Міністерствоосвіти та науки України
Університетімені Бориса Грінченка
Університетськийколедж
«Тхеравадаяк різновид буддизму»
Роботу виконала:
Боярченкова Валерія
Викладач: Бондар О.В.
Київ – 2010
План
Вступ
1. Поняття протхереваду
2.Буддизм тхеревади
3. Поширення буддизму тхеревади
Висновки
Вступ
Тхеравада(пали, «вчення найстаріших») — сама рання і найбільш ортдоксальная школабуддизму. Вона була створена відразу після смерті Будди його найближчимиучнями. Згідно з ученням тхеравади, принц Сіддхартха Гаутама Шак'ямуні бувземною істотою, що народилися як людина, але жила і померла як Будда. Йогопросвітлення було результатом карми — відплати, яке отримує людина у своїхнаступних переродженнях в залежності від того, наскільки благими або неблагихбули його діяння протягом одного життя. Сам Будда послідовно удосконалював своюкарму благими вчинками на протязі 550 перероджень, після чого він, завдякизнайденим винятковим здібностям, і досяг прояснення. Отже, Будда з'являєтьсясеред людей кожні 5 тисяч років, а кожна людина, що вступає на шлях Будди,повинна перш за все дбати про поліпшення своєї карми.
1.Поняття про тхереваду
Післясмерті Будди його учні намагалися з точністю передати кожне слово і зберегти впам'яті кожен епізод з життя свого вчителя. Тому послідовники тхеравади надаютьвеликого значення періодичним зібранням учених-ченців, званих сангити, на якихпостійно відновлюється і уточнюється вчення Будди. Історія тхеравади нараховує шістьтаких сангити:
перше- у Раджагрихе, через три місяці після смерті Будди (бл. 543-544 р. до н.е.);
друге- у Вайшали, бл. 367 р. до н.е.;
третє- у Паталипутре, бл. 244 р. до н.е.;
четверте- в Анурадхапурі і Алувіхаре (кінець I ст. до н.е.);
п'яте- в Мандалаї (Бірма) в 1871 р.;
шосте,присвячене 2500-річчю з дня смерті Будди — в Мандалаї та інших містах Бірми в 1954-1956рр…
Особливоважливим для тхеравади вважається третьою сангити в Паталипутре, на якомуволодар імперії Маур'їв Ашока визнав дійсним вчення тхеравади і оголосив себепокровителем буддизму.
Школатхеравади представляє собою чернечу громаду — сангху. Сангха тхеравадіновцілком залежить від мирян і існує на їхні кошти, проте в науці, і в духовнійпрактиці вона є замкнутою чернечого організацією, не орієнтується на мирян.
Вищоюметою навчання тхеравади є досягнення просвітлення і нірвани — вічногоблаженного «небуття», який перериває нескінченний ланцюг перероджень, щотягнуть за собою численні страждання, і в цьому вчення тхеравади невідрізняється від навчань інших напрямків і шкіл буддизму. Але оскільки Буддарозглядається тхеравадінов виключно як земне істота, то й досягненняпросвітління представляється їм як буквальне слідування способу життя ГаутамиШак'ямуні і його практиці медитації.
Відмітноюстановищем у вченні тхеравади є переконання, що досягнення нірвани є лише тим,хто повністю відмовився від мирського життя і обов'язковою умовою на шляху дозвільнення тхеравада ставить вступ в чернечу громаду. Особливе значення утрадиції тхеравади також придбало шанування архатов (санскрит архат, попадали арахат- «гідний») — праведників, що пройшли чотириступінчастий шлях духовноговдосконалення («встав в потік», «повертається один раз», «не повертається»,архат) і досягли його найвищого рівня — нірвани. До числа архатов тхеравадавідносить 16 найближчих учнів і послідовників Будди.
ВченняБудди, визнане тхеравадою, викладено в палійской каноні Типитака, що буквальноозначає «три кошики» і перекладається як «три кошики вчення». Відданняоповідає, що перші тексти цього канону писалися на пальмових листках і зберігалисьу великих кошиках. Після смерті Будди три його учня роз'яснили присутнімосновні принципи нового віровчення — тому Типитака ділиться на три основні частини:
Віная-пітака(«кошик статуту»), Сутта-пітака («кошик повчань») Абхідхамма-пітака («кошиктлумачення вчення», або «кошик чистого знання»).
Найбільшдревні тексти дошедщего до нас канону Типитаки були записані лише в I ст. дон.е. на Цейлоні. Уніфікований текст Типитаки був вироблений в 1871 р. нап'ятому сангити в Мандалаї (Бірма). На згадку про цю подію текст канону буввирізаний на 729 мармурових плитах і над кожною плитою зведена пагода. Так бувстворений комплекс-сховище канону — Кутодо, місце, шановане всіма буддистамисвіту. На шостому сангити в 1954-1956 рр… були звірені і остаточно відредагованівсі 54 книги Типитаки, а також канонізовані скорочені тексти її перекладів набірманський, англійську мови та гінді.
