Прийомна сім’я як об’єкт соціальної роботи

МіністерствоОсвіти і Науки України
Запорізькийтехнічний національний університет
Кафедрасоціальної роботи

Курсоваробота
здисципліни: «Загальна соціологічна теорія»
натему: «Прийомна сім’я, як об’єкт соціальної роботи»
ВИКОНАВЕЦЬ
Студент 1-гокурсу
Спеціальність«соціальна робота»
Ю.Г.Альошина
КЕРІВНИК
Викладач
О.А. Агарков
Запоріжжя2009

Зміст
Вступ
Розділ I. Теоретико-методологічніпідходи до аналізу прийомних сімей
1.1 Нормативно-правова база соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування
1.2 Сімейні форми влаштування дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
1.3 Соціально-психологічні характеристики дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
1.4 Вплив спадковості та соціального середовища на поведінкудітей, які виховуються в прийомних сім’ях
Висновок до розділу I
Розділ II. Соціальний супровід прийомнихсімей
2.1 Соціально – педагогічна модель «веденнявипадку»
2.2 Оцінка потреб дитини та прийомноїсім’ї
2.3 Планування, реалізація,завершення соціального супроводження прийомних сімей
Висновок до розділу II
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
На сьогоднішнійдень в Україні в умовах економічної кризи, політичної і соціальноїнестабільності, радикальної соціально-культурної трансформації постає проблемащодо необхідності розробки нових форм утримання та виховання дітей, якіперебувають у особливо складних і дискомфортних умовах. Перш за все це стосується дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування.
В останні десятьроків в нашій державі вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування. Переважна більшість цих дітей влаштованів інтернатні заклади. Вихованці інтернатних закладів відрізняються від дітей,які виховуються в сім’ях, станом здоров’я, розвитком інтелекту й особистості вцілому, що підтверджено спеціальними психологічними дослідженнями(І.М.Дубровіна, М.І.Лисіна, А.М.Прихожан). [6]
Дитина вдержавних закладах отримує комплекс освітніх, медичних, соціальних послуг, алеспостерігаються значні відхилення у процесі її соціалізації, які проявляються увідсутності навичок самостійного життя, невмінні самостійно будувати стосунки усім’ї та відкритому колективі.
Вивчення проблемвлаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, довело,що сімейне виховання, безперечно, виступає пріоритетною формою в Україні.
Роль сім’ї для дитининадзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд івиховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичніповноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей.Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвідпоколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняютьщоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюютьсоціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потребижиттєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була.
Діти повинні зростати всім’ях рідних батьків, але коли це неможливо, альтернативою біологічній родиніможе слугувати інша сім’я.
В Україні існуєчотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування. За їх пріоритетністю перелік такий – усиновлення,опіка (піклування), прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.
Сімейні формивлаштування забезпечують соціальний захист, захист майнових та житлових правдитини, догляд, виховання, корекцію та компенсацію розвитку, вирішення медичнихпроблем, подолання психологічних травм, задоволення щоденних потреб дитини, яказалишилася без піклування батьків. дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківськоїопіки, формування її особистості в умовах сімейного піклування в Українірозпочато роботу по створенню інституту прийомної сім’ї.[2 ]
Під часперебування дитини у прийомній сім’ї держава не тільки фінансує, а й контролюєутримання і виховання дитини, надає допомогу у її розвитку, соціалізації,організовує соціальний супровід сім’ї та дитини.
Питаннясоціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюютьвідомі науковці Г.М.Бевз, А.Й.Капська, С. Мещерякова, І.В.Пєша, І.М.Трубавіна,Н.М.Комарова та інші.
Зважаючи наактуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування,визнання урядом України доцільності функціонування прийомних сімей, як сімейнихформ опіки, необхідність розгляду комплексного підходу до соціальноговиховання, визначено тему нашого дослідження: «Прийомна сім’я – як об’єктсоціальної роботи».
Об’єктдослідження– діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.
Предмет дослідження – опіка дітей яксоціально-педагогічна проблема. Мета дослідження – визначити інноваційніметоди опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Завдання:
1.        проаналізуватинормативно-правову базу соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування.
2.        датианаліз сімейним формам влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування.
3.        визначитисоціально – психологічні характеристики дітей — сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування.
4.        визначитивплив спадковості й соціального середовища на поведінку дітей, які виховуютьсяв прийомних сім’ях.
5.        проаналізуватисоціально-педагогічну модель «веденя випадку»
6.        оцінитипотреби дитини та прийомної сім’ї.
7.        обґрунтуватизначення планування, реалізації, завершення соціального супроводження прийомнихсімей.
Гіпотезадослідження:
Процесвлаштування дітей-сиріт в родину буде дієвим, якщо:
1) теоретично обґрунтуватиі розробити проект ефективного влаштування дітей-сиріт в родину і забезпечитиприйняття його основними суб'єктами патронування;
2) розробититехнології пошуку, добору, оцінки та підготовки громадян, Які бажають взятидитину на виховання в свою родину;
3) зміст і методипсихолого-педагогічного супроводу забезпечать подолання дитиною-сиротою якийтравматичного досвіду та придбання їм позитивного досвіду проживання в сім'ї;
Практичне значенняполягає в тому, що в ході дослідження ми брали активну участь у тренінговихзаняттях по підготовці потенційних кандидатів у прийомні батьки та батьків-вихователів, зроблений висновок.
Загальний рівеньвиховання в інтернатах, незважаючи на те, що утримання кожної дитини коштуєдержаві близько 10 тис. грн. На рік, залишає бажати кращого.
Тенденціяпередачі все більшої кількості дітей в інтернатні заклади, на думку багатьохвітчизняних та зарубіжних експертів, є показником кризи моралі тавідповідальності суспільства перед своїм майбутнім.
 Досвідєвропейських країн, які вже давно відмовилися від інтернатної системи,переконує, що запобігти негативним явищам у виховному процесі підростаючогопокоління можна. Потрібно лише посилити державну підтримку сімей з дітьми таінвестувати кошти в розвиток, соціалізацію дітей, які потребують особливоїуваги. Слід своєчасно виявляти та запобігати критичним ситуаціям, надаватинеблагополучним родинам комплексну професійну соціальну допомогу.
Пріоритетниминапрямами державної політики є становлення альтернативних форм опіки,законодавчі зміни, спрямовані на державну підтримку сімейних форм виховання,нові можливості та ризики, пов’язані зі створенням і розвитком інститутуприйомної сім'ї та дитячих будинків сімейного типу.
Соціальніпрацівники, які безпосередньо брали участь у становленні механізму новоїдержавної системи, цілком справедливо констатують, що експеримент, який бувсхвалений відповідною урядовою постановою, що мав поширити в Україніміжнародний досвід сімейного виховання дітей – сиріт досі не запрацював наповну потужність. Запланованого результату не було досягнуто – прийомні сім'їта будинки сімейного типу не набули необхідної популярності та іміджу в нашомусуспільстві.[1]
На мою думкуіснує три причини повільної адаптації міжнародного досвіду:
·         Вітчизнянанормативно – правова база так і не була приведена у відповідність до реальнихпотреб нової системи;
·         Професіональнаспроможність та компетентність самих соціальних працівників ще недостатня дляреалізації поставлених завдань;
·         Вони, які суспільство в цілому, не були готовими до сприйняття та впровадження такої альтернативноїформи як прийомна сім’я. [8]
З початку 2006року ситуація почала кардинально змінюватися… після Указу Президентарозв’язання цієї проблеми набуло статусу державної програми. Це значить, щодержава взяла на себе реальну допомогу таким сім’ям. Було проведено значнукількість зустрічей, круглих столів, семінарів та нарад, унормовано законодавчіаспекти діяльності альтернативних форм сімейного виховання, механізмвпровадження цього інституту. Комплекс заходів дає право говорити про те, щодля впровадження апробованих практикою інституту прийомних сімей – відкриташирока дорога.[3]
 До початку 90 –х років у нас існувало лише дві форми такого виховання: усиновлення та опіка.Нині додалися ще дві: прийомні сім’ї та ДБСТ (дитячі будинки сімейного типу).Це – принципово різні юридичні форми виховання. Усиновлювачі – люди, які берутьу свою сім’ю дітей, не народжених ними, і вони набувають статусу їхніхбіологічних дітей. Прийомна ж сім’я – це родина, яка бере на виховання дітей,не надаючи їм статусу біологічних, і яку підтримує держава, як таку, що виконуєсуспільну функцію по відношенню до дитини.
Останні дані щодореалізації державної програми реформування системи опіки та піклування свідчатьпро зростання інтересу до нових форм влаштування дітей – сиріт. Стимулом дорозвитку цієї системи стало й те, що з 2006 року в Україні почала діятидержавна програма фінансування прийомних сімей.
Уряд затвердивпорядок призначення й виплати державної соціальної допомоги та грошовогозабезпечення на дітей – сиріт прийомним батькам за принципом «гроші ходять задитиною».
Соціальнийсупровід – обов’язкова умова створення прийомної сім’ї особливо на початковомуетапі. Вона є гарантією того, що права дітей будуть захищені. Згідно з урядовоюпостановою, небажання прийомних батьків мати соціальний супровід може статипричиною відмови у створенні такої сім’ї. Технологія соціального супроводувизначена програмою «Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу таприйомних сімей» (наказ Держкомсім’ямолодь від 1 жовтня 2002 р.).
Основнимизавданнями соціального супроводу є :
ефективневикористання наявних ресурсів для оптимальної
та швидкоїадаптації сім’ї і дитини-вихованця ;
надання допомогибатькам-опікунам ;
забезпеченнязв’язку між сім’єю та відомчими органами для комплексного забезпечення правдитини-вихованця.
Ефективністьдіяльності дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей залежить відсоціального супроводу, який здійснюється відповідними уповноваженими органами.

РозділI. Теоретико-методологічні підходи до аналізу
прийомнихсімей
 
1.1Нормативно – законодавча база соціально – правового захисту дітей – сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування
Відповідно дочастини третьої статті 52 Конституції України утримання та виховання дітей –сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Згідно зі статтею1 Закону України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціальногозахисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування »державнеутримання дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, повнезабезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними ігрошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб тастворення умов для нормальної життєдіяльності.
 Державнеутримання дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — повнезабезпечення відповідно до державних соціальних стандартів матеріальними ігрошовими ресурсами дитини для задоволення її життєво необхідних потреб тастворення умов для нормальної життєдіяльності.
 Держава здійснюєповне забезпечення дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування. Допомога та утримання таких дітей не можуть бути нижчими завстановленні мінімальні стандарти, що забезпечують кожній дитині рівень життя, необхіднийдля фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку нарівні, не нижчому за встановлений прожитковий мінімум для таких осіб. Державніпіклування, встановлюються незалежно від того, де така дитина перебуває наутримані та вихованні.
 Вартість повногодержавного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народженнядо трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від десятидо чотирнадцяти років, від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та осіб із числадітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до двадцяти трьохроків визначається відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум».Розмір прожиткового мінімуму визначається щорічно Законом України «Про державнийбюджет». [2]
 Відповідно достатті 4 Закону «Про забезпечення організаційно – правові умов соціальногозахисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» заходисоціального захисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, гарантуються, забезпечуються й охороняються державою. [13,14]
Законодавчовизначені пріоритети сімейного влаштування дітей, які залишилися безбатьківської опіки: згідно зі статтею6 Закону України «Про забезпеченняорганізаційно – правових умов соціального захисту дітей – сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування» за умови втрати дитиною батьківського піклування відповіднийорган опіки та піклування вживає вичерпних заходів щодо влаштування дитини всім’ї громадян України – на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомнісім’ї, дитячі будинки сімейного типу.
 З метоюзабезпечення пріоритетності сімейного влаштування дітей – сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, в Україні створюються сімейні форми влаштування такихдітей: прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу.
 26.04.2002 р.прийнято Положення про прийомну сім’ю, затверджене постановою КабінетуМіністрів № 565, яким, зокрема, встановлено, що метою утворення прийомної сім’їє забезпечення належних умов для зростання в сімейному оточенні дітей – сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом улаштування їх у сім’їна виховання та спільне проживання. [4]
Прийомна сім’я – сім’я, яка добровільновзяла із закладів для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, від 1-го до 4- х дітей на виховання та спільне проживання.
 ПостановоюКабінету Міністрів України від 06.02.2006 р. № 106 затверджено Порядокпризначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей – сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, грошового забезпечення батькам – вихователям іприйомним батькам за надання соціальних послуг у прийомних сім’ях та ДБСТ запринципом «гроші ходять за дитиною». [3]
 Діти яківиховуються в прийомних сім’ях та ДБСТ, не позбавляються статусу дитини –сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачаєзбереження за ними пільг та соціальних гарантій, передбачених законодавствомдля цієї категорії дітей.
 Закон України «Прозабезпечення організаційно-правових умов спільного захисту дітей – сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування»(стаття 1) дає такетлумачення терміна «дитина — сирота» та «дитина, позбавлена батьківськогопіклування» [2]
-          дитина– сирота –дитина, в якої померли чи загинули батьки.
-          Діти,позбавлені батьківського піклування – діти, які залишилися без піклування батьків узв’язку з позбавленням їх батьківських прав, визнанням батьків безвісновідсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання вмісцях позбавлення волі та перебування їх під вартою на час слідства, розшукомїх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів тавідсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, якаперешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти,батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти. [1]
Підставипозбавлення батьківських прав визначенні Сімейним кодексом України. Право назвернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один ізбатьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, закладохорони здоров’я, навчальний або інший заклад, в якому вона перебуває, органиопіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцятироків.
Підставипозбавлення батьківських прав
1.        мати,батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1)        незабрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я безповажної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківськогопіклування.
2)        Ухиляютьсявід виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.
3)        Жорстокоповодяться з дитиною
4)        Єхронічними алкоголіками або наркоманами
5)        Вдаютьсядо будь – яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування табродяжництва.
6)        Засудженніза вчинення умисного злочину щодо дитини.
2.        мати,батько можуть бути позбавленні батьківських прав з підстав, встановленихпунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.
3.        мати,батько можуть бути позбавленні батьківських прав щодо усіх своїх дітей абокогось із них.
4.        якщо судпри розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьківабо одзнаки злочину, він порушує кримінальну справу.
5.        рішеннясуду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суднадсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцемреєстрації народження дитини.
 Одночасно зпозбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власноюініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. [4]
 Статус дитини –сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, — визначене відповіднодо законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпеченняі отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектомдокументів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківськогопіклування.
Визначившинормативно-законодавчу базу соціально – правового захисту дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування перейдемо до аналізу сімейних формвлаштування дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
 
