СОЦІОЛОГІЯ – НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО
План
1.Об’єкт, предметта суб’єкт соціології
2.Специфікасоціологічного аналізу соціальних явищ та процесів
3.Соціологія таінші науки про суспільство та людину
4.Структурасоціологічної системи знання
5.Функціїсоціології
6.Рольсоціології у розвитку українського суспільства та підготовці сучасного фахівця.
7.Методизбору соціологічної інформації
8.Програмасоціологічного дослідження
Література
1. Об’єкт, предмет та суб’єкт соціології
Свою назву соціологія отрималазавдяки відомому французькому вченому Огюсту Конту. Він утворив її (назву)поєднанням латинського слова societas (суспільство) та грецького logos(вчення). Відбулося це у 30-х роках ХІХ століття.
Суттєвий внесок у виникнення тастановлення соціології як самостійної науки зробили англійський вчений ГербертСпенсер, німецькі вчені Карл Маркс, Георг Зіммель та Макс Вебер, французькийвчений Еміль Дюркгейм, італійський вчений Вільфредо Парето. Їхню творчістьвідносять до класичного періоду у розвитку соціології, який припадає насередину ХІХ ст. – 20-ті роки ХХ ст..
Огюст Конт (1798-1857). Засновник позитивізму.Прагнучи точно визначити місце соціології в людському пізнанні, створив класифікаціюнаук, в якій кожна наступна наука досліджує більш складні явища. У ційкласифікації наукою, що вивчає найбільш конкретні, а тому і найбільш складніявища, є соціологія. Центральні категорії у творчості: соціальний організм,соціальна статика, соціальна динаміка
Герберт Спенсер (1820-1903).Сформулював принципи соціальної еволюції; наполягав на тому, що універсальнізакони функціонування і розвитку живих систем необхідно поширювати на соціальнежиття.
Карл Маркс (1818-1883). Побудував теорію класів. Єродоначальником конфліктологічної традиції в соціології. Центральні категорії утворчості: продуктивні сили, виробничі відносини, базис і надбудова, буття і свідомість.суспільно-економічна формація, буржуазія і пролетаріат.
Еміль Дюркгейм (1857-1917). Методологіюнаукового дослідження Е. Дюркгейма називають соціологізмом. Предметомсоціології вважав соціальні факти. Вважав, що суспільний розділ праціпризводить до виникнення органічної солідарності. Центральні категорії утворчості: суспільний розподіл праці, соціальна солідарність, механічнасолідарність, органічна солідарність, норма та патологія, аномія, самогубство. Аномія,за Е. Дюркгеймом, це суспільне становище, яке характеризується дезорганізацією,руйнуванням системи цінностей, протиріччям між декларованими цілями танеможливістю їх реалізації для більшості населення.
Макс Вебер (1864-1920). Автор концепціїрозуміючої соціології, теорії соціальної дії. Центральні категорії у творчості:ідеальний тип, соціальна дія, цілераціональна дія, ціннісно-раціональна діятощо.
Виникнення соціології стало можливимзавдяки всьому попередньому розвитку соціального знання.
Соціокультурними передумовами, щовикликали до життя нову науку, стали зміни, які відбулися у політичному,економічному та інтелектуальному житті Європи ХVІІІ – ХІХ ст..
Об’єктом соціології є суспільство (об’єктнауки – це реальність (природа, суспільство, людина), на яку спрямований процесдослідження). З огляду на те, що сучасна соціологія досліджує не тількисуспільство, але й особистість, більш коректно, на наш погляд, називати цюнауку суспільно-гуманітарною (чи соціогуманітарною).
Проте визначення об’єкту наукинедостатньо для того, щоб побачити її специфіку, відрізнити від інших наук. Дляцього перш за все необхідно виокремити її предмет, тобто ті складові об’єкту(зв’язки, відношення тощо), які й підлягають вивченню саме цією галуззюнаукового знання. Отже, саме своїм предметом одна наука відрізняється відіншої.
Протягом розвитку соціології яксамостійної науки уявлення вчених про її предмет змінювались. У різні часи та урізних соціокультурних умовах існували суттєві відмінності у розумінні предметногополя соціологічної науки. Дискусія щодо предмету соціології тривають у науковихколах і дотепер. Учасники дискусії, по-різному визначаючи предмет соціології,акцентують увагу на різних елементах суспільного життя.
Данийфакт обумовлений перш за все трансформацією об’єкта соціології – суспільства, асаме появою та розвитком нових закономірностей, механізмів та проблемсуспільного життя. Як підкреслює російський соціолог В.О. Ядов, предметбудь-якої науки не може бути стабільним, “він знаходиться у постійному русі,розвитку, як і сам процес пізнання. Його рух залежить від двох вирішальнихфакторів: прогресу самого наукового знання, з одного боку, та потребсуспільства, що змінюється, соціального запиту, з іншого”.
В історії соціології у визначенні її предметного поля найбільш виразновиявились дві тенденції:
1.Визначення соціології як науки, що досліджує цілісність суспільногоорганізму як соціально-культурної системи. Ця тенденція більшою міроюпритаманна класичній європейській соціології, яку частіше визначають як предметно-орієнтованунауку.
