--PAGE_BREAK--1.1 Народногосподарське значення картоплі
Картопля — одна з найважливіших сільськогосподарських культур різноманітного використання. Загальна площа під нею в Україні становить близько 1.5 млн. га.
Картопля — один з основних продуктів харчування, її також широко використовують на корм худобі та в промисловості. Цінність цієї культури визначається змістом у бульбах крохмалю, білка, вітамінів, амінокислот і мінеральних солей.
Значення картоплі як важливої культури у сільськогосподарському виробництві академік Д.М. Прянишников охарактеризував так: «Вирощувати картоплю на полях — це те ж саме, що одержувати три колоси там, де раніше ріс один» [ 10, с. 5 ].
Щодо універсальності використання з картоплею не може зрівнятися жодна інша сільськогосподарська культура.
Бульби, які вирощують для харчових цілей, повинні містити багато крохмалю, білка, а також мати гладеньку, шкірку та неглибокі вічка. Вміст крохмалю в бульбах становить 14—25 %, а в окремих сортів досягає ЗО %. Сирого протеїну міститься в середньому до 2 %.
Кормова картопля, крім високого вмісту крохмалю, має підвищений вміст протеїну. Для технічної переробки використовують лише висококрохмалисті сорти.
Особливе значення у харчуванні людини має білок картоплі. Хоч у формі білка міститься лише 40—60 % загального азоту бульб, поживність їх досить висока. Білок картоплі за біологічною цінністю стоїть значно вище білка інших сільськогосподарських культур, у тому числі й пшениці.
За кількістю поживних речовин, які можна одержати з одиниці площі, серед сільськогосподарських культур, що в нас вирощуються, картоплі належить одне з перших місць. Поживних речовин з 1 га вона дає в 2-4 рази більше, ніж жито або ячмінь. Якщо повноцінність молочного білка прийняти за 100, то білок м’яса становить 90, картоплі-80, пшениці-50 і овочів-25%. Із дев’яти незамінних для людини амінокислот у картоплі виявлено вісім. Крім того, за вмістом метіоніну картопляний білок переважає горох і боби, а за вмістом лізину — зернові культури. [ 6, с. 31-32 ].
Корисні для людини і мінеральні речовини, що містяться у бульбах. Зокрема зола її складається з таких основних елементів: калію (67—70 %), фосфору (7—10), магнію і кальцію (6 %).
Цінність картоплі як продукту харчування визначається також високим вмістом вітамінів, особливо вітаміну С.
При споживанні на добу 300 г картоплі організм людини забезпечується майже на 50 % добової норми у вітаміні С, 10-15 — у вітаміні ВІ (аневрині), 15- РР (ніацині), 56— В2 (рибофлавіні) і 1-2 %- у вітаміні А (каротині). У зварених незабаром після збирання восени бульбах міститься до 16 % вітаміну С. Взимку картопля є одним з основних вітамінних продуктів. У достиглих свіжозібраних бульбах міститься 20—40 г вітаміну С на 100 г сирої речовини.
В картоплі у значних кількостях є також алкалоїд соланін. Сам по собі він отруйний (бульби, які містять близько 20 мг% соланіну, для харчування використовувати не можна), проте надає м'якушу спеціального смаку і при допустимих нормах збуджуюче діє на організм та поліпшує апетит [ 10, с. 6-8].
Дослідники дійшли висновку, що норма споживання картоплі, на одну дорослу людину за рік має становити у середньому 135 кг. У різних природно-економічних зонах цей показник неоднаковий. Реальне споживання в Україні споживання картоплі на душу населення коливається в межах 116-130 кг. Сьогодні помітна тенденція до зниження споживання картоплі в картоплесійних районах і збільшення там, де раніше її вирощували мало. Це пояснюють передусім використанням поливних земель для вирощування картоплі в південних районах, а також поліпшенням постачання її з середньої смуги [ 8, с. 74-75].
Серед сільськогосподарських культур картопля має найбільший ареал поширення, її з успіхом вирощують майже в усіх грунтово-кліматичних зонах нашої країни, починаючи від Крайньої Півночі і кінчаючи самими південними районами України. В Україні картоплю вирощують в усіх областях і районах.
Жоден продукт харчування не знаходить такого найрізноманітнішого застосування в кулінарії, як картопля. Відомо більше 500 страв, що приготовляють з неї. Картоплю споживають у печеному, вареному, тушкованому та смаженому вигляді. З неї готують супи, борщі, чіпси. Використовують як гарнір до м'ясних і рибних страв. З крохмалю картоплі готують різні дієтичні страви — фруктові та молочні киселі тощо [9, с. 13 ].
Картопля — цінний продукт харчування людини. Калорійність її становить 70—80 кал на 100 г спожитої порції.
У загальній кількості калорій, що їх одержує людина при споживанні кортоплі, 96% дають вуглеводи, 2,7-білки і 1,3% — жири.
Поживна цінність картоплі, як і інших продуктів, визначається кількістю й співвідношенням у бульбах органічних та мінеральних речовин, необхідних організму. При порівняльній оцінці основних харчових продуктів які ми найчастіше вживаємо, за енергетичною цінністю картопля посідає перше місце після м'яса, хліба та макаронних виробів.За цим показником вона наближається до житнього хліба.
Картопля належить до цінних кормових культур для всіх видів сільськогосподарських тварин. Бульби згодовують великій рогатій худобі (молокогінний корм для годівлі дійних корів), використовують для відгодівлі свиней. Картопля є також цінним кормом для птиці [9, с. 14-17].
З 1 га картоплі при врожаї 175 ц можна одержати 5250 кормових одиниць і близько 960 кормових одиниць з 80 ц картоплиння. За кількістю кормових одиниць, які можна одержати з 1 га, картопля поступається тільки цукровим бурякам і кукурудзі.
Поживність 1 кг кормової картоплі становить 0,30 кормової одиниці, 16г перетравного протеїну, 0,12—кальцію, 0,7 г фосфору. За кількістю поживних речовин картопля переважає більшість коренебульбоплодів. Так 1 ц моркви дає 14 кормових одиниць, брукви—13, кормових буряків — 12, турнепсу — 9 кормових одиниць [ 11, с. 5-8 ].
Протеїн картоплі ідеально збалансований за амінокислотами, тому раціони, до яких входить картопля, забезпечують високу продуктивність великої рогатої худоби і свиней.
За даними академіка Д. М. Прянишникова, на виробництво одного пуда свинини витрачається близько 10 пудів картоплі. Якщо виростити на 1 га 15 т картоплі і згодувати її свиням при невеликому додаванні зерна до раціону, можна одержати 1,5 т свинини [ 10, с. 8].
Вважають, що за кількістю засвоєних поживних речовин 3 кг картоплі дорівнюють 1 кг зерна. Поїдаючи 3 ц картоплі, корови дають 1 ц молока, або 4,5 кг вершкового масла.
В період відгодівлі свиней від 90 до 150 кг живої маси питома вага картоплі в раціоні становить не менше 75 % від загальної кількості кормів (за кормовими одиницями). Картоплю використовують на корм худобі у свіжому, вареному і запареному вигляді. Для кормових цілей можна переробляти бульби у борошно і виготовляти з нього брикети. Цінність картоплі як кормової культури ще і в тому, що згодовувати її можна протягом усього року, а силосування і приготування брикетів дає змогу використовувати її запаси протягом декількох років.
Картопля є цінною високоврожайною кормовою культурою для птиці, яка за кількістю кормових одиниць з гектара площі набагато перевищує деякі зернові культури.
Картоплю для птиці краще згодовувати у вареному вигляді, оскільки перетравність поживних речовин при цьому поліпшується та запобігається отруєння алкалоїдом соланінам, який при варінні переходить у воду.
Концентрованим кормом для птиці є суха картопля. Її виготовляють у вигляді пластівців, стружки, крупи чи скибок, які перед згодовуванням подрібнюють.
Корисним і поживним для птиці кормом є картопляний силос.
Винятково велике значення має картопля як сировина для промисловості. З неї виготовляють крохмаль, клей, патоку, спирт, глюкозу тощо. На заводах і фабриках з продукті переробки картоплі виготовляють кінематографічну плівку, цінні лаки, каучук, духи, сагову крупу, картопляну крупу, смажену, хрумтячу і сушену картоплю, крекери, різноманітні ліки та інші вироби.
Близько 70 % усього крохмалю, що виробляється тепер, одержують з картоплі. Крохмаль з картоплі, крім використання для продовольчих цілей, широко застосовують у різних галузях промисловості: текстильній, консервній, м'ясо-молочній, паперовій, хімічній та іп.
Крохмаль використовують при виготовленні різних киселів, соусів, підливок, борошнистих кондитерських виробів, ковбас, сосисок і ряду інших продуктів.
Ще Гіпократ писав, що людина має шукати і віднайти ліки від усіх хвороб у продуктах харчування. Одним з таких продуктів харчування, який містить ліки від десятків, а то й сотень хвороб, є картопля.
З лікувальною метою використовуються майже всі органи цієї рослини: стебла з листками, бульби, квітки, квітковий пилок.
