РЕЛІГІЯ В ЖИТТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
План
Неоднозначність впливурелігії на різні сфери суспільного життя. Релігія в житті українців
Релігія і вільнодумство іатеїзм. Історичне підгруддя і реалії сьогодення
Свобода совісті як формизапобігання і вирішення соціальних конфліктів на релігійному ґрунті
Форми втілення свободисовісті в сучасних країнах
НЕОДНОЗНАЧНІСТЬ ВПЛИВУ РЕЛІГІЇ НА РІЗНІ СФЕРИ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ. РЕЛІГІЯ В ЖИТТІУКРАЇНЦІВ
Релігія, яка пристосовувалася і пристосовується до всього, в тому числі ідо вільнодумства і атеїзму, завжди грала і продовжує грати значну роль у життісуспільства. Ця роль дуже багатопланова і неоднозначна.
Релігія мала і до цього часу має дуже сильний вплив на широкі верствилюдей, які шукають задовільнення своїх земних, але прийнявших форму релігійнихпотреб. Люди прагнуть виразити релігійні почуття, настрої, надії в певномуобразі особистості і суспільної поведінки, образі життя в цілому. Усяка релігіяформує у віруючих певні моральні норми, цінності, критерії відношення до іншихлюдей соціальних спільностей, інститутів, закладів, держави в цілому, сприяєрозповсюдженню певних життєвих установок, певної ідеології.
Будь-яка релігійна конфесія завжди прагнула задовольнити природнепрагнення людини знайти вирішення проблем виникнення природи і людськогосуспільства, становлення духовного світу людей. Вона дає людям дуже просту,легко зрозумілу картину буття. Невипадково довгий час в історії людства релігіяі церква були хранителями і розповсюджувачами позитивних знань про існуюче. Прихрамах Давнього Єгипту, наприклад, існували школи, в яких вивчалися не тількирелігійні міфи і культи, але і грамота, мистецтво керування державнимисправами, воєнна справа, медицина тощо. В похмурих келіях священнослужителівКиївської Русі писалася її історія. При монастирях і храмах створювалися школи,бібліотеки. В палких диспутах середньовічних схоластів загострювалась зброялогіки, розроблялися різні підходи до вирішення життєво важливих проблемлюдського буття.
Релігійна тема була улюбленим сюжетом малюнків доісторичних художників. Вепоху немовлятства і юначества народів їх мистецтво так чи інакше було виразомрелігійних ідей. Художники, скульптори Давньої Індії, Єгипту, Китаю, ДавньоїГреції з великою майстерністю відтворювали релігійні міфи, створювалисянеперевершені візірці красоти. Релігійна тема домінувала в мистецтвісередньовіччя, яке прагнуло відтворити велич людського духу. Починаючи з епохиРенесансу, з робіт Рафаеля, Леонардо да Вінчі і до сього часу багато великихмислителів і митців віддавали і віддають церкві силу свого таланту, олюднюючи релігійніміфи.
Важко перебільшити значення релігії у формування гуманних і моральнихпринципів. Християнство, наприклад, узагальнело і зібрало в нравственний кодекстакі великі норми людської моралі, які викладені у десяти заповедях Моїсея (невбивай, не кради тощо) і у шести заповідях Іісуса Христа (накорми голодного,одягни голого тощо). Навіть непримиримі атеїсти, такі, як Вольтер, незаперечували моральний зміст і значення релігії, вважаючи, що тільки визнаннявсевидячого, всесильного, караючого і нагороджуючого бога з’являється основоюморалі. Досить згадати з цього проводу славозвісні слова Вольтера: «Якби богане було його слід було б видумати».
Релігія завжди була фактором, що консолідував етнічні спільноти, формуваву них звичаї, традиції і системи цінностей, етнічну самосвідомість. Добревідомо з історії, що саме православ’я зіграло визначну роль у консолідаціїмешканців Середнього Придніпров’я, Закарпаття, Буковини і інших областей в українськунацію.