2.Підхід до соціології як до науки про масовидні соціальні процеси тамасову поведінку. Друга тенденція характеризує розвиток американськоїсоціології як проблемно-орієнтованої поведінкової науки.
Увітчизняній науці використовується таке визначення предметного поля соціології:соціологія – це наука, яка вивчає процеси цілісного розвитку суспільства тамеханізми його функціонування на рівні взаємодії між різними елементамисоціальної структури: соціальними групами, соціальними інститутами,особистостями.
Щодо такого поняття, як суб’єкт соціології, то ним є спеціаліст-соціолог,який має відповідну фахову підготовку та здійснює дослідницьку соціологічнудіяльність, націлену чи то на подальший розвиток самої науки соціології(соціолог-теоретик), чи то на пізнання реальних соціальних проблем з метою їхефективного вирішення (соціолог-практик). Проте розподіл соціологів-фахівців натеоретиків та практиків має умовний характер, адже неможливо розвивати теоріюбез знання реальних соціальних фактів, так само неможливо досліджувати останні(соціальні факти), не спираючись на певну теоретичну модель.
Сьогодні підготовку фахівців-соціологів здійснюють у вищих навчальнихзакладах Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Львова, Луганська та іншихвузівських центрах країни.
Зазвичай першим суб’єктом соціології як самостійної науки називаютьфранцузького вченого О. Конта. Серед вітчизняних дослідників, діяльність якихна початку 60-х років ХХ сторіччя сприяла становленню соціологічної науки вУкраїні, треба перш за все зазначити таких вчених, як Л.В. Сохань, О.О. Якуба.І.М. Попова, В.П. Чорноволенко, В.І. Волович, В.Л. Оссовський, В.Є. Хмелько,В.І. Паніотто та інші.2.Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ та процесів
Про соціологію часто кажуть як просвоєрідну спробу суспільства здійснити самопізнання та самоаналіз. Мабуть,немає такої сфери життя сучасного соціуму, яка не була б у полі зорусоціологічної науки
Специфічний для соціології кут зору,який відрізняє її від інших суспільних наук, полягає у наступному:
1.Це системний, комплексний підхід доаналізу соціальних явищ та процесів. Він полягає у тому, що соціолог, розглядаєсуспільство як складну систему, елементи якої постійно взаємодіють один зодним. Досліджуючи той чи інший соціальний феномен, фахівець-соціолог повиненвраховувати весь комплекс чинників, які обумовлюють його виникнення тафункціонування, а саме: економічні, політичні, правові, моральні, релігійні,етнічні, психологічні, демографічні, побутові, глобальні та регіональні факторитощо. Невипадково говорять про те, що соціологія – це системний погляд насуспільство, на соціальний світ, у якому все знаходиться у тісномувзаємозв’язку та взаємозалежності.
2.Специфіка соціологічного аналізувизначається так званим діяльнісним підходом. Сутність цього підходу полягає унаступному. Оскільки саме діяльність людей створює всі феномени соціального,суспільство в цілому та його окремі структури, оскільки саме в діяльності,міжособистісній взаємодії проявляються закономірності суспільного розвитку,виявляючи їх, соціологи завжди звертаються до аналізу діяльності тих чи іншихсоціальних груп та особистості. При цьому вони досліджують внутрішні тазовнішні детермінанти цієї діяльності, тобто суб’єктивні та об’єктивні фактори,що її зумовлюють. Крім того соціологи вивчають масштаби, форми та різновиди,цілі, спрямованість, результативність діяльності.
3.Специфічною особливістюсоціологічного пізнання соціальної реальності є використання кількісного,якісного та імовірнісного аналізу.
4.Важливою характеристикоюсоціологічного вивчення суспільства є погляд на нього як на соціокультурнусистему. Як підкреслював видатний американський соціолог російського походженняП.Сорокін, соціологічне дослідження – це завжди соціокультурний аналіз, бобудь-яке вивчення соціальної взаємодії обов’язково передбачає аналіз їїкультурної складової і, навпаки, вивчення тих чи інших культурних феноменівнеможливе без урахування їх соціальної обумовленості.
Отже, специфіка соціологічногоаналізу полягає:
· у йогосистемності, комплексності;
· увикористанні діяльнісного підходу;
· узастосуванні кількісного, якісного та імовірнісного аналізу;
· удослідженні суспільних явищ як соціокультурних феноменів.
Саме цими особливостями соціологіявідрізняється від інших соціогуманітарних наук, з якими вона перш за все пов’язана спільним об’єктом.3. Соціологія таінші науки про суспільство і людину
Маючи спільний об’єкт дослідження зусіма соціогуманітарними науками (суспільство та людину), соціологія розв’язуєсвої власні завдання притаманними їй специфічними способами. Зазвичай найбільшблизьким до соціології називають такі галузі науки, як соціальна психологія тасоціальна антропологія. Іноді дуже важко провести „демаркаційну лінію” між предметнимиполями соціології та цих наук. Проте зробити це можливо. Так, предметомсоціальної психології виступають свідомість та поведінка індивіда, обумовленівзаємодією з іншими людьми, впливом певної соціальної групи, а такожособливості самих цих груп.
