Міністерствоосвіти і науки України
Національнаюридична академія України
іменіЯрослава Мудрого
Реферат
з дисципліни«Історія української культури»
Натему: «Міфологія стародавніх словян»
м.Полтава 2010р.
План
Вступ
1. Міфологіястародавніх слов»ян – головні герої міфів
2. Протиставленняяк основий принцип побудови міфів слов»ян
3. Міфологіянародів світу: антична, кельтська та вірування вікінгів
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Християнствона сьогоднішній день – одна з найбільш розповсюджених світових релігій, до християнськихкраїн можна віднести переважну частину Європи, Росію, Новий Світ. Історіябільшості Європейських країн нерозривно пов»язана із християнством, так як самеутворення цих країн багато у чому пов»язане саме з християнством.
Проте,історично склалось так, що християнство не стало корінною релігією більшостінародів, місцями воно витіснило попередні релігії й вірування, місцями ужилось,синкретизувалось з ним. Досить розповсюдженним є накладання християнських ідейна язичницькі обрядові традиції.
Самеязичництво у більшості випадків передувало християнству, місцями у форміскладно організованого пантеону богів, як в античному світі, місцями у форміобрядового поклоніння чисельним духам та напівбогам. Християнство поступовостало домінуючою релігією, але народ зберіг у пам»яті свої попередні страхи,кумирів та богів.
Поєднанняязичницької релігії та народного фольклору породило міфологію. Міфологіякожного народу є унікальною, адже містить його особливі традиції, вірування,моральні норми тощо. І водночас існує багато спільного у міфології народівсвіту, адже практично кожен народ обожествляв сили природи, що є подібними.
1. Міфологія стародавніх словян – головні герої міфів
Слов’янське язичництво було однією із складових комплексу поглядів,вірувань та обрядів первісної людини впродовж багатьох тисячоліть. Термін“язичництво” досить умовний, але загалом добре підходить для визначення тогобагатоманітного кола явищ (магія, анімізм, демонізм, дуалізм та ін.), якеозначає поняття “первісна релігія”.
Основоюслов’янського язичництва є обожнювання сил природи, віра в духів, що населялиприроду і життя людини і супроводжували її від народження до смерті.Дохристиянські вірування не були незмінними — на різних етапах історичногорозвитку слов’яни поклонялися різним богам, які уособлювали найважливіші силиприроди.
Поняття слов'ян-язичників про земне влаштувння були дуже складні і заплутані. Вчені-слов'янознавці пишуть, що світ здавався їм схожим на велике яйце, в міфології деяких сусідніх і споріднених народів це яйце булознесено «космічної птахом». У слов'ян ж збереглися відгомони легендпро Велику Матері Землі і Неба, праматері Богів і людей. Ім'я її було Жива. Алепро неї відомо не багато, тому що, судячи з легендою, вона відійшла післянародження Землі і Неба.
Посерединіслов'янської Всесвіту, подібно жовтка, розташована сама Земля. Верхня частина«Жовтки» — наш живий світ, світ людей. Нижня«спіднє»сторона — Нижній Світ, Світ Мертвих, Нічний Країна. Коли тамдень, у наспанує ніч. Щоб потрапити туди, треба перетнути Океан-море, щооточило Землю. Або прорити колодязь наскрізь, ікамінь буде падати в цей колодязь дванадцять днів і ночей. Як не дивно, але, випадковість це чині, давні слов'яни мали уявлення про форму Землі і зміні дня і ночі.
Землютримає Риба-Кит. Уявлення про воду як першооснову Сущого ми знайдемо також і вдобре вивченій грецькій міфології.Океан тут є прабатьком богів і тітанів. Зображення тризуба знаходимо утрипільців і зараз він є державним символом України. Б. Рибаков висунувгіпотезу, що під образом Риби-Кита (Чуда-Юда у россіян) та самим образомгігантського змія глибин прадавні люди уявляли мамонта з великим хоботом, якогозаганяли в яму (порівняйте: у індусів світ тримається на спинах у слонів). ВХаосі поняття життя та смерті нерозділені; вони взаємодіють тавзаємопереходять. Це відчувається в корні «mor» («смерть»та «море»). Можливо, одним з найдавніших способів поховання людинибуло її повернення у рідну стихію, тобто утоплення. Доречі, з кореня «mor»веде початок ім'я римського бога війни Марса, що був пов'язаний зі смертю.