Таким чином релігія з моменту свого виникнення була і залишаєтьсяважливим елементом духовної культури суспільства. Церква і релігійніорганізації грали і продовжують грати видну роль у політичному і державномуоб’єднанні народів. Добре відомо, що введення у 988 р. християнство в КиївськійРусі сприяло консолідації давньоруських земель і створенні централізованоїдержави.
Добре відомо також і те, що не раз релігія під прапором єресів виступалаідеологічним виправдовуванням цілого ряду прогресивних рухів. Так у періодреформацій лютеранство виражало загальнонаціональний рух німців проти папськоївлади. Під релігійним прапором розгорнувся гуситський рух в Чехії. Аналогічно,український народ під прапором боротьби проти Брестської унії виступав протипоневолення українських земель панською Польщею. У сучасній Україні вимогаавтокефалії української православної церкви по суті є релігійною формою виразуінтересів соціальних сил, які відстоюють державну незалежність України.
Звичайно, радикальні соціальні зміни, які відбулися у сучасному світі,суттєво вплинули на взаємовідношення релігії і суспільства. У процесі цих зміні під їх прямим впливом релігія в багатьох місцях Земної кулі перестала бутипануючою формою ідеології, а церква втратила колишнє значення. Тим не менш вбагатьох країнах, особливо в ісламських, вона продовжує утримувати міцніпозиції. В цих країнах Шаріат, який виходить з Корану, продовжує залишатисязбірником законів, регулюючих не тільки релігійні, але і громадянські сімейно-брачні,побутові, уголовні й інші відношення мусульман, а також умови діяльностідуховних суддів.
Але треба відмітити і те, що в історії і сьогоденні не було і немарелігій взагалі, як не було і нема віруючих взагалі. Завжди були і є конкретнірелігійні течії, послідовники якихось релігій. Як правило, майже у кожнійкраїні і у кожного народу була і є не одна, а декілька різних релігій і церков.Створюючи різні системи цінностей, установок і оцінок, вони вступають в дужескладні, а часто і суперечливі відношення, втягуючи віруючих у вирішення своїхбогословських і соціально-політичних претензій. В історії багатьох народів ікраїн, та і у сьогоднішні часи нерідкі випадки, коли якась пануюча конфесія,уклавши гласну або негласну угоду з державною владою, переслідує інші релігійнітечії і інаковірців. Трагічних соціальних конфліктів на релігійному ґрунті неминув мабуть, жоден народ. Так, переслідування єресей, охота за відьмами тощо,вписана вогнем і мечем в історію середньовічної Європи. Мабуть самими похмуримив історії України були часи, коли український народ насильствомгреко-католиків, що уклали Брестську унію, залишився на довгі роки без вищоїдуховної ієрархії. Якщо звернутися до сьогоднішньої України, то в ній заразнараховується більш ніж 60 конфесій і релігійних напрямків. Деякі з них,наприклад українська автокефальна церква, українська православна церкваКиївського патріархату, українська православна церква знаходяться в дужескладних відношеннях одна з одною. Це неминуче викликає і соціальну напругу.
РЕЛІГІЯ І ВІЛЬНОДУМСТВО І АТЕЇЗМ. ІСТОРИЧНЕ ПІДГРУДДЯ І РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ
В історії людства релігія ніколи не була безроздільно пануючимсвітоглядом. Поряд з нею і у боротьбі з нею завжди існувало вільнодумство іатеїзм як система поглядів і суспільно-політична практика, що заперечувалирелігію.
Перші атеїстичні погляди ґрунтувалися на соціальній мотивації. Удавньоєгипетському літературному пам’ятникові «Пісні арфиста», удавньовавілонських літературних пам’ятниках «Діалоги пана з рабом», «Поема простраждаючого грішника» підривалася віра у божественну справедливість ібожественну всемогутність. Життя нестерпно тяжке. Крізь обман, бездушшя,прагнення скривдити людину. Одні вмирають далеко від рідного дому у рабстві, аінші живуть у палацах. Після смерті для них будують розкішні гробниці. Хто створивцей світ? Людина звертається до богів але вони не йдуть їй на допомогу. Чиможна шанувати таких богів?