На відміну від соціологів, якідосліджують суспільства з розвинутими індустріальними культурами таінституціоналізованою взаємодією, соціальні антропологи вивчають локальні,відносно прості, доіндустріальні культури та суспільства (племена, іншіспільноти давньої людини), що збереглися у деяких народностей до сих пір.
Тісний зв’язок існує у соціології таісторії. Історія вивчає унікальні, неповторні у часі та просторі соціальніявища, соціологія зосереджує увагу на властивостях суспільної взаємодії, які повторюютьсяу часі та просторі, є спільними для всіх соціокультурних явищ, або дляконкретних видів соціокультурних феноменів (наприклад, для всіх родин чи всіхнацій, для всіх революцій чи війн, для всіх релігій тощо).
Соціологія пов’язана з такими науками,як економіка, політологія, право, релігієзнавство тощо. Але вони на відміну відсоціології досліджують лише одну сферу суспільного життя (економіка –економічні відносини, політологія – політичні відносини, правознавство –правові і т.д.). Соціологія ж вивчає «родову ознаку соціальних явищ, якавиникає практично в усіх соціальних процесах, нехай то будуть економічні,політичні, творчі, релігійні, філософські в їх взаємозв’язках один з одним” (П.Сорокін).
Ще одна відмінність соціології відзазначених вище наук полягає у суттєвих розбіжностях у їх трактуванні природилюдини та взаємозв’язку між різноманітними соціальними явищами. Так, на відмінувід економіки, яка проголошує існування homo economicus як суто економічноїістоти, керованої лише економічними інтересами, з чого випливає, що економічніявища ізольовані від інших соціокультурних феноменів (релігійних, правових,політичних, моральних тощо), соціологія розглядає людину як багатогранну істоту– економічну, політичну, релігійну, естетичну, моральну, що відрізняєтьсябезперервною взаємодією всіх цих аспектів. Відповідно, кожне суспільне явище,як вже зазначалось, досліджується соціологією у взаємозв’язку тавзаємозалежності від інших суспільних явищ.
Проте соціологія активно використовуєу своїх дослідженнях досягнення інших наук про суспільство та людину насампередтаких, як демографія, антропологія, психологія, статистика, політологія,економічні, правові науки та інші. Водночас, в цих науках все більш поширюєтьсязастосування соціологічних методів дослідження, що свідчить про своєрідну„соціологізацію” сучасного наукового знання.
4. Структура соціологічної системи знання
Сучасна соціологія має складну структуру.
Існують різні підходи та критерії виокремлення тих чи тих елементів цієїструктури.
З огляду на можливості використання соціологічного знання чи то увирішенні конкретних соціальних проблем, чи то для розвитку самої соціологічноїнауки, її теорії та методології можна виділити прикладну і фундаментальну соціологію.
Головним завданням прикладної соціології є вивчення актуальних проблемжиттєдіяльності суспільства з метою пошуку оптимальних варіантів їх вирішення.Специфічною особливістю прикладної соціології є дослідження конкретнихсоціальних явищ, концентрація уваги на тих компонентах соціальної системи, якібезпосередньо пов’язані з людиною, впливають на її діяльність.
На відміну від прикладної соціології метою і завданням фундаментальноїсоціології є побудова і вдосконалення основ самої соціологічної науки,збагачення її теорії та методології.
Зазначимо, що розподіл соціології на фундаментальну та прикладну маєумовний характер, бо кожна з них безпосередньо чи опосередковано робить певнийвнесок у вирішення як наукових, так і практичних задач.
В залежності від специфіки соціологічного знання та рівня його абстракціїрозрізняють теоретичну та емпіричну соціологію.
Емпіричноюназивають соціологію, орієнтовану на збір та аналіз різноманітних соціальнихданих, які здійснюються за допомогою специфічних методів (кількісних чиякісних), методик та технік соціологічного дослідження.
Теоретична соціологія – це сукупність наукових тверджень, ідей, гіпотез,концептуальних підходів, напрямів, течій, „напрацьованих” класикамисоціологічного знання та сучасними вченими для осмислення соціокультурноїреальності у певному часово-просторовому континуумі. ТЕОРЕТИЧНА СОЦІОЛОГІЯ
/>
/>
/>
МАКРОСОЦІОЛОГІЯ МІКРОСОЦІОЛОГІЯ
Теорія соціального обміну
(Дж. Хоманс, П. Блау,
Р. Емерсон)
Структурний функціоналізм
(Т.Парсонс, Р. Мертон)
Психоаналітичні теорії
(З. Фройд, Е. Фромм)
Теорія соціального конфлікту
(К. Маркс, Г. Зіммель,
Л. Козер,
Р. Дарендорф)
Символічний інтеракціонізм (Дж.-Г. Мід, Г. Блумер,
А. Роуз, Г. Стоун) Феноменологічна соціологія (А.Щюц)
Етнометодологія
(Г. Гарфінкель)
Сучасну теоретичну соціологію складають макро- та мікросоціологічні теорії.
Макросоціологічнітеорії – це дослідження суспільства, виявлення закономірностей становлення тарозвитку соціальних систем, які виходять з аналізу великих спільнот (соціальнихгруп, страт, націй тощо). Згідно з макросоціологічним підходом різнімікропрояви і процеси (поведінка особистості, міжособистісні відносини тощо)розглядаються під кутом зору закономірностей макрорівня.
