Про зміст поняття геокультурної системи в українському соціумі
Мамулькіна О.Г.
Пошукувач Мелітопольського
державного педагогічного
університету імені Б. Хмельницького
Методист МПДЮТ м. Запоріжжя
Вивченнягеокультури сьогодні стає актуальним напрямком в галузях культурології ігеографії. Це пов’язано з процесом гуманізації суспільства, з формуванням унауці особливого геокультурного підходу, що відбиває зміну самої парадигмивсесвітньо-історичного розвитку, від техноцентризму до культуроцентризму, іможе стати основою майбутнього суспільства пост- матеріальних цінностей,інформаційного етапу суспільного розвитку.
Об’єктомпропонованої статті є феномен геокультурної системи. Предметом розвідкивважаємо розгляд змісту поняття геокультурноїсистеми. Метою дослідження визначаємо розгортання змісту поняття геокультурної системи вукраїнському соціумі.
Отже, геокультураоб’єднала в собі проблеми природногосередовища у географічному плані і проблеми сприйняття їх кожною культуроюрізноманітних етносів, мешканців цієї території. Таким чином, ми можемозазначити, що геокультура у сучасному часі дає можливість вивчення проблем іпрогнозування напрямів розвитку взаємовідносин між природою і суспільством намайбутнє. Позначимо часову логіку розвитку геокультури схематично (див. схему1)
/>
Схема 1.Місцегеокультури в дослідженні проблеми взаємодії «суспільство-природа»(схема автора)
Зі схеми можнаспостерігати зміни у відносинах природи та людини у часі, які ускладнювалисьзалежно від культурного розвитку соціуму упродовж історичного часу.
В нашомудослідженні термін «геосистема» розглядається у двох напрямах — якскладне географічне утворення і як складний інтегрований географічний об’єкт.
Цілісністьгеокультурних систем забезпечується наявністю прямих і зворотних зв’язків між населенням, державою таприродно-територіальними комплексами. Специфікою цих систем є:багатофакторність розвитку, активна системоформуюча роль антропогенногофактору; поліморфізм; полісистемність; полі структурність, багатовимірністьчасу розвитку підсистеми; динамізм; мінливість; відносна нетривалістьіснування; особливий тип просторово-часових внутрішніх та зовнішніх зв’язків;підвищений ступінь диференціації; дискретності, контрастності, мінливостітериторіальної структури; умовність меж. [1,14]
У нашомудослідженні геокультурна система розглядається як поняття для аналізу іпізнання взаємодії географічних контекстів (конкретних просторово-часовихсполучень ландшафтів та формуючих їх факторів) з сукупністю взаємодіючихгеокультурних спільнот людей і елементів антропогенного походження у суцільномуцілому. Позначимо геосистему, яку будемо використовувати у розгляді геокультуриЗапорізької області, схематично (див. схему 2).
У феноменігеокультури ми аналізуємо, як фундаментальне, поняття «геокультурнийпростір». Кожний з об’єктів складається з елементів, які розташовані одинспіввідносно з іншим, що робить будь-який об’єкт просторовим. Тобто властивістьоб’єктів займати простір, місце середінших, граничити з іншими об’єктами єзагальною характеристикою простору. Поняття «простору» у всіх наукахпіддавалось більш-менш значній логічній обробці, тому втратило первіснийсакральний зміст. Так, в географії панує фізико-геометричне уявлення простору,тобто об’єкти Світу визначаються через їх протяжність та тривимірність./> [2,14]
Німецький філософМ.Хайдеггер зробив спробу побудувати духовну модель простору. Він закликаєприслухатись до мови, бо у слові вчувається простягання, яке передбачає усвоєму русі просторовість, волю від перешкод, де є відкритість для входження донього різних суб’єктів, тіл, протікання процесів.[3,314]
Згідно теорійзагальнокультурного руху модернізму, раціональне проектування громадськогожиття націлене на ідеал як оптимальну організацію простору, — тобто поняття «простору»набуває активного творчого змісту.[4,36]
Суб’єктивнарізнорідність географічного простору виникає не лише з об’єктивною йогорізнорідністю, але і завдяки нерівномірності осмислення його об’єктів.Семіотично впорядкований простір стає життєвим. Тобто географічний простірприродним чином стає часткою семіосфери – простору культури «всерединіякого тільки і можливі семіотичні процеси».[5,444]
В нашому дослідженні геокультурний простір – це системаусталених культурних дійсних уявлень, що формувались на певній території, де врезультаті співіснування, переплетіння, взаємодії, зіткнення різноманітнихвірувань, культурних традицій та норм, ціннісних установок, глибиннихпсихологічних структур сприйняття й функціонування картин світу створюєтьсягеосистема з різного порядку елементів штучного походження. Геокультурнийпростір виступає не тільки як своєрідний контекст, у взаємодії з якимформується культура, але і як її власна невід’ємначастина.