Найширшого застосування у практиці лікування різних хвороб набули бульби. Це справді невичерпне джерело дієтичних поживних речовин, вітамінів, макро- й мікроелементів, незамінних амінокислот, що в поєднанні зумовлює їхні цілющі властивості. Так вітаміни, які містяться у бульбах картоплі широко застосовуються для профілактики та лікування різних хвороб.
У текстильній промисловості широко використовують крохмаль при виготовленні пряжі, тканин, трикотажу, штучного шовкового волокна, а також у паперовій та деревообробній промисловості, у виробництві фармацевтичних і косметичних виробів. Крохмаль і його похідні продукти використовують при бурінні свердловин для нафти, очищенні і збагаченні руди, при виготовленні ливарних форм, у виробництві будівельних конструкцій і органічних кислот. Різноманітне застосування знаходить крохмаль у хімічній промисловості, особливо при виробництві синтетичних матеріалів і виробів з них.
Картопляна патока є цінною сировиною для виробництва кондитерських виробів (цукерок і карамелей). Патоку та глюкозу використовують при виробництві хлібобулочних виробів, консервованих компотів, соків і соусів, варення, морозива, лікеру і вин, газованих напоїв і сиропів [ 21, с. 35].
Картоплю використовують для виготовлення спирту. Його широко застосовують у парфумерній та в різних галузях легкої промисловості: виробництво бутилового спирту, лаків, гліцерину, молочної кислоти та ін.
З 1 т картоплі мають більше 9,5 дкл спирту-сирцю. За виходом спирту з 1 га картопля переважає зернові культури в 3—4 рази. З 1т картоплі можна одержати 140 кг сухого крохмалю, 100 кг декстрину або 15—17 кг синтетичного каучуку.
Відходи технічної переробки картоплі, зокрема бадди, використовують на корм худобі. З 1 т переробленої картоплі одержують 1,7—1,8 т барди, 1 дкл якої містить 0,5 коркової одиниці.
Сушіння картоплі дає можливість різко скоротити втрати, які бувають при зберіганні її. Сушену картоплю можна зберігати без втрат харчової цінності протягом багатьох років. Цей спосіб зберігання дає величезну економію при транспортуванні картоплі, особливо на великі відстані .
Існують також сучасні методи промислової переробки картоплі з метою використання її для харчування людей. Галузь промисловості, яка займається виробництвом готових до вживання продуктів харчування з урахуванням постійно зростаючого попиту, невпинно розширюється. Нині асортимент таких продуктів дуже великий і різноманітний. Їх можна розділити на чотири групи: швидкозаморожені-гарнірна картопля, палички, биточки і котлети, вареники з картоплею, галушки та ін.; сушені-сухе картопляне пюре у вигляді крупки, пластівців, гранул і порошку; обжарені –хрустка картопля, крекери, чипси, снеки, палички тощо. На основі картоплі виготовляють також концентрати для приготування безалкогольних напоїв, а також квасу.
Висушена картопля за вмістом поживних речовин наближається до зернових продуктів, а за кількістю крохмалю навіть переважає їх. За кормовою цінністю висушену картоплю прирівнюють до ячменю [22, с. 128].
Картопля потребує старанного обробітку. Під неї проводять глибоку оранку грунту, вносять багато добрив і систематично здійснюють догляд за рослинами, розпушуючи та очищаючи, грунт від бур'янів. У зв'язку з цим вона є одним з кращих попередників для озимої і ярої пшениці, жита, ячменю, капусти, моркви, буряка та багатьох інших культур.
Особливо важлива роль картоплі у польових і овочевих сівозмінах приміських господарств, які зобов'язані у великих кількостях постачати населенню міст і великих індустріальних центрів ранню картоплю. У багатьох приміських зонах республіки ранньостиглі сорти вже в кінці червня або на початку липня можуть звільняти поле для посіву на ньому післяжнивних чи озимих культур [ 32 с. 32 ].
продолжение
--PAGE_BREAK--1.2 Сучасний стан розвитку картоплярства
В Україні виробництво картоплі є одним із пріорітетних напрямків аграрного сектора. Найбільша частка посівних площ під картоплєю зосереджена в поліській ( 43,6 % загальної площі посадки ) та лісостеповій зоні (36,8 % ).
Протягом останніх років роль картоплі у задоволенні харчових потреб населення України значно зросла, оскільки при зниженні рівня зростання цін на такі товари, як риба, м’ясо- і молокопродукти підвищується попит на хлібопродукти та картоплю. В Україні у 1997 році розпочалося відродження картоплепереробної промисловості. Так у 1997 році почали свою діяльність заводи по виготовленню чіпсів ТВМП «Українська мова» і «Агроком», будуються підприємства по переробці картоплі в Чернігівський області. Також є необхідність у виробництві картоплі спеціалізованих сортів для переробки на крохмаль та для Макдональдс тощо [4, с. 34-35 ].
В Україні галузь картоплярства, як і в деяких картоплесійних районах СНД (Білорусь, Росія), має свою специфіку, пов’язану із зосередженням виробництва в різних категоріях господарств, насамперед в особистих підсобних господарствах населення ( частка особистих підсобних господарств у валовому зборі картоплі склала у 2009 році 98,5% ) .
Понад 1,5 млн.га. картоплі висаджують в Україні в останні п’ять років, а середня урожайність становить 118 ц/га, причому в 2007 році склала 82,7ц/га (середній світовий урожай 152ц/га ). В Російській Федерації картоплю вирощують на площі яка дорівнює 3,2 млн.га, валовий збір становить 33,6 млн.т при середній урожайності 10,4 т/га, а у Белорусі площа посадки коливається від 660 до 725 тис.га, валовий збір становить 6,9 – 10,9 млн.т [1, с. 5 ], [3, с. 4 ].
В Сосницькому районі у 2009 році було засаджено біля 30 га, урожайність склала 281,9 ц/га, валовий збір становив 797,3 тонн. Використовуючи напрацьовані позитивні тенденції в галузі картоплярства та враховуючи «Програму ринкових перетворень і стабілізації роботи АПК Чернігівської області на 2000-2007 роки », прогнозується отримати валовий збір картоплі у всіх категоріях господарств в обсягах 1545 тис.тонн, в тому числі 4,0 тис.тонн еліти і 6 тис.тонн насінневої картоплі 1-3 репродукції.
Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств за 8 місяців 2009 р., проти січня-серпня 2008 р., скоротився на 3,4%, у т.ч. в агропідприємствах – на 3,0%, у господарствах населення – на 3,7%. Причина – зменшення виробництва продукції рослинництва.
Скорочення обсягів виробництва продукції становить 7,2%, у т.ч. в аграрних підприємствах – на 10,0%, у господарствах населення – на 5,2%. Дані щодо збирання врожаю станом на 31 серпня 2008 р. порівняно з 01.09. 2007 р. наведено у таблиці 1.2.1.
Рис. 1.2.1 Структура посівних площ в 2007 р.
Рис 1.2.2. Урожайність основних с/г культур в 2007 р.
Реалізація сільгосппродукції аграрними підприємствами зменшилась на 0,3%, у т.ч. продукції рослинництва – на 13%, а обсяг продукції тваринництва збільшився на 12%.
Знову ж таки, станом на 31.08.09 р., зернові та зернобобо ві (без кукурудзи) було скошено та обмолочено на площі 11,2 млн.га, що складає 86% посівних площ урожаю-2007. Одержано 22,5 млн.т зерна (у початково оприбуткованій вазі), що на 20% менше торішнього, у т.ч. агропід-приємствами намолочено 17,6 млн.т (на 19% менше), господарствами населення – 4,9 млн.т (на 24% менше).
Що стосується економічної ефективності виробництва картоплі в Сосницькому районі, то у 2008 році собівартість 1цнт. дорівнювала 67,7 грн. (по Україні – 75 грн.), середня реалізаційна ціна – 135 грн. (по Україні – 135 грн.), а відповідно рівень рентабельності 34,3% ( по Україні – 22% ).
Чернігівщина завжди була провідною областю по виробництву картоплі на Україні і її питома вага складала біля 30 відсотків. В структурі валового доходу рослинництва, доля картоплі становила біля 34 відсотків, займаючи в структурі посівних площ лише 6 відсотків. Для зміцнення матеріальна технічної бази галузь картоплярства були спрямовані значні капіталовкладення. Збудовано типових картоплесховищ на 420 тис. тонн, придбано 1000 картопле-сажалок, 1700 картоплезбиральних комбайнів, 1200 сортувальних пунктів. Проте тривала соціально-економічна криза попередніх років негативно вплинула на розвиток сільського господарства в цілому, зокрема на виробництво картоплі. Оскільки на сьогодні ресурсний потенціал господарств усіх категорій перебуває у кризовому стані, то продуктивність картоплі залежить багато в чому від погодної ситуації відповідного року. Проте на зниження урожайності та виробництва картоплі в останні роки суттєво вплинули не лише складні погодні умови та незадовільне матеріально-технічне забезпечення, а також порушення технології вирощування, недоліки в системі удобрення, і особливо, насінництві.
