Реферат
на тему
«Система комунікацій цивілізації»
Вступ
Під комунікацією розуміють процеси перекодування данихіз вербальної в невербальну і навпаки – з невербальної у вербальну сфери.Прийнято вважати, що історичною передумовою виникнення міжлюдської комунікаціїбув примус одного індивіда стосовно іншого до виконання тієї або іншої дії. Тобто для комунікації важливийперехід від говоріння одного до дій іншого. Саме заради цьогореалізується передача значень між двома різними автономними системами, якими є дві (або більше) людини. У стандартномукомунікативному акті також важливі невербальніреакції на повідомлення, оскільки найбільш значущі прояви захоплення,здивування, ненависті мають підкреслено скорочений вербальний компонент у вигляді різноманітнихвигуків, або й узагалі не позначені вербально.
Оскільки комунікація здійснюється у фізичному просторі, на неїможна дивитися і як на процес обміну сигналами. Все це дозволяє здійснити обмін уфізичному просторі по суті нефізичнимивеличинами.
1.Комунікація як процес
Якщопро уснукомунікацію можна говорити як проперекодуваннявербального вневербальне,то писемність виникає зі зворотної дії: перекодування невербальних характеристик у вербальні. Наприклад, писемність устародавньому Китаї виникла саме для процесів соціального управління господарськими справами. Обставини вимагали обліку та управління, і письмова фіксаціяполегшила цей процес.
Сучаснадійсність може створювати довгі вербальні тексти, які вже не пов'язані безпосередньо з процесамипереходу в невербальну сферу. Один знайважливіших напрямів створення таких текстів – це культура. За приклад можнавзяти,літературу і ритуал. Із сучасних позиційлітературою можна назвати збільшення вербального компонента за рахунок зменшення невербального. Явище, протилежнелітературі за своює суттю – це ритуал. Він реалізує зворотне співвідношення: посилення невербального компонентаза рахунок скорочення вербального.
Літературу(як і ритуал) можна розглядати як нормопороджуючу структуру. В результаті переходу від входу довиходу відбувається введеннянорми. В літературному тексті, наприклад, зазначається покарання негативу та винагородапозитиву. Відбувається явне упорядкування ситуацій на користь норми. Набір випадкових ситуацій дуже чітко структурується врезультаті проходження літературного тексту. Причому, це системний погляд, бо йпозитивні,і негативні герої володіють відповідною зовнішністю, набором вчинків і т.д.
Єще одна важлива характеристика літературних текстів – це їх незавершеність. Доостанньої сторінки текст часто відчувається як незакінчений.
Відома роль незавершених дій на людську психіку. Людині властиво прагнути до завершеності. Особливо яскраво ця якість незавершеностіпроявляється в явищах масової культури, наприклад, у детективі, який так захоплює людину, що вона не в змозі відмовитися від читання, доки недізнається розв`язку. З іншого боку, людина може багато разів перечитувати художній текст, щоб іще раз відчути це почуттянезавершеності.
Удетективі свідомо вводяться деталі, провідні за неправильним шляхом. Детектив – це варіант лабіринту, дешляхом перебору деякихможливих шляхів зрештою знаходять свій істинний шлях. Але людина отримує естетичне таінформаційне задоволення від перебування в ситуації незавершеності.
Міф– це, навпаки, завершений текст. Він відомий заздалегідь, і це його сильнасторона, що дозволяє прогнозувати його майбутній розвиток. Це вербальна сторонаритуалу. Ритуал і міф описують одну точку реальності, тільки з різних позицій: міф – з вербального боку, ритуал – зневербального. Ритуалом є відомийпорядок дій, що вимагає виконання. Якщо в літературі закладена естетикановизни, то в ритуалі – естетика повтору. Однотипна естетика повтору виявляється ніби в орнаменті як одному зі способів впливу. Нескінченність створюєйого динамічний характер. Зупинений орнамент, тобто орнамент без динаміки даєнам, наприклад, свастику, або п'ятикутну зірку, що також можуть виступати елементарними одиницями впливу, асоціюючись ізвідповідними відомими нам ритуалами.
