Зміст контрольної роботи
1. Теоретичне питання. Соціологія груп:історія розвитку та сучасна проблематика (№20)
1.1. Суть соціальних спільностей
1.2. Різноманітність спільностей
1.3. Соціальна група: внутрішні зв'язки
1.4. Соціальна структура суспільства- методологічні принципи і проблематика
Висновок
2. Практичне завдання
Список використаноїлітератури
1.Теоретичне питання. Соціологія груп: історія розвитку тасучасна проблематика
Актуальність темивизначається трьома позиціями: по-перше, тим, що традиційні уявлення просоціальну структуру нашого суспільства виявилися неспроможними ні втеоретичному, ні в практичному відношенні, що зумовило кардинальні зміни упідході до аналізу процесів, які відбуваються у цій сфері. По-друге, дляефективного керівництва процесами оновлення суспільства треба чітко знати, які класи,верстви, групи виграють або програють від тих чи інших реформ. Для цьогонеобхідно мати адекватну уяву про соціальну структуру суспільства, про формуючіїї елементи та зв'язки. По-третє, без чіткого розуміння суті татенденцій розвитку соціальної структури не можна ефективно здійснюватиекономічну, соціальну, культурну політику, яка за своєю суттю є діяльністю порегулюванню відносин між окремими елементами соціальної структури з приводувлади.
Ленінськіметодологічні принципи аналізу соціальної структури за сучасних умов виявилисязначною мірою неправильними; формула «2+1», що склалася на основі цихпринципів, не відповідає об'єктивним реаліям суспільного життя. У нашомусуспільстві відбувається очевидний процес поглиблення диференціації, посиленнясоціальної поляризації й навіть конфронтації окремих соціальних груп. Водночасвідбувається рух до посилення соціальної справедливості, на територіїколишнього СРСР зростає схильність до соціального протистояння. Необхідністьзапобігання соціальним катаклізмам вимагає чіткої наукової розробки питаньстановлення і розвитку соціальної структури нової суспільної системи.
1.1Суть соціальнихспільностей
Соціальнаспільність — відносно стійке об'єднання людей, що сформувалося історично заспільними інтересами, які перебувають у взаємодії, надають один одному допомогув досягненні особистої мети і реалізації особистих і спільних потреб таінтересів. Соціальні спільності людей відрізняються за роллю і місцем в системісоціальних зв'язків історично певного суспільства. Потреба і солідарністьвзаємодії людей, координації їх спільних дій і обумовлюють відносини міжлюдьми.
Як же людиутворюють, формують ті або інші соціальні спільності, верстви, групи? Всуспільстві індивіди відрізняються один від одного багатьма соціальнимихарактеристиками: професією, характером праці, ставленням до власності,розмірами прибутку та ін. Відрізняються індивіди один від одного і здібністюрозумовою, темпераментом характеру, поведінкою, вихованістю та ін.Характеристику досить чітко і точно кількісно, якісно і порівняльно визначаютьсоціальні спільності: робітники, селяни, вчені, кооператори,військовослужбовці, студенти, пенсіонери та ін. Чи об'єднані між собою такілюди в якісь певні соціальні спільності, верстви? Якщо говорити про формальнеоб'єднання, як буває в політичних партіях, то ні, якщо ж говорити про реальнеоб'єктивне об'єднання людей та їх становище в суспільстві, то — безперечно. Всоціальні спільності, верстви, стани людей об'єднують соціальні інтереси, щостановлять реальні причини їх дій, звершень і формують інтереси у членів різнихсоціальних спільностей, верств у зв'язку з їх відмінністю у становищі І ролі всуспільному житті. Соціальні інтереси спільності, групи, формуючись на основіІндивідуальних інтересів її членів, не зводяться до суми індивідуальнихінтересів, тому що в процесі соціальної взаємодії індивідів відбуваєтьсяформування колективного інтересу як цілого, що відображає уже спільні рисисоціального становища-окремих індивідів. Соціальний інтерес соціальної спільності,верстви, групи завжди спрямований на збереження або зміни їх становища всуспільстві. Виділяються основні види соціальних спільностей людей; по-перше,соціально-станові спільності людей — класи, соціальні верстви, соціальні групита ін.; по-друге, національно-етнічні; по-третє, трудові колективи(соціально-професійні об'єднання, групи та ін.); по-четверте, сім'я(соціально-демографічні) групи, соціально-територіальні (поселенські) групи таін.