Протилежна пізнавальна орієнтація притаманна мікросоціологічним теоріям,в межах яких здійснюється аналіз „мікрооб’єктів”: міжособистісних взаємодій,стосунків, комунікативних зв’язків у малих групах, поведінки особистості,окремих соціальних явищ, процесів тощо. В основу мікросоціологічного аналізупокладено дослідження повсякденної взаємодії людей. З цих позиціймакросоціологічні явища розглядаються представниками мікросоціології якнеправомірні абстракції, реальність яких неможливо довести емпірично.
Крім зазначених вище елементів структури соціологічного знання в сучаснійсоціології виділяються три рівні аналізу суспільства: вищій, середній танижчий.
1.Вищій рівень складають загальносоціологічні теорії, які розкриваютьуніверсальні закономірності та принципи становлення та розвитку різноманітнихсоціальних систем
2.Середній рівень складають спеціальні соціологічні теорії (теоріїсереднього рівня), які виходячи з положень загальносоціологічних теорій, атакож з узагальнення емпіричної інформації, досліджують окремі соціальніспільноти та сфери людської життєдіяльності (соціологія сім’ї, соціологіямолоді, соціологія освіти, соціологія права, соціологія менеджменту, економічнасоціологія, політична соціологія та ін.)
3.Нижчий рівень займають емпіричні соціологічні дослідження, які за допомогоюспеціальних методів аналізу (кількісних та якісних) встановлюють таузагальнюють соціальні факти, фіксують різноманітні дії, поведінку, погляди,потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних спільнот і груп
Виділення різних рівнів соціологічного знання обумовлено різною міроюзагальності одиниць соціологічного аналізу. Найбільша міра загальностіпритаманна загальносоціологічним теоріям, які аналізують суспільство в ціломута його головні структурні одиниці.
Іншою мірою узагальнення характеризуються теорії середнього рівня абоспеціальні соціологічні теорії, які аналізують окремі сфери суспільного життя,його різноманітні феномени. Поняття ”теорії середнього рівня” булозапропоновано американським соціологом Р. Мертоном. Головним призначенням цихтеорій, за його думкою, є „посередництво” між загальносоціологічними теоріями,які відрізняються високим рівнем абстракції, та емпіричними соціологічнимидослідженнями.
Емпіричним соціологічним дослідженням притаманна найменша міраабстрактності, бо соціологічні дослідження фіксують конкретні соціальні факти.
Всі рівні соціологічного знання тісно пов’язані між собою.
5. Функції соціології
Взаємозв’язок між соціологією та суспільством перш за все обумовлено тим,що соціологія, як і кожна наука, — це суспільне явище, тому їй притаманні риситого суспільства, в якому вона розвивається. Водночас соціологія впливає насуспільство, в тому числі змінюючи його.
Отже, соціологія великою мірою залежить від суспільства, від того, що вньому відбувається, вона виникла лише за певних суспільних умов. При цьомусучасне соціологічне знання виконує важливі функції, спрямовані на пізнання таудосконалення суспільства.
Визначаючи функції соціології, треба брати до уваги специфічніособливості конкретного суспільства на певному етапі його розвитку. З огляду наце можна виокремити наступні функції сучасної української соціології:
· теоретико-пізнавальна:полягає у нарощуванні фундаментального знання щодо структури та функціонуваннясуспільства в цілому та його окремих елементів;
· практична:її реалізація передбачає взаємодію соціології з владними органами і полягає усприянні ефективному керівництву соціальними процесами завдяки надання циморганам об’єктивної соціологічної інформації щодо реального становищасуспільства;
· громадянська:пов’язана з формуванням громадянського суспільства в Україні; полягає уметодично надійному, доступному широкому загалу і регулярному інформуваннісуспільства про сутність процесів, які в ньому відбуваються, їх причини тарезультати.
Кожна із цих функцій може мати у своєму складі завдання, які їїконкретизують.
Так, внутрішньою складовою теоретико-пізнавальної функції зазвичайвизначають так звану прогностичну функцію, покликану на підставі наукового(соціологічного) аналізу минулого суспільства та його сучасності формулюватиможливі варіанти розвитку суспільства у майбутньому.
Активна роль соціології у суспільстві, на думку сучасного англійськогосоціолога Е. Гідденса, передусім, виражається в тому, що соціологія обов’язковопередбачає соціальну критику. Це також, на наш погляд, треба розглядати якзавдання, що вирішується у межах теоретико-пізнавальної функції соціології.
Щодо практичної функції соціології, то вона реалізується, в тому числі,завдяки так званій соціально-інженерній діяльності, в процесі якої наукове(соціологічне) знання трансформується безпосередньо у перетворювально-практичнудіяльність. Необхідними елементами соціально-інженерної діяльності виступаютьсоціальне проектування та соціальні технології. Перший з них (соціальне проектування)- це ґрунтована на науковому (соціологічному) знанні діяльність щодо створенняобразу майбутнього об’єкта. Таким об’єктом у соціальному проектуванні є тістани суспільних явищ і процесів, яких передбачається досягти.
