Зміст
Вступ
Розділ 1. Особливостісоціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки вУкраїні
1.1 Історичні і соціально-педагогічніпередумови становлення соціального захисту
1.2 Сучасний стан соціально-правовогозахисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки
1.3 Альтернативні формивиховання дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки
1.4 Зарубіжний досвід утриманнядітей-сиріт і дітей позбавлених батьківської опіки та піклування
Розділ 2. Аналіз соціальногозахисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки в Хмельницькомурегіоні
2.1 Інформаційно-аналітичнийпоказник системи соціального захисту дітей сиріт та дітей позбавленихбатьківського піклування
2.2 Шляхи вдосконалення системисоціального захисту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальністьтеми. Охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональнимпріоритетом. Ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини, Україна взяла насебе зобов’язання, що складаються з чотирьох основних принципів: першочерговістьінтересів дитини; забезпечення повноцінного життя; залучення до життяспільноти; відсутність дискримінації.
В усіх країнахсвіту існує така категорія населення, яка потребує особливої уваги, — цедіти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. В нашій країніскладне соціально-економічне становище значної кількості населення, послабленнявиховної функції сім’ї загострили проблеми дитячої бездоглядності йбезпритульності. В умовах девальвації моральних цінностей, різкого зниження життєвогорівня населення збільшується кількість бездоглядних, безпритульних дітей.
У новихсоціально-економічних умовах проблеми захисту прав дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, не тільки не втратили своєї актуальності,а й набули особливої гостроти. Понад 80 тис. сімей з різних причин не виконуютьвиховні функції щодо власних дітей Зберігається тенденція до зростаннякількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Нині вУкраїні понад 115 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування. На профілактичному обліку служб у справах дітей перебуває майже 150тис. дітей, які бродяжать та жебракують. Щорічно в притулках перебуває від 25до 30 тис. дітей. Майже 20 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, потребують влаштування. В Україні лише кожна десята дитина, якаперебуває під опікою держави, дійсно не має рідних. Інші – так звані «соціальнісироти», яких дедалі стає більше. Виправити становище покликані заходиДержавної програми подолання дитячої безпритульності і безоглядності на2006-2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11травня 2006 року з метою соціального-правового захисту дітей, які перебувають ускладних життєвих обставинах. Завдання Державної програми спрямоване на захистправ дітей і насамперед полягає у збереженні для дитини сімейних умов життя.
Згідно із ст.52Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування, покладається на державу. Правовою основою реалізаціїцього конституційного положення є національне законодавство про соціальнийзахист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що регулюєвідносини із надання матеріальної, соціальної та правової допомоги зазначенійкатегорії дітей та осіб з їх числа.
Окремі питаннясоціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,досліджують у своїх наукових працях такі вчені і фахівці, як В.В. Андріїв, Н.Б.Болотіна, В.Я. Бурак, Л.С. Волинець, К.В. Добромислов, М.Л. Захаров, О.І.Карпенко, В.Г. Кобелєва, Н.Ю. Максимова, О.Є. Мачульська, В.Ю. Москалюк, А.М.Нечаєва, Д.А. Ніконов, І.В. Пєша, П.Д. Пилипенко, Н.Т. Поліс, С.М. Прилипко,С.М. Синчук, І.М. Сирота, Б.І. Сташків, О.В. Стремоухов, Є.Г. Тучкова та ін.Втім, до цього часу у вітчизняній науці права соціального забезпечення відсутніспеціальні комплексні дослідження теоретичних та прикладних питань правовогозабезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування.
Мета і завданнядослідження. Метою дослідження є розвиток теорії права соціального забезпеченняпро соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківськогопіклування.
Для досягненнязазначеної мети в дослідженні ставляться такі завдання:
— дослідити становленняі розвиток законодавства про соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування, та еволюцію системи соціального захисту цієїкатегорії дітей та осіб з їх числа;
— визначити місцеправових норм про соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, у системі права соціального забезпечення;
— виділити формиі види соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування;
— проаналізуватифункції та повноваження органів, які здійснюють соціальний захист дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування;
— сформулюватитеоретично обґрунтовані конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконаленняправового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування.
Об’єктомдослідження є суспільні відносини у сфері соціального захисту дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування.
Предметомдослідження є теоретичні та практичні питання правового забезпеченнясоціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуванняв регіоні. Методи дослідження.Методологічною основою дослідження є низка загальнонаукових і спеціальнихметодів пізнання, вибір яких обумовлений особливостями його об’єкту, предмету,мети і завдань. Роботу розглянуто за допомогою діалектичного, історико-правового,соціологічного, формально-логічного та системного методів. Практичне значення одержанихрезультатів. Висновки і пропозиції, сформульовані в роботі, можуть бутивикористані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшої розробки проблемправового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування; у правотворчій діяльності з метою удосконаленняправового забезпечення соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування; у практичній діяльності органів, які здійснюютьсоціальний захист цієї категорії дітей та осіб з їх числа.
Розділ 1. Особливості соціального захистудітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки в Україні
1.1 Історичні ісоціально-педагогічні передумови становлення соціального захисту
У X — XIVстолітті на Русі сиротами називали дітей бідних селян-общинників. Пізнішетермін «сирота» було витіснено терміном «селяни» (у давніхактах і грамотах); у XVI — XVII століттях «сиротами» називали не лишеселян, посадських людей, стрілецьких та солдатських дружин, а також дітей, якізалишились без батьків.
Благодійніорганізації теж не стояли осторонь у вирішенні проблем дітей-сиріт та нужденнихверств населення. Завдячуючи їх діяльності, значна кількість людей маламожливість отримати як матеріальну, так і духовну підтримку.
Дослідженняісторичних матеріалів доводять, що на початку XX століття в Росії державнимкоштом утримувалося 14 тисяч дітей-сиріт. Така ж кількість виховувалась і впритулках благодійних товариств. Цей період можна вважати першою хвилеюсоціального сирітства у XX ст.
Російсько-японськавійна, перша революція 1905 — 1907 років. перша світова війна, Лютнева таЖовтнева революції 1917 року, громадянська війна зумовили різке збільшеннячисельності дітей-сиріт, бездоглядних та безпритульних дітей.
Головнимипричинами зростаючої кількості дітей-сиріт (як повних, так і соціальних)виступали:
— нестабільна соціальна ситуація;
— зростання промисловості у містах, що зумовило значний наплив робочоїсили з сільської місцевості;
— ескалація військової загрози;
— погіршення матеріальних умов життя у родинах;
У 1917 році усіпритулки й сирітські будинки новий радянський Уряд перетворив на державні і передавпід керівництво Народного комісаріату соціального забезпечення. З усіх виховнихзакладів, заснованих за ці роки, головною формою утримання дітей-сиріт булидитячі будинки. Найчастіше вони були змішаного типу, бо в них виховувалисядошкільнята й діти шкільного віку.
Створені у першіроки радянської влади дитячі заклади розташовувались у прекрасних будинках, звеликими ділянками землі і з садами й городами. У них існували швацькі,кравецькі, взуттєві та інші майстерні. У дитячих будинках були обов'язковимихор та духовий оркестр, клуб та бібліотека.
У 1917 році удитячих будинках виховувались понад 30 тисяч дітей, у 1918 — 80 тисяч, у 1919 — 125 тисяч, в 1920 — 400 тисяч, а в 1922 році — понад 540 тисяч безпритульних.
На особливу увагузаслуговує діяльність Українського товариства Червоного Хреста, яке звернулосядо уряду з проханням передати під його юрисдикцію майно установ РосійськогоЧервоного Хреста на території республіки. Воно надавало допомогу біженцям,інвалідам, дітям-сиротам, переймалося створенням шпиталів, пунктів харчування,санітарною освітою серед населення. Протягом 20-х років силами Червоного ХрестаУкраїни були створені чисельні будинки для безпритульних, безкоштовні їдальніта амбулаторії. На кошти товариства утримувались 119 медичних, 206профілактичних і дитячих закладів [16, с. 15].