За останні роки значно зменшилося внесення органічних та мінеральних добрив. Так, якщо в 1990 році на 1 га їх було внесено 90 тонн і відповідно 213 кг діючої речовини мінеральних добрив, то в 2009 році ці показники відповідно становили 15 тонни і 45 кг. Забур’яненість посівів картоплі часто значно перевищує допустимі норми шкодочинності. Однієї з головних умов одержання високих і сталих врожаїв картоплі є якість і продуктивність посадкового матеріалу, що забезпечується постійним і своєчасним проведенням сортозміни та сортооновлення згідно існуючих систем насінництва. Практикою встановлено, що прибавка врожаю картоплі від сортозміни та сортооновлення може становити 20-40%. З точки зору американських фермерів, кожний вкладений в закупівлю нового сорту долар дає три долари прибутку. Особливо важливим в сучасних умовах є своєчасна сортозміна в зв’язку з розвитком картоплепереробної промисловості, оскільки росповсюджені сорти для виготовлення картоплепродуктів.
Для ефективної діяльності системи насінництва картоплі в області створено 2 наукові лабораторії, 3 лабораторії мікроклонального розмноження оздоровленного матеріалу, 4 опорних пункти по первинному насінництві картоплі, 11 елітно-насінницьких господарств по відтворенню еліти і 25 господарств по виробництву сортового репродукційного насіння.
На Чернігівській дослідній станції по картоплі розроблена і впроваджена промислово-гідропона технологія виробництва міні бульб на оздоровленій основі, яка дозволяє щорічно одержувати 250-300 тис.штук міні бульб і перейти на скорочену схему відтворення еліти [7, с. 14-15 ].
Однак, труднощі, що склалися за останні роки в галузі картоплярства поставили під загрозу розвалу існуючої системи насінництва. Господарства області усіх категорій практично припинили сортозаміну та сортооновлення і, як наслідок, більше половини площ картоплі висаджуеться насінням масових репродукцій. Так, якщо в 1990 році було заготовлено 155 тис.тонн сортового насінневого матеріалу, в т. ч. 20 тис.тонн еліти, то в 2007 році відповідно 6 і 3,9 тис.тонн [ 5, с. 107 ]. Актуальність цієї проблеми полягає ще й в тому, що на сьогодні 95% картоплі висаджується в індивідуальному секторі, де в результаті вирощування цієї культури без сортозаміни і сортопоновлення та практично, недотримуючись сівозміни, в багатьох населених пунктах виявлені вогнища картопляної нематоди і раку [17, с. 75].
Проте дійові механізми і системи заміни посодкового матеріалу в населення поки що відсутні, хоча площі під картоплю тут збільшуються. Тому з метою збільшення обсягів її виробництва і покращення якості необхідно здійснити комплекс технологічних та організаційних заходів по поліпшенню сортового складу картоплі, якості посадкового матеріалу, системи захисту та удобрення, механізації трудомістких процесів, організації ринку картоплі.
1.3 Суть категорії собівартість та її визначення для виробництва картоплі
Процес виробництва є важливою стадією кругообігу коштів підприємства. В ході його здійснення підприємство, витрачаючи матеріальні, технічні, трудові та фінансові ресурси, формує собівартість продукції та фінансові результати діяльності ─ прибуток та збиток. За типовим положенням з плану, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженим постановою Кабінети Міністрів України від 26.04.1996р. №473, собівартість промислової продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Як економічна категорія собівартість являє собою:
· основу для обліку та контролю за рівнем затрат на випуск і реалізації продукції;
· слугує базою ціни товару і її нижньою межею, «обмежувачем» для виробника (підприємство не може встановлювати ціну нижчу за собівартість, оскільки воно матиме збитки;
· визначає прибуток і рентабельність;
· відображає ефективність використання виробничих ресурсів, впровадження нових технологій та нововведень, удосконалення системи організації та управління виробництвом;
· є важливим елементом економічного обґрунтування управлінських та інвестиційних рішень.
Рівень собівартості продукції перебуває в прямій залежності від продуктивності праці, раціонального використання основних фондів, енергоресурсів, скорочення непродуктивних витрат, організації виробництва, якості управління та інших факторів. Собівартість продукції підприємства складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію. Отже, відображаючи процеси виробництва, обігу та розподілу, собівартість виступає як один з важливих синтетичних показників діяльності підприємства.
Принципи формування собівартості продукції :
v чітке розмежування витрат підприємства по сферах господарської діяльності ─ виробнича, адміністративна, капітальні вкладення, невиробнича, збутова;
v безпосередній зв'язок витрат з процесами виробництва та обігу;
v зміщення витрат в процесі відтворення для відновлення основної виробничої діяльності;
v повний облік фактичних витрат незалежно від рівня дотримання встановлених норм та умов;
v прямий зв'язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом часу.
В господарській практиці склад витрат, які включають в собівартість промислової продукції, визначається в централізованому порядку. Для забезпечення єдиних засад формування собівартості продукції і фінансових результатів на підприємствах України незалежно від форм власності рекомендується дотримуватися основних засад «типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції у промисловості».
Планування собівартості продукції для підприємства є складовою частиною планування діяльності промислового підприємства і включає систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину поточних витрат, що включаються до складу собівартості валової продукції, а також витрати усього промислового циклу по етапах управління (рис.2.1.1).
Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства. Головним завданням аналізу собівартості продукції є:
1) оцінка обґрунтованості планових завдань із собівартості продукції;
2) перевірка достовірності інформації про фактичну собівартість;
3) оцінка виконання планових завдань за узагальнюючими показниками їх динаміки;
4) дослідження структури витрат порівняно з плановими даними та в динаміці;
5) виявлення резервів зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;
6) розроблення заходів щодо забезпечення ефективного управління витратами і формування собівартості продукції.
Рис. 2.1.1 Етапи процесу управління витратами підприємства
Визначивши мету, завдання, послідовність розробки плану, необхідно з'ясувати, що саме впливає на рівень витрат на виробництво. Собівартість продукції є комплексним показником, в якому відображена велика кількість факторів, що впливають на рівень собівартості. Усі фактори можуть бути поділені на зовнішні, тобто ті, які знаходяться поза підприємством та внутрішнього порядку. До зовнішніх відносяться:
ü зміна цін на матеріали, напівфабрикати, інструмент, пальне, енергію, які підприємство отримує від сторонніх підприємств;
ü зміна встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, а також різного роду обов’язкових внесків, відрахувань і нарахувань на заробітну плату (наприклад, соціальне страхування);
ü зміна тарифів на перевезення вантажів;
ü інші.
Основними внутрішніми факторами є:
ü підвищення продуктивності праці;
ü зниження трудомісткості продукції;
ü зниження матеріаломісткості продукції;
ü ліквідація втрат від браку;
ü інші.
На відхилення фактичної собівартості одиниці продукції від планової впливають зміни:
§ обсяг виробництва;
§ постійних витрат;
§ змінних витрат.
Розрахунок вищеназваних чинників на відхилення фактичної собівартості одиниці продукції проводять методом ланцюгових підстановок.
Розрізняють поточні та перспективні резерви зниження собівартості включають усі види непродуктивних витрат (явні і приховані), також перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів, виявлених в ході аналізу. До перспективних резервів відносять:
o збільшення обсягів випуску продукції;
o впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Дослідженню відносного рівня витрат за кордоном надають великого значення. Аналіз відносного рівня витрат закордонні економісти вважають одним із наріжних каменів аналізу конкуренції. Відносний рівень витрат звичайно виражається індексом, який обчислюють як частку від ділення витрат даного підприємства на середні витрати кожного з його конкурентів. Таким чином, якщо індекс дорівнює одиниці, то це означає, що витрати даного підприємства збігаються з втратами його конкурентів. Якщо індекс менший від одиниці – витрати нижчі, якщо більший, то конкуренти мають переваги. Для того, щоб домогтися успіхів у майбутньому і не витрачати зайвого часу на виявлення резервів збільшення обсягу продукції (послуг) і зниження собівартості за минулі періоди, необхідно систематично вести оперативний, внутрігосподарський, порівняльний аналіз. Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тим заходам, що здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різницю між річною економією і її частиною, врахованої в планових розрахунках попереднього року. По заходах, що плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з обсягу роботи, виконуваної за допомогою нової техніки, тільки в звітному році, без обліку масштабів упроваджених до початку року. Розрахунки планової собівартості окремих видів товарної, реалізованої продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, внутрішньовиробничого планування, формування цін і стратегії розвитку підприємства.
Витрати підприємства класифікуються за такими ознаками (рис.2.1.2):
Таблиця 1.3.1 Групування витрат за кваліфікаційними ознаками
1. за центрами відповідальності (місцем виникнення витрат):
ü витрати виробництва;
ü цеху;
ü дільниці;
ü технологічного переділу.
2. за видами продукції:
ü витрати на вироби;
ü типові представники виробів;
ü групи однорідних виробів;
ü одноразові замовлення;
ü напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію.
3. за єдністю складу (однорідністю) витрат:
ü одноелементні;
ü комплексні.
4. за способом віднесення на собівартість включаються:
ü прямі витрати;
ü непрямі витрати.
