Зміст
1. Рольовітеорії особистості.
2. Соціологіяпраці і керування.
1. Рольові теорії особистості
рольова теорія особистість соціологія праця керування
Значнимвпливом в соціології особистості користується рольова теорія особистості. Основніположення цієї теорії були сформульовані Г.Кулі, Дж. Мидом, Р. Лінтоном, Т. Парсонсом,Р. Мертоном і ін.
Рольоватеорія особистості описує її соціальну поведінку двома основними поняттями«соціальний статус» і «соціальна роль». Розберемо, що означають ці поняття.Кожна людина в своєму житті взаємодіє з безліччю інших індивідів. У просторісоціальних зв'язків і взаємодій вчинки людей, їх відносини один з одним увирішальній мірі визначаються положенням (позицією),яку вони займають в суспільстві в цілому і в соціальній групі, зокрема.Відповідно до цього положення (позицією) індивід володіє певнимифункціональними правами і обов'язками у відносинах з іншими індивідами.
Певнапозиція, займана індивідом в суспільстві або соціальній групі, пов'язана зіншими позиціями через систему прав і обов'язків, називається соціальнимстатусом. У статусі фіксується той набір конкретних функцій, який повиненвиконувати людина в соціальній групі, суспільстві і тих умов, які повинні бутипредставлені йому для здійснення цих функцій. Таким чином, поняття соціальнийстатус характеризує місце особистості в соціальній стратифікації суспільства, всистемі громадських взаємодій, її діяльності в різних сферах життя і, нарешті,оцінку діяльності особистості з боку суспільства. Соціальний статусвідображається як у внутрішній позиції (у установках, ціннісних орієнтаціях іт.д.), так і в зовнішньому вигляді (одязі, манері поведінки, жаргоні і іншихзнаках соціальної приналежності).
Протеправа і обов'язки людини закріплюються за ним не абсолютно, а відносно прав іобов'язків по відношенню до нього інших людей. Так, наприклад, позиціяпрофесора співвідносна з позицією студентів, завідуючого кафедрою, декана,ректора вузу і т.д. У всіх цих випадках професор наділяється своєрідним наборомправ і обов'язків. З цього прикладу видно, що кожна людина включена не в одинсоціальний зв'язок, а є своєрідним перетином великої кількості зв'язків,взаємодій і відносин з іншими людьми з різного приводу, виконуючи кожного разупевні функції. Той же професор є чоловіком, батьком, членом певної партії іт.д.
Такимчином кожна людина має безліч статусів. Оскільки кожної людини характеризує неодин, а декілька статусів, Р.Мертон ввів в соціологію поняття «статуснийнабір», яке застосовується для позначення всієї сукупності статусів даноїлюдини. У цій сукупності найчастіше виділяють ключовий, головний абоінтегральний статус, характерний для даного індивіда. Саме по цьому статусуйого виділяють ті, що оточують і ототожнюють з цим статусом індивіда. Частобуває так, що головний статус обумовлений посадою або професією людини(директор, банкір). Але не обов'язково посада, професія визначають головнийстатус людини. Це може бути також расова приналежність (наприклад, негр) ісоціальне походження (дворянин) і т.д. Загалом головним для життєдіяльностілюдини виступає той статус, який визначає цінності і установки, спосіб життя,коло знайомих, манеру поведінки особистості.
Усоціології прийнято розрізняти два рівні статусної позиції людини:соціально-груповий і особистий. Соціально-груповий — це положення індивіда всуспільстві, яке він займає як представник великої соціальної групи (раси,нації, статі, класу, шару, релігії, професії і т.д.). Особистим статусомназивається положення індивіда в малій групі (сім'ї, шкільному класі, студентськійгрупі однолітків і т.д.). Соціально-груповий статус залежить від положення тієїабо іншої соціальної групи в соціальній стратифікації суспільства. Особистий жестатус визначається індивідуальними якостями особи і залежить від того, як їїоцінюють і сприймають члени малої групи.
