Шпаргалки по социологии (укр)

Вивчення кожної навчальної дисципліни, як правило, розпочинають із визначення її предмета. Окреслимо, бодай орієнтовно, проблематику цієї галузі знань. Сама назва навчальної дисципліни «соціологія» свідчить, що це на¬ука про суспільство. Але відомо, що суспільство (у різних його ас¬пектах) вивчають багато які науки: історія, економіка, демографія тощо. Ясна річ, що кожна з них вивчає суспільство зі свого погляду,

маючи свій підхід, свій предмет дослідження. Якщо об'єктом науки є певна сфера об'єктивно-суб'єктивної реальності, на яку спрямовує вона своє пізнання, то предмет — це ті аспекти об'єкта, які підлягають безпосередньому вивченню з до¬помогою притаманних саме цій науці методів. Ще П. Сорокін у праці «Система соціології» звернув увагу на те, що з'ясування суті самого терміна «соціологія» зовсім не вичерпує питання, що ж таке соціологія як наука.

З моменту появи соціології як самостійної науки (понад півтора сторіччя тому) не вщухають пристрасні суперечки, що ж саме має вона вивчати. Так, засновник соціології О. Конт уважав, що соціологія — це по¬зитивні знання про суспільство. Його співвітчизник Е. Дюркгейм на¬зивав предметом соціології соціальні факти як форми колективної дії і колективного буття, тому предметом соціології, на його думку,

є ко¬лективне в усіх його проявах. М. Ковалевський розглядав соціоло¬гію як науку про порядок і прогрес людських суспільств. Американ¬ський соціолог Н. Смелзер трактує соціологію як наукове вивчення суспільства та суспільних відносин; Е. Гідденс називає її наукою про нас самих — людей, про сучасне суспільство, в якому ми живемо, та інші суспільства, що відрізняються від нашого у часі

і просторі. П. Сорокін дає визначення соціології як самостійної науки, котра вивчає найзагальніші властивості суспільних явищ, що їх обмина¬ють інші спеціальні науки. Відомий німецький соціолог М. Вебер зазначав, що соціологія вивчає соціальну поведінку, яку вона намагається зрозуміти й ви- тлумачити. Соціальна поведінка — це внутрішня і зовнішня пози¬ція людини, орієнтована на вчинок чи утримання від такого.

Пове¬дінка є соціальною, якщо вона в певний спосіб співвідноситься з по¬ведінкою інших індивідів. Саме соціологічний аналіз поведінки індивідів покладають в ос¬нову визначення предмета соціології сучасні західноєвропейські та американські вчені. Найбільш поширеними в навчальних посібни¬ках та науковій літературі є тлумачення соціології як науки про ме¬тоди дослідження поведінки людини; як науки про поведінку лю¬дей,

що живуть в оточенні подібних до себе, тобто як науки про со¬ціальні групи та їхній вплив на поведінку людини. Сучасний російський соціолог Г. В. Осипов визначає соціологію як науку про загальні й специфічні соціальні закони та закономірно¬сті розвитку і функціонування історично окреслених соціальних си¬стем, про механізм дії і форми прояву цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних спільнот, класів,

народів. «Короткий словник із соціології» визначає соціологію як науку про закони становлення, функціонування, розвитку суспільства, со¬ціальних відносин і соціальних спільнот, «Соціологічний слов¬ник» — як науку про закони розвитку і функціонування соціальних спільнот і соціальних процесів, про соціальні відносини як механізм взаємозв'язку і взаємодії між суспільством і людьми, між спіль¬нотами й особистостями.

Ясна річ, що вітчизняна соціологія розвивалась під впливом пе¬редусім марксистської теорії. Марксисти вважали, що предметом соціологічного вивчення є суспільство як соціальна система, з її структурними елементами — особистостями, соціальними спіль¬нотами, соціальними інститутами. У такому контексті соціологія — наука про суспільство як соціальну систему в цілому, про функціо нування і розвиток цієї системи через

її складові елементи: особис¬тості, соціальні спільності, соціальні інститути. Соціологія — комплексна наука, що поєднує макро- і мікрорівневі підходи. На макрорівні вивчається суспільство як цілісний організм, соціальна структура великих соціальних груп, прошарків, систем і про¬цесів, що в них відбуваються, на мікрорівні — соціальні явища і проце¬си в окремих сферах суспільного життя

і соціальних спільнотах (соці¬альна поведінка, мотивація дій, міжособистісне спілкування тощо). Соціологія — теоретико-прикладна наука. Теоретичні дослідження, користуючись загальнонауковими методами (порівняльно-історич¬ним, генетичним, типологічним), пояснюють соціальну реальність на рівні загальних тенденцій її функціонування та розвитку, вияв¬ляють механізми дії законів, форми їх прояву. Емпіричні дослідження за допомогою узагальнення та

інтерпретації статистичних матеріа¬лів, вивчення соціальних фактів збагачують науку конкретною ін¬формацією про ті чи ті соціальні процеси та явища. Якщо в теоретичному дослідженні вчені оперують науковими категоріями, котрі відображають істотні властивості досліджувано¬го об'єкта, то в емпіричному дослідженні одиницею аналізу є безпо¬середньо дії, вчинки та інші вияви поведінки, а також відображення

їх у свідомості людини (думки, оцінки, судження). Особливо слід наголосити, що емпіричне дослідження — це не просто збирання та систематизація певних соціальних фактів. Воно передбачає перед¬усім використання спеціальних процедур, які дають можливість здійснювати наукову реєстрацію та узагальнення соціальних фактів, що потім стають базою для дальших теоретичних узагальнень. Імо¬вірність їх перевіряється соціальною практикою та новими емпірич¬ними дослідженнями.

Ці компоненти соціологічного знання тісно зв'язані між собою. Емпіричні соціологічні дослідження грунтуються на наукових тео¬ріях, без них неможливо ні отримати достовірні дані, ні правильно їх інтерпретувати. У свою чергу, теорія поповнюється і збагачується емпіричною інформацією про зміни, що відбуваються в суспільстві, про тенденції його розвитку. Сукупність теоретичних ідей, методологічних принципів, методів

і процедур дослідження, а також соціальних технологій, конкретних програм, рекомендацій, орієнтованих на практичне використання, досягнення реального соціального ефекту становить прикладну со¬ціологію. Користується соціологія (окрім соціологічних) і методами інших наук, що безумовно сприяє поглибленому вивченню її предмета. Проте тут дуже важливо дотримуватися вимог наукової методології.