Рекламнийтекст (як і сфера паблік рілейшнз) направлена на те, щоб знову відновити статус невербальногокомпонента. Сучасні ритуали є виродженими, вони занижують роль як вербального так і невербальногокомпонентів. Це пов'язано із зникненням особливого статусу сучасного ритуалу.Сучасне суспільство принципово альтернативне – для нього характерним є, відповідно, альтернативне комунікативнесередовище. Тобто будь-яке повідомленняможе бути замінено іншим. Суспільство минулого прагнуло до унікальностікомунікативних процесів: наприклад, єдина релігія – Православ’я, єдина книга – Біблія тощо. Сьогодні ж усе змінюєтьсяз точністю до навпаки.
2. Загальні характеристики комунікації
Комунікаціяу людини протікає в основному в рамках двох основних каналів: вербального та візуального.
Саме в цій області почуттів людина найбільш чутлива і має відповідніапарати для сприймання й аналізу інформації. Собака, наприклад, може розрізняти сорок тисячваріантів запаху, що недоступно людині. Механізми аналізу і породження повинні доповнюватисявідповідними механізмами запам'ятовування.Аякраз вобласті запаху і смаку людина не має такої чіткої системної пам'яті.
Вербальна комунікація будується на лексично виділених одиницях, що відповідаютьреаліям світу. Це призводить до великої кількості одиниць тезаурусу. З них складається нескінченне число повідомлень.
Візуальна комунікація не володіє подібнимнабором заздалегідь встановлених одиниць. Відсутність елементарних одиницьробить більш універсальним процесс сприйняття візуальної комунікації, оскількине потребує попереднього знання великого масиву одиниць для розумінняповідомлення.
Однакі на візуальному рівні існують попередні норми, що визначають формунеобхідного повідомлення. А. Маслоу дивиться на проблему ширше, колиговорить, що брак краси може бути патогенним фактором. Тобто нормуванняприсутнє і в цьому типі комунікації.
Завдяки відсутності наперед заданої визначеності одиниць візуальнеповідомлення несе більший обсяг інформаційної новизни. Тому телебаченнянастільки небезпечне з точки зору фахівця з паблік рілеішнз – як багатийповідомленнями канал, воно може видати «зайве» повідомлення, що особливояскраво проявляється у випадку прямого ефіру. Звідси випливає необхідністьбільш суворого контролю саме телевізійного повідомлення, щоб не породжуватидодаткових повідомлень, які супроводжують основне.
Комунікативніпроцеси відповідно до моделі Г. Бейтсона відбуваються на двох рівнях: комунікативному та метакоммунікатівному.
Комунікативний рівень розуміється стандартно, а метакоммунікатівний – задає модуль, загальнерозумінняпереданого повідомлення. Г. Бейтсон прийшов до своєї теорії спостерігаючи за іграми мавп. Його цікавило питання: як мавпирозуміють у конкретному випадку, що покусування – це не сварка, а гра? Відповідьполягала в тому, що мавпа передає метакоммунікатівне повідомлення, що даєпотрібну інтерпретацію і передається змістом. У людській комунікації яскравопродемонструвати це може те, що психічно хвора людина, наприклад, шизофренік,на думку вченого, не володіє метакоммунікативним інструментарієм, тому не можеадекватно інтерпретувати отримані повідомлення. Так, вона не може розуміти жартів – і тим самим випадає зпроцесу звичайної комунікації.
Метакоммунікативні процеси повинніспіввідноситися з тими чи іншимижанрами, з тими чи іншими типами дискурсів. Людина, що володіє мовою, повинна володіти набором прийнятих в даній структурітипів дискурсів, оскількив кожному з них існує свій варіант комунікативної поведінки.
