога побезробіттю;
Системакороткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини.
Універсальнісистеми
Програма допомогисім‘ям із дітьми;
Державні програмидотацій і житлових субсидій;
Допомога на поховання;
Державна системаохорони здоров‘я;
Державна системаосвіти.
Соціальний захистосіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС
Системасоціальних допомог
Цільові допомоги(грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);
Соціальне забезпечення(система інтернатних установ та територіальних центрів).
Соціальний захистчерез недержавні організації
Соціальнадопомога з фондів підприємств
Системасоціального захисту населення складається з :
Соціальногострахування
Соціальноїдопомоги
Соціальнихгарантій
Державнусоціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно докритеріїв відбору отримувачів:
— соціальнадопомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майновогостану або доходу.
— адресна соціальнадопомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану.
В Україні у 2000році було прийнято Закон “Про державні соціальні стандарти та державнісоціальні гарантії”, у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантіївстановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатнійжиттєвий рівень.
Державнісоціальні гарантії – встановленні законами мінімальні розміри оплати праці,доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри іншихвидів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життяне нижчий від прожиткового мінімуму.
Основні соціальнігарантії в Україні:
· мінімальнийрозмір заробітної плати
· мінімальнийрозмір пенсій за віком
· мінімальнийрозмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах таорганізаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів
· стипендіїучням професійно-технічних та вищих навчальних закладів
· індексаціядоходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельноїспроможності їх доходів під час зростання цін
· забезпеченняпільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріямгромадян, які потребують соціальної підтримки.
Згідно зрозрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук,право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом – 31%населення, за професійною ознакою – 13,8% економічно активного населення.Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.
У процесіуправління трудовим потенціалом суспільства соціальними рішеннями охоплюютьсявиди економічної діяльності зі значними проблемними ситуаціями, пов’язаними звідтворенням робочої сили, її оптимальним використанням у процесі виробництва.Вони зумовлюються політичними, економічними, соціальними та організаційнимичинниками, які діють тепер і можуть виникнути у майбутньому. Тому об’єктамиприйняття соціальних рішень з питань створення умов для творчоївисокопродуктивної праці є як перспективні завдання розвитку кадрів, щовиконуються у галузях освіти, культури та соціальної політики, так і оперативнізаходи щодо їх реалізації.
Соціальнаполітика безпосередньо пов’язана з людиною та її особистими інтересами. Тому,приймаючи рішення соціального спрямування щодо управління трудовим потенціаломсуспільства, керівництво держави несе високу суспільну відповідальність.Повного узгодження суспільних і особистих інтересів можна досягнути лише черезреалізацію багатьох соціальних рішень. Такі рішення приймають керівники усіхрівнів управління. Вони мають прямий і в багатьох випадках вирішальний вплив наповедінку працівників.2.3Проблеми соціальної політики в Україні
Вважається, щообмежене коло цілей при визначенні завдань соціальної політики забезпечуєбільшу гарантію їх досягнення, а якщо кількість цілей перевищує кількістьзасобів, то виникають цільові конфлікти. Прикладами суперечності цілей єпрагнення одночасно забезпечити високі соціальні гарантії і підвищитиефективність виробництва або збільшити державні трансферти і скоротити дефіцитбюджету тощо.
Надмірнакількість цілей пояснюється нагромадженням невирішених проблем структурноїперебудови економіки; тривалим спадом виробництва; безробіттям та масовоюзлиденністю населення; виникненням специфічних ситуацій, спричинених залишкамиадміністративно-командної системи.
Недостатністьзасобів соціальної політики обумовлена слабко розвинутою ринковоюінфраструктурою, відсутністю традицій регулювання ринкової економіки, недовіроюнаселення до державних інституцій.
Сучасна системазасобів соціального захисту населення в перехідний період повинна включати дватипи впливу: адаптаційний для працездатного та працюючого населення ісоціально-захисний для непрацездатного та соціально слабкого населення.
Основною метоюсоціального захисту є надання кожному члену суспільства, незалежно відсоціального походження, національної або расової приналежності, можливостівільно розвиватися, реалізовувати свої здібності.