Залежновід того, чи посідає людина певну статусну позицію завдяки успадкованим ознакамабо завдяки власним зусиллям, розрізняють ще два види статусів:наказаний і досягнутий. Наказаний — це означає нав'язаний суспільством,незалежно від зусиль і заслуг особистості. Він обумовлений статтю, расою,етнічним походженням, соціальним положенням сім'ї, місцем народження та ін.Досягнутий статус визначається зусиллями самої людини, його талантами,наполегливістю, цілеспрямованістю або виявляється слідством успіху і везіння.
Соціальнийстатус визначає конкретне місце, яке займає індивід в даній соціальній системі.Знаючи соціальний статус даної людини, його соціальні функції, люди чекають віднього, що він володітиме певним набором якостей, здійснювати певний набір дій,які необхідні для виконання його функцій. За визначенням Р.Лінтона, очікуванаповедінка, що асоціюється із статусом, який має чоловік, називається соціальноюроллю. Інакше кажучи, соціальна роль — це модель поведінки, орієнтована наданий статус відповідно до очікувань людей. Її також можна визначити якшаблонний тип поведінки, направлений на виконання прав і обов'язків, наказанихконкретному статусу. А це означає, що соціальну роль можна розглядати як статусв русі, статус в його реальному здійсненні.
Очікуванняможуть бути зафіксовані в певних інституціоналізованих соціальних нормах:юридичних документах, інструкціях, положеннях, статутах і т.д., а можуть носитихарактер звичаїв, вдач, і в тому і в іншому випадку вони визначаються статусом.Так статус викладача вузу — це цілком певні права і обов'язки, більшість з якихзафіксована юридично в Законі про вищу освіту, статути того або іншого вузу.Соціальна ж роль викладача включає і те, як він повинен поводитися ізстудентами (передавати знання, стежити за дисципліною, оцінювати знання,служити прикладом культурної поведінки і т.д.). Отже, роль викладача в йоговідношенні із студентами — це очікування внутрішньо пов'язаних один з одним вчинків,рис особистості.
Рольовіочікування, перш за все, пов'язані з функціональною доцільністю. У рольовихочікуваннях міститься саме стільки якостей, робиться акцент саме на тих рисах,які гарантують виконання даної соціальної функції. Разом з тим, рольовіочікування реалізації того або іншого статусу в різних культурах різні ізнаходяться відповідно до прийнятої в них системи цінностей. Таким чином час ікультура провели відбір найбільш доцільних для кожного даного статусу типовихрис особистості і закріпили їх у вигляді зразків, стандартів, норм поведінки особистості.
Урольовій поведінці, як наголошувалося раніше, значне місце посідаютьінституціальзовані, формалізовані норми. Однак не слід абсолютизувати їхзначення. Якби людина поводилася тільки в рамках формалізованих норм, він діявби як машина. Реально ж виконання ролі кожною людиною суто індивідуально. Ітому зафіксовані в соціальних нормах очікування повинні стати надбаннямвнутрішнього світу індивіда. Кожен індивід в ході соціалізації виробляє сам уявленняпро те, як він повинен поступати у взаємодії з світом інших соціальних статусів.
Т.Парсонс вважав, що будь-яка роль описується п'ятьма основними характеристиками:1) способом отримання — одні наказують, інші — завойовуються; 2) емоційністю —одні ролі вимагають емоційної стриманості, інші — розкутості; 3) масштабом —частина ролей сформульована і строго обмежена, інша — розмита; 4) формалізацією— дії в строго встановлених правилах або довільно; 5) мотивацією — на загальнеблаго, на особистий прибуток і т.д.
Рольвже статусу, до якого вона прив'язана. Кожен статус для своєї реалізаціївимагає безліч ролей. Так, наприклад, статус викладача вузу включає і рольвчителя, і роль наставника. Кожна з цих ролей вимагає особливої манериповедінки. Роль вчителя полягає в дотриманні формальних норм і правил: читаннялекцій, проведення семінарів, перевірки контрольних робіт, ухваленні заліків ііспитів. Роль наставника в більшій мірі обумовлена неформальними відносинами івиявляється в прагненні допомогти студенту розібратися в життєвих обставинах. Ітут викладач виступає в ролі старшого товариша, мудрого порадника і т.д.
Сукупністьролей, витікаючих з кожного статусу, що належить даній людині, називаєтьсяролевим набором.