Доля дітей,батьки яких були репресовані, — це особлива сторінка нашої історії. Трагедіяцих дітей полягала в тому, що вони раптово залишалися без батьків й належали доособливої категорії дітей. Їх не дозволялось віддавати під опіку родичам,єдиний шлях — дитячий будинок. У свідоцтві про народження, з яким така дитинаопинялася у дитячому будинку, графа «мати» й «батько» булапуста, дітей цього контингенту схиляли до відмови від засуджених батьків.
За роки ВеликоїВітчизняної війни їх чисельність значно збільшилась. На кінець 1945 року лишедітей загиблих фронтовиків нараховувалось понад 17 тисяч, для яких булододатково відкрито 120 дитячих будинків. Необхідно було створити належні умовидля життя й навчання дітей, які залишилися без батьків. Рада Народних КомісарівСоюзу РСР видала постанову, у якій зобов'язала Раднаркоми союзних і автономнихреспублік, органи місцевої виконавчої влади «під особисту відповідальністьперших керівників забезпечити облаштування й навчання дітей, які залишилисясиротами або загубили батьків під час евакуацій та повернення на попереднємісце проживання».
Друга хвилябезпритульності та соціального сирітства, яка була результатом невтішнихнаслідків Великої Вітчизняної війни, змусила активізувати роботу комісій зоблаштування дітей, які залишились без батьків.
Досить поширенимявищем на той час було заснування освітньо — виховних закладів інтернатноготипу при колгоспах, промислових підприємствах на кошти профспілок,комсомольських і партійних організацій, міліції тощо, а також передачадітей-сиріт на виховання у родини. Так, за 1941 — 1944 роки під опіку потрапили217 тисяч дітей-сиріт. У 1956 році рішенням Уряду для дітей-сиріт, дітейматерів-одиначок, інвалідів війни й праці, пенсіонерів почали створюватисяшколи-інтернати. За 1959 — 1965 роки усі дитячі будинки були реформовані нашколи-інтернати.
Новий піксоціального сирітства припав на кінець 80-х початок 90-х років. Зміни, щовідбулись у соціально-економічному та політичному житті держави, проведенняреформ, які хворобливо відобразились на житті родини, призвели до значногозбільшення кількості дітей, котрі залишились без батьківського піклування, асаме: бездоглядні та безпритульні діти, малолітні бомжі, діти-жебраки.
1.2 Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківської опіки
Законодавчу базущодо вирішення в Україні проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківськогопіклування, складають положення Конституції України, Сімейного кодексу України,Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, атакож норми Законів України «Про освіту», «Про державну допомогусім'ям з дітьми» та «Про охорону дитинства». Останніми рокамиприйнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України,а саме:
1. ЗаконУкраїни „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульнихдітей. – ВВР, 2005, №26, ст.354 (набуття чинності 01.01.2006 р.);
2. ЗаконУкраїни „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захистудітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" 2005 р. №6 ст.147;
3. УказПрезидента України «Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту правдитини»;
4. УказПрезидента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей». – 2005 від 11.07 №1086;
5. ПостановаКабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року №267 «Про затвердженняположення про дитячий будинок сімейного типу.»//Право України. — 1997. -№7-8.;
6. ПостановаКабінету Міністрів України від 28.01 2004 року Про затвердження Типовогоположення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей[16, с. 23].
Положення статті52 Конституції України вказує, що діти рівні у своїх правах незалежно відпоходження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-якенасильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.
Утримання тавиховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльністьщодо дітей.
Основні положеннящодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватись у власнійродині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків,асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Сімейному кодексіУкраїни та в Законі України «Про охорону дитинства». Стаття 61 КпК істаття 12 означеного Закону визначають права та зобов'язання батьків, які вонине можуть здійснювати в суперечності з інтересами дітей. Сімейний кодекс України,Закон України «Про охорону дитинства» передбачають декілька формутримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківськогопіклування: усиновлення (удочеріння), передача їх під опіку (піклування), навиховання в сім’ї громадян України та на повне державне утримання до навчально-виховнихзакладів.
В Україніздійснюється централізований облік дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування. Законодавчо визначено обов'язок керівників закладів,де перебувають або виховуються такі діти, щодо надання інформації провихованців, що залишилися без піклування батьків, до місцевих органів з опікига піклування з метою усиновлення даної категорії дітей, передачі їх під опікучи на виховання у сім'ї громадян.
З метою допомогтитаким матерям усвідомити важливість не тільки самого факту народження дитини,але й її виховання, згідно з якими батькам, які відмовились від дитини впологовому будинку, надається для прийняття остаточного рішення щодо долідитини термін до двох місяців.
Виявленнядітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, а також неповнолітніх,які перебувають у неблагополучних умовах життя, є одним із основних завдань іобов'язків органів опіки та піклування. Стаття 24 Закону України «Проохорону дитинства» поширюють такий обов'язок на всіх громадян. Вонивстановлюють, що заклади та особи, яким стане відомо про неповнолітніх сиріт татих, хто залишився без батьківського піклування, або про зловживаннябатьківськими правами, зобов'язані сповістити про це органи опіки та піклуванняза фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці та піклуванню. У своючергу органи опіки та піклування це завдання повинні виконувати в координації зіншими зацікавленими органами та службами, тобто кримінальною міліцією усправах неповнолітніх, службою у справах неповнолітніх, закладами освіти,охорони здоров'я, житлово-комунальними органами тощо[14, с. 65].
Нині завдякипояві кримінальної міліції у справах неповнолітніх серйозних змін зазнає іситуація з профілактичною роботою серед неповнолітніх. Школа та органи освітифактично відійшли від роботи із неблагополучними сім'ями, зокрема щодооздоровлення мікроклімату даної категорії сімей, збору та підготовці матеріалівна відібрання дитини у батьків, які зловживають батьківськими правами, тапозбавлення їх батьківських прав. Послабили свої функції у цьому відношенні ідільничні інспектори районних відділів внутрішніх справ. Кримінальна міліція усправах неповнолітніх основну увагу зосереджує на роботі з дітьми тапідлітками, які вже скоїли правопорушення, злочини, тобто на фактахпротиправної діяльності, а повноваження щодо виявлення функціональнонеспроможних сімей перекладено на служби у справах неповнолітніх. Щодоцентралізованого обліку дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки(піклування) батьків, передбачає, що керівники закладів, у яких перебувають,утримуються або виховуються діти, зобов'язані в тижневий термін від того дня,коли їм стало відомо, що дитина залишилася без опіки (піклування) батьків,повідомити про це відділи і управління державних органів виконавчої влади, наякі покладається безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню. Ці органи умісячний термін з дня надходження інформації щодо зазначених дітей та в разінеможливості їх усиновлення, передачі під опіку (піклування) чи на виховання всім'ї громадян на території даної або будь-якої іншої області Українизобов'язані передати цю інформацію до Центру по усиновленню дітей приМіністерстві освіти України для централізованого обліку.
/>
Рис. 1.1.Механізм звертання дитини та її законних представників з приводу порушення правдитини [16, с.23]
При виявленніпідкинутої дитини, покинутої, заблукалої і, таким чином, залишеної безбатьківської опіки, кримінальна міліція спільно зі службою у справахнеповнолітніх зобов'язані скласти акт у трьох екземплярах, провести реєстраціюданого випадку у спеціальному журналі про доставлених дітей. При цьому повиннібути вжиті усі заходи щодо розшуку батьків дитини або її близьких родичів, атакож щодо тимчасового влаштування дитини (притулок, лікувальний заклад). Одинекземпляр акту і повідомлення направляється в орган опіки та піклування длявирішення питань щодо опіки, піклування, усиновлення, направлення у дитячіустанови на повне державне утримання.