1.2Сімейні форми влаштування дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківськогопіклування
Кожна дитина маєправо на виховання в сімейному оточенні незалежно від того, чи може їїбіологічна родина забезпечити нормальні умови життя та виховання, чи батькиненалежним чином виконують свої обов’язки. Щодо дітей, які за певних життєвих обставинзалишилися без батьківського піклування, то обов’язок забезпечення їхньогорозвитку й виховання бере на себе держава. Пріоритетом у влаштуванні такихдітей Сімейним кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «Прозабезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей – сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування» визначено саме сімейне виховання.Розвиток саме сімейних інститутів улаштування дітей сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, що в останні роки набув загальнодержавного значення,є життєво необхідною умовою виховання дітей, позбавлених можливостівиховуватися в біологічній родині. [5]
 Усиновлення,опіка та піклування над дітьми – перевірені часом форми сімейного вихованнядітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тоді якальтернативні форми, що набули розвитку останнім часом, — прийомна сім’я тадитячий будинок сімейного типу є новацією сімейного законодавства України.
Відповідно доЗакону України «Про охорону дитинства» «прийомна сім’я – сім’я, яка добровільновзяла із закладів для дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківськогопіклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання».Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім’ю,затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (2002р.). [1]
 Метою створенняприйомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточеннідітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні дітивлаштовуються в сім’ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінченнянавчання професійно – технічних чи вищих навчальних закладів, але не пізнішедосягнення ними 23-річного віку.
Створенняприйомних сімей дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долідитини, батьки якої за певних обставин(хвороба, засудження тощо) певнийпроміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитинавлаштовується у прийомну сім’ю на той проміжок часу, поки родина не справитьсяз проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною,забезпечувати необхідний рівень життя і розвитку.
Діти, уражені ВІЛ– інфекцію, можуть влаштовуватися на виховання і спільне проживання у прийомнійсім’ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладівохорони здоров’я. Їх загальна кількість не повинна перевищувати трьох осіб. Влаштуванняв родині дітей з таким діагнозом потребує проходження прийомними батьками таспеціалістами, які здійснюють соціальний супровід, відповідної підготовки.
Особливістюприйомної сім’ї як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, якізалишились без батьківського піклування, є те що:
·         дитина,яка виховується в прийомній сім’ї, не позбавляється статусу дитини – сироти абодитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільгипередбачені законодавством для таких категорій дітей;
·         кандидатив прийомні батьки обов’язково проходять курс підготовки, розрахований наосмислення батьками проблем, пов’язаних із приходом в сім’ю нового вихованця,опанування соціального статусу – вихователя прийомної дитини;
·         прийомнібатьки у вирішені проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальнимпрацівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї. Соціальнийпрацівник виступає посередником між прийомною сім’єю і державними структурами,які опікуються проблемами дітей;
·         утриманняприйомної дитини в сім’ї фінансується державою, одному з прийомних батьківвиплачується грошове забезпечення;
·         сім’яотримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади,між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створенняприйомної сім’ї на виховання та спільне проживання, який визначає права таобов’язки обох сторін; [8]
 У прийомну сім’юможе бути влаштовано від однієї дитини до чотирьох прийомних дітей. Міжбатьками і прийомними дітьми сімейних правовідносин не виникає. За вихованцямизберігається статус дитини – сироти або дитини, позбавленої батьківськогопіклування, що передбачає збереження раніше призначених аліментів, пенсій,інших виплат державної допомоги. Суми коштів, що належать прийомним дітям,переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утриманняприйомних дітей.
 Прийомні батькивлаштовують дитину на власну житлову площу, ніяких пільг щодо поліпшенняжитлових умов при оформленні прийомної сім’ї законодавством не передбачено.Однією з умов улаштування прийомної дитини є можливість виділити їйіндивідуальне місце проживання в прийомній родині.
 Згідно іззаконом «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захистудітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» до прийомноїсім’ї влаштовуються діти з державних закладів для дітей – сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, а саме: з дитячих будинків, будинків дитини, шкіл –інтернатів для дітей-сиріт, лікарень, притулків для неповнолітніх. Законодавчеобмеження можливості оформлення дитини із родини, в якій вона перебуває, не даєзмоги безпосереднього розміщення в сім’ю дітей, які потребують терміновоговлаштування. [4]
Обмежуєрозміщення дітей у прийомній сім’ї вимога оформлення її соціального статусу –без документів, що засвідчують соціальний статус дитини, неможливе оформленняна неї соціальної допомоги, передбаченої на вихованців прийомної сім’ї.
Інформацію продітей, які потребують термінового влаштування, містить банк даних про дітей –сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, формування якогопокладається на служби у справах неповнолітніх. У випадку влаштування доприйомної сім’ї збір інформації про дітей та налагодження співпраці зпрацівниками закладів, у яких вони перебувають, мають проводити спеціалістислужб у справах неповнолітніх.
 Документи надитину, яка передається до прийомної сім’ї, готуються органами опіки тапіклування. Положенням про прийомну сім’ю не визначено термін, протягом якогомає бути підготовлений пакет документів на дитину, що може подовжувати термінулаштування її до сім’ї. Також не передбачена відповідальність конкретноїструктури за підготовку документації. У цьому пункті Положення потребує змінщодо встановлення відповідальності за підготовку документів на дитинуспеціалістів служб у справах неповнолітніх.
Прийомні дітимають право підтримувати контакти з біологічними батьками й іншими родичами втому разі, якщо таке спілкування не суперечить інтересам дитини і не забороненерішенням суду. Форми таких стосунків визначаються органами опіки і піклуванняспільно зі спеціалістом центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді,який здійснює соціальний супровід сім’ї на підставі аналізу існуючих взаємин іпричин, через які дитина втратила батьківську опіку. [8]
Прийомнимибатьками можуть бути як особи, які перебувають у шлюбі, так і одинокі особи. Довнесення змін у Положення про прийомну сім’ю (2006 р.) дозвіл на влаштуванняприйомних дітей мали тільки подружні пари. Відповідно до Положення про прийомнусім’ю прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей напідприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те повноважень,несуть персональну відповідальність за життя, здоров’я, фізичний стан тапсихічний розвиток прийомних дітей. Щодо сімей, які виховують ВІЛ – інфіковану дитину– сироту, то обов’язком прийомних батьків є дотримання принципуконфіденційності інформації щодо діагнозу дитини. [8]
На відміну відусиновлення та оформлення опіки (піклування) кандидати на створення прийомноїсім’ї в обов’язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований наформування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователівдитини – сироти. Організація і проведення навчання покладається на центрисоціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, які залучають до цього психологів,педагогів, медиків, соціальних працівників.
Окрім попередньоїпідготовки потенційних кандидатів на створення прийомних сімей, передбаченопроведення періодичних навчань для батьків, які вже виховують прийомних дітей,з метою підвищення їхнього виховного потенціалу. Програми навчання прийомнихбатьків затверджуються наказом Міністерства України у справах сім’ї, дітей тамолоді.
Навчання проводитьсяу вигляді лекцій, тренінгових занять, семінарів. Найефективнішою формоюпідготовки потенційних кандидатів, зважаючи на міжнародний досвід, є проведеннянавчання у формі тренінгових занять. Умовою ефективної підготовки кандидатів єпроходження курсу тренінгів обома батьками, а також участь соціальногопрацівника, який у подальшому здійснюватиме соціальний супровід сім’ї. Упроцесі навчання батьки остаточно утверджуються у рішенні організувати прийомнусім’ю, у той же час соціальні працівники визначаються щодо подальшої стратегіїроботи з прийомною сім’єю. За результатами тренінгу спеціалісти центрівсоціальних служб для сім’ї, дітей та молоді готують рекомендацію щодо включеннясім’ї у банк даних про сім’ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників,прийомних батьків. [11]
Враховуючиособливості розвитку дітей, уражених ВІЛ – інфекцією, специфічні вимоги щододогляду, для прийомних батьків один раз на рік передбачено проведення навчанняз догляду за такими дітьми, що проводиться відділами у справах сім’ї, дітей тамолоді разом із спеціалістами охорони здоров’я. Програма проведення навчаннязатверджується Міністерством України у справах сім’ї, дітей та молоді та спортуразом з Міністерством охорони здоров’я. Ще одним пунктом Положення про прийомнусім’ю, що стосується прийомних батьків, які виховують дітей, уражених ВІЛ –інфекцією, є обов’язкове щорічне медичне обстеження, що проводиться лікувально-профілактичнимизакладами. За бажанням батьків може здійснюватись обстеження на ВІЛ – інфекцію.
 Окрімпроходження спеціальної підготовки, до кандидатів на створення прийомної сім’ївисуваються вимоги щодо достатнього матеріального забезпечення.Середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім’ї кандидатів, обчисленийза останні шість календарних місяців, що передували місяцю звернення із заявоюпро утворення прийомної сім’ї, не може бути меншим ніж рівень забезпеченняпрожиткового мінімуму (гарантований мінімум), встановленого законодавством.
Також необхідноюумовою створення умов розвитку та виховання прийомної дитини в сім’ї є згодавсіх її членів на влаштування нового вихованця. При оформлені прийомної сім’їтака згода всіх повнолітніх членів родини, які проживають разом, є необхідною.У свою чергу прийомні батьки мають враховувати згоду не лише дорослих членівродини, а й рідних дітей, які не досягли повноліття.
Ще однією вимогоющодо кандидатів, введеною до Положення про прийомну сім’ю у 2006 р., єобмеження за віком. Прийомними батьками можуть бути особи працездатного віку,що пояснюється у першу чергу захистом інтересів прийомної дитини – окрімбажання дорослих слід враховувати й те, що дитина не повинна ще раз переживати втратублизьких людей.
Вік батьківвраховується при визначенні, які саме діти можуть бути влаштовані до прийомноїсім’ї. Відповідно до Положення при влаштуванні дитини у прийомну сім’ю має бутивраховано наступне: дитина має досягти повноліття до досягнення прийомнимибатьками пенсійного віку. Час улаштування дітей визначається відповідно до вікумолодшого з батьків.
На момент досягненнябатьками пенсійного віку всі прийомні діти мають вийти із сім’ї, вона втрачаєстатус прийомної. Проте враховуючи непередбачені обставини, наприклад, якщодитина була влаштована у прийомну сім’ю, а через певний час виникає потребавлаштування старшого брата чи сестри, в окремих випадках прийомна сім’япродовжує функціонувати після досягнення батьками пенсійного віку, але термінне має перевищувати п’яти років. На подовження терміну діяльності прийомноїсім’ї має бути згода прийомних батьків та місцевого органу виконавчої влади.
Окрім визначенихвимог щодо кандидатів на створення прийомної сім’ї законодавчо визначенообмеження, що стосуються психічного та фізичного здоров’я батьків, виконанняними своїх обов’язків стосовно дітей. Прийомними батьками не можуть бути особи,які:
·         непройшли курсу підготовки потенційних кандидатів у прийомні батьки;
·         визнані вустановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;
·         позбавленібатьківських прав
·         колишніопікуни, позбавлені відповідних прав за неналежне виконання покладених на нихобов’язків;
·         за станомздоров’я не можуть виконувати обов’язки щодо виховання дітей: інваліди I і IIгрупи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребуютьстороннього догляду, особи, які мають глибокі органічні ураження нервовоїсистеми, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту формутуберкульозу, психотичні розлади, у яких офіційно зареєстровані асоціальніпрояви, нахили до насильства. [14]
Підвищені вимогистосуються не лише батьків, а й їхнього соціального оточення. Не можуть бутиприйомними батьками особи, з якими на спільній житловій площі проживають членисім’ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД(крім сімей які беруть га виховання дітей, уражених на ВІЛ — інфекцією),відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, у яких офіційно зареєстрованіасоціальні прояви, нахили до насильства.
Відповідальністьза створення і функціонування прийомних сімей покладається нарайдержадміністрацію або виконавчий комітет міської ради. Безпосередня робота зкандидатами на створення прийомної сім’ї та діючими прийомними сім’ями з 2006р., покладається на місцеві служби у справах неповнолітніх і центри соціальнихслужб для сім’ї, дітей та молоді.
Кандидатуриприйомних батьків та дітей, які передаються на виховання у сім’ю, розглядаютьсяна засіданні опікунської ради входить до пакета документів, які готуються приюридичному оформленні прийомної сім’ї.
Рішення проутворення прийомної сім’ї приймається районною, районною у мм. Києві таСевастополі держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради (містреспубліканського значення АРК і міст обласного значення) на підставі заявиподружжя або окремої особи, які виявили бажання утворити прийомну сім’ю, заподанням відповідного висновку служби у справах неповнолітніх. Висновокготується службою за результатами проходження кандидатами курсу підготовкивідповідно до рекомендації центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді,спеціалісти якого проводили попередню роботу з кандидатами на створенняприйомної сім’ї.
Між батьками ймісцевим органом виконавчої влади укладається договір про влаштування дітей навиховання та спільне проживання до прийомної сім’ї.
Однією зособливостей функціонування прийомної сім’ї є матеріальна підтримка з бокудержави до 2006 р. мова йшла лише про виплати на прийомну дитину з місцевихбюджетів, що розраховувались відповідно до матеріального забезпеченнявихованців інтернатних закладів. Матеріальна нагорода прийомним батькам непередбачалася.
 З 2006 р. берепочаток формування принципово нового механізму фінансування, що базується напринципі «гроші ходять за дитиною» — передбачається впровадження фінансуванняне інститутів виховання, а дитини, позбавленої батьківського піклування,незалежно від того, у якому закладі або родині вона виховується. [8]
У 2006 р.соціальні виплати на прийомні сім’ї фінансуються з державного бюджету, що далопозитивний імпульс розвитку цих соціальних інститутів. Механізм фінансуванняприйомних сімей регулюється Порядком призначення і виплати державної соціальноїдопомоги для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,грошового забезпечення прийомним батькам за надання соціальних послуг уприйомних сім’ях за принципом «гроші ходять за дитиною» у 2006 р. [6]
На прийомнихдітей щомісячно виділяється державна соціальна допомога, що становить двапрожиткові мінімуми для дітей відповідного віку
Призначення івиплата соціальної допомоги та грошового забезпечення здійснюється управліннямипраці та соціального забезпечення населення за місцем проживання дитини. У разізатвердження нового рівня прожиткового мінімуму розмір соціальної допомоги тагрошового забезпечення перераховується без додаткового звернення батьків.Грошове утримання і соціальна допомога на дітей у прийомній сім’їперераховується на особистий рахунок одного з прийомних батьків, відкритий вустанові банку за місцем проживання.
Відповідно дозаконодавства прийомним сім’ям може надаватися матеріальна, фінансова й іншаблагодійна допомога підприємствами, установами та організаціями незалежно відформи власності, громадськими об’єднаннями, фондами, фізичними особами.Залучення позабюджетних коштів дозволяє покращити умови розвитку й вихованнядітей, і така практика широко використовується в регіонах.
Специфічноювідмінністю прийомних сімей від усиновлення та опіки є державна соціальнапідтримка таких сімей, що реалізуються у формі соціального супроводу.Соціальний супровід – це діяльність спеціаліста (групи спеціалістів),спрямована на створення необхідних соціально – психологічних умов розвиткуприйомних дітей. Основний принцип роботи – індивідуальний підхід до кожноїдитини, кожної сім’ї з урахуванням особливостей та специфічних потреб.
Центри соціальнихслужб для сім’ї, дітей та молоді здійснюють соціальний супровід прийомних сімейвід моменту їх утворення. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку,як контроль за умовами виховання та утримання, з другого боку – як системадієвої допомоги у вирішені життєвих проблем сімей, які виховують дітей – сиріт,дітей, позбавлених батьківського піклування.
Проаналізувавшисімейні форми влаштування дітей — сиріт і дітей, позбавлених батьківськогопіклування визначаємо соціально – психологічні характеристики дітей — сиріт ідітей, позбавлених батьківського піклування
 
1.3Соціально – психологічні характеристики дітей — сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування
Значнадемографічна група нашого суспільства – це діти, і серед них:
·         діти –біологічні сироти;
·         діти –сироти з функціональними обмеженнями (з вадами фізичного та розумовогорозвитку);
·         діти –напівсироти;
·         «відмовники»(при наявності нотаріально завіреного акту, що складається у пологовомубудинку);
·         «підкидьки»,батьків яких так ніколи і не вдасться розшукати;
·         «дітивулиці», які прийшли на вулицю з різних місць і різних причин;
·         діти, щопроживають в асоціальних сім’ях;
·         діти,батьки яких позбавлені батьківських прав або обмежені у батьківських правах;
·         діти,відібрані від батьків;
·         діти, якіперебувають в умовах, що загрожують їхньому розвитку та здоров’ю;
·         діти,батьки яких страждають на хронічні захворювання, внаслідок чого не можутьналежним чином виховувати та утримувати дітей;
·         діти, чиїбатьки перебувають у місцях позбавлення волі або в місцях утримання під вартою,підозрюються або звинувачуються у скоєнні злочину;
·         дітибатьків – інвалідів;
·         діти, якіперебувають у лікарнях;
·         діти ізсімей біженців чи тимчасових переселенців;
·         діти, якізазнали різних форм жорстокого поводженя; [7]
Проблемасоціального сирітства є явищем багатоаспектним і як негативне соціальне явищесучасності вивчається з різних позицій: філософської, соціологічної, соціально– педагогічної, культурологічної, медико-соціальної, юридичної, психологічної.
Вивчення даноїпроблеми з соціальної педагогіки дозволяє стверджувати, що причиною викривленняособистісного досвіду дитини можна вважати вплив фактора депривації,тобто відсутність, обмеження або недостатність матеріальної та духовної турботипро дитину, необхідних для її виживання і повноцінного розвитку. Вивченнядосвіду життєдіяльності таких дітей у різних соціумах підтверджують значенняранньої депривації для появи індивідуально – особистісних відхилень у виглядістимульних бар’єрів, які породжують викривлення соціальних відносин ісоціального досвіду дитини.
Зокрема психічнадепривація робить особливо актуальним для особистості дитини сам «моментвідчудження». Цей психотравмуючий комплекс зберігається у дитини протягомвсього життя. Розглядаючи депривацію як систему стимульних бар’єрів науковцівиокремлюють такі їх види:
1.        матеріальні– недостаток матеріальних засобів для виживання і розвитку.
2.        соціальні– недостаток спілкування і досвіду соціальних відносин.
3.        пізнавальні–сенсорні, мовленневі, смислові, відсутність умов для розвитку сенсорноїчутливості, розвитку мовлення, сформованності понятійного апарату.
4.        емоційні– відсутність емоційної турботи й емоційного прийняття дитини.
Ці бар’єрипризводять до порушень і викривлення індивідуального і особистісного розвиткудитини – сироти і є основою для появи повної проблеми, яка може бути характеризованаяк особливий психічний стан внутрішньої незахищеності, що викликає викривленнясоціальних відносин, тобто соціальну дезадаптацію – відхилення у пристосуваннідо соціального середовища. [10]
У дітей, якізалишились без опіки батьків спостерігаються відхилення у розвитку в 70 – 80 % випадків.Для соціальних сиріт притаманне однозначне ставлення до себе, яке в основномухарактеризується негативною чи зниженою самооцінкою. Вони часто перебувають устані тривоги, напруження, невпевненості, зневірені в людях і обставинах, якіїх оточують. За таких умов формування особистості дитини, яка залишилась безсім’ї внаслідок деформації внутрішньо сімейних відносин, відчуження із їїсфери, відбувається по невротичному типу, коли на перший план виступають захиснімеханізми. Діти пристосовуються до нових умов, часто ніби забуваючи своїхрідних, а іноді навіть демонструють негативне ставлення до них: погановідгукуються про них, при свідках не хочуть розмовляти з ними, відмовляютьсявід їхніх подарунків.
Так, наприклад, врезультаті аналізу ситуації розлуки з сім’єю у дитини з’являються відчуттязради, непотрібності і самотності, вони провокують захисті реакції протесту,розвиток депресивного стану. У дитини з’являється недовіра до всіх дорослихвзагалі, вона замикається в собі, не хоче згадувати про сім’ю, розповідати пронеї. Це свідчить, що спогади про сім’ю пов’язані з негативними переживаннями, ідитина уникає цих травмуючих переживань.
Звичайно, важливоне лише виявити і проаналізувати ситуацію відчудження дитини із рідної сім’ї,але й знати можливі шляхи виходу дитини із такої ситуації. При цьому, слідзазначити, що простежуються дві основні лінії поведінки дитини: вона розцінює втратусім’ї як покарання за те, що вона погана, і постійне почуття провини стає домінуючиму характеристиці її особистості; вона в ситуації «відчуженості» звинувачуєсім’ю, батьків, її внутрішній стан відображає боротьбу почуттів – поєднанняозлоблення і образи з любов’ю до батьків. Посилення цього стану призводить досуб’єктивного розриву з сім’єю, підвищення агресивності.
 У ході вивченнясоціально – психологічних характеристик дітей –сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, виявлена ще одна особливість, яка характеризуєпортрет дітей, котрі залишились без опіки батьків, — феномен «ми», який єсвоєрідною ідентифікацію дітей один з одним.
 Відомо, що унормальній сім’ї феномен «ми» відбиває причетність дитини саме до своєї сім’ї,є важливою емоційною і моральною силою і створює умови для внутрішньогозахисту, то у дітей, які залишилися без сім’ї створюється стихійне «ми» яксвоєрідне психологічне утворення. Це пояснюється тим, що для таких дітей весьсвіт ділиться для «своїх» та «чужих». Водночас у них формується особливі ієрархічністосунки, включаючи досить жорсткі стосунки в середині «ми» і у ставленні домолодших. На жаль, сьогодні ще недостатньо враховується цей феномен у практицівиховання таких дітей. Дитину («лідера») часто просто переводять в іншу групу,позбавляючи дітей зв’язку один з одним, з дорослими, з якими вони малинормальні стосунки. Цей момент, безперечно, є глибокою травмою для психікидітей. [8]
До помітнотипових особливостей дітей, які без батьківської опіки, відносяться особливостіспілкування і зверхність, нервовість і бажання якнайшвидше встановитикомунікативні зв’язки. Відсутність уміння спілкуватись викликає у соціальнихсиріт домінування захисних форм поведінки, зокрема таких, як неадекватналояльність або агресивність.
Однак дослідженняпсихологів виявляють причини емоційної «холодності», агресивності і водночаспідвищеної вразливості дітей, пов’язуючи їх з відсутністю батьківської любові іласки, ранньої депривації нормального спілкування з дорослими.
Звичайно,особливості психічного розвитку дітей, які залишились без батьківської опіки,проявляються в різних вікових групах по – різному. Але незаперечним є одне: всівони мають серйозні наслідки для формування особистості дитини, їїміжособистісних відносин, самосвідомості, діяльності.
Міжособистісністосунки, які мовби пронизують дикий колектив невидимими лініями симпатій,прихильності, антипатій, мають досить сильний вплив на життя кожної дитини і надіяльність групи в цілому і є одним із важливих чинників емоційного кліматугрупи, її членів. Кожна дитина посідає своє певне місце в системі особистіснихвідносин. В одному випадку становище може бути благополучним: дитина прийнята вгрупі, відчуває симпатію з боку інших дітей, сама їм симпатизує. Така ситуаціядопомагає дитині вівдчувати себе часткою, одним цілим групи, що сприяє розвиткувпевненості, емоційної захищеності, фізичної безпеки.
Станпсихологічної ізоляції, в яку часто попадають діти – сироти, негативно впливаєна їхній розвиток і діяльність. Такі діди часто попадають під вплив дорослих,не прагнуть вчитися, у спілкуванні досить часто ефектні, грубі. [9]
Якщо говорити проособливості інтелектуального розвитку дітей, залишених без батьківської опіки,то можна сказати, що вони (зокрема, вихідці з дитячого дошкільного закладу)достатньо підготовлені до школи за формальними параметрами (знають букви,рахують у межах десяти, читають по складах). Проте у них позитивна мотивація щододорослого (учителя, вихователя) базується на дефіциті спілкування, що інодіперешкоджає нормальному процесу навчальної діяльності. Для дитини основним є заслужитиприхильність дорослого, що затуляє зміст виконання навчальних завдань.
У підлітків –сиріт в основному стосунки будуються на «корисності» дорослих на виконуванихсправах, спостерігається прояв легких почуттів, морального пристосуванства,ускладнення у формування самосвідомості (переживання своєї неповноцінності), успілкуванні проявляється настирливість, незаперечна потреба любові і уваги,емоційна вразливість, що свідчить про відкритість для дорослого. Головне вчасно«ввійти» в життя дитини, скорегувати її поведінку.
Саме в цей періоду дітей простежується невиразність образу «Я», недостатнє уявлення про власніуміння, інтереси; орієнтація не на самооцінку, а на оцінку себе іншими;бідність цінностей та ідеалів, прив’язаність їх до щоденного життя і проблемнайближчого оточення; слабкий прояв орієнтації на майбутнє; відсутністьпрагнення бути самостійними, відповідальними за свої вчинки; недостатня увагадо інтимно – особистісного боку спілкування, мала вибірковість стосунків зровесниками; недостатня вираженність сфери почуттів, яскраво вираженедомінування бажань, безпосередньо пов’язаних з повсякденним життям.
 Особливу групускладають діти, які пережили жорстоке поводження, насильство і особливопотребують соціально – педагогічної допомоги, реабілітації. Жорстоке поводженняз дітьми, нехтування їхніми інтересами не тільки завдає невиправної шкоди їхздоров’ю, а й супроводжується також тяжкими соціальними наслідками. До 10%дітей – жертв насильства гинуть, у багатьох з них розвиваються серйознівідхилення в психічному та фізичному здоров’ї, в емоційній сфері, що робить їхнеповноцінними членами суспільства і в подальшому потребує значних витрат наїхнє лікування та утримання.
Діти, яківиховуються під впливом постійного жорстокого ставлення з боку батьків та осіб,котрі їх замінюють, не можуть аналізувати, наскільки аморальні та неприйнятнівідносини у їхній сім’ї. Змалку вони сприймають ставлення до себе з бокудорослих як нормальні стосунки. Грубість і сварка у таких сім’ях проходять якнорма спілкування, яку діти переймають у взаємовідносинах з дорослими, з одноліткамиі не тільки вдома, а й на вулиці, у дитячому садку, в школі. Лише з часом,аналізуючи проблеми життя у власній сім’ї, взаємовідносини з батьками своїхдрузів, знайомих, ставлення до себе з боку вихователів та вчителів, дитинапочинає усвідомлювати, що стосунки з дорослими можуть ґрунтуватися на взаєморозумінні,доброзичливому ставленні та взаємній повазі. Пошук дитиною причин, які можутьпояснити недоброзичливе ставлення з боку дорослих, зводиться досамозвинувачень, до пошуку вини у собі, що формує комплекс невпевненості,повної залежності від поведінки старших. З другого боку, може формуватисяпочуття відрази до старших, які пригнічують та не розуміють дитину, що викликаєненависть, агресію та непокору до рішення батьків, їх вчинків та примусу.
Розрізняютьсячотири основні форми жорстокого поводження та зневажання дітей:
1.        Фізичненасильство.
2.        Сексуальненасильство.
3.        Психічне(емоційне) насильство.
4.        Зневажанняосновних потреб дитини (моральна жорстокість). [12]
Кожен, хто працюєз дітьми, які залишилися без батьківської опіки, має знати про різні форминасилля над дитиною, оскільки дає змогу змоделювати правильні взаємовідносини здитиною, вибрати адекватні механізми її реабілітації.
Не меншпроблемними є діти, яких відносять до так званих «дітей вулиці», цебезпритульні та бездоглядні діти.
Негаразди всімейному житті, економічна нестабільність, безробіття та інші причинипризводять до того, що кількість дітей, затриманими працівниками кримінальноїміліції у справах неповнолітніх за жебрацтво та бродяжництво, зростає з кожнимроком.
Результатидосліджень, досвід роботи притулків, соціальних служб для молоді дають підставивіднести до «дітей вулиці» в Україні такі групи неповнолітніх:
/>        Безпритульнідіти – діти, які не мають постійного місця проживання у зв’язку з втратоюбатьків, наявністю асоціальних форм поведінки дорослих у сім’ї; діти, якихвигнали з дому батьки.
/>        Бездогляднідіти – діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати навулиці більшу частину дня, а іноді і ночі, в результаті неспроможності батьківабо опікунів матеріально їх забезпечити; психічних розладів у батьків,байдужого ставлення останніх до виховання дітей.;
/>        Діти –втікачі з виховних установ – діти, яких не влаштовують умови життя та вихованняв установі, що зазнали з боку інших осіб психологічного, фізичного чисексуального насильства в закладах інтернатного типу або притулках.
/>        Діти –втікачі із зовні благополучних сімей – діти з високим рівнем конфліктності,патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистомурозвитку;
/>        Діти, щоза своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці –діти, позбавлені систематичного батьківського піклування, аутсайдери шкільнихколективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуванності, схильні добезцільного проведення часу.
Основніпсихофізичні характеристики дітей, що формуються в умовах безпритульності табездоглядності, базуються на ранньому включені їх у жорсткі умови виживання навулиці при відсутності виховного впливу дорослих і позитивно емоційногодитячого оточення. Більшість безпритульних дітей втратили сімейні зв’язки, булипокинуті батьками або самі покинули сім’ю, котра не забезпечувала дитинінормальної життєдіяльності та повноцінного розвитку. Бездоглядні табезпритульні діти, як правило, займаються бродяжництвом, жебракуванням,крадіжками, вживають алкогольні напої, наркотичні та токсичні речовини. Такідіти досить часто стають жертвами сексуальних злочинів, залучаються дорослимидо протиправних дій. Їхнє життя і здоров’я постійно перебуває під загрозою.
Однак «вуличнадитина» — індивідуальність, яка обирає власний спосіб життя під впливом наявноїпроблеми. Вулиця стає місцем, де дитина працює, спілкується, учиться. На такихдітей поширюються закони природи – вижити та пристосуватися до важких умовжиття в групі.
Звичайноперебування дитини в таких умовах не може не позначитись на формуванні їїособистості, поведінці, характері. З’являється постійна тривога, невпевненістьу собі, підвищена збудженість, страх, розвивається агресивність, злобність. [9]
На фоніасоціального проведення часу «діти вулиці» приділяють чимало уваги такимнебезпечним речам, як різновиди наркотиків. Так середній вік дітей – клейовиків6 – 10 років. Вдихання парів клею, намазаного всередину пластикових мішечків,сприяє притупленню голоду, зменшується страх від почуття самотності. Дітиможуть втрачати почуття реальності й переживання галюцинації.
Практично 100 %«вуличних дітей» палять, і, до речі, слід відзначити ранній вік початкупаління; 24 % дітей вживають алкогольні напої. Серед цього контингенту маємісце таке явище, як дитяча проституція. Нажаль, такі діти морально деградують.
Специфічніособливості мають вихованці інтернатних закладів для дітей – сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування. Навіть за оптимальних умов утримання тавиховання вони істотно відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ї.Реакції, що формуються у перші дні життя дитини ще задовго до того, як вонанавчиться відрізняти себе від інших, при відсутності сімейного оточеннязалишаються не розвиненими, що у майбутньому позначається на її психологічномурозвитку, самооцінці. На жаль, мережа інституцій, яку проходить дитина,сприймає її як об’єкт, а не як суб’єкт виховання.
 Відчуженнявипускників інтернатних закладів від реальних життєвих проблем, обмеженняпростору спілкування, регламентація дій призводять до формування специфічнихякостей особистості, що ускладнюють адаптацію дітей – сиріт до дорослого життяу відкритому соціумі.
Чинники, щонегативно впливають на формування особистості вихованця інтернатного закладу:
Емоційніпроблеми (психотравмуючі): відсутність спілкування з біологічною матір’ю; деформація родиннихзв’язків; дефіцит любові, ласки, уваги; замкнутість кола спілкування;регламентація проведення часу; жорстоке ставлення з боку персоналу, дітей уколективі; несформоване «Я»; підвищене почуття тривожності, відчуття ворожостісоціуму; закомплексованість; відсутність диференційованого підходу до дітей збоку вихователів; відсутність свободи вибору.
Соціальніпроблеми: деформованийсоціальний особистий досвід; соціальна незахищеність після виходу із закладівопіки, відсутність матеріальної та моральної підтримки; надмірна опікуваність збаку вихователів; відсутність соціальних навичок власного життя; відсутністьнавичок щодо вирішення власних проблем з офіційними структурами; неспроможністьпротидіяти негативному сторонньому впливові; погана спадковість (наркоманія,алкоголізм, психічні захворювання батьків), що впливає на стан здоров’я.
 Економічно –територіальні проблеми: економічна депривація – у дітей немає власнихзаощаджень, відсутній досвід розпоряджатися грошима; відсутність особистогопростору (власної кімнати, місця, де можна було б усамітнитися); постійнеперебування у вузькому комунікаційному просторі; відсутність власних речей(крім одягів та предметів власної гігієни).
 Економічні,соціальні, психологічні проблеми, з якими стикається дитина, котра виховуєтьсяв інтернатному закладі, проектуються на сферу міжособистісних стосунків: зоднолітками: самоствердження, комплекс «Ми», суперництво; з дорослими: рентнівзаємини; дорослий сприймається як обслуга; з іншою статтю: ранні сексуальністосунки, сексуальне насильство, одностатеві сексуальні стосунки, невмінняналагоджувати сімейні взаємини; у майбутньому: очікування рентних взаємин;відсутність уявлення майбутнього; проекція життєвого досвіду на власних дітей.
 Аналізвідповідей вихованців стосовно оцінки задоволення власним життям показує, щотретина із них позитивно сприймає умови життя та виховання в своєму інтернаті,стільки ж дітей дають середню оцінку. Поряд з тим, кожен п’ятий вихованецьнезадоволений своїм життям в інтернаті. Більше всього дітей не влаштовує рівеньі якість харчування. Актуальною є проблема покращення одягу вихованцівінтернатів.
 Чим дорослішадитина, тим гостріше вона потребує вираження власної індивідуальності черезодяг, зачіску, прикраси. Але в умовах інтернату прояви особистості нівелюються,вихованці виділяються серед інших дітей своїм одягом, що безсумнівно негативновпливає на самопочуття дитини, відмежовує вихованців від соціального загалу.
Однією ізпроблем, з якою рано чи пізно стикаються вихованці інтернатних закладів, єотримання інформації про біологічних батьків, визначення причин, за яких вонипотрапили до державної системи опіки. В інтернатних закладах не відпрацьованосистему психологічної підготовки дитини до отримання такої інформації.
 Вихованцішкіл-інтернатів не мають належного запасу стратегій поведінки і спілкування зіншими людьми, як дорослими, так і однолітками.
Визначившисоціально – психологічні характеристики дітей — сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування проаналізуємо вплив спадковості й соціальногосередовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сім’ях.

