1. Предмет та об`єкт вивчення соціології. Наукові дискусіїнавколо предмету соціології
Поняття «соціологія» походить від лат. societas (суспільство)і грецького logos (слово, вчення) й означає вчення про суспільство. Уперше поняття«соціологія» було введене в обіг фр філ О Контом (1798–1867), який вже в 30-хроках ХІХ ст. визначав соціологію як загальну науку про структуру суспільства,його розвиток, ототожнював соціологію з суспільствознавством, вважав, щосоціологія має ґрунтуватися на позитивних фактах, а не на пустих міркуваннях,та будуватися за прикладом природничих наук. Саме тому соціологія О. Контаотримала назву «позитивізм», тобто «точна наука», що діє за зразкомприродничих, «позитивних» наук. Інші соціологічні теорії та «» концепції, яківиходили з того, що науки про природу – це одне, а науки про суспільство – зовсімінше, були названі «антипозитивізмом», або «розуміючою соціологією», засновникомякої був, М. Вебер (1864–1920).
Аналізпоказує, що соціологія, будучи наукою про реальні, конкретні соціальні явища йпроцеси, не обмежується цим, а розкриває соціальну взаємодію – процес взаємноговпливу спільної діяльності, оскільки суспільство – це і є соціальна взаємодія,а складні взаємодії соціального, особливого й одиничного є, по суті,соціальними механізмами.
Об’єктта предмет соціології, як і будь-якої науки не тотожний. Об’єктом науки є все,на що орієнтоване дослідження. Предмет науки – це окремі аспекти,властивості та відносини, які становлять об’єкт конкретного дослідження. соціологія– це наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, соціальнихспільнот, відносин про механізми і принципи їх взаємодії. Об 'єктом соціологіїяк науки є соціальна реальність, тобто реальне суспільне житгя, суспільство якцілісний організм, що його вивчають і інші науки – філософія, історія, політологія,економічна теорія, етнографія, право тощо. Предмет – відносини, що складаютьсяміж людьми, що вх у всілякі об’єднання або між групами людей. (соц відносини)
Сучасна соціологія – це багатоманітність течій та науковихшкіл, які по-різному пояснюють її об`єкт і предмет. Однак більшість ученихпогоджуються з тим, що об`єктом соціологічного пізнання виступає вся сукупністьвластивостей, зв`язків і відносин, котрі носять назву соціальних. Соціальнізв`язки, соц. взаємодія, соц. відносини і спосіб їх організації є об`єктамисоц. дослідження. Предметом соціології є істотні властивості, зв`язки й відношенняоб`єкта дослідження як цілісного соціального організму, пізнання яких необхіднедля вирішення теоретичних і практичних проблем функціонування і розвиткусоціальної сфери суспільства. Конт вважав, що соц. – це позитивні знання просусп. Дюркгейм називав предметом соц. соціальні факти як форми колективної діїі колективного буття, тому предмет соц. – колективне в усіх його проявах.Ковалевський розгляд. соц. як науку про порядок і прогрес людських суспільств.Смелзер трактує соц. як наукове вчення сусп. та сусп. відносин.
2. Сутність «соціального» як ключової соціологічної категорії
Центральним поняттям соц. є «соціальне». Осипов вважав, щосоціальне – це сукупність будь-яких властивостей і особливостей сусп. відносин,що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, законкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свогостановища в сусп., до явищ і процесів сусп. життя. Соціальне виникає тоді, колиповедінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи) безпосередньочи опосередковано. В процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяютьтому, що кожний з них стає носієм і виразником соц. властивостей. У широкомурозумінні «соціальне» означає все те, що належить до суспільства на відміну відприроди. У вузькому – тільки ті аспекти суспільного, які визначаютьсястановищем людей у соц. структурі сусп., відносинами між соц. групами та міжлюдьми як представниками різних класів, націй тощо.
Центральнимі засадним поняттям соціології є «соціальне». Проблема соціального пронизує усюісторію розвитку соціологічної думки. Розглядаючи її частіше акцентують увагуна тому, що соціальне – це ефект спільного, який виникає внаслідок свідомоївзаємодії індивідів. Але спільне, скоординоване присутнє і в стаднихсукупностях тварин чи в сім’ях комах. Наприклад, дуже наочно це проявляється убджіл, мурашок тощо.
