Зміст
Вступ
1. Процесисоціального розвитку як об’єкт соціальної політики
2. Сутність, мета і завдання соціальної політики
3. Умови реалізаціїсоціальної політики
Висновки
Список використанихджерел
Вступ
Історичний аналіз розвитку людської цивілізації показує, що індивідуальніпотреби, добробут, економічна та соціальна безпека як окремої людини,особистості, так і цілих спільнот, формуються не ізольовано від соціальногосередовища, а в певній системі поглядів, почуттів, цінностей та уявлень, якіреалізуються за реальних суспільних відносин та діяльності відповіднихполітичних інститутів. Одним із головних предметів вивчення та засобомреалізації процесів соціального буття є соціальна політика — як суспільнийфеномен, так і вид практичної діяльності людства. Хоча розробка (часомспонтанна) і впровадження основних принципів соціальної політики в життя маютьдавню історію, утверджуватись як академічна дисципліна вона почала лишенаприкінці XIX сторіччя.
Важливого значення соціальна політика набуває саме на сучасному етапірозвитку українського суспільства, який характеризується перетвореннямсуспільних відносин, пошуком векторів політичного та економічного розвитку,відсутністю достатніх ресурсів для забезпечення гідного функціонуваннясоціальних програм. Подолати такі кризові явища, як спад виробництва, втратаринків збуту, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг,що є головним завданням економіки, неможливо без підвищення стимулів досумлінної високоефективної праці. За таких умов національна соціальна політикане повинна обмежуватися впливом лише на соціальний захист вразливих верствукраїнського суспільства, а більше сприяти створенню відповідних умов длярозвитку активної економічної діяльності населення нашої держави.
1. Процеси соціального розвитку як об’єкт соціальної політики
Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави,місцевих органів влади, підприємств, організацій, спрямованих на захистнаселення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень. Воназабезпечує достойний рівень життя, який виражається в певній кількості таякості споживчих благ і послуг, починаючи з «первинних», щозадовольняють потреби працівників в їжі, одязі, засобах пересування, підтримціздоров'я, і закінчуючи найскладнішими потребами, які пов'язані із задоволеннямдуховних, моральних, естетичних запитів [1, c. 22].
Головним у соціальній політиці є обов'язок держави гарантуватизаконодавче, соціальне й економічно нормальні для даного історичного періодуумови, які забезпечують самостійне життя, свободу вибору життєвого шляху, сферидіяльності, свободу щодо відповідальності за свої дії, «плату» зарівнем особистого благополуччя і становища в суспільстві.
Розглянемо основні принципи реалізації соціальної політики.
Принцип взаємозв'язку об'єктивної соціальної саморегуляції іцілеспрямованої діяльності у здійсненні соціальної політики означає, що реалізація багатогранних завданьсоціальної політики має ґрунтуватися на діалектичній єдності процесівконструктивної саморегуляції соціального розвитку та цілеспрямованійрегулятивній діяльності, пов'язаній із здійсненням, реалізацією основних засадсоціальної політики.
Специфіка механізму об'єктивної соціальної саморегуляції полягає в тому,що він не відтворюється автоматично, а реалізується за певних умов, якінеобхідно встановлювати й підтримувати свідомою цілеспрямованою діяльністю, щопередбачає освоєння простору соціального буття соціальної сфери. Такадіяльність, спрямована на впорядкованість процесів розвитку соціального буття,соціуму взагалі, не лише не звужує механізм процесів об'єктивної соціальноїсаморегуляції, а навпаки, покликана забезпечити їх всебічну, багатограннуреалізацію [1, с. 49].
Проаналізувавши практику розвитку процесів соціального буття в сучасномусвіті, можна дійти висновку, що загалом (принаймні, у найбільш цивілізованих,розвинених країнах) відбувається еволюція механізмів об'єктивної соціальноїсаморегуляції в бік їх більшої впорядкованості, меншого впливу невпорядкованих,стихійних регуляторів. Це відбувається за рахунок суттєвої оптимізації свідомоїрегулятивно-саморегулятивної діяльності різних суб'єктів процесу соціальногобуття, соціальної політики, які набувають дедалі більшого досвіду контролю заневпорядкованими чинниками об'єктивної соціальної саморегуляції.
Як наслідок, процеси об'єктивної саморегуляції соціального буття тіснішепереплітаються із свідомою регулятивною і саморегулятивною діяльністю з йогоосвоєння, функціонування соціальних процесів стає більш упорядкованим,внутрішньо врегульованим, менш стихійним.
