Соціологія як наука про суспільство

Зміст
                                                   
Вступ
Розділ I. Соціологія як наука про суспільство
1.1.Соціологія в системі соціальних та гуманітарних наук
           1.2.Об’єкт соціального значення
           1.3.Структура та функції соціолог
  
            Висновок
Розділ I I. Суспільство як об’єкт вивчення соціології
           2.1.Уявлення про суспільство в історії соціології
           2.2.Характерні особливості сучасного українського суспільства
            2.3.Рольсоціального значення в розвитку суспільства
            Висновок
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
    Соціологія вивчаєпрактично всі суспільні явища, найбагатоманітніші прояви людського життя йдіяльності.
Я обрала  тему  „ Роль  соціології  у пізнанні  та  розвитку  суспільства”,  тому,  що  вона  актуальна  і охоплює великеколо питань: тут і питання різного родудиференціації в суспільстві — соціальної, етнічної, демо­графічної; тут і проблеми, що виникають у різнихгрупах та організаціях; тут і характеристики«соціальних інституцій» — сім'ї,релігії, політики, економіки, освіти тощо; характерис­тика різних суспільних рухів, багатоманітнихпроблем, які виникають у суспільстві й вимагають розв'язання, — еко­логічних,соціальної нерівності, «відхиленої поведінки» (зло­чинності,наркоманії, проституції та ін.). До кола соціологіч­них проблем входятьі проблеми «змінюваного світу»: ур­банізація, зростаннянародонаселення та багато інших. А про­тесоціологія не є універсальною наукою й має свій власний кут погляду. Вчому він полягає, яке місце посідає соціологія серед інших наук?
Мета – проаналізувати  і  вивчити  роль соціології  у  пізнанні  та  розвитку  суспільства.
Об’єкт – роль  соціології,  його  пізнання та  розвиток  у  суспільстві.
Предмет — особливості  соціологічного знання  про  суспільство.
Виходячи  з  поставленої  мети,  формулюємо завдання  данної  курсової  роботи:
─опрацювати  наукову  літературу  з  теми  курсової  роботи;
─ визначити  місце  соціології  в  системі соціальних  та  гуманітарних  наук;
─ визначити  об’єкт  соціологічного  знання;
─ розглянути  структуру  та  визначити  функції  соціології як  науки;
─ охарактеризувати  суспільство  в  історії  соціології;
─ розглянути характерні особливості сучасного українського суспільства;
─ визначити  роль  соціологічного  знання  у  розвитку суспільства.
В останні часи,соціологія набула великого значення та є незамінною  наукою про суспільство. Навідміну від інших наук соціально-гуманітарного циклу соціологія  вивчає суспільство  в цілому, визначаючи особливості його структури, закони розвиткута функціонування.
Соціологія молоданаука, яка стрімко розвивається в наші часи, вивчаючи як суспільство в ціломутак і окремі сфери діяльності людини, та дає об’єктивні знання.

Розділ1. Соціологія як наука про суспільство
1.1.    Соціологіяв системі соціальних та гуманітарних наук
Місце соціологіїу системі соціальних, гуманітарних наук зумовлене тим, що вона є наукою просуспільство, його процеси та явища; охоплюю загальну соціологічну теоріюсуспільства, яка виступає як теорія та методологія всіх інших суспільних ігуманітарних наук. Усі науки, які вивчають різноманітні аспекти життєдіяльностісуспільства і людини, завжди передбачають і соціальний аспект, тобто закони тазакономірності, які виявляються в певній сфери суспільного життя, реалізуютьсячерез діяльність людей. Техніка й методика вивчення людини, спільнот,суспільства, застосовуванні соціологією, використовуються всіма суспільними тагуманітарними науками. На перетині соціології з іншими науками склалася ціласистема досліджень: соціальні, соціально-економічні, соціально-політичні,соціально-демографічні та інші. Соціологія як система знань не може розвиватисяі реалізовувати свої функції, не взаємодіючи з іншими науками. Те, щосоціологія посідає загальне місце серед суспільних і гуманітарних наук, неозначає, що вона є філософською наукою. Її значення для інших наук полягає втому, що вона продуктує науково обґрунтовану теорію про суспільство та йогоструктури, озброює розумінням законів і закономірностей взаємодії йогорізноманітних структур.
У системісуспільних наук соціологія найчастіше взаємодії з і історією. Об'єктом іпредметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності йогорозвитку та функціонування у конкретних часових вимірах. Обидві наукивідтворюють соціальну дійсність єдності необхідного і випадкового. Але історіявивчає минуле суспільства, його розвиток у хронологічні послідовності, причомучасто іншими засобами, ніж соціологія. Соціологія більше переймаєтьсяактуальними сучасними проблемами. Джерела, використовувані історією тасоціологією, збігаються лише частково.
Багато спільногоміж соціологією та філософією. Але соціологія має справу не лише з абстрактнимизаконами та категоріями, а й конкретними фактами дійсності. Її висновки таузагальнення здебільшого мають частковий, але не універсальний характер.
Соціологія працюєі на межі з економічною наукою, предметом якої є вивчення закономірностей іформ функціонування й розвитку відносин, що складаються в процесі виробництва,обміну і розподілу матеріальних благ. Оскільки спосіб виробництва є основоювсіх соціальних відносин і процесів, умовою життєдіяльності людини, багатоекономічних досліджень безпосередньо змикаються з соціологічними студіями. Інавпаки, соціологічні дослідження (соціологія праці, міста і села, економічнасоціологія) значною мірою ґрунтуються на результатах пошуку економічної науки.
