Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича
Економічний факультет
Реферат на тему:
“Католицизм.
Історія та сучасність”
Виконала:
Студентка 304 групи
Кафедра “Обліку і аудиту”
Кричун М.І.
Викладач: СтеблинаП. Ю.
Чернівці 2009
Зміст
Вступ
1. Характерні риси католицизму
2. Форми католицизму
3. Причини виникнення УГКЦ. Берестейська церковна унія
4. Сучасний католицизм
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Християнство є найбільш значною світовою релігієюнашого часу, в якій розрізняють два головні напрямки: католицизм та православ’я,а також численні більш дрібні різновиди. Головним об’єктом шанування християн єІсус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною,дехто — тільки Богом або тільки божественним посланцем.
Християнство виникло у другій половині І ст. водному із східних районів Римської імперії — Палестині. Головною соціальною причиноювиникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з гнобителями.
Християнство виникло як відгалуження іудаїзму,у якого воно спадкувало, насамперед, визнання Старого завіту — найдавнішої частиниБіблії. Античне християнство у своєму розвитку пройшло три головні періоди: первіснехристиянство (від середини І ст. досередини ІІ ст.), раннє християнство (від серединиІІ ст. до початку ІV ст.) та пізнє християнство (від початку ІV ст. до кінця V ст.).
Етап античного християнства змінився етапом феодальногохристиянства (VI — XV ст.), коли відбувся розкол церкви на православ’я та католицизм.Розмежування між православ'ям і католицизмом у християнстві почало виявлятися післяподілу Римської імперії на Західну і Східну (395 р). Основною причиною цього сталосуперництво між константинопольським і римським патріархом, що називав себе папою,за верховенство в християнському світі. В міру посилення економічної могутностіримських пап у Західній Європі зростали і їхні претензії на роль глави ВсесвітньоїЦеркви, що іншою Церквою, природньо, було визнано незаконним.
Формальний поділ християнської Церкви на західну(римсько-католицьку) і східну (греко-православну) відбувся в 1054 р., коли посланецьпапи римського у Візантії кардинал Гумберт після безрезультатних переговорів ізпатріархом залишив у храмі Св. Софії в Константинополі лист, що відлучає від церквипатріарха і його послідовників. Патріарх у свою чергу наклав заборону на кардиналаГумберта.
Остаточно поділ Церков завершився після захопленняв 1204 р. Константинополя хрестоносцями. Справа в тому, що в XI — ХІІ ст. католицькацерква практично очолила торгово-колонізаційний рух європейців на Схід під приводом,нібито, звільнення Єрусалима і його святинь від арабів-мусульман. Проте ЧетвертийХрестовий похід відправлявся вже не в Малу Азію, а в Константинополь. Хрестоносцівзяли місто, розграбували його, опоганили святині православних храмів і утворилив Константинополі Латинську імперію, що проіснувала більш 50 років. З тих пір православнаі католицька Церкви продовжували жити і розвиватися окремо одна від одної.
1. Характерні риси католицизму
Католицизм є одним із напрямів у християнстві,який виник внаслідок першого великого розколу в християнстві в 1054 р. Католицизмпоширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Східній(Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвія і західні області України)Європі, у переважній більшості країн Південної Америки; його сповідує майже половинавіруючих Північної Америки. В Азії, Африці також є католики, але вплив католицизмутут незначний.
Католицизм має багато спільного з православ'ямі водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення,культу, своєрідними засобами пристосування до стрімкої зміни соціальної діяльностіі нової релігійної свідомості. Католицизм доповнив «Символ віри» новимидогматами. Католицизму притаманні догмати християнства, але він має й специфічніриси, особливості, котрих не знає православна церква. Що це за особливості?
Основним догматом католицької церкви, що відрізняєїї від інших течій у християнстві, є догмат про непогрішимість папи Римського. Вінполягає у тому, що папа Римський, який виступає з амвона з тих чи інших питань віриі моралі, є непогрішимим. Прийняття цього догмата папство домагалося протягом сторіч,але добилося тільки в 1870 р., коли його було прийнято католицьким Вселенським Соборому Ватикані.
Ведучи боротьбу за духовну та світську владу, папийшли на численні союзи з королями, користувалися опікою могутніх феодалів, невпиннопримножували свої багатства і посилювали політичний вплив.