Практика свідчить, що коли соціологи занадто захоплюються мето¬дами дослідження, запозиченими з інших наук, це призводить до втрати власного предмета дослідження. Отже, соціологічна наука є комплексною системою знань. Загаль¬ним проблемним полем для неї є суспільна життєдіяльність, яка розг¬лядається як комплексне соціально-філософське та економічне явище. Тому ця життєдіяльність

і є предметом різних наук, кожна з яких вивчає свою частку загальних проблем. Отже, з одного боку, соціологія вивчає загальні (соціальні, полі¬тичні, духовні) закономірності розвитку суспільства і має спільний об'єкт вивчення з економікою, політологією та іншими науками, що розглядають певні сфери життєдіяльності суспільства, а з іншого — має власний предмет вивчення. Якщо економіка вивчає виробничі, економічні відносини, політологія

— політичні, владні, то соціоло¬гія — соціальні. Як і будь-яка інша наука, соціологія формувалася історично, поступово набуваючи рис особливої сфери суспільного знання, для котрої характерний особливий підхід до вивчення суспільства як функціональної системи зі структурою, що охоплює як соціальні спільності, так і конкретних індивідів, які переслідують власні цілі, реалізують

і задовольняють свої інтереси і потреби. Проте суспільство як функціональна система організоване за певними рівнями. І одним з визначальних моментів предмета со¬ціології є чітке фіксування цих рівнів, розкриття специфіки їхньої взаємодії. Суспільство в цілому в соціології прийнято називати соцістат-ним (соцієтальним) рівнем. Наступні рівні представлені соціальними інститутами, соціаль¬ними організаціями та

індивідами. Кожному з цих рівнів притаманні специфічні способи діяльності Інститут організований не так, як суспільство. У кожного з них є свої потреби, цілі діяльності і, урешті-решт, своя культура, яка існує на різних рівнях і в різних формах. Індивід, людина — найскладніше і найдинамічніше соціальне створіння. Відомий афоризм «Історія однієї людської душі

є багат¬шою, ніж історія цілого народу» відображає невичерпність кожної особистості, безмежність її пам'яті, пластичність, здатність зміню¬ватися, пристосовуватися до навколишнього світу. Суспільство по¬рівняно з людиною більш просте, більш кероване, більш передбачуване. Відтак соціологічне дослідження суспільства — це лише шлях до людини, її потреб, інтересів, до розкриття особистості, її вільного творчого розвитку.

Повнішому розумінню предмета соціології сприятиме його роз¬гляд у тісному зв'язку зі структурою соціологічної науки. Унаслідок своєї комплексності соціологія має трьохрівневу структуру (табл. 1). Спочатку у формуванні соціологічного знання виокремлювалося два рівні: фундаментальний і емпіричний. На фундаментальному рівні формується загальносоціологічна теорія, до якої входять концепції найбільш загальних питань розвит¬ку і функціонування суспільства, що розглядають складові предмета соціології

(соціальні відносини, явища, процеси, інститути, організа¬ції, групи) і інтерпретують їх взаємозв'язки у загальному вигляді. Існує багато концепцій розвитку людського суспільства, стано¬влення соціальних відносин. У вітчизняній науці як одним-єдина наукова концепція донедавна визнавався тільки марксизм, а са¬ме — історичний матеріалізм. Інакше кажучи, теоретична соціоло¬гія ототожнювалася з

історичним матеріалізмом. Насправді ж людство виробило величезну кількість концепцій, що пояснюють закономірності розвитку людського суспільства. Це біологічні, географічні, органічні та соціально-психологічні напрями в соціо¬логії, концепції соціальної стратифікації, індустріальної соціології та багато інших. Деякі з них ми розглянемо далі. А поки що варто зауважити, що існує велика кількість шкіл, течій, напрямів, які зі своїх методологі¬чних

позицій пояснюють закономірності розвитку суспільства. Марксизм є лише однією з цих теорій, котра бере за основу пріори¬тет економічних чинників у розвитку суспільства. На емпіричному рівні на основі вивчення думок індивідів сто¬совно окремих фактів, аналізу документації формується первинне соціологічне знання — гіпотеза. Проте з посиленням вимог до практичного вирішення соціальних проблем сучасного суспільства виникла

необхідність у вивченні і з'ясуванні соціальних явищ, що відбуваються в окремих сферах життєдіяльності людини, окремих соціальних спільнотах та інститу¬тах. З'явилися галузеві та специфічні соціологічні теорії середнього рівня. Сам науковий термін «теорії середнього рівня» був запро¬ваджений у практичну діяльність Р. Мертоном. У межах теорій середнього рівня сформовано систему специфіч¬них понять

і визначень, що застосовуються лише в цих сферах соці¬ологічних досліджень. Усі теорії середнього рівня вчені умовно поділяють на три групи: теорії соціальних інститутів та організацій; теорії соціальних спільнот; теорії спеціальних соціальних процесів. Ці теорії покликані, по-перше, з'ясувати об'єктивні взаємозв'язки своєї предметної сфери з цілісною суспільною системою і, по-друге, розкрити специфічні властивості внутрішніх відносин

і закономірнос¬тей саме цієї предметної сфери. Річ у тім, що загальна теоретична со¬ціологія, яка вивчає закономірності розвитку суспільства в цілому, не дає матеріалів щодо розвитку окремих спільностей, явищ, процесів за конкретних умов та в конкретних сферах суспільства. Галузеві та спеціальні соціологічні теорії мають досліджувати й вивчати ці зако¬номірності і відповідно орієнтувати соціальне управління. Нині в соціології функціонує безліч спеціальних теорій,

які на¬лежать або до загальної соціології, або до різних її галузей. Назвемо тільки найпоширеніші з них: — аномії — Мертон, Дюркгейм; — соціального конформізму — Хорні, Фромм; — соціальних установок — Знавецький, Оллпорт; — масової культури — Паркер, Рісмен; — класів — Маркс, Вебер; — бюрократії —

Вебер, Гоулднер, Мертон. Щодо вітчизняної соціології, то вона тривалий час існувала у штучно створеному світі ідеальних конструкцій, обстоюючи часто цілком надумані постулати, які не витримали випробування життям. Це, зокрема, багато які теоретичні положення, що вважалися азбуч¬ними істинами, засадними принципами марксистської соціологічної теорії — про тотожність інтересів суспільства, колективу та особи, єдину «найпрогресивнішу» форму власності тощо.

