РЕФЕРАТ
на тему:
„Соціально-історичні умови виникненняхристиянства”
1.Загальні положення
Християнствоє однією з найбільших світових релігій, має близько 1,5 млрд. прихильників, щоскладає приблизно 20% населення земної кулі. Вонопоширене в усіх країнах світу, а домінує серед населення в Європі,Америці, Центральній та Південній Африці, Австралії. Християни складаютьпереважну більшість населення в найбільш розвинених країнах, що дозволяє їмсправляти значний вплив на перебіг політичних і соціально-культурних світовихподій. Протягом майже 2 тис. роківіснування народів християнство впливалона розвиток їхньої культури, певною мірою визначало історичну долю окремих народів. Християнство є такожоднією з найбільш розвинених в ідеологічномуплані монотеїстичних релігій.
Християнство виникло в ї ст. н. е. у східних провінціяхРимської імперії, зокрема в Антіохії, Сирії,Малій Азії. Римська імперія на той час була великою рабовласницькоюдержавою, соціально-політичний лад якої знаходився у глибокій кризі, щообумовлювало посилення експлуатації рабів, загостреннясоціально-класових суперечностей і призводило до численних повстань і війнрабів проти рабовласників. Але виступи рабів, як і поневолених народів, щоразу завершувалися поразкою. Це вело довтрати впевненості у своїх силах та віри в можливість подолання соціальногозла, викликало почуття приреченості, безперспективності. Серед рабів і поневолених народів поширювалисяпесимістичні настрої, відчай та безнадійність,а як наслідок цього — пошуки спасіння й порятунку від зла в надії на допомогунебесних сил, божого рятівника. Цьому сприяло й те, що в умовах деградації суспільства, апатії йдеморалізації досить поширеними були віра в диво, екстази, видіння, привиди і под. Свідомість знедолених людей ставала дуже сприйнятливою домістико-релігійних ідей та уявлень, що було живильним грунтом длязасвоєння християнського месіанського віровчення.
Перші християнські громади з'явилися серед населенняєврейської діаспори у другій половині І ст. н. е. Об'єднання їх відбувалося підвпливом запозиченої а іудаїзму ідеї спасителя, месії, посланця Боги, який мавприйти і спасти пригноблених і знедолених. Ця ідея стала популярною також серед рабів, старців, жебраків ти інших верствнаселення. Згодом віра в спасителя, месію (іудаїстичний месіанізм) стала одним із джерел міфу про Христа (Христос —по-єврейськи Месія, грец. переклад —Помазаник, їм’я Ісус — Спаситель). Взагалі, про первісне християнстводосить яскраво свідчить книга Нового Заповіту «Апокаліпсис». У ній щене згадується назва «християни», а своїх одновірців автор уважавіудеями; не знаходимо тут також нідогматики, ні моралі пізнішого християнства. Але в «Об'явленніІвана Богослова» досить виразно пророкується кінець світу, перемога Боганад антихристом і встановлення месією вічногоНебесного Царства.
Відомо, що перші християнські громадине мали сталої організації. Вони були розрізнені, діяльність їхня зводилася до розспівуваннямолитов на релігійних зібраннях і спільних трапезах. Не було професійного духовенства, єдиного християнськоговіровчення і культу. Навіть більше, християни зазнавали від Римської державиутисків, переслідувань і навіть масовогознищення протягом майже всього II ст.
2. Етапиеволюції християнства
Попервах християнство було лише однією з месіанських сект іудаїзму. Аленаприкінці І ст. до християнських громад вступали й неєвреї, яким була близькою ідеологія християнства — ідеї гріховності,спасіння і спокути, спасителя, месії. У II ст.,незважаючи на гоніння християн з боку влади, їхні громади поширилися на всю територію Римськоїімперії, в їхній структурі з'явилися постійніпосадові особи — диякони та єпископи, які грали провідну роль у питаннях догматики і культу. Наприкінці II — на початку III ст., долаючи гостру боротьбу між окремими сектами й течіями, християнськігромади об'єдналися навколо великих міст імперії — Александрії, Карфагена, Римата ін. Єпископи цих міст, які очолювали церкви своїх провінцій, стали називати себе митрополитами. Так поступово складалася церковна організаціяхристиянства, а ЇЇ ідеологія набувала дедалі більшогопоширення серед римських громадян. У 313 р. імператор Константин видаведикт (указ) про надання християнствуофіційної рівності з усіма релігіями, а 324 р. — оголосив християнство державною релігією.
