Міністерство освіти і науки України
Національний університет«Києво-Могилянська академія»
Кафедра філософії тарелігієзнавства
Реферат з курсу«Релігієзнавство-1»
Тема: «Загальнахарактеристика священної книги ісламу – Корану»
Виконала: Годзула Олеся Вікторівна
(ФСНСТ-1, соціальна робота)
Київ-2008
Зміст
Вступ
1. Написання Корану
1.1 Історично-політична версія
1.2 На захист Мухаммеда
2. Зміст Корану
2.1 Загальна структура та стилістикакниги
2.2 Коран про створення світу
2.3 Есхатологія
2.4 Політичні, правові, суспільні,моральні настанови
Висновок
Бібліографія
Вступ
У багатьохрелігій світу є книги, що шануються віруючими як священні. Зазвичай вонимістять сказання про бога або богів, їх вісниках, посланцях та пророках,розповіді про загробне царство, ангелів та чортів, рай та пекло, про те, хтостворив світ, людей, встановив обряди та звичаї, визначив поведінку віруючихтощо. Таким чином ці книги стають для віруючих свого роду посібником зправильного способу життя, поведінки, правильного ставлення до того чи іншого.Отже, вони мають велике значення і заслуговують на те, щоб їх досліджували.
Коран є одною зтаких книг. Це головна священна книга однієї з найбільш розповсюджених тавідносно молодих релігій – ісламу. Шанування Корану є одним з догматів цієїрелігії. У даній роботі поставлено завдання визначити характеристики, основніриси Корану, умови його виникнення, зміст та його значення загалом.
1.Написання Корану
1.1Історично-політична версія
У п’ятнадцятомустолітті через Аравію пролягали важливі торгові шляхи в Південну Азію, наДалекий Схід. А намагання сусідніх країн прибрати до рук ці шляхи свідчать проскладну тогочасну політичну обстановку. Роздрібненість, економічна відсталістьарабських племен, перехід до класового суспільства з сильною централізованоюдержавною владою – все це зумовило потребу в суспільній силі, яка б моглавирішити це історичне завдання. Необхідно було об’єднати всі арабські племенадля захисту від сусідів. Перешкодою у цьому процесі були давні племінні культи,які корінням сягали у традиції первісного ладу. Наприкінці 15го століття середарабів зароджується ханіфський реформаторський рух (араб. Ханіф – пророк), якийохопив усю територію Аравії. Найбільшими центрами релігійної реформації булиЄмен на чолі з Мусаліомом – на півдні Аравії та Хіджаз – на північному заході,вождем якого був Мухаммед. Після тривалої боротьби прихильники Мухаммедаперемогли. Мухаммед ліквідував місцевих релігійних божків, а замість давніхплемінних культів запровадив культ єдиного бога – Аллаха. [4, 308 c.]
Основні ідеї та принципивіровчення Мухаммеда зафіксовані в Корані. Згідно із загальноприйнятою в ісламітрадицією, текст Корану повідав пророкові сам Аллах через посередництвоДжебраіла (біблійного архангела Гавриїла, що служив посередником між богом ілюдьми). Аллах не раз передавав свої священні заповіді через різноманітнихпророків – Мойсея, Ісуса, нарешті Мухаммеда. Цим ісламське богослов’я пояснює ічисленні збіги текстів Корану та Біблії: переданий через більш ранніх пророківсвященний текст був змінений іудеями та християнами, які багато чого в ньому незрозуміли, тому лише в своїй останній версії, що була авторизована великимпророком Мухаммедом, викладена вища й беззаперечна божествена істина.
Наука трактує цюсхожість дещо інакше. Ставши пророком, Мухаммед через посередниківознайомлювався зі змістом іудео-християнських текстів, в яких мовилося про тогоєдиного всесильного бога, якого під іменем Аллаха почав шанувати Мухаммед. Перероблюючиїх у своїй свідомості та уміло поєднуючи з арабською національно-культурною традицією,Мухаммед саме на цій основі створив свої перші проповіді. [1, 116 c.]