Як відомо, XX ст. характеризується, з одного боку, подальшою диференціацією наукових знань, а з іншого — інтеграцією їх. Ре¬зультатом цих процесів є виокремлення нових, а також поява бага¬тьох суміжних наук. Історія становлення соціології свідчить, що від філософії спочатку відокремилась загальна соціологія, а потім від неї — галузеві соціології. Маючи спільний з науками, від яких вона відокремилась, об'єкт

дослідження (людей, їхню життєдіяльність), соціологія обмежується вузькою предметною сферою, виробивши специфіку її сприйняття (теоретичного підходу), використовуючи своєрідні понятійний апа¬рат, процедури і методи емпіричного дослідження. Так, на відміну від філософії, яка вивчає взаємозв'язок суспільної діяльності та со¬ціальної суті особи як цілісний процес взаємодії природи і суспільс¬тва, галузеві соціології досліджують закономірності соціальних вза¬ємозв'язків у конкретних

сферах життєдіяльності суспільства. Щодо відносин галузевих соціологій із загальною соціологією, яка акумулює основні соціологічні закономірності, то й тут слід ма¬ти на увазі передусім схожість, але не тотожність предмета вивчен¬ня цих наук. І загальна соціологія, і галузеві соціології досліджують соціальні відносини. Але між ними, як уже наголошувалось, є сут¬тєві відмінності щодо об'єкта та предмета дослідження.

Загальна соціологія вивчає взаємодію різних сфер життєдіяль¬ності суспільства в цілому. Окремі підсистеми суспільства — пра¬цю, побут, освіту, культуру, релігію, науку, медицину тощо — вивчають галузеві соціологічні науки. Зокрема, соціологія праці досліджує працю як самостійну сферу життєдіяльності суспільст¬ва. Однак загальна соціологія та соціологія праці (як і будь-яка специфічна соціологічна наука) різняться за рівнем узагальнення.

Загальна соціологія розглядає типове для всього суспільного роз¬витку в цілому, а соціологія праді — реалізацію цього типового у трудовій сфері. Так, установлення зв'язку між характером суспі¬льних виробничих відносин, рівнем розвитку продуктивних сил та ставленням людини до праці, її соціальною активністю, трудовою поведінкою належить до загальної соціології. А от вивчення форм вияву цього зв'язку, конкретних чинників та міри

їхнього впливу — це вже рівень соціології праці. На межі соціології з іншими науками виникають галузі, які ви¬вчають ті чи ті аспекти життєдіяльності суспільства. Так з'явилась порівняно молода наука — економічна соціологія, предметом ви¬вчення якої є соціальний механізм розвитку економіки. Під ним ро¬зуміють стійку систему економічної поведінки великих соціальних груп (демографічних, професійних, кваліфікаційних та

інших), а та¬кож взаємодію цих груп між собою і з державою з приводу вироб¬ництва, розподілу, споживання матеріальних благ і послуг. Еконо¬мічна соціологія вивчає ціннісні орієнтації цих груп, їхні потреби, інтереси, поведінку у виробничій діяльності; простежує, як відбува¬ється скорочення і працевлаштування працівників, серед яких груп найбільше безробіття, як змінюється оцінка справедливої економіч¬ної винагороди в різних групах, сферах індивідуальної та колектив¬ної праці, за різних форм

власності тощо. Загальна соціологія є більш фундаментальною наукою порівняно з галузевими соціологіями. Останні входять до неї як складові частини. Галузі соціології, доповнюючи одна одну на основі взаємообміну науковими знаннями, результатами дослідження, у своїй сукупності формують загальну проблематику, спільний предмет дослідження, яким займається загальна соціологія. Отже, галузеві соціології входять до предметної сфери загальної соціології.

Водночас у кожній із них є специфічні проблеми, які не¬можливо пояснити на достатньому науковому рівні без знання галу¬зевої соціології. Метою вивчення соціології є не тільки здобуття системних знань про суспільство, закономірності та тенденції його розвитку, соці¬альну структуру, причини соціальних криз, а й заохочення до пошу¬ку нових соціальне вартісних цінностей, адекватної оцінки стану суспільства, шляхів його поліпшення, до виховання наукового сві¬тогляду та національної

свідомості. Соціологія є фундаментальною наукою, покликаною формувати світоглядну, методологічну та ідеологічну культуру. Вона є також і ужитковою наукою, що має забезпечувати поінформованість насе¬лення, органів державної влади та управління про суспільне життя, через засоби масової інформації формувати громадську думку. Захі¬дні вчені часто рівнем розвитку соціологічної освіти вимірюють рі¬вень розвитку демократії в країні. Реформувати суспільство не можна без соціологічного забез¬печення

та обгрунтування рішень, що їх приймає державна вла¬да, без попереднього вивчення їх соціальної зумовленості, без прогнозування можливих наслідків та моделювання їх оптималь¬них варіантів. Не зважаючи на велику кількість тлумачень предмета соціології усі вони зводяться до того, що соціологія вивчає соціальну дійс¬ність (головним суб'єктом якої є людина) для того, щоб ліпше зрозуміти соціальні зв'язки

і взаємодії, соціальні відносини. Ро¬бить вона це за допомогою спеціальних ка¬тегорій, які дають змогу описувати соціальну дійсність і адекватно сприймати її. Категорії соціології — це загальні поняття, що відтворюють пе¬вні властивості об'єкта, тобто суспільства як цілісної соціальної си¬стеми. Дослідження будь-якого процесу, що відбувається в суспіль¬стві, потребує з'ясування суті самого суспільства, досліджуваного процесу

і явищ, що з ними зв'язаний цей процес. Це робиться за до¬помогою спеціальних категорій, які прийнято типологізувати як: • категорії визначеності (соціальні відносини, спільноти, групи, індивіди, дії тощо). Вони відповідають на запитання «Що це таке? Чим воно є стосовно суспільства як об'єкта вивчення?»; • категорії зумовленості (інтереси, потреби, норми, цінності). Вони відповідають на запитання «Чому?» або «Чим?».