Принцип єдності об'єктивного і суб'єктивного в реалізації соціальноїполітики передбачає врахування всоціальній політиці комплексу об'єктивних і суб'єктивних чинників, щозумовлюють розвиток соціального буття, соціальної сфери життя суспільства.Застосування на практиці розглядуваного принципу передбачає недопущення розривуоб'єктивного й суб'єктивного, забігання наперед в оцінюванні тих чи іншихпроцесів, тенденцій соціального розвитку, зокрема пов'язаних із соціальноюбезпекою.
Цей принцип означає також недопущення абсолютизації впливу тих чи іншихпроцесів життєдіяльності суспільства на соціальну безпеку людини, спрощеного,надто прямолінійного трактування закономірностей, тенденцій соціальногорозвитку, необґрунтованої переоцінки досягнутого, спроб видати бажане у сферіутвердження соціальних цінностей за досягнуте, що реально функціонує,урахування різноманітності, багатоваріантності розвитку соціального буття,складного, суперечливого переплетення соціального з економічним, політичним,духовним, позитивних і негативних тенденцій, що впливають на соціальнийрозвиток особистості, її соціальну безпеку [4, с. 64].
Комплексність соціальної політики спричинена необхідністю тісноговзаємозв'язку, узгодженої спільної діяльності багатьох самостійних суб'єктів,які здійснюють її, організованих систем, кожна з яких характеризуєтьсявластивими лише їй способами цілеспрямованого впливу на соціальний розвиток.
Комплексний підхід зумовлений потребою об'єднання зусиль різних суб'єктівсоціальної політики з метою підтримки належних пропорцій між різнимикомпонентами, засобами системи, узгодження дій різних органів, організацій,окремих осіб, які освоюють соціальне буття. Важливе завдання комплексногопідходу до реалізації соціальної політики полягає в узгодженні діяльностікожного суб'єкта соціальної політики, визначенні його завдань, концентраціїуваги на кардинальних проблемах розвитку соціального буття для йогооптимального функціонування.
Комплексність соціальної політики передбачає виявлення особливостей іспрямованості різних форм, методів, засобів впливу, які застосовуються упроцесі здійснення соціальної політики, наповнення їх новим, адекватним досучасних умов суспільного життя змістом, максимальне виявлення внутрішніхрезервів кожного з них, посилення тих чи інших сторін, моментів, які буможливили їх оптимальну реалізацію у процесі соціального розвитку.
Активний характер соціальної політики передбачає насамперед діяльність їїсуб'єктів, спрямовану на створення умов для найповнішої реалізації соціальногопотенціалу людини й суспільства, сутнісних сил особистості у процесісоціального розвитку. Самеактивна соціальна політика й повинна створити стабільну, надійну соціальну базудля ринкових, соціальних перетворень, перетворення соціального чинника наважливу домінанту прискореного економічного зростання, формування умов, щогарантуватимуть соціальну безпеку населення, яка, однак, має створюватисьнасамперед безпосередньо населенням, кожним працюючим. Самодостатністьсоціальної безпеки має регулюватися на основі особистої відповідальностілюдини-трудівника як основного її суб'єкта [2, с. 62].
Активна соціальна політика має сприяти створенню соціально-економічноїбази для розширення соціального поля й кількості тих її суб'єктів, для якихвнутрішня особиста відповідальність є основною детермінантою реалізації власноїсоціальної безпеки і які — переважно або абсолютно — вільні від зовнішніхчинників, насамперед від системи державного соціального захисту.
Принцип пріоритету соціальних інтересів людини, особистості передбачає підпорядкування багатоаспектностіцілеспрямованої діяльності, що полягає в освоєнні соціального простору,реалізації соціальних програм, соціальних інтересів людини, створенніадекватних умов для самореалізації її соціального потенціалу, захисту соціальноїсуб'єктивності особистості, соціальної безпеки. Основною умовою ефективноїреалізації цього принципу є діяльність суб'єктів соціальної політики,спрямована на розширення можливостей для соціальної самореалізації особистості,суспільного поля задоволення її соціальних потреб та інтересів.
Забезпечення пріоритету соціальних потреб та інтересів людини можливечерез утвердження свободи особистості як неодмінної умови ефективної реалізаціїїї соціального потенціалу, його найповнішого використання в конкретних умовахжиттєдіяльності суспільства.2. Сутність, мета і завдання соціальної політики
Головним завданням будь-якої соціальної політики є забезпечення чіткогофункціонування всієї системи соціально-політичних інститутів — суб'єктів такоїполітики; координація функціонування різних елементів системи; формуванняоптимального співвідношення між різними формами, методами, засобами з метоюодержання очікуваних результатів [3, с. 40].