Поняття«ролевий набір» описує всі види і все різноманіття шаблонів поведінки (ролей),закріплених за одним статусом. Кожна особа володіє лише їй властивим наборомролей. Унікальність поєднання соціальних ролей слід розглядати як один заспектів індивідуальності особи, її духовних властивостей і якостей.
Людирізною мірою ототожнюють себе з своїми статусами і відповідними їм ролями.Іноді вони буквально зливаються з своєю роллю і автоматично переносятьстереотип своєї поведінки з одного статусу на іншій. Так, жінка, що посідаєпосаду начальника на роботі, приходивши додому продовжує спілкуватисяначальницьким тоном з чоловіком і іншими близькими. Максимальне злиття індивідаз роллю називається ролевою індентифікацієй.
Алене зі всіма ролями людина ототожнює себе однаково. Дослідження показують, що з особистозначимимиролями (пов'язаними найчастіше з головним статусом) ідентифікація такожздійснюється частіше. Інші ролі є нічого незначимими для людини. Нерідкоспостерігається також дистанціювання від ролі, коли людина свідомо поводитьсявсупереч вимогам норм і очікуванням людей. Якщо людина не грає ролі відповіднодо очікувань, то він вступає в певний конфлікт з групою або суспільством.Наприклад, батьки повинні піклуватися про дітей, близький друг повинен бутинебайдужим до наших проблем. Якщо батько не проявляє такої турботи, то суспільствойого засуджує, якщо ми звертаємося по допомогу або співчуття до близького другаі не одержуємо їх від нього, то ми ображаємося і можемо навіть порвати з нимвідносини.
Данийконфлікт індивіда з групою, суспільством або іншими індивідами слід відрізнятивід ролевого конфлікту, який обумовлюється зіткненням вимог двох або декількохнесумісних ролей, витікаючих з даного статусу. Так, наприклад, молода людинаможе опинитися в ситуації ролевого конфлікту в тих випадках, коли йомудоводиться мати справу з ролевими очікуваннями його однолітків, вчителів,батьків і т.д. Так, наприклад, відбулося якесь серйозне порушення дисципліни —розбито шибку в класі. Від конкретного учня вимагають, щоб він сказав, хтопорушник. Однолітки чекають, що він промовчить, скаже «не знаю», «не бачив» іт.д. І роль товариша вимагає, щоб він не доніс на порушника. Вчитель жевимагає, щоб він назвав цього порушника, і роль учня вимагає, щоб вінпідкорявся цій вимозі і назвав порушника. Існує декілька способів подоланняролевого конфлікту. Один з них полягає в тому, що деякі ролі визнаютьсяважливішими, ніж інші, і їх виконанню надається пріоритетне значення.
2.Соціологія праці і керування
Соціологіяпраці і керування — одна із спеціальних соціологічна теорій, предметом вивченняякої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування впроцесі праці. Однак цей підхід дуже загальний, бо проблеми праці вивчає ібагато інших наук, (наприклад, філософія, історія, політекономія, психологія,фізіологія, ергономіка і т.д.) у тому числі соціологічних.
Об'єктомсоціології праці і керування є праця як суспільно значуще явище, як процесреалізації, а водночас і відтворення здібностей, знань та умінь особи, як видсоціальної діяльності.
Праця- цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні ідуховні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльностілюдського суспільства, основну умову його буття. Далі визначимо основні категорії,якими оперує соціологія праці та керування.
Процеспраці — включає в себе доцільну діяльність людини (сама праця), предмет праці, тобто те, нащо спрямована діяльність, знаряддя виробництва, якими людина впливає на предметпраці.
Соціальнасутність праці:
- Праця єспособом освоєння природи людиною, оскільки праця — процес, який відбуваєтьсяміж людиною і природою, у якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулюєта контролює обмін речовин між собою та природою.
- Праця єзасобом формування і розвитку особистості, оскільки людина, впливаючи наприроду, використовуючи її для задоволення своїх потреб, змінює й свою власнуприроду, розвиває здібності та нахили, формує себе як особистість.
- Праця євизначальним чинником формування соціальної структури суспільства, оскількилюди у процесі трудової діяльності об'єднуються, утворюючи певнісоціально-професійні, соціально-психологічні та інші групи.