Наступний догмат католицизму — це догмат про«чистилище», прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі. Вчення про«чистилище» полягає в тому, що душа людини після смерті потрапляє в«чистилище» — місце між пеклом і раєм, має змогу очиститися від гріхіві в подальшому переходити в пекло чи рай. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітнихвипробувань. Рідні та близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користьцеркви можуть полегшити випробування душі, що перебуває в «чистилищі».Доля душі визначалася, таким чином, не тільки поведінкою людини в земному житті,а й матеріальними можливостями близьких покійного. Дуже важливим положенням католицизмує теза про особливу роль духівництва, що людина не може заслужити Божої милостісамостійно, без допомоги духівництва, яке має значні переваги перед мирянами і повинномати надзвичайні права і привілеї. Зокрема, католицьке віровчення забороняє віруючимчитати Біблію, оскільки це є виключним правом духівництва. Католицизм вважає канонічноюлише Біблію, яка написана латинською мовою, якою не володіє переважна частина віруючих.
Католицька догматика встановлює необхідність систематичноїсповіді віруючих перед духівництвом. Кожен католик повинен мати свого духівникаі регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спасіннянеможливе. Завдяки цій вимозі католицьке духівництво проникає в особисте життя віруючих,кожний крок яких перебуває під контролем ксьондза або монаха. Систематична сповідь,таким чином, дозволяє католицькій церкві мати значний вплив на суспільство, особливона жінок.
Серед релігійних положень католицької церкви єй таке: немовби Христос, Богоматір і святі мають таку велику кількість заслуг, щоїх вистачить для забезпечення потойбічного блаженства всьому існуючому і майбутньомулюдству. Весь цей запас «добрих» справ Бог надав у розпорядження католицькоїцеркви; вона за своїм розсудом може виділити певну частину цих «добрих»справ віруючим для спокутування гріхів і особистого спасіння, але за це віруючіповинні платити церкві. Продажем Божественної благодаті «відав» спеціальнийтрибунал при папі. Там за гроші можна було отримати індульгенцію — папську грамоту,котра давала віруючим відпущення гріхів або визначала час, протягом якого можнабуло грішити.
Багато своєрідного є і в католицькому культі. Широковикористовуються засоби емоційного впливу на почуття віруючих. Пишність і урочистістьпритаманні католицькому культу, богослужіння супроводжується органною музикою, сольнимита хоровими співами. Богослужіння в католицькому культі ведеться латинською мовою,незрозумілою більшості віруючих. Надзвичайно велику роль у католицтві відіграє культБогородиці, або Мадонни. Християнство запозичило цей культ у більш древніх релігій,де Богородиця шанувалась як Богиня-мати, Богиня родючості. В християнській релігіїБогородиця була перетворена в міфічну діву Марію, що народила від «святогоДуха» дитину — Ісуса, сина Божого. В католицтві шанування Богородиці піднесенодо догмата, а її культ до певної міри навіть відсунув на другий план культ Бога-отцяі самого Христа. Культ Мадонни допомагає католицтву впливати на мільйони віруючихжінок. Католицька церква навіює жінкам, що в діві Марії вони мають свою заступницюперед Богом, що Мадонна може допомогти їм у всіх життєвих труднощах.
Значного поширення в католицизмі, поряд із вшануваннямБогородиці, набуває культ святих, поклоніння реліквіям та мощам. За час існуваннякатолицької церкви було проголошено близько 20 тис. «святих» і майже 200тис. «блаженних». Папа Пій XI оголосив за 17 років свого понтифікату 34«святих» і 496 «блаженних», а Пій XII проголошував кожного рокув середньому по 5 «святих» і 40 «блаженних».
На відміну від інших напрямів у християнстві, католицизммає міжнародний центр управління — Ватикан і главу католицької церкви — папу Римського,що обирається довічно. Ще в 756 р. на невеликій території сучасної Італії виниклацерковна держава — папська область. Вона проіснувала до 1870 р., коли в процесіоб'єднання Італії її було включено до Італійської держави. Після першої світовоївійни папство вступило в союз з існуючим в Італії режимом. Пій XI (1922 — 1939)у 1929 р. уклав з урядом Муссоліні Латеранські угоди, згідно з якими відроджуваласяпапська держава — Ватикан.
Ватикан — самостійна держава на території Італії,розташована на Ватиканському горбі, де знаходиться собор святого Павла, два папськихпалаци, резиденція папи, і замок «святого ангела» (церковна тюрма). Главадержави Ватикан обирається з кардиналів — вищих представників духівництва — на колегії(конклаві) кардиналів. Папа відмовляється від свого імені і приймає нове. Зборикардиналів відбуваються в надзвичайних випадках, в основному для виборів новогопапи.
Ієрархія католицької церкви спирається на суворуцентралізацію і безумовну підлеглість нижчих церковних органів вищим. Очолюєтьсякатолицька ієрархія «Священною колегією кардиналів». Кардинал — це вищадуховна особа після папи. Кардиналів призначає папа. Постійною установою Ватиканує державний секретаріат. Він відає дипломатичними відносинами з країнами, з якимиВатикан має стосунки.