Такими результатами повинні стати: зменшення бідності та нерівності всуспільстві; уникнення економічної та соціальної маргіналізації недієздатнихчленів спільноти; зростання економічної та соціальної безпеки працездатних групнаселення на основі їхньої власної ініціативи, самореалізації та самодостатності.
Соціальна політика за умов реформування економічних, правових ісуспільних відносин спрямовується на: поступове обмеження впливу чинників, якігальмують соціальний прогрес; посилення факторів соціального поступу, зростаннясоціальної та економічної безпеки особи.
Такі кроки стануть реальними лише за умови діалектичної єдності процесівконструктивної саморегуляції соціального розвитку і цілеспрямованої державноїрегулятивної діяльності.
Державна регулятивність полягає у створенні умов для розвитку та функціонуваннятаких соціальних відносин, які є достатніми для самореалізації тасамоутвердження людини, особистості.
Соціальна політика не може бути успішною без соціального моніторингу.
Особливостями сучасної соціальної політики є активність та дієвість.
Активна соціальна політика слугує основою для утвердження економічноїнезалежності людини. Активність забезпечується всебічною державною підтримкоюпотенційно активних членів суспільства, створенням сприятливих умов для їхньоїсоціально-економічної діяльності.
Пасивна соціальна політика, спираючись лише на державну благодійність,призводить до зростання інфляційних процесів, утвердження в суспільствінастроїв утриманства, зниження ділової активності населення.
У сучасній соціальній політиці спостерігається зміщення акцентів віддержавної благодійності до приватної та громадської діяльності, що зумовленозначною бюрократизацією державного апарату з надання послуг населенню:приватні, комерційні та неприбуткові організації значно мобільніші, і послуги,які вони надають, дешевші. Відсутність тривалих повноважень робить цінедержавні сектори більш сприйнятливими до змін політичних пріоритетів. Упроцесі виконання соціальної роботи межа між громадським та приватним секторамизникає: з'являється можливість орієнтації приватних працедавців на отриманняпевних соціальних винагород. Так, у приватному секторі виникає прецедентпоєднання роботи з виконанням сімейних обов'язків. Батьки не тільки отримализмогу регулювати свій робочий час, щоб доглядати за хворими дітьми, літніми чинемічними батьками,— іноді навіть на ці потреби надається підтримка виплатами зсоціальних страхових фондів. Держава зняла з себе не тільки вирішенняфінансових та організаційних питань соціальної допомоги, а й переклала їх наплечі громадськості [6, с. 75].
Серед заходів соціальної політики, особливо фінансувальних, важливовиокремлювати доброчинну та суспільну діяльність, які ще не знайшли гідногомісця в загальній системі, але конче необхідні для розвитку новітніх танепередбачуваних соціальних послуг. Зміст соціальної політики, її мета тазавдання визначають функції соціальної політики, а саме: вираження, захист,узгодження інтересів певних соціальних груп і шарів суспільства, а такожокремих його членів; оптимальне розв'язання суспільних суперечностей; широкаінтеграція різних шарів населення, гармонізація їхніх інтересів, створення умовдля суспільної злагоди; соціальних захист населення; управління соціальнимипроцесами та інші.3. Умови реалізації соціальної політики
Індивідуальні потреби, оптимальні умови економічної та соціальної безпекилюдини, особистості формуються не ізольовано від соціального середовища, а впевній системі поглядів, почуттів, цінностей та уявлень, які реалізуються вполітичних відносинах та діяльності відповідних політичних інститутів.Виявлення та реалізація соціального буття і є предметом соціальної політики.Класичного визначення поняття «соціальна політика» не існує.Початково її визначали як систему державних рішень, спрямованих на досягненнядобробуту населення. Однак це визначення не є однозначним, адже до такоїсистеми рішень може належати багато напрямів діяльності уряду. Попри всеважливим завданням державної влади залишається служіння інтересам населення,досягнення його добробуту, тобто соціальну політику можна вважати одним ізвидів регулювання держави, яку називають державою загального добробуту. Сутьцього поняття полягає в тому, що держава взяла на себе обов'язок забезпечуватипевний добробут свого населення, і ця діяльність охоплює широке коло питаньсоціального буття: соціальний захист знедолених; боротьбу з бідністю; регуляціюринку праці; охорону здоров'я; освіту; культуру; етнонаціональні питання тощо [6,с. 77].
Враховуючи парадигму соціальної справедливості, поняття соціальноїполітики можна тлумачити як діяльність держави з узгодження інтересів різнихсоціальних груп у сфері виробництва, розподілу та споживання, а такожузгодження інтересів цих груп з інтересами окремої пересічної людини таколективними цілями всього суспільства. Найбільш цілісним і лаконічним, хоч ізначно ширшим за попередні, є наступне визначення.