Комунікаціятакожможе бути ієрархічною (з пріоритетністю прямого зв'язку) і демократичною (з пріоритетністюзворотного зв'язку). Для ієрархічноїсхеми важливий наказ, для демократичної – переконання. Для ієрархічної схеми більше значеннямає чистотаканалу зв'язку, оскільки в ньому повідомлення що містить директиву, якщо досягне одержувача, завжди буде виконане. Не так ідуть справи з демократичною схемою, оскільки, згідноз нею, одержувачмає право вибору: виконувати, чи ні повідомлення, що надійшло. Це пов'язано з іще однією відмінністю: в рамкахієрархічної комунікації перед нами поєднання «начальник – підлеглий», і у підлеглого немає іншого вибору, окрім послуху. У демократичній схемі ми маємо справу звільною людиною. Країни СНД, володіючи гарним досвідом ієрархічних комунікацій, не маютьдостатнього досвіду роботи з вільноюлюдиною. Влада, як правило, промовляє в режимі монологу, а не діалогу. Виступаючи вролі автора, влада породжує один текст, тоді як у випадку демократичної комунікації йде породження безлічітекстів, що неможливо в ієрархічнійсистемі. Будь-який інший текст там відразу оголошується єретичним, неприйнятним.
Можнавважати, що ці два типи комунікації належать до різних соціальних структур: держави і суспільства. Держава зацікавлена в єдності, суспільство – у розмаїтті. Звідси і випливає вищевідзначена орієнтація на монолог,який,по суті, блокує дії іншої сторони, або діалог, що дозволяєподібні мовні і немовні дії.
І реклама, і паблік рілейшнз породжують свої тексти в режимісуспільної (демократичної) комунікації. Звідси випливає складність цьогопроцесу, оскільки таке породження може йти в агрессивному комунікативномусередовищі з одночасним існуванням інших джерел інформації. Тобто породження повідомлення відбувається в умовах, коли одночасно існує і породженняінших повідомлень, що йому суперечать. Ця характеристика особливо важлива в умовах інформаційних війн тапсихологічних операцій, колипроти безлічі пропагандистських повідомлень можна зуміти протиставити одне-єдине, що зможепризвести до капітуляції суперника.
Ознакою,що сприяє породженню агресивного середовища, стає автономне існування різних комунікативних центрів. Розпад єдиноїієрархічної комунікації, властивий радянському періоду, створив соціальні групиз автономною комунікативною поведінкою. Наприклад, партія і парламент якінституції такої автономної поведінки, вступають у конфлікт з президентськимицентрами в республіках СНД, які вимагають пріоритетності саме свого типуінформації.
Найбільш поширеною і дослідженою є дихотомія усноїта письмової комунікацій. Вони помітні за такими ознаками:
- засвоїм словником (абстрактні – конкретні поняття, довгі – короткі слова);
- за своїмсинтаксисом (довгі – короткі речення).
Крім того, письмова комунікація не фіксує в повній мірі такіявища, як хезитація (вираз сумніву), що в усній мові може фіксуватися як:«е-е-е», «а-а-а», або інші подібні звуки. Звідси випливає, що письмовакомунікація аж ніяк не є простою фіксацією усної, оскільки вона вибирає з неївиключно характеристики, що сприяють посиленню авторитетності свого слова.
У П. Єршова зустрічається цікаве розмежування комунікативноїповедінки слабкої та сильної ділянок комунікації. Обмін інформацією вінтрактує як сферу боротьби. Виражаючи опір, співрозмовник завжди дає інформацію для заперечення, часом, у безсловесної реакції або навіть у відсутності якоїб то не було реакції. Усякий опір партнера говорить про те, що отримана інформація виявиласянедостатньо ефективною. Тоді, щоб продовжуватиборотьбу, потрібно знову видати інформацію – більш значну, ніж та, що була видана раніше, аби врешті-решт отриматиу відповідь дані про те,що видана інформація все таки досягла мети.