Отже, Мухаммед усвоєму вченні поєднав уявлення про світ давньоарабської міфології ізстарозавітніми переказами Біблії та «одкровеннями» християнських Євангелій. Зажиття Мухаммеда ніхто не збирав текстів, люди вчили їх напам’ять, записували нарізних предметах (пергаменті, кістках, глиняних табличках та ін.) [4, 309 c.] Поки пророк був живий, просто не булопотреби в Корані як сумі божествених заповідей – відповіді на всі питання дававсам Мухаммед. Після його смерті ісламу, що енергійно еволюціонував та стрімкорозповсюджувався, став потрібним чітко фіксований писаний закон, авторизованийвеликим іменем пророка. Халіфи Абу-Бекр і Омар доручили колишньому секретарюпророка Зейду ібн-Сабіту зібрати усі записи та зробити їх перше зібрання –перший варіант Корану. Паралельно з ним аналогічною роботою займалися і інші,тож невдовзі з’явилося ще чотири збірки заповідей Аллаха та повчань пророка.Халіф Омар доручив Зейду звести усі версії до єдиної редакції. Коли це булозроблено, першопочаткові версії за наказом халіфа були спалені, а зведенийтекст Зейда був офіційно канонізований. [1, 118 c.]
Отже, створенняКорану мало політичні мотиви. Це також підтверджується його змістом: він стверджуєтеократичну форму правління, непокору владі трактує як непокору Аллаху. Аленасправді зміст книги був значно ширшим та мав велике значення і для формуваннясвіторозуміння арабів, і для регулювання суспільного й сімейного життя.
1.2На захист Мухаммеда
Коранвідрізняється від усіх попередніх та пізніших творів арабської словесності тим,що крізь усю книгу його стиль зберігає усі специфічні ознаки екстатичної мови.Мухаммед цілком міг бути щирим у своїх переживаннях, він вірив і знав, щотексти Корана приходять до нього «ззовні». Його сучасники також добрерозрізняли мову, яка іде «звище», та власні слова Мухаммеда.
Оповіді про життяМухаммеда розповідають про різні епізоди-підтвердження його надзвичайнихздібностей. Наприклад, Мухаммед розповів мекканцям про події, що відбулися вкаравані, який був ще в дорозі до Мекки. Коли караван прибув, його розповідьпідтвердилася.
Екстатичнийдосвід Мухаммеда, відчуття спілкування з божеством не є власне чимосьнезвичайним для духовної історії людства, подібні фігури різного масштабуз’являлися в ній не раз. Типологічно пророцтво Мухаммеда споріднене зшаманськими трансами, але воно знаходиться на вищій сходинці еволюції духовногожиття. Тому Мухаммед-пророк водночас чимось близький до аравійськихшаманів-кахінів і до біблійних пророків-віровчителів.
Пророчий досвідМухаммеда добре може бути представлений за текстом Корану та за мусульманськимилегендами. Одкровення приходили до нього іноді несподівано, іноді сповіщувалипро свій прихід звуками, схожими на звук дзвіночків. Пророк міг чекатиодкровення і тим самим начебто «питати» його. Транси бували уві сні і наяву,вони супроводжувались почуттям важкості, винурювали пророка. Часом його билалихоманка, що примушувала Мухаммеда загортатись у плащ. [3, 164 c.]
Пророцтво, тобтоявище, коли божество говорить вустами людини, було розповсюдженим елементомблизькосхідної та середземноморської культур в давнину. Одначе ніхто з меншихчи більших пророків не став єдиним і настільки особистісно яскравим засновникомособливої світової релігії, яким став Мухаммед.
2.Зміст Корану2.1 Загальна структурата стилістика книги
Коран написанийримованою прозою класичною арабською мовою і поділений на 114 сур — глав, абоодкровень (араб. сура – шеренга, ряд), які складаються з айатів, тобто віршів(араб. айа – знамення). До речі, в інших книгах, в тому числі арабською мовою,для позначення глави або частини книги слово «сура», як правило, невикористовується. Цим, як і багатьма іншими рисами, протягом столітьпідкреслюється унікальність Корану та його побудови, його неповторність [2, 5 c.].
Між сурамивідсутній логічний зв’язок, що пояснюється їх розташуванням: найдовші сурирозміщені на початку (окрім «Фатіха», або «Прологу» — молитви, що відкриваєКоран і має для мусульман значення на зразок християнської молитви «Отче наш»),найкоротші – в кінці. Кожна сура зазвичай присвячена кільком темам водночас,хоча в межах окремої глави відчувається прагнення зберегти єдність теми тасюжету. Уважне зіставлення контекстів кожної сури та аналіз близьких за сюжетомконтекстів показав, що всередині глав різні сюжети насправді взаємопов’язані задопомогою змістових аллюзій, котрі часом дуже складні або незрозумілі длясучасної людини. Уважне ставлення мусульман до хронологічної послідовності айатівпризвело до того, що у більшості випадків в сури об’єднані айати, що буливимовлені в один і той самий період. Виключення окремо оговорюються вкоранічних коментарях. [3, 22 c.]