НавколоЗемлі, подібно яєчним жовтків і шкаралупі, розташовані дев'ять небес (дев'ять — тричі три — священне число у самих різнихнародів). Осьчому ми до цих пір говоримо не тільки «небо», а й«небеса». Кожне здев'яти небес слов'янської міфології має своє власнепризначення: одне — для Сонця і зірок, інше — для Місяця, ще одне — для хмар і вітрів. Сьоме за рахунком наші предки вважали«твердю», прозорим дном небесногоОкеану. Слов'яни вважали, що на будь-яке небо можна потрапити, піднявшись поСвітовому Древу, яка пов'язує між собою Нижній Світ, Землю і вседев'ять небес.На думку древніх слов'ян, Світ Древо схоже на величезнийрозлогий дуб. Однак нацьому дубі зріють насіння всіх дерев і трав.
Крім віри уголовних богів на різних етапах розвитку язичництва існувала віра в багатьохінших божеств, які населяли ліси, поля, води, були покровителями різних галузейгосподарства. Своїх богів мали племена, роди, сім¢ї. Поступово у слов’ян сформувавсявеликий пантеон язичницьких богів.
На відміну відантичної міфології, добре відомої у художній літературі та витворах мистецтва,а також міфологій країн Сходу, тексти міфів слов»ян не дійшли до наших часів,оскільки у ту далеку пору, коли створювались міфи, вони ще не знали писемності.
У V-VII століттяхпісля Великого переселення народів, слов»яни зайняли територію Центральної таСхідної Європи від Ельби до Дніпра та Волги, від південних берегів Балтійськогоморя до півночі Балканського півострова. Йшли віки і слов»яни все більшевідокремлювалися один від одного, утворювали три основні сучасні гілкинайчисельнішої сім»ї народів Європи. Східні слов»яни – білоруси, росіяни таукраїнці, західні – поляки, словаки та чехи та південні – болгари, македонці,серби, словенці, хорвати, боснійці. Не дивлячись на розділення слов»ян, їхміфології і понині зберегли багато спільних рис. Так, у всіх слов»ян відомийміф про двобій бога грози з його демонічним суперником та про перемогугромовержця, усім слов»янам традиційно знайомий старовинний звичай у кінці зимиспалювати опудало – втілення злих сил чи ховати міфічне створіння Масляниці таЯрила.
Слов»янськаміфологія та релігія складалися із обоготворіння сил природи та культа предків.Єдиним вищим богом, «творцем блискавок», яким був у індусів Індра, у греківЗевс, у римлян Юпітер, у германців Тор, у литовців Перкунас – у слов»ян був Перун.Слов'янипредставляли його собі літньою розгніваним чоловіком з рудо-золотою бородою. Відразу відзначимо, що рудаборода — неодмінна риса
Бога Грози усамих різних народів. Зокрема, рудобородий вважали свого Громовержця (Тора)скандинави, сусіди і родичі слов'ян поіндоєвропейської сім'ї народів. ЗброєюПеруна спочатку були камені, надалі — кам'янісокири і нарешті — золота сокира.
Сокира — зброїГромовержця — з глибокої давнини приписувалася чудовасила. Сокирою били полаві, на якій хто-небудь помер: вважали, щотим самим буде «підсікти»і вигнана Смерть. Сокира навхрестперекидали через худобу, щоб вона не хворіла ідобре плодилась.