Увипадку явної ворожої боротьби видана інформація стає зброєю. Ворог вважає закраще не видавати, а здобувати інформацію, а оскільки йому доводиться видавати– він видає ту, яка неприємна для партнера. Прицьому розумний і розважливийворог враховує реальні інтереси супротивника і видає інформацію про те, що істотно їм суперечить.
Слабкийпартнер, на думку П. Єршова, багатослівний, тоді як сильний – скупий наслова.Слабкий, щоб протидіяти сильному, змушений інформувати партнера про складнуситуацію,яка змушує його боротися – наполягати на своєму.
Скупість на слова, відтак, є демонстрацією сили. Вчений такожвиділяє типи професій, зайняті переважно видачею інформації (наприклад,педагоги, бібліотекарі), і тих, хто частіше здобуває її (наприклад, податківці,різного роду адміністратори).
3. Модель комунікації з точки зору паблік рілейшнз, реклами тапропаганди
Різні моделі комунікації, що розглядаються, виникають виходячи зрізних завдань, які стоять перед дослідником. В області прикладних комунікацій, таких, як,наприклад, паблік рілейшнз, реклама та пропаганда, комунікатор намагається внести зміну в комунікацію, щобперевести свого адресата на новийтип поведінки. Пропаганду навіть часто визначають як такий тип комунікації, де можуть розходитися цілі комунікатора і адресата, тобтокомунікатор може перенаправляти адресата на цілі, вигідніші саме йому, а не адресату.
Якщозгрупувати чинники, які формують процесс комунікації, ставлячи його форму і зміст, то можна побачититакий ряд параметрів. Факторкомунікатора задає завдання та цілі, які він переслідує і які впливають на даний процес. Фактор цільовоїаудиторії визначає інтересиадресата, оскільки з людиною краще говорити на ті теми, які їй небайдужі. Фактор каналукомунікації задає стандартиданого каналу, які виступають як свого роду обмежувачі, наприклад, повідомлення по телебаченню будевідрізнятися від повідомлення,переданого по радіо. Сумарно можна представити ці фактори в наступному вигляді:
Повідомленнятакож можна представити як осередок ряду чинників, наприклад, зміст (факт) і конкретна техніка дії. Поставити інформацію, щоХ багатий, можна прямо і побічно, використовуючи різні варіанти впливу. Можнатакож побудувати «порятунок» ситуації, якщо багатство Х є для аудиторії негативним чинником, йдучи замоделлю «Х багатий, але…» Головнимчинником для пошуку аргументів при цьому є модель життя аудиторії, розуміння того, що в її уявленнях єпозитивом, а що – негативом.
Цей набір знань дозволяє комунікатору досягти потрібних йому цілей– а отже, є специфічним видом зброї – інформаційним. С. Расторгуєв дає такевизначення інформаційної зброї: це «засоби, що дозволяютьцілеспрямовано активізувати в інформаційній системі ті процеси, в якихзацікавлений суб'єкт, що їх застосовує».
Фактораудиторії, знання її моделі світу все ще недооцінюється на території СНД.Точніше, ми не володіємо адекватним інструментом для її аналізу. Мінімальний набір знань про цільовуаудиторію виглядає так: політичніуподобання, біографічна інформація, процеси прийняття рішень, демографічна інформація(стать, вік, раса, релігія, доходи, культурні вподобання), уявлення про сприятливіможливості та можливий розвиток подій, можливості в області інформаційних операцій, оцінки дій за різнимисценаріями.
Длякомунікатора не менш важливими, ніж модель аудиторії, є можливості каналукомунікації. Умовно кажучи, мильна опера як канал вимагає одного набору характеристик, серія газетних публікацій – зовсім іншого. При цьому ті чи інші національні або регіональніхарактеристики можуть вимагати опори на ті чи інші канали. Незнання цих особливостей може призводитидо помилок ідонеефективної комунікації. Приміром,підчас розв`язання військового конфлікту в Боснії та Герцеговинікраїни НАТО направили основні зусилля на друковані ЗМІ, тоді як населення віддавало перевагу телебаченню.
