Статистика галузі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Кафедра економіки підприємства Контрольна робота з дисципліни “Статистика галузі” Виконав: студент 6-го курсу, 1-ї групи, заочної форми навчання спец. “Економіка підприємства” (Номер залікової книжки – ) Перевірила: РІВНЕ – 2004 Зміст (Варіант 02) стор 1.

Питання №3. Підприємство (фірма) - основна звітна одиниця статистики підприємництва 2. Питання №20. Статистичне вивчення забезпеченості промислового підприємства (фірми) предметами праці 3. Питання №40. Статистичне вивчення структури витрат на виробництво продукції 4. Питання №60. Фінансова та статистична звітність підприємницьких структур 12 Література 14 3. Підприємство (фірма) - основна звітна одиниця статистики підприємництва.

Кожне суспільство для забезпечення нормального рівня життя займаєть¬ся різними видами конкретної праці. З цією метою створюються певні орга¬нізаційні формування (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (організовують програму) і діють на основі певних правил та проце¬дур. Їх мета і характер діяльності різні. Всі організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів

і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації, діяльність яких має підприємницький характер, називають підприємствами. Підприємство - це організаційно відокремлена і економічно само¬стійна основна первинна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послу¬ги). Підприємство - юридична особа, що має конкретного власника, яким може виступати

індивідуальний власник, група фізичних осіб (членів това¬риства, акціонерів, співвласників майна, інших організаційно-правових форм власності), будь-які організації (асоціації, фонди, союзи) та органи держав¬ного і господарського управління. Кожне підприємство має історично сформовану відповідну назву - фаб¬рика, завод, електростанція, шахта, ательє, майстерня тощо; може включати декілька виробничих одиниць-заводів, фабрик (виробниче об'єднання, ком¬бінат).

Основними ознаками, які дозволяють вважати те чи інше підприємство, організацію, установу юридичною особою, є: • наявність затвердженого статуту, в якому визначені цілі, організаційна структура, права та обов'язки органів управління, порядок ліквідації підпри¬ємства, а також основні взаємовідносини між засновниками і власниками; • право нести майнову відповідальність перед контрагентами в межах, передбачених господарським законодавством, та наявного у власності дано¬го підприємства майна; • право захищати свої

майнові інтереси в судових, арбітражних і інших органах державної влади і управління; • наявність реєстраційного свідоцтва, а в окремих спеціально обумовле¬них випадках і ліцензії на право здійснення певних видів діяльності. Формальними ознаками юридичної особи є наявність зафіксованої в ста¬туті фірмової назви, наявність печатки, розрахункового рахунку у банку та ведення повного бухгалтерського обліку з складанням балансу.

Склад підприємств статистика вивчає за допомогою класифікацій. Залежно від мети в основу класифікації можуть бути покладені різні ознаки. За формами власності майна розрізняють підприємства: а) приватні; б)колективні; в) державні; г) спільні. Приватними називають підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. Сюди ж відносяться також індивідуальні та сімейні підприємства.

До колективних відносяться підприємства, що ґрунтуються на власнос¬ті трудового колективу, а також кооперативу чи громадської організації. Державні - це підприємства, які ґрунтуються на державній власності. Спільними називають підприємства, які засновані на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян). За належністю капіталу прийнято розрізняти підприємства (фірми):  національні - капітал

належить підприємствам своєї країни;  закордонні - капітал повністю або частково є власністю іноземних під¬приємців, що забезпечує їм необхідний контроль;  змішані - капітал належить підприємцям двох або декількох країн. Відповідно до мети і характеру діяльності розрізняють підприємства ко¬мерційні і некомерційні. Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим ста¬тусом та формою

господарювання, згідно якої виділяються підприємства: Одноосібні, які є власністю однієї особи чи родини; вони несуть відпові¬дальність за свої зобов'язання власним майном (капіталом). Форму одноосіб¬них підприємств мають переважно малі за чисельністю працівників фірми. Кооперативні - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності

і використанні власного чи орендованого майна. Орендні підприємства засновані на договірних взаєминах про тимчасо¬ве володіння і використання майна, що необхідне орендарю для здійснення підприємницької діяльності. Господарські товариства являють собою певні об'єднання підприєм¬ців. За своїм зобов'язанням господарські товариства поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні. Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - це товариство, всі