Сокирою креслилинад хворим Сонячний Хрест, закликаючи на допомогу відразу двохбратів-Богів. Ана лезах сокир часто вибивали символічнізображення Сонця і Грома. Поняття пробога-громовика зливалось у слов»ян з поняттям неба, уособлення якого деяківчені бачать у Сварозі. До вищого рівня слов'янської мифологіївідносилися два праславянских божества, чі імена вірогідно реконструюються якПерун і Велес, а також жіночий персонаж, праславянского ім'я якого залишаєтьсянеясним. Ці божества втілюють військову і господарсько-природну функції. Вонизв'язані між собою як учасники грозового мифу: бог грози Перун, існуючий нанебі, на вершині гор, переслідує свого зміеевидного ворога, проживаючого внизу,на землі. Причина распри — викрадення Велесом худоби, людей, а в деякихваріантах — дружини громовержца. Що переслідується Велес ховається послідовнопід деревом, камнем, звертається в людину, коня, корову. Під Час двобою зВелесом Перун розщіплює дерево, розколює камень, мече стріли. Перемогазавершується дощем, що приносять плодороддя. З громом небесним пов'язана йлегенда про походження перлів. Слов'яни вважали, що вони зароджуються звідображення блискавки, відображеної в очах молюска-перлові скойки в момент,коли той злякано закриває стулкираковини при вигляді грози ..
Інші вищі богивважалися синами Сварога – Сварожичами – такими богами були сонце та вогонь.Сонце обожествлялось під назвою Даждьбога, а також Хорса.
Не всі боги у слов»ян були спільними. До прихода на береги Дніпра русів тут не знали Хорса. Проте, він відомий серед інших народів: іранців, персів – зороастрійці преклонялися богу сонця, що сходить – Хорсету. Виходило, що на Русі одночасно існувало, принаймні, три бога сонця – Даждьбог, Хорс та Ярило. Проте, між ними існувала різниця. Даждьбог протиставлявся світу тьми, Наві. Він уособлював собою небесне світло. Він є завжди, навіть у похмурий дощовий день, коли небо затягнуте хмарами. Цеі є Білий Світ, як називали наш світ, так і казали: «Обійти увесь білий світ». Даждьбог дуже схожий на вродливого молодого князя зі срібної бородою і золотими вусами. По мірі того, як день розвивається, він поступово стариться, але кожне ранок знову змолажувається. Даждьбог літає по небу в оздобленої алмазами золотий колесниці, яку тягнуть дюжина білих лошадей з золотими гривами, що дихають вогнем. Даждьбог знаходиться в шлюбі з Місяцем. Вродлива молода дівиця з'являється в початку літа, старіє з кожним удень і залишає Даждьбога взимку. Говорять, що землетруси — знак поганого настрою пари.
Хорс – бог сонячного, жовтого світла.Сонячний настрій та ім»я бога відображаються у багатьох наших словах: хороший,хоровод, хороми. У багатьох народів слово «хоро» означає сонячний диск, коло.Навіть місто Корсунь раніше називалось по імені бога сонячного світла –Хорсунь. Усе неприємне, позбавлене радості називали нехорошим. У літописахрозповідалось, що зображення Хорса стояло в Києві на пагорбі у числі головнихбогів.Хорс – бог миропорядку, пов»язаного з ходою сонця. Хорс та Даждьбогвідносяться як грецькі Геліос та Аполлон.
Брат Сварога,самий таємничий бог та хранитель стад Велес спочатку також був сонячнимбогом. Велес – один із найвеличніших богів стародавнього світу. Саме він привівстворений Родом і Сварогом світ у рух – створив зміну пір року, дня і ночі. Вуявленні слов»ян Велес виступав у образі вічного мудрого старця, учителяЗакону. На його честь були збудовані величні храми в Новгороді, Ростові, Києвітощо. Навіть зараз на зимові свята ряжені одягають одяг хутром догори та маскиз ріжками. Це збереглося з Велесових свят. Проте, згідно християнськихапокрифів, Велес виступав як бог зла. Так, чехи, навіть після прийняттяхристиянства, пам»ятали його як одного з наймогутніших демонів і приносили йомув жертву чорних кур та голубів. У деяких племен Велес також іменувався Ящером,був богом-перевертнем – як Вогняний Змій він описаний у сербів, як Сірий віщийВовк – у російських казках. До наших днів частково збереглася «Велесова книга»- переклад священних текстів новгородських волхвів IX ст.., в якій розповідаєтьсянайстародавніша історія слов»ян та інших народів від кінця ІІ тис. до н.е до Ітис. н.е.