Природно, вспільність об'єднуються люди, які мають схожі, однакові функції і обумовленіними, статуси соціальних ролей, культурні запити, етнічні ознаки та ін.Соціальна спільність має особливості: по-перше, спільність перебуває впостійному розвитку зазнаючи змін, самовідновлення, по-друге, для спільності характернийпевний набір соціальних цінностей, інтересів, норм, що регулюють взаємодію;по-третє, спільність відіграє в суспільстві певну, свою роль, мас ролевуструктуру. Прагнення до переваг солідарності, об'єднання зусиль частіше ілежить в основі соціальної спільності, індивіди, які утворили спільності,якісно підвищують ефективність своїх індивідуальних дій, здатність довдосконалення своїх інтересів, виживання. Так, мобільною, активною силою,здатною ефективно розвивати культуру, економіку та ін. виступають індивідиоднієї етнічності, об'єднанні в націю, сповнені єдиною національною ідеєю ірозвинутим почуттям національної самосвідомості, організовані політично в єдинунаціональну державу. І навпаки. Відставання розвитку спільності, солідарнихзв'язків між представниками того або іншого етносу посилюють небезпеку втратиетнічної самобутності, угасання національної культури, державності та ін.Україна, що перебувай в глибокій економічній, соціальній, політичній кризі,шукає різні шляхи виходу з кризового становища. Та біда в тому, що економічніреформи, формування державності здійснюються зверху, без широкої підтримкинизів. Загальнонаціональна українська ідея, суть якої полягає в реформуваннісуспільства економічно, політично, культурно і соціально не оволоділа всімнаселенням України і пропоновані зверху реформи повисають в повітрі, інодівзагалі не знаходять всебічної підтримки низів. Від ефекту солідарності, щонадається індивіду спільністю, залежить і стійкість соціальних зв'язків успільності. Звичайно ж, ефект може бути явним, очевидним або скритим, зовнішньоне проявляться для індивіда, не може проявлятися досить швидко, а може іпроявлятись через певний проміжок часу та ін. Але наскільки винагородженняпозитивного ефекту участі індивідів і спільності перевищує витрати, плату закоординацію зусиль індивідів, за їх готовність жертвувати в окремих випадкахсвоїми прямими інтересами, залишаються головними критеріями результативності істійкості будь-якої спільності. Проте ні в якій мірі не можна ставити підсумнів необхідність самої по собі координації зусиль між індивідами, участі їхв спільностях, індивідуальну доцільність формування соціальних спільностей. Уіндивідів в межах спільності виникає ціле коло намірів, ідей, зобов'язань,сподівань, що прямо з його особистими потребами не зв'язані, але виражають тімоменти, що забезпечують ефективніше функціонування спільності як соціальногооб'єднання.
1.2Різноманітність спільностей
Щорічно в Україніпублікуються статистичні дані про те, що стільки-то є робітників, селян,студентської молоді, стільки-то фермерів, кооператорів, бізнесменів та ін.Часто дані свідчать про чисельність тієї або іншої соціальної спільності,соціальної верстви, професійної групи ти ін. Та справа в тому, що статистика невизначає соціальних спільностей, їх чисельність, а більше, на думку польськогосоціолога Яна Щепанського, виділяє якусь безліч, тобто людей за якоюсь спільноюознакою, наявністю між людьми соціальних зв'язків. Розрізняють і соціальнікатегорії: професійні, вікові, майнові та ін. Але під соціальною спільністюрозуміють лише групи людей, об'єднані соціальним зв'язком. Якщо ж урахувати, щосоціальні групи формуються на базі певних об'єктивних обставин, то належністьдо соціальної групи зв'язана з об'єктивним становищем людей в системісоціальних зв'язків, здійсненням певних соціальних ролей. Важливими вихіднимисоціальними спільностями є національно-етнічні об'єднання, які виникають наґрунті спільності історико-географічного походження культури, і демографічні,зв'язані з соціально-біологічною природою людини. З розвитком суспільствапоявляються спільності, зв'язані з диференціацією трудової діяльності, ізспецифікою соціально-економічного становища, розвитком поселенських об'єднань,спільностей. Якщо ж існують переважно два типи зв'язку: соціальні контакти тасоціальні взаємодії, то можна виділити і два основних типи соціальнихспільностей. Існують і інші соціальні об'єднання: соціальна верства, соціальнагрупа та ін.
1.3Соціальна група:внутрішнізв'язки
Становленнясоціальної спільності — групи тривалий і складний процес її визрівання, щозв'язаний з усвідомленням свого становища, спільності інтересів, цінностей,формуванням групової свідомості та норм поведінка. Група стає соціально зрілоютоді, коли усвідомлюй свої інтереси, цінності, формує норми, мета і завданнядіяльності. Саме усвідомлення інтересів перетворює групу людей в самостійнийсуб'єкт соціальної дії. Соціальній групі як типу соціальної спільності властивіосновні, важливі ознаки. Однією з важливих ознак в групі є взаємодія ірегуляція інтересів, цінностей, потреб і самих дій по їх реалізації, щовідрізняється багатошаровістю, багатоманітністю.
Візьмемостудентську групу, парний особистий зв'язок з однокурсниками, що виникає взв'язку із взаємною залежністю один від одного. Значущість зв'язку, вчинку, діїіншого студента оцінюється з точки зору того, як вони впливають на вирішенняособистих проблем студента. Зовнішній парний особистий зв'язок з колегою ізстудентської групи, в тому числі надання допомоги, оцінки його дії з точки зорузміцнення престижу студентської групи та ін., хоча той або інший вчинок колегиіз студентської групи може ніяк не вплинути на вирішення особистої мети інших,але вони оцінюють вчинок, надають допомогу, орієнтуючись на користь або шкоду,що їх здобуває студентська група. Ставлення (реакція, оцінка) до взаємодії міждвома студентами може бути різне. Так, один студент підвів іншого: обіцявпопрацювати разом, та забув про обіцянку. На інших студентах це ніяк невідбилось, не позначилось. Але буває ставлення до взаємодії студентів в групі зточки зору функціонування студентської групи. зміцнення її позицій, спільнихдосягнень тієї чи іншої мети, здійснення тих чи інших потреб та ін. «Якщо невиконав обіцянки, підвів не тільки колегу студента, а й всю студентську групу».Це вже соціальна взаємодія, а не особисті взаємовідносини між окремимистудентами та ін.