учасники якого спільно займаються підприємницькою діяльні¬стю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства усім своїм майном. Товариство з обмеженою відповідальністю - це підприємство, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається заставницькими документами; учасники такого товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. Командитним є товариство, в якому поруч з членами з повною відпові¬дальністю

є один чи більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно такого підприємства. Найбільш поширеною формою господарських товариств є акціонерне товариство. Основним атрибутом такого товариства слугує акція - цінний папір без визначеного терміну обігу. Він свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства, підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним, забезпечує для учасника товариства право на одержання частки

прибутку у ви¬гляді дивіденду та участь в розподілі майна у випадку його ліквідації. Акціонерні товариства бувають двох видів: 1) відкритого типу, акції якого можуть бути продані будь-кому шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах; 2) закритого типу, акції якого розподіляються лише між його засновни¬ками. Останні не мають права їх перепродувати іншим юридичним чи фізи¬чним особам, які не

є засновниками товариства. Територіальною і технологічною цілісністю володіють так звані мате¬ринські (головні) підприємства (фірми), особливістю діяльності яких є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від правового статусу та ступе¬ню підпорядкованості підприємства, розміру капіталу, що належить мате¬ринській фірмі, їх поділяють на дочірні і асоційовані філіали. Дочірнє підприємство (компанія) - це юридичне самостійне

організа¬ційне утворення, що здійснює комерційну діяльність, складає звітний баланс, але материнська фірма контролює його роботу, оскільки володіє контроль¬ним пакетом їх акцій. Акціонерне підприємство - це юридичне самостійне організаційне утворення, яке не перебуває під контролем фірми, що володіє його акціями. Філія, на відміну від дочірніх і асоційованих підприємств, не користується юридичною та господарською самостійністю, не має власного

статуту і балансу, діє виключно від імені і за дорученням головного підпри¬ємства. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі, З-поміж суб'єктів господарської діяльності окрему групу утворюють малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До малих відносять підприємства з чисельністю працюючих: у промисловості та будів¬ництві - до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік; у науці

і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік; у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік. За галузево-функціональним видом діяльності можна виділити такі гру¬пи підприємств: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, виробничо-торгові, торгово-посередницькі, інноваційно-впроваджувальні, лізингові, банківські, страхові, туристичні і ін. Лізингові підприємства - це орендні фірми-продуценти, які за відповід¬ну плату здають в оренду

товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо. Підприємства (фірми) в умовах ринкової економіки можуть створювати на добровільних засадах, (якщо це не суперечить антимонопольному законо¬давству) певні об'єднання (рис. 1.). Асоціації - найпростіша форма добровільного об'єднання підприємств (фірм, організацій, компаній). Основною метою об'єднання є координація господарської діяльності.

Асоціація не має права, втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з її членів. Корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повнова¬жень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Консорціуми - це тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Рис. 1. Форми добровільних об'єднань підприємств (фірм) і організацій. Концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових установ, банків, транспорту, торгівлі і інших на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців. Картелі - договірне об'єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції.

Синдикати - різновид картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створений спільний збутовий орган або збутову мере¬жу одного з учасників об'єднання. Таким же чином може здійснюватися за¬купівля сировини для всіх учасників синдикату. Об'єднання підприємств створюється для галузей, що випускають однорідну продукцію. Синдикати зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трести - організаційно-виробнича одиниця або форма монополії, при якій всі об'єднані підприємства втрачають комерційну і виробничу само¬стійність, підкоряючись єдиному органу. Холдинги - організаційна форма об'єднання, при якій сама компанія не має виробничих підприємств, а володіє акціями інших компаній (володіє контрольним пакетом акцій), завдяки чому здійснює контроль за їх діяльніс¬тю. Об'єднані у холдингу суб'єкти мають юридичну

і господарську само¬стійність. Проте вирішення основних питань їх діяльності належить холдінговій фірмі. Фінансові групи - об'єднання юридичне та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. Фінансові групи очолюють один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підпри¬ємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координу¬ють всі сфери