М. Вебервиділив як квінтесенцію соціального так зване очікування, тобто орієнтацію навідповідну реакцію. Г.В. Осипов уважає, що соціальне – це сукупністьбудь-яких властивостей та особливостей суспільних відносин, що формуютьсяіндивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов іпроявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого становища всуспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Соціальне виникає тоді, колиповедінка одного індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи індивідів)безпосередньо чи опосередковано. Саме в процесі взаємодії вони впливають одинна одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соціальнихвластивостей, які є предметом соціологічного вивчення.
Слідвідрізняти поняття «соціальне» в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні«соціальне» є синонімом «суспільного» і означає все те, що належить до суспільствана відміну від природи. У вузькому розумінні «соціальне» означає тільки тіаспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соціальній структурісуспільства, відносинами між соціальними групами та між людьми якпредставниками різних класів, націй, трудових колективів,професійно-кваліфікаційних та інших соціальних груп.
3. Особливості соціологічного знання, рівні його формування
Кожна галузь науки виконує певні завдання, досліджуєрізноманітні проблеми. Для цього визначаються відповідні напрями досліджень тaаналізу соціальної реальності, а. практична реалізація цих дослідженьздійснюється на певних рівнях спеціальними кваліфікованими науковими закладами.
Соціологія,як і будь-яка інша наука, має свою структуру, що зумовлено її змістом та завданнями.Передусім самі соціологічні знання мають три основних рівні:
· фундаментальні соціологічні теорії (створюють теорії, концепції,парадигми, що розкривають універсальні закономірності й принципи побудовирізноманітних соціальних систем, а також теорію випадкових і таких, що самоорганізуються, само управляються, соціальних процесів та явищ);
· теорії середнього рівня (покликані узагальнювати і структуруватиемпіричні дані в межах окремих галузей соціологічного знання);
· емпіричний (знаходить, визначає та узагальнює соціальні факти).
Соціологічнізнання – це єдність теорії та соціальної практики. Теорії та концепції,розроблені на найвищому рівні у сфері формування знань про соціальнуреальність, становлять теоретичну фундаментальну соціологію.
Спеціальнісоціологічні теорії; або теорії середнього рівня, вивчають закономірності та випадковостірозвитку й відтворення окремих соціальних спільностей (соціологія міста, села,етнічної групи, демографічної групи тощо). До середнього рівня належатьгалузеві теорії; що розкривають закономірності, випадковості та механізмжиттєдіяльності соціальних спільностей в окремих сферах (соціологія праці,соціологія освіти, соціологія побуту, економічна соціологія, соціологіяуправління тощо), та теорії; що аналізують окремі елементи соціальногомеханізму (теорії комунікації, соціальної активності, соціологія організацій тощо).Емпірична соціологія вивчає, аналізує та узагальнює соціальні факти. Вонавикористовує методи конкретних соціологічних досліджень (опитування, спостереження,аналіз документів). Між різними рівнями соціального знання немає абсолютноїмежі. Теоретичні та емпіричні знання тісно пов'язані між собою. Теоретичнізнання необхідні для грамотного здійснення емпіричних досліджень, а емпіричнасоціологія забезпечує теоретичні розробки перевіреними й узагальненимисоціальними фактами.
4. Методи, якими користується соціологія. Особливості соц. підходудо вивчення суспільства
Методи в соціології – це спосіб здобуття, побудови та обґрунтуваннясоц. знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного татеор. пізнання соц. реальності. Соціологія використовує дві основні групиметодів: перша група – загальнонаукові методи, до яких належать діалектика,синергетика (вплив випадку факторів), історизм, і друга група – специфічніметоди соціології, до яких належать спостереження, опитування (усне, анкетне,інтерв'ю), експеримент, моделювання, соціометрія, аналіз документів та інші.
Підчас вивчення та аналізу соціальних відносин, явищ і процесів, закономірностейта випадковостей соціального життя суспільства використовуються зазвичай усізагальнонаукові й специфічні методи соціології. Однак кожне конкретне соціальнеявище або процес для свого вивчення та аналізу вимагають використання пepeважнотих методів, які забезпечують найбільш глибоке та повне наукове їх обґрунтуванняй пояснення.
