МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра економіки сільського господарства
КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
З ЕКОНОМІКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
З ОСНОВАМИ СТАТИСТИКИ НА ТЕМУ:
«ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ СПТ "УРОЖАЙ" БРАТСЬКОГО РАЙОНУ»
Виконав:
СтудентГалабурда
Костянтин Вікторович
група Б- 3/4
Перевірила:
Викладач Фурман
Тетяна Олександрівна
Миколаїв – 2009
Рецензія на комплексну курсову роботу
Студента _____________________________________________________
(призвіще, ім’я, по батькові)
Шифр_________Факультет_________________Курс_____Група_______
Спеціальність_________________________________________________
Дисципліна___________________________________________________
Тема_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Дата отримання роботи “_______” _______________200__р.
Дата повернення роботи“_______” _______________200__р.
Рецензет______________________________________________________
(вчене звання, призвіще, ім’я, по батькові)
ЗМІСТ РЕЦЕНЗІЇ
_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Підпис рецензента_________________Оцінка________________
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Наукові основи раціонального й ефективного використання земельних ресурсів в сільському господарстві
1.1 Земельні ресурси – основа виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств
1.2 Сутність показників економічної ефективності використання землі та методика їх визначення
Розділ 2. Сучасний рівень та економічна ефективність використання землі в підприємстві
2.1 Виробничо-економічна характеристика підприємства
2.2 Земельні ресурси сільськогосподарського підприємства та рівень їх використання.
2.3 Економічна ефективність використання земельних ресурсів у господарстві.
Розділ 3. Динаміка та фактори ефективності використання землі
3.1 Динаміка валової продукції сільського господарства на 100 га с.г. угідь.
3.2 Кореляційний аналіз залежності виходу валової продукції сільського господарства від рівня інтенсивності виробництва
Розділ 4. Шляхи підвищення ефективності використання земельних ресурсів.
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Україна — щаслива володарка великих за площею та високо родючих за складом земель. Недарма часто-густо можна почути притчу, стислий зміст якої полягає в наступному: при розподілі землі між різними народами Бог віддав українцям шмат землі, який припас для себе.
Територія України складає 60,3 млн га, з них сільськогосподарські угіддя займають 41,8 млн га, у тому числі рілля — 32,7 млн га. За різними оцінками Україна має від 8 до 15% світових запасів чорноземів, що становить найбільш родючу частину оброблюваного ґрунту. Треба зауважити, що розораність земель в Україні становить відносно території країни 54,4 % і у складі сільськогосподарських угідь сягає 78,5%. Характеризуючи землі сільськогосподарського призначення, варто додати, що з них осушені землі складають 3,3 млн. га, або майже 8,0 % і зрошувані землі — 5,9 %, а по відношенню до ріллі — відповідно 10 і 7,5% Сучасні процеси політичної і економічної перебудови України свідчать про те, що серед багатьох проблем, які потребують радикального вирішення, а тому є найбільш гострими і суперечливими, є проблеми реформування аграрного сектора і, в першу чергу, земельних відносин. На відміну від всіх інших об'єктів суспільних відносин земля в її природно-продуктивних та територіальних функціях є універсальним фактором суспільного відтворення і виконує багато важливих функцій життєзабезпечення людини, у результаті чого в земельні відносини залучені всі члени людського суспільства з їхніми інтересами і цінностями. Тому позитивне вирішення проблем землекористування сприятиме не тільки поліпшенню соціально-економічних умов життя народу, але, що більш важливо, його культурному та духовному оновленню. Історично сформована єдність природно-кліматичних умов, великих площ, найкращих у світі чорноземів, багатовікової хліборобської майстерності українського селянина, вигідне геостратегічне положення України сприяють ефективному розвитку сільськогосподарського виробництва.