Соціологія тіснопов'язана з політологію. Її взаємозв'язок виявляється в тому, що з'ясування закономірностейполітичного життя є ефективним за умови розгляду суспільства, як соціальноїсистеми. Крім того, суспільство не можна пізнати і змінити без впливу наполітичні структури. Взаємодія соціології та політології покликала до життянову галузь науки — політичну соціологію.
Вивчаючиособливості держави, її інститутів у регулюванні соціальної діяльності мас таособистостей, соціологія спирається на данні правових наук, в полі зору яких —юридичні норми, що законодавчо закріплюють певні відносини у державі, регулюютьсоціальну поведінку людей.
Із психології якнауки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих та масовихреакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які єнеобхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі тасуспільстві.
Різноманітнігалузі педагогіки, як соціальної психології, мають велике значення при вивченнісоціологічних проблем освіти.
Вивчаючи взаєминилюдей у колективі, сім'ї, їх ставлення до праці, власності тощо, соціологія використовуєпонятійний апарат, основні ідеї етики.
У процесідослідження системи «людина — техніка» соціологія вступає у певнівзаємовідносини і з технічними науками. Це стосується як окремих виробничихпроцесів, так і виробництва взагалі.
Широко застосовуєсоціологія математичні методи, вироблені кібернетикою, теорією інформації,теорією ділових ігор тощо. Створюються і спеціальні математичні методи й теорії(шкальний, факторний, причинний і латентний аналізи), пристосовані до специфікисоціологічного дослідження.
Отже, соціологіяфункціонує у тісній взаємодії з комплексом, соціально-гуманітарних наук,генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальнихзв'язків тощо.
1.2.    Об'єктсоціологічного знання
Намаганняпізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до ньогосупроводжувало людство на всіх етапах його історії. На цій хвилі й постала у30-х роках ХІХ ст. соціологія як наука про функціонування і розвитоксуспільства та його структурних елементів.
Термін«соціологія» походить від латинського слова «societas» (суспільство) тагрецького «logos»(слово, вчення) [2;5]. Впровадив його до наукового вжитку у 30-х роках ХІХ ст.французький філософ, соціолого, Огюст Конт (1798 — 1857), який ототожнювавсоціологію з суспільствознавством, що охоплює всі галузі знань про суспільство.Філософія О. Конта, будучи одним із провідних напрямів тогочасногосуспільствознавства, отримала назву «позитивізм».
Позитивізм —філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні(засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінністьтеоретичного мислення філософських знань.
Сформувався вінна противагу абстрактному соціально-філософському теоретизуванню. Головне дляпозитивізму — відмова від абстрактних тлумачень суспільства, створенняпозитивної ґрунтованої на досвіді людини соціальної теорії, також доказової тазагальнозначущої, як і природничі теорії. «Позитивна філософія» О.Контазводилася до простого нагромадження висновків окремих наук. Цей принцип він поширюваві на соціологію, роль якої вбачав у спостереженні, описі, систематизаціїфактів, процесів суспільного буття. Філософське їх осмислення заперечував як«схоластику» й «метафізику».
Точка зору О.Контана соціологію панувала до кінця ХІХ ст. наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. унаукових дослідженнях суспільства, поряд з економічним, демографічним, правовимта іншими аспектами, став виокремлюватися й соціальний. Відповідно предметсоціології обмежувався вивченням соціальних аспектів суспільного буття [2;5].
Першим застосував«вузьке» трактування соціології як науки Еміль Дюркгейм (1858 — 1917)— французький соціолог і філософ, який створив так звану французькусоціологічну школу. Завдяки йому соціологія зосередилася на вивченні соціальнихпроцесів і соціальних явищ суспільного життя, тобто оформилася як галузь знань,що межує з іншими суспільними науками — історією, філософією, політекономією.
Розбіжності упоглядах на соціологію існують і донині, свідченням чого є майже 100 їївизначень. Не вщухають дискусії і щодо предмета соціології. Попереднєтрактування підкреслювали об'єктивний характер соціологічної дійсності,соціальної структури суспільства, культивували ідею закономірностей,акцентували увагу на розмежуванні відображеного відображаючого, об'єктивного ісуб'єктивного чинників, до яких відносили надбудову, в тому числі й ідеологію.
Наприкінці XX ст. стала домінувати активістська соціологія, яка втрактуванні предмета науки на перше місце висунула активнийчинник у соціальних від­носинах — суб'єкт дії,виділила поняття «соціальна спільнота» як основоположну категоріюсоціологічного аналізу. У її руслі окреслилися різніпідходи до визначення предмета соціології. Одні автористверджу­ють, що соціологія — наука про соціальнівідносини; інші, пропонуючи істотні уточнення дотрактування поняття «соціальні відносини»,вважають, що соціологія повинна не тільки сконцентровуватизусилля на аналізі суб'єктів історичної дії, а й бутиінструментом самопізнання суспільства і людини. Побутуєдумка, що при з'ясуванні предмета соціологіїнеобхідно брати до уваги філософську орієнтацію науки,прогрес наукових знань, рівень соціологічної думки, культурно-історичнітрадиції, постійно змінювані потреби су­спільства.
Предмет та об'єкт соціології, як і будь-якоїіншої науки, не тотожні. Об'єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслює сферу й метудослідження. Тому предметом соціології є окремі аспекти, особливості,відносини об'єкта дослідження. Сучасне тлумачення предмета соціології маєврахову­вати насамперед те, що вона є специфічним науковим знанням про суспільство, яке відрізняється від інших суспільних наук і має свій самостійний предмет.
Будучи нефілософською наукою, спираючись на узагальнення соціальних чинників, соціологія визна­чаєсвій предмет на рівні макротеоретичного аналізу. Томувона тісно пов'язана з соціально-філософським рівнемзнань.