Звичайно,своєрідність зв'язків в тому, що встановлюються і розвиваються зв'язки з метоюзбереження тих умов, тих переваг, що закладені в координації взаємодопомоги таін. В спільності людей виникає складне переплетіння зв'язків, відносин. У життібуває по-різному, виникає спектр залежностей та зв'язків, що іноді не тількибезпосередньо «зав'язані» на особистих потребах і меті, скільки на необхідностізміцнення позицій спільності, забезпечення умов функціонування спільності. Всоціальній групі виникають і специфічні моменти духовної регуляції соціальнихзв'язків. Для об'єднаних в соціальні групи людей характерна єдність провідних духовнихрегуляторів: цінностей, норм, принципів поведінки. Подібність, співпаданнясистеми цінностей стає умовою і результатом стійкості, міцності внутрішніхзв'язків між членами соціальної групи. Особливу роль відіграють і цінностісоціальної солідарності (взаємна підтримка, узгодженість дій, співробітництво,координація, взаємодопомога та ін. (В соціальній групі особа дивиться на себеочима колективу, а в основі самооцінки лежать не просто цінності, потреби,принципи поведінки, а колективна думка, визнання заслуг і помилок колективом таін. Ознаками реальної групи є також самоідентифікація з певною спільністю ісприйняття групи як якісно певної цілісності з іншими. Особливо важливі ознакиполягають у спільному відстоюванні інтересів, створенні самостійних організаційструктур. У суспільстві завжди існує безліч соціальних груп, які відрізняютьсяоб'єктивно за своїм положенням у системі соціальних зв'язків, тобто завждиіснує соціальна нерівність. Зв'язки взаємної допомоги, «координації»,солідарності в межах соціальної групи, інституалізуються, набуваютьпередбачливого, управляючого характеру. Виникають певні соціальні фактори, щозабезпечують стійкість групи, її мобільність, здатність ефективно і надійновирішувати завдання, проблеми, що об'єднують індивідів у соціальну групу.Особливості взаємодії людей в соціальних групах стосуються уже розвинутих. Алезавжди є етап, коли починає формуватися система взаємодій.
1.4Соціальна структура суспільства — методологічні принципи і проблематика
Під соціальноюструктурою суспільства соціологи розуміють сукупність взаємопов'язаних міжсобою й упорядкованих щодо одна одної стабільних спільностей людей — соціальнихгруп, певний порядок їх взаємозв'язку і взаємодії.
До недавньогочасу уява про соціальну структуру радянського суспільства формувалася тільки наоснові офіційної марксистсько-ленінської ідеології, яка в цьому питаннівиходила винятково з ленінських класотворних ознак. Нині перевага у справівивчення соціальної структури все більше віддається теорії соціальної стратифікації,засновниками якої були М.Вебер і П.Сорокін. Вона активно розробляється якзахідними соціологами (Т.Парсонс, К.Девіс, У.Мур), так і вченими країн СНД(Т.Л.Заславська, Р.В.Ривкіна, О.І.Шкаратан та ін.).
Загальні тавідмінні риси двох методологічних підходів до аналізу соціальної структуритакі:
Ленінські класотворні ознаки
Критерії виділення соціальних груп за теорією соціальної стратифікації Соціальні групи різняться між собою: за місцем у системі суспільного виробництва, яка складалася історично за становищем, яке вони займають у системі соціальних нерівностей даного суспільства Чим визначається це місце-становище? Ставленням до засобів виробництва Становищем груп у системі володіння владою Характером і змістом праці (роллю в суспільній організації праці) Рівнем прибутку Способами й розмірами одержуваних прибутків
Рівнем престижу тієї чи іншої
соціальної групи, її соціальним статусом Можливостями одного класу при своюнати працю іншого класу Рівнем ЇЇ освіти
Чи є порочність упануючій до останнього часу офіційній доктрині соціальної структури радянськогосуспільства, в основі якої лежать ленінські класотворні ознаки? Так,безперечно.
1. Починаючиз 30-х років фактично «не працював» показник ставлення до власності,бо вона була монополізована, повністю одержавлена, що призвело до декласуванняробітничого класу і селянства, появи маргінальних верств і спотвореннясоціальної структури, в якій практично були відсутні суб'єкти праці, а пануючестановище займали люмпени. У зв'язку з цим соціально-класовою основоюрадянської влади стали не робітничий клас і колгоспне селянство, якстверджувалося офіційно ідеологією, а певні бюрократизовані верстви апаратууправління.