Ще на початку III ст.керівники християнських громад збирали локальні, помісні соборидля вирішення питань догматики і культу, У 325 р. за ініціативоюі під головуванням імператора Константина відбувся І Вселенський собор в місті Нікея (МалаАзія). На Нікейському соборі було затверджено«Символ віри» (у першій редакції) — стислий виклад основних догматичних положень християнства, який мав об'єднати єдиним віровченням розрізнені громади. Собор визначив також час святкування Пасхи, засудив єресь аріанства. II Вселенськийсобор (381 р., Константинополь) уточнив редакцію нікейського«Символу віри», затвердив формулу троїчності Бога,засудив єретичні рухи.III Вселенський собор (431 р., Ефес)визнав Діву Марію Богородицею. На IV Вселенськомусоборі (451 р.,Халкідон) було прийнято догмат про двоєдинуприроду Ісуса Христа, якого визнано Богом і людиною, що має дві істоти,але одну іпостась. Окремі церкви не визнали цього догмату, що призвело до першого розколу в християнстві таутворення нехалкідояських (монофізитських) церков — Вірмено-григоріанської, Коптської (Ефіопської) та ін. Монофізити стверджували, що ІсусовіХристу властива одна природа —божественна. V і VIВселенські собори (553 і 680 рр», Константинополь) у своїхосновних рішеннях засудили монофі-зитів і моїгофилітів (останні визнавали заХристом двіприроди, але єдину волю, одну «боголюдську» енергію). VII Вселенськийсобор (787 рм Нікея) засудив іконоборство і виніс рішення провшанування ікон і хреста. Зазначимо, що православна церква визнає рішення лише семиВселенських соборів» Римсько-католицька церква називає Вселенськими і 14 наступних соборів, що їх скликала сама.У VI ст. в християнстві склалася церковнаорганізація з центрами патріаршестві Рим,Константинополь, Александрія, Антіохія та Єрусалим.
ЗIV ст. еволюція християнства визначаласяісторичною долею Римської імперії. Відомо, що 330 р. імператор Константанпереніс столицю імперії у свою колонію наСході — Візантію. У 395 р. імперіярозпалася на Західну (Рим) і Східну (Константинополь). Германські племена 476 р. остаточно зруйнувалиЗахідну імперію. Східна імперія, відома як Візантійська, стала найбільшоюфеодальною державою і проіснувала до 1453 р. Отже з IV ст. визначилися два центрихристиянства: західний— у Римі та східний — у Візантії. Таке співіснування центрів, із різнимисоціально-політичними умовами, часто спричиняло церковні конфліктиміж ними. Так, У VII—VIII ст. візантійські імператори, самовільнопривласнивши право очолювати церкву,вважали за можливе міняти не лишесхідних патріархів, а й західного главу християн. Після VII Вселенського собору відносини міжними загострилися внаслідок дискусії про сходження Святого Духа тільки відБога-отця чи й від Бога-сина, як уважалазахідна церква. Суперечки досягли кульмінації в 60-рр. IX ст.» коли було піддано анафемі папу Миколу І і патріарха Фотія.Нарешті, в XI ст. знову спалахнуласуперечка про верховенство у християнстві, що призвела 1054 р, до повногорозмежування і розколу християнства на двіцеркви: західна прибрала назвуримо-католицької (тобто вселенської, римо-всесвітньої),а східна (греко-візантійська) сталаназиватися ортодоксальною (правовірною, православною), з додаванням терміна«кафолічна» (всесвітня).
У ті часи християнство поширювалося на теренах Європи. Король германського племені франків хрестився 496 р., хочаінші германські племена залишалися язичниками до кінця VIII ст. Християнізація англосаксів, яківторглися на територію Британії, почаласянаприкінці VI ст. У VI ст.християнськацерква утвердилася в Іспанії, Грузії. У VII—IX ст.прийняли християнство слов'яни Південної та Центральної Європи: Великоморавське князівство (831 р.), Болгарія (864—865 рр.), Чехія(882—884 рр.) У 925 р. християнство утвердилося в Хорватії, 966 р. — в Польщі. У другій половині X ст. ввійшли до християнського світуУгорщина і Данія, наприкінці X ст. — Швеція, Норвегія і Київська Русь (988 р.)