Мабуть Давня Греція була батьківщиною іншого шляху критики релігії.Давньогречеські філософи-матеріалисти почали протиставляти релігійномусвітогляду атеїстичний світогляд. Цей космос, казав Геракліт, не створенийніким з богів, а завжди був, є і буде вічним вогнем, який закономірно спалахуєі закономірно згасає. У часи пізньої античності Епікур і Лукрецій Кар і їхпослідовники висунули етичне обґрунтування атеїзму. Страх перед богами, вважаливони, це головне, що заважає людині бути щасливою. Головний засіб позбавленнявід релігії — це розповсюдження знання про природу речей.
У похмуру епоху Середньовіччя релігія перетворилася в пануючу ідеологію,а релігійні норми стали не тільки моральними принципами, але і державнимизаконами. Тим не менш атеїзм не був відкинутим і розвивався у теологічнійоболонці. П’єр Абеляр, наприклад, у протилежність тертуліановському принципупримату віри над розумом «Вірую, тому що абсурдно» висунув тезис про сполученнявіри і розуму. Сумнів, казав він, — це єдиний шлях до істини. Науки, щобвідстояти можливість незалежного від теології і церкви шлях науковогодослідження, підхоплюють тезу Авероеса про двоїстість істини. Науці нічогоробити у питаннях богослов’я, говорили Р.Бекон, В.Оккам і інші.
В епоху Відродження прагнення науки і філософії відокремитися від релігіїі церкви приймають форму відкритого бунту. М. Копернік будує геліоцентричнумодель Всесвіту, що прямо суперечила біблейській моделі. Галілео Галілейвинайшов телескоп і дав можливість кожному переконатися у правоті поглядівКоперника. Дж.Бруно переробляє теорію Коперніка у вчення про безмежністьВсесвіту. Подалі у працях Кеплера, Тихо Браге і інших астрономів закладуютьсяпідвалини сучасних наукових уявлень про будову Космоса, в яких не залишаєтьсямісця для бога.
Великі гуманісти Відродження Лоренцо Валла, Еразм Роттердамський і іншіпротиставляють християнському уявленню про людину ідеал людини, яка високоцінить земні радощі, активно бореться за них. Мабуть від твору Е.Роттердамського «Похвальне слово глупо ті» бере свій початок гостра критикадуховенства як людей жадних, користолюбивих, які живуть головним чином обманомнароду.
Твори Лео Таксиля «Забавна біблія», «Забавна євангелія», «Війна богів» іінші до сього часу читаються широкою публікою.
Новий час, епоха буржуазних революцій став часом нещадної війни зрелігією. Гоббс, потім Спіноза і інші мислителі прямо указали на те, що релігіязобов’язана своїм походженням людям і вона потрібна державній владі, щобтримати народ у покорі. «Вища тайна монархічного правління і величезний йогоінтерес, — писав Спіноза у «Богословсько-політичному трактаті»,- полягає втому, щоб тримати людей в омані, а страх, яким вони повинні бути охоплені,прикривати гучним іменем релігії, щоб люди за своє поневолення билися, як засвій добробут...». Спіноза піддав Біблію порівнянному текстуальному аналізу іпривів вагомі аргументи на користь того, що вона є не божественна, а людськакнига.
Французькі просвітителі ХVІІІ ст. Вольтер, Дідро, Гольбах і інші прийшли до прямого запереченнярелігії і висунули ідею необхідності відокремлення церкви від держави, школивід церкви.
Але мабуть найбільш гостру критику релігії дали Л. Фейербах і марксизм.Вони доказували, що релігія є ніщо інше, як хибне, фантастичне відображення уголовах людей тих земних сил, які панують над ними в їх повсякденному житті,відображення, в якому земні сили приймають форму неземних. Подібно опіумурелігія одурманює людей, спрямовуючи їх свідомість у світ ілюзій. Формуламарксизму «Релігія є опіум народу» надовго визначила політикусоціал-демократичних і комуністичних партій і соціалістичних держав, зокремаСРСР ворожого ставлення до релігії і церкви.