РОЗДІЛ 1
НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО Й ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
1.1 Земельні ресурси – основа виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств
Земля є невід’ємною частиною нашого життя і нашого існування. Як природний об’єкт, що охороняється законом, існує незалежно від волі людини, земля виконує екологічну функцію; як місце й умова життя – соціальну; як територія держави, просторова межа державної влади – політичну; як об’єкт господарювання – економічну функцію.
Земля як специфічний засіб виробництва відіграє подвійну роль, оскільки задіяна у процесі суспільного матеріального виробництва або іншої сфери соціальної діяльності.
Для підприємств промисловості, транспорту, будівництва, розміщення населених пунктів, ряду інших галузей вона слугує просторовим операційним базисом, місцем для розміщення будинків, споруд, устрою шляхів сполучень.
Цілком іншу роль виконує земля сільськогосподарському виробництві і лісовому господарстві, де вона є не тільки матеріальної умовою, але й активним чинником виробництва. Землі є носите лем визначених природних властивостей, тому в сільському і лісовому господарствах слугують не тільки загальною умовою праці, але і головним, основним засобом виробництва, предметом праці. Оброблюючи землю як предмет праці, людина перетворює її в засіб праці.
Земля як засіб виробництва має ряд якісних характеристик. Найважливішою є родючість, якою володіє її верхній поверхневий прошарок – ґрунт, що містить у собі необхідні для зростання рослин вологу і живильні речовини (фосфор, азот, калій і ін.) у засвоюваної для рослин формі. Родючість значною мірою визначає собою вартість землі, її корисність. Родючість землі на різних її ділянках неоднакова.
Природна родючість ґрунту характеризується запасом поживних речовин, що утворився в результаті природного процесу ґрунтоутворення.
Штучна родючість ґрунту створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства.
Економічна родючість – це сукупність його природної та штучної родючості в умовах певного розвитку продуктивних сил.
Рівень економічної родючості характеризується врожайністю сільськогосподарських культур. Розрізняють абсолютну і відносну економічну родючість ґрунту.
Абсолютна родючість ґрунту характеризується кількістю продукції з одиниці земельної площі, а відносна – вартістю продукції на одиницю виробничих витрат.
У процесі використання природна продуктивна спроможність землі не зменшується, а збільшується при її раціональному використанні. Внаслідок цього земля є вічним засобом виробництва.
Істотною особливістю землі є її незамінність, тобто, неможливість використовувати замість її які-небудь інші засоби виробництва. А це створює об’єктивну необхідність підвищення рівня інтенсивності використання земельних ділянок шляхом вкладання додаткових витрат із метою одержання більшої кількості продукції з одиниці земельної площі.
Земельні відносини в Україні регулюються головним земельним законом – Земельним кодексом України.
Усі землі України становлять її земельний фонд – 60354,8 тис.га. Згідно ст.18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за цільовим призначенням і правовим режимом поділяються на такі категорії: 1) землі сільськогосподарського призначення –сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища, перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження); 2) землі житлової та громадської забудови; 3) землі природно – заповідного та іншого природоохоронного призначення; 4) землі оздоровчого призначення; 5) землі рекреаційного призначення; 6) землі історико-культурного призначення;
7) землі лісогосподарського призначення; 8) землі водного фонду; 9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відносини власності на землю є невід’ємною складовою частиною економічних відносин власності в цілому. У Законі України «Про форми власності на землю» визначені три рівноправні форми власності на землю: державна, колективна і приватна. У Земельному кодексі України в ст.78 ч.3 зазначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.--PAGE_BREAK--
У постійне володіння одержують землі товариства, радгоспи, кооперативи, громадські підприємства, громадяни для ведення сільськогосподарського виробництва.
У постійне або тимчасове користування земля надається промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським організаціям, а також для потреб оборони. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим (до трьох років) і довгостроковим (від трьох до десяти років).
У тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам і установам.
Таким чином, володіння землею є тільки постійним, а користування землею може бути постійним або тимчасовим, в оренду земля надається тільки тимчасово, але, як правило, оренда має бути довгостроковою.