Для Коранухарактерна особлива своєрідна стилістика. Це проповідь, де сюжети та мотивиперебивають одне одного, змінюються пряма мова та оповідь від третьої особи.Ритмованість тексту, римованість більшості айатів створюють складноорганізовану ораторську прозу схожу на заклинання. Римована проза такого типуназивається у арабів садж.
Постійнеповторення фраз та часом і сюжетів – принципово важлива риса Корану. Вінскладається з багатьох «паралельних місць», які мають схожість за сюжетом івиразами з іншими місцями Корану. Так створюється кілька вимірів коранічноготексту. У Корані також багато суперечливих між собою айатів; проте цісуперечливості часто діалектичні та доповнюють одне одного, описуючи складнийобраз світу та бога. Ті ж із них, що стосуються права та ритуалу, трактуютьсязгідно з указаннями, які містяться в самому Корані (айат, що був створенийпізніше, скасовує попередній).
Залежно від часута місця їх виголошення сури поділяються на «мекканські» (610-622 рр., Мекка,90 сур) і «мединські» (622-632 рр., Медина, 24 сури) [5, 175 c.] Деяку різницю в стилі та будові главКорану мекканської та мединської груп пояснюють певною еволюцією самогоМухаммеда, його поглядів, знань, переконань та позицій. Мекканський періодподіляють на три менші періоди. Найбільш ранній з них представлений короткимисурами, особливо схожими на заклинання. В них – стисле викладення догматівєдинобожжя, мальовничі картини Судного дня, пекельних мук грішників. Мова цихсур лаконічна, фрази короткі, рими різкі. У багатьох випадках слова підібраніскоріше за своєю звуковою виразністю, ніж за змістом, а іноді явно підказаніримою та ритмом. З художньої сторони, ці сури — найяскравіші частини Корану.
Другий періодзазвичай називають «рахманським». В цей час особливо часто використовується дляпозначення Аллаха термін Рахман (Милостивий), суворість Аллаха порівняно зпопереднім періодом дещо пом’якшується. Ті самі ствердження, заклинання,прокляття, застереження стають більш змістовними, думки виражаються докладніше;з’являються перші сказання. Потім починається «пророчий період», на якийприпадає більша частина сказань. Доводячи історичну закономірність своєїдіяльності, Мухаммед розповідає та переповідає історії давніх пророків. Тутз’являється більша послідовність ідей та подій, викладення стає більш зв’язним,з великими шматками тексту, що складають композиційно одне ціле.
В Мединізмінюється весь спосіб життя общини мусульман. Змінились зміст та стиль Корану;проповідь стала довшою та монотонною, більше місця в ній займали правила тазакони, сповнені земних побутових деталей. Мединські айати складніші і довші замекканські. Але і тут є цікаві сказання, які одночасно є привабливими художньота загостреними ідейно. [3, 24 c.]
Текст Корануобривчастий та нерідко суперечливий. Мухаммед сам відчував цю нелогічність іпояснював протиріччя тим, що Аллах у черговому своєму посланні сам смінив своїпочаткові судження з даного питання, відповідно тепер треба керуватися йогоостаннім словом. [1, 118 c.]
Більша частинаКорану – діалогічна полеміка між Богом, противниками ісламу й тими, хтовагається. Його зміст становлять проповіді Мухаммеда, уславлення Бога, закони,легенди, полеміка з євреями і християнами. У ньому можна виділити 4 основнихпласти:
· релігійніпогляди на світ, догматичне та культове вчення ісламу;
· правовіта моральні норми, обряди й традиції арабських племен, покладені згодом воснову правової та моральної системи ісламу;
· давньосемітські,давньоарабські, іудейсько-християнські та інші міфи, легенди про пророків та їхдіяння;
· фрагментифолькльору доісламської епохи, відомості історичного, етнографічного,географічного характеру. [4, 310 c.]2.2 Коран про створеннясвіту
Натурфілософіяісламу небагата і в основному запозичена з Біблії. Згідно з Кораном, світ бувстворений Аллахом за шість днів. Були створені небеса (їх вважається сім),небесні світила та земля, розстелена килимом – на ній для міцності буливстановлені гірські твердині. Земля поєднується з небесами невидимою драбиною,якою спускаються й підіймаються лише ангели. Ангелів, як і земних створінь,також створив Аллах в один із днів творення. Останнього, шостого дня буластворена перша людина – Адам, а з його ребра створена Єва. Сьомий день – цедень відпочинку, ним у ісламі вважається не християнська неділя і не іудейськасубота, а п’ятниця.