Ордени ченців мають особливі статути. Створенідля посилення впливу католицької церкви, вони мають суворо централізовану структуру.Ордени очолюють «генерали», «генеральні магістри», котрим підпорядковуються«провінціали» (провінціальні пріори), «магістри», а останнім- абати і конвентуальні пріори. Над цими особами — генеральний капітул, тобто зібраннякерівників різних рангів, що збирається раз на кілька років. Ордени підпорядковуютьсябезпосередньо папі Римському. Одним з перших католицьких орденів є орден бенедиктинців,заснований в Італії в VI ст. Бенедиктом Нурійським. Особливим впливом орден користувавсяв Х-ХІ ст. Сьогодні бенедиктинці існують у ряді країн Європи і Америки, мають своїшколи й університети, періодичні видання. В XI-XIII ст. з'являється багато чернецькихорденів.
Серед чернецьких орденів важливе місце належитьтак званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святимФранциском; Домініканському. Ордени кармелітів, Августинів повинні відмовитися відособистого майна і жити на подаяння. Заснований Франциском Асизьким орден францисканцівотримав ряд привілеїв від папи — право проповіді і звершення таїнств, вільного викладенняв університетах. Орден домініканців, або «братів проповідників», заснованийу 1215 р. Домініком, був покликаний розгорнути боротьбу проти середньовічної єресі,насамперед проти альбігойців — учасників єретичного руху XII-XIII ст. у Франції,спрямованого проти панівного становища католицької церкви в економічному й духовномужитті середньовічного міста.
У 1534 р. виник орден єзуїтів (товариство Ісуса),заснований Ігнатієм Лойолою (1491-1556) для боротьби з Реформацією, який є однієюз войовничих організацій католицької церкви. Орден здійснював непримиренну боротьбупроти єресей, переслідував учених, боровся з вільнодумством, складав індекс забороненихкниг, активно сприяв закріпленню необмеженої папської влади.
2. Форми католицизму
Протестантизм — найбільшгнучка й витончена форма християнства. Особливості ідеології та орієнтації сучасногопротестантизму зумовлені історією його виникнення і подальшого розвитку.
Християнство ніколи не було однорідним, у ньомупостійно виникали ворожі одна одній церкви, групи. Відбувалося це тому, що християнськіідеї неоднаково проникали в різні соціальні верстви, виступаючи як ідеологічне оформленняїх класових та політичних позицій. Починаючи з XVI ст. дрібні прояви опозицій церквізлилися в могутній потік, який охопив Європу, що зумовило появу нового напряму християнства- протестантизму.
Це було у XVI ст. — епоху Реформації, епоху, колина арену боротьби виходив новий клас буржуазії, для якого рамки феодального ладустали надто тісними. В той час римсько-католицька церква була великим центром феодальноїсистеми, догмати якої відігравали роль священного запинала феодалізму, феодальнихвиробничих відносин. Католицька церква була і найзаможнішим землевласником, їй належалоне менше трьох частин усіх земельних володінь в католицьких країнах. Буржуазія,піднімаючись на боротьбу проти феодалізму, неминуче повинна була виступити й протикатолицької церкви. Перший акт буржуазної революції було розіграно у формі релігійноївійни, оскільки почуття і свідомість мас були в цілому вигодовані духовною їжею,яку їм пропонувала церква. І тому історичний рух, змістом якого був перехід відфеодалізму до капіталізму, повинен був набути релігійного забарвлення. Саме в цейперіод розвинулась „протестанська єресь" на противагу феодальному католицизму.
Виступаючі проти церкви як невід`ємного інститутуфеодалізму, ідеологи протестантизму заперечували богослужбову практику католицькоїцеркви, ті догматичні положення, на яких вона грунтувалась. Свої ж реформи протестантиобгрунтували „дійсним прочитанням священного писання" (Біблії), яке вони оголосилиєдиним авторитетом у питаннях віри.
Людина для протестантизму уже не є ланкою в ланцюзінадособистої спільності, як це було в середньовічному християнстві. Індивідуалізація,характерна для буржуазної епохи, висуває на порядок денний таку перебудову релігійнихуявлень, в якій людина зі своєю індивідуальною своєрідністю змогла б включитисьу ситуацію релігійного переживання. Наприклад, якщо православ`я і католицизм регламентуютьсистему постів, то протестантизм пропонує кожному вирішувати це питання, виходячиз власних смаків, пристрастей, звичок.