Відповідно до «Основ законодавства про землю» володіння і користування землею є платним. Плата за землю вноситься щорічно у вигляді земельного податку, розмір якого залежить від якості і місце розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель. Якщо земля використовується на умовах оренди, то орендар сплачує орендну плату, розмір якої встановлюється за згодою сторін.
Україна перебуває на стадії активного реформування земельних відносин: запроваджено плату за землю, проводиться грошова оцінка земельних ділянок тощо.
В основу визначення плати за землю покладено рентну концепцію – розрахунок диференційного рентного доходу. Причому рентний дохід трактується як різниця між очікуваним доходом від продукції, одержаної на земельній ділянці, та здійсненими для його досягнення затратами і плюс прибуток виробництва.
Право володіння землею втрачається у випадку, якщо земля використовується не за цільовим призначенням протягом тільки одного року, якщо вона надана для сільськогосподарського виробництва, і двох років – для інших цілей.
Рента є економічної формою реалізації земельної власності. Наявність власності на землю зумовлює отримання землевласником додаткового доходу, який виступає як земельна рента.
Виділяють такі основні форми земельної ренти: абсолютну, диференціальну, монопольну.
Диференціальна земельна рента характеризується відмінностями в природних умовах, які призводять до того, що при однакових витратах на різних за якістю і місце розташуванням землях виробляється різний обсяг продукції, а відповідно додатковий дохід, який і є матеріальною основою ренти.
Фактори, які впливають на утворення диференціальної ренти у сільськогосподарському виробництві, поділяються на об’єктивні ( родючість земельних ділянок, їх місце розташування) і суб’єктивні, що залежать в основному від підвищення інтенсивності ведення господарства, продуктивності праці тощо. Тому, за способом утворення земельну ренту поділяють на два види: диференціальну ренту I (утворюється під дією об’єктивних факторів при одному і тому ж рівні інтенсивності ведення господарства) і диференціальну ренту II (в результаті дії суб’єктивних факторів на одних і тих же земельних ділянках).
Абсолютна земельна рента не пов’язана з природними та економічними факторами ведення сільськогосподарського виробництва, а зумовлена монополією власності на землю. Тобто, власник землі надає земельну ділянку в оренду тільки за плату, навіть в тому випадку, коли земельна ділянка має найгірші показники за якістю та розташуванням. В цьому випадку за умови, що попит на продукцію, яка виробляється в даній місцевості, перевищуватиме її виробництво, складатимуться більш високі ринкові ціни на продукцію, що забезпечить отримання прибутку, який і набирає форми абсолютної ренти.
Умовами утворення монопольної ренти є обмеженість і не відтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови. Для цих земель характерно те, що лише на них, лише в даних природно – кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарської продукції з особливими характеристиками. Оскільки збільшення виробництва специфічної продукції не може бути збільшене за рахунок розширення регіону вирощування та залучення до сільськогосподарського обігу нових земель, а постійний і високий попит на цю продукцію не задовольняється, то виникає можливість встановлення монопольно високих цін. Саме різниця між монопольними цінами і витратами на виробництво і складає монопольну ренту, яка залишається у землевласника.
Із проведенням земельної реформи (15 березня 1991р.) в Україні сталися зміни організаційно-правових форм власності на землю і господарювання на ній, в результаті чого збільшилася кількість приватних землекористувачів. Нині у приватній власності перебуває 30178,0 тис. га земель, що становить 50% загальної площі держави.
Гострими є проблеми землекористування в Україні, що зумовлено високим рівнем господарського використання території, значною її розораністю, надзвичайно високою інтенсивністю ерозійних процесів (водній і вітровій ерозії піддається близько 15 млн. га сільськогосподарських угідь, а щорічний приріст еродованих земель становить 80 тисяч гектарів). За останні 30 років площа сільськогосподарських угідь зменшилась в державі на 2 млн. га, з них ріллі на 1 млн. га. При таких темпах третина землі через 25-30 років буде непридатною для сільськогосподарського використання. Щороку в Україні втрачається 600 млн. т ґрунту і до 20 млн. т гумусу, вміст якого в ґрунтах знизився на 20%. Все це є наслідком безвідповідального типу ведення сільськогосподарського виробництва, коли не враховуються еколого-економічні фактори.