Тварини, заКораном, були створені з води, людина – з глини, з праху (або з води тазгустків крові – в різних місцях Корану є різні версії). Відображені в Корані іідея першого гріха, і багато інших сказань біблійних легенд про створення світуй людини, при чому деякі з них обрамовані специфічними деталями. Так, в Коранірозповідається про непокірність одного з помічників Аллаха, що потім ставдияволом (Іблісом). Коли була створена перша людина, Аллах велів усім створенимтрохи раніше ангелам поклонитися йому, що всі й зробили, за виключенням одного.Це був Ібліс, який через надмірну пиху не захотів схилитися перед «створеним зпраху». За таку непокору Аллах прокляв його і пообіцяв, що на страшному судіІбліс буде скинутий разом з усіма демонами. Поки ж, до страшного суду, Ібліс(шайтан) є головою усіх демонів та джиннів.
Втілюючи ідеюдобра та божественої волі, світ ангелів, очолюваний чотирма найголовнішими зних (це все ті ж іудео-християнські архангели Гавриїл-Джебраіл, Михаїл-Микаїл, Серафим-Ісрафілта Азраїл), протистоїть світові демонів та джиннів, очолюваних Іблісом. Середангелів, як і серед демонів, існує своєрідний розподіл праці: в ісламі єангели-охоронці (їх двоє у кожного, і вони несуть цілодобову варту змінюючиодне одного на посту під час ранкової та вечірньої зорі), ангели, що охороняютьмогили, ангели-посланці Аллаха та навіть ангели-адміністратори, що очолюють райта пекло (вони мають власні імена – Рідван та Малік).
Як і Біблія,Коран вчить, що золота доба на землі минула з гріхопадінням вигнаних з раюАдама та Єви. Правда, самій ідеї гріха, страждання та спокути іслам не приділяєстільки уваги, як християнство, для якого ця ідея стала центральною. Одначе й вісламі існує добре розроблена концепція раю та пекла, тобто відповідальністьлюдини після смерті за скоєні діяння. Кожен правовірний буде насолоджуватися враю життям у прохолодних гаях, серед дзюркотіння води та вишуканої їжі, будемати розкішний одяг та безліч інших благ, включаючи любовні утіхи. Грішник впеклі засуджений на вічні тортури і страждання серед диму, піщаної бурі і іншихненависних арабам речей. [1, 122 c.]2.3 Есхатологія
Іслам багатоуваги приділяє опису картини кінця світу та страшного суду. За Кораном,незадовго до кінця світу наступить епоха страшного безчестя та невірря. Усіцінності ісламу будуть зраджені і люди загрузнуть у гріху. Тоді і наступитьцарство антихриста, даджжаля, яке продовжуватиметься 40 днів. На зміну йомуприйде царство Ісуса, чиє друге пришестя (цього разу в якості ісламськогоМадхи, месії) покладе кінець царству гріха. Антихрист буде знищений, і на 40років встановиться ідилія: вовк ляже поруч з ягням і тому подібне. Потімпротрубить в свою трубу архангел Ісрафіл і наступить час страшного суду. СамАллах особисто буже допитувати кожного з живих та мертвих, при чому усі вониголі і з одною лише книгою з записом своїх діянь у руках будуть у страхуочікувати його рішення. Після цього рішення грішники потраплять у пекло, аправедники – у рай. Дорога в рай лежить через міст товщиною з волосину та згостротою леза меча. Сама людина пройти через цей міст не в змозі – її повиненперевезти той самий віслюк, баран, верблюд, бик або кінь, якого вона за життяустигла хоч раз принести в жертву Аллахові.
Як бачимо, цяесхатологія майже цілком взята з Біблії, але доповнення є суттєвими. Так,правовірні впевнені в тому, що в момент страшного суду велику роль відіграєїхній пророк Мухаммед, чиє заступництво зможе не лише пом’якшити долю грішника,але й умовити Аллаха пробачити йому гріхи та направити його в рай. Ця віратакож сприяла популярності культу пророка серед багатьох поколінь мусульман. [1, 124 c.]
2.4Політичні, правові, суспільні, моральні настанови
Коран з’явився вепоху, коли правові і моральні норми ще не розрізняли, що помітно з йогозмісту. Він стверджує теократичну форму правління, непокору владі трактує якнепокору Аллаху. Карні злочини розглядає як діяння, за які неминучі покарання,і як гріх, за який людина потрапляє в пекло. Перелюбство, крадіжки, вживанняспиртних напоїв, відступництво від ісламу, богохульство – злочин проти Аллаха.За прелюбодіяння призначалося 100 ударів нагайкою, пізніше – забивання каміннямдо смерті; за крадіжку – відсікання руки; за відступництво від ісламу,богохульство – смертна кара. Є в ньому правила успадкування, заповіту,розподілу майна, укладення договорів, організації торгівлі та фінансовихвідносин; схвалюючи торговий прибуток, Коран забороняє лихварський відсоток.Багато в ньому етико-моральних настанов: допомагати іншим, бути правдивим; негрішити; пробачати іншим; не вбивати людей; не знущатися над іншими, не лаятиїх; не обмовляти людей і не порушувати своєї клятви.
