План
Вступ
1 Характеристика сім'ї як інституту груповогожиття
2 Умови груповогожиття
3 Феноменгрупи
Висновок
Вступ
Сім'яє об'єктом дослідження багатьох наук: демографії, соціальної психології,педагогіки, економіки, етнографії, історії, права, соціології тощо. Кожна з них вивчаєспецифічні сторони розвитку та функціонування сім'ї під власним кутом зору івідповідно до свого предмета і методу. В демографії, наприклад, особливорозвинутий напрям дослідження народжуваності, репродуктивних настанов; усоціальній психології — дослідження сімейних конфліктів і динаміки розвиткусімейних груп; у педагогіці — вивчення виховної функції сім'ї. Для економікиодним з основних завдань є аналіз бюджету сім'ї, сімейного споживання.Етнографію цікавлять побут і культурні особливості сімей у різних етнічних групахі спільнотах; історія досліджує виникнення сім'ї та форми її існування у різніперіоди історії людства. Правові науки, зокрема сімейне право, з'ясовуютьюридичні аспекти укладання шлюбу, порядок і підстави визнання шлюбу недійсним,права та обов'язки подружжя, батьків і дітей, юридичні аспекти майнового станусім'ї.
Закономірностівиникнення, функціонування і розвитку сім'ї як соціального феномена, якийпоєднує у собі риси соціального інституту і малої соціальної групи, вивчаєгалузь соціології — соціологія сім'ї.
1 Характеристикасім'їякінституту групового життя
Соціологіясім'ї як частина загальної соціології, як теорія «середнього рівня» розглядаєособливу сферу життєдіяльності та культури узгоджено діючої групи людей(сім'ї), які пов'язані сімейно-родинними відносинами, фокусуючи увагу наспільній життєдіяльності членів, тобто на сімейному способі життя. Соціологіясім'ї має справу з груповим, а не з індивідуальним суб'єктом життєдіяльності.
Підкреслюючи групову якість сімейної життєдіяльності, соціологія сім'ї розглядає індивіда як члена сім'ї, як складову цілого, досліджує особистість насамперед крізь призму соціокультурних внутрішньосімейних ролей, сімейної належності особистості. В соціології сім'їособистість постає конкретно як чоловік або дружина, батько або мати, син абодочка.
Індивідуальна своєрідність накладає відбиток на стиль виконання внутрішньосімейних ролей, який виявляється через конфігурації міжособистісних взаємозв'язків і взаємостосунків. Соціологія сім'ї вивчає сімейно-родинні форми спільного життя малої групи людей, сімейний спосіб життя порівняно з поодиноко-парубоцьким, вивчає в єдності і цілісності взаємозв'язок батьківства — подружжя — спорідненості, тобто власне сім'ю.
Посередницька роль сім'ї в узгодженні інтересів особистості і суспільства (держави) є предметом власне соціологічного дослідження сім'ї. Ступінь узгодженості — розузгодженості цих інтересів визначає різноманітні наслідки для особистості, сім'ї і суспільства, що й фіксується у соціології сім'ї.
2 Умови груповогожиття
Виділяютькілька об'єктивних умов групового життя:
1)соціально-економічні умови, які характеризують матеріально-технічну базусучасного етапу розвитку суспільства, у тому числі рівень розвитку сфериобслуговування; рівень розвитку дитячих дошкільних закладів; рівень житловогобудівництва; обсяг та структуру товарообороту; рівень реальних доходівнаселення; рівень розвитку охорони здоров'я та медичного обслуговування тощо;
2)суспільно-політичні умови, які визначають політику органів державної влади,діяльність профспілок та інших громадських організацій щодо сім'ї;
3)соціально-культурні та ідеологічні умови, які характеризують: а) систему чинниху суспільстві правових, морально-етичних норм, цінностей та ідеалів, зразківдіяльності та поведінки, що мають нормативний характер стосовно сім'ї, таспособи зберігання й розподілу соціальної інформації, соціального знання,кількість та доступність закладів культури та культурних цінностей;
4)умови, що пов'язані з розподілом населення за демографічними, етнічними,соціально-класовими, професійними, освітніми та соціально-груповими ознаками. Упевному розумінні ця група умов тотожна демографічним відносинам, які існують усуспільстві на сучасному етапі його розвитку;
5)екологічні умови, які характеризують природно-географічні (також кліматичні)особливості середовища; ступінь урбанізованості та санітарно-гігієнічні умовижиттєдіяльності; популяційне насичення середовища.