Окрім загальнотеоретичного осмислення свого предмета, соціологія охоплює соціологічні теорії, які вивчають  особливі  стани  і  форми  буття  соціальних спільнот — соціальну структуру, культуру, соціальні інститутий організації, особистості, а також процеси соціалізації індивідів у соціальнихспільнотах [2;7].
Як наука про соціальні спільноти, соціологіядо­сліджує масові соціальні процеси і поведінку, стани і формисоціальної взаємодії та соціальних взаємо­зв'язківлюдей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає якіндивідуально-неповторні особис­тості, так і соціальні типи.Соціологія розглядає особистість не крізь призму індивідуально неповтор­них властивостей та якостей (це предмет психології,а з позиції соціально-типових рис яксуб'єкта розвитку суспільства. Для неї особистість — не тіль­ки частинка малої контактної групи, а й типовий представник певної великої соціальної спільноти,но­сій властивих їй норм, традицій,цінностей, поглядів і відносин. Яксукупність усіх суспільних відносин, вонакерується у своїй поведінці передусім набутими та встановленими нормами,а її відносини формують­ся згідно зсоціальними цінностями, правилами, законами.
Специфіка соціологічного знання полягає в тому, що об'єкт соціологічного пізнання не збігається зпев­ним конкретним явищем суспільногожиття чи яви­щем суто соціальним,оскільки він може бути виокрем­ленийз об'єктивної реальності та класифікований за різними аспектами.
Об'єктом соціологічного пізнання єсукупність со­ціальних зв'язків і соціальних відносин.Оскільки ці зв'язки і відносини у кожному конкретному, соціаль­ному об'єкті завжди організовані, об'єкт соціологіч­ного пізнання виступає тільки як соціальнасистема.
1.3.    Структурата функції соціології
Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічній універсальні функції, які можна об'єднати у дві групи — пізнавальну (гносеологічну) та соціальну. Завдякиреалізації пізнавальних функцій стають доступнішимивідомості про певні сторони життя со­ціальних об'єктів, їхвластивості, відносини, а со­ціальна функція дає змогу оптимізуватипроцеси, від­носини, зв'язки.
Зв'язоксоціології з життям суспільства реалізуєть­сячерез її основні й допоміжні функції. У соціологіч­ній літературі по-різному підходять до їхтлумачення та визначення кількості.Одні вчені головними функ­ціями соціології вважають пізнавальну,практичну та ідеологічну, інші —пізнавальну, прогностичну, соціальногопроектування і конструювання, організацій­но-технологічну, управлінську таінструментальну. Відсутність єдиногопогляду на класифікацію функцій соціологічногознання пов'язана насамперед зі склад­ноюструктурою та значною кількістю завдань, які со­ціологія має вирішувати, а також з різноманітністю соціальної дійсності, яку вона вивчає.
Синтезувавши різні підходи, доцільно вестимову протакі найважливіші функції соціології: теоретико-пізнавальну, практико-перетворювальну, світоглядно-ідеологічну, а такожспецифічні функції — гуманісти­чну, культурну, описову, інформаційну,прогностичну, критичну, соціального контролю, соціального управ­ління [2;73].
Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знанняі реалізуєть­ся у таких аспектах:
1. Соціологія нагромаджує знання,систематизує їх, складає висновки про закономірностіеволюції су­спільства, розкриває джерела і механізми функціону­вання та розвитку соціальних процесів і явищ.
2. Соціологічні теорії наводять науковообґрунтова­ні висновки щодо розуміння перспективрозвитку су­спільства в цілому і його окремих сфер,визначають реальні шляхи та методи наукової перебудовисвіту.
3. Соціологія здійснюєтеоретичний аналіз пізнавальної діяльностісуспільства, виявляє нові закономірності й тенденції,виробляє теорію і методологію соціологічного пізнаннядійсності.
4. Соціологічні дослідження виконуютьінформа­ційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси,цін­ності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформацій­ну базу для пізнання соціальної дійсності [2;73].
Практико-перетворювальна функція. Тісно пов'я­зана з теоретико-пізнавальною, позаяк єдністьтеорії та практики — характерна рисасоціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково обґрун­тованихпрогнозів щодо еволюції суспільства, які є ос­новою перспективних планівсоціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Особ­ливостісоціологічного прогнозування полягають у то­му, що воно має цілісний характер і дає змогу визна­чити тенденції розвитку суспільства в сукупностівсіх структурних елементів.
Об'єктивні соціальні чинники — умови людськоїжиттєдіяльності: соціальна структура суспільства, по­літичнийлад, конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінкасуб'єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальнихвідносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобу­ту за допомогою соціологічного дослідження.Суб'єк­тивні соціальні чинники —мотиви, прагнення, ін­тереси, ціннісні орієнтації, різноманітніуявлення, громадська думка тощо.
Вивчення цих феноменів дає важливуінформацію про світ окремої людини, конкретноїспільноти (трудо­вого колективу, професійної групи, класутощо) [2;74].
Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, по­ширення наукової ідеології, формування соціологічно­го стилю мислення,підготовку компетентних спеціа­лістів, глибоке та всебічне засвоєння ниминаукової ідеології.
Важливу роль у реалізації даної функції маютьсо­ціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освітінаселення, допомагає людям виконувати свої трудовіта громадські функції. Винятково важливу роль відіграють прицьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонуванняза­собів масової інформації, політичних і правових інсти­тутів суспільстватощо [2;74].
Гуманістична та культурна функції. Пов'язані з роллю соціології в культурному життісуспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологіяє чинни­ком, що сприяє гуманізації суспільства.Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалі­зацію всіхінших функцій соціології. Попри те, що со­ціологія має справу звеликими масами людей та опе­руєстатистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає положення, що соціолог повинен мати «гуманіс­тичний нерв», тобто ставитися до людськихпроблем, драм, трагедій, які вінвивчає, не як пасивний спосте­рігач,а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загостренепочуття соціальної дійсності,відповідальність, альтруїзм, вико­ристання своїх знань на благо людства [2;75].