Зазвичайнайголовнішою проблемою здійснення соціальної політики, яка, як правило, івизначає межі її здійснення, є проблема фінансування соціальних витрат. Згіднозі світовою практикою, джерелами прямого та непрямого фінансування соціальноїсфери є:
безпосереднібюджетні видатки;
«податковівидатки» у вигляді пільг, відшкодувань, відстрочок;
страхові внескидо державних та недержавних страхових фондів;
усуспільненнякоштів підприємств у вигляді їх зобов’язання щодо виконання соціальних функцій;
благодійністьприватних осіб, фірм та організацій;
громадськіініціативи — різного роду фонди та збори;
особисті кошти тазобов’язання громадян;
кредити;
наданнядержавного майна для функціонування соціальної сфери, використання державноїінфраструктури тощо.
До інструментівкількісного управління процесами реалізації державної соціальної політики, обґрунтуваннянеобхідних джерел доходів і соціальних видатків належить складання соціальногобюджету. Соціальний бюджет — це функціональний підсумок усіх видатків ідоходів, віднесених до галузей соціального захисту. Він показує обсяги коштів,які держава витрачає на пенсії, охорону здоров’я, а також на всю системусоціального захисту, що є відправною точкою для аналізу рентабельностінаціональної системи соціального захисту і забезпечує системний підхід допрогнозування соціальних витрат та їхнє фінансування, зв’язки соціальногобюджету з демографічним і макроекономічними показниками, оперативне реагуванняна зміни в законодавстві, здійснення розрахунків для окремих сценаріїв розвиткуекономіки.
При складаннісоціального бюджету в Україні за джерелом фінансових надходжень соціальнівитрати поділяються на три групи:
1. Витрати, щофінансуються за рахунок бюджетних виплат (пільги ветеранам війни та праці,кошти на виплату щорічної разової допомоги ветеранам війни, соціальна допомогамалозабезпеченим сім’ям з дітьми, інші види соціального захисту, житловісубсидії, охорона здоров’я, витрати, пов’язані з ліквідацією аварії на ЧАЕС).
2. Витрати, щофінансуються за рахунок страхових внесків (короткотермінові допомоги Фондусоціального страхування з тимчасової втрати працездатності, витрати Фондузагальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття,витрати Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві).
3. Видатки зрізних джерел (видатки Фонду соціального захисту інвалідів за рахунокДержавного бюджету і, частково, платежів підприємств, пенсії та короткостроковідопомоги з Пенсійного фонду за рахунок пенсійних страхових внесків).
3. Витрати на соціальне забезпечення та шляхи удосконаленнясоціальної політики
Для визначеннявірного місця соціальної політики держави в економіці зростання слід,насамперед, зауважити, що соціальна політика активно впливає на економічнезростання через:
збільшеннясукупного попиту;
підвищенняпродуктивності людського капіталу;
зміцненнясоціальної стабільності та поліпшення підприємницького та інвестиційногоклімату;
забезпеченнялегітимності (суспільної та корпоративної підтримки) інших заходів, спрямованихна активізацію зростання.
Діяльністьдержави у соціальній сфері майже виключно в формі соціального захисту, про щойшлося вище, її відрив від інших складових соціально-економічної політики, інавпаки, здійснення економічної політики без урахування потреб соціальногорозвитку, як це відбувалося в Україні, закономірно призводять до руйнування якекономіки, так і соціальної сфери.
Враховуючи, щозбільшення доходів пенсіонерів та працівників бюджетної сфери відбувається зарахунок фіскального перерозподілу коштів, в макроекономічному контексті такасоціально орієнтована політика, фактично, здійснює гальмуючий вплив наекономічну динаміку. Спрямування одержаних фіскальним шляхом коштів набезпосереднє збільшення споживчого попиту видається досить неефективним встратегічному плані, оскільки створює додатковий тиск на споживчому ринку, якийможе виявитися не готовим відреагувати адекватним збільшенням пропозиції.Безпосередніми наслідками такої політики вже незабаром можуть стати збільшенняобсягів імпорту товарів народного споживання (за сприятливого впливу реальноїревальвації гривні) та тенденція до підвищення споживчих цін, яка створитьдодаткові підстави для проведення обмежувальної грошової політики.