Досуб'єктивних умов життєдіяльності можна віднести соціально-психологічні умови,які характеризують загальний стан свідомості людей, їх ставлення до світу ісвого безпосереднього оточення: соціальні настанови, інтереси та ціннісніорієнтації у сфері шлюбно-сімейних відносин.
Основноювластивістю людини є «ідентичність особистості», яка вказує на взаємозв'язокособи й соціального оточення та виявляється у спрямованості людини на себе, вототожненні її з соціальною групою, у визначенні цінності людини, її соціальноїролі та призначенні. Отже, ідентичність розглядається Е. Еріксоном у двох аспектах:
• яктака, що складається з двох компонентів: органічного та індивідуального(фізичні дані, задатки, цілісність людського індивідуального буття);
• усоціальному аспекті (групова ідентичність — входження особистості в різніспільноти, психосоціальна ідентичність — відчуття людиною значущості свогобуття для суспільства).
Кожен зназваних аспектів ідентичності має два полюси: позитивний (яким має бутиіндивід з погляду соціального оточення) і негативний (те, яким він не повиненбути). Ідентичність формується у протиборстві цих двох сторін.
3 Феномен групи
Об'єднаннялюдей у групи відбувається за різними ознаками, у тому числі й статусними —владними, майновими, професійними, освітніми тощо.
Особливостіїх впливу на індивіда у різні епохи дослідники усвідомлювали і оцінювалинеоднаково. Те, що одні визнавали як природний феномен, інші кваліфікували якявище, яке принижує індивідуальну гідність.
Соціальнаспільність і соціальна група. Різноманітні сукупності індивідів соціальнапсихологія позначає поняттями “спільність” і “група”.
Соціальнаспільність — сукупність індивідів,об'єднаних соціальними зв'язками і причетністю один до одного за певноюознакою.
Соціальнаспільність передбачає спілкування індивідів, їх духовну солідарність,взаєморозуміння.
Соціально-психологічноюосновою спільності є феномени “Ми” та “Вони”. При цьому “Ми” — універсальнапсихологічна форма самосвідомості будь-якої сукупності людей, яка завждипротилежна феномену “Вони”. Вона є передумовою спілкування і продуктом розвиткуособистостей. Спільності як цілісності властиві особливий психічний стан,соціальний настрій, різновиди діяльності (економічної, політичної,професійної). її характеризують моментуподібнення (індивід ідентифікує себе з її цілями, нормами,цінностями) і відокремленість людини (обмеженнясфери індивідуального спілкування в конкретній спільноті або навіть припиненняконтакту в ній). Відокремленість вказує на індивідуальну неповторністьособистості, що свідчить і про її належність до інших соціальних спільностей,різноманітних соціальних відносин і соціальних ролей.
Соціальнимиознаками, які об'єднують людей у спільності, є спільні цілі, інтереси, умовижиттєдіяльності, вік, стать, належність групи до єдиної культури, релігії,спосіб, якість і стиль життя, соціальний статус, відносини власності. Це даєпідстави розглядати соціальну спільність як сукупність людей, щохарактеризується спільними умовами життєдіяльності, інтересами; належністю дотериторіальних, культурних, релігійних, професійних утворень, до історично сформованихсоціальних організацій та інститутів.
Прикладомспільності є общини, засновані на кровній спорідненості, сусідстві, дружбі таін. У сучасному суспільстві общинні зв'язки суттєво послаблені. Побутуютьнавіть твердження, що община як соціальна спільнота себе вичерпала, оскількивона як атрибут докласового суспільства рудиментарно зберігалася подекуди внаступні соціальні епохи. На противагу їм наводять аргументи про відродження тавелике майбутнє общини, спрямовуючи погляди скептиків на факти самоуправління вбагатьох сучасних розвинутих державах.
Відносносталим об'єднанням людей є група. Сукупність людей, що претендує називатисягрупою, об'єднана не лише спільністю умов і засобів соціальної життєдіяльності,а й взаємовпливами індивідів.
Соціальнагрупа — відносно стійка сукупністьлюдей, пов'язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин,взаємовпливів і включених до типових форм діяльності.