Вік дитинивизначається лікувально-контрольною комісією лікувального закладу, кудинаправляється дитина, або ж судово-медичною експертизою. При реєстрації дитиниорганами реєстрації актів громадського стану їй присвоюється прізвище, ім'я,по-батькові, запропоновані заявником, дані щодо її батьків записуються також удовільній формі. Вік дитини медична комісія визначає приблизно, виходячи ізрозумового та фізичного розвитку дитини. Згідно із законом, дитина повинна бутинаправлена до дитячої установи із свідоцтвом про народження. Реєстраціянародження проводиться до закінчення шестимісячного терміну, встановленого законом.
Усиновлення(удочеріння) є найбільш прийнятною і сприятливою формою виховання дітей,залишених без піклування батьків, за якої дитина в правовому відношенніповністю прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів батьків тасім'ю.
Коли дитинунаправлено в дитячу установу із сім'ї, як правило, особливих ускладнень зоформленням документів не буває, бо є медична документація, дитиназареєстрована в органах реєстрації актів громадянського стану, є відомості проїї батьків. Ускладнення з влаштуванням дітей виникають тоді, коли дитинапокинута, батьки її невідомі, або й якщо відомі, то місце їх проживання невстановлено. Необхідно зробити запити у пологові будинки, органи реєстраціїактів громадського стану, органи внутрішніх справ, адресні бюро, тобтопроводити роботу щодо встановлення батьків дитини та реєстрації її народження.Процес цей тривалий. На час його проведення дитину потрібно помістити в дитячуустанову. Зараз єдиною формою тимчасового влаштування маленької дитини єнаправлення її до лікувального закладу[16, с. 25].
За правилами,перебування дитини у лікувальному закладі не може бути довшим, ніж одинтиждень. Однак за цей термін неможливо зібрати усіх документів про неї і про їїбатьків, тому дитина може досить довго (до 3 місяців, а інколи до року)перебувати у лікувальному закладі. Тривале перебування дитини у лікарні моженегативно вплинути на стан її здоров'я, вона наражається на ризик бутиінфікованою від хворих дітей, умови утримання та раціон харчування невідповідають потребам дитини, а про виховання в таких умовах і говорити зайве.
Сьогодніінтернатні заклади функціонують на підставі Положення про навчально-виховнізаклади для дітей-сиріт і дітей, які залишались без піклування батьків,затвердженого Наказом Міністра освіти України від 13 травня 1993 року за № 137.Також було прийнято ряд Постанов Кабінету Міністрів України, серед яких слідвідзначити:
1. Прополіпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального захистудітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків( від 05 квітня 1994року № 226);
2. Прозатвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновленнягромадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовамипроживання у сім'ях усиновителів (від 20 липня 1996 року № 775);
3. Прозатвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу (від 27 квітня 1994року №267);
4. Про Центрусиновлення дітей при Міністерстві освіти України (від ЗО березня 1990 року №98);
5. Прогарячі обіди дітям-сиротам та дітям із малозабезпечених сімей (від 31 серпня1996 року № 1032) [16, с. 15].
1.3 Альтернативні форми виховання дітей-сиріт тадітей позбавлених батьківської опіки
У світі існуєкілька альтернатив утриманню дітей у державних установах. Моделідеінституціалізації (тобто переміщення дітей із «масових» закладів(інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище, а також наданнядопомоги за місцем проживання) включають у себе різнопланові заходи (див.таблицю 1.).
Таблиця1. МоделідеінституалізаціїМоделі Зміст роботи Планування родини Статеве виховання, роз'яснювальна та просвітницька робота серед молоді щодо запобігання небажаної вагітності, планування сім'ї. Запобігання відмові та розміщенню дітей у державних закладах Підготовка молодих батьків, соціальна підтримка вразливих сімей, у т.ч. матеріальна, індивідуальний супровід сімей з дітьми, розвиток і надання соціальних послуг сім'ям, які мають дітей з особливими потребами. Реінтеграція кровної/біологічної родини і Надання послуг щодо возз'єднання та реабілітації сім'ї. Усиновлення/удочеріння Пошук сімей, які беруть на виховання неповнолітню дитину на правах сина чи доньки й оформлюють це спеціальним юридичним актом (рішенням суду). Прийомні родини Пошук, підготовка та підтримка сімей, які добровільно взяли із державних закладів від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. Дитячі будинки сімейного типу Пошук та підтримка сімей, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Якщо говорити просоціально-педагогічну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі бездогляднихдітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такінапрями:
- розміщення дітей іздевіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;
- нормалізація дітей, які маютьфункціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних таприйомних сім'ях;
- громадська підтримка сімей;
- усвідомлене батьківство;
- укріплення сімей, щопереживають кризу;
- організація груп само- тавзаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;
- формування тендерноїрівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;
- запобігання і боротьба знасильством у родині;
- запобігання та боротьба знаркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;
- навчання членів сім'їповедінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними,спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї підслідством та у в'язниці тощо);
- підтримка сім'ї в кризовихситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства всім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народженнядитини з особливими потребами);
- адаптація сімей у новомусередовищі;
- забезпечення умов дляпоєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;
- планування сім'ї,профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;
- об'єднання поколінь(непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою ідосвідом молодих осіб) [18, с. 78].
Не всі ці напрямиреалізуються в Україні повною мірою. Однак відбувається й поступова трансформаціядержавної системи опіки та піклування за дітьми, що залишилися без доглядубатьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин.Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністювикорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти крайстражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які єнеминучим наслідком інституціалізації дітей.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпеченняорганізаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування», дитина-сирота — це дитина, в якоїпомерли чи загинули батьки.
Діти, позбавлені батьківського піклування, це діти, які залишилися безпіклування батьків у зв’язку з:
— позбавленням їх батьківських прав;
— відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав;
— визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними;
— оголошенням їх померлими;
— відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх підвартою на час слідства;
— розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням відсплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження;
— тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати своїбатьківські обов’язки;
— підкинуті діти, батьки яких невідомі;
— діти, від яких відмовилися батьки;
— безпритульні діти.
На даний час питання надання статусу дитини-сироти або дитини,позбавленої батьківського піклування регулюється Порядком провадження органамиопіки та піклування діяльності пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 (далі — Порядок), щонабрала чинності 17.10.2008 [16, с. 27].
Щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, якінабули відповідного статусу до набуття чинності постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 24.09.2008 № 866, то їх статус без спеціального на те рішенняпідтверджується комплектом документів, зокрема:
— статус дитини-сироти — свідоцтвом про смерть кожного з батьків.
— статус дитини, позбавленої батьківського піклування:
— батьки якої позбавлені батьківських прав — рішенням суду;
— яка відібрана у батьків без позбавлення батьківських прав — рішеннямсуду;
— батьки якої визнані безвісно відсутніми — рішенням суду;
— батьки якої оголошені судом померлими — свідоцтвом про смерть, виданиморганами реєстрації актів цивільного стану;
— батьки якої визнані недієздатними — рішенням суду;
— батьки якої відбувають покарання в місцях позбавлення волі – вирокомсуду;
— батьки якої перебувають під вартою на час слідства — постановою суду;
— батьки якої знаходяться у розшуку органами внутрішніх справ,пов’язаному з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їхмісцезнаходження — ухвалою суду або довідкою органів внутрішніх справ пророзшук батьків та відсутність відомостей про їх місцезнаходження;
— у зв’язку з тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконуватисвої батьківські обов’язки — довідкою закладу охорони здоров’я, що оновлюєтьсяраз на півроку;
— підкинутої дитини, батьки якої невідомі, покинутої в пологовомубудинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забрати з цихзакладів батьки, інші родичі — актом за формою, затвердженою МОЗ і МВС.
1.4 Зарубіжний досвід утримання дітей-сиріт і дітейпозбавлених батьківської опіки та піклування
У багатьохкраїнах дитячі інтернатні заклади розглядаються як місця, де дітям надаєтьсяактивна терапія, де діти можуть перебувати і короткий, і тривалий час.
За пріоритетністюформи опіки в міжнародній практиці визначаються так:
1. усиновлення
2. опіка всім'ях родичів
3. прийомнасім'я
4. інтернатнийзаклад.