Соціальна технологія – це визначення науково обґрунтованих засобівреалізації образу майбутнього суспільного стану. За концепцією К. Поппера,соціальна технологія – це засіб застосування теоретичних висновків соціології упрактичних цілях. Соціальна технологія безпосередньо пов’язана з соціальнимпроектуванням, яке не тільки створює образ майбутнього об’єкта, але йпрораховує принципову можливість його досягнення. Соціальна технологія визначаєзасоби досягнення бажаного стану об’єкта. Реалізація цих засобів – справасоціальної інженерії. Отже, утворюється єдиний ланцюг: соціальне проектування –соціальні технології – соціально-інженерна діяльність.
Реалізація громадянської функції соціології, спрямованої на створення вУкраїні громадянського суспільства, як одну з головних умов цього процесупередбачає формування та розвиток соціологічного мислення різних верствнаселення, окремої особистості. При цьому під соціологічним мисленням розуміютьздатність індивіда (чи соціальної групи) адекватно оцінювати свою діяльність урізноманітних сферах особистого і суспільного життя (економічній, політичній,правовій, моральній, ідеологічній, сімейно-побутовій тощо), а також передбачатиїї результати та наслідки як для особистісного, так і для суспільного розвитку.Успіх формування соціологічного мислення залежить від того, наскількиоперативно, повно та об’єктивно йде процес розповсюдження даних емпіричнихдосліджень щодо реального стану українського суспільства, ефективностіреалізації внутрішньої, в тому числі соціальної політики владними органами різнихрівнів; можливостей та конкретних результатів участі тих чи інших соціальнихгруп або окремих громадян у реформуванні суспільних відносин. Отже, за сучаснихумов, як ніколи актуалізується інформаційна функція соціології як складова Іїгромадянської функції.
6. Роль соціології у розвитку українського суспільства та упідготовці сучасного фахівця
Як підкреслював відомий французький соціолог Е. Дюркгейм, соціологія небула б варта уваги, коли б не дозволяла удосконалити суспільство.Переоцінитизначущість соціології у пізнанні трансформаційних процесів, які відбуваються всучасній Україні важко, проте у подальшому її роль у реформуванні нашогосуспільства, його удосконаленні, безперечно, повинна збільшуватись.Необхідність цього обумовлена багатьма причинами. Насамперед нагальною потребоюу науковому (в тому числі і перш за все соціологічному) обґрунтуванні реформ,що здійснюються у країні. Це передбачає всебічний аналіз та прогнозуванняможливих соціальних наслідків тих чи інших економічних, політичних, правових іт. ін. нововведень, їх впливу на соціальне самопочуття населення, йогоматеріальне становище, настрої, протесну поведінку тощо.
Зростанняролі та значення соціальної сфери життя суспільства зумовлює необхідність„втручання соціології” у розробку соціальної політики української держави. Прицьому мова йде не лише про соціально орієнтовану економіку та певну системусоціального захисту населення, але й про потребу розгаллуження такої сфери діяльностідержави та суспільства, як соціальна робота. Безперечно, що соціальна робота –це галузь, яка має бути заснована саме на соціологічному баченні соціальніхпроцесів та проблем, в т.ч. запитів та потреб різних прошарків суспільства таокремої особистості.
Нарешті, як вже підкреслювалося, соціологія має велике значення длястановлення в Україні громадського суспільства та правової держави. Перш за всеце повязано з формуванням у нашій країні інституту громадської думки. Йогостановлення є, з одного боку, наслідком розвитку соціології, активізаціїсоціологічних досліджень різноманітних проблем сучасного суспільства, з іншого– зростаючої (в т.ч. під впливом соціології) громадянської самосвідомостінаселення.
Звертання соціології (в межах масштабних соціологічних досліджень) доаналізу трансформації ціннісних орієнтацій різних верств населення, динамікиполітичних преференцій, соціального статусу, можливостей соціальної мобільностітощо не тільки надає дослідникам та суспільству інформацію про певний стансуспільної свідомості та поведінки, але й помітно впливає на ці самі свідомістьта повідінку самим фактом такого звертання. У цьому сенсі деякі вчені,наприклад відомий російський соціолог В.А. Ядов, говорять про ідеологічнийвплив соціології, тобто ії спроможність завдяки проведенню досліджень таінформуванню населенння про їх результати змінювати ціннісні орієнтири тамотивацію його (населення) поведінки.
У підготовці майбутніх фахівців все більшого значення набуває їхозброєння соціологічними знаннями. Сьогодні навчальні курси з основ соціологіїта деяких спеціальних соціологічних дісциплін (соціологія медицини – у медичнихвузах, соціологія права – у юридичних, єкономічна соціологія – на єкономічнихфакультетах та вузах тощо) є невід’ємною складовою профессійної підготовкимайбутніх фахівців у будь-якій галузі. Це допомагає студентській молоді нетільки оволодіти широким колом теоретичних питань (що таке суспільство, якірушійні сили його розвитку, як виникають певні елементи соціальної структуритощо), але й осягнути свої можливості впливу на соціальні процеси, навчитисярегулювати ці процеси, управляти ними.