До основнихознак соціальної групи належать:
— включенняїх у широкий соціальний контекст;
— наявністьзагальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи;
— достатнятривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів груповоїкультури, історії;
— зовнішня тавнутрішня організація;
— певні типивпливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і цінності;
—усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі“Ми-почуття”;
— наявністьгрупових атрибутів (назва, символи тощо).
Дослідникивказують на певні відмінності в сутності та обсязі понять “соціальнаспільність” і “соціальна група”. Якщо поняття “соціальна група” в основномупозначає функціонування певного угруповання, товариства, об'єднаних спільнимицілями людей, то поняття “соціальна спільність” акцентує на результатах цьогофункціонування — виникненні певного соціального переживання, яке стає надбаннямкожного належного до неї індивіда. Крім того, поняття “соціальна спільність”ширше за обсягом і містить поняття “соціальна група”. Водночас вони за багатьмаознаками подібні між собою. Розкриття кожним із цих понять свого аспектулюдської комунікації та взаємодії у різних соціальних угрупованнях і в різнихсоціальних просторах створює цілісну їх картину.
Найчастішеоб'єктом вивчення соціальної психології є соціальна група. Йдеться про реальнігрупи, учасники яких взаємопов'язані спільними цінностями, діями, взаємозалежніу способі життя, впливають один на одного з метою задоволення значущих потреб,цілей та інтересів. Розгляд їх із різних точок зору, у різних вимірах забезпечуєцілісне і всебічне пізнання соціальної групи як феномену. Загалом соціальнугрупу характеризують такі сутнісні особливості:
1.Посередництво між суспільством і конкретною людиною. Через соціальну групусуспільні явища впливають на особистість, формуються її соціально значущіякості, переконання, установки, ціннісні орієнтації та ін. Особистість такожмає змогу вплинути на суспільні процеси, суспільну думку і уявлення,намагається змінити чи скоригувати їх, перебуваючи у певній групі.
2. Статуссамостійного суб'єкта життєдіяльності та розвитку. Група як номінальнаспільнота індивідів є в соціальній взаємодії реальним психологічнимугрупованням. У цьому контексті соціальна психологія досліджує феномени імеханізми, які свідчать про народження соціальної групи; особливості виявугрупової згуртованості; тривалість циклу життєдіяльності групи від моменту їїстворення до розпаду; впливи, що зумовлюють перехід групи з одного якісногостану в інший.
3. Важливийдля індивіда соціальний інститут. Перебуваючи у групі, індивід соціалізується,набуває досвіду міжособистісних відносин. Соціальну психологію цікавлять зміни,що відбуваються з ним (йдеться про зміну поглядів, цінностей, звичок,поведінки) після входження у групу, а також пов'язані з цим фактом процеси угрупі, яка, як відомо, акумулює в собі індивідуально-психологічні особливостіїї учасників.
4. Сфераконцентрації різних групових впливів на особистість. Людина, виконуючи різнісоціальні функції, одночасно належить до різних соціальних груп. З одного боку,це сприяє визначенню місця особистості в системі соціальної діяльності, а здругого — позначається на формуванні свідомості особистості, оскільки вонавключена в систему поглядів, уявлень, норм, цінностей багатьох груп.
Отже,соціальна психологія розглядає групу як простір, в якому функціонує окремийіндивід, як самостійний суб'єкт активності і як важливий інститут соціалізаціїособистості.
Параметри, що характеризують групу як цілісність. До них відносятьпсихологічний зміст спільної діяльності, композицію (склад) групи, структуру,групові процеси. Залежно від типу групи кожен параметр може набувати різногозначення.
Важливоюхарактеристикою функціонування соціальної групи є спільна діяльність належних до неї осіб. Значущість групидля індивіда полягає в тому, що вона постає як певна система діяльності, заданаїї місцем у системі суспільного поділу праці, і як суб'єкт певного видудіяльності, через якого особистість належить до системи суспільних відносин.Головною інтегруючою якістю групи є соціально зумовлена спільна предметнадіяльність — організована система активності індивідів, спрямована на доцільневиробництво матеріальних і духовних цінностей, котрі характеризують суспільствота спосіб його існування у конкретний період.