Паралельно, і частіше в зв’язку з розповсюдженням філософських ісоціально-політичних аргументів проти релігії і церкви свій вклад в розвитоквільнодумства і атеїзму вносила і продовжує вносити наука. Взагалі, релігія інаука непримиренні антагоністи. Наука шукає природні причини явищ, релігія — надприродні. Тому кожний крок науки на шляху прогресу наших знань про дійсністьбув для релігії кроком назад. Наукові відкриття поставили надзвичайно гостропроблеми екзегетики (тлумачення Біблії). Аналогічні проблеми виникли і в іншихконфесіях.
Взагалі, прогрес в економічному, політичному і духовному житті людстванеминуче супроводжується розповсюдженням освіти серед всіх категорій населення.А це неминуче супроводжується масовим розповсюдженням вільнодумства і атеїзму.
СВОБОДА СОВІСТІ ЯК ФОРМА ЗАПОБІГАННЯ І ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ НАРЕЛІГІЙНОМУ ҐРУНТІ
Багато кращих умів людства давно замислювалися над тим, як запобігтинасильства над особою, соціальних конфліктів, що виникають на релігійномуґрунті. Вирішення цієї складної проблеми прийшло не зразу. Видатнішийсоціаліст-утопіст ХVІ ст.Т.Мор у своїй книзі «Утопія», мабуть, один з перших висловлює ідею свободисовісті і виборності священників. В своїх «Дослідах» філософ-гуманіст епохиВідродження М.Монтень засуджує релігійний фанатизм і відстоює принцип повноїтерпимості у питаннях віри. Ці ідеї розвинули далі Б.Спіноза, Монтекс’є,П.Беаль і інші.
Спіноза і Монтекс’є вважали, що релігійна віра — справа кожногогромадянина, бо вона відноситься до думки, свободу якої держава повиннадозволяти. Аргументуючи необхідність свободи совісті, Дж. Локк писав: «Свободасовісті є природне право людини… і… ніхто не може примушувати у питанняхрелігії законом або силою».
В той же час і Спіноза і Локк розуміли свободу совісті як свободувіротерпимості. Ця свобода не розповсюджувалася на атеїстів-безбожників. Французькіпросвітителі ХVІІІ ст. в цьому відношенніпішли далі. Вони стали тлумачити свободу совісті не просто як рівність усіхрелігій перед законом, але і як свободу не визнавати ніякої релігії, свободуневір’я. Атеїсти, вважав Гольбах, також як і віруючи, повинні мати всігромадянські права, мати доступ до вищих державних посад. Подібно до того, якцерква з благословення властей відкрито веде релігійну роботу у масах, атеїститакож повинні мати право вести просвітницьку роботу серед населення і тим самимпідривати релігійний фанатизм.
Французькі просвітителі справедливо вважали, що пануюча церква іфеодальне суспільство, уклавши між собою угоду, добровільно ніколи не підуть навведення релігійної терпимості і свободи пропаганди атеїзму. Тому єдиноюгарантією свободи совісті вони вважали відокремлення церкви від держави. «Миніколи не поставимо питання на належну основу, — писав Дідро у статті«Терпимість»,- якщо не відокремимо спочатку державу від церкви і священниківвід уряду». Однією з неодмінних умов здійснення свободи совісті французькіпросвітителі вважали відокремлення школи від церкви, усунення духовенства відкерівництва школами і передачу їх до ведення держави. Вони пропонували закритибогословські факультети, скасувати викладення релігії у школах, і ввести такіпредмети, які відкривали б учням дійсні закони природи і вчили основнимморальним нормам.