Чорнобог (Чорний Змій) – повелительНаві, Пекельного царства. Бог холода, знищення, смерті, зла, безумства –втілення всього поганого та чорного. Зображався у вигляді чорного людиноподібногоідола зі срібними вусами. Йому приносили жертви перед початком військовихпоходів – часто криваві, іноді навіть людські – вбитих полонених та рабів. Ухроніках збереглися згадки про честування Чорнобога на святах – гостей обносиличашею, про цьому кожен мав промовляти прокльони, що вражало іноземців.
Існував услов»янській міфології й свій варіант уособлення грецької богині полюванняАртеміди. Звалась богиня Деваною і була дочкою Перуна. Була Деванавеликою полювальницею та могла перетворюватись на звірів. Не знала вона собірівних і тому через гординю вирішила завоювати трон Сварога та правити трьомасвітами – Прав»ю, Яв»ю та Нав»ю. Про її намр дізнався Даждьбог і розповів всеПеруну. Розгнівався він, почав вмовляти дочку, та вона його не слухала. НічогоГромовержцю не залишалось, як викликати її на двобій. Довго точилась битва ілише перетворившись на лева здолав Зевс Девану.
Інше жіночебожество – Лада — Аргімпаса — Латона є богинею кохання, весни тажиттевих сил. Кохання – поняття досить пізнє, і з того, що Лада є йогопокровителькою, можна зробити висновок, що слов'яни стояли на дуже високомущаблі духовного розвитку.
Трансформаціяцього образу у слов'ян не досліджена, алде у індоєвропейців вона виступаєспочатку як стихійна природа (Афродіта, Уранія), і може бути пов'язаною зМокошею. Другий етап розвитку богині – воїтельниця у слов'ян взагалі невизначений, але має бути співставленим з Ізідою, та Іштар (Астартою).
Зпочатком мифологізації історичної традиції зв'язуються герої мифологічного епосу.Вони відомі лише по даним окремих слов'янських традицій: такі генеалогічні герої, наприклад Кий, Щек,Хорив у східних славян. Тим не менше, і для праславянской мифологіїправдоподобна реконструкція рівня генеалогічних героїв. Більш давні витоки вперсонажів, що виступають як супротивники цих героїв, наприклад, чудовищахзмієобразної природи, пізніми варіантами яких можна вважати Солов'я-розбійника,Рарога-рарашека. Можливий праславянскій характер мифологичного сюжету прокнязя-оборотне, від народження наділеним знаком волшебної влади (сербский епоспро Вуке Вогняний Змее і східнослов'янський епос про Всеславе).
Казковіперсонажі — повидимому, учасники ритуалу в їхніх мифологізованному обличчі іпроводири тих класів єств, що самі належать до нижчого рівня: такі баба-яга,кощій, диво-юдо, лісний цар, водяний цар, морський цар.
До нижчоїмифології відносяться різні класи неіндивидуализованної (часто і нелюдинообразної) нечесті, духів, тваринних, зв'язаних зі всім мифологичнимпростором від вдома до лісу, багна і т. П.: домові, лешие, водяні, русалки,вила, пропасниці, мари, мори, кикимори, судачки у західних славян; з тваринних- ведмедь, вовк.
2. Протиставленняяк основий принцип побудови міфів словян
Відомостіпро слов»янських божеств, що дійшли до наших часів, знаходять своє роз»ясненняу народних казках та піснях, зводяться до боротьби світлих та темних силприроди, плодючості з безпліддям, літа з зимою, світла з темрявою, життя зісмертю, Білобога з Чорнобогом.