/>
Схема 2.Геокультурна система (схема автора)
Важливу частину геокультурного простору складає геокультурнийландшафт, на базі якого формується геокультурний образ. Для геокультурноголандшафту характерні: давня структура природокористування, пейзажніособливості, традиційні форми та характер забудов населених пунктів, відношенняетносу до нього як до «домівки».
Ми розглядаємоландшафт не тільки як географічне поняття, а й загальнокультурне, що визначаєйого як простір, образ якого формується конфігурацією місць, які займають тазмінюють належні до нього компоненти. Таким чином, ландшафт постає не якпростір, а лише його образ.
У дослідженні миспираємось на поняття культурної географії як міждисциплінарний науковийнапрямок, об’єктом якого є просторова розмаїтість культур. Розглянемо поширеннякультур по території Запорізької області, вивчаючи просторову диференціаціюелементів культури – артефактів і ментифактів — та їхню виразність у ландшафтіі зв’язок з географічним середовищем. Також зазначимо уявлення про географічнийпростір у різних культурних контекстах, образів різних місцевостей і територійЗапорізької області, ставлення місцевих співтовариств до того природного ісоціального середовища, де вони мешкають.
Дослідженнягеокультурного образу Запорізької області ґрунтується на комплексному підходідо вивчення суспільства і природи, припускаючи залучення до його структури,окрім компонентів природи, місцевості і місця, всього спектру матеріальних ідуховно-інтелектуальних компонентів культури та етнокомпонентів. Таким чином,сутність взаємостосунків людини і ландшафту виражається у будуванні місцяпроживання, розуміння культурного ландшафту крізь призму цінностей певноїкультури, урахування екологічного і природного досвіду, господарської практики,менталітету її носіїв. У такому сенсі культурний ландшафт, що є середовищемжиттєдіяльності і спрямованого природокористування того чи іншого етносу,будь-якої спільноти людей – є геокультурним ландшафтом, навіть якщо він і не маєвідчутних слідів техногенного впливу людини на природу. Тобто процес освоєнняпростору має культурну складову.
Таке освоєнняпризводить до формування культурних центрів, що виступають не тільки центрамипоширення інновацій, але і центрами світосприйняття. Це виявляється у складаннірегіональної міфології, і в топоніміці, і в регіональній організаціїгеокультурного простору. Тобто геокультурний ландшафт буде розглядатися якєдиний генетично-територіальний синтез образів, які формуються на характеристиках,символах, знаках етнічного, політико-історичного, географічного, конфесійного,лінгвістичного сприйняття етнічним співтовариством «свого» простору.
У дослідженні миспираємося на таки рівні геокультурної системи як:
геокультурнийзнак – це предмет, географічний об’єкт, зображення, яке має умовне культурне значення і характерну вказівкув соціумі;
геокультурнийсимвол — це предмет, ідея, географічне позначення, культурне позначенняякого-небудь поняття або ідеї;
геокультурнахарактеристика – це опис, визначення характерних відмінних властивостейякого-небудь об’єкту або простору.
На кожному рівніми використовуємо необхідні для розгляду елементи:
геокультурнізнаки – природні, первісні, міфологічні, традиційні, державні;
геокультурнісимволи – природні, первісні, міфологічні, традиційні, державні, архетипи;архетип (первинні типи, елементи людської психіки, які приховані в колективномупідсвідомому, спільному для людства) – природи, України-Русі;
геокультурніхарактеристики – історичні, географічні, культурологічні.