2. Уленінських класотворних ознаках виділені соціально-економічні, первинні критеріїі повністю відсутні похідні, вторинні (престиж, рівень освіченості, культуритощо).У ленінських трактовках відбилася політична культура класовоїконфронтації, яка сприяла відриву від життя, нечіткості соціальноїдиференціації. Обмежені критерії соціальної диференціації, зведені до двохвидів — ставлення до засобів виробництва і характеру праці, — породили хибкуформулу «2 + 1» (два класи й один соціальний прошарок),гіпертрофовану Сталіним і неспроможну дати справжню уяву про соціальнуструктуру. Вона не дозволяла одержати уявлення про соціальну структуру яквертикальну, акцентувала увагу на зближенні цих головних елементів, затіняючисоціальну не рівність, соціальні дистанції, що відокремлювали одні групи відінших у просторі соціальних благ — влади, власності, прибутку, престижу.
3. Вофіційній радянській доктрині була надзвичайно перекручена уява про критеріїсоціальної мобільності: формувалась утопічна уява про повну рівність шансівусіх і кожного на соціальне просування незалежно від походження, національності,партійності, що не відповідало реальній дійсності. Взаємовідносини між класами,соціальними верствами й групами трактувалися як безконфліктні, гармонійні,засновані на єдності інтересів. На цій підставі стверджувалася ідея рухусуспільства до соціальної однорідності. Дана ідея виключала можливістьвиникнення нових соціальних груп і поглиблення соціальної диференціації, щопризводить до штучного спотворення об'єктивних тенденцій у розвиткусуспільства.
4. Урезультаті таких методологічних підходів були завуальовані, приховані багаторис реальної соціальної структури і передусім номенклатурний кадровий механізм,що відтворював потрібну офіційній ідеології структуру й одночасно управляв їїдинамікою в інтересах бюрократичного класу правителів і забезпечення сталої особистоїдиктатури шляхом експлуатації комуністичної ідеології, престиж якої середнаселення був величезним.
Таким чином,вирівнювання та однорідність, ліквідація існуючих відмінностей між соціальнимигрупами — це ті соціальні орієнтири, що висувалися як програмні, відповідніідеї соціальної справедливості та рівності. Однак соціальна рівність правпривілеїв, рівність можливостей — це одне, а однорідність складу населення —зовсім інше. Перше — прогресивне, друге — згубне для суспільства, бо підриваєстимули активності.
Реалізація ідеїсоціальної однорідності вимагала створення могутнього соціального механізмурегулювання соціальної структури суспільства, до якого належать такі елементи:
-знищення певних соціальних груп (куркульство, буржуазна інтелігенція);
-ліквідація багатьох економічних ролей, небезпечних для повногоодержавлення економіки (підприємці, торговці, комерсанти, кооператори);
-створення системи номенклатури — суворого відбору керівних кадрів зазаданими зверху критеріями відбору, здійснюваного закритими кадровими службами,які безпосередньо замикаються на партійні органи влади;
-ідеологічна обробка мас, формування вигідних адміністративних систем,лозунгів і міфів, спрямованих на укорінення в свідомості ілюзорних, утопічнихсоціальних уявлень про суспільство, в якому вони проживають.
Звичайно, цестало результатом свідомого, спрямованого перекручування ленінськоїметодології, її догматичного гіпертрофованого трактування. І все ж в основідоктрини лежали ленінські класотворні ознаки.
Чи значить це, щотеорія соціальної стратифікації, що ґрунтується на таких критеріях виділенняелементів соціальної структури, як престиж, освіта, рівень прибутків,причетність до влади, може служити нині бездоганним методологічним ключем до вивченнясоціальної структури? Ні! І ця теорія не позбавлена недоліків, не є абсолютнодосконалою.
Престиж, яквідомо, є лише відображенням у суспільній свідомості реальногосоціально-економічного становища соціальних і професійних груп у суспільстві. Астановище визначається відношенням до власності, характером і змістом праці.Саме вони визначають соціальний статус будь-якої соціальної верстви ібезпосередньо людини в ієрархічній структурі.
Розмір прибутку,безумовно, важливий соціальний критерій, що пояснює відмінності в умовах життяокремих верств суспільства, в рівні їх матеріального добробуту, їх економічних,політичних і духовних інтересах. Однак у відриві від його джерел прибуток сампо собі мало що пояснює. Більш чітким критерієм служить не прибуток як такий, аспосіб його одержання (особистий заробіток, прибуток на вкладений капітал,допомога благодійних фондів тощо). Те ж саме можна сказати про критеріїволодіння владою, ступінь якої необхідно визначити без органічного зв'язку ізсоціально-економічними відносинами.
Сучасні суспільнісистеми, що мають тенденцію до ускладнення своїх структур, вимагають принциповонових методологічних підходів, які дозволяють чіткіше фіксувати процеси, щовідбуваються в суспільстві. Нині безперечний лише висновок про те, що соціальнаструктура суспільства не є раз і назавжди даною, а являє собою динамічне ціле,якому притаманний емерджентний характер, є породженням складних закономірностейрозвитку системи, взаємодії елементів, що її складають. Соціологи стверджують,що дати єдину сукупність належності до будь-якої страти практично неможливо,але в суспільстві завжди присутні три стратифікаційні структури: економічна,професійна та політична і вони виступають як визначальні засади суспільноїдиференціації. Основою стратифікаційної структури завжди є природна тасоціальна нерівність людей, яка визначається рівнем відношення до власності,політичної влади та соціальною престижністю в конкретному суспільстві.