Соціальна політика — це система програм, служб та заходів, спрямованих надосягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює усі сферижиттєдіяльності людей — виробничу, соціальну, політичну, духовну та регулюєстосунки між суспільством, колективом, громадою, особою у кожній з цих сфер тазонах їх взаємодії.
Оскільки ці сфери мають свої національні особливості в кожній із держав,то й саме поняття соціальної політики визначається в них по-різному.
Соціальна політика є цілісною системою понять та знань, виокремленою унауковий напрям, базу якого можна зобразити у вигляді чотирьох умовних пластів(рис. 1.1): методологічного; просвітницько-орієнтаційного; економіко-правовогота інформаційного; природознавчого, загальнотехнічного та виробничого. Водночассоціальна політика організаційно впливає на розвиток багатьох галузей науки тавиробництва, «закладених» у її підмурок. На сучасному етапі світовогоекономічного розвитку будь-яка національна соціальна політика набуваєнаднаціонального і транснаціонального характеру. Внаслідок міжнародноїінтеграції нівелюються ефективність і масштаби національних соціальних заходівурядів. Розвинена виробнича спеціалізація та технічний прогрес дають змогуоптимізувати витрати на винагороду, здешевити людську працю (іноді навітьусунути її) і, як результат, трансформувати національні ринки праці та обмежитипотенціали традиційної національної соціальної політики. Це пояснюється впливомтаких факторів: зменшення економічних витрат на соціальний захист з метоюпідвищення конкурентоспроможності продукції (якщо в цих державах немаєнаддержавних чи глобальних регулятивних засобів, спрямованих проти такоїполітики); міжнародний перерозподіл доходів у результаті значних міграційнихпроцесів; виникнення наддержавних владних структур за рахунок спільних ринківкапіталу та праці, які заперечують або ставлять під загрозу соціальні правагромадян суспільства на національному рівні; зростання ролі міжнароднихорганізацій у формуванні добробуту країн, що розвиваються, тощо [4, с. 97].
Мета соціальної політики — створення умов для розвитку та оптимальногофункціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого потенціалулюдини, її сутнісних сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди істабільності.
Кожна соціально-економічна система, державний устрій по-своємузадовольняє цю мету, виходячи з колективних традицій, економічного розвитку тавраховуючи менталітет народу. Але в межах усіх без винятку держав існуєнайголовніша мета соціальної політики — надання особливого захисту та допомогинедієздатним та нужденним.
/>
Рис. 1.1. Зв'язок соціальної політики з іншими науковими та виробничиминапрямами
Не залишаються поза увагою соціальні проблеми, спричинені природнимикатаклізмами, складними обставинами або ж несподіваною неадекватною поведінкоюособи.
Висновки
Таким чином, соціальна політика — це система програм, служб та заходів,спрямованих на досягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює усісфери життєдіяльності людей — виробничу, соціальну, політичну, духовну тарегулює стосунки між суспільством, колективом, громадою, особою у кожній з цихсфер та зонах їх взаємодії.
Оскільки ці сфери мають свої національні особливості в кожній із держав,то й саме поняття соціальної політики визначається в них по-різному.
Соціальна політика є цілісною системою понять та знань, виокремленою унауковий напрям, базу якого можна зобразити у вигляді чотирьох умовних пластів:методологічного; просвітницько-орієнтаційного; економіко-правового таінформаційного; природознавчого, загальнотехнічного та виробничого. Водночассоціальна політика організаційно впливає на розвиток багатьох галузей науки тавиробництва, «закладених» у її підмурок. На сучасному етапі світовогоекономічного розвитку будь-яка національна соціальна політика набуваєнаднаціонального і транснаціонального характеру.
Список використаних джерел
1. Головінов О. М.,Горожанкіна М. Є., Дмитриченко Л. І. та ін. Соціальна політика та економічнабезпека. — Донецьк: Каштан, 2004. — 335 с.
2. Гриненко А. М. Соціальнаполітика. — К.: КНЕУ, 2003. — 309 с.
3. Методологія, напрями, тенденції, проблеми усфері праці та соціальної політики / М.М. Папієв (ред.), Т.М. Кір'ян (ред.). —К.: Соцінформ, 2006. — 408 с.
4. Мужикова Н. М., Пузирний В. Ф., Семиног Л. А.Адаптація соціальної політики та трудового законодавства України до стандартівЄС. — Чернігів: Деснянська правда, 2007. — 170 c.
5. Семигіна Т. В. Соціальнаполітика у глобальному вимірі. — К.: Універсітетське видавництво«Пульсари», 2003. — 252 с.
6. Шевчук П. І. Соціальнаполітика. — Л.: Світ, 2005. — 400 с.