За рівнемрозвитку системи прийомних сімей країни можна поділити на такі групи:
- країни,де прийомні сім'ї існують більше тридцяти років (Великобританія, Фінляндія,Нідерланди тощо);
- країни,де система прийомних сімей введена нещодавно (Угорщина, Румунія тощо);
- країни,де система прийомних сімей тільки розробляється або планується розроблятися(Україна, Росія, Грузія, Вірменія, Болгарія, Польща тощо) [20, с. 128].
Соціальна роботау США має давні традиції щодо програм догляду за дітьми. Для дітей, які маютьвідхилення у поведінці чи певні емоційні проблеми, існують заклади (дитячібудинки та притулки) кількох типів: лікувальні центри з цілодобовим перебуваннямдитини, сімейні дитячі будинки, кризові та дитячі психіатричні центри,профілакторії тощо.
Службисоціального забезпечення дітей США орієнтовані на конкретні групи населення.Ліга соціального забезпечення дітей Америки є сукупністю дитячих соціальних служб.Найпоширеніший вид послуг — патронаж сім'ї.
Усі послугизазначених служб можна згрупувати за певними ознаками. Так, служби підтримкидітей та сімей охоплюють патронажні послуги, сімейну терапію, просвітницькудіяльність у сфері сімейного життя. Добровільні служби допомоги родинам тарайонні центри психічної корекції надають допомогу сім'ям, які мають проблеми устосунках між батьками та дітьми, консультують з психолого-педагогічних тамедичних питань. Останнім часом служби соціального забезпечення основну увагуприділяють питанням нормального перебування дитини у родині, забезпечення їйналежної турботи. Перевага надається усиновленню та домашнім дитячим групам, щодозволяє зменшити кількість дітей, які виховуються у дитячих будинках тапритулках.
Деякі, специфічніпроблеми, які належать до компетенції соціальних служб (наприклад, зневажливеставлення до дітей, жорстоке поводження з ними тощо), привертають особливуувагу громадськості. З метою вирішення означених проблем надаються кошти длядослідження, розробки й апробації програм та рекомендацій, підбору персоналу.
В Австріїпостійно удосконалюється діяльність опікунських закладів. У цій країні добреналагоджена система усиновлення. Центр психологічної адаптації передбачаєможливість передачі дітей, які усиновляються, батькам-опікунам відразу післянародження без проміжного перебування у дитячому будинку.
Активна табагатопрофільна діяльність віденської служби у справах молоді й охоронидитинства дозволила значно скоротити кількість дітей, які передаються у дитячібудинки.
Давні традиціїмає розгалужена мережа соціальних служб Великобританії. Соціально-педагогічніфункції даних служб, спрямовані на захист інтересів та допомогу різнимкатегоріям громадян: дітям, підліткам, пенсіонерам, інвалідам, хворим тощо, атакож родинам, які потребують психологічної чи матеріальної допомоги.
У Великобританіїє три типи організацій, які надають соціальні послуги: державні, або урядові;підприємницькі, або за приватною ініціативою; неприбуткові, в тому числіволонтерський рух. Діяльність їх координована, як правило, проведеннямконференцій, в яких беруть участь численні установи [20, с. 140].
Усі соціальніпрацівники мають відповідну спеціалізацію. Вони відрізняються напрямком іхарактером професійної підготовки, тому кожний співробітник вирішує проблемиконкретного «об'єкта» — навчального, лікувального, сирітського тощо.
Існуютьбагатопрофільні центри, які надають допомогу дітям, підліткам та їхнім батькам.Подібні центри виступають «лінійними» структурами соціальних служб.Наприклад, центр, що спеціалізується на допомозі підліткам, котрі маютьускладнення в спілкуванні з дорослими; центри, орієнтовані лише на допомогуродині; центри, які надають допомогу підліткам, схильним до алкоголю танаркотиків. «Лінійні» структури надають психотерапевтичну допомогу,забезпечують соціальний захист відвідувачів центра, підтримують зв'язок зюридичними службами, організаціями охорони здоров'я, службами соціальногозабезпечення тощо.
Між структураминалагоджено тісний зв'язок, тому різні фахівці «ведуть» дитину віднародження до повної самостійності, забезпечуючи соціальний захист, дотриманняюридичних норм, організацію психологічної і педагогічної допомоги, а такожкоординують свої дії із службами освітнього департаменту, які відповідають заорганізацію дозвілля молоді.
Соціальний захистдитини складається з упливу на умови та оточення, де вона росте, а також ізнадання підтримки її вихователям. За практичне здійснення захисту уВеликобританії відповідають місцеві органи влади — соціальні служби. Разом ізнаданням загально-побутових послуг (догляд за дітьми в денний час,обслуговування вдома тощо) вони підтримують дитину й сім'ю індивідуально. Так,наприклад, у передмісті Лондона є мережа центрів для дітей раннього віку, якінагадують дитячі садки в Україні. Принципова відмінність – це обов'язковаробота з батьками. Тут вони можуть отримати консультації щодо виховання дітей.А ті батьки, чиї діти перебувають на вихованні у прийомній сім'ї, можутьпоспілкуватися (під наглядом соціального працівника) із своїми дітьми[20, с.133].
Головний принципнадання соціальної допомоги дітям у Великобританії — це сприйняття дитини якчастини сім'ї. Тут діє система судів, які мають право винести рішення прообов'язкове відвідування батьками та дітьми відповідних центрів або прозакріплення за сім'єю (ідеться про проблемні сім'ї, де є ризики для дітей)соціального працівника. Завдання такого працівника полягає в тому, щоб надатибатькам кваліфіковану методичну допомогу щодо корекції недоліків виховання.
Центри підтримкисім'ї виконують дві головні функції: допомогу в критичних станах і превентивнудіяльність. Відрив дитини від сім'ї застосовують лише в крайніх випадках,оскільки вважають, що позбавлена батьківського піклування й переведена всистему державної опіки, вона матиме набагато більше проблем у дорослому житті,ніж дитина, вихована в рідній сім'ї, навіть не зовсім благополучній. Тільки увипадку, коли робота соціальних служб не має позитивного результату, дитинувилучають із сім'ї і переводять до прийомної або до невеликого дитячогобудинку.
В Угорщині заходищодо охорони дитинства й виховання дітей здійснюються з раннього віку.Діяльність з питань захисту прав неповнолітніх регулює «Закон про охоронудитинства і відносин між батьками і дітьми» (1986 р.). Серед заходів,спрямованих на поліпшення виховання дітей, що живуть у неповних сім'ях,заслуговує на особливу увагу створення в містах мережі невеликих «сімейних»дитячих будинків для тих дітей, які були практично покинуті батьками, тобто длясоціальних сиріт.
Слід зауважити,що в Угорщині і Румунії згідно з прийнятими у них законами щодо захисту правдітей, будь-яка інтернатна установа має бути максимально наближеною достворення сімейної атмосфери виховання дитини. У закладі не може утримуватисьбільше 20-30 вихованців. На таку реформу інтернатних закладів уряд Угорщинивиділив значні кошти з державного бюджету країни.
У Швейцарії занадання соціальної державної допомоги несе відповідальність громада. Усісоціальні служби керуються принципом «мінімального втручання держави»(А.М. Фішер-Ґейзер). До системи соціального захисту належать приватні соціальніслужби, церковні, а також общинні, що безпосередньо належать до кантону (країнарозділена на 26 кантонів і кожний з них має власне законодавство) [20, с. 135].
Наданнясоціальної допомоги ґрунтується на принципі: спочатку слід використати всіможливості в родині. Якщо їх виявляється недостатньо, тоді залучаються приватнічи церковні служби.
Існують центрисоціальної допомоги в сфері судочинства, де роз'яснюють чинні правові акти щодоправ і обов'язків неповнолітніх. У різних частинах Швейцарії поширені й активнодіють з 50-х років центри соціально-культурної анімації, які покликаніорганізовувати вільний час дітей і підлітків.
