Зміст
Вступ
1.Сучасний протестантизм в україні: динаміка і тенденціїрозвитку
2.Протестантизм та церковно-державні відносини
3. Український протестантизм в контексті сучасних політичнихпроцесів
4. Роль протестантських церков у душпастирській опіці взбройних силах України
5. Соціальне обличчя протестантів незалежної України
6. Місіонерська діяльність протестантських церков в періоднезалежності України
7. Роль протестантів у освітньому та культурному життіУкраїни
8. Порівняльна характеристика релігійної ситуації на Україні
Висновки
Список використаної літератури та джерел
Вступ
ЗдобуттяУкраїною державної незалежності призвело до формування багатьох науковихпроблем, зокрема, пов’язаних із зростанням ролі релігійних інституцій урозвитку громадянського суспільства, як прояву демократії західного зразку.Одна з таких проблем є протестантизм в незалежній Українській державі. Їїзначущість зумовлена насамперед тим, що на протязі 90-х років ХХ ст. в Україніспостерігалось збільшення чисельності протестантських церков, в якихзадовольняє свої релігійні потреби значна кількість громадян. З часу розпадуСРСР суттєво змінився соціокультурний статус протестантизму на Україні. Завдякиприйняттю нового демократичного законодавства про свободу совісті, відсутністюдискримінації та переслідувань з боку держави, відбулися зміни в розвиткутрадиційних протестантських конфесій, з’явились та організаційно оформилисьнові для України релігійні течії.
Утой же час серед значної частки населення поширені і залишаються доволістійкими упередження щодо протестантських церков, які уявляються «деструктивнимикультами», «чужими» та «ворожими» українській культурірелігійними утвореннями. Актуальність дослідження протестантських конфесій вУкраїні в соціально-політичних умовах полягає в необхідності достовірних знаньпро них для державних структур, для всього суспільства з метою подоланнярелігійного екстремізму. Залишається актуальним питання щодо збереженнясектантських пережитків у вітчизняному протестантизмі, викликає увагу розвитокмісіонерської діяльності серед протестантських церков, а також зростаєважливість співробітництва віруючих різних конфесій між собою, з державними тагромадськими інституціями.
Наособливу увагу заслуговує розгляд питань щодо участі протестантів уполітичному, культурному та соціальному житті періоду незалежної України.Тривалий час спотворювалось реальний стан конфесій в Україні. В радянськийперіод протестантизм розглядався як «релігія другого сорту». Світськарелігійна історіографія вважала протестантизм тільки продуктом західнихідейних, часто ворожих впливів на українські землі, при цьому конфесіюпротиставляли іншим релігіям передовсім православ’ю.
ВУкраїні проблема протестантизму цікавила багатьох дослідників, однак вонирозробляли її переважно у контексті вивчення Реформації.
До80-х років ХХ ст. українські автори взагалі припинили дослідження історіїпротестантизму. Вивчення конфесії у цей час підпорядковувалося загальномуспрямуванню радянського суспільства і зосереджувалось на негативному їївисвітленні.
Вперіод здобуття Україною незалежності досить широко висвітлюються проблемипротестантизму в працях таких сучасних релігієзнавців як А. Колодний, С.Головащенко М. Кошуба, В. Литвинов, І. Мицько, Я. Страшій, В. Ульяновський. Уроботах В. Єленського, П. Яроцького, відзначено головні тенденції розвиткупротестантизму в нашій країні, підкреслено позитивний вплив на цей розвитокдержавно-політичних змін другої половини 80-х початку 90-х рр. ХХ ст.
Досягненняму вивченні вітчизняного протестантизму стали фундаментальні синтетичні праці В.Любащенко, а також п’ятий том десятитомної "Історії релігій в Україні"під назвою «Протестантизм». Нові тенденції в організаційному розвиткуукраїнського протестантизму відзначають у своїх роботах Ю. Решетніков, С.Санніков, О. Назаркіна.
Аналізфакторів розповсюдження неохристиянських рухів в Україні наявний у роботах М.Мариновича, Л Филипович, С. Свістунова, які сходяться у думці, що поряд ізактивною місіонерською діяльністю мала велике значення наявність об'єктивнихісторичних та культурних передумов в країні. Серед досліджень, що стосуютьсяролі церков у соціально-політичному розвитку, слід відзначити праці О. Уткіна,О. Шуби, Г. Надтоки, С. Сьоміна.
Питанняполітико-правового забезпечення діяльності протестантських конфесійвідсвітлюють М. Бабій, В. Климов, які зазначають, що в Україні реалізуєтьсядемократична модель державно-церковних відносин, що сприяє розвитку релігійнихспільнот.
Зацікавленістьнетрадиційними явищами в релігійному житті суспільства спричинила появу праць,присвячених новим течіям та рухам, в т.ч. протестантського походження. Середтаких досліджень – статті М. Новиченка, Ю. Наріжного, Н. Белікової.
Водночаспотребують опрацювання і систематизації нові документи та матеріали, щостосуються їх діяльності, аналіз яких дозволяє побачити масштаби, особливостіта перспективи розвитку протестантизму в Україні, вплив його на соціокультурніпроцеси на пострадянському просторі, місце у формуванні громадянськогосуспільства.
Доситьцікавими у вивченні проблем протестантизму є історичні документи конфесійногохарактеру, а саме:
- теологічно-катехитичнітвори для внутрішніх потреб протестантських церков (твори М. Лютера, У.Цвінглі, Ж. Кальвіна);
- пам’яткиполемічного, суспільно-політичного, науково-освітнього характеру, спрямовані нареалізацію участі протестантів у суспільних і культурних процесах;
- пам’яткиісторико-статистичного характеру, що вийшли з протестантських осередків імістять основний фактичний матеріал;
- виданняукраїнських протестантських церков ("Євангельська нива", «Слововіри», «Стяг», «Богомыслие», «Братский вестник»та ін.)
Об'єктомдослідження є: діяльність протестантських церков в українських умовах в періоднезалежності України.
Предметомдослідження є: протестантські громади в Україні.
Географічнімежі дослідження включають всю територію України. При соціологічному опитуваннідля визначення політичної, громадської участі у освітньому та культурному життісуспільства активності громадян, їх ставлення до мовного питання в Україні,опитування проводились серед респондентів, які є членами протестантських громадм. Рівне.
Хронологічнірамки: дослідження охоплює період з кінця 80-х по 2005рр.
Метадослідження полягає:
- в з'ясуванні соціальної, політичної, культурної значущостіпротестантських конфесій в Україні кінця 80-х до 2005рр., ґрунтуючись нааналізі головних напрямків і форм розвитку релігійних течій.
- в дослідженні соціальних, культурних, політичних та іншихфакторів протестантських громад м. Рівне;
Завдання роботи: аналіз політичних,соціокультурних, етичних основ протестантизму через призмурелігійно-політичних, соціальних, культурних та інших чинників.
Методологічна і теоретична основадослідження:
У роботі звертаючись до праць філософів,видатних релігієзнавчих діячів протестантських церков, провідних українських релігієзнавців,істориків та політиків, автор прагнув осмислити проблему становлення,діяльності протестантських церков через призму релігійно-політичних,соціальних, культурних та інших чинників.
До сфери дослідження були віднесені слідуючикомпоненти: аналіз програм, офіційних документів протестантських церков,ставлення протестантів до участі у політичному, соціальному і культурному життіУкраїни.
Джерельну базу дослідження становлятьпрограми з'їздів протестантських церков, заяви та звернення керівників релігійнихгромад, теологічні праці, конфесійна література.
При вирішенні завдань були застосовані такіметоди: порівняльний аналіз, спостереження, анкетування, описовий,статистичний, науковий експеримент.
Матеріали даної магістерської роботи буливикористані у міжнародній науково-практичній конференції «Релігія ісоціальні зміни в сучасному суспільстві», яка проходила 18.04.2005 року вЧернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича у статті «Протестантизмта церковно-державні відносини в період незалежності України», та в роботіХ- тої наукової студентськo-викладацької конференції «Дні науки»Національного університету «Острозька академія» у статті «Українськийпротестантизм в контексті сучасних політичних процесів».
Дипломна робота складається зі вступу,восьми розділів, загальних висновків, списку використаної літератури та джерел, додатків.
1. Сучасний протестантизм в Україні: динаміка і тенденціїрозвитку
Новіумови для діяльності протестантських церков в Україні відкрилися зпроголошенням в 1985р. «перебудови, а особливо з 1988р., коли в країніофіційно відзначалось 1000-ліття хрещення Русі. Зміни у політичному кліматіпризвели до змін у законодавстві, що дозволило церквам практично вийти зпідпілля та розгорнути євангелізаційну працю».
Сучаснийпротестантизм в Україні, як уже зазначалося, — це переважно пізні течії. Вонипродемонстрували живучість за умов чужих їм соціально-економічних відносин,відсутності ідейного плюралізму та релігійної свободи. За кількістю прихильниківпротестантизм сьогодні поступається тільки православ'ю, в західних областях — ігреко-католицизму. В останнє десятиліття XX ст. конфесія вступила з певниминадіями на перспективу подальшого існування і навіть зростання своїх церков,зміцнення позицій у релігійному житті України.
Політичнізміни у колишньому СРСР активізували критичну стосовно режиму позицію багатьохзареєстрованих протестантських громад. Вони все голосніше вимагали права наповнокровне релігійне життя. Це значною мірою стимулювало вияв внутрішніхпротиріч, що супроводжували створення та існування Союзу ЄХБ. У кінці 80-хроків відкриту тенденцію ізоляції щодо нього демонструють братські меноніти.1989 року відбувся масовий вихід з об'єднання всіх п’ятидесятницьких громад.
Поза межами Союзу ЄХБ у повоєнний період існувало ще двілегальні протестантські структури. Перша — автономно зареєстрованіп’ятидесятницькі громади, які отримали на це дозвіл тільки на початку 70-хроків і впродовж наступних десяти років діяли переважно у східних і південнихрегіонах України. Саме вони відображали «парадне обличчя» течії вУкраїні, оскільки їхня кількість подавалась як офіційна цифра всіхп'ятидесятників. Наскільки ж вона була далека під реальності, засвідчують хочаб такі дані. За станом на 1 травня 1989 р. з 652 п'ятидесятницьких громад,діючих у республіці, більшість (300 громад) були зареєстровані як баптистські,186 діяли без реєстрації (нелегально) і лише 166 (тобто очевидна меншість) булизареєстровані. Отже, офіційна статистика охоплювала тільки четверту частинувсіх п'ятидесятиицьких громад України.
Третє після СЄХБ місце у легальному протестантизмі посідалигромади адвентистів сьомого дня (АСД). До кінця 80-х років кількість віруючих уних, за офіційними даними, становила а Україні близько 20 тис. осіб. Внаслідокштучного припинення у 30-х роках їхнього членства у Генеральній конференціїадвентистів сьомого дня (що офіційна пропаганда подавала як зв'язок«сектантів» з міжнародним імперіалізмом), адвентистські громади вУкраїні діяли у повоєнний час окремим осередком, маючи статус Республіканськогооб'єднання церков АСД. Останнє працювало у спілці з іншими республіканськимиоб'єднаннями, підпорядковуючись загальному органові — З'їзду (або нараді)церков АСД в СРСР. На з'їзді обирали церковну раду та її голову. У грудні 1980р. у с. Заокському Тульської області створено адміністративно-навчальний центр,що об'єднав усі громади АСД колишнього Радянського Союзу в єдину Всесоюзнуцеркву адвентистів сьомого дня.
Протестантське підпілля в Україні за різноманітністю такількістю віруючих не поступалося легальним осередкам. Воно об'єднувало частинуєвангельських християн-баптистів (громади РЦЄХБ), п'ятидесятників (окрім громадхристиян віри євангельської та християн євангельської віри, також п'ятидесятників-сіоністіві п'ятидесятників-суботників), всіх адвентистів-реформістів та свідків Єгови.(Адвентисти-реформісти донедавна діяли в межах Всесоюзної церкви вірних івільних адвентистів сьомого дня, яка не підпорядковувалася жодній зарубіжнійцеркві). Нелегальний статус вказаних осередків, їхня «непідзвітність»місцевим органам влади і цілком природне бажання неоприлюднення конкретноїінформації про себе не дає можливості докладно з'ясувати кількісний складпротестантського підпілля. Водночас з цими незареєстрованими осередками у50-80-х роках в Україні діяла низка менших сект і навіть просто груп (іноді —декілька десятків віруючих), визначеної або напіввизначеної конфесійноїорієнтації. Однак вони не мали серйозного впливу на розвиток протестантизму тазагальну релігійну ситуацію в Україні.
На початку 90-х років більшість протестантських громад країнистала легальними. З цього часу, по суті, розпочався новий етап еволюціїконфесії. Його можна назвати етапом подальшого формуванням сучаснихпротестантських церков. Уже в 20-30-х роках цейпроцес у деяких течіях розвивався досить активно, однак згодом бувштучно призупинений. Радикальні політичні зміни в колишньому СРСР, утвореннянової держави України дали змогу протестантам відкрито здійснювати релігійну тапозарелігійну практику. Сьогодні перехід більшості протестантських течій уцерковний статус зносу пожвавився. Це, зокрема, виявляється у структурнихзмінах, в явищі інституціоналізації, що відображає просування релігійноїспільноти до стійкості, стабільності, створення формалізованої структури,розгалуженої організації.
Спочатку — про течії, які найбільш наблизились до церковногостатусу. Це євангельське християнство-баптизм, деякі п'ятидесятнитські течії,адвентизм сьомого дня. Йдеться поки що про наближення, оскільки частинапізньопротестантських осередків ще зберігай рудименти організації сектантськоготипу. Це, наприклад, громади, що діють у сільській місцевості, нечисленні, знезначним відсотком молодих віруючих. У недалекому майбутньому такі громади абовзагалі припинять існування як малоперспективні, або приєднаються до інших, унайближчих населених пунктах. Власне, подібний процес вже відбувається увеликих індустріальних містах, що постійно розростаються і«поглинають» навколишні села, а з ними — й існуючі громади. Сьогодніможна з впевненістю констатувати: центр діяльності протестантизму остаточноперенесено до міста. У 1985 о. на 10 тис. міського населення припадало 29протестантів, сільського — 13[98;210]. На початку 90-х років у містахзосередилась більшість великих, життєздатних громад, що визначають характерпропагандистської та місіонерської практики протестантизму. Це стосується,передусім, євангельського християнства-баптизму (половина його громад діє вмістах), адвентизму (60%), п'ятидесятництва (три чверті від загальної кількостігромад). Лише єговізм поширений у селах більше, ніж у містах. Динамікасучасного протестантизму, як бачимо, відображає загальну тенденцію урбанізації.
Розвинуті ознаки церковної будови мають, здебільшого, тіпротестантські спільноти, що існують в обласних центрах (зокрема, у Донецьку,Дніпропетровську, Харкові, Львові, Рівному, Одесі, не кажучи вже про Київ) іналічують близько 2-3 тис. або й більше віруючих. Наприклад, у Львові тількидві п'ятидесятницькі громади у 1990 р. мали близько 5 тис. членів. Сьогодні їх6 тис.; окрім цього, у 1994 р. утворилась нова п'ятидесятницька церква з 1 тис.осіб. У підпорядкуванні цих осередків знаходяться майже всі п'ятидесятницькігромади, що діють на території Львівської області. Кожна така громада береучасть у розв'язанні загальних питань місцевого п'ятидесятницького братства,причому ступінь її участі залежить від кількості членів (більша громада маєправо на більше представництво), авторитету пресвітера.
Найінтенсивніше відбувається процес оцерковленняпротестантизму у західних областях України, де конфесія зберегла чималорезервів для видавничої, освітньої, місіонерської практики. Скажімо, у Рівному,Луцьку, Тернополі існують великі баптистські церкви, які мають не тільки значніза розмірами культові споруди і чимало віруючих, а й численні гуртки,видавництва, місії з євангелізації, ансамблі, хори тощо. Вони стали своєріднимиосередками паломництва протестантської молоді з багатьох міст України і з-закордону, тут часто бувають віруючі інших конфесій, проводять міжрелігійнісимпозіуми, біблійні конференції, концерти і вистави, молодіжні вікторини. Прицерквах відкрито недільні школи, а також кореспондентські, регентські,дияконські курси, влаштовано навчання керівників молодіжних груп та гуртків заінтересами (фотосправи, автолюбителів, народних промислів). Безумовно, такадіяльність не має нічого спільного з релігійною сектою. Стосовно церкви, товона не приховує прагнення до розширення сфер впливу в суспільстві. Саме томубудь-який церковний інститут намагається об'єднати віруючих і на нерелігійнійоснові: у жіночих, молодіжних, дитячих групах, гуртках і громадськеорієнтованих організаціях (місіях, філантропічних групах, пропагандистськихагітбригадах), щоб, передусім, самі віруючі не відчували обмеженості життя усвоєму релігійному колективі. Процес інституціоналізації сучасногопротестантизму активізовано також деяким оновленням у його керівництві. Назміну консервативній генерації в кінці 80-х — на початку 90-х років прийшло чималомолодих лідерів. їх кількість продовжує зростати. У багатьох церквахкерівниками стали віруючі, які у 1985-1990 роках завершили навчання узакордонних богословських закладах. Ці сучасні лідери остаточно вибрали шляхрелігійного оновлення, екуменізму й соціального служіння. Одним із головнихкроків на цьому шляху стало об'єднання розрізнених протестантських громадУкраїни, створення їх центрів.
Найрозгалуженішим протестантським центром церковного типу єсьогодні Всеукраїнський союз об'єднань євангельських християн-баптистів (ВСОЄХБ), який у 1995 р. налічував близько 1,5 тис. громад — абсолютну більшістьбаптистів та євангельських християн країни. Союз діє як самостійна, незалежна усвоєму внутрішньому житті структура, що водночас підтримує тісні контакти зміжрегіональним об'єднанням, створеним на основі колишнього Союзу ЄХБ, —Євро-Азіатською федерацією союзів ЄХБ. Нещодавно до складу ВСО ЄХБ увійшлиукраїнські євангельсько-баптистські церкви діаспори.
Вищий орган ВСО ЄХБ — з'їзд. Він обирає правління, голову ійого заступників, а також розв'язує проблеми релігійної та позарелігійноїпрактики братства. У структурі Союзу створено низку біблійних закладів:наприклад, Київська біблійна семінарія, Ірпінський коледж, Львівська біблійнашкола, Найбільший заклад — Одеська біблійна семінарія, її слухачі — баптисти таєвангельські християни також і тих громад, які поки що залишаються поза Союзом.Чотирирічний курс семінарії передбачає підготовку проповідників й учителівнедільних шкіл; при закладі існує видавничий центр. Він видавісторико-богословський альманах «Богомыслие», навчальну літературу,брошури, збірки духовної поезії тощо. Впродовж 1992-1993 років центр випустив750 тис. примірників різних релігійних видань.
При ВСО ЄХБ створено молодіжний союз — Всеукраїнськеєвангельсько-баптистське об'єднання молоді, а також жіночий відділ, які маютьсвої статути і керівні органи. У межах Союзу і при його матеріальній підтримцідіє низка місій з питань євангелізації, створених майже в усіх великих містахУкраїни. У їх функції входить проповідування Євангелія невіруючим, пропагандаідей баптизму невіруючим і віруючим інших конфесій, місійні поїздки по Україніі допомога місцевим громадам ЄХБ, сприяння відкриттю нових громад, будівництвукультових споруд. ВСО ЄХБ видає кілька журналів і газет у різних регіонах:наприклад, двомовний журнал «Жажда» (Володарськ-ВолинськийЖитомирської області), газети «Християнське життя» (Київ),«Слово Вери» (Донецьк, окремі статті друкуються українською), «Предвестник»(Київ).
До ВСО ЄХБ не увійшло 25 незалежних баптистських громад, 35громад Ради церков ЄХБ, 33 громади євангельських, християн.
Активний процес будівництва церковного союзу відбувається уп'ятидесятництві. Так, у 1991 р. офіційно оголошено про створення Союзухристиян віри євангельської (п'ятидесятників) України, що об'єднав майже всіххристиян віри євангельської (у західних областях) та більшість християнєвангельської віри (на сході й півдні). У 1995 р, він налічував близько 800громад, майже 100 п'ятидесятницьких осередків України залишились поза Союзом якавтономно зареєстровані.
При 400-х осередках Союзу відкрито недільні школи, у Києвістворено Український заочний біблійний інститут, що має дві філії (у Рівному іЛьвові). Як і в євангельсько-баптистському братстві, у п'ятидесятницькомуоб'єднанні створено молодіжний осередок, низку місій, благодійних товариств. УРівному 1993 року відкрито видавничий центр Союзу. Крім біблійної та навчальноїрелігійної літератури, він випускає декілька періодичних видань. Упродовж1991-1995 років п'ятидесятницьке братство в Україні видало десятки тисячпримірників часопису «Вестник» (Львів), журналів «Вісникєднання» (Київ) та "Євангельський голос" (Кременець).П'ятидесятницька місія у Рівному друкує щомісячник «Свет Євангелия».
Подібно до евангельсько-баптистського осередку, Союз ХВЄ нафедеративних засадах донедавна входив до спільного для більшостіп'ятидесятницьких громад колишнього СРСР Об'єднаного союзу християн віриєвангельських-п'ятидесятників.
Окремий церковний осередок створили також адвентистськігромади України — Українську уніонну конференцію церков адвентистів сьомого дня(УК АСД). До її структури входять понад 400 громад .(крім 15 громададвентистів-реформістів), УК АСД існує як складова Євро-Азіатського дивізіонуГенеральної конференції адвентистів сьомого дня. При Українському уніоніорганізовані відділи молоді, служіння жінок, суботньої школи, з питаньєвангелізації, управління ресурсами та видавничий. Останній керує видавничимцентром «Джерело життя» (Київ), де виходять українською мовою журнал«Ознаки часу» та газета «Вісник миру», інша адвентистськалітература.
Загалом, будова внутрішнього життя адвентистського об'єднанняі його позарелігійна діяльність — типові для пізньопротестантських течій.Церкви АСД опікуються створенням навчальних закладів; окрім традиційних шкілдля дітей, що існують при кожній громаді, діють курси вчителів суботніх шкіл,під Києвом — Стаціонарні інтенсивні пасторські курси для пресвітерів,проповідників, їхніх помічників. У межах Української уніонної конференціїорганізовані місії, основна форма діяльності яких — євангелізаційні кампанії.Вони охопили всі регіони України.
Процес інституціоналізації сучасного протестантизму спричинюєвитворення у рамках існуючих об'єднань нових спільнот, ініційованих, переважно,молодими віруючими, котрі прагнути радикальніших змін у релігійній тапозарелігійній практиці своїх церков. Виходячи з фундаментальних засадпізньопротестантського вчення, вони, натомість, сповідують лібералізаціюцерковного життя, прагнуть активнішого оновлення його духовного клімату. Середцих молодих спільнот вирізняється Собор незалежних євангельських церков України(на початку 1996 р. нараховував близько 40 громад у різних регіонах країни), щоскладається з недавніх членів євангельсько-баптистських, п'ятидесятницьких,пресвітеріанських громад. Абсолютна більшість прихильників Собору — молодь,причому, віруючі у першому поколінні. Значний відсоток має вищу освіту. Колоінтересів — культурологія, наука, мистецтво; структурне ядро — біблійні класи,гуртки молоді, місії; форма діяльності — проповідь та євангелізація;позарелігійна практика спрямована у філантропічну та культурно-освітню сферу.
Заданими аналізу релігійної ситуації станом на 1994р. протестанські церковніструктури об'єднували понад 90% прихильників конфесії в Україні. 40% громадналежало до євангельсько-баптистського братства, 28 — до п'ятидесятницького, 10— до адвентистського 9% загальної кількості протестантських спільнот становилиреформати, лотерани, а також малочисельні громади меннонітів, методистів,чеських братів, пресвітеріан тощо. На сектантському ступені в інституційнійеволюції протестантизму залишилося більшість громад свідків Єгови (13%загальної кількості об'єднань), які продовжують дотримуватися позиції неприйняття«цього злого світу», обмеження мирських інтересів віруючих,залишаючись невід'ємною складовою міжнародного Товариства свідків Єгови.Останнім часом, однак, спостерігається певне налагодження діалогу керівниківцих осередків з державою, більш відкрите ставлення віруючих до оточуючогосередовища. Це зумовило навіть ліберальні прояви у середовищі свідків Єгови, дена початку 90-х років відтворена діяльність Місійного руху "Єпіфанія"(переважно у західних областях), зорієнтованого, зокрема, на перегляд окремихзасад віровчення єговізму, подолання його суспільної ізоляції. Впродовж1992-1993 років відбулася легалізація єговістських громад в Україні, яку наміжнародному конгресі Товариства у Києві у 1993 р. оцінено як факт позитивний,як свідчення нових можливостей течії. Подібний шлях, до речі, у 70-80-х рокахпройшли громади свідків Єгови у більшості колишніх соціалістичних країн. Тепер,наприклад, у Словаччині, за даними К.Кагана, течія діє як «впливова,активно діюча релігійна структура з високим рівнем інституціоналізацїі. Вихід зізоляції спостерігається й в інших сектантських угрупованнях (скажімо,адвентистів-реформістів чи п'ятидесятників-сіоністів). Незначна частина їхніхприхильників вже перейшла в існуючі церковні об'єднання. Консолідаціяпротестантського середовища, поступове подолання внутрішніх протиріч, щонакопичувались десятиліттями і не можуть бути вирішені водночас, є закономірнимнаслідком процесу оцерковлення[50;306-308].
ВУсеукраїнському союзі об'єднань євангельських християн-баптистів у 2000 р. було2236 громад (помісних церков, як називають їх самі баптисти) і 131950 членів[14;38], тобто в середньому по 59 чоловік у громаді. В Усеукраїнському союзіхристиян віри євангельської в 1999 р. нараховувалася 901 громада з 88227членами; у 424 недільних школах училося 24309 дітей [129;11].
Таким чином, питома вага протестантів у загальній масівіруючих різних церков України набагато менше питомої ваги створених нимигромад у загальноукраїнській конфесіональній конфігурації. Якщо порівняти,скажемо, офіційні повідомлення Всеукраїнського Союзу ЕХБ, Уніонної конференціїАСД України і верховного архієпископа УГКЦ, то на одну баптистську громадуприходиться 59 членів, на одну адвентистську – 106, а на один прихідІвано-Франківської єпархії УГКЦ – відповідно до церковного (нехай і серйознозавищеної) статистикою – 1072 вірних, Львівський архієпархії – 2462,Тернопільско-Зборовскій – 757 [20;83-86-89]. Це, як бачимо, цифри різногопорядку, навіть якщо погодитися, що для дуже багатьох осіб декларування своєїприналежності до церков більшості – досить формальний акт. У 1985 р. на 10 тис.міського населення України припадало 29 членів протестантських громад, на 10тис. сільського – 43. В наступні роки ситуація, звичайно, змінювалася, але нерадикально. Наприклад, протягом 4 років (1994–1997 р.) кількість громад ВСОЕХБвиросло на 579, тобто майже в півтора рази. Збільшення ж членів братерства буломенш динамічним – з 105807 до 120346, тобто на 20%.
Причому в деяких областях (Харківська, Кіровоградська,Чернігівська і Тернопільська) їх навіть стало менше. Серед причин називаютьсяперехід в інші конфесії й еміграція [31;12-13].
Конкретно-історичне тло еволюції протестантських спільнот вУкраїні спричинило до формування в їхній архітектоніці певних спільних рис. Цеспецифічний тип організації, яка ґрунтується на строго фіксованому інеформальному членстві, суворій дисципліні, ригоризм. психологія винятковості,несхожості; особливі претензії на істинність, обраного шляху; жорсткий контрольгромади за усіма сферами життєдіяльності віруючих, обов'язковість усіх їїприписів для всіх членів-збереження елементів „критичної дистанції“щодо „світу“; наявність яскраво виражених ознак груповоїсамосвідомості, психології, пам'ятіспрямованість на спасіння світучерез поширення власного віровчення і навернення до нього інаковіруючих таневіруючих. Такі ознаки (реформати Закарпаття та інші ранні протестанти під цейопис не підходять) давали дослідникам підстави відносити спільноти, щорозглядаються, до релігійно-соціальних організацій сектантського типу [69;28] Іхоча, скажімо, Союз євангельських християн-баптистів або Церква Адвентистівсьомого дня вже досить давно практично подолали деякі з вищезгаданиххарактеристик, церковні ідеологи усвідомлюють їхню реальну наявність у своїхгромадах. „У наші дні, дні благословенних можливостей і змін, особливоболяче усвідомлювати, що деякі сектантські прояви у нашій церкві не дають змогиїй повною мірою здійснювати своє служіння“ [89;65], — пишеадвентистськийавтор. „Очевидно, знадобиться чимало часу, поки ми признаємося собі утому, що традиції, які склалися у помісних церквах. і дух євангельського вчення- не ідентичні поняття, — розмірковує) баптистський богослов. — Жоднахристиянська деномінація не уникне різноманітних традиційних нашарувань.Засмучені обличчя, замкнений спосіб життя, зневажене ставлення до етики,відторгнення культур спадщини — все це є серйозною перепоною для багатьохлюдей, шукають істину“ [25;3].
На початок 2003 року в Україні офіційно функціонувало 6827протестантських організацій; протестантами було створено 43% (65) духовнихнавчальних закладів країни і близько 35% всіх недільних шкіл. 39,4% загальноїкількості протестантських громад належить до євангельських християн-баптистів(переважно це громадиукраїнського об’єднання ЄХБ — 2272); 27,4% — до п'ятидесятницьких течій, найбільшим з-поміж яких є Союз ХВЄ України – 1367грамад; 13% — до свідків Єгови; 14% — до Уніонної конференції АСД. Всі інші протестантськігромади (реформати Закарпаття, методисти німецькі) українські і шведськілютерани, пресвітеріани та ін.) разом складають 6,2% загальної кількостіпротестантських громад. Найбільш насиченими протестантськими спільнотами вУкраїні п Волинські і Північні області (відповідно 11 і 15 % із всіхпротестантських громад країни, Поділля і Степ — по 9% [82;55-56].Протестантські громади не є надто численними. В середньому нараховуютьприблизно 100 членів. Причому, якщо громади у великих містах часом мають понад1000 членів (у Союзі ЄХБ таких громад в середині 90-х рр. було вісім), то вбагатьох селах Північно-Східної та Центральної України діють дуже нечисленнігромади, переважно з літніх і похилого віку віруючих, які підтримуютьвідповідний рівень духовного життя не в останню чергу завдяки опікуваннюміських громад.
Отже, питома вага протестантів у загальній масі вірних різнихцерков України набагато менша ніж питома вага створених ними громад у загальноукраїнській конфесійнійконфігурації. Скажімо, якщо порівняти офіційні, датовані першою половиною1990-х рр. повідомлення Всеукраїнського Союзу ЄХБ, Уніонної конференції АСДУкраїни та верховного архієпископа УГКЦ, то на одну баптистську громадуприпадає 82 члени, на одну адвентистську – 106, [126;24] а на одну парафіюІвано-Франківської єпархії УГКЦ — згідно з церковною (хай і серйозно завищеною)статистикою — 1448 вірних, Львівської архієпархії — 1844, Тернопільської — 1899. У 1985 р. на 10 тис. міського населення України припадало 29 членівпротестантських громад, на 10 тис. сільського — 43.
У наступні роки ситуація, звичайно, змінювалася, але нерадикально. Наприклад, упродовж чотирьох років (1994-1997 рр.) кількість громадВСО ЄХБ зросла на 579, тобто майже в півтора рази. Збільшення ж членів братствабуло менш динамічним — з 105807 до 120346, тобто 20%. Отже, в 1999 р. на однубаптистську громаду припадало вже менше 67 членів церкви. Причому в деякихобластях кількість членів навіть зменшилася (Харківська, Кіровоградська,Черкаська і Тернопільська). Серед причин називають перехід до інших конфесій таеміграцію [32;15].
Дещо швидшими темпами зростала Церква Адвентистів сьомогодня. Із січня 1991 р. тут почав втілюватися план загальної євангелізації, якийпередбачав подвоєння кількості членів церкви в 1995 р. порівняно з кінцем 1990року. У 1990 р. церква АСД нараховувала в Україні 16478 членів, у липні 1993 — 31401, в 1995 — 45702 і в середині 1996 р. — 52593 члени [1;29-32].
Але водночас протестантизм є чи не найдинамічнішим чинникомконфесійної ситуації в Україні. У протестантських громад неухильно зростаєчисло тих, хто прийняв водне хрещення, кількість відлучених, які повертаються вгромаду, стабільно перевищує число померлих і виключених за нехристиянськуповедінку. Треба однак, мати на увазі, що за радянських часів уявлення прокількість протестантів в Україні було суттєво аберованим. Насамперед більшістьп'ятидесятників, усі члени громад Ради церков ЄХБ, свідків Єгови діяли внеофіційному режимі, що унеможливлювало підрахунки кількості цих спільнот. Дотого ж, з огляду на можливі і зовсім не гіпотетичні неприємності, пресвітеридосить часто не вносили до списків громад тих віруючих, які були студентами,службовцями, усіх тих, кому приналежність до релігійної організації моглазашкодити на підприємстві, установі чи у навчальному закладі. Можнастверджувати, що стрімкий ріст кількості протестантів у країні не в останнючергу зумовлений оприлюдненням анонімної релігійної діяльності. Зростаннячисельності протестантів відбувається значною мірою за рахунок вихідців зпротестантських родин. Треба також зазначити, що переважна більшість тих, когосвого часу було відлучено від громади, зрештою повертаються назад. Протягомостанніх 25 років, наприклад, у Союзі ЄХБ понад 90% усіх відлучених було зновуприйнято у громади, а у середині 60-х рр. кількість прийнятих з відлученихперевищувала щорічне число власне відлучених.
Вважається, що постання нових релігійних рухів, у тому числій неохристиянських, має під собою потужне соціокультурне підґрунтя — задоволенняшляхом участі в них низки соціальних, психологічних та духовних потреб. „Традиційні“церкви видаються багатьом надто інтегрованими до суспільства, політизованими,навіть секуляризованими, недостатньо есхатологічними. Тоді перевага віддаєтьсянечисленним групам „обраних“, які протистоять суспільству з йоговадами та проблемами, прагнуть врятувати світ.
Спрощена доктрина й прозора мораль, наголос на особистомувиборі, особистому духовному зусиллі віруючого дають усвідомлення самобутностій особистої цінності, часто підвищують рівень духовного та морального життя.
Секти та рухи культистського типу, в тому числі християнські,дають доступні відповіді на глобальні питання людського буття та теології,практикують менш стереотипні богослужіння, простішу символіку, спираються наактивність мирян. Нарешті, вони працюють серед найрізноманітніших соціальнихгруп, особливо соціально й психологічно уражених.
Серед нових протестантських спільнот вирізняється Собор незалежнихєвангельських церков України (на початку 1996 р. налічував близько 40 громад урізних регіонах країни), що складається з недавніх членівєвангельсько-баптистських, п'ятидесятницьких, пресвітеріанських громад.Абсолютна більшість прихильників Собору — молоді віруючі, часто з вищоюосвітою. Біблійні класи, гуртки молоді, місії цієї спільноти спрямовані наєвангелізаційну, філантропічну та культурно-освітню діяльність.
Крім того, останнім часом з'являються течії „новогопротестантизму“. „Нового“ для України, бо він не є подібний доєвангельського руху, що виник тут у середині XIX ст., не пов'язаний історично зпротестантизмом у Західній Україні першої третини XX ст. До неопротестантизмуналежать, наприклад, харизматичні церкви: Церква Повного Євангелія,Християнська місія „Еммануїл“, Церква „Філадельфія“,Новоапостольська церква, Церква Христа, такі рухи, як Церква Ісуса Христа Святихостанніх днів (мормони), Церква єднання Муна та ін. В Україні 150 осередківЦеркви Повного Євангелія, 67 громад інших харизматичних течій, понад 39 громадмормонів тощо. Офіційна статистика налічує близько 450 дрібніших громад тацентрів протестантського напряму [15;304].
Отже, відмова від опозиційності й самоізоляції, легалізаціягромад, процес їхнього укрупнення, формалізація внутрішніх зв'язків,інституціоналізація, а також урахування багатьма лідерами об'єктивнихсуспільних реалій — все це складові сучасного етапу еволюції протестантизму вУкраїні.
2. Протестантизм та церковно-державнівідносини
Сьогодні в оновленій Україні, яка здобула незалежність,відбувається активний процес формування громадянського суспільства і розбудовидемократичної соціально-орієнтованої держави. Велике значення має і Церква врозрізі її відносин із суспільством і державою.
Пріоритетна роль у концепції правової держави належитьпринципу верховенства закону у всіх сферах життєдіяльності держави і суспільства.Для християн залишається і буде основним законом їх земного буття Священнеписьмо. Його доктрини святі, його заповіді обов’язкові для виконання тадотримання, його твердження не змінні і все сказане в ньому істина дляхристиян. Прикладом цього є Божі Заповіді: „Не вбивай!“, „Некрадь!“, „Не свідчи не правдиво на ближнього свого“ [85;161].
Україна ніколи не була незалежною державою, і не мала своєїмоделі державно-церковних відносин. Але, релігія — явище суспільне, отже,Церква і держава — два суспільних інститути [4;16].
Питання взаємовідносин церкви і держави – питаннянадзвичайної важливості та складності, питання, рішення якого багато визначалоі визначає хід світової історії.
Церква визнає державу не тільки як явище, але і необхіднуформу співжиття. Вона вважає державу необхідною для співжиття людей, длязахисту людей від нападу зовнішніх ворогів і для підтримки внутрішнього порядкув співжитті. Вона визнає за державою належні їй права законодавства у їїсправах, права управління і суду за порушення його законів. Вона наставляєхристиян віддавати цивільній владі все належне: податки і повинності, коритисяїх розпорядженням, виявляти їм повагу і пошану [8;172].
Сьогодні, коли в Україні втілюються в життядемократичні засади громадянського суспільства, гостро постало питанняврегулювання відносин Церква-держава-суспільство. В 1991р. було прийнято Закон „Просвободу совісті та релігійні організації“, переглянуто Закон ще УРСР тавнесено зміни, однак цим не було знято всього комплексу проблем щодо даногопитання. Це й призвело до необхідності вироблення Концепції державно-церковнихвідносин на засадах Конституції України та принципах демократичного розвиткусуспільства.
Сьогодні питання державно-церковних відносинпостає надзвичайно гостро, оскільки Україна уже має певний „досвід“як незалежна держава, а тому потребує своєї моделі для врегулювання всьогоспектру питань даної проблеми, які виникають в нових соціальних умовах.
Питання державно-церковних відносин в умовах демократизаціїсуспільних відносин є актуальним і в різні часи досліджувалося багатьманауковцями, такими як, А.Колодний, А.Черній, М.Бабій,, В.Бондаренко, К.Щоткіна,В.Яворський та інші.
Оскільки Україна здобувши свою незалежність, заявила проДЕМОКРАТІЮ, як шлях свого подальшого розвитку, тому й нового змісту набувпринцип свободи совісті ст. 35 Конституції.
Протягом останніх років відбулися кардинальні зміни уставленні суспільства до релігії і Церкви, а також в аспекті міжконфесійних тадержавно-церковних відносин, у розвитку українського суспільства. Це сталопричиною перегляду Закону від 1991 р. та розроблення проекту Закону „Про внесення змін доЗакону України “Про свободу совісті...»". Співробітник Центруправових та політичних досліджень «СІМ» В.Яворський, зазначає, що «вюридичному забезпеченні прав осіб, пов'язаних із їхніми релігійнимипереконаннями, слід розрізняти дві сторони: право вірити та право сповідувати. Перше, єабсолютним і повинно бути захищеним без будь-яких винятків. Друге, повинно,очевидно, містити низку обмежень. При цьому, в другому випадку фундаментальнимє доступ людей до організаційної форми першого рівня, за допомогою якої можнасповідувати релігію. Тому питання утворення релігійних організацій першогорівня є найважливішим і повинно розглядатися у дусі статті 11 Конвенції(свобода об'єднань та асоціацій), яка захищає існування суспільних організаційвід невиправданого втручання з боку держави [Справа Європейського суду з правлюдини: Hasan and Chaush v. Bulgaria В Україніважливість отримання певного правового статусу збільшується, оскільки тількитаким чином релігійне утворення може утримувати культові будівлі, друкувати тапоширювати літературу, запрошувати представників іноземних організацій,організовувати публічні акції та отримувати статус неприбутковості, так само які займатися благодійністю. Все це неможливо в Україні.без реєстраціїрелігійного утворення, без статусу юридичної особи» [183].
В наш час на новому етапі суспільного розвитку, пов’язаномуіз формуванням громадянського суспільства та правової держави, потребуєрозробки та впровадження нових концептуальних засад державно-церковнихвідносин. Закон України «Про свободу совісті...» від 1991 р. не маввідповідної бази, проект якої сьогодні розроблений, але ще не прийнятий[68;51].
23 жовтня 2001 р. в Києві відбулося чергове засіданняпостійно діючого Круглого столу «Релігія та влада в Україні: проблемивзаємовідносин», підготовлене Українським центром економічних таполітичних досліджень (УЦЕПД) ім. О.Разумкова. На засідання буловинесено кілька фундаментальних питань, які мали би визначити чіткіше засадивзаємовідносин Церкви й держави в нашій країні: законодавче забезпеченнядіяльності релігійних організацій; дотримання існуючого законодавства;визначення суб'єктів правових відносин; повернення культових будівель; упередженеставлення місцевої влади до них деномінацій; присутність Церкви у школі таармії; питання статусу релігійних навчальних закладів; неорелігії усоціально-депресивній атмосфері України; надання контролюючих функцій органам державноївлади; визначення відповідних вихідних днів. Церкві знову пропонували відчутисебе "інститутом громадянського суспільства" [182].
На черговому засідання Круглого столу«Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин», розпочаласьробота над такою Концепцією, який організували Центр Разумкова, Державнийкомітет України у справах релігій та Представництво Фонду Конрада Аденауера вУкраїні. Були сформульовані головні її засади, а координацію роботи зпідготовки проекту було доручено Центру Разумкова. Її актуальність зумовленапотребою удосконалення загальних засад реалізації права людини на свободу совісті тапартнерських взаємовідносин між державою та церквою в Україні.
Завдання Концепції полягає в гармонізації церковно-державнихвідносин в інтересах суспільства, покращенні ситуації у міжцерковних тацерковно-державних відносинах" [44;3-10].
Прийняття такої Концепції є важливим фактором у питанні Іщодо відносин між державою і Церквою ще й тому, що «настав час надатиЦеркві як суспільному інституту право юридичної особи, бо досі зберігаєтьсяпрактика радянських часів, коли з одного боку -держава, а з іншого — релігійнагромада» [184].
Процес вдосконалення законодавства, на думку головиДержкомрелігій Віктора Бондаренка, повинен йти постійно і відображати станрелігійного життя та церковно-державних відносин в Україні. При цьому вінзазначив, що зауваження, пропозиції і претензії, які мали місце з бокурелігійних організацій повністю враховані [183].
Проф. А.Колодний, оцінюючи проект Концепції, подає свій власнийпогляд на окремі твердження цього проекту. До позитивного проф. А.Колоднийвідносить:
§ наголошення на тому,що державно-церковні відносини повинні сприяти збереженню традиційно релігійноїкультури суспільства;
§ положення про необхідністьспеціального навчання державних службовців, у сферу діяльності яких входятьпитання забезпечення свободи совісті (це надзвичайно важливий пункт дляпостсоціалістичної держави);
§ положення про правоЦеркви на існування своїх загальноосвітніх навчальних закладів всіх рівнів;
§ невизнання жодноїконфесії і релігії, а також Церкви, як загальнообов'язкової і державної.
Водночас, застереження за проф. А.Колодним, викликаютьтакі положення:
§ прагнення проектузабезпечити абсолютну незалежність Церкви від Держави, не підконтрольністьостанній всіх форм діяльності релігійних організацій, право на безперешкоднездійснення ними будь-яких обрядових форм;
§ наголошено насвітськості державної освіти і водночас (а це вже невідповідність) наможливості викладання в державних навчальних закладах на правах факультативурелігійних предметів; не визначено зміст окремих важливих понять релігійногозмісту;
§ державний орган,який курує питання державно-церковних відносин, не може бути лишеконсультативним органом, за ним слід закріпити ширші права та повноваження[43;2-3].
Що ж стосується міжконфесійних утворень, то, як показуєпрактика, в цьому питанні існує певний брак відповідної інформації.
Ідея створення представницького органу релігійних лідерівУкраїни висловлювалась не одноразово.
На сьогодні в Україні існує три інституції."Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. Нарада представниківхристиянських Церков України та Українська міжцерковна рада. Здається, що єсуспільна потреба в тому, щоб мати більш повну інформацію щодо вказаних вищеміжконфесійних інституцій, їхнього складу, принципів діяльності тощо.
Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦ)була утворена у грудні 1996 р. з ініціативи тодішнього Президента України Л.Кучми в якості представницького міжконфесійного дорадчо-консультативного органупри Державному комітеті України у справах релігій. Згідно Положення проВсеукраїнську Раду Церков і релігійних організацій метою діяльності ВРЦ єоб'єднання зусиль релігійних організацій з духовного відродження України,координації міжцерковного діалогу, участь в розробці проектів нормативних актівз державно-церковних відносин і діяльності релігійних організацій, сприянняблагодійництву з боку релігійних організацій.
Основною формою роботи ВРЦ є засідання, які відбуваютьсяза необхідністю, але не рідше одного разу на квартал. На своїх засіданнях ВРЦприймає звернення до віруючих, громадян України, державних органів тощо,ухвали, що мають рекомендаційний характер. Рішення ухвалюється шляхомконсенсусу.
Проблемою ВРЦ, на думку її окремих членів, є зменшенняостаннім часом активності її діяльності, певна розмитість її функцій,залежність від Держкомрелігій України, некоректне використання останнімавторитету ВРЦ.
ВРЦ функціонує на засадах рівності і рівноправ'я, повагидо внутрішніх настанов і традицій усіх діючих в рамках Конституції, ЗакономУкраїни «Про свободу совісті та релігійних організацій», іншимизаконодавчими актами та міжнародними договорами України [41;188].