Описова функція. Зумовленанеобхідністю система­тизації, опису та нагромадження одержаного дослідно­го матеріалу увигляді аналітичних нотаток, різнома­нітнихзвукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їхдає змогу відтворити картину життєдіяльностітих соціальних об'єктів, що вивчаються.На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішеннящодо управління різними галузямисуспільства. Ці матеріа­ли є також джерелом виміру, відліку та порівняння, основоюдля прогнозування розвитку соціальних явищ іпроцесів, дають змогу простежити динаміку їх функ­ціонування [2;75].
Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації,одержаної під час соціоло­гічних досліджень. Соціологічна інформація — один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона засновується:соціологами  — для з'ясування динаміки, тенденцій розвиткусоціальних процесів; замовниками дослідження — для прийняття науковообґрунтованих управлінських рішень, встановленнязворотного зв'яз­ку з колективом (якщо замовником єкерівництво під­приємства), населенням конкретного регіону (якщо за­мовником є місцева влада). У зв'язку з ускладненням соціального життя значення соціологічної інформації вуправлінні суспільством зростатиме. її використан­няповинно стати невід'ємним елементом державної політики[2;76].
Прогностична функція. Реалізується через со­ціальні прогнози. Засучасних умов соціологічне дослі­дження завершується непросто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням та обґрунтуван­ням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прог­ноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціальногоявища, довгостроковий — на ті самі тен­денції плюс зафіксовані закономірності йвідкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прог­нозований об'єкт.Виявлення таких чинників і наступ­немоделювання досліджуваного процесу — один з найскладніших видів наукової праці [2;76].
Критична функція. На Заході давно існує своєрід­ний напрям — соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджуватисоціаль­ну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальніявища і наслідки [2;76].
Функція соціального контролю. Полягає у вироб­ленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, під­вищеннярівня політичної культури і правової свідо­мості.Реалізується через участь соціології в системі «зворотного зв'язку»,забезпечення достовірної інфор­мації про соціальні явища і процеси,аналіз дії меха­нізмів соціального контролю,санкцій, соціальних норм тощо [2;77].
Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії щодосоціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізаціїнапряму, темпів їх розвитку і функціонування.Соціальне уп­равління тим ефективніше, чим більше воно спираєть­ся на знаннязаконів розвитку суспільства та об'єкта управління.
Пізнавальні завдання соціології перебувають у тіс­ному зв'язку з практичними. Проте цей зв'язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складністьструктури соціологічного знання, необхід­ністьдоведення його до можливості практичного ви­користання потребують особливоїдослідницької ді­яльності у розрізі трансформації теоретичних знань упрактичні рекомендації, що є змістом соціально-тех­нологічної функції соціології.
Перелічені функції соціології не вичерпуютьусіх можливостейїх класифікації. Можна, наприклад, ви­окремитище функції окремих галузей, фундаменталь­них і прикладних розділів тощо.
Структуру  теоретичної  соціології  формуєть такі  компоненти:
─ система  загальних  і  специфічних  законів, що  виявляють  і  закріплюють  типові,  відносно  сталі  зв’язки  в суспільстві,  його  соціальних інститутах  і системах;
─ система  постулатів,  аксіом  та інших  тверджень  про  соціальне  життя  суспільства;
─ логіка висновків і доведень, використовуванихдля обґрунтування  соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностейу  соціальному житті  суспільства;
─ загальний і спеціальний соціологічнийкатегоріальний  апарат;
─ обґрунтування різних підходів доаналізу об’єкта і суб’єкта досліджень;
─ система  пізнавальних  методів  і процедур,  яка  забезпечує  повноту  опису,  пояснення  і  передбачення соціальний  явищ  і  процесів  на  певному  рівні  соціальної  організації суспільства;
─ емпірична  база,  що  потребує теоретичної  інтерпретації.
    Західні  вчені  поділяють  соціологічну науку  на  мікро  і  мікросоціологію. Макросоціологія вивчає будову суспільства,  взаємозалежність і взаємодію його структурних  утворень.Мікросоціологія  зорієнтована  на  вивчення  механізмів  взаємодії  людей на особистому  рівні, який вважається  базовим і  вирішальним  у  формуванні складніших  форм  соціальної  поведінки.
Ці рівні взаємопов’язані, оскільки безпосередня  повсякденна  поведінка  людей  відбувається  в  межах конкретних соціальниї  систем,  структур  та  інститутів [2;77]. 

Висновки
Вцьому розділі я розглянула зв’язок соціології з такими науками як антропологія,етнологія та іншими соціальними та гуманітарними науками, визначила їхструктуру, об'єкт, предмет вивчення, основні функції.
Взаємозв'язоксоціології з іншими науками може розглядатись за наступними параметрами:
1.Схожість об'єкту вивчення (філософії, психології, культурології);
2.Близькістьпредмета вивчення (правознавства, політології, антропології);
3.Схожістьабо взаємодія методів вивчення (математики, статичної обробки, аналізу синтезу,індукції, дедукції, фізики, хімії, біології на спостереження, експеримент,психологію, тестування, соціометрію).
Усистемі суспільних наук соціологія найчастіше взаємодіє з історією. Об'єктом і предметомдосліджень історії соціології є суспільство, закономірності його розвитку тафункціонування у конкретних часових вимірах.
Багатоспільно між соціологією та філософією. Соціологія працює і на межі зекономічною наукою. Соціологія тісно пов'язана з політологією. Взаємодіясоціології та політології покликала до життя нову галузь науки — політичнусоціологію.
