CоціологіяРеферат
Поняттявибірки, її аналіз і побудова
Ймовірнісний підхід до побудови вибірки. Одношаблева випадкова вибірка.Принципи районування (стратифікації) і кластеризації („гнізд”). Багатошаблевакомбінована вибірка. Цілеспрямований підхід до побудови вибірки: принциптиповості, принцип квот
Вибірковийпідхід виник як альтернатива суцільному опитуванню, найтиповішимиприкладами якого є перепис населення та референдум.
Упрактиці емпіричних соціологічних досліджень суцільні опитування провадятьсядуже рідко: здебільшого у локальних дослідженнях, коли об'єкт дослідженнярепрезентований невеликою групою людей (одне підприємство тощо).
Основноюособливістю опитувань громадської думки є те, що опитується, звичайно, невеликачастина певної групи населення, а висновки поширюються на всю групу. Яким маєбути співвідношення між цією групою загалом і тією частиною групи, від якоїфактично і було одержано інформацію, — основна проблема вибірки.
Поняття «вибірка»
Термін«вибірка» за наших часів в емпіричній соціології масових опитувань має дваосновних досить сталих значення.
1.В одних випадках поняття «вибірка»використовується як синонім поняття «вибіркова сукупність» — частина населення(популяції), яка, власне, і зазнає опитування, з тим, щоб одержані результатиможна було б поширити на досліджувану популяцію загалом.
2.В інших випадках під «вибіркою» маютьна увазі процес відбору одиниць спостережень (технологія, способи і методитакого відбору визначають тип вибірки) — у цих випадках слово «вибірка» єсинонімом процедурної категорії — «відбір одиниць спостереження».
Побудовавибірки при підготовці проекту конкретного соціологічного дослідження зводитьсядо розв'язання трьох основних проблем:
1)визначенняобсягу вибірки — кількості чоловік, яких треба опитати для одержання якісноїінформації;
2)визначеннятипу вибірки — побудова конкретної схеми процедури відбору;
3)оцінкаякості вибірки — визначення ймовірності і міри точності, з якими результати опитуваннявибіркової сукупності можна переносити на ту чи іншу частину населення.
Проблемиперелічені у тому порядку, в якому вони найчастіше постають перед розробникамипроекту. Але розв'язуватися вони повинні у зворотній послідовності. Питанняякості вибірки є ключовим — з нього розпочинається розробка вибірки (бо самевоно визначає підходи до розв'язання питання про обсяг та тип вибірки), івідповідь на це питання після завершення збору даних є засадовою для аналізуодержаної інформації та інтерпретації результатів.
Визначенняякості вибірки включає опис низки умов, які дають змогу оцінити валідність,надійність та репрезентативність вибіркової сукупності стосовнооб'єкта дослідження.
Репрезентативність. Репрезентативністю зветься властивість вибіркової сукупностівідтворювати характеристики генеральної сукупності. Відхилення вибірковоїсукупності від генеральної за якимись основними характеристиками називається помилкоюрепрезентативності: чим більша величина цих відхилень, тим більша помилкарепрезентативності. Зрозуміло, що вибірка не може буквально відтворитигенеральну сукупність. Основне завдання дослідника — враховувати помилкурепрезентативності під час інтерпретації та узагальнення результатівопитування, проведеного на підставі вибіркової сукупності. Тому дослідникповинен вміти кількісно визначати цю помилку, величина якої обчислюєтьсязалежно від типу вибірки.
Прианалітичному підході до вибірки треба враховувати наступні необхідні вимоги: 1)групи повинні розрізнятися за основною диференційованою ознакою (гіпотетичнимфактором); 2) за рештою параметрів (віком, статтю, рівнем освіти, характеромдіяльності тощо) групи мають бути максимально ідентичні. Якщо дослідниковіпощастило набрати досить ідентичні групи, які розрізняються лише за однієюдиференційованою ознакою, то чисельність таких груп може бути невеликою (50—100осіб).