Змістпраці — узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементамизмістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структурутрудової діяльності, є: мета, стимули до праці, ставлення до праці, мотивипраці, цінності і ціннісні орієнтації.
Соціологія праці і керування— це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, якавивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічнусоціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальніспільності в сфері праці, соціально трудові відносини і процеси тазакономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них. Наведеневизначення виділяє щодо соціології праці (перша частина) чотири ключовіелементи, які вивчає соціологія взагалі:
- соціальніспільності, тобто різні соціальні групи (суб'єкти праці), які беруть участь у трудовійдіяльності, а саме: підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці,робітники та ін;
- соціальніінститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльностілюдей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив таін.;
- соціально-трудовівідносини, тобто відносини рівності та нерівності між: працівниками тасоціальними групами;
- соціально-трудовіпроцеси, тобто процеси, що відбуваються безпосередньо в трудових колективах, упроцесі праці і пов'язані з функціонуванням та зміною станів соціальних груп,окремих працівників, пов'язаних з їх трудовою діяльністю.
Щододругої частини визначення, то тут слід зазначити таке. Взагалі,спеціалісти-соціологи виділяють окремо дві теорії середнього рівня: соціологіюпраці, що вивчає соціальні спільності, відносини, інститути, процеси у сферіпраці, і соціологію управління, що концентрує увагу безпосередньо назакономірностях, формах і методах впливу на них, їх регулюванні. Коли ж йдетьсяпро майбутніх фахівців, що вивчають соціологію праці й управління як науку «непрофільну»,то, на нашу думку, можна «поєднати» предмети вивчення соціологіїпраці і соціології управління, бо якщо перша вивчає соціально-трудові процеси івідносини, то друга — управління ними.
Предметнауки визначено так, що він «поєднує» п'ять складових: соціальніверстви, соціальні інститути в сфері праці, соціально-трудові відносини,соціально-трудові процеси, соціальне управління ними. Проілюструємо визначеніаспекти соціології праці та управління, пов'язавши їх з найактуальнішимипроблемами сьогодення, що вивчає дана наука.
Суб'єктипраці — це соціальніверстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці,менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) ірізняться своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони маютьрізні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуттяприбутків, нарешті, інтереси, які не завжди збігаються.
Отже,соціологія праці і керування вивчає багато різних проблем, передусімспіввідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальнихвідмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці іробітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона вивчаєспецифічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективногорозвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них. Соціально-трудовівідносинице відносини, які складаються на виробництві міжпредставниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну відвідносин функціональних, пов'язаних з поділом і кооперацією праці,актуалізується як відносини рівності та нерівності між працівниками тасоціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).
Зайнятість- діяльність людини, пов'язана іззадоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.
Безробіття-соціальнеявище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структуріекономіки (наприклад, падіння традиційних галузей працемістськоїпромисловості), а також кількісним зростанням потенційної робочої сили.
Щодосоціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справуіз багатьма різновидами змін, які відбуваються в соціально-трудовому станіробітників і колективів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничогосередовища; співробітництвом; суперництвом; конфліктами та ін. Найбільшхарактерний та цікавий приклад — роль соціології праці та управління увиробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їхвирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо використовуються.
Протевже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в Україні, неможна зводити лише до економічних (тут і погані умови праці, незадоволеністьнерівністю у прибутках, що має місце між керівництвом підприємства та робітниками,та ін.).
Дострайків призводять не тільки ті чи інші конкретні причини, а й чималовнутрішніх та зовнішніх приводів, так би мовити «чинників провокування»страйків: невиконання керівництвом своїх обіцянок працівникам, загальнадестабілізація ситуації в суспільстві тощо. Таким чином, проблеми виникнення тавирішення соціальних конфліктів на виробництві. це, безумовно, проблеми, якіповинна досліджувати соціологія праці та управління.
Наврядчи доцільно говорити про те, наскільки велике значення має вивчення соціологієюпраці та управління соціальних інститутів у сфері праці. Цілком зрозуміло, що працяяк соціальний інститут, специфічна форма сумісної діяльності людей є не тількиметодом, процесом здобування засобів існування людьми, а й визначає специфікупрактично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навітьсуспільний лад у державі.