Життя — смерть. В слв'янськ мифології божество дарує життя, плодороддя, довголіття — була жива у східних славян і Рід у східних славян. Але божество може приноситиі смерть: мотиви вбивства зв'язані в слов'янській мифології з Чернобогом,Перуном, що поражають демонічного супротивника. Воплощениями хвороби і смертібули Новь, Марена, власне Смерть як фольклорний персонаж і клас нижчихмифологичних єств: мара, замора, кикимора. Символи життя і смерті вслов'янській мифології — жива вода і мертва вода, древо життя і сховане білянього яйце з кощеевою смертю, море або багно, куди посилається смерть абохвороби.
Чет — нечет — найбільш абстрактне і формалізоване вираження всієї серії противопоставлений,елемент мета опису всієї слов'янської мифології. Воно припускає вичлененнясприятливих парних і несприятливих непарних чисел, наприклад дні тиждня: четверзв'язаний з Перуном, п'ятниця — з Мокошью. Цілісні числові структури вслов'янської мифології — троїчна (три рівня світовогодерева, бог Триглав,більша роль числа три і російському фольклорі), четвертичная (четирьохголовийсбрученський идол, можливе об'єднання в одне божество чотирьох персонажівмифології балтійських славян — Яровит, Руевит, Поревит, Поренут), семерична(сімь богів давньоруського пантеона, може бути давньоруський Симаргл),девятерічня і двенадцатирічня (дванадцять як завершення ряду 3 — 4 — 7).Несчастливі непарні числа, половина, дефектність характеризують негативніпоняття і персонажі, наприклад число «13», лихо одноглазе.
Протиставленнячоловічий — жіночий сопіввідносяться з опозицією правий — лівий в весільних іпохоронніх ритуалах (де жінки сидять ліворуч від чоловіків). Істотновідмінність чоловічих і жіночих мифологічних персонажів по функціям, значимостіі кількості: малочисельнність жіночих персонажів в пантеоне, співвідношення типуДив — диви, Рід — рожанниці, Суд — судениці. Особливо значна роль жіночогопочала в магії, колдовства.
Протиставленнянебо — земля (підземне царство) втілене в приурочене божества до неба, людинидо землі. Подання про «отмикання» неба і землі святим Юріем,богородицею, жаворонком або іншим персонажем, що створить сприятливий контактміж небом і землею, зв'язані у славян з початком весни. Мати сиру земля — постійний епитет вищого жіночого божества. В преісподні перебувають єства,зв'язані зі смертю (наприклад, русалочки-земляночки), і самі небіжчики.
Протиставленняпівдень — північ, схід — захід в космічному плані описують просторову структурупо відношенню до сонця, в ритуальному плані — структуру святилищ, щоорієнтувалися по сторонам світла, і правила поведінки в обрядах також чотириміфологізованих вітер, співвідношенних зі сторонами світла.
Впротиставленні суші — море особливе значення має море — місце перебуваннячисленних негативних, здебільшого жіночих персонажів; житлі смерті, хвороб,куди їх відсилають в заговорах. Його втілення — море, океан-море, морський царі його дванадцять дочерей, дванадцять лихорадок. Позитивний аспект втілюється вмотивах приходу весни і сонця із-за моря. На означене протиставленнянаслоївається інше: сухий — мокрий (можна порівняти Илля Сухій і Мокрий, иколаСухій і Мокрий поєднання цих признаків в Перуне, богу молнії — вогню ідоща).
Протиставленнявогонь — волога втілюються в мотивах протиборіння цих стихій і вор-птах,словацький «птах-огневик», птах Страх — Рах в російських заговорах зїї ісушущуючими вихрями), Вогняна Марія (зв'язана з Громовитим Илльею всербських і болгарських піснях, протиставлена Марії Макрине (від«мокрий»)). Особливу роль грає «живий вогонь» в численнихритуалах, обряд спалення, запалення костра і обряди визивання доща (пеперуда,додола — у південних славян), культ колодців. Вогонь і вода з'єднуються вобразах Перуна, Купала, вогняної ріки.