Зсамого початку послідовники тхеравади нетерпимо ставилися навіть до самихнезначних відступів від встановлених ними правил чернечої дисципліни і відортодоксального тлумачення вчення Будди і вели постійну боротьбу звідступниками від їхньої доктрини. На третьому сангити в Паталипутре тхеравада розділиласяна три напрямки:
ватсіпутрія;
Сарвастивада;
вібхаджаявада.
Третійнапрям склали найбільш ортодоксальні послідовники, які через 100 роківутвердилися на Шрі-Ланці, що стала оплотом тхеравади.
Допочатку нашої ери і чернечий і мирської буддизм усе більше потрапляли під впливіндуїзму, а також ідей грецької та іранською філософії. У підсумку це призвелодо поділу буддизму на дві найбільші гілки: тхеравада і махаяну (санскр. «великаколісниця»). Головна відмінність тхеравади від махаяни полягає у вченні прободхисаттве. За буддійським ученням, бодхисаттвой є людина, що вирішила вийти зкола перероджень (сансари), щоб досягти стану будди. У тхеравада шляхбодхісатви пройшли тільки будди вже закінчилися світових періодів, а такожбудда нинішнього періоду Шак'ямуні і майбутнього — Майтрея. У махаяне шляхбодхісатви доступний для всіх, бодхісаттви мешкають не тільки на землі, але і вінших світах, число яких нескінченно (концепція «множинності бодхісаттв»). Алевищий духовний подвиг і головне достоїнство бодхісаттви полягає в тому, що,досягнувши стану нірвани, він вирішує не ставати буддою, а залишається усансарі, надаючи допомогу в здобутті порятунку всіх живих істот. І якщо метоютхеравади є досягнення особистого порятунку, то метою махаяни стає досягненнястану бодхісаттви — тобто відмова від особистого порятунку заради звільненняінших живих істот. Принципова відмінність в тхеравада і махаяне має також іконцепція Будди: в реальному Шак'ямуні махаяна бачила насамперед йогобожественну природу, він уже представляється втіленням і знаряддямнадприродного одвічного світового принципу. У махаяне виникає теорія«космічного тіла Будди» — божественної творчої субстанції, здатної прийматирізні земні форми ради порятунку живих істот від страждань. Число будднескінченно, але при цьому існує їх внутрішню єдність. Для досягнення спасіння достатньолише мати віру і вести доброчесне життя, а це є не тільки монахам, але і більшширокому колу послідовників — мирянам (звідси і назва «велика колісниця»). «Рухдо нірвани» вже не вимагало обов'язкового догляду в сангху, і це, у свою чергу,породило більш критичне ставлення махаянист до архатом, яких звинувачували втому, що вони дбають тільки про власний порятунок, залишаючись байдужими достраждань інших. Тому махаяністи закликали наслідувати не архата, абодхисаттве.
Міжпослідовниками цих двох напрямків буддизму велися запеклі суперечки, в ходіяких послідовники махаяни називали школу тхеравади хінаяною («малоюколісницею»), підкреслюючи тим самим її замкнутий характер. Слово «хінаяна» незустрічається у текстах палийского канону, а лише зрідка використовується влітературі на санскриті, створеної до V ст. н. е… Але в пізніших полемічнихтрактатах махаянист воно набуває зневажливий і навіть образливий характер:прихильники махаяни називають хинаяну самої примітивної частиною махаяни, а їїпослідовників — «покидьками людства, яких очікує перебування в пеклі». Під часпідготовки шостого сангити в Бірмі і створення «Енциклопедії буддизму» (початок50-х рр… ХХ ст.) Між представниками тхеравади і махаяни була досягнутадомовленість про те, щоб термін «хінаяна» не вживався по відношенню дотхеравади. Європейські дослідники буддизму почали використовувати термін«хінаяна» з кінця ХІХ ст., Але зараз він зустрічається все рідше і поступововиходить з ужитку і в західній літературі.
Буддизмтхеравади утвердився в Шрі-Ланці (Цейлон), Бірмі, Таїланді, Лаосі, Камбоджі ічастково в Індії, Бангладеш, В'єтнамі, Малайзії та Непалі, а буддизм махаяни — в Індії, В'єтнамі, в ряді країн Центральної Азії і в країнах Далекого Сходу.Виходячи з такого географічного принципу поширення, буддизм тхеравади частоназивають «південним буддизмом», а махаяни — «північним».