5. Сутність понять «соц. відносини», «соц. явище», «соц.процес», «соц. закон», їх взаємозв`язок
Соціальнівідносини – це усталена, така, що історично склалася за конкретних умовмісця і часу, система зв’язків між окремими людьми й соціальними спільнотами,які беруть неоднакову участь економічному, політичному й духовному житті, маютьрізний соціальний стан, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистогоспоживання. Ці відносини складаються з приводу місця і ролі людей усуспільстві, способу їх життя, умов існування. Вони виявляються в результатіпорівняння становища окремих індивідів, соціальних груп у соціальній структурі,через комунікаційні зв’язки між ними, оцінку власного становища порівняно зістановищем інших з метою впливу на результати їхньої діяльності, корекціїповедінки та інтересів. Соц. відносини формуються в процесі соц… діяльності,тобто сукупності дій окремих особистостей у соц. орг. у зв. з досягненнямпевних цілей, реаліз. інтер. і задов. потреб.
Соціальнівідносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо.
Вивченнясоціальних відносин дає можливість зробити висновок щодо взаємного ставленняодна до одної соціальних спільнот і людей як представників цих спільнот.Суспільні відносини опосередковують соціальні відносини, тобто відносини міжлюдьми, що складаються в процесі певної діяльності (політичної, економічної,правової) й саме роблять людей не абстрактними, а конкретними індивідами. Томусоціальні відносини неможливо виокремити в чистому вигляді, як це можна зробитиз економічними, політичними, правовими тощо. Постійна взаємодія окремихіндивідів чи спільнот за певних соціальних умов утворює специфічні соціальнівідносини. Соціальні відносини існують і реалізуються в межах соціальноїструктури суспільства, яка містить сукупності соціальних спільнот, груп різноготипу. Проблеми соціальної структури належать до так званих фундаментальнихзнань, тобто тих, які зачіпають сутність соціальних явищ і процесів,закономірності формування та розвитку котрих вивчає соціологія.
Соціальнеявище – це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окремаподія чи випадок. Узагалі хід будь-якого явища, зміна його етапів є соціальнимпроцесом. У соціології соціальний процес – це взаємодія людей, щовизначає функціонування і зміни у людських стосунках, у становищі соціальнихгруп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Соціальні процеси можутьхарактеризувати: зміни в структурі особистості (формування установок, цінніснихорієнтацій чи мотивації поведінки); взаємодію кількох індивідів (спілкування,особистісні конфлікти); внутрішньо- і між групову взаємодію (адаптація,згуртування, спільна праця).
Якщотакі процеси супроводжуються прогресивними зрушеннями, тобто накопиченням позитивногосуспільно значущого змісту, то матиме місце соціальний розвиток. Прогрес.
Результатомсоціального прогресу є такі соціальні відносини, рівнодійна яких має тенденціюмаксимального наближення до вимог тих чи інших соціальних законів.
6.Соціальні закони, їх класифікація
Соціальний закон – це вираз суттєвих, загальних, необхіднихі повторюваних зв’язків соціальних явищ і процесів, а передовсім зв’язків міжсоціальною дійсністю людей як спільноти та соціальними діями окремих індивідів.соціальний закон як відносно стійкі і систематично відтворювані відносини міжнародами, націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, атакож між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовимколективом, суспільством і сім’єю, суспільством і особистістю, соціальноюорганізацією і особистістю, містом і селом тощо. Вирізняють соціальні законизагальні і специфічні. Загальні вивчає філософія, а специфічні – соц. Будь-якийіз соц законів виражає відносини між різними індивідами, соц спільнотами людейі проявляється не взагалі, а в конкретній формі – в їхній соц діяльності.
В. Андрущенко та В. Волович вирізняють соц. закони,які: – констатують співіснування соц. явищ, – виявляють характер тенденційрозвитку, – виявляють зв’язок між соц. явищами, – фіксують причинний зв'язок міжсоц. явищами, – визначають можливість чи ймовірність зв'язків між соц. явищами.