Веволюції західного і східного християнства не було єдності ні за віровченням,ні за організацією. У XVI ст., вперіод Реформації, від католицизму відійшла частина віруючих, яка утворилапротестантський рух, на основі якого потім склалисярізноманітні протестантські церкви. Починаючи з XVII ст.,всередині католицизму та окремих православних церков (приміром, російської) виникаличисленні секти і течії, окремі з них існуютьі досі. Взагалі християнство зараз переділене на три великі течії;католицизм, православ'я і протестантизм,які різняться ідеологією та організацією.3. Віровченняхристиянства
Богословськадумка вважає християнське віровченнянаслідком пропаганди вчителя Ісуса Христа, який, власне, й започаткувавхристиянську релігію. Історична наука,посилаючись на новозавітні тексти,не дає нам повної інформації про образ Ісуса Христа, його проповідницькудіяльність. В «Апокаліпсисі»християнське божество не названесвоїм іменем, воно не має нічого спільного а земним проповідником і вчителем(Об., 5:6; 12:1; 12:5). У Посланнях апостола Павла образХриста подано абстрактно. Це — Бог, якийвтілився в людину, Боголюдина: народився на землі від земної жінки, бувстрачений і воскрес. Але де, коли та за яких умов він народився, залишаєтьсяневідомим, зокрема для апостола Павла (Дії, 10:38—42). Виразний портретмандрівного проповідника є лише в Євангеліях від святого Матвія та святогоЛуки, які подають біографію Ісуса Христа (Мт., 1—5, 27—28; Лк., 2—6, 23—24).Але закінченого історичного образу Христа, заснованого на фактографічному матеріалі,немає навіть тут.
Сучаснаісторична наука нагромадила чимало даних, які свідчать про тривалий періодформування християнського віровчення, йогобагатоступеневий характер творіння.Попервах становлення християнського вчення відбувалося на підвалинах іудаїзму:біблійна традиція визнається як своєрідна передісторія християнства, а«П'ятикнижжя» Мойсееве, «Книга псалмів», Пророцькі книги таін. увійшли до християнського канону як«Старий Заповіт. Бог християн —це єдиний, живий і особистий „Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і БогЯковів“ (Мтм 22:32).Христос і апостоли моляться в іудейських храмах, виконують обрядобрізання та ін., що належить робитипобожному іудею. Християнствозапозичило з іудаїзму моральні заповіді, вчення про кінець світу і віру внастання Небесного Царства, хочавоно за змістом не є адекватним, оскількиХристос по-іншому сприйняв іудейську мораль, про що виголосив у Нагірнійпроповіді (Мт., 5), а християнський міф проприхід на землю месії Ісуса, йогостраждання і смерть стали спокутоюлюдських гріхів. Водночас християни сформулювали нові ідеї (особистого безсмертя і загробної відплати), що були невідомі іудеям.
Християнське вчення має й філософськіджерела, зокремавчення єврейського філософа Філона Александрійського(25 до н. е. — 50 н, е.): про те, щоБог-отець виступає творцем ідей, душі, світу, а посередником між Богом і людьмиє Світовий розум, Логос; проприроджену гріховну сутність людини;про необхідність урятування душі через аскетизм і страждання; про Логос (слово) як месію, спасителя. Дужесильно вплинуло на християнську ідеологіюфілософське вчення стоїка Сенеки (4 до н. е. — 65 н. е.): про рівністьлюдей перед Богом; про врятування душі як мети життя; про любов до ворогів та ін. Особливо вартісними для християнствабули моральні повчання Сенеки про те, що людина має бути покірною,смиренною, витриманою, розсудливою, відмовлятися заради спасіння душі від земних радощіві насолод.
Наформування культу в християнстві досить великий вплив, окрім іудаїзму, зробиличисленні східні культури, насиченімістичними ідеями, зокрема культ перського бога сонця Мітри (святкували25 грудня), культи богів Осириса, Адоніса та ін., які вмирали та воскресали(відзначалися свята в дні весняногорівнодення), культи та обряди давньоримськоїполітеїстичної релігії.
Та все ж християнство було новоюрелігією, яка малаоригінальні за новизною ідеї та ідеали. Насамперед це ідея Боголюдини —Спасителя Ісуса Христа, який страждав і віддав життя, спокутуючи гріхи людства.Ідеал людини, яка страждає за інших, уперше в історії античної культуридозволив підняти голос на захист знедолених, стражденних і поневолених людей.Християнська мораль пронизана людяністю, гуманізмом, оскільки формувалась якальтернатива аморалізмові, що поширився в період занепаду рабовласницькогоРиму. Недарма християнські апологети Юстин, Кіпріан, Тертуліан та ін. гостровикривали анти-людські звичаї та панівну мораль Риму, жорстокість, несправедливість, спотворення, користолюбство й лицемірство.