Комунікаціяяк багатофакторний феномен дозволяє при своєму свідомому конструюванні спиратися на ті чи іншіхарактеристики. Комунікаторпри цьому має можливість відбирати вигідні для себе характеристики. Можнасказати, що,на відміну від одержувача інформації, комунікатор оперує і даними метарівня. Комунікатор веде одночасно і комунікацію іметакоммунікацію, у той час,як об'єкт впливу приймає участьлише в комунікації. Природно, що в подібному випадку у комунікатора більше шансів досягти своїхцілей, навітьякщо вонибудуть розходитися з цілями слухача чи глядача.
Успішнийкомунікатор веде свою комунікацію за заздалегідь вивіреним шляхом. Це як гра актора, який завчив совю рольі знає, вякому місці його аудиторіязасміється, а в якому заплаче, оскільки у нього є досвід безлічі проведених спектаклів. Це такожзнання метакомунікативного плану професійногорівня. Всі ми, спілкуючись, накопичуємо метакомунікативний потенціал. Проте індивідуальний досвід і досвід професійногопорядку чітко прогнозує подальшу поведінку своєї аудиторії, ґрунтуючись на апробації запропонованих підходів. З цієї причини, наприклад, під часплануванняполітичної кампанії всі слогани, рекламні ролики та інші агітаційні матеріали попередньо перевіряютьсяна фокус-групах.
Володіючи таким метакомунікативним знанням, перебуваючи одночаснов ситуації комунікації та метакомунікації, комунікатор може настільки точнокерувати процесом передачі інформації, що рівень досягнення потрібногорезультату різко підвищується.
Прикладневикористання комунікації вирізняється тим, що в ньому виявляється активно задіяним саме метакомунікатівний фактор.Це пов'язано також і з тим,що комунікатор та одержувач інформації, як правило, не пов'язані ієрархічним зв'язком, як це маємісце, наприклад, в армійськоїкомунікації. В ієрархічній ситуації немає ніякої необхідності в риторичних хитрощах. Там метакомунікативний блок «законсервований» заздалегідь на користькомунікатора, залишаючи мінімальні можливості для ухилення від виконання наказу або прохання.Реклама і паблік рілейшнз, навпаки,моделюють вибір з боку одержувача інформації, тому для підвищення своєїефективності вони мають потребу в посиленні позицій комунікатора.
Прикладний комунікатор працює всфері перекодування вироблених вербальнихповідомленьв невербальні, оскільки його завданням є стимуляція нової поведінки. Це в достатній мірі складнезавдання полегшується тим, щокомунікатор повинен не стільки вводити нову поведінку, скільки активувати типиповедінки, що вже притаманні одержувачу інформації.
Глобальні поняття, на які він буде спиратися, повинні включатитакі архетипні компоненти, як смерть, життя, страх і т.д. Подібні програми вжезакладені в кожному з нас, тому питання полягає в тому, щоб більш точновизначити їх. Реклама,наприклад, дуже часто будується на вирішенні подібних соціальних проблем, оскільки прохолоднінапої або жувальна гумка можутьподаватися як можливість познайомитися, сподобатися, опинитися в привабливому колективі. Тобто чисто фізичний параметр(наприклад, гігієна порожнини рота) може перекодовуватися в соціальний.Аналогічно під час війни листівки для солдатів ворога експлуатують почуття страху, пропонуючи можливість уникнути його.
Комунікаторвідповідає навіть на невисловлені сумніви одержувача інформації. Наприклад, вперіод війни з Японією американським військовим психологам було надзвичайно складно схиляти японськихсолдатів до здачі в полон через наявний у них стереотип, що смерть почесніше полону. І одним з аргументів у роботі проти цьогостереотипу стала демонстрація подальшого благополучного життя японських солдатів і офіцерів, які стали військовополоненими ще вперіод російсько-японської війни. Або такийприклад: оскільки солдати боялисяопинитися в полоні на самоті, газетні листівки, що випускалися для противника, демонстрували фотографіївійськовополонених тількив колективі.