Мифологічнимивтіленнями протиставлення день — ніч є ночници, полуночници і статі денніци,Зори — ранкова, полуденна, вечірня, полуночна. Конь Свантовита удень білий,вночі — забризганий брудом.
З цимиуявленнями переплелися погляди на загробне життя та культ предків. Душі усопшихвітали у певній далекій країні у кінці всесвіту, там, де знаходиться сонце. Цякраїна називалась у слов»ян нав»єм, вирієм, раєм, пеклом. У цю країнуспоряджали покійника як далеку подорож, що досягалась належним погребінням. Доздійснення похоронного обряду душа скиталась на землі. Душа приречена на виснескитання на землі, якщо правильного обряду не було виконано, так душі дівчат чидітей, що втонули у воді, перетворюються на русалок та мавок. Щоб полегшитипокійнику подорож до царства мертвих, слов»яни застосовували спалення: вогоньвід погребального вогнища відділяв душу від тіла та направляв її до раю.
Ранні відомостіпро східнослов'янську мифології всходять до літописних джерел. Згідно«Повісті тимчасових років», князь Владимир Святославович вчинивспробу створити в 980 році загальнодержавний пантеон Києві, на кучугурі позакняжому дворві були поставлені идоли богів Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога,Симаргла і Мокоши. Головними божествами пантеона були громовержец Перун і«скотий бог» Велес, противостоявші друг другу топографічні (идолПеруна на кучугурі, ідол Велеса — внизу, можливо, на київському Подолі, певно,по соціальній функції (Перун — бог княжної дружини, Велес — всієї іншої Русі).Єдиний жіночий персонаж київського пантеона — Мокошь — зв'язаний з характернимижіночими заняттями (особливо з прядінням). Менш ясен останній бог пантеонаСимаргл деякі дослідники вважають цей персонаж що запозичалися з іранскоймифології, інші трактують його як персонаж, що об'єднає всі сім богів пантеонуПрийняття Владимиром християнства в 988 притягло за собою знищення ідолі ізамкне язицтва на Русі і його обрядів. Тим не менше, языцькі пережиткизбереглися.
Вступхристианства в слов'янських землях (з 9 сторіччя) поклало кінець офіційномуіснуванню слов'янської мифології, сильно зруйнувавши її вищі рівні, персонажіякі стали розглядатися як негативні, якщо тільки не ототожнювалися зхристианськими святими, як Перун — зі святим Іллею, Велес — зі святим Власіем,Ярила — зі святим Юрієм (Георгієм). Нижчі же рівні слов'янської мифології, як ісистема загальних протиставлень, виявилися більш тривкими і створювали складніпоєднання з панівною христианськой релігією. Збереглася, передусім,демонологія: віра в що летів, водяного. У південних славян існував складниймифологічний образ вила (сербський), самовила, самобида (болгарський), — гірських, водяних і повітряних духів. Общеславянский польовий дух — полудница,у східних славян — полевик. Численні мифологичні образи зв'язувалися (особливоу східних славян) з домашнім господарством: наприклад всім відомий домової, унього існувала величезна кількість імен (російський домової): дедко, дедушко,доброхот, доброжил, суседко, господар він, самий), (український) хатний дiдко,(білоруський): хатник, господар, (польський): skratz, (чеський): skritek,skrat, krat. Існували також духи окремих дворових будівель — банник, овинника.
Пізнішеязичницькі обряди обожнення природи поєднались з християнськими віруваннямипро народження, смерть і воскресіння Христа. Прикладами служать такіхристиянські свята, як Різдво, Великдень(Пасха), Спастощо. Поступово більшачастина обрядової поезії втратила своє культове значення, і лише колядки (яківиконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і на Водохреще) тривалийчас зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.