7. Методи збору соціологічної інформації
Соціологія у своєму арсеналі має цілий комплекс методів зборусоціологічної інформації. Вони поділяються на кількісні та якісні.
Кількісні методи – це сукупність способів, прийомів і процедур одержання соціологічногознання, що базуються на точному вимірі і передбачають використання досягненьсучасної математики і обчислювальної техніки.
До даної групи методів, наприклад, відносяться анкетне опитування,стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, контент-аналіз тощо
Якісні методи передбачаютьпевне „розуміння“ явищ, що досліджуються, не потребують їх точноговимірювання та кількісної інтерпретації.
На відміну від кількісних в якісних методах в першу чергу з'ясовується не»скільки так відповідають", а «що означають відповіді» та«чому так відповідають» представники тієї чи іншої соціальної групи.Дані, отримані із використанням якісних методів, «багаті» подробицямиі більш повно передають особливості сприйняття соціальної реальностіреспондентом.
Результатом взаємодії дослідника та респондента є нове уявлення просоціальну реальність, котре до цього могло бути відсутнім у кожного з учасниківдослідження. Саме це нове уявлення стає предметом аналізу в якісномудослідженні. Такі методи часто називають «тонкими» або«м'якими», оскільки вони потребують від дослідника високого рівняпрофесійної кваліфікації та майстерності.
Прикладом якісних методів можуть слугувати включене спостереження,біографічний метод, фокусоване групове інтерв'ю, якісний аналіз документів.
Який саме метод буде застосований соціологами, залежить від мети тазавдань дослідження, його виду, умов, місця та часу проведення.
Основні методи, що використовуються для збору соціологічної інформації:
· опитування
· аналіздокументів
· спостереження
· експеримент
Опитування як метод збору соціологічної інформації.
Опитування– це метод одержання первинної соціологічної інформації, в основі якого лежитьсукупність питань, які пропонуються респонденту, і відповіді на які утворюютьнеобхідну дослідницьку інформацію.
Спілкування дослідників з респондентами відбувається опосередковано, задопомогою спеціальних методичних інструментів (анкета, сценарій інтерв’ю), атакож спеціально підготовлених людей (анкетерів, інтерв'юерів).
Цей метод дозволяє у максимально стислий термін опитувати великісукупності людей і одержувати різноманітну інформацію. Частіше за все усоціології використовують такі різновиди опитування:
· анкетування(анкетне опитування)
· інтерв’ю
· соціометричнеопитування
· експертнеопитування.
Різноманітну і якісну соціологічну інформацію можна одержати за допомогоюметоду анкетного опитування. За способом спілкування дослідника та респондентаанкетування поділяють на пресове, поштове і таке, що передбачає роздаванняанкет.
Головним інструментом цього виду опитування є анкета – тиражованийдокумент, що містить з’єднану єдиною логікою системузапитань, сформульованих і пов’язанихміж собою за встановленими правилами.
Анкета заповнюється респондентом самостійно, тому має бути максимальнозрозумілою.
Анкета складається із декількох частин. У вступній частині вказується:хто проводить опитування, з якою метою, за якими правилами респонденту требапозначати в анкеті свої відповіді на запитання.
За вступною частиною, як правило, даються контактні питання. Їхпризначення – зацікавити респондента, полегшити процес включення в роботу.
Після контактних пропонують основні запитання, зміст яких повністювизначається метою та завданням дослідження.
Завершають блок основних питань завершальні питання, функція яких полягаєу знятті психологічної напруги у респондента, дають йому можливість відчути, щозроблена велика корисна робота.
На останньому місці в анкеті, як правило, стоїть «паспортичка»,або «об’єктивка», яка міститьпитання для з’ясуваннясоціально-демографічних характеристик респондентів. У паспортичку частіше завсе включають питання про стать, вік, освіту, професію, соціальний статус,матеріальний та сімейний стан, місце проживання респондента.
Щодо кількості питань, то вона повинна бути в межах розумного. Практикасоціологічних досліджень показує, що час заповнення анкети не повинен триватибільше 50-60 хвилин.
У порівнянні з інтерв'юанкетування є більш економічним та оперативним методом.
Інтерв’ю –цілеспрямована бесіда, мета якої полягає в отриманні відповідей на питання, щопередбачені програмою дослідження.
Інтерв'ю має певні переваги у порівнянні з анкетним опитуванням, а саме:можливість урахувати рівень культури респондента, його ставлення до теми бесідиабо до окремих питань, що проявляється на невербальному рівні (жести, міміка,інтонації); можливість ставити уточнюючі, контрольні питання.
Соціометричне опитування – це метод опитування, націлений на виявленняміжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязнісеред членів групи (наприклад, шкільного класу, трудового колективу).
Особливість цього методу полягає у його цілеспрямованій орієнтації надослідження міжособистісних відносин в малих групах.
В арсеналі соціологічного дослідження соціометричний метод з’явивсязавдяки зусиллям американського соціального психолога та соціолога Я.Морено.
За допомогою цього методу можна одержати досить точну інформацію пропозиції індивідів в групі, про групову згуртованість, про структуру лідерства,конфліктність тощо. Ця інформація є надзвичайно важливою для корегуванняміжособистісних стосунків в групі.