Ізпсихології як науки соціологія запозичує теорію мотивів поведінки, особистих тамасових реакцій, методи дослідження соціальних орієнтацій особистості, які єнеобхідними компонентами при дослідженні поведінки особистості в колективі тасуспільстві.
Упроцесі дослідження системи «людина — техніка» соціологія вступає впевні взаємовідносини із технічними науками.
Отже,соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарнихнаук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальнихзв'язків.
Предметта об'єкт соціології, як і будь-якої іншої науки, нетотожні. Об'єктом є все, нащо спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки.Предмет завжди чітко окреслю сферу і мету дослідження. Тому предметомсоціології є окремі аспекти, особливості відносини об'єкта дослідження.
Специфікасоціологічного знання полягає в тому, що об'єкт соціологічного пізнання незбігається з певним конкретним явищем суспільного життя чи явищем сутосуспільним, оскільки він може бути виокремлений з об'єктивної реальності такласифікований за різними аспектами.
Соціологія,як будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції: теоретично-пізнавальнафункція; практично-перетворювальна; світоглядно-ідеологічна; гуманістична такультурна функції; описова; інформаційна; прогностична; критична; функціясоціального контролю; соціального правління.

Розділ2. Суспільство як об'єкт вивчення соціології
2.1.Уявлення про суспільство в історії соціології
Соціологічна думка від свого зародженняпостійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспіль­ства як соціальногофеномену. Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон,ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччіпоширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідокдомовленості людини з Богом; у нові часи побутувала ідея суспільного договоруміж людьми, внаслідок якого постало су­спільство, хочадеякі філософи (Д. Дідро) вважали, що життя людей завждибуло суспільним.
Якісно нове розуміння категорії«суспільство» за­пропонувала соціологія в середині XIX — на початку XX ст. Так, О. Конт і Г.Спенсер вважали його дина­мічним утворенням, що, як і кожний живийорганізм, перебуває у постійному розвитку,виявляючи здат­ність досаморегулювання. Е.Дюркгейм розглядав суспільство як над індивідуальнуреальність, що засно­вана на колективних уявленнях. Для М. Вебера сус­пільство — це взаємодія людей, яка є продуктом со­ціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Г.Тард розумів суспільство як продукт взаємодіїін­дивідуальних свідомостей черезпередавання людьми один одному   переконань, прагнень, спонукань тощо.
За К. Марксом, суспільство — це живийорганізм, су­тністю якого є залежність усіх соціальнихпідсистем від економічної; це сукупність відносин міжлюдь­ми, що формуються та історично розвиваються у про­цесі спільної діяльності.
Різні аспекти суспільства як соціологічногофеноме­ну є предметом багатьох сучасних досліджень.Залеж­но від погляду на суспільство як фундаментальну кате­горію соціології формувалися відповідні теорії суспільства, у розвитку яких простежується   три періоди:
1.Кінець XVIII — початок XX ст. Соціологія функціонувала як сукупність поглядів щодо промисловогосуспільства. Всі тодішні теорії виходили з того, що суспільство, якезароджується, має індустріальний характер, а економічнасистема визначає тип суспіль­ства, задає принципсуспільного порядку.
2. 20-ті — кінець 60-х   років XX ст. Учення цього періоду зосереджувалися на фіксації нових специфіч­них рис, явищ, зумовлених переходом до стадіїоргані­зованого капіталізму, передусім в економічній сфері. Суспільствовони тлумачили як державно-монополісти­чний(з точки зору форми  власності), організований (з огляду на соціальні та економічні процеси), зрілий, розвинутий капіталізм якменеджеріальне суспільство (враховуючидомінуючу професію у всіх галузях), як суспільствомасової культури.
3. 70—90-ті роки XX ст. На цьому етапі виникають «концепціїінформаційного  суспільства» (теорії Д. Белла, Р.Дарендофа, О. Тоффлера, Ф. Ферроратті та ін.), які фіксуютьтрансформації в економічній си­стемі, структурі формальноїта неформальної влади, інформаційній сфері. Вони розглядаютьінформаційне суспільство як особливу  стадію історичногота соціаль­но-економічного   розвитку людства.
Суспільство є високоабстрактною категорією,вит­вореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та іншихнаук, надзвичайно складним соціаль­нимфеноменом, що зумовило різні тлумачення його.
Цей термін вживається і на позначення конкрет­ного виду суспільства з його історичними, економіч­ними,культурними особливостями (наприклад, ук­раїнське суспільство).
До  найхарактерніших  сутнісних рис суспільства належать:
 — спільність території проживання  людей,  що взаємодіютьміж собою;
 — цілісність істалість (єдине  ціле);
 — здатність підтримувати та  відтворювати високу інтенсивністьвнутрішніх  зв'язків;
 — певний рівень розвитку культури, система норм іцінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;
 — автономність та самодостатність, самовідтворен­ня,саморегулювання, саморозвиток.
Із соціологічної точки зору американськийсоціо­лог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям:
 — існування його як елемента більшої системи;
 — ідентифікація з певною територією;
 — наявність власної назви та історії;
 — укладення шлюбів між представниками даного об'єднання(суспільства);
 — поповнення  за рахунок дітей, які визнані представниками цьогосуспільства;
 — існування йогоу тривалішому часі, ніж середня тривалістьжиття  окремого  індивіда;
 — єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв,норм, законів, правил тощо).