Залежновід рівня дії соц закони можна класифікувати як: 1 закони, котрі діють на рівнісоц інститутів (діалектична єдність людини й соц середовища; визначальна рольколективу в розвитку особистості; постійне вдосконалення колективу; провіднароль виробничого колективу в системі колективів); 2з, що визначають розвитокскладових соц структури суспільства: постійне самостійного населення,прискорене кількості міського населення; прискорене зростання частки населення,зайнятого у сфері обслуговування; збільшення темпів зростання кількостіінтелігенції, 3 закони, що діють на рівні конкретних соціальних систем: самовдосконаленнясистем; пропорційний їх розвиток, діалектична єдність об'єктивних і суб'єктивнихфакторів у процесах керування соц. системами.
Особливістьсоц законів в тім, що в них чітко простежується об’єктивність. Водночас, хочадія соц законів є об’єктивною, вона зв’язана із суб’єктивним фактором і реалізується(на відміну від закону природи) лише через діяльність людей.
Закони,дію яких потрібно враховувати при регулюванні соціальних процесів
Регулюючи соц. процеси, розробляючи прогнози, необхідно враховуватидії таких законів: 1. Закон соц. порівняння, що виражає суспільні зв'язки міжіндивідами (соц. групами) на основі загальних житейських порівнянь власногорівня життя з рівнем життя інших людей чи якимсь еталоном. Цей закон має великезначення для методології стимулювання: справедлива, посильна для подоланнядистанція формує ефект змагальності, несправедлива – пасивність, негативніемоції, навіть відчай. 2. Закон вільного часу, який полягає в тім, що дляпідвищення ефективності виробничої діяльності держава має виділяти частинусукупного часу в якості вільного. 3. Закон піднесення потреб, що характеризує об'єктивнийхарактер динаміки людських потреб в міру вдосконалення матеріальноговиробництва, зміни умов і способу життя. Піднесення потреб – це їх ушляхетнення,одухотворення. 4. Закон великих чисел, що виражає логіку кількісних змін у соц.системах. Це закон, який відображає зв'язок статистичних показників вибірковоїта генеральної сукупності. Будучи явищами масовими, соц. процеси та дії людейпідпорядковуються статистичним закономірностям.
Особливість соц. законів в тім, що в них чітко простежується об'єктивність.
7. Сутність основних функцій соціології
Функції соц. – це виконання притаманних їй завдань длястворення соц. теорій і концепцій, а також забезпечення соц. розвитку йудосконалення соц. відносин суспільства. Соціологія виконує 2 групи ф-цій:
Гол ф– теор-пізнавальна, яка полягає в тім, що соц разом з ін науками бере активнуучасть у пізнанняі об’єкт реальності, допом з’ясовувати та формувати нові теорі практ уявлення про світ, в якому живе людина, про закономір. розвитку соцвідносин у ньому. Гол завданням соціології, повяз з цією ф є дослідження соцявищ і процесів у комплексі, взаємозв з ін яв і процесами. Результатидосліджень публік, соц матеріали систематизуються – описово-інформ ф. Соц надаєконструктивну допомогу у розв’язанні або прогн розвитку практ проблем, яківиник у різних царинах сусп життя – прикладна аобо прогност-перетв ф. За допсоц досл виявл відхил у розв соц відносин, прогноз негат явища, розробл соцтехнології, сист управл соц проц. Світо-освітня ф – популяризація і поширсучасних наук уявлень та знань про механізми соц процесів (упрвілінські рішенняпов прийматись з урахуван ставлення людей, управлінці оволодіти знаннями,методами соц, навичками їх застосув.) Ідеологічна – соц знання форм соц стильмислення, що дає можливість зрозуміти зв соц явищ і процесів, зрозуміти, якпоєдн Інд і суспільне. Виховна – формув діалект співвідношення загальнолюдських,колект та індив соц інтер і стосунків, які спияють взаємо роз, збереж і розвіндив уподобань, полегшенню взаємодії соц груп і проф.
Головнезавд ф – дати об’єкт знання соц реальності, виявити негат тенденції, передб їхнаслідки, оптимізувати упрвл рішення. Соц має визначити реал умови для оргефект діял людей.
