Предмет релігієзнавства.Основні елементи і функції релігії
Релігія і в наші часи продовжує залишатися суттєвим елементом духовногожиття суспільства.
Мільйони наших сучасників сприймають її, як природне завершенняособистого життєвого досвіду, з хвилюванням читають Біблію, Коран як книги, щонаписані спеціально для них. Доля релігії не лежить десь поряд з людськоюісторією.
Релігійні віровчення, культи і організації виникають для задоволенняпевних особистих і соціальних потреб. Без знання релігії і шляхів її еволюціїнеможливо зрозуміти не тільки минуле, але і сучасне життя народу, який їїсповідує. Неможливо зрозуміти повний глибокого драматизму шлях людськоїкультури до гуманізму і вільнодумства.
Релігія вивчається багатьма дисциплінами: і археологією, і історією, іетнографією, і соціологією, і філософією.
Предметом релігієзнавства з’являються релігія як суспільне явище,природні причини її виникнення, типологія релігійних вчень, культів іорганізацій, вплив релігій на суспільне життя і їх еволюція в ході суспільногопрогресу.
Кидаючи ретроспективний погляд на історію людства і знайомлячись з йогосучасним життям, ми стикаємося з величезною різноманітністю релігій ірелігійних вір. Кожна з них своєрідна і неповторна, по-своєму уявляє світ богівабо духів і їх відношення до почуттєвого світу і людини. І тим не менш у всіхрелігій є щось загальне.
Воно дуже точне схоплено у значенні терміна «релігія». Цейтермін походить від латинського religio і переводиться на українськумову як культ богів. Взагалі будь-яку релігію можна коротко визначити як віру влюдей в існування різних надприродних сил, богів, духів, які, на думкувіруючих, створили весь почуттєвий світ, керують усіма процесами, щовідбуваються в ньому, і визначають долю кожної людини.
Кожен віруючий переконаний в реальне існування надприродних сил, богів,духів, в можливість їх впливу на долю людини, а також можливість людинивпливати на них, одержувати від них підтримку за допомогою культових дій — молитв,обрядів, богослужінь тощо.
Об’єднують, спрямовують і контролюють відношення людей до цихтрансцендентальних сил релігійні спільності і організації, які об’єднуються вцеркву, або секту.
Релігійні віровчення, як правило, викладаються в усних міфах або усвященних (канонічних) книгах. Це — Біблія у християн, Коран у мусульман,Трипітака у буддистів тощо. Релігійна свідомість віруючих різних конфесій ісект формується на основі їх канонічних віровчень, а тому має різний зміст. Християниуявляють бога, його взаємовідношення до почуттєвого світу і з ними самимиінакше, ніж мусульмани або буддисти.
І тим не менш, не дивлячись на всю різницю в змісті, релігійнасвідомість віруючих кожної конфесії має щось спільне. Її головною ознакоюз’являється віра в надприродне. Під вірою в надприродне розуміється віра внадприродні істоти (богів, духів, душ тощо), віра в надприродні властивостіреальних предметів (фетишизм), а також віра в надприродні зв’язки між людиною іматеріальними об’єктами (магія, тотемізм тощо).
Релігійна свідомість вважає, що надприродні сили, тобто боги, духисвященні предмети тощо, здібні творити чудеса, викликати незвичайні явища. Розповідямипро чудеса заповнені сторінки священних книг.
Такими, наприклад, у християнстві є розповіді про непорочне зачаттядівою Марією сина божого Ісуса Христа, про тілесне вознесіння Христа на небо ійого воскресіння з мертвих на третій день після страти і захоронення, а такожрозповіді про чудесні зцілення сліпих, кульгавих, прокажених, які здійснювалиХристос і інші святі.
Віра релігійної людини в те, що надприродні сили можуть так чи інакшевпливати на його життя, породжують у нього різноманітні емоції і почуття до них.Ось чому у релігійної людини неминуче породжуються захоплення, любов або страхі ненависть до цих надприродних сил.
Наявність в релігійній свідомості інтелектуальних уявлень про надприроднісили, а також емоційних процесів, дає можливість виділити у релігійнійсвідомості два рівня: релігійну ідеологію і релігійну психологію.
Основу ідеології всякої конфесії складають їх канонічні віровчення. Увсіх них проглядається прагнення дати популярну, легко зрозумілу всіма,загальну картину буття, місця бога і людини в ньому, життєві установки,моральні норми, цінності і весь сенс людського життя.