1.4Вплив спадковості й соціального середовища на поведінку дітей, які виховуютьсяв прийомних сім’ях
Відомо, що на формуванняособистості впливають спадковість та соціальне середовище. Тому одне з перших іосновних питань, яке виникає у прийомних батьків: як генетична спадковістьвпливатиме на розвиток дитини? Адже генотип конкретної людини містить дваекземпляри кожного гена.
Навіть приоднаковому вихованні діти будуть відрізнятися один від одного в силу своїхспадкових особливостей. Однак, кінцевий результат не визначається генами.Відомо, що діти, усиновлені в благополучні сім’ї, за рівнем інтелектуальногорозвитку виявляються близькими до своїх прийомних батьків і можуть значноперевершити біологічних.
Несприятливаспадковість не визначає майбутнє дитини. Так за даними одного з датськихдосліджень, із хлопчиків, біологічні батьки яких були злочинцями, в подальшомупорушили закон 14 %, інші 86 % не вчинили протиправних дій.
Крім того,виявляється, що на дітей з несприятливою спадковістю прийомна родина справляєдосить сильний вплив, який може бути як позитивним, так і негативним.Результати зарубіжних досліджень (на жаль, вітчизняні дослідження з даноїтематики відсутні) показують, що рівень злочинності серед прийомних дітей буввищим, ніж у суспільстві в середньому, але він був майже в два рази меншим, ніжу їх біологічних батьків. На думку вчених, це свідчить про те, що сприятливаситуація в прийомній сім’ї знижує ризик кримінальної поведінки у дітей зобтяженою спадковістю.
Але в деякихвипадках сімейне середовище може посилити ризик кримінальної поведінки. Діти, вяких і прийомні і біологічні батьки були засуджені, здійснювали злочин частішеза них. Це свідчить про те, що існують генотипи, що мають підвищену чутливістьдо несприятливих аспектів сімейного середовища.
Кримінальнуповедінку прийомних дітей вивчали й шведські вчені. Вони спочатку не знайшлинавіть слабкого зв’язку між засудженням дітей, вихованих прийомними батьками, іповедінкою їх біологічних батьків. Серед шведів злочини були наслідкомзловживання алкоголем. Коли вчені виключили з аналізу цей вид злочину, вонипомітили слабкий позитивний зв’язок між наявністю засудження у потомків і їхбіологічних батьків. При цьому злочини в обох поколіннях виявилися не тяжкими.В основному це були крадіжки і шахрайство. [8]
Підтвердилась ічутливість дітей з спадковою обтяженістю до особливостей прийомної сім’ї.Максимально сприятливе сімейне середовище «нейтралізувало» ефект генетичноготягаря. З іншої сторони, найбільш високий ризик порушити закон спостерігався утаких дітей з несприятливою спадковістю, прийомна родина яких мала низький соціально-економічнийстатус.
Подібнірезультати отримали й американські вчені, які досліджували наявність у прийомнихдітей схильності до асоціальної поведінки. Вони оцінювали поведінку, котра єосновою для діагнозу «асоціальний розлад особистості» і включає в себеперіодичне здійснення вчинків, за які можуть арештувати, а також такі риси, якбрехливість, імпульсивність, роздратованість, нехтування небезпекою,безвідповідальність. Також враховували цілий ряд характеристик прийомної сім’ї,котрі могли б вплинути на формування подібних нахилів. Результати дослідженнясвідчили, що в розвиток даного розладу роблять внесок три фактори:
/>        Судимістькогось з біологічних батьків (генетичних);
/>        Пияцтвоабо асоціальна поведінка одного з членів прийомної сім’ї (середовищний);
/>        Поміщеннядитини з несприятливою спадковістю в сім’ю, що має низький соціально –економічний статус (генотип – середовищна взаємодія).
Очевидно, що улюдини гени не запускають конкретну поведінку подібно до того, як це буває здеякими інстинктивними діями у тварин. Зв’язок між ризиком злочинної поведінкиі генами опосередкований психологічними особливостями. Причому на ризиккримінальної поведінки можуть впливати різні несприятливі поєднанняпсихологічних властивостей, і кожна з цих властивостей знаходиться підконтролем декількох чи навіть більшої кількості генів і різних факторівсередовища.
З середини 90-хроків вчені проводять пошук конкретних генів, які могли б впливати на величинуризику кримінальної поведінки. Усі отримані на даний час дані ще потребуютьуточнення. Однак заслуговує на увагу дослідження, проведене в Новій Зеландії,яке показало, що особи з певними генетичними особливостями виявились меншчутливими до жорстокого поводження з ними батьків. Це дослідження примусиловчених замислитись над тим, чи варто взагалі говорити про спадкову схильністьдо асоціальної поведінки. Можливо, більш точним було поняття генетичнозумовленої незахищеності деяких дітей по відношенню до несприятливих,травмуючих подій.
Давно підмічено,що злочинність і зловживання алкоголем тісно пов’язані. Більше того,психогенетичні дослідження дозволяють припустити, що є загальні для цих формповедінки «гени схильності». Виявлені також деякі подібні закономірності впливуспадковості й середовища на злочинність та зловживання алкоголем. Наприклад,для цих форм поведінки суттєвий вплив загального середовища (всі неспадковіфактори, які роблять родичів однієї сім’ї схожими між собою і не схожими начленів інших сімей; наприклад, стилі виховання, соціально – економічний статуссім’ї тощо) спостерігається серед підлітків. Вплив загального середовищапроявляється, зокрема, в тому, що брати та сестри, що живуть в одній сім’ї(навіть якщо вони не рідні), ще більше схожі один на одного за асоціальнимипроявами і звичками, пов’язаними із зловживанням алкоголю, ніж на своїхбатьків. [11]
Отже, людина ненароджується алкоголіком і не існує якого-небудь «гена алкоголізму», так самояк і не існує і «гена злочинності». Алкоголізм є ця результатом цієї ланкиподій, що супроводжуються регулярним вживанням спиртного. Значна кількістьгенів певним чином впливає на ці події. Так, від характеру молодої людинизалежить, як часто вона буде випивати, і в якій кількості., а характер залежитьвід її виховання, так і від генотипу. Крім того, в силу своїх генетичнихособливостей люди в різній мірі чутливі до токсичного ефекту алкоголю. Є люди зтакою формою гена, що впливає на переробку алкоголю в печінці та призводить досильного отруєння алкоголем. Неприємні відчуття утримують людину від подальшоговживання алкоголю, то серед носіїв даної форми гена майже не зустрічаєтьсяхворих на алкоголізм. До того ж, не у всіх людей, що регулярно вживаютьалкоголь, розвивається нездоланний потяг до нього.
Дітей алкоголіківчасто називають групою множинного ризику. Приблизно у 1/5 з них спостерігаютьсярізноманітні проблеми. Переважно, це непосидючість і невротичні розлади (тики,страхи тощо). Рідше спостерігаються труднощі у засвоєнні шкільної програми. Ціпорушення не є проявами яких-небудь дефектів генетичного апарату і викликанінесприятливими умовами, за яких матері виношують вагітність і вирощують малят.Дослідження прийомних дітей показують, що алкоголізм кровних батьків незбільшує ймовірність того, що в майбутньому дитина захворіє яким-небудьсерйозним психічним розладом.
Підводячипідсумок про вплив спадковості на асоціальну поведінку й алкоголізм, можнасказати наступне:
/>        Існуєпозитивний, хоч і дуже слабкий зв’язок між злочинністю кровних батьків і їхсинів, що виросли в прийомних сім’ях.
/>        Цязакономірність простежуються тільки для нетяжких злочинів, тому не має підставстверджувати, що ризик стати злочинцем пояснюється у прийомних дітей генетичнозумовленим підвищенням агресивності чи жорстокості.
/>        Данідосліджень підтверджують, що сприятливе сімейне середовище може нейтралізувативроджені особливості, пов’язані з підвищенням ризику кримінальної поведінки, анесприятливі – посилити їх.
/>        Розвитокасоціальних схильностей не є незворотнім навіть у носіїв серйозних генетичниханомалій.
/>        Вік, зякого почали вживати алкоголь, й інтенсивність його вживання на початковихетапах повністю визначається певною дією різних середовищних факторів.Генетичні ефекти й генотип – середовищна взаємодія виявляється лише нанаступній ескалації вживання спиртного і розвитку алкоголізму.
Часто прийомнихбатьків турбує, як спадковість впливатиме на здоров’я дитини.
 Спадковими єхвороби, єдина причина яких – виникнення порушень в хромосомному наборі(хромосомні хвороби) або в якому-небудь гені (генні хвороби). Спадкові хворобинеоднакові за ступенем тяжкості і перебігом: як відомо, серед них багатотяжких, таких, що погано піддаються лікуванню, але думка про те, що ці хворобиневиліковні – помилкова. Вони, як правило, розпочинаються в ранньому віці,рідше – в дорослому і похилому віці. Це залежить від «програми» роботи кожногогена.
Іноді вважають,що спадкова хвороба – завжди сімейна, тобто має бути і у родичів хворого.Насправді дуже часто спадковою хворобою страждає лише один член сім’ї, а багатоспадкових хвороб взагалі не сімейними. Абсолютно неправильним є уявлення про«загальну погану спадковість». Наявність будь – якої спадкової хвороби непідвищує ризик виникнення ризик виникнення іншої.
У цілому ризикгенних та хромосомних хвороб для прийомних дітей у цілому не вищий, ніж длявсіх інших.
Є група хвороб,що не належать до «чисто» спадкових (навіть якщо в сім’ї декілька хворих), хочгенетична схильність відіграє роль у виникненні цих хвороб. Їх називають«хвороби із спадковою схильністю» (гіпертонія, атеросклероз, астма, раковіпухлини, цукровий діабет, псоріаз, епілепсія, шизофренія і т. д.). Але окрімгенетичних механізмів мають значення й інші причини, і це дуже важливо, оскількина ці причини можна впливати (дієта, спосіб життя) і тим самим зменшувати ризикхвороби. Внесок спадковості неоднаковий – не лише при різних хворобах, але врізних сім’ях з однією і тією ж хворобою.
Хоч порушеннярозвитку органів у внутрішньоутробний період під впливом будь – яких шкідливихвпливів під час вагітності не належать до спадкових хвороб, але по відношеннюдо цих хвороб прийомні діти (в цілому, а не кожна окрема дитина) більшвразливі. Це пов’язано з легковажним вживанням ліків майбутньою матір’ю,більшою частотою інфекцій, зловживанням алкоголем і наркотиками, що можуть зумовититоксичну дію на нервову систему майбутньої дитини. [12]
Таким чином, зприводу більшості хвороб, пов’язаних з генетикою, прийомні діти «не гірші» заінших. При необхідності за порадою чи конкретною допомогою прийомні батькиможуть звернутись до лікаря – генетика.
Як відомо, окрімспадковості на становлення особистості впливає соціальне середовище. Томуважливе значення для розвитку дитини мають умови її проживання та виховання їїдо того часу, як вона потрапила в прийомну сім’ю. Як правило, до влаштування вприйомну сім’ю діти перебувають в дитячих закладах інтернатного типу чипритулках.
Дітей, щовиховуються в дитячих закладах інтернатного типу, можна розділити на дві групи:ті, які деякий період проживали у сім’ї, і ті, які ніколи не жили у сім’ї.Психологи стверджують, що інтернатні діти відрізняються за своєю поведінкою ужезалежно від того, проживали вони в родині чи ні. Досвід проживання в сім’їможуть мати ті вихованці дитячих закладів, які з різних причин втратилибатьків.
Діти з соціально благополучнихсімей зазвичай втрачають батьків в силу якихось трагічних обставин (батькипомерли, перебувають у місцях позбавлення волі тощо). Такі діти мали досвідсімейної взаємодії, в них сформовані необхідні соціальні навички. Але вонипережили сильний стрес у результаті втрати батьків, що призводить допідвищеного почуття тривоги, неповноцінності, іноді – до психічних та емоційнихвідхилень. Тому їм так необхідна емоційна підтримка з боку дорослої людини, якадопомогла б повернути почуття захищеності. Такі діти не створюють особливихпроблем для прийомних батьків.
Діти внеблагополучних сім’ях проживали в умовах, що загрожували їх нормальномурозвитку та здоров’ю. Батьки зловживали алкоголем, наркотиками, займалисяжебратством і т. п., не займалися вихованням власної дитини, за що булипозбавлені батьківських прав. У таких дітей не рідко спостерігається психічнатривожність, нерозвиненість емоційно – вольових характеристик, педагогічназанедбаність, гострі хронічні захворювання. Незважаючи на ці проблеми, діти знеблагополучних сімей мають уявлення про сімейні стосунки, досвід спілкування знавколишнім світом. Це робить процес їхнього входження в прийомну сім’ю значнолегшим, ніж в дітей, у яких такого досвіду немає.
Особливо вскладній ситуації опиняються діти, які ніколи не знали досвіду сімейноївзаємодії. Хоч співробітники різного типу дитячих будинків та притулківтурбуються про своїх вихованців, все ж ці заклади мають ієрархію, відміну відсімейної. Навіть коли умови утримання оптимальні: на кожного дорослого припадаєдекілька малюків, забезпечується чистота та правильний догляд, — як правило,виходить схема, коли не один конкретний вихователь піклується про конкретнудитину, а співробітники закладу, змінюючи один одного, турбуються про всіхвідразу.
Вихователі можутьлюбити дітей, доглядати за кожним індивідуально, але незважаючи на це, малюкине вчаться залежати від конкретної людини, яка б задовольняла всі їх потреби.
Усі проблеми, щовиникають у дітей, які виховувались в інтернатних закладах, можна умовнорозподілити на три групи:
/>        Сенсорніпорушення;
/>        Труднощіз форсуванням прихильності;
/>        Проблеми,пов’язані з неправильним харчуванням;
Для багатьохмалюків, що не отримали нормального виховання та догляду, характерна «сенсорназахищеність». Новоспечені прийомні батьки часто бувають шоковані, коли їх любовзустрічає опір з сторони дитини. Це пов’язано з тим, що навіть дуже маленькідіти, привезені з інтернатних закладів, можуть займати захисну позицію іуникати сенсорних і тактильних контактів з людьми, оскільки їх довербальний ісенсорно – моторний досвід не дозволяє їм з готовністю їм прийняти материнськийдогляд і ласку. Прийомним батькам потрібно бути надзвичайно чуйними і належнимчином підготуватися до цього потенційно можливого явища ще до того, як вонивсиновлять дитину. Для батьків, що опинились в такій ситуації, буде корисноюорганізація різноманітної розвиваючої ігрової діяльності, в якій беруть участьі малюк, і батьки. Фахівці пропонують батькам частіше гратися з дитиною владунки чи в хованки, співати йому пісні і розповідати дитячі віршики; гойдатиі легенько підкидати його; обнімати і цілувати його, оточувати тривогою іласкою – тобто робити те, чого малюк ніколи не отримував в дитячому будинку.Результати досліджень свідчать, що діти, які перебували в інтернатних закладах,мали більш невпевнену прихильність до батьків, ніж діти, що були усиновленінемовлятами. Вчені припускають, що це результат взаємодії таких факторів:
/>        Прихильністьміж батьками та дітьми почала формуватися пізніше, ніж це відбуваєтьсязазвичай.
/>        Малюки,що жили в дитячих будинках та притулках, не були навчені поведінці яка бсприяла виникненню прихильності, наприклад, вони не вміли посміхатися, не зналинавіть, що коли боляче, потрібно плакати – сильна занедбаність гальмувалаприродні реакції.
 Деякі сім’їберуть на виховання дітей старшого віку, оскільки здається, що вони зможутьбільш точно оцінити її фізичні, розумові й особистісні риси та особливості.Усиновлення старшої дитини, що перебувала в інтернаті, ще більш ризиковане, ніжусиновлення малюка менше двох років. Адже, чим старша дитина, тим більше часувона була позбавлена нормальних стосунків «дитина — батьки». У таких дітейчасто передчасно розвивається почуття незалежності та автономності, оскількивони надані самі собі: самостійно влаштовують своє життя в світі дитячогозакладу, самостійно вчаться розмовляти; самостійно намагаються будувативзаємостосунки. Більшу частину цього досвіду дитина набуває без належної уваги,іноді перебуваючи в умовах ізоляції в ліжечку або манежі. Варто відмітитиособливо, що всі діти старшого віку, що виховувались в інтернатних закладах, втій чи іншій мірі мають проблеми з прихильністю, посттравматичний стрес ідепресію покинутого. [8]
Є багато дітей,які прекрасно реагують на обстановку нової прийомної сім’ї, але це частоговорить про те, що вони мали деякий досвід прихильності й відносин з батьками.Проте, прогрес у розвитку дитини, що потрапила в сім’ю після тяжких і тривалихмарнувань, буде спостерігатися так довго, наскільки у батьків вистачить силзайматися дитиною і забезпечувати психологічне й розвиваюче втручання. Такідіти можуть потребувати консультації кваліфікованих спеціалістів, особливихтехнік виховання. Допомогти дитині у подоланні розладів сенсорного сприйняття,проблем з прихильністю, відставання в розвитку можуть психіатр, дитячийпсихолог, логопед і дефектолог. Значно покращився стан дітей у тих сім’ях, якізверталися за допомогою спеціалістів відразу після усиновлення. Такожпокращення відмічені у тих дітей, які провели менше часу в закладахінтернатного типу. А також тих, кого всиновили в віці до трьох років.
Звичайно, не всіпроблеми відпадуть в той момент, коли дитина потрапить прийомну сім’ю, де в неїбудуть люблячі батьки. Виховання прийомної дитини потребує тривалого часу ітерпіння. Але вчені схильні робити оптимістичні прогнози.