Основні елементисоціальної структури, їх характерні риси та тенденції розвитку. При вивченнісоціальної структури західні соціологи найчастіше використовують вертикальнустратифікацію із семи верств:
1. вищийклас професіоналів, адміністраторів;
2. технічніспеціалісти середнього рівня;
3. комерційнийклас;
4. дрібнабуржуазія;
5. техніки йробітники, які здійснюють керівні функції;
6. кваліфікованіробітники;
7. робітники,що не мають спеціальної кваліфікації.
В основі цієїградації лежить так званий об'єктивний підхід, який є передумовою поширення взахідній соціології поділу суспільства на страти за їх соціально-економічнимстатусом.
Багатоваріантність власності, що складається нині в Україні і в країнах СНД, недозволяє залишатися на позиціях формули «2 + 1» навіть найзавзятішимїї прихильникам. Очевидно, що в нашому суспільстві виразніше проявляєтьсятенденція до поглиблення соціальної диференціації, до зміни соціального статусубагатьох соціальних груп. Відбувається процес становлення нового типусоціальної структури.
Не можна непогодитися з П.Сорокіним, який стверджує, що від типу соціальної структуризалежить динаміка суспільства взагалі. Відомо, що тип соціальної структуридореволюційної Росії визначив характер соціальної революції. Тип соціальноїструктури колишнього СРСР 30-50-х років визначив такі деформації соціалізму, яккульт особи, монополізм влади, відчуження від суспільної праці, політичногожиття тощо. Тип соціальної структури, що складається нині в Україні, масвизначити подальший хід розвитку українського суспільства.
Це не означає, щосоціальна структура — єдиний соціальний регулятор еволюції суспільства.Величезна динамічна сила притаманна інституціональним регуляторам — політиці,культурі, ідеології, науці, освіті. Але всі вони (як і територіальні регуляториі фактори добробуту) діють через активність соціальних груп, яка детермінуєтьсяїї місцем у соціальній структурі суспільства.
Це дає підставувважати, що соціальна структура є головним регулятором соціальної динаміки вцілому, включаючи й розвиток економіки. Це природно, адже соціальна структура —це самі люди, організовані в різного роду групи. Вони відіграють у системіекономічних відносин ті соціальні ролі, яких вимагає економіка: партійнихлідерів, господарських керівників, державних діячів, інженерно-технічнихпрацівників, робітників, селян, вчителів та ін.
Типи соціальнихструктур визначаються характером суспільно-економічної системи, в межах якоїдана система функціонує. І якщо суспільство переживає процес соціального зламу,стан перехідного періоду, то кардинальні, якісні зміни в соціальній структурістають неминучими. Вони й реформують економічну, політичну і духовну сферижиттєдіяльності суспільства, значною мірою самі визначають їх. Саме ці процесиспостерігаються на території колишнього СРСР.
Основні тенденціїперетворень соціально-класової структури в нашому суспільстві характеризуютьсяпосиленням позицій ринкової економіки, зростанням числа зайнятих у приватномусекторі і бізнес-діяльності, особливо молоді та студентства, поглибленнямсоціальної диференціації, появою принципово нових соціальних груп (фермерів,підприємців, банкірів тощо), зміною соціальної структури, соціальнихпріоритетів.
Протягом багатьохдесятиріч зусилля вчених-суспільство-знавців були спрямовані на теоретичне обґрунтуванняміфу про провідну роль робітничого класу в розвитку радянського суспільствазавдяки його становищу в системі соціалістичного виробництва, політичномудосвіду, високій свідомості й організованості, трудовій та політичнійактивності.
Данісоціологічних досліджень свідчать, що лише третина опитуваних вважає себегосподарем виробництва на своєму робочому місці (на рівні дільниць — 34%, цехів— 1-2%, підприємств — 0,5-1%). Як видно, почуття господаря більш-меншпроявляється у сфері безпосереднього прикладання праці і практично зникає, колийдеться про верхні «поверхи» підприємства. Одержані дані свідчать іпро те, що робітники, звільняючись від ідеологічного гнітукомандно-адміністративного механізму, все менш плекають ілюзію щодо свогореального місця в системі виробничих відносин, що складаються.
Аналіз відповідейна питання про взаємовідносини робітників і управлінського персоналу зафіксувавпочаток краху ще одного міфу казарменого соціалізму — про творчу співдружністьробітничого класу і технічної інтелігенції, Обстеження виявило реальнеіснування «двох світів» — «роботяг» і«начальників», відносини між якими далекі від партнерських. Тільки40-45% респондентів відзначили, що до їх думки прислуховуються бригадири імайстри, 20-25% — начальники змін і дільниць, 10-13% — начальники цехів і лише2—3% — провідні спеціалісти й представники адміністрації; 25-30% не маютьсумніву щодо того, що «з думкою робітників на підприємстві не рахуєтьсяніхто».
На підставірезультатів опитувань можна зробити висновок, що робітники в сучасних умовах щене готові до активної участі в управлінні. Багато з них просто не відчуваютьпотреби ні в правах, ні в відповідальності за виробництво. На запитання про те,чи вносили робітники конкретні пропозиції для поліпшення організаціївиробничого і суспільного життя колективу в останні два-три роки, лише 10-12%опитуваних відповіли ствердно. Тривогу в суспільстві викликає те, що апатія ірозчарування серед робітників посилюються. Лише 5-6% респондентів мають намірспівробітничати з адміністрацією у вирішенні загальних завдань; значна їх частинаміцно зберігає рецидиви застійних років — утриманські настрої, безладність,низьку правову культуру.