До складу ВРЦ входять керівники релігійних об'єднаньУкраїни, зареєстрованих у встановленому порядку, а також на рівні своїх голівДержавний комітет України у справах релігій, та Українське Біблійне Товариство.Підставою для вступу до складу ВРЦ є заява релігійного об'єднання, якарозглядається на засіданні ВРЦ. На сьогодні у складі ВРЦ представлені:Українська єпархія Вірменської апостольської церкви, Всеукраїнський СоюзОб'єднань євангельських християн-баптистів, Всеукраїнський Союз церков християнвіри євангельської-п'ятидесятників, Державний комітет України у Справахрелігій, Духовне управління мусульман Криму, Духовне управління мусульманУкраїни, Духовний центр мусульман України, Закарпатська реформатська церква,Німецька євангелічно-лютеранська церква, Об'єднання іудейських релігійнихорганізацій України, Римсько-католицька церква в Україні, Союз вільних церковхристиян євангельської віри України, Українська Автокефальна ПравославнаЦерква, Українська Греко-Католицька Церква, Українська лютеранська церква.Українська Православна Церква, Українська Православна Церква — Київськийпатріархат, Українська Уніонна Конференція церкви адвентистів сьомого дня.Українська Християнська Євангельська Церква, Українське Біблійне Товариство.
Проблемою ВРЦ, на думку її окремих членів, є зменшенняостаннім часом активності її діяльності, певна розмитість її функцій,залежність від Держкомрелігій України, некоректне використання останнімавторитету ВРЦ.
Чи не найпрогресивнішим кроком нашляху поліпшення координації соціальної і гуманітарно-благодійницькоїдіяльності конфесій та їх співробітництва у цьому напрямі з державою сталорозроблення Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій спільно зДержкомрелігій України Програми розвитку милосердницької та доброчинної роботив ім'я Христа".[63;18-21] Нею зокрема передбачається такі напрями:
— координація дій державних органів, громадських і релігійних організаційнаправлених на формування в суспільстві світогляду солідарності поколінь,виховання поваги до літніх людей, почуття відповідальності дітей за долю батьків,підвищення престижу сім'ї;
— надання милосердницької та доброчинної допомоги знедоленим і людям похилоговіку, розширення осередків гуманітарної допомоги, створених при релігійнихорганізаціях;
— сприяння обслуговуванню ветеранів війни та праці, інвалідів, непрацездатнихлюдей, дітей-інвалідів у лікувально-оздоровчих закладах, наркозалежних — увідповідних реабілітаційних центрах;
— розширення при клінічних лікарнях медико-соціальних відділень для лікуваннясамотніх людей, осіб літнього віку, дітей-сиріт, одиноких матерів, членівбагатодітних родин, малозабезпечених верств населення;
— створення за підтримки місцевих органів виконавчої влади пунктів соціальноїдопомоги за місцем проживання літніх людей, самотніх хворих, ветеранів війни іпраці із залученням до цієї діяльності громадськості та доброчиннихорганізацій, що діють при релігійних місіях і братствах;
— активізація душпастирської роботи в будинках престарілих, інвалідів таустановах виконання покарань;
— поширення мережі закладів безкоштовного харчування для соціально незахищенихверств населення, самотніх і літніх людей. Відкриття під опікою релігійнихорганізацій таборів відпочинку для дітей із багатодітних сімей, дітей-сиріт ідітей, постраждалих від аварії на ЧАЕС;
— налагодження зв'язків з одновірцями за кордоном з метою поширення рухудоброчинної та милосердницької діяльності в Україні. Активізація діяльностірелігійних організацій щодо співпраці з міжнародними релігійними доброчиннимиустановами, які беруть участь в розв'язанні соціальних проблем літніх людей івсіх осіб, що потребують допомоги;
— започаткування міжцерковного фонду «Добродійність та милосердя», якийби акумулював необхідні кошти для реалізації благодійної та милосердницькоїдіяльності релігійних організацій;
— створення при багатопрофільних лікарнях відділень сестринського догляду захронічно хворими людьми похилого віку та налагодження допомоги у підготовцікадрів патронажного медичного персоналу з числа членів християнськихорганізацій;
— активізація зусиль державних органів, громадських релігійних організацій внапрямку формування громадської думки: «не залишати людей сам на сам ізматеріальними нестатками, зневірою».[63;18-21].
Програма цих дій була схвалена назасіданні Організаційного комітету з підготовки та відзначення в Україні2000-ліття Різдва Христового 15 вересня 1998 року, її реалізації значною міроюсприяє низка законодавчих актів України [25; 3].
Передумовою утворення Наради представників християнськихЦерков України стало усвідомлення керівниками християнських Церков Українинеобхідності спільних зусиль щодо відстоювання свободи совісті тавіросповідання, а також узгодження позицій Церков у царині державно-конфесійнихвідносин. Певним чином ці процеси були посилені спільними зусиллями Церков у2002-2003 роках щодо недопущення прийняття Закону України «Про внесеннязмін до Закону України „Про свободу совісті та релігійніорганізації“, що був внесений до парламенту Кабінетом Міністрів України тамістив цілу низку неприйнятних для переважної більшості конфесій положень. Тодіж стали зрозумілими певні недоліки Всеукраїнської Ради Церков і релігійнихорганізацій, в першу чергу її залежність від Державного комітету України усправах релігій. Також виникла необхідність налагодження більш тісних контактівміж християнськими Церквами України. Наслідком цих процесів і стало утворення 2грудня 2003 року Наради представників християнських Церков України якпредставницького міжконфесійного консультативно-дорадчого органу. Відповідно доДекларації про утворення Наради представників християнських Церков України,головною метою останньої є сприяння поширенню в Україні засад християнства тарелігійної свободи, поширення діалогу між християнами у відродженніхристиянської моралі в суспільстві, подолання наслідків радянського атеїзму і тоталітаризмута встановлення партнерських відносин між Державою та Церквою. ЗавданнямиНаради є підготовка взаємоузгоджених пропозицій по вдосконаленню чинногозаконодавства, в першу чергу з питань, що стосуються релігії і моралі; сприянняміжконфесійному взаємопорозумінню та злагоді у суспільстві; організація тапроведення конференцій, семінарів, нарад тощо з питань духовності, застосуванняі додержання законодавства; сприяння всебічному висвітленню релігійного життя вУкраїні засобами масової інформації; налагодження співпраці з органамидержавної влади і місцевого самоврядування, політичними партіями і громадськимиорганізаціями. Принципами роботи Наради є відданість служінню Богові, Україніяк незалежній державі та її народу, переконання щодо невід'ємності прав людинияк істоти Божої, в тому числі права на свободу совісті та релігії. Основноюформою роботи Наради є засідання, що проводяться за необхідністю, але не меншеодного разу на місяць. Головують на засіданнях члени Наради почергово, рішенняприймаються шляхом консенсусу.
На даний момент до складу Наради входять представникиУкраїнської Православної Церкви — Київський Патріархат, УкраїнськоїПравославної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви, Римсько-КатолицькоїЦеркви в Україні, Всеукраїнського Союзу церков християн віриєвангельської-п'ятидесятників, Української Християнської Євангельської Церкви,Всеукраїнського Союзу Об'єднань євангельських християн-баптистів, Братстванезалежних церков і місій євангельських християн-баптистів України та УкраїнськоїЛютеранської Церкви. Для Церков, що не приєдналися до Декларації про утворенняНаради, але бажали б брати участь у її роботі, передбачається статусспостерігачів. Для організаційного забезпечення роботи Нарада обираєвиконавчого секретаря.
З грудня 2003 року по березень 2005 рокувідбулося вісімнадцять засідань Наради. За цей же період Нарадою булопідготовлено вісім зустрічей керівників християнських Церков України, п'ятьпрес-конференцій та круглий стіл по темі „Позиція християнських Церков Українив контексті виборчого процесу“. Результатом діяльності Наради сталоприйняття керівниками християнських Церков України 18 документів з питаньдуховності, суспільної моралі та значущих суспільно-політичних подій в країні.Це зокрема, Звернення Глав християнських Церков України до українського народуз приводу 70-ліття Голодомору в Україні 1932-1933 років, Звернення керівниківхристиянських Церков України до законодавців і громадськості з приводупропозицій запровадження в Україні нових способів реєстрації фізичних осіб,Звернення християнських Церков України до держави та українського народу щодозахисту життя людини, Звернення керівників християнських Церков України доспівгромадян напередодні другого туру виборів Президента України, Зверненнякерівників християнських Церков України до народу України з приводу результатіввиборів Президента України, Відкритий лист до чинного Президента України панаЛеоніда Кучми (щодо ситуації, що склалася після другого туру виборів ПрезидентаУкраїни) та інші.
На думку представників Наради, важливимрезультатом її діяльності є налагодження діалогу і співпраці між християнськимиЦерквами України у питаннях захисту суспільної моралі та вдосконалення чинногозаконодавства про свободу совісті та релігійні організації, що позитивновпливає на гармонізацію державно-церковних та міжконфесійних стосунків.
Формування Української міжцерковної ради(УМР) відбувалося паралельно із створенням Наради представників християнськихЦерков України. УМР почала активно формуватися з другої половини лютого 2003 р.окремими релігійними діячами, зокрема єпископом В. Гарбаром — заступникомГолови Ради Собору незалежних євангельських церков як альтернатива і ВРЦ, імайбутній Нараді. Найбільш активну участь в процесі її створення бралипротестантські релігійні об'єднання, здебільшого, харизматичного напрямку. Вжев лютому, відразу після першого ж засідання представників Церков з даногоприводу, було проголошено про створення УМР [Див. газету „Собор“ № 2за 2003 р.]. Таке поспішне повідомлення про створення УМР ще до підписаннябудь-яких установчих документів викликало негативну реакцію з бокупредставників ряду конфесій. Певна частина Церков, що на початку убрали участьв процесі формування УМР, з часом відмовилась від участі в даному проекті.
Формально Угода про створення Українськоїміжцерковної ради була підписана керівниками ряду Церков у травні 2003 року.Метою діяльності УМР є захист інтересів християнських Церков, відстоюванняхристиянських принципів та впливу на суспільство для поширення християнськоївіри. Членами УМР на сьогодні є Англіканська церква, Божа Церква християн віриєвангельської України, Духовне управління церков євангельських християнУкраїни, Методистська церква України, Об'єднання євангельських церков України,Об'єднання незалежних харизматичних християнських церков України (ПовногоЄвангелія), Собор незалежних євангельських церков України, Собор церков Українихристиян віри євангельської „Відкрита Біблія“, Союз Церкви БожоїУкраїни, Українська місіонерська Церква (ХВЄ), Харківсько-Полтавська єпархіяУАПЦ (архієпископ Ігор Ісіченко), Управління Об'єднаної Християнськоїєвангельської церкви Живого Бога. Українська Уніонна конференція церквиадвентистів сьомого дня хоча й брала участь у формуванні УМР, але в подальшомувідійшла від активної участі в діяльності ради, обмежившись статусомспостерігача. Керівним органом УМР є засідання, яке збирається раз на місяць.Для координації поточної роботи обирається координатор УМР ».[123;4]
Слід зазначити, що демократичні перетворення в державівселяють сподівання на стабілізацію стосунків між церквою та державою.
Президент України Віктор Ющенко пообіцяв використовувати своїможливості для забезпечення гарантій рівного правового і соціального захистувсім зареєстрованим Церквам і релігійним організаціям,— повідомляє Інтерфакс.«Я хочу підкреслити, що курс держави на твердження волі совісті, гарантійконституційних прав громадян на волю світогляду і віросповідання залишаєтьсянезмінним. У своїй діяльності я буду використовувати свої повноваження, щобгарантувати рівний правовий і соціальний захист усім Церквам і релігійниморганізаціям, зареєстрованим на Україні. Дотримання цього принципу я жадаю відкерівників державної влади на всіх рівнях», — заявив Ющенко, виступаючи назустрічі з членами Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій у Києві.
За словами Президента, державна політика стосовно Церкви будевідкрита і публічна, а всі «спірні і конфліктні питання будутьвирішуватися в режимі широкого діалогу». «У цьому я покладаю великунадію на співробітництво з Всеукраїнською радою церков і релігійнихорганізацій», — підкреслив Ющенко.
На думку Президента України, діалог держави і Церкви міг бистати відповіддю на багато викликів сьогоднішнього дня. Він підкреслює, що дляпоглиблення діалогу Церкви з владою на всіх її рівнях «потрібно думати простворення аналогічних рад на рівні областей і великих міст».
Президент звернувся до членів Всеукраїнської ради Церков ірелігійних організацій із проханням внести свої пропозиції щодо розвиткусоціальних програм на Україні. «Я б з задоволенням підтримав би любусоціальну програму, яку б ви запропонували, щоб ми знайшли спосіб координації,щоб ми розподілили цю роботу територіально, по дитячих будинках, поінтернатах», — сказав Президент. Глава держави запропонував представникамрізних Церков і релігійних організацій висловитися з приводу його ініціативипро розробку курсу етики віри, відповідне доручення він дав урядові.
«Етика віри — це робоча назва. Ми хочемо, щоб з вустсвящеників, з вуст мудрих людей дитина, сидячи за партою, пізнавала про самогоБога і про шляхи, що ведуть до Нього», — сказав Віктор Ющенко. «Цебуде набагато краще, якщо дитина через освітній курс зможе це усвідомити».
Президент України також заявив: «Я і мої колеги готовівзяти під персональний контроль кожне проблемне питання, що буде виникатистосовно виділення землі або формування прав на землекористування, спірніпитання, що постають перед місцевими органами влади та не знаходять сьогоднірішення, потрібно „скоординувати через секретаріат президента. Ми знайдемоспільну мову з місцевою владою, щоб ці питання були вирішені“. [113;3]
Главихристиянських конфесій просять Кабінет Міністрів створити освітньо-церковнукомісію, що має розробити в двомісячний термін програму викладання основхристиянської етики в школах. Про це вони повідомили на прес-конференції 29червня, зачитавши спільне звернення до Президента Віктора Ющенка, головиВерховної Ради Володимира Литвина, прем’єр-міністра Юлії Тимошенко і міністраосвіти та науки Станіслава Ніколаєнка.
У зверненні також йдеться, що вивченняучнями зазначеного предмету сприятиме консолідації суспільства, сам предметбуде позаконфесійним і не супроводжуватиметься релігійними обрядами. Главиконфесій також пропонують Кабмінові розробляти програму викладання цьогопредмета на засадах толерантності та добросусідства, передбачивши в навчальнійпрограмі можливість ознайомлення з існуючими в Україні іншими релігійнимикультурами і традиціями.
За словами представників Церков, відповіднодо соціологічного дослідження, проведеного Центром ім. Разумкова, близько 40%респондентів виступили за викладання в українських школах християнської етики,понад 10% – проти.
Представники Церков також відзначили, щопропонують впроваджувати предмет поетапно, зокрема, у тих областях, де вже єспеціально підготовлені викладачі, зокрема, у Донецькій області, Криму,Західній Україні, Рівненській області та інших.
Предмет „Основи християнськоїетики“ уже викладається в Київському коледжі ім. Сухомлинського. Якповідомлялося, раніше Ющенко заявив про намір доручити Міністерству освітиввести з 1 вересня спеціальний курс з етики віри. [181]
Неухильне дотримання основоположних принципів свободисовісті, як важливого елемента загальнолюдських цінностей і невід’ємних правлюдини є сьогодні ознакою відкритого демократичного суспільства. В умовах новихреалій, які склалися в Україні, Церква активно сприяє процесу духовного танаціонального відродження, розширює сферу свого соціального служіння.
Розвиток релігійного середовища країни свідчить про динамічнезростання кількості релігійних інституцій, збільшення питомої ваги населення,інтегрованого в різні види церковної діяльності, розширення соціальної сфери,де присутність церков та релігійних організацій є дедалі більш відчутною.
»Єднання. Пробудження.Благословення." Під такою назвою в Києві відбулась Всеукраїнськаконференція Об’єднання незалежних християнських харизматичних церков України. Передприсутніми з доповіддю виступив помічник народних депутатів України, керівникІнституту релігійної свободи Олександр Заєць. Він говорив про історію відносинцеркви і держави в Україні, при цьому відзначив досить позитивну роль у цихвідносинах Державного комітету зі справ релігій. «В цілому, якщо говоритипро базовий закон про свободу совісті, про відповідну норму Конституції, слідзазначити, що наше законодавство про свободу совісті і релігійних організацій єодним із кращих у світі», — сказав Олександр Заєць. За його словами,українське релігійне законодавство — найкраще в Європі, хоча в ньому також єнедоліки і лише декларативні норми.
Олександр Заєць звернув увагу на те, що колизаходить мова про внесення різного роду змін в українське законодавство прорелігійні організації, то часто призводить лише до його погіршення й обмеженнярелігійних свобод християн.
О. Заєць відзначив високу молитовнуактивність християн різних церков під час складної виборчої кампанії. Політикконстатував, що абсолютна більшість церков зайняло активну громадянську позиціюпід час виборів, а пастори заохочували людей робити вибір, не агітуючи законкретного кандидата. У той же час він відзначив, що в деяких церквах булапорушено межі коли починалася агітація за того чи іншого кандидата. Доповідачтакож торкнувся питання роботи Держкомітету по справах релігій що, відповіднодо рішення Президента Ющенко, ліквідований. За словами Зайця, це рішення можебути передчасним. «Мені здається, що в уряду немає чіткого плану того, якможе розвиватися схема взаємин між державою і церквою», — сказав він.Вважається, що функції Держкомітету можуть бути покладені на спеціальнийдепартамент у структурі Міністерства юстиції України. Також може з'явитисяструктура, подібна до Держкомітету, з іншою назвою. Ще один варіант — рішенняпро ліквідацію Держкомрелігій скасують.[137;3]
Водночасстановлення релігійно-церковного комплексу характеризується як очевидним йоговідродженням, так і напластуванням старих проблем і нових труднощів. Нажаль, існують проблеми, якізумовлені не відповідністю поглядів керівників різних рівнів, щодо бачення роліхристиянства в освіті, культурі, соціальному житті суспільства.
Авторстатті надрукованої в журналі «Сучасність» занепокоєний ситуацією вУкраїні, пропонує уважніше придивитися до протестантизму. «Його активноперетворююча, діяльна світоглядна концепція… могла б прислужитися нам як засібформування „нової ідеології“. При цьому, за автором, „найпродуктивнішоюможе бути концепція “світського протестантства», котре, після відмовивід своєї релігійно-обрядової сторони, виступить як нова світоглядна система вУкраїні [56; 79]. В іншій статті читаємо про історичні здобутки протестантизму,його трудову етику, передові політичні теорії, ідею громадянського суспільства,становлення «середнього класу». Стаття закінчується патетично: «Щонас може врятувати? Тільки великомасштабні духовні зрушення, сумірні з такимивеличезними всесвітньо-історичними подіями, як… Реформація»/>[42; 21].
Майбутнємісце протестантизму в конфесійній структурі України значною мірою залежатимене лише від його внутрішнього розвитку, але й від стану історичних церков,національно-культурницької ситуації в країні загалом.
Державаможе ефективніше використовувати можливості протестанських спільнот України взалучені до України західно-європейських ділових кіл, в пропаганді на зовнішнійарені новопосталої держави, а також можливості власне українськогопротестантського підприємництва.
Представництвоукраїнських протестантів у міжнародних релігійних організаціях, може, запослідовної і гнучкої праці виявитись досить корисним для держави і суспільства[165; 11].
Ставленняпротестантських громад до церковно-державних відносин не однозначне. Пасивністьі бездіяльність до політичного та громадського життя суспільства активнокультивується у деяких протестантських громадах.
Своюдумку, щодо діяльності протестантських громад в державно-церковних відносинахвисловив Євген Сверстюк – дисидент, шестидесятник, учасник українськогонаціонального руху сімдесятих років: «Нажаль українські протестантизазвичай самі працюють на поняття „секта“ своєю замкнутістю,соціальною безвідповідальністю і культурною пасивністю. Наші протестанти простоне виведені на великі соціальні магістралі, адже християнство зобов’язує доактивного соціального життя» [148; 6].
«Якщоми відокремлюємо себе від суспільства, то не зможемо впливати на людей, незможемо нести їм любов і прощення Христа». — сказав один із лідерівпротестантського руху.
Цю думку представника лютеранської церкви продовжує ПавлюкП.: «Для визнання Бога як рушійної сили на державному рівні необхідна активнаучасть у цьому процесі саме відроджених людей, тих, хто особисто знаєБога» [66; 30].У заяві-зверненні пасторської конференції Всеукраїнськогосоюзу церков Християн віри євангельської сказано: «Ми розуміємо, що шляхдо Бога, стосунки з Ним та дотримання Божих заповідей — це особиста справакожної людини. Але й загальноприйняті норми моралі, поведінки та відносин, що їхдержава, як інститут, встановлений Богом для підтримання порядку у суспільстві,повинна пропагувати, підтримувати й охороняти… Вважаємо недопустимим, щодержава не використовує своє право, владу і можливості для зупинення подальшогорозтління та духовного руйнування суспільства. Віримо, що єдиний шлях прогресублагополуччя і процвітання – це шлях покаяння перед Богом за гріхи табеззаконня».
Могутнім викликом часу, на який протестантські спільнотивимушені шукати відповіді, стало національне пробудження. Уникнути цьогопитання конфесії, що прагнуть якнайшвидше подолати шлях від нав'язаного їміснування у сектантському режимі до завершеної церковності, не можуть.
Хоча за деякими відомостями 80% протестантів України єетнічними українцями, національна проблематика перебувала на маргінесах їхніхсоціальних поглядів. Це спричинило до гострої критики українських протестантівдослідниками і публіцистами національно-демократичного спрямування, а такожполітиками цього табору. Так, аналізуючи свого часу на сторінках часописуЗакордонного представництва Української Гельсінської спілки (УГС) твердженняпредставника Ради Церков ЄХБ — «наше братство не національне і неінтернаціональне. Воно транснаціональне… Я люблю український народ, але незабуваю слова Ісуса Христа, що не буде ні юдея, ні скіфа», — член УГС М.Горинь робить доволі несподіваний висновок. «На жаль, — пишевін,- це та сама теорія „злиття націй“ — тільки в релігійнійоболонці».
Такої ж точки зору дотримувалася і публіцистка КатеринаГорбач «Українські баптисти не цікавляться національним питанням..., — пише вона. — Не випадково від самого початку Союз баптистів називався неукраїнським, а Союзом баптистів України. Такі нюанси також використовували йвикористовують, наприклад, комуністи в назвах своїх партій. Великодержавництво,отже, не міняється, навіть коли воно — в ім'я Боже» [17; 37].
Ще більш категорично висловився на адресу свідків Єгови відомийсвого часу український дисидент В. Мороз. Він характеризував їх як «нашихнайлютіших ворогів, найбільш надійних агентів русифікації, бо, ставши свідкомЄгови, українець стає повністю байдужим до національної справи». Дуже малоуваги і симпатій приділяли українські правозахисники саме з цієї причини, яквважають дослідники дисидентського руху, і змаганням баптистів-ініціативників вУкраїні.
Водночас деякі дослідники звертали увагу на відсутність упротестантській діяльності власне антиукраїнського елементу і вказували на те,що національна свідомість членів баптистських, п'ятидесятнитських,адвентистських, єговістських громад є віддзеркаленням загального станунаціональної справи. Вони разом із тим констатували використаннязахідноукраїнськими протестантами української мови у богослужінні і навітьнаводили звинувачення радянською пропагандою в націоналізмі свідків Єгови, тричверті яких було зосереджено у західному регіоні України (зазначимо, що ісвідки Єгови в інших регіонах були практично західними українцями або їхнащадками, які замешкали там після спецпоселень чи ув'язнення).
Важливість функціонування українськоїмови, її розвиток і культивування у суспільстві виділила більшістьреспондентів:
/>
Рис. 1. Функціонування українськоїмови
Чітко виражається серед опитанихпідтримка думки про державність української мови:
/>
Рис. 2. Державність української мови
Помаранчевареволюція нагадала про особливу актуальність питання, про природу взаємин міжЦерквою та суспільством, в часи кризи та суспільних змін. Християни України,які належать до різних християнських конфесій та союзів, разом є частиноюВселенської Церкви, тобто всієї спільноти віруючих-християн різних країн танародів, що жили протягом усієї історії християнства. Під час та після помаранчевоїреволюції питання про природу взаємин між Церквою та суспільством по-новомупостало перед багатьма віруючими, що засвідчують свою приналежність до різнихправославних, католицьких і протестантських об`єднань та громад в Україні. Цепитання тісно пов`язане і з питанням про природу взаємин між Церквою тадержавою, яка, в свою чергу, є певною структурою стосунків всередині суспільства,призначеною для того, щоб допомагати співіснувати іншим суспільним структурам. Сьогодні можна сказати, щопротестантські церкви і всі євангельські віруючі вже не вважаються чужаками вУкраїні і нерідко з великим ентузіазмом беруть участь у суспільних і навітьполітичних процесах в країні. Питання про своє призначення як частини ЦерквиХристової, що має особливо важливу місію в світі, постає перед багатьма з них. В той же час для українськогосуспільства, особливо зараз, після помаранчевої революції, важливо нарештівизначитися, чи збереже воно плюралістичний шлях розвитку, чи віддасть перевагупогляду на світ крізь обраний певний фільтр уніфікованої ідеології, наприклад,пов`язаної з одною з так званих традиційних Церков, що сьогодні пропонують деякіполітики та церковні лідери. Відмова від плюралістичного шляху зарадиутвердження у суспільстві релігійної ідеології означала б бажання бачити місіюЦеркви в Україні перш за все як політико-ідеологічну та абокультурно-декоративну. При плюралізмі ж Церква повинна залишитися одним зголосів, а для багатьох людей – найважливішим голосом, що лине з «трибуниМайдану» та вказує суспільству та його керівництву на вічні цінності.Таким чином, якщо суспільство збереже вже обраний для себе плюралістичний шлях,то Церква в Україні буде й надалі продовжувати акцентувати свою увагу навиконанні своєї духовно-етичної місії, найважливішої для суспільства танайприроднішої для самої Церкви. З іншого боку, без соціально-культурного плюралізму саме суспільствонавряд чи зможе нормально розвиватися в демократичному напрямку, але й взагалі.Адже терпимість та доброзичливість до представників інших культур, релігій,ідей стала особливістю України задовго до приходу плюралізму та постмодернізмуу Західну Європу. Атмосфера Майдану з його «культурною елегантністю»проявила та підкреслила цю характерну особливість українського суспільства.Плюралізм та демократичний вектор розвитку для України аж ніяк не є чимосьчужим. [179] Однак це зовсім не означає, щоплюралістичний шлях – це легкий шлях. В ділянці церковно-державних стосунківплюралістичний шлях ставить складні питання як перед суспільством, так і передЦерквою. Для суспільства проблема полягає у питанні: «Як можна допустити,щоб якась одна релігія відігравала провідну роль, коли у кожної з них є багатоконкурентів?» Для християн же проблема пов`язана з самою суттюхристиянства, висловленою словами Христа: "Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо нечерез Мене" (Івана 14:6). Місія Церкви в суспільстві сьогоднізалишається пов`язаною з її присутністю на Майдані – єднанні народу зарадизагальнолюдських цінностей: правди, справедливості та любові, тобто тихцінностей, які насправді є християнськими.
3. Український протестантизм в контексті сучаснихполітичних процесів
Повернення України у лоно цивілізованогосвіту, здобуття державної незалежності, орієнтація на Захід актуалізуютьпитання щодо ролі протестантських церков в контексті суспільних та політичнихперетворень в країні. Участь протестантів в політичному житті України широковисвітлюється в працях багатьох сучасних релігієзнавців. Водночас потребуютьопрацювання і систематизації нові документи та матеріали, що стосуютьсядіяльності протестантських громад у політичному процесі в період незалежностіУкраїни, їх місце у формуванні громадянського суспільства. Процес оновлення принципівсоціального Євангелія пов'язаний з усе більшим проникненням протестантськихтеологів у питання політики. Те, що протестантизм сьогодні не може бути нейтральниму політичному житті, більшість церковних діячів вже не піддає сумніву.
Парадоксально,але більшість вітчизняних аналітиків у своєму оптимістичному погляді наконфесію мають на увазі саме європейський та американський протестантизм, абохрестоматійний, «вичитаний» з Мартіна Лютера, що істотновідрізняється від «нашого». Як наслідок – чимало рецептів, пов’язанихіз розвитком конфесії, її місцем у сучасному бутті України, виявляються укращому випадку поверховими. Однак і негативні оцінки протестантизму, котрихзазвичай більше, ніж позитивних, також спираються на образ, виплеканий західноюісторіографією, для якої Реформація в Україні все ще така собі terra incognita[49;23].
Досліджуючиукраїнський протестантизм в контексті сучасних політичних процесів, важливорозрізняти два аспекти. Перший — власне політика. Другий — відносини міждержавою і Церквою. У першому випадку мотивація радикального протестанта зновуж таки визначається його євангельським ідеалом, за яким навіть поняття світунабуває особливої транскрипції. Під словом «світ» Євангеліє розумієлюдей не відроджених, що не мають Духа Святого, [2], тобто тих, які знають проХриста, щоденно моляться Йому, але не прагнуть уподібнення Христу, не живуть заЙого етикою. Тому питання політики вирішується однозначно: Богу — Богове;кесарю — кесареве. Ясно, що на практиці дотримувати цієї максими дуже складно;радикальні течії давно відійшли від «яскравих» соціо-етичнихконцептів (уникати державної чи військової служби, не давати клятви). Те, щоЦерква не може бути нейтральною у політичному житті, сьогодні тут ніхто непіддає сумніву. Під час останніх виборів до Верховної ради України балотувались14 протестантів. І все ж, як свідчать опитування, молоді протестанти — найаполітичніші серед віруючих: «ні» на запитання про участь уполітичному житті відповіли більше третини п'ятидесятників, три чвертібаптистів і 90% адвентистів [30;25].
При цьому аполітизм має чітке доктринальне обґрунтування.Згадаймо Лютера, за яким кожний віруючий є священиком і служить Богу на своємумісці, своєю діяльністю. Тобто особиста політична активність віруючого незабороняється: вона — також форма служіння. Однак це визнано недоцільним дляЦеркви, котра має надсуспільну місію. Тому, попри все, політика оцінюєтьсябільш негативно — як така, що відволікає Церкву від її призначення. Це добре«прочитується» в офіційній заяві Українського уніону Церквиадвентистів сьомого дня з приводу ініціатив Християнсько-демократичної партіїУкраїни щодо співпраці з протестантськими союзами: «Ми не можемо брати насебе зобов'язань у царині політичної діяльності, оскільки обов'язководоведеться поступатися християнськими принципами… Не можна займатисяполітикою і до кінця залишатись християнином». [3] .
Поступки тут можливі лише у налагодженні діалогу з державоючерез послідовне дотримання принципу релігійної свободи. Якраз у цьомуполітичному секторі протестанти завжди виявляли неабияку зацікавленість. Уповоєнний період, разом з греко-католицьким підпіллям і православною«катакомбною Церквою», вони виступили єдиним табором опозиціїрадянському режиму. Сьогодні протестанти, з одного боку, відзначають політичнізрушення в Україні, з іншого — абстрактність багатьох її законів, які все ще єтеорією, а не практикою. Отже, цей аспект життя для протестанта залишаєтьсяактуальним. Чимало рядових віруючих і лідерів громад досить скептично оцінюютьі «дні нашої відносної свободи», якій «загрожує постійнанебезпека», і свій правовий статус, вважаючи законодавчу систему привідсутності дієвих механізмів її реалізації ненадійним гарантом свободисумління. Особливузанепокоєність у них викликають дії місцевої влади, яка дозволяє собіпорушувати законодавство, афішує приналежність до тих чи інших Церков, а такожфакти втручання в релігійне життя політиків і навіть урядовців, що сприяєзбереженню штучного поділу віруючих на «своїх» і «чужих».
Сьогодніідея створення протестантської партії в Україні жваво обговорюється в нових,сформованих у 90-х роках євангельських громадах. Щоправда, вона негативнооцінюється давно діючими в Україні протестантськими церквами з міцнимитрадиціями, які дуже обережні у сприйнятті будь-яких ліберальних ідей уцерковному житті [73;3]. Однак варто визнати — протестанти в Україні проявляютьпомітний інтерес до політики. І не тільки рядові віруючі, але й пастиріпрагнуть брати участь у парламентській і державній діяльності. Згадаємо хоча бколишнього міністра юстиції, голову Всеукраїнського об'єднанняхристиян-юристів, п'ятидесятника Василя Онопенка, або голову СБУ баптистаОлександра Турчинова, народного депутата, пастора харизматичної громадиВолодимира Шушкевича, народного депутата ВР України лідераХристиянсько-ліберальної партії України Леоніда Черновецького,. Чималобаптистів і п'ятидесятників працює в місцевих органах влади різного рівня.
1998р. у Верховну Раду балотувалося кілька євангельських священнослужителів.Кандидатами в депутати Рад всіх рівнів на березневих виборах 2002 р. булизареєстровані 6 лідерів ЄХБ, (обрано — 3), 5 — ХВЄ, (обрано — 2), серед якихздійснював спробу стати депутатом українського парламенту відомий проповідник,публіцист та історик церкви, пастор В.Франчук. Активними у виборах 2002 р. булихаризмати. У м. Борисполі Київської обл. депутатами місцевої ради стали 5кандидатів, які є членами харизматичної церкви «Слово віри», а доВерховної Ради балотувалася пастор жіночого служіння церкви «ПосольствоБоже» Софія Жукотанська.[]
Народнийдепутат Василь Онопенко, вказує на необхідність християнського впливу надержаву і політику: «Там, де домінує християнська духовність, а при владічесні і порядні люди, там досягають значних результатів. Мені хочеться, щоб внаступному Парламенті України було більше християн. Приємно, що молодіхристияни починають розуміти свою роль в суспільно політичному житті, серед нихбагато підготованих економістів, соціологів, політологів, вони можуть сьогоднізайняти будь-які посади в державі [141; 4].
Порушення питання щодо ставлення політичних партій ігромадських рухів до релігії, церкви, віруючих відбиває нові реалії сучасногополітичного життя України. Воно свідчить, що багатопартійність як одна з формвираження реального політичного плюралізму є фактом. Поряд з цим сталисяістотні зміни в соціальному статусі церкви, діяльності релігійних організацій,функціонуванні релігії у контексті духовних цінностей та моральних орієнтирівнашого часу. Обидва процеси взаємопов'язані. Водночас вони є породженням якіснонових змін у суспільстві.
Партійні програми по-різному співвідносяться у визначеннімісця й ролі церкви в досягненні програмних цілей. Вона уявляється якдопоміжний чинник комплексу соціально орієнтованих заходів.
Політичні партії та громадські рухи ангажують церкві широкийспектр можливостей для співпраці — від впровадження ефективних формгосподарювання до розбудови державності, відродження національної культури.Більшість з них апелює при цьому до певної конфесії, а середовищу, яке єсоціальною базою партії, пропонує відповідну систему релігійнихцінностей.[77;306-309]
Аналізуючиситуацію навколо релігійних організацій, об’єднань, що склалася у 2002р. слідзвернути окрему увагу на звернення християн-учених до Президента, ГоловиВерховної Ради, Голови держкомрелігій та депутатів ВР України. Науковцівисловили своє занепокоєння з приводу заяви 47 депутатів ВР України простворення депутатського об’єднання на підтримку УПЦ (МП).
»Упродовжостанніх десяти років ми стали свідками неадекватного ставлення до УкраїнськоїПравославної Церкви, яка не відповідає її ролі і значенню у житті українськогонароду". «Ми постійно виступаємо за мир, взаємоповагу, порозуміння,братерську любов між християнами різних конфесій. Для цього держава повиннастворювати сприятливі умови і не втручатися і не прискорювати процесєднання.», — говориться у зверненні. Зокрема зазначається позитивний вкладхристиян-євангелістів у роботі, направленій на зміцнення ролі сім’ї, суспільноїморалі, культури, у становленні оновленого прогресивного суспільства. Науковцінагадали депутатам про те, що вони порушують норми законів які самі жприймали.[125;3]
Партія «Християнсько-демократичний союз», головоюякої є В. Стретович, народний депутат України, голова комітету ВР з питань поборотьбі з організованою злочинністю та корупцією, кандидат юридичних наукзаслужений юрист України, чітко розмежовує сфери впливу політики і церкви. Ця партіяініціює створення Комітету представників християнських церков усіх конфесій, щодіють в Україні, щоб мати можливість краще співпрацювати з ВР органамидержавної влади, разом мати вплив на позицію держави стосовно церков, захиступрав і свобод віросповідання.
«Наша мета — об’єднати всі місцеві організації, якіпідтримують ідею християнської демократії не словом, а ділом, дати можливістьполітикам-християнам зайняти достойне місце в парламенті, а через цей крок мативплив на життя держави. Християнсько-демократичні рухи, в тому числі і нашапартія, виникли, щоб досягати за допомогою демократичної по формі та політичноїза змістом діяльності — втілення і в життя християнських ідей. Ми прагнемостворити такі умови в своїй організації, які б давали б можливість християнамрізних конфесій бути її членами» — сказав у своїй доповіді голова партії«ХДС»[48;10-11].
«Бог,Народ, Україна — наша мета єдина!». «Через покаяння допроцвітання!». Ці гасла належать одній з християнсько-демократичнихпартій. Церкви натхненні, процес політизації християнства сприймається якблагословення, але приходить час і спостерігаючи за перебігом подій в областіполітики християни починають розуміти, що в політиці не все так гладко і простояк в гаслах та програмах. «Зрозуміло, що покаяння потребує зміни способужиття та мислення, зреченням від багатьох звичок людини, крім того гасло»Наша мета єдина" – не завжди підтверджується справами, оскількиістинні мотиви і цілі деяких політиків" часто «не вписуються» вбіблійний контекст.[47;82]
Визначноюподією в політичному житті християн-протестантів стало заснуванняВсеукраїнського об'єднання християн, керівником і координатором якого єнародний депутат ВР України В.Г. Бабич.
Всеукраїнськеоб'єднання християн (ВОХ) — політична партія, яка будує свою діяльність нахристиянських принципах і цінностях. Вона утворилась як результат усвідомленняполітиками, громадськими, духовними діячами необхідності активного утвердженняхристиянських ідеалів, цінностей, основ в українському суспільстві.
Всеукраїнськеоб'єднання християн (ВОХ) — політична партія, яка будує свою діяльність нахристиянських принципах і цінностях. Вона утворилась як результат усвідомленняполітиками, громадськими, духовними діячами необхідності активного утвердженняхристиянських ідеалів, цінностей, основ в українському суспільстві.
Головноюметою партія визначила побудову в Україні християнської держави за духовноюнаправленістю і мораллю, громадянської, демократичної, правової за своїмконституційним устроєм.
Цямета, яку ініціював лідер ВОХ В. Бабич, а також практична діяльність для їївтілення особливо виділяють Всеукраїнське об'єднання християн (ВОХ) серед іншихвітчизняних політичних структур. ВОХ прагне будувати християнську державу, якавідрізняється:
§ рівністю всіх перед Богом за моральними, фізичними,інтелектуальними якостями, а також перед законом, незалежно від віросповідання,раси, кольору шкіри, переконань, статі, мови, соціального стану;
§ визнання церкви як важливої частини суспільства;
§ ринковою системою економіки з обмеженим, державнимрегулюванням;
§ терпимістю до позицій, переконань, які відрізняються відзагальноприйнятих, але не суперечать християнській моралі;
§ плюралізмом, забезпеченням рівноправного співіснування іцивілізованої конкурентної боротьби різних поглядів у політиці, культурі,економіці і різних сферах життя [71; 7];
Новеполітичне обличчя й неминучий для будь-якого відкритого суспільстваполіконфесіоналізм і плюралізм дійсно зміцнюватимуть шанси протестантськихцерков, здатних більш динамічно, порівняно з іншими християнськими конфесіями,реагувати на суспільно-політичні зміни.
Заданими соціологічного опитування, яке проводилося в 2004р. в м. Рівне середреспондентів протестантських громад, з цікавістю до політичного життя в країніставиться 76% опитаних. На запитання «Яким політичним силам Ви віддаєтесимпатії?» — респонденти дали такі відповіді: 46% — національно-демократичним, 12% — провладним, 8 – лівим, 34% — взагалі нецікавляться. Більшість респондентів вважають не доцільним участь у роботі громадсько-політичнихорганізацій та громадських об`єднань та політичних партій. Вони становлять 64%від усіх опитаних:
/>
Рис. 3. Ставлення до політичногожиття
На запитання: «Яким політичнимсилам Ви віддаєте симпатії?» – респонденти дали такі відповіді:
/>
Рис. 4. Політичні пріоритети
Про готовність взяти участь у виборахвисловилась переважна більшість опитаних, що становить 66%, не визначились-15%, відмовились від участі у виборах -19 %.
/>
Рис. 5. Участь у виборах
Слід зазначити, що більшість опитанихчленів протестантських громад, вважають недоцільним участь у роботігромадсько-політичних організацій, політичних партій:
/>
Рис. 6. Ставлення до участі у роботігромадських організацій
Події,що відбулися останнім часом в Україні на тлі політичних процесів з липня2004р.- січень 2005рр., свідчать про «вибух» національної свідомості,яка роками цілеспрямовано пригнічувалася владою. Жодна людина не можезалишатися байдужою до відчайдушного спротиву українського народу, що розірвавкайдани пригноблення і показав силу єдності та непоборності.
Влипні 2004р. в Україні стартувала передвиборча кампанія. Вибори нового Главиукраїнської держави являлися ключовою подією останніх років. Президентськіперегони в Україні були максимально «гарячими». «Країна знову знаходитьсяна перепутті», — пише газета «Християнський світ». «Багатохто розуміє, що цього року до певної міри обирається майбутнє нашої держави.Церква визнає Боже становлення держави, її роль у підтримці порядку тасправедливості. Небачене, неочікуване навіть для мрійників піднесенняПомаранчевої революції має, без сумніву, зокрема, й духовні важелі. Справжнімдивом називають ініціативність, мужність, витривалість, терпимість,доброзичливість, навіть жертовність „помаранчевих“ Церковні провідникита чимало пересічних громадян. „Співавторство“ такого дива — Боже,Церков, самих звичайних громадян, їх вклад в особливу духовну атмосферуКиївського та інших „майданів“ вже почали досліджувати соціологи йпсихологи, теологи й релігієзнавці. [161] Останніх, звичайно, найбільшецікавить місце й роль Церков у епохальному періоді виборів Президента України2004 року та у феномені Помаранчевої революції. Вивчення цієї проблематикинадзвичайно важливе й актуальне, адже у дзеркалі виборчої компанії яскраво проявилипотенції (і їх практична реалізація) усіх діючих в Україні Церков щодо їхучасті в духовному, культурному, цивілізаційному розвиткові українськогосуспільства.
Відповіддюна питання, що саме зробили Церкви для небувалого піднесення Помаранчевійреволюції, є насамперед думки їх представників. Вони підкреслювали по-перше,збережену глибоке в душі віру, яку виховували Церкви у багатьох поколінняхпредків теперішніх українців та яку не вдалося зовсім вбити безбожницькомурежимові; по-друге, вплив Церков у незалежній Україні, коли вони вжевідроджувалися й вільно діяли (а отже, певною мірою вплинули на нинішнійдуховний порив у Помаранчевій революції й -по-третє, звернення та іншадіяльність Церков вже у період виборчої компанії [60;51].
Серед 26 кандидатів на пост Президента України (шляхомсамовисування) був і народний депутат ВР України Л.Черновецький, лідерХристиянсько-ліберальної партії України член харизматичної церкви»Посольство Боже" м. Київ. [138;3]
В одному з своїх виступів перед депутатами ВР Л.Черновецькийнаголошує: «Як політик і глибоко віруюча людина я впевнений, щодемократичний вибір управління країною, вибір ринкової економіки безпосередньопов’язаний з християнською ідеологією, що сприяє тому, щоб прості люди жили вдостатку, а політики діяли згідно моральних норм. Я почав серйозно займатисястворенням нової для України політичної сили — Християнсько-ліберальної партії,яка орієнтується на християнські цінності, принципи економічного лібералізму,західноєвропейської демократії, ідеї і програмні цілі партії розділяють іпідтримують все більше моральних людей не залежно відвіросповідання.»[158;4] Л. Черновецький є автором законопроекту «Прозахист суспільної моралі.» «Дякуючи Богу я подаю дуже багатодемократичних законопроектів мені здається, що вони угодні Богу, тому що вонимають християнську і ліберальну складову. Я впевнений в тому, що Бог хочебачити всіх людей вільними і морально та матеріально забезпеченими. А цеозначає: підтримуй справедливих і моральних політиків і будь активним в суспільномужитті, тому що ніхто із нас не може розраховувати на щось хороше в Україні,якщо тільки ми разом, узявшись за руки, не станемо боротися з бідністю,корупцією, неповагою влади до кожного з нас, боротися з неправдою, брехнею,порнографією і багатьма іншими тяжкими гріхами, які завжди притаманнівладі.» [99;9]
У своїй передвиборній програмі Л. Чернавецький наголошує, щохристиянство та християнські цінності повинні бути головними в нашому житті, істати посібником до дії будь-кого чиновника незалежно від його віросповідання.«Не віриш у Бога — тобі нема що робити у вищому законодавчому органі, вКабінеті Міністрів на вищих посадах, в Адміністрації Президента», — одна зйого головних тез. [157;1] Результат першого туру -120567 голосів або 0,45%виборців – 8 місце в загальному рейтингу кандидатів. У другому турі Л.Черновецький підтримав В. Ющенка.
Активну участь у підтримці В. Ющенка взяли члени відомоїкиївської харизматичної церкви «Посольство Боже», пастором якої єнігерієць Сандей Аделаджа. Було організувано 01.12.2004р. марш «Правди іЄдності», в якому взяли участь понад 2 тис. чол. Під час маршу віруючіскандували: «Бог прийшов на Україну», «З нами Бог і нас неперемогти», «Ющенко — народний президент!». [174] Ця«церква» випустила «помаранчеву» газету «Разом насбагато, нас не подолати!», у якій було засвідчено незгоду з брехнею,фальсифікаціями і корупцією.
На засіданні Верховного суду України, який був присвяченийрозгляду скарги В. Януковича на рішення ЦВК з вимогою визнати вибори такими, врезультаті яких не можливо встановити волевиявлення виборців, як«доказ» надано газету «Посольство Боже». Позивачінамагалися подати «Помаранчеву революцію», як «сектантськийрух» і «незаконну акцію», а події на Майдані — зібраннямзазомбованих людей.
Своє бачення у розбудові новоївідродженої України, яка живе за Божими принципами справедливості, праведності,чесності та любові харизматична церква «Посольство Боже» виразила в«Семи принципах національного відродження», котрі допоможуть подолатикризу, яка на разі склалася в Україні. Цими принципами мають керуватися, якдержавні діячі так і пересічні громадяни:
Ø Перший принципполягає у відродженні поваги до землі, на якій ми з вами живемо, та до людей,які нас оточують.