Висновокдо розділу I
 
Потреба змініснуючої опіки та піклування над дітьми в Україні є визнаною широким коломфахівців та державою. Свідченням того є створення та розвиток прийомної сім’їта ДБСТ, подальше вдосконалення діяльності мережі центрів соціальних служб длясім’ї, дітей та молоді.
Запровадження вУкраїні інституту влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськихправ у прийомні сім’ї зумовило потребу розробки відповідних технологійсоціальної роботи. На сьогодні, функціонування цього інституту закріпленозаконодавчо, а практика влаштування цих дітей у формах ПС в країні щорічнопоширюється.
Соціальнапідтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки всучасних умовах набуває особливої значущості. Її реалізація залежить не тількивід сім’ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації,беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляхуреформування системи опіки та піклування, охорони дитинства є державнасоціальна підтримка стосовно сім’ї та дітей.

РозділII. Соціальний супровід
 
2.1Соціально– педагогічна модель «ведення випадку»
В основномуметодики соціального супроводження прийомних сімей закладено модель «веденнявипадку», що широко використовуються в практиці соціальної роботи різних країн.
Для розуміннясутності технології реалізації соціального супроводження сім’ї, яка виховуєдитину, позбавлену батьківського піклування, пропонуємо розглянутиконцептуальні основи соціально – педагогічної моделі «ведення випадку». За даноютехнологією робота з клієнтом передбачає послідовне здійснення етапів: вивченнята оцінка ситуації, подальша розробка можливого вирішення проблеми, узгодженнязапропонованого плану з клієнтом, реалізація певних дій, спрямованих напокращення ситуації. Необхідною позицією завершення роботи є аналіз реалізаціїплану дії та визначення результативності вжитих заходів. [8]
Суть соціально –педагогічної моделі реалізації соціального супроводження полягає в тому, щоборганізувати умови для:
/>        Задоволеннявимог клієнта, яким у даному випадку є прийомна родина, шляхом найефективнішоговикористання всіх можливостей.
/>        Наданнятакої допомоги клієнтам, щоб вони могли існувати якомога більше, не потребуючизовнішньої допомоги.
/>        Запобіганняабо зведення до мінімуму негативних наслідків ситуації, що спонукає клієнтівзвертатися за допомогою до соціальних працівників.
/>        Забезпеченняпартнерських стосунків між тими, хто потребує соціальної допомоги (клієнтами),і тими, хто надає цю допомогу та послуги.
Особливістю «веденнявипадку» як форми надання соціальних послуг є те, що робота з клієнтомпроводиться вдома, за місцем проживання, а не спеціалізованих закладах.Аргументами з приводу цього твердження є такі факти:
/>        Людина,як правило, потребує соціальної допомоги тимчасово (не протягом всього життя).
/>        Переживатиперіод проблем краще у звичайному для клієнта місці, де він почуваєтьсякомфортніше.
/>        Длясоціального становлення і психологічного «Я» особистості, де дуже важливо, щобне втрачалися її соціальні зв’язки.
 Метою допомогиза місцем проживання є створення таких умов, щоб кожна людина змогла житисамостійно і незалежно, і якщо це можливо, у власному будинку та у звичному длянеї соціальному оточені.
 Дуже важливим усоціальній роботі є принцип розвитку самодопомоги та самозабезпечення. Цесьогодні є особливо важливим і для України, тому що у багатьох соціальнихслужбах робота провадиться таким чином, що контакти клієнтів і соціальнихпрацівників стають майже постійними, основне завдання щодо вирішення проблемсім’ї бере на себе спеціаліст, у той час як члени родини не беруть на себепевних зобов’язань.
 Реалізаціясоціального супроводження передбачає взаємодію соціального працівника таклієнта. При розробці плану соціального супроводження, який визначаєпослідовність дій, спрямованих на покращення ситуації, враховуються питання,які мають вирішуватися самим клієнтом. Такий підхід формує відповідальність закінцевий результат не лише спеціалістів, а й особи, що потребує допомоги, щоупереджу є формування патерналістського ставлення клієнта до діяльностісоціального працівника. [4]
Робота з клієнтомза моделлю «ведення випадку» передбачає певну послідовність дій.
Перший етап– вивчення ситуації. Оцінюється загальна соціальна проблема і виявляються потребиклієнта:
/>        Оцінкапотреб клієнта
/>        Визначенняпріоритетів для вирішення потреб клієнта
/>        Розробкаплану соціальної допомоги (соціального супроводження)
/>        Якщо єпотреба (для країн з ринковою економікою), визначається вартість послуг іприймається рішення щодо їх фінансування.
 Оцінка потребклієнта передбачає аналіз особистості, міжособистісних стосунків, сім’ї,взаємодій із соціальним оточенням і чинниками, що його визначають. Перед цимсоціальний працівник повинен з’ясувати і дати відповіді на такі питання:
/>        Якісоціально – демографічні характеристики клієнта, і на якій стадії розвиткужиттєвого циклу він перебуває?
/>        Які самепроблеми бентежать клієнта, соціального працівника, людей із соціальногооточення?
/>        Як, колиі хто визначить проблему або потреби клієнта, та що перед цим відбувалося?
/>        Якіосновні внутрішньо -, міжособистісні, групові та місцеві стресові чинникиперешкоджають адекватно чи оптимально функціонувати клієнту або допомагаютьз’ясувати потреби і рівень соціальної допомоги?
/>        Якіреальні можливості щодо надання допомоги має конкретна особа, сім’я, група абосистема соціальних інститутів (робота, школа, друзі тощо)?
/>        Яка самедопомога найбільш повно відповідатиме потребам індивіда і сім’ї?
На цьому етапісоціальний працівник особисто приділяє увагу підготовці до надання конкретноїдопомоги, визначенню кола проблем, котрі він має вирішувати, налагодженнюособистого контакту і залученню клієнта до процесу прийняття рішення відносносоціальної допомоги.
Другий етап– безпосереднє надання послуг. На цьому етапі визначаються організації та фахівці,які надаватимуть послуги конкретній сім’ї, та характер і обсяг самих послуг,безпосереднє надання послуг клієнту, їх координація, перевірка якості наданихпослуг.
 З цією метоюсоціальний працівник і прийомна сім’я вивчають всі можливі варіанти вирішенняпроблеми та різні можливі шляхи досягнення успіху, вибирають найбільш ефективніметоди. Чітко визначають відповідальність кожної із сторін (як працівника, якийнадає послуги, так і клієнта), графік роботи, формуються конкретні завдання тавизначаються конкретні дати.
Третій етап– аналіз проведеної роботи та оцінка послуг, наданих клієнту.
Цей етап включаєтакі важливі моменти:
/>        Оцінказмін, які відбулися в процесі після отримання соціальних послуг.
/>        Вивченнянових потреб, які з’явились у клієнта і потребують обов’язкового вирішення.
/>        Розробка(у разі потреби) додаткового плану соціальної допомоги, тобто уточнюється,розширюються певною мірою робота першого етапу.
/>        Припиненняроботи з певною сім’єю, якщо вона більше не потребує соціально – педагогічноїдопомоги.
 Звичайно,контроль за процесом і його оцінка передбачаються на всіх проміжних етапах, алесоціальний працівник особливу увагу приділяє спостереженню за тим, наскількиуспішно просуваються позитивні процеси і чи не має потреби переглянути іпідкоректувати план та звернутися до інших, більш дієвих засобів досягненнямети. На заключному етапі соціальний працівник повинен використовуватистабільні системи підтримкам або вибирати оптимальні засоби допомоги. [2]
«Ведення випадку»- це така модель соціально – педагогічних дій, коли соціальний працівник відповідаєне тільки за організацію, а й за надання послуг конкретному клієнтові. Саміпослуги можуть бути організовані установами, але соціальний працівник післявизначення потреб прийомної сім’ї організовує і координує соціальну допомогу.Отже, можна сказати, що «ведення випадку» здійснюється на двох рівнях:
1)        Контактний,коли соціальний працівник безпосередньо взаємодіє з прийомною сім’єю.
2)        Організаційнийабо опосередкований, коли взаємодія відбувається за системою: соціальнийпрацівник – інші соціальні інститути – прийомна сім’я.
Проаналізувавшисоціально-педагогічну модель «ведення випадку» розкриваємо сутність соціальногосупроводження прийомних сімей.
В основісоціального супроводження лежить оцінка та планування послуг. Елементом цьогопроцесу є індивідуальна оцінка потреб прийомної сім’ї для визначення потрібноготипу та рівня соціальної допомоги.
 Центрисоціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснюють соціальне супроводженняприйомних сімей від моменту їх утворення, така діяльність передбачає наданняприйомним батькам та прийомним дітям психологічних, соціально – педагогічних таінших послуг, здійснення заходів щодо соціальної реабілітації та інтеграціїдітей. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку,, як контроль заумовами виховання та утримання, з другого боку – як система дієвої допомоги увирішені життєвих проблем сімей, які виховують дітей – сиріт і дітейпозбавлених батьківського піклування.
Соціальнесупроводження прийомної сім’ї здійснюється постійно, поки на вихованніперебувають діти – сироти або діти, позбавлені батьківського піклування.Підставою припинення соціального супроводження є припинення існування прийомноїсім’ї з підстав, що визначено у нормативних документах (Положення про прийомнусім’ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. №565 ).
Технологіяздійснення соціального супроводження регламентується Порядком здійсненнясоціального супроводження прийомних сімей, затвердженого наказом МіністерстваУкраїни у справах сім’ї, молоді та спорту від 31.10.2006 р.… Документвизначає нормативну базу, принципи, етичні норми, зміст, завдання, процедуриздійснення соціального супроводження від початку до завершення наданнясоціальної допомоги прийомній сім’ї.
Здійсненнясоціального супроводження передбачає міжгалузеве співробітництва щодо сприяннярозвитку дитини, що відповідає теоретичним принципам «ведення випадку».
Згідно до Порядкусоціального супроводження прийомних сімей (додаток 1) соціальнесупроводження прийомних сімей – це робота, що передбачає надання фахівцем(або групою фахівців) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді успівпраці з фахівцями інших підприємств, установ, організацій комплексуправових, психологічних, соціально – педагогічних, соціально – медичних,інформаційних послуг, спрямованих на забезпечення належних умов функціонуванняприйомної сім’ї.
Соціальнесупроводження є формою державної підтримки сім’ї в інтересах дитини. Йогоздійснює ЦСССДМ за місцем проживання/знаходження прийомної сім’ї, а у разі йоговідсутності – міський або обласний ЦСССДМ.
Безпосередньосоціальне супроводження здійснює соціальний працівник ЦСССДМ, який згіднопосадової інструкції відповідає за здійснення соціальної роботи з прийомнимисім’ями та пройшов відповідну підготовку. Соціальний працівник закріплюється заприйомною сім’єю наказом директора відповідного центру соціальних служб длясім’ї, дітей та молоді на підставі рішення про створення прийомної сім’ї. [5]
Один соціальнийпрацівник може здійснювати одночасно соціальне супроводження не більше 7прийомних сімей, у яких загальна кількість прийомних дітей не перевищує 35осіб. Навантаження на одного соціального працівника щодо соціальногосупроводження залежить від ряду факторів: новостворена прийомна сім’я, чи здосвідом функціонування, кількість дітей в них, їх вік, стан здоров’я; ступіньскладності соціально – психологічних проблем, які підлягають розв’язанню; місцепроживання.
Спеціалісти, які здійснюють соціальне супроводження прийомних сімей тадитячих будинків сімейного типу, мають пройти курс спеціальної підготовки запрограмою, затвердженою наказом Міністерства у справах сім'ї, молоді та спортувід 03.01.2006 р. № 2670, і мати відповідний сертифікат.
Навчальна програма передбачає оволодіння теоретичними знаннями щодопричин та наслідків поширення в Україні соціального сирітства; форм сімейноговлаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; етапів роботи зприйомними сім'ями; технології соціального супроводження сімей, які виховуютьдитину-сироту; принципів та механізмів оцінювання ефективності функціонування;функціональних обов'язків та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, якіздійснюють соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинківсімейного типу. Спеціалісти опановують вміннями реалізації державної програмирозвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування; налагодження співпраці спеціалістів, які здійснюютьзахист прав дітей; здійснення рекрутування та попередньої роботи з кандидатамина створення прийомної сім'ї; юридичного оформлення та соціального супроводженняприйомних сімей. [8]
Якщо спеціалісти здійснюють соціальне супроводження прийомних сімей, вяких виховуються діти, уражені ВІЛ-інфекцією, то вони мають пройти додатковокурс спеціальної підготовки за програмою, затвердженою спільним наказомМіністерства у справах сім'ї, молоді та спорту та Міністерства охорониздоров'я. Окрім основних положень щодо роботи з прийомною сім'єю, курспідготовки вміщує інформацію про специфіку ВІЛ-інфекції, соціально-медичніаспекти роботи з ВІЛ-інфікованими дітьми, специфічні вимоги та потреби сімей,які приймають на виховання дітей, уражених ВІЛ-інфекцією.
Умовою ефективної роботи соціальних працівників, що здійснюють соціальнесупроводження, є вимога підвищення їхньої професійної кваліфікації, щоздійснюється не рідше ніж один раз на п'ять років.
Організація підготовки спеціалістів, що здійснюють соціальнесупроводження, та підвищення їхньої кваліфікації покладається на обласні центрисоціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.
До здійснення соціального супроводження на різних етапах можутьзалучатися спеціалісти з різних сфер діяльності, які є працівниками ЦССС ДМ,служб у справах неповнолітніх або інших підприємств, установ, організацій(лікарі, юристи, психологи та ін.). Рішення про залучення фахівців приймаєтьсядиректором ЦСССДМ за поданням соціального працівника. У здійсненні соціальногосупроводження можуть брати участь волонтери. Соціальні працівники можутьвзаємодіяти з об'єднаннями громадян, які мають досвід роботи у сфері захиступрав дитини відповідно до укладених з ними угод про співробітництво.
Метою соціального супроводження є захист та забезпечення дотриманняправ та інтересів дитини, оптимальних умов її життя та розвитку з урахуванняміндивідуальних потреб кожної дитини шляхом надання соціальних послуг прийомнійсім'ї/дитячому будинку сімейного типу.
Реалізація соціального супроводження спрямована на вирішення певних завданьзалежно від терміну влаштування дитини у сім'ю та її основних потреб.Зокрема соціальне супроводження зорієнтоване на:
— адаптацію дитини в новій сім'ї;
— створення позитивного психологічного клімату у родині;
— забезпечення оптимальних умов життя;
— забезпечення захисту прав дитини;
— створення можливостей для розвитку дитини шляхом надання комплексуякісних соціальних послуг.
Виходячи із забезпечення найкращих інтересів дитини, яка приходить навиховання у сім'ю, до сфери соціального супроводження залучаються не лишеприйомні діти, діти-вихованці, прийомні батьки та батьки-вихователі. Об'єктамисоціальної роботи визначено і найближче оточення дитини та сім'ї, що забезпечуєнормальні умови адаптації та розвитку вихованців. Соціальний працівник упроцесі соціального супроводження прийомної сім'ї взаємодіє з рідними дітьмиприйомних батьків; біологічними батьками дитини чи особами, які їх замінюють;рідними прийомних дітей; найближчим оточенням прийомних батьків; найближчимоточенням прийомних дітей; членами громад, до складу яких входить прийомнасім'я.
Тобто допомога надається не тільки дитині, не тільки прийомній сім'ї, аусьому оточенню для того, щоб потім сім'я, оточення дитини, громада моглистворювати умови для правильного розвитку дитини. Отже, допомога длясамодопомоги — головний принцип соціального супроводження. Реалізаціясоціального супроводження базується на дотриманні таких основних принципів:
-гарантований захист прав дитини, пріоритетність її інтересів,врахування її думки;
— реалізація першочергового права дитини на зростання та виховання всім'ї;
— цілісний підхід до виховання та догляду за дитиною, що передбачаєпідтримку її психофізіологічного, інтелектуального, емоційного, соціального тадуховного розвитку;
— індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім'ї з урахуванням їхпотреб та особливостей;
— забезпечення стабільності, тривалості сімейних форм виховання;
— важливість відновлення та розвиток сімейних зв'язків, збереженняетнічної, культурної спадщини дитини;
— пріоритетність повернення дитини до біологічної сім'ї, усиновлення,встановлення опіки як форми виходу з прийомної сім'ї;
— врахування результатів наукових досліджень, досвіду та кращої світовоїпрактики;
— системність, комплексність, безоплатність, доступність соціальнихпослуг;
— взаємодія соціальних працівників з прийомними батьками,батьками-вихователями та постійне підвищення їх професійної компетентності;
Супроводжуючи прийомну сім'ю, соціальний працівник керується положеннямиЕтичного кодексу спеціалістів із соціальної роботи України.
Вирішення поставлених перед соціальним супроводженням завданьздійснюється шляхом надання прийомній сім’ї комплексу соціальних послуг, якіможна умовно розділити на такі сфери: соціально-економічні, юридичні,соціально-педагогічні, психологічні, соціально-медичні, інформаційні.
Соціально-економічні послуги:
- допомогау залученні додаткових ресурсів для задоволення потреб прийомної сім'ї на лікування,оздоровлення тощо;
- допомогау своєчасному отриманні батьками державних виплат на утриманнядитини;
- допомогау вирішенні побутових проблем, працевлаштування прийомних дітей,після досягнення ними повноліття чи закінчення навчання.Юридичні (правові)послуги:
- консультуванняз питань застосування чинного законодавства;
- представленнята захист прав і законних інтересів прийомної сім'ї, та дітей, що в нихвиховуються, в органах державної влади й інших установах, організаціях, підприємствахнезалежно від форм власності та підпорядкування;
- допомогав оформленні документів, необхідних для розв'язання проблем клієнтів;
- здійсненняправової освіти прийомних батьків та дітей, що виховуються в їх сім'ях;
- співпрацяз різними установами та фахівцями для надання фахової юридичної допомоги.