Уцивільно-правових та моральних настановах Корану помітне місце відведенопитанням сім’ї та шлюбу. У ньому наголошується на підлеглому становищі жінки,її економічній залежності від чоловіка, якому дозволено мати одночасно дочотирьох дружин. За непокірність дружини своєму чоловікові їй загрожує побиття,а за невірність та зраду – смерть. Заборонено одружуватися з жінками іншоївіри. Узаконено затвірництво жінки, вимогу носити паранджу, не показувати своєлице та прикраси чоловікам. Це спочатку стосувалося дружин Мухаммеда, а згодомстало вимогою для всіх мусульманок. Але Коран заборонив звичай закопуватиживими новонароджених дівчат, скасував звичай, за яким жінка має після смертічоловіка вийти заміж за його батька чи брата. [4, 310 c.]
Іслам не спонукаєсвоїх послідовників до активної соціальної перебудови. Навпаки, він проповідуєсмиренність та слухняність. Раби повинні слухатися хазяїв, але й хазяї повиннім’яко, по-батьківськи ставитися до рабів. Приватна власність священна. Хочперед Аллахом усі рівні, усі його раби, в реальному житті такої рівності немає,і віруючі повинні сумлінно дотримуватись тієї ієрархії соціальної структури,яка існує, і не дивитися заздрісними очима на ті блага, якими Аллах наділивдеяких обраних.
Як і Біблія,Коран наставляє людину до праці – цим в першу чергу вона забезпечить собіцарство небесне. Людина повинна бути скромною та терплячою, мужньо зносити усінегаразди цього світу та сподіватися на порятунок у загробному житті. Життя земне– це примарна втіха, забава та гра, вона лише оманливе користування, томуправильніше вповати на життя небесне. [1, 125 c.]
Основою«морального кодексу» Корану становлять заповіді: «Поважай Аллаха, не забувайпро день суду, будь богобоязливим. Зломи гординю, будь лагідним, корись владі ісильним світу цього, бо вони – від Бога». Згідно з Кораном, за одні, навітьнайлегші, гріхи Аллах карає суворо, а інші, тяжчі вчинки, прощає. Він мститьсинові за батька, онукові – за діда. Божественна кара (будь-яка невдача, горе,нещастя) спіткає людину несподівано, і ніхто не може знати справжньої причинигніву Аллаха.[4, 312 c.]
Висновок
Коран є важливоюісторичною пам’яткою та культурним здобутком. Справді, в ньому відбиласяісторія арабів та їхні звичаї. Хоча створення книги мало політичні причини, алеу мусульман все ж є підстави вірити в те, що в ньому написано, і слідувати тимнастановам, які він проповідує. І слідують вони цим настановам до цих пір,деякі мусульманські країни і зараз мають законодавство, де основні положеннязапозичені з Корану. Звичайно ж, серед них є дуже специфічні норми, аленайголовніші принципи – це загальнолюдські етичні й моральні норми, якіпритаманні чи не усім світовим релігіям.
Коран все ж бувстворений в ті часи, з яких давно вже багато чого змінилося в суспільномужитті. Але значення його для віруючих арабів не слід недооцінювати — яклітературний шедевр, як енциклопедія давніх звичаїв арабів. Як регуляторсуспільного життя він багато в чому може здатися негуманним і взагалізастарілим, хоча з іншої сторони хто сказав що наш нинішній стиль життя єправильнішим?
Бібліографія
1. ВасильевЛ. С., История религий Востока (религиозные культурные традиции и общество). Учеб. пособие для вузовпо спец. «История». – М.: Высш. шк., 1983. – 368 с.
2. КлимовичЛ. И., Книга о Коране, его происхождении и мифологии. – М.: Полииздат, 1986. –270 с.
3. ПиотровскийМ. Б., Коранические сказания. – М.: «Наука», 1991.
4. Релігієзнавство:підручник / За ред. В. І. Лубського, В. І. Теремка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000.– 408 с.
5. Черній А.М., Релігієзнавство: Навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2005. – 352 с.