їх діяльності. 20. Статистичне вивчення забезпеченості промислового підприємства (фірми) предметами праці. Забезпеченість промислового підприємства (фірми) сировиною, матеріалами і паливом характеризується на основі моментних та інтервальних даних. У першому випадку характеризують ступінь забезпеченості підприємства певним видом сировини, матеріалу, палива на наступний період. Для оцінки забезпеченості підприємства тим чи

іншим матеріалом розраховують показники забезпеченості в днях і натуральних вимірниках, вра¬ховуючи при цьому наявний залишок відповідного матеріалу. День надход¬ження матеріалу не слід включати в число забезпечених відповідними мате¬ріальними ресурсами, оскільки в цей день вони розвантажувались з транс¬портних засобів, перевірялися за кількістю і якістю, оформлялися відповід¬ними прихідними документами, проходили певні підготовчі операції

і, отже, в цей день вони могли не потрапити у виробництво. Моментний показник фактичної забезпеченості, днів: де Мд - обсяг запасу певного виду матеріалу в натуральних одиницях на певну дату; Впл - загальний обсяг планових витрат матеріалу; Др- кількість робочих днів. Він показує, на скільки днів безперебійної роботи вистачить цього матеріалу при дотриманні середньодобового

споживання матеріалу на рівні норми. Інтервальний (середній) показник забезпеченості в днях 3 дн. запасом матеріалу за звітний період визначають шляхом ділення середнього запасу за період на фактичне середньодобове виробниче споживання: Він дозволяє оцінити, на скільки днів у середньому підприємство було забезпечене у звітному періоді даним матеріалом. Забезпеченість певним видом матеріалу в натуральних одиницях М визначають як добуток забезпеченості в днях на середньодобове виробниче споживання: .

Для того, щоб визначити, на скільки днів вистачить партії матеріалів, що надійшли на підприємство, необхідно обсяг надходження поділити на середньодобове виробниче споживання за формулою: , де ПМ - обсяг одержаних підприємством матеріалів. Загальну забезпеченість відповідним матеріалом у днях з початку періо¬ду визначають шляхом ділення суми обсягу запасу на початок періоду і всіх надходжень цього матеріалу за даний період на середньодобове виробниче споживання:

Велике значення має зіставлення виробничих запасів з установленим нормативом. За умов ринкової економіки підприємства самі встановлюють норми запасів для кожного виду сировини, матеріалу, палива. Зіставляючи фактичний запас з нормативом, визначають індекс виконання норм запасу: Різницею між фактичним запасом і його нормативом визначають розмір дефіциту або надлишків матеріальних ресурсів за формулою:

На основі одержаних даних складають дефіцитну відомість, у якій за кожним видом матеріалу, сировини, палива визначають забезпеченість у нормо-днях, а перемноживши нормо-дні на середньодобові витрати, розра¬ховують потребу їх у натуральних одиницях виміру. 40. Статистичне вивчення структури витрат на виробництво продукції. Для того, щоб організувати належну роботу по зниженню затрат на виробництво продукції, необхідно знати,

з яких складових елементів формується собівартість, яку питому вагу займають у ній затрати на оплату праці і матеріальні ресурси (матеріали, енергія, паливо), амортизація, інші витрати. Склад собівартості продукції вивчають за допомогою двох видів класи¬фікацій витрат: за економічними елементами, статтями калькуляції. При вивченні затрат за економічними елементами не береться до уваги те, де і з якою метою витрачається той чи

інший вид ресурсів, важливо, щоб затрати підприємства (об'єднання) були однорідні за економічним змістом. Наприклад, витрати на придбання палива належать до одного елемента неза¬лежно від того, як це паливо використовувалось, безпосередньо у виробниц¬тві чи на опалення приміщень. Класифікація затрат за економічними елементами є єдиною і обов'язко¬вою для всіх виробничих об'єднань (підприємств) промисловості.

Вона включає: сировину і основні матеріали (за вирахуванням поворотних відхо¬дів); покупні вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого харак¬теру; допоміжні матеріали; паливо із сторони; заробітна плата основна і до¬даткова; відрахування на соціальне страхування; амортизація основних фон¬дів; інші грошові витрати. Витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, амортизацію виража¬ють величину витрат минулої уречевленої праці.