Навідміну від християнства та ісламу, буддизм не тільки не відкидав релігію ізвичаї тих народів, серед яких він отримував поширення, але навіть навпаки — він активно включав їх у своє вчення і культову практику. Буддизм тхеравади тежвступав у безпосередній контакт з місцевою культурою і релігійними традиціями,в результаті чого склалися різноманітні національні форми його вираження.Наприклад, особливість сингальської буддизму (Шрі-Ланка) полягає в тому, щойого трактування відомостей, викладених у давньоіндійських історичних хронікахДіпаванса і Махаванса, як би «переносить» історію зародження буддизму наЦейлон, включаючи версію про неодноразове відвідування острова царевичемГаутама Шак'ямуні. У підсумку на Шрі-Ланці міцно утвердилася переконання втому, що саме тут виникло вчення будизм і це, у свою чергу, послужило поштовхомдо розвитку культу паломництва до святих місць. Найбільш шанованими місцямипаломництва на Шрі-Ланці є: монастир Махіянгана раджа маха Віхара (районБадулли), побудований за життя Будди, коли він вперше відвідав острів; деревоШрі Махабодхі, під яким Будда досяг просвітління; монастир Келані раджа махаВіхара (район Коломбо), де стоїть дорогоцінний трон, на якому Будда сидів підчас проповідей; монастир Кірі Віхара при храмі Катарагама (район Монарагала),де знаходяться золоте сидіння Будди і меч, яким він зрізав своє волосся; печерадівах Гухава і монастир Дігхавапі раджа маха Віхара (район Ампарай), де Буддазупинявся на час сезону дощів, і багато інших місць, де Будда перебував умедитації або де зберігаються його реліквії: локон, ключиця, волосся брів, зуб,перел від праху Будди, слід від його ноги і т.д. У сингальською буддизмі особливопідкреслюється магічна сила реліквій, які захищають не тільки кожної людини,але і всю країну від злих сил і приваблюють добрі божества. Тому й обрядипоклоніння божествам сингальської пантеону тісно пов'язані з магічноюпрактикою. Прикладом можуть служити знамениті перахари — п'ять урочистих ходів,які щорічно проводяться в м. Канді і посвятять Зубу Будди, богам Натха, Вішну,Катарагама (скандх) і богині Паттіні.
УБірмі і Таїланді буддизм тхеравади остаточно затвердився з початку IIтисячоліття н. е.., коли на території Індокитаю утворилися великі бірманські ітайські держави, які гостро потребували стрункою і розвиненоюрелігійно-ідеологічній системі, здатної згуртувати численні племена і народи вєдину державу. Саме ця причина і спонукала правителів Пагана, Чіенгсена,Сукхотая, Аютії та інших держав заволодіти повним текстом палийского канону,який, згідно з переказами, зберігався в прибережних монскіх містах-державах.Епізоди боротьби за палійскій канон відображені в історичних хроніках багатьохдержав Південно-Східної Азії. Після встановлення контактів з Цейлоном, в країниІндокитаю стали прибувати сингальська місіонери, що забезпечили масовенадходження канонічної літератури на впали, що зробило величезний вплив наподальше формування культури та суспільної свідомості народів Бірми, Таїланду,Лаосу і Камбоджі. Але і в цих країнах буддизм тхеравади швидко набувнаціональну специфіку. У Бірмі перш за все були включені в буддійський культтрадиційні вірування в нагов — духів землі та води, оскільки і в канонічнихбуддійських текстах нагі (в індійській міфології вони мають образ змії)шануються дуже високо. У традиційних віруваннях бірманців особливе значеннямали магіческпе обряди і ритуали, тому і буддійська медитація придбала тут дещоінший зміст, ніж на Шрі-Ланці і в Таїланді: у філософському плані головноюметою медитації є пізнання вищої істини — Абхідхамми, але в практичному життібірманські ченці, що вважаються по праву кращими знавцями Абхідхамми, задопомогою медитації прагнуть перш за все знайти надприродні здібності. В ціломуце не суперечить вченню буддизму — в Сутта-пітака навіть містяться описи шестивидів «вищої влади», які дозволяють літати по повітрю, ходити по воді,підніматися і спускатися на будь-які рівні існування, розчленовувати матерію напершоелементи, передбачити майбутнє і т. д. Але сам Будда засуджувавдемонстрацію надприродних здібностей, тому в інших країнах буддизму тхеравадивикористання медитації в подібних цілях не тільки не заохочується, але навітьприпиняється. Іншою відмінною рисою бірманського буддизму є уявлення про прямунаступності його вчення від місіонерів імператора Ашоки. Тому бірманціорієнтуються не тільки на Шрі-Ланку як на хранительку палийского канону ісвященних реліквій, але і на Південно-Східну Індію. Крім того, бірманські ченцівважають твердинями буддизму тхеравади в рівній мірі Шрі-Ланку і Бірму, причомуБірмі відводиться роль охоронця і тлумача вищої істини — Абхідхамми, а Таїландсприймається ними виключно як країна «примітивного буддизму».