Зазнала змін у протестантизмі і сама ідея Бога.З погляду протестантської ідеології Бог існує тому, що він потрібен людині, котрав нього вірить. „У що віриш, те й маєш” — ось формула протестантів. У різних країнахЗахідної Європи протестантизм набуває особливих, специфічних форм. Найбільш значниминапрямами у протестантизмі, що виникли в XVI ст., були лютеранство і кальвінізм.
Лютеранство. Однимз перших кроків реформаторського руху був виступ у 1517 р. німецького ченця МартінаЛютера (1483-1546) проти влади римських пап і торгівлі індульгенціями. Одним з центральнихдогматів протестантизму стало вчення Лютера про спасіння душі. Лютер твердив, щолюдина може врятувати душу тільки завдяки особистій вірі, яка безпосередньо даруєтьсяїй Богом. Таким чином, він виступав проти претензії католицького духовенства щодоконтролю віри і совісті на правах посередника між людьми і Богом. Було висунутовимогу скасування відособленого стану священиків, усунення чернецтва, римської курії,тобто всієї ієрархії, яка дорого коштує. Було відкрито й авторитет папських декретівта послань, рівень соборів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнано „священнеписання”, право тлумачити яке надавалось кожному віруючому.
Кальвінізм. На початкуXVI ст. виник ще один різновид реформаторського руху — кальвінізм. Жан Кальвін,який виступив проти католицизму, очолив реформаторський рух. Головні ідеї своговчення він виклав у працях „Повчання в християнській вірі” та „Церковні настанови”.Одним з головних догматів кальвінізму є вчення про „абсолютне приречення”: ще до„створення світу" Бог, начебто, визначив долю людей, одним — рай, іншим — пекло,і ніякі зусилля людей, ніякі „добрі справи” не зможуть змінити того вироку. Хочанакреслення Бога людям невідомі, вони можуть здогадуватися про свою долю з того,як складається їхнє земне життя: професійна діяльність кожного є „Боже приречення”і великі успіхи в ній є ознакою обраності для спасіння.
Кальвінізм, стоячи на позиціях консерватизму, урозв’язанні докорінних соціально-політичних проблем сучасності, підкреслює всемогутністьБога і нікчемність людини. Вчення найрадикальніше реформувало християнський культі церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути католицького культу — ікони,свічки тощо — було скасовано, основне місце у богослужінні посіли читання та коментуванняБіблії, співи псалмів. Керівна роль в общинах відводилася пресвітерам — старшинамі проповідникам, які й спрямували релігійне життя общини.
Догматика. Біблія- основний засіб, за допомогою якого Бог нібито домагається спасіння людей. Як вмістилищебожественної свідомості, Біблія протиставляється людському знанню. Головна увагавідводиться Новому завіту, але практично — його тлумаченню тією чи іншою сектою.Це стосується і сучасного баптизму, який тлумачить Євангеліє у своїх власних інтересах.Людина одержує порятунок і виправдання від Бога не власними ділами — твердять баптисти,а через віру в жертву, принесену Христом на Голгофському хресті. Але врятовує тількиБог, бо без Божої допомоги не може з`явитися віра в серцях людей.
Баптизм приваблює людей своїми моральними нормами,враховує те, що для віруючих релігія завжди виступала, як наука життя, як витлумаченняїхнього життєвого досвіду. В моралі баптистів можна виділити питання про зміст життя,норми моральності, правила поведінки. Проповідується ідея богоданності моралі іаморальності безбожників. Баптисти підтримують віровчення про триєдиного бога, вірятьу спокусливу місію Христа, його друге пришестя, в страшний суд. Баптисти вважають,що за всі їхні гріхи перед Богом і людьми уже поніс кару Христос. А їм залишаєтьсялише вірити в нього і таким чином „очиститися”.
Кілька разів на тиждень, обов'язково в неділю, баптисти збираються в молитовних будинках, де проголошуютьсяколективні молитви, лунають релігійні гімни, нерідко в супроводі музичних інструментів.Раз на місяць, в першу неділю, відбувається причащання всіх членів общини (хлібопереломлення),або вечеря любові. Обряд хрещення відправляється над дорослими після відповідноїрелігійної підготовки і символізує „духовне відродження" і прийняття до общини.Баптисти заперечують хрещення немовлят, вважаючи, що ті не мають віри, у дорослогож бо є віра і свобода вибору. Він свідомо обирає релігію. Не вважаються таїнствамихрещення і хлібопереломлення.
Зміст життя баптисти вважають у врятуванні і досягненніблаженства в раю. Баптисти відзначають усі християнські свята, пов`язані з іменемХриста, а також одруження, похорони, дні народження членів общини. Людина, що потрапилав баптистську общину, поступово втрачає зв`язок із зовнішнім світом. Все, що відбуваєтьсяпоза общиною, вважається гріховним. Життя баптиста чітко регламентоване. Увесь вільнийчас він присвячує пропаганді Біблії, баптистським зборам. Він віддає на користьобщин значну частину свого заробітку, йому не рекомендується одружуватися з людьмиіншої віри, а тим більше — з невіруючими.