Надійність та валідність. Надійність та валідність — основні параметривизначення якості інформації, одержаної в результаті проведення емпіричногодослідження. Під надійністю розуміють певну гарантію, що одержаний результатправильно відбиває досліджувану дійсність. Валідністю (обґрунтованістю)інформації називається підтвердження (доказ), що досліджувалися (вимірювалися)саме ті явища, які соціолог передбачав дослідити.
Наякість інформації (надійність та валідність даних) справляють вплив особливостірізноманітних етапів емпіричного дослідження (вихідні теоретичні передумови,якість інструментарію, організація контролю роботи інтерв'юерів і т.д.).Особливу роль у забезпеченні надійності та валідності даних відіграютьособливості формування вибірки. Ми зупинимося на проблемі впливу особливостейвибіркового підходу на надійність і валідність одержаної в результаті дослідженняінформації.
Надійність інформації на цьому етапі формування вибірки забезпечується врахуванням випадковихпомилок.
Випадковіпомилки неминучі через неоднорідність досліджуваного контингенту. Якістьдослідження визначається спроможністю соціолога обчислити величину випадковоїпомилки і врахувати її під час поширення висновків, одержаних на підставіопитування частини певної групи людей, на всю її сукупність.
Валідність (обґрунтованість) даних, як зазначалося вище, характеризує рівень вимірусаме того, що передбачалося виміряти. До зниження валідності можуть призвестине тільки помилки інструментарію (про що йшлося у відповідному розділі), а йпохибки вибірки, зокрема, систематична помилка чи відхилення вибірки.Наприклад, якщо відбір респондентів провадитиметься у районі розташуваннявійськової частини, то можна сподіватися, що у вибірці військовослужбовців можебути більше, ніж це характерно для генеральної сукупності.
Приповторному дослідженні дані можуть бути достатньо стабільними, але як упершому, так і в другому випадку на результати цей (військовий) фактор1впливатиме більшою мірою, ніж його відчуває генеральна сукупність. Те саме,згадавши наведений виш£ приклад, можна сказати й про такі місцяопитуванні, як черга (у робочий час доби у черзі значно більше представниківнепрацюючих категорій населення, ніж у структурі населення загалом), чи зупинкаавтобуса. Необґрунтований вибір точок опитування найчастіше призводить саме досистематичної помилки.
Слідзазначити, що надійність та валідність — досить незалежні один від одногопараметри, тому у разі оцінки якості інформації дослідник повинен враховуватиобидві ці характеристики; дані можуть бути плідні, але ненадійні, і навпаки,дослідник може одержуєте досить стабільні (надійні) результати, але вони невалідні стосовно предмета аналізу.
Щобуникнути впливу випадкових та систематичних помилок (або, у крайньому разі,обчислити їх величину і врахувати її під час інтерпретації результатів),необхідно бути обізнаним з основними характеристиками генеральної сукупності,на яку дослідник поширюватиме висновки, одержані в результаті опитуваннявибіркової сукупності.
Головнезавдання дослідника на етапі складання вибірки — правильно побудувати модельвибіркової сукупності (таким чином, щоб за своєю структурою вона відповідалагенеральній сукупності), а на етапі інтерпретації результатів врахувати усіпохибки, яких було допущено під час формування вибірки. Якість інформації укінцевому підсумку визначається не відсутністю помилок і похибок (уникнути якихпрактично неможливо), а створюваними дослідником умовами, що дають змогуврахувати вплив цих помилок на кінцевий результат.
Однощаблева випадкова вибірка
Ймовірніснийпідхід нерідко називають також випадковим чи стохастичним, оскільки вінпередбачає випадковий відбір одиниць спостереження із загального переліку(списку) одиниць генеральної сукупності. Основне правило при випадковомувідборі — однакова ймовірність кожної одиниці генеральної сукупності потрапитидо вибірки. При педантичному додержанні цієї умови реалізується основнаперевага випадкової вибірки: елементи генеральної сукупності виявляютьсярепрезентованими у вибірці з ймовірностями, які наближаються до їх розподілу угенеральній сукупності. При цьому чим менше ознака розсіяна у генеральнійсукупності і чим більший обсяг вибіркової сукупності, тим менша помилкарепрезентативності. Такий результат є виявленням закону великих чисел, що даєможливість, знаючи дисперсію фіксованих характеристик та заздалегідь визначившиприпустиму помилку репрезентативності, розрахувати потрібний обсяг вибірковоїсукупності.