Соціально-педагогічні послуги:
- допомогау вирішенні питань навчання прийомних дітей, здобутті ними освіти;
— організація додаткових занять, навчання;
— виявлення розвитку різнобічних інтересів і потреб прийомнихдітей;
— залучення до науково-дослідної, гурткової роботи, влаштування дитини доклубу, гуртка, секції;
- забезпеченнідоступності відповідних освітніх послуг для дітей з вадами розумового абофізичного розвитку шляхом індивідуального навчання;
— просвітницька робота щодо всебічного і гармонійного розвитку дитини]особливостей розвитку сім'ї та сімейних стосунків] здорового способужиття;
— організація навчання батьків ефективним методам виховання безпокарання, мобілізація власних ресурсів сім'ї для вирішення проблем уподальшому;
- допомогабатькам у здійсненні статевого та тендерного виховання;
— встановлення та підтримка стосунків з біологічною сім'єю, якщоце не суперечить інтересам дитини;
— участь у формуванні життєвих навичок дитини:
-планування свого життя та його здійснення;
— допомога у розв'язанні конфліктних ситуацій сімейного виховання,підготовці до виходу з сім'ї у самостійне життя;
— організація зустрічей дітей з біологічними батьками/особами,що їх замінюють;
— вжиття заходів щодо підготовки біологічних родин до повернення їмдітей)
— здійснення моніторингу захисту дитини від жорстокого поводження танасильства;
— представлення інтересів клієнта в інших установах та закладах {здійсненняфункцій посередника між сім'єю й адміністрацією школи, центральними тамісцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,органами опіки і піклування тощо).
Психологічні послуги:
— адаптація дитини до нової сім'ї та сім'ї до дитини, створенняналежного психологічного клімату, для якого характерними є повага, любов,турбота, емоційні зв'язки;
— допомога в запобіганні виникненню непорозумінь та конфліктів міжчленами сім'ї, в т.ч. рідними дітьми;
— участь у формуванні у дитини почуття власної гідності, адекватноїсамооцінки, самосвідомості, самостійності, громадянськості позиції;
- мінімізаціянегативних наслідків психологічних травм;
— організація реабілітаційних заходів, спрямованих на подоланнязатримок, відставань у розвитку, психічних та психологічних проблем,пов'язаних із занедбаністю, травмами та хворобами, жорстоким поводженням абонасильством, які зазнала дитина до влаштування в прийомну сім'ю;
- корекціяповедінки дітей;
- консультуванняз питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальнимсередовищем;
— організація сімейної психотерапії;
— проведення психодіагностики, спрямованої на вивченнясоціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічноїкорекції або психологічної реабілітації;
- наданняметодичних порад.
Соціально-медичні послуги:
— допомога прийомним батькам у вирішенні питань збереження, підтримкита охорони здоров'я прийомних дітей;
- наданнянеобхідної інформації, настанов щодо здорового способу життя, профілактикитуберкульозу, венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу; — допомога у проходженніприйомними дітьми обов'язкового медичного огляду та, у разінеобхідності, контроль за виконанням призначень лікаря;
— допомога у забезпеченні регулярного та якісного медичногообслуговування;
-допомога у вирішенні питань щодо оздоровлення прийомних дітей тарідних дітей (до 18-ти років);
— налагодження, у разі необхідності, ефективної співпраці із закладамиохорони здоров'я й іншими організаціями соціального спрямування, які надаютьдопомогу ВІЛ-позитивним дітям.
Інформаційні послуги:
— інформування про ресурси громади та допомога у їх використанніна користь дитини (про дитячі навчальні заклади, гуртки, спортивні школи тазаняття, про діяльність дитячих, молодіжних громадських організацій, турпоходи,культурні заходи);
— надання довідкової інформації, необхідної для вирішення складноїжиттєвої ситуації, надання інформації про послуги, які можна отримати вЦСССДМ, графіки роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорониздоров'я, центрів зайнятості, органів виконавчої влади та місцевогосамоврядування;
— розповсюдження буклетів, листівок, пам'яток, плакатів соціальногоспрямування.
Порядок здійснення соціального супроводження прийомних сімей і дитячихбудинків сімейного типу вміщує детальне роз'яснення стосовно того, які видисоціальної допомоги має надавати соціальний працівник прийомній сім'ї тадитячому будинку сімейного типу. Проте слід враховувати, що перелічені послугимають надаватися за потреби, враховувати індивідуальні запити сім'ї тавихованця, а не є обов'язковими до виконання для усіх прийомних сімей, щоперебувають під соціальним супроводженням.
Щодо того, якимчином соціальний працівник надає соціальні послуги прийомним сім'ям у процесісоціального супроводження, то арсенал форм та методів такої роботи є широким.Здійснення соціального супроводження передбачає відвідування сім'ї; телефоннірозмови з членами родини та соціальним оточенням; бесіди; консультування;організацію зустрічей дитини з біологічними батьками; проведення тестувань;інтерв'ю; навчання; організацію груп взаємопідтримки; написання запитів,листів, клопотань, звернень; документування тощо. [8]
Проаналізувавшисоціально-педагогічну модель «ведення випадку» та розкривши сутністьсоціального супроводження прийомних сімей перейдемо до оцінки потреб дитини таприйомної сім’ї.
 
2.2 Оцінка потреб дитини та прийомної сім'ї
На початку функціонування прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типусоціальним працівником на основі отриманої інформації про дитину, якавлаштовується на виховання в сім'ю. Форму проведення оцінки потреб дитини, щонаведено нижче, співпадає з додатком № 1 Порядку здійснення соціальногосупроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (Див.додатки).
Збір інформації про прийомну дитину починається ще на етапі взаємодобору,із залученням осіб, які контактували з дитиною, а в перший період проживання уродині вона надходить від батьків та спеціалістів, які безпосередньо працюють здитиною.
Оцінка потреб дитини здійснюється з використанням таких джерел:
— загальна інформація про дитину, яка міститься у документах;
— інформація від осіб, які спілкувалися з дитиною до влаштування у сім'ю;
— інформація від батьків та спеціалістів про перші місяці проживаннядитини в сім'ї.
Оцінка потреб складається на кожну дитину окремо і передбачає визначенняокремих аспектів життєзабезпечення та розвитку дитини, їхніх характеристик наетапі проведення оцінки (колонка «Стан на момент оцінки») таперспективних результатів, що мають бути досягнуті (колонка «Очікуванізміни»). Результати оцінювання є базовою інформацією для здійсненняперіодичної оцінки змін розвитку та життєзабезпечення дитини, яка виховується уприйомній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу.
Зупинимося на кожній складовій оцінювання дитини окремо.
Стан здоров'я
Стан здоров'я дитини визначається за основними показниками:
— стан фізичного здоров'я — хронічні хвороби, ускладнення, захворюванняпротягом останнього періоду тощо;
— фізичний розвиток — відповідність розвитку дитини віковим показникам,будова тіла тощо;
-стан психічного здоров'я — наявність відхилення від норм, емоційнийстан, самооцінка;
— дотримання графіка щеплень.
Проблема здоров'я дитини є проблематикою перших декількох місяців, коливирішуються проблеми гострих захворювань таких як короста, різні інфекції та ін.Після цього проблема здоров'я стосується
хронічних захворювань, які, як правило, потребують тривалого лікування.
Тобто, на підставі аналізу стану фізичного здоров'я дитини можнаспланувати потреби дитини в медичній допомозі. Стан фізичного здоров'я дитинидає медичну складову в план соціального супроводження на перші 1-3 місяці — щодо лікування гострих та інфекційних хвороб, і на тривалий час — щодолікування хронічних захворювань. Сюди ж входять і щеплення.
Стан фізичного розвитку допомагає визначити не тільки відповідністьрозвитку середнім показникам по віку та статі, а й визначити потребу вхірургічних операціях, необхідних фізичних заняттях та ін.
Складним є визначення стану психічного здоров'я., Не завжди в районних таміських центрах СССДМ можна залучити до такої роботи кваліфікованогоспеціаліста. Проте слід враховувати, що для визначення психологічного станудитини доволі часто не потрібен психолог, досить досвідченого педагога, якийзможе оцінити емоційний стан, протестувати самооцінку дитини та ін. Такийаналіз буде підґрунтям для виявлення необхідності психологічної чи педагогічноїкорекції. [8]
Досвід показує, що самооцінка у дітей, які не мали батьківської опіки,потребує підвищення. Для цього найліпшим є розвиток існуючих здібностей, участьу дитячих чи молодіжних організаціях, любов близьких та ін. За даними останніхдосліджень, підвищення самооцінки є надійним засобом профілактичної роботи щодопаління, алкоголю, наркотиків: особи з високою самооцінкою не потребуютьсамоутвердження через такі дії.
Адаптація в прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу
Рівень пристосування дитини до нового соціального середовища -прийомноїсім'ї або дитячого будинку сімейного типу визначається за показниками:
— емоційна реакція дитини на членів сім'ї;
— взаємостосунки з членами сім'ї, їхніми родичами, друзями тощо. Можливо,вивчення адаптації прийомної дитини в прийомній сім'ї/
ДБСТ не є актуальним на першому оцінюванні потреб дитини. Спочатку набільшість членів сім'ї та друзів реакція дитини буде настороженою. Як правило,дитина вибирає одного із членів родини: маму чи батька, як безпечний об'єктспілкування. До інших дитина відноситься сторожко, обережно. Тому на першомумісяці перебування дитини в сім'ї плануються загальні заходи щодо адаптаціїдитини в родині. Привільніше, конкретних заходів не планується, тому що дитинане потребує додаткової уваги. її слід залишити тільки з членами родини,виключити спілкування з рештою родичів та знайомих.
Після оцінки потреб через 3 місяці, півроку перебування в сім'ї, можутьвиникнути проблеми адаптації, і будуть внесені в план соціального супроводженнявідповідні позиції.
Взаємостосунки з дитячим оточенням
Стосунки дитини-вихованця з дитячим оточенням оцінюються відповіднокількох рівнів:
— специфіка побудови відношень дитини з однолітками;
— наявність друзів, товаришів;
— стосунки в дитячих колективах дошкільних закладів, шкіл, іншихнавчальних закладів;
— стосунки з дітьми за місцем проживання;
— можливості розширення кола спілкування з однолітками — участь у діяльностіпозашкільних закладів, громадських організацій.
Ця проблема є актуальною не лише на етапі влаштування дитини у сім'ю, аможе виникати на різних етапах проживання дитини в прийомній сім'ї чи ДБСТ,залежно від віку дитини. Найбільш актуальна вона для підлітків. У цьому віціпотрібно не тільки берегти існуючих друзів, а й находити спільну мову з новими.Для малюків ця проблема практично не існує й не потребує уваги в планісоціального супроводження.
Слід зауважити, що досвід діючих в країні прийомних сімей показує, щопроблеми адаптації з однолітками в деяких випадках на певний час стаютьголовною проблемою дитини в прийомній сім'ї.
Контакти з біологічними родичами
Оцінка підтримання контактів з біологічними родичами дитини стосується:
— можливості налагодженняпозитивних контактів з біологічними батьками дитини;
— контактів з іншимибіологічними родичами.
Проблема контактів з біологічними батьками є дуже неприємною і не завждиприйнятною для прийомних батьків та батьків-вихователів, які в більшості випадківне прощають біологічним батькам покинутих дітей. У той же час самі біологічнібатьки не дуже бажають зустрічі зі своїми дітьми, тому реально проблема не єтакою актуальною, як здається.
Можна виділити декілька груп біологічних батьків, які бажають спілкуватисяз дітьми. В першу чергу — це психічнохворі особи. Потребу налагодження контактів з такими батьками визначаєопікунська рада, залежно від діагнозу і стану здоров'я батьків. Залежно відрішення, соціальний працівник визначає свою діяльність і діяльність прийомнихбатьків у напряму підтримки кровних зв'язків дитини.
Ще одна категорія батьків, щодо підтримки контактів з якими має бутирішення на момент влаштування дитини у сім'ю — батьки, які перебувають у місцяхпозбавлення волі. Одним із очікуваних результатів оцінювання потреб має стативизначення необхідності підтримання контактів дитини з батьками чи повнавідмова від стосунків.
У випадку можливості повернення дитини до біологічних батьків післязакінчення терміну ув'язнення прийомні батьки та батьки-вихователі мають бутизорієнтованими на підтримку контактів біологічних батьків та дитини. Якщоконтакти дитини з біологічними батьками, які перебувають у місцях позбавленняволі, суперечать інтересам дитини, цей факт має бути визначеним на рівні рішенняопікунської ради і одним із пунктів соціального супроводження має бутивизначено прийняття рішення суду щодо позбавлення батьків батьківських прав.
При визначенні потреби підтримки контактів дитини не слід також забуватипро інших біологічних родичів — бабів,дідів, тіток та ін. Кровні зв'язки стануть у нагоді дитині у дорослому житті,підтримувати стосунки з біологічними родичами слід при можливості з дитинства,за умови що вони не суперечать інтересам дитини. В цьому плані одним ізпунктівподальшої роботи соціального працівника є відстеження впливу контактів зродичами на стосунки дитини з прийомними батьками. На практиці непоодиноківипадки, коли біологічні родичі налаштовують дітей-вихованців на негативнесприйняття прийомної сім'ї, в такому випадку в плані соціального супроводженнямає бути передбачена робота з біологічними родичами, а у випадку негативногорозуміння, прийняття рішення щодо припинення контактів як таких, що суперечатьінтересам дитини. [9]
Освіта та навчання
Оцінка потреб щодо освіти та навчання дітей здійснюється за такимипоказниками:
— успішність у навчанні;
— розвиток особливих здібностей;
— рівень умінь і навичок дитини відносно вікового розвитку.
Відповідно віку дитина має володіти певними уміннями та навичками, що єбазовими потребами її поступального успішного розвитку. Діти, які приходять навиховання, як правило, не мають необхідних умінь та навичок, що пояснюєтьсяспецифічними умовами їхнього попереднього життя. Прийомні батьки мають бутиготовими до необхідності розвитку у дитини ряду вмінь, якими вона не оволоділав певний момент свого життя. Це стосується і гігієнічних процедур, вміннякористуватися елементарними побутовими приладами, навичок самообслуговуваннятощо.
Щодо рівня успішності у навчанні це найбільш зрозумілий напрям оцінюванняпотреб дитини — бажаний результат будь-якої родини, що виховує дитину, — гарнауспішність. Для дітей, які приходять на виховання в прийомні сім'ї, проблеманавчання є дуже актуальною. Слід попередити, що дії щодо підвищення успішностівихованців є дуже копіткою роботою і не завжди досягають бажаних батькамирезультатів. Є багато прикладів, коли за декілька місяців діти досягали великихуспіхів у навчанні, проте у визначенні рівня очікуваних результатів маютьвраховуватися можливості дитини щодо засвоєння матеріалів і мотивації успішногонавчання.
Розвиток особливих здібностей дитини є не менш актуальним з досягненнягідного рівня успішності. Діти, які приходять на виховання, як правило, маютьзанижену самооцінку, а визначення і розвиток талантів створює підґрунтя доформування у дитини мотивацій успіху, престижу, що сприяє у вирішенні рядупсихологічних проблем, налаштування контактів з дитячим оточенням, організаціїзмістовного дозвілля. Розвиток особливих здібностей може стати пріоритетним напрямому забезпеченні подальшого влаштування молодої людини у самостійному доросломужитті.
Вирішення юридичних питань і проблем захисту майнових правдитини
Вирішення юридичних питань передбачає:
— оформлення соціального статусу дитини;
— виявлення та вирішення майнових прав дитини (житло, інше майно).
Проблема визначення соціального статусу дитини вирішується службою усправах неповнолітніх і має передувати розміщенню дитини у прийомну сім'ю,оскільки є підставою для забезпечення соціальних виплат на дитину. Тому цейнапрям є актуальним тільки на початку перебування дитини в прийомній сім'ї.
Захист майнових і житлових прав дитини є запорукою влаштування її післявиходу із прийомної сім'ї. Це питання має бути одним із пріоритетів реалізаціїсоціального супроводження з перших днів влаштування дитини у сім'ю, оскількистворити юридичні підстави збереження житла і майна, яке належить дитині,набагато простіше, коли ще живими є біологічні батьки, бабусі та дідусі, колижитло ще не продано, перебуває у придатному для проживання стані та ін. [8]
Одним із завдань, яке у процесі соціального супроводження делегуєтьсяслужбам у справах неповнолітніх, є визначення майнових прав дітей та здійсненнянагляду за їх використанням на період перебування дитини у прийомній сім'ї/дитячомубудинку сімейного типу.
Умови проживання дитини
Проблеми наявності місця, меблів, необхідного обладнання для життядитини, забезпечення техніки безпеки у приміщенні є проблемами, які вирішуютьсяв перші місяці перебування дитини у прийомній сім'ї/ДБСТ. Проте ці питанняможуть виникати в певні проміжки часу, враховуючи необхідність забезпеченнякомфортних умов проживання, враховуючи зростання дитини як у фізіологічномусенсі, так і в розвитку певних уподобань, поглядів тощо.
Самостійність
Формування самостійності є проблемою постійною, яка ускладнюється з вікомдитини і стосується таких параметрів:
— формування життєвих навичок і вмінь подбати про себе (відповідно довіку), самообслуговування; володіння побутовою технікою тощо;
— навички вирішування побутових проблем за межами місця проживання — придбання товарів у магазинах, аптеках, звернення за необхідними довідками тадокументами до різних інстанцій тощо; — досвід використання кишенькових грошей;
— вміння організовувати змістовне дозвілля.
Формування навичок самостійного обслуговування залежать від віку, в якомудитина прийшла в сім'ю. Найбільш складною є ситуація, коли в прийомну родинувлаштовується підліток, який не має сформованих навичок самостійного вирішеннявласних проблем та забезпечення потреб. Для розвитку самостійності підлітківсоціальним працівникам необхідно передбачити проведення спеціальних тренінгів,рольових ігор, що значно полегшить завдання прийомнихбатьків/батьків-вихователів щодо «прискореного» розвитку життєвонеобхідних навичок.
Підготовка до самостійного життя після виходу з прийомноїсім'ї
Забезпечення самостійного життя вихованця передбачає розв'язання двохжиттєво необхідних потреб:
— профорієнтація та набуття професії;
— вирішення питання місця проживання після виходу із сім'ї.
Для підлітків і прийомних батьків/батьків-вихователів вона є найбільшактуальною, оскільки забезпечує безболісний вихід дитини із сім'ї у дорослесамостійне життя. На сьогодні не існує реальних гарантій для вихованцівприйомних сімей і ДБСТ на отримання житла, працевлаштування з гідним рівнемзаробітку. Тому питання професійної орієнтації та житлового забезпечення маютьрозглядатися на рівні оцінки потреб дитини з огляду її інтересів, здібностей якоснови професійної орієнтації.
Безпосереднє вирішення питань професійної орієнтації та подальшогозабезпечення житлом має стати одним із пунктів плану соціального супроводувихованця-підлітка.
Розглянуті вище показники оцінки потреб дитини визначають пункти планівсоціального супроводження дитини на перші півроку-рік проживання у сім'ї.Окремі позиції — зокрема розвиток здібностей, підтримка контактів збіологічними родичами — можуть потребувати більшого терміну, тому будутьскладовими планування значний проміжок часу.
Аналіз потреб прийомної сім'ї
Соціальне супроводження прийомної сім'ї/ДБСТ передбачає наданнясоціальної допомоги не тільки дитині, але й забезпечення соціальної підтримкиродині, проведення соціальної роботи з членами сім'ї. Проте надання соціальнихпослуг сім'ї в першу чергу спрямоване на створення сприятливих умов щодорозвитку, виховання, утримання дитини. Тобто завданням соціальногосупроводження не є створення «оазису щастя» в окремій сім'ї, астворення необхідних умов для розвитку прийомної дитини.
Вивчення потреб прийомної сім'ї/ДБСТ передбачає здійснення детальногоаналізу її функціонування, що передбачає визначення сильних та слабких сторінродини, ресурсів самої сім'ї та її найближчого оточення, найбільш ефективнихдля даної сім'ї форм і методів виховання, надання соціальних послуг.
Щоб оцінити наскільки сім'я є здатною, спроможною на реагування вситуації змін (зовнішніх чи внутрішньосімейних), доцільно проаналізувати їїфункції. Розуміння соціальної та внутрішньосімейної спрямованостіфункціонування сім'ї є базовим поняттям сильних та слабких сторін їїфункціонування за умови виховання прийомної дитини.