Адвентисти поділяються на кілька угрупувань. Найчисленнішимисеред них є послідовники „пророчиці” Олени Уайт, які визнають щонедільне свято суботи.У наш час близько половини членів усіх общин адвентистів проживають в Україні, здебільшогов Чернівецькій, Черкаській, Вінницькій областях.
П`ятидесятники вірять у можливість сходження доних святого духа і безпосередньо спілкування з Богом, з надією одержати від нього,так звані, дари святого духа: здібності щодо вивчення інших мов, пророкування, зцілення.Збори п`ятидесятників супроводжуються явищами масового релігійного екстазу, завдаютьшкоди здоров`ю. Общини п`ятидесятників нині існують в Україні, в Білорусії, Молдові,Казахстані, різних областях Росії.
Ієговісти визначають єдиного бога Ієгову і готуютьсядо армагеддону — кінця світу. Це одна з крайніх форм секстанства. В 1931 р. сектазареєструвалася під назвою „Товариство свідків Ієгови”. „Свідки Ієгови” діють, головнимчином, на Україні, в Молдові, на Північному Кавказі та в США.
3. Причини виникнення УГКЦ. Берестейськацерковна унія
Українська греко-католицька (уніатська) церквавиникла внаслідок укладення Берестейської церковної унії, яка була підписана окремимиправославними ієрархами України та Білорусії з Ватиканом у 1596 р. Згідно з умовамиунії православна церква України та Білорусії мали прийняти католицькі догмати, філософськудоктрину, визнати главенство папи Римського, проте зберегти православну обрядовістьі мову богослужіння. Католицька церква завжди намагалася стати єдиною християнськоюцерквою, яка об'єднувала б на основі католицького віровчення і керівництва папиРимського усіх християн. Для цього використовувалися різні засоби: хрестові походи,політика, криза церков, укладання уній (союзів) з іншими християнськими церквамиз метою їх об'єднання з Ватиканом. Нині існує незначна кількість церков, які називаютьсяуніатськими. Серед них — вірмено-католицька церква (відкололася від вірмено-григоріанської),сіро-католицька (відкололася від якобітської), халдо-католицька (відкололася віднесторіанської), маронітська (колишні манофеліти), греко-католицька (відкололасявід православної). Це відносно самостійні католицькі церкви, які існують під егідоюВатикану, однак зберегли свої традиційні обряди та свята.
Українська греко-католицька церква (УГКЦ) виниклана основі унійної ідеї католицизму і православ'я. Унійна ідея виникає на початкурозколу єдиної Вселенської християнської церкви. Унійні імпульси знаходили сприятливийгрунт на православнім Сході. Проте не завжди унійна ідея побуджувалася християнськимимотивами «щоб були всі одно», оскільки «один Бог, одна віра, однехрещення». Вона затьмарювалась якщо не політичними намірами, то меркантильнимирозрахунками чи амбіційними стремліннями. Неодноразово спроби створити церковнуунію православних католиків зазнавали краху, оскільки супроводжувалися грубим насильством,викликали незадоволення українського громадянства.
У 1204 р. Папа Іннокентій III через своїх послівзапропонував Галицько-Волинському князеві Роману Мстиславичу прийняти католицтво,обіцяючи за допомогою «меча святого Петра» затвердити князя королем усієїРусі. Князь Роман відхилив цю пропозицію. Передчасна його смерть у 1205 р. відкриласпробу запровадження унії, однак іншим шляхом. У Никонівському літописі зазначено:«Того ж літа угорський король посадив сина свого в Галичі, и церкви претворив латынскую службу». Угорський король Андрій II, випрошуючи у 1214 р. у ПапиІннокентія III королівську корону Галичини для свого п'ятирічного сина Коломана,запевняв папу, що цього домагаються вельможі й народ підлеглої йому країни,«бажаючи перебувати в єднанні й послуху Римській церкві, з тим тільки, щобїм дозволено було зберегти свій (грецький) обряд». У 1219 р. до Галичини підійшовкнязь Мстислав Удалий, до якого приєдналося місцеве населення" Повтікало багатобояр-угрофілів і владика Артемій; таким чином унія втратила своїх прихильників".