Відпрацьованірізноманітні технічні процедури випадкового відбору: механічний відбір,використання таблиці випадкових чисел, розрахунок кроку відбору та ін.
Механічний відбір передбачає складання карток із номерами, кожний з якихвідповідає номерові одиниць відбору у загальному переліку. Усі карткиперемішуються у барабані і витягуються з нього у випадковому порядку. Усучасній практиці ця процедура практично не використовується, бо вимагає певнихдодаткових організаційних витрат (підготовка карток чи кульок), обов'язковоідентичних за своїми фізичними параметрами, механічний пристрій для їхрівномірного перемішування і т. д.). Однак саме така процедура забезпечуєвипадкову повторну вибірку. Повторною називається така вибірка, колиобраний елемент (картка) знову повертається до барабану, і є певна ймовірність,що вона буде обрана ще раз. Строго кажучи, теоретично тільки така вибірка даєзмогу розраховувати під час аналізу даних статистичні коефіцієнти зв'язків тазначимості. Адже на практиці, зрозуміло, ніхто не буде опитувати одного і тогосамого респондента двічі, навіть якщо його номер двічі потрапляє до вибірки.
Таблицівипадкових чисел дають можливість з допомогою комп'ютерних програмавтоматизувати випадковий відбір одиниць спостереження на основі таблицівипадкових чисел.
Найчастішедля випадкового відбору використовують розрахунок кроку відбору. Церобиться так. Одиниця відбору із списку генеральної сукупності позначаються засуцільною нумерацією. Дослідник повинен стежити, щоб у черговості не буложодної закономірності. Загальна кількість одиниць генеральної сукупності(припустимо, 10 000 одиниць) ділиться на кількість одиниць вибірковоїсукупності (припустимо, 2000 чоловік); крок відбору дорівнює 5. Із спискугенеральної сукупності відбирається кожний п'ятий номер. Звичайно, відбіррозпочинають не з першого номера. Величина кроку відбору ділиться навпіл; якщоця величина не є цілим числом, її округлюють до більшого значення. У цьомувипадку слід п'ять розділити на два, одержуємо 2,5; отже, розпочинати вибіртреба з третього номера; наступний номер відбору буде восьмий (3 + 5 = 8), далі— тринадцятий (8 + 5 = 13) і т.д.
Процедуривипадкового відбору досить відпрацьовані і, з технічної точки зору, не складнідля соціологів. Основні проблеми однощаблевого випадкового відбору обумовленіпрактичними перешкодами на шляху виконання теоретичних вимог.
Основнапроблема полягає у складанні загального списку генеральної сукупності, головнимчином, в одержанні необхідних відомостей для підготовки такого списку.
Другеколо проблем проведення випадкової вибірки пов'язане із досяжністюреспондентів. Ці проблеми викликані протиріччям між вимогою опитувати саме тихлюдей, які потрапили до випадкового відбору (на основі однакової можливостікожного потрапити до вибірки), з одного боку, і практично неможливістю опитатипевну частину одержаної вибіркової сукупності — з іншого. Як правило,недосяжність частини вибіркової сукупності (до 10—15%) пояснюється такимипричинами: відсутність (тимчасова чи постійна) за вказаними адресами, відмовареспондентів від участі в опитуванні і т. д.