1.2 Сутність показників економічної ефективності використання землі та методика їх визначення
На кожному аграрному підприємстві з урахуванням його конкретних умов (типів ґрунтів, їх механічного складу, конфігурації земельних ділянок, кута їх нахилу, спеціалізації виробництва тощо) необхідно розробити і впровадити систему агрономічних, зооветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечують ефективне використання земельних ресурсів. Важливе місце займають заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара угідь. На ефективність використання землі впливають рівень розвитку продуктивних сил, ступінь розораності землі, структура посівних площ, частка меліорованих земель у загальній площі сільськогосподарських угідь.
Про економічну ефективність використання землі у сільському господарстві судять на основі системи натуральних і вартісних показників. До натуральних показників відносять: урожайність сільськогосподарських культур; виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 га відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства — на ріллю, птахівництва — на площу зернових). До вартісних показників відносять: виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь.
Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні — всієї їх площі. Ці дві групи показників доцільно розраховувати як на гектар фізичної площі, так і з урахуванням грошової оцінки гектара сільськогосподарських угідь, в якій відображена їх економічна родючість.
При економічній оцінці землі визначають ступінь впливу якості ґрунту на валову продукцію, валовий і чистий дохід, прибуток. Економічну оцінку землі здійснюють у двох напрямах:
загальна економічна оцінка землі як засобу виробництва;
окрема оцінка за ефективністю вирощування окремих сільськогосподарських культур.
Підвищення ефективності використання земельних ресурсів є однією з найважливіших народногосподарських проблем, успішне розв’язання якої значною мірою залежить від реалізації господарствами своїх потенціальних можливостей у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції з 1 га землі.
РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ТА ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ В ПІДПРИЄМСТВІ
2.1 Виробничо-економічна характеристика підприємства
Приватне сільськогосподарське підприємство «Урожай» розташоване в селещи Братське, Братськлгл ройону Миколаївської області на відстані 100-110 км від обласного центру.
Значна частина територія району – рівнина з невеликою кількістю опадів. Ґрунтовий покрив – переважно чорноземи південні але зустрічаються також и темно-каштанові залишково слабосолонцюваті ґрунти. Їх характерною особливістю є остаточна солонцюватість, ґрунти мають слабку структуру, внаслідок чого при висиханні на поверхні такого ґрунту утворюється кірка, а при зволоженні – вони запливають.
Основна кількість опадів (65-70%) випадає у теплий період року у вигляді злив, іноді з градом, при цьому добова кількість опадів може досягнути 60-70 мм. Клімат – континентальний, дуже теплий, посушливий. Середня річна температура повітря плюс 9-11ºС, середня температура липня – плюс 21,9-23,6ºС, січня – мінус 4-5,6ºС, абсолютний максимум – плюс 38-39ºС, а абсолютний мінімум – мінус 29-33ºС. Тривалість безморозного періоду становить 160-205 днів, а вегетаціцного – 215-225 днів. Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 60-70%, а в літні місяці 40-60%.
Сільське господарство – перша за обсягами по зайнятості трудових ресурсів галузь матеріального виробництва району. Питома вага підприємства в районному виробництві сільськогосподарської продукції досягає 5,1%.
Площа сільськогосподарських угідь підприємства в звітному році становить 2289 га. Питома вага продукції рослинництва в загальному обсязі досягає 87%. Основними культурами рослинництва є пшениця, ячмінь, овес та соняшник на зерно.
Щоб визначити, яке за розмірами є досліджуване господарство (велике, середнє, мале) потрібно розрахувати показники розміру виробництва.