3. Міфологіянародів світу: антична, кельтська та вірування вікінгів
Слід наголосити,що слов»янська язичницька релігія мала свою національну специфіку, але булаподібна до язичницьких релігій інших народів.
У той же чассеред найвизначніших джерел міфів світу можна назвати античну міфологію, якупоряд з біблійською по праву вважають найбільш значущою за ступенем її впливуна подальший розвиток багатьох народів.
Стародавні грекибули видатними міфотворцями Європи. Саме вони винайшли слово «міф»(оповідання).
Все сущеутворилося із Хаосу, що являв собою боротьбу стихій. Першими з»явилисьГея-земля, Тартар – пекло. Від Геї народився Уран – небо, а потім від Урана таГеї – Кронос, циклопи та титани. Перемігши титанів, Зевс царює на Олімпі тастає правителем світу та гарантом всесвітнього порядку. Міфи були покладені заоснову усіх літературних пам»яток Стародавньої Греції, включаючи «Трою» та«Одіссею» Гомера.
Подібно до перунаслов»ян, верховний бог Зевс був громовержцем. Землеробське населення особливошанувало Деметру – «матір хліборобів». Також елліни шанували та боялисяАртеміду – богиню диких звірів та полювання, та Афіну, яка була не лише богинеюмудрості, але і покровительницею винахідників, ремісників – особливо гончарів.Міщани також поважали Гермеса – бога подорожей, торгівлі. Вважалося що вінвиготовив перші ваги, встановив вимірювальні стандарти. Діячи культуривклонялися Аполлону – богу мистецтв, та його музам. Моряки приносили жертвиПосейдону – богу моря. Богом війни був Арес – йому вклонялися воїни.
В Елладі напротязі всієї її історії вершилися жертвоприношення тваринні, та навітьлюдські. Фемістолк, сучасник 5-го століття до н.е, найпросвітнішого вікуЕллади, власноручно задушив трбох парубків у якості жертви напередодніСаламінської битви. В Афінах, у найкультурнішому та найдемократичнішому полісі,завжди утримувались в особливих установах хворі злочинці, що час від часуоголошувались «козлами відпущення» у тяжкі дні та підлягали ритуальному побиттюкамінням чи спаленню. На сцені еллінських театрів проливалась реальна кров тихтрагічних героїв, які згідно сценарію, повинні були загинути – в останніймомент замість основного актора виводився дублер.
Доситьспецифічною була язичницька релігія народів Скандинавії. Її особливість,зокрема, полягає у тому, що язичництво там існувало дуже тривалий час. Скандинавськібоги розділялися на 2 сім»ї: асів та ванів. Аси були найчисельнішими.Верховним божеством у них був Одін – бог війни та мудрості, поезії та битви.Проте, він мав запальний та непередбачуваний характер. Згідно саг, Одін буводнооким – своє око він віддав за можливість випити з джерел мудрості. Йогозброєю був спис та їздив він верхи на восьминогому коні – Слейпнирі. Він мав двохворонів – Хугіна та Муніна. Вони кожного дня літали по всьому світу та збиралиновини. Жив Одін в Валгаллі «прибіжищі мертвих». Сюди валькірії приводили донього воїнів з поля битви. Тут вони проводили час в ігрищах та відпочивали вочікуванні наступної битви з силами зла. У решті решт Одін з воїнами програлибитву. Одін загинув під час битви з вовком Фенриром. Настав Рагнарок – кінецьсвіту, але потім виник новий світ.
Згідно іншоїтеорії, наймогутнішим з богів був Тор – син Одіна. Але він мав зовсім іншувдачу – на нього завжди можна було розраховувати, він до всього ставився зрозумінням. Мав велику фізичну силу та боровся зі злом, уособленням якого буливелетні а також Мидгорський змій. Тор їздив у візку, запряженому козлами, а зазброю мав молот М»єльнир. Прикраса у вигляді мініатюрного молоту Тора зазвичайносили на шиї. Після введення християнства маленький молот Тора, що носили якамулет, замінили хрестом.