Характеристики функціонування сім'ї
 
Таблиця 2
Внутрішньосімейні функції
Соціальні функції
• склад сім'ї та його структура;
• сімейна комунікація;
• сімейна згуртованість;
• здатність сім'ї переживати труднощі та перелік засобів, які вона для цього використовує.
• соціальний статус;
• місце проживання;
• матеріальний достаток;
• рівень освіти;
• стан здоров'я;
• соціальна інтеграція;
• сімейна історія.
Функції сім'ї спрямовані як на задоволення потреб своїх членів, так і навиконання замовлення соціального оточення, а отже вони можуть бути соціальними(щодо запитів соціуму) й індивідуальними (стосовно задоволення потребособистості). [12]
Сім'я, яка гармонійно реалізує свої внутрішньосімейні та соціальніфункції, має високу самооцінку, безпосередню та ясну комунікацію, гнучкі тазрозумілі правила поведінки. Члени таких сімей зорієнтовані 1) на соціальнийріст; 2) їхні соціальні зв'язки тяжіють до відкритості; 3) на позитивні установкита надії, незалежно від етнічного чи соціального положення.
Сім'я здатна адекватно реалізувати історично та традиційно закріплені занею функції та змінювати їх наповнення за потребою. Суспільна та сімейнадинаміка функцій проявляється в тому, що їхній перерозподіл відбувається міжчленами сім'ї відповідного до компетенції останніх та можливостей задоволенняїхніх потреб в сім'ї, громаді та суспільстві. [8]

Таблиця ЗНазва Суспільне значення Індивідуальне значення Духовна
розвиток особистості членів суспільства;
акумулювання соціально-виховного потенціалу.
збереження, розвиток та передача духовних цінностей та родинних традицій;
об'єднання сім'ї; Емоційна емоційна стабілізація індивідів.
задоволення потреб у психічному комфорті та емоційній підтримці, почуття безпеки, цінності та значимості власного «Я»;
відчуття особистого щастя; Сексуальна контроль за сексуальними контактами; задоволення сексуально-еротичних потреб Соціально-економічного статусу
— відновлення соціальної культури;
— відновлення соціальної структури, надання відповідного статусу членам сім'ї.
— задоволення потреби в соціальному зростанні;
— надання стартових характеристик для особистісного соціального зростання. Рекреативна
— організація раціонального відпочинку;
— соціальний контроль.
— охорона здоров'я членів сім'ї, організація їх відпочинку, зняття стресового стану;
— підтримка та збагачення взаємних інтересів. Первинного соціального контролю — соціальний контроль за поведінкою своїх членів у різних сферах життєдіяльності. — формування та підтримка правових та моральних санкцій за неналежну поведінку у взаємостосунках між членами сімей. Репродуктивна — біологічне відтворення суспільства. — народження дітей та продовження свого роду. Первинної соціалізації — відновлення соціальної культури. — передача дитині моделей сімейних комунікацій та суспільної поведінки. Виховна — підтримка культурного розвитку суспільства. — задоволення потреби в батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні та реалізації в дітях. Економічна, господарсько-побутова
— економічна підтримка власного життя та непрацездатних членів суспільства;
— підтримка фізичного здоров'я.
— спільне ведення господарства, розподіл обов'язків між членами сім'ї;
— взаємодопомога та взаємообмін щодо отримання послуг.
Набуття сім'єю статусу «прийомної» або «дитячого будинкусімейного типу», влаштування на виховання дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, дещо змінюють звично діючі в сім'їфункції, надаючи їм іншого забарвлення та розширюючи їхнє соціальне значення.Прийомна сім'я має:
• вести більш відкритий спосіб життя, ніж раніше;
• мати трішки більший внутрішньосімейний запас стресостійкості ;
• дещо по-іншому організовувати взаємостосунки в своїй родині тапланувати проведення свого вільного часу тощо.
Зміни у виконанні сімейних функцій пов'язані із включенням у життя сім'їтаких чинників як:
• цільове матеріальне утримання прийомної дитини;
• повноваження батьків та членів сім'ї стосовно прийомної дитини;
• розширення своїх контактів за рахунок родичів прийомної дитини;
• внесення відповідної регламентації життя, зумовленої розширеннямсоціального компоненту.
Влаштування на виховання двох і більше дітей значно розширює колосоціальних функцій сім'ї. У випадку створення дитячого будинку сімейного типувідбувається перерозподіл не лише соціальних функцій, а й внутрішньосімейнихустановок — родина є більш орієнтованою на виховну та соціалізуючу функції, щопевним чином деформує родинні стосунки.
Зміна звичного способу у виконанні своїх функцій членами родини зарахунок розширення їхнього соціального значення може привести до неочікуваних інебажаних змін, різних викривлень, як-то: гіпертрофічного сприймання новоїсвоєї ролі чи її недооцінки тощо. Така ситуація буде стресогенною для сім'ї,може ініціювати включення механізмів психологічного захисту і тим самимпризвести до деформації сімейних стосунків, що негативно впливатиме на розвитокта виховання дитини/дітей.
Перерахуємо ситуації, коли у функціонуванні сімейної системи можутьвиникати порушення, що можуть провокуватися влаштуванням на виховання новогочлена родини:
1) функціональна цінність члена сім'ї по-різному трактується її членами;
2) функція виконується спотворено чи частково;
3) ігнорується поведінка одного із членів сім'ї;
4) функція нав'язується члену сім'ї і не відповідає його індивідуальнимабо віковим особливостям;
5) зміни в ситуації зумовлені необхідністю різкої переміни сімейногожиття: переїзд, зміна виду діяльності тощо;
6) розуміння внутрішньосімейних функцій вступає в протиріччя із їхнім загальносоціальнимтлумаченням, релігією, територіально діючими традиціями тощо.
Сім'я може протидіяти своїм труднощам як еволюційним (що переводить сім'юна новий етап розвитку), так і стагнаційним способом (що утримує сім'ю на межіїї попередніх досягнень). Останній проявляється через надмірне включеннясімейних міфів, посилення або послаблення правил та традицій; формування учленів сім'ї різних залежностей (психічна, алкогольна, наркотична) та сімейних«хвороб», посилення жорсткості в розподілі сімейних ролей тавключення в сімейне життя родичів; створення сімейних тайн та коаліцій тощо. Врізних ситуаціях, залежно від ставлення до них членів сім'ї, будуть обиратисяті чи інші засоби вирішення та шляхи задоволення потреб членів сім'ї. Створенняприйомної сім'ї/дитячо^ будинку сімейного типу розширює соціальну сторону всіхсфер функціонування родини, висуває підвищені вимоги до її внутрішньосімейногожиття. Одним із завдань соціального працівника є оцінка потреб прийомноїсім'ї/дитячого будинку сімейного типу, що складає основу планування соціальноїпідтримки родини в процесі реалізації соціального супроводження.
Процес вивчення потреб родини є аналогічним вивченню потреб дитини.Першим кроком вивчення ситуації в прийомній родині чи ДБСТ є аналіз різних характеристиксім'ї, ознайомлення з сімейними традиціями, визначення ресурсів її та їїнайближчого оточення шляхом будь-якого з наведених вище способів. Це дозволитьрозуміти існуючі й потенційні зміни в сім'ї.
Стан здоров'я членів сім'ї багато в чому є результатом способу життя родини, впершу чергу, відношенням до свого здоров'я. Далі буде описано як впливаєвлаштування прийомної дитини, дитини-вихованця на членів сім'ї. Тому в планісоціального супроводу (в частині допомоги сім'ї) важливим буде не тільки зверненнядо лікарів, а й формування здорового способу життя в сім'ї.
Адаптація сім'ї до прийомної дитини/вихованця, взаємостосунки між членамисім'ї (наявність конфліктів, проблем та ін.), готовність членів сім'ї доконтактів дитини з біологічними батьками, родичами, створення умови дляпроживання дитини, взаємостосунки біологічних і прийомних дітей/вихованців,вміння батьків вирішувати проблеми дітей, орієнтованість батьків на підготовкудитини до самостійного життя більш детально буде наведено в наступних розділахі висновки відносно позицій оцінки потреб прийомної сім'ї будуть сформульованінижче.
Готовність батьків до виховання прийомних дітей передбачає розуміння нимивласного життя та його усвідомлення, наявність у них певних особистіснихякостей1. Доповнити оцінку рівня готовності батьків до виконаннязавдань по вихованню дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування, можливо за використання таких методик як сімейне інтерв'ю; сімейнагенограма; сімейна соціограма; лінія часу; сімейна групова нарада; екомапа(рольова карта сім'ї)
Оцінивши потреби дитини та прийомної сім’ї провести аналіз планування,реалізації, завершення соціального супроводження прийомної сім’ї.

2.3 Планування, реалізація, завершення соціальногосупроводження прийомної сім’ї
 
Планування соціального супроводження
Реалізація соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинкусімейного типу передбачає періодичне планування соціальної роботи з дитиною,батьками, членами родини, соціальним оточенням тощо.
План соціального супроводження містить комплекс послуг щодо забезпеченняумов для підвищення виховного потенціалу сім'ї та створення умов для утримання,виховання та розвитку прийомної дитини/дитини-вихованця. Планом передбачаютьсяконкретні заходи щодо надання со-ціально-економічних, соціально-побутових,юридичних, психологічних, соціально-медичних, соціально-педагогічних таінформаційних послуг.
План соціального супроводження формується на кожну дитину персонально наоснові Оцінки потреб дитини. Базова інформація щодо розробки плану соціальногосупроводження при влаштуванні дитини до прийомної сім'ї/ДБСТ міститься в оцінціпотреб дитини і сім'ї. Процес планування здійснюється за участю прийомних батьків/батьків-вихователіві дитини, якщо дозволяє вік, стан здоров'я.
Структура плану соціального супроводження
Структура плану соціального супроводу визначена орієнтовно основнихпроблемних питань: адаптація дитини до умов сімейного життя; здоров'я; контактз біологічними батьками, родичами; освіта та навчання; особливості характеру;соціальні проблеми; фізичний розвиток; юридичні питання тощо. Планомпередбачено: 1) розробка заходів, спрямованих на забезпечення дитини в розвиткута вихованні і 2) створення умов щодо розвитку та виховання дитини в прийомнійсім'ї / дитячому будинку сімейного типу.
Забезпечення дитини в розвитку та вихованні передбачає характеристикуположень, відносно яких провадилася Оцінка потреб прийомноїдитини/дитини-вихованця. Планування заходів щодо створення умов для розвитку йвиховання дитини в прийомній сім'ї/ДБСТ базується на пунктах, які попередньобули визначені при Оцінці потреб.
У плані соціального супроводу фіксуються такі положення:
• конкретні потреби — питання, які мають бути вирішені — проведеннямедичного обстеження дитини, пошук біологічних родичів, організаціяоздоровлення, влаштування дитини до дитячого садка тощо;
• очікувані зміни — яких результатів планується досягти в процесі наданнясоціальних послуг;
• зміст послуги — що необхідно зробити для вирішення конкретного питання;
• виконавець — особа, яка відповідає за розв'язання проблеми (со ціальнийпрацівник, батьки, дільничний педіатр, ін.);
• планований термін розв'язання проблеми;
• види послуги відповідно до Порядку здійснення соціального супроводженняприйомної сім'ї/ДБСТ, що заповнюється відповідним кодом: 1.1 — правові послуги;1.2 — психологічні; 1.3 — соціально-педагогічні; 1.4 — соціально-економічні;1.5 — соціально-медичні; 1.6 — інформаційні; 1.7 — інші (посередництво тапредставництво сім'ї, проведення супервізії, ін.). [2]
План соціального супроводу розробляється на основі інформації про індивідуальніпотреби конкретної дитини і має включати ті позиції, які є актуальнимина відповідний термін реалізації соціального супроводження.
Доволі часто в практиці реалізації соціального супроводження прийомноїсім'ї/ДБСТ при плануванні певних заходів надання соціальної допомоги соціальніпрацівники зміщують акценти щодо обов'язків по вирішенню окремих потреб тапроблем, беручи на себе ряд повноважень, які мають вирішувати прийомні батьки табатьки-вихователі. В процесі налагодження взаємодії з батьками соціальнийпрацівник має чітко усвідомлювати, що прийомні батьки та батьки-вихователі єзаконними представниками інтересів дитини і при влаштуванні прийомної дитини всім'ю саме батьки беруть на себе основні обов'язки щодовиховання, розвитку, забезпечення дитини.
Соціальне супроводження виступає не як заміна піклування про прийомнудитину або дитину-вихованця, а як організація соціальної підтримки та допомогиприйомним батькам та батькам-вихователям у розв'язанні тих питань, які вонисамостійно не можуть ефективно виконати.
Мова йде про те, що соціальний працівник у розробці плану соціальногосупроводження за умови потреби розвитку ігрових навиків дитини не буде щоденноприходити і гратися з вихованцем, а акцентує увагу батьків на необхідностіпроведення з дитиною певних ігрових методик, проконсультує або надастьметодичну пораду щодо того, яким чином це робити. У випадку необхідностіпроходження медичного огляду дитини соціальний працівник налагодить контакти змедичною установою щодо можливості проходження огляду всіх спеціалістів за одиндень і скерує батьків щодо того, коли і де це буде відбуватися.
Виходячи із обов'язків прийомних батьків, батьків-вихователів більшачастина пунктів плану соціального супроводження має включати їх якбезпосередніх виконавців. Знову таки, залучення соціального працівника тафахових спеціалістів доцільно планувати у тих випадках, коли батьки не в змозісамостійно забезпечувати рішення проблем: юридичне оформлення документів,налагодження взаємодії між представниками різних структур, захист інтересівдитини на рівні органів місцевого самоврядування тощо.
Якщо розглянути розподіл зобов'язань прийомнихбатьків/батьків-вихователів та соціальних працівників щодо забезпеченняосновних життєво необхідних потреб вихованців, то переважна більшість пунктівбуде визначена як спільна взаємодія. Проте процес соціального супроводження неповинен перетворюватися на постійну інтенсивну опіку прийомної сім'ї. Основнезавдання — досягнення максимальної самостійності сім'ї виконувативнутрішньосімейні та соціальні функції. [2]
 План соціального супроводження затверджується директором центрусоціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та зберігається у особовій справіприйомної сім'ї. Протягом першого півріччя функціонування прийомної сім'ї тадитячого будинку сімейного типу план соціального супроводу складається накожний місяць, потім — на півріччя, у подальшому — щорічно.
У випадку, якщо дитина, яка виховується у прийомній сім'ї, має суттєвірозлади здоров'я (інвалідність, ВІЛ-інфікована, хронічні захворювання, травми)і потребує постійного медичного нагляду, соціальний працівник спільно здільничним педіатром розробляє план медичного супроводження дитини, що фіксуємедичні заходи, що є необхідними для забезпечення здоров'я та розвитку дитини,та термін їхнього виконання. План медичного супроводження підписується завідувачемвідділення медичного закладу і визначає медичні показання, яких маютьдотримуватися прийомні батьки, дільничний педіатр та соціальний працівник. Планмедичного супроводження переглядається раз на рік при проходженні прийомноюдитиною/дитиною-вихованцем обов'язкового медичного обстеження або ж корегуєтьсяза потребою.
Корегування плану соціального супроводження
План соціального супроводження, за потребою, але не рідше ніж раз на рік,аналізується та корегується за участю прийомних батьків/батьків-вихователів тадитини з урахуванням її віку та стану здоров'я. При цьому беруться до увагирезультати супервізії соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячогобудинку сімейного типу, щорічна інформація про ефективність функціонуванняприйомної сім'ї/ дитячого будинку сімейного типу. [14]
У разі необхідності, при виникненні обставин, які потребують терміновоговирішення (необхідність медичного консультування, корекція стосунків міжчленами родини тощо), може бути проведено корегування плану соціальногосупроводження. Соціальний працівник оформлює відповідну пояснювальну запискущодо обставин, що потребують корегування плану, та переоформлює план відповіднодо нагальних потреб дитини.
Реалізація соціального супроводження прийомної сім'ї
Соціальні працівники центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молодівикористовують різноманітні форми надання соціальних послуг батькам та дітямвихованцям: консультації, групи взаємодопомоги, тематичні тренінги, тематичнівечори, проведення організованого оздоровлення тощо. Один з напрямів реалізаціїсоціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу посередницькадіяльність соціального працівника між батьками та службами, установами, якізахищають права дитини, налагодження співпраці з різними фахівцями длязабезпечення якнайкращих умов виховання дитини у сім'ї.
Зустрічі соціального працівника та прийомних батьків/батьків-вихователів,частота візитів у сім'ю залежить від етапу адаптації дитини у сім'ї.Рекомендовано першого місяця перебування дитини у сім'ї відвідувати її щотижня,наступні три місяці — один раз на 2 тижні, в подальшому — за потребою, але не рідше одного разуна місяць. Проте ці норми є рекомендованими, якщо цього вимагають потребидитини або про це просять прийомні батьки, то візити у сім'ю можуть відбуватисячастіше. Також слід частіше зустрічатись, за умови якщо прийомнібатьки/батьки-вихователі не мають досвіду виховання дитини-сироти, якщо дитинавлаштовується вперше, якщо планується перехід дитини до іншої сім'ї, якщовиникає кризова ситуація або якщо дитина потребує спеціальної допомоги. [8]
Рідше зустрічатись можна за обопільною домовленістю між соціальнимпрацівником та прийомними батьками, виходячи із міцності їх стосунків та вимогдітей та їх батьків, визначених планом соціальних послуг. Ні за яких обставинне можна зустрічатись рідше, ніж раз на два-три місяці.
Соціальний працівник обов'язково документує результати соціальногосупроводження. За бажанням, він може вести Щоденник роботи з прийомноюсім'єю/дитячим будинком сімейного типу, в якому фіксуються окремі проблеми тапитання, свої роздуми та висновки, які пов'язані з тією чи іншою сім'єю,дитиною. Безумовно, це полегшить підготовку звіту, щорічної інформації проефективність функціонування прийомної сім'ї та розвитку прийомнихдітей/вихованців, а також може стати цікавим й важливим документом для науковихдосліджень. Зафіксовані факти соціальної роботи з сім'єю дають змогу простежитиза діями соціального працівника в ході реалізації соціального супроводження.
Формами роботи є зустрічі з батьками, дитиною, телефонна бесіда збатьками, відвідання сім'ї, організація консультування спеціалістів,оздоровлення дитини тощо. Якщо мова йде про зустрічі з батьками, сім'єю, то, якправило, вони відбуваються у вечірні години чи по вихідних днях. Отже,соціальний працівник, який здійснює супровід прийомних сімей та, має знати, щовін потребує гнучкого графіка роботи. Керівництво центрів СССДМ повинно сприятиу створенні належних умов для забезпечення якісного соціального супроводження.[13]
Як свідчить зарубіжний досвід, ефективність соціального супроводженняприйомної сім "і/дитячого будинку сімейного типу, як правило, підвищуєтьсяза умови, якщо з дитиною щодо її проблем і потреб, контактує інший спеціаліст,ніж той, хто здійснює соціальне супроводження сім'ї і безпосередньо спілкуєтьсяз прийомними батьками/батьками-вихователями. Такий розподіл дозволяє виявитипроблемні питання, що не завжди розкриваються батькам та соціальномупрацівнику, який з ними контактує, враховує вікові особливості. Треба визнати,що поки що такий розподіл для абсолютної більшості ЦСССДМ залишаєтьсяперспективою на майбутнє, але перспективою, про яку вже сьогодні варто знати,до якої треба прагнути. Виходячи із малої кількості спеціалістів центрів,практика розподілу соціальних працівників, які працюють з прийомними батьками ідітьми, не визначена як обов'язкова умова. Проте практичний досвід роботицентрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, зокрема у Харківськійобласті та м. Києві, доводить ефективність і доцільність такого розподілуобов'язків.
У випадках, коли є змога залучити команду соціальних працівників для здійсненнясоціального супроводу прийомної сім'ї, той соціальний працівник, якийвідповідає за роботу з дитиною, повинен підтримувати
постійний зв'язок з нею з метою забезпечення її безпеки та задоволенняпотреб у розвитку. Зустрічі спеціаліста з дитиною мають проводитися щонайменшеодин раз на місяць. Зустрічі можуть відбуватися і частіше, якщо цього вимагаютьпотреби дитини або з таким проханням звертаються батьки. Соціальний працівник,який контактує з дитиною/дітьми, співпрацює з соціальним працівником, якийздійснює соціальний супровід сім'ї, у визначенні першочергових потреб і проблемдитини.
Соціальний працівник у процесі соціального супроводження веде справуприйомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, яка вміщує в собі документи,що фіксують процес роботи з сім'єю.
Абсолютна більшість документів, що стосуються прийомної сім'ї, процесусоціального супроводу мають суто службовий характер. Варто завжди пам'ятати проце.
Міжгалузева взаємодія спеціалістів
Соціальний працівник у ході соціального супроводження виступає якменеджер інтересів дитини і сім'ї у різних установах та організаціях.
За необхідності, враховуючи потреби дитини та сім'ї, соціальний працівникможе залучати до взаємодії представників та спеціалістів різних структур:місцеві органи виконавчої влади; ограни опіки та піклування; службу у справахнеповнолітніх; відділ реєстрації актів громадянського стану; паспортний стіл;територіальне дитяче медичне об'єднання; територіальне медичне об'єднання длядорослих; відділ освіти; службу працевлаштування; відділ соціальногозабезпечення; кримінальну міліція; міжнародні та громадські організації тощо.
До здійснення соціального супроводження на різних етапах роботи з сім'єю,за потреби, можуть залучатися спеціалісти різного фаху як працівники центрівсоціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, так і інших установ і організацій- юристи, лікарі, педагоги, психологи, медичні працівники тощо. В результатіформується мультидисциплінарна команда фахівців, обізнаних з проблем та потребконкретної сім'ї. При потребі прийняття соціальним працівником, який здійснюєсоціальне супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, рішеньщодо форм роботи з дитиною, сім'єю, які потребують різнобічного розгляду,проводиться зібрання спеціалістів щодо обговорення проблеми та прийняттярішень, враховуючи, в першу чергу, інтереси та індивідуальні потреби дитини,яка виховується в сім'ї. [4]
Потреби в залученні до роботи з прийомною сім'єю/дитячим будинкомсімейного типу того чи іншого спеціаліста визначаються соціальним працівникомвідповідно індивідуальних потреб сім'ї та вихованця в кожному конкретномувипадку. Пропозиції щодо залучення фахівців до роботи з прийомноюсім'єю/дитячим будинком сімейного типу затверджуються директором центрусоціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. [9]
Ефективність взаємодії спеціалістів різних структур підвищується увипадку проведення інформаційних заходів щодо висвітлення специфікифункціонування сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, які організуються на рівні району, міста. Чим більшеінформації отримують спеціалісти, тим легше скоординувати їх діяльність щодозахисту інтересів дитини, вихованця прийомної сім'ї або дитячого будинкусімейного типу.
Розвиток мережі прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу яксоціальних інститутів захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, потребує налагодження міжгалузевої співпраціспеціалістів різних державних структур, що є основною умовою повноцінного забезпеченняфункціонування таких сімей.