До факторів виробничо-економічної характеристика господарства відносять спеціспеціалізацію, що представляє собою переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції.
Найбільш раціональною для господарства є та, яка дозволяє за відповідних умов виробляти максимальну кількість продукції з найменшими витратами коштів і праці, ефективно використовувати земельні ресурси.
Таблиця 2.1.
Показники розміру виробництва у СПТ «Урожай» Братського району
Показник
Роки
В середньому по господарству за три роки
2006
2007
2008
Валова продукція в порівняльних цінах 2005р., тис грн.
271,41
164,79
139,98 продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
945,59
628,5
/>
/>;
/>
/>;
/>
/>;
2882,4=10,059а2;
а2= 286,5;
3000=а1+10*286,5; а1=135;
2081,5=а+10,4286*135+9,4757*286,5
а=-2041,1;
Модель рівняння залежності виходу валової продукції від фондозабезпеченості та енергозабезпеченості має такий вигляд:
/>;
Коефіцієнт регресії показує, що із збільшенням фондозабезпеченості на 1 тис. грн., вихід валової продукції на 100 га с.г. угідь збільшується на 286,5 тис. грн., а також із збільшенням енергозабезпеченості на 1 к.с. вихід валової продукції на 100 га с.г. угідь збільшується на 135 тис. грн.
Крім параметрів рівняння необхідно встановити щільність кореляційного зв’язку, який знаходиться за допомогою коефіцієнтів кореляції.
/>;
/>;
/>;
/>або 98,76%
Необхідні розрахунки приводяться в таблиці 3.5.
Таблиця 3.5
Розрахункові дані для визначення парних коефіцієнтів кореляції
Роки
Ланцюгові абсолютні прирости
Квадрати приростів
Добуток приростів
ΔХ1
ΔХ2
ΔУ
ΔХ12
ΔХ22
ΔУ
ΔХ1ΔУ
ΔХ2ΔУ
ΔХ1ΔХ2
2002
—
—
—
—
—
—
—
—
—
2003
-0,01
0,01
-2,3
0,0001
1E-04
5,3361
0,028
-0,0231
-0,0001
2004
0,086
-0,04
-2,3
0,0074
0,002
5,3824
-0,2
0,0928
-0,0034
2005
0,048
0,05
1,6
0,0023
0,003
2,56
0,077
0,08
0,0024
2006
-0,03
-0,02
-2,3
0,0012
4E-04
5,29
0,078
0,046
0,00068
2007
-0,16
0,13
11,4
0,0256
0,017
129,05
-1,818
1,4768
-0,0208
2008
-0,74
-0,08
49
0,5476
0,006
2401
-36,26
-3,92
0,0592
Разом
-0,81
0,05
55
0,5842
0,028
2548,6
-38,09
-2,2475
0,03792
Аналізуючи розраховані данні можна зробити висновок, що множинний коефіцієнт кореляції свідчить про середній зв’язок між виходом валової продукції, фондо– та енергозабезпеченістю, а множинний коефіцієнт детермінації показує, що сукупний вплив вказаних факторів на вихід валової продукції складає 98,76%, а інші 1,24% інших неврахованих факторів.
РОЗДІЛ 4
ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ
Cаме завдяки властивості родючості земля є головним засобом виробництва в сільському господарстві. Важливо усвідомити сутність природної, штучної і економічної родючості ґрунту.Ефективність використання земельних ресурсів доцільно визначати за натуральними і вартісними показниками. Важливо засвоїти методику їх визначення двома способами з урахуванням і без урахування якості землі.