По суті, навіть зміна гасла пропаганди, що велася психологамисоюзників серед німецьких солдатів з виразу «здавшися в полон, ти рятуєш себе»на «здавшися в полон, ти рятуєш свою сім`ю» також демонструє ефективність тоготипу повідомлення, що відповідає очікуванням одержувача інформації. Якщо перше гасло не працювало, бо дезертирували тількимаргінали, то друге привело до масового дезертирства. І в тому, і в іншому випадку була спроба вводити поведінку,потрібнудля комунікатора. Але тільки в другому випадку вона стало достатньою міроюобгрунтованою для одержувача інформації. Тому й реклама жувальної гумки або гігієнічнихтампонів вирішує не стільки чисто фізіологічні завдання, скільки завданнясоціального спрямування.
Реальнокомунікатор передає не повідомлення, він передає «ключ» до нової програми дій, тому більш вдалим варіантом стає опора на вже записані всвідомості подібні або близькі установки. Тобто це опора на вже відоме, що має позитивне забарвлення дляодержувача інформації. Ця модель діє на будь-якому рівні. Наприклад, у свої президентські перегони2000 рокуДж. Буш-молодшийвтягнув «міцного горішка» Брюса Вілліса, актрису Бо Дерек, співака блюзу кубинськогопоходження Джона Секеду – усе заради завоювання голосів відповідних верств населення.
Загалом, слід визнати, що, якщо стандартні підходи (їх застосуваннюприсвячені лінгвістика, літературознавство) спрямовані на аналіз та породженняповідомлення і лише потім його контексту, то прикладні підходи (в першу чергуце стосується паблік рілейшнз) спрямовані на створення контексту, аповідомлення вже випливає з нього. Достовірність контексту для людини важливіша, оскільки контекстскладніше деформувати, аніж форму його вираження. Одночасно контекст цілесрпямовано обробляється поза тим рівнем уваги, який має місце при обробці повідомлення. Контекст якби виходить за межі нашої уваги.
Такимчином, ключовими для комунікатора стають наступні елементи процесу комунікації: цільова аудиторія; канал; метакомунікатівні знання; контекст.
Успіхкомунікації залежить від професійного вміння оперувати на цих рівнях комунікації.
Іостання характеристика. Комунікація породжує об'єкти нової природи. Вони лише маютьфункції, схожі з реальними об'єктами, але часто споживач інформації відноситься до них як до реальних.Як наслідок, ми маємобільш динамічні зміни у цій сфері, порівняно зі сферою матеріальною. Згадаймо гарячковузміну символіки, що мала місце внаслідок різного роду революційних змін в історії людства. Перед нами об'єкти «іншої енергії», породженняяких не потребує значних матеріальних витрат, але які несуть набагато більший смисловийконтекст, ніж деякі матеріально затратні блага.
4. Зміна ролікомунікації в інформаційному суспільстві
Коли робота з інформацією (знаннями) стала однією з продуктивнихсил суспільства, з'явилися й країни (наприклад Японія), що будують своєекономічне благополуччя в значній мірі використовуючи цю сферу. Елвін Тоффлер говорить проінформацію як про сировину: «Для цивілізації третьої хвилі одним з головнихвидів сировини, причому невичерпним, буде інформація, включаючи уяву».
Усе це в значній мірі пов'язано з тим, що сучасне суспільство вийшлона більш складний етап своєї організації, що вимагає для успішногофункціонування більш досконалих процесів координації, і більш серйозної міроюспирається на інформаційні процеси. Аналогічний приклад спостерігався в періодвиникнення писемності в Китаї.
Кінець ХХ століття вивів процеси комунікації на новий рівень, колив них у значній мірі виявилися зацікавленими держави, зокрема, військова галузь.Мова йде профеномен інформаційних війн. Вперше на цю тему заговорив Е. Тоффлер у своїй теорії типології війн.Війни аграрного періоду велися затериторії. Війни індустріального періоду – за кошти виробництва. Війни ж інформаційного століттябудуть вестися за кошти обробкий породження інформації та знань.