Правителітайських держав і створювані ними чернечі громади завжди орієнтувалися наШрі-Ланку і визнавали авторитет сингальської буддизму. Навіть більшістьнайбільш шанованих храмових споруд Таїланду представляють собою копії абонаслідування ланкійських прототипів. Особливістю тайського буддизму є практикаотримання релігійних заслуг. Але якщо в традиції сингальської буддизму заслугинакопичуються шляхом участі в релігійних церемоніях і ходах, а також шляхомпаломництва до святих місць, то в Таїланді надається особливе значенняповсякденним контактам з монашою спільнотою — сангхой і розміреного способужиття відповідно до правил буддійського поведінки. Оскільки згідно з вченнямтхеравади спасіння можна знайти тільки перебуваючи в чернечому стані, миряничасто приймають чернецтво на сезон доджів (червень-липень — вересень) івпродовж трьох місяців ведуть такий же спосіб життя, як і ченці. Коли в сім'яхпідростають хлопчики, їх обов'язково віддають на кілька тижнів в монастирі длятимчасового чернечого посвяти — це розглядається як частина їх утворення. У днісвят ченцям завжди робиться особливу підношення їжі і грошей — дана; особливоюпопулярністю користується церемонія Катхин — коли миряни урочисто даруютьченцям нові вбрання (зазвичай проводиться у жовтні-листопаді). При цьому тайцямне властива екзальтованість сингалів під час проведення релігійних свят іцеремоній, а рядові віруючі як правило добре знають зміст буддійськихпроповідей про обов'язки мирянина і домовласника, маючи при цьому доситьтуманне уявлення про життя Будди і його вчення в цілому.
Індустріальнесуспільство ХХ ст. і його цінності зробили помітний вплив на тхеравади. Активнішари суспільства в країнах Південно-Східної Азії сьогодні чекають відбуддійського вчення наукового підходу та можливості його застосування в самихрізних соціальних умовах. У великих містах традиційна релігійність буддизму тайого зв'язок з фольклором та місцевими віруваннями були істотно знижені зарадитого, щоб пристосувати його е європеїзованому способу думання. Питання про те,яке місце в сучасному суспільстві може зайняти чернеча сангха, придбав особливугостроту й тому, що в сучасному суспільстві для буддизму виникла реальназагроза опинитися на околиці цивілізації. У свою чергу, сангхой були зробленізначні зусилля, щоб довести, що буддизм як і раніше здатний надавати важливеінтелектуальний і культурний вплив на суспільство. Після II Світової війни вШрі-Ланці, Таїланді та Камбоджі було відкрито п'ять університетів, де студентампропонується спиратися на буддійське вчення в процесі підготовки до успішногослужіння на благо суспільства. Сангха початку активізувати і роботу з мирянами:у Бірмі було засновано більше 200 центрів медитації для мирян, а з 70-х рр… ХХст. цей процес поширився і на Таїланд. У 1950 р. в Шрі-Ланці була засновананайбільша і найбільш представницька міжнародна буддійська організація«Всесвітнє братство буддистів», в яку входять 94 регіональних центрів з 38країн світу. В даний час штаб-квартира цієї організації знаходиться у Бангкоку(Таїланд).
З60-х рр… ХХ ст. послідовники тхеравади почали активно вести і місіонерськадіяльність за кордоном. Спочатку головною метою їх місії було відновленнябуддійських святинь в Індії, але зараз одну зі своїх найважливіших завданьмісіонери вбачають у тому, щоб максимально освоїти країни Заходу. В результатіїх діяльності, а також шириться припливу емігрантів з країн Південно-СхідноїАзії, практично у всіх країнах Західної Європи, в США, Канаді та Австраліїіснують організації, центри і окремі громади послідовників тхеравади.
Тхеравада(санскрит, «стхавіравади») в перекладі з мови палі (діалект держави Магадхачасів Будди) означає «вчення старійшин». Тхеравада — сама древня з усіх нині існуючихнапрямків буддизму.
Вченняшколи тхеравада грунтується на настановах Будди записаних на мові пали, званих«палійскій каноном». Палійскій Канон — це зібрання повчань Будди, Сутта-пітака(кошик суттю, або повчань); чернечих правил, Віная-пітака (кошик правил);філософсько-психологічних трактатів, Абхідхамма, або «вище вчення».
Практиканавчання школи Тхеравада має три аспекти — розвиток моральності, зосередженості,мудрості.