Цікавий досвіднакопичений Маннергеймською Лігою захисту дітей. У Фінляндії вона існує більш,ніж 70 років. Основна її функція — захист прав дітей і інтересів родини [14, с.78]. Особлива увага приділяється профілактиці різного роду відхилень. їїдіяльність розпочалася у 40-х роках як служби допомоги сиротам — жертвам війни.У 90-і роки акцентується увага на становищі дитини в суспільстві, наявностіздорового оточення, допомозі сім'ям з дітьми.
Соціальнаполітика Голландії базується на принципах рівності, унікальності й поваги догруп людей і окремих особистостей (Ніколас де Джон, Філіп Іденбург). Домінує ворганізації діяльності соціальних установ Голландії принцип соціальноїпідтримки, для якого характерне те, що державна допомога надається лише післятого, як вичерпано усі можливості громадських організацій. За останні рокисоціальна служба Голландії дещо трансформувалася, бо було розроблено новусистему соціального захисту. Почала реалізовуватися концепція соціальнихінновацій, зміст якої ґрунтується на спільних діях уряду, організації місцевогосамоврядування і громадськості.
Соціальна системау Німеччині ґрунтується на принципі: кожен громадянин зобов'язаний чинити вдусі соціальної солідарності, здійснювати індивідуальну і колективнусамодопомогу. Особливою формою колективної солідарності є комуна. У випадку,коли людина не може допомогти собі сама, спочатку варто шукати допомоги в йогородині, серед сусідів, груп самодопомоги і добровільних благодійних організаційі лише в крайньому випадку задіяти державу. Система соціального захистуґрунтується на трьох пунктах: соціальне страхування, соціальна допомога ісоціальна рівність, добродійність [20, с. 139].
Результатомінтенсивних дискусій останніх років у Німеччині стала актуалізація проблемивиховання в дитячих будинках та інтернатах, її співвідношення з іншимиінститутами виховання і формами допомоги молоді. Німецькі вчені неоднозначнооцінюють існування закладів інтернатного типу. Вони вважають, що, по-перше,негативний характер інтернатних закладів як «тотальних інститутів»обмежує можливість розвитку і повноцінного життя дітей; по-друге, у результатіпрактичного розриву між навколишнім життєвим світом і світом дитячого будинкунеминуче виникають нові проблеми", по-третє, саме існування таких закладівзумовлює ігнорування .інших форм допомоги зростаючому поколінню, альтернативнихщодо їхньої відкритості і превентивного характеру.
Основний напрямокроботи з надання допомоги дітям-сиротам грунтується на створенні різного типусімейних дитячих будинків і обов'язковому перегляді існуючихсоціально-педагогічних позицій стосовно їхніх виховних можливостей.
Розділ 2. Аналіз соціального захисту дітей-сиріт тадітей позбавлених батьківської опіки в Хмельницькому регіоні
2.1 Інформаційно-аналітичний показник системисоціального захисту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування
З метою попередження дитячої бездоглядності та безпритульності,запобігання правопорушенням серед дітей, вжиття відповідних заходів щодовлаштування дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, до закладівсоціального захисту та надання їм соціальної, правової, медичної допомогислужбами у справах дітей у взаємодії з підрозділами кримінальної міліції усправах дітей за І квартал 2010 року проведено 884 профілактичні рейди, під часяких виявлено 318 дітей (1 квартал 2008 року — проведено 9001 профілактичнихрейдів в результаті яких було виявлено 543 дитини).
Відносний показник дітей, які опинилися поза сімейним оточенням,виявлених під час проведення профілактичних рейдів, до загальної кількості дитячогонаселення в Україні становить за 1 квартал 2010 року 0,06% (за 1 квартал 2009р. такий відносний показник становив 0,08%).
Це свідчить про проведення службами у справах дітей ефективноїреабілітаційної роботи з дітьми, які опинилися поза сімейним оточенням, та їхбатьками.
Співвідношення чисельності дітей, вилучених з вулиці, до чисельностідітей, вилучених з сімей, за 1 квартал 2010 року складає відповідно 25% до 75%.
В результаті проведення профілактичних заходів (рейдів) зменшивсявідсоток дітей (4%), які вилучені в результаті проведення профілактичних рейдівз комп’ютерних клубів та розважальних закладів порівняно з 1 кварталом 2009року (21%) [26].
Заходами служб у справах дітей обстежено 4834 сім'ї, які опинилися ускладних життєвих обставинах, вилучено з несприятливого побутового оточення 856дітей.
За незадовільне виконання батьками своїх батьківських обов‘язків службамиу справах дітей:
— попереджено про відповідальність 817 батьків,
— ініційовано притягнень до відповідальності 614 батьків.
Викликає стурбованість той факт, що за І квартал 2010 р. збільшилась на3% чисельність виявлених дітей, які вживали спиртні напої.
В той же час за 1 квартал 2010 р. у регіонах України зафіксованозменшення на 57 випадків порушень правил торгівлі спиртними напоями татютюновими виробами.
Це свідчить про те, що не в повній мірі здійснюється відповідний контрольза продажем в торгівельній мережі спиртних напоїв громадянам, які не досягли18-річного віку.
З метою недопущення втягування дітей у протиправні дії, службами усправах дітей за 1 квартал 2010 р. попереджено 84 посадові особи, ініційовано притягненнядо різних видів відповідальності 106 посадових осіб, які порушують законніправа та інтереси дітей[26].
Із загальної чисельності дітей, виявлених під час проведення рейдів-15,5%влаштовано до притулків та центрів, 6% до закладів охорони здоров’я, 8,5%повернено до інтернатних закладів, 70% повернено в сім‘ю.
Не зважаючи на те, що загальна чисельність дітей в інтернатних закладахпо Україні зменшується, залишається ще досить високою чисельність дітей,повернутих до державних закладів.
Діти, повернуті в сім‘ю, це переважно діти з благополучних сімей, але зарізних обставин: особливості віку, уподобань, суперечностей з батькамизалишаються без догляду.
В цілому проведення службами у справах дітей міських державнихадміністрацій рейдів «Діти вулиці», «Вокзал», «Урок»сприяє покращенню ситуації у дитячому середовищі.
Рейд «Урок» проводиться на виконання Державної програмиподолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки, наказуМіністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 20.08.2009 № 2960 «Проорганізацію проведення у 2009 році Всеукраїнського рейду „Урок“ та зметою соціального захисту дітей, запобігання їх бездоглядності і безпритульностіу зв’язку з початком навчального року.
Рейд „Урок“ проводить Міністерство у справах молоді, сім‘ї таґендерної політики Автономної Республіки Крим, служби у справах дітей обласних,державних адміністрацій.
Із загальної кількості виявлених 1613 (48%) дітей [26]:
129 (34% від загальної чисельності виявлених дітей) влаштовано дозагальноосвітніх навчальних закладів, ПТУ;
50 (4% від загальної чисельності виявлених дітей) до інтернатнихзакладів;
18 (8% від загальної чисельності виявлених дітей) до притулків тацентрів, де діти залучені до навчання за місцем знаходженням даних закладів;
2 (0,1% від загальної чисельності виявлених дітей) навчаються заекстернатною формою навчання;
21 (2% від загальної чисельності виявлених дітей) працевлаштовано.
Службами у справах дітей упродовж жовтня – грудня 2009 року будутьвживатися заходи щодо повернення на навчання до загальноосвітніх навчальнихзакладів, працевлаштування дітей, які виявлені під час проведенняВсеукраїнського рейду „Урок“, та ще залишилися не влаштованими.
Аналіз причин, внаслідок яких діти не приступили до навчання, свідчить,що головними причинами є: невиконання батьками своїх батьківських обов’язків тасамовільне залишення дітьми навчальних закладів.
З метою залучення дітей до навчання службами у справах дітей проведеновідповідну профілактичну роботу з дітьми та їх батьками:
— відвідано за місцем проживання сім‘ї;
— проведено бесіди.