Чому індивід поступає саме так, а не так? Чим зумовлені його дії?; • категорії вибору (стимулювання, мотивація, ціннісно-нор¬мативне регулювання тощо). Вони відповідають на запитання «Що необхідно зробити, аби людина діяла у відповідний спосіб?» Отже, категорії визначеності дають уявлення про сутність скла¬дових суспільства як соціальної системи, а категорії зумовленості й вибору дають можливість з'ясувати явища

і процеси, котрі безпосе¬редньо впливають на роль і статус індивідів у суспільному житті. Детально різні категорії соціології описано у відповідних темах навчального курсу. На разі обмежимось загальною характеристи¬кою ключових понять соціології. Центральним і засадним поняттям соціології є «соціальне». Проблема соціального пронизує всю історію розвитку соціологічної думки.

Розглядаючи її, найчастіше акцентують увагу на тому, що соціальне — це ефект спільного, який виникає внаслідок свідомої взаємодії індивідів. Але спільне, скоординоване присутнє і в стад¬них сукупностях тварин чи в сім'ях комах. Наприклад, дуже наочна це проявляється у бджіл, мурашок тощо. М. Вебер виділив як квінтесенцію соціального так зване очіку¬вання, тобто орієнтацію на відповідну

реакцію. Г. В. Осипов ува¬жає, що соціальне — це сукупність будь-яких властивостей і особ¬ливостей суспільних відносин, що формуються індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності, за конкретних умов і проявляються в їхньому ставленні один до одного, до свого стано¬вища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Соціальне виникає тоді, коли поведінка одного

індивіда підпадає під вплив іншого індивіда (групи індивідів) безпосередньо чи опосередковано. Саме в процесі взаємодії вони впливають один на одного і сприяють тому, що кожний з них стає носієм і виразником соціальних власти¬востей, які є предметом соціологічного вивчення. Слід вирізняти поняття «соціальне» в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні «соціальне» є синонімом «суспі¬льного»

і означає все те, що належить до суспільства на відміну від природи. У вузькому розумінні «соціальне» означає тільки ті аспекти суспільного, які визначаються становищем людей у соці¬альній структурі суспільства, відносинами між соціальними гру¬пами та між людьми як представниками різних класів, націй, тру¬дових колективів, професійно-кваліфікаційних та інших соціаль¬них груп. Соціальні відносини — це усталена, така що

історично склала¬ся за конкретних умов місця і часу, система зв'язків між окремими людьми й соціальними спільнотами, які беруть неоднакову участь в економічному, політичному й духовному житті, мають різний соці¬альний стан, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Ці відносини складаються з приводу місця й ролі лю¬дей у суспільстві, способу їх життя, умов існування. Вони виявляю¬ться в результаті порівняння становища окремих

індивідів, соціаль¬них груп у соціальній структурі, через комунікаційні зв'язки між/ ними, тобто через взаємний обмін інформацією, оцінку власного становища порівняно зі становищем інших з метою впливу на ре¬зультати їхньої діяльності, корекції поведінки та інтересів. Соціальні відносини можуть бути економічними, політичними, правовими, моральними тощо. Вивчення соціальних відносин дає можливість зробити висновок щодо взаємного ставлення одна до одної

соціальних спільнот і лю¬дей як представників цих спільнот. Такі висновки можна зробити за різними якостями та ознаками: відносинами до засобів виробництва і суспільної власності, місцем у соціальній структурі, роллю в групі, мірою забезпечення соціальними благами, за рівнем культури, осві¬ти та кваліфікації, змістом і умовами роботи, за засобами до існу¬вання і розміром особистих доходів, потребами,

інтересами, моти¬вами діяльності, цінностями та ціннісними орієнтаціями. Суспільні відносини опосередковують соціальні відносини, тобто відносини між людьми, що складаються в процесі певної діяльності (політич¬ної, економічної, правової) і саме й роблять людей не абстрактними, а конкретними індивідами. Тому соціальні відносини неможливо виокремити в чистому вигляді, як це можна зробити з економічни¬ми,

політичними, правовими тощо. Постійна взаємодія окремих ін¬дивідів чи спільнот за певних соціальних умов утворює специфічні соціальні відносини. Суб'єктом конкретної дії може бути лише індивід, а не група, колектив чи населення в цілому, бо тільки індивід може чітко стави¬ти мету, вільно вибирати необхідні засоби її досягнення. Сукупність соціальних відносин — це вся життєдіяльність суспільства.

У ній визначається місце окремого індивіда чи групи, спільноти, динаміка їхніх взаємовідносин і поведінки в соціальному середовищі, став¬лення до окремих складових цього середовища, мотивація дій і вдо¬волення ними, ціннісно-нормативна система тощо. Це все підлягає вивченню й соціологічному аналізу. Від правильного аналізу соці¬альних відносин багато в чому залежить своєчасне вирішення проб¬лем життєдіяльності

суспільства, своєчасне зменшення соціального напруження до безпечного рівня тощо. Соціальні відносини формуються в процесі соціальної діяльно¬сті, тобто сукупності дій окремих особистостей у соціальній органі¬зації у зв'язку з досягненням певних цілей, реалізацією інтересів і задоволенням потреб. Соціальна організація є своєрідною фізіологією суспільства (ме¬ханізм виникнення соціальних суперечностей, зіткнення

інтересів різних груп, боротьба історично віджилих форм організації суспіль¬ної праці з новими, більш прогресивними) і відтворює історичну динаміку його розвитку. Особистість вивчається соціологією не з погляду її неповторнос¬ті (це є предметом психології), а з позиції її соціальне типових якос¬тей як суб'єкта соціальних дій. Особистість як соціальний тип характеризується цілою системою понять, що виражають

її внутрішню структуру і зовнішню поведінку. Насамперед це потреби — об'єктивно й суб'єктивно необхідні вимоги особистості (групи) до умов її існування і джерел розвитку. Одні потреби характеризують людину як біосоціальну істоту (потреба в їжі, відпочинку, сні), інші — як окремого індивіда (по¬треба в самоідентифікації, безпеці, повазі, саморозвитку).

Ці потре¬би вивчають психологія та соціальна психологія. Для них потре¬ба— стан окремого індивіда, котрому чогось не вистачає. Соціологія ж вивчає потреби людини — соціального типу, тобто представника соціальної групи. Це потреби в справедливості (спра¬ведливій оплаті праці), у гарантії прав (зайнятість, підвищення ква¬ліфікації) у самоствердженні, самовираженні (посада, творча робо^ та) тощо.

Це стосується й інтересу. Для психолога — це прояв пізнаної по¬треби, цільова спрямованість особистості, її емоційні переживання. Соціологи розуміють інтерес як усвідомлене, вибіркове ставлен¬ня особистості (групи) до будь-якого об'єкта, що має для них жит¬тєву значущість. Інтерес — це насамперед усвідомлення індивідом свого соціальг ного стану, тобто належності до певної соціальної групи, і свого мі* сця в системі соціальних позицій.