Усеце дає змогу трактувати суспільство як соціаль­нусистему,
Проблема типологізації суспільств передбачає,з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з'ясуван­ня співвідношення міжними. Людина і суспільство є частиною природи, алепомилково було б ототожнюва­ти їх з природою. Адже, коли йдеться про природу уширокому сенсі (природна єдність світу, всієї дійснос­ті),то лінія „суспільство — природа” відображає те, щолюдина і суспільство виникли з природи. Суспіль­ствопри цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємо­дії зприродним середовищем і не може функціонувати, розвиватисяпоза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдинимфундаментальним законам. Але розуміння природи увузькому сенсі (частина реального світу,природно-географічне середовище) пе­редбачає визнання того, щолюдина є не стільки біоло­гічним, скільки соціальнимтворінням, а буття суспіль­ства — це своєрідне соціальнебуття, котре не можна зводити до тільки біологічногоіснування.
Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину — природно-соціальну — основу людинита суспільства, не допустити як ігнорування природнихзасад у людині та суспільстві, так і запе­реченнявирішальної ролі соціального у цій єдності. Напевних етапах розвитку соціології домінували різні точкизору, то абсолютно відриваючи людину, суспіль­ствовід їх природних основ, то абсолютизуючи місце іроль біологічного на противагу соціальному.
На думку представників сучасної американськоїсоціології, у XX ст.сформувалася так звана «парадиг­ма людської винятковості»,сутність якої визначаєть­ся екологічними залежностямита обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягненнямети. Соціокультурне середовище, соці­альні та культурні чинники є головнимидля неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичнесередовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогоюна­уки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не мо­жеобмежити.
Однак сучасний стан суспільства, людини ідовкіл­ля доводить наукову неспроможністьабсолютного про­тиставлення суспільства і природи, ресурсиякої не безмежні.
Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна»,слід виходити з того, що «країна» — понят­тя, яке є переважно географічноюхарактеристикою частини нашої планети, а «держава» —категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідно­шення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.
Суспільство  є високоабстрактною  категорією, витвореною  на  перетині соціальної філософії,  соціології,  історії  та  ін.  наук,  надзвичайно складним  соціальним  феноменом,  що  зумовило  різні  тлумачення  його.
Цей  термін  вживається  і  на  позначення  конкретного виду суспільства  з  його  історичними,  економічними,  культурними  особливостями.
 До  найхарактерніших  сутнісних  рис  суспільства  належать:
─ спільність території  проживання  людей,  що  взаємодіють  між  собою;
─ цілістність  і сталість;
─ здатність  підтримувати  та  відтворювати  високу  інтенсивність внутрішніх  зв’язків;
─ певний  рівень  розвитку  культури,  система  норм  і цінностей,  покладених  в  основу  соціальних  зв’язків  між  людьми;
─ автономність  та  самодостатність,  самовідтворення, саморегулювання,  саморозвиток.
Із  соціологічної точки  зору  американський  соціолог  Едуард- Альберт  Шілз  суспільством  вважав  об’єднання,  що  відповідає  таким категоріям;
─ існування  його як  елемента  більшої  системи;
─ ідентифікація  з  певною  територією;
─ наявність  власної  назви  та  історії;
─ укладання шлюбів  між  представниками  даного суспільства;
─ існування  його  у  тривалішому  часі, ніж   середня тривалість  життя  окремого  індивіда;
─ єдність  загальної  системи  цінностей:  традицій,  звичаїв, норм,  законів.
  Усе  це  дає  змогу  трактувати  суспільство  як  соціальну  систему.
2.2. Характерні особливості сучасного українського суспільства
Для визначення сучасного суспільства американсь­кий соціолог Деніел Белл (нар. у 1919 р.) запровадив термін «постіндустріальне суспільство». Постіндустріальне суспільство —стадія суспільного розвитку, що приходить на змінудержавно-монополістичному капі­талізму, індустріальному суспільству. Такесуспільст­во перебуває на стадії тертіальнихпромислів, у сфері послуг якогозайнято не менше 50 відсотків працюючого населення. Воно виробляє як аграрні,так і промислові товари, набагато перевищуючи власні потреби. Крім надвиробництва,йому властиві ускладнення, соціальних зв'язків, максимальний розвитокмаркетингу, спрямованість у майбутнє, динамічна міжособистісна комунікація,велика роль наукових досліджень, освіти, престиж освіченості.
У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіхсистемах та підсистемах суспільства.
Постіндустріальне суспільство характеризуєтьсявиникненням нових систем: телекомунікаційних технологій та освіти.
У зв'язку з тим, що технічною базою сучасного суспільстває інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якомуінтелектуальні технології, інформація, обробка знань посідають дедалі важливішімісця.
Інформаційне суспільство характеризується передусімрозвитком виробництва інформаційних а не матеріальних цінностей. Рушійною силоюйого еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає не лише економічнезнання інформаційного сектору, але й його соціальна та політична вага.Стратегічними ресурсами і головними чинниками розвитку цього суспільства єрозумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації,освіта, кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура —інформаційні мережі, банки, бази даних, масове виробництво інформації.
2.3. Роль соціологічного знання с розвитку суспільства
Характер впливу соціології на суспільнежиття зазнає знач­них змін. Цей вплив зумовлений,по-перше, тим, що являє собою соціологія, по-друге, за яких умов вонафункціонує. Раніше зверталася увага на особливу рольсоціології за часів? змін, у період рішучих і швидких змін.Саме у такі періоди, як вважають, найбільш значимою є соціологічна теорія, точ­ніше — «велика теорія», яка дозволяєосмислити те, що від­бувається .
У соціологічній літературі, проте,висловлюється точка зо­ру, згідно з якою соціологія загалом —дитя доби широких соціальних перетворень, які характерні для останніх двохсот років. «Розвиток та актуальні проблемисоціології, — як вва­жає, наприклад,Ентоні Гідденс, — необхідно розглядати у контексті тих змін, які сформували й продовжують формувати сучасний світ. Ми живемо у світі обсяговихсоціальних пере­творень».