5. за видами витрат:
I.витрати за економічними елементами;
II.витрати за статтями калькуляції.
За економічними елементами (однорідні витрати):
o матеріальні витрати;
o витрати на оплату праці;
o відрахування на соціальні заходи;
o амортизаційні відрахування;
o інші витрати.
Групування витрат за статтями калькуляції:
¬ Виробничі витрати:
¨ прямі матеріальні витрати (сировина та основні матеріали, куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби, допоміжні та інші матеріали), які безпосередньо відносяться до конкретного об’єкту витрат;
¨ прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші витрати робітникам, що зайняті у виробництві), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат;
¨ інші прямі витрати;
¨ загально виробничі витрати (витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів та нематеріальних активів загально виробничого призначення, витрати на управління та експлуатацію устаткування, витрати а обслуговування виробничого процесу, витрати на опалення, водопостачання виробничих приміщень, витрати по охороні праці, техніці безпеки та захист навколишнього середовища, інші витрати);
¬ Витрати періоду:
¨ втрати періоду операційної діяльності (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати);
¨ фінансові витрати (витрати на процентні та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позичкового капіталу);
¨ інвестиційні витрати (втрати від участі в капіталі, витрати на ліквідацію необоротних активів та інше).
6. за відношенням до обсягу виробництва входять:
ü змінні витрати;
ü умовно ─ постійні витрати.
7. за відношенням до процесів виробництва і реалізації розрізняють:
ü виробничі витрати;
ü поза виробничі витрати.
8. за календарними періодами:
ü витрати поточні;
ü одноразові.
Поточні витрати, які є необхідними для отримання готової продукції, поділяються на:
Þ циклічні;
Þ безперервні.
Циклічні повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на основні і допоміжні матеріали, інструмент, заробітну плату виробників, технологічні, енергетичні витрати та інше.)
Безперервні витрати — це постійні витрати незалежно від виробництва продукції (утримання приміщень, споруд, устаткування, апарату управління тощо.)
Найбільшу частку у всіх витратах підприємства займають витрати на виробництво продукції. Сукупність виробничих витрат показує, в яку вартість обходиться підприємству виробництво виготовленої продукції, тобто вони становлять виробничу собівартість продукції.
Отже, собівартість продукції це вартісна (грошова) оцінка витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції.
Собівартість продукції належить до числа найважливіших показників роботи підприємства. Вона характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються: рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці, частка затрат на виробництво за окремими статтями та елементами і інші витрати на випуск продукції.
Вона використовується як показник для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію.
Собівартість продукції тісно пов’язана з господарським розрахунком. За умов самофінансування зниження собівартості продукції є основним джерелом зростання прибутку підприємства. Через собівартість відшкодовуються витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів і засобів праці, робочої сили, природних ресурсів тощо.
Таким чином у собівартість продукції включають такі витрати:
◘ на проведення дослідження ринку для виявлення потреби в певному виді продукції;
◘ підготовку й організацію освоєння виробництва нової продукції; організацію виробництва, виключаючи усі витрати на сировину, матеріали, теплову і електроенергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу тощо;
◘ обслуговування виробничого персоналу та управління ним;
◘ реалізацію продукції (упакування, транспортування, рекламу, інформаційне забезпечення і інші витрати);
◘ розвідування, використання й охорону природних ресурсів (геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, охорону повітряного й водного басейнів);
◘ організацію навчання й підготовку кадрів;
◘ поточну раціоналізацію виробництва (вдосконалення техніки і технології виробництва, якості продукції);
У собівартість продукції також включаються витрати від браку, недостач, і псування матеріалів у межах встановлених норм, які передбачені технологічним регламентом.
Для аналізу собівартості використовують такі дані:
§ ф. №5 ─ с «Звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг»;
§ ф. №2 ─ «Звіт про фінансові результати»;
§ кошториси витрат;
§ дані синтетичного і аналітичного обліку витрат за основними і допоміжними виробництвами;
§ матеріали ревізій та обстежень;
§ результати аналізу собівартості за попередні роки.
Реформування бухгалтерського обліку спричиняє необхідність зміни організації усієї економічної діяльності підприємства. Формування собівартості окремих видів продукції належить до сфери внутрішньогосподарського (управлінського обліку). Стаття І «Закону про бухгалтерський облік» передбачає самостійність підприємства при розробці системи і форми управлінського обліку, у звітності й контролі господарських операцій.
В собівартості продукції знаходить своє відображення дія ринкових економічних законів, які сприяють зниженню витрат на виготовлення продукції за рахунок прискорення науково-технічного розвитку, поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції, ресурсозбереження, впровадження мало ─ та безвідходних технологій, інтенсифікації виробництва.
Собівартість продукції є мірилом рівня затрат на виготовлення тієї чи іншої продукції. Вона використовується для контролю за використанням матеріальних і всіх інших ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів.
Собівартість центнера картоплі визначається діленням витрат (без вартості побічної продукції) на фізичну масу основної продукції. Побічною продукцією вважається бадилля і продукція, яка не реалізована, згодована худобі й оцінена за собівартістю кормових буряків з урахуванням поживності. При веденні обліку витрат по групі овочевих культур розраховується середня собівартість продукції окремої культури витрати на групу культур розподіляються між окремими видами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.
продолжение
--PAGE_BREAK--Розділ 2. Стан сільськогосподарського виробництва в ТОВ «Прогрес» 2.1 Природнокліматичні умови та розміщення підприємства
ТОВ «Прогрес» розташоване в с. Авдіївка Сосницького району за 30 км. від районного центру і за 120 км від м Чернігів. Через село проходить шлях Чернігів – Новгород-Сіверський.
Господарство знаходиться в зоні помірного клімату з теплим, вологим літом і м'якою хмарною зимою. Середньорічна температура повітря становить 4+6°С. Влітку середня температура сягає 20-22°С, а взимку -14 -15°С, найбільші морози бувають у січні та лютому. Тривалість безморозного періоду становить 140-160 днів. Вегетаційний період продовжується від другої декади квітня до третьої декади жовтня місяця. На території селища протягом року випадає 530-580 мм опадів, що значно більше, ніж у інших регіонах лівобережжя. Позитивний в основному баланс вологості у ґрунті забезпечує нормальний розвиток рослинництва та вирощування кормових, технічних і зернових культур. Сніговий покрив майже рівномірний (10-30 см) і триває 95-110 днів, але характерні часті відлиги. В цілому сніговий покрив достатній для захисту озимих культур від вимерзання, та сприяє їх ефективному вирощуванню. Середня глибина промерзання ґрунту 40-50см.
Найбільш поширені в господарстві дерново-підзолисті ґрунти, дерново–середньопідзолисті ґрунти супіщаного і легкосуглинкового механічного складу з вмістом гумусу 2,2 % та кислотністю 5,4 рН. Для підвищення їх родючості господарство вносить органічні та мінеральні добрива, але доза органічних добрив досить низька. За останні роки вона не перевищує 1,5 т/га. Для підтримки балансу гумусу доза повинна становити не менше 10 т/га.
Про структуру посівних площ в даному господарстві ми можемо дізнатися за допомогою таблиці 2.1.1.
Таблиця 2.1.1. Структура посівних площ сільськогосподарських культур
Аналізуючи дану таблицю, ми бачимо, що значну питому вагу в структурі посівів займають зернові культури 99%.
Площі, що відводяться під картоплю не перевищують 1,0 % при тому, що ця культура є високорентабельною у господарстві.
В наш час існує дуже велика кількість с.-г. підприємств які займаються виробництвом досить широкого спектру продукції. Критерієм спеціалізації аграрних підприємств з виробництва певних видів продукції є їх економічна зацікавленість. Не виключенням є і підприємство яке ми досліджуємо. Структура товарної продукції ТОВ «Прогрес» представлена в табл.2.1.2.
продолжение
--PAGE_BREAK--Таблиця 2.1.2.Галузева структура ТОВ «Прогрес»
Як бачимо згідно таблиці 2.1.2. господарство має мясний виробничий напрям. Основними зерновими культурами, які вирощуються, є озима пшениця, овес, ячмінь. Основною продукцією тваринництва є виробництво м’яса ВРХ, а також молока.
Але ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру галузей, які в них є провідними, а й від того, як розвинуті й інші галузі, що мають товарний характер. Чим більше в господарстві таких галузей, тим, як правило, менші їх розміри і нижча концентрація виробництва. Це інколи негативно відбивається на кінцевих результатах господарювання. Щоб врахувати ступінь розвитку усіх товарних галузей у підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт зосередження товарного виробництва, який визначається наступним шляхом:
де Пві – питома вага і-тої галузі в структурі товарної продукції, %.
Nі – порядковий номер і-тої галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: перше місце посідають галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє з найменшою.
Отже, знайдемо коефіцієнт зосередження товарного виробництва для нашого господарства:
За 2006 рік Кз= =0,21
За 2007 рік Кз= 0,20
За 2008 рік Кз= 0,17
Згідно вище проведених розрахунків видно, що коефіцієнт зосередження товарного виробництва протягом трьох останніх років коливається в межах 0,17-0,21. Звідси, ми можемо зробити висновок, що дане господарство із середнім рівнем спеціалізації, хоча з кожним роком його рівень постійно падає. Збільшується виробництво зернових, частка яких у 2008 році вже сягнула 70 % від загального обсягу реалізованої продукції.