Нещодавні маніпуляції влади під час виборів ПрезидентаУкраїни — це підтвердження непорушності Божих законів, які діють незалежно відтого, чи віримо ми в них. Повага до землі, по якій ми ходимо, та до людей, якіживуть на цій землі, має бути в центрі уваги влади, що складає закони цієїкраїни, і в центрі уваги кожного громадянина. Взаємостосунки у нашомусуспільстві мають базуватися на принципах Божої любові — люби Бога, любиУкраїну та кожного українця.
Ø Другий принципнаціонального відродження полягає в необхідності ліквідації причин усіх проблемсуспільства.
Доки наша країна не буде дивитися правді у вічі, доки не буденазивати все своїми іменами і не протистане безчестю та беззаконню — нам немаєчого сподіватися на краще життя.
Ø Третій принципвідродження нації — неможливо змінити суспільство, не змінивши перш за всесерця людей.
Саме тому влада в країні має дбатипро свободу віросповідання. Держава повинна заохочувати церкви, релігійні тагромадські організації, котрі спрямовані на досягнення духовної просвіти. Дляцього необхідно ввести в систему освіти християнську мораль та етику, Божізаповіді, праведність і справедливі стосунки та повагу до кожної особистості.
Ø Четвертийпринцип національного відродження — єдність. Сила й могутність країни полягає вїї єдності. Протистояння і роз'єднання завжди призводять до поразки. Єдністьцеркви, єдність народу, єдність країни — ось що звеличує народ, додає йомугідності.
Ø П'ятий принципнаціонального відродження — вміння передбачати. Країною можуть керувати тількиті люди, які бачать майбутнє цієї країни. Саме тому дуже важливою складовоючастиною загальної державної політики є перспективна політика, яка передбачаєвисокий рівень освіти молоді, що потребує реформи всієї освітньої системи.Маємо опікуватися обдарованими дітьми, бо саме від них залежить, чи будемо миспокійні за долю України через десять-двадцять років.
Ø Шостий принципвідродження нації — взірець керівництва. Країна, яка бажає стати великою,повинна мати лідера, що є прикладом для кожного громадянина. Україна матимевелике майбутнє з лідером, який боїться Бога, любить людей і ставить інтересисуспільства — кожної людини — вище своїх, який відповідаєнормам високої моралі, є людиною совісті та вміє тримати своє слово. Вкерівництві країною мають посісти" чільне місце християни з кристальночистим сумлінням, для яких найважливішим є процвітання свого народу.
Ø Сьомий принципвідродження нації це правління Ісуса Христа, втілення в життя суспільства Божихстандартів. Саме тому, всяка влада, Всяка держава, яка хоче просуватися вперед,має стати на коліна перед Христом — Спасителем наших душ. Немає майбутнього утих, хто не визнає свого Творця і Спасителя, Який подарував нам нове життя.Нехай Бог допоможе кожному з нас виконати Його волю і ствердити Його зміни внашому суспільстві. Нехай це і Слово,з яким Він звертається до кожного з нас, торкнеться наших сердець, щобпіднялася з колін красуня — Україна — благословенна земля Божа. [183]
ВодночасЦерква, як голос совісті нації залишає за собою право давати моральну оцінкудіям держави та її окремих представників, в першу чергу виходячи із наслідківтаких дій для блага суспільства. «Ми, як християни, виступаємо протибудь-яких так званих „брудних технологій“ ведення передвиборноїборотьби, поширення наклепів і компроматів. Ми виступаємо проти будь-якоготиску на вільну волю виборців, проти будь-яких намагань змусити їх голосуватина користь того чи іншого кандидата.» [146;2]
Президентські вибори 2004 р. внесли серйознізрушення в політичну свідомість та ставлення протестантів до політики. Протестантине просто досить активно віддавали свої голоси, але й стали учасниками забезпеченнявиборчого процесу. Так, церква «Посольство Боже» надала 1500 чоловікдля виборчих комісій і 4000 спостерігачів-добровольців для забезпечення чеснихвиборів [168].
Вірні протестантських громад надзвичайносміливо відстоювали свій вибір після другого туру голосування. Цілком можназгодитися з пастором В.Котовським, який політичну свідомість сучасногопротестанта визначив у такий спосіб: "… Здається, відходять в минуле часи,коли віруючі різні політичні події у своїй рідній країні сприймали, як життя надругій планеті. Місце нашої битви — піднебесна, і зброя наша -молитва — але!Воля Божа полягає в тому, щоб ми запровадили її на виборчих дільницях. Бог давнам можливість «знищити» богоненависницьку ідеологію за допомогоювиборчих бюлетенів..."[28;2].
До виборів Президента протестантськісвященнослужителі поставилися дуже серйозно. Активно брати участь у виборах,послідовно закликали проповідники абсолютно всіх протестантських конфесій. Натакій позиції стояли й християнські ЗМІ. «Бог дозволив нам жити в ційдержаві, люблячи яку, варто максимально високо цінувати свій голос замайбутнього Президента України», — писала газета одного з харизматичнихоб'єднань «Камень краеугольный» [180;3] ..
Проте, одними лише закликами упередвиборчому процесі — 2004 протестантські лідери не обмежилися. У багатьохгромадах пастори прагли навчити людей «правильному підходу» довиконання свого громадянського обов'язку. Пояснюючи, що голосуючи за «войовничихбезбожників, ми проголосуємо фактично проти Бога, що обирати треба не ідеальнулюдину, ідеальних навряд чи знайдеш навіть серед щиро віруючих, але кращого зреальних кандидатів», виявивши при цьому "єдність вибору".
Як продемонстрували численні міжконфесійнімолитовні зібрання, на початок XXI ст. протестантські християни певноюмірою навчилися відрізняти другорядне від головного. П'ятидесятницькі, тахаризматичні громади м. Переяслав-Хмельницького що п'ятниці підносили своїголоси за те «щоб воля Божа в Україні була виявлена і через обрання новогоПрезидента». З 26 по 30 липня в Пущі-Водиці, що під Києвом, в одному зсанаторіїв проходила п'ятиденна молитва і піст протестантських християн.Півтори тисячі віруючих зібрались разом напередодні президентських виборів, щобмолитися за майбутнє народу. Основною темою молитви стали наступніпрезидентські вибори. В останній тиждень перед виборами проходив молитовниймарафон в помісних церквах Української Місіонерської Церкви. Темами молитовнихслужінь були: 1) виявлення волі Господом через вибір народу; 2) єдність вибору;3) запобігання фальсифікації виборів.
Напередодні виборів проходили тижневімолитви за Президента, «який буде поставлений Богом», за «чесніта демократичні вибори». Передвиборча компанія з'єднала різні конфесії успільних молитвах за майбутнього Президента. Цим самим продемонструвала високугромадську свідомість та вболівання за долю свого народу. У передвиборний часпротестантський світ України як ніколи зрозумів силу єдності Церкви.
Представники протестантських громад сталиучасниками «молитовного сніданку» — загальнонаціональної ранковоїмолитви, що відбулась 27 вересня в Київському Президент-готелі. Темою молитовбуло «пробудження громадянського сумління нашого народу» та духовнеоздоровлення країни. []
Слід зазначити, що до молитовного марафонуприєднались і протестанти Херсонщини, які здійснювали молитву за «законнувладу, законного Президента якого вибере народ». Висловили своє ставленнядо подій, що відбувалися не тільки молитвами, але і участю у мітинговихпроцесах, благодійництвом та численними Зверненнями і Заявами лідерів громад.Узверненні керівників християнських Церков України до українського народу зприводу виборів Глави Української держави читаємо: «Дана Богом і законамисвобода вибору накладає на кожного з нас відповідальність за нашеволевиявлення...»
Масові громадянські акції, які проходили в Києві післядругого туру президентських виборів об’єднала під своїми знаменами людей різнихконфесій та віросповідань. Керівники шести християнських Церков України увідкритому листі чинному президенту України закликали Л. Кучму «притягнутидо відповідальності тих посадовців, які винні у фальсифікації виборів шляхомзловживання владою, а також тих хто виношував плани розколу країни». Середкерівників християнських конфесій: Єпископ Церкви християн віри євангельськоїУкраїни М. Паночок, Старший єпископ Української Християнської ЄвангельськоїЦеркви Л. Падуном, голова Всеукраїнського союзу об’єднань євангельськиххристиян-баптистів Г. Комендант. [168] Голова Всеукраїнського союзу об’єднанняєвангельських християн-баптистів Г. Комендант заявив, що «в Україні вженастав новий час».[5]
Своє ставлення висловили і пастори Центру БлаговістяОб'єднання Євангельських Християн України. В заяві, під якою і підписалисяпастори Валуєв Г.М.(Київський християнського центр «Благовістя»),Коробка А. І. (Християнський Центр Євангелії м. Кременчук), Сабінін Ю.В. (церква «Царя Царів» м. Сімферополь), Керасиди В. (церква «Словоблагодаті» м. Київ) пролунав заклик відстояти справедливість."Ґрунтуючись на принципах, закладених у Священному Писанні, на нашомурозумінні законів демократичного суспільства і на совісті, йшлося у Заяві, — мине вважаємо можливим визнати справедливим результати виборів і, відповідно,відмовляємося визнати Януковича В.Ф. законним Президентом України. Ми невіримо, що Бог може затвердити владу, яка була отримана подібним чином".Бажаючи зберегти мир в церквах і в суспільстві, лідери закликали громадянУкраїни і особливо християн, незалежно від їхніх уподобань, під час виборів«активно заявити про своє неприйняття подібних дій влади і результатіввиборів» [171].
Із Зверненнями до українського народувиступила й УМР (Українська Міжцерковна Рада): «Церква України сьогодніразом з народом. Ми молимося за благословіння нового Президента. Ми молимося заблагословіння народу України». Під Зверненням підписалися: координаторУМР, заступник голови Собору НЕЦ України єпископ В.Гарбар, голова духовногоуправління церков ЄХ єпископ А.Білоножко, голова української місіонерськоїцеркви єпископ В.Решетинський, голова Об'єднання Божої церкви ХВЄ єпископ В.Вознюк, голова Ради Собору НЕЦ України єпископ А. Калюжний, голова церквиЖивого Бога єпископ С. Балюк, голова месіанських церков єпископ Б. Грисенко, головаСобору церков Відкритої Біблії єпископ В. Дегтяренко [172].
УМРзвернулося і до всієї світової християнської спільноти піднестися в молитві іклопотанні перед Богом за Україну. І хоча конкретних прізвищ не називалося, таіз закликів, газетних статей кращим з кандидатів протестантам бачився В.Ющенко, оскільки протестанти ототожнювали саме цю особу з демократією.
Молитовніслужіння після другого туру виборів набули ще більшої організованості іпотужності. 29 листопада, в день, коли почалось засідання Верховного СудуУкраїни, на Майдані незалежності була організована міжконфесійна молитва. Нічнумолитву з 26 на 27 листопада проводила церква «Посольство Боже»,молитву розпочинали більше 300 осіб. Пізніше, до молитви приєдналися близько1500 осіб [166].
Протестантськігромади Києва і Київської області брали активну участь, разом з багатьмасвітськими підприємствами та організаціями у наданні допомоги для жителівнаметового містечка (теплого одягу, продуктів харчування тощо), що розкинулосяна Майдані Незалежності. Також було розбито намет місії «Світло наСході» та церков Асоціації Місіонерських церков євангельських християнУкраїни при сприянні Союзу студентів християн (ССХ) був який також молитовнимцентром і місцем підтримки людей, які «відстоюють свої законні права вусьому наметовому містечку» [185;3].
Один з чинників, що вплинув на вибір особиВ.Ющенка Президентом стало те, що він для протестантів асоціюється як гарантсвободи і демократії в країні, і з свободою віросповідання. [92;149]
Серйознийчинник у визначенні з вибором є небажання повертатися під крило так званого«старшого» брата — Росії. А, отже, В.Янукович, всіляко заграючи з УПЦМП, (навіть напередодні виборів мав зустріч в Москві з патріархом Московським івсія Русі Олексієм) [175], не отримав підтримки в протестантському середовищі.Пастор однієї з найбільших протестантських громад «Перемога» ГенріМодава своє бачення висловлював таким чином: «Якщо Янукович все ж станеПрезидентом країни, він посилити тиск на протестантські церкви України..., буденамагатися приборкати Україну Православній Церкві і, швидше за все, він зробитьїї домінуючою церквою в країні. В такому випадку в Україні буде все проходитьза російським сценарієм. Це, звичайно, не кращий варіант для протестантськихцерков. Якщо ж до влади прийде Ющенко, він звичайно, не носитиме нас на руках,але при ньому в країні буде вільніше і демократичніше». В свою чергуСандей Аделаджа лідер церкви харизматичного напряму «Посольство Боже»характеризував ситуацію в Україні як «дуже складну»: «Ющенко єбільш демократичним політиком, але в той же час він — націоналіст. Янукович євихідцем із Донецького регіону, який уславився своїми мафіознимиструктурами» [172].
Такупозицію разом з протестантами розділила переважна більшість релігійних громадУкраїни.
Вартозазначити, що ставлення до виборчого процесу в Україні серед протестантськихгромад неоднозначне і носить достатньо виважений характер. Так президентОб’єднання незалежних харизматичних християнських церков України повногоЄвангелія (ОНХХЦУ ПЄ) А. Гаврилюк зазначає: — «Наше Об’єднання принциповоне приймає участі у поєднанні релігійної та політичної діяльності, та в роботіжодного з штабів кандидатів на пост Президента України. Однак ми заохочуємочленів церкви до активної, відповідальної громадянської позиції, в т.ч. під часвиборів. „[120;2]
17-18.02.2005р.в Києві відбувся круглий стіл “Церква і політика: від президентськихвиборів 2004 року до парламентських виборів 2006 року», організованийУкраїнською асоціацією релігієзнавців, Центром релігійної інформації і свободи,Міжнародною академією свободи релігії та переконань, Міжнародним центром праваі вивчення релігії Школи права ім. Р.Кларка при Університеті Б.Янга,Відділенням релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України,Інститутом релігійної свободи за підтримки Міжнародного фонду«Відродження».
Учасникикруглого столу обговорили питання, пов'язані з участю Церков (релігійнихорганізацій) у політиці (характер, місце, форми участі), проаналізували участьЦерков і релігійних організацій у минулорічних президентських виборах,торкнулися питання державного регулювання діяльності релігійних організацій(зокрема й суспільно-політичної). Гострота останнього питання була викликанаоприлюдненим напередодні круглого столу рішенням Кабінету Міністрів проскасування Державного комітету України у справах релігій.
Безумовно,що надзвичайна актуальність теми була викликана як ще свіжими спогадами проосінні події минулого року, так й вже розпочатою підготовкою до наступних(парламентських) виборів. Це, а також склад учасників, які презентували якпрактично всі релігійні традиції України, в тому числі усі найбільш чисельніукраїнські Церкви, так і журналістське, право- та релігієзнавче середовище,обумовили динамічність та цікавість заходу. На думку багатьох учасників, данийкруглий стіл за цими параметрами явно вигравав порівняно з багатьма іншимирелігієзнавчими конференціями останнього часу. Показовою була присутністьпротягом усіх двох днів роботи депутатів Верховної Ради, хоча, як правило, їхняприсутність на минулих конференціях обмежувалася хіба що протокольнимпривітанням. Інтерес самих учасників до обговорення був з значній міріобумовлений тим, що вони отримали можливість дискутувати на справді злободеннітеми, а не лише стосовно теоретичних матерій. З іншого боку, дана конференціястала першою за останній час, проведення якої відбулося без участі Державногокомітету у справах релігій, хоча його представники й були присутніми у залі.
Учасникикруглого столу були одностайні в тому, що Майдан засвідчив духовну єдністьлюдей, які вірять в Бога, оскільки на Майдані не спостерігалося якесь поділенняза конфесіями. Більше того, він наочно продемонстрував те, що українці є єдинимнародом незалежно від національності, місця проживання чи конфесійноїналежності. Тобто у релігійному вимірі Майдан засвідчив справжнюполіконфесійність українського суспільства. Вихід християн на Майдан бувпов'язаний не стільки з політикою, скільки з мораллю, з відстоюванням свободи,яку кожній людині дарує Сам Господь Бог, а отже яка є невід'ємним правомособистості.
Практичноусіма учасниками круглого столу наголошувалося на тому, що Церква не євідокремленою від суспільства, а є його частиною. Отже вона не може нереагувати на інтереси своїх вірних, зокрема й щодо земного буття. Водночас вонає відокремленою від Держави, що пов'язано з її специфічною місією на землі –дбати про духовне, про спасіння, про збереження духовності та моральності усуспільному, зокрема політичному, житті. Також Церква як Тіло Христове об'єднуєлюдей незалежно від їхніх політичних переконань, а отже повинна залишатисяпонад політикою, проголошуючи істину, зокрема й щодо моральних принципівполітичного життя, закликаючи суспільство до справедливості і добра, своєюпроповіддю сприяючи більш спокійному проходженню виборів, долаючи агресивнітенденції, закликаючи вірних до активної і свідомої громадянської позиції.Стоячи на захисті духовності та моральності, у політичному житті Церква маєапелювати до цінностей, а не до особистостей чи політичних партій. Будучиполітично нейтральною, вона не має права мовчати, коли порушується істина, боінакше вона б перекреслювала самий сенс свого існування. У зв’язку з цимслушною є думка про те, що якщо влада прийматиме закони, що зневажають Божий Закон,то Церква завжди буде до такої влади в опозиції. Політична ж кон'юнктура,зв'язок Церкви з певною політичною силою буде безумовно шкодити моральному тадуховному авторитету Церкви, що в свою чергу спричинить падіння духовності таморальності усього народу. З іншого боку, це буде створювати додатковіскладнощі в розбудові державно-церковних відносин, зокрема щодо забезпеченняконституційного принципу рівності Церков і релігійних організацій.
Учасникамибуло відзначено, що під час усіх попередніх виборів Церква ніколи не малавеликого впливу на їхній перебіг, що заклики з боку тих чи інших релігійнихорганізацій чи священиків до своїх вірних щодо того, за кого треба голосувати,насправді не мали визначального впливу на позицію громадян, а в деяких випадкахнавіть призводили до втрати даною релігійною організацією чи священикамиавторитету в очах парафіян. Простіше кажучи, люди «ногами»висловлювали свою згоду чи незгоду з політичною позицією священика чи церкви.Разом з тим відзначалось, що навіть незгода вірних із священиком у політичнихпитаннях не завжди означає негативне ставлення до нього в цілому, спричиняєрозірвання духовної єдності з ним або з відповідною церквою, оскільки цейзв'язок будується на більш глибоких, порівняно з політичними, підвалинах.
Причиноювтягування релігійних організацій у політичну боротьбу, на думку учасниківкруглого столу, стало надання Державою переваг однієї з Церков (УПЦ), щопризвело до певної «заборгованості» останньої перед владою і даломожливість владі звернутися до неї для використання її авторитету. З іншогобоку, до церковного авторитету звертаються практично усі політичні сили, навітькомуністи. Отже на майбутнє звучала думка про те, що Церква не повинна приймативід Держави якихось особливих послуг, за які потім їй прийдетьсявідпрацьовувати, підтримуючи навіть тих, кого не хоче підтримувати більшачастина суспільства (як це трапилось на останніх виборах).
Узв'язку з цим представники Церков закликали не поширювати недоліки окремихсвященнослужителів на усю Церкву, не судити усю Церкву за помилками окремих їївірних, враховуючи загальну суспільну атмосферу минулого року, не зводитипомилки окремих релігійних організацій, зроблені ними під час виборів, у рангабсолютного зла. Оскільки Церква повинна працювати на консолідацію суспільства,представники Церков висловилися проти будь-якого переслідування тих релігійнихорганізацій, які на останніх виборах підтримували провладного кандидата, дочого закликають окремі нецерковні діячі.
Щостосується можливості священнослужителям займатися активною політичноюдіяльністю чи претендувати на місце у представницьких органах влади, топредставники більшості традиційних, а отже й більш впливових, Церков (в томучислі протестантських) зайняли доволі стриману позицію з даного приводу.Водночас представники неопротестантських утворень продемонстрували більшийрадикалізм у цьому відношенні, практично заявивши про те, що вважають задоцільне прихід своїх представників, зокрема священнослужителів, до ВерховноїРади наступного року. Зазначимо, що представники сталих протестантських течійнаголосили на небезпеці симбіозу Церкви і Держави, що наочно видно з історії.Скажімо, панівний статус Православної церкви в Російській імперії не тільки несприяв духовному, моральному чи соціальному піднесенню імперії, не зберігостанню від знищення у вогні революції, але й вів до практичної відсутності вімперії свободи совісті, масовому переслідуванню різновірців, зокрема йпопередників сучасних українських неопротестантів. Мабуть, все ж таки бажанокеруватися не лише певною ейфорією, але хоч трохи вчити уроки історії, щоббодай не стати на ті ж самі граблі.
Певнимпідсумком обговорення зазначених питань можна вважати згоду більшості учасниківщодо доцільності збереження в законодавстві змісту статті 5 Закону України«Про свободу совісті та релігійні організації» щодо заборони участірелігійних організацій у політичній діяльності. Разом з тим відзначаласьнеобхідність більш чіткої правової регламентації питання участі Церков уполітичному житті. Скажімо, закон не допускає участі релігійних організацій уполітичному процесі, водночас надаючи таке право священнослужителям якгромадянам країни. Але постає цілком закономірне питання: яким чиномвідокремити священнослужителя як громадянина від нього як представника тієї чиіншої Церкви чи релігійної організації? Адже християнин не може бутихристиянином лише у храмі і позарелігійною особою поза храмом, так само йсвященик не може бути священиком лише у храмі і світською особою поза ним. Покивін залишається священиком, він є представником Церкви.
Аналізуючидосвід участі не лише суто релігійних організацій у суспільно-політичнихпроцесах, але й громадських організацій, створених за релігійним принципом(скажімо, Союз православних братств), робилося зауваження, що Церква об'єднуєне лише клір, але й мирян, а отже керівники Церкви мають відповідати й задіяльність мирянських громадських організацій. Зазначимо, що це стосується нелише політики, але й, скажімо, питань свободи совісті, оскільки нетолерантні повідношенню до інших релігійних організацій прояви часто допускаються самевідповідними громадськими організаціями, які формально не входять до церковноїструктури, але є створеними вірними відповідної церкви (згадаємо«антисектантську» діяльність запорізького «Діалогу»,активність православних громадських організацій напередодні візиту до УкраїниПапи Римського тощо).
Більшістьвиступаючих висловилися за необхідність певної державної інституції зрелігійних питань, яка мала б виконувати ряд функцій сучасного Державногокомітету у справах релігій у випадку ліквідації останнього. Відзначалося, що вумовах складної релігійної ситуації в Україні, відсутність державного контролюможе призвести до релігійних конфліктів, порушення рівності релігійнихорганізацій, регіональних особливостей правозастосування. Звучала пропозиція,що питання Держкому повинно було б попередньо обговорено на засіданніВсеукраїнської ради Церков і релігійних організацій. Правда, не зовсімзрозуміло, як це пов'язувалося б із відокремленням Церкви від Держави, а зіншого боку, здається це було б не зовсім коректно з огляду на існування самоїВРЦ саме при Держкомі. Зазначимо, що на думку окремих представників Церковдостатньо обмежитись консультативно-дорадчим органом з представників Церков приПрезиденті України, уряді тощо. Але враховуючи неоднозначні відносини Церковміж собою, а тим більш їхнє ставлення до представників інших релігійнихтрадицій навряд чи це буде сприяти консолідації українського суспільства.Скажімо, представники іудейських і мусульманських організацій зауважиливідсутність іудеїв і мусульман під час урочистого заходу в Софії Київській 24січня, де були присутні представники виключно християнських Церков.
Накруглому столі звучало багато цікавих думок, які було б корисно почути державнимдіячам і не тільки. Наприклад, «якщо партія декларує підтримку конфесії,це не означає, що конфесія підтримає партію» або «між політичнимипартіями, які декларують своє ставлення до релігії, існують більші протиріччя,чим між релігійними організаціями до яких вони апелюють». І насамкінецьхочеться процитувати єпископа В.Широкорадюка.[176]
2серпня 2005 р. у приміщенні центрального офісу Церкви Християн ВіриЄвангельської України відбулася зустріч керівників євангельськихпротестантських Церков України, у якій взяли участь лідери понад 20-типротестантських об’єднань, що репрезентують практично 90% українськихпротестантських громад 2 серпня 2005 р. у приміщенні центрального офісу ЦерквиХристиян Віри Євангельської України відбулася зустріч керівників євангельськихпротестантських Церков. Рада, як консультативно-дорадчий орган, утворена зметою об’єднання зусиль протестантських Церков задля утвердження та захиступринципів свободи совісті та віросповідання, рівності всіх релігійнихорганізацій у своїх правах, координації та узгодження спільної позиціїЄвангельських Протестантських Церков України на міжконфесійному, державному таміжнародному рівнях, поширення християнських цінностей і моралі.
Радарепрезентувала свій об’єднаний голос і спільну позицію ЄвангельськихПротестантських Церков України, які підписали Декларацію. Утворення Ради сталорезультатом усвідомлення керівниками Церков необхідності та важливості діалогуміж ними, налагодження братерських стосунків і співпраці у поширенніхристиянських євангельських істин, а з іншого боку, прагнення до встановленняпартнерських відносин між державою та Церквою задля духовного відродженняукраїнського суспільства.
Деклараціюпідписали Голова Всеукраїнського Союзу Об’єднань Євангельськиххристиян-баптистів Г.І. Комендант, Єпископ Церкви ХВЄ України М.С. Паночко,Старший єпископ Української Християнської Євангельської Церкви Л.М. Падун,Старший пресвітер Союзу вільних церков християн євангельської віри України В.Ф.Райчинець, Голова Братства незалежних церков і місій євангельськиххристиян-баптистів С.М. Дебелинський, Голова Асоціації місіонерських церковєвангельських християн України В.І. Давидюк, Єпископ Української ЛютеранськоїЦеркви В. Горпинчук, Президент Української Уніонної Конференції Церквиадвентистів сьомого дня В.А. Крупський.
Відбуласяжвава дискусія щодо завдань, які стоять перед Радою, а також щодо питанняполітичної активності віруючих. Усі виступаючі висловили усвідомлення своєївідповідальності за майбутнє протестантського руху в Україні. Зокрема В.А.Крупський висловив занепокоєність ситуацією у протестантському русі,захопленістю окремих Церков політикою, нагадав про те, що відбувалось, колиЦерква зливалася з державою, наприклад, хрестові походи, наголосив на тому, щоми можемо змінювати світ тільки одним шляхом, який дав нам Христос. В.Горпинчук зауважив, що мова може йти не лише про хрестові походи, але й протрагічні сторінки протестантської історії часів Реформації, зокрема продіяльність Мюнцера, Карлштадта, про селянську війну в Німеччині, хоча всі вонипочинали з доброї цілі – перетворення суспільства. Він наголосив на тому, щовинятковою функцією Церкви є проповідь Євангелії, на необхідності визначеннячіткого вододілу між Церквою і політичною партією. М.С. Паночко підкреслив, щосвободу не можна використовувати для задоволення власних амбіцій.
Водночасвиступаючі зазначили, що Церква не може повністю відсторонитися від суспільногожиття, адже це може відкрити шлях для деструктивних сил, тому вона має стоятиза правду, піднімати свій голос проти суспільних вад, бути совістю суспільства.Вірні за наявності відповідного покликання можуть брати участь у політичнійдіяльності, але цим не мають займатися керівники церковних об’єднань.Зазначалося, що політикою є не лише якісь публічні акції, але й отриманняпевної допомоги від тих чи інших політичних сил в обмін на лояльність щодо них.Для подальшого обговорення даних питань Єпископ Об’єднаної ХристиянськоїЄвангельської Церкви Живого Бога С.В. Балюк запропонував провести богословськуконференцію на тему «Церква, суспільство, держава».
Л.М.Падун зазначив, що створення Ради має дві сторони: любов до тих, хто бажаєслужити Богу і людям, нести Христову Євангелію, а з іншого боку, усвідомленнянеобхідності встановлення певного порядку у діяльності протестантських Церков.Багато виступаючих наголошували, що люди дивляться на діяльністьпротестантських Церков, не розрізняючи їх, а навпаки сприймаючи як щосьспільне. Це покладає на кожну Церкву велику відповідальність, адже вона, такимчином, представляє увесь протестантський рух в Україні.
Виступаючівисловили розуміння наявності богословських та обрядових розбіжностей услужінні протестантських Церков, водночас було підкреслено, що між різнимиЦерквами набагато більше спільного, ніж відмінного. Тому Рада у своїйдіяльності не буде торкатися доктринальних питань чи втручатися у внутрішнісправи Церков. [176]
Післяперемоги опозиційних сил та формування нового Кабінету міністрів головою службибезпеки України призначено баптиста О. Турчинова. До призначення на цю посадуО. Турчинов був народним депутатом фракції «Блок Юлії Тимошенко». Назапитання одного кореспондента про політичну кар’єру він сказав: «Меніцікаво писати книги, займатися науковою діяльністю. Мене менш за все цікавитькар’єра чиновника. Я євангельський християнин, баптист, я проповідую в церкві,і для мене пастирське служіння було б більш цікавим...» Голова СБУ О.Турчинов є доктором економічних наук. В різний час був головним редакторомУкраїнського відділу інформагентства АПН, радником Президента з економічнихпитань, головою Бюджетного комітету ВР, в.о. віце-прем’єра, лідером партії«Батьківщина». Він — автор статті «Апокаліпсис потребуєбюджетного фінансування», та книги "Ілюзія страху". На третьомуВсеукраїнському конгресі євангельських християн-баптистів Турчинов сказав,«церква не повинна політизуватися, однак своїм авторитетом повиннавпливати на політику держави». [119;7]
Впрограмі дій уряду України, представленої прем’єр-міністром України ЮлієюТимошенко у Верховній Раді під назвою «Назустріч людям» перший розділмає назву «Віра». Перш за все, за словами Тимошенко, потрібновідродити віру в Бога, переглянути статус духовної освіти. «Україна ніколине підніметься з колін доки не стане на коліна перед Богом підкреслюєпрем’єр-міністр – сказано в документі. „Кабмін буде налагоджуватиконструктивну співпрацю держави та релігійних організацій неухильногозбереження принципу відокремлення держави від церкви“, — сказано вдокументі. Президент місії „Добрий Самарянин“ і секретар Духовної радихристиян в Одеській області О. Чернега поздоровив Ю. Тимошенко з призначеннямна посаду прем’єр-міністра України. „Почувши Вашу програму, ми ще развпевнилися, що в нашому суспільстві закладено початок реалізації християнськихта загальнолюдських цінностей, таких, як повага до ближнього, турбота іпідтримка тих кому потрібна допомога...“ – говориться в привітанні.[160;2]
Підводячипідсумок, потрібно сказати, що український протестантизм в контексті сучаснихполітичних процесів має досить виважений характер. Основна маса віруючих все щенегативно сприймає активне звернення до політики, маючи у своєму арсеналіпротилежну систему аргументів. На тлі тенденції політизації, що виявляється удеяких інших християнських церквах, орієнтація більшості протестантськихосередків на політичний нейтралітет, як висхідний ідеал християнської етикивиглядає досить зваженою.
/>4. Роль протестантських церков удушпастирській опіці в Збройних Силах України
В умовах руйнації і розпаду монолітноїсистеми взаємозв'язків між соціально-економічними, політичними ісоціокультурними структурами в державі роль цього чинника за певних обставинможе виконати релігія, яка, охопивши всі сфери людського буття (окремулюдину-особистість, сім'ю, економіку, політику, виховання тощо) була бкаталізатором створення глобальної системи саморегулювання стосунків людини знавколишнім середовищем, суспільства природою.
На 1 січня 2005 р. Держкомітетом України усправах релігій офіційно зафіксовано 30805 організацій понад ста різнихрелігійних течій, Церков, спільнот.
Розподілконфесiйної релiгiйностi на кінець 2001 року людей віком 18-29 років відзагального числа віруючих України в процентному співвідношенні маєтакий вигляд:- Українська греко-католицька церква...................................................... 25,42 % - Українська православна церква Київського патрiархату...................... 24,46 % - Римо-католицька церква........................................................................... 20,00 % - Протестанти................................................................................................ 21,52 %
Наведенідані свідчать про зростаючу потребу у душпастирстві Збройних Сил України,оскільки збільшується кількість молоді, що є релігійно активними і сповідуютьпогляди того чи іншого релігійного напряму.
Сьогоднісеред протестантів багато військових, які складають активну групу в Об'єднаннівійськовослужбовців-християн України. На думку одного з них — членап'ятидесятницької громади, — сам Господь закликав його „стримувати силизла… і якби в силових структурах було більше християн, було б більшепорядку“. А один із членів баптистської громади переконаний, що „чимбільше в країні християн, тим менше свободи урядові чинити самоправно, безогляду на Слово Боже“ [77;11].
Тому, коли говоритимемо про душпастирськуопіку у Збройних Силах України, зосередимо увагу на відносинах держави і самехристиянських релігійних організацій. Це не передбачає для них особливогостановища. Відповідно до ст.5 Закону України „Про свободу совісті тарелігійні організації“ від 23 квітня 1991 року, „Усі релігії,віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановленнябудь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійноїорганізації щодо інших не допускається.“ [114;283]
Попри різну природу держави і Церкви, [] у сферісуспільного життя існує багато ділянок, де співпраця цих інституцій є не тількиможливою, але й бажаною. Засадничі принципи їхньої діяльності у цій сфері несуперечать одні одним. Згідно з Конституцією України та сучасними концепціямидержавотворення, головним обов’язком держави є утвердження і забезпечення праві свобод людини. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнається людина, їїжиття і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека [154;210]. Напереконання християн, Бог, який є джерелом усякого існування, так полюбивлюдину, що заради неї помер на Хресті. []. Гідність людини, на думку християнрізних деномінацій, є основою та джерелом її прав. [2;219-234]
Окрім того, у західній літературі,присвяченій правам людини, все частіше можна зустріти твердження про існуванняпевного зв’язку між християнським світоглядом та походженням концепцій правлюдини та громадянського суспільства. []. Подібні погляди можна зустріти і натеренах колишнього СРСР. Наприклад, керівник Львівської лабораторії прав людиниАПрНУ Петро Рабінович вважає, що „Біблія є, безперечно, одним із визначнихджерел, з яких поступово розвинулись існуючі нині уявлення про правалюдини“ [75;15]. Такої ж позиції дотримується директор Інституту релігії іправа (Москва) Анатолій Пчєлінцев: „права людини, правова держава,демократія – усі ці цінності з’явилися на світ у надрах християнськоїцивілізації, їх виникнення і розвиток були зумовлені Євангелієм, якепроголосило людину Образом і Подобою Бога, Богосинівство людини“ [74;8].
На основі цих міркувань можна дійтивисновку, що Церква і держава, дбаючи про реалізацію своїх завдань у сферісуспільного життя, спрямовують суспільний розвиток в одному напрямку,характерною рисою якого є розбудова громадянського суспільства. Морально-етичневчення Церкви сприяє формуванню в особи внутрішнього імперативу до дотриманнязагальноприйнятих норм, у тому числі і правових, що так необхідно дляполітичного та економічного розвитку України. При цьому важливо, щоб і Церква,і держава свої специфічні функції виконували незалежно одна від одної.Недотримання цього принципу може призвести до обмеження свободи віросповідання:з боку держави, коли авторитет Церкви та церковні структури намагатимутьсявикористовувати для досягнення короткотермінових політичних цілей; з бокуЦеркви, коли за допомогою державно-владних важелів їй створюватиметься пільговестановище у порівнянні з іншими релігійними організаціями. Стаття 35Конституції України, яка встановлює право на свободу віросповідання, закріплюєі принцип відокремлення держави і Церкви.
Одну зі сфер, де особливого гостровідчувається потреба співпраці Церкви і держави становлять суспільні відносини,що виникають у зв’язку зі здійсненням релігійних прав військовослужбовцями. Заданими Міністерства оборони України, за період з 1992 р. по 1996 р. чисельністьвіруючих зросла з 4% до 29%, а кількість тих, що приймає участь у релігійнихобрядах, зросла з 1,3% до 27%. За результатами досліджень, проведених Київськимгуманітарним військовим інститутом у 1996 р., віруючими у Збройних СилахУкраїни вважали себе 35,5% опитаних, ще 26,6% вагалися з відповіддю. []. Ці цифри –ілюстрація цілого сектору до кінця не врегульованих законодавством суспільнихвідносин з приводу реалізації конституційного права на свободу віросповідання [115;194]. Якщорелігійні переконання вимагають від військовослужбовця здійснення певнихрелігійних практик, наприклад, періодичної присутності на богослужіннях, тодержава зобов’язана усунути перепони, що цьому перешкоджають, як такі, щообмежують його релігійні права, зокрема, у внутрішньому розпорядку військовоїчастини, що регламентує повсякденне життя і діяльність військовослужбовця, повиннабути передбачена відповідна можливість.
Згідно з чинним законодавствомУкраїни, „здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягаєлише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку,життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановленізаконом і відповідають міжнародним зобов'язанням України“, що відповідаєнормам міжнародного права. []. З цього приводу у ч. 1 ст. 64 КонституціїУкраїни зазначено, що „конституційні права і свободи людини і громадянинане можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених КонституцієюУкраїни“, відповідно до якої встановлення окремих обмежень прав і свободіз зазначеням терміну їх дії можливі лише в умовах військового абонадзвичайного стану [161;141]. Обмеження релігійних прав військовослужбовців ізінших підстав є порушенням законодавства і повинні бути усунуті.
Додатковим аргументом на користькоординації зусиль армії і Церкви є взаємозалежність між релігійністювійськовослужбовця та його дисциплінованістю і моральністю, на що неодноразововказувалося командувачами — офіцерами різних рангів. В умовах кризовогоморально-психологічного стану в армії це набуває особливого значення (згідно здослідженнями, проведеними Центром Разумкова у 2000 р., соціальний настрійукраїнських офіцерів є переважно негативним, близьким скоріше до апатії тадепресії, ніж до підйому та ентузіазму; відомі чисельні факти позастатутнихвідносин серед рядового та сержантського складу, що інколи призводило досамогубств та ін.). Така ж взаємозалежність відзначається і в арміях іншихкраїн. Наприклад, американські фахівці вважають, що військовослужбовець є добрезбалансованою особистістю лише тоді, коли має три взаємопов’язані якості:фізичне здоров’я, психологічну стійкість та віру в Бога [57;12].
Слід зазначити, що законодавець підрелігійними правами, у першу чергу, має на увазі можливість відправлятирелігійні культи та поширювати релігійні переконання (хоч і не виключає й іншихможливостей), тоді як для багатьох конфесій, особливо традиційних, коренемвіросповідання є творення спільноти, у якій кожен може знайти підтримку тавзаєморозуміння. Така спільнота твориться через спілкування одновірців,священнослужителів, симпатиків тої чи іншої релігії. Ця форма віросповідуванняу зв’язку зі службою в армії набирає певних особливостей. По-перше, внутрішнімрозпорядком військової частини накладаються обмеження на способи її здійснення.По-друге, тематика зустрічей стосується різних сторін життя віруючоговійськовослужбовця і покликана допомагати йому приймати рішення у тій чи іншійситуації згідно з етично-моральними принципами та релігійними переконаннями.Чим краще священнослужитель, до якого звертається за допомогоювійськовослужбовець, знайомий зі специфікою військової служби, тим ефективнішоює його духовна опіка і провід.
Суспільна потреба налагодженнятіснішої співпраці військових структур та релігійних організацій, не зважаючина відсутність реальних механізмів такої співпраці, сама собі торує дорогу,набираючи історично-традиційної форми капеланського служіння, що існувала уз’єднаннях Січових Стрільців, армії УНР, Царської Росії, не кажучи вже прозапорізьке козацтво. У наші дні інститут військового капеланства поширений убагатьох країнах світу, наприклад, США, Німеччині, Великобританії, Франції,Польщі, Ізраїлі, Ірані та ін. [46;51]. Присутність священнослужителя увійськовій частині дозволяє вирішити одразу декілька проблем, пов’язаних ізреалізацією військовослужбовцями релігійних прав. По-перше, відпадаєнеобхідність відпускати військовослужбовців на богослужіння, які можутьпроводитися у військовій частині, що підвищує її мобілізаційну готовність. Увоєнний час, це може мати вирішальне значення. По-друге, військовий капеланкраще розуміє потреби військовослужбовців завдяки беспосередній близькості доїхнього життя. По-третє, з’являється реальна можливість залученнясвященнослужителя до виховної роботи чи соціальних програм, як це практикуєтьсяу збройних силах інших країн. Окрім того, військовий душпастир може виступатипосередником між командувачем і підлеглими і сприяти швидшому та ефективнішомувирішенню конфліктних ситуацій щодо питань, які безпосередньо не стосуютьсявійськової сфери. Капелан також може виконувати роль однієї з ланок цивільногоконтролю у Збройних Силах України, необхідність розвитку якого набирає всебільшої актуальності.
У суспільстві домінують два поглядищодо місця та ролі військового капеланства. Одна характерна представникамсилових структур, інша – релігійних організацій. Відповідно до першої,призначення військового душпастира – виховати дисциплінованого, моральноговоїна-патріота. Таке розуміння відводить священнослужителям доволі обмеженийсектор діяльності та відповідальності: бути помічником командувача у виховномупроцесі, надаючи цьому процесові певного духовного виміру. Тобто інституткапеланства, згідно з поглядом, повинен, по суті, дублювати функціїполіторганів часів радянської армії. Виконання власне релігійних функційпоступається пріоритетністю виховній та мобілізуючій функціям релігійного інституту,що перетворює інститут капеланства на інструмент вирішення проблемморально-психологічної ситуації, позастатутних відносин, військової дисципліни,ухилення від військової служби, розкрадання військового майна тощо. Реалізаціяцієї концепції може призвести до нівелювання духовної опіки і перетворення її упросто один із військово-політичних механізмів.
Інший погляд на інститут капеланства,що коріниться у церковному розумінні цього виду служіння, хоч і набуває певнихконфесійних відмінностей, однак має спільне ядро: забезпечення найбільшпослідовної духовної опіки над віруючими військовослужбовцями та розширеннясфери церковного впливу [170]. При цьому Церква може, поруч зі здійсненнямдуховної опіки, легітимізувати військову виховну політику, або ж зміст і формидушпастирської роботи та співпраці з командуванням визначати цілковитосамостійно. Втілення в життя такого погляду на капеланське служіння міститьнебезпеку перетворення його у стаціонарно-парафіяльне, як „ідеальний“зразок пастирського служіння. При цьому нехтуватиметься його власна специфіка.
Вихід бачиться у взаємодоповненніобох моделей (задля нейтралізації негативних рис, властивих кожній зокрема) тачіткому визначенні правового статусу військового капелана. Цей процес повиненсупроводжуватися поглибленням розуміння важливості утвердження та розширенняправ і свобод людини, трансцендентності їх походження. Відсутність такогорозуміння часто призводить до сприйняття закону як засобу маніпулювання накористь приватних інтересів. Тільки за цієї умови вдасться зреалізуватипоставлені перед інститутом військового капеланства завдання.
ЗбройніСили України, як і колишня Радянська Армія, є багатонаціональними, і лишеоднією національною чи державницько-громадською ідеєю для виховання високогоморального рівня і підтримки бойового духу військово службовців тут не обійтися[62; 6-18].
Цьомупитанню була присвячена II Міжнародна науково-практична конференція, якапроходила з 12-15 березня 1997 року в м. Києві. Організаторами зустрічі сталиМіністерства оборони, освіти і науки України, Державний комітет у справахрелігії, Київський військовий гуманітарний інститут, Міжнародна асоціаціяхристиянських братств військовослужбовців (АМСР), інші громадські організації.
Длявизначення більш чіткого та об'єктивного погляду щодо активної співпраці двох,здавалося б, несумісних інституцій, — держави та церкви, -зібралися військовінауковці та дослідники, представники домінуючих християнських конфесій вУкраїні. ВСО ЄХБ представили заступник Голови В.Д. Ткачук, пастор центральноїцеркви ЄХБ м. Києва В.В. Козубовський, Ю. Мальцев (м. Прилуки) та іншівійськові. До складу оргкомітету конференції увійшов і офіцер вищого складу В.Хіміч. Були присутні також зарубіжні гості: виконавчий директор АМСР Ноел Доузі віце-президент Інгл Волд (Норвегія), представник капе-ланської службиГоловного командування ЗС США у Європі попковник-капелан Герман Кайзер,представник міжнародного братства офіцерів -християнин Марк Хіберг Хінстон(Великобританія), полковник у відставці Джон Шумахер (США), Мартін Хайнз — підполковник запасу Королівського флоту (Великобританія), представникРимо-Католицької церкви Архієпископ Джованні Марра — заслужений військовийординарій для Італії та інші.
Очевидно вже назріла потреба впритулнаблизитись до питання про духовний стан армії. Якщо у 1993 році за данимисоціологічного дослідження 53% військових надавали перевагу повній ізоляціїцеркви від армії, то на сьогодні ситуація зазнає змін: інститут душпастирствавважається не тільки необхідним, але й неминучим для Збройних Сил України.
»Оскільки,- зазначив у своєму виступі В.Д. Ткачук — заступник голови ВСО ЄХБ, — баптистидотримуються свободи сумління щодо обрання строкової чи альтернативної служби,наше Братство не може лишатися осторонь важливої проблеми — духовноговідродження Української армії". Перед Українськими Збройними Силами постаєпитання доцільності введення капеланства. Адже конфесійна палітра в Українінадто яскрава для об’єктивного визначення конфесій, здатних осилитидушпастирство. Все це разом з відсутністю коштів спричиняє до уповільненняконкретних дій.
Застатистикою кожен третій військовий вважає себе віруючим, але майже 30% з цієїкількості заявили про вороже чи просто байдуже ставлення до представників іншихконфесій. Юнаки, що йдуть до лав Збройних Сил —вірні відображення нашогосуспільства. На багатьох лежить відбиток жорстокої моралі сьогодення.
Проблемакапеланства потребує переосмислення та відкинення сталих стереотипів не тількиз боку керівників і посадових осіб державних установ. Потрібно зауважити, щоконференція виявилась місцем зустрічі та неформального спілкування віруючих ітих хто ще не вважає себе такими. Міжнародна конференція окреслила реальнупроблему життя армії. Щодо практичних дій, — поки що вирішили обмежитися застосуваннямметоду душпастерства у кількох частинах для науково-оціночного аналізу[6;42].