Один з таких радикальних шляхів забезпечення управління процесом збереження та відтворення родючості грунтів, зокрема їх основного компонента — гумусу. Системних досліджень у цій сфері, наскільки відомо, поки що не існує. Немає єдиних підходів до формування сучасної ідеологи раціоналізації землекористування, чітко окресленої методики визначення цінності такого енергоресурсу ґрунту, як гумус, не опрацьовано механізм управління відтворенням і збереженням родючості ґрунтів. Власне, усвідомлення необхідності управління енергоресурсом ґрунту й спонукало авторів поставити мету — поглибити теоретико-методологічні засади та розробити практичні рекомендації щодо розвитку землекористування, яке базується на бездефіцитному балансі гумусу в ґрунті. продолжение
--PAGE_BREAK--
При обґрунтуванні важливості розв'язання цієї проблеми закономірним є перехід від аналітичної аргументації причинно-наслідкового зв'язку між балансом гумусу в ґрунті, тобто його надходженням і виносом з ґрунту, способом використання орних земель, до засобів, які забезпечують його бездефіцитний баланс.
Проблема балансу гумусу в ґрунті є багатоаспектною, оскільки втрати його відбуваються, насамперед, в результаті ерозійних та дефляційних процесів, виносу його урожаєм сільськогосподарських культур тощо. Причому група зернових культур виносить його менше, просапних — більше, а багаторічні та однорічні трави, навпаки, гумус у грунті нагромаджують. Баланс гумусу в ґрунті залежить і від способу використання супутньої продукції (соломи, гички та ін.): при згодовуванні її худобі дефіцит гумусу буде більший, ніж при заорюванні в грунт. У цілому, залежно від структури посівних площ щорічний винос гумусу з ґрунту становить від 0,6 до 1,4 т з га, що еквівалентне внесенню 12-28 т органічних добрив (гною) на гектар. Причому практика господарювання на землі показує, що за останні 15 років у грунт вносилося в середньому лише 2-3 т органічних добрив на гектар через їх відсутність у суб'єктів господарювання.
Внаслідок втрат гумусу (якщо їх не компенсувати) відбувається процес збіднення ґрунту, що призводить до зниження його родючості і зменшення врожайності вирощуваних культур. Але, враховуючи той факт, що в основі ринкової економіки лежить госпрозрахунок, орієнтований на окупність втрат, зумовлених господарською діяльністю, то досягнення її забезпечується лише шляхом інтенсифікації землеробства, що, у свою чергу, «провокує» прискорену мінералізацію гумусу, тобто його втрату. У чому ж проявляється механізм зниження гумусності грунтів та поживних речовин, які містяться у їх складі?
Існуюча практика складання проектів контурно-меліоративної організації території орних земель, які передбачають диференційоване їх використання, залежно від крутизни схилів, викликає певну настороженість. При так званих, «технологічних групах ґрунтів» з поділом орних земель за схилами
0-3, 3-7 і більше 7 градусів, ставлять за мету вилучення із структури посівів багаторічних і однорічних трав, розміщених на рівнинних територіях, з наступним їх розміщенням на схилових землях. Це призведе до того, що, з одного боку, схилові землі будуть певною мірою захищені від процесів ерозії ґрунту, а з іншого — рівнинні території, на яких розміщуватиметься, головним чином, група просапних культур, зазнаватимуть інтенсивного виносу гумусу з ґрунту, що спричинятиме не менше зло, ніж ерозія ґрунтів. Тому навряд чи є доцільніші способи раціонального використання та охорони грунтів на рівнинних територіях, ніж розміщення у структурі посівів багаторічних і однорічних трав, післяжнивних культур тощо.
Щоправда, нині в наукових колах і серед практиків має місце спрощення ситуації щодо дефіциту гумусу в ґрунті; гумусність ґрунту, його родючість визначаютьсякількістю внесених на одиницю площі мінеральних добрив. Це стало головною причиною того, що діяльність суб'єктів господарювання на землі спрямована не на пошуки шляхів впровадження гумусобездефіцитних технологій землеробства, а на пошуки мінеральних добрив, які за своєю ціною не завжди їм доступні. Проте внутрішня суперечливість використання мінеральних добрив полягає у тому, що вони не підвищують родючість ґрунту, а, навпаки, прискорюють процес мінералізації органічної речовини, в результаті чого втрати гумусу набувають більш інтенсивного характеру, ніж без внесення мінеральних добрив. Тому необхідно розуміти, що внесенням мінеральних добрив у грунт забезпечується лише врожайність культур. Прикладом може бути гідропонний спосіб вирощування овочевих культур, урожайність яких формується головним чином за рахунок поживних речовин не органічного, а мінерального походження.