Саме ця обставина зумовлює активну рольсоціології у; суспільстві, яка виражається передусім, на думку Е.Гідденса, втому, що соціологія пов'язана з соціальною критикою. Про­те соціальна критика не є єдиною ба навітьголовною функ­цією соціології. Соціологія виконує багатоманітні функціїй головною серед них є функція пізнавальна,яку виконує будь-яка наука.
Соціологія дає знання про світ, в якому миживемо. При, цьому знання описове, фактичне має аніяк неменше значен­ня, ніж знання теоретичне, яке пояснює. Факт, установлений наукою, «бачиться» інакше, ніж той, з яким маємо справу у Повсякденному житті. Хоча це факт нашогожиття, наукове бачення «бачить глибше», позаякфіксує прояв загального, типового й повторюваного.Наукове розуміння соціального світу, в якому людина живе,—найважливіша ознака освіченості людини тасуспільства. Пізнавальна функція соціо­логії, отже,нерозривно пов'язана з функцію освіти, передачі знання, яка досягається упроцесі соціологічної діяльності. Наступною важливою функцієюсоціології є функція вжиткова, яка полягає в тому, що соціологія надає конструктивнудопомогу в розв'язанні безпосередньо практичних завдань,які виникають у різних царинах суспільного життя. Це можутьбути і завдання господарські, політичні, проблеми, пов'язані з так званоювідхиленою поведінкою (злочинність, наркоманіятощо). Соціологію, яка дає знання для розв'язання різного роду проблем,шукає науково обґрунтовані засоби для їхрозв'язання, називають «вжитковою», проблемно зорієнтованою. Такого роду соціологіярозв'язує також завдання прогностичні,безпосередньо пов'язані з управлінням.Виконує соціологія й функції критичні, яким вологи, що належать до так званого«соціально-критичногонапрямку», надають найголовнішого значення. Цю функцію часто-густо розуміють як бунтарство тапідбурю­вання й протиставляють їївжитковій, конструктивній ролі соціології. Проте таке уявлення не єправильним. Соціально-критична функціянерозривно пов'язана, з одного боку, з пізнавальною функцією соціології, позаяк «критика» фактично означає постановку діагнозу у хворомусоціальному організмі. Виявленняпроблем і протиріч, «болячок», які вимагають лікування, — це йпередумова власне лікування, яке (характеризуєпрактично-вжиткове призначення соціології. Будь-який відрив однієї функції від іншої, наполягання на особливій ролі однієї єдиної функції даютьвикривлене уявлення про впливсоціології на суспільне життя. Особливослід зупинитися на характеристиці ідеологічної функції. Багато хто заперечує правомірністьприписування функції соціології.Можливо, причина категоричного відлученнясоціології від ідеології криється в тому розумінні останньої, якедістало особливо широке поширення у країнах, денещодавно панував марксистський світогляд. З позицій цього світогляду ідеологія — це неодмінно класоваза змістом, політично зорієнтованасистема поглядів. Соціологія ж як науковасистема поглядів, яка прагне об'єктивності й неупередженості,відповідно, не може виконувати зрозумілу таким чином ідеологічну функцію.
Але ідеологію можна розуміти широко: як сукупність поглядівтауявлень, які орієнтують людей, мобілізують і згуртовують їх на певні дії. Фактично вже усоціально-критичній функції полягаєорієнтувальний компонент. Справді, характеризуючи будь-яке явище якознаку «хвороби» й звертаючи (вагусуспільства на необхідність подолання цього стану, понад те, зосереджуючи зусилля на пошуках засобівцього подолання, соціолог, незалежно від того, чи бажає він цього чи не бажає, виконує ідеологічну, виховну функцію. Прицьому він зовсім не відмовляється від ідеалів науковості, неупередженості.
Представник соціально-критичного напрямку в соціології Ентоні Гідденс має рацію стосовно того, що «соціологію можна розглядати як якесь нейтральне інтелектуальне заняття у відривівід практичних наслідків соціологічного аналізу для тих,чия поведінка є предметом цього аналізу». Але це врахуванняне означає, що соціолога не турбує «чистота» знання. Навпаки,врахування того, на які соціальні дії результати соціологічної діяльностіорієнтують суспіль­ство, загострює почуття відповідальності соціолога за ті конструктивні пропозиції, які він робить.

Висновки
В цьому розділі ярозглянула уявлення про суспільство в історії соціології,характерні особливості сучасного українського суспільства, роль соціальногознання у розвитку суспільства.
Соціологічна думка від свого зародження постійнонамагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування,найхарактерніші особливості суспіль­ства як соціального феномену.
У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіхсистемах та підсистемах суспільства. Якщо раніше земля, праця, капітал булиключовими елементами виробництва, то в постіндустріальну епоху в багатьохгалузях виробництва головною складовою стає інформація.
Інформаційне суспільство характеризується передусімрозвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних цінностей. Рушійноюсилою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки.
Соціологія дає знання про світ, в якому ми живемо. При, цьому знання описове, фактичне має аніяк не менше значен­ня, ніж знаннятеоретичне, яке пояснює. Факт, установлений наукою,«бачиться» інакше, ніж той, з яким маємо справу у Повсякденному житті. Хоча це факт нашогожиття, наукове бачення «бачить глибше», позаякфіксує прояв загального, типового й повторюваного.Наукове розуміння соціального світу, в якому людина живе,—найважливіша ознака освіченості людини тасуспільства

Висновок
Донедавна соціологія як наука і навчальнадисципліна перебувала в нашій країні на задвірках знань і соціальної практики.Інколи, щоправда, її залучали до обслуговування офіційноїІдеології, виправдання рішень і дій влади. Але гармонійногоїї розвитку, реальної участі в соціальних процесах тоталітаризм, у тому числі й тоталітаризм радянського покрою, допустити не міг.Соціологія була змушена здебільшого не вивчати процеси, аобґрунтовувати їх необхідність, як і вмотивованість рішень і дій влади.