За результатами обстеження умов проживання дітей у сім‘ях, які опинилисяу складних життєвих обставинах та з метою забезпечення охоплення навчаннямдітей шкільного віку, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевогосамоврядування було надано адресну матеріальну, фінансову та гуманітарнудопомогу 1319 дітям на загальну суму 7536,82 грн[26].
Службами у справах дітей систематично (щомісячно) проводятьсяпрофілактичні рейди „Діти вулиці“, „Вокзал“ тощо з метоюудосконалення соціального захисту дітей, які опинилися у складних життєвихобставинах, застосування ефективних форм їх соціальної підтримки, профілактикиправопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, запобіганнядитячій бездоглядності і безпритульності.
Так протягом 9 місяців 2009 року проведено 624 профілактичні рейди, підчас яких виявлено 512 дітей.
Це діти вилучені не тільки з вулиці, а й з комп'ютерних клубів,розважальних закладів, ігрових залів, з сімей, які опинилися у складнихжиттєвих обставинах, або перебування в яких загрожує життю та здоров‘ю дітей.
У порівнянні з аналогічним періодом 2008 р. співвідношення числавилучених дітей під час проведення рейдів до загальної чисельності дітей врегіонах зменшилась на 1%, і становить 0,2%, що свідчить про збереженнятенденції до зменшення чисельності безпритульних та бездоглядних дітей.
Питання попередження дитячої бездоглядності та безпритульності,запобігання правопорушенням серед дітей, вжиття відповідних заходів щодовлаштування дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, до закладівсоціального захисту та надання їм соціальної, правової, медичної допомогиперебуває на контролі служб у справах дітей.
Крім того, у першому півріччі керівники міста Хмельницького урочистовручили паспорти 17 дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківськогопіклування, які досягли шістнадцятиріччя.
За даними служби у справах дітей міської ради в обласному центрі в сім’яхопікунів та піклувальників виховуються 200 дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування. Протягом цього року влаштовано під опіку 23дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за минулий рік – 22.
Діти отримують всі соціальні гарантії, користуються пільгами та оточенітурботою держави та міської влади.
Щороку зменшується кількість вихованців інтернатних закладів області зчисла мешканців міста в зв'язку з влаштуванням дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, в сім'ї усиновителів, опікунів і піклувальників, наальтернативні форми сімейного виховання.
Держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування. Діти-сироти користуються державними пільгами:безкоштовний проїзд у міському транспорті (на підставі єдиного проїзногоквитка), безкоштовне харчування в школах, першочергове забезпеченняпідручниками, безоплатне утримання в дошкільних навчальних закладів, відвіданнякультурно-розважальних заходів, забезпечення безоплатними юридичними послугами,щорічне оздоровлення.
Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, надається урозмірі, що становить два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку. З1 листопада ц.р. із збільшенням суми прожиткового мінімуму відповіднозбільшилась сума виплат на дітей.
Двічі на рік діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування,проходять обов'язкове комплексне медичне обстеження.
При досягненні дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківськогопіклування 18-річчя, забезпечується виплата одноразової допомоги в розмірі 1590грн. Так, у цьому році 43 дітей отримають ці кошти, а в наступномупередбачається виплата коштів 65 особам із числа дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування[26].
На виконання завдань, покладених на службу у справах дітей, в Програмісоціально-економічного і культурного розвитку міста Хмельницького з 2008 року вокремий розділ виділено „Захист прав дітей“.
За успіхи в навчанні діти-сироти і діти, позбавлені батьківськогопіклування, отримали комп'ютери завдяки місцевій владі, депутатам міської ради,спонсорам. В 2007 році подаровано комп'ютери 6 учням, які залишились безбатьківського піклування. В 2008 році придбано 25 комп'ютерів і вручено їх дітям,які виховуються в сім'ях опікунів, старанні в навчанні. З нагоди святкуванняДня Міста в 2008 році дітям вищеназваних категорій подаровано 15 ноутбуків. Длядітей комп'ютери стали справжньою підмогою в здобутті освіти.
Службою у справах дітей та іншими управліннями міської ради регіонупостійно проводяться заходи для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування: до Міжнародного дня захисту дітей, до Дня знань, до Дня СвятогоМиколая, до Новорічних та Різдвяних свят.
На виконання наказу Міністерства України у справах сім’ї, молоді таспорту від 26.02.10 № 540 „Про впровадження рішення колегії МіністерстваУкраїни у справах сім’ї, молоді та спорту“ робочою групою у складіпредставників Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини з 23по 25 червня 2010 року було вивчено стан роботи органів місцевої виконавчоївлади та органів місцевого самоврядування Хмельницької області щодо соціальногозахисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, реалізаціїїх права на сімейне виховання (Табл. 2.1- 2.3) [26].
Таблиця 2.1Зведений аналізпоказників соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування за 2007 – 2009 рр.Значення 2007 2008 2009 Чисельність дітей в регіоні (Тис. осіб) 273872 265733 258919 Чисельність позашлюбних народжень (Тис. осіб) 2,0 2,2 2,4 Кількість зареєстрованих розлучень (Тис. одн.) 5,5 5,5 5,0 Чисельність померлих дітей (0-17 років) від навмисних само ушкоджень (включаючи самогубства) (Осіб) 4 8 7 Загальна кількість дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, (Осіб) 2676 2108 2549 Чисельність дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування на 100000 дітей (0-17 років), (осіб) 977 793 984 Кількість дітей які перебували під опікою чи піклуванням, (осіб) 1709 1634 1478 Чисельність дітей інвалідів, які одержують пенсію в органах пенсійного фонду, (осіб) 4376 2852 1639 Кількість дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням, на яких призначено державну допомогу сім'ям з дітьми 670 1150 1386
Таблиця 2.2Кількістьусиновлених дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування у 2009 р. Всього усиновлено протягом року Із загальної кількості усиновлених
громадянами України іноземцями
з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування з числа дітей, які проживають з одним із батьків і усиновлені вітчимом (мачухою) з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування з числа дітей, які проживають з одним із батьків і усиновлені вітчимом (мачухою) /> /> /> /> />
Україна 5229 1784 1744 1670 31
Хмельницька 118 35 44 39 -
Таблиця 2.3Окремі дитячіінтернатні заклади на кінець 2009 р. Школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування Дитячі будинки, що перебувають у сфері управління МОН Будинки дитини, що перебувають у сфері управління МОЗ Будинки-інтернати, що перебувають у сфері управління Мінпраці /> /> /> /> /> кіль-кість закладів в них дітей* кіль-кість закладів в них дітей* кіль-кість закладів в них дітей* кіль-кість закладів в них вихован-ців* /> /> />
Україна 53 9145 115 5918 48 4398 56 7158
Хмельницька 2 331 1 72 1 99 1 50
2.2 Шляхи вдосконалення системи соціального захистудітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування
За останні десять років на 60 відсотків збільшилася кількість дітей,влаштованих до закладів усіх форм власності для дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування (далі — заклади). Тільки протягом 2004року до будинків дитини влаштовано 500, дитячих будинків — 24 і до інтернатнихзакладів — 30 дітей.
На даний час державні заклади займають провідне місце в системі утриманнята виховання, хоча статтею 5 Сімейного кодексу України (2947-14) визначенопріоритет сімейних форм виховання.
Перевантаженість закладів не дає можливості створити сприятливі умови дляповноцінного виховання дітей.
У випускників інтернатних закладів виникають проблеми через відсутністьжитла, постійного місця роботи, а також труднощі із створенням власної сім'ї.Діти молодих одиноких матерів — колишніх випускниць закладів виховуються у тихсамих закладах, в яких перебували їх матері.
В основу функціонування системи закладів покладено віковий принцип. Цеозначає, що до досягнення повноліття дитина перебуває в двох-трьох закладах —будинок дитини, дитячий будинок, інтернатний заклад, пристосовуючись кожногоразу до нового середовища, педагогічного та дитячого колективу, що спричиняє їхпсихологічне травмування і ускладнює в подальшому соціальну адаптацію.