Третяпроблема однощаблевої випадкової вибірки визначається занадто розсіяним (упросторі) полем респондентів. Якщо у випадковому порядку відібрати 1000 осіб,які мешкають на території країни, то одержані адреси будуть досить віддаленіодна від одної, і організаторам важко буде знайти інтерв'юерів, які бпогодились опитувати осіб, локалізованих занадто далеко одна від одної (укращому випадку ця проблема може розв'язуватися за рахунок підвищення оплатипраці інтерв'юерів та транспортних витрат, що, природно, призводить доістотного подорожчання дослідження).
Такимчином, вимога однакової ймовірності кожної одиниці генеральної сукупностіпотрапити до вибірки є найбільшою перевагою ймовірнісного підходу з теоретичноїточки зору (оскільки дає змогу звести до мінімуму випадкові та систематичніпомилки і визначити загальну помилку репрезентативності) і найбільшим йогонедоліком з практичної точки зору (у практиці масових опитувань ця вимога єчасто нездійсненною або ж такою трудомісткою, що організаційні витрати стаютьневідповідними очікуваним результатам).
Розв'язанняцього протиріччя можливе шляхом багатощаблевого випадкового відбору.
Прибагатощаблевому випадковому відборі генеральна сукупність у результатіпопереднього аналізу об'єкта дослідження розбивається на підсукупності —одиниці відбору; з них на першій стадії у випадковому порядку відбираєтьсячастина підсукупностей, а з відібраних під-сукупностей відбираються одиниціспостереження. При потребі кількість щаблів можна збільшити.
Здійсненнябагатощаблевого відбору відзначається двома особливостями.
1. Помилка репрезентативностіна кожному щаблі зростає; але, головне, що ця помилка може бути врахованадослідником; невраховані помилки зводяться до мінімуму.
2. Багатощаблевийпідхід вимагає попереднього аналізу та систематизації об'єкта дослідження. Підсистематизацією розуміють групування одиниць відбору. Іншими словами, всіодиниці генеральної сукупності треба попередньо розбити на групи.
Принцип районування (стратифікації)
Існуєдва основних види класифікації (групування) генеральної сукупності: районування(стратифікація) і кластеризація (метод гнізд, серійна вибірка).
Районована (стратифікаційна) вибірка передбачає попереднє групування одиницьгенеральної сукупності за відмінними між собою типами.
Засадовоюстосовно класифікації є ознака (чи сукупність ознак), за якою респондентиістотно відрізняються один від одного; при цьому саме така ознака, на думкудослідника, може справляти істотний вплив на досліджуване явище. Таким чином,при виборі критерію стратифікації (районування) дослідник керується двомаособливостями:
1)ця характеристикаповинна справляти вплив на досліджуване явище;
2)за цієюхарактеристикою одиниці сукупності мають розрізнюватися.
Наприклад,при вивченні ставлення до приватизації можна передбачити, що тип підприємства,на якому працюють респонденти (державне чи приватне), істотно впливатиме наїхнє ставлення до приватизації. Дослідникові також відомо, що частка людей, якіпрацюють на приватних підприємствах, незначна, і при механічному випадковомувідборі ймовірність їх занесення до вибірки — досить низька. У такому випадкувсі підприємства поділяються на групи залежно від форми власності, а потім ізкожного типу відбираються респонденти пропорційно чисельності цього контингентув генеральній сукупності. У більшості великомасштабних опитувань громадськоїдумки за національними вибірками первинна стратифікація здійснюється за географічноюлокалізацією респондентів (звідси й синонімічна назва цього принципу —районування).
Устатистичному розумінні районування відповідає виокремленню такої кількості ітаких статистичне однорідних груп, щоб дисперсія заданих параметрів всерединіодержаних груп була меншою, ніж між ними.
Принцип кластеризації («гнізд»)
Кластерний («гніздовий») спосіб попередньої класифікації об'єкта у певному розумінні епротилежним районованому. Якщо при районуванні дослідник виокремлює різнотиповіпідсукупності, то при гніздовій вибірці генеральна сукупність розбивається наоднотипові групи («гнізда»), всередині яких містяться різнорідні одиниціспостереження. Такими «гніздами» можуть бути школи, підприємства, сім'ї,колективи, поштові відділення, виборчі дільниці та інші організації, які тим чиіншим чином інтегрують групи людей, а дослідник вважає, що ці кластери доситьоднотипні.
