ПИСЬМОВАРОБОТА НА ТЕМУ:
З. ФРЕЙДТА РЕЛІГІЯ(«ТОТЕМ І ТАБУ»,«МАЙБУТНЄОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ»)
КИЇВ-2008
ВСТУП
У своїйроботі я намагатимусьрозглянутипогляди ЗиґмундаФрейда на релігію, базуючись надвох його роботах, пов’язанихз релігійноютематикою –«Тотем і табу»та «Майбутнєоднієї ілюзії».Зиґмунд Фрейд– видатнийавстрійськийпсихіатр початкуХХст. Його вченнязробило справжнійпереворот упсихологіїі знайшло своєвідображенняу філософії, соціології, релігієзнавстві.І хоча концепціїФрейда неодноразовопіддаваликритиці, вонидо сьогодніне втратилисвого значення.
Фрейд– засновникпсихоаналізу, автор так званоїпсихоаналітичноїконцепціїрелігії. У спрощеномувигляді цюконцепціюрозуміють якспробу довести, що релігія єнічим іншим як неврозомнав’язливихстанів.[4, c.11]Проте, на моюдумку, це розумінняконцепціїпритаманнеабо тим, хтонамагаєтьсядовести шкідливістьрелігії, абокритикам Фрейда, оскільки вінсам наголошувавна суттєвихвідмінностяхрелігії таневрозу, прощо йтиметьсядалі. Ім’яФрейда відомешироким масамв зв’язкуз тим, що віннадавав великогозначення переживаннямсексуальногохарактеру іспочатку йоготеорія базуваласясаме на тому, що невроз виникаєвнаслідокподаленнязабороненихбажань. Протевін переглянувсвою теоріюв зв'язку з тим, що під час війнийому доводилосязтикатися зневрозами усолдатів, невикликанимисексуальнимиперживаннями.Так у концепціїФрейда з'явивсяще один елемент, потяг, закладенийприродою улюдину з самогоїї народження– потяг досмерті. Тимсамим доводилося, що агресивністьзакладена улюдині з самогонародження, а не набуваєтьсяв процесі життя.[1, c.22]
Протене це є головниму вченні ЗиґмундаФрейда, не заце його, не зважаючина очевиднінедоліки йоготеорії, відносятьдо найвидатнішихпсихологівХХ сторіччя.Фрейд був перший, хто привернувувагу психологіїдо процесів, що відбуваютьсяу підсвідомості, а не лише усвідомості, що й призвелодо того, що величезнакількість людейі сьогоднівпевнена втому, що «психологія– це і є Фрейд».[1,c.3]
«Тотемі табу» — першаробота Фрейда, у якій він звернувувагу не наіндивідуальну, а на колективнупсихологію.Загалом, цебуло виданнячотирьох статей, об’єднанихтематикоюпоходженнятотемізму, надрукованиху журналі Imagoокремою книгою.Як зазначаєу передмовісам автор, заметодом дослідженняця роботапротиставляєтьсяроботам В.Вундтата представниківцюрихськоїшколи. У роботірозглядаютьсятакі явища яктотем, табу, анімізм, магія, роблятьсяспроби визначитиїх походженнята проаналізуватизалишки їх упсихіці сучасноїлюдини.
«Майбутнєоднієї ілюзії»теж присвяченарелігійнійтематиці, протена відміну відпопередньоїроботи, аналізуєтьсязначення релігіїдля сучасноїлюдини, включеноїу «нашу білухристиянськукультуру».Фрейд вважаєрелігію ілюзією, однієї з тих, що допомагаютькультурі втримативладу над людьмиі не допуститиїх поверненнядо природногостану. Авторвважає її шкідливоюна даному етапірозвитку, івважає, що людинарано чи пізнотаки відмовитьсявід своїх хибнихпереконань.