Головний інструмент соціометрії – тест, що складається із запитань,відповіді на які слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідносин(наприклад: „Кого із членів Вашої студентської групи Ви запросили б на свійдень народження? До кого із членів Вашої групи Ви б звернулися за допомогою упершу чергу? Кому Ви довірили б свою таємницю?” тощо).
Експертне опитування – це одержання інформації щодо стану і прогнозування змінисоціального явища від кваліфікованих осіб (експертів), які мають глибокі знанняпро об’єкт та предмет дослідження. Головний критерій вибору експертів –компетентність.
Аналіздокументів як метод збору соціологічної інформації.
Методи аналізу документів передбачають вивчення соціальної інформації,яка зафіксована на різноманітних носіях.
Документом всоціології називають спеціально створений людиною предмет, призначений дляпередачі та збереження інформації про різні аспекти суспільного життя.
За формою фіксації інформації документи поділяють на:
— письмові(у формі тексту). Найбільш розповсюджений тип документів. Джерелами даного типудокументів для соціологів можуть слугувати державні архіви, архіви організаційі підприємств, статистична звітність, наукові публікації, преса, особистідокументи.
— документина електронних носіях (дискети, CD тощо).
— іконографічнудокументацію (кіно-, відео-, фотодокументи, картини, гравюри тощо).
— фонетичнідокументи (аудіозаписи).
Спостереженняяк метод збору соціологічної інформації.
Спостереження – це цілеспрямоване сприйняття явищ об’єктивної дійсності, у процесіякого одержується інформація про зовнішні сторони, властивості та відносиниоб’єктів, що вивчаються.
Цей метод передбачає пряму реєстрацію подій, що відбуваються, очевидцем,тобто тим, хто спостерігає.
У науковому спостереженні завчасно планується його організація,розробляється методика реєстрації, опрацювання та інтерпретації даних, щодозволяє забезпечити відносну надійність інформації.
Спостереження дає живі, безпосередні враження про об’єкт, щодосліджується, багаті конкретними деталями, а також надає можливість одержатидані незалежно від уміння респондента описати словами свою поведінку чи відйого бажання взагалі щось говорити про свою поведінку.
За ступенем участі спостерігача в ситуації, що досліджується, розрізняють:
· невключенеспостереження (спостерігач перебуває позаподіями, лише фіксує те, що відбувається). Цей вид спостереження застосовуєтьсядля вивчення масових процесів, коли спостерігач, для того щоб бачити весь хідпроцесу, повинен знаходитись на достатній відстані від об'єкту спостереження.
· включене спостереження (соціолог безпосередньо береучасть у досліджуваному процесі, перебуває в контакті з людьми, за якими ведеспостереження, та приймає участь в їх діяльності
За місцем проведення та умовами організації спостереження буває:
— польове (проводиться у реальній життєвійситуації);
— лабораторне (умови та середовище спостереженнявизначаються дослідником).
За регулярністю проведення:
— систематичнеспостереження (характеризуєтьсярегулярністю фіксації дії, процесу, ситуації упродовж певного періоду, щодозволяє виявити не тільки стан, але й динаміку;
— випадкове (несистематичне) спостереження(проводиться у незапланованій ситуації).
За ступенем формалізації:
— структуроване (контрольоване) – це такийвид спостереження, при якому соціолог заздалегідь визначає його план та ті зелементів процесу чи ситуації, що вивчаються, які є більш важливими длядослідження.
— неструктуроване (неконтрольоване) – це такийвид спостереження, в якому дослідник не визначає заздалегідь, які саме елементипроцесу або ситуації він спостерігатиме. Дослідник не має строгого плану,завчасно визначається лише сам безпосередній об'єкт спостереження.
Спостереження вважається надійним, якщо в разі його повторення за тих жеумов та з тим же об'єктом, воно забезпечує той жесамий результат незалежно від того, ким спостереження повторюється, тобтонезалежно від особи спостерігача.
Експериментяк метод збору соціологічної інформації.
Експериментв соціології –це метод отримання інформації про кількісні та якісні зміни показниківдіяльності та поведінки соціального об’єкта у результаті впливу на нього певнихкерованих і контрольованих чинників.
Існують такі види експерименту:
За характером експериментальної ситуації (умовами проведення):
— польовий (характерна максимальноприродна ситуація). Завдяки цьому об’єкти, що досліджуються, зберігають своїзвичні властивості, зв’язок тощо.
— лабораторний (передбачає проведення досліджень у певному штучномусередовищі).
За критерієм реальності проведення розрізняють:
§ натуральний (лабораторний, польовий). Даний видексперименту не тільки моделюється в уяві дослідника, але й здійснюєтьсяреально, на практиці. В соціології, як правило, натуральний експериментпроводиться в малих групах. Його проведення в більш масштабних спільнотах єнадто складним.
§ уявний (модельний). Цей вид експерименту присутній в будь-якому соціологічномудослідженні, в якому використовуються статистичні методи. Уявний експеримент єосновним при моделюванні соціальних процесів за допомогою обчислювальноїтехніки. Біографічний метод як метод зборусоціологічної інформації
Останнімчасом у вітчизняній соціологічній практиці набули поширення, як зазначалосявище, якісні методи дослідження, зокрема біографічний метод.