Інша спроба запровадити церковну унію припадаєна роки правління князя Данила Романовича Галицького. У 1238 р. на Русь накотиласямогутня хвиля татаро-монгольської навали. Це спонукало Папу Іннокентія IV (1243-1254pp.) порушити питання про захист від навали до порядку денного Першого Ліонськогособору, скликаного в 1245 р. Український архієпископ Петро Акерович на цьому соборізвернув увагу на ту небезпеку, яка загрожує Заходу, просив допомоги для України.Згодом папський легат почав переговори з князем Васильком з Волині щодо організаціїхрестового походу проти татаро-монгольської навали спільно з європейськими державамина умовах підпорядкування місцевих єпархій римській юрисдикції. «Данило виявивбажання віддати себе під покровительство св. Петра, щоб іти під благословенням римськогопрестолу разом з західним християнством на монголів». Внаслідок цього зверненнядо князя Данила Галицького були направлені деякі папські посольства з буллами. Папавідрядив до Данила домініканських монахів «для порад про віру» і для постійногоперебування при князеві; дозволив русинам «зберігати непорушно служіння літургіїна просфорах», «зберігати всі обряди грецької віри». У 1253 р. папавидав буллу до всіх християн Богемії, Моравії, Сербії і Померанії, закликаючи їхдо хрестового походу проти татар, а в наступному році — буллу до архієпископів,єпископів та інших духовних осіб Естонії та Прусії, щоб вони оголошували хрестовийпохід на татар. Папа направив послів до князя Данила з королівською короною. Данилоприйняв у Дорогочині (на Західному Бузі) 1255 р. корону короля Галицько-Волинськогоі запевнення папського легата (посла) допомогти проти татар. «Була це дужеважна подія для руської церкви і руського народу, бо Русь мала прийняти католицькувіру, а з нею також і західну цивілізацію. Але не сталося, як бажалося. Папа справдізакликав католицьких сусідів Русі до хрестового походу проти татар, але папськізаклики прогомоніли безуспішно; ніхто не спішив іти на допомогу Данилові проти невірних,коли він, уповаючи на допомогу Заходу, почав татар з Русі виганяти». Втратившинадію на допомогу Заходу, князь Данило відмовився від співпраці з єпископом Альбертом,якого Римська курія призначила главою духовенства у Південно-Західній Русі. ПапаОлександр IV ще у 1257 р. надіслав Данилові буллу з докорами, що він не виявляєніякого послуху Святому Престолу, і погрожував церковним прокляттям. Однак Данилоне звертав уваги на ці погрози. Він відверто говорив, що йому потрібна дійова допомогапроти ворогів, і лише за цієї умови обіцяв визнати владу Римського первосвященика,але тоді, коли буде скликаний собор, на якому буде встановлено єднання церков. Томукнязь Данило розірвав відносини з папою, відкинувши надію на унію.
Вселенський собор у Констанці (1414-1418 pp.) відкривнову спробу для здійснення унійної справи, на якому була депутація православноїцеркви українських єпископів з Литовської держави на чолі з новообраним у 1415 р.проти волі Константинопольського патріарха митрополитом Київським і Литовським ГригоріємЦимблаком. Там він виголосив промову, якою вітав папу і висловлював бажання об'єднатипід його проводом церкви та для цього скликати Вселенський собор. Однак переговорине увінчалися успіхом.
Перше об'єднання православних з католиками відбулосяна Флорентійському соборі в 1439 р. Проте це було об'єднання церков з політичнихмотивів, тому воно не витримало випробовування часом, було нетривким. Лише турецьканавала на Константинополь схилила імператора та патріарха до єднання з Римом. Константинопольськийпатріарх визнав зверхність Римського папи. Щодо оцінки характеру, причин і наслідківФлорентійської унії заслуговує на увагу висновок Михайла Грушевського. Він зазначав:«уніюприйняв і митрополит Київський Ісидор, і майже всі грецькі владики, і цісар візантійський,що хотів тим способом дістати поміч папи та турків. Але ні в Греції, ні в Ісидоровихєпархіях тої унії не прийняли і самі Ісидорові прихильники мусили відступити віднеї».
Одним з найбільших негативів у житті православноїцеркви в Україні XVI ст. був світський патронат над нею. Королі мали право надаватисвітським особам так звані «духовні столиці» і «хліби духовні»,які мали привілеї і заслуги перед державою та королем, а не перед церквою. Тобтокороль забезпечував ієрархічне і майнове становище світських вельмож у церкві, щомало важливе значення для життєдіяльності митрополичої кафедри, а також єпископств,архімандритств, монастирів. Ці люди в основному не мали «духовного покликання»,не завжди розуміли та цінували церковну службу, дбали лише про матеріальні вигоди,які давали їм високі церковні посади.