Найкращими свідками Євангелія Ісуса Христадля військовослужбовців є християни, що перебувають на дійсній військовійслужбі. Серед них є і старші офіцери, що займають командні посади. Таких заразчимало як в Збройних силах України де є кілька військово-християнськихорганізацій. Командування ряду військових частин дозволяє проводити тематичнізустрічі з особовим складом. Цей факт, а також те, що серед вихованців,курсантів і слухачів військових навчальних закладів є віруючі, а середпризовників-віруючих ті, які надають перевагу дійсній військовій службіальтернативній, говорить про нове явище нашої епохи, коли віруючими робитьсяоднозначне і свідоме тлумачення слів Христа «віддавайте кесарю- кесареві,а Боже Богові» (Лк. 20:25) на користь служіння Вітчизні зі зброєю в руках.
Як і у всякій новій справі, іноді виникаютьпроблеми, коли методи керування, властиві армії, застосовуються до духовногослужіння. Іноді командування залучає до участі в традиційних, успадкованих зминулого релігійних ритуалах весь особовий склад не аналізуючи релігійнихпереконань. У наш час варто враховувати розмаїтість і особливості християнськихтечій, представники яких служать в армії. Тоді особовий склад Збройних Сил будепевніше почувати себе захисниками Батьківщини, що повною мірою поважає правокожного на волю віросповідання. У деяких областях України вже є групивійськовослужбовців-християн, що регулярно зустрічаються для вивчення Біблії іспілкування.
Віруючі в армії, а також звільнені в запас об'єдналися вміжконфесійну громадську організацію «Об'єднанняхристиян-військовослужбовців України», (ОХВУ), у яке також ввійшли і члениїхніх родин. Головою Об'єднання християн-військовослужбовців України єпідполковник Збройних Сил України, випускник Ірпінської Біблійної семінаріїпідполковник В. Хіміч.
Головною метою Об'єднання християн-військовослужбовцівУкраїни є виконання великого доручення Христа, сформульоване у статуті як «поширенняхристиянських цінностей серед військовослужбовців і членів їхніх родин».
Організація виступає за введення інституту військовихкапеланів (священиків) у Збройних силах України. Основним методом служіннячленів Об'єднання є спілкування з військовослужбовцями і членами їхніх родин.Його реалізують за допомогою індивідуальних і загальних зустрічей, черезлистування, через спільно проведені відпустки. Уже чотири роки підряд у Кримунеподалік від Севастополя ОХВУ проводить літні туристичні табори, що носятьєвангелізаційний характер. Кожне літо через них проходить порядку стап'ятдесятьох чоловік. Іншою формою роботи є спорт. Так, недавно були проведенітри велопробіги з відвідуванням військових частин. Останній велопробіг довжиною1150 км був здійснений за підтримкою місії «Україна для Христа», уході якого вісім разів був показаний фільм "Ісус". В ОХВУ з листопаду1997 року організоване єдине молитовне служіння, здійснюване через щомісячнийінформаційно-молитовний бюлетень «Вісник Корнилія», що повідомляє промолитовні нестатки військовослужбовців і в який день про них молитися. Черезщоквартальну пізнавально-євангелізаційну газету «Час „Ч“»Об'єднання інформує про військово-християнський рух в Україні і за кордоном.
ОХВУ має гарні зв'язки з християнськими організаціямиУкраїни. За підтримкою місіонерського товариства «Біблійна ліга в Україні»були видані календарі-плакати з біблійними текстами на військову тематику.Через центральний друкований орган МО України газету «Народна армія»ці календарі надійшли в кожну військову частину. Через місіонерські організаціїОХВУ поширило серед військовослужбовців більш тридцяти тисяч Нових Завітів,Біблій і буклетів. Члени ОХВУ укомплектували християнською літературоюбібліотеки ряду військових частин, госпіталів, ліцеїв і гарнізонних дитячихсадів. ОХВУ ввійшло до складу міжнародної Асоціації військово-християнськихтовариств (AMCF), що складає з більше ніж сто тридцять військово-християнськихтовариств. На міжнародних форумах, проведених в Австрії, Угорщині, Німеччині,Латвії, Литві, Польщі, Росії, США, Швеції, Великобританії, Фінляндії іПівденній Кореї, представники ОХВУ познайомилися з досвідом служіння подібнихзакордонних організацій і поділилися власними наробками.
Так, ще в квітні 1999 році в м. Київ відбулася зустрічкерівників місії «Кадес» (США) з керівниками служіння длявійськовослужбовців в Україні (директор місії «Кадес» Д.Шредер.,координатор в країнах Західної Європи Д. Мешке).
Обговорювались питання про можливість євангелізаційної роботисеред військових в Україні, а також було розглянуто практичні питання цьогонового і невідомого служіння.
Мета цієї місії — організація церков для військових причастинах, та військових містечках. В практиці місії «Кадес», якбагаточисельні євангелізаційні заходи, так і постійна робота у визначенихвійськових частинах.
Ставлення в силових структурах до віруючим упогонах — неоднозначне. Поступово міняється ставлення до них з боку військовогокерівництва. Прикладом того служить проведення ОХВУ при сприянні однієї зцерков Різдвяного концерту в Генеральному штабі Збройних сил України длякомандування військ ПВО. І це не єдиний випадок міцніючої взаємодії членів ОХВУз військовими частинами.
Надзвичайноважливо, щоб моральні підвалини війська нового часу формувалися при активнійучасті благовістя Христового, щоб в умовах армійської служби зберегти те краще,що є в людині. Армія — завжди випробування на злам людського характеру, йогофізичних і моральних сил, тому що вона вирішує питання, що громадянськесуспільство саме по собі не може вирішити. Армія не тільки захищає країну, алеі будує її. Молодь рано або пізно повертається до цивільного життя, привносячив неї той потенціал, який вона надбала під час проходження служби, і цейпотенціал повинний бути позитивним, спрямованим на творення, а не руйнування.[133;31]
Згідноз дослідженням проведеним серед членів протестантських громад різних напрямківу 2004р. за службу висловлювались в армії за умови, якщо вона буде професійната при умові надання певних гарантій матеріального культурного та духовного змісту.
/>
Рис.7 Ставленнгя до служби в армії
У м. Києві, 12-14 травня 2004 року, уприміщенні Київського університету туризму, економіки і права, відбулась VМіжнародна християнсько-військова конференція «Християнсько-військовий рухта душпастирська опіка військовослужбовців в Україні».
У роботі Конференції взяли участьблизько 150 учасників, а саме: священики Української Православної Церкви,Української Греко-Католицької Церкви, Української Православної Церкви –Київський Патріархат, Римо-Католицької Церкви, представники Всеукраїнськогоміжконфесійного релігійно християнсько-військового братства, Всеукраїнськоїгромадської організації «Об’єднання християн-військовослужбовцівУкраїни», представники іноземних організацій християн-військовослужбовців(з США, Великобританії, Канади, Німеччини, Росії), представники уряду,Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ та Внутрішніхвійськ МВС України, Державної прикордонної служби, Міністерства з питаньнадзвичайних ситуацій та у справа захисту населення від наслідків аварії наЧАЕС, Державної податкової адміністрації України, Національного інститутустратегічних досліджень, викладачі Національної академії оборони України,Київського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніхсправ України, семінаристи духовних семінарій, представники Українськогокозацтва, науковці.
Під час проведення Конференціїучасниками були розглянуті питання щодо вдосконалення форм виховного впливухристиянського віровчення на морально-психологічний стан та поведінкувійськовослужбовців; визначення шляхів та заходів, спрямованих на створеннявійськово-священицької служби у Збройних Силах України та інших військовихформуваннях; практичної організації душпастирської опіки військовослужбовців;питання впливу християнської роботи на розв’язання соціально-побутових таморально-психологічних проблем у сім’ях військовослужбовців. УчасникиКонференції обговорили проблему миротворчості у сучасних військово-політичнихконфліктах з позицій християнського віровчення. Обмінялись досвідом роботисеред військовослужбовців і членів їх сімей між релігійними та громадськимихристиянсько-військовими організаціями з обговоренням шляхів подальшогоспівробітництва, а також організації паломницьких турів за участювійськовослужбовців та членів їх сімей.[164]
Основне завдання – координаціяспівробітництва Церков і релігійних організацій зі Збройними Силами й іншимивійськовими формуваннями України в питаннях відновлення душпастирської опікинад військовослужбовцями, відродження духовної освіти, виховання військових ічленів їхніх родин у дусі християнської моральності, духовно-патріотичноговиховання молоді, створення системи спеціальної підготовки священиків, що вжезараз займаються душпастирської опікою над військовослужбовцями, а вперспективі – створення служби військових священиків-капеланів.
Братство проводить цілеспрямовану діяльність понаданню Церквам допомоги в справі підготовки кваліфікованих священиків дляроботи з військовослужбовцями. Воно початок дворічний цикл навчання, щопройдуть 150 духовних пастирів, притягнутих Церквями до душпастирськомуслужіння серед військовослужбовців. Братство співробітничає з Державнимкомітетом України у справах релігій, Всеукраїнською Радою Церков і релігійнихорганізацій, керівництвом Церков-засновників і керівництвом інших українськихЦерков, бере участь у наукових заходах, виступає організаторомвійськово-християнських конференцій і семінарів. На міжнародному рівні воно виступаєяк представник християнсько-військового руху в Україні. [] Релігійним організаціям варто більшеуваги приділити розробці чітких концепцій підготовки кандидатів надушпастирську роботу у Збройних Силах та діяльності військових капеланів. Цеполегшувало б процес запровадження відповідного інституту. У цьому контекстібула б плідною співпраця з вищими військовими навчальними закладами. Формитакої співпраці можуть бути найрізноманітніші: від проведення спільнихконференцій, до організації спеціальних курсів для духовних осіб, які хотіли бзайматися душпастирською опікою в армії.
Надзвичайноважливою сферою релігійного благодійництва і духовного просвітництва стає опіканад громадянами, що перебувають у місцях позбавлення волі [18; 161-166]. Щепровідний класик пенітенціарії Джон Говард (життя і діяльність якого до речі,тісно пов'язані з Україною) відзначав велику роль і потужні можливості, які маєрелігія в справі духовного оновлення людини. Тепер на практиці, всього задекілька років, спеціалісти переконалися в тому, що релігія справляє величезнийефект на розкаяння людини у скоєному злочині й в оволодінні нею високосвідомимрелігійним життям. А коли засуджені виходять із колоній, через економічніобставини перед ними виникає проблема пошуку роботи. Ще більш широкі можливостіщодо духовно-морального оновлення особи має релігія при організаціїпозатюремних форм покарання, а також у період соціальної реабілітації післязвільнення. З огляду на це актуалізується питання спеціальної підготовкисвященнослужителів, проповідників-вихователів для роботи в пенітенціарнихзакладах. Визначним кроком на цьому шляху, в контексті державно-церковногоспівробітництва, повинно стати запровадження інcтитуту капеланів пенітенціарнихзакладів, причому за умов зваженого підходу до організації цього інституту, іззастосуванням, зокрема, зарубіжного досвіду, знімається і досить гостре питанняконфесійної приналежності конкретного працівника пенітенціарії. Нарешті,моральній рівень і громадянська відповідальність працівників українськихправоохоронних органів теж не завжди заслуговують добрих відгуків з бокупересічних громадян. Висока виховна роль Церкви, зокрема в особі капеланівправоохоронних органів, і тут незаперечна.
Цьомупитанню було присвячено чергова 6-а конференція Європейського відділенняМіжнародної асоціації капеланів, які працюють з в’язнями (IPCA-Europe), щопроходила у Таллінні з 1 по 7 червня 2004 р. У ній взяли участь 130представників 29 європейських держав та керівники світової організаціїАсоціації. Найчисельніші делегації прибули з Швеції, Нідерландів та Німеччини,були представники також Люксембурга, Грузії, Словенії, Росії, України та ін.
Делегаціяз України складалась з трьох осіб, що відобразило як основні напрямкихристиянства в Україні, так і усі її регіони. Представником від протестантства– Анатолій Баранов, пастор Церкви Євангельських Християн-Баптистів із Херсона.
Урамках конференції відбулися лекції, дискусії, обговорення звітів та планів намайбутнє Асоціації, робота в малих групах. Про обсяг тем, які розглядалаконференція, свідчать назви цих груп: Служіння у жіночих тюрмах, Запобіганнязлочинності та опіка після ув’язнення,, Праця з волонтерами, Співпраця Церков,що знаходяться у більшості та в меншості, Служіння серед наркоманів, Структурнівідносини між в’язничними капеланами і адміністрацією, Служіння для ув’язненихциганів, Навчання капеланів, які працюють у в’язницях.
Результатом конференції сталоприйняття Декларації, в якій визнано прогрес у реформі пенітенціарної системи,що його досягли у багатьох, зокрема постсоціалістичних, країнах. Водночаснаголошено, що усім країнам ще слід багато працювати, щоб повністю втілити вжиття європейські стандарти поводження з ув’язненими.
Учасники конференції звернулися доусіх країн з пропозицією визнати та підтримати капеланство в’язниць як урядами,так і Церквами, забезпечити можливість отримання духовної опіки в’язнями. [169]
Функціональна взаємодія держави, суспільствай релігії окреслюється чіткими правовими рамками соціально-демократичногоустрою. Але релігія, як вже було зазначено, може відновити баланс в системівзаємодії у громадянському суспільстві «Через свої моральні послання, своєкритичне ставлення до властей, освітню діяльність у суспільстві й через свійприклад виконання обов'язку робити свій внесок у суспільний розвиток тавдосконалення демократії», відзначає доповідач Парламентської АсамблеїРади Європи Луїс Де Пьюг [69;67].
Сучасну релігійну ситуацію, яка характеризуєтьсястанами контакту, зіткнення конфлікту можна вважати кризовою. Можливою причиноюцього явища є об'єктивоване усуспільнення релігійних відносин, що переставаливиконувати свої специфічні функції й перетворювались у механічний спотворенийпридаток суспільних відносин.
Вихід з такого становища можливийстановленням міжцерковного діалогу та діалогу між державою і церквою, якібудуватися на принципах толерантності, взаємоповаги, порозуміння, дотриманнясвободи совісті та права вибору. А для цього необхідне створення усталеноїсвітоглядної позиції на засадах релігійного плюралізму, яка орієнтувала б не нафеномен релігійної відмінності, а на формування нової цілісності як поліфоніїбагатоманітності релігії. Лише за таких умов релігія може претендувати на рольрушія суспільно-цивілізаційного розвитку і каталізатора у вирішенні глобальнихпроблем людства.
5. Соціальне обличчя протестантів незалежної України
Соціально-демографічні зміни у протестантському середовищі,його орієнтація на мирські аспекти буття зумовлюють посилення суспільноїдіяльності віруючих. Не випадково члени громад не тільки приймають нові реалії«світу», а й беруть участь у деяких змінах, що відбуваються в життіУкраїни. Цю участь бачать у праві вільного й максимально ефективного втіленнякожним віруючим священного призначення — служіння ближньому. Це упротестантизмі традиційно означає не політичну чи ідеологічну, а передусімпобутову, прагматичну сферу буття, яка зачіпає інтереси звичайної людини.«Христос учив, що найважливіше — це людина з її проблемами, а не будівля,проекти і т.п. Небезпека учителя — приділяти більше уваги предметові, ніжучням, а правителя — більше уваги проектові, ніж, праці, ніж проблемам людей…У Царстві Божому… на першому місці стоїть людина зі своїми проблемами...»У практичному житті віруючих така позиція найповніше втілена у програмісоціального служіння [28; 21-22].
Програма соціального служіння для більшості протестантськихцерков, діючих в Україні, — це, по-перше, підтвердження актуальності Лютеровоговчення про «добрі діла». Віруючі його розглядають як свідченняосмисленості свого земного і снування, пошуків найефективніших засобівпрактичної реалізації християнських заповідей. Програма, по-друге, передбачає йсвоєрідне: надолуження протестантськими громадами України свого ще досі нереалізованого суспільно-етичного потенціалу. Центральне місце у програмісоціального служіння посідає філантропія — чи не найтрадиційніша ланкапоза-культової практики у протестантизмі. Саме в ній реалізується його ідеалпрактичного християнства. Незважаючи на багатолітню заборону благодійницькоїдіяльності за умов радянської системи, протестанти намагались проводити їїсеред єдиновірців. Тепер її спрямовують насамперед на нерелігійне середовище,тісно поєднуючи із завданням євангелізації, проповіді релігійного вчення. Головнийоб'єкт філантропії — люди, котрі потребують невідкладної допомоги. Оскількижебрацтво у протестантизмі, зокрема кальвінізмі та зв'язаних з ним пізніхтечіях, засуджується як вияв лінивства, небажання виконувати Божі заповіді йдотримуватись основних обов'язків перед суспільством, то йдеться передусім продопомогу моральну. Безперечно, протестанти не уникають: матеріальноїфілантропії, наприклад, жертвують інвалідам, пенсіонерам, малозабезпеченим,тим, хто постраждав внаслідок стихійного лиха тощо. Проте основним є — практична участь віруючого в житті конкретної людини. «Хай це буденайпрозаїчніша праця, однак усвідомлення того, що вона служить на благо людиниі народу, перетворює її у щось священне» [60; 186].Крім свідків Єгови, якіза віросповідними стереотипами не визнають доцільності соціальної практики,філантропія глибоко увійшла в життя усіх протестантських осередків України.Йдеться, насамперед, про опікування дитячими будинками, лікарнями, будинкамидля літніх людей [79; 17].У п'ятидесятницьких церквах, наприклад, цю ділянкуочолює створена при Союзі християн віри євангельської Місія милосердя іблагодійництва. Члени Місії на добровільних засадах працюють у пологових ідитячих будинках Києва і Львова, куди передають також безкоштовно медичне обладнання,ліки, одноразові шприци. Члени баптистської громади з Черкас працюютьсанітарами і прибиральницями у місцевому тубдиспансері.
Особливо активно працюють у медичних закладах адвентисти. Прицьому вони виходять не лише із загальних етичних міркувань, а й з особливостейсвого віровчення, одне із суттєвих засад в якому посідає санітарна реформа.Прагне максимального втілення реформи Українська уніонна конференція,пов'язуючи її з розв'язанням суспільних проблем: «Ми не можемо вважатисебе дітьми Божими, якщо порушуємо Його настанови щодо здорового способу життя.Якщо людина знаходиться у пригніченому, хворобливому стані через неправильнеставлення до свого життя, вона не може почути голос Божий, бути активним членомсуспільства.» Для практичного здійснення санітарної реформи при церквістворено відділ здоров'я і поміркованості. У 1992 р. відбулася установчаконференція лікарів-адвентистів, де оголошено початок діяльності Адвентистськоїмедичної асоціації України.
Протестантська філантропія — це також й опікування дітьмиЧорнобиля, влаштування їхнього відпочинку в Україні та за кордоном. Це івідкриття безкоштовних їдалень при церквах у Києві, Рівному, Дніпропетровську,Львові, лікування сиріт та дітей з малозабезпечених сімей. Окрему ділянкустановить робота серед злочинців, наркоманів, асоціальних елементів. Убільшості колоній України працюють групи протестантських проповідників,наставників, членів товариств милосердя. У деяких місцевостях створено постійніпункти морально-виховної роботи серед в'язнів, наприклад, у дитячій виправнійколонії у Прилуках Чернігівської, або в колонії посиленого режиму в СокаліЛьвівської області. Велику увагу при цьому приділяють євангелізації, тобторелігійному впливові на особу, прагненню ввести її до системи общинних відносин.Така конфесійна спрямованість, безперечно, не знижує суспільної та етичноїзначущості програми соціального служіння — ці дані подає Л. Любащенко у своїйкнизі "Історія протестантизму в Україні".
У протестантизмі, відбувається очевидна орієнтація на мирську,насамперед, соціально-етичну проблематику. І не тільки з боку віруючих, так бимовити «знизу» (що цілком природно, оскільки і саме вони — головнийоб'єкт впливу секулярного світу), а й «зверху» — з боку церковногокерівництва. Чимало лідерів визнає: церкви сьогодні, опинились в неординарній,навіть дещо несподіваній ситуації, яка відкрила для них оптимістичніперспективи. «Час, який зараз прийшов, розцінюємо як шанс, як можливістьзайнятися справою, до якої покликані, — творіння цінностей, проголошених СвятимПисьмом, явлених Ісусом Христом у Бозі почув молитви мільйонів віруючих і давможливість нам жити і працювати у нових умовах… Не скористатися такимиможливостями буде Богозневагою. Тому нагайною потребою дня проголошують»нове бачення служіння церкви у сучасному світі".
Останнє означає, насамперед, більшу спрямованість ідейнихпрограм протестантських церков у суспільну проблематику, до якої нещодавно вониставились обережно, скромно окреслюючи коло своїх позакультових намірів. Це,передусім, проблема участі протестантів у окремих cферахгромадського життя. Вона пов'язується з поступовим подоланням багатьмавіруючими інфантильності соціального мислення, прагнення до самореалізації, щопідтримують протестантські лідери, котрі все частіше пов'язують позарелігійнуактивність віруючих з виконанням їхньої релігійної місії— служінню людині тасуспільству. Деякі теологи вважають таку діяльність виконанням Божих заповідей:"… Бути в Христі не означає бездіяльного… стану, а навпаки — активне,пульсуюче, функціонуюче життя", «Особиста віра нікуди не годиться,якщо вона не відбувається на соціальному рівні». Окремі протестантськілідери інтерпретують суспільну активність як свідчення духовного відродженняцеркви, її невичерпних можливостей, ефективності у сучасній євангелізації.
У центрі подібної просуспільної орієнтації — осучасненапротестантська концепція соціального Євангелія, дія якої полягає у заохоченнімирської активності віруючих, більшого сприйняття ними суспільних, виробничих,освітніх, культурологічних і навіть політичних сфер буття. Концепціясоціального Євангелія, на думку протестантських теологів, повинна допомогтиособі у переведенні її християнських етичних переконань у русло конкретних дійна поприщі удосконалення сучасної людини і сучасного світу. Не випадковопротестантська література і проповідь окрім релігійно-етичних і власнецерковних аспектів звертаються до найрізноманітніших сфер життєдіяльностілюдини.
Особливий об'єкт їхньої уваги — моральний стан людини ісуспільства, який викликає у віруючих виправдане хвилювання. На думкупротестантів, головна причина сумнівної моральності сучасної технократичної,урбанізованої, знеособленої людини міститься у ній самій, а вже потім узовнішніх факторах (політична система, спосіб життя тощо). Адже суспільство — цепередусім люди, отже, потрібно йти від людини. «Христос вчить, що головнапричина будь-яких вад мирського життя — не матеріальна, а духовна»[84;90].Якщо так, то і засоби розв'язання нагальних суспільних проблем— прерогатива релігії. «Світ перевантажений соціальними, моральними йекономічними проблемами. Люди гинуть… Світ потребує Христа. Місія церкви —кинути рятувальний канат тим, хто гине» [41; 231].
З цього огляду сучасний протестантизм оцінює більшістьсоціально-етичних аспектів буття — особистого і колективного. Наприклад,баптистська, адвентистська, п'ятидесятницька церкви дотримуються цілкомвизначеної загальнохристиянської позиції стосовно абортів. Будь-які втручання убіологічну природу жінки, вважають вони, не можуть бути моральними, бопротирічать Божому замислові. Такий же осуд викликає у протестантів євтаназія(умертвіння безнадійно хворих з гуманних, з погляду медичної етики, міркувань),пересадка органів, генна інженерія і будь-які експерименти у галузібіомедицини. На їх думку, цілісність біологічної природи людини — це,передусім, питання її Божественної природи. Ніхто з людей не повинен втручатисьу задуману Богом будівлю Всесвіту і людини, оскільки цей задум єдиноправильний, найгуманніший. Віруючі переконані, що кожен несе відповідальністьперед Богом за власні вчинки, і зобов'язаний дотримуватися тих заповітівслужіння і добра, котрі залишив Христос. У соціальній проекції розуміння добрадля багатьох протестантів — це і вимога абсолютної відмови від алкоголю й куріння,азартних ігор і нездорового способу життя. Причому, вони не тільки засуджуютьподібну поведінку, а й прагнуть надати практичну допомогу.
Соціально-етичні уявлення протестантів визначають їхнєставлення до глобальних проблем сучасності: війни і миру, екологічної,енергетичної, демографічної, сировинної, неґативних наслідків НТР, урбанізаціїтощо. За позицією протестантських церков, віруючі повинні взяти найактивнішуучасть у розв'язанні цих проблем. Саме з цього погляду розглядають вонипосилення євангелізаційної практики: адже власними зусиллями ніхто неспроможний подолати труднощі, без втручання Бога гідне існування людини,побудова справедливого суспільства неможливі, «Прийди до Христа!» —це єдиний шлях до індивідуального і колективного спасіння.
З іншого боку, питома вага молодих людей в протестантськихгромадах майже тотожна питомій вазі осіб між 16-18 роками (коли, як правило,вихідці з протестантських родин приймають водне хрещення) і 29-30 роками(гранична межа, на думку демографів і соціологів, молодіжного віку) у складінаселення України. Причому у великих міських громадах питома в молодих людейсягає 25, 30 і навіть 40%. Ці дані наводять у своєму дослідженні науковціБунечко І.Г. та Пхиденко С.С.
Зростання молодіжного прошарку в протестантських громадах далеконе в останню чергу є результатом реалізації гнучкої й надто ефективної програмирелігійного виховання та навчання дітей безпосередньо в родинах, що забезпечилостабільність протестантських традиції за виключно несприятливих умов. Традиціїборотьби з перетворення сім'ї у «домашню церкву», «духовнуфортецю» сягають ще часів виснажливого спротиву панівній церкві, колипослаблення конфесійного навчання і виховання в сім'ї могло мати наслідкомерозію протестантської спільноти вже за життя наступної генерації. Цей досвідбув одним з вирішальних чинників життєздатності протестантизму в радянськийчас. До того ж, усі протестантські конфесії наполягають на беззастережномувиконанні біблійних приписів і категорично відкидають штучне обмеження дітонародження.Висока дітність, неприпустимість її регуляції виступає і релігійним обов'язком,і обов'язком перед одновірцями, і умовою благополуччя всієї спільноти.«Ті, хто піклуються про зростання церкви, — підкреслює адвентистськийавтор, — не бояться мати великі родини» [10; 126-137]. Коефіцієнтдітності, за деякими дослідженнями, у протестантів набагато вищий за середній,особливо у містах: 348 дітей на сто протестантських сімей, що мешкають умістах, проти 140 дітей на сто середніх міських сімей [87; 39]. Високадітність кардинально впливає на атмосферу родини, характер наслідуваннясоціального й духовного досвіду її старших поколінь і дуже істотно позначаєтьсяна забезпеченні безперервності релігійної традиції.
Насамкінець, розглядаючи соціально-демографічну структуру українськогопротестантизму, можна зазначити, що він є здебільшого міським конфесійнимзгромадженням. Понад половина євангельських християн-баптистів від їхньоїзагальної кількості в Україні, переважна кількість прихильників колишньої Радицерков ЄХБ, велика кількість, п’ятидесятників мешкають у містах. Винятокдонедавна становили свідки Єгови, більшість яких мешкала у селах ЗахідноїУкраїни. Ці дані приводить у своїх дослідженнях український науковець,релігієзнавець Єленський В.
Адаптація протестантів до багатополюсного соціокультурногосередовища великого міста протягом останніх 60-х років убирає в себе чи не весьдраматизм зламу соціально-демографічної структури України, яка відбувалася нееволюційним, а насильницьким шляхом і вимагає спеціального монографічногодослідження. Тут лише зазначимо, що більшість протестантів — сільськихмігрантів не відчували себе мігрантами незворотними; їхнє вживлення у міськесередовище (через виняткову жорсткість і ворожість цього середовища) більшедезадаптивний, аніж адаптивний процес, формування специфічної субкультури,створення соціально-психологічної ніші, особливої моделі поведінки і взагаліспособу життя, що був здатним забезпечити збереження конфесійних цінностей ізапобігти їхній асиміляції агресивно секулярним містом. Вивільнення релігійнихспільнот від тиску тоталітарного режиму принципово змінило становищепротестантських громад у суспільстві. Протестанти, чиє існування в радянськудобу наближалося до умов соціально-духовного гетто, чи не найпозитивнішесприйняли вже перші кроки горбачовського керівництва, спрямовані на усуненняперешкод у задоволенні елементарних релігійних потреб і взагалі — спробиреформування суспільства.
Соціологічні дослідження, здійснені протягом 1988р. середмолодих протестантів у Волинській, Закарпатській, Дніпропетровській,Чернівецькій областях та м. Києві, засвідчили їхню беззастережну підтримкуполітики перебудови і прагнення вирватися із накинутої протестантам зовнішнімиобставинами своєрідної соціальної капсулізації. У досить стислий термінєвангельським християнам-баптистам, адвентистам сьомого дня і п’ятидесятникамвдалося втілити у життя конкретні і досить значущі милосердницькі та доброчинніпроекти, пов’язані із опікуванням людьми похилого віку, хворими, самотніми, сиротамиув'язненими тощо [52; 145]. Протестанти буквально «увірвалися» усуспільство, яке протягом десятиліть зневажало їх, наполегливо,, прагнучидовести йому велику перевагу власних вартостей.
Водночас нова ситуація викликала гостру потребу зосередженнябогословських і релігійно-інституційних зусиль для адекватної відповідіна її виклик. Відкритість «світові» кардинально змінюваласоціально-психологічну структуру вітчизняної протестантської громади, якадотепер будувалася на обов'язковому виконанні всіх своїх приписів всіма своїмичленами, моральної опозиційності до секулярного середовища. Громада надійноконтролювала позакультову діяльність своїх членів, а для її мотивації наявністьабо відсутність санкції одновірців мала дуже часто вирішальне значення. Активнезалучення віруючих до соціального процесу вимагало специфічно богословськогообґрунтування цієї активності.
Наприкінці 80-х рр. актуалізація богословської думки,спрямованої на вироблення такої моделі світської активності, яка б ґрунтуваласьна традиційних віроповчальних і організаційних принципах, стала доволі помітнимявищем. Ця модель мала гармонійно поєднати служіння світові із служіннямБогові. Адже порушення балансу між цими видами служіння могло призвести довивільнення соціальної активності протестантів від ідейно-мотиваційного, аможливо й організаційного патронату релігійної спільноти. Водночас становленнятакої моделі вимагає відповідного інтелектуального потенціалу і богословськоїшколи, яку українські протестанти просто не могли вибудувати (до речі,слабкість теоретичного базису євангельсько-баптистські лідери визнавалисерйозною небезпекою для братства).
Але практична лінія в цій царині керівництва баптистів,адвентистів і п'ятидесятників може бути характеризована таким чином. З одногобоку, — це курс на послідовне витіснення сектантських нашарувань, які полягаютьу беззастережному відкиненні неконфесійної культури, негативних настроях,запереченні екуменічного руху, взагалі відчуженості щодо світу. З іншого, — цевходження в «світ», але незмішання з ним, позиція «понадсвітом» статус «солі землі», спільноти, яка цілкомцілеспрямовано впливає на «світ» і ретельно фільтрує його зворотніімпульси. Тому дуже помітні «прориви» в соціальному богослов'ї урівноважуютьсязверненням до консервативних ідей, старої спадщини. Тим більше, що численніпрошарки віруючих, особливо старшого віку, зміни і нововведення сприймають якпадіння духовного стану церкви і поступки «світові». Тому у виступах,скажімо, баптистських діячів звучать застереження щодо надмірного захопленняцеркви «світськими справами», вимоги не забувати, що для неї головнимзавжди було і залишається не «горизонтальне», а«вертикальне» служіння: «Колись Господь Ісус Христос висловивдокір на адресу горизонтальної активності Марфи і схвалив „вертикальне“споглядання Марії, яка сиділа біля ніг Ісуса Христа», — наголошуютьпротестанські богослови. На 22 з'їзді євангельських християн-баптистіввідзначалося: Часто можна почути, що християни запозичують ті чи інші світськінововведення… Скажемо прямо, що підстроювання під світ не потрібне Богу і неприносить благословіння церкві". Досить швидко сприйняли ознаки новогочасу і недвозначно оголосили про свійнамір плідно використати їхАдвентисти сьомого дня. Адвентистські лідери неодноразово підкреслювали, щовони досить чітко бачать перспективу безболісної висхідної еволюції церкви всуспільстві, де протестантизм не є домінуючою системою поглядів і цінностей, щовони прагнуть якнайшвидшого розриву із уявленнями попередніх часів, якісьогодні об'єктивно заважають цьому. «Вічніобителі, — пишуть вони, — можуть бути довірені тому, хто навчився цінувати,берегти і любити свої земні обителі… Христос ніколи не вчив тому, щоб йогопослідовники ізолювали себе від оточуючого суспільства й із свого вузького,замкненого кола критично і осудливо дивилися на світ», — пишутьавтори-протестанти.
Соціальна діяльність як окремого віруючого, так і всієїцеркви, на думку адвентистських богословів, є реалізацією особливого (по сутісправи — месіанського) призначення адвентистського руху, який був викликанийБогом у певний час історії для проголошення особливої звістки, для виконанняособливо важливих біблійних пророцтв.Тому адвентисти — це «особливий народ..., який має гостре усвідомленнявідповідальності за покладену на нього місію» [141; 32].Суспільство, що мало викривлене уявлення про адвентистів, протестантів взагалі,має зрештою скласти про них неупереджену думку. «Дуже важливо, — відзначають адвентистські богослови, — щоб світ, який в основному вважаєхристиянський шлях життя позбавленим активності, бачив у нас істиннийхристиянський спосіб життя».
Адвентисти взяли серйозний курс на створення привабливогообразу церкви на різних рівнях сприйняття: суспільства, локальногооточення,окремого індивіда. Вона має виступити здоровим, життєрадісним організмом, якийдає не лише есхатологічну, а й земну перспективу. Керівництво Уніонноїконференції церкви АСД України накреслило досить конкретну програму свогосоціального служіння, яка вбирає наступні елементи: впровадження здоровогоспособу життя; миротворча діяльність; віднайдення плідної моделі співпраці зусіма конфесіями, які вкладаються у рамки загальновизнаної людської моралі і неє небезпечними для суспільства й фізичного та духовного здоров'я особи;віднайдення свого місця у відродженні духовної культури взагалі; піднесеннясуспільної моралі, масштабна милосердницька діяльність; допомога потерпілим відстихійних лих чи техногенних катастроф; навчання ефективним технологіямсільськогосподарського виробництва тощо.
Значні зусилля для подолання спричинених соціально-політичнимтлом попередньої доби замкненості й відчуженості від «світу» докладаєкерівництво Союзу ХВЄ України. Треба зазначити, що завдяки цілеспрямованомуформуванню громадської думки в ній було викорінено гранично несприятливий,перевантажений негативним компонентом стереотип п’ятидесятництва. Так,контекст-аналіз публікацій в республіканських та обласних газетах України,присвячених цій проблемі, дав вельми симптоматичні результати. У 37,7% всіхстатей містяться образливі випади на адресу п'ятидесятників; в 28,3% вониоголошуються користолюбними, нечистими на руку; в 35,8% — вони виступаютьаморальними особами, ще стільки ж змальовують минуле п'ятидесятників та їхкерівників у дуже непривабливому вигляді; у 17% статей — вони«бузувіри», у 15% — релігійні екстремісти і лише у 8,6% публікаційвизнається, що переважна більшість п'ятидесятників — чесні громадяни й сумлінніпрацівники.
Багаторічні переслідування, ув'язнення абсолютної більшостієпископів і значної частини пресвітерів, потужний соціально-психологічний тискне могли не позначитися на груповій свідомості п'ятидесятників. Водночасінституціалізація п'ятидесятницької, спільноти, скасуванняобмежувально-утискуючої політичної лінії щодо неї, кардинальна змінасоціально-духовного клімату сприяли вельми швидкій розгерметизаціїп'ятидесятницьких громад. З багатьох позицій, як засвідчили згадані вищедослідження серед протестантської молоді (а саме: ставлення до громадськогожиття, світської культури, засобів масової інформації тощо), молодіп'ятидесятники практично не відрізняються від своїх ровесників — членівбаптистських адвентистських громад і є значно соціально відкритішими, аніж, їходнолітки — свідки Єгови.
П'ятидесятниками налагоджено дієву милосердницько-добродійну діяльність,створено понад 50 місій, що поєднують євангелізацію з соціальною працею.Виняткова увага приділяється підготовці власних кадрів, духовній освіті,релігійному навчанню дітей. Лише в Київському, Львівському і Рівненськомудуховних навчальних закладах Церкви навчається понад 600 осіб, в Союзі ХВЄУкраїни діє понад 870 недільних шкіл. Ще більш масштабними уявляються програмирозвитку духовної освіти, які здійснюються за адекватної допомоги закордоннихп'ятидесятницьких центрів.
Дещо осібною від загального процесу соціалізації українськогопротестантизму виглядає організація свідків Єгови. Вони категорично заперечують«проповідь Євангелія соціальними справами», скерованість релігійнихінституцій на реальне вирішення глобальних і локальних проблем сучасності.Свідки Єгови, за доктриною теократичного центру, не є частиною цього світу і неповинні втручатися в його справи. Участь церков у медичному обслуговуваннінаселення, боротьба за пом'якшення продовольчої, екологічної кризи і особливомиротворчий рух проголошуються не лише безрезультатними, але й шкідливими.Полегшуючи страждання людей, вважають теологи теократичної організації, такийрух відволікає їх від Царства Єгови". Саме у тому, щоб абстрагуватися від«сучасної системи речей, піднести свій погляд над її несправедливостями інедосконалостями на нову, створену Богом систему і полягає, відповідно доприписів Міжнародного товариства центру свідків Єгови, покликання його вірних уцьому світі». Разом із тим, треба зазначити, що єговістська літератураостанніх років дещо пом'якшила глобалістичні побудови, які продукують такзваний «тупий песимізм» хоча апокаліптична перспектива, звичайно,залишається в ній — актуальною. З іншого боку, на світосприйняття українськихсвідків Єгови позитивно вплинула легалізація їхньої організації в країні,котрій передувала тривала і важка праця, багатораудові переговори поміжкерівництвом теократичного центру і державними чиновниками. Міжнародні конгресисвідків Єгови, які проходили в 1993 і 2003 роках в Києві під гаслом«Божественне навчання» засвідчили значну динамічність їх організаціїв країні, великі потенції для висхідного розвитку, високий ступінь адаптивностідо кардинально нових соціальних умов. Водночас протиріччя, іманентно закладеніу співвідношення між суспільними реаліями і фундаментальною концепцією«суперечливої проблеми універсального суверенітету і світовогопанування», накладають надзвичайно серйозну відбиток на соціальне обличчясвідків Єгови.
Нова суспільна ситуація виявила в протестантському середовищідосить гострі проблеми, а також створила нові. Природно, що в силу свогогенетичного походження протестантські спільноти виявилися чи не найбільшпідготовленими до ринкових форм. Вже від самих початків розгортаннякооперативного руху об’єднання одновірців-протестантів організують різноманітнікооперативи, насамперед будівельні. Надалі розвиток отримує і підприємницькадіяльність, що здійснюється під гаслом: «Заробляти гроші, аби служитиГосподу». Спираючись на всебічну організаційну, фінансовопосередницьку таконсультативну допомогу закордонних одновірців, діяльність водночас має підсобою доволі міцний етичний підмурівок, який дозволяє їй уникнути прикрихкрайнощів нецивілізованого вітчизняного ринку.
Працездатність і працелюбність протестантів завжди дивувалакерівників радянської доби, особливо тих із них, хто займався фізичною працею,(сантехніки, вантажники, опалювачі тощо). Очевидно, однак, що поруч ізпротестантською традицією тут діяли й інші чинники. В умовах жорсткого тискусекулярного оточення, що відкидав конфесійні цінності, бездоганна праця ставалазасобом утвердження вартостей християнського способу життя, свідченням накористь вибору протестантської життєвої перспективи.
Проекціювання чужого досвіду віддалених часів (країни південно-східноїАзії) на досить відмінну соціокультурну і суспільно-психологічну ситуації можевиявитися неплідним і, до того ж, ставить у незручне становище українськихпротестантів, які, між іншим, не ініціювали соціальних сподівань у цій сфері.Зрозуміло, що попри відчутний вплив протестантизму на духовний клімат України(який, на думку фахівців, є набагато потужнішим, аніж уважається) [40; 81], вінзалишається все ж таки локальним явищем конфесійного ландшафту країни. Світовийже досвід вчить, що досягти високого рівня економічного розвитку нація здатназа умов актуалізації сутнісного ядра власної традиції.
Соціальнеслужіння для більшості протестантів – засіб практичної реалізації християнськихзаповідей, своєрідне надолуження свого ще досі не реалізованогосуспільно-етичного потенціалу. Тепер протестанти спрямовують свою благодійнудіяльність насамперед на нерелігійне середовище, тісно поєднуючи її іззавданням євангелізації, проповіді релігійного вчення. Йдеться, передусім, проопікування дитячими будинками, лікарнями, будинками для літніх людей,дітьми-сиротами тощо.
Так, наприклад, Міжнародна громадськаблагодійна християнська організація «Надія – людям», що в містіРівне, яка утворилася 29 вересня 1993 року, вбачає своє призначення у тому, щоб«робити людей учнями нашого Спасителя, повністю присвяченими Господеві,здатними надалі збільшувати кількість послідовників Христових» (Мт. 28:19-20). Закономірним підсумком такої роботи є утворення нових церков, що маютьмісіонерське бачення, здатні чинити духовний вплив на світ, готові до розвиткуміжцерковних відносин і створення об’єднань, керованих пресвітерськими радами.
Першетаке об’єднання було створено в Приморському краї в 1997 р. Через два роки, 31серпня 1999 р., зареєстровано Асоціацію євангельських християн України(АМЦЄХУ).
ЗаразМГБХО «Надія – людям» тісно співпрацює з АМЦЄХУ, надаючи всебічнупідтримку місіонерським церквам у розробці і впровадженні освітніх програм, вєвангелізаційній роботі, проведенні музичних і культурно-просвітницьких акцій,здійсненні соціальних проектів.
ОскількиМГБХО «Надія – людям» – благодійна організація, вона активнозаймається соціальною роботою. Благодійний фонд розподіляє гуманітарну допомогузакладам освіти, медицини, культури, центрам обслуговування пенсіонерів, малозабезпеченимгромадянам тощо. Перші кроки робить Центр соціальної опіки «Шляхдодому», діяльність якого спрямована на роботу з важкими підлітками,бездомними сиротами, сім’ями, де батьки позбавлені батьківських прав.Духовно-просвітницька, виховна та благодійна робота ведеться вшколах-інтернатах смт. Мізоч та смт. Клевань, дитячих будинках, виправнихзакладах – Дубенська виправна колонія для малолітніх злочинців. Разом ізспівробітниками місії в цьому служінні задіяні члени місіонерських церков.МГБХО «Надія – людям» бачить своє завдання також у тому, щоб всебічносприяти впровадженню предмета християнська етика в школи України, допомагативчителям християнської етики методичними матеріалами, налагоджувати контакти збатьками, безпосередньо працювати з учнями в позашкільний час. «Це великийпривілей – бути учасниками служіння нашого Господа і за Його дорученням іти усвіт, проголошуючи Євангеліє благодаті і життя в Ісусі Христі», – говоритьпро місію президент МГБХО Тарас Приступа.
«Міжнароднийблагодійний фонд (МБФ) „Дар життя“ надає можливість УкраїнськійЛютеранській Церкві проповідувати Слово Боже, пропагувати християнську любов таздоровий спосіб життя людям України», — каже керівник фонду Н. Лейнер (м.Тернопіль). Окрім просвітницької роботи місією цієї організації єблагодійництво, організація діяльності клініки на колесах, жіночихконсультацій, проведення в'язничого служіння [81; 39].
В передмісті Києва, у селищі Петрівське, знаходиться«Отчий дім», саме так називається Міжнародна благодійна фундація, якає прикладом того, як християнські благодійні установи можуть ефективнопрацювати в Україні і бути взірцем у виконанні Божої заповіді — піклування просиріт та вдів. Це також приклад плідної співпраці недержавної благодійноїустанови з відповідними державними органами по роботі з дітьми і керівництвомУкраїни. Саме співробітникам «Отчого дому» належать законодавчіініціативи, які привели до суттєвих змін у законодавстві, що стосуєтьсядіяльності центрів соціальної опіки дитини. Тепер цей досвід, який накопичувавсяв першу чергу в столиці, втілюється у життя у багатьох регіонах України.Президент Міжнародної благодійної фундації «Отчий пім» є РоманКорнійко .
У фундації є команда вуличного служіння. Крім того єреабілітаційний табір «Острів Скарбів», який розташований на одному зостровів на річці Десенка. Кожного літа групу з 35-40 дітей запрошують залишитивулицю та жити в таборі протягом 3-х місяців. Їх забезпечують захистом талюбов'ю, навчають правильним взаємовідносинам між собою і дорослими та прививаютьпротилежну нав'язаній вулицею модель поведінки. Звідти, з острову, діти приїжджаютьна екскурсію в «Отчий дім» і вже на власні очі можуть побачити іотримати реальне розуміння того, де вони можуть опинитися.
Перед тим, як потрапити сюди, діти проходять певні етапи. Яквже було зазначено, спочатку це вуличне служіння, потім — «Острівскарбів», на який потрапляють ті діти, які вже виявили бажання змінитисвій спосіб життя. Третій етап для дітей, які пройшли цей шлях реабілітації ікому немає куди більше йти — це безпосередньо центр соціальної опіки дитини«Отчий Дім». В центрі діти живуть близько року. В середньомуприймають 12-14 дітей на рік у кінці серпня, після закінчення програми«Острову Скарбів». Завдання Центру полягає у тому, щоб підготуватидитину для життя в сім'ї. Після визначеного терміну з цих дітей формується новасім'я. Зараз вже сформовано 5 сімей по 10 дітей..
Працює відділ, якийзаймається долею випускників. Деяким старшим дітям запропонували вибір:залишитися у сім'ях в якості старших дітей або обрати самостійне життя. Тих,хто відправляється у самостійне життя, підтримують, виділяється окремий бюджет.Якщо вони десь знімають квартиру, то надається допомага у сплаті за житло урозмірі 50 % від його вартості. Щомісячну стипендію надають для дітей з метоюзабезпечення гідного життя.
До батьків, які мають бажання взяти участь в програмісімейного виховання ставляться певні вимоги.
Перша вимога — це мати своїх дітей, тобто мати досвід увихованні. Друге — любити дітей. Також передбачена реабілітаційна програма длябатьків. Двічі на рік, влітку та взимку, заплановані і виїзди в одне змальовничих місць країни на період від 10 до 14 днів. Такі виїзди передбачаютьне тільки відпочинок батьків, але й оновлення відносин між подружжям.