Специфічні умови при здійсненні соціального супроводження
У разі, якщо між соціальним працівником та членами сім'ї, соціальнесупроводження якої він здійснює, виникають конфліктні ситуації, візити у сім'ювін має здійснювати не самостійно, а разом з колегами, представниками обласногоцентру, офіційними особами. За результатами такого візиту складається протоколпро результати візиту, який підписується всіма представниками, які відвідувалисім'ю, а також прийомними батьками/батьками-вихователями (див. додаток 1).
У випадку постійного виникнення конфліктних ситуацій (спільні візити усім'ю протягом трьох місяців) директор соціальної служби для сім'ї, дітей тамолоді має з'ясувати причини таких обставин і, за відсутності можливостіналагодження контакту між працівником і членами сім'ї, розглянути питання прозміну спеціаліста, що затверджується відповідним наказом.
Скарга на дії соціального працівника членами родини, яка перебуває підсоціальним супроводженням, подається згідно з чинним законодавством. Длярозгляду скарг на дії соціального працівника створюється комісія на рівніреспубліканського (Автономна Республіка Крим), обласних, Київського таСевастопольського міських ЦСССДМ, яку очолює директор відповідного ЦСССДМ. Доскладу комісії входять досвідчені спеціалісти, фахівці, які здійснюютьсупервізію, директор ЦСССДМ за місцем роботи соціального працівника. До складукомісії за їх згодою залучаються представники місцевих органів самоврядування,громадськості. Персональний склад комісії формує її голова. Рішення комісіїдоводяться до відома заявника впродовж місяця з дати подання заяви, скарги. Уокремих випадках чи при повторних скаргах державна соціальна служба призначаєдо складу комісії свого представника. [6]
Захист прав та інтересів прийомних дітей та
Реалізація соціального супроводження прийомної сім'ї/ДБСТ спрямована нелише на забезпечення соціальної підтримки сім'ї, а й на здійснення контролю задотриманням прийомними батьками/бать ками-вихователями своїх обов'язків.Проведення бесід та спостереження за батьками, дітьми та особами з їх оточеннядля перевірки забезпечення дотримання прав прийомної дитини/дитини-вихованця,попередження жорстокого поводження та насильства над нею.
При здійсненні соціального супроводження соціальний працівник має правона відвідування сім'ї без попередження заздалегідь (не менше 3-х раз протягомпершого року існування прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу) з метоюздійснення експертизи умов життєдіяльності, задоволеності інтересів та потребдітей та сімей. У разі виявлення фактів неналежного виконання прийомнимибатьками/батьками-вихователями своїх обов'язків відповідно до договору провлаштування дитини на виховання, відмови від співробітництва з соціальнимпрацівником ЦСССДМ, який здійснює соціальне супроводження, впроваджуються рядзаходів:
— соціальний працівник готує відповідну службову записку, копія якоїзберігається в особовій справі дитини;
— директор ЦСССДМ вживає заходів щодо з'ясування причин ситуації, що склалася, можливостісоціального працівника співпрацювати
сім'єю, можливостей прийомних батьків/батьків-вихователів виконувати своїобов'язки належним чином;
— директор ЦСССДМ вживає заходів щодо проведення соціального інспектуванняприйомної сім'ї спільно із службами у справах неповнолітніх без попередньогопогодження з прийомними батьками, батьками-вихователями.
У разі відсутності належного реагування з боку прийомних батьків/батьків-вихователівщодо усунення недоліків, виявлення фактів порушення прав дитини, а такожвиникнення загрози життю та здоров’ю дитини соціальний працівник, який здійснюєсоціальне супроводження, негайно інформує про це службу у справах неповнолітніхта:
— вживає заходи щодо вилученнядитини з прийомної сім'ї;
— виносить питання на розглядопікунської ради;
— подає клопотання проскасування рішення щодо утворення прийомної сім'ї;
— вносить відповідну інформаціюпро неналежне виконання взятих на себе обов'язків до банку даних прийомнихбатьків та осіб, що є кандидатами на такий статус, для упередження повторноговлаштування дітей на виховання цим особам. [8]
Порядок здійснення соціального супроводження прийомних сімей міститьґрунтовне визначення обставин, які характеризують неналежне виконанняприйомними батьками своїх обов'язків, що є підставою для вжиття заходівпопередження порушення прав дитини, яка виховується в сім'ї, а саме:
- відсутністьу дитини необхідного одягу згідно сезону, окремого спальногомісця, засобів особистої гігієни, непридбання призначених ліків, спеціальнихпристосувань у межах коштів, що виплачуються державою на утримання дитини;
- несвоєчасне звернення до лікувальнихзакладів у випадкузагрози життю та здоров'ю дитини;
- педагогічна занедбаність дитини з причини неналежного доглядуза нею;
- ознаки фізичного/ психологічного насилля;
— скарги дитини, сусідів, педагогів,медиків, представників державних та недержавних організацій, що контактували здитиною, які не знайшли свого очевидного спростування;
- відмовавід передачі дитини біологічним батькам / особам, що їх замінюють,відповідно до рішення органу опіки та піклування;
- нецільове використання коштів, що виплачуються державою на
утримання дитини;
- використання праці дитини дляздобуття матеріальної вигоди
заробітку;
- тиск на дитину щодо сповідування неюрелігії прийомних батьків/батьків-вихователів;
- втягування дитини до протиправної діяльності]
- приховування від державних органів фактів,що несуть загрозі життю, фізичному та психічному здоров'ю дитини, їїморальному стану;
- порушення умов договору про створення прийомноїсім'ї/дитя чого будинку сімейного типу;
- невмотивованавідмова від розмови із соціальним працівником від надання інформації щодоприйомної дитини/дитини-вихованця чі умов їх виховання; у контактуванні здитиною; — невиконаннярішення опікунської ради про форму та порядок спілкування дитиниз біологічними родичами / особами, що замінюють батьків;
— перешкоджання соціальному працівнику у відвідуванні помешканняприйомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу;
— інші протиправні дії відповідно до чинного законодавства. [3]
Супервізія соціального супроводження
З метою забезпечення якості соціального супроводження, вдосконалення йоптимізації діяльності соціального працівника провадиться супервізія йогороботи. Завданням супервізії є професійна підтримка, навчання та наставництвосоціального працівника в процесі виконання ним соціального супроводженняприйомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, визначення ефективних шляхівтакої діяльності.
Супервізія може здійснюватися за потребою — особистим запитом соціальногопрацівника або планово. Періодичність обов'язкових заходів щодо оптимізаціїсоціального супроводження здійснюється не рідше одного разу на 3 місяці длясімей, які перший рік виховують дітей, позбавлених батьківського піклування, таодин раз на 6 місяців для решти прийомних сімей.
Планові супервізії здійснюються безпосереднім керівником соціальногопрацівника. За потреби залучаються фахівці та спеціалісти державних установ тагромадських організацій, відповідно до того питання, що потребує фаховогорозгляду. Позапланові супервізії здійснюються спеціалістами районних, міських,обласних центрів соціальних служб для сім''*, дітей та молоді, Державноїсоціальної служби для сім'ї, дітей та молоді.
За результатами проведення супервізії готується письмовий звіт, щомістить конкретні рекомендації для соціального працівника, центру соціальнихслужб для сім'ї, дітей та молоді щодо шляхів ефективного здійснення соціальногосупроводу прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу.
Моніторинг соціального супроводження
Порядком здійснення соціального супроводження прийомної сім'ї/ дитячогобудинку сімейного типу передбачено проведення моніторингу соціальногосупроводження, що здійснюється обласними ЦСССДМ та Держсоцслужбою.
Основою моніторингу є планова звітна та оперативна документація,інформація, яка подається в обласні ЦСССДМ, Держсоцслужбу.
Періодична оцінка результатів соціального супроводження[2]
Дитина живе в прийомній сім'ї. Період налагодження стосунків і прийняттяправил сімейного співжиття позаду — дитина адаптувалася до нових умов. Прийомні батьки за підтримкисоціального працівника докладають зусиль до забезпечення оптимальних умоввиховання та розвитку прийомної дитини. Постає питання, наскільки створеніумови відповідають інтересам дитини, яким чином обґрунтувати ефективністьсімейного впливу на розвиток вихованця.
Оцінювання ефективності виховання дитини у прийомній сім'ї/ ДБСТпередбачає збір інформації, її аналіз, складання висновків про створенняоптимальних умов виховання дитини, визначення виховного впливу сім'ї нарозвиток дитини і спрямовано на розробку рекомендацій щодо шляхів їхудосконалення.
Таке оцінювання не можна проводити «взагалі», воно маєґрунтуватися на порівнянні певних характеристик за певний термін. Початковимвідліком такого порівняння стає Оцінка потреб дитини, яка проводитьсясоціальним працівником та прийомними батьками/батьками-вихователями протягомпершого місяця влаштування дитини у родину. В першу чергу, така інформація єосновою для розробки стратегії соціального супроводження дитини та сім'ї, Але втой же час воно слугує базою для подальшого оцінювання ефективності вихованнята розвитку дитини у сім'ї. [4]
Щорічно соціальним працівником готується інформація про ефективністьфункціонування прийомної сім'ї/ДБСТ. Оцінка відбувається, як правило, востанній місяць до роковин з моменту створення прийомної сім'ї/ДБСТ. Зінформацією ознайомлюється хоча б один з прийомних батьків/батьків-вихователів.Цей документ, що затверджується директором відповідного ЦСССДМ, подається услужбу у справах неповнолітніх та слугує підставою для подовження чипереривання угоди з батьками на подальше розміщення дитини у сім'ї. Інформаціяпро ефективність функціонування прийомної сім'ї/ДБСТ базується на досягнутихрезультатах розвитку та виховання дитини, на які був спрямований плансоціального супроводу. Оцінка провадиться на підставі візитів у сім'ю,спілкуванні з батьками та дитиною, спостереженнях спеціалістів. Інформаціяготується за спеціальною формою, що подана у додатку 3 до Порядку здійснення соціальногосупроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Ефективністьфункціонування прийомної сім'ї/ДБСТ щодо догляду та виховання дитини оцінюєтьсяза такими складовими:
— фізичний стан дитини;
— психологічний стан;
— соціальна поведінка;
— соціальна адаптація;
— самостійність;
— пізнавальні здібності;
— стосунки з біологічнимибатьками / родичами;
— умови життєдіяльності. [8]
Саме на підставі порівняння інформації соціальним працівником готуєтьсязагальний висновок щодо ефективності функціонування прийомної сім'ї/дитячогобудинку сімейного типу. Висновок містить характеристику послуг, наданих дитиніі сім'ї за період оцінювання, здійснюється їх аналіз та робиться висновок щодопозитивних і негативних тенденцій розвитку та виховання дитини. Важливоюскладовою висновку є загальний висновок, який може вміщувати пропозиції щодоподальшого покращання ситуації в прийомній сім'ї/ДБСТ.
Оцінювання ефективності функціонування прийомної сім'ї проводитьсяспільно з прийомними батьками/батьками-вихователями. З'ясовуючи позитивний інегативний вплив окремих членів сім'ї на прийомну дитину/дитину-вихованця,соціальному працівникові не варто акцентувати увагу виключно на негативнихаспектах. Тут важливо діяти так, щоб члени сім'ї зрозуміли проблеми і навчилисяробити правильні висновки. Обговорення з прийомнимибатьками/батьками-вихователями шляхів подолання проблем та пошуку виходу зпроблемних ситуацій дозволить соціальному працівникові зорієнтувати сім'ю намобілізацію внутрішніх ресурсів, на більш ефективне залучення потенціалунайближчого оточення, громади.
Щоб отримати відповіді на зазначені питання, соціальний працівник повиненпоговорити з дорослими членами сім'ї та прийомною дитиною /дитиною-вихованцем,якщо її вік і рівень розвитку дозволять це робити. Таку бесіду, як і раніше,краще провести за місцем проживання прийомної сім'ї/ДБСТ. У випадку, якщо сім'явелика і важко зібрати всіх її членів разом, можна провести декілька зустрічей.З прийомними дітьми, вихованцями ДБСТ потрібно говорити окремо (якщо дозволяєрівень їхнього розвитку). Працівник спільно з батьками, при потребі, вноситькорективи у план соціального супроводу прийомної сім'ї.
Перше поточне оцінювання дозволяє визначити актуальність і доцільністьзапропонованих спеціалістом спільно з батьками підходів та можливих варіантівсоціального супроводження і вирішення проблем дитини. Воно має порушувати такіаспекти життя та розвитку дитини: освіта, стан здоров'я, умови проживання,психологічна терапія, взаємостосунки дитини та членів родини.
Протягом першого місяця перебування дитини у сім'ї важливо додатковоз'ясувати стан її здоров'я. По-перше, уточнюється діагноз захворюваньдитини. Досвід свідчить про те, що не всі попередні діагнози підтверджуються, ачасто виявляються нові хвороби. Наприклад, діагноз «затримка психічногорозвитку» може бути наслідком педагогічної занедбаності, і дитині дляреабілітації потрібен не психотерапевт, а психолог, педагог або простоцілеспрямована професійна робота батьків. Дуже часто це спостерігається у дітейдошкільного та молодшого шкільного віку.
Протягом перших місяців перебування дитини у сім'ї батьки, як правило,успішно вирішують питання гострих захворювань — лишаї, отити, грибкові, вірусніхвороби, застуди, хвороби, пов'язані з додержанням санітарно-гігієнічних вимог.Таким чином, дитина потребує медичної допомоги значно менше. [2]
З іншого боку, в результаті повторних медичних оглядів дитини виявляютьсянові хвороби. Часто це хронічні хвороби шлунково-кишкового тракту, психічнізахворювання та інші. Встановлення додаткового діагнозу потребує нових видівлікування, не передбачених до цього планом соціального супроводження.
Освіта. Протягом першого місяця перебування дитини у сім'ї значні зміни,пов'язані з освітою, відбуваються у дітей шкільного віку якщо за часом він незбігається з шкільними канікулами). Перш за ice, уточнюються реальний рівеньпідготовки дитини та її здібності. Часто у прийомних дітей, дітей-вихованцівспостерігається низький рівень знань. З метою вирішення цієї проблеми можутьорганізовувана) додаткові заняття з педагогами або батьками, а іноді дитина на певнийчас переводиться на навчання за індивідуальним планом.
Проблеми психологічного стану дитини, з якими вона прийшла в ім'ю,протягом першого місяця, як правило, не вирішуються. Проте, перший досвідспільного проживання, спостереження за поведінкою дитини з однолітками,дорослими, вчителями дозволяє внести необхідні зміни до методики проведенняпсихологічної корекції. І ця співпраця із спеціалістом поступово замінюєтьсясамостійною роботою батьків щодо психологічної реабілітації дитини — сімейноютерапією.
Взаємостосунки в сім'ї. Перший місяць проживання дитини у прийомній сім'ї, дитячомубудинку сімейного типу виявляється для неї найтяжчим, оскільки складаютьсясимпатії та антипатії дитини і всіх членів сім'ї. Після завершення першогомісяця, якщо є потреба, необхідно організувати роботу з членами сім'ї з метоюкорекції їхньої поведінки стосовно вихованця та розкрити і роз'яснити дитинірізні аспекти життя прийомної сім'ї/ДБСТ. [11]
Стосунки з біологічними родичами. Протягом першого місяця перебуваннядитини у прийомній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу можуть з'явитися різніситуації у стосунках з біологічними родичами. По-перше, через надмірну увагубіологічних родичів, що заважатиме процесу розвитку та виховання дитини. Утакому разі соціальний працівник повинен організувати роботу по захиступрийомної дитини. По-друге, позитивний контакт з біологічними родичами (збабусями, тітками та іншими), що сприятиме розвитку та вихованню дитини, аотже, збереженню стосунків з біологічними родичами. [10] Тому в планісоціального супроводження слід розширити складову «контакт з біологічнимиродичами». По-третє, якщо біологічні родичі не підтримують зв'язків здитиною або ці контакти небезпечні для дитини, то для вирішення подальшої долідитини важливо визначити їй соціальний статус.
Наступне поточне оцінювання ефективності виховання прийомної дитини можебути проведено через 6 місяців після її влаштування у прийомну сім'ю, дитячий будиноксімейного типу. На цьому етапі вже є підстави для оцінки ролі сім'ї у розвиткуі вихованні дитини. Якщо завданнями оцінювання є аналіз тенденцій розвитку івиховання дитини; визначення ефективності догляду та виховання дитиниприйомними батьками, то його результатом знову ж таки стає уточнення планусоціального супроводження.
Слід нагадати, головним завданням соціального працівника, який здійснюєсоціальне супроводження, є прагнення до того, щоб сім'я вирішувала проблеми,пов'язані з вихованням дитини, в основному, за рахунок внутрішніх ресурсів.Безумовно, це ідеальний варіант. Є прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейноготипу, які ніколи не зможуть існувати без допомоги соціального працівника, а є йтакі, що вже через півроку самостійно вирішують поточні питання. Тому черезпівроку перебування дитини у сім'ї вже можна зробити прогноз відносноспроможності прийомної сім'ї/ДБСТ самостійно справлятися із власнимиГоловнимпоказником ефективності функціонування прийомної сім'ї, дитячого будинкусімейного типу є позитивні тенденції у розвитку та вихованні дитини. Цітенденції визначаються на основі порівняння результатів щорічних обстежень.Зіставлення результатів аналізу даних за різними розділами дозволяє побачитидинаміку чи статику у розвитку дитини.
Критеріями успішності соціального супроводження є:
- задоволенняфундаментальних життєвих потреб дитини — безпеки, житла, якісноїїжі) та забезпечення належних побутових умов (одяг, окреме робоче місце, місцедля сну та відпочинку тощо);
- використанняресурсів та потенціалу громади для повноцінного розвитку дитини, їїуспішної соціалізації;
— досягнення у особистісному розвитку дитини — покращення показниківнавчання, залучення до гурткової роботи, спортивних секцій, громадськихформувань, наявність успіхів у формуванні соціальних навичок;
— забезпеченість належного догляду за збереженням здоров'я дитини,прийняття, у разі необхідності, адекватних мір щодо його покращання;
— достатній рівень підготовленості дитини до самостійного життя — сформованістьпрофесійних планів, вирішення/знання шляхів вирішення житлової проблеми, вміннярозпоряджатися коштами, сформованість вміння вибудовувати стосунки, уникатинебезпечних ситуацій, вести здоровий спосіб життя; здатність до прийняттясамостійних рішень та відповідальності за них; працелюбність, наявність друзів,вміння співпрацювати;
- володіннянавичками самообслуговування — наявність практичних навичок самостійноїсти, вдягатися; прибирати кімнату, мити посуд; користуватися побутовоютехнікою; самостійно приготувати нескладну їжу, сформованість навичок особистоїгігієни відповідно віку тощо;
- достатнійрівень самоусвідомлення, самоідентифікації дитини — володіння дитиноюрідною мовою, можливість, за бажанням, відкрито сповідувати свою релігію;відчуття дитиною себе як окремою особистістю, яку цінують; позитивне сприйняттясвоїх здібностей, теперішньої ситуації загалом відчуття приналежності дородини, громади; знання дитиною своїх кровних родичів чи інформації про них;належна самооцінка та позитивне світосприйняття; усвідомлення культурної тарелігійної приналежності;
— встановлення та розвиток стосунків дитини з біологічною сім'єю, поверненнядо біологічної сім'ї (при відсутності заборони на такі стосунки згідно зрішенням суду);
- самопочуттядитини в сім'ї — впевнено, комфортно, почуває прив'язаність до членівсім'ї, тепло відгукується про них, має дружні стосунки з усіма або з окремимичленами сім'ї;
— відсутність/успішне вирішення/попередження гострихконфліктів, неадекватних відносин у прийомній сім'ї/дитячого будинкусімейного типу;
- виконанняприйомними батьками /батьками-вихователями плану
соціального супроводження;
— дотримання прийомними/батьками-вихователями умов договору про організаціюдіяльності прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу;
- наявністьпозитивного морально-психологічного клімату у прийомній сім'ї/дитячомубудинку сімейного типу — стосунки довіри, взаємоповаги між прийомними тарідними дітьми, іншими членами сім'ї, родичами; залучення обох батьків у процесвиховання, відсутність розчарування, невиправданих очікувань. [7]
На підставі щорічної Інформації про ефективність функціонування прийомноїсім'ї/дитячого будинку сімейного типу та розвитку прийомних дітей/дітейвихованців, соціальним працівником готується інформація, що складена за відповідноюформою та подається у службу у справах неповнолітніх за місцем проживанняприйомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу. Ця інформація є складовоючастиною щорічного звіту про стан виховання та спільне проживання дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківського піклування, в прийомній сім'ї/дитячомубудинку сімейного типу. [8]
Можуть відбуватися й поточні оцінювання ефективності функціонуванняприйомної сім'ї/ДБСТ та розвитку прийомних дітей/дітей-вихованців. Такіоцінювання не передбачено Порядком соціального супроводження як обов'язкові,але вони можуть бути доцільними й корисними. Так, враховуючи важливість першогомісяця після влаштування дитини у сім'ю, варто підвести його підсумки. Самепротягом цього періоду зав'язуються перші тривалі контакти дитини з членаминової родини, її оточенням, дитячим макросередовищем тощо. Протягом цьогомісяця з'являються також і нові проблеми, які не можна було передбачити в ходіпланування соціального супроводження на перший місяць. Чи, навпаки, проблеми, актуальніна початковому етапі входження дитини в сім'ю, вже вирішені.
На цьому етапі звертається увага на ступінь первинної реабілітаціїприйомної дитини/дитини-вихованця, процес входження має підготувати дитину допереходу з прийомної сім'ї до біологічної сім'ї, до іншого варіанту постійноговлаштування або іншого закладу. Рішення про готовність дитини вийти з прийомноїсім'ї/дитячого будинку сімейного типу та повернутися до біологічних батьків,перейти до іншої сім'ї, іншого закладу або варіант проживання поза межами сім'їповинно прийматись відповідно до плану соціального супроводження. До цьогопроцесу мають бути залучені спеціалісти служби у справах неповнолітніх, органуопіки та піклування та, якщо доцільно, суду; соціальний працівник, якийздійснює соціальне супроводження; дитина відповідно до її віку та рівнярозвитку; прийомні батьки/батьки-вихователі; біологічні батьки дитини та іншічлени сім'ї, якщо це необхідно.
Завершення соціального супроводження
Як вже зазначалося, соціальний супровід припиняється з часу завершенняіснування прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу, чи вибуттяприйомної дитини/вихованця з підстав, визначених постановами Кабінету Міністрів«Про затвердження Положення про прийомну сім'ю» (від 26.04.2002 р. № 565),«Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу» (від26.04.2002 р. № 564), зафіксоване рішенням місцевого органу виконавчої влади. Уцьому випадку готується заключний звіт про підсумки соціального супроводження,що містить визначення причин завершення соціальної роботи з сім'єю.[8]
Припинення соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинкусімейного типу фіксується наказом директора центру соціальних служб для сім'ї,дітей та молоді з обґрунтуванням підстав. Копія документів, що засвідчують фактзавершення прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, передається дослужби у справах неповнолітніх. У Порядку здійснення соціального супроводу невизначено строк передачі документів. Ми рекомендуємо це зробити впродовж тижня.