Перехід дореальної соціальної політики вимагатиме пом’якшення грошових обмежень, розвиткувнутрішнього ринку, підтримки національного бізнесу та капіталу з метоюзбільшення зайнятості та підвищення доходів населення. Ці зрушення неодміннопов’язані зі зміною експортної моделі зростання, диверсифікацією тавдосконаленням структури експорту, збільшенням імпорту інвестиційної продукції.Збереження сприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури створює умови дляфінансування соціальних витрат протягом перехідного періоду за рахунокпродовження експорту продукції базових галузей, проте з обов’язковимперерозподілом отриманих коштів винятково на розбудову внутрішнього ринку танаціональних виробництв.
Видаєтьсяочевидним, що узгоджений розвиток соціальної та виробничої сфер, використаннясоціальної політики як чинника зростання неможливі без протидії ревальваціїгривні та відмови від обмежувальної грошово-кредитної політики. Додаткове жвідволікання певної частини доходів населення на примусове нагромадження врамках як поширення страхової системи, так і безпосереднього введення платностіпослуг освіти та охорони здоров’я, перетворення системи пільг на адреснугрошову допомогу тощо, вестиме в рамках існуючої обмежувальної моделі допадіння платоспроможного споживчого попиту на внутрішньому ринку. При цьомузапровадження страхових фінансових схем зовсім не обов’язково сприятимезростанню інвестиційного попиту. Адже перетворення заощаджень на реальніінвестиції вимагає досконалого фондового ринку та сприятливого інвестиційногоклімату. За теперішніх умов примусове збирання коштів до приватних страхових фондівозначатиме додаткове вилучення платіжних ресурсів із реального сектораекономіки до фінансово-спекулятивної сфери.
Переведеннянаселення із стану пасивних ресурсоотримувачів у стан активнихресурсокористувачів, мобілізація людського капіталу як чинника підвищеннявіддачі факторів виробництва вимагає звернення уваги на комплекс заходів щодовсебічного розвитку людського капіталу в Україні.
Під тискомдемографічних змін основні дебати про пенсійне забезпечення в наступнідесятиріччя розгорнулися навколо питання про необхідність збільшити надходженнякоштів до пенсійних фондів, щоб задовольнити подальші фінансові потреби тазобов'язання. Отже, країни стоять перед важливим політичним вибором — відподовження пенсійного віку і збільшення зайнятості літніх людей, підвищеннястрахових тарифів та інших податків до створення багаторівневих пенсійнихсистем. Державне пенсійне страхування поступово має бути доповнене не лишепрофесійними та іншими програмами пенсійного забезпечення за місцем роботи, а йдержавними та приватними накопичувальними пенсійними системами.
Середній розмірмісячної пенсії та кількість пенсіонерівРоки Середній розмір призначеної місячної пенсії пенсіонерам, які перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду Кількість пенсіонерів (млн.) всього у тому числі: за віком за інвалідністю у разі втрати годувальника 2004 182,2 194,2 170,9 120,2 14,3 2005 316,2 323,8 305,2 262,9 14,1 2006 406,8 417,7 393,2 302,8 14,0 2007 478,4 497,0 435,8 339,3 13,9 2008 751,4 798,9 598,2 474,3 13,8 2009 898,4 942,7 742,7 647,0 13,7
Прожитковиймінімум –це основа соціальних гарантій доходів населення.
Прожитковиймінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормальногофункціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктівхарчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімальногонабору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурнихпотреб особистості.
Розмірпрожиткового мінімуму, встановлений на 2008 рік (Закон № 107 — VI от28.12.2007) Соціальні та демографічні групи населення. Діти віком до 6 років Діти віком від 6 до 18 років Працездатні особи Особи, які втратили працездатність Загальний показник
с 01.01.2008
до 31.03.2008 526 грн. 663 грн. 633 грн. 470 грн. 592 грн
с 01.04.2008
до 30.06.2008 538 грн. 678 грн. 647 грн. 481 грн. 605 грн.
с 01.07.2008
до 30.09.2008 540 грн. 680 грн. 649 грн. 482 грн. 607 грн. с 01.10.2008 557 грн. 701 грн. 669 грн. 498 грн. 626 грн.