Таким чином, свобода совісті розумілася французькими просвітителями ХVІІІ ст. як гарантоване за допомогоювідокремлення церкви від держави і школи від церкви право кожного громадянинавірити в любу релігію або не вірити в ніяку, бути атеїстом. Це розуміннясвободи совісті стало програмним принципом великої французької революції ХVІІІ ст. і багатьох наступних за неюреволюцій і демократичних суспільно-політичних рухів.
ФОРМИ ВТІЛЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ В СУЧАСНИХ КРАЇНАХ
Вперше свобода совісті стала конституційною нормою у Франції. Післяперемоги Великої Французької революції Національні збори у 1789 р. прийнялаДекларацію прав людини і громадянина.
Стаття 10 декларації наголошувала, що ніхто не повинен терпіти утискуваньіз-за своїх переконань, хоча б у справах віри, якщо їх виявлення не порушуєсуспільний порядок, встановлений законом. Однак, далі проголошення свободивіросповідання Національні збори не пішли.
У США в 1791р. була прийнята додаткова стаття до Конституції, в якійговорилося, що конгрес не повинен приймати закони, які об’являли будь-яку релігіюдержавною або необхідність додержання якоїсь релігії.
В цих перших, а потім і у послідуючих законодавчих актах інших країнсвобода совісті не розповсюджувалася на свободу атеїзму. Так, стаття 19Конституції Італії говорить про право всіх «сповідувати свої релігійнівірування у любій формі, особисто або колективно, пропагувати їх і відправлятисвій культ, приватним чином або публічно, за виключенням обрядів, що противнідобрим нравам». Але у Конституції нічого не говориться про свободу атеїзму іантирелігійної пропаганди.
У конституціях деяких країн статті, що присвячені свободі совісті,суперечливі. Так у ст. 2 Конституції Греції говориться, що свобода совістінепорушна, а у ст. 1 — що «пануючою в Греції релігією є релігіясхідно-православної церкви Христової».
У конституціях ряду країн містяться вимоги почитати бога і додержуватисяморалі, що освячена релігією. Так у ст. 44 Конституції Ірландії говориться, щосвобода совісті гарантується кожному громадянину при умові додержання їм вимогрелігійної моралі.
У деяких країнах, таких як Іспанія, Португалія, Греція і інших принципівсвободи совісті фактично не існує. Тут існує державна церква, виступати протиякої заборонено. Виховання підростаючого покоління у цих країнах знаходиться,фактично, у руках духовенства. В ісламських країнах, таких як Ірані, Іраку,Кувейті і інших, порушення Корану або Шаріату тягне за собою тяжке покарання,аж до смертної страти.
Дуже різноманітні форми правового регулювання взаємовідношень школи іцеркви. У ряді країн, таких як Франція, США і інших школа формальновідокремлена від церкви. Тим не менш у школах США є часи релігійних занять.
Найбільш радикальну програму здійснення свободи совісті пропонують,мабуть, комуністи. Паризька Комуна 2 квітня 1871 р. видала декрет провідокремлення церкви від держави. Вона відмінила судову присягу на Біблії,відібрала у духовенства право записів актів громадянського стану, спробувалаздійснити перебудову школи на демократичних началах, висуваючи на перше місцеідею наукової і всебічної освіти.
Одним з перших законодавчих актів Радянської Росії був декрет «Провідокремлення церкви від держави і школи від церкви» від 23 січня 1918 р.Декретом були скасовані привілеї церкви і духовенства, передбачені правовігарантії як для свободи совісті, так і для свободи атеїзму.
Таким чином, форми законодавчого регулювання свободи совісті невиводяться з абстрактних принципів. Вони витікають із реальних соціальних умов,розстановки соціальних сил, діючих традицій і взагалі конкретних умов у кожнійдержаві.
Література
1. Чекер Р.О. Релігія – основа буття. Навчальний посібник.- К. 2008.
2. ТитаренкоО.С. Основи філософії і філософських знань. – К. 2007.
3. БабичевР.К. Релігієзнавство. К. – 2006.
4. ХомичК.С. Основи релігійних знань. К. 2008.