Використовуючипринцип кластеризації, дослідник повинен керуватися двома основнимиположеннями:
1) усі одиницігенеральної сукупності мають бути розподілені між «гніздами»;
2) основніхарактеристики «гнізд» мусять бути максимально ідентичними за заданимипараметрами.
Привикористанні гніздової вибірки у межах «гнізда» можна проводити суцільнеопитування, а можна — вибіркове, залежно від чисельності та однорідностісукупностей «гнізд».
Багатощаблева комбінована вибірка
Звичайно,ці підходи (районований та гніздовий) у науково-методичній літературіпротиставляються один одному. Але у сучасній практиці проведення масовихвеликомасштабних досліджень при побудові вибірки найчастіше використовуютьсяобидва ці принципи. Застосовуючи послідовно на різних щаблях відбору кожний зтаких принципів, дослідник домагається підвищення репрезентативності вибірковоїсукупності за різними характеристиками, які, на думку дослідника, можутьсправити принциповий вплив на досліджуване явище.
Прикладомбагатощаблевої випадкової вибірки є вибірка дорослого населення СполученихШтатів, за якою провадить щомісячні опитування-інтерв'ю (їасе-іо-їасе) ІнститутГеллапа. На першому щаблі провадиться стратифікація населених пунктів: місто —село; в свою чергу, міське населення стратифікується за типом міста, а сільськенаселення районується за сегментами забудови. Із страт відбираються 350 «точокопитування» на підставі принципу випадкового відбору. Кожний інтерв'юер одержуєкарту-схему «точки опитування» із позначеною точкою початку «маршруту» та«інструкції» щодо встановлення домоволодінь (будинків, квартир) відповідно допринципів маршрутного методу, а також інструкції з відбору респондента в сім'ї(відповідно до вимог випадкового відбору). Для роботи у кожній точцізапрошується інтерв'юер, який не мешкає у цій місцевості. Разом опитуєтьсяблизько 1000 чоловік.
Основувибірки становлять домовласники, тобто із генеральної сукупності дорослогонаселення заздалегідь виключаються: особи, які перебувають у в'язниці, лікарні;особи, що проживають у готелях або наймають квартиру; особи, які проживають навійськових базах, а також у гуртожитках навчальних та релігійних закладів.
Післязавершення опитування дані за основними демографічними характеристикамипорівнюються з даними останнього перепису; результати опитування зважуються зурахуванням даних перепису. Це дає змогу підвищити «репрезентативність» осіб,яких важко застати вдома. Ці процедури спрямовані на приведення вибірки увідповідність до основних параметрів дорослого населення (старше 18 років), якемешкає у приватних будівлях.
Оскількипобудова цієї вибірки Інституту Геллапа визначається принципами випадковоговідбору на кожному із щаблів, це дає змогу дослідникам розраховувати помилкувибірки і в щомісячних публікаціях додавати до результатів опитування таблицю,яка дає змогу читачам «правильно читати» одержані дані, враховуючи випадковупомилку вибірки (наприклад, «такої» думки додержуються 23% «плюс-мінус» 4%).
Такимчином, багатощаблевий випадковий відбір дає змогу визначити помилкурепрезентативності на кожному щаблі і, відповідно, загальну помилкурепрезентативності. Чи, навпаки, на підставі заздалегідь заданої помилкиобчислити обсяг вибіркової сукупності. Природно, слід зважати на умовністьправильності розрахунків. Ця умовність визначається тими критеріями, показникияких враховувалися (а особливо тими, які не враховувалися) при здійсненнітипології об'єктів репрезентації.