Це може бути місце у сфері про фесійного поділу праці, у системі управління суспільними процесами, у сім'ї тощо. Отже, соціальний інтерес є основною лан¬кою, яка зв'язує реальний стан із відображенням його у свідомості людини. Соціальні відносини існують і реалізуються в межах соціальної структури суспільства, яка містить сукупності соціальних спільнот, груп різного типу. Соціальні спільноти — це такі, що реально

існують та є емпірич¬но зафіксованими сукупності індивідів, котрі характеризуються від¬носною цілісністю як самостійні суб'єкти соціальних дій та поведін¬ки, мають певний кількісний склад, достатньо міцні зв'язки тощо. Соціальні спільноти є особливим рівнем організації суспільства. Вони виникають і формуються на основі культурно-історичної са¬мобутності людей, їхніх родинних зв'язків та подібності стадій жит¬тєвого циклу, територіально-регіональних ознак, а

також ситуатив¬но — для виконання спільних дій. Серед них народи, нації/ колективи, класи, сім'ї, політичні партії, соціально-професійні гру¬пи, учасники мітингів, різні кримінальні спільності — мафіозні структури, організовані банди тощо. До особливого типу соціальних спільнот належать трудові (ви¬робничі) колективи. Вони є первинними ланками суспільства, об'єднують велику кількість людей і виконують певні функції. У них складна внутрішня структура

і соціальна організація. Трудові колективи є водночас і складовими соціальної структури суспіль¬ства (як соціальна спільнота) і соціальним інститутом (як соціальна організація), що і дає змогу виокремити їх у різновид соціальних спільнот. Соціальна структура суспільства репрезентована соціальними групами.

Соціальна група — це сукупність людей, які взаємодіють певним чином на основі взаємовизнаних очікувань. Соціальна структура з її численними підструктурами (соціопрофе-сійними, соціостатусними, соціорегіональними, соціоетнічними) є внутрішнім устроєм суспільства і відображає його ніби у статиці. Проблеми соціальної структури належать до так званих фунда¬ментальних знань, тобто тих, які зачіпають сутність соціальних явищ і процесів, закономірності формування та розвитку котрих вивчає соціологія.

Соціальне явище — це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок. Узагалі хід, розвиток будь-якого явища, зміна його етапів є соціальним процесом. У соці¬ології соціальний процес — це взаємодія людей, що визначає фун¬кціонування і зміни у людських стосунках, у становищі соціальних груп, окремих індивідів, тобто в соціальній структурі. Це може бути серія соціальних явищ, зв'язаних між собою структурними

чи при¬чинними (функціональними) залежностями, які призводять до пере¬ходу певної соціальної системи з одного стану в інший. Соціальні процеси можуть характеризувати: а) зміни в структурі особистості (формування установок, цінніс¬них орієнтацій чи мотивації поведінки); б) взаємодію кількох індивідів (спілкування, особистісні конфлікти); в) внутрішньо- і міжгрупову взаємодію (адаптація, згуртування спільна праця).

Якщо такі процеси супроводжуються прогресивними зрушення¬ми, тобто накопиченням позитивного суспільно значущого змісту, то матиме місце соціальний розвиток, прогрес. Результатом соціального прогресу є такі соціальні відносини, рі-внодійна яких має тенденцію максимального наближення до вимог тих чи тих соціальних законів. Соціальний закон — це вираз суттєвих, загальних, необхідних

і повторюваних зв'язків соціальних явищ і процесів, а передовсім зв'язків між соціальною діяльністю людей як спільноти та соціаль¬ними діями окремих індивідів. Г. В. Осипов визначає соціальний закон як відносно стійкі і сис¬тематично відтворювані відносини між народами, націями, класами соціально-демографічними і професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством

і трудовим колективом, суспільством і сім'єю, суспільством і особистістю, со¬ціальною організацією і особистістю, містом і селом тощо. С. С. Фролов трактує соціальні закони як об'єктивні правила, що існують незалежно від свідомості і регулюють поведінку людей стосовно один одного, основу яких утворюють історично сформова¬ні мотиви, інтереси і намагання людей до вдоволення власних по¬треб у поліпшенні

умов існування, в безпеці і визнанні з боку інших, у самовираженні тощо. Вирізняють соціальні закони загальні і специфічні. Загальні вивчає філософія, а специфічні — соціологія. Будь-який із соціаль¬них законів виражає відносини між різними індивідами, соціальни¬ми спільнотами людей і проявляється не взагалі, а в конкретній формі — в

їхній соціальній діяльності. В. Андрущенко та В. Волович вирізняють соціальні закони, які: — констатують співіснування соціальних явищ (якщо є явище «а», то має бути і явище «б»), наприклад, індустріалізація та урбанізація су¬спільства зумовлюють скорочення зайнятості у сільському господарстві; — виявляють характер тенденцій розвитку, що зумовлюють змі¬ну структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку взає¬мовідносин до

іншого: наприклад, зміна продуктивних сил потребує зміни характеру виробничих відносин, зміна змісту праці — зміни її характеру тощо; — виявляють зв'язок між соціальними явищами (функціональні закони), тобто зв'язок між основними елементами соціального об'єкта, що визначає характер його функціонування; — фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами: на¬приклад, важливою й необхідною умовою соціальної інтеграції є раціональне поєднання суспільних та особистих

інтересів; — визначають можливість чи ймовірність зв'язків між соціаль¬ними явищами: наприклад, рівень розлучень у різних країнах коли¬вається відповідно до коливань економічних циклів. Залежно від рівня дії соціальні закони можна класифікувати як: 1) закони, котрі діють на рівні соціальних інститутів (діалек¬тична єдність людини й соціального середовища; визначальна роль колективу в розвитку особистості; постійне

вдосконалення колекти¬ву; провідна роль виробничого колективу в системі колективів); 2) закони, що визначають розвиток складових соціальної структури суспільства: — постійне збільшення самостійного населення, прискорене збіль¬шення кількості міського населення; • прискорене зростання частки населення, зайнятого у сфері об¬слуговування; • зменшення кількості селян і наближення їхньої праці за зміс¬том і характером до