Вартозазначити, щона Фрейда доволісильно вплинулитогочаснінаукові теорії, як то теоріяеволюцїі Дарвіна, у яких авторі черпав своювпевненістьу тому, що науковезнання якщоі не може пояснитивсе, то принаймніне існує нічого, що б обгрунтованопояснило більше.«Ні, наша наукане ілюзія. Ілюзією, однак, була бвіра, що ми щезвідкісь можемоотримати те, що вона неспроможнанам дати»[3, с. 24], — такимисловами Фрейдзавершує своюроботу і виноситьостаточнийвирок релігії.
ТОТЕМІ ТАБУ
Придослідженніролі тотемуу житті примітивнихплемен Фрейдзвернувся донайменш розвинениху соціальномуплані тубільнихплемен Австралії.Їх розглядаютьяк окрему расу, що не має ніякоїспорідненостіз жителямиокеанії. Вонине будуютьжитла, не обробляютьземлі і не маютьприрученихтварин, окрімсобак, займаютьсялише полюваннямі збиральництвом,і навіть немають вождів.Враховуючитаку «дикість»цих людей дивнимздається те, як пильно вониуникають інцесту.Цій меті і служитьсистема тотемів.У ній забороняєтьсямати статевізносини зпредставникамисвого тотему.Тотем передаєтьсяу спадок поматеринськійабо батьківськійлінії, отже, наслідки такоїзаборони очевидні.При передачітотему побатьківськійлінії виключаєтьсяможливістьінцесту батьказ доньками, апри передачітотему поматеринськійлінії виключаєтьсяінцест синаз матір'ю тасестрами. Виходячиз цього, Фрейдвважає, щоспадкуванняпо материнськійлінії є більшдавнім, оскількиЕдипів комплекс– направленнялібідо хлопчикана власну матір,є більш поширенимніж відповіднийкомплекс Електриу дівчат. Алеце лише частинаобмежень, якідає забороназносин з представникамисвого тотему.Крім своєїсім'ї, чоловіковітакож забороняєтьсямати стосункиз цілою низкоюжінок, які належатьдо одного з нимтотемічногоплемені, алене спорідненіз ним кровно.Це обмеженняпокликанезапобігатигруповомуінцесту, оскількистатеве життяне обмеженемоногамнимшлюбом. Фрейднаголошує, щоу мові австралійськихплемен збереглисяназви з часівгруповогошлюбу. Так, батькомназиваютьбудь-якогочоловіка, щоне порушуючизаконів племені, міг би статибатьком цьогоіндивіда. Дотого ж, відбуваєтьсязаміна сім’їкланом тотему.Все плем’явважаєтьсятаким, що походитьвід спільногопредка – тотема.Крім обмеженьтотему у більшостіплемен існуютьі інші. Більшістьплемен розділяютьсяна так званішлюбні класи, що включаютьбагато племені ексогамнівсередині.Класи ділятьсяна підкласи, а все плем'я начотири частини.Таким чином, вибір шлюбногопартнера щесильнішескорочується.Крім того, існуєціла низкаобрядів, якіможна назвати«униканням».Вони пов’язаніз тим, що певнігрупи родичівповинні уникатиодне одного.Найпоширенішимиє униканнясинами матерів, доньками батька, сестер та братівта зятя і тещі.Фрейд такожзводить цізаборони добоязні інцесту, хоча в останньомувипадку особи, що уникаютьодне одногоне є кровнимиродичами, алесприймаютьодне одного, з одного боку, як родичів, здругого – якможливий сексуальнийоб'єкт, з третього– як конкурентіву боротьбі заприхильністьоднієї особи.Проте Фрейднаголошує, щозаборони, пов’язаніз екзогамією, мають певніриси непритаманнііншим тотемнимзаборонам, атому він погоджуєтьсяз дослідниками, які вважають, що ці заборонидодалися дототемізмупізніше.