У XVI ст. православна церква в Україні перебувалав кризовому становищі. Митрополичі й єпископські кафедри дістаються людям недосвідченим,цілком світським і часто аморальним. Беручи приклад з королів, князів, різні польські,литовські, українські магнати і шляхта зловживали правом патронату над церквою усвоїх маєтках і в сфері своїх впливів. Внаслідок цього відбуваються деморалізаціяі розлад на нижчих щаблях церковного життя. Вбачаючи згубні наслідки такого торгування«столицями духовними» і «хлібами духовними», ініціатори і творціунії, хоч і самі були королівськими ставлениками, намагалися шляхом унії з Римомзрівняти у правах православну церкву з римо-католицькою, щоб покласти край втручаннюсвітських елементів, зокрема польської, литовської й української шляхти, в церковнісправи.
Згоду на унію єпископи обґрунтовували в грамотахта «артикулах», які подавали королеві Сигізмунду III, передусім своїмнезадоволенням кризовим станом української церкви. На першому місці в цих грамотахстоїть турбота, щоб в унії зберегти за собою єпископські кафедри та сполучені зними «добра і маєтності», щоб митрополитові і єпископам були надані місцяв сенаті та сеймі; щоб їх «урівняти у своїх правах з католицькими біскупами».Як видно з «Сокальських артикулів» 1594 p., єпископи повністю підтримувалиправо патронату і практику «подання хлібів духовних» королем і нехтувалидавнім звичаєм соборності української православної церкви.
Другою причиною, яка дезорганізовувала церковнежиття в Україні, вважається втручання в церковні справи братств. Церковні братствабули світськими громадсько-релігійними об'єднаннями. Вони мали великі заслуги врозвитку освіти, культури, пробудження і організації національного релігійного життяв Україні. Братства активно протидіяли латинізації і полонізації українців. Надавшибратствам, зокрема могутньому і добре організованому Львівському Успенському братству,права ставропігії, східні патріархи — Антиохійський Іоаким в 1586 р. і КонстантинопольськийЄремія II в 1589 р. — доручили братствам нагляд за єпископами і духовенством. Такевтручання мирян у церковні справи, намагання здійснювати контроль над церковноювладою, зокрема єпископами, як вважають нинішні греко-католицькі авторитети, нелише ображало і принижувало духовенство, а й спричиняло постійні конфлікти з окремимиєпископами, зокрема з Львівським єпископом Гедеоном Балабаном.
Кризовий стан української православної церкви вXVI ст. схиляв деяких видатних представників православ'я серед українського магнатстваі шляхти до думки, що вихід із цього стану можливий лише у «згоді церкви»,яка приведе до оздоровлення всього церковного життя. Крім того, вони вважали, щоміж православним Сходом і католицьким Заходом не такі вже й глибокі та непримиримівіросповідні розходження, а унія церков поліпшила б долю українського народу, колибуло б усунено віросповідні суперечності, що викликають ворожнечу. Цю позицію деякийчас репрезентували князь К. Острозький та Ф. Скувин-Тишкевич. На думку князя К.Острозького, ідея унії сприймалася як «відновлення давньої єдності» західноїі східної церкви, але не сепаратно, а на вселенському рівні — з участю східних патріархів,Московської патріархії та інших сусідніх православних церков. З цією ідеєю князьК. Острозький готовий був виступити як ініціатор і звернувся до папи Римського.Проте цього не сталося, князь був обійдений українськими єпископами — ініціаторамиБерестейської унії, згодом він виступив проти сепаратної унії української церкви.
4. Сучасний католицизм
За майже тисячоліття свого існування католицтвомнакопичено значний досвід пристосування своїх інститутів, ідеології та форм діяльностідо соціально-економічних, політичних та культурних умов суспільства, що змінюються.Католицтво успішно «вписалося» в індустріальне і постіндустріальне суспільство.Пристосовування церкви до умов зрілого капіталізму було започатковано папою ЛьвомXIII в енцикліці «Про нові речі», що була, власне, першою соціальною енциклікою.В ній сформульовано ставлення католицької церкви до нових реальностей, що склалисьв індустріальному суспільстві наприкінці XIX — на початку XX сторіччя з засудженнямкласової боротьби, проголошенням приватної власності та її недоторканості; йшлосятакож про заступництво церкви щодо осіб найманої праці тощо.
Нові соціальні реалії, що склалися в середині XXст., відбулися в діяльності папи Іоанна XXIII. Папа виступив за заборону ядерноїзброї, в підтримку спільних дій на захист миру віруючих і невіруючих. Поза увагоюкатолицької церкви не лишається і сім'я. Сучасне католицтво — впливова сила в світі.Вивчення його діяльності конче необхідне для розуміння нашого сьогодення.