Такийсоціальний інститут суспільства, як трудовий колектив, не тільки поєднує людейдля сумісного виробництва товарів та послуг, а й є практично єдиною усуспільстві формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових, суспільнихінтересів людей, найважливішою формою соціалізації особистості. Нарешті,декілька слів про соціальне управління соціально-трудовими відносинами іпроцесами.
Сутність соціального керування в трудовому колективі реалізується в функціях такихнапрямів:
- формуванняй оптимізація соціальної організації колективу та вдосконалення його соціальноїструктури;
- створенняумов для здійснення працівниками своїх соціальних і політичних прав та задоволенняїхніх потенціальних і духовних благ;
- вихованняі розвиток соціально значущих якостей працівника;
- дослідженнястану соціально-трудових відносин і проявів виявлення соціальних резервівтворчого комплексу і прогнозування на їх базі подальшого його оптимальногорозвитку.
Будучинайбільш загальним підходом до управління суспільством, економікою (формуваннякритеріїв та показників соціального розвитку, виділення соціальних проблем, яківиникають у процесі розвитку, розроблення і застосування ефективних методів їхвирішення), соціологія праці та управління вивчає методологічні та методичніаспекти вирішення таких проблем:
- яквироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;
- використаннярізноманітної інформації в процесі управління; Ф певних методів та стилівкерівництва;
- ефективністьсамоврядування і виробничої демократії та ін.
Прирозгляді взаємозв'язку соціології праці та управління з іншими науками пропрацю виникає ще одна важлива й актуальна проблема. Йдеться про менеджмент,його розгортання та впровадження в умовах переходу нашої країни до ринку.Причому тут ми маємо на увазі не своєрідну «моду» на менеджмент, ареальне співвідношення соціології праці та управління і менеджменту, предметияких, безумовно, у деяких аспектах збігаються.
Соціологіяпраці і керування йде попереду менеджменту, вивчає найбільш глибокі загальнітенденції, притаманні розвитку соціальних інститутів, соціально-трудовихвідносин і процесів, найважливіші методологічні принципи і методи їх регулювання.Менеджмент, використовуючи ці підходи, поєднуючи їх з підходами економічними,організаційними, правовими, психологічними та іншими, виробляє і застосовує напрактиці найбільш ефективні моделі, технології, засоби, методи управліннявиробництвом.
Зробимовисновки.
Соціологіяпраці і керування — галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, якавивчає закономірності формування, функціонування і розвитку соціальнихспільнот, інститутів у сфері праці, соціально-трудових відносин та процесів тауправління ними.
Соціологія праці і керування тісно взаємодіє з такими науками пропрацю, як економіка праці трудове право, інженерна психологія, науковаорганізація праці, фізіологія та психологія праці, гігієна праці, промисловасоціологія, економічна соціологія, соціологія організацій, соціологія трудовогоколективу та ін., але предмет соціологія праці та управління не перекриваєтьсяпредметами ніяких інших дисциплін; він тільки перехрещується, взаємодіє з ними.
Соціологія праці і керування є найважливішою соціологічною основою,підвалиною менеджменту – міждисциплінарної дисципліни, яка комплексно вивчаєпроблеми управління виробництвом, поєднуючи соціологічні, економічні,організаційні, політичні, правові, психологічні та інші підходи. на відміну відменеджменту, соціологія праці і керування розглядає не тільки проблемиуправління виробництвом, а й методологічні й інші аспекти функціонування ірозвитку соціальних утворень у сфері праці й пов’язані з ними процесами таявищами. Причому проблеми управління виробництвом вона розглядає, виходячи знайбільш широкого соціального змісту, використовуючи принципи, методи,закономірності соціального управління.
Список літератури
1. А.А.Радугин. Социология. Курслекций. М.: Центр, 1997.
2. А.И.Кравченко. Социология: учебникдля студентов. М.: Логос, 1999.
3. Піча В.М.Соціологія: загальний курс. – К.: Каравела, 2000.
4. Гурьянов С.Т.Социология управления. М., 1995.
5. Дикарева А.А.,Мирская М.Й. Социология труда: Учебн. пособие. М., 1996.
6. ПолторакВ.А. Соціологія: основи соціології парці та управління. К., 1992.