індустріальних видів праці; • збільшення темпів зростання кількості інтелігенції, збільшення внутрішньокласових відмінностей у порівнянні з міжкласовими; 3) закони, що діють на рівні конкретних соціальних систем: • самовдосконалення систем; • пропорційний їх розвиток; • діалектична єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів у процесах керування соціальними системами. Регулюючи соціальні процеси, розробляючи прогнози, необхідно враховувати дії насамперед таких

законів: а) закону соціального порівняння, що виражає суспільні зв'язки між індивідами (соціальними групами) на основі загальних житейських порівнянь власного рівня життя з рівнем життя інших людей чи якимось еталоном: «Хоч яким би малим не був чийсь дім,—.писав К.Маркс, — але, поки будинки, що його оточують, будуть так само малими, він задовольнятиме всі вимоги, що ставля¬ться до житла. Але коли поряд із маленьким будиночком з'являється палац, то будиночок зменшується

до малої хижки і мешканці порів¬няно маленького будиночка почуватимуться у своїх чотирьох стінах усе більш некомфортно, з усе більшим незадоволенням, усе більш принижено». Цей закон має велике значення для методології стиму¬лювання: справедлива, посильна для подолання дистанція формує ефект змагальності, несправедлива (надміру велика) — пасивність, негативні емоції, навіть відчай; б) закону вільного часу, який полягає в тім, що для підвищен¬ня ефективності виробничої діяльності

держава має виділяти час¬тину сукупного часу в якості вільного. Але вільний час, не запов¬нений суспільне корисними чи особисто значущими заняттями, стає гальмом розвитку особистості та суспільства. Звідси випливає потреба раціональної організації вільного часу, підвищення куль¬тури дозвілля; в) закону піднесення потреб, що характеризує об'єктивний ха¬рактер динаміки людських потреб (згасання одних, поява інших, їх розвиток, заміна

і т.п.) в міру вдосконалення матеріального вироб¬ництва, зміни умов і способу життя. Піднесення потреб — це пере¬довсім їх ошляхетнення, одухотворення; г) закону великих чисел, що виражає логіку кількісних змін у соціальних системах. Він гласить, що сукупність дій великої кількості випадкових факторів (причин, умов) приводить до результату, майже не зв'язаного із сутністю якогось одного конкретного, випадку.

Це закон, який відображає зв'язок статистичних показників (параметрів) вибіркової та генеральної сукупності. Будучи явищами масовими, соціальні процеси та дії людей (попит, задоволення, громадська думка тощо) підпорядковуються статистичним закономірностям. Фактичне значення статистичних показників, отриманих вибір¬ково, завжди відрізняється від так званих теоретичних значень, ха¬рактерних для генеральної сукупності. Закон великих чисел полягає в тім, що фактичні дані у міру збільшення кількості спостережень усе більше

наближаються до теоретично очікуваних значень, оскіль¬ки за збільшення обсягу вибірки відбувається взаємне «погашення» індивідуальних відхилень від рівня генеральної сукупності і виявля¬ється закономірність, яка лежить в основі явища, що вивчається. За законом великих чисел для кожного параметра генеральної сукупності може бути розрахований мінімальний обсяг вибіркової сукупності, коли різниця між теоретичними

і фактичними значен¬нями параметрів не перевищуватиме заданої величини. Особливість соціальних законів в тім, що в них чітко простежує¬ться об'єктивність. Наприклад, закон пропорційного розвитку соці¬альних систем, що встановлює необхідність зміни всіх елементів системи для того, щоб вона набула нової якості (прогресивно розви¬валася), виражає не погляди тих чи тих учених (або науки взагалі), а об'єктивну природу зв'язків елементів у системах.

Якщо цей закон порушується, то незалежно від намірів суб'єкта відбувається галь¬мування тих елементів, які непропорційно вирвалися вперед. Про¬мисловість як соціальна система розвивається успішно, якщо вдос¬коналюється не тільки техніка й технологія, а й соціальні аспекти виробництва, його соціальна інфраструктура. Водночас, хоча дія со¬ціальних законів є об'єктивною, вона зв'язана із суб'єктивним фактором

і реалізується (на відміну від законів природи) лише через діяльність людей. Нині ставлення соціологів до законів дещо змінилося. Якщо ра¬ніше вважалося, що закон визначає розвиток певних систем на всі часи, то зараз його сприймають лише як тенденцію, котра може ма¬ти місце в майбутньому, а може й не мати. Нещодавні уявлення про те, що суспільство розвивається за раз

і назавжди даними законами, не витримало перевірки життям. Передбачення — це не пророцтво. Соціологічні дослідження допомагають встановлювати характер і рівень розвитку соціальних відносин, форми прояву соціальних зако¬нів у різних сферах життєдіяльності суспільства, виявляти чинники, які протидіють реалізації законів і на основі цього розробляти систему практичних заходів для усунення цих чинників.

Знання законів потрі¬бне для успішного управління соціальними процесами, що відбуваю¬ться в суспільстві. На підставі наукового вивчення форм прояву і ме¬ханізмів дії соціальних законів здійснюється соціальне регулювання. Соціальне регулювання — це свідоме втручання в соціальні процеси й соціальні зміни, яке здійснюється в різних формах і має на меті забезпечити сталість соціальної системи. Предметом емпіричного соціологічного дослідження, що узагаль¬нює соціальні факти,

є визначення закономірності, тобто міри ймовір¬ності певної події чи явища або їхнього взаємозв'язку. Більш слабким видом закономірності є тенденція, яка показує основний напрямок роз¬витку події, міру наближення реального процесу до об'єктивної закономірності. За багаторазового повторення близьких тенденцій виявляються більш-менш сталі зв'язки між ними, що формуються в закони, які є предметом теоретичного соціологічного дослідження.

Закони як знання про сутність, загальність та необхідність явищ відображає саме соціологічна теорія, її складовими є категорії та поняття, які використовуються для описування фактів. Соціологія не обмежується розглянутими категоріями. Вона за¬позичує багато понять з інших наук, наприклад з економічної теорії (продуктивні сили, трудові ресурси), філософії (суб'єкт, колектив¬ність), психології (установка, орієнтація, мотивація) тощо.