Подібніхарактеристики можна сформулювати і щодо інших соціальних груп, що переживаютьна даному етапі болісне прозріння і шукають оптимальних шляхів оновлення.
Таким чином, якщов країнах Заходу превалюючим є процес інтеграції соціальної структури(розмиваються відмінності щодо ролі суспільної організації праці, змінюєтьсясоціальний і професійно-кваліфікаційний рівень працівників сільськогосподарськоговиробництва, відбувається становлення середнього класу, як найбільш вагомогофактора стабільності ієрархічної структури), то в посткомуністичних країнахпоряд з процесами інтеграції, що виникають об'єктивно під впливомнауково-технічного прогресу, значно виразніше проявляється поглибленнядиференціації і навіть поляризації соціальних груп, вимивання середніхпрошарків, посилення соціальної напруженості в соціально-класовому,соціально-етнічному і в соціально-демографічному відношеннях. Найважливіші наслідкицієї тенденції — зростаюча деструктуризація та дестратифікація частинекономічно активного населення, пов'язаного з державною власністю. У цих людейзростає занепокоєність, відчуття соціальної деградації, втрата соціальноїсамоідентифікації на підставі нечітких економічних інтересів. Це впливає насоціальне почуття даної категорії населення, яка включає робітничий клас,селянство й інтелігенцію. Відбувається люмпенізація, маргіналізація цихсоціальних груп з усіма випливаючими звідси економічними, політичними таморальними наслідками. Складність полягає також у тому, що соціальна структурарадянського суспільства — продукт не тільки 70-річної, а й всієї йогобагатовікової історії. Нині оновлення зазначеної структури ускладнюєтьсянеобхідністю подолання недоліків, що нагромаджувалися в ній віками. Шлях довиправлення складний і довготривалий. Його пошук потребує глибокого знання йрозуміння законів розвитку соціальної структури, формування нових соціальнихвідносин.
Висновок
В сучасномусуспільстві функціонує безліч соціальних груп. Соціальна верства, група, тобтолюди між якими здійснюються певні контакти, спілкування, є спільні Інтереси,потреби, цінності, мета. Спільність, в основі якої лежать зв'язки типувзаємодії з приводу об'єднання, солідарності, узгодженості спільних зусильстановлять соціальну групу. Безліч соціальних груп в суспільстві обумовленарізноманітністю ознак вирішуваних ними завдань і проблем. Адже об'єднують людейв спільності професійні інтереси, релігія, етнічні ознаки та ін. Соціальнігрупи розрізняються між собою і іншими ознаками, особливостями, властивостями.Так, є соціальні групи, для яких характерна наявність безпосередніх особистихвзаємодій, контактів. Бувають малі і великі соціальні групи (класові,територіальні, національні) спільності, формальні та неформальні. Виділяютьсясеред соціальних груп і за метою, тобто групи навмисно створені, сформовані длявирішення тієї або іншої групової єдиної мети. Мета може бути господарська(підприємство, комплекс, цех та ін.), науково-дослідницька (науково-досліднийінститут, лабораторія, конструкторське бюро та ін.), політична (політичнапартія, суспільно-політичні рухи та ін.), освітня та ін. Наявність більш абоменш жорсткої системи взаємних прав і обов'язків учасників соціальної групи,контролю за додержанням зобов’язань, угод, поділ функцій, статусів і ролейучасників спільності і обумовлює навмисність створення за метою конкретних таінших соціальних груп.
Нині вукраїнському постсоціалістинному суспільстві відбуваються активні процесипоглиблення соціальної диференціації і посилення поляризації соціальних груп.Змінюється соціальний статус багатьох з них, відбувається становлення новоготипу соціальної структури. її вивчення з позицій вчорашніх уявлень, в основіяких лежить ленінська методологія класів, не можливе. Цьому більше сприяєтеорія соціальної стратифікації, яка активно розробляється як західними, так Івітчизняними вченими. Але й вона не позбавлена недоліків, не є абсолютнодосконалою. Сучасні соціальні системи мають тенденцію до ускладнення своїхструктур, що вимагає розробки нових методологічних підходів до їх вивчення.
2. Практическое задание
Анализ социологическогоисследования
В.Д. Патрушев, Г.П. Бессокирная«Динамика основных ценностей повседневной деятельности и мотивов труда московскихрабочих в 1990-е годы» // Социологические исследования. — 2003. — №4. — с.72-84
Тема исследования:«Динамика основных ценностей повседневной деятельности и мотивов трудамосковских рабочих в 1990-е годы».
Ценности жизни, мотивыдеятельности и ценностные ориентации привлекают в последние годы все большеевнимание социологов нашей страны. Имеется достаточно большое число публикаций,посвященных этой проблеме. Однако накопленный эмпирический материал оченьразнороден и мало сопоставим, поскольку получен социологами, работающими вразных направлениях, в исследованиях с разными целями и задачами. А между темпроблема изучения динамики ценностей жизни, ценностных ориентации людей имотивов их деятельности приобретает большое значение: смена общественногостроя, произошедшая на протяжении 90-х годов, привела к изменению условий жизнии труда, интересов различных групп населения. Представление об этих измененияхзначимо не только в теоретическом плане, но и для корректировки социальной политики.