А тим часом у всьому прагматичному світі вона,розвиваючи свої теоретичні й методологічні засади,інтегруючись з іншими   науками, активно включалася вдослідження, прогнозування, оптимізацію соціальних процесів, здобуваючивизначення в усіх сферах суспільного буття. Політика вбачала в ній ефективний засіб гармонізації інтересів та взаємодії особи,спільнот, суспільства; економіка зїї участю узгоджувала інтереси працівника, підприємства, власника. В гуманітарній сфері вона сприялаоб'єктивізації знань про духовні процеси, налагодженню діяльності та взаємодіїсуспільних інститутів задля розвиткуособистості.
Тільки наприкінці 80-х років XX ст. соціологія була затребувана і в колишньому СРСР, долаючи відставання від світової соціологічної теоріїта практики. Сьогодні вона — самостійна галузь знань у вищійшколі, академічній   науці. Розвивається   мережанаукових, науково-дослідних установ, засновано спеціалізовані часописи,побачили світ багато наукових, навчальних, популярнихвидань. Зріс попит на соціологічні послуги з боку суб'єктівполітичної, соціально-економічної, духовної практики.
Науковий, практичний потенціал соціології все частіше знаходитьсвоє застосування у вивченні, осмисленні йкоригуванні суспільних процесів. Однакзалишається актуальною проблема подолання соціологічної неграмотності, вульгарно-унітарного ставлення досоціології, коректності увикористанні її пошукових, аналітичних, прогностичних можливостей, передусіму політичній, економічній сферах, що, зрештою, не така вже й рідкість в період трансформації суспільств.
Процеси., які, хоч і не без труднощів,розвиваються в Україні, неминуче виведуть соціологію в рангособливо важливих дисциплін. Адже в демократичному суспільстві,яке, сподіваємося, ми все-таки збудуємо, передусім цінуються точні   знання,  вивірені прогнози, теоретично обґрунтовані рекомендації,   політично   і процедурнокоректні методи діяльності в усіхсферах буття. Саме на користь такої культури реалізації праві повноважень працює соціологія.
Соціологічна освіченість, уміння мислитисоціально, адекватно сприймати, осмислювати й тлумачитисоціальні процеси та явипда і, отже, враховувати у своєму   бутті розмаїттясоціальних чинників потрібні кожній людині.Особливо важливо це в нашій країні, що зумовлено оновленням соціальної практики людей, спільнот, суб'єктівекономічної та політичної практики,інтеграцією української спільноти у світовий політичний, економічний, соціокультурний простір. Тим більше,що останній рубіж XXст. позначений яскраво вираженою політизацією.соціалізацією наших співвітчизників, цей процестриватиме і в прийдешньому столітті, що, безумовно, робить особливо актуальноюпотребу в соціальних знаннях, соціальнійкультурі.

             Список використаної літератури
1.Волков Ю.Г., Социология: Учебн. Для  вузов / Под  ред.Добренькова В.И. – М.: Гардарики,  1998. – С.45-47.
2. Городяненко В.Г., Соціологія: Посібник  для студентів  вищих  навчальних  закладів.-К.: „ Академія”, 1999.-  378 с.
3.Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. Введение  в  социологию: Учебн.-метод.Пособие. – К.: МАУП, 1996. – С.25-26.
4.Лукашевич Н.П.,  Туленков Н.В. Социология: Учебн. пособие. – К.: МАУП, 2002. – С.67-69.
5.Образование: идеалы и ценности (историко- теоретический аспект) Под ред.З.И.Равкина.- М.: ИТПиО РАО, 1995.- С.361.
6.Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс:Підручник для студентів вищих навчальнтх закладів.- 2- ге вид.- К.: Тандем,1998.- 272с.
7.Принципы организации социальных систем: теория и практика.-К.,1988.-С.45.
8.Социология: наука  об  обществе: Учебн. Пособие / Под  общ. ред. В.П.Андрющенко,  Н.И.Горлача. – Харьков: Рубиков,  1996.- С. 34-38.
9.Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальнихзакладів/За редакцією доктораісторичних наук, професора Городяненкка В.Г.- 1999.- 384с.
10.Социология / Под  ред. Г.В. Осипова. – М.: Мысль, 1990.- С.98-102.
11.Социология: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. – М.: Книготорговый  центр „ Маркетинг”, 2002.- С. 46-49.
12.Ядов В.А. Размышления о предмете социологии. Социс, 1990, №2.-С.23.

                                                           РЕФЕРАТ
         Дана  курсова  робота  присвячена  визначенню ролі  соціології  у  пізнанні  та  розвитку  сучасного  суспільства.
         Курсова робота  носить  теоретико –аналітичний  характер  і  складається  з  вступу,  двох розділів  та  висновку.
         У  вступі  ми  розглянули: актуальність, мету,  об’єкт,  предмет  соціології.
         У  першому  розділі  розглянули  структуру, функції,  об’єкт  та  предмет  соціології  як  науки  про  суспільство.
         У  другому  розділі  уявлення  про суспільство  в  історії  соціології,  її  характерні  особливості  в сучасному  українському  суспільстві  та  роль  соціологічного  знання  в розвитку  суспільства.
         Підбиваючи  підсумки  курсової  роботи,  у висновку  ми  узагальнили  опрацьований  матеріал  і  вказали  на  те,  що практична  діяльність  соціолога  має  будуватись  на  засадах професіоналізму у  пізнанні  та  розвитку  суспільства.   
         Курсова робота  містить  34  сторінки,  опрацьовано  12 джерел  літератури