Решта елементів витрат (заробітна плата з відрахуванням на соціальне страхування) є витратами на оплату живої праці і утворює частину заново створеної вартості. Винятком є елемент «Інші грошові витрати», який включає як матеріальні, так і витрати живої праці. Дані про затрати на виробництво за економічними елементами визнача¬ються у розрахунках до бізнес-плану фірм, приводяться у звітності в обсязі всіх затрат даного періоду, незважаючи на те,

що деяка частина може бути не зв'язаною з виробництвом продукції. Головним завданням вивчення собівартості продукції за економічними елементами є визначення величини витрат живої і минулої праці, співвідно¬шення між ними. Одержані дані використовуються для обчислення чистої продукції галузі і національного доходу країни. Отже, якщо із валової проду¬кції в діючих оптових цінах промисловості

відняти матеріальні витрати, то одержимо обсяг чистої продукції. Оскільки класифікація витрат за економічними елементами відбиває ви¬трати підприємства (об'єднання), що пов'язані з виробництвом продукції, то її ще називають кошторисом затрат на виробництво. За її допомогою підсу¬мовують витрати підприємств незалежно від номенклатури продукції, яка ними випускається. Вивчення структури собівартості за економічними елементами дає мож¬ливість визначити роль окремих елементів

собівартості у загальних витратах, виявити резерви подальшого зниження собівартості за рахунок змін у співвідношеннях між уречевленою і живою працею, розкрити їх вплив на зміну продуктивності суспільної праці. Залежно від структури собівартості продукції виділяють матеріало фондо- і трудомісткі галузі. До матеріаломістких належать галузі промисловості, які переробляють первинну

сировину, а також ті, які мають багаторазові технологічні процеси. Характерною особливістю таких галузей є висока питома вага матеріальних затрат у собівартості продукції. Так, у харчовій і легкій промисловості частка матеріальних витрат у собівартості продукції, становить 90%, у чорній металургії, в хімічній і нафтохімічній - близько І 80%, у машинобудуванні і металообробній промисловості - понад 70%.

Фондомісткі галузі промисловості характеризуються високим рівнем автоматизації і механізації виробництва, що і визначає високу питому вагу амортизації у собівартості продукції. У нафтовій промисловості цей елемент становить близько 40%, у електроенергетиці - 25%. До трудомістких належать галузі видобувної промисловості, де затрати живої праці досить великі і відповідно висока питома вага заробітної плати в собівартості продукції.

Так, у вугледобувній промисловості частка витрат на оплату праці з нарахуванням на соціальне страхування становить близько 50%, в лісозаготівельній - 40%. Така класифікація галузей промисловості до¬зволяє виявити їх специфічні особливості, показує, за рахунок яких елемен¬тів можна досягнути зниження собівартості продукції. Класифікація витрат за економічними елементами є основою для визна¬чення завдань по зниженню собівартості продукції, обчисленню потреб в оборотних

коштах, розрахунку порівняльної ефективності витрат. Будучи важливим знаряддям галузевого і внутрішньовиробничого пла¬нування і контролю витрат на виробництво загалом, класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє визначити собівартість одиниці про¬дукції, особливо тоді, коли виготовляються два і більше видів продукції, оскільки кожний елемент витрат, хоч

і однорідний за економічною суттю, проте неоднорідний з боку відношення витрат виробництва конкретних ви¬робів. Так, елемент «Заробітна плата», наприклад, відбиває витрати на опла¬ту праці як працівників, які безпосередньо зайняті виконанням основних технологічних операцій, так і тих, які зайняті обслуговуванням виробництва. І якщо заробітну плату перших легко розподілити між окремими видами продукції, знаючи трудомісткість продукції

і поопераційні розцінки, то від¬носно інших це зробити неможливо. Для внутрішньовиробничого планування і виявлення резервів зниження собівартості необхідно знати не лише загальну суму затрат підприємства за певним економічним елементом, а й величину витрат залежно від місця їх виникнення і конкретної форми виробничого використання; знати, яка час¬тина витрат припадає на основне і допоміжне виробництво, на управління.

Одержати такі дані за допомогою поелементної класифікації неможливо. Цьому завданню відповідає групування затрат за статтями калькуляції, згід¬но з якою виділяються такі групи затрат: 1) сировина і матеріали; 2) зворотні відходи (віднімаються); 3) покупні вироби, напівфабрикати і послуги коопе¬ративних підприємств; 4) паливо і енергія на технологічні цілі; 5) основна заробітна плата виробничих робітників;

6) додаткова заробітна плата вироб¬ничих робітників; 7) відрахування на соціальне страхування; 8) витрати на підготовку і освоєння виробництва; 9) витрати на утримання і експлуатацію устаткування; 10) цехові витрати; 11) загальнозаводські витрати; 12) втрати від браку; 13) інші виробничі витрати; 14) позавиробничі витрати.