БуддизмТхеравади є домінуючою релігією в таких країнах як Шрі-Ланка, Таїланд, Бірма,Камбоджа, Лаос. Сьогодні буддизм Тхеравади широко відомий у світі завдякипопуляризації буддійських методів вчителями різних традиці школи Тхеравади. Поширеннябуддизму в Індії від Гаутами до Ашоки.
Згідноз переказами, відразу після смерті Гаутами близько 500 його послідовниківзібралися в Раджагрихе, щоб викласти вчення в тому вигляді, в якому вони йогозапам'ятали. Були сформовані доктрина і правила поведінки, якими керуваласячернеча громада (сангха). Згодом цей напрям отримав назву тхеравада («школастарійшин»). На «другому соборі» у Вайшали керівники громади оголосилинезаконними послаблення в десяти правилах, які практикувалися місцевимиченцями. Так стався перший розкол. Ченці Вайшали (згідно Махавамса, або Великоїхроніці Цейлону, їх було 10 тисяч) вийшли зі старого ордена і заснували власнусекту, назвавши себе махасангхікамі (членами Великого ордена). У міру зростаннячисельності буддистів і поширення буддизму виникали все нові розколи. До часівАшоки (3 ст. До н.е) налічувалося вже 18 різних «шкіл вчителів». Найбільшважливими були первісна ортодоксальна тхеравада; Сарвастивада, спочатку лишенезначних витрат з тхеравадою в доктринальному плані; махасангхікі. Врешті-рештміж ними стався, так би мовити, територіальний розділ. Школа тхеравади перейшладо Південної Індії і Шрі-Ланку (Цейлон). Сарвастивада спочатку придбалапопулярність в Матхуре на півночі Індії, але потім поширилася на північнийзахід аж до Гандхари. Махасангхікі були спочатку активні в Магадхе, а пізнішезакріпилися на півдні Індії, зберігши лише деякий вплив на півночі.
Найважливішавідмінність школи Сарвастивада полягає в доктрині одночасного існуванняминулого, сьогодення і майбутнього. Це пояснює і її назва: Сарва-асти — «всеє». Всі три вищезгадані школи залишаються ортодоксальними за своєю суттю, алесарвастівадіни і махасангхікі, які користувалися санскритом, а не впали,виявляли тенденцію до більш вільного тлумачення сенсу висловлювань Будди. Щостосується тхеравадінов, то вони прагнули зберегти в недоторканності стародавнідогмати.
Ашока(3 ст. До н.е). Поширення буддизму отримало найсильніший новий імпульс, колимирським послідовником цієї релігії став третій цар з древньоіндийськоїдинастії Маур'їв (4-2 ст. До н.е). В одному зі своїх наскальних едиктів (XIII)Ашока повідав про каяття за кровопролиття і страждання, які він заподіяв людям узавойовницької війні в Калінга, і про своє рішення слідувати шляхом моральнихзавоювань (дхарма). Це означало, що він має намір правити, керуючись принципомсправедливості, вселяючи цю праведність і у власному царстві, і в іншихкраїнах.
Ашокашанував аскетів, поважаючи їх проповідь ненасильства і гуманні етичні принципи,і вимагав, щоб його чиновники підтримували благородні діяння, пов'язані ізспівчуттям, щедрістю, правдивістю, чистотою, лагідністю і добротою. Сам вінпрагнув бути прикладом, піклуючись про добробут і щастя підданих, будь тоіндуси, аджівіка, джайни або буддисти. Едикти, які він наказував висікати наскелях або кам'яних стовпах в різних частинах країни, увічнили принципи його правління.
Великахроніка Цейлону приписує Ашоке честь скликання «третього собору» в Паталипутре,де на додаток до уточнення «істинного вчення» було вжито заходів до розсилкибуддійських місіонерів за межі царства.
ВідАшоки до Канишки. Після Ашоки династія Маур'їв швидко згасла. До початку 2 дон.е. її змінила династія шунгіт, більш розташована до брахманам, ніж добуддистам. Поява на північно-заході Індії Бактрійського греків, скіфів і парфянкинуло новий виклик буддійським вчителям. Ця ситуація відображена в написаномуна впали діалозі між греко-Бактрійського царем Менандра (Милинд) і буддійськиммудрецем Нагасеной (Питання Милинд, Міліндапанха, 2 до н.е.). Пізніше, в 1н.е., весь регіон від Афганістану до Пенджабу опинився під владоюсередньоазіатського племені кушанів. Згідно сарвастівадінского традицією, уперіод правління царя Канишки (78-101 н.е.) в Джаландаре був проведений ще один«собор». Результатом праці брали у його роботі буддійських вчених стали великікоментарі на санскриті.