Взаємозбагачення понятійного апарату — процес необхідний і об'єктивний. Він свідчить про гнучкість та динамічність знань. Для соціології це має особливо важливе значення, оскільки вона сама ще перебуває в процесі становлення. Роль соціології в суспільстві визначається її предметом та функціями. Головною з функцій є теоретико-пізнавальна, яка полягає в тім, що соціо¬логія разом з

іншими науками бере актив¬ну участь у пізнанні об'єктивної реальнос¬ті, допомагає з'ясовувати та формувати нові теоретичні та практичні знання про світ, в якому живе людина, про закономірності розвитку соціальних відносин у ньому. Соціологія молода й дуже динамічна наука. Вона все ще перебуває на стадії становлення, і в ній багато «білих плям»: не сформовано оста¬точно методології, тривають дискусії навіть навколо самого предмета вивчення, не розроблено теорії багатьох

соціальних явищ, не повністю-сформовано понятійний апарат тощо. Тому теоретико-пізнавальну фун¬кцію передовсім спрямовано на саморозвиток і саморефлексію науки, пізнання самої себе. Це відповідно стимулює працю й самих соціологів. Основним завданням соціології, пов'язаним із теоретико-пізна-вальною функцією, є дослідження соціальних явищ і процесів. При цьому кожне явище, кожний процес слід розглядати в комплексі,

у вза¬ємозв'язку та взаємозалежності з іншими явищами і процесами. Дослі¬джуючи та вивчаючи будь-які явища, учені-соціологи, як і всі інші нау¬ковці, публікують результати соціологічних досліджень у різних звітах, наукових статтях, монографіях. І це є проявом описово-інформаційної функції соціології. Окрім того, соціологія надає конструктивну допомогу у роз- в'язанні або прогнозуванні розвитку практичних

проблем, які вини¬ кають у різних царинах суспільного життя: економіко-госпо- дарських, політичних, поведінкових тощо. Така функція називається прикладною, прогностично-перетворювальною, або конструктивною. За допомогою соціологічних досліджень виявляються відхилення у розвитку соціальних відносин, своєчасно прогнозуються негативні явища, розробляються соціальні технології, системи управління соціальними організаціями. Не можна здійснювати перетворень, які торкаються інтересів ба¬гатьох людей, без урахування, як саме

ці перетворення сприймати¬муться ними. У минулому вітчизняних соціологів не залучали до підготовки фундаментальних управлінських рішень. Відтак можна навести бага» то прикладів, коли масштабні рішення, які приймалися без соціологі¬чної експертизи, виявлялися не тільки нежиттєздатними, а й навіть шкідливими: перетворення колгоспів на радгоспи, визнання населе¬них пунктів «неперспективними», спроби ліквідації приватних підсо¬бних господарств, побудова «палаців культури» у невеликих селищах, на дрібних підприємствах, «перекидання»

річок, утворення штучних водойм і переселення у зв'язку з цим величезних мас населення тощо. Головною причиною незатребуваності соціології є те, що інтере¬си країни та її громадян, з одного боку, та інтереси владних струк¬тур, з іншого — далеко не завжди збігаються. Популяризація соціологічних знань серед управлінського персо¬налу, представників владних структур запобігатиме

багатьом нега¬тивним наслідкам управлінських рішень. Ефективне прогнозування і розробка таких рішень можливі лише за умов соціологічної грамо¬тності управлінців, глибокого засвоєння ними знань, методів і мето¬дик соціології, формування практичних навичок їх застосування. Останнє належить уже до світоглядно-освітньої функції соціоло¬гії, яка проявляється в популяризації і поширенні сучасних наукових знань та уявлень про механізми соціальних процесів.

З 1992 року курс соціології, як обов'язковий, включено до навчальних планів усіх вищих навчальних закладів. Соціологію вивчають майбутні фахівці всіх профілів. Це сприятиме поступовому подоланню стереотипів «технократичного» і «суто економічного» мислення керівників різ¬них рівнів управління. Американська соціологічна асоціація постійно публікує досить об'ємні списки посад, на які можуть претендувати

люди, котрі отри¬мали соціологічний фаховий вишкіл різного рівня навчання. У на-* шій країні соціологів (крім суто соціологічних служб) запрошують на роботу в різні адміністративні органи, відділи міністерств, служ^ би зайнятості, теле- і радіоцентри, органи правопорядку. В останні роки поширюється новий різновид трудової зайнятості на базі соці-1 ологічної освіти — соціальна робота. Проте соціологія має можливість впливати на соціальне

життя не тільки через структури влади. Одним із шляхів поширення соціо¬логічних знань є співпраця соціологів-професіоналів із управлінця¬ми, надання останнім методичної та консультативної допомоги. Для поширення і популяризації соціологічних знань треба використову¬вати й засоби масової інформації, видавничу базу. Пропагуючи со¬ціологічні знання серед усіх верств населення, орієнтуючи їх, допо¬магаючи розібратися у складних проблемах, визначаючи оптимальні варіанти діяльності, вона справляє

безпосередній вплив на всі про¬шарки суспільства. Соціологічні знання, наукове тлумачення подій, що сталися в суспільстві, проникають у людську свідомість, фор¬мують соціологічний стиль мислення, який полягає, за влучним ви¬словом американського соціолога Пітера Бергера, у вмінні бачити людину в суспільстві і суспільство в людині, розуміти, як поєднує¬ться індивідуальне з суспільним, як відбувається взаємозв'язок

усіх соціальних явищ і процесів. Це вже належить до ідеологічної функції соціології, яка орієн¬тує, мобілізує, насамперед через освіту, через проникнення соціоло¬гічних знань і соціологічного стилю мислення в різні царини суспі¬льного життя. Дехто з учених не визнає ідеологічної функції соціології, мотивуючи це тим, що ідеологія — неодмінно класова за змістом, політично зорієнтована система поглядів.

Та у ширшому розумінні ідеологія — це сукупність поглядів та уявлень, які орієн¬тують людей, мобілізують їх для певної діяльності. Реалізація функцій соціології невіддільна від тих виховних ефе¬ктів, що виявляється у формуванні діалектичного співвідношення загальнолюдських, колективних (групових) та індивідуальних соці¬альних інтересі^ й стосунків, котрі сприяють взаєморозумінню, збереженню й розвитку індивідуальних уподобань, полегшенню взаємодії представників різних соціальних груп та професій.