Для кожної дитини час адаптації різний, але всі вонизнаходять своє місце в цих сім'ях. Одним треба тільки потрапити у сім'ю, і вонигармонійно себе відчувають там, адже давно мріяли про це. Іншим треба якийсьчас потертися, звикнути.
Більшість з біологічних батьків не хочуть міняти своє життя,бо знаходяться у полоні горілки і ніяк не реагують на ті зміни, яківідбуваються з їхніми дітьми. Але є випадки, коли через змінених дітейпокаялися батьки, стали ходити до Церкви, діти повернулися додому. Через деякихдітей змінили своє життя цілі сім'ї. Тобто долі різні, наслідки різні, але єперші позитивні результати роботи з батьками.
Останні роки у фундації триває досить плідна співпраця зорганами державної влади, бо без цього працювати було б досить важко. Це службау справах неповнолітніх, кримінальна міліція — ті, хто має безпосереднєвідношення до дітей. Влада усвідомлює: щоб вирішити проблему цих дітей, маютьпрацювати не просто благодійні, а саме християнські організації, які не тількиза назвою християнські, а й працюють за християнськими принципами.
Ще до реорганізації міністерства молоді і спорту між їхнімпопередником і Фундацією «Отчий Дім» було підписано угоду проспівпрацю. Міністерство допомагає знайти спільну мову з місцевими органамивлади. Адже були різні випадки, коли посадовці у регіонах протидіяли, заважалихристиянським благодійним проектам.
На сьогоднішній день існує усна домовленість і найближчимчасом буде підготовлений договір про співпрацю із фондом Віктора Ющенка (тепер— першої леді Катерини Ющенко) «Україна-3000». Разом з цим фондомбуде відкрито дитячі центри у регіонах України. Існують партнерські зв’язки змісцевими Церквами, благодійними організаціями. У кожній області України єподібні організації. У Криму, Маріуполі, Новій Каховці та багатьох іншихмістах" проводять свою роботу організації подібні до «ОтчогоДому». [135;4]
Велике занепокоєння викликає ситуація, що складається звипускниками дитячих будинків.
Щороку інтернати поповнюються новими вихованцями, і, на жаль,є тенденція до зростання їх кількості. Нині в Україні є 30000 дітей-бродяг, атакож 700 інтернатів, в яких виховується понад 150 000 дітей.
Велику роботу в соціальній сфері з виховання дітей-сиріт тадітей, батьки яких були позбавлені батьківських прав проводять євангельськіхристияни-баптисти. За підтримки закордонних місій та у тісній співпраці зВсеукраїнським християнським сирітським фондом «Струмок» м. Києвастворюють дитячі будинки сімейного типу.
Дитячий будинок сімейного типу утворили декілька родин зПершої Рівненської церкви ЄХБ— Зарічнюків, Новосадів, Лебедів. Не так давнонавіть світська преса звернула увагу на ці великі самопожертви. І це не дивно,адже таким родинам доводиться співпрацювати з різними державними структурами, авсім відомо, що в більшості випадків це дуже нелегка справа. «В ТамариОлексіївни, — пише про Тамару Лебідь кореспондент обласної газети „Вільнеслово“ Петро Пєшков, — окрім любові до дітей, виявився ще й педагогічнийхист — вона зуміла кожну дитину захопити чимось цікавим і корисним».Розважаючи про цю родину, автор продовжує: «Возлюби ближнього свого».Багато хто знає і повторює цю біблійну заповідь, але, проходячи повз нещасного,і не подумає — ось нагода «возлюбити». Та йдуть далі, минаючи… Не зтаких була сім'я Лебедів..."
Працею серед сиріт, які були, або є вихованцями інтернатів,займається вже більше 10 років Ольга Збирун. Вона взяла на виховання двохдівчаток з мізоцького інтернату — Наталку і Оксану. А коли в 1997 роцірівненській групі (Ольга Збирун, Ірина Курченко, Зоя Наконечна, Надія Рихлюк)довелося працювати в християнському літньому таборі для дітей-сиріт в м.Переяслав-Хмельницькому, то невдовзі після закінчення табору в Рівномуутворився «Вулик». Це був притулок для п'ятьох випускниць 21-огокиївського інтернату та двох випускниць з Мізоча. За допомогою Хенка та АліниБрінк, які оплатили оренду квартири та допомогли її умеблювати, була розпочатавелика праця. Нині під опікою «Вулика» є біля 25 підлітків. Разом зОльгою самовіддано працювали Сергій Морочинський та Олена Сіліч. А тепер їїпомічниками є Наталка Бурмак і Микола Аліферов.
Служіння для таких знедолених дітей — це робочий день безпочатку і кінця, без обідньої перерви, без вихідних і відпустки. Саме в цьомузнайшла своє покликання— Люба Нестерук. Люба та її чоловік В'ячеслав сталиопікунами двох дівчаток — Ольги Балюк, Оксани Свідерської та організаторамидитячого будинку сімейного типу «Ноєв ковчег». Але до цієї праці Любавирішила залучити багатьох і таким чином відділ сестринського служіння, якийвона очолює, став опікуном сирітської школи-інтернату села Верба Дубнівськогорайону.
Школа-інтернат у Вербі, що в Дубнівському районі наРівненщині, вважається показовою серед подібних закладів. Але саме сюдинаправляють дітей, з вихованням яких не змогли справитись вихователі іншихінтернатів, тому між собою вихованці називають Вербський інтернат «виправноюколонією для непокірних». В інтернаті с. Верба, крім постійного проведеннябіблійних уроків, було зроблено чимало інших добрих справ." За допомогоюрізних спонсорів було придбано дитячий ігровий майданчик, організованастабільна допомога через придбання харчових продуктів, лікарських засобів,предметів гігієни, білизни, одягу. Дітям дарували виплетені власноручшкарпетки, рукавички, шапочки, організовували випускний вечір, даруючи прицьому випускникам цінні подарунки. Різдвяні та пасхальні подарунки стали вжетрадиційними. Неодноразово була надана допомога при проведенні ремонтних робіт.Ще одне надбання у роботі — це канікули, які вихованці проводять ухристиянських сім'ях.
Служіння серед сиріт не обмежується лише Вербськимінтернатом. В Рівному сестринське служіння опікуються також і санаторієм «Новостав»,де проживають і лікуються діти, хворі на туберкульоз. За участю спонсорів тамбуло поставлено ігровий майданчик, постійно надається допомога ліками, взуттям,одягом. Проводяться біблійні уроки, гуртки, готуються обіди. На вихіднідітей-сиріт забирають у віруючі родини.
Окремої уваги заслуговує один із останніх проектів якийздійснюється за допомоги жертводавців з-за кордону. Цей проект забезпечуєпідтримку 30 дітей, які втратили батьків і проживають з опікунами або родичами,або які втратили одного з батьків, або ті, що виховуються в багатодітнихмалозабезпечених сім'ях. Такі діти мають гостру потребу в найнеобхідніших речах.Щомісяця кожна така дитина отримує адресну фінансову допомогу від закордонногоспонсора. Крім цього кілька разів на рік діти отримують гуманітарну допомогу увигляді одягу, взуття, іграшок.[67;15-16]
Однією з форм недержавної соціальної роботи є робота, якупроводять реабілітаційні центри з дітьми вулиці. В наш час гостро стоїтьпитання щодо дітей тисяч дітей, які живуть на вулицях але батьків яких непозбавлено батьківських прав. Ці діти залишаються «поза законом» — заних ніхто не несе відповідальності і не опікується їхніми проблемами. Вінтернат їх не візьмуть через відсутність певного комплекту документів, аутримувати їх в державному притулку дозволено не більше трьох місяців. Цяпроблема актуальна не тільки для України, але і для всіх країн колишньогоСоюзу. З невеликими відмінностями, ріст кількості соціальних сиріт,недосконалість законів, що захищають їхні права, і відсутність форм роботи зцими дітьми — усі ці проблеми, у більшій або меншій мірі, стосуються всіх.
/>
Рис. 8 (За даними Державного комітету статистики)
Зважаючи на перераховані проблеми є багатоспособів служіння таким дітям. Однією з форм такого служіння є соціальніреабілітаційні центри. Першою проблемою з якою стикаються організатори —відсутність законодавчої бази, яка б пояснила права та обов’язки недержавнихорганізацій, що працюють з соціальними сиротами. Зазвичай це спричиняєнатягнуті стосунки з владними структурами, створює перепони в рішенні різнихпитань. Давайте подивимось на роботу тих організацій які змогли не тількиплідно працювати, але й стали прикладом для державних структур соціальноїсфери. «Були часи, коли ми працювали як притулок і приймали в себе дітей,що довгий час жили на вулиці, — розповідає директор Дитячогосоціально-реабілітаційного центра „Дитяча надія“ Зоя Павеліца. —Більшість з них курили, нюхали клей, вживали алкоголь, деякі кололися. Зрештоюми зрозуміли, що повинні шукати інші форми роботи з цими дітьми, тому що одногоабо трьох місяців, протягом яких наші влади дозволяють тримати дітей упритулку, зовсім недостатньо для того, щоб допомогти їм повернутися донормального життя».
Сьогодні центр є єдиним у своєму роді, томущо інститут педагогіки АПН України заснував на його базі школу-лабораторію дляпроведення експерименту, ціль якого — підтвердити доцільність і необхідністьстворення й існування подібних установ.
Сам експеримент полягає в тому, що дитина,потрапляючи в центр, проходить комплексну соціальну реабілітацію. Вона міститьу собі надання необхідної медичної допомоги, а також навчання екстерном поспеціально розроблених програмах, важливою частиною яких є виховання втрадиціях християнської етики і моралі. Також «Дитяча надія» тісноспівробітничає з центрами по реабілітації наркоманів і алкоголіків, куди частонаправляють на лікування батьків дітей, що знаходяться в центрі. Напрямидіяльності реабілітаційного центру розкриті в діаграмі складеній на прикладіцентру «Дитяча надія».
/>
Експериментрозрахований на п'ять років, але представники інституту педагогіки, дивлячисьна сьогоднішні результати, говорять про те, що він вже удався. Залишаєтьсятільки сподіватися, що найближчим часом ця програма буде затверджена назаконодавчому рівні і надійде в загальне користування.
Тепер давайте подивимося, що відбувається в інших областяхУкраїни. Сьогодні ви ніде не знайдете інформації про те, де і скільки існуєподібних центрів по реабілітації дітей вулиці. Деякі фахівці, що працюють у ційобласті, припускають, що їх біля двадцяти. На жаль, через недолік інформаціїпро діяльність більшості з них, а також місця на сторінках журналу, ми незможемо детально розглянути їхню роботу. Зупинимося лише на служінні —маріупольського центру соціальної реабілітації «Республіка Пілігрим».
Історія його створення і діяльності нетривала, але вжезаслуговує окремого дослідження. Його початок був покладений у той момент, колипастор «Церкви Божої» Геннадій Мохненко почав годувати бездомних дітей.Тепер— це прекрасний, сучасний будинок, через який, тільки за рік роботи, пройшлобіля чотирьохсот дітей. Програма центру також унікальна — там проходитьсвоєрідний експеримент «державного будівництва», — коли дітямнадається можливість самоврядування. Безумовно, таких служінь катастрофічномало, щоб покрити всі потреби нашої країни. Але є надія, що по їхніх слідахпідуть багато інших і, завдяки загальним зусиллям, вдасться зупинити цю страшнуепідемію. [12;24-27]
Важливу роль у справі повернення до нормального життя тих,хто недавно звільнився з місць позбавлення волі, грають центри реабілітації йадаптації. Великі реабцентри в Україні працюють у Донецьку, Маріуполі,Нововолинську, Слов'янську, Острозі. Є декілька в Києві, наприклад, центрцеркви «Християнська надія». Всього їх на сьогоднішній день більшесімдесяти.
У листопаді 1998 року організувався перший реабцентр у Бучі зхарактерною назвою — «Вибір». Спочатку там утримувалися 6—10 чоловік.
Через ряд проблем, які виникали з організацією реабілітаційногоцентру в м. Київ було вирішено згорнули роботу і перенесли служіння в Бучу,ближче безпосередньо до колоній тих місць.
ЧоловічийБучацький реабцентр «Вибір» сьогодні ще більш виправдує свою назву.Він служить тимчасовою базою — усі хто бажає пройти реабілітацію, направляютьсяспочатку сюди. До речі, направляються не тільки церквами, але часто — іадміністрацією прилеглих колоній, що переконалася в ефективності роботицентрів. «Вибір» приймав максимум до 34 чоловік.
Вжіночому реабілітаційному центрі «Вірність», що розташовано не далековід «Вибору», знаходяться 16 жінок. Деякі — з дітьми, які живуть зними.
Станомна 2002р. благодійний фонд «Краеутольный камень», поєднує дев'ятьреабцентров, розташованих у Київській, Житомирській і Полтавській областях. Таму цілому постійно проходять реабілітацію біля вісімдесяти чоловік. А всьогочерез реабцентри за час їхнього існування пройшло біля п'ятисот чоловік.
За час існування центрів відкрилася ще одна грань служінняреабілітації. Якщо спочатку вони планувались в основному для людей, щозвільняються з виправних установ, то зараз більшість мешканців реабцентрів, людиз важкою наркотичною залежністю. Звичайно, грань між тими й іншими іноді буваєважко прокласти, тому що багато наркоманів мають судимості, а ті. хтоповернувся з «зони», як правило, або раніше, або вже там, сталинаркозалежними.
Щеодин великий реабілітаційний центр «Скала спасения» розташований наокраїні Донецька. Він утворився через рік після «Вибору» у спеціальнопридбаному для цих цілей колишньому лікарняному комплексі. На сьогодні тампройшли реабілітацію біля двохсот чоловік. На відновлення прибувають люди зрізних міст України: Донецька, Житомира, Запоріжжя, Кривого Рогу, Умані, Бердянська,Маріуполя й інших. Приходять люди, що мають наркотичну й алкогольну залежність(до 25 років), майже половина — Віч-інфіковані. Ще один важливий аспект роботи реабцентрів— це допомога особам, що пройшли реабілітацію, у працевлаштуванні, визначеннімісця проживання, передача їх на піклування помісним християнським церквам, деїм буде зроблена необхідна духовна і матеріальна допомога. [122;24-27]
В реабілітаційному центрі «Преображение» що біля м.Кременчуг за час існування центру реабілітацію пройшло приблизно450 осіб, які змогли докорінно змінити своє життя (біля 70 звільнилися віднаркотичної залежності). Центр офіційно зареєстрований як міжнародна громадськаорганізація «Центр соціальної адаптації „Преображение“.Мінімальний строк реабілітації шість місяців.[145;7]
Християнськаблагодійна місія „Розділи з голодним хліб твій“, заснована в 1994році. За час діяльності місії склалися гарні стосунки із школами-інтернатами,спеціалізованими школами для глухих дітей і дітей-сиріт, притулком»Проліски", училищем соціальної реабілітації для дітей-правопорушників.Місія проводить спеціальні акції з роздачею подарунків на Різдво, на початокнавчального року, на свято Великодня. Крім іграшок діти одержують християнськулітературу, слухають проповідь Євангелія. В училищі соціальної реабілітаціїмісія по понеділках проводить регулярні служіння, куди приходять від 30 до 70чоловік, а по неділях привозить хлопців у церкву.
Місія«Розділи з голодним хліб твій» також проводить служіння для дітей звулиць, організовує для них благодійні обіди. Також щотижня проводитьблагодійні обіди для нужденних громадян міста, знайомить них із християнствомчерез програму «Альфа-курсу». Місія «Розділи з голодним хлібтвій» і церква «Рема» надають гуманітарну допомогушколам-інтернатам, лікарням, церквам, реабілітаційним центрам, нужденним людяму Макіївці й інших містах. Велику частину благодійної роботи виконуютьдобровольці — члени церкви. [159;5]
Сім’ї, що утримують прийомних дітей прифінансовій підтримці держави, називаються фостерними, прийомними, чипатронажними. В Україні перші такі сім’ї з'явилися у 2000 році. 80% сімей, щовходять у цю організацію, — християнські.
Президентом Київського благодійного фонду«Ліга прийомних сімей», Володимир Кононенко працює вже більше трьохроків. Він так характеризує основні завдання роботи благодійного фонду «Лігаприйомних сімей»:
«Ми налагоджуємо контакти з тимилюдьми, які є ключовими в реалізації наших довгострокових завдань. Ми проводимозустрічі із суспільно-політичними лідерами, щоб заручатися підтримкою. Заразстворюємо центр, що буде займатися інформаційною кампанією, тому що бачимо, щодержава не зацікавлена в цьому. У деяких областях є фонди, що працюють по розвиткуприйомних родин, і в нас є з ними налагоджені партнерські стосунки. » [136;4]
Є багато країн, де фостерні сім’ї — дужерозвинута практика. У багатьох країнах дитячі будинки — велика рідкість. Якщобатьки виявилися нездатними доглядати за дитиною, то дитина переходить доприйомної сім’ї, а не потрапляє в інтернат.
З1985 р. в Україні функціонує Адвентистська організація допомоги та розвитку(АОДР), в 1993 р. зареєстрована в Мінюсті України як відділення Всесвітньоїорганізації АОДР. Це незалежна неурядова міжнародна організація, заснованаЦерквою адвентистів сьомого дня (АСД) наприкінці Другої світової війни.Особливу увагу приділяє соціальному служінню та наданню допомоги населенню,потерпілому від стихійного лиха. Здійснюється в рамках проголошеної Всесвітнімз’їздом Церкви АСД (1990) програми «Глобальна місія». За останні рокиукраїнська АОДР здійснила низку акцій: допомога потерпілим від повені наЗакарпатті та Волині (одягом, взуттям та продуктами харчування), оздоровленнядітей, що зазнали радіоактивного забруднення від аварії на ЧАЕС, організаціябезплатних їдалень для малозабезпечених та інше [78; 10-11].[]
Середнових представницьких спільнот вирізняється Собор незалежних євангельськихцерков України (на початок 1996 р. налічував близько 40 громад у різнихрегіонах країни), що складається з недавніх членів євангельсько-баптиськихп’ятидесятницьких, пресвітерських громад. Більшість прихильників Собору –молоді віруючі, часто з вищою освітою. Біблійні класи, гуртки молоді, місіїцієї спільноти спрямовані на Євангелізаційну, філантропічну такультурно-освітню діяльність.
Крімтого, останнім часом з’являються течії «нового протестантизму», яківідіграють певну роль в соціальному житті незалежної України [100; 84-95]. Дотаких церков відносяться харизматичні церкви: Церква Повного Євангелія,Християнська місія «Еммануїл», Церква «Філадельфія» таінші.
«Нацьому тлі тисячі вірних, що їх набула створена харизматична київська громада»Посольство Боже" («Слово Віри»), виглядають, як справжнітріумфатори. Не розумно було б з цього приводу говорити про «підступнихсектантів», які затягують у свої тенета простодушних українців, — якщолюди прийшли і залишилися в цій громаді, значить, щось їх там дужеприваблює" – пише у своїй статті В. Єленський [29; 38].
ЦеркваПовного Євангелія «Посольство Боже» в м. Києві, яка нараховує близько30 тис. членів, веде активну роботу з тими, хто потребує допомоги позбутисянарко- і алкозалежності. Реабілітаційний центр «Любов», який працюєпри церкві, повертає сотні хворих на наркозалежність до щасливого життя.Непереможне Слово Боже Церква несе тим, хто за свої злочини перебуває у місцяхпозбавлення волі. Колишні злочинці отримують підтримку і надію, впевненість усвоєму майбутньому житті.
Прицеркві створена громадська організація «Об'єднанняхристиян-підприємців», яка бере на себе посередницьку роль між владнимиструктурами та Церквою через об'єднання християн для захисту від свавілля.
На кошти прихожан-бізнесменів при фонді соціальногопартнерства відкрито благодійну їдальню «Стефанія», де щоднябезкоштовно харчується понад 1000 чоловік. Здебільшого це люди, позбавленіжитла, малозабезпечені. У церкві функціонують багато інших служінь. Серед них:«Служіння милосердя», «Дитяче», «Молитовне»,«Для безпритульних дітей», «Служіння сурдоперекладу»,«Служіння зцілення», християнський молодіжний центр «Шлях»,«Служіння для народів Закарпаття» тощо. Це газета «Слово віри»,телепередача «Оазис серед хаосу», програма «Мир вашомудому» з циклу «З любов’ю». Заснована християнська «Лініядовіри», яка працює цілодобово та безкоштовно. За допомогою сюдизвертаються люди різного віку, соціального рівня, одинаки, сімейні та інші.Працівники лінії довіри – психологи, медичні працівники, студенти духовнихсемінарій. Статистика свідчить, що на основі Слова Божого вдається знизитирівень злочинності та порушень моральних норм, зняти психологічні стреси улюдей, які опинились у різних критичних обставинах, та послабити соціальнунапругу в суспільстві. Окрема увага приділяється жіночому служінню.
За останні десять років євангельськігромади поповнилися сотнями, навіть тисячами новонавернених віруючих, для якихналежність до помісної церкви, — хай то баптистська чи харизматична, –виявилась не просто привабливою, але стала важливим чинником впливу на подальшежиття. Усе це спонукало провести дослідження соціального обличчяпротестантських церков за місцем проживання, а саме м. Рівне. Це дослідженняпроводилось у квітні-травні 2004-го рр. складалось із включеного спостереження,тематичних інтерв’ю та опитувань. У ньому взяло участь 100респондентів-віруючих громад таких найчисельніших на Рівненщині протестантськихнапрямків, як євангельські християни-баптисти, євангельські християни,харизматична церква Повного Євангелія.
На основі соціологічного дослідженнявдалося з’ясувати, що основний склад громад на цьому етапі сформований з людейякі в минулому вважали себе невіруючими (43% опитаних), або вірнимиПравославної церкви (35% опитаних). При цьому останні часто зазначали, що їхналежність до православ’я була номінальною. Один респондент наприкладвисловився так: «Я думав, що я православний, але тепер розумію що я бувневіруючим.» 10% віднесли себе до поза конфесійних віруючих і вірних іншихконфесій (Адвентисти тощо). Лише 8% опитаних відповіли, що є членамиєвангельської церкви з дитинства, оскільки до неї належали їхні батьки
Це свідчить про значне оновленняпротестантського середовища в Україні протягом 90-х років ХХ ст. Фактично понад90% сьогоднішніх вітчизняних протестантів є віруючими євангельських церков упершому поколінні і проходять початковий етап соціалізації у громадах: середнійстаж членства – 4-5 років. Під час проведення соціологічного опитуваннясеред респондентів, членів протестантських громад (ЄХБ, харизматична церкваПовного Євангелія «Осанна», п’ятидесятницька громада, що в м. Рівне)було проведено аналіз станом на квітень-травень 2003-2004рр. і зроблено таківисновки: Серед членів общин переважають жінки, що яскравовиражено на діаграмі соціально – демографічного портрету опитаних.
/>
Рис. 8. Соціально – демографічногопортрету опитаних
За віком члени протестантськихцерков, згідно з даними опитування, поділяються так як зазначено у діаграмі
/>
Рис. 9. Вікова структурапротестантських церков
Соціально-значущим аспектомдіяльності протестантських Церков в Україні, є те, що вони в даний періодвиявились здатними задовольняти ряд актуальних потреб людей насамперед наособистісному рівні, реалізуючи такі важливі функції релігії, як світоглядна,комунікативна та компенсаторна. Протестантська громада виступає окремимсоціально-релігійним середовищем, в якому відбувається формування світоглядувіруючого.
6. Місіонерська діяльністьпротестантських церков в період незалежності України
Неабияку роль у зміцненні позицій сучасного протестантизмувідіграє поступове зростання пропагандистської та місіонерської активностіконфесії. За якихось 5-6 років протестантські церкви створили вже 95% усіхзареєстрованих в Україні релігійних місій, діяльність яких спрямована нарелігійне пробудження в країні, передусім серед молодого населення.Місіонерство, форми і методи якого у протестантизмі завжди були різноманітнимиі витонченими, за умов відсутності релігійних утисків стає особливо ефективним.Сьогодні — це найрезультативніший, після сімейного виховання, засіб поповненнярелігійних громад. У неопротестантському середовищі через місіонерствовідбувається прихід майже третьої частини прозелітів.
Ідейна програма протестантських місій передбачає уникненнясуперечностей між прихильниками певних протестантських течій; натомістьробиться акцент на актуалізацію фундаментальних релігійних ідей та засад,спільних для всіх християнських конфесій. Таким чином, у діяльності місій,окрім власне євангелізаційних завдань, передбачається також здійснення конкретнихекуменічних кроків, що, на думку багатьох лідерів, є важливою умовою підвищенняавторитету протестантизму. Тому місії, використовуючи практичні форми роботи,безпосередньо спрямовані на невіруючих або прозелітів (публічне відправленнякульту із залученням якомога більшої кількості сторонніх осіб, проведеннярелігійних форумів, фестивалей, масових сеансів зцілення або інших заходів),виступають також ініціаторами міжконфесійних конференцій, молодіжних з'їздів,спільних культурних акцій. Щоправда, подібні ініціативи поширюються здебільшогона протестантське середовище і майже не стосуються (окрім якихосьофіційно-парадних заходів на зразок зустрічей з президентами країн або«круглих столів» у різних урядових інстанціях)-православних, католиків,віруючих інших релігій.
Водночас в останні роки зростає питома вага тих, хтоприєднується до протестантських громад внаслідок їхньоїмісіонерсько-євангелізаційної активності. Хоча цей канал навіть у свідківЄгови, де місіонерська діяльність вирізняється винятковою наполегливістю івинахідливістю, дає, за деякими підрахунками, не більше чверті всього приросту«видимої організації» [97; 15-16], він стає дедалі ефективнішим.Щонайменше, змінюється обличчя неофітів, які стають членами протестантськихспільнот. Раніше це були здебільшого «формальні християни», яких незадовольняла «духовна температура» православних або католицькихпарафій, особи, для яких особливу цінність мала філантропічна програма протестантизму.Тепер усе помітнішими серед новоприбулих стають вихідці з умовно кажучи, середньогокласу, а також ті, кого приваблюють засадничі принципи і спосіб життяпротестантизму, його раціоналізм і євангелізм.
«Серед душ, які пробуджуються, — зазначалося у звітнійдоповіді 22-му з'їзду євангельських християн-баптистів (1994 р.), — багатолюдей освічених, серед яких: лікарі, юристи, педагоги, вчені, військові, люди,що займають високі громадські посади, політики, письменники та інші...».
Протестантистворили переважну більшість всіх офіційно зареєстрованих в Україні релігійнихмісій.
Місіонерськісоюзи виробили свою спеціалізацію й адресності: деякі з них працюють зув'язненими, з людьми, що мають відхилення у поведінці, інші – серед молоді,особами похилого віку, у лікарнях і т.п. Вони здійснюють досить масштабну соціальнозначиму роботу, що разом з тим, як було задумано ще на початку змін,обов'язково повинне супроводжувати служіння евангелізації.
Так,при Всеукраїнському Союзі об'єднань євангельських християн-баптистів 30 січня1998р. у Державному комітеті України у справах релігій зареєстрованаХристиянська духовно-благодійна місія «Промінь світла». Діяльністьмісії розповсюджується на території всієї України [90; 40]. Голова правліннямісії «Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі»Архієпископ Львівський і Галицький Августин підкреслює: дякуючи нашій співпраціконфесії можуть краще дізнатись один про одного. На даний час в державнихорганах зареєстрована місія тюремного служіння, яка входить в МіжнароднуАсоціацію тюремного служіння (МАТС). Є правління, до якого входять представникидванадцяти конфесій, що стали засновниками Місії. Виконавчим директором є ЮрійВасильчук, за статутом йому надані повноваження для оперативності та зручностів роботі. «Ми рухаємося в декількох напрямах. Зорієнтувати наші можливостіна місцях, розібратися в конфесійній карті України для того, щоб уникнутиконфліктів та дублювання в тюремному служінні, а також налагодити доброзичливуспівпрацю зі всіма реально працюючими локальними служіннями – є нашимзавданням. Вже пройшло декілька зустрічей, на яких не було ніякого протистояннята протиріч. Друге — ми налагоджуємо, координовану, плановану і контролюючусистему гуманітарної допомоги. Наша ціль — стати не альтернативним служінням вмісцях позбавлення волі, а об’єднати, координувати і підтримувати зусилля всіхслужінь, які є на сьогодні в Україні, не залежно від того, до якої конфесіївони належать», — підкреслює у своїй розмові Голова Правління Місії«Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі» АрхієпископЛьвівський і Галицький Августин. [91;66]
Сучасна Україна – багатоконфесійнадержава, в якій за даними Держкомрелігії України активно діє близько 26 тис.релігійних організацій, церков, конфесій, течій, напрямів. При цьомухарактерною особливістю української релігійної палітри є те, що її формуваннявідбувалося не лише за рахунок історичних національних церков та конфесій, а йпід всезростаючим впливом активної місіонерської діяльності закордоннихрелігійних організацій та центрів. Так, якщо протягом 1996 року Україну відвідалоблизько 3000 тис. представників закордонних релігійних центрів, то починаючи з1999 року, їхня загальна чисельність що року сягає далеко за 10 тис. осіб.
Протягом останнього десятиріччя ХХст. нетрадиційні для України релігійні організації збільшили свою загальнучисельність майже у 19 разів [98; 50].
Символічний День єднанняхристиянських Церков під гаслом «З любов’ю збудуймо Україну» провелаЛьвівська міська адміністрація. «Цей день примирення для нас усіх повиненстати днем очищення, днем прощення, бо тільки в такий спосіб ми зможемо стативільними й повернути рівновагу в наше спілкування з ближніми», – такіслова були у зверненні глави УГКЦ до віруючих всіх конфесій міста Львова. В ційакції брали участь представники УПЦКП, УАПЦ, ХВЄ, ЄХБ та інших релігійнихгромад [80; 6].
Такі акції єднання релігійних громад характернідля багатьох міст України. Зокрема, у м. Рівне було проведено акцію під гаслом«Хода в ім'я Ісуса Христа», яка з 2001 року здійснюється уже п’ятьроків поспіль.
Дослідження,проведене О. Назаркіною, показало, що 67% опитаних протестантів упершевідвідали громаду за запрошенням чи родичів знайомих, 18% відгукнулися нарекламні оголошення в ЗМІ чи в рекламно-інформаційних буклетах, 8% випадковопочули проповідь під час євангелізаційних кампаній.
Наприкінці1980-х – на початку 1990-х рр. досить масштабна підготовка українськихмісіонерів в Україні часто здійснювалася саме по західному зразку, причомувикладачі – здебільшого північноамериканські місіонери – придбали свій досвідпід час роботи серед племен Уганди, Кенії, у країнах Північно-Східної Азії[139;7].
Традиційнарелігійність часто розглядається представниками піздньопротестантських громад,як перешкода їхній місіонерської активності. Зокрема, старший пресвітер ХВЄЗакарпатської області так оцінив ситуацію у своєму регіоні: «Закарпаттязберегло свої храми. Люди продовжували відзначати релігійні свята. Релігійністьє серйозною перешкодою для дійсного звертання людей до Бога.»
Цікавимна наш погляд є питання про участь іноземних місіонерів в релігійному життіУкраїни. Проблема місії опиняється в центрі суспільної уваги тільки тоді, колимова йде про протидію євангелізаційним зусиллям релігійних співтовариствіноземного походження або місіонерській активності нових релігійних рухів. Можнастверджувати, що проблема євангелізації сприймається церквами швидше на рівніусвідомлення необхідності придушення чужої діяльності, ніж у контекстірозгортання своєї.
Одинадцять років тому до Києва приїхали Мікі Деліз Стоквелл. Сьогодні Мік Стоквелл — стратегічний координатор Південноїбаптистської конвенції (ПБК) в Україні, Білорусі та Казахстані. У Харкові йогоосновним завданням була координація служіння ПБК в області. Мік Стоквелл такрозповідає про деякі аспекти своєї праці в Украні: «Говорячи про плани намайбутнє, можу сказати, що їх у нас багато. Вже розпочалася робота середвійськовослужбовців. Військові складають значну частину населення України, ідля того, щоб працювати серед них, потрібна особлива підготовка. Ще однимнапрямком нашої роботи є медичне служіння. Це хороший метод євангелізації —подавати медичну допомогу і свідчити людям про Бога. Одним із важливих нашихпроектів є заснування традиції президентських молитовних сніданків (заприкладом тих, які проходять в Америці. Україна — стартова площадкамісіонерства, стратегічний центр служіння, багато богословських навчальнихзакладів, хороші служителі, багато ідей і можливостей, і завдяки цьому у нас єможливість надавати допомогу іншим — Росії, країнам Середньої Азії. В Україніпроводимо підготовку місіонерів і виробляємо стратегію, як досягати великіміста (70 % населення].
В Україні відбулася „помаранчева революція“, іувага всього світу була прикута до вашої країни — це стратегічне місце міжАзією, Сходом і Заходом.» Кожен місіонер — особистість, у кожного — своїдуховні дари. Кіт Вофорд, місіонер у Харкові, Майк Рей у Дніпропетровську —наставник і вчитель. Шеннон Форд у Львові бере у роботі з відкриття новихцерков. У Криму серед татар працюють місіонери, у яких свій підхід. Джоуел Регенскерує новою навчальною програмою в Київській богословській семінарії… коженмісіонер працює у своєму регіоні по-своєму.[22;50]Сем Тейлор з 1999 року беребезпосередню участь у проекті «Київ-25». Суть цього проекту полягає устворенні 25 нових церков. [21;40-41]
Міжнародне Товариство Євангельських студентів — групахристиян, яка працює із студентами університетів України. Товариство єпідрозділом Міжнародного Товариства Євангельських студентів з центром вОксфорді, Англія. Ця організація має осередки в 145 країнах світу. Впершеамериканці прибули в Україну з метою заснувати осередки Товариства у 1989 році.Це було у часі культурного обміну між Київським державним університетом таХристиянським товариством Inter-Varsity зі США. Однак офіційнийстатус в Україні було отримано в 1999 році. Організація в Україні має 9іноземців та 19 українців. Вони працюють в усіх областях України: західнийрегіон (до нього входять 6 областей західної України), центральний (Київ),південний (Одеса, Миколаїв, Херсон, Крим) та східний (Харків, Донецьк,Луганськ). Робота ведеться у 4 різних групах, є національний підрозділ, якийзаймається адміністративними, навчальними питаннями та розподілом. Місіонерськапраця проводиться серед студентів університетів (академії, університети,інститути, коледжі). В західній Україні немає осередків у коледжах. Переважнопроводиться робота з тими студентами, які є членами нашої організації,надається підтримка у пізнанні Слова Божого та налагоджуються контакти з іншимистудентами. Основний принцип діяльності організації полягає в тому, що самістуденти проводять місійну діяльність серед своїх одногрупників чиоднокурсників. Студенти навчаються як проводити заняття з вивчення Біблії, тазаохочують до цієї справи своїх друзів. Мета — організувати студентів не лишедо лідерства в університетах, та у групах Товариства Студентів Християн, але йдо того, щоб вони продовжували свою діяльність після закінчення університету, усвоїх церквах, та продовжували жити за ради Христа у всіх сферах своєї діяльності:чи це бізнес чи християнське місіонерство. У заходах приймають участьпредставники різних конфесій. Це те що будує мости між різними деномінаціями таконфесіями християнської віри." [163]
Наведеморезультатианалізу публікацій, присвячених місіонерській діяльності закордонних релігійнихорганізацій в Україні. Із 72 публікацій 1993-1997 рр., розміщених в українськихгазетах та журналах, тільки 3 публікації присвячені євангелізаційній діяльностіісторичних церков. У решті мова йде про активність закордонних місій або новихрелігійних рухів(серед них — одне заперечення, 18 нейтрально-інформаційних статей, 6 стримано-співчуваючих і44 викривально-агресивних).
Суспільно-політичні угруповання, особливо націонал-радикальногоспрямування і ті, що прагнуть до слов'янської єдності, також дуже рішученацілені на витіснення нових для України релігій та іноземних місіонерів.Водночас у певних сегментах суспільної думки формується так званий"інтелектуальний антипротестантизм", який пов'язує ледве чи не всіпроблеми сучасної України з американо — протестантською присутністю.
Однак соціологічні дослідження свідчать швидше про байдуже,ніж вороже ставлення до закордонних місій. Зокрема, згідно з дослідженнями,здійсненими 1997 року в Києві, думку про те, що «закордонні конфесії требазаборонити» — поділяють лише 17,6% респондентів, а 38,5% стверджують, щоїм байдуже, діють, вони чи ні, 36,5% — не моґли відповісти на запитання.
На сьогодні суспільна думка стосовно місіонерськоїактивності іноземців, ще попереду. Слід відзначити, що. по-перше: сприйняття, українцямиєвангелізаційних впливів більш-менш толерантне (в країні не було варварськихакцій, як у деяких пострадянських країнах, також не було і обмежень та заборонна урядовому рівні). А по-друге: у свідомості ієрархів та служителів історичнихцерков все більше переважає розуміння того, що піднесення власної духовноїтрадиції неможливе шляхом приниження традицій чужої[72; 3].
На місіонерській ниві на теренах України трудятьсябагато протестантських громад, серед них місіонерська церква «Херсонськийстеп», що в місті Складовську. «Місіонерство для нас не затерта темапро яку ми вимушені говорити раз-пораз. Місіонерство — це наша головна робота!Праця на територіях, де працюють наші місіонери далеко не закінчена. Потрібно зробитибагато більше зробленого. Попереду – проповідь Євангелія на нових територіях тавідкриття нових помісних церков. Наше посвячення кріпне з року в рік, адже Ісуспризвав Церкву для спасіння народів. Ми повинні і зможемо вплинути на світ!Мільйони людей по всій землі мають потребу в свободі. На жаль, не багато з нихрозуміють, що істинна свобода набувається при пізнанні Слова Божого. Ми живемов дивний час виконання пророчого слова про те, що земля наповниться пізнаннямслави Господа, як води наповняють море» [147; 5].
На карті Скадовського району двадцять три села охопленіпрацею місіонерів церкви «Аллілуйя». Щотижнево місіонерські групивиїжджають в села Петрівка, Шевченко, Красне, Таврія, Труд; проходять домашнігрупи вже з місцевими служителями в селах Антонівка, Тарасівна, великаАндронівка. Центральна церква в Скадовську продовжує допомагати групам,організованим в селах для того, щоб вони виросли в самостійні помісні церкви.
В Дніпропетровському регіоні іде велике пробудженнясеред молоді і підлітків. Створюються мобільні євангелізаційні команди імісіонерські групи, які несуть світло Євангелія також в мусульманські країни. Зцією метою відкрито Біблійну семінарію на базі церкви «Блага Вістка»в Дніпропетровську для підготовки служителів.
Поширюється євангельське служіння серед ув’язнених.Сьогодні в деяких в’язницях регіону функціонують церкви. Християни допомагаютьув’язненим гуманітарною допомогою, духовною літературою, віруючі в ув’язненніпроходять біблійний відео курс Міжнародної школи служіння.
Cлав’янське Євангельське Товариство (СЄТ) розширює своєслужіння в Україні, співробітники місії за участю помісних церков проводятьєвангелізації, розповсюджують духовну літературу, надають гуманітарну допомогу.В Різдвяні свята місія СЄТ відвідала дитячий дім-інтернат в с.Великополовецьке.Окремі служителі постійно відвідують інтернат, проводять з дітьми біблійніуроки, до служіння цієї місії долучається ляльковий театр Другої Київськоїцеркви, де діти з великою цікавістю дивляться різдвяні вистави та інші виставина біблійні сюжети. Співробітники місія СЕТ регулярно відвідують церкву«Свобода», що знаходиться на території в’язниці неподалік від м.Черкаси. В цій церкві 27 членів, є новонавернені, які готуються до хрещення.Церква має дім молитви, в якій несе пресвітерське служіння А. Перепелиця.[120;2]
Протягом п’яти років на базі церкви «Благавістка» діє духовно благодійний фонд «Добробут», завдячуючиякому дитячі будинки отримують подарунки на Різдво. Разом з міським комітетом усправах сім’ї та молоді у Дніпропетровську та інших містах регіону фондпроводить профілактичну роботу, направлену на боротьбу з наркоманією. Щорічнолітом проходить музичний фестиваль за участю християнських груп під гаслом«Молодь України проти наркотиків»[150; 5].
Плідну роботу на місіонерській ниві проводить церква«Блага вістка» м. Черкаси. Завдяки діяльності місіонерів цієї церквибуло організовано церкви в містах Сміла, Канів, Чорнобай. На сьогодні церква«Блага вістка» організувала 17 дочірніх служінь в області.
Як в середині церкви, так і за її межами функціонуютьрізноманітні служіння. Інститут підготовки християнських лідерів вже не одинрік випускає бакалаврів богослов’я. Служіння «В подружжі на всежиття» проводить активну роботу з сім’ями направлену на їх відновлення.Служіння бізнесменів «БСБ» – бізнесмен в служінні Богу об’єднуєділових людей церкви для навчання ведення бізнесу опираючись на засадаххристиянських принципів, а також має мету створити Асоціацію ділових людей, уяку можуть вступити бізнесмени міста та області, не залежно від того, християнивони чи ні. Для більш систематичної та успішної місіонерської роботи в церквібуло організовано місіонерській відділ. Вагому частину у цій роботі займаєшкола місіонерів «Вогонь пробудження». В програму входить, яктеоретичне так і практичне навчання [124; 5].
Місіонерське товариство «Cвітлo на Сході» почало свою роботу в Україні в 1991 році.Основними напрямками роботи місії є поширення Євангелія, благодійна,просвітительська й освітня програми, що сприяють духовному відродженню України.
Журнали «Вера и Жизнь», «Менора»,«Тропинка», «Стежинка» поширюються серед більш ніж 150 тис.передплатників, а книжковий фонд місії нараховує близько 120 найменувань.Журнали і книги видаються на пожертвування і поширюються безкоштовно середчитачів, багато хто з яких знаходяться в будинках старих, дитячих притулках,лікарнях, незаможних родинах, проходять військову службу або знаходяться вмісцях позбавлення волі.
Двоє зі співробітників дитячого відділу місії ведутьпостійну роботу з дитятами-сиротами і безпритульниками. Молодіжний клубнараховує близько 150 підлітків. Місія видає християнський інтернет-журнал«Вертикаль» для молоді. Ціль проекту — проповідь Євангелія. Длядосягнення цієї мети підпорядковані основні публікації журналу. Однак, поряд з євангелізацієюжурнал веде і культурно просвітницьку роботу. Ціль месіанського відділумісіонерського товариства «Світло на сході» є пошук шляхів зближенняі встановлення зв’язків між християнськими церквами і месіанським єврейськимиобщинами.
В Україні нараховується більш 65 тис. сліпих. На студіїзвукозапису місії йде підготовка літературно-музичних програм на аудіокасетахдля людей з повною або частковою втратою зору і для дітей. Крім того, створенігрупи допомоги, що регулярно проводять зустрічі з інвалідами по зору.
Місія підтримує зв'язки з благодійними закордоннимиорганізаціями, силами яких здійснюються збір одягу, продуктів харчування, медичногоустаткування й іншої гуманітарної допомоги. Регулярна допомога надаєтьсялікарням, товариствам інвалідів, об'єднанням багатодітних сімей, родинам, щовтратили годувальника і виховує дітей-інвалідів.
Наприкінці 2001 року при місії була заснованаВсеукраїнська християнська асоціація медичної, духовної і соціальної допомоги.Метою створення асоціації є координація християнських фахівців для підтримкидуховного, тілесного здоров’я населення України. На сьогодні в медичному центрімісії іде активна робота по наданню допомоги окультнозалежним людям, залкогольною і наркотичною залежністю, жінками з пост-абортним синдромом.
Асоціація місіонерських церков євангельських християнУкраїни створена влітку 1999 року і стала займатись реалізацією планів,закладених у стратегію розвитку МГБХО «Надія-людям» м. Рівне. Вонаоб’єднує євангельські церкви які були засновані в результаті служіння різнихмісіонерських груп, з метою прославлення Бога через учнівство та місію. АМЦЄХУпоширює місіонерське бачення шляхом організації нових церков в Україні та за їїмежами і надає всебічну допомогу церквам, які входять в Асоціацію, у формуваннімісіонерського бачення і його реалізації. Церкви об’єднано не за принципомієрархічного підпорядкування, а на основі єдиних принципів служіння і спільнихцінностей.
Для налагодження більш тісних контактів між церквамипроводяться зустрічі місіонерських команд і церковні місіонерські конференції,всеукраїнські та регіональні пасторські зустрічі, спільні між церковнієвангелізаційні проекти, у тому числі дитячі і молодіжні християнські табори.Уже кілька років у рамках Асоціації діє проект «Місіонерськаінтернатура» — проходження студентами християнських навчальних закладівлітньої практики й інтернатури після завершення навчання.
З1991 р у м. Рівне була створена одна з перших місіонерських церков –«Община Доброго Пастиря». Через кілька років підготовлені в церквілідери почали організовувати групи з вивчення Біблії в населених пунктахРівненської області, на базі яких згодом виростали нові церкви. Паралельномісіонерська робота велася в західних областях України, а з 1998 р — у СхіднійУкраїні. В даний час близько 30 новостворених церков євангельських християнувійшли до АМЦЕХУ, крім того, місіонери працюють над створенням церков у більшніж 10 інших населених пунктах.
УХарківській області ведеться місіонерське служіння серед циган. У м. Мерефастворена циганська національна церква «Девлеско дром» («Божийшлях»).
Майже всімісіонери мають духовну освіту або ж навчаються в християнських навчальнихзакладах. У церквах і групах проводяться заняття по програмівнутрішньоцерковної освіти, ведеться робота з дітьми та молоддю, розвиваютьсясоціальні проекти (гарячі обіди для малозабезпечених, допомога інтернатам,реабілітаційний центр для наркоманів тощо).
Убагатьох церквах регулярно проводяться місіонерські конференції та семінари, спрямованіна формування у віруючих місіонерського бачення, члени церков дають молитовніта фінансові обітниці віри.
У січневі дні 2005 року відбулося відкриттяофісу християнської місії «Спадщина», яка офіційно розпочала своюдіяльність ще в жовтні минулого року. Сама назва вже говорить про мету ізавдання цієї організації — передання духовної і педагогічної спадщини лідерамдитячого служіння, щоб вони, в свою чергу, вміли донести божественні істининаступному поколінню. Місія прагне підтримувати і розвивати служіння таборів уселах та містечках Рівненської області, а також післятабірну роботу: недільнішколи, підліткові клуби «Майбутнє України» та інші види дитячогослужіння. Така підтримка відбуватиметься шляхом навчання вчителів недільнихшкіл та християнських підліткових клубів, наставників християнських таборів.Професійна підготовка проходить у заочній школі удосконалення дитячихслужителів 2-3 суботи в місяць. Здобувати знання і удосконалювати свої навичкитут можуть не тільки початківці, а й вчителі зі стажем, директори, тому щопрограма навчання розрахована на лідерів трьох рівнів.