Махаянаі хінаяна. Тим часом відбувалося становлення двох інтерпретацій буддизму.Частина сарвастивадинов дотримувалася ортодоксальної традиції «старійшин»(санскр. «стхавіравади»). Існували й ліберали, були схожі на махасангхіков. Зчасом ці дві групи вступили у відкриті розбіжності. Ліберали вважали вченнястхавіравадінов примітивним і незавершеним. Традиційний шлях шукання нірванивони вважали менш успішним, називаючи його «малою колісницею» порятунку(хінаяна), власне ж вчення, називали «великої колісницею" (махаяна), щонесе адепта в більш широкі і глибокі вимірювання істини.
Упрагненні зміцнити і зробити невразливою свою позицію хінаяністи сарвастівадінизібрали корпус трактатів (Абхідхарма, бл. 350 — 100 до н.е.), заснованих наранніх текстах (сутрах) і чернечих статутах (Віная). Зі свого боку, махаяністипідготували трактати (1-3 н.е.) з викладенням нових інтерпретацій доктрини,виступаючи проти хінаяни як, з їхньої точки зору, примітивної інтерпретації.Незважаючи на розбіжності, всі ченці дотримувалися єдині правила дисципліни, ічасто хінаяністи і махаяністи жили в одних і тих же або розташованих посусідству монастирях.
Слідзазначити, що терміни «хінаяна» і «махаяна» виникли із полемічних висловлюваньмахаянист, прагнули відокремити свої нові інтерпретації від старих, якізберігаються консервативними сарвастівадіни. Обидві групи належали до північнихбуддистам, пользовавшимся санскритом. Тхеравадіни, які користувалися попадали іпішли на південь Індії і на Шрі-Ланку (Цейлон), не брали участі в ційсуперечці. Цінуючи своїми текстами, вони розглядали себе як зберігачів істини,переданої їм через «старійшин» (пали — «тхера») від самого Будди.
Занепадбуддизму в Індії. Як відособлена релігія, що привертала до себе новихпослідовників, зміцнюють свій вплив і створювала нову літературу, буддизмпроцвітав в Індії приблизно до 500 н.е. Його підтримували правителі, в країнізводилися величні храми і монастирі, з'явилися великі вчителі махаяни:Ашвагхоша, Нагарджуна, Асанга і Васубандху. Потім настав спад, який тривавкілька століть, і після 12 ст., Коли в Індії влада перейшла до мусульман,буддизм в цій країні практично зник. Занепаду буддизму сприяли різні фактори. Удеяких регіонах склалася неспокійна політична обстановка, в інших буддизмвтратив заступництво влади, а подекуди натрапив на протидію вороже налаштованихправителів. Важливіше зовнішніх факторів були чинники внутрішні. Післястановлення махаяни творчий імпульс буддизму ослабів. Буддійські громади завждижили в сусідстві з іншими релігійними культами і практиками релігійного життя — ведийским ритуалізмом, брахманізмом, джайнскіх аскетизмом і поклонінням різниміндуським богам. Ніколи не проявляв нетерпимості по відношенню до іншихрелігій, буддизм не міг протистояти їхньому впливу. Вже китайські паломники,котрі відвідували Індію в 7 н.е., відзначали ознаки розкладання. Починаючи з 11ст. як індуїзм, так і буддизм стали відчувати на собі вплив тантризму, назваякого походить від сакральних книг тантр (керівництв). Тантризм — системавірувань і обрядів, де використовуються магічні заклинання, містичні склади,діаграми і символічні жести для досягнення почуття містичного єднання зреальністю. У тантричних ритуалах зображення бога в сполученні з дружиною буловиразом здійснення цього релігійного ідеалу. В індуїзмі партнерки (шакті)вважалися подружжям богів, в пізньому махаянізме — подружжям будд і боддхісаттв.
Піднесеніелементи буддійської філософії опинилися в руках колишніх індуських опонентів,сам Будда став вважатися втіленням (аватаром) Вішну, одного з індуських богів.
2. БуддизмТхеравади
Основнідоктрини, релігійна практика, священні тексти. Ранні буддійські вчення найкращезбереглися в текстах на впали. Тексти утворюють завершений канон і даютьнайбільш повне уявлення про доктрину тхеравади. Пали родинний санскриту, іцілий ряд термінів попадали та санскриту дуже схожі. Наприклад, «дхамма» навпали є те саме, що «дхарма» на санскриті, «Камма» на впали те саме, що «карма»на санскриті, «ніббана» — це санскритська «нірвана». Тхеравадіни вважають, щовчення, кодифіковане в цьому корпусі, вказує на істину або закон (дхамму) самоїВсесвіту, а адепт повинен жити за цим законом, щоб досягти найвищої свободи іспокою. У загальних рисах система поглядів тхеравади виглядає наступним чином.