Ефективнамакроекономічна політика потребує соціальної політики у двох напрямках:
здійсненнямакроекономічного засобу виходу на стійке економічне зростання шляхомвикористання зростання доходів населення як рушійної сили стабілізаціївітчизняного виробництва, зміцнення внутрішнього ринку, формування власнихджерел заощадження та інвестування;
забезпечення длявсіх верств населення реалізації головного принципу ринкової економіки —здатності до самозабезпечення.
З метоюпідвищення ефективності освіти, охорони здоров’я та інших галузейсоціально-культурної сфери необхідно суттєво реформувати їхнійорганізаційно-економічний механізм.
Основні рисиіснуючого механізму були спроектовані в розрахунку на практично повне державнефінансування, орієнтовані головним чином на забезпечення контролю надрозподілом державних коштів і послуг та розраховані на однорідний контингентодержувачів послуг. У зв’язку з цим права установ незначні, самостійністьобмежена, регулятори ринкових відносин відсутні.
Внаслідок цьогосьогодні спостерігається гострий дефіцит соціально-культурних послуг пристойноїякості. Хронічно недофінансовується програма державних гарантій медичних послугнаселенню. Бюджетні асигнування не покривають мінімальних потреб установсоціально-культурної сфери. За цих обставин сформувався глибокий розрив міжномінальним і фактичним наданням цих послуг. Стихійно склався нецивілізований,переважно тіньовий ринок, на якому споживач незахищений, а держава належнимчином не виконує ні регулюючої, ні фіскальної функції.
Висновок
На даний моментдля України необхідне створення нової моделі соціальної політики, яка б уповній мірі забезпечувала потреби населення у соціальному захисті. При цьомунеобхідно враховувати досвід інших країн, але не повністю копіювати їх.
Визначальна лініясоціального забезпечення періоду реформування полягає в створенні системидопомоги не лише для осіб літнього віку і нездатних заявити про себе на ринкупраці, а й для широких верств населення з низькими доходами, але в межах схеми,яку можливо фінансово підтримати.
Досвіддемонструє, що політика соціального захисту малозабезпеченого, алепрацездатного населення має тимчасовий характер. Різні види частковогосубсидування, зусилля, спрямовані на скорочення безробіття, є, з одного боку,наслідками, а з іншого боку — необхідністю перехідної економіки. Від тимчасовихзаходів потрібно поступово відмовлятися у міру того, як набирають силу ішвидкість ринкові механізми, оскільки дія цих заходів пов'язана з втручаннямдержави в процес ціноутворення і в ринок праці.
У контекстівсього зазначеного пасивність та фінансова неспроможність існуючої соціальноїполітики обумовлюється надмірно великою кількістю цілей і малою кількістюзасобів їх досягнення.
Списоквикористаної літератури
1. Базілінська О. Макроекономіка:Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська, М-во освіти і наукиУкраїни. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 442 с.
2. Бідан В. Гуманістична складовасоціальної політики в умовах економічних трансформацій // Україна: аспектипраці. -2001.
3. Брегеда А. Ю. Основи політології:Навч. посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: кнеу, 2000. — 312 с.
4. Коломийчук В.С. Сучасні соціальніпроцеси в Україні: актуальність дослідження, особливості трансформації //Регіональна економіка. –2003. -№1. –с.87-91.
5. Мельникова В. І. Макроекономіка:Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова М-во науки іосвіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банкУкраїни. — 2-е вид., доп… — К.: Професіонал, 2004. – 394 с.
6. Небава М.І.Теорія макроекономіки:Навч. посібник/ М.І.Небава. -К.: Слово, 2003.-535 с.
7. Нечай А. Вдосконалення правовогозабезпечення соціальної допомоги в Україні // Право України. –2000.
8. Тарасевич Л. С., Гребенников П. И.,Леусский А. И. Макроэкономика: Высшее образование, 2008
9. Тітьонко О. М. Системимакроекономічного рахівництва: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. —К.: КНЕУ, 1999. — 100 с.
10. Управління трудовим потенціалом ВасильченкоВ. С., Гриненко А. М., Грішнова О. А., Керб Л. П. — Навч. посіб. — К.: КНЕУ,2005. — 403 с.
11. Чистов С. М. Державне регулюванняекономіки: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 208 с.
12. Шевчук П. І. Соціальна політика — 2-ге вид. — Львів: Світ, 2005. — 400с