Груповівзаємини та групова взаємозалежність охоплюють канали комунікації, звичаї,традиції, масові дії, вияв різноманітних емоцій. Усі вони реалізуються всоціальній діяльності, яка є основою, інтегруючим чинником і головною ознакоюсоціальної групи. Здійснення спільної діяльності, участь членів групи в нійзумовлює формування психологічної спільності між ними, є передумовою виникненнягрупи як реального психологічного об'єднання. Саме за таких умов група стаєсоціально-психологічним феноменом.
Важливоюумовою та основною ознакою існування соціальної групи є психологічний зміст спільної діяльності.
Психологічний зміст спільної діяльності — сукупність цілей,завдань та операцій, які сприяють задоволенню основних мотивів цієї діяльності,потреб та соціальних цінностей членів групи.
Особливостістановлення, функціонування та розвитку групи залежать від психологічнихвластивостей, її діяльності. Спільна активність членів групи може бутиспрямована на реалізацію основної її мети і на підтримку внутрішньої груповоїцілісності. У цьому процесі реалізуються два види діяльності:
—зорієнтована на досягнення основної соціальної мети, заради якої створена група(інструментальна діяльність);
— спрямованавсередину групи задля її згуртування, розв'язання конфлікту, розвитку емоційнихконтактів (експресивна діяльність).
Однією зознак групи є її композиція —сукупність індивідуальних характеристик членів групи, важливих з точки зору їїцілісних властивостей.
Елементами структури групи є структура комунікацій,розподіл владних функцій, співвідношення неформальних і формальних взаємин уній.
З огляду наконфігурацію позицій індивідів виокремлюють горизонтальні та вертикальнігрупові структури. Горизонтальні групові структури визначають позиції членівгрупи в системах відносин, сформовані на основі симпатії чи антипатії(структура емоційних переваг), ступеня психологічного впливу (лідерськаструктура), руху інформації у групі (комунікативна структура).
Вертикальнігрупові структури є сукупністю позицій членів групи в системі офіційнихвідносин, покликаних забезпечувати досягнення інструментальних цілей.Вертикальна структура в організованій групі, створеній для досягнення певноїмети, вибудовується на трьох рівнях:
1. Офіційніділові відносини. Виникають з приводу діяльності та регламентуються штатним розписомі посадовими інструкціями.
2. Неофіційніділові відносини. Формуються у процесі розв'язання ділових завдань, але невизначаються посадовими інструкціями.
3. Неофіційніемоційні відносини. Виникають та розвиваються тільки на основі емоційноїсимпатії.
Основою цихвідносин є спільна діяльність. З організацією діяльності групи, динамікою їїрозвитку пов'язані групові процеси.
Групові процеси — процесигрупової динаміки, які відображають весь цикл життєдіяльності групи (відутворення, функціонування — до розпаду).
До груповихпроцесів належать згуртування і утворення групових норм, керівництво ілідерство, конфлікти, процеси прийняття групового рішення, тобто все те, щовідбувається з групою і в групі протягом її існування.
Параметри, що характеризують індивіда як члена групи. Для характеристикиіндивіда як члена групи використовують поняття “групові норми та цінності”,“групові санкції”, “групові очікування”, “статус особистості”, “позиціяособистості”, “рольособистості”, “рангособистості”.
Групові норми та цінності виконують регулятивну функцію у взаємодіїчленів групи.
Групові норми —певні правила,стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності їїчленів.
Іноді груповінорми усвідомлюються після їх порушення. Такими нормами найчастіше бувають такзвані імпліцитні (англ. implicit — невисловлений, зовнішньо не виявлений),тобто неофіційні правила, котрих дотримуються у групі. Правила поведінки можутьбути і чітко визначені, формально затверджені. їх називають експліцитними (лат.explicitus — розплутаний, упорядкований) правилами.
Норми єкоординуючими елементами, основою соціального контролю у групі, сприяють їївиживанню.