У сучасній церкві панує надто великий консерватизм.Церковні власті Риму, здається, більше схильні до повернення у добрі старі часи,ніж до реального розуміння ситуації сучасного світу і людства. Ми не досягли щесинтезу між істинною духовністю і реальною відповідальністю перед світом, якомузагрожує катастрофа. Не будемо, однак, забувати про те, що церква — це цілий світ,що вона об'єднує сотні мільйонів віруючих. Для багатьох з них релігійний ідеал продовжуєзалишатися найвищою духовною культурною цінністю, і в ньому вони втілюють свої земніпрагнення. На порозі третього тисячоліття серед католиків постійно зростає прагненнядо вироблення найширшої платформи для об'єднання всіх людей доброї волі на основізагальнолюдських цінностей для врятування і збагачення духовної культури людства.
Католицька церква проводить велику пропагандистськудіяльність. Вона видає багато газет, журналів, книг, величезну кількість періодичноїлітератури — майже 4700 різних назв загальним тиражем 2 млрд. примірників. Випускаютьсята продаються для демонстрації кінофільми на релігійні сюжети. Крім радіо Ватикану,працюють спеціалізовані радіостанції, які розташовані в різних країнах світу. Всеце розраховано на активну пропаганду релігії, утримання під впливом католицькоїцеркви широкого кола населення.
Католицька церква володіє величезними фінансовимикоштами. У Ватикані діє «Банк святого духу», що має свої філії у багатьохкраїнах світу. Він контролює 51% капіталу Римського банку, інвестує підприємстваФранції, Швейцарії, Португалії, Іспанії, Аргентини, Бразилії та інших країн. Прибуткибанку від капіталів, вкладених у промисловість США, становлять 1 млрд. доларів щорічно.Основна сума капіталів Ватикану зберігається у таємниці. Джерела доходів різні.Вони надходять за рахунок прибутків від вкладених капіталів, пожертвувань, платиза обрядові послуги, присвоєння різних звань, продажу релігійної літератури і предметівкульту, квитків на екскурсії по Ватикану тощо. Близько 30 млн. доларів надходитьз єпархій як щорічний внесок на потреби Ватикану. Ватикан вважається великою фінансовоюдержавою, річний бюджет якого становить понад 200 млн. доларів.
Католицька ідеологія надзвичайно рухома. Це яскравопроявилося в рішеннях другого Ватиканського собору, який переглянув чимало уявлень,що перестали відповідати завданню збереження релігії. На Соборі внаслідок чотирирічнихсуперечок прийнято 16 документів, котрі розкривають суть сучасного католицькогомодернізму. В Їх числі необхідно виділити чотири «Конституції»:«Про літургію», «Про церкву», «Про одкровення»,«Тринадцяту схему», а також дев'ять декретів: про екуменізм, про пастирськийобов'язок єпископів, про східні католицькі церкви, про чернецтво та ін.
Отже, католицька церква є досить впливовою інституцієюсучасного світу.
Висновок
Отже, католицизм — один із напрямків християнства,яке в ХІ ст. розділилось на західну, римського обряду (пізніше названу католицькою)і східну, грецького обряду (пізніше названу ортодоксальною, тобто православною)церкви.
Характерні риси католицизму формувались в умовахжиття пізньої Римської імперії і великого переселення народів, коли внаслідок руйнуванняантичних світових порядків зароджувалась нова цивілізація. Формування католицизмуяк напрямку християнства відбувалося протягом віків, з тим що основою всієї діяльностізахідної церкви є намагання об’єднати християн під владою папи та забезпечити вірністьХристовій церкві.
Відмінностями між католицизмом та іншими християнськимитечіями є:
- безшлюбність усього духовенства в римському католицизмі;
- перманентність священства — священик, раз висвячений,не може залишити духовного стану;
- почесний титул кардинала, якого немає в інших християнськихцерквах;
- заборона розірвання шлюбу.
Спільним між православною та католицькою церквоює визнання священними сім Святих Таїнств: Євхаристія, Покаяння, Миропомазання, Соборування,Священство, Хрещення та Вінчання. Проте головна розбіжність у християнських церков- це ставлення до догматів.
Список використаної літератури
1. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: Навч. посібникдля студентів вузів. — К., 2004. — с.272-321.
2. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство:Підручник. — К., 2002. — с.223-331.
3. Черній А.М. Релігієзнавство: Посібник. — К., 2003.- с.129-171.
4. Яроцький П.Л. Релігієзнавство: Навч. посібник. — к.,2004. — с.73-135.
5. Докаш В.І., Лешан В.Ю. Загальне релігієзнавство. Навч.посібник. — Чернівці, 2005. — с.130-176.
6. Колодний А.М. Основи релігієзнавства. Курс лекцій.- Дрогобич, 2006. — с.26-33
7. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник.- К., 2004.