Суть цієї класифікації полягає в тому, що всі витрати групуються за ознакою спільності їх виробничого призначення. У різних галузях промисловості використовується різна за своїм складом номенклатура калькуляційних статей, що зумовлено особливостями форму¬вання у них собівартості. Структура собівартості продукції за статтями калькуляції відбиває спів¬відношення затрат у повній собівартості: що витрачено, куди витрачено і на які цілі спрямовані кошти.

Вона дозволяє виділити витрати кожного цеху чи підрозділу підприємства (об'єднання), що є необхідною умовою ведення госпрозрахунку. Якщо у кожному елементі об'єднуються лише однорідні витрати, то у статтях калькуляції - тільки деякі є однорідними, а більшість з них включа¬ють різні види видатків, тобто є комплексними. До однорідних належать статті калькуляції, які включають витрати на сировину і матеріали, покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру, паливо

і енергію на технологічні цілі, заробітну плату вироб¬ничих робітників та відрахування на соціальне страхування. Решта статей калькуляції «Витрати на підготовку і освоєння виробництва», «Видатки на утримання і експлуатацію устаткування», «Цехові витрати», «Загальнозаводські витрати», «Інші виробничі витрати» є комплексни¬ми, оскільки вони об'єднують кілька елементів витрат (матеріали, амортиза¬цію, заробітну плату). Витрати, які відносяться на ці статті, розподіляються між

окремими видами продукції лише опосередковано (шляхом застосування коефіцієнтів чи інших показників). За характером участі у виробничому процесі витрати підприємства поді¬ляють на основні і накладні. До основних належать витрати, які безпосеред¬ньо пов'язані з виробництвом продукції. Накладними називають витрати, які пов'язані з управлінням, організацією, технічною підготовкою і обслуго¬вуванням виробництва. За способом віднесення витрат на собівартість окремих виробів

їх поді¬ляють на прямі і непрямі. Прямими називають витрати, які безпосередньо пов'язані з виготовленням певних виробів і включаються у собівартість продукції прямою лічбою: наприклад, витрати сировини чи основних матеріалів. До непрямих належать витрати, які розподіляються між окремими видами продукції умо¬вно, пропорційно будь-якому виду прямих витрат. До них відносять загальноцехові, загальнозаводські

і позавиробничі витрати. Ділення витрат на пря¬мі і непрямі пов'язано із складанням калькуляції собівартості і має значення для тих підприємств, які випускають кілька видів продукції. Залежно від обсягу виробництва витрати поділяються на змінні і умов¬но-постійні. Змінні витрати зростають або зменшуються в абсолютній сумі залежно від обсягу виробництва. Частина з них змінюється прямо пропорційно до динаміки обсягу виробництва (затрати на сировину, основні

матеріали, заро¬бітну плату виробничих робітників). Умовно-постійні не залежать або мало залежать від зміни обсягів виро¬бництва (наприклад, заробітна плата працівників апарату управління підпри¬ємством, величина амортизаційних відрахувань, витрати на охорону праці). 60. Фінансова та статистична звітність підприємницьких структур. Особливістю розбудови країн з ринковою економікою

є зростання ролі фінансів як найважливішої підойми інтенсифікації виробництва, забезпечен¬ня його самоокупності, посилення режиму економії, мобілізації внутрігоспо¬дарських резервів, ліквідації непродуктивних витрат і втрат. Фінанси підприємств, об'єднань і організацій визначають процес ство¬рення валового внутрішнього продукту та національного доходу, їх обсяг і структуру, процес

їх розподілу та кінцевого використання. Вони активно впливають на процес виробництва та реалізації продукції, формування фі¬нансових ресурсів, найповнішу мобілізацію внутрішньовиробничих резервів. Фінанси підприємств і організацій є основою загальнодержавних фінансів: грошові нагромадження - основне джерело формування загальнодержавних, фінансових ресурсів, фінансування розвитку всіх галузей народного господарства. А отже, від стану фінансів підприємств