8.Особливості розвитку сучасного укр.суспільства
Причини та шляхи розвитку суспільства. Особливості розвиткуукраїнського суспільства
Розвиток сусп. або перехід від однієї суспільної якості доіншої отримав назву модернізації. Виділяють два види: органічну – промисловареволюція в Англії – (відбувається завдяки ресурсам власного розвитку іпідготовлена внутрішньою еволюцією сусп., починається з культури та освіти),неорганічну (реакція на досягнення більш розвинутих країн, починається з пол.та ек.). Проте сліпе наслідування соц.-екон. моделей розвинутих країн можепривести до формування ірраціонального індустріального сусп. Це спостерігаєтьсяі в Україні, успішна модернізація якої залежить від організаційних зусиль владита потребує широкої соц. опори, для цього потрібен потужний середній клас. Укр.перебуває в стані «посттоталітарного» синдрому. Чим швидше населення зрозуміє іосягне надбане знання щодо сусп. буття і скористається ними з урахуваннямвласних особл., тим більшою є надія, що Укр. ввіллється в світову цивілізацію.Розрізняють декілька типів соц. розв.: еволюційні (поступові зміни) тареволюційні (швидкі та докорінні зміни), прогресивні (перехід від нижчихступенів до вищих) та регресивні (повернення від вищих ступенів до нижчих),імітаційні (запозичення ідей) та інноваційні (впровадження нових ідей). Причинисоціального розвитку: внутрішні та зовнішні.
Сучасне українське сусп. не можна назвати постіндустріальним,адже воно лише формується. Після здобуття незалежності почалася трансформація,формуються різні форми власності (приватна, кооперативна, змішана тощо).Посилюється диференціація сусп., в Україні ще не сформувався стабільний тапотужний середній клас – гарант нормального розвитку сусп. (20%). Для Українихарактерні процеси маргіналізації. Розглядаючи укр суспільство в контекстірізних типологізацій, можна стверджувати, що воно промислове, кероване ззовні,складне, відкрите, демократичне (принаймні декларативно).
9. Особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин
Загальні соц умови існування активно впливають на якостіособистості як об’єкта соціальних взаємозв’язків та їх діяльного суб’єкта.Важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини. У нашомусуспільстві – це перехід до ринкової економіки, співіснування різних формвласності, загострення конкуренції на ринку праці тощо. Соціокультурне життя суспільства,в тому числі політичні та ідеологічні відносини теж виступає компонентом загальнихсоціальних умов, причому культура акумулює традиції, що склалися історично вданому суспільстві. Соц стратифікація та суспільний розподіл праці – це тежважливі елементи, які зумовлюють усі соц відносини. Ще один компонент заг умісн – рівень розв гром с-ва, соц-пол устрій. Отже особистість виступає об’єктомсоціальних відносин, якщо розглядати її з точки зору поведінки людини, якаформується під впливом суспільства та його інститутів, тобто тоді, колиособистість піддається впливу соціуму. Проте полож про те, що поведінка людинисоц детермінована і сама вона є об соц відн становлять лише част проблемивзаємодії люд і сусп. Вплив людини на суспільство передбачає розглядособистості, як суб’єкта суспільних відносин. Це означає, що людинарозглядається, як активно діюча особа, що здатна змінювати та впливати нанавколишнє середовище. Щоб не бути іграшкою у руках соц сил, люд потр умови,насамперед, знання соц процесів, спцільні зусилля об’єднаних у соц спіл людей(пол., ек, соц, дух передумови). З цим повяз проблема соц акт особистості якнеобх передумови зд нею ф-ції суб’єкта сусп відн. Соц акт розгляд у 2хаспектах: перший розгляд якості особсист, зумовлені її прир даними та рисами,що форм у проц вих; другий вих. Із розуміння акт як деякої конкр міри діял-ті.
10. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її ролі всуспільстві
Особистість вивчається соціологією з позиції її соціальнотипових якостей, як суб’єкта соціальних дій. Існує два підходи щодо вивчення івизначення особистості, це спричинено суперечностями в теоріях розвиткуособистості. З точки зору першої кожна особистість формується та розвивається відповіднодо її природних якостей та здібностей, і соціальне оточення при цьому відіграєне дуже значну роль. Представники іншої точки зору повністю спростовуютьприродні, внутрішні якості та здібності людини вважаючи, що особистість – цедеякий продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду. Але слідзазначити, що це два крайні погляди на процес формування особистості, хоча практикасвідчить, що соціальні фактори формування особистості більш значущі. Можнапогодитися з визначенням, яке дав Ядов: «Особистість – це цілісність соціальнихякостей людини, продукт суспільного розвитку та включення індивіда в системусоціальних зв'язків у ході активної діяльності та спілкування». Згідно з цимпоглядом особистість розвивається із біологічного організму виключно завдякирізним видам соціального та культурного досвіду.
В процесі задоволення певних потреб, керуючись певнимицінностями людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей(Мертон, Фрейд, Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементоммеханізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється ізрозігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна рольпотребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікуютьв даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролеваконцепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї неможна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальнихфункцій індивіда, адже як писав Сорокін, – роль може стати соціальною лише занаявності соціальної матриці.
11. Соціологічна структура особистості
2 підходи до аналізу соц стр. особ: нормат і фун-ний. Сутьпершого полягає в тому, що він шукає ті найсуттєвіші ознаки, яким має відповособистість в ідеалі. Серед норм ідеалів особистості: світогляд, дух багатство,мораль. Більш конструктивним вваж ф-ний підхід. 3 ел структури: соцспрямованість особистості (потреби, інт, цін, мотиви), включеність у соцсередов (соц статуси і ролі), життєвий контроль (с-ма жит планів, цілей,активність).
Найзагальнішою спонукою людини до дії є потреба – вн стимул,активність та все те, що забезпечує існування та самозбереження людини. В науціє багато спроб класифікувати потреби, але найвідомішою є класифікація заМаслоу. Він виділив 5 рівнів потреб: фізіологічні; в захисті, безпеці,стабільності; в емоційних зв’язках; в самоповазі, визнанні та повазі з бокуінших; в самореалізації, творчості, та реалізації своїх можливостей.
Тісно повяз з потребами інтерес – усвідомлена потреба.Потреби та інтереси є основою ціннісного ставлення особ до навк світу. Цінності– це надання визначальних соц рис матер та дух явищам. Потреби, інт та цінформ-ють вн спонуки – мотиви діяльності. Саме мотиви надають змісту окремимдіям, цілям, ум їх досягнення.
12. Соціальний статус та соціальна роль особистості
Соціальний статус – це відносне становище чи позиція індивідаабо групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості всистемі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя, та врешті –решт містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, якапроявляється в певних кількісних та якісних показниках (зарплата, нагороди,звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може, або не може збігатися зоцінкою суспільства або соціальної групи. Соціальний статус у значенні норми тасуспільного ідеалу має великі можливості при розв’язанні задач соціалізаціїособистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціальногостатусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить правильнеусвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статусособистості сприймається не правильно, то людина орієнтується на ворожі йогосоціальному оточенню зразки поведінки.
У цьому випадку можна розглянути дві крайності в оцінці свогосоціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов’язані з низькоюпротидією зовнішньому впливу.
Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі, хтойого оточує чекають від нього виконання ролей згідно цих статусів. В процесізадоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушенавиконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Р. Мертон, З. Фрейд,Т. Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементоммеханізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється ізрозігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна рольпотребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікуютьв даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролеваконцепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї неможна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальнихфункцій індивіда, адже як писав Сорокін, – роль може стати соціальною лише занаявності соціальної матриці.
13. Фактори, механізми та агенти соціалізації
Процес засвоєння людиною певної с-ми знань, норм тацінностей, які необх для виконання соц ролей у сусп, наз соц-ю. Це перетвореннябіо індивіда на соц істоту. Роль соц-ї для особистості – це можливість повнішесебе реалізувати, а для сусп – це самовідтвор, бо с-я дає змогу новій генераціїзайняти місце старшого покоління.
Фактори соціалізації: 1 сукупність ролей і статусів, що їхпропонує суспільство людині; 2 Сукупність соц інститутів суспільних організаційсоц спільностей у межах яких індивід виконує свої ролі; 3 Сукупність цінностейнорм, знань, звичок, навиків, якостей, котрі людина набуває, щоб реалізуватисвої ролі; 4 Соц середовище, яке включає соц інститути і технологіївиробництва, відтворення і передачі культурних зв’язків; 5 Конкретні події,соціальні явища і процеси, у які вкл людина.