Ірина Курченко, директор місії«Спадщина», зауважує, що важливим завданням організації є показатицінність дитячого служіння в церкві, як майбутнього України, запросити на цеслужіння більше посвячених лідерів, сприяти їх духовному та професійномузростанню. «Ми хочемо, щоб більше дітей і підлітків приходили до ІсусаХриста, віддавали Йому свої серця, поповнювали місцеві церкви, духовнозростали, щоб їх життя в Христі було повноцінним. Дитячі лідери повинні вмітирозповісти підростаючому поколінню, яке, звичайно, піддається впливурозбещеного світу, про небезпеку алкоголю, наркотиків, куріння, вільногосексу.» Співпраця з місією допоможе сільським громадам краще організувати дитячеслужіння, а відтак церкви поповнюватимуться молодими людьми.
Організатори «Спадщини» маютьчималий лідерський досвід. Ще у 1989 році у Рівненській області почав працюватиперший християнський табір «Ноїв ковчег». До 1999 року діяло вже 7таборів. Проте знаходились вони при великих громадах області. Потерпалисільські церкви, які мали меншу можливість фінансування табору на навчаннянаставників. Але у 2000 році з'явився більш доступний метод євангелізації дітей— денні табори. Це спонукало організовувати навчальні семінари для підготовки дитячихслужителів. Лише через два роки при Обласному об'єднанні церков ЄХБ,засновується відділ «Християнські табори Рівненщини», який згодомтрансформувавcя у місію.
«Спадщина» співпрацює з багатьмавсеукраїнськими та міжнародними організаціями, в центрі уваги яких такожзнаходиться дитяче служіння. [126;5]
В Україні розпочато нове місіонерськеслужіння- лялькове, яке діє при Донецькому Регіональному Центрі «Духовноевозрождение». Особливий успіх це служіння має серед дітей в християнськихцерквах, дитячих будинках, притулках, лікарнях дитячих, таборах та школах.«Наша мета, — говорить С. Марченко, керівник старшої групи ляльковогослужіння, — іти і нести невіруючим людям, в першу чергу дітям Благузвістку».[134;2]
Важливу роль у розповсюдженні ідей християнства, духовнихцінностей Біблії, проповідування Слова Божого, християнського віровчення таморалі серед громадян України, насамперед молоді, виконує місія «Українадля Христа»- керівник С. Бутенко.
Для виконання цієї мети місія працює в декількохнапрямках.
Одним із найзначніших є студентський рух КЕМПУС. Слово«кемпус» походить від англійського «сатриз», що в перекладіозначає «університетське містечко». КЕМПУС є міжнародноюорганізацією, а в нашій країні він діє як Клуб Енергійних Мислячих По-новомуУкраїнських Студентів. КЕМПУС працює в університетах Києва, Львова, Донецька,Харкова, Одеси та Воронежу, розповсюджуючи Слово Боже серед студентів — тих,хто в майбутньому буде обіймати керівні посади в нашій країні. Окрім команд, щопрацюють у вищезгаданих містах, є також команда ЛІНК. Вона відвідуєуніверситети, в яких ще не створено постійної команди КЕМПУС. На сьогодні це 15міст, які ви можете бачити на мапі. Тут є невеликі групи віруючої молоді, якіпроповідують Слово Боже у студентських містечках. ЛІНК подає духовну, моральнута емоційну допомогу цим групам.
Команда, що працює з фільмом "Ісус", — ще одинважливий напрямок роботи цієї місії Адже саме завдяки цій праці сотні тисячлюдей змогли почути і зрозуміти Євангелію. В команді задіяно близько 30 людей,завдання яких полягає в тому, щоб у співпраці з помісними церквамиорганізовувати покази фільму "Ісус" по всій Україні. Активно діятицей проект почав з 1999 р. За цей час фільм було показано у більш ніж 4 тис.населених пунктах. Завдання проекту полягає в тому, щоб кожному мешканцюУкраїни дати можливість почути, побачити та прочитати Євангелію.
З 2002 р. місія започаткувала проект «СімейнеЖиття», мета якого — допомогти зрозуміти та застосовувати незмінніБіблійні принципи для налагоджування міцних сімейних стосунків. Сьогодні вцьому проекті працює дві команди: перша — подружжя Скат та Сімп Стемпл. Вонипроводять сімейні конференції «Незабутні вихідні удвох» в центральнійчастині України. Друга команда — Біл та Колін Томас і Володя та Олена Лосєви,які працюють у Львові та по всій Західній Україні.
Також у рамках місії «Україна для Христа»працює проект «Молодь на роздоріжжі», завдання якого — підготовкафахівців для роботи з підлітками та молоддю з питань формування характеру тавиховання моральних якостей, профілактики СНІДу та інших хвороб, що передаютьсястатевим шляхом. Основним методом досягнення мети є проведення чотириденнихсемінарів за навчальним курсом «Життя на роздоріжжі». На семінаризапрошуються вчителі, медики, соціальні та молодіжні працівники, тобто всі, хтопрацює безпосередньо з підлітками та молоддю. Програма «Молодь нароздоріжжі» вже затверджена Міністерством Освіти та внесена до спискуфакультативних занять середньої школи.
Все вищезгадане стосується основних напрямків роботимісії «Україна для Христа». Однак це ще далеко не все, чим займаєтьсямісія. В нашому швидкоплинному світі технічний прогрес набирає обертів,з'являються нові перспективи, можливості; всі, хто прагне нести Слово Боже,повинні швидко реагувати на ці зміни та використовувати нові можливості.
Навесні 2005 року місія «Україна дляХриста» спільно зі Спілкою Кінематографістів України провела першийхристиянський кінофестиваль «ДАМАХ». «Ратаїі» у перекладі здавньоєврейської означає метафору трансформації, перетворення, що ближче зазмістом до російського «преображение». Особливість цьогокінофестивалю полягає в тому, що він формує програму з короткометражних фільмів«духовного досвіду». Йдеться про твори, в яких автори зосереджуютьувагу на основних категоріях духовного життя людей. Важливо те, що учасникамифестивалю стали переважно молоді кіномитці, і хоча це була перша спроба ікількість представлених духовних фільмів не була значною, ми сподіваємось, що внаступні роки зможемо говорити про реальну наявність духовного кіно в Україні. [101;38-39]
У роботі, направленій на збільшеннячисельності громад протестантських церков, використовуються різні методи іформи інформування. Цікаві висновки можна зробити на основі аналізу проведеногоопитування респондентів, що є членами протестанських громад м. Рівне, яке булопроведено в 2004-2005рр. склалася така картина:
на запитання «За яких обставинВи вперше відвідали протестантську церкву?» більшість (57% опитанихвідповіли, що їх запросили родичі або знайомі, серед них 10% у дитинстві).
20% — прийшли по рекламнихоголошеннях ЗМІ;
9% — випадково почули під часєвангелізаційних акцій;
7% — привели особисті духовніпотреби;
3% — збіг обставин;
4% — особисті та сімейні проблеми.
/>
Рис. 10. Аналіз обставин приходу доцеркви
Питання «Чи намагаєтесь визалучити людей до церкви?» отримало досить резонансні відповіді, а саме:
42,4% — роблять це іноді;
32% — доволі часто;
19% — активно і постійно;
6,3% — дуже рідко;
0,3% — не намагається.
/>
Рис. 11 Динаміка залучення людей доцеркви
Серед основних причин, якіприваблюють в церкву респондентів такі:
85% — можливість спілкування з Богом;
63,5% — спілкування з віруючими;
47% — нести служіння;
37,7 – душевний спокій;
26,7% — пізнання вищої Божої істини;
10,7% — особисте самовдосконалення.
Щодо служінь які респонденти хотіли бвиконувати в церкві, то 36% задоволені тим що є; 26% бажає працювати ухристиянській місії; 11% бажає нести хорове та музичне служіння; 8% прагнутьбути пасторами; 7% керувати місіями.
На даний час 72% опитаних несутьслужіння: 19% музичне та хорове служіння; 16% проповідування; 8,3% робота здітьми та молоддю.
Варто зазначити, що на питання«Ваше ставлення до діяльності християн інших конфесій» — схвальновідгукнулись 79% респондентів, 20% — висловили нейтральне ставлення, агресивноналаштованих 1%.
/>
Рис.12. Тенденції співпраці конфесій
Місіонерська діяльність водночас сприяє піднесенню рівнярелігійно-общинної активності віруючих, оптимізації внутрішнього життя у самомупротестантизмі. І хоча кількість пасивних членів, так би мовити«зовнішніх, номінальних християн», у ньому завжди була значно меншою,ніж у православ'ї чи католицизмі, тенденція на подальше посилення культової,проповідницької, євангелізаційної завзятості кожного окремого члена церквисьогодні виявляється все виразніше. Міцна дисципліна, виразність релігійноїдомінанти у свідомості та поведінці більшості членів громад, що спричиняє їхнювинятково високу активність, робить протестантизм попри невелику питому вагудуже помітним чинником релігійного життя України.
7. Роль протестантів у освітньому та культурному життіУкраїни
Одним з найважливіших завдань успішної розбудовиУкраїни, як незалежної демократичної правової держави, що сприятиме їївходженню як рівноправного члена до світової та європейської спільноти, єдуховно-моральне виховання молодого покоління. В Україні здійснюється певнаробота, спрямована на духовно-моральне виховання молодого покоління. Такийдосвід уже накопичено у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільськійобластях, а з 1999 року на Рівненщині в державних школах почав викладатисяновий предмет «Християнська етика». Зважаючи на його позитивнірезультати, 24 березня 2000 року Рівненська обласна рада прийняла рішення«Про запровадження предмета „Християнська етика“ взагальноосвітніх школах Рівненської області». Для підготовки відповіднихпедагогічних кадрів при Національному університеті «Острозькаакадемія» було відкрито факультет підготовки викладачів християнськоїетики. Сьогодні тут набувають кваліфікацію викладачів християнської етикиблизько 130 педагогів з Рівненської та інших областей України. Зараз цейпредмет викладається в 6-ти районах Рівненської області. Викладання здійснюють68 учителів у 62-х школах області. Вивченням предмета «Християнськаетика» охоплено більше 12,5 тис. учнів. Основними принципами, на якихбудується процес викладання християнської етики є: Біблійна основа викладання,міжконфесійний характер змісту уроку християнської етики, використанняактуального матеріалу з життя учня, його найближчого оточення, а також з життяукраїнського суспільства, здійснення міжпредметних зв'язків, врахуванняіндивідуально-психологічних, вікових характеристик та релігійного досвіду учня,використання виховного потенціалу християнства для здійснення духовно-морального виховання молодого покоління.
За результатами психологічних, соціологічних досліджень,інтерв'ю з учителями, учнями та батьками можна зробити висновок про великуефективність предмета «Християнська етика». Так, 74,6% опитанихбатьків, які
репрезентують різні галузі соціальної практики і маютьдітей школярів, вважають викладання «Християнської етики» корисноюсправою, яку слід поглиблювати. У дітей під впливом «Християнськоїетики» різко знижується рівень агресивності та ворожості, покращуєтьсяхарактер та поведінка, ставлення до ровесників, батьків і вчителів. Багатоучнів називають предмет «Християнська етика» своїм улюбленим ізважають його одним з найважливіших предметів у школі.
Духовно-моральневиховання молодого покоління вимагає сьогодні визнання і підтримки держави.Предмет, з виховним потенціалом якого не може порівнятись жоден інший предмет,викладається лише в чотирьох областях України. Не викладається він у вищихнавчальних закладах. Бракує навчально-методичних посібників, книг для читання,аудіовізуальних матеріалів. Думається, що духовно-моральне виховання станеметою виховання української молоді й посяде чільне місце у навчальних закладах різногорівня [33;56-58]. Важливим питанням гуманізації українського суспільства єрозвиток духовної освіти громадян. Провідні конфесії наполегливо розвиваютьмережу духовних навчальних закладів, готують служителів інших релігійнихспеціальностей, а також розвивають широку пропаганду гуманістичних ідей. Церквинабувають зараз могутнього освітнього потенціалу, який може виявитися кориснимі для навчання спеціалістів нерелігійних спеціальностей: істориків, філософів,філологів, психологів тощо. За для цього необхідно по-новому переосмислитизаконодавчі положення про відокремлення школи від церкви.
Туттреба усвідомити, що в контексті духовно-просвітницького співробітництва міжконфесіями і навчальними закладами світського типу мова йдеться не пронав'язування учням чи студентам певної релігійної ідеології, а лише про їхвсебічне ознайомлення з основами релігії. Пропонується узаконити ісистематизувати викладання у державних навчальних закладах релігійно-філософських,релігієзнавчих та релігійно-пізнавальних дисциплін, яке, втім, не будесупроводжуватися виконанням релігійних обрядів і церемоній і носитимеінформативний характер.
Відповіднодо «Концепції сучасного українського виховання», авторами якої єпровідні фахівці Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка,християнсько-ідеологічна стратегія шкільного виховання, має стати домінуючою вУкраїні. Тільки вона, що визнає віру в Бога, як Найвищий Авторитет, спроможназ'єднати нас з усім християнським людом, а також відновити втрачену намидуховну, культурну і матеріальну спадщину [19; 35].Дуже важливо,щоб люди, які знайомлять дітей з біблійними істинами самі були відродженимихристиянами, мали ґрунтовну педагогічну і теологічну підготовку. Тому МГБХО«Надія-Людям» м. Рівне бачить своє завдання в тому, щоб всебічносприяти впровадженню предмета «Християнська етика» в усі школиУкраїни, допомагати вчителям християнської етики методичними матеріалами,налагоджувати контакти з батьками, безпосередньо працювати з учнями впозаурочний час.
Для цієї роботи в 1995 році у м. Рівне була створена творча групаприсвячених на це служіння людей. За час роботи в Рівненській області булостворено 18 дитячих християнських клубів при школах, 18 відеоклубів, батьківськийклуб, клуб учителів християнської етики, клуб бібліотекарів. Випущено трикниги: «Християнська етика і педагогіка: статті і уроки»,«Конспекти уроків християнської етики для четвертого класу»,«Уроки християнської етики для підлітків». При 45 школах сформованібібліотеки. Два рази на рік у школах проходять тижні християнської етики.
Досвід роботи в Рівненській області переймають педагоги Черкащини,Київщини, Харківщини, Дніпропетровщини та інших регіонів країни.
З 1996. в м. Донецьку розпочав свою роботу ХристиянськийЦентр духовно-естетичного виховання. Основне завдання Центру — спрямоване надопомогу талановитим дітям з малозабезпечених сімей розвинути свої творчіздібності та привести до пізнання християнства та увірувати в Христа. Центроснащено відповідно до запитів, є комп’ютерний клас, класи образотворчого тадекоративно-прикладного мистецтва, клас англійської мови. Функціонуєбібліотека, відеотека, драматична студія, організовано дитячий хор. [147;6]
6 листопада 2003р.в Києві, в Національному палаці«Україна» відбувся Форум християнської спадщини, історії та культури України,в якому взяли участь понад 4000 осіб. Організатори Форуму — Всеукраїнський Союзоб'єднань євангельських хрнстнян-баптнстів, Міжнародний медичний освітній фондДжона Вуда, а також Київський симфонічнийоркестр та хор піл керівництвом Роджера Макмерріна.
Варто зазначити, що цей Форум був проведенийв рамках Декади духовної спадщини та відновлення, проголошеної Президентом УкраїниЛеонідом Кучмою та Верховною Радою України. В роботі Форуму взяли участь ГоловаВСО €ХШ Григорій Комендант, Голова Братства незалежних церков та місійєвангельських християн-баптистів України Олексій Мельничук, Голова Союзувільних церков християн євангельської віри України Василь Райчинець, ГоловаДержавного комітету України у справах релігій Віктор Вондаренко, народнідепутати України Олександр Турчинов та Володимир Стретович, релігійні,громадські та політичні діячі України, а також гості з-за кордону. Головна метаФоруму, за словами його організаторів, полягала в тому, щоб сприяти розвиткурелігійної свободи в Україні та духовному відродженню особистості; пропагуватихристиянські цінності та звернути увагу українського суспільства на їхпрактичне застосування в щоденному житті, бізнесі, державному управлінні;продемонструвати єдність християнських конфесій у служінні знедоленим тамалозабезпеченим верствам населення, а також допомогти у розуміннігарантованого Конституцією права кожного громадянина України на свободу совістіта віросповідання.
Форум заслуговує лише на позитивні оцінки, адже він засвідчивспроможність євангельських церков України ефективно співпрацювати в справахмилосердя, добра, благодійності та любові до ближнього, а також продемонструваввизначальну роль християн в сучасному українському суспільстві. На Форумі булиприсутні багато молоді, представників інтелігенції, зарубіжних гостей. Все цеговорить про те, що і в XXI столітті ЄвангелієІсуса Христа є дуже актуальним і життєво необхідним для всіх людей, незалежновід освіти, соціального стану, кольору шкіри та національності. [45;23]
Кризасучасної української держави засвідчує, що побудова громадянського суспільстванеможлива без духовно-морального відродження України, як фундаментальноїпідстави стабільності, громадянської злагоди і процвітання. Масове поширеннятаких аморальних та антисуспільних явищ, як обман, корупція, проституція,наркоманія, розпад сім’ї не тільки створюють негативний образ України в очахміжнародної спільноти, але й виявляють всю немічність держави, в якійхристиянські та загальнолюдські цінності не стали особистим вибором длябільшості громадян. Питання релігійної освіти та виховання потрібно розглядатив контексті того факту, що Україна – європейська держава, де християнськікорені сягають початків її державності, освіти, культури – всіх без винятку,сторін суспільного буття [103; 12].
«Всіпедагогічні зусилля, які лише можуть бути здійсненими, повинні бути направленіна те, щоб юна особа могла „знайти себе“ і творчо перероджувати свійсклад, якій вона виявляє в собі, як взаємодію спадковості, соціальних ідуховних впливів» – так говорив В. Заньковській, філософ, богослов педагогпсихолог [110; 13].
Позитивно ставиться сучаснапротестантська церква до культурного життя країни. Звичайно, йдеться про тi сферикультури, що розвивались у контекстi християнських традицій, які сьогодніорієнтуються на їх відновлення (лiтература, музика, архітектура, театр).Обережно оцінюють протестанти елементи сучасної секулярної культури, цінністьяких, з точки зору християнської моралі, сумнівна (кіно, естрада, цирк, шоу).Однак деякі форми молодіжної культури проникають у життя громад. У багатьох зних створено вокально-інструментальні ансамблі, які виступають з концертами нелише у релігійному, а й світському середовищі, беруть участь у молодіжнихмузичних фестивалях.
Переважночлени протестантських громад (приблизно 80%) — українці, у західних областях їхще більше. Тому, звичайно, протестантизм не може стояти осторонь віднаціональних проблем, якими живе сьогодні країна. Протестантське середовищеактивніше використовує національні обрядові традицiї пiд час молитовнихзібрань, релiгiйних свят; спостерiгається вiдновлення української мови упроповідництві та общинному життi. За останнi декiлька рокiв відбуваються такожокремi спроби національної ідентифікації протестантських осередків. Наприклад,релiгiйна лiтература, ще донедавна тiльки російськомовна, поступово сталаукраїномовною, змiст багатьох видань — українознавчим. Особливо помiтноактивiзувалася дiяльнiсть осередкiв, спрямована на вiдтворення історичногоминулого України, яке розглядається як складова загальної релiгiйної iсторiїукраїнського народу, а власне протестантизм — як невід’ємний елемент йогокультури i суспільного життя. У багатьох iсторико-бiблійних публiкацiях, упрограмах комiсiй з iсторii, створюваних при церковних об’єднаннях, основнуувагу приділяють простеженню національних рис українського протестантизму, йогоособливостей порівняно з «захiдним братством». Показовою у цьому є,наприклад, програмна стаття альманаху «Богомыслие», в якiй читаємо:«активний вплив численних гостей з-за кордону часто заохочує сутозовнішній, найбільш ефектний аспект євангелiзації. Разом з євангелiзацiєю унаше братство проникли теорії захiдного богослів’я, котре значно досконалiше заструктурою i систематизацією, філософським та історичним пiдходом. Однак цеiнше богослов’я. Суть питання навiть не в окремих доктринальних вiдмiнностях, ау тому, що захiдне богослов’я виросло на iншiй культурi, iнших традиціях таінших аналітичних принципах».
«Мине можемо стверджувати, що наша богословська традицiя краща, нiж західна, однакпереконані, що вона має інший устрій, який, безсумнівно, має право наіснування. І якщо сьогоднi у Червонiй книзi природи налiчується чимало видівтварин і рослин, що назавжди зникли з вини людини, то нам дуже не хотiлося, щобу Червону книгу таких культур потрапило богослов’я нашого братства», — пише протестантський автор. При цьому звернення протестантизму до своїхтрадицiй сьогоднi не обмежується простеженням євангельських тенденцій упоглядах та дiяльностi багатьох дiячiв української культури, спадщиниГ.Сковороди, П.Кулiша, М.Костомарова, Т.Шевченка, та ін. Серед провiсникiвукраїнського протестантизму названі також Г. Квiтка -Основ’яненко, М.Максимович,М.Шашкевич, Ол. Кониський, І. Франко, М. Павлик та ін [23; 65]. Це зверненняпiдкрiплюється численними публiкацiями з iсторiї протестантизму в Украiнi, деоприлюднено матерiал, зовсiм не вiдомий читачевi, який, однак, дав змогупо-новому подивитися на сам феномен протестантизму.
Становленнядеяких протестантських об’єднань в Україні теж відбувається сьогоднi завизначеною національною ознакою. Процес нацiонального самовизначенняпротестантизму просувається повiльно, долаючи чимало внутрішніх бар’єрів, пов’язанихз природою конфесії, консервативнiстю багатьох лідерiв, впливом деякихзарубіжних осередків. Результати цього процесу певною мiрою залежать i вiдполiтичного та духовного розвитку самої України, вiд розв’язання їїмiжконфесiйчих проблем, позитивнiшого ставлення вiруючих інших християнськихтечiй до протестантів.
Слiдвiдзначити, що звернення до культурної спадщини, національної самосвідомості,успішне переборення сектантської архаїки дали змогу окремим осередкам досягтиуспiхiв у пошуках (iнтенсивнiсть яких завжди була високою) нових, освiченiшихпрозелiтiв (прозелiт — той, хто прийняв нову віру). Сьогоднi це, переважно,особи не задоволенi усталеними формами iнституцiоналiзованої релiгiйностi,життям у православних або католицьких парафiях, схильнi до протестантськоїконцепції буття, безпосередньої участі у церковній практиці. На думку багатьохз них, сам протестантизм з його акцентом на систему християнсько-етичнихчеснот, відмовою від «надлишкового» споживання, здоровим способомжиття, ставленням до сімейно-родинних зв’язкiв є універсальною цінністю.
Винятковаувага приділяється підготовці власних кадрів, релігійному навчанню дітей. УКиївській, Львівській і Ровенській філіях Українського заочного Біблійногоінституту учиться 130 чоловік, у Союзі ХВЕ України діє понад 400 недільнішколи. Ще більш масштабними представляються програми розвитку духовногоутворення, здійснювані при адекватній допомозі закордонних п’ятидесятницькихцентрів.
Біблійна освіта у організаційній структурі ЄХБ проводиться за декількома напрямами:
□ Вищі навчальні заклади
♦ семінарії:
1. Одеська Міжнародна Богословська
2. Київська Богословська
3. Ірпінська Біблійна
♦ університети:
1. Київський християнський
2. Донецький християнський
Готують кваліфікованих викладачів різних богословськихдисциплін і організаторів християнської освіти у регіонах, областях, церквах.
□ Середні навчальні заклади
♦ регіональні коледжі:
1. Західноукраїнський (Львів) 11. Вінницький
2. Закарпатський (Мукачево) 12. Донецький
3. Івано-Франківський 13. Дніпропетровський
4. Чернівецький 14. Луганський
5. Хмельницький (Дунаївці) 15. Харківський
6. Волинський (Луцьк) 16. Запорізький
7. Рівненський 17. Кримський (Сімферополь)
8. Київський 18. Ялтинський
9. Сумський
10. Кременчуцький
♦ Інститути:. Таврійський (Херсон)
20. Ірпінський
На відповідних факультетах готуються працівники дляцерковного служіння: пастори, диякони, проповідники, регенти хорів, вчителіНедільних шкіл, місіонери.
□ Євангелізм і учнівство
проводиться зусиллями Біблійних інститутів, які є майже у кожнійобласті. Вони працюють за єдиною програмою ВіЬІісаІ Есіисаііоп ЕхіапііопаІІпіегпаііопаІ, цінною рисою якої є те, що вчителі йдуть до людей, шукаютьучнів, виявляють здібних і посилають їх іти далі.
О Духовно-повчальні конференції
короткотермінові семінари та курси обласного тазагальноукраїнського масштабу для пасторів, дияконів, місіонерів, проповідниківпокликані допомогти їм звершувати доручене служіння.
□ Церковне навчання
у церквах запроваджуються уроки Недільної школи для дорослихпо вивченню Біблії.
Усі навчальні заклади, їхні програми, різні види та форминавчання мають єдину достойну мету –підвищення духовності кожного члена,усієї церкви, Братства в цілому та підготовка до служіння. [131;10]
Рівненський біблійний інститутзареєстрований у 1992 році і основною його програмою є програма 20 предметівміжнародної програми БІІ (БІІ — це початкові українські букви англійської назвипрограми, яка називається Bible Education by Extention — ВЕЕ).
Що ж таке є навчання за програмою«Біі»?
Цей метод навчання полягає в тому, щостудент залишається в своєму селі, місті, в своїй церкві. А до нього приїжджаєвчитель, який має здібності вести певні курси, сам їх пройшов і успішно склавіспит. Студенти навчаються невеликими групами, по 8-10 осіб. Стати студентомможе кожен член церкви, незалежно від віку, освіти, статі, необхідна лишерекомендація керівництва церкви. Термін навчання залежить від швидкостіпросування в навчанні тієї чи іншої групи. Але, як правило, група проходитькурс за 3 місяці.
Усього програма має 20 курсів. Перший — цепочатковий, так званий «Серія 2:7». Цінність цього курсу полягає втому, що він сприяє духовному зростанню студентів, допомагає у систематичномучитанні Біблії, навчає правильному проведенню часу єднання з Богом, свідченню невіруючимлюдям, а також «азам» ведення малої групи. Він має також цільрозпізнати і відібрати студентів для подальшого навчання за повною програмою.Наступні курси: 2.«Послання до галатів» та «Послання доримлян», 3. "Євангелізація та учнівство", 4." Успішневикладання", 5-6. «Огляд Старого Заповіту», 7.«Християнське життя», 8. «Огляд Нового Завіту», 9 та 12.«Як вивчати Біблію», 10. «Проповідь Слова Божого», 11.«Християнський шлюб», 13. «Християнське виховання дітей»,14. «Динаміка церкви», 15. «Апологетика», 16. "Історіяцеркви", 17-18. Доктрини, 19. «Утворення нових церков», 20.Серія лекцій з лідерства та управління.
Програму побудовано так, щоб у студентазакарбувалися три основні принципи: знати, бути, робити, тобто, що повинензнати християнський служитель, яким він повинен бути і що він повинен робити. «Біі»робить наголос на тому, що це — навчання в служінні, а не навчання длямайбутнього служіння.
Після закінчення означених десяти курсів івиконання усіх практичних завдань студент отримує диплом «Служительцеркви». Якщо студент, що закінчив програму «Біі», є активнимучасником в організації нової церкви, то він отримує ступінь «Бакалаврслужіння».
«Біі» також має програму длянавчання жінок, методи ісистема навчання якої аналогічні основній програмі. Але самі курси побудованітак, щоб підготувати дружин бути добрими помічниками своїм чоловікам услужінні, а також служити іншим жінкам у церкві та поза нею.
Основна ціль усього процесу навчання — цепідготовка служителів різного рівня, яких вкрай не вистачає на «побілілійниві».
Програма «Біі» в Україні поширенана тому чи іншому рівні в усіх областях. Майже в кожному обласному центрі єсвій біблійний інститут, що працює за цією програмою. Такий інститут очолюютьдиректор та адміністратор, працюють до 40 викладачів, які виїжджають длянавчання на місця. Біблійні інститути утворюють «Асоціацію біблійнихінститутів за програмою „Біі“ і входять до структури ВСО ЄХБ.
Програмою охоплені близько 30 % церков.Понад 10 % членів церков ЄХБ навчаються за цією програмою на різних рівнях.[61;40]
В ідеальному варіанті ця програма розрахована на 8років, і по закінченні її випускники отримують ступінь „Бакалавр служіння“.В програму входять такі предмети: „Послання до Галатів і до Римлян“,»Євангелізм / Учнівство", «Огляд Нового Завіту», «ОглядСтарого Завіту», «Як вивчати Біблію І ч. і II ч.», «Динамікацеркви», «Шлюб», «Виховання дітей», «ПередачаБожого Слова», «Апологетика», «Доктрини І ч. і II ч.», "Історіяхристиянства". На сьогоднішній день в Рівненському Біблійному інститутінавчається в 69 групах 689 студентів.
Рівненський Біблійний коледж зареєстрований в 1999 роціі тепер має чотири факультети:
• Церковне служіння: 24 студенти;
• Музичне служіння: 22 студенти;
• Місіонерське служіння: 24 студенти;
• Християнська освіта: 27 студентів.
Протягом двох років через очно-заочну форму навчаннябрати і сестри отримують біблійну освіту і практичні навички для конкретногонапрямку свого служіння Господу. На сьогоднішній день в Біблійному коледжінавчається 97 студентів.
Також три роки тому в нашій області для жінок розпочатапрограма «Біі для сестер». Ця програма включає шість курсів: «ОсьБог твій», «Духовне материнство», «Партнерство, що збудовує»,«Християнське виховання дітей», «Відкриття у вивченні Біблії»,«Сповни стурбоване серце спокоєм».
Ці курси в комплексі допомагають жінкам зрозуміти, щоБожий задум, стосовно Його вічних цілей, включає також і жінок. Бог хоче діятичерез кожну жінку особисто. Ціль жіночого навчання — допомогти оцінити своєстановище і стосунки з Богом і встановити правильні (біблійні) стосунки з Ним,розвивати в церкві духовне материнство і наставництво, встановити в своїй сім'їправильні стосунки (згідно з Словом Божим), усвідомити, що діти — подарунокБога і виростити їх для Нього, перебувати в постійному вивченні Слова Божого зціллю застосувати його в повсякденному житті, допомогти кожній сестрі знайтисвоє служіння в церкві (молитовне, благовістя, милосердя, душеопікунство,служіння викладача БІI, викладача Недільної Школи,музично-хорове). Біля 80% членів церков — це є жінки, а навчанням охоплені лише27 церков області. На сьогоднішній день це близько 400 студентів.[38;39]
КиївськийХристиянський університет Всеукраїнського Союзу об’єднання Євангельськиххристиян-баптистів являє собою вищу богословську школу, що дає студентам базовувищу богословську освіту. При цьому університет керується стандартамиЄвро-Азіацької Асоціації. Досягнення намічених цілей включає в себе:
- наданнябогословської освіти;
- сприяннядуховному росту студентів;
- підготовкустудентів до практичного служіння;
Прицьому університет поєднує надання богословської освіти з практичноюпідготовкою, враховуючи культуру українського народу і традиціїросійсько-українського євангельсько-баптистського братства.
Університетпрацює для задоволення потреб євангельсько-баптистських церков і в тісномуконтакті з ними, маючи кредо своєї роботи «Від Церкви, через Церкву, дляЦеркви ».
Університетвирішує завдання навчання, підтримуючи рівновагу між академічним навантаженнямта практичною підготовкою, притримуючись консервативного богословського вченняі євангельсько-баптистських принципів розбудови церков і життя віруючих.
Наданий час в Київському університеті проводиться навчання за такими програмами:
- «Бакалавр богослов’я»;
Цільпрограми підготовка спеціалістів в області богослов’я, що прагнуть присвятитисебе практичній (пастирській і місіонерській), а також викладацькій (внавчальних закладах рівнів А і В) діяльності.
- «Бакалавр пастирського служіння»;
Цільпрограми полягає в підготовка служителів які мають відповідну освіту, навичкилідера та духовну освіту для практичної роботи з людьми в церквах і релігійнихорганізаціях євангельсько-баптистського братства. Передбачається, що випускникипрограми зможуть нести пастирське служіння в церквах братства, вести роботу зпредставниками різних верств населення.
- «Бакалавр місіології»;
Цільпрограми в підготовці служителів які мають відповідну освіту, духовним рівнем інавиками місіонерів і організаторів християнського служіння. Випускникипрограми зможуть нести служіння місіонерів, організовувати нові церкви числужіння. [132;2]
Донецькийхристиянський університет (ДХУ) здійснює набір студентів на навчання запрограмами:
- «Бакалавр богослов’я»;
- «Бакалавр місіології»;
- «Основи християнської доктрини і місії»;
ДХУ– це: місіонерсько-орієнтований університет, констектуалізований в Україніцентр новаторства і розвитку думки на базі фундаментальних наук, центрдослідження і пошуку. На даний момент в ДХУ навчається 132 студенти, які єгромадянами України, Росії та ін. країн. За одинадцять років освіту вуніверситеті отримали 548 осіб. ДХУ відкритий до творчої співпраці з церквами іхристиянськими організаціями з метою підготовки християнських служителів, як впроведенні актуальних програм, так і в фінансуванні освіти студентів та врозробці учбових програм. [24;39]
/>
Рис.13 Служіння випускників Донецького християнського університету
Біблійнийінститут у м. Львові був організований за схемою характерною для всіх Біблійнихінститутів України. Як в інших областях західної України у Львівській областіпочинав програму ВЕЕ (Біблійна програма розширеного навчання) Авраам Байбл,засновник програми ВЕЕ в Україні. За цією програмою були засновані Біблійніінститути в містах Чернівці, Рівне, Черкаси, Київ, Вінниця, Миколаїв. Запрограмою ВЕЕ українські місіонери працюють в містах Росії (Сиктивкар, Дутово,Ухта, Сосногорськ, Печора, Воркута та ін.), які знаходяться на території республікиКомі [129; 2-8].
Східно-Українська теологічна семінарія(СУТС) є вищим духовним навчальним закладом Всеукраїнського Союзу об'єднаньєвангельських християн-баптистів.
Служіння Східно-Української теологічноїсемінарії спрямоване на підготовку та навчання кваліфікованих місіонерів,служителів помісних церков, організаторів служіння. Студентами семінарії можутьбути ті, які сповідують принципи христоцентричності та євангельського служіння,їхнє служіння та ставлення до дорученої справи повинні цілком грунтуватися набіблійних цінностях, а їхнє життя — розглядатися як шлях учнівства у ХристіІсусі.
Основу вимогливих стандартів навчанняскладає високий рівень професорсько-викладацького колективу семінарії. Вінпредставлений викладачами авторитетних семінарій, служителями помісних церковукраїнського Братства, а також зарубіжжя, які мають наукові ступені магістра,доктора богослов'я чи найвищий ступінь практичного служіння.
Навчання в семінарії безкоштовне по всіхспеціальностях. Студенти забезпечуються житлом та 3-разовим харчуванням. Уїхньому розпорядженні є все необхідне для того, щоб навчання в семінарії булоуспішним і комфортним.
Семінарія існує за рахунок добровільнихпожертвувань церков, місій, організацій та приватних осіб. Опікунська Радасемінарії складається з числа досвідчених служителів ВСО ЄХБ та зарубіжнихцерков.
Одним із фундаментальних принципіворганізації семінарії є відкритість та безперервність духовної освіти. З цієюметою, починаючи з 2001 р., щорічно навесні та восени, Семінарія проводитьсесії постійно діючої богословської конференції «Сила Слова іКафедра». Конференція має міжнародний статус і є значною подією в життіБратства. У неї немає аналогів, і вона стала відкритою школою для всіх, хтозвершує служіння в Церкві. Робота Конференції — це перш за все навчальнийпроцес, і ті учасники, які прослухають увесь курс лекцій, отримають сертифікатпро закінчення Семінарії. Східно-Українська теологічна семінарія запрошує всіх,хто бажає, взяти участь у роботі Конференції «Сила Слова і Кафедра».[97;49]
В Одесі функціонує Християнськийгуманітарно-економічний університетет. Ректор університету академік, членцеркви ЄХБ Р. Крижанівський. В цьому університеті можна отримати звичайнусвітську спеціальність засновану на здорових духовних засадах. Серед студентівє віруючі і нехристияни. Для педагогічного колективу створено свою церкву. Такеслужіння, за словами ректора, є дуже важливим і потрібним.
Керівництво ВУЗу ставить на меті сприяти підвищеннюкваліфікаційного рівня християн, та дає можливість впливати на політикудержави. Головна мета університету виростити нову технічну, яка керуєтьсяхристиянськими принципами. За основу було взято досвід Московських гуманітарнихВУЗів, та християнських університетів.[153;31]
Інститут розвитку християнського лідерства (ІРХЛ)бувзаснований в Україні в 1996 році. За цей час він випустив більш 300християнських служителів зі ступенем бакалавра теології. Навчальний закладспівробітничає з десятками українських церков, на базі яких проходить заняття.Один раз на місяць викладач, приїжджаючи в помісну церкву, читаєдванадцятигодинну лекцію, після чого студенти здають іспити. І так 40 темпротягом 4-х років. По закінченні першого року навчання студент одержуєсертифікат про закінчення Біблійних наук; два роки навчання і — асистент закурсом Біблійних наук; три — дипломи служителя. Після четвертого року навчання тіхто успішно склали іспит одержують ступінь бакалавра теології.
У 2003 році в ІРХЛ була почата програма навчання наступінь магістра теології, по якій можуть учитися викладачі Інституту і пасторицерков. Ця програма припускає дворічне навчання, що складається з 12 курсів.Дипломи бакалавра і магістра теології надаються Міжнародним університетом«Бачення».
Цікавим,є відношення протестантів України до традицій українського народу. Назапитання, в яких випадках традиції вітати, а в яких – застерігати, фахівець зісторії церкви Ярослав Пелікан дає таку відповідь: «Традиція – це живавіра померлих, традиціоналізм – це мертва віра живих.» Баптистський автордоповнює: «Ми, віруючі євангельського спрямування, робимо наголос на тому,що тільки 66 канонічних книг Біблії можуть визнаватись, як богонатхненніПисання, Слово Боже абсолютно авторитетне і достатнє для спасіння та духовногозростання у вірі. Решта книг, усні передання, постанови – другорядні і можутьбути лише корисним читанням, якщо не суперечать Біблії… Традиції, щоприводять людей до народження згори та особистого спілкування з Богом, повинністати взірцем для наслідування. Коли ж традиція перешкоджає людям прийти доБога, це вже традиціоналізм, проблема» [16; 20].Автор спираєтьсяна Біблію розвиваючи думку і теологічні основи Ісуса Христа в СвятомуЄвангелії, де Месія засуджує спроби наставити чиїсь слова постанови вище чи нарівні зі Словом Божим. Спаситель називав їх «переданням вашим» або «наукамилюдських заповідей» (Мт.15; Мр.7), а апостол Павло також засуджувавучення, що суперечать Христовому, і називав їх «переданням людським».
КостянтинГончаров у своїй статті наводить принципи, що витікають зі згаданих вищепосилань на Священне Писання. Використовуючи їх, ми можемо виробити власнийпогляд на ту чи іншу традицію та визначитись щодо її доцільності:
1. Традиція стає проблемою коли наголос робиться на форму(зовнішність), а не на зміст.
2. Традиція стає проблемою, коли за формою не стоїть зміцненеБожим Словом вірування. Традиція повинна піддаватися перевірці Біблією. Недосить також лише зрозуміти значення обряду. Треба переконатися чи несуперечить він ученню та принципам Біблії.
3. Традиція стає проблемою, коли робиться обов’язковою для всіх.
4. Традиція стає проблемою, коли вона стає дорожчою і важливішоюза людину за ради якої виконується.
5. Традиція стає проблемою, коли її не можна змінити, чивідмінити.
Цікавим є ставлення протестантів досвяткування традиційних християнських свят за Юліанським і Григоріанськимліточисленням (Пасха, Різдво, Трійця, Вознесіння).
Григоріанськеліточислення, («новий стиль») було прийняте по всій Європі, крім СРСРі Греції, де слідували Юліанському або «старому» стилю. На 23 з’їздіВСО ЄХБ було прийнято рішення про те, що всі свята встановлені першоюхристиянською церквою святкувати за «новим стилем», як це робитьмайже весь християнський світ [65; 39].
Україна належить до країн, де християнськітрадиції та культура впродовж віків відіграють важливу роль. Довгий періодатеїстичного комуністичного режиму значно підірвав старі релігійно-соціальнізасади суспільства. Проте ще до проголошення незалежності 1991р. в Українірозпочинається процес релігійно-духовного відродження, який супроводжувавсяболісним процесом міжконфесійного протистояння. Протягом останнього десятиліттяцерковне життя в Україні набрало певних обертів, і неабияку роль у цьомувідіграли релігійні засоби масової інформації, переважно газети і журнали.
На 2001 рік в Україні нараховувалося понад200 друкованих видань релігійного характеру, приналежних тій чи іншій Іконфесії або поза- чи понадконфесійних, які так чи інакше потрапляють дозагального реєстру релігійних друкованих видань, тобто таких, які пройшли певнуреєстрацію або мають більш-менш масовий характер (тираж від кількох до кількохтисяч екземплярів). До цього необхідно додати незліченну кількість дрібнихрелігійних видань, переважно Парафіяльних газет, тираж яких може обмежуватисякількома десятками або сотнями і вони поширюються в межах Однієї парафії. Такимчином можна говорити про доволі чисельну кількість друкованих релігійнихвидань, які Виходять в Україні. Проте кількісний показник ніяк не може замінитиякісний.
Найбільші наклади серед релігійних видань вУкраїні належать протестантським Церквам і релігійним організаціям, насампередхаризматичним громадам та релігійним організаціям. Багато газетної площівіддано матеріалам про т.зв. навернення до Бога, приватні переживання відспілкування з Богом тощо. Чи не найцікавішою зі всіх протестантських видань таекуменічною за змістом є газета Християнський світ (рос. — Християнский мир) — виходить двічі на місяць і подає інформаційні матеріали з життя ) різниххристиянських Церков України та протестантизму в світі, а також аналітичністатті богословсько-катехитичного, суспільного та науково-релігійногохарактеру. В Україні ще й інші протестантські видання не мають чіткоїприналежності до окремої конфесії (Христианство сегодня), але за рівнем вонислабші, ніж Християнський світ.
Серед видань Євангельських християнбаптистів варто згадати журнал Євангельська нива і газету Воскресение, а такожгазету для глухонімих віруючих Голос в пустині. Газети Слово життя і Словожизни належать однойменній Церкві «Слово життя». Християни віриєвангельської (п’ятидесятники) видають газети Голос надії, Вірую, СвітлоВоскресіння, журнал Благовісник та інші. Адвентистам сьомого дня належать квартальний журнал Ознакичасу, газети Путь к истине, Християнин та інші. Багатими на видання є вжевищезгадані харизматичні релігійні організації, наклад яких іноді сягаєдекілька десятків тисяч екземплярів. У таких газетах містяться виключнопроповіді, свідчення віри, зрідка новини — Слово веры, Нова надія, Сходи, Иисус- наша жизнь, Мировая жатва, Мариуполь христианский та інші. Українська ЛютеранськаЦерква видає газету Стяг — наповнену переважно пастирсько-катехитичнимипроповідями та матеріалами на актуальну суспільну тематику. Чимало газетналежить різноманітним окремим християнським громадам. Серед них — газета Длятебя, в якій доволі багато інформаційного матеріалу та статей на актуальнісуспільні проблеми, а також — Тимофей, Родник, Добрые новости, Путь к жизни.
• Загалом християнські ЗМІ представлені вУкраїні широким спектром різноманітних журналів, газет, бюлетенів. І Більшістьіз них виходить раз на місяць і накладом декілька тисяч (стало нормою длявидавців не вказувати наклад).[169]
Видавничу діяльність ЄХБ
її здійснюють:
♦ видавничі відділи місій:
«Світильник» (Маріуполь), «Богомыслие»(Одеса), «Світло на Сході» (Київ). Вони займаються перекладом тапідготовкою до друку книг, посібників, програм закордонних і національнихавторів. Великий внесок у цю справу роблять наші семінарії.
♦ Друковані видання ВСО ЄХБ:
журнали: "Євангельська нива" (Київ),«Післанець правди» (США-Україна), «Перед рассветом»(Маріуполь), «Волинь християнська» (Луцьк), «БлаговісникГаличини» (Львів), "Євангельська Полтавщина"(Полтава),«Свічник» (Рівне);
альманах «Богомьіслие» (Одеса);
газети: «Зов веры» (Київ), «Жизнь и вера»(Крим);
інформаційні бюлетені в областях;
серії книг: «Бібліотека проповідника» (Маріуполь),«Бібліотека пастора» (Ірпінь),
«В помощь служителю» (Ірпінь). Вони розповідаютьпро життя церков і виконують духовно-просвітницьку місію.
♦ Місійна книжкова фабрика «Християнськежиття» (Луцьк) за період свого існування (з 1994 року) надрукувала близькодвох мільйонів примірників різноманітної книжкової продукції.
Зміст Євангелії залишається незмінним, алеспосіб донесення Доброї Новини до людей постійно міняється залежно від змін, щоспостерігаються в сучасному світі. Інформаційне служіння можна сміливо назватиодним з головних пріоритетів Церкви у III тисячолітті ісьогодні стає все більш актуальним, особливо для церков Братства в Україні та вінших країнах СНД.
Головна ціль інформаційного служіння—розробити систему підготовки професіоналів, які були б самовіддані справіБожій, і в той же час мали дуже високий рівень професіоналізму в журналістиціта у зв'язках з громадськістю (PR).
Суспільні зв'язки (PR) — спеціальнасистема керування інформацією (у тому числі соціальною) для цілеспрямованогоформування бажаної суспільної думки. Ця система містить у собі процес створенняінформаційних приводів та інформації, а також поширення готової інформаційноїпродукції засобами комунікації.