Одним із важливих факторів формування попиту на с.-г. продукцію є концентрація виробників, конкурентів, аналогічної продукції в межах певної території.
продолжение
--PAGE_BREAK--2.2 Забезпеченість основними виробничими ресурсами та рівень їх використання
Розглянувши природно-економічні умови, розміщення та спеціалізацію ТОВ «Прогрес», необхідно приділити увагу і до забезпеченості товариства основними виробничими фондами, наявність яких суттєво впливає на розвиток господарства та фінансово-економічні показники, які повинні з кожним роком зростати. До таких виробничих ресурсів належать земельні, трудові, нематеріальні ресурси, а також наявність та знос основних виробничих та оборотних фондів. Саме про наявність їх в господарстві та ефективність їх використання і піде мова нижче.
Серед такої кількості основних виробничих ресурсів важко виділити найголовніший, тим паче, що всі вони пов’язані між собою і наявність кожного з них необхідно в будь-якому господарстві, тому розпочнемо з земельних ресурсів, бо земля є основою матеріального і духовного виробництва.
Результати сільськогосподарської діяльності пов’язані саме з кількістю та якістю обробленої землі, а ще і тому, що земля в сільскому господарстві є предметом і засобом праці; вона обмежена в просторі і штучно не відновлюється; є незамінним засобом виробництва, що не характерно для інших видів виробничих ресурсів, які взаємозамінні. На прибутковість аграрних підприємств суттєво впливає також і місце розташування земельної ділянки, а значить наявність гумусу і родючість. Отже, структуру земельних угідь та землезабезпеченість господарства ТОВ «Прогрес» наведемо в таблиці 2.2.1.(див. нижче), враховуючі дані за три роки і порівняємо їх між собою.
Таблиця 2.2.1. Структура земельних угідь і землезабезпеченість
Аналізуючи дані таблиці можна відзначити, що на протязі трьох років земельні ресурси господарства залишилися незмінними. Землі с/г угідь у 2008 році в порівнянні з 2006 роком не змінились також. Щодо пасовищ, то площі під них в кожному аграрному господарстві змінюються з кожним роком, а це залежить від багатьох факторів, а саме, від наявності в господарстві худоби та розвитку рослинництва, від якого залежить кормова база для худоби та інших тварин, що вирощуються в господарстві, а також від спеціалізації і напряму діяльності господарства. Однак, у ТОВ «Прогрес», не зазнали змін пасовища. Відповідно до цього, показники інтенсивності використання земельних угідь також не змінилися.
А тепер необхідно розкрити таке поняття, яке характеризує земельні ресурси, а саме, поняття категорії землезабезпеченості.
Цей показник визначається як відношення площі відповідних угідь до наявного населення села, району, країни або окремого господарства і характеризує скільки землі того чи іншого виду угідь припадає на 1 працівника. Стосовно господарства, то як бачимо з таблиці на 1 працівника припадає 28,1 га загальної земельної площі, 28,1 га с/г угідь та 23,66 га ріллі у 2008 році; відповідно, 26,75 га, 26,75 га та 22,53 га у 2006 році. Отже, виходячи з наведених вище даних, показників та аналізу, можна зробити такі висновки:
ТОВ «Прогрес» має в своєму розпорядженні та господарюванні значну кількість земельних угідь, але необхідно докорінно змінювати своє ставлення до землі, бо без сільського господарства ми не зможемо повноцінно жити і працювати;
Що стосується економічної ефективності використання землі, то вона знижується, а кількість виробленої продукції падає.
Для аналізу економічної ефективності використання землі розглянемо таблицю 2.2.2.
Таблиця 2.2.2. Економічна ефективність використання землі
Аналізуючи дані таблиці ми бачимо, що виробництво зернових зокрема пшениці у 2008 році дещо підвищилось порівнюючи із 2006р майже на 38%. Незважаючи на підвищення врожайності зернових у 2008 році на 68% прибуток був нижчий на 203 тис. грн., що пов’язано із значним збільшенням витрат на пальне, добрива, та засоби захисту рослин
Далі розглянемо забезпеченість господарства виробничими фондами. І так, фонди – це знаряддя і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом з грошовими ресурсами, що обслуговують процес виробництва. За своїм економічним значенням фонди поділяються на виробничі і не виробничі. Виробничі – це ті, які безпосередньо беруть участь в процесі виробництва. На них припадає 85-90% фондів підприємства. За характером обороту та функціональною роллю засоби виробництва поділяються на основні та оборотні фонди. Забезпеченість ТОВ «Прогрес» виробничими фондами розглянемо в таблиці 2.2.3.(див.нижче)
Таблиця 2.2.3. Забезпеченність виробничими фондами, показники руху та стану основних фондів
З даних таблиці бачимо, що забезпеченість господарства виробничими фондами зменшилась за деякими показниками. Однією з головних причин зменшення стало старіння основних та обротних виробничих фондів. Так зросла вартість основних фондів та основних виробничих фондів відповідно на 34,04% та 60,79%. Оборотні фонди у 2008 році зменшили свою вартість на 4,26% і склали 4826,6 тис. грн. Забезпеченість основними виробничими фондами на 100га с/г угідь в 2008 році зросла на 60,79%, а оборотних зменшилась на 4,26%. Але, в порівнянні з середньообласними даними за 2008 рік, ці показники менші відповідно на 66,1 % і більші на 319,1%. На одного середньорічного працівника забезпеченість основними виробничими фондами зросла майже в двічі, а оборотними фондами збільшилась на 2,92 тис. грн. В порівнянні з середньообласними даними, ці показники менші відповідно на 79,3% і більші на 60,6%.
Характер руху основних виробничих фондів визначається за допомогою коефіцієнта (швидкість) обороту. Швидкість обороту основних виробничих фондів в ТОВ «Прогрес» в 2006 році становить – 0,31, а в 2008 році – 0,2, а за середньообласними даними – 0,05. Збільшення цього показника по господарству говорить, що ефективність використання основних виробничих фондів є вищою, ніж по області.
Про стан основних виробничих фондів можна судити з двох показників: коефіцієнта зношення (в 2006році — 0,51, 2008 — 0,1 ) і коефіцієнта придатності (відповідно 0,49 і 0,9 ). Чим вище коефіцієнт придатності і менше коефіцієнт зношення, тим кращі умови має підприємство для більш раціонального використання основних фондів. А господарство ТОВ «Прогрес» має не найкращі умови для раціонального використання основних фондів. Економічну ефективність використання виробничих фондів розглянемо в таблиці 2.2.4.(див. нижче).
Таблиця 2.2.4. Оцінка економічної ефективності використання виробничих фондів
Аналізуючи дані таблиці, ми бачимо, що такі показники, як фондовіддача основних виробничих фондів і загальний коефіцієнт фондовіддачі істотно зменшилися на 34,78%%. Тенденція до спаду показника фондовіддачі свідчить про негативи у використанні цього ресурсу. Із ростом фондоємності виробництва, а саме в 2006 році 3,24 грн., до 4,97 грн. в 2008 році, створилися об’єктивні передумови до зниження фондовіддачі.
Із збільшенням основних виробничих фондів в 2008 році на 60,79% зменшилася кількість валового доходу і збитку на 100грн. основних виробничих фондів, відповідно на 91,26% і 61,43%.
Важливим напрямком поліпшення використання виробничих ресурсів є встановлення оптимального співвідношення між основними і оборотними фондами. На 1грн. основних виробничих фондів с/г призначення припадає оборотних засобів в 2006році – 0,61грн., в 2008році – 0,37грн. Нестача оборотних фондів знижує ефективність використання основних фондів, негативно відбивається на кінцевих результатах господарювання.
Із зменшенням коефіцієнта оборотності на 3,1%, спостерігається зменшення процесу вивільнення ресурсів, а тим самим знижується ефективность виробництва.
Оборотні фонди з економічного погляду є авансованою вартістю на стадії виробництва, але водночас частина авансованої вартості перебуває і на товарній, і на грошовій стадіях. Ці кошти називають фондами обігу. Сукупність оборотних фондів і фондів обігу утворюють категорію оборотних засобів. Розглянемо показники економічної ефективності використання оборотних засобів в таблиці 2.2.5.(див.нижче)
Таблиця 2.2.5. Показники економічної ефективності використання оборотних засобів
Як бачимо, склад оборотних засобів ТОВ «Прогрес» досить різноманітний. Процентне співвідношення між окремими елементами оборотних засобів називають структурою цих засобів. Більша частка оборотних засобів припадає на оборотні фонди (72,5%).
На низькому рівні коефіцієнт оборотності та тривалості обороту.
Ще одним з видів основних виробничих ресурсів є трудові ресурси. Трудові ресурси – це працівники, які мають достатній фізичний розвиток і відповідні навички для виконання с/г робіт. Трудові ресурси поділяються на основні — жінки, віком 16-55 років та чоловіки, віком 16-60 років і додаткові – підлітки, які працюють, пенсіонери, люди з фізичними вадами. В залежності від умов найму, трудові ресурси діляться на постійних, тимчасових та сезонних найманих робітників.