Всесвіт,який ми її знаємо, знаходиться в постійній зміні. Суще, включаючи життя окремоїлюдини, не постійно (анічча). Все виникає і зникає. Всупереч поширеномууявленню, в людині не існує постійного, незмінного «Я» (Атта), перероджується,переходить з одного втілення до іншого. Насправді людина є умовне єдність п'ятигруп мінливих фізичних і ментальних компонентів: тіла, відчуттів, сприйнять,ментальних утворень і свідомості, за якими не стоїть ніякої незмінною іпостійною сутності. Все минуще і не постійно, перебуває в напруженому неспокої(дуккха, «страждання») і не має субстанцією (анатта). У цьому потоціпсихофізичних подій все відбувається у відповідності з універсальноюпричинністю (Камма). Будь-яке подія є наслідок причини або комплексу причин, апотім стає причиною власних наслідків. Таким чином, кожна людина пожинає те, щопосіяв. Проте найважливіше інше — визнання існування морального принципу,згідно з яким благі справи ведуть до благих результатами, а погані — допоганих. До позбавлення від страждання може призвести просування по шляхуправедності («восьмеричному шляху») до найвищого звільненню в ніббане (нірвані).
«ВосьмирічнийШлях» полягає в дотриманні наступних принципів. (1) Правильний погляд — розуміння «чотирьох благородних істин», тобто страждання, його причини, йогоприпинення та дороги, що веде до припинення страждань. (2) Правильна думка — звільнення від похоті, злої волі, жорстокості і несправедливості. (3) Правильнамова — уникнення брехні, поширення пліток, грубощів і порожніх балачок. (4)Правильне дію — утримання від вбивства, крадіжки і статевої розбещеності. (5)Правильний спосіб життя — вибір тих занять, які не завдають шкоди нічомуживому. (6) Правильне старання — уникнення і подолання поганих схильностей,виховання і зміцнення добрих і здорових схильностей. (7) Правильне увагу — спостереження за станом тіла, відчуттів, розуму та об'єктами, на якихзосереджується розум, щоб їх розуміти і контролювати. (8) Правильнезосередження — зосередження розуму в медитації для викликання відомих екстатичнихстанів свідомості, що ведут до прозріння.
Спостереженняза тим, як проходить життя по колу повторюваних народжень, призвели довироблення формули причинності, «закону залежності причин» (пали,«патіччасамуппада»; санскр. «Пратітьясамутпада»). Це ланцюжок з 12 причиннихфакторів, які, ймовірно, діють в кожній людині, причому кожен з чинниківпов'язаний з наступним фактором. Фактори перераховуються у такому порядку:«невігластво», «довільні дії», «свідомість», «розум і тіло», «почуття»,«враження», «відчуття», «бажання», «прихильність», «становлення», «переродження »,« старість і смерть ». Дія цих факторів породжує страждання. Відприпинення дії цих факторів в тому ж порядку залежить і припинення страждання.
Кінцевамета — зникнення всіх бажань і своєкорисливих устремлінь у ніббане. Палійскеслово «ніббана» (санскр. «нірвана») буквально означає «загасання»афектів (за аналогією з загасанням вогню після вигоряння палива). Під цим ажніяк не мається на увазі «ніщо» або «знищення»; скоріше це трансцендентне станволі за межами «народження і смерті», не передане в термінах існування або неіснуванняв звичайному їхньому розумінні.
Завченням тхеравади, людина сама відповідальна за своє спасіння і не залежимо вцьому від волі вищих сил (богів). Богам прямо не відмовлено в існуванні, алевважається, що вони підпорядковані постійному процесу перероджень за закономкарми так само, як і люди. Допомога богів не обов'язкова для просування пошляху до ніббане, тому теологія в тхеравади не розроблялася. Головні об'єктипоклоніння називаються «трьома притулком», і кожен вірний послідовник Шляхипокладає на них свої надії: (1) Будда — не як бога, але як учитель і приклад,(2) дхамма — істина, якої вчив Будда, (3) сангха — засноване Буддою братство послідовників.
Літератураза доктриною тхеравади складається передусім з текстів Палійского канону, якізгруповані у три зібрання, іменовані Трьома кошиками (Трипітака): (1) Кошикдисципліни (Віная питака) містить статути і правила поведінки ченців і черниць,розповіді про життя і вчення Будди, історії чернечого ордену, (2) Кошикнастанов (Сутта питака) містить виклад проповідей Будди. У них розповідається іпро те, за яких обставин він виголошував свої проповіді, часом викладаючивласний досвід пошуку і набуття просвітлення, незмінно враховуючи можливостіаудиторії. Це зібрання текстів має особливе значення для вивчення ранньоїдоктрини, (3) Кошик вищої доктрини (Абхідхамма питака) являє собоюсистематизовану класифікацію термінів та ідей з двох перших зборів. Трактати,складені значно пізніше, ніж статути і сутри, присвячені проблемам психології талогіки. У цілому канон представляє традицію в її розвитку протягом кількохстоліть.