Цілеспрямований (спрямований) підхід
Засадовимстосовно спрямованої вибірки є не перелік (список) одиниць відборуспостереження, а статистичні дані — опис об'єкта дослідження з найбільшзначущих, з точки зору їх впливу на досліджуване явище, характеристикгенеральної сукупності. Як джерело інформації для опису об'єкта дослідженнязвичайно використовують дані державної та відомчої статистики, результатипопередніх опитувань і досліджень.
Найпоширенішимивидами цілеспрямованого підходу є: типовий і квотний.
Принцип типовості
Типовий підхід полягає в тому, що відбір одиниць репрезентації здійснюється невипадковим способом. Дослідник свідомо обирає те чи інше «гніздо» (населенийпункт, підприємство, школу, виборчу дільницю тощо). При відборі конкретних«гнізд» він керується головним чином тим, щоб це «гніздо» було найтиповішим(найпоширенішим типом) серед усіх одиниць репрезентації. Звичайно, з цихміркувань виходять тоді, коли кількість одиниць відбору не може бути доситьвеликою, а «гнізда», як підказують дослідникові знання (чи інтуїція),недостатньо однорідними. Типовість об'єкта може встановлюватися якрозрахунковим способом (враховуються такі параметри, як мода — у розподілах заномінальними шкалами і середнє арифметичне — у розподілах за метричнимипараметрами), так і за експертними оцінками компетентних осіб. Кількохекспертів просять назвати найтиповіші «гнізда»: наприклад, представниківвладних структур району (області) просять назвати найтиповіші міста, враховуючипередбачені дослідником характеристики. Звичайно для початку опитують трьохекспертів, якщо їхня думка збігається (усі називають одні й ті самі міста укількості, запланованій проектом вибірки), то цією кількістю експертів можна йобмежитися; якщо не збігається, то група експертів розширюється. Так само можнавідбирати й типові підприємства галузі; природно, що експерти визначаються, укожному конкретному випадку виходячи із специфіки об'єктів репрезентації.Звичайно, вдаються до послуг керівників відповідного рівня.
Умежах типового об'єкта можна провадити суцільне опитування, а можна вибіркове,що здійснюється залежно від цілей дослідження, обсягу та однорідностіконтингенту «гнізда».
Принцип квот
Упрактиці соціологічних досліджень часто використовується також квотна (пропорційна)вибірка. Основу вибірки у цьому випадку становлять відомості про найважливішіпропорції генеральної сукупності, наприклад, розподіл за віковими, професійнимигрупами, за статтю, національністю, типом населених пунктів та іншимихарактеристиками генеральної сукупності. За цими пропорціями, виходячи іззагального обсягу вибіркової сукупності, розраховуються відповідні квоти, якірозподіляються серед інтерв'юерів. Ті, у свою чергу, вибирають респондентів,керуючись вказаними параметрами.
Інформацію,що закладається у розрахунки основи вибірки, звичайно одержують із звітнихдокументів державної чи відомчої статистики. Найчастіше використовують дані застаттю, віком, освітою, типом сім'ї, типом поселення тощо. Наприклад, якщовідомо, що населення України становлять 54% жінок і 46% чоловіків, то й увибірці населення України чоловіки та жінки повинні бути репрезентовані у тійсамій пропорції; або, наприклад, під час опитування населення України вибіркамає включати 32% сільського населення і 68% міського, оскільки саме такапропорція притаманна для населення України. Враховуються й інші важливіпропорції (за віком, рівнем освіти, регіоном тощо). Чим більше пропорційвраховується, тим ймовірніше, що вибірка буде репрезентативною і стосовноневрахованих параметрів.
Методквот використовується на різних щаблях вибірки. Наприклад, часто під часпідготовки загальнонаціональних вибірок на першому щаблі із кожногоадміністративного підрозділу (наприклад, області) відбирається підвибірка,чисельність якої у вибірковій сукупності становить частку, відповідну до часткинаселення, що мешкає у цій області, у загальній чисельності населення країни.