Мате¬ріальною основою цього процесу є різноманітність форм власності на засоби виробництва. І на цьому слід особливо наголосити, бо ві¬домо, що філософія освіти колись висунула тезу про всемогутність виховання. Віру у всемогутність виховання і швидку зміну свідомо¬сті людини за умов суспільної власності, як відомо, підтримували керівники радянської держави і комуністичної партії, надаючи ве¬личезного значення

ідеологічному впливу на трудящих, посиленню агітації та пропаганди. Однак практичні наслідки цього процесу значною мірою розійшлися з прогнозами. Очевидно, взаємозв'язок суспільства й особи не можна зводити лише до ідеологічного впли¬ву першого на Другу. Найактуальнішим у цьому плані є подолання відчуження людини від засобів виробництва через роздержавлення, ліквідацію монополії державної

власності, перехід до різноманітних форм власності до ринкових відносин. Це сприятиме активізації людського чинника, подоланню соціальної апатії, буде запорукою успішного розв'язання проблем становлення незалежної України. Отже, функції соціології різноманітні, але головне в них — дати об'єктивні знання соціальної реальності, виявити негативні тенденції, передбачити їх наслідки, оптимізувати управлінські рішення. Соціологія має визначити реальні умови для організації

ефективної діяльності людей. Надзавданням соціології є передба¬чення, але не суто інтуїтивне, а таке, що спирається на науково об¬грунтований аналіз стану суспільства. Особлива потреба в соціологічних знаннях та рекомендаціях від¬чувається нині у зв'язку з кардинальними перетвореннями нашого суспільства, колективним суб'єктом яких є все населення. Жодне перетворення не може бути успішним без урахування ставлення лю¬дей до його цілей

і програм, без свідомої активної участі народу у здійснюваних соціальних перетвореннях, у новаційних процесах. Для того щоб визначити тенденції розвитку будь-яких явищ, ви¬брати оптимальні засоби управління ними, треба знати можливості соціальних спільностей, що вивчаються, умови використання засо¬бів, що пропонуються. Перетворення, які здійснюються в нашій державі, зачіпають ін¬тереси всього населення, змінюють майновий і соціальний стан, трансформують поведінку багатьох соціальних

груп, що взаємодіють між собою. За цих умов органам управління вкрай необхідна повна, точна і достовірна інформація про реальний стан справ у будь-якій сфері суспільного життя, про потреби, цінності, інтереси, поведінку різних соціальних груп, а також про можливості впливу їх поведінки на суспільні процеси. Давати таку інформацію — завдання соціології. Інакше кажучи, соціологія має забезпечувати надійний зворотний зв'язок в організації управління суспільними

перетвореннями. Тільки глибоке вивчення думок і настроїв трудящих, урахування їхніх потреб та інтересів, підвищення дійовості й оперативності соціологічної ін¬формації буде сприяти оновленню нашого суспільства. Значна роль належить соціологічним знанням у конкретизації рішень уряду, кожне з яких має соціологічне осмислюватися й о᬴рунтовуватися. Соціологія виявляє взаємозв'язок соціальних відносин

і процесів у різних сферах з такими самими процесами на державному рівні. Для цього слід якомога точніше визначати групи, що взаємодіють, вивчати конкретні умови їх діяльності, співвідношення їхніх прав і обов'язків, зміст і способи реалізації інтересів, методи узгодження індивідуальних та групових інтересів із загальнодержавними, забез¬печувати постійний соціологічний контроль за виконанням конк¬ретних

рішень, за процесами перетворень. Недостатній соціологічний контроль, відсутність прогнозування розвитку ринкових відносин призводить до негативних наслідків. І це не завжди зумовлено недостатнім розвитком методичних засад соціології та низькою кваліфікацією соціологічних кадрів. Слід зауважити, що інформація не може сама собою перетвори¬тися на рішення, прогнози, рекомендації. Соціологія разом з іншими науками повинна розробляти такі рекомендації, а використовувати

і впроваджувати їх мають органи управління, конкретні керівники. Проте багато цінних розробок так і не втілюються в життя. Більше того, подеколи органи управління діють усупереч рекомендаціям учених, що призводить до тяжких наслідків. З огляду на це особливо актуальним для соціології в Україні є формування соціологічного мислення в усіх верств населення, передусім у молоді, у людей, зайнятих

на виробництві, — від робіт¬ника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соціологічно освіченим, має розуміти значення і роль соціологічних знань у розбудові нового суспільства, має вміти дати соціологічну оцінку виконанню своїх професійних ролей, передбачати соціальні наслідки своїх втручань у суспільне життя. Слід зазначити, що нині посилюється тенденція до інтернаціона¬лізації соціології, формування соціологічного знання, яке складаєть¬ся з різних теорій,

що не заперечують одна одну. Підтвердженням тому може бути девіз XII Всесвітнього соціологічного конгресу (ли¬пень 1990 р Мадрид) «Соціологія для єдиного світу: єдність чи різ¬номанітність?». На ньому йшлося про те, що для аналізу соціальних змін необхідні не одна загальносоціологічна теорія, а різні, що є свідченням певного соціологічного плюралізму.

Важливого значен¬ня набуває не інтеграція соціологічних теорій, а консолідація різних підходів і концепцій. За таких умов зростає значення формування нового соціоло¬гічного мислення, основними принципами якого мають стати від¬мова від ідеологізації, просування в напрямі до єдиного світового соціологічного знання з метою вирішення спільних завдань. Однак при цьому не повинні нівелюватися різноманітність

і своєрідність різних соціологічних знань, багатоваріантність шляхів досягнення поставлених цілей. Єдність і різноманітність у соціології в діалектичному поєднанні — це також ознака нового соціологічного мислення. Видатний соціолог XX ст. П. Сорокін порівнював соціологію з дволиким Янусом, один лик, якого — єдність, а другий — різноманітність. Однак заклик П. Сорокі-на до консолідації зусиль представників різних течій у 70-ті роки був сприйнятий

більшістю радянських учених як украй реакційний. Проте згодом виявилося, що саме єдності в різноманітності потребує зовсім нова політична та ідеологічна ситуація як у світі, так і всередині нашої країни — припинення холодної війни, розвиток демократії та свободи. Конкретною передумовою формування нового соціологічного мислен¬ня є схожість досліджуваних проблем. Вони актуальні для соціології рі¬зних країн

і можуть за умови спільного вивчення їх піднести соціологі¬чні знання на принципово новий рівень. З огляду на це дуже важливого значення набуває отримання порівняльних даних, які можна викорис¬товувати для розв'язання завдань, що мають теоретичний та ужитковий характер. Схожість постановки, змісту і способів дослідження соціолог гічних проблем у різних країнах зумовлено тим, що всі народи однако¬во турбують питання виживання людини, екологічної безпеки, підви¬щення ефективності

діяльності трудових колективів, взаємодії різних соціальних груп тощо.