Висновокдо розділу II
Міжнароднийдосвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування,засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямуваннясоціальної політики, від інтернат них форм, орієнтацію на створення тапідтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленоїбатьківської опіки.
Створення ПСдозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої запевних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можутьзайматися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується до ПС на тойпроміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяютьбіологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя йрозвитку.
В наш час, опікадітей, які залишилися без батьківського піклування є однією ізсоціально-педагогічних проблем, яка стоїть на державному рівні.
Аналізсоціально-економічних умов, що склалися в нашій країні, дозволив визначитиосновні чинники поширення соціального сирітства в Україні. Найбільш важливими зних є економічні чинники такі як: матеріальні труднощі сімей з дітьми,поширення безробіття, погіршення функціонування державних установ, покликанихзайматися вихованням, навчанням дітей та соціальні чинники – зростаннякількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послабленняморальної відповідальності батьків за виховання дітей.
Наявна в Українісистема державних соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективніформи виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити випускникамнеобхідних навичок самостійного життя, професійної орієнтації, здатностіадаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, якавиховується поза сім’єю спостерігається порушення у розвитку: відхиленняфізичного та психічного здоров’я, деформація особистості дитини, розвитокасоціальних установок, кримінальні прояви.

Висновки
Потреба змініснуючої опіки та піклування над дітьми в Україні є визнаною широким коломфахівців та державою. Свідченням того є створення та розвиток прийомної сім’їта ДБСТ, подальше вдосконалення діяльності мережі центрів соціальних служб длясім’ї, дітей та молоді.
Запровадження вУкраїні інституту влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськихправ у прийомні сім’ї зумовило потребу розробки відповідних технологійсоціальної роботи. На сьогодні, функціонування цього інституту закріпленозаконодавчо, а практика влаштування цих дітей у формах ПС в країні щорічнопоширюється.
Соціальнапідтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки всучасних умовах набуває особливої значущості. Її реалізація залежить не тількивід сім’ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації,беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляху реформуваннясистеми опіки та піклування, охорони дитинства є державна соціальна підтримкастосовно сім’ї та дітей.
 Держава якголовний соціальний інститут повинна захищати права та інтереси дітей-сиріт тадітей, позбавлених батьківського піклування. Основними нормативними актами, якізабезпечують питання соціального захисту цієї категорії дітей є перш за все“Конституція України “, Сімейний кодекс України, Закони України “Про охоронудитинства” ,”Про освіту”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” та інші.
Найбільшефективними та гуманними сімейними формами опіки дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка (піклування), прийомнісім’ї та ДБСТ.
Усиновленняздійснюється стосовно дитини – особи до досягнення нею повноліття з метоюреалізації її найвищих інтересів і спрямоване на забезпечення стабільних тагармонійних умов життя.
Встановленняопіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно всімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленимибатьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку ізахисту їх прав та інтересів.
Прийомна сім’я –це сім’я, яка добровільно взяла з будинків для дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківської опіки від 1 до 4 років.
 Міжнароднийдосвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування,засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямуваннясоціальної політики, від інтернат них форм, орієнтацію на створення тапідтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленоїбатьківської опіки.
Ефективністьдіяльності прийомної сім’ї залежить від соціального супроводу.
Соціальнийсупровід – це специфічна діяльність соціального працівника (або групи),спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвиткуприйомних дітей та дітей-вихованців у прийомних сім’ях та ДБСТ .
Соціальнийсупровід прийомних сімей здійснюється спеціалістами ЦСССДМ Соціальнийпрацівник, який здійснює соціальний супровід, виступає посередником міжпредставниками органів виконавчої влади і батьками-вихователями. Технологіясоціального супроводу визначена програмою «Соціальний супровід дитячих будинківсімейного типу та прийомних сімей» (наказ Держкомсім’я молодь від 1 жовтня 2002р.).
Основнимизавданнями соціального супроводу є :
ефективневикористання наявних ресурсів для оптимальної
та швидкоїадаптації сім’ї і дитини-вихованця ;
надання допомогибатькам-опікунам ;
забезпеченнязв’язку між сім’єю та відомчими органами для комплексного забезпечення правдитини-вихованця.
План соціальногосупроводу – це план діяльності спеціалістів, які надають конкретні послуги щодонормального функціонування сім’ї та розвитку дитини. План розробляється напевний проміжок часу, відповідно до потреб дитини, і коригується за потребою.До складання плану залучаються батьки, учителі (вихователі), медичніпрацівники, які працюють з дитиною. План соціального супроводу складається затакими напрямками:
економічний;
юридично-правовий;
психологічний;
медичний;
педагогічний.
Оцінка виховноїроботи повинна залежати від того, наскільки успішно зуміли батьки-вихователіпідготувати дитину самостійно діяти і приймати рішення, виходячи із того, щосамостійність, творча ініціатива і соціальна відповідальність стаютьвизначальними рисами виховного процесу на сучасному етапі розвитку нашогосуспільства.
Усиновленнядітей-сиріт та оформлення опіки (піклування) в Україні були і залишаютьсяпріоритетними формами влаштування долі дитини, залишеної без батьківськоїопіки. Поряд з тим набуває розвитку створення альтернативних форм, у першучергу це стосується розвитку сімейних форм влаштування таких дітей: ДБСТ та ПС.
Створення ПСдозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої запевних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можутьзайматися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується до ПС на тойпроміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяютьбіологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя йрозвитку.
Кандидати настворення ПС в обов’язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямованийна формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователівдитини-сироти.
Навчанняпроводиться у формі лекцій, тренінгових занять, семінарів. Найефективнішоюформою підготовки потенційних кандидатів є проведення навчання у формітренінгу. Умовою ефективної підготовки кандидатів є проходження курсу тренінгівобома батьками, а також участь соціального працівника, який у подальшомуздійснюватиме соціальний супровід сім’ї.
В наш час, опікадітей, які залишилися без батьківського піклування є однією ізсоціально-педагогічних проблем, яка стоїть на державному рівні.
Аналізсоціально-економічних умов, що склалися в нашій країні, дозволив визначитиосновні чинники поширення соціального сирітства в Україні. Найбільш важливими зних є економічні чинники такі як: матеріальні труднощі сімей з дітьми,поширення безробіття, погіршення функціонування державних установ, покликанихзайматися вихованням, навчанням дітей та соціальні чинники – зростаннякількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послабленняморальної відповідальності батьків за виховання дітей.
Наявна в Українісистема державних соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективніформи виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити випускникамнеобхідних навичок самостійного життя, професійної орієнтації, здатностіадаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, якавиховується поза сім’єю спостерігається порушення у розвитку: відхиленняфізичного та психічного здоров’я, деформація особистості дитини, розвитокасоціальних установок, кримінальні прояви.
Запровадженнясімейних форм утримання дітей-сиріт ґрунтується на гуманістичних засадахпедагогічної науки, психології та соціології і дозволяє вирішувати таку важливупроблему, як соціалізація особистості, позбавленої сімейного оточення тавиховання. Під сімейними формами опіки маються на увазі законодавчо визначеніформи організації життєзабезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, які передбачають їх утримання та виховання у сім’ї:усиновлення, опіка (піклування), дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї.
Аналізнормативної бази, що регулює влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування в сім’ї громадян демонструє потребу в створенні іюридичному визначенні єдиного механізму державної системи соціального захистутаких дітей.
Дитячий будиноксімейного типу та прийомна сім’я є соціальними інститутами становленняособистості дитини, позбавленої батьківської опіки, які виконують соціальніфункції, аналогічні до функцій, що їх забезпечує біологічна сім’я: виховна,рекреативна, комунікативна, регулятивна, феліцитологічна, економічна. В той жечас, їх соціальна сутність набуває специфічного забарвлення стосовно впливу надітей, які певний час зазнавали «сімейної» депривації.
Перевагивиховного потенціалу інноваційних форм опіки над дітьми, позбавленимибатьківського піклування, пов’язані з природністю процесу виховання; емоційнимиконтактами дитини з батьками-вихователями, що ґрунтується на довірі дитини додорослих; з вихованням у малій групі; з спілкуванням дітей між собою в умовахбагатодітної родини.
Соціально-педагогічніумови виховання дітей у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’яхпотребують відповідної підготовки потенційних батьків-вихователів, щозабезпечується проходженням ними системи відповідної підготовки. Основна метатаких занять – це набуття навичок, якими мають володіти потенційні прийомнібатьки для того, щоб знаходити порозуміння із прийомними дітьми, активно з нимиспівпрацювати, уміти спрямовувати власний досвід, знання на створення найкращихумов життя та виховання дітей, які прийдуть в сім’ю.
Ефективністьдіяльності дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей залежить відсоціального супроводу, який здійснюється відповідними уповноваженими органами.
Впровадженняінноваційних моделей соціальної роботи з дітьми – актуальна й відповідальнасправа. Вона потребує нового бачення сенсу професійної діяльності, розробкинових технологій роботи, нових методик оцінювання досягнутого результату.

Списоквикористаної літератури
1. Бевз Г., Ейдеміллєр В.Інформаційна компанія з рекрутування кандидатів у прийомні батьки: критеріїефективності // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – 2004. — № 3(8). – с. 5 — 14.
2. Бевз Г., Вакуленко О. В., ШперенкоЛ. П. Поради психолога. – К.: Державний ін-т сім’ї та молоді, 2002. – Кн.2. –21 с.( сер. «Соціальний супровід неповнолітніх» у 3-х кн.).
3. Бевз Г., Дорошенко О. Впливдеприваційних чинників на психічний розвиток дитини // Проблеми загальної тапедагогічної психології / Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка АПНУкраїни / За ред. С.Д. Максименка. К.: ГНОЗІС. – Т. 5.- Ч. 5.- с. 25 — 34.
4. Бевз Г. Прийомні сім’ї (оцінкастворення, функціонування та розвитку).- К. Главник, 2006. – 112 с.
5. Бевз Г. М. Сім’ї заміщувальноїопіки: соціально – психологічні аспекти. Наукові студії із соціальної таполітичної психології: 3 б. статей / АПН України, Ін – т соціальної таполітичної психології; Редкол.: С.Д. Максименко, М.М. Слюсаревський та ін. –К.: Міленіум, 2005. – вип. 9 (12). – С. 104 – 115.
6. Бевз Г. М., Тарусова Л.І.Соціальна політика держави в інтересах дитини: аналіз і концептуальна модельрозбудови. Післядипломна освіта в
Україні № 2. — 2005 (7). – К.: РОВ «Валевіна « — С. 16 – 22.
7. Беличева С.А. Служба социальнойзащиты семьи и детства. // Педагогика. 2005. — 7-8. — 23-27с.
8. Белухин Д.А. Основыличностно-ориентированной педагогики. Курс лекций. — Москва — Воронеж: Институтпрактической психологии, 2006. — 348 с.
9. Бережнова Л.Н. Диагностикапсихической напряжённости детей, воспитывающихся в условиях учрежденийинтернатного типа: Дис. канд. псих. наук: 19.00.04. — М., 2005.
10. Берне Р. Развитие«Я-концепции» и воспитание. — М.: Прогресс, 2006. — 233 с.
11. Брускова Е.С. Семья безродителей. — М.: Центр развития социально-педагогических инициатив и SOS — Интернациональ, 2006. — 111 с.
12. Брутман В.И., Северный А.А.Некоторые современные тенденции
социальной защиты детей- сирот ивопросы профилактики социального сиротства // Социальное и душевное здоровьеребенка и семьи: защита, помощь, возвращение в жизнь. — М., 2006. — 60 с.