Найчастішеквотний відбір здійснюється на останньому щаблі — при відборі одиницьспостереження. Якщо на попередніх щаблях були послідовно використані принципирайонування (стратифікації) і кластеризації («гнізд»), то ймовірністьсистематичного змішування (можливість того, що інтерв'юер буде відбиратиреспондентів в одіозному місці, наприклад, опитуватиме пацієнтів лікарні,додержуючись усіх заданих квот) зводиться практично до нуля.
Основнимнедоліком цілеспрямованих вибірок є необґрунтованість статистичних процедураналізу. Це не означає, що статистичні коефіцієнти взагалі не можна обчислюватиза такого підходу. Аналітичні розрахунки можливі для будь-яких числових значеньданих, незалежно від способів відбору. Але величини цих коефіцієнтів не маютьабсолютного значення і тієї легітимності, яку забезпечує випадкова вибірка. Прианалізі даних, одержаних на підставі опитування за вибіркою, що використовуєцілеспрямований принцип, значення статистичних показників слід розглядати яквідносні.
Якщовсе-таки взяти до уваги певну відносність розрахунків при підготовці випадковоївибірки, обумовлену насамперед обмеженістю кількості характеристик, щовикористовуються у розрахунках, то дослідникові можна рекомендувативикористовувати такий орієнтир при визначенні типу вибірки.
Якщодослідник достатньо добре ознайомлений з предметом та об'єктом дослідження ймає намір проводити власне соціологічне дослідження, то йому кращеорієнтуватися на цілеспрямований відбір.
Якщодослідник недостатньо ознайомлений із предметом та об'єктом дослідження ізбирається проводити опитування громадської думки, йому краще орієнтуватися навипадкові принципи відбору.
Список літератури
1. Вибори–2002в оцінках громадян та експертів. — К.: Стилос, 2002.
2. ЖитеневВ. Б. Общественное мнение в социальном управлении. — Новосибирск, 1987.
3. ИвановО.И. Общественное мнение и власть // Соц.полит. журн. — 1993. — № 7. — С.37–41.
4. КвятковскийС. Изучение общественного мнения и политика // Актуальные проблемы изучения иформирования общественного мнения, его использование в управлении социальнымипроцессами. — М., 1987.
5. КульчарК. Необходимы глубокие теоретические исследования // Проблемы мира исоциализма. — 1979. — № 2. — С. 77–82.
6. Лоурен ЛеДюк. Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці: Перекл. зангл. Р. Ткачук. — Харків: Центр освітніх ініціатив, 2002.
7. МатвееваТ. Референдум — образ жизни швейцарцев // Междунар. жизнь. — 1995. — № 5. — С.86–91.
8. МиллерА.И. Работа над ошибками Карен Давиша о роли выборов в посткоммунистическихобществах // Выборы в посткоммунистических обществах. — М.: ИНИОН РАН, 2000.
9. Общественноемнение и власть: механизм взаимодействия / Под ред. А.А. Ручки. — К., 1993.
10. Політичнийенциклопедичний словник. — К.: Гене-за, 1997.
11. Українськесуспільство: соціологічний моніторинг 1994–2003 /За ред. Н.В. Паніної. — К.:Ін-т соціології НАН України, 2003.
12. Соціологія:Підручник / за заг.ред. проф.В.П.Андрущенка, проф.М.І. Горлача. Харьків – Київ.1998. – 624с.
13. Соціологія:курс лекцій / В.М.Піча та інш. К.: Заповіт, 1996. -344с.
14. Социология: Курслекций / А.А.Райдугин, К.А. Райдугин. – М.: Владос, 1995 -192с.
15. Паниотто В.И., МаксименкоВ.С. Количественные методы в социологических исследованиях. — Киев, 1982.,Рабочая книга социолога. — М., 1983.
16. Патрушев В.Д.,Г.П. Бессокирная «Динамика основных ценностей повседневной деятельности имотивов труда московских рабочих в 1990-е годы». // Социологическиеисследования. — 2003. — №4. — С. 72-84
17. Ядов В.А.Социологическое исследование. Методология, программа, методы. — М., 1972.