Забезпеченість ТОВ «Прогрес» трудовими ресурсами розглянемо в таблиці 2.2.6.
Таблиця 2.2.6. Трудові ресурси та використання трудового часу
Аналізуючи таб. 2.2.7. просліджуємо тенденцію зменшення чисельності працівників, зайнятих в сільському господарстві. Так з 2006року по 2008рік кількість працюючих у господарстві зменшилась на 62 чоловіка. Спад розвитку тваринництва зумовив зменшення працівників у цій галузі на 41%. У рослинництві трудові ресурси зменшилися на 31% і становлять 43 чоловік.
Суттєво змінився коефіцієнт використання робочого часу 1 робітником в с/г виробництві по даному господарству. Збільшився цей показник в галузі тваринництва – на 11,1%, в галузі рослинництва – на 4,1% зменшився.
Під продуктивністю праці розуміють здатність конкретної праці в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи. Підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. Зі зростанням продуктивності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності.
Взагалі, аналізуючи забезпеченість господарства виробничими ресурсами, можна виділити слідуюче:
в 2008 році забезпеченість виробничими ресурсами дещо покращилася в порівнянні з 2006 роком;
однак в господарстві зменшилася фондозабезпеченість, фондовіддача, зросла середньорічна вартість основних, зменшилася вартість оборотних виробничих фондів, зросли показники забезпеченості виробничими фондами.
Не дивлячись на це, можна зробити висновок, що в ТОВ «Прогрес» потрібно покращувати забазпеченість виробничими ресурсами.
продолжение
--PAGE_BREAK--2.3 Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва
Кожне підприємство, яке функціонує в умовах ринкової економіки керується в своїй діяльності головним критерієм ефективного виробництва рівнем рентабельності. Для всебічної оцінки ефективності виробництва необхідно використовувати систему показників, спроможних водночас відображати специфіку і особливості сільського господартва, характеризувати ступінь результативності виробництва. Отже, ефективність діяльності аграрного підприємства і його ринкова позиція регламентується показниками, наведеними в табл.2.3.1.
Таблиця.2.3.1. Рентабельність виробництва с.-г. продукції.
Отже, з таблиці ми бачимо, що найбільші прибутки у 2006 році, в розрізі видів продукції, що виробляє господарство, отримано від реалізації картопля при цьому рівень рентабельності склав 84,3%. Вагомий рівень прибутковості також спостерігається по зерну при рівні рентабельності відповідно 19,6%. Вцілому галузь рослинництва прибуткова хоча і спостерігається незначне зниження рівня рентабельності у 2008р.
Що ж стосується галузі тваринництва, то тут ситуація негативна.
Жоден вид продукції не відображає позитивного результату. Така ситуація пояснюється понесенням значних витрат на утримання та відгодівлю тварин, а також дуже низьким рівнем закупівельних цін за тону живої маси. Реалізаційна ціна мяса і молока значно нижча від собівартості продукції, тому при їх реалізації не покриваються затрати на виробництво і господарство несе збитки. Рентабельність тваринництва в цілому у 2006, 2007, 2008 роках має відємний характер і знаходиться в межах – 51,1 – 63,5%. В зв’язку з цим, господарству конче необхідна підтримка держави для підвищення ефективності тваринницької галузі.
2.4 Економічна характеристика виробництва картоплі в господарстві
Знаючи дуже велику цінність картоплі – незамінного продукту як у харчовому, так і в промисловому виробництв, і, враховуючи, що господарство спеціалізуються на вирощуванні картоплі, питанню збільшення обсягів її виробництва, а також покращення якості, необхідно приділяти значну увагу. Для цього слід здійснювати комплекс технологічних та організаційних заходів по поліпшенню якості посадкового матеріалу; це стосується, зокрема, системи захисту та удобрення, механізації трудомістких процесів.
Досліджуване господарство було провідним господарством по виробництву картоплі в районі й області. Воно є одним із двох господарств області по вирощуванню оригінального насіння. Для вирощування картоплі в господарстві була створена відповідна матеріально-технічна база. Збудовано типове картоплесховище на 1 тис. тонн, придбано дві картоплесаджалки, два картоплезбиральні комбайни, один сортувальний пункт КСП-25 і друга необхідна техніка для обробітку грунту.
Проте тривала соціально-економічна криза попередніх років негативно вплинула, як на розвиток господарства в цілому так і на виробництво картоплі. Якщо у 2006 році її у вироблено 1012 тонни, то в 2008 році 1625 тонн. Валові збори картоплі невеликі, тому що площа посадки знаходиться в межах 6-8 га. В зв’язку з тим що господарство в минулому спеціалізувалось на вирощуванні картоплі і в ньому відпрацьована технологія вирощування, є відповідна техніка, урожай за останні три роки знаходиться на рівні 191,4 ц/га. А у 2007,2008 роках перевищував 230 ц/га (відповідно 241,1 та 232,1).
За останні роки різко скоротилися внесення органічних і мінеральних добрив. Так, органічних було внесено на 1 га посіву у 2006 р. 0,3 т., 2007 р – 1,6, у 2008 – 0,9, що дуже мало. Відповідно мінеральних добрив у діючій речовині – 61,3 кг, 70,8, 85 кг.
За останні роки дуже скоротилося внесення органічних і мінеральних добрив. Так, якщо в 2006 році на 1 га їх було внесено під картоплю відповідно 95 тонн і 548 кг діючої речовини, то під урожай 2008 року органічних — 54 тонни, а мінеральні добрива зовсім не вносили. Забур'яненість посівів картоплі часто перевищує пороги шкодочинності.
Як відомо, природно економічні умови в яких знаходиться будь-яке господарство забезпечують лише умови для розвитку тієї чи іншої галузі, а про правильність їх використання говорить вже про стан розвитку галузі. Використовуючи дані таблиці 2.4.1., зробимо аналіз динаміки основних показників економічної ефективності виробництва картоплі.
Таблиця 2.4.1. Економічна ефективність виробництва картоплі
Виходячи з даних таблиці 2.4.1. можна сказати, що в підприємстві спостерігається отримання великих прибутків від реалізації картоплі, але при цьому можна говорити про нестабільність реалізаційної ціни по роках, незначний обсяг виробництва картоплі та невисоку товарність. Останнє тісно пов’язано із якістю насіннєвого матеріалу та його репродуктивністю.
Продуктивність праці в господарстві зростає, що показує показник виробництва кпртоплі на 1 люд.-год., який в порівнянні з 2006 роком в 2008 році зріс на 95% .
Негативна динаміка ціни на картоплю, яка зменшилась на 4,9%. При цьому в господарстві спостерігається стрімкий ріст собівартості продукції, що є негативним фактором для наступного ефективного господарювання. В 2008 році собівартість в господарстві зросла в порівнянні з 2006 роком на 44,0% і становила 72,8 грн, тоді як у 2006 році дорівнювала 50,4 грн. Стрімкий ріст цін на промислову продукцію, яка потрібна для сільського господарства призвів до диспаритету цін і тому це в якійсь мірі вплинуло на зростання собівартості сільськогосподарської продукції. Однак, як дуже зазначалось вирощуваня картоплі у ТОВ «Прогрес» є прибутковим, тому необхідно не втрачати позицію. Для збільшення прибутковості необхідно розширити посівні площі до 20 га, підвищення врожайності на 15% та товарності до 70-80%.
Не менш важливим заходом по збільшенню прибутку є зниження собівартості продукції та підвищення якості і ціни.
Для кожного господарства по кожній сільськогосподарській культурі існує критичний рівень виробництва, що не забезпечує прибутку, але покриває затрати. Тому, насамперед, для досліджуваного господарства буде корисним визначити такий рівень беззбитковості. В нашому випадку це буде стосуватися рівня урожайності картоплі (мал 2.4.3.). Визначення критичного обсягу реалізації, а також аналіз беззбитковості виробництва та прогнозування прибутку ґрунтується на використанні принципу класифікації витрат залежно від їх зв’язку з обсягом виробництва. Розглянемо графічний спосіб аналізу беззбитковості виробництва картоплі. Урожайність картоплі у 2008р. склала 232 ц/га, постійні витрати на 1 га – 11097 грн., змінні — 58,1 грн./ц. ціна реалізації картоплі становить 131 грн./ц
На підставі цих даних розрахуємо критичний рівень урожайності картоплі за формулою:
де,
ПВ – постійні витрати на 1 га, грн.; Ц – ціна реалізації 1ц продукції;
q – урожайність, ц/га; Звц – змінні витрати на 1ц продукції.