Механізм соціалізації заклечається в тому, що людині потрібнозасвоїти певну систему знань, норм і цінностей необхідних для нормального життяв соціумі, що оточує її. Для соц-ї х-ні 2 взаємопов'язані процеси: адаптація таінтеріоризація (вкл у вн світ людини соц норм і цінностей). С-я – процес неодностор. Інколи опір проти дотримання певних стандартів може викликати змінусамого процесу с-ї. Люди не завжди соціалізуються у відповідності зочікуваннями, бо індивід грає як пасивну роль (засвоєння досвіду та цін), так іактивну (вироблення для себе орієнтирів). С-я не всесильна, бо існують як біо,так і культ обмеження. Соц-я відб як стихійно, так і цілеспрямовано, під дієюпосередників. За засвоєння норм та цінностей людей відп агенти соц-ї.Первинні: (міжособ відносини) батьки, родичі, друзі тощо. Втор: (соц відн)предс адм, внз, школи, поліція, ЗМІ.
2 етапи соц-ї: перший етап – первинна соціалізація, другий – вториннасоціалізація. На етапі первинної соціалізації дитина засвоює соціальні норми,знання, цінності, поступово входить у певну культуру. На етапі вторинноїсоціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїйжиттєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоюєнові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалюєвиконання своїх ролей. Процес соціалізації охоплює все життя, соціалізаціядорослих суттєво відрізняється від соціалізації дітей. в дорослих соціалізаціяспрямована на зміну поведінки в новій ситуації, а у дітей – на формуванніціннісних орієнтацій. Дорослі, що спираються на досвід здатні оцінити норми ісприймати їх критично, а діти в змозі лише їх засвоїти. Дорослі набувають навичок,а соціалізація дітей пов’язана з мотивацією.
Виділяютьі стадії соціалізації особи: дотрудову (період життя людини до трудовоїдіяльності), трудову (період активної трудової діяльності людини) іпіслятрудову (період, що починається з припиненням активної трудової діяльностілюдини і до кінця її життя).
Механізм соціалізаціїособи – поєднання чинників, що характеризують умови соціального середовища, зчинниками, які характеризують індивіда: Засвоєння особою мови соціальноїспільності; Способи і методи мислення, властиві особі; Форми раціональності тапочуттів; Прийняття особою норм, цінностей, традицій, методів діяльності Системанавчання та виховання.
14.Сутність соціальних технологій, їх роль вуправліннісоціальними процесами.
Складовими механізму соц управління, окрім планування,проектування, прогнозування, є також соц іол методи управління соц процесами –соц діагностика, соц технології, моделювання тощо. Метою соц технологій єпрактичне засвоєння, реалізація со резервів через оптимізацію управління соцпроцесами. Соціальна технологія – це сукупність операцій, що передбачаютьвикористання керівником чи управлінським органом чітко визначених прийомів,заходів, дій для вирішення різних проблем у трудовому колективі та управлінняйого розвитком, тобто досягнення певного соц результату. Застосування соц тех.зв’язане з опрацюванням певних принципів розвитку, ф-ня відповідних соцпроцесів і використання ефективних методів впливу на них. Процедура – сук дій,операцій, за доп яких здійснюється процес, що відбиває суть технології. Класичнамодель соціальної технології включає такі процедури: Формування мети Прийняттярішень Організація соціальної дії Аналіз результатів
Важливим у такому підході є те, що у процесі соціальногоуправління застосовується технологічний принцип: процес поділяється на складові– операції, які детально описуються.
Структура соціальної технології включає три складові: 1 Характеристикамети, завдань і основних положень технології 2 Перелік технологічних операцій 3Додаток: зміст основних документів, інформаційні таблиці та інші необхідні дляреалізації технології матеріали. Розробляючи соц тех., слід дотримуватися принципів:багаторівневого аналізу, ціле визначення, комплексності, адресності.