Сьогоднішнє інформаційне суспільствопобудоване на нових принципах, які необхідно вивчати й аналізувати. Головний зних, у контексті інформаційного служіння Братства — донести інформацію досвідомості людей, і ця інформація повинна виходити з авторитетних длясвітського суспільства джерел. Вона має бути подана в дуже цікавій формі, зурахуванням законів комунікації, що діють у сучасному суспільстві. Лише втакому випадку інформація про віруючих буде сприйнята сучасними людьми. Тобто,потрібно вкладати значні кошти в інформаційне служіння— розвивати телевізійніпроекти, фінансово підтримувати християнські засоби масової інформації, а такожфінансувати підготовку власних професіоналів в області РН і журналістики. Крімцього, сьогодні є можливість використовувати світські ЗМІ для того, щобвисловлювати точку зору і позицію Братства світськими каналами комунікації.Природно, що це вимагатиме залучення певних коштів, необхідних для розвиткуінформаційного служіння Братства, бо сучасна система масової комунікаціїбудується на принципах фінансової піраміди. [86;28]
У лютому 2004 року в Києві почали проходити щотижневізустрічі віруючих людей, що працюють у засобах масової інформації (ЗМІ). Ужетоді була поставлена мета створити асоціацію християнських медіа-працівників.Установча конференція Асоціації журналістів, видавців, журналістів якіздійснюють телерадіомовлення християн «Новомедіа» пройшла в Києві 13червня 2004 року, А 8 жовтня Асоціація одержала посвідчення про державну реєстраціюв Міністерстві юстиції України.
Асоціації журналістів, видавців і вістівникихристиян «Новомедіа» створена, щоб об'єднати журналістів, видавців,вістівники, різні ЗМІ для твердження християнських біблійних принципів усуспільстві і проповіді Благої Звістки з трибуни засобів масової інформації.Створення чистого медіа-простору стане надзвичайно важливим важелем у справіпротистояння диявольському впливові на суспільну свідомість. Саме для цього істворена ця організація.[152;3] Серед інших задач Асоціації:
Асоціація – ЗМІ, журналісти
1. Усебічна допомога християнським журналістам і ЗМІ, об'єднанняїхніх зусиль по поширенню і популяризації біблійного навчання і християнськихцінностей.
2. Проведення навчальних семінарів, конференцій, тренінгів зметою підвищення професійного і духовного рівня християнських журналістів іЗМІ.
3. Створення ЗМІ, друкованої й аудіовізуальної продукції, щопоширюють євангельську звістку.
4. Надання методологічної і творчої допомоги християнськимжурналістам, ЗМІ, інформаційним відділам у церквах, громадськиморганізаціям, навчальним закладам.
5. Захист прав і воль, економічних і професійних інтересівхристиянських журналістів.
6. Забезпечення християнських медиа-работников і ЗМІ юридичноюпідтримкою.
Асоціація – церква
1. Ініціювання через ЗМІ молитов і постів для досягненняконкретної мети в духовному і громадському житті країни.
2. Надання методологічної і творчої допомоги церковним ЗМІ,інформаційним відділам у церквах. Створення інформаційно-матеріальної бази, якаб давала церквам можливість оперативно створювати друковану, аудіовізуальнупродукцію і нові мас-медіа.
3. Проведення заходів щодо формування читацького і глядацькогоринку християнських ЗМІ.
Асоціація – церква
1. Участь в обговоренні і розробці рішень органів державноївлади, законодавчої бази країни з метою запобігання прийняття аморальних іантихристиянських законів;
2. Звертання до органів влади, громадським організаціям з метоюзапобігання негативних процесів і законодавчих ініціатив.
3. Ведення діалогу з державними і громадськими організаціями,союзами, фондами, культурними і політичними діячами України й інших країн.
Асоціація – церква
1. Просування християнських цінностей у суспільство,демонстрація через ЗМІ практичності біблійних принципів.
2. Стимулювання зацікавленості християнством, узвишшяхристиянства і віри в Ісуса Христа як єдиного шляху для порятунку людини ікраїни.
3. Організація і проведення мітингів, суспільних акцій,демонстрацій і пікетувань з метою відстоювання біблійних принципів, інтересівхристиян, церков, християнських ЗМІ.
4. Систематизування, аналіз і поширення власного практичногодосвіду.
5. Проведення круглих столів, семінарів за участю відомихжурналістів, політиків з метою налагодження зв'язків для подальшого їхньоговикористання в статутних цілях Асоціації.
6. Утворення осередків Асоціації на всій території України длядосягнення поставлених цілей.
ВКиєві 5-6 листопада 2004 року пройшла велика конференція християнськихпрацівників засобів масової інформації. Захід, організований Асоціацією«Новомедіа», стало могутнім стартовим поштовхом для консолідаціїхристиянських медіа-працівників України і ближнього зарубіжжя. Протягом двохднів більш ста чоловік із усіх регіонів України, а також з Росії і Бєларусіперебували в атмосфері професійного взаєморозуміння.
Усерпні минулого року почало свою роботу християнське інформаційне агентство«НХС — Новини Християнського Світу». Адреса в Інтернетwww.news.proboga.com
Цейунікальний проект Асоціації «Новомедіа» уже зайняв свою нішу вмедіа-просторі і продовжує розвиватися. Відтепер щодня кожний може бути в курсісамих оперативних новин християнського світу України, СНД і далекого зарубіжжя.Крім того, на сайті НХС знаходиться розділ анонсів подій. [114;7]
З метою підтримки різних видівкультурної та просвітницької діяльності, що пов’язана з популяризацією усуспільстві християнських духовних цінностей, у 1995р. був створенийМіжнародний благодійний фонд «Християнська медіа-асоціація». Йогозаснували кілька християнських організацій, які бачили необхідність оновленняхристиянського радіомовлення і ЗМІ з використанням сучасного технічногообладнання.
ХМА і НСJВ «Світове Радіо»в Україні активно вишукують нові шляхи і місця для використання радіо урозповсюдженні доброї новини про Ісуса Христа.
Основними видами діяльності фонду є:
- підготовка та реалізація проектів програм, що пов’язані зформуванням та розвитком християнських ЗМІ;
- матеріальна, технічна, консультативна підтримка та іншадопомога християнським ЗМІ та організаціям у їх діяльності, об’єднання зусильхристиянських ЗМІ для духовного пробудження та морального виховання людей;
- накопичення інтелектуального та матеріального капіталу длявиконання завдань Фонду [5; 5].
Щоб оцінити вплив протестантів наукраїнську культуру, досить пригадати спадщину Григорія Савовича Сковороди,котрий першим почав нести Євангеліє в маси простою і зрозумілою українськоюмовою. Як говорить Віктор Бондаренко, голова Держкомрелігії України,«жодна з таких протестантських церков – лютерани, євангельські християни-баптисти,п'ятидесятники – не потрапляють під визначення секти, тому називати їхсектантами як мінімум безграмотно». Православним церквам варто було бзвернути увагу на позитивний досвід протестантів у таких питаннях, якдослідження Біблії, місіонерство і, нарешті, братерське ставлення одне доодного.
За роки незалежності Українськоїдержави значного розширення набула сфера духовно-просвітницької роботирелігійних організацій. Нині духовно-релігійним просвітництвом опікуються 22,6тис. священнослужителів, яких готують у 130 духовних закладах. Функціонують 7,7тис. недільних шкіл, 214 благодійних місій. В порівнянні з 1991 роком мережаперіодичних релігійних видань збільшилась у вісім разів і на сьогодні становить222 одиниці, в т.ч. і протестантських.
У 2004 році Міжнародна асоціація християнських шкіл (МАХШ)відзначить 10-річчя роботи в Києві свого регіонального представництва — Центрапросвітницьких програм (ЦПП). Сьогодні налічується близько 80, і значна частиназ їх одержала перший поштовх до розвитку завдяки діяльності ЦПП МАХШ.
МАХШ відіграє досить помітну роль у регіоні, де протягомбільш 70 років панував атеїстично-гуманістичний підхід до освіти. Маючи усвоєму розпорядженні команду відданих співробітників і лекторів, а такожпрограмами, заснованими на Біблії, Асоціація допомагає християнам-вчителямформувати в нового покоління пострадянського суспільства — дітей і підлітків —тверді моральні і духовні переконання. Якщо взяти до уваги, що в регіоні ажніяк не багато навчальних закладів, що професійно навчають християнськихпедагогів, подібні зміни в області освіти, швидше за все, були б набагатоскромніше без участі МАХШ.
МАХШ має чималий арсенал засобів допомоги християнам,залученим до такої стратегічної, формуючої людську особистість сфери життя, якосвіта. Освітні ресурси і налагоджене міжнародне співробітництво між фахівцямияк у рамках Асоціації, так і за її межами, здатні, збагатити досвідом,надихнути і підтримати починання віруючих в усім світі — особливо в країнах, дечисельність християн-протестантів у процентному відношенні порівняно невелика,як, -наприклад, у країнах колишнього Радянського Союзу.
Свою основну задачу ЦПП МАХШ бачить у тому, щоб сприяти більшглибокому впливові біблійного світогляду на філософію освіти, розробкунавчальних програм і класну роботу, керівництво і керування навчальним процесомі зміст шкільних предметів. З цією метою Центр просвітительських програмпроводить щорічно в країнах СНД і Балтії конференції для християнських вчителіві керівників шкіл, а також семінари, консультації, видає професійно орієнтованулітературу, інформаційні й інші допоміжні матеріали.
За останні роки професійні й організаційні можливості помітнорозширилися: якщо в 1994 році ЦПП міг організувати лише одну педагогічнуконференцію, те зараз щорічно ми проводимо три конференції для педагогів,інтенсивні місячні літні курси навчання для вчителів християнських шкіл, атакож конференцію для директорів шкіл. Крім цього ми проводимо тематичнісемінари: викладання в християнському контексті дитячої літератури й іноземнихмов, зв'язок християнського світогляду з утворенням, інтеграція християнськихістин у шкільні предмети, правова база і розвиток християнських шкіл. З 2001року традиційним став «Фестиваль дарунків» — щорічне свято, на якомуучні християнських шкіл можуть виявити закладені в них Богом таланти. Крімтого, ЦПП МАХШ здійснені переклад (переважно на російську мову) і видання 14книг і посібників для вчителів.
Щотаке МАХШ?
•найбільша у світі асоціація християнських шкіл. Сьогодні в 115 країнах світучленами МАХШ є 5000 шкіл, у яких навчається 1 млн. 30 тис. дітей
•позаконфесійна організація, що надає підтримку християнським школам тапедагогам-християнам
•професійна організація, що сприяє поширенню християнської освіти, обміновіпедагогічними ідеями, програмами і досвідом, а також підвищенню рівнявикладання в християнських школах
•добровільна асоціація — кожна школа-член МАХШ зберігає свою адміністративнунезалежність.
Заснованав 1978 році, Міжнародна асоціація християнських шкіл бачить доручення вслужінні учнівству в сфері християнського утворення. Надаючи додатковіможливості для навчання християнським принципам викладання і керівництванавчальним процесом, МАХШ допомагає педагогам-християнам в усім світі розвивативідповідно до їх культури такі підходи до освіти, що відображають біблійнийспосіб життя і мислення.
У1985 році МАХШ розширила свою діяльність на країни, що знаходяться за межамиПівнічної Америки, а в 1992 році в Москві відкрила своє перше представництво вкраїнах СНД. У 1994 році офіс був перенесений у Київ, де і продовжуєфункціонувати як некомерційна, громадська організація «Центрпросвітительських програм» (ЦПП). ЦПП МАХШ надає методичну допомогувчителям-християнам, що працюють у приватних і державних загальноосвітніхшколах СНД і Балтії.
ЦППне втручається в справи міністерств освіти країн цього регіону, але спонукуєвчителів-християн керуватися у своїй професійній діяльності загальноприйнятимихристиянськими світоглядними принципами. Виходячи з існуючих у західних країнахдосвіду, ЦПП пропонує загальні напрямки діяльності педагогів-християн, думаючи,що цей досвід може бути переосмислений і використаний педагогами різних країнстосовно до їх культури, законодавчій практиці і реальним потребам шкіл.
ЧленомМАХШ може стати будь-яка загальноосвітня християнська школа (але не окремівчителі), що:
· розділяє погляди МАХШ на освіту;
· дотримує загальхристиянських віроповчальних істин;
· співробітничає з відродженими керівниками і вчителями;
· не ущемляє прав викладачів і учнів за статтю, расою абонаціонально-етнічною ознакою
Членствов МАХШ припускає:
· пріоритетна участь у щорічних педагогічних конференціях, атакож у літній програмі навчання вчителів, що викладають у християнськихшколах;
· звільнення від обов'язкового реєстраційного внеску керівниківшкіл, що беруть участь
· у наших щорічних директорських конференціях;
· можливість для школярів брати участь у щорічному «Фестивалідарунків» (шкільній олімпіаді);
· спілкування й обмін досвідом з однодумцями — християнськимипедагогами і керівниками, що розділяють погляди щодо важливості християнськоїосвіти.
· видачу свідоцтва про членство у всесвітній професійнійорганізації.[130;3-5]
Чільне місце у формуванні духовногосвітогляду населення займає Українське Біблійне Товариство (УБТ), яке булозасноване представниками п’яти християнських церков 22 червня 1991р.
Сьогодні УБТ об’єднує десятьпостійних і чотири асоційованих колективних членів, серед яких: триправославні, греко-римо-католицька та п’ять протестантських Церков. На четвертійВсеукраїнській конференції УБТ, 15 червня 2000 року, асоційованим членамТовариства було обрано світську організацію – Відділення релігієзнавстваІнституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.
Згідно зі Статутом, в період між Всеукраїнськими конференціямиУБТ керівну роль у Товаристві відіграє центральне правління, до складу якоговходять по два представники від кожної Церкви. Очолюють роботу центральногоправління УБТ за посадами: президент, віце-президент, голова ревізійної комісіїта генеральний директор Товариства. Склад правління обирається наВсеукраїнській конференції терміном на три роки.
Українське Біблійне Товариство покликане друкувати,перекладати й поширювати Слово Боже в Українській державі. Для практичногоздійснення цього завдання в УБТ створені й активно працюють три відділи:перекладів, друкування та поширення Божого Слова.
З 1995 року двічі на рік виходить «Бюлетень УкраїнськогоБіблійного Товариства», в якому друкуються основні інформаційні матеріалипро діяльність УБТ та його центрального правління, зв'язки Товариства зЦерквами в Україні, за її межами та структурами Об'єднаних Біблійних товариствтощо. Головним редактором видання с Президент УБТ, відповідальним редактором —досвідчений журналіст Василь Коршак.
За часів тоталітарного режиму не могло бути й мови про друкБіблії та іншої християнської літератури українською мовою. Така література, завиключенням невеликого тиражу журналу «Православний вісник» такількох богослужбових книг, в Україні не видавалась і вважалася підривною щодовлади і суспільства.
За сприяння держави, при підтримці Церков та допомогиОб'єднаних Біблійних товариств УБТ за роки незалежності поширило в Україніпонад три з половиною мільйони примірників Біблії та окремих релігійних видань:«Новий Завіт. Псалми. Притчі», «Дитяча Біблія» (зкольоровими ілюстраціями), «Біблія в перекладі для дітей. Старий і НовийЗавіт», «Біблійні оповіді» тощо. Це більше ніж за попереднютисячу років з часу прийняття українським народом християнства.
В Україні здійснено запис і видано азбукою Брайля Бібліїукраїнською мовою для сліпих, окремі книги Святого Письма крупним шрифтом.Серед країн колишнього Радянського Союзу Українське Біблійне Товариство першимзавершило українською мовою інсценований Новий Завіт, який на аудіокасетахпоширюється в усіх християнських церквах.
Вперше за останні 400 років (з часу видруку Біблії в м.Острог, що на Волині, 1580—1581 рр.) була надрукована Біблія українською мовою(другий повний переклад митрополита Іларіона Огієнка) на вітчизняній поліграфічнійбазі. Зусиллями Товариства до 2000-ліття Різдва Христового Р.Турконякомздійснено повний четвертий переклад Біблії сучасною українською літературноюмовою, з якого вже підготовлений до друку Новий Завіт.
Незважаючи на певні фінансові труднощі, в 2001 роціУкраїнське Біблійне Товариство видало «Біблію для дітей» українськоюмовою. Відповідно до програми «Можливості-21» 150 тис. примірниківцього видання відправлено до загальноосвітніх шкіл країни. В 2004 роцірозпочалося видання повного перекладу Біблії сучасною українською літературноюмовою.
Генсек УБТ Роман Вовк так розповідаєдіяльність товариства: «Українське Біблійне Товариство (УБТ) — унікальнаорганізація. І цьому є кілька причин. По-перше, воно займається найважливішоюсправою — поширенням Слова Божого, по-друге, Товариство об'єднало у своїх рядахпредставників усіх християнських конфесій України. Сьогодні президентом єАнатолій Глуховський. УБТ має чотири офіційні представництва — у Києві, Львові,Харкові і Херсоні.»
2004-й— багато в чому знаменний для УБТ. Він був оголошений Роком Біблії в Україні.Також у 2004-ому виповнилося 200 років з моменту появи перших, Біблійнихтовариств у світі.
Біблійне Товариство займається багатьмапроектами. Деякі з них уже закінчились, інші буде продовжено… Поставлено метузабезпечити незрячих дітей духовною літературою, шрифтом Брайля. Але цей проектдовготривалий на кілька років. Зараз на всю Україну працює тільки одна київськафабрика, що виготовляє книги для таких дітей. А цього недостатньо, адже вУкраїні більше чотирьох тисяч незрячих дітей.
Сьогодні Українське Біблійне Товариство єпершою організацією в Україні і навіть у колишньому СРСР, що самостійнонадрукувала біблійні історії для незрячих дітей. Планується навчати незрячихлюдей, що згодом самі зможуть друкувати Біблії для сліпих дітей. Таким чином,вирішиться і питання працевлаштування деяких з цієї категорії населення.Сьогодні в Україні уже видрукувано 2500 екземплярів біблійних історій длянезрячих дітей. Півтори тисячі вже знайшли своїх читачів, інші буде згодомпоширено під час акцій і свят.
Програма «Віра відслухання» проводить аудіозапис біблійних текстів. В даний час уКиєві, у веденні УБТ, знаходиться євроазіатський офіс програми «Віра відслухання.»
Записаний Новий Завіт на касетах для циганна їхній рідній мові. Приємно також відзначити, що адміністрації в'язницьдозволяють працювати в цих місцях. Кожен регіональний представник має офіційнийдозвіл працювати у в'язницях.
Біблійне Товариство підтримує дружнівідносини з різними церквами. Видано Новий Завіт і цілком здійснений перекладСтарого Завіту з грецької мови… У процесі беруть участь люди з різнихденомінацій, а також учені-лінгвісти… В даний час здійснюється переклад книгиПритч.[116;4]
Протестантські громади є активними учасниками фестивалівхристиянської пісні, де приймають участь окремі як окремі виконавці так іхорові колективи та ансамблі. Музиканти проводять активну концертну діяльність:виступають в дитячих закладах, будинках для пристарілих, лікарнях, санаторіях,серед слухачів інших аудиторій, пропагуючи власними піснями та своїм світоглядомлюбов до Христа. Так лише, в м. Рівне працюють на євангельській ниві такі гуртита окремі виконавці: «Осанна», Авен-Єзер", християнський бард — О. Лось, ансамбль юних скрипалів «Небесні мелодії» та ін.
З метою популяризації сучасної християнської музики, записумолодих християнських виконавців, озвучування різноманітних заходів,конференцій, концертів у 2001р. в м. Рівне була створена студія«Ехо». У планах – запис радіоспектаклів, відеороликів, реалізаціянових музичних проектів.
У різних містах України силами молодіжного відділу, гурту «Есхатех’Ора» та місцевих церков проводяться акції проти наркотиків, мета якихвказати молоді на Ісуса Христа, як єдиний реальний вихід із проблеми наркотичноїзалежності.
«Співайте для Господа пісню нову», — ці словапсалмоспівця звучать по-особливому для кожного співаючого, чи то хорист ізсорокарічним «стажем» служіння у хорі, чи співак початківець. Новуможе співати лише серце відроджене, спасенне, натхнення животворчою силою відСвятого Духа. Ми повинні всіляко розвивати і продовжувати наші пісенні традиціїі надбання, засновані на притаманні й для слов’ян простоті, задушевності таліризмові котре у продовж віків збагачувалось і доповнювалось елементами якзахідноєвропейського протестантського хоралу, так і традиціями українськогонароду", — говорить у своєму виступі старший регент по Рівненській областіЄХБ Олександр Сташук. [76; 8]
«Сходиу небо» молодіжний музичний фестиваль, який пройшов восени у палацікультури «Юність» міста Калуша. Цільова аудиторія заходу буланевіруюча молодь міста, до якої організатори мали на меті донести вістку проспасіння в Ісусі у зрозумілій для них формі. Організаторами фестивалю сталицерква «Благодать» та молодіжна громадська організація"Імпульс" в партнерстві з арт-студією «б секунд»,управлінням культури міської ради, Калуським Бізнес-центром, торгівельноюмережею «555», дизайн студією QU, Українським Біблійним товариствомта іншими організаціями.
Основноюметою фестивалю було намагання змінити ставлення громадськості міста до церкви.Адже в сприйнятті більшості людей в західному регіоні все вважається сектою,якщо воно не відноситься до католицької чи православної церкви. З цією метоюфестиваль проводився на належному організаційному, технічному та виконавчомурівні в офіційній співпраці з представниками державних, громадських таприватних структур.
Зважаючина рідкісну в проведенні подібних заходів на сьогоднішній день ремарку нарекламі «Живий звук», доступну вартість квитків і на те, що кожнийдень фестивалю передбачав нову концертну програму, зал жодного дня не бувнапівпорожнім. Все місто майоріло тисячами якісних повнокольорових плакатів,представляючи наступних виконавців: гурт «Він знає» з Тернополя, Васильта Надія Кондратюк з Києва, гурт Written On Store " з Англії, калуськийгурт «Смак Небес».
Гурт«Смак Небес» складає основу групи прославлення церкви«Благодать». Родзинкою його творчості є майстерне поєднання грискрипки, соло- та бас-гітарі, клавішних та ударних інструментів, колоритнихвокалів та елементів фольклору. На фестивалі «Смак Небес» представиливишукані речі свого бельгійсько-голландському туру 2003 року, а також виконалинові композиції в супроводі камерного оркестру міста Калуша. [180;5]
Серед цих проблем найвагомішими є питання мовної культури таосвіти. На рівні парафій, побутового релігійного спілкування в основномузадовольняються мовні потреби віруючих. Це стосується всіх традиційнихконфесій. Проте залишається проблема освіти, друкування літератури українськоюмовою.
Протестантські церкви позитивно ставляться до тих сферкультури, що розвивались у контексті християнських традицій і сьогодніорієнтуються на їх відновлення (література, музика, архітектура). Сучаснусекулярну маскультуру протестанти сприймають стриманіше. Однак деякі формимолодіжної (насамперед музичної) культури проникають у життя громад.Розвинутість общинного життя та максимальна наближеність богослужбового йпобутового використання мови дають змогу практично повністю врахувати мовніпотреби членів місцевих громад. Звідси строкатість у мовному питанні залежновід регіонів. Український, національний компонент сильніший традиційно наЗаході. В інших регіонах переважає інтернаціоналістський (космополітичний,універсалістський) компонент. Сьогодні, з розширенням сфери вжитку українськоїмови, посилюються тенденції до подолання космополітизму. Дедалі більшерелігійних видань стають україномовними, а їх зміст — українознавчим.
Відносно скромний богословський набуток вітчизняного протестантизмупорівняно з православ'ям або католицизмом пояснюється його історичноюізольованістю від світових центрів протестантської богословської думки,неодноразовою штучною перерваністю послідовної ідейної еволюції та недостатнімосвітнім рівнем багатьох поколінь віруючих. Тим ціннішим є намагання деякихконфесій (баптистів, п'ятидесятників, адвентистів) створювати богословськішколи, готувати професійних богословів. Показово, що протестанти звертаються довітчизняної духовної й культурної спадщини, до національних джерелпротестантських рухів, виявляють інтерес до вивчення історії власної конфесіїна території України. Вона розглядається як складова загальної релігійноїісторії українського народу, а власне протестантизм — як невід'ємний елементйого культури й суспільного життя.
Культура– сполучна нитка між минулим, теперішнім і майбутнім суспільства. Низькийрівень культури у будь-якій країні негативно впливає на суспільне життя,міжнаціональні відносини, на рівень розвитку економіки.
Длявсіх галузей життєдіяльності культурою є сукупність культурних цінностей інадбань. Це по особливому гостро звучить в наш час, коли загальний рівенькультури в нашій державі є занедбаним і досить не високим. Саме ця обставинанаштовхує на думку про обов’язковість володіння тим чи іншим рівнемхристиянської духовної культури в християнському середовищі.
Поняття«духовна культура» – є досить широким, воно передбачає наявністьдуховних навчальних закладів, храмів, бібліотек. Це — музична спадщина, поезія,вихованість, відлагоджена етика, мораль і т.п., а також, що є особливоважливим, з практичного виконання дорученого служіння на високомудуховно-професійному рівні тобто в дії, спрямовані на проповідь вчення ІсусаХриста, для відродження Його волі і Слави на позитивний вплив у суспільстві.«Наше християнство є живим і діючим, воно не є мертвим і застиглим, вонопостійно працює, розвивається і вдосконалюється, змінюючи нас самих і впливаючина світ. Тому ми стверджуємо: християнська духовна культура можлива лише в дії,в розвитку» [93; 24-25].
Наоснові опитування проведеного серед респондентів, що є членами протестантськихгромад м. Рівне, можна скласти цілісну картину стану участі протестантів восвітньому та культурному житті суспільства:
На відміну від усталеної думки про обмеженістьвіруючих, зокрема протестантів, спостерігається досить чималий відсотокосвічених людей.
/>
Рис. 14. Освітні характеристикивіруючих
У проведеному соціологічномудослідженні серед респондентів релігійних громад м. Рівне на питання продоцільність викладання основ християнської етики у школі 93% респондентів висловилисьсхвально, 7% — вважають це лише справою сім’ї.
Варіанти відповідей:
- «В цьому є велика необхідність».
- Якщо це робити правильно (без конфесійних розбіжностей), алеза Біблією, як основою.
Питанняпро обов’язковість проведення богослужіння українською мовою, має такепроцентне вираження:
/>
Рис.15. Про мову ведення богослужіння
Назапитання «Яке Ваше ставлення до засилля російської мови в українськихЗМІ?» – респонденти дали такі відповіді:
/>
Рис.16. Ставлення до російської мови в ЗМІ
Важливоюпроблемою є функціонування української мови:
/>
Рис.17. Функціонування української мови
Підводячи підсумок вище сказаному, можна зробити таківисновки:
У християнському середовищі відбувається поступове зростаннясфери вжитку української мови, хоча воно часто недостатньо підкріпленематеріально (літературою, перекладами, розвитком друкарства, україномовноюосвітою). Проблемою залишається створення і розвиток цілісної релігійноїукраїномовної субкультури. Для цього потрібні матеріальна база таінфраструктура (налагодження видавничої справи, кваліфіковане навчання,створення повноцінних перекладів тощо).
Церковна освіта в більшості християнських конфесій поки що невідповідає світовим стандартам богословської освіти, а в загальній частині —стандартам української світської школи. Даються взнаки обмеження попередньоїепохи, що перервали богословські та освітні традиції, спричинили духовний такультурний ізоляціонізм.
8. Порівняльна характеристика релігійної ситуації наУкраїні (етнотериторіальні детермінанти, соціально-демографічніфактори, релігійність і політичні преференції)
Однiєюз оптимальних методик з'ясування стану та характеру релiгiйностi вважаютьсяґрунтовні соцiологiчнi дослiдження, якi включають цiлий спектр питань. Наосновi результатiв аналiзу соцiологiчних дослiджень можна з'ясувати рiвеньсучасної релiгiйностi. Прикладом є дослiдження, проведене Українським Центромекономiчних i полiтичних дослiджень у 2000 роцi, у якому з'ясовано такiпроблеми, як вiра та життєвi цiнностi, вiра та полiтика, вiра та геополiтичнiорiєнтацiї, вiра та ставлення до держави й суспiльства тощо, та досліджень,проведених на основі даних Державного комітету у справах релігій за 2004р.
Пропонованедослідження побудоване на аналiзi результатiв соцiологiчного опитування,проведеного у 2000 роцi Українським фондом «Громадська думка».Опитуванням охоплено 3250 респондентiв у всiх регiонах України. Вибiрка буларепрезентативною, iз чiтким урахуванням усiх демографiчних характеристикреспондентiв. Соцiологiчне дослiдження охоплювало широке коло полiтичних,економiчних, соцiальних, моральних i культурних проблем. Розглянемо одинаспект, пов'язаний iз впливом релiгiйного чинника на свiдомiсть, полiтичнiпреференцiї та соцiальну поведiнку населення України.
Зметою виокремлення результатiв опитування, якi були необхiднi, було здiйсненодвомiрне порiвняння вiдповiдей респондентiв на питання про їх ставлення дорелiгiї («Чи вважаєте Ви себе вiруючим?»), конфесiйну приналежнiсть(«До якої конфесiї Ви належите?») та демографiчних характеристикреспондентiв («Стать», «Вiк», «Мiсто/Село» тощо),а також вiдповiдей на iншi питання анкети.Етнотериторiальнiдетермiнанти релiгiйностi
Загальнiрезультати опитування показують, що загалом рiвень релiгiйностi в сучаснiйУкраїнi станом на 2000 рiк становить 62% — саме стiльки людей визначилися яквiруючi. Це досить високий показник порiвняно з iншими пострадянськимиреспублiками. Наприклад, у Росiї сучасний рiвень релiгiйностi становить 55% [104; 46].
/>
Рис.18. Ставлення до релiгiї (%)
Аналiзрiвня релiгiйностi в регiональному вимiрi демонструє чiтку лiнiю зниження рiвнярелiгiйностi iз заходу на схiд України. Найбiльший вiдсоток вiруючихзафiксовано в Пiвденно-Захiдному регiонi — 94,50%, а найменший — уПiвденно-Схiдному — 49,03%.
/>
Рис.19. Регiональна зумовленiсть релiгiйних преференцiй (%)
Зарезультатами соцiологiчного дослiдження отримано емпiричне пiдтвердження значновищого рiвня релiгiйностi в жителiв сiльської мiсцевостi порiвняно з мiськимнаселенням: рiвень релiгiйностi на селi сягає 72%, тодi як у мiстi вiруючимисебе вважають тiльки 57%.
Такiданi неважко було передбачити, зважаючи на мiцнi устої релiгiйної культури вукраїнських селах, а також бережливе ставлення до традицiй i моралi на селiпорiвняно з урбанiстичним середовищем.
/>
Рис.20. Залежнiсть рiвня релiгiйностi вiд типу поселення (%)Соцiально-демографiчнiфактори релiгiйностi
Аналогiчноюдо типу поселення є ситуацiя зi статевою зумовленiстю рiвня релiгiйностi. Якпоказують результати опитування, релiгiйнiсть жiнок є бiльшою вiд релiгiйностiчоловiкiв — 70% жiнок проти 50% чоловiкiв. Такий стан теж можна пояснитипсихофiзiологiчними та ментальними особливостями представникiв рiзної статi.Жiнки, як правило, є бiльш емоцiйними, налаштованими на пiдтримку моралi, вукраїнському варiантi жiнки також традицiйно є берегинями домашнього вогнища,що, вiдповiдно, виражається й у бiльшому ступенi їхньої релiгiйностi.
Слідвідмітити, що демографічна структура протестантських общин стає більшадекватною структурі суспільства. Дослідження О. Назаркіної трьохсотпротестантів Донецької області дало відображення соціально-демографічногопортрету опитаних: середній вік – 38-39 років; 59% — жінки, 60% — мають середнючи середньо-спеціальну освіту, 28% — вищу і незакінчену вищу. Серед опитаних18,3% -пенсіонери, 18% — студенти і учні, 14% — домогосподарки і тимчасово непрацюючі, 10% займають адміністративні посади, працюють в торгівлі і наприватних підприємствах, 9% — робітники освіти культури та охорони здоров’я,5,3% — кваліфіковані технічні спеціалісти [58; 11].
/>
Рис.21 Залежнiсть релiгiйностi вiд статi (%)
Таксамо iсторично зумовленими та неодноразово фiксованими соцiологами є результатизiставлення конфесiйної приналежностi опитаних у регiональному зрiзi (табл. 1).УГКЦ повнiстю домiнує в Захiдному регiонi (65%), тодi як у схiдних областяхвiруючих цiєї конфесiї або зовсiм нема, або дуже мiзерний вiдсоток. Натомiсть вiнших регiонах переважають вiруючi УПЦ КП, а також УПЦ МП. Причому в УПЦ МПдосить мiцнi позицiї в Пiвнiчному, Пiвнiчно-Захiдному, Схiдному,Пiвденно-Схiдному та Пiвденному регiонах, а також в АР Крим.
Щодохристиян протестантських конфесій, то на початку 2000-х років в Україніофіційно функціонувало біля 8 тис. протестантських общин; протестантами буластворена одна третя всіх духовних учбових закладів країни і одна третина всіхнедільних шкіл. До євангельських християн баптистів належало 36% загальноїкількості протестантських общин; (Общини Всеукраїнського об’єднання ЄХБ); доп’ятидесятницького напрямку, який є найбільший серед Союзу ХВЄ України 20%; доУніатської конфесії АСД – 13%. Всі інші протестанські общини (реформатиЗакарпаття, методисти, німецька, українська і шведська євангельстко-лютеранськіцеркви та ін.) разом становлять менше 20% загальної кількості протестантськихоб’єднань. Найбільше поширення відмічається у Закарпатті – 7%, на Буковині –7%, Рівненщині – 6%, Одещині — 6%, Волині — 5% зазначає В.Єленський у своїйпраці.
Однакякщо вiдзначенi вище результати та зробленi на їх основi висновки стали лишедослiдницьким пiдтвердженням загалом вiдомих тенденцiй, то данi, отриманi наосновi двовимiрного аналiзу за iншими параметрами, дозволили вiдстежити зовсiмнез'ясованi досi залежності. Маємо на увазi, зокрема, вiковий критерiй уструктурi та змiстовому наповненнi релiгiйностi. Як показують данi двовимiрногоаналiзу, показники релiгiйностi серед респондентiв крайнiх вiкових груп(«18-29 рокiв» та «60 рокiв i старшi») є вищими, анiжпоказники релiгiйностi серед респондентiв середнього вiку. Це можна пояснитизагальними тенденцiями стану релiгiї та церкви в українському суспiльствi протягомйого повоєнної iсторiї: вищi показники релiгiйностi притаманнi тим вiковимсередовищам, у яких вiра формувалася або в докомунiстичний, або впосткомунiстичний перiод [48; 15]. Слідзазначити, що процентне співвідношення молодих людей в протестантських общинахтотожний процентному співвідношенню осіб у вікових діапазонах 16-18 років і29-30 років у складі населення України. У великих міських общинах процентнеспіввідношення молоді досягало 40%.
/>
Рис.22. Вiкова детермiнанта релiгiйностi (%)
Конфесiйнийвимiр вiкових груп указує на «вiк» рiзних конфесiй. На основi цихданих можна зробити висновок, що на сьогоднi «наймолодшими» є УГКЦ iУПЦ КП, де люди вiком 18-29 рокiв становлять вiдповiдно 25,4% та 24,5%, а«найстарiшою» є УПЦ МП iз найнижчим показником молодi (14%) та знайвищим показником людей вiд 60 рокiв i старших — 32,5% (табл. 1).
Таблиця1 Вiкова структура конфесiйної релiгiйностi в Українi (%) 18 — 29 р. 30 — 39 р. 40 — 49 р. 50 — 59 р. 60 р. i старшi Українська греко-католицька церква 25,42 15,82 16,38 16,95 25,42 Українська православна церква Київського патрiархату 24,46 18,67 13,46 13,46 29,96 Римо-католицька церква 20,00 5,00 20,00 30,00 25,00 Протестанти 21,52 18,99 22,78 17,72 18,99
Яквиявило опитування, високий освiтнiй рiвень негативно впливає на релiгiйнiсть,адже за освiтнiм критерiєм найвищий рiвень релiгiйностi в людей iз початковоюабо неповною середньою освiтою (70%), натомiсть найнижчий у людей iз вищою танезакiнченою вищою — заледве 53%. Проте, на наш погляд, не слiд виводитипрямої залежностi цих двох показникiв. Найiмовiрнiше, на такому станi речейпозначилася полiтика, яка велася Радянським Союзом у руслi комунiстичноїiдеологiї, коли бiльшiсть людей iз вищою освiтою, як правило, мали бутикомунiстами, а «комунiст» i «вiруючий» були поняттяминесумiсними. Тобто релiгiйнiсть у середовищi високоосвiчених людейвикорiнювалася цiлеспрямовано й через рiзного роду впливи.
ГоловаСоюзу об'єднань євангельських християн-баптистів України Г. Комендантзатверджує, зокрема, що в складі Союзу в 2001 р. було 180 діючихучителів-практиків, не вважаючи тих, хто має педагогічну освіту, але не працює за спеціальністю, іблизько 1200 медичних працівників. У Союзі є також адвокати, професора,депутати Верховної Ради [70; 306-308]
/>
Рис.23. Освiта та ставлення до релiгiї (%)
Можнатакож вiдстежити залежнiсть (хоча й не дуже чiтко виражену) мiж рiвнемрелiгiйностi та матерiальними станом респондентiв. Данi двовимiрного аналiзупоказують, що релiгiйнiсть у середовищах iз крайнiми показниками матерiальногостану («дуже низький» i «високий») є дещо вищою (67-68%) вiдрешти майнових категорiй респондентiв.Із цього можна зробити попереднiйвисновок про те, що люди думають про вище начало, а просять про допомогу, колиїм дуже погано в житті, або коли їм вже досить комфортно.
/>
Рис.24. Релiгiйнiсть i матерiальний стан (%)
Релiгiйнiстьдосить чiтко корелюється також iз родом занять (рис. 24). Данi двовимiрногоаналiзу в цьому зрiзi, до речi, пiдтверджують уже наведенi вище результати тазробленi висновки. Зокрема, результати вказують на те, що найбiльше вiруючихсеред керiвникiв (74%), тобто тих, хто впевнено почуває себе в життi. Так самовисокий рiвень релiгiйностi в середовищi iнвалiдiв та пенсiонерiв — 72,5%. Цюкатегорiю можна спiввiднести з такими категорiями з високим рiвнемрелiгiйностi, як: 1) люди з низьким матерiальним станом; 2) люди старшого вiку.На третьому мiсцi за рiвнем релiгiйностi вiдповiдно до роду занятьрозташувалася така категорiя, як безробiтнi й домогосподарки (63%), серед якихза статевою ознакою переважають жiнки, якi характеризуються значно вищоюрелiгiйнiстю, нiж чоловiки, про що говорилося вище.
/>
Рис.25.Релiгiйнiсть i рiд занять (%)Релiгiйнiсть i політичні преференції
Щеодин цiкавий напрям з'ясування природи релiгiйностi рiзних груп респондентiвстосувався визначення їхнiх полiтичних преференцiй. Так, на основi зіставленняконфесійної приналежності та ставлення до демократiї (табл. 3) можна дійтивисновку, що найбiльш демократично налаштованими є вiруючi УГКЦ, серед якихперехiд до демократiї вважають необхiдним 44,6% респондентiв та вiруючi РКЦ(35%). Натомiсть найменш «демократи, чними» виявилися респонденти, щорепрезентують УПЦ МП, серед них лише трохи менше 18% вважають перехiд додемократiї необхiдним.
Демократичніперетворення в державі дали можливість протестантам почувати себе вільнимилюдьми, тому серед них досить високий рівень людей, (41%), які визнаютьнеобхідність демократії.
Станом на 01.01.2004р. згідно з даними державногокомітету у справах релігій в Україні діють 27231 християнська релігійнаорганізація, різних конфесій, течій та напрямів. Аналіз динаміки зростаннякількості церковно-релігійних інституцій та розширення віросповідного спектрурелігійного середовища протягом 2000-2004рр. свідчить про те, що після пікурозбудови інституційної релігійної мережі (1988-1990рр.) динаміка зростаннянабула усталеного характеру і складає зараз близько 10% на рік; так, запідсумками 2004р., кількість релігійних організацій, порівняно з попереднімроком, зросла на 8,5%.
Розподіл церковно-релігійних організацій за конфесійноюознакою свідчить про домінування в Україні православ'я, до якого належать 14935 організацій,або 52,2% їх загальної кількості. Діють три чисельні православні Церкви(Українська Православна Церква, Українська Православна Церква — Київськийпатріархат, Українська Автокефальна Православна Церква), та 11 невеликихугруповань, що сповідують окремі версії православного вчення.
/>
Рис. 25. Порівняльний аспект інституційної мережі
Порівняльний аналіз динаміки зростання кількостірелігійних громад виявляє стійку тенденцію до переважаючого, порівняно зправославними, темпу зростання протестантських, а також неорелігійних рухів,(зокрема — харизматичного напряму).
Конфесійний зріз
Як зазначалося вище, зараз в Україні діють релігійніорганізації 120 конфесій, течій і напрямів. Найбільш численні мережі громадмають, традиційні для України конфесії. Домінуючі позиції уцерковно-релігійному житті країни продовжує зберігати православ'я.
Водночас, протягом останнього десятиріччя в Україніз'явилися нові конфесії, течії і напрями — як історично притаманні іншимкраїнам (наприклад, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів (мормони)), так іновітні релігійні рухи (НРР; неорелігії).
Українська Православна Церква (УПЦ), станом на01.01.2004., налічує: 9 963; громади — або 73,2% усіх православних громад України,36 єпархіальних управлінь; 151 монастирі; 15 духовних навчальних; 74 друкованіперіодичні видання; 3746 недільні школи. Чисельність священнослужителів — 8620осіб.
Українська Православна Церква — Київський Патріархат(УПЦ-КП). На початок 01.01.2004р. інституційна мережа УПЦ-КП налічує: 3 395громад, 34 монастирів; 16 духовних навчальних закладів; 1086 недільні школи; 25друкованих періодичних видань. Чисельність священнослужителів 2588 особи.
Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ).Інституційна мережа УАПЦ налічує: 1156 громад; 5 монастирів; 7 духовнихнавчальних закладів; 325 недільні школи; 7 друкованих періодичних видань.Чисельність священнослужителів складає 685 особи.
Протестантизм
Станом на 01.01.2004р в Україні частка протестантськихгромад складає 29,7% загальної кількості релігійних громад України.Інституційна мережа протестантизму розвивається динамічно.
Інституційна мережа протестантських громад налічує: 8093громад; 183 місії; 86 духовних навчальних закладів; 4408 слухачів; 5994заочники; 4284 недільні школи; 117 друкованих періодичних видань. Чисельністьсвященнослужителів складає 10778 особи; .
/>
Рис. 26 Кількість протестантських громад в Україністаном на 01.01.2004р.
В одній з областей України (Донецькій) протестантськігромади мають кількісну перевагу — 48% загальної кількості релігійних громад;понад 40% релігійної мережі протестантські громади становлять у Запорізькійобласті (41,3%), Кіровоградській — 44%, Чернівецькій — 41,0%. Лише у двохобластях — Івано-Франківській і Тернопільській протестантські громади складаютьменше 10%, в Рівненській -31,0 загальної кількості громад (карта «Розподілгромад по областях України»).
Найбільшу кількість громад мають євангельськіхристияни-баптисти — 2801; християни віри євангельської-п'ятидесятники — 2071,та адвентисти сьомого дня — 991. Ці угруповання переважно визначаютьтрадиційний протестантизм України.
На 01.01.2004р. було зареєстровано 919 громадхаризматичного напряму. Зараз в Україні діють три об'єднання церковхаризматичного напряму — Церква Повного Євангелія, Церква Живого Бога,Українська християнська євангельська Церква та Духовний центр «Новепокоління» християнських Церков України; існують також понад 200незалежних громад.
/>
Рис. 27 Регіональний зріз співвідношення громад
/>
Рис. 28 Розподіл чисельності релігійних організацій порегіонах
/>
Рис. 30 Розподіл чисельності релігійних організацій порегіонах (%)
Станом на 01.01.2004р., найбільше — 37,6% (10 747одиниць) — релігійних громад діють у Західному регіоні країни; (35,3%,10107одиниць) — у Центральному регіоні; у у Східному — 14,7% (4 207);Північному – 5% (1329); Південному — 12,4% (3 552).
Західний регіон. Західний регіон відзначаєтьсяконфесійною неоднорідністю. Тут зосереджено 96,5% громад УГКЦ, але лише уЛьвівській та Івано-Франківській областях греко-католицизм є домінуючою закількісними показниками конфесією — греко-католицькі громади складають у них54,6% та 53,2%, відповідно, загальної кількості релігійних громад; уТернопільській області майже половину мережі громад (47,3%) становлять громадиУГКЦ.
У Волинській, Закарпатській і Рівненській областяхпріоритетні позиції зберігає УПЦ, до якої належать, відповідно, 45,6% (519одиниць), 35,0% (543) та 43,8% (546) загальної кількості громад. Друге місце вцих областях посідають протестантські громади — 29,4% (335); 36,5% (566); 31,1%(387), відповідно. У Чернівецькій області мають першість протестантські громади— вони становлять 43,0% (413) загальної мережі; друге місце посідає УПЦ — 37,3%(404 одиниці).
Динаміка змін релігійної мережі регіону свідчить пронаявність сталої тенденції до зменшення частки православних і греко-католицькихгромад на фоні незначного в абсолютних цифрах, але постійного збільшення часткигромад протестантських напрямів.
Римо-католицькі громади зберігають сталий рівеньприсутності у регіоні: протягом цих років їх частка постійно складала 3,7%.
Південний регіон. Пріоритетні позиції в регіоні зберігаєУПЦ. До її юрисдикції належать 14% релігійних громад регіону (1059 одиниць). Нанаступному місці —протестантських громад — 14% (1049 одиниць). На третьомумісці — іслам: у регіоні зосереджені 87% мусульманських громад країни.
Присутність у регіоні УПЦ-КП та УАПЦ є обмеженою: УПЦ-КП— 7,2% (235 одиниць) загальної кількості громад в регіоні); УАПЦ — 1,8% (62).Загалом, частка православних громад у регіоні складає 58,3% (1907одиниць).
Північний регіон. Майже половину релігійних громадрегіону складають громади УПЦ — (826 одиниць). Друга позиція —протестантськихгромад (320 одиниць) релігійної мережі.
Центральний регіон. Мережі релігійних громад регіонустановлять громади УПЦ (45,8%) (4025 одиниць). Друге місце за кількістю громадналежить протестантизму — громади різних протестантських напрямів становлять28,1% (2469 одиниць) кількості регіону. Досить активно діють у регіоні громадиРКЦ, що складають 5,3% (459 одиниць) загальної кількості громад.
У цілому, частка православ'я в регіоні становить 61,5%(5400 одиниць) релігійної мережі.