Біографічний метод (метод "історій життя", «життєписів»).Цей метод використовує біографічні дані – головне джерело детальних імотивованих описів "історії" окремої особистості. Найчастішебіографічні дані містяться в особистих документах (мемуарах, щоденниках,листах, нотатках тощо) або у матеріалах інтерв'ю та бесід.
Відмінною особливістю біографічного методу є його сфокусованість наунікальних аспектах історії життя людини (іноді – групи, організації), а такожна суб'єктивному, особистому підході до опису людського життя, кар'єри, історіїкохання тощо. У центрі уваги соціолога тут опиняється документальний або уснийопис подій, зроблений з точки зору самого суб'єкта подій.
У 1920-1940-х роках біографічний метод широко використовувавсяпредставниками Чиказької школи в соціології. Наприклад, в 20-х роках соціологК. Шоу досліджував підліткову злочинність, вивчаючи написані за його проханнямавтобіографічні нотатки юного правопорушника, які були доповнені поліцейськимита судовими документами, результатами медичних експертиз.
Значний внесок в розвиток біографічного методу зробили культурніантропологи та історики, які часто спираються на усні історії та мемуари,нотатки у щоденниках тощо. Ще більш очевидним є доробок у розвиток цього методудокументальної журналістики та мемуаристики.
Першою власно соціологічною роботою, що використовує особисті документи,листи та автобіографії в аналізі соціальних процесів, стала видана у 1918-1920роках книга У. Томаса та Ф. Знанецького «Польський селянин в Європі таАмериці». Один із томів цієї фундаментальної праці складається завтобіографії польського емігранта Владека, який описав свій шлях відпровінційного польського Копіна до Чикаго.
У. Томас та Ф. Знанецький першими виступили з обґрунтуванням застосуваннябіографічного методу. Вони вважали, що соціальні процеси необхідно розглядатияк результат постійної взаємодії свідомості особистості та об'єктивноїсоціальної реальності. Тому вивчення свідомості та самосвідомості особистості –необхідна умова аналізу соціального світу. Дослідження, що ґрунтуються на"історіях життя", дозволяє вийти на більш широкі узагальнення, щостосуються соціальних груп, субкультур, класів тощо. 8. Програма соціологічногодослідження
Соціологічне дослідження – це система послідовних методологічних,методичних та організаційно-технічних процедур, спрямованих на отримання точнихоб’єктивних даних про соціальне явище чи процес, що вивчається.
В соціологічному дослідженні відбувається поєднаннятеоретико-методологічного та емпіричного рівнів пізнання.
Соціологічне дослідження передбачає ряд етапів:
· підготовчий(розробка програми та робочого плану дослідження);
· збірпервинної соціологічної інформації (польовий етап);
· етапобробки інформації;
· аналізотриманої інформації, підготовка підсумкових документів, що містять висновки тарекомендації.
Обов’язковою умовою проведеннясоціологічного дослідження є складання його програми.
Програма соціологічного дослідження – це науковий документ, що відображаєзагальну концепцію та ідеологію дослідження.
Програма соціологічного дослідження виконує такі функції:
· пізнавальну
· методичну
· організаційну
Програма соціологічного дослідження має методологічний та процедурний(методичний) розділи.
Методологічний розділ Процедурний (методичний) розділ· Формулювання проблеми · Визначення вибіркової сукупності · Визначення об’єкта · Визначення методів збору соціологічної інформації · Визначення предмета · Структура інструментарія для збору соціологічної інформації · Визначення мети · Логічна схема опрацювання первинної соціологічної інформації (опрацювання, аналіз та інтерпретація отриманих даних, підготовка наукового звіту) · Визначення завдань · Логічний аналіз основних понять · Висування гіпотез
Поряд з програмою соціологічного дослідження розробляється також робочийплан – документ, в якому знаходить відображення весь обсяг наукових,організаційних та фінансових витрат на проведення дослідження. Робочий планпокликаний привести у відповідність етапи дослідження з його програмою, зкалендарними термінами, ресурсами, необхідними для досягнення кінцевої метидослідження.
Робочий план містить у собі графік здійснення різних видів робот, підбірта підготовку виконавців, розрахунки необхідних матеріальних затрат надослідження, пояснювальну роботу та розробку форм контролю за проведеннямдослідження.
Література:
1. КравченкоА.И. Социология:Учебник. – М.: «Проспект», 2004
2. КравченкоА.И., Анурин В.Ф.Социология: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2005
3. Радугин А.А.,Радугин А.К. Социология: курс лекций. М., 1996.
4. Ритцер Дж.Современные социологические теории. 5-ое изд.- СПб.: Питер,2002.
5. Смелзер Н.Социология. — М., 1998.
6. Сорокин П.Структурная социология //Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992. С.156-220.
7. Соціологія/ За заг. ред. Городяненка В.Г. – К, 1999
8. Тощенко Ж.Т.Социология. Общий курс. М.,2003.
9. Фролов С.С.Социология: Учебник. 3-е издание — М., Гардарики 1999. —
10. Якуба О.О.Соціологія — Харків: Константа, 1996.