і організацій залежить стійкість і стан всієї фінансової системи держави. Грошові відносини, які в сукупності складають фінанси галузей, фор¬муються у процесі: • виробництва і реалізації продукції між підприємствами, об'єднаннями, постачально-збутовими і іншими організаціями; • виплати заробітної плати і використанні фондів матеріального стимулювання між підприємствами

і їх робітниками; • розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів (прибутку, амортизаційних відрахувань, оборотних коштів та інших) між підприємствами і вищими організаціями; • платежів у бюджет і при одержанні асигнувань з бюджету між підприємствами і фінансовою системою держави; • залучення і погашення банківських коротко- і довготермінових позик між підприємствами і кредитною системою.

Отже, фінанси підприємств і організацій - це сукупність економічних (грошових) відносин, що об'єктивно виникають у процесі утворення, розподілу і використання фондів грошових коштів, необхідних] для обслуговування кругообігу засобів у процесі виробництва і реалізації продукції, утворення різних фондів та здійснення грошового контролю за їх господарською діяльністю. В цьому зв'язку роль статистики фінансів як найважливішого важеля в

і управлінні фінансово-господарською діяльністю підприємства, об'єднання постійно зростає. Основними показниками статистики фінансів є:  затрати на виробництво і реалізацію продукції;  виручка від реалізації продукції;  забезпечення підприємства основними і оборотними фондами, тобто основним і оборотним капіталом;  показники оборотності оборотних засобів (оборотного капіталу);  прибуток

і рентабельність;  ефективність використання банківського кредиту і його матеріальне забезпечення;  стан і динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості. Значна частина перерахованих показників розглянута раніше, тому в да¬ному розділі висвітлюються лише показники статистики оборотних засобів, прибутку і рентабельності як найважливіші показники господарської

діяль¬ності підприємств. Досягти певних фінансових результатів можна за умови забезпечення виробництва відповідними матеріальними і фінансовими ре¬сурсами, значну частину яких становлять оборотні засоби. Завдяки їх оборот¬ності забезпечується одержання прибутку. Прибуток - це важлива економіч¬на категорія, яка являє собою чистий дохід підприємства. Завдяки йому здій¬снюється розширене відтворення, фінансується будівництво нових підпри¬ємств та розширення

діючих. За рахунок прибутку здійснюється також по¬криття додаткової потреби в оборотних засобах, фінансуються затрати на розвиток науки і техніки, створюються різні фонди. Прибуток - це одне з ос¬новних джерел формування бюджету держави. Важливим принципом господарського розрахунку виступає принцип зі¬ставлення результатів з затратами, що зумовлені їх одержанням. Тому поруч з показником прибутку визначають рівень рентабельності, який

обчислюють діленням відповідних сум прибутку на поточні затрати чи авансові ресурси. Таким чином, якщо прибуток характеризує госпрозрахунковий ефект діяль¬ності підприємств, то рентабельність відбиває ефективність застосованих у виробництві ресурсів чи затрат. До основних завдань статистики фінансових наслідків слід віднести:  вивчення структури і обсягу оборотних засобів підприємств;  аналіз використання оборотних засобів у виробництві

та їх обігу;  характеристика складу загальної суми прибутку підприємств і органі¬зацій та аналіз їх використання;  вивчення факторів зміни загальної суми прибутку та рентабельності підприємства і продукції. Література 1. Вашків. “Статистика підприємства”. : - К 1998; 2. Громыко Г.Л. «Экономическая статистика. Учебник», М.: ИНФРА–М,

1999; 3. Долженкова В.Г Харченко Л.П «Статистика: учебное пособие», М.: ИНФРА-М, 2002; 4. Елисеева А.Н Юзбашев В.К. Общая теория статистики. – М. Финансы и статистика, 1995г.; 5. Пальян В.С Ерина А.М. Теория статистики. Практикум 1997г.; 6. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е.М. Лібанова та

ін.; За ред. В.М.Гейця. — К.: Вища школа 2003; 7. Статистика: Підручник / СС. Герасименко, А.В.Головач, А.М. Єріна та ін.; За ред.докт.екон.наук С.С.Герасименко – К.: КНЕЦ, 2000р.