Iсторія соціальноїпсихології дає кілька підходів до трактування взаємодії та її структури.Передусім широко відома теорія соціальної дії, згідно з якою в різних варіантах- пропонувався опис індивідуального акту дії. Фіксувалися компоненти взаємодії:люди, їхній зв'язок, вплив один на одного, їх зміни. Основне завдання полягалов пошуку домінантних чинників мотивації дій. Так, за теорією Т. Парсонса воснові соціальної діяльності лежать міжособистісні взаємодії, на яких будуєтьсялюдська діяльність. Іншими словами, широкий контекст людської діяльності — церезультат одиничних дій, тобто з елементарних актів, якими є одиничні дії,складаються системи дій. При цьому елементами акту вважаються: той, хто втілюєдіяння (діяч); інший (той, на кого спрямоване діяння); норми, згідно з якимиорганізується взаємодія; цінності, які приймає кожний з учасників; ситуація, вякій виконується дія. На погляд Г. Андреєвої, зазначений підхід майже невловлює соціальний контекст, оскільки в ньому все розмаїття соціальноїдіяльності виводиться з психології індивіда.
У працяхамериканських соціальних психологів Дж. Тібо і Г. Келлі представлені моделі такзваної діадичної взаємодії (взаємодія в діаді). Сутність запропонованогопідходу полягає в тому, що:
• будь-якіміжособистісні стосунки є взаємодією, реальним обміном поведінковими реакціямив межах певної ситуації;
• цявзаємодія з більшою вірогідністю продовжуватиметься й позитивно оцінюватиметьсяучасниками, якщо вони отримують вигоди з неї;
• абивизначити наявність чи відсутність вигоди, кожен учасник оцінює взаємодію зпогляду знаку й величини результату, який розглядається як сума винагород івтрат, шо приносить із собою даний обмін діями;
• взаємодіяпродовжуватиметься, якщо для кожного партнера винагороди перевищуватимутьвтрати;
• процесотримання вигоди для кожного учасника ускладнюється тим, що вони маютьможливість впливати один на одного, тобто контролювати винагороди і втрати.Отож взаємодія контролюється наслідками. При цьому партнери впливають нарезультати один одного.
Щодоподальших досліджень у межах розробленої теорії, то вони стосувалися типівконтролю і особливостей соціальної поведінки учасників взаємодії.
Висновок
Соціальней біологічне існує як нерозривна єдність. Біологічне, природне можна спрощено назватисистемою, “що живе”, а соціальне – “як живе”. Але і “що живе”, і “як живе”злилися в єдине ціле, у соціальну істоту на ім’я Людина. Природнефункціонування її організму соціально обумовлене, залежить від тих об’єктивнихісторичних умов, у яких живе і які нею ж створені шляхом перетвореннянавколишнього середовища для задоволення своїх різноманітних потреб.
Людина являєсобою цілісну єдність біологічного, психічного й соціального рівня. При цьомулюдський індивід – це не проста арифметична сума біологічного, психічного йсоціального, а їх інтегральна єдність, яка приводить до виникнення новогоякісного ступеня – особистості. Сім'я, як соціальний інститут, несе дуже важдивусвітогладнотворчу функцію в творені особистості.
Особистість– це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов’язаниххарактеристик і елементів.
Особливимкомпонентом особистості є її моральність. Всесторонньо та гармонійно розвинутаособистість, як одиниця суспільства, несе в собі певні функції, мету, значеннядля суспільства в цілому.
Метажиття людини проявляється в різноманітних видах діяльності – у праці,вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, вактивній суспільній діяльності тощо. При цьому сім'я – не самоціль, а реальнаоснова створення об’єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявитисебе, розгорнути свої здібності, виявити таланти, бути корисноюсуспільству. Саме тому не можна не дооцінювати переваги групового життя взагаліі сімейного життя зокрема.
ЛІТЕРАТУРА
1. Межевич М.Н. Структурасоциально-территориальная // Энциклопедический социологический словарь. Подред. Осипова. – М.: ИСПИ РАН, 1995.
2. Малес Л.В. Фізична реальність усоціологічному вимірі// Методологія, теорія та практика соціологічного аналізусучасного суспільства. Збірник наукових праць. – Х.: Видво Харківського національногоуніверситету ім. Каразіна, 2000.
3. Белов В. Построение империи: время,протранство, власть.// Русский журнал Available from: www. russ.ru/
4. Фролов С.С. Основы социологии: Учебноепособие. – М: Юристъ, 1997.
5. Сорокин П. Система социологии. В 2т. –Сыктывкар: Коминвест, 1991. – Т.І: Социальная аналитика.
6. Шаповал М. Загальна соціологія. – К.:Український центр духовної культури, 1996.
7. Хорев Б.С. Территориальная организацияобщества. – М.: Мысль, 1981. – 320с.