На основі ідейних джерел християнства Біблії (Старого й Нового Заповітів), рішень Вселенськихсоборів, Святого переказу (твори церковних авторитетів) було вироблено й затверджено „Символ віри“,що складається з 12 догматичних положень: 1) вірити в єдиного Бога, який існуєв трьох іпостасях; Бог-отець, Бог-син іБог—Дух Святий (християнська свята Трійця); 2) догмат про боговтілення, згідно з яким Христос, залишаючись Богом,народився від Діви Марії; 3) догмат про спокуту,відповідно до якого Христос своїм стражданням і смертю на хресті спокутувавгріхи людей; 4) догмат про воскресіння, за яким через три дні після страти Христос воскрес та був серед людей іще 40 днів; 5) догмат про вшестя зобов'язуєлюдей вірити, що після воскресіння Христос потім піднісся на небо до Бога-отця, але повернеться наземлю під час другого пришестя; 6)догмат про віру в безсмертя душі; 7) догмат про існування пекла і раю; 8) догмат про небесну відплату за богоугодне життяна землі; 9) догмат про віру в єдину святу, соборнута апостольську церкву; 10) догмат про визнання необхідності хрещення; 11) догмат про воскресіннямертвих; 12) догмат про прихід вічного Царства Небесного для праведників івічних мук для грішників.
Окремо від „Символу віри“християнська ідеологія містить також ідеї, погляди та уявлення про навколишній світ (християнськакартина світу), про походження людини, про соціальний устрій, про сім'ю і шлюб, про жінку, про працю та пробезліч інших проблем людського життя. Взагалі християнськийсвітогляд являє собою строкату картину релігійних і реалістичнихпоглядів. Завдяки останнім ідеям таідеалам, особливо соціально-етичногоспрямування, християнство вижило й перетворилосяна потужну релігійну ідеологію, що пануєу свідомості великої частини людства. Народ зрозумів і сприйняв у християнстві те, що відповідало його сподіванням та уявленням.4. Християнський культ
Паралельно становленню ідеології християнствавідбувалося формування християнського культу, сукупності особливих ритуалів, обрядів і дій. Унаслідок цього процесу в християнстві склаласядосить розгалужена система різноманітних свят, постів, жертвоприношень,поклонінь, молитов, богослужінь, таїнств, релігійних треб тощо, обгрунтованихвірою в надприродне та регламентованих віровченням, церковними канонами. Останні зафіксовані в богослужбових книгах»
Найважливішимиз християнських обрядів є сім таїнств До них належать; хрещення (прилучення до християнства засобами обливання чи занурення у воду), миропомазання(додання хрещеному Святого Духа через змащування освяченим маслом — миром його тіла); покаяння (сповідь,каяття віруючого за його гріхи перед священиком), причащання, або євхаристія (куштування хліба й вина, щосимволізують тіло і кров Христа), шлюб (здійсненняв храмі церковного шлюбу, вінчання), священство, або ординація(єпископське висвячення на церковнослужителя), маслосвяття, абособорування (помазання єлеєм тяжко хворої або вмираючої людини).
Важливим елементом християнського культу є також богослужіння — сукупністьцеремоній та обрядових дій, звернених доБога з метою отримати від нього милість. У християнстві існують кола: річного богослужіння (порядок відправлення богослужінь протягом року); тижневого богослужіння (порядок відправлення служб на кожний день тижня: неділя — воскресіння Ісуса Христа, понеділок — ангелам Бога, вівторок — пророкам, середа— зраді Ісуса Христа, четвер — святійшим християнства, п'ятниця — розп'яттюІсуса Христа, субота — всім святим християнської церкви), добовогобогослужіння (складається з 9 служб: вечірніх і нічних — вечірня, завечірня, опівнічна йранішня, та денних — першої, третьої, шостої та дев'ятої години). Центральним місцем богослужіння е літургія (обідня, меса), що відбувається вхрамі урочисто й супроводжується музикою та співами, поклонами,запаленням свічок і лампад та ін. Ухристиянстві для богослужінь використовуються національні мови, аокремими церквами також створені (прийняті)для богослужінь відповідні мови (»мертві" мови). Так, укатолицизмі вживається латинська мова, в окремих православних церквах — церковно-слов'янська.