Опріч канонічного змісту релігійна ідеологія включає в себе богослов’я,яке у багатьох випадках з’єднується з теологією (вченням про бога). У кожнійбільш-менш розвинутій релігії існує величезна література по богослов’ю відтеологічних і філософських трактів до журнальних, газетних і популярних видань.Богослов’я викладається у духовних учбових закладах — семінаріях, медресе тощо.
Релігійну свідомість більшості віруючих треба, мабуть, віднести дорелігійної психології. Релігійні уявлення в головах подавляючої більшостівіруючих, як правило, неузгоджені, непослідовні, несистематизовані.
Вони не існують у вигляді якоїсь оформленої системи догматів їміфологічних уявлень, а частіше всього існують у вигляді окремих ідей, образів,картин, розповідей тощо.
На рівні масової релігійної свідомості надприродне не стількимислиться, скільки уявляється у конкретних образах і переживаннях.
Між релігійною ідеологією (раціональною стороною релігії) і релігійноюпсихологією існує зв’язок. Домінуючу роль в масовій релігійній свідомості граєрелігійна ідеологія.
Своїми проповідями, наказами священнослужителі і церква прагнутьоформити смутні релігійні настрої і вірування, і підкорити їх єдиній канонічнійдоктрині.
Вважаючи надприродні сили розумними, будь-яка релігія виходить з того,що вони можуть зрозуміти людину, якщо вона звертається до них з своїмипроханнями і турботами, гідним чином служити їм.
Релігійне служіння богам і священним предметам, уявне спілкування зними і зв’язані з ними обряди, свята тощо і складають релігійний культ. Молитви,заклинання, церковні богослужіння, свята тощо — невід’ємні елементи всякої релігії.
Релігійний культ виконує різноманітні функції.
З точки зору віруючого він є засіб його спілкування з надприроднимисилами. Людина вірить у те що, здійснюючи релігійні обряди і додержуючисьрізних релігійних наказів, вона може запобігти небажаних дій надприродних сил ізаручитися їх підтримкою.
Віра в магічні властивості культу приводить до того, що молитва,сповідь та інші культові дії знімають гострий психологічний стан віруючого і цездається йому низпосланням допомоги зверху.
Церква закріпляє у свідомості віруючих ці уявлення про магічнівластивості культу і використовує культ як один з важливіших засобів впливу навіруючих.
Пишний, театралізований культ нерідко грає вирішальну роль впривабленні віруючих до храмів, молитовних домів, до міст паломництва тощо. Вінздійснює великий емоціональний вплив на людей, прив’язуючи їх до церкви.
Результатом культових дій з’являється оживлення змісту релігійноїсвідомості. У повсякденному житті релігійні образи віруючих відтісняються назадній план реальними проблемами, релігійні почуття існують в інактуальнійформі.
При здійсненні культових дій, особливо коли це робиться у храмах,молитвенних домах тощо, коли читаються певні місця з священних писань,промовляються релігійні проповіді молитви, у свідомості віруючих відтворюютьсярелігійні образи, символи, міфи.
За допомогою різних культових дій збуджуються відповідні релігійніемоції та почуття. Це приводить до того, що у свідомості віруючих центральнемісце починають займати релігійні уявлення. Релігійні почуття починаютьпереживатися реально, а культові дії становляться виключно значущими.
Культова діяльність служить також засобом стандартизації свідомості іповедінки віруючих. Вона накладає печатку конформізму і на нерелігійні аспектижиття віруючих.
Відбувається своєрідне перекидання релігійних стандартів напозарелігійну сферу. Релігійні люди схильні будувати свої позакультовівідносини за типом релігійних схем.
Певне значення має і та обставина, що в ході культової діяльностівідбувається спілкування віруючих однин з одним. Якщо взяти до уваги те, щоспілкування є однією з важливих соціальних потреб людини, то стає зрозумілим,чому для багатьох людей, які навіть не мають стійкої релігійної віри, участь урелігійних культах стає суттєво важливою.
На базі культової діяльності і спілкування, що відбувається в їїпроцесі, формуються релігійні групи і спільноти.
Релігія об’єднує людей в особливі релігійні спільноти і групи. В нихлюди угруповуються за віросповідним принципом і між ними виникають певні відношення.
Головним об’єднуючим початком релігійної групи є усвідомлення їїчленами спільних цілей і задач. Головною ціллю релігійної групи і кожноговіруючого вважається досягнення царства божого, вічного блаженства позадомовиною, а смислом земного життя — служіння богу.