Зрозуміло, що ситуація з органічними добривами нині в Україні є складною, тому постійно вживаються заходи, спрямовані на їх пошуки. З цією метою суб'єкти господарювання активізують роботу щодо збільшення поголів'я худоби на фермах. Але, на жаль, доводиться констатувати той факт, що збільшення поголів'я худоби на одиницю площі ріллі не супроводжується зростанням гумусності ґрунтів на сівозміннійплощі.
Водночас не можна недооцінювати внесення гною в грунт. Його перевага полягає в тому, що він забезпечує в концентрованій формі за рахунок інших площ сівозмінного масиву підтримання родючості конкретних земельних ділянок, на яких вирощуватимуться гумусозалежні культури (цукрові буряки, картопля, овочі тощо).
Наведені розрахунки мають стати основою для визначення ключового завдання нового етапу управління процесом збереження і відтворення родючості ґрунтів. Сьогодні це набуває особливого практичного значення для протистояння деструктивним процесам у землекористуванні незалежно від форм власності на землю. Тому на законодавчому рівні потрібно зобов'язати фермерів бути не тільки споживачами якісних властивостей ґрунту, але й зберігати та відтворювати його родючість шляхом забезпечення бездефіцитного балансу гумусу. Уряд України має розробити і запровадити у практику механізми економічного стимулювання фермерів за організацію екологобезпечного землекористування
ВИСНОВКИ
На основі проведених розрахунків по СПТ «Урожай» Братського районуможна зробити такі висновки.
СПТ «Урожай» є малим за розмірами господарством із вище середнього рівнем спеціалізації. Найбільшу частину у виробництві сільськогосподарської продукції займає рослинництво, зокрема вирощування зерна (53,95% в середньому за три досліджувані роки)та соняшнику(39,35% в середньому за три досліджувані роки)
Для підвищення ефективності виробництва продукції рослинництва в господарство повинні намагатись використовувати оптимальні сівозміни, що здійснити на практиці не и легко адже соняшник, який займає 39,35% посівних площ, дуже виснажує землю тому потрібно для підтримання гумусового балансу та запобігання виснаження родючих чорноземів у відповідних нормах вносити у землю органічні та мінеральні добрива, які мало використовувались у даному підприємстві.
Потрібно ввести ефективне використання зрошуваних земель, що в досліджуванім господарстві не використовується, хоча сучасні умови господарювання на зрошуваних землях диктують необхідність застосування нових технологічних прийомів і методів поливу сільськогосподарських культур, але з метою скорочення витрат ресурсів (води, електроенергії, палива тощо) при забезпеченні високого рівня і врожайності та валових зборів сільськогосподарських культур за якого можна досягти високого рівня рентабельності.
І загалом по Україні потрібно переглянути аграрну політику нинішнього уряду, адже Україна належить до аграрних країн тому агро-виробники потребують значних інвестицій збоку держави або ж надання дешевих довгострокових кредитів для підтримання та розвитку агропромислового комплексу в цілому
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Закон України, ст. 2 „Про плату за землю”, від 19 вересня 1996р.
Земельний кодекс України, з.п. 2 ст. 206 „Плата за землю”.
Агросвіт, 2005р.,№15,- 22-24с.
Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. — К.: КНЕУ, 2001. — 528 с.
Андрійчук В.Г. „Економіка аграрних підприємств”: Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероб./ К.: КНЕУ, 2002. — 624с.
Вісник аграрної науки, липень 2005р., — 5- 10с.
Вісник аграрної науки, липень 2006р.,- 5-6с.