Християнські свята посідають важливе місце в культовій практиці; поділяються на головні, великі та престольні. Цедні відзначення подій церковної історії, християнської міфології,пам'ятні дати. Головних свят — 12 (дванадесяті); деякі з них мають фіксовану дату (за юліанським чи григоріанським календарем)проведення. Це такі свята: Пасха,або Великдень (у пам'ять воскресіння з мертвихІсуса Христа); Різдво Христове (день народження Ісуса Христа: 7 січня або 25 грудня відповідно до григоріанського чи юліанського календаря);Трійця, або П'ятидесятниця (в пам'ять про зішестяСвятого Духа на апостолів у 50-й день після воскресіння Христа); Стрітення Господнє (представлення батьками Ісуса Христа Богові, 2 лютого);Хрещення Господнє, Богоявлення (в пам'ять хрещення Ісуса Христа в річці Йорданпророком Іваном Хрестителем, 19 січня); Спас (перетворених Ісуса Христа в присутності апостолів на Божу істоту, 19 серпня); Вхід Господа в Єрусалим, або Вербна неділя; Вознесіння Господнє (в пам'ять про вшестя Ісуса Христа на небо у 40-й день післяВеликодня); Здвиження Чесного іЖивотворного Xреста Господнього (присвячений вшануванню хреста, 27вересня); Введення у храм Пресвятої Богородиці (впам'ять відвідання храму Дівою Марією, 4 грудня); Благовіщення (сповіщення Діві Марії архангелом Гавриїлом про народження Сина Божого Ісуса Христа, 7 квітня); Успіння Богородиці, або перша Пречиста (день смерті Діви Марії, 28серпня).
До великих свят (які не входять до числа дванадесятих, алешироко вшановуються) належать: Покрова (14жовтня); Різдво Івана Хрестителя (7 липня); Обрізання й НайменуванняГосподнє (14 січня); Свято святих апостолів Петра і Павла (12 липня); Відсікання голови Івана Предтечі. Престольні, або храмові свята, свята на честь святих установлені церквою на вшанування християнськихсвятих, Богородиці, чудодійних ікон та інших подій, ім'ям яких названо місцевийхрам або день у церковному календарі. Підчас свят проводяться урочисті богослужіння з прославлянням відповідних подій.
У християнському культі існують також пости, тобтоутримання від їжі чи обмеження щодо страв тваринного походження протягомпевного часу. Пости, як і свята, пов'язані з життям Ісуса, християнськихсвятих. Зокрема, перед Великоднем установлено Великий піст, на спогад про страждання і смерть Христа. У церковному календарівстановлено пісні дні — середа і п'ятниця. Існуютьтривалі пости: Апостольський — від свята Трійці до 12 липня (Петрівка),Успенський, або Спасів (з 1 по 25 серпня),Різдвяний, або Пилипівка (за 40 днів до Різдва). Кількість пісних днів вокремих християнських церквах досягає 200.
Серед культової практики у християнстві досить поширені молитви,тобто звернення віруючих до Бога (їхобразів чи святих предметів) із проханнямпослання їм блага та відвернення зла. Молитва — це своєрідна формазаклинань у формі прохань та благань, якимисупроводжуються майже всі релігійні церемонії. Вони бувають колективні (групові) або індивідуальні, їхні текстиподаються у відповідних молитовниках. Поширені в християнстві і вшануванняреліквій, тобто певні магічні дії навколо визначених церквою сакральних предметів. Найвідоміші у християнстві —вшанування ікон (зображення), образ Бога, святих та інших сакральних істот —об'єктів вшанування, хреста (встановлений у IV ст, символ страждання і смертіІсуса), мощей (нетлінні мощі святих, тобто людей, які вшановуються церквою) таін.
Структурарелігійних організацій у християнстві різноманітна. Але в ній завжди є миряни іклір, звичайні віруючі й духовенство, тобто священнослужителі і церковнослужителі (псаломщики, паламарі тощо). Священнослужителі маютьдуховний сан і відповідну ієрархію: ієреї — середнє духовенство (священики), яке безпосередньо обслуговує віруючих, та архієреї, єпископат — вище духовенство. Церковнослужителі духовногосану не миють, вони лише допомагаютьсвященнослужителям під час богослужінь і таїнств.