До задач релігійних груп відносяться також наставництво у питанняхвіри, моральне виховання, місіонерська діяльність. Ці задачі розглядаються якособлива місія, покладена на групу самим богом, а члени релігійної групиоцінюються як народ божий, що покликаний богом до виконання цієї місії.
Важливими засобами приведення в рух релігійних цілей і задач стаютьбудівлі, (як правило, архітектури-церкви, мечеті тощо), релігійне мистецтво (ікони,музика), хрест (в християнстві), фетиші (священні предмети), церковні предметивжитку, одяг духовенства і служителів церкви, особливі знаки під часспілкування віруючих тощо.
Для членів релігійних груп характерне особливе «Ми — почуття»і відмінність від нечленів групи і інших груп (світських людей і груп, іншихрелігійних груп), які оцінюються як «вони» Члени якоїсь релігійноїгрупи за допомогою «Ми — почуття» протипоставляють себе іншим групам.
В той же час вони відчувають прив’язаність один до одного, їхпсихологія і поведінка набувають риси подібності, стандартизуються іконформуються. Всім добре відомо, що секта баптистів живе своїм життям, їїчлени ведуть себе інакше, ніж члени якогось православного приходу, хоча ібаптисти, і православні — християни.
Для членів релігійної групи властиве уявлення про особисту зверхністьнад інаковіруючими. Вони пишаються тим, що тільки в них є віра в істинного богаі вони спілкуються з ним. Християни, наприклад, вважають, що тільки вони маютьістину віру на відмінність від мусульман.
Мусульмани платять гяурам тим же. Православні, протиставляють себепротестантам. Вони пишаються тим, що тільки вони мають істинну церкву. З іншогобоку, ідея обрання надихає баптистів і вони гадають, що народжені, обрані іосвячені богом.
Протиставлення світу та іншим релігійним спільнотам сприяє посиленнюконтактів у середині групи. Віруючі гостріше переживають почуття єдності зєдиновірцями. Ділення людей за ознакою «Ми» — «Вони» єважливим соціально-психологічним фактором зміцнення зв’язків релігійних груп іспільнот.
Релігія якоїсь конфесії об’єднує релігійні групи у більш великірелігійні спільноти. Релігійні норми, установки, цінності охоплюють не тількисферу культової поведінки. Вони врегульовують також соціальну поведінку людей,які входять в релігійну спільноту, їх відношення у сім’ї, побуті тощо. Моральніі соціальні доктрини, які пропонують релігійні конфесії, містять у собідокладну систему наказів і заборон, регламентують відношення людини до іншихлюдей, сім’ї, суспільства.
Релігійні спільноти і групи завжди здійснювали значний вплив надержавний устрій, політику цілих держав. Теократична форма правління булавластива багатьом народам. В наші часи релігійне забарвлення — відмінна рисаісламських держав.
Об’єднуючим центром релігійних спільностей і груп стають релігійніорганізації. Існують різноманітні типи релігійних організацій. Найважливішим зних є церква і секти.
Церква уявляє собою організацію духовенства і віруючих якоїсь окремоїрелігійної течії або напрямку.
Основними рисами церкви з’являються чіткий розподіл віруючих на духовенствоі мирян, ієрархічний устрій духовенства, його керуюча роль і привілейнеположення поряд з підлеглим, а інколи безправним становищем пересічнихвіруючих, наявність спільного віровчення, культу, обрядності, канонічеської ібогослужебної літератури, централізований устрій.
Церкві властива претензія щодо універсальності та збігу зтериторіальними і етнічними спільнотами, вимога щодо членства на основінародження, анонімність прихожан, традиційність керівництва, тенденція доінституалізації, детальна розроблена нормативна система.
Якщо ми звернемося до православної церкви, то змушені констатувати, щоєдиної православної церкви немає. Існують більше десяти автокефальних, тобтонезалежних одна від одної, православних церкв: російська, вірменська, болгарськатощо. В процесі становлення знаходяться українська православна церква,білоруська. Але усім православним церквам притаманний аналогічний устрій.
Основою організації, наприклад, російської православної церкви є приход.Належність до приходу, як правило, визначається місцем проживання або традицією.Актом введення людини в лоно православної церкви вважається хрещення немовляти.Члени приходської общини анонімні, тобто вони можуть і не знати один одного. Начолі приходської общини стоїть священик.