В’юн В.Г., Мельниченко В.В., Горлачук В.В.”Управління землекористуванням”: Підручник – Миколаїв,2005р., — 388с.
Економіка АПК, 2007р., № 5. – 52-53с.
Економіка України, 2007р., №3. – 74-79с.
Медведєва В.”Чтобы не убывало плодородие земли”. – К.,”Урожай”,1989р., — 192с.
Назаренко В.И. Зарубежном опыте функционирования земельного рынка. — М., — 2002. — 252 с.
14. Опря А.Т. Статистика — К.: „Урожай”, 2002р.
15. Природо-ресурсний потенціал сталого розвитка України // Київ РВПС України. 1999. – 715с.
16. Сайко В.Ф. та ін. Вилучення з інтенсивного обробітку малопродуктивних земель та їх раціональне використання: Метод, реком. — К.: Аграр. наука, 2000. — 38 с.
Сікачина О. Стан сільського господарства у 2004 році // Агроперспектива. — 2005,- №05(65). — С. 6-9.
Статистика. Підручник. За ред. Герасименка. К.: Вища школа, 2000.
Чекотовський Е.В. Основи статистики сільського господарства. Навчальний посібник. К.: 2001
20. Шмелев Г.И. К вопросу о концентрации сельскохозяйственных земель в рыночных условиях // Право и политика. — 2002. — № 8. — С. 67-70.
Види продукції
Обсяг виробленої продукції, ц
Порівняльні ціни 2005р за 1 ц продукції, грн
Валова продукція сільського господарства в порівняльних цінах 2005 року, грн.
2006рік
2007рік
2008рік
грн.
2006рік
2007рік
2008рік
А
1
2
3
4
5
6
7
Пшениця ( озима + яра)
1118
1194,6
1185,5
40,58
45368,44
48476,87
48107,59
Жито( озима + яра)
-
-
-
36,47
-
-
-
Ячмінь( озима + яра)
773
647
313
47,54
36748,42
30758,38
14880,02
Овес
86
98
43,5
35,5
3053,00
3479,00
1544,25
Кукурудза на зерно
-
-
-
35,88
-
-
-
Гречка
-
-
-
84,74
-
-
-
Горох
-
-
-
38,53
-
-
-
Цукрові буряки
-
-
-
16,99
-
-
-
Соняшник
1067
585
623,3
88,02
93917,34
51491,70
54862,87
Соя
-
-
-
98,91
-
-
-
Картопля
15
15
-
67,61
1014,15
1014,15
-
Овочі
7
5
5
166,61
833,05
833,05
-
Баштанні продовольчі
8
10
10
48,81
390,48
488,10
488,10
Кормові коренеплоди
-
-
-
11,52
-
-
-
Баштанні кормові
-
-
-
6,98
-
-
-
Кукурудза на силос і зелений корм, сінаж
206
-
-
3,73
768,38
-
-
Сіно однорічних трав
-
-
-
8,77
-
-
-
Однорічні та багаторічні трави на зелений корм, сінаж
-
-
-
1,58
-
-
-
Насіння однорічних трав
-
-
-
92,34
-
-
-
Сіно багаторічних трав
-
-
-
7,1
-
-
-
Разом по рослинництву
182093,26
136541,25
119882,83
Приріст ВРХ
2
-
-
664,71
1329,42
-
-
Приріст свиней
13
20
20
1004,88
13063,44
20097,60
20097,60
Приріст птиці
-
9
-
736,63
-
6629,67
-
Яйця, тис. шт.
5
3
-
305,26
1526,30
1526,30
-
Молоко
704
-
-
104,27
73406,08
-
-
Мед
-
-
-
1208,43
-
-
-
Бджілосім’ї, за штуку
-
-
-
380,8
-
-
-
Разом по тваринництву
х
х
х
х
89325,24
28253,57
20097,60
Всього по с.-г. виробництву
х
х
х
х
271418,50
164794,82
139980,43 продолжение
--PAGE_BREAK--