Державна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування (далі — Програма), поширюється на закладиусіх форм власності і спрямована на створення умов для реалізації державноїполітики щодо забезпечення державних гарантій і конституційних прав дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування (далі — діти), їх соціальногозахисту, створення закладів нового типу із сімейними формами виховання[18, с.81].
Метою Програми є:
— створення умов для реалізації державних гарантій і конституційних правкожної дитини;
— реалізація права на розвиток у сім'ї, в територіальній громаді, тобтовиховання дітей насамперед за місцем їх походження;
— створення умов для фізичного, розумового і духовного розвитку кожноїдитини;
— забезпечення соціального захисту дітей, здобуття ними належної освітита опанування навичок до самостійного життя;
— сприяння поширенню сімейних форм виховання дітей;
— запобігання дитячій безпритульності і бездоглядності, правопорушенням,жорстокому поводженню з дітьми, насильству над ними;
— забезпечення захисту прав дітей на спілкування з батьками та іншимиродичами;
— розвиток здібностей кожної дитини;
— виховання братів і сестер в одному закладі;
— забезпечення надання дітям індивідуальних психологічних,соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, юридичних таінформаційних послуг;
— утворення закладів нового типу із сімейними формами виховання;
— запобігання поширенню сирітства;
— посилення відповідальності місцевих органу виконавчої влади та органумісцевого самоврядування за забезпечення соціального захисту дітей.
Реформування системи закладів може проводитися з урахуванням місцяпоходження та місця проживання дітей[18, с. 76].
У процесі реформування системи закладів слід враховувати місце походженнядітей, оскільки при цьому більш повно забезпечується захист їх прав наспілкування з батьками та іншими родичами.
В Хмельницькій області накопичений певний досвід з розукрупненняінтернатних та утворення малокомплектних закладів, вихованцями яких є діти, щонародилися в місцевості, де розташовані такі заклади. Діти, що виховуються вмалокомплектних закладах, навчаються у середніх загальноосвітніх школах,підтримують стосунки з батьками та іншими родичами.
Реформування системи закладів повинне проводитися з дотриманням вимогщодо граничної чисельності дітей, що перебувають у них, з урахуванням місцяпоходження з метою забезпечення їх прав на розвиток, спілкування з батьками таіншими родичами, а також захисту відповідно до статті 33 Закону України „Прозабезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування“ (2342-15), житлових імайнових прав після досягнення дітьми повноліття. Право на житло зберігаєтьсяза кожною дитиною, що влаштована до загальноосвітньої школи-інтернату, згідно зжитловим законодавством.
Реформування системи закладів проводиться у чотири етапи:
перший — розроблення і затвердження Програми, вивчення і запровадженнявідповідного міжнародного досвіду, удосконалення діяльності закладів,запровадження сімейних форм виховання дітей;
другий — створення нормативної бази, регулювання діяльності закладів,пошук додаткових джерел для фінансування заходів, визначених Програмою, в томучислі за участю міжнародних організацій;
третій — утворення закладів нового типу, переведення до них дітей,перепідготовка педагогічних та соціальних працівників;
четвертий — перепрофілювання закладів та оптимальне використання їхприміщень.
Реформування системи закладів проводиться шляхом переведення дітей, що вних виховуються, до закладів нового типу, утворених місцевим органом виконавчоївлади за місцем походження дітей, з урахуванням їх віку та соціального статусу[18,с. 80].
У результаті реформування передбачається утворити заклади нового типу, вяких виховуватиметься не більш як 50 дітей віком до 18 років. Навчання всередніх загальноосвітніх школах дасть їм змогу здобути належну освіту,опанувати навички до самостійного життя. До закладів нового типу в першу чергупереводяться діти віком до 7 років, а також діти, що перебували тривалий час засоціальними показаннями у закладах охорони здоров'я.
Під час переведення до закладів нового типу дітей віком від 7 до 18 роківвраховуються час їх перебування в закладі, готовність до зміни місцяперебування та бажання продовжити навчання. При цьому діти віком до 10 роківпереводяться до закладів нового типу, а діти віком від 10 років, як правило,продовжують перебувати та навчатися у тих закладах, де вони виховувалисяраніше, і вибувають з них за віком або у зв'язку із закінченням навчання. Усідіти, що влаштовуються до закладів уперше, направляються тільки до закладівнового типу.
Умови для проживання, розвитку та виховання створюються з урахуванняміндивідуальних потреб кожної дитини, досвіду її життя. Територіальне наближеннядітей до місця їх походження дасть змогу забезпечити їх спілкування з батькамита іншими родичами у разі, коли це не суперечить інтересам дітей.
Строк реформування встановлюється з урахуванням періоду, необхідного длявипуску вихованців з числа дітей, що на даний час навчаються і виховуються узагальноосвітніх школах-інтернатах і з певних причин не переводяться дозакладів нового типу.
Виконання Програми дасть можливість:
— зменшити кількість дітей, які виховуються в інтернатних закладах;
— створити умови для утримання та виховання дітей відповідно до вимогКонвенції ООН про права дитини;
— удосконалити механізм своєчасного виявлення безпритульних ібездоглядних дітей та їх влаштування, запобігти дитячій безпритульності ібездоглядності;
— забезпечити спілкування дітей з батьками та іншими родичами;
— провадити ефективну діяльність щодо повернення дітей до рідних батьків,підвищення їх відповідальності за виховання дітей;
— забезпечити розвиток системи сімейних форм виховання (усиновлення,встановлення опіки і піклування, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейноготипу);
— підвищити рівень освіти дітей шляхом організації навчання в середніхзагальноосвітніх школах, забезпечити їх подальше працевлаштування тарозв'язання житлових проблем;
— підвищити ефективність роботи і відповідальність органів опіки тапіклування, місцевих органів виконавчої влади;
— забезпечити соціальне супроводження випускників закладів[18, с. 82].
Для виконання Програми необхідно забезпечити:
— запровадження механізму фінансування витрат, пов'язаних з утриманнямдітей незалежно від форми їх влаштування, за принципом „гроші ходять задитиною“;
— виділення коштів для перебудови, реконструкції та обладнання інтернатнихзакладів;
— залучення іноземних інвесторів з метою реалізації проектів розвиткусімейних форм виховання.
Державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, встановлюються незалежно від того, де така дитинаперебуває на утриманні та вихованні, на рівні, не меншому за встановленийпрожитковий мінімум для осіб відповідного віку.
Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо:
— мінімального матеріального забезпечення, витрат на харчування, одяг тавзуття;
— житлового забезпечення на рівні, не нижчому за встановлені у Житловомукодексі Української РСР нормативи;
— житлового забезпечення таких дітей після завершення їх виховання врізних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку, якщо вони немають свого житла відповідно до житлових нормативів або мають житло зхарактеристиками, нижчими за встановлені житлові нормативи;
— мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочогомісця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років змоменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочогомісця — встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особіз числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахуноккоштів державного або місцевих бюджетів;
— мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги призакінченні такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченніперебування таких дітей у різних формах влаштування після досягнення ними18-річного віку;
— мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їхчисла за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними23-річного віку або до закінчення відповідних навчальних закладів;
— мінімального стандарту медичного обслуговування;
— мінімального стандарту забезпечення таких дітей іграшками, що сприяютьрозвитку, спортивним інвентарем, газетами і журналами відповідно дитячого,юнацького, загальнопізнавального та виховного спрямування;
— мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусудитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;
— мінімального стандарту грошового забезпечення батьків-вихователів,прийомних батьків[18, с. 93].
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші додаткові мінімальнісоціальні стандарти, нормативи споживання та нормативи забезпечення длядітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими за встановленімінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхіднийдля фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку нарівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб.
Право на повне державне забезпечення в навчальних закладах маютьдіти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцятироків та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, при продовженні навчання до 23 років або до закінчення відповіднихнавчальних закладів.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, які навчаються, крім повного державного забезпечення виплачуєтьсястипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії увідповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітноїплати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики.
Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічнадопомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячнихстипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів післяпочатку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальнихзакладів у відповідних бюджетах.
При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, які навчаються, академічної відпустки за медичнимвисновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повнедержавне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяєорганізації їх лікування.
Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу абовідповідної установи органів праці та соціального захисту населення одягом івзуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожитковихмінімумів для осіб відповідного віку. Нормативи забезпечення одягом і взуттямзатверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальнихзакладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному дляпридбання одягу і взуття.
Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті длядітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи додесяти років, від десяти до чотирнадцяти років, від чотирнадцяти довісімнадцяти років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, до двадцяти трьох років визначається відповідно доЗакону України „Про прожитковий мінімум“[16].
Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативизабезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, а також осіб із їх числа, незалежно від форми їхвлаштування та утримання, і затверджуються відповідно до законодавства.
Оскільки, на повне державне забезпечення мають право діти-сироти та діти,позбавлені батьківського піклування, які мають цей статус, відповідна служба усправах дітей зобов’язана протягом двох місяців підготувати комплектдокументів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини-сироти, дитини,позбавленої батьківського піклування.
Разом з цим, на сьогодні діють такі постанови Кабінету Міністрів України,які направлені на поліпшення соціального захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування:
— від 5 квітня 1994 р. № 226 „Про поліпшення виховання, навчання,соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей,позбавлених батьківського піклування“;
— від 12 липня 2006 р. № 956 „Про проведення експерименту зпризначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою (піклуванням)або у відповідних закладах, за принципом “гроші ходять за дитиною»;
— від 31 січня 2007 р. № 81 «Про затвердження Порядку призначення івиплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям іприйомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейноготипу та прийомних сім’ях за принципом „гроші ходять за дитиною“ у2007 році» (строк дії якої продовжено на 2008 рік);
— від 4 квітня 2007 р. № 605 «Про проведення експерименту зпризначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою (піклуванням)і проживають у сім’ях опікунів (піклувальників), за принципом „грошіходять за дитиною“;
— від 19 березня 2008 р. № 199 „Про продовження у 2008 роціпроведення експерименту з призначення і виплати державної соціальної допомогиза принципом “гроші ходять за дитиною»;
— від 9 квітня 2008 р. № 328 «Про внесення змін до Порядкупризначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, грошового забезпеченнябатькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячихбудинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом „гроші ходять задитиною“ у 2007 році»[16].
Крім цього зазначаємо, що постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня2008 року № 146 «Деякі питання надання одноразової грошової допомогидітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування» були внесенізміни до підпунктів 4 та 5 пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 5квітня 1994 р. № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціальногозахисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування» щодо збільшення виплати одноразової грошовоїдопомоги з двох до шести прожиткових мінімумів дітям-сиротам і дітям, позбавленихбатьківського піклування, що навчалися або виховувалися в навчально-виховних тавищих навчальних закладах і перебували на повному державному утриманні, тадітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, що перебували підопікою (піклуванням), при їх працевлаштуванні.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна прийти до висновку, що держава н6арегіональному рівні робить правильні кроки в напрямку соціального захистудітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Висновки
В Україніпереважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, є усиновлення. Усиновлення (удочеріння) є оформлене спеціальнимюридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чидочки. Законодавчо процедура усиновлення регламентується Кодексом про шлюб тасім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, наусиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю заумовами проживання у сім'ях усиновителів, затвердженим постановою КабінетуМіністрів України у 1996 році.
Усиновленняздійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки:померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядкунедієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду наусиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом здитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, невиявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (залишені) дітиможуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта,складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можутьбути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребуютьпостійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованихлікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повиннібути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідноїпрофільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повиннібути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.
Список використаної літератури
1. КонституціяУкраїни. — К. Юрінком інтер, 1999.
2. Прооснови соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР,2005, №26, (набуття чинності 01.01.2006р.)
3. УказПрезидента України «Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту правдитини».
4. КонвенцияООН о правах ребенка.
5. УказПрезидента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей». – 2005 від 11.07 №1086.
6. ПостановаКабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 «Про затвердженняположення про дитячий будинок сімейного типу.»//Право України. — 1997. -№7-8.
7. Правилаопіки і піклування, зареєстровані в МЮ 17 червня 1999р. //Офіційний вісникУкраїни. — 1999. — № 26.
8. Захист ізабезпечення прав дітей: тематична Державна доповідь про становище дітей вУкраїні за підсумками 2001 року. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. – 160 с.
9. Державнадоповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.) Соціальнийзахист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування /Л.С.Волинець, Ю.Г. Антипків, І.У. Жечко та ін. – К.: Український інститутсоціальних досліджень, 2000. – 318 с.
10. КарпенкоО. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування: проблеми правового регулювання //Право України. — 2001. — № 3.
11. СлюсаренкоВ.Г. Соціально-педагогічні функції і перспективи розвитку установ інтернатногоі напвінтернатного типу в Україні. – К, 1996 – 412 с.
12. Соціальнаробота: технологічний аспект. Навчальний посібник /За ред. проф. А.Й. Капської.– К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 352с.
13. Теория и практикасоциальной работы: отечественный и зарубежный опыт Т.1. – Москва – Тула, 1993.–358с.
14. ШостьН.В. Правове становище дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклуваннябатьків (В питаннях та відповідях для практичних працівників). Харків, 2005. –63 — 243с.
15. Дитина в прийомній сім’ї: Нотатки психолога Г. М. Бевз,І. В. Пєша. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2001. – 101 с.
16. Збірник нормативно-правових актів у сфері функціонуваннядитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей / Упоряд. О. В. Лясковська,Л. М. Палій. – К., 2004. – 13 — 296 с.
17. Методичні рекомендації по проведенню тренінг-курсу длясоціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводуприйомних батьків / О. О. Яременко (кер. авт. кол.), Н. М. Комарова, Г. М.Бевз, Л. С. Волинець та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000.– 128 с.
18. Методичні рекомендації щодо розробки обласних програмподолання проблем соціального сирітства: Практичний посібник. – К.: Четвертахвиля, 2006. – 76 — 115 с.
19. Настільна книга випускника інтернату: юридичні тапрактичні поради / Упоряд. С. Ю. Попов. – Луганськ, 2005. – 100 с.
20. Питання формування ефективності родинних формвлаштування дітей, позбавлених батьківського піклування / Н. М. Комарова, Л. М.Мельничук, І. В. Пєша та ін. – К.: Державний ін-т проблем сім’ї та молоді,2004. Кн. 2. 128 — 143с.
21. Прийомна сім’я: оцінка ефективності опіки (методичнірекомендації для соціальних працівників) / О. О. Яременко (кер. авт. кол.), Н.М. Комарова, Г. М. Бевз, Л. С. Волинець та ін. – К.: Український ін-тсоціальних досліджень, 2000. – 78 с.
22. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка тааналіз існуючої системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківськогопіклування / Авт. кол. Л. С. Волинець, Н. М. Комарова, О. Г. Антонова-Турченко,І. Б. Іванова, І. В. Пєша. – К.: Видавництво, 1998. – 120 с.
23. Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування: державна доповідь про становище дітей в Україні (запідсумками 1999 року). – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. –138 с.
24. Соціальні та психологічні потреби дітей, які виховуютьсяв інтернатних закладах: знання, ставлення, поведінка. Практика діяльності.Результати дослідження серед фахівців соціальної сфери та дітей-вихованців. –К.: Компанія Лік, 2006. – 63 с.
25. Технології створення та функціонування прийомних сімей,дитячих будинків сімейного типу: Збірник методичних матеріалів / Авт. кол. Г.М. Бевз, А. Й. Капська, Н. М. Комарова та ін. – К.: Державний ін-т проблем сім’їта молоді, 2003. – 188 с.
26. http://www.ditu.gov.ua