В свою чергу,ядро геокультурного ландшафту поділяється на групи: природний ландшафт,культурний ландшафт і етноландшафт. Кожна група складається з елементів, якістворюють феномен образу геокультурного ландшафту. Так, природний ландшафтскладається з:
— природнихкомпонентів – гірських порід, повітря, води, ґрунтів, рослинності, тваринногосвіту, людини;
— місцевості – цеділянка земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, ґрунтами, водами,рослинністю, шляхами зв’язку, населеними пунктами, промисловими,сільськогосподарськими та соціально-культурними об’єктами;
— місця – цеонтологічна категорія наукових досліджень геокультурного ландшафту. Людинаабстрагувала «місце» на основі зіставлення двох тіл, тобто своговласного і розташованої зовні речі. Зіставляючи себе з будь-яким іншим тілом,суб’єкт розрізняє місця і наділяє їх змістом. Дуже важливо, що поняття «місце»дозволяє утримувати сукупність природних і культурних процесів, а це особливонеобхідно в гуманітарно-ландшафтних дослідженнях. Окрім того, це поняттядозволяє залучити в дослідження історико-культурний і гуманітарний матеріал.
Таким чином,місце і простір – взаємодоповнюючі поняття. Вони пов’язані процедурою продовження. Міжними існують відносини виду і роду. Рід (простір) – твірний початок длямножинності (місць). Вид (місце) – це те, яким чином цей рід бачиться. [6,33]
Культурнийландшафт складається з культурних компонентів – матеріальних ідуховно–інтелектуальних:
— матеріальнікомпоненти – це ті об’єкти, вироби, витвори, які зроблені людиною;
— духовно-інтелектуальні компоненти – це твори мистецтва і науки, які створенілюдиною при пізнанні навколишнього світу.
Етноландшафтскладається з етнокомпонентів – це традиції, мотиви, цілі, які відповідаютьтворчій активності людини при взаємозв’язку з природою.
Пропонуємоалгоритм розгляду геокультурної системи українського соціуму, що забезпечуєпошук гармонії та рівноваги у соціумі та у взаєминах соціуму з його природнимландшафтом через пізнання культури на основі ландшафтних моделей і сучаснихгеоландшафтних уявлень. Якщо розглядати алгоритм зв’язків геокультури вукраїнському соціумі, то, на нашу думку, малюється така схема взаємозв’язків(див. схему 3)
/>
Схема 3. Алгоритмзв’язків геокультури в українськомусоціумі (схема автора)
геокультурнийетнос культурний соціум
Зв’язок міжядрами геокультурної системи є взаємообернений. В свою чергу, природнийландшафт і його елементи (місце і місцевість) формують простір, тобто їх зв’язки обернені. Використання людиноюприродного ландшафту та зміна його залежно від точки зору культури етносу,створює умови поступової видозміни ландшафту з природного у етнічний, а потім укультурний, що в загальному уявленні утворює геокультурний ландшафт. Тому зв’язки тут прямі. Геокультурнийландшафт формує образ на основі характеристик, символів і знаків, що формуютьсязалежно від рівня культури етносу, що проживає на його території, тобто, зв’язок між образом і знаками, символамиі характеристиками обернений. Зокрема зв’язок між знаками, символами та характеристиками може бути тільки прямий,бо характеристика базується на символах, які утворюють знаки. В той же часгеокультурний ландшафт формує простір, який узагальнює образи усіхгеокультурних ландшафтів, що утворюють цей простір.
Література
1. АфанасьєваЛ.В., Елькін М.В. Геокультурний ландшафт як середовище життєдіяльності народів:до постановки проблеми. Етносоціальне буття народів Запорізького Приазов’я в геокультурному контексті… Монографія/за загал. ред… Аносова І.П., Афанасьєвої Л.В., Крилова М.В., Пригаро М.В. –Запоріжжя: Обласна державна адміністрація; Мелітополь: МДПУ; Сімферополь:Таврія, 2005 – 296 с.
2. ЛотманЮ.М. Избранные статьи.Т.1 – Таллин: Александра, 1992.- 479с. – С.444.
3. КастинскийГ.Д. Идея прстранственности в географии.//Известия АН Серия Географическая.-1992. — № 6. – С.31-39.
4. РоманчукС.П. Історичне ландшафтознавство. (Теоретико-методологічні засади та методикаантропогенно-ландшафтних реконструкцій давнього природокористування). – К.:Редакційно-видавничий центр «Київський університет», 1998. – 145 с.
5. ХайдеггерМ. Искусство и пространство.// Время и бытие: Статьи и выступления: Пер.с нем.– М.: Республика, 1993. – С.312 -316.