Нб= (11097/(131-58,1)*235*100= 65,6%
Знайдемо точку беззбитковості 232*65,6/100=152,2 ц/га
Наочно, точку беззбитковості виробництва можна побачити на малюнку 2.4.3. витрати на 1 га: постійні – 11097 грн/га, змінні – 58,1 грн./ц
Малюнок 2.4.3. Графік беззбитковості виробництва картоплі
Визначення критичної точки урожайності, при якій досягається беззбитковість виробництва: ОМ- лінія грошової виручки від реалізації продукції; АС-лінія сукупних витрат; ТН- перпендикуляр, що вказує на критичну точку урожайності, в нашому випадку це 152,2 ц/га. Отже за допомогою побудованого графіка ми маємо можливість аналізувати параметри галузі, а саме грошову виручку, прибуток, суму змінних і сукупних витрат при різних рівнях урожайності.
Для збільшення обсягів виробництва картоплі і поліпшення її якості необхідно здійснити комплекс технологічних та організаційних заходів стосовно сортового складу, якості посадкового матеріалу, системи захисту та удобрення, механізації трудомістких процесів, організації реалізації.
Нарощування обсягів виробництва бульб має супроводжуватись заходами, спрямованими на поліпшення їх якості. Збільшення прибутків від картоплярства потребує комплексного використання всіх факторів, які спричиняють кращий результат в сфері виробництва – це застосування інтенсивних, ресурсозберігаючих технологій, поглиблення спеціалізації виробництва, впровадження раціональної структури посівних площ, розширення переробки і зберігання продукції в місцях її виробництва, скорочення втрат бульб, висока їх якість, а в сфері реалізації – вибір найбільш вигідного ринку збуту.
продолжение
--PAGE_BREAK--Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності вирощування картоплі 3.1 Вплив попередника на урожай картоплі та родючість грунту
Як зазначає О.О.Сабко (1985) основним завданням землеробства на всіх етапах його розвитку є раціональне використання і захист землі, збереження та підвищення її родючості. У системі агротехнічних заходів та його цілеспрямованого впливу на грунт провідною ланкою є сівозміна.
Враховуючи біологічні особливості і здатність пльових культур не тільки використовувати, а й активно відновлювати родючість грунту, сівозміна істотно впливає на фактор родючості, як забезпеченість поживними речовинами і вологого вмісту гумусу, біологічний режим, фізіологічні властивості, та швидкість детоксикації шкідливих речовин, що надходять у грунт при його сільськогосподарському використанні.
Крім того, сівозміна зумовлює агрономічну стратегію підвищення продуктивності грунту і врожайності сільськогосподарських культур, визначає та взаємопов’язує в єдиний комплекс всі ланки системи землеробства. Від спеціалізації сівозміни, складу, і чергування культур залежать системи удобрення, обробіток грунту, врожайність культур, а також оптимізація гумусового та фізико-кліматичного стану грунтового покиву, регулювання балансу поживних речовин і вологи та запобігання явищам ґрунтовтоми.
Гумус як основа біогенності грунту, його фізико-хімічної та біологічної ємкості і в значній мірі зумовлює трансформаційні можливості грунту, тобто здатність найбільш ефективно сприймати, акумулювати внесені з добривами поживні речовини і рівномірно забезпечувати ними рослини, вирівнювати концентрацію і забезпечувати швидку утилізацію пестицидів та інших хімічних препаратів.
В грунтах з більшим вмісто гумусу поліпшуються фізико-механічні показники, вони менше ущільнюються пр. проході сільськогосподарської техніки. Так, грунти з вмістом гумусу до 2% при навантажені 2 кг/см2 і вологості 18% ущільнюються на 15 %, ніж грунти, що вміщють гумусу до 1% (Барштейн Л.А; Бергульова Л.Я. 1985 р)
Основним джерелом нагромадження органічних речовин у грунті, який обробляється, я культура польових рослин, їх кореневі та післяжнивні залишки з рослинними рештками у типових сівозмінах надходить у грунт більше органічних, ніж з органічними добривами. Деякі нагромадження органічної речовини в грунті відбувається уже в процесі вегетації рослин за рахунок регенерації кореневої сисистеми, кореневих виділень та посиленої діяльності мікроорганізмів. Таким чином, вирощувані культури виступають не лише споживачами, а й активними творцями грунтової родючості. Так, за даними Ликова О.М.(1982 р) вміст гумусу в грунті на ділянці беззмінного чорного пару за півстоліття знизився більше як на половину, тоді як під посівами с/г культур він утримався на вихідному рівні, або навіть підвищувався.
За даними НДІ землеробства (Зубенко В.Ф. 1981 р) с/г культури за їх здатністю нагромаджувати рештки поділяються на три основні групи:
1. Багаторічні трави нагромаджують кореневих і післяжнивних решток в межах 50-80 ц/га сухої маси що в 1,03 – 1,05 рази більше сформованого врожаю.
2. Озимі жито і пшениця нагромаджують 40-50 ц/га що дорівнює врожаю.
3.Ярі культури 20-40 ц/га і менше.
Серед найменше органічної маси залишають просані, кукурудза, картопля, коренеплоди.
Позитивний впли с/г культур на родючість грунту визначається не тількі кількістю а якістю рослинних решток, зокрема, вмістом азоту. Решти бобових культур містять 2-2,5% більше азоту, тоді як рештки злакових 0,5-1,05%. У порахунку на гектар посіву, як зазначає Геллер І.А. та інші (1985), з рештками багаторічних трав зокрема конюшини, в грунті залишається від 90 до 200 кг азоту, люпину – 70, озимих – 55, з рештками кукурудзи і картоплі 20-40 кг.
В зв’язку з чим при вирощуванні картоплі необхідно підбирати такі попередники, які максимально можуть забезпечити рослини елементами живлення, завдяки накопичення рослинних решток, що дають можливість значно збільшити вміст органічної речовини і створити необхідні водно-фізичні властивості для росту і розвитку рослин картоплі.
Деякі дослідники вкзують на невибагливість кароплі до попередника і при внесенні достатної кількості органічних і мінеральних добрив можна одержати висок врожаї при розміщенні після озимого жита і пшениці. Однак, зауважують, що останні повинні бути розміщені по зайнятим парам. Наприклад при внесенні 30 т/га гною N60 Р40 К60 і при вирощуванні картоплі після пшениці в ланці з люпином на земле добриво був отриманий врожай картоплі 220 ц/га за таких же умов при вирощуванні люпину на силос 218, люпину на зерно 212, конюшини на 1 укіс 212, кукурудзи на силос 203 ц/га.
За даними Якушніна У.В. урожай картоплі значно залежить від попередника. Так, при її вирощуванні по картоплі урожай склав 155 ц/га, по попросу 165, по гороху 167, по квасолі 190 ц/га.
Картопю можну культивувати в будьяких грунтовокліматичних зонах, протк кращими для картоплі є дерново-підзолисті супіщані, сірі та чорноземні опідзолені грунти Плолісся які мають добру теплопровідність у весняний період добре просихають, нагріваються, не запливають і не утворюють кірки.
Урожайність картоплі значною мірою залежить від щільності грунтів. Ущільнення грунту впливає на появу сходів і фомування врожаю. Оптимальна щильність для картоплі в зоні бульбоутворення має бути в межах 1,01 – 1,16 гр/см3. Досягненя такого рівня щільності відьувається за рахунок технології обробітку грунту та попередника.
Правильний вибір попередника можливий лише при застосуванні сівозмін та дотримання встановленого чергування культур. Велика високих врожаїв картоплі встановлена від раціонального розміщення культур у сівозміні. При цьому рослини картоплі менше забур’яніються та зменшується розповсюдження грибкових хвороб, краще використовуються добрива, с/г техніка.
При побудові сівозміни дуже важливим заходом збільшення обсягів виробництва є розміщеня картоплі по кращих попередниках: зернобобових, багаторічних травах, озимих зернових.
Даними науки і виробничою практикою доведено що кращими попередниками на легких дерново-підзолистих грунтах які переважають у досліджуваному господарстві є люпин і багаторічні трави.
Слід зазначити що люпин в сівозміні мона вводити проміжною культурою, використовуючи його на зелене добриво. При врожаї люпину 300 ц/га його удобрювальна дія може бути еквівалентною 30-35 т/га напівперепрілого гною при цьому слід мати на увазі скорочення витрат на перевезення і внесення в грунт, які здійснюються при застосуванні гною. Так, за даними Вишинського А.М., затрати (за сучасними розцінками) на удобрення гноєм при перевезенні його на відстань 8 км складають 25 грн/га. При внесенні 30 т/га гною вони бутуть складати 950 грн/га. При застосуванні зеленого добрива витрати пов’язані з посівом люпину не перевищують 270 грн/га, що на 680 грн/га менше в порівнянні із застосуванням гною.
Таким чином, використання люпину жовтого в якості попередника як сидеральної культури доцільно і економічно вигідно. Крім того слід мати на увазі люпин інтенсивно використовує азот атмосфери, повністю задовольняє цим рослини люпину в період вегетації і залишає після себе 70-80 кг/га доступного азоту для послідуючих культур.
Розрахунок економічної ефективності в чкості попередника картоплі люпину жовтого приводиться в таблиці 3.1.1. Приріст урожаю картоплі від застосування сидератів може складати 53-127 ц/га в залежності від погодних умов року.
Для досліджуваного господарства при середньому врожаю картоплі за останні роки 191,0 ц/га приріст від застосування добрив планується в розмірі 25 у/га враховуючи окупність однієї тони зелених добрив 80 кг/га.