Американськіаналітики підсумували набір загроз, що впливають на розвиток інформаційних технологій.Такий аналіз дуже важливий для національної безпеки. Серед них такі загрози:
- інформаційнітехнології становлять небезпеку для всіх країн;
- при цьому відсутні легальні механізми протидії їм;
- виникнення нових методів маніпуляції сприйняттям, емоціями, інтересами,вибором;
- доступністьвеликих масивів інформації для всіх (включаючи агресивно направленісили, наприклад, терористів).
Доінформаційної війни сучасний світ підштовхує і глобалізація сучасних ЗМІ, які поступово стають рівноправними учасниками прийняттярішень. Виник так званий «ефект СNN», який утворюється, коли пріоритети комунікативного каналу починаютьдиктувати умови політикам і людям,що приймають вагомі рішення.
Військові,у свою чергу, розкрили його в такий спосіб, створивши власний список загроз:
А– загроза виживанню;
В-загрозазахідним інтересам;
С– непрямий вплив на західніінтереси (наприклад, Косово, Боснія, Сомалі і т.д.).
Прицьому дослідники підкреслюють, що останній список знаходиться в центрі уваги мас-медіа вінформаційному столітті. Особливості каналу комунікації та особливості сприйняття інформації людиною диктують пріоритети, під якіпочинає підлаштовуватися політика.
Сучаснікраїни стикаються також з іншими видами інформаційного впливу, якими вони можуть бути не готові оперувати. Прицьому,вони неносять військового характеру і через це держава не має адекватної системиреагування на них. Це можуть бути різного роду інформаційні атаки за допомогою мас-медіа,психологічнийвплив на всенаселення з метою підірвати довіру до лідерів і їхніх дій. До речі, загальна схемавсіх цих міркувань така: як не дивно це звучить, однак чим сильнішою стає країна вінформаційному плані, тим більш вразливою може ставати її інформаційна інфраструктура (прикладом може бутивитік інформації через Wikileaks). Точніше, можна сказати, що у цієї країни з'являються новіточки вразливості, яких не булона попередньому етапіїї розвитку.
Усіці параметри демонструють новий статус інформації в сучасному суспільстві,вимагаючи до себе іншого відношення суспільства і державного апарату. На жаль, у країнах СНД ще недостатньо осмислена неминучість подібногорозвитку подій, у той час, коли на Заході це вже давно є загальновизнанимфактом. Навіть офіційні американські документи використовують термін «глобальнеінформаційне середовище», маючи на увазі його вплив на політичні, економічні івійськові дії.
Неменш значущою, ніж вплив на суперника, є увага до дружньої або нейтральної аудиторії. Світ сповнений стереотипів, які часто є невигіднимидля тієї чи іншої національності. Ведеться активна боротьба проти подібних негативних уявлень однієї національності в рамкахмасової культури іншої. Відомий факт, що японці купували акції голлівудськихкомпаній, аби впливати на те, як будуть виглядати в американських фільмах японські персонажі. Аналогічно намагаєтьсявпливати на західні кіноуявлення і арабський світ.Наприклад, в 1993 році відбулася зустріч між американськими арабами і студією Волта Діснея, у результаті чого Були вилучені деякі образливі ні їх думку пасажі з пісень дитячого фільму «Аладін».
Новийінформаційний світ по-іншому вибудовує свої пріоритети, спирається на нові типиможливостей. І статус наук комунікативного циклу зростає. У цій області також з'явилися своїглобалісти. Це Маршал Маклюен і вже згаданий вище Елвін Тоффлер.