Існували такожінші боги – добрий син Одіна Бальдр, сторож богів Хеймдалль, бог Фрей та йогосестра богиня Фрея – як символи плодючості. Існували злі велетні – вороги богівта людей, можна було зустріти хитрого та підступного бога Локі, що був батькомзмія Мідгорда й вовка Фенрира.локі мандрував поміж богами та велетнями,спричиняв свари між ними, багаторазово обманував тих та інших. Давні скандинавитакож вірили в ельфів, що жили в глибинах землі, духів, що супроводжують людинута його сім»ю. на відміну від слов»янських, скандинавські жертвопринесеннявідрізнились крайньою жорстокістю. Так, археологами було віднайдено староданівхрам, де було знайдено страченими 99 чоловік, на ряду з 99 кіньми, собаками тапівнями. Зокрема, було принесено в жертву 9 живих осіб чоловічої статі, чиїтіла були повішені у священому лісі біля храму.
Особливе місце вміфології народів Европи посідає кельтська міфологія. Колись кельти займаливеличезну територію сучасних Франції, Бельгії, Швейцарії, частини Німеччини,Австрії, Італії, Іспанії, Венгрії та Болгарії. Проте, у наші часи потомкивойовничих кельтів населяють головним чином історичну область Бретань,півострів Корнурл, Уельс, Шотландію, острів Мен та Ірландію. Своєрідністькельтських міфів полягає перш за все у тому, що в них частіше за все мова йдепро героїв та рідше про про богів. Ідеалом вони вважають безстрашного Кухуліна,який один захищав Ольстер від вторгнення ратей королеви Коннахта Медб. Кривавібитви та двобої – головна тема ккельтських міфів – можуть видатись меншжахливими, якщо пам»ятати про віру кельтів у реінкарнацію душ. Їх загробнийсвіт, на відміну від античного, не був темним прибіжи щем тіней. Його можнаназвати раєм, місцем відпочинку душ перед поверненням у наш світ. Ще однієюяскравою рисою кельтських міфів є любовний трикутник – частіше за все це юнапрекрасна богиня, фея чи діва та двоє чоловіків, молодий відважний воїн тамудрий старець.
Висновок
Народні ідеали і сподівання знайшли своє втілення в казках, легендах, переказах. Образність та художня символіка фольклору створилисвоєрідний, багатий, неповторний поетичний фонд українського народу. Як більш рання, порівняно з писемністю, народна творчість не була поглинута нею. Навпаки, вона зберігалася та існувала поряд з літературою і слугувала джерелом для численних літературних творів.
Аналіз культурологічних, археологічних, історіографічних джерел, пам'яток історії та культури дає змогу зробити висновок: відбувалася безперервна зміна численних поколінь, кожне з яких освоювало і користувалось усіма здобутками культур своїх попередників, робило свій внесок у культурну спадщину.
Стародавня слов'янська культура на українських землях формувалася протягом довгого часу, і в цьому процесі значну роль відігравали традиції місцевих народностей, а також культурні зв'язки з сусідніми народами. Культура давніх слов'ян характеризується цілісністю і самобутністю. На її грунті виникла культура Київської Русі.
Списоквикористаної літератури
1. Б.А. Рыбаков «Язычество древних славян»,-М.: Русское слово, 1997
2. В. Калашников «Боги древних славян»,-М.: Белый город, 2003
3. Д. Гаврилов, А. Наговицын «Боги славян. Язычество.Традиция», -М.: Рефл-Бук, 2002
4. Легенды и сказания Древней Греции иДревнего Рима, -М.: Правда, 1988
5. Мифы, легенды и предания кельтов,-М.: Центрполиграф, 2004
6. Роэсдаль Э. Мир викингов: викингидома и за рубежом. СПб.:Всемирное слово, 2001. – 270с.