3. Поширеннябуддизму тхеравади
«Школастарійшин» процвітала в тих районах, де Будда виступав з проповіддю вчення, натериторії древніх держав Кошала і Магадха (суч. Уттар-Прадеш і Біхар). Згодомвона поступово поступалася свої позиції сарвастівадіни, вплив яких зростала.
Однакдо того часу місіонери успішно проповідували вчення тхеравади в Шрі-Ланці(Цейлоні), де вперше про нього почули від сина Ашоки принца Махінда (246 дон.е.). На Шрі-Ланці традиція скрупульозно оберігалася і передавалася знезначними змінами. На початку 1 ст. до н.е. усні перекази були записані напали. Палійскій тексти, розділені на три названих збірки, перетворилися наортодоксальний канон, з тих шанований в Шрі-Ланці й у всій Південно-СхіднійАзії. На півдні М'янми (Бірми) тхеравада, можливо, стала відома вже до 1 в н.е.Вчення не набуло поширення по всій М'янмі до самого 11 ст., Коли правителіразом з монахами-місіонерам поширили його на півночі і по всій країні. УТаїланді перші тайські правителі (починаючи з 13 ст.), Схиляючись передбуддійської культурою М'янми, посилали за вчителями в Шрі-Ланку, щоб перенестиїї в свою країну. Камбоджа, у свою чергу, опинилася під впливом тхеравади зТаїланду, а пізніше була пов'язана безпосередньо з буддійськими центрами вШрі-Ланці та М'янмі. Лаос під впливом Камбоджі перетворився в переважнотхеравадістскую країну в 14-15 ст. Індонезію, з давніх часів пов'язану зІндією, індуїзмом та буддизмом — як з тхеравадою, так і з махаяной, — познайомили індійські колоністи і купці. Однак починаючи з 15 ст. в ці колоніїпоступово стали проникати мусульманські купці, і іслам взяв верх в Малайї, наСуматрі, Яві і Борнео.
Висновки
Докінця 19-го століття вчення Тхеравади було маловідоме за межами Південної таПівденно-Східної Азії, де воно процвітало два з половиною тисячоліття. У нашомустолітті люди Заходу теж звернули увагу на унікальне духовну спадщину Тхеравадиі вчення про пробудження. В останні кілька десятків років інтерес збільшується,у той час як Сангха ченців різних шкіл Тхеравади заснувала кілька монастирів вЄвропі та Північній Америці. До того ж зростає кількість буддійськихорганізацій, що функціонують окремо від Сангхи, де віруючі — буддисти і небуддістиможуть вивчати різні грані Дхамми.
Наступ21 століття представляє як нові можливості, так і небезпеки для поширенняТхеравади в західних країнах. Чи будуть вчення Будди терпляче вивчатися, чибудуть їх на ділі практикувати, чи дадуть вони глибокі коріння в цих країнах наблаго майбутніх поколінь? Чи буде популярний нині клімат відкритості служитивзаємозбагаченню між духовними традиціями, і чи призведе він до появи новоїформи буддійської практики, унікальної для нинішньої епохи або все прийде доплутанини і невірного розуміння цього безцінного вчення? Всі ці питаннявідкрито і тільки час покаже, що буде насправді.
Нащастя, Будда дав нам ряд абсолютно зрозумілих вказівок, які дозволяють знайтисвій шлях серед різноманіття наявних зараз буддійських і необуддистськихнавчань. Завжди, коли ви ставите собі питання про достовірність того чи іншоговчення, згадуйте рада, даний Буддою свою мачуху:
Увідношенні тих якостей, про які ти дізнаєшся: «Ці якості ведуть допристрасті, а не до безстрастю, до ув'язнення в кайдани, а не до звільнення відних, до накопичення, а не до позбавлення, до марнославства, а не до скромності,до невдоволення, а не задоволеності, до вплутування, а не до усамітнення, доліні, а не до наполегливості, до обтяженню інших, а не до невибагливості», — ти можеш впевнено вважати: «Це не Дхамма, це не Віная, це неповчання Вчителі».
Щодоінших якостей, про які ти дізнаєшся: «Ці якості ведуть до безстрастю, а недо пристрасті, до звільнення від кайданів, а не до ув'язнення в них, допозбавлення, а не до накопичення, до скромності, а не до марнославства, дозадоволеності, а не до невдоволення, до усамітнення, а не до вплутування, до наполегливості,а не до ліні, до невибагливості, а не до обтяженню інших », — ти можешвпевнено вважати: «Це Дхамма, це Віная, ці настанови Вчителі».
Звичайно,найточніша перевірка цих навчань — це призводять чи вони вас самих до обіцянихрезультатів. Будда дав можливість спробувати, решта — за вами.