В статье предпринимаетсяпопытка выявить изменения места труда в составе ценностей повседневнойдеятельности, а также в мотивах труда московских рабочих в период с 1990 по2000 гг. Ценности повседневной деятельности рассматривают как составную частьценностей жизни. Подробнее останавливаются лишь на ценностях, связанных струдом, поскольку ценности, относящиеся к сфере семейно-бытовой деятельности исвободного времени, требуют специального анализа.
Анализ основывается наматериалах трех исследований, проведенных сектором рабочего и внерабочеговремени Института социологии РАН. Первое из них проведено в январе 1990 г. наТомилинском заводе полупроводников (ТЗПП), находящемся в Московской области.Его целью было изучение отношения к труду и рабочему времени в трудовомколлективе. Завод еще функционировал как единое целое. В ходе исследования былоопрошено 427 рабочих.
Второе исследование былоосуществлено в 1993/1994 гг. на 6 предприятиях Москвы, различающихся по формамсобственности («Станкоконструкция» — арендное; швейная фабрика«Панинтер» — частное; 1-й Московский завод радиодеталей — акционерное; Московский комбинат твердых сплавов — акционерное;«Хертель» — совместное российско-германское; «Моден» — совместное российско-итальянское). Главной задачей исследования было выявлениеразличий в трудовом поведении рабочих под влиянием разных форм собственностипредприятий.
Третье исследованиепроведено на трех московских предприятиях в 1999/2000 гг. Это такжепромышленные предприятия разных форм собственности: частное предприятие(швейная фабрика), акционерное предприятие (кондитерская фабрика) и предприятиевоенно-промышленного комплекса (ВПК). Два первых были успешными, третье — нет.В анализ включены результаты анкетирования 224 женщин и 10 мужчин на швейной фабрике;163 женщин и 76 мужчин на кондитерской фабрике и 112 мужчин и 9 женщин напредприятии ВПК.
Во всех трехисследованиях в целях изучения ценностей повседневной деятельности респондентамбыло предложено выбрать 2-3 из перечисленных вариантов ответа или написать свойвариант. В отношении мотивов труда в первом исследовании опрашиваемым былопредложено выбрать до 4-х вариантов ответа. В двух других рабочие должны быливыбрать 2-3 варианта ответа.
Безусловно, следуетучитывать, что предприятия, на которых проводились исследования, непредставляют все отрасли хозяйства Москвы и области. Соответственно, данныеопросов характеризуют лишь мнения рабочих обследуемых предприятий, однако общуюкартину мнений московских рабочих они все же отражают.
При анализе выделены двапериода:
1)1990-1993/1994 гг.
2) 1993/1994-1999/2000гг.
Анализ осуществлялсяотдельно по работающим на предприятиях с разными формами собственности,мужчинам и женщинам, поскольку их ценности и мотивы несколько отличаются.Сделана попытка объединить однородные ценности повседневной деятельности вчетыре группы:
1. труд (напредприятии, в фирме и т.д.);
2. семья,материальное благополучие, воспитание детей;
3. свободное время(общение, отдых, развлечения);
4. здоровье.
Мотивы труда объединены втри группы:
1) материальные(«больше зарабатывать»);
2) связанные с содержаниемтруда («реализовать свои личные способности и др.»);
3) социальные(«общаться с людьми, принести пользу людям и др.»).
Объединение однородных посодержанию ценностей и мотивов, хотя и не бесспорное, позволяет более четковидеть тенденции изменений.
Сравнительный анализжизненных ценностей и мотивов труда показал, что в первой половине 1990-х гг.влияние формы собственности предприятия на жизненные ценности и мотивы трудабыло весьма незначительным. В 1990 г. основными ценностями у рабочих были семьяи труд, а также здоровье. На последних местах — занятия в свободное время:общение, отдых и развлечения, спорт и др.
Прошло немного лет, ииерархия основных ценностей повседневной деятельности существенно изменилась.Ценность труда на предприятии снизилась как у мужчин, так и у женщин более чемв 2 раза, а ценность семьи, ее материального благосостояния, воспитания детейвозросла. Следует отметить, что ценность труда на предприятии снизилась и наакционерных, и на частном и совместных предприятиях.
Расчет удельного весаопрошенных, выбравших различные ценности, фиксируемые в ходе исследований, непозволяет их группировать. Поэтому представленные произошедшие в течение1990-1994 гг. изменения в ценностях повседневной деятельности позволяютпроводить их укрупнение и расчет удельного веса от числа ответов. Этот методимеет свои недостатки. Основной из них — удельный вес ответов зависит от числаценностей, фиксируемых в ходе исследований. Оно же в разные годы былонеодинаковым. Естественно, значения удельного веса отдельных ценностей прииспользовании этого метода меньше, чем при расчете от числа опрошенных. Исходяиз этих соображений, в статье приведены и те, и другие показатели.