КонцепціюМаршала Маклюена можна описатикількома основоположними ідеями:
1) підвищення ролі самого каналу комунікації, який в ряді випадківзадає тон і розуміння повідомлення. Маклюен також підкреслює, що сучасні засобикомунікації вже акцентують не стільки на самому повідомленні, скільки на його авторові;
2) загальність його підходу призвела до розгляду світу як одного «глобальногосела», єдність якого досягається за рахунок ЗМІ;
3) він запропонував розмежування «гарячих» та «холодних» ЗМІ. «Гарячі»ЗМІ повністю завантажують органи певні чуття, «холодні» – через недостатню інформаційнувизначеність змушують підключитися всі органи чуття. Радіо, на його думку, є «гарячим»засобом, телебачення – «холодним», оскільки радіо не викликає такого високогоступеню співучасті аудиторії у своїх передачах, як телебачення. Його роль в тому,щоб створювати звуковий фон або посилювати шуми, як у випадку з людьми, щовідкривають у радіоприймачі спосіб відгородитися від свого оточення. Телебачення для ролі створенняфону не підходить. Воно приваблює і заманює аудиторію, і без цього не обійтися.
Висновок
комунікація суспільство інформаційнийпропаганда
Людствоу своїй історії весь час займалося створенням нових типів породження комунікативних об'єктів. Прицьому вони проходили і продовжують проходити один і той самий шлях: спочатку ними користується обмежена група осіб, потім цеймеханізм набуває поширення.Наприклад, такий шлях пройшло книгодрукування. Актуальним прикладом такого роду може служитиІнтернет, який також «вирвався» зрук військових, які його створили.
Всеце говорить про сильну самодостатність комунікативних об'єктів, які можуть не тільки існуватисамостійно, а й вступатиу власні взаємозв'язки, не передбачені їхніми творцями. Можна сказати, що будівництво«повітряних замків» може передувати, супроводжувати, замінювати будівництво реальних «замків».
Розвиток суспільства призводить до кардинальних змін упріоритетності вербальних чи невербальних компонентів комунікації. У цьомуконтексті людство пройшло складний шлях. Спочатку відбулося утворення міфу якформи соціальної культури та пояснення дійсності, і, як наслідок – виникненняритуалу. Потім прийшло розуміння того, що ритуал – це лише повторення певного алгоритмудій, що зрозумілі й заздалегідь відомі за своєю суттю. Альтернативою сталалітература, що несе у собі поняття незавершеності, непізнаності, що притягує людинусвоєю таємничістю. Однак сучасні реалії приводять до повернення до ритуалу, цестає основною ціллю діяльності спеціалістів області реклами та паблік рілейшнз,адже так значно простіше досягати поставлених цілей.
Це пов’язано з вербальною та невербальною характеристиками поняттякомунікації. Ритуал – це, по суті, вираження обмеженими вербальними засобамиглибокого невербального підтексту.
У цьому контексті також розглядаються такі важливі рівнікомунікації, як власне комунікативний та метакомунікативний. Першийхарактеризується фактом передачі інформації, другий же являє собою розгляд цієїінформації в глобальному контексті. Перевагу має той, хто володіє саме метакомунікативнимзнанням, і, як правило, це – професійні комунікатори, а не аудиторія.Спеціалісти ПР та реклами часто користуються цим. Це своєрідне введенняреципієнта в оману є нічим іншим, як обмеженістю його знань та глобальногомислення.
Також варто розглянути такі важливі аспекти комунікації, як їїусність чи письмовість, ієрархічність чи демократичність, її так звані «слабкі»і «сильні» ділянки, що також значною мірою накладають відбиток і на сферу їїзастосування, і на її ефективність.
Нині ж, в контексті посилення ролі інформаційного впливу, щозгодом здатен трансформуватися у вплив психологічний та навіть матеріальний, об’єктикомунікації дедалі частіше розглядаються як інформаційна зброя. І вона можебути направлена як на окремих реципієнтів, так і на цілі держави. А де є зброя,хай навіть віртуальна, там виникають і віртуальні війни. На сьогодні поняттяінформаційної безпеки та інформаційних війн міцно увійшли у практику веденняполітики більшості розвинених держав.