Декілька церковних общин об’єднуються у благочестиві округи, сукупністьяких складає єпархію. Межі єпархії, як правило, співпадають з областями. Єпархіїоб’єднані в патріархії.
На чолі патріархії стоїть патріарх. Він обирається помісним собором,якому належить і вища влада з усіх питань віровчення, церковного правління іцерковного суду.
Патріарх здійснює міжцерковні зв’язки з іншими автокефальними церквами,контролює діяльність єпархіальних архіреїв, нагороджує титулами і вищимицерковними ознаками, здійснює нагляд за всіма закладами центрального церковногоправління.
Йому належить право помилування і пом’якшення церковних покарань. Вінскликає помісні собори і головує на них. При патріархії існують відділи зокремих питань: відділ керування справами, відділ зовнішніх церковних зв’язків,учбових закладів тощо.
Єпархії очолюються єпархіальними архіреями, які назначаютьсяпатріархами.
Кожен з них особисто визначає систему єпархіального правління, яке іздійснює особисто або при підтримці єпархіальної ради, яка складається здекількох священників.
Округи очолюються благочинними. Останні спостерігають за діяльністюнижчого духовенства.
Приход очолюється церковною радою, яка обирається загальними зборамиприхожан. Вона виконує функції, що пов’язані з управлінням культовим майном,дбає про утримання, ремонт церковних приміщень, спостерігає за належнимрозходуванням коштів приходу.
Священнослужителі розподілені на ряд ступенів. Нищу утворюють диякона,середню — пресвітеріат, вищу — єпископат. Ступені в свою чергу мають градації.
Серед дияконів (їх в народі часто називають попами) православнівиділяють просто дияконів, протодияконів, архідияконів тощо; серед єпископів — простоєпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха.
Вважається що всі священнослужителі мають особливу божественнублагодать. Вони допомагають у спілкуванні віруючих з богом, ангелами, святими,приймають покаяння, відпускають гріхи тощо. Вони керують богослужінням,пропагують релігійні ідеї, керують релігійним і моральним життям мирян.
Мирянам, тобто людям, що не мають духовного сану, ставиться в обов’язокдбайливо зберігати віру, оберігати її від оман, розповсюджувати її в «миру».Під час богослужіння миряни співають, читають, відповідають на закликисвященників, моляться тощо. За здійснення обрядів і таїнств з мирян стягуєтьсяплатня. Її прейскурант, як правило, розроблений з провізорською точністю.
Секти, як правило, відокремлюються в рамках якоїсь релігії в наслідокнезгоди з окремими положеннями догматичної традиції. Для секти властивіпретензії на виключність установок і цінностей, переконання в обираність божу,замкнутість, особисті контакти, диференційованість позицій і ролей припроголошенні доступності тої чи іншої з них кожному члену секти, визнаннянейтральності лідерства, суворості в питаннях додержання моральних принципів.
Організація секти може бути різною. Баптисти, наприклад, розрізняютьтри види церкви: вселенську, помісну і домашню. Вселенська церква, на їх думку,є невидимою і уявляє собою зібрання душ, яких простив бог у всі часи і всіхнародів. У вселенській церкві править бог «во Христі Ісуса».
Помісна церква — це община віруючих. Її членами можуть бути особи, якідосягли повноліття і увірували. Баптисти заперечують розподіл віруючих на клірі мирян. На їх думку кожний віруючий священик. Принципом виділення керівногоскладу баптистської помісної церкви є вибірність. Община обирає пресвітера.
Кожний послідуючий вище стоячий орган баптистської церкви обирається назборах пресвітерів відповідного рівня. Діяльністю общин на території областіабо декілька областей керують старші пресвітери.
Баптисти не вважають служителів культу посередниками між людиною ібогом. Пресвітер вважається керівником общини, який координує її діяльність,здійснює духовне керівництво в питаннях віри. Рядовим сектантам приписуютьсяспеціальні правила, які покликані зміцнювати владу пресвітерів.
Домашня церква, вважають баптисти, побудована подібно помісної церкви,є її мікрокопією. Батько — голова сім’ї, вважається домашнім пресвітером, амати повинна грати роль домашньої диякониці. У великих сім’ях існують домашніхори, навіть оркестри, проводяться домашні служби.
Література
1. М.М. Каськов, В.М. Чекер. Релігієзнавство. -. Контрольніпитання і завдання. Тести. — 2009.
2. Н.Р. Єфімцева. Релігієзнавство. — К. — 2008.
3. П.Ю. Саблуков. Релігійна філософія. — К. — 2007.