Если в 1990 г. ценностьтруда на предприятии для рабочих-мужчин составляла 23,4%, то в 1993/1994 гг. — 15,2%; семьи соответственно — 33,5 и 48,0%; свободного времени — 25,2 и 11,9%;здоровья — 17,9 и 24,9% от числа их ответов. Аналогичные тенденции наблюдаютсяи у женщин.
Итак, уже в начале 90-хгодов произошло резкое повышение ценностей семьи и здоровья и снижениеценностей труда и свободного времени у мужчин и у женщин, как на акционерных,так и на частном и совместных предприятиях. Труд в иерархии ценностей опустилсяна третье место. Разрыв между ценностями семьи и труда существенно увеличился.Ценность свободного времени — на последнем месте.
Сравнение данныхисследований на предприятиях Москвы в 1993/1994 и 1999/2000 гг. показывает, какизменились ценности повседневной жизни рабочих в этот период. Ценность труда напредприятии в последние годы повысилась. Если в 1993/1994 гг. ее отметили25,5%, то в 1999/2000 гг. -62,1% опрошенных рабочих-мужчин. Ценность свободноговремени продолжала снижаться.
Анализ показал, что измененияво второй половине 90-х годов были незначительными по сравнению с первойполовиной. Только некоторые изменения в структуре ценностей повседневнойдеятельности статистически значимы. Общей тенденцией и для мужчин, и для женщинбыло дальнейшее снижение ценности свободного времени. Частота выбора труда вкачестве основной ценности повседневной деятельности выросла только у мужчин. Уженщин наблюдался дальнейший рост ценностей семьи
Среди мотивов трудапервое место, как и в предшествующий период, занимал заработок. Его отметилиабсолютное большинство опрошенных на предприятиях всех форм собственности. В тоже время, большинство московских рабочих по-прежнему не удовлетворены размеромзаработной платы, и считают, что получают меньше, чем заслуживают. Толькокаждый третий из опрошенных был удовлетворен размером заработной платы (среднийбалл 2,1 — неудовлетворительная оценка) и только 1 из 6-ти считал, что зарплатасоответствует трудовому вкладу. Даже на акционерном предприятии, где весной2000 г. среднемесячный заработок составлял 3129 рублей, размером заработнойплаты были удовлетворены лишь 21,3% рабочих (средний балл 2,4), и только 1 из4-х респондентов полагал, что он получает столько, сколько заслуживает.
Анализ данныхисследовании позволил сделать следующие основные выводы.
1. Среди ценностейповседневной жизни у московских рабочих на первом месте семья. В первой половине90-х годов ценность семьи существенно возросла как у мужчин, так и у женщин. Вдальнейшем рост ценности семьи наблюдался только у женщин. На втором местесреди основных ценностей повседневной деятельности здоровье. Ценность здоровьятакже возросла в первой половине десятилетия.
2. Ценность труда вначале 90-х годов существенно снизилась, а во второй половине нескольковозросла. Однако разрыв между ценностями семьи и труда на предприятии неуменьшился.
3. Мотивация трударабочих в прошлом десятилетии претерпела определенные изменения. Среди основныхтенденций: гипертрофированный рост мотива заработка и появление нового мотива — «гарантия занятости». Произошло некоторое снижение значимости общениякак мотива труда. В то же время заметное распространение получил мотивотношений с руководством и коллегами по работе. Среди основных мотивов труда умосковских рабочих — по-прежнему реализация способностей.
4. Распространенныеспособы выживания рабочих (дополнительные приработки, труд в саду и огороде)существенно уменьшают размеры свободного времени. Неудивительно, что наибольшиеизменения произошли именно в отношении ценности свободного времени. Ее снижениеимело место как в первой, так и во второй половине 90-х. В результате свободноевремя оказалось на последнем месте в иерархии основных ценностей повседневнойдеятельности.
5. Перемены в иерархииценностей повседневной деятельности, формирование достижительных мотивов труда возможнытолько при улучшении общей социально-экономической ситуации в стране.
Список літератури
1. Воронов Ю.П.Методы сбора информации в социологических исследованиях. — М., 1974.
2. Заславская Т.И.,Рывкина Р. В. Социология экономической жизни Новосибирск Наука, 1991.
3. Здравомыслов А.Г.Методология и процедуры социологических исследований. — М., 1969.
4. Михайлов С.Эмпирическое социологическое исследование. — М., 1975.
5. Паниотто В.И., МаксименкоВ.С. Количественные методы в социологических исследованиях. — Киев, 1982.,Рабочая книга социолога. — М., 1983.
6. Социальныеаспекты экономической реформы — К Наукова думка, 1991г.
7. Социология: Курслекций / А.А. Райдугин, К.А. Райдугин. – М.: Владос, 1995 -192с.
8. Соціологія:курс лекцій / В.М. Піча та інш. К.: Заповіт, 1996. -344с.
9. Соціологія:Підручник / за заг.ред. проф.В.П. Андрущенка, проф.М.І. Горлача. Харьків –Київ. 1998. – 624с.
10. Шнейдерман Н.А., «Рождаемость и меры ее регулирования», // «Социология и жизнь», изд. Мысль, Москва, 1991 г.
11. Экономическаясоциология и перестройка/Под ред. Р.В. Рывкиной М. Прогресс, 1989.
12. Ядов В.А.Социологическое исследование. Методология, программа, методы. — М., 1972.