Таблиця 3.1.1 Економічна ефективність від використання люпину жовтого в якості попередника картоплі в розрахунку на 1 га
продолжение
--PAGE_BREAK--3.2 Удосконалення агротехнічних заходів вирощуван картоплі та показники їх ефективності
Запланований врожай бульб гарантовано можна одержати при дотриманні чіткої ситеми удобрення, що передбачє внесення органічних і мінеральних добрив при комплексному їх внесенні добрива не впливають негативно на навколишнє середовище, кількісні і якісні показники, а сприяють розвитку потужного асиліміційного апарату, мають низький рівень забрудненя навколишнього середовища.
Відомо, що тривале застосування органічних і мінеральних добрив на фоні періодичного вапнування кислих грунтів значно поліпшує не лише родючість грунтів а й фіто санітарний стан сівозмін, дає можливість ефективніше боротися з бурянами хворобами і шкідниками.
Це досягається при застосувані хімзасобів що позитивно впливає на вирощування екологічно чистої продукції.
На Поліссі в господарствах велике значення має вапнування тому, що грунти тут характеризуються підвищеною кислотністю. Встановлено, що при вапнуванні завдяки посленню мікробіологічних і біологічних процесів в грунті збільшується кількість поживних речовин, зокрема нітратів легкозасвоємих форм фсофору і калію при цьому кількість зосвоєваногого азоту зростає у рік вапнування а фосфору ікалію в наступні роки.
Оптимальні умови для росту і розвитку картоплі складаються при РН – 5,6 -6,0. На дуже кислих грунтах урожай знижується, що пов’язано з нестачею магнією.
Вплив ванування на кількісні якісні показники картоплі залежить від норм, строків і місця внесення вапна у сівозміні. Оптимальними нормами при внесенні вапна в сівозміні з картоплею на супіщаних грунтах, якими є грунти досліджуваного господарства.
Необхідно вносити 0,5 норми розрахованої за гідролітичною кислотнісю. Вона дорівнює 2,0 мг-екв. на 100 гр грунту. Доза вапна буде рівна CаSO3 = 2,0-1,5=3,0 тонн/га при застосуванні під картоплю 0,5 норми необхідно буде внести на 1 га 1,5 тонни вапна/га.
За даними Теслюка ТС. Вапнування значно поліпшує фізико-хімічні властивості грунтів, сприяє кращому засвоєнню картоплею елементів живлення і підвищує врожайність на 15 -20 %. В досліджуваному господарстві при середній урожайності за останні три роки 191,0 цн/га приріст врожаю від вапнування може скласти 19,3 цн/га.
Розрахунки економічної ефективності від застосування вапна приводяться в таблиці 3.2.1.
Таблиця 3.2.1 Економічна ефективність застосування вапна при вирощуванні картоплі
Картопля як живий рослинний організм для нормального росту і розвитку потребує постійного забезпечення вологою і поживними речовинами. Вони поглинаються з грунту і повітря.
Усі необхідні елементи для росту картоплі є фізіологічно рівноцінними, тобто жоден із них неможе бути замінений іншим.
Потреба рослини картоплі в елементах мінерального живленя досить висока. Наприклад, урожаєм у 100 ц і відносної кількості бадилля з грунту виноситься в середньому 50 кг азоту, 20 фосфору, 60 калію, 25 кальцію. Слід зазначити, що картопля має не досить добре розвинену кореневу систему. Основна маса її розміщується в орному шарі грунту на глибині 20-25 см. Тому повністю потреба рослини в елементах живленя буде задовольнятися лише тоді коли вони містяться в грунті у легкодоступній формі і увеликій кількості.
Потреба картоплі в окремих елементах і їх надходження до рослини протягом вегетації нерівномірна. Найбільш активно азот, фосфор ф калій картопля поглинає за час бутонізації – цвітіння, а це 68 – 80 % кожного елемента від загальної кількості їх за вегетацію.
Для ранніх сортів картоплі цей період настає у червні для середньостиглих у червні липні. В цей період спостерігається найбільші приросту гички яка забезпечує одержання високого урожаю бульб.
За нестачу окремих елементів зокрема азоту пригнічується ріст не тільки надземної маси але і кореневої системи. Ріст коренів при цьому уповільнюється потім вони боліють і відмирають. При достатньому забезпеченні азотом поліпшується поглинання фосфору, калію та інших елементів що сприяють збільшенню, що сприяє збільшеню площі листків приросту сухої речовини вмісту крохмалю, білка та інших цінних сполук.
Не меншу чутливість картоплі на мінеральні добрива в порівнянні з гноєм вказує Нйдін П.Г. що підтверджує специфічну і значну роль органічних добрив на легких підзолистих грунтах. Незважаючи на такі твердження найбільш високі врожаї картоплі одержують при комбінації гною з новим мінеральним дбривом. За дослідженнями урожай картоплі небув менший 200 ц/ га. Прирости врожаю знаходились в межах 90-10 ц/га. Що вказує на високу ефективність сумісного застосування під картоплю органічних і мінеральних добрив.
Тому в досліджуваному господарстві ефективним буде застосування повного мінерального добрива на фоні зеленого добрива. Мінеральні добрива пропонується вносити при заорюванні зеленої маси люпину в дозах 45 кг/га д.р. азоту, фосфору і калію, що дає можливість додатково отримати приріст врожаю 30,0 цн/га. Розрахунки економічної ефективності від застосуванн мінеральних добрив приводяться в таблиці 3.2.2
Таблиця 3.2.1 Економічна ефективність застосування вапна при вирощуванні картоплі
продолжение
--PAGE_BREAK--3.3 Значення сорту в підвищені продуктивності рослин картоплі
В процесі вирощування сорти картоплі за тих чи інших умов втрачають свої продуктивні якості, піддаються ураженню різними хворобами. На це значною мірою впливають як умови вирощування так і ступінь ураження рослин різними шкідниками і хворобами, особливо вірусними.
Елементи живлення по різному впливають на насінні чкості бульб. Їх нестача, призводить до зниження врожаю бульб у наступних репродукціях. Надлишок азоту сприяє заселенню посівві картоплі комахами – переносниками вірусних хвороб, що утруднює проведення фіто санітарних, добір здорових сортів Панченко М.Г. (1995 р).
Негативно впливають на урожайність картоплі вцілому і особливо насіннєвої як дуже низькі, так і високі температури вегетаційного періоду, а також засуха і перезволоження.
Якщо умови вирощування в більшості випадків впливають на урожайність насінної картоплі в наступних репродукціях то в комплексі заходів що забезпечують вирощуванню здорового садивного матеріалу, основна роль належить способам боротьби з вірусними хворобами які значною мірою впливають на довговічність сорту. Цей комплекс причин зумовлює потребу впровадженні в господарство нового насіннєвого матеріалу.
Є дві форми заміни насіннєвого матеріалу: сортооновлення та сортозаміна. Сортооновлення – це процес поліпшення насіннєвого матеріалу поширених у виробництві сортів, який за тих чи інших умов при розмноженні витратили свої насінні якості та продуктивність сортооновлення в господарствах необхідно проводити щорічно з розрахунку 40-45 тонн садивного матеріалу першої, другої репродукції на кожні 100 га посіву. Якщо на таких площах картопля не вирощується, ьо садивний матеріал оновлюється на площу що висаджується в господарстві.
Сортозаміна – це процес швидкого впровадження у виробництво нових високопродуктивних сортів картоплі.
Насінну картоплю для сортоновленя і сортозаміни потрібно завозити із спеціалізованих елітних господарств.
Як показали дослідження інституту картоплярства урожайність картоплі тіснопов’язано з репродуктивністю насінного матеріалу. Для наглядності нижче приводіться дані дослідження вказаної вище установи таблиця 3.3.1
Таблиця 3.3.1 Урожайність картоплі залежно від репродукції
Дані таблиці вказують на чітку залежність від репродукції картоплі, а також на те що із зниженям репродукції урожай знижується.
Крім приведеної характеристики сортів найбільш продуктивним і стійким є сорт Луговська. Який можна рекомендувати для сортооновлення досліджуваним господарством. Залучення у виробництво здорового насінного матеріалу високих репродукцій дають змогу збільшити урожайність на 20-40% при чому вищі показники урожаю можуть бути одержані при створенні оптимальних умов вирощування для певного сорту.
Зважаючи нате що останні три роки в господарстві картопля вирощуться на площі 6-7 га і урожа в середньому становить 191 ц/га при заміні сорту Невська 6 репродукції що висаджується в господарстві на 1 репродукцію сорту луговська, можна планувати збільшення врожаю на 25%, що в абсолютному виразі складає 30 ц/га. При цьому слід відмітити, що сорт Невська по стиглості є середньораннім, а Луговська середньостиглий.
Така заміна сорту дасть можливість значно підвищити врожай та його якість і краще організувати агротехнічні заходи вирощування та збирання врожаю. Економічна ефективність від впровадження нового сорту приводиться в таблиці 3.3.2
Таблиця 3.2.1 Економічна ефективність від впровадження нового сорту картоплі Луговська
продолжение
--PAGE_BREAK--