Найбільш вагомими у вітчизняній практиці є технології з такихпитань: робота з робітниками, що звільняються, управління адаптацією новихробітників, профілактика порушень трудової та громадської дисципліни,професійна орієнтація робітників, формування резерву і вибори керівників,організація гнучкого режиму роботи, вивчення і поліпшення міжособистих відносину колективі та деякі інші.
15. Експеримент, його види. Призначення соц. експерименту
Соц. експеримент – метод збирання інформації про характері специфіку змін показників діяльності та поведінки працівників під впливомзаданих і керованих чинників; зміна соц. дійсності з метою її дослідження. Йогопроводять з метою перевірки дійовості запроваджуваних форм життєдіяльностітрудового колективу, перевірки нових засобів управління розвитком соціальнихпроцесів, реальності здійснення та ефективності запропонованих заходів,розроблених на основі теоретичних ідей та досвіду інших колективів стосовноконкретних виробничих умов. Соціальний експеримент як елемент дослідження йуправління має дві взаємозв'язані функції: прикладну – досягненняефекту в практично-перетворювальній діяльності та теоретичну – перевірканаукових гіпотез, тобто вивчення функціонування і розвитку соціальних процесів.Соціальні експерименти за характером об'єкта і предмета дослідження поділяютьна соціальні, економічні (господарські), правові, педагогічні, психологічні,естетичні. Соціальний експеримент складається з кількох етапів: збиранняемпіричних даних, визначення вихідного стану досліджуваного об'єкта, виявленнятенденцій його розвитку, розробка теоретичних концепцій та умов експериментування,створення експериментальної ситуації, контроль і спостереження за перебігомекспериментальної ситуації, визначення й аналіз підсумків експерименту,запровадження висновків експерименту в життя. Позитивним у соціальномуексперименті є те, що дослідник у ньому займає активну позицію. Створюючи певніумови, він має можливість повніше враховувати визначальні чинники, чітковизначати їхній вплив на об'єкт дослідження; змінюючи послідовно одну умову ізалишаючи без зміни інші, він може з'ясовувати причини і зміни соціальних явищ;багаторазово повторюючи дослід, накопичувати кількісні характеристики, за якимиможна робити висновки про типовість чи випадковість соціальних явищ. Негативниму використанні соціального експерименту є те, що спеціально створені умовиможуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.
16. Тестування, його призначення. Види тестів
Тест – завдання стандартної форми словесного характеру чи увигляді спеціального малюнка. Тестування – експериментальний метод психодіагностики.Обов’язкові компоненти тесту: – стандартна інструкція щодо мети і правилвиконання завдання; – ключ шкалування, що вказує, яку характеристику,вимірювану якісну особливість тестованого розкриває кожний із пунктів завдання; –ключ кодування, який визначає кількість балів за кожний варіант відповіді; ключінтерпретації одержаного індексу, що визначає норми, з якими порівнюєтьсярезультат, показаний тестованим. Мета–визначити наявність чи брак уже відомихсоціально-психологічних особливостей у особистості, що досліджується. Тест маєзабезпечити об'єктивне порівняння між собою досліджуваних, тобто визначити,якою мірою вони відповідають установленим стандартам. Тести класифікують зарізними ознаками. За цільовим призначенням їх поділяють на такі види: – проективні,що дають змогу визначити наявність певних соціально-психологічних якостей упевної людини. Вони складаються з певних стимулів, реагуючи на які, людинавиявляє притаманні їй якості; – оцінні, що забезпечують відноснівиміри здатностей, рівня розвитку соціально-психологічних властивостей(пам'яті, мислення), що визначають успіх трудової діяльності; – професійні,що виявляють ступінь готовності до певної діяльності, тобто рівень засвоєннязнань і навичок, необхідних для якоїсь професійної діяльності. За предметомдослідження розрізняють загальні особистісні, за допомогою якихфіксують певну цілісність психічних властивостей особи; спеціальніособистісні тести, призначені для діагностики тієї чи іншої риси,характеристики, властивості суб'єкта (наприклад, розумового розвитку,професійних здібностей, рівня загальної відповідальності, самоконтролю тощо); групові,які забезпечують діагностику групових психологічних процесів – рівнязгуртованості груп і колективів, особливостей групового соціально-психологічногоклімату, міжособистісного сприйняття.