Східний регіон. 43,2% (1816 одиниць) мережі релігійнихгромад належить УПЦ. Загальна частка православ'я становить 50,7% (2132 одиниці)всього обсягу релігійних громад регіону 40,8% (1 716 одиниць) складають громадирізних протестантських напрямів.
На 1 січня 2005 р. Держкомітетом України усправах релігій офіційно зафіксовано 30805 організацій понад ста різнихрелігійних течій, Церков, спільнот. Ця цифра включає 29 587 релігійних громад,378 монастирів (6184 насельників), 173 духовних навчальних заклади (19 770слухачів), 298 місій, 75 братств. Священнослужителів у різних конфесіях було 27902 (із них 722 — іноземці). Працювало у 2004 р. при громадах 12 039 недільнихшкіл, виходило друком понад 350 часописів і газет. Інтенсивнорозвивається в Україні протестантизм. Загалом він нараховує 7278 релігійнихорганізацій, в тому числі: християн-баптистів — 3051, християн віриєвангельської (п'ятидесятників) — 2141, свідків Єгови — 972, адвентистівсьомого дня — 1006. Громади Реформатської Церкви є лише в Закарпатті (113). ТриЛютеранські Церкви — німецька, українська і шведська — мають, відповідно, 36,39 і одну громаду. Пресвітеріан в Україні 50 громад. Всі Протестантські Церквимають необхідні управлінські структури, 74 навчальних закладів (понад 9400слухачів), 4027 недільних шкіл, 171 протестантську місію, налагоджену видавничудіяльність (видають 64 газети і журнали).[162] Кількість релігійних громад вУкраїні в розрізі територіальної наповненості станом на 1 січня 2004р. [178]
/>
Рис. 31 Кількість релігійних громад вУкраїні
Статистикастаном на 1 січня 2004 року, що опублікована в журналі «Людина ісвіт», №1, 2004 р.
Утаблиці подається кількість релігійних громад основних конфесій в областях, м.Києві та АР Крим. На мапі зображені графіки співвідношення кількості релігійнихгромад, статути яких зареєстровано, у тій чи іншій області. Числове значення увідсотках округлене до цілих.
Пiдсумовуючиздiйснений аналiз сучасного рiвня релiгiйностi населення, слiд вiдзначити, щосоцiологiчний пiдхiд до вивчення проблеми вiдiграє велику роль у дослiдженняхсучасної релiгiйностi. Використання соцiологiчного iнструментарiю дозволяєвiдстежувати рiвень, характер, стан i динамiку релiгiйностi населення, а такожвзаємозв'язок мiж релiгiйними та соцiальними чинниками в життi як окремихiндивiдiв, так i соцiальних груп у сучасних умовах.
/>
Узагальнюючи наведені дані, можна відзначити наступне:
Ø мережарелігійних організацій в Україні має усталену динаміку розвитку, що свідчитьпро її достатність для задоволення релігійних потреб віруючих громадян;
Ø регіональнівідмінності розповсюдження релігійних конфесій, течій і напрямів продовжуютьзберігатися;
Ø кожна зукраїнських Церков є переважно регіональною і не має рівномірного впливу навсій території країни;
Ø поряд зтрадиційними для України конфесіями, динамічно розвиваються нові та новітнірелігійні напрями, окремі з яких демонструють вищі, порівняно з традиційнимиЦерквами, темпи розбудови своєї інституційної мережі.
Ø освiта (у людей iз початковою та неповною середньою освiтоюрiвень релiгiйностi вищий, нiж у людей iз вищою освiтою — майже 70% проти 53%);
Ø матерiальний стан (рiвень релiгiйностi людей iз«крайнiми» показниками матерiального стану — «дуже низький»i «високий» — є дещо вищим вiд решти майнових категорiй людей);
Ø рiд занять (найвищий рiвень релiгiйностi тут знову серед«крайнiх» категорiй, зокрема керiвникiв, тобто тих, хто впевненопочуває себе в життi, а також серед iнвалiдiв i пенсiонерiв, якi звертаються доБога за розрадою та по допомогу).
Розглядаючисоціально-демографічну структуру Українського протестантизму, можна, відмітити,що в більшості своїй він є міським конфесійним об’єднанням. Більше половиниукраїнських євангельських християн-баптистів, прибічників бувшої Ради церковЄХБ, велика кількість п’ятидесятників живуть в містах. Виключення складаютьсвідки Єгови, більшість яких живуть в селах Західної України.
Соціологічнідослідження, які проводилися на початку нового тисячоліття серед молодихпротестантів Волинської, Закарпатської, Дніпропетровської, Чернівецькоїобластях та м. Києві, засвідчують про підтримку політики і прагнення вирватисьіз нав’язаної протестантам зовнішніми обставинами своєрідної соціальноїкапсулізації.
Висновки
Розв`язуючипоставлені в дипломній роботі завдання щодо з’ясування питання про особливостіпристосування протестантських громад до українських умов в період незалежностіУкраїни були зроблені такі висновки, які виносяться на захист:
Радикальні політичнізміни в колишньому СРСР, утворення нової держави України дали змогупротестантам відкрито здійснювати релігійну та позарелігійну практику. Сьогодніперехід більшості протестантських течій у церковний статус зносу пожвавився.Це, зокрема, виявляється у структурних змінах, в явищі інституціоналізації, щовідображає просування релігійної спільноти до стійкості, стабільності,створення формалізованої структури, розгалуженої організації. За кількістюприхильників протестантизм сьогодні поступається тільки православ'ю, в західнихобластях — і греко-католицизму. На сьогодні кількість протестантських громад становить25% усіх релігійних громад України. Зростає їх активність у різних видахдіяльності: філантропічній, місійній, просвітницькій, виховній. Центрактивності громад переноситься до міст, відбиваючи загальну тенденціюурбанізації. За даними соціологічного опитування на початок 2003 року,проведеного Українським фондом «Громадська думка», в Україні офіційнофункціонувало 6827 протестантських організацій; протестантами було створено 43%(65) духовних навчальних закладів країни і близько 35% всіх недільних шкіл.39,4% загальної кількості протестантських громад належить до євангельськиххристиян-баптистів (переважно це громади українського об’єднання ЄХБ — 2272); 27,4% — доп'ятидесятницьких течій, найбільшим з-поміж яких є Союз ХВЄ України – 1367грамад; 13% — до свідків Єгови; 14% — до Уніонної конференції АСД. Всі іншіпротестантські громади (реформати Закарпаття, методисти німецькі) українські ішведські лютерани, пресвітеріани та ін.) разом складають 6,2% загальноїкількості протестантських громад. Найбільш насиченими протестантськимиспільнотами в Україні Волинські і Північні області (відповідно 11 і 15 % ізвсіх протестантських громад країни, Поділля і Степ — по 9%. Крім того зростаєчисельність громад «нового протестантизму». На даний час в Україніфункціонує понад 150 осередків Церкви Повного Евангелія, 67 громад іншиххаризматичних течій.
Підводячи підсумкипро динаміку і тенденції розвитку сучасного протестантизму в Україні можназробити висновок: відмова від опозиційності й самоізоляції, легалізація громад,процес їхнього укрупнення, формалізація внутрішніх зв'язків,інституціоналізація, а також урахування багатьма лідерами об'єктивнихсуспільних реалій — все це складові сучасного етапу еволюції протестантизму вУкраїні.
Сьогодні в оновленій Україні, яка здобуланезалежність відбуваєься активний процес формування громадянського суспільстваі розбудови демократичної соціально-орієнтованої держави. Велике значення має іЦерква в розрізі її відносин із суспільством і державою. В цьому питанні вартовідмітити створення Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, якпредставницького міжконфесійного консультативно-дорадчого органу для об’єднаннязусиль релігійних і громадських організацій, державних установ у справіреалізації соціальних і культурних проектів, актуалізації міжцерковного діалогув Україні і поза її межами, розв’язання проблем, що виникають удержавно-церковних відносинах, а також у відносинах релігійних інституцій зсуспільством, участь у процесі вдосконалення чинного законодавства про свободусовісті тощо. Не стояв осторонь цього процесу і Державний комітет України усправах релігій. Дослідним шляхом було знайдено дієву модель співпраці державиі Церкви у розв’язанні цих питань. Перш за все йдеться про довготривалуспівпрацю Держкомрелігій України з Всеукраїнською Радою Церков і релігійнихорганізацій у справі всебічного вдосконалення правової бази існування Церкви тарозвитку державно-церковних відносин. В цьому питанні держава може ефективнішевикористовувати можливості протестанських спільнот України в залучені доУкраїни західно-європейських ділових кіл, в пропаганді на зовнішній ареніновопосталої держави, а також можливості власне українського протестантськогопідприємництва.
Корисними можутьстати спільні кроки держави і церкви до впровадження в Збройних Силах Україниінституту військових капеланів. Якщо у 1993 році за даними соціологічногодослідження 53% військових надавали перевагу повній ізоляції церкви від армії,то на сьогодні ситуація зазнає змін: інститут душпастирства вважається нетільки необхідним, але й неминучим для Збройних Сил України.
Процес оновленняпринципів соціального Євангелія пов'язаний з усе більшим проникненнямпротестантських теологів у питання політики. Сьогодні ідея створенняпротестантської партії в Україні жваво обговорюється в нових, сформованих у90-х роках євангельських громадах. Варто визнати — протестанти в Україніпроявляють помітний інтерес до політики. І не тільки рядові віруючі, але йпастирі прагнуть брати участь у парламентській і державній діяльності. Згадаємохоча б колишнього міністра юстиції, голову Всеукраїнського об'єднанняхристиян-юристів, п'ятидесятника Василя Онопенка, або координатора партії «Батьківщина»баптиста Олександра Турчинова, скликання 1998-2000 рр., або народного депутата,пастора харизматичної громади Володимира Шушкевича, народного депутата ВРУкраїни Леоніда Чернівецького, члена християнсько-ліберальної партії України.Визначною подією в політичному житті християн-протестантів стало заснуванняВсеукраїнського об'єднання християн, яке відбулося 23 травня 1998р., керівникомі координатором якого є народний депутат ВР України В.Г. Бабич.
Всеукраїнського об'єднання християн (ВОХ) — політична партія, яка будує свою діяльність на християнських принципах іцінностях. Вона утворилась як результат усвідомлення політиками, громадськими,духовними діячами необхідності активного утвердження християнських ідеалів,цінностей, основ в українському суспільстві. Головною метою партія визначилапобудову в Україні християнської держави за духовною направленістю і мораллю,громадянської, демократичної, правової за своїм конституційним устроєм.
За даними соціологічного опитування, якепроводилося в квітні-травні 2004-2005рр. в м. Рівне серед респондентівпротестантських громад, з цікавістю до політичного життя в країні ставиться 76%опитаних. На запитання «Яким політичним силам Ви віддаєте симпатії?»- респонденти дали такі відповіді: 46% — національно-демократичним, 12% — провладним, 8 – лівим, 34% — взагалі не цікавляться. Про готовність взятиучасть у виборах висловилась переважна більшість опитаних, це – 66%, невизначились – 15%, відмовились від участі у виборах – 19%. Слід зазначити, щобільшість респондентів вважають не доцільним участь у роботігромадсько-політичних організацій та громадських об`єднань та політичнихпартій. Вони становлять 64% від усіх опитаних. Важливість функціонуванняукраїнської мови її розвиток і культивування усуспільстві виділила більшістьреспондентів. Опитувані висловились за підтримку служби в армії за умови якщовона буде на професійній основі з наданням певних гарантій матеріального,культурного та духовного змісту: 41% — за службу в лавах збройний сил України,28% — за альтернативну службу, 21% — не визначились, 10% — проти військовоїслужби.
Обговорюючи тему українськогопротестантизму в контексті сучасних політичних процесів, необхідно уточнити один момент, а саме те, що діяльність релігійних конфесій відбувається у визначеному політичному просторі, і це не може не зацікавити певне коло політичних діячів, що, у свою чергу, використовують авторитет релігії, духовенства, а точніше вплив їхній на громадську думку.
Впливхристиянської Церкви на владу може з успіхом бути опосередкований діяльністюмирян, керованих Церквою не адміністративно, а доктринально, через виробленунею соціальну доктрину. Але це потребує як і високої компетентності в душпастирюванніполітиків, так і належної культури стосунків політиків із Церквою, вибудовиздорової субординації та ієрархії цінностей.
Підводячи підсумок питанню щодо участі протестантськихгромад у церковному житті України можна сказати, що політична позиціяпротестантських церков залишається дуже обережною. Основна маса віруючих все щенегативно сприймає активне звернення до політики, маючи у своєму арсеналіпротилежну систему аргументів. На тлі тенденції політизації, що виявляється удеяких інших християнських церквах, орієнтація більшості протестантськихосередків на політичний нейтралітет, як висхідний ідеал християнської етики(Богу-Богове, кесарю – кесареве) виглядає досить зваженою.
Соціально-демографічні зміни упротестантському середовищі, його орієнтація на мирські аспекти буттязумовлюють посилення суспільної діяльності віруючих.
Програма соціального служіння для більшостіпротестантських церков, діючих в Україні, — це, по-перше, підтвердженняактуальності Лютерового вчення про «добрі діла». Віруючі йогорозглядають як свідчення осмисленості свого земного і снування, пошуківнайефективніших засобів практичної реалізації християнських заповідей.Програма, по-друге, передбачає й своєрідне: надолуження протестантськимигромадами України свого ще досі не реалізованого суспільно-етичного потенціалу.Центральне місце у програмі соціального служіння посідає філантропія — чи ненайтрадиційніша ланка поза-культової практики у протестантизмі. Йдеться,насамперед, про опікування дитячими будинками, лікарнями, будинками для літніхлюдей, дітьми Чорнобилята влаштування їхнього лікування в Україніта за кордоном, лікування сиріт та дітей з малозабезпечених родин, відкриттябезкоштовних їдалень.
Окремуділянку становить робота серед злочинців і наркоманів. У більшості колонійУкраїни працюють групи протестантських проповідників, наставників, членівтовариств милосердя. У деяких місцевостях створено постійні пунктиморально-виховної роботи серед в'язнів, наприклад, у дитячій виправній колонії ум. Прилуки Чернігівської обл., або в колонії посиленого режиму в м. СокаліЛьвівської області. Закономірним підсумком такої роботи є утворення новихцерков, що мають соціальне бачення, здатні чинити духовний вплив на світ,готові до розвитку міжцерковних відносин і створення об’єднань, керованихпресвітерськими радами. Одна з таких громад Міжнародна громадська благодійнахристиянська організація «Надія – людям», яка тісно співпрацює зАсоціацією євангельських християн України (АМЦЄХУ), надаючи всебічну підтримкуцерквам в здійсненні соціальних проектів. Вагома робота проводитьсяпротестантськими громадами по вихованню дітей-сиріт, та дітей, батьків якихпозбавлено батьківських прав.
Окремівіруючі за підтримки закордонних місій та у тісній співпраці з Всеукраїнськимхристиянським сирітським фондом «Струмок» м. Києва створюють дитячібудинки сімейного типу. Серед таких варто відмітити сім’ю Любові Нестерук і їх «Ноєвковчег», подружжя Новосадів, сім’ї Лебедів та Зарічнюків з міста Рівне,дитячий будинок сімейного типу «Вулик» під керівництвом Ольги Збирун,де сьогодні проживають 20 дітей-сиріт підліткового віку з різних дитячихсирітських будинків країни. Ці заклади тісно співпрацюють з міською опікунськоюрадою у справах неповнолітніх.
Соціальнозначущу роботу проводять серед алко- та наркозалежних церкви харизматичногонапрямку. При таких церквах відкриваються реабілітаційні центри, безкоштовніблагодійні їдальні, працюють телефони довіри, служіння для людей з фізичнимивадами, для безпритульних.
Соціально-значущим аспектомдіяльності протестантських церков в Україні, є те, що вони в даний періодвиявились здатними задовольняти ряд актуальних потреб людей, насамперед, наособистісному рівні, реалізуючи такі важливі функції релігії, як світоглядна,комунікативна та компенсаторна. Протестантська громада виступає окремимсоціально-релігійним середовищем, в якому відбувається формування світоглядувіруючого.
Неабияку роль у зміцненні позицій сучасного протестантизмувідіграє поступове зростання пропагандистської та місіонерської активностіконфесії. За даними Держкомрелігії України за останніх 6 років протестантськіцеркви створили 95% усіх зареєстрованих в Україні релігійних місій, діяльністьяких спрямована на релігійне пробудження в країні, передусім серед молодогонаселення. Місіонерство, форми і методи якого у протестантизмі завжди булирізноманітними і витонченими, за умов відсутності релігійних утисків стаєособливо ефективним. Сьогодні — це найрезультативніший, після сімейноговиховання, засіб поповнення релігійних громад. У неопротестантському середовищічерез місіонерство відбувається прихід майже третьої частини прозелітів.
Виняткова увага приділяється протестантами підготовці власнихкадрів, релігійному навчанню дітей. У Київській, Львівській і Ровенській філіяхУкраїнського заочного Біблійного інституту навчається біля 300 чоловік, у СоюзіХВЕ України діє понад 400 недільних шкіл. Ще більш масштабними представляютьсяпрограми розвитку духовного утворення, здійснювані при адекватній допомозізакордонних п’ятидесятницьких центрів. Такі інститути засновані у м. Чернівці,Вінниця, Черкаси, Миколаїв та ін. За біблійною програмою розширеного навчанняукраїнські місіонери працюють в містах Росії, Білорусії, Вірменії, Приморськомукраї.
За даними соціологічного опитуванняреспондентів 2004-2005рр. в м. Рівне на запитання «За яких обставин Вивперше відвідали церкву?» – більшість – 57% — запросили родичі чи знайомі.Питання «Чи намагаєтесь залучати людей до церкви?» – отримало резонанснівідповіді: 42,4% — роблять це іноді, 32% — доволі часто, 19% — активно іпостійно, 6,3% — дуже рідко, 0,3% — не намагаються. Серед причин, якіприваблюють до церкви такі: можливість спілкування з Богом — 85%, спілкування звіруючими — 63,5%, можливість отримати душевний спокій — 37,7%, пізнання вищоїБожої істини, 10,7% — особисте самовдосконалення.
Цікавим на наш погляд є питання про участьіноземних місіонерів у релігійному житті країни. Так, якщо протягом1996 року Україну відвідало близько 3000 тис. представників закордоннихрелігійних центрів, то починаючи з 1999 року, їхня загальна чисельність що рокусягає далеко за 10 тис. осіб. Соціологічні дослідження свідчать швидше пробайдуже, ніж вороже ставлення до закордонних місій. Зокрема, згідно здослідженнями, здійсненими 1997 року в Києві, думку про те, що «закордонніконфесії треба заборонити» — поділяють лише 17,6% респондентів, а 38,5%стверджують, що їм байдуже, діють, вони чи ні, 36,5% — не могли відповісти назапитання. На сьогодні суспільна думка стосовно місіонерської активностііноземців, ще по переду. Слід відзначити, що. по-перше: сприйняття, українцямиєвангелізаційних впливів більш-менш толерантне (в країні не було варварськихакцій, як у деяких пострадянських країнах, також не було і обмежень та заборонна урядовому рівні). А по-друге: у свідомості ієрархів та служителів історичнихцерков все більше переважає розуміння того, що піднесення власної духовноїтрадиції неможливе шляхом приниження традицій чужої.
Підводячи підсумок вище сказаного потрібносказати, що місіонерська діяльність водночас сприяє піднесенню рівняобщинно-релігійної активності віруючих, активізації внутрішнього життя у самомупротестантизмі. Міцна дисципліна, виразність релігійної домінанти у свідомостіта поведінці більшості членів громад, що спричиняє їхню виняткову активність,робить протестантизм попри невелику питому вагу дуже помітним чинникомрелігійного життя України.
Криза сучасної українськоїдержави засвідчує, що побудова громадянського суспільства неможлива бездуховно-морального відродження України, як фундаментальної підставистабільності, громадянської злагоди і процвітання. Масове поширення такихаморальних та антисуспільних явищ, як обман, корупція, проституція, наркоманія,розпад сім’ї не тільки створюють негативний образ України в очах міжнародноїспільноти але й виявляють всю немічність держави, в якій християнські тазагальнолюдські цінності не стали особистим вибором для більшості громадян.Питання релігійної освіти та виховання потрібно розглядати в контексті тогофакту, що Україна – європейська держава, де християнські корені сягаютьпочатків її державності, освіти, культури – всіх без винятку, сторінсуспільного буття.
Дуже важливо, щоб люди, якізнайомлять дітей з біблійними істинами самі були відродженими християнами, малиґрунтовну педагогічну і теологічну підготовку. Тому МГБХО «Надія-Людям»м. Рівне бачить своє завдання в тому, щоб всебічно сприяти впровадженнюпредмета «Християнська етика» в усі школи України, допомагативчителям християнської етики методичними матеріалами, налагоджувати контакти збатьками, безпосередньо працювати з учнями в позаурочний час. Досвід роботи вРівненській області переймають педагоги Черкащини, Київщини, Харківщини,Дніпропетровщини та інших регіонів країни.
Позитивно ставиться сучаснапротестантська церква до культурного життя країни. Протестантські церкви позитивноставляться до тих сфер культури, що розвивались у контексті християнськихтрадицій і сьогодні орієнтуються на їх відновлення (література, музика,архітектура). Сучасну секулярну маскультуру протестанти сприймають стриманіше.Однак деякі форми молодіжної (насамперед музичної) культури проникають у життягромад. У багатьох з них створено вокально-інструментальні ансамблі, які виступаютьне лише у релігійному але й в світському середовищі, беруть участь у молодіжнихмузичних фестивалях.
Протестантизм не стоїтьосторонь і національних проблем, якими живе сьогодні Україна. Протестантськесередовище активно використовує національні обрядові традиції під часмолитовних зібрань, релігійних свят, спостерігається відновлення українськоїтрадиції в проповідництві та общинному житті. Релігійна література, що донедавна була тільки російськомовною поступово стала україномовною.
Особливо помітноактивізується діяльність осередків, спрямована на відтворення історичногоминулого України, яка розглядається як складова загальної історії українськогонароду, а власне протестантизм – як невідємний елемент його культури ісуспільного життя.
Помітним є зверненняпротестантизму до євангельських тенденцій у поглядах та діяльності багатьохдіячів української культури – Г. Сковороди, П. Куліша, М. Костомарова, Т.Шевченка. Серед провісників українського протестантизму названі також Г.Квітка-Основяненко, І. Франко, М. Павлик, М. Максимович, М. Шашкевич, О.Конинський та ін.
Цікавим на наш погляд євідношення протестантів до традицій українського народу. Для віруючихєвангельського спрямування тільки 66 канонічних книг Біблії можуть визначатисьяк богонатхенні Писання. Решта книг, усні передання, постанови – другорядні іможуть бути лише корисними для читання, якщо вони не суперечать Біблії.Традиції, що приводять людей до «народження з гори» та особистогоспілкування з Богом повинні стати взірцем для наслідування.
Вартим уваги є ставленняпротестантів до святкування традиційних християнських свят за «новим»стилем — Григоріанським літочисленням (Пасха, Різдво, Трійця, Вознесіння).
Загалом поліконфесійність таурізноманітнення релігійних процесів, до яких у значній мірі спричинивсяпротестантизм, збагачує сучасну національну культуру і разом з тим дозволяєвиробити приоритетні загальнолюдські цінності віротерпимості, толерантності,свободи віровизнання, які необхідні для формування громадянського суспільства вУкраїні.
Підводячи підсумок вищесказаному можна сказати, що за період незалежності України протестантизмістотно змінив своє обличчя. Головні напрямки змін: послідовнаінституціоналізація; подальша розмаїтість деномінаційної палітри; підвищеннясоціального статусу; активне включення в самий широкий спектрсуспільно-політичних, культурно-освітніх, економічних процесах; досягнення усебільш помітного місця на релігійній карті Україні. Особливості пристосуванняпротестантських громад до українських умов в значній мірі позначаються назмінах, що переживає сьогодні країна. Отже, подальший розвиток українськихпротестантських церков за майбутнім.
Дану магістерську роботуможна використати при викладанні релігієзнавства, в освітніх закладах, а такожв таких галузях науки, як соціологія, політологія, історія релігій,культурологія та інших.
Список використаної літератури та джерел
1 Адвентисти сьомого дня в Україні. – К;1996. –105с.
2 Анастасіос Яннулатос. Східне православ’я іправа людини // Релігійна свобода і права людини: Богословські аспекти. У 2 т.Т.1. – Львів: Свічадо, 2000. – 452 с.
3 Бабій М. Державна політика щодо свободисовісті й релігії: сутність і практика// Людина і світ. — №3(522). — Березень,2004. — 62 с.
4 Бедрач О. Церква, суспільство, держава: їхвзаємовідносини на сучасному етапі. – Матеріали міжнародної молодіжної науковопрактичної конференції 15-16.03.2001р..- К., 2001. – 205 с.
5 Бікман В. НСJВ «Світове Радіо» вУкраїні// Євангельська нива. – 1999. -№1.- 50 с.
6 Бойко Л. Капеланство в Збройних СилахУкраїни//Євангельська нива., — 1997. -№2. – 50 с.
7 Бондаренко В.Д., Єленський В.Є., ЖуравськийВ.С. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації.- К.-1996. –204 с.
8 Борейко Л. Проблеми взаємовідносин церкви ідержави. -Християнство на межі тисячоліть.- К., 2001. – 210 с.
9 Бородинська Л… Християнська місія Спадщина"// Свічник. 2005. — №1(27)-18.- 28 с.
10 Бунечко И, Пхиденко С. Социологическиеисследования проблем социальной активности молодых верующих протестанскихтечений в современных условиях // Верующие в условиях перестройки. – М; 1989.-258 с.
11 В.СтретовичВремена изменились, но изменились ли мы? \ журнал «Реалис» весна-лето 2003 кол.стр.-48с.
12 Вакуленко Г. Скорбящие ангелы. //Християнство №22002 – 66 c.
13 Вестник Союза ХВЕ. 1991. №1. С.19; Ознакичасу. 1995; Християнське життя. 1995. №7-8.
14 Всеукраїнський Союз об’єднань євангельськиххристиян-баптистів. – К., 2000. — 48 с.
15 Головащенко С. Історія християнства: Курслекцій. – К., 1999.- 350 с.
16 Гончаров К. Її величність Традиція//Євангельська нива. – 2002р. №1. 50 с.
17 Горбач К. Благословення в терпінні. Баптистина Україні // Сучасність – 1986. — №1. – 37 с.
18 Гордеев Г.И. О духовно-церковном оформлениимест лишения свободы // Материалы международной научно-практической духовносветской конференции «Еще возможно, будьте в мире со всеми…». – Том1. – Запорожье, 1997. 304 с.
19 Гузик М. Християнська етика в школі//Євангельська нива. – 2001. -№3 – 50 с.
20 Доброєр О. Католицька Церква в Україні.Статистика, аналізи, коментарі. – К., 2001. – 159 с.
21 Долматова Ю. «Київ-25/ Євангельська нива.2004. — №1.- 50 с.
22 Долматова Ю. Україна — стартова площадка місіонерства//Євангельська нива. 2005. — №1.- С.42-43. 50 с.
23 Домашковець В. Український баптиський рух.-К.,1989. – 358 с.
24 Донецкий Христианский Университет… //Христианство -2003 -№1 – 66 с.
25 Духовченко Я.… Приходьте з відкритим серцем// Людина і світ. – 1993. -№1. – 62 с.
26 Единство выбора. // Христианская надежда. -2004.-№10.-с.2.
27 Ефетов А, Отпустить измученых на свободу.//Християнство №5 2002- .66 с.
28 Євангельський голос // 1994. — Ч.1.- 35 с.
29 Єленський В.Є. Релігія, церква і суспільство вУкраїні: початок 2002-го, // Людина і світ. — березень 2002.- 62 с.
30 Єленський В.Є., Перебенесюк В.П. Релігія.Церква. Молодь. К., 1996.- 54 с.
31 Життя братерства мовою цифр // Євангельськанива. – 1998. – №1. – 36 с.
32 Життя братства мовою цифр // Євангельськанива. – 1998. — №2. – 36 с.
33 Жуковський В. Духовно-моральне-вихованнямолодого покоління в Україні. // Християнство на межі тисячоліть (матеріалиміжнародної молодіжної науково-практичної конференції 15-16.03.2001р.- К. 2001.– 194 с.
34 Закон України „Про благодійництво таблагодійні організації“ // Юридичний вісник України. — 1997. — №43 (121).
35 Звітна доповідь на 22-му З’їзді ЄвангельськихХристиян Баптистів України // Християнське життя. – 1994. — лютий – березень. –С.24.
36 Звернення представників церков до Л. Кучми щодофальсифікацій...// Людина і світ.2004.-№12. 62 с.
37 Звітна конференція Всеукраїнського Союзу Християн ВіриЄвангельської // Голос надії. №4. – Квітень 1999 р. — 21 с.
38 Ільюк М. „Що таке ВІІ“ // Свічник.2000. — №4-18.- 39 с.
39 Історія та культура // Євангельська нива.2003. — №4.- 50с
40 Історія релігій в Україні. Релігія і церквароків незалежності України / За ред. Б. Колодного Т. 10. – К; 2003. – 612 с.
41 Калашник П. Всеукраїнська рада церков ірелігійних організацій, її місце і роль в розвитку державно-церковних відносин.Актуальні проблеми державно-церковних відносин в Україні.- К., 2001. – 190 с.
42 Ковальчук А. Що може врятувати світ? //Євангельська нива. 1999. №1-. 50 с.
43 Колодний А., проф. Дорогий читачу!// Релігійнапанорама. Інформаційно-аналітичний журнал. — 2004. — № 8-9. – 80 с.
44 Концепція державно-конфесійних відносин//Національна безпека і оборона. -2004.-№3.-С. 3-10
45 Королюк Ю Форум християнської спадщини,історії та культури // Євангельська нива. 2003. — №4.- 50с
46 Коханчук Р.М. Душпастирська опіка військовослужбовцівв арміях зарубіжних країн. – К., 2000. – 92 с.
47 Лещук Церков и политика… 90 с.
48 Львiвщина на порозi ХХІ ст.: Соцiальнийпортрет / За ред. С.А. Давимуки, А.Ф. Колодiй, Ю.А. Кужелюка, В.М. Подгорнова,Н.Й. Черниш. — Львiв, 2001.-164 с.
49 Любащенко В. Протестантизм в Україні: твореннястереотипів триває // Незалежний культорологічний часопис „І“. — №22.- 2001. 48 с.
50 Любащенко Л. Історія протестантизму вУкраїні.-К., 1996.- 424 с.
51 Мартін Шупак. Церква і права людини:католицькі й протестантські погляди, відображені у церковних документах //Релігійна свобода і права людини: Богословські аспекти. У 2 т. Т.1. – Львів:Свічадо, 2000. –– 452 с.
52 Матеріали конкретно-соціологічних дослідженьІнституту філософії НАН України ТТ… 145/88; 147/88; 148/88.
53 Мельник В.И. Малые конфессиональныеобъединения в Украине: на пути к церковности // Философская и социологическаямысль. – 1992. — №8. – С. 81.
54 Мир с Богом. Б.М.Г.- 1997. – 240 с.
55 Місіонерське суспільство 'Світло Євангелія'.Інформаційний бюлетень. – Рівне, 1990. – № 2.
56 Міщенко М. Яка ж ідеологія нам потрібна? //Сучасність. 1992. №3.
57 Мозговой С., Данилов Н. Роль института военныхсвященников в зарубежных армиях // Зарубежное военное обозрение. – 1997. — №3.
58 Назаркіна О. Соціальне обличчя протестантськихобщин України на межі тисячоліть//Людина і світ.2001.-№11-12. 62 с.
59 Настольная книга пресвитера // М.- 1987.-В.2.- 210 с.
60 Недавня О. Духовний феномен помаранчевоїреволюції: уроки церков? уроки церквам? /науковий вісник Чернівецькогоуніверситету. Збірник наукових праць. – Чернівці: Рута, 2005. – Вип. 240-241.Філософія. – 240 с.
61 Нестерук В. Біі: не студенти йдуть… //Євангельська нива. 2003. — №1.- 50с.
62 Никодим (Руснак), митрополит. Возможные факультативныеформы возрождения войскового священства разных конфессий // Материалимеждународной научно-практической духовно светской конференции „Ещевозможно, будьте в мире со всеми…“. – Т. 2. – Запорожье, 1997. 286 с.
63 Новиченко М.Р. Виступ// Матеріалихристиянської міжконфесійної зустрічі „Будьте ж милосердні, які і Отецьваш милосердний.“ – К., 1998. –21с.
64 Общенациональная молитва. // Христианскаянадежда. — 2004. — № 10. — с. 1.
65 Оржевський П. О старом и новом стилях//Євангельська нива.-№1.-1999.-С.39.
66 Павлюк П. Християнин і суспільство. — Євангельська нива., 1997. — №4. – 50 с.
67 Післямова // Свічник. — №1.(21) 2002. – 35 с.
68 Права людини в Україні. — Вип. 13. -К.-Х,1995.
69 Правові основи свободи совісті і релігії тарелігійних організацій // Упорядник Бабій М.Ю.-К., 2002.- 150 с.
70 Проблеми треба не ховати, а розв'язувати… //Людина і світ. – 2001. – №5. — 62
71 Программа Всеукраїнського об'єднання християн.26 лютого 1998 р., К., 1999. 46 с.
72 Прозелітизм, місіонерство та боротьба навколоідентичності українського суспільства. За матеріалами державного комітету усправах релігії України // Християнський світ. – 2002р.- листопад №21.
73 Протестантизм в Україні — державно-церковнівідносини// Віче. №2., 2003.
74 Пчелинцев А. Религия и пpава человека // Религияи права человека: Hа пути к свободе совести. Вып. ІІІ / Институт религии иправа / Сост. Л.М. Воронцова, А.В. Пчелинцев, С.Б. Филатов. Под общ. Ред. С.Б.Филатова. – М.: Наука, 1996.
75 Рабінович П. Основні права людини: поняття,класифікації, тенденції. // Український часопис прав людини. – 1994. – № 1. –С. 35
76 Райчук Л. Свято християнської пісні у Крупці.// Свічник №4 -18; 2000.- С.8.
77 Релігієзнавство. (ред. М. М. Заковича)К.»Вища школа" 2000. — 350 с.
78 Релігієзнавчий словник/ За ред. Б. Колодного — К., 1996. – 80 с.
79 Релігійна панорама / За ред. Б. Колодного — К., 2001 — №7 80 с.
80 Релігійна панорама / За ред. Б. Колодного — К., 2001- №12. – 80 с.
81 Релігійна панорама / За ред. Б. Колодного — К., 2001- №5. – 80 с.
82 Релігійна панорама / За ред. Б. Колодного — К., 2003. — №3 – 80 с.
83 Решетніков Ю. Питання сьогодення: вибори –2004//Християнський світ №16 серпень 2004
84 Рогозин П. Кто же Этот. Б.М.Г.– 1996. 124 с.
85 Румянцева О. Християнство і правова держава. –Матеріали міжнародної молодіжної науково практичної конференції15-16.03.2001р..- К., 2001. – 180 с.
86 Санніков С. Інформаційне служіння – один зголовних пріоритетів Церкви у ІІІ тис. // Євангельська нива. – 2004. -№3.- 50с.
87 Сапрыкин В.А. Актуальные проблемынаучно-атеистического воспитания в условиях города. – М;. — 1986.- 45 с.
88 Сенин О. Секта или церковь// Церковь остатка.– 1998 г. — №2 28 с.
89 Сергиенко Г. Вы будете мне свидетелями //Братский вестник. – 1988. — №6. – 74 с.
90 Сметанін Л. Проповідь Євангелії у в’язницяхУкраїни // Євангельська нива. 1999. — №3.- 50 с.
91 Совместно трудится лучше узнавая друг друга.//Християнство №5 2002 66 с.
92 Спис О. Протестантські громади в процесіпрезидентських виборів 2004/науковий вісник Чернівецького університету. Збірникнаукових праць. – Чернівці: Рута, 2005. – Вип. 240-241. Філософія. – 240 с.
93 Сташук О. Християнська духовна культура. //Свічник. — №1. 2002. 35 с.
94 Стретович В. Времена изменились, но изменилисьли мы?/Реалис весна-лето 2003-48с.
95 Сучасна релігійна ситуація в Україні: стан,тенденції, прогнози. К., 1994. Ч. 2. -218 с.
96 Сучасне релігійне сектантство: динамікапроцеси тенденції. – К., 1990. – 182 с.
97 Східно-Українська теологічна семінарія//Євангельська нива. – 2004. -№2.- 50с.
98 Сьомін С. З чужими ідеалами і ворожиминамірами// Пі Час. — 2002. — №2. – 50 с.
99 Табацька К. Благодаря Господу Богу я не боюсь…// Общество №22. 2004.- 11 с.
100 Филипович Л. О. Поширення нових релігій вУкраїні. // Вісник НАН України, 1998., -№5-6. – 240с.
101 Христенко Т. З любов’ю до Бога…// Євангельськанива. – 2004. -№3.- 50с.
102 Христианский гуманитарно-экономикомическийуныверситет// Зов веры. –1999. №4(6). 35с.
103 Християнське виховання і освіта: розділення чигармонія//.// «Освіта» 10-17 квітня 2002р. С.12
104 Цеханская К.В. Россия: тенденции религиозностив ХХ веке: Некоторые статистические данные // Исторический вестник. — 2000. — №5. – 50 с.
105 Ч. 2. ст. 64 Конституції України // ВідомостіВерховної Ради України – 1996, N 30. – 300 с.
106 Ч. 4 ст. 3 Закону України «Про свободусовісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року // ВідомостіВерховної Ради України. – 1991, N 25. – 300 с.
107 Черновецький Л. Не веришь в Бога – тебе… //Правда Лівобережжя". –лип. 2004 №7
108 Черновецький Л. Передвиборна програма //Маюправо. — 2004. — № 1.
109 Шапоша В. Раздели с голодним хлеб твой// КаменьКраегольний. 2004. №8.
110 Шумра Л. Проблема наукового пізнання духовногосвіту.// «Освіта» 10-17 квітня 2002р. 42 с.
111 3 Конституції України // Відомості ВерховноїРади України – 1996, N 30. – 300 с.
112 Асоциация «Новомедиа»: взгляд вблизи// Камень Краеугольный. 2005. №2.
113 В Украине будут защищать все церкви // Камень Краеугольный.2005. №7. (28)
114 Відомості Верховної Ради України. – 1991, N 25. –310 с.
115 Військовослужбовці перебувають підзахистом...(Відомості Верховної Ради України. – 1999, N 22-23, – 194 с.
116 Вовк Р. Всем народным депутатам мы подарили поБиблии // Камень Краеугольный. 2004. №12. С.4.
117 Всеукраїнський Союз об’єднань євангельськиххристиян-баптистів. – К., 2000. – С.48.
118 Гаврилюк А. Мы не участвуем в работе……//Каменькраеугольный… 2004. №10.
119 Глава службы безопасности…//Каменькраеугольный. 2005. №3.
120 Гладышко С. Вести ангельской внемли // Зов Веры№1 (27), 2001г.
121 Долматова Ю. «Київ-25/ Євангельська нива.2004. — №1.- С.40-41. 50с.
122 Ефетов А, Отпустить измученых на свободу.//Християнство №5 2002- 66 с.
123 Заєць О., Решетніков Ю. Хто є хто у релігійномуспівтоваристві України // Камень Краеугольный. 2004. №4 (25)
124 Замятин С. Кузница распострани место шатратвоего // Камень краеугольный. №3 (12) март, 2004г.
125 Звернення християн-учених до Президента, ГоловиВерховної Ради, Голови держкомрелігій та депутатів Верховної Ради України.//Віче. — 2002. — № 6.
126 Звітна доповідь на 22-му З’їзді ЄвангельськихХристиян Баптистів України // Християнське життя. – 1994. — лютий – березень. –29 с.
127 Звітна конференція Всеукраїнського СоюзуХристиян Віри Євангельської // Голос надії. №4. – Квітень 1999 р. — 21 с.
128 Звітна конференція Всеукраїнського СоюзуХристиян Віри Євангельської // Голос надії. №5 – Травень 1999 р.- 24 с.
129 Информационный бюллетень „ВЕЕ – Украина“.– 2001. — №2. – 38 с.
130 Інформаційний бюлетень Міжнародної асоціаціїхристиянських шкіл (МАХШ). „Откройте им Божий мир во всей его полноте“С.3,5; 15с.
131 Інформаційний бюлетень»Всеукраїнський союзєвангельських християн баптистів"//К. -2002. – 14 с.
132 Киевский христианский университет// Зов Веры №1(27), 2001г.
133 Котенко И, Химич В. Ученичество с оружиєм вруках//Христианство., — 2002. -№6. — С.31. стор. 66
134 Крупа Н… «Наша цель – нести благую весть..» // Зов Веры 2001. №1. (27) С.2. 8с.
135 Кулигіна О. «Щоб вирішити проблемубезпритульних дітей...»// Камень Краегольний. 2005. №7.
136 Кухарчук Р. «Мы будем помагать государствуосуществлять его социальную политику»// Камень Краегольний. 2004. №6.
137 Кухарчук Р. «Единство. Пробуждение.Благословение.»… // Камень Краеугольный. 2004. №3. (24)
138 Кухарчук Р. «Шаг в будущее» // Каменькраеугольный… 2004. №8.
139 Місіонерське суспільство 'Світло Євангелія'.Інформаційний бюлетень. – Рівне, 1990. – № 2.
140 Настольний календаль Церви Христиан Адвентистовседьмого дня на 1982. – М;82. – С. 32.
141 Онопенко В. «Украина тогда встанет наноги, когда опустится перед Господом Богом на колени» // КаменьКраегольний. 2004. №4.
142 Открытие центра духовно-естетическоговоспитания // Зов Веры 2000. №6. (20)
143 Полторы тысячи человек пять дней постились имолились за выборе в Украине. //Камень краеугольный. — 2004. — № 8.
144 Полторы тысячи человек пять дней постились имолились за выборе в Украине. //Камень краеугольный. — 2004. — № 8.
145 Пузь Е. «Реабилиационому центру...»//Камень Краегольний. 2005. №10.
146 Решетніков Ю. Питання сьогодення: вибори –2004//Християнський світ №16 серпень 2004 .
147 Самойленко А. Живая вода в херсонской степи //Камень краеугольный. №4 (13) апрель, 2004р.
148 Сверстюк Е. Некоторые протестанти саамыработают на понятие секта… // Камень Краеугольный. 2004. №3.
149 Совместно трудится лучше узнавая друг друга.//Християнство №5 2002 – 66 с.
150 Стульба А. Кузница кадров для Бога // Каменькраеугольный. №1 (10) январь, 2004г.
151 Сходи у небо // Камень Краеугольный. 2004. №11.
152 Христианские журналисты Украины объединяются…// Камень Краеугольный. 2004. №11. (20) С.3.
153 Христианский гуманитарно-экономикомическийуныверситет// Зов веры. –1999. №4(6). С.31. 35с.
154 Конституція України Ч. 2. ст. 64 // ВідомостіВерховної Ради України – 1996, N 30. – С. 141.
156 Закон України Ч. 4 ст. 3 «Про свободусовісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року // ВідомостіВерховної Ради України. – 1991, N 25. – С. 283.
157 Чернівецький Л.:«Не веришь в Бога –тебе...»// Правда Лівобережжя". –лип. 2004 №7 С.1
158 Черновецький Л. Передвиборна програма //Маюправо. — 2004. — № 1. – 4 с.
159 Шапоша В. «Раздели с голодним хлебтвой»// Камень Краегольний. 2004. №8.
160 Юлия Тимошенко хочет…//Камень краеугольный.2005. №3.
161 О.Саган. Церкви України обираютьпрезидента //http://ua.proua.com/analitic/2004/10 /08/101054.html.
162 О. Саган, А. Колодний «Церкви України:цифри факти тенденції» ProUA.com
163 Міжнародне товариство Євангельськихстудентів/risu.org.ua РІСУ — Релігійно-інформаційна служба України, 2001-2005
164 Міжнародна християнсько-військова конференція«Християнсько-військовий рух і душпастирська опіка надвійськовослужбовцями в Україні»/http://www.liga.kiev.ua/news/show/?id=108521
165 Бондаренко В. Церква в Україні отримає правоюридичної особи//www.RISU.org.ua
166 В Киеве состоялась межконфесиональная молитва//http://www.proboga.com/more. php?id=A505_0_l_0_М
167 Выборы-заключительное письмо//http//www/godembassy.org/ru/clnd/clnd_recive.
168 Выборы президента — //http//www/godembassy.org/ru/clnd/clnd_recive.
169 Душпастирі європейських в’язниць обмінялисьдосвідом/http://www.ipca.net
170 Еленский В. Духовное служение в Вооруженныхсилах Украины: дискуссии и перспективы // Мир религий, аналитика.(http://www.religio.ru/relisoc/98.html)
171 Заявления руководителей церков Объединенияевангельских христиан Украины // www. invictory. org/news/?id=710
172 Модава и Аделаджа о политической ситуации вУкраине // htth: //www.//news.proboda.com/more.php?id=A430_0 _1_0_М
173 Обращения УМС к украинскому народу и мировойобщественности www.godembassy.org/ru/news/_frphp?sho
wdetail=584&=all=&upjrubesh=:2curent_sub=
174 Принципи національного відродження//Разом нас багато нас неподолати! – груд. 2004//Офіційний сайт церкви «ПосольствоБоже»20.01.2005 www.godembassy.org
175 Патриарх Алексей II встретился спремьер-министром Украины В. Ф. Януковичем http:// www.religare.ru/search2963.
p7.htm
176 Протестантські Церкви створили свою раду івідцуралися політичної діяльності / www.realis.org/article_politic.htm
177 Решетников Ю. Церква від виборів до виборів /http://www.realis.org/article_Resh_DergCom2.htm
178 Cтатистичні дані держкомрелігії 2004 р//www.derzhkomrelig.gov.ua
179 Тимченко С. «Церква і суспільство» //http://www.realis.org/article_Timch_church.htm
180 Церква в Україні отримає право юридичної особи.- Прес-служба УПЦ /НОВИНИ//www.orthodox.org.ua.
181 Християнські конфесії об’єдналися захристиянські цінності у школі //http://www.risu.org.ua/ukr/news/article;5887/
182 Щоткіна К. Релігія та влада в Україні: проблемивзаємовідносин //www.RISU.org.ua.
183 Яворський В. Аналіз змін у релігійномузаконодавстві України Аналіз Закону України «Про внесення змін до ЗаконуУкраїни „Про свободу совісті та релігійні організації“//www.oracle2.rada.gov.ua/pls/zweb/webproc34 ?id=&pf3511 = 12609&pf3540