У наступнійчастині своєїпраці Фрейдрозглядає явищетабу. Він зазначає:«Табу – полінезійськеслово, що складноперекласти, оскільки в наснемає більшепоняття, якевоно означає».[2, с.10] Дійсно, поняття табуозначає водночасі «священне, освященне»,і «небезпечний, заборонений, нечистий».Загалом, табувиражаєтьсяу заборонахі обмеженнях.Умовно табуможна розподілитина групи. Заоб'єктом табуможна виділититри основнігрупи: тварини, неживі об'єкти, люди. За строкомдії виділяютьпостійні табута тимчасові.Ще однією важливоюознакою табує те, що той, хтодоторкаєтьсядо носія табу, сам стає табу.Табу тваринє ядром тотемізмуі пов’язанінайбільшоюмірою з забороноювбивати тотемнихтварин. Табу, що стосуютьсялюдей маютьпринциповоінший характер.Вони спрямованіна людей у певнихспецифічнихстанах: на юнаківпід час посвяченняу дорослі мужі, на жінок підчас менструаціїабо вагітності, но королів тасвященників, померлих. Табуцього типу, надумку В.Вундта, засновані навірі примітивнихнародів в демонічнісили. Але Фрейд– психолог, атому для ньогодемони «є творіннямдушевних силлюдини; вонистворені черезщось і для чогось»[2, с.13], а тому не єпершопричинамиякогось явища.Для Вундтадвоякість табуне є чимосьдивним, а витікаєіз відсутностірозподіленняу первіснійсвідомостісвятого і нечистого.Але Фрейд вбачаєце у іншому, щой приводитьйого до подібностітабу і неврозунав’язливихстанів. Особи, стосовно якихзастосовуєтьсятабу, викликаютьодночаснопротилежніпочуття. Короліта священники, з одного боку,є святими, обраними, а з іншого, незавжди виправдовуютьпокладені наних надії, отже,їх і обожнюють,і ненавидятьодночасно. Людижуряться черезсмерть дорогоїїм людини, аленасправді, напідсвідомомурівні, вонибажали смертіцій людині, ітому радіютьїї смерті, ітому вважаютьщо дух небіжчикаобов'язковоприйде і покараєїх, а тому своюворожість донього вмотивовуютьсамозахистом.Дух любогородича перетворюєтьсяна злого демона, що хоче помститисяза свою насильницьку(а смерть у розумінніпервісноїлюдини завждинасильницька)смерть. Такаамбівалентністьпочуттів притаманнаі неврозамнав'язливихстанів. Крімтого, Фрейдвиділяє щекілька спільнихмоментів в табуі неврозі:
невмотивованість заборон;
в їх утвердженні за допомогою внутрішнього примушення;
в їх здатності до зсуву і небезпеці зарази, що виходить із забороненого;
вони стають причиною церемоніальних дій і заповідей, що виникають із заборони.[2, с.15]
І притабу, і при неврозі, важливим єстрах доторку, причому нетільки фізичного, але й ментального.Також, виходячиз того, що найдавнішітабу є тотемними, тобто стосуютьсязаборони вбиватиі їсти ритуальнутварину тауникати статевихзносин з представникомсвого племені, що, на думкуФрейда є найзаповітнішимибажаннямилюдини, а томузаборона і приневрозі, і притабу виникаєіз подавленогобажання. Проте, не зважаючина наведенівище аргументи, що вказуютьна схожістьневрозу і табу, Фрейд все жтаки не ототожнюєїх. Дійсно, неврозиподібні досоціальнихявищ, але є їхвикривленням, карикатурою:«істерія являєсобою карикатуруна витвір мистецтва, невроз нав’язливості– карикатуруна релігію, параноїдальнімарення – карикатурневикривленняфілософськоїсистеми».[2, с.35]Головною відмінністює те, що неврозиє явищем асоціальнимза своєю природою, вони характеризуютьсяпереважаннямсексуальнихпотягів надсоціальними, що сформувалисязі злиття егоїстичнихта еротичнихкомпонентів.Також наголошуєтьсяна тому, щоасоціальнаприрода неврозувиходить збажання хворогоперейти з реальногосвіту, якиййому не подобається, у світ фантазій,і цей перехідє водночасвиходом з людськогосуспільства.Соціальні жявища, як томистецтво, релігія, філософіянавпаки, на моюдумку, допомагаютьлюдині включитисяв певне людськесуспільство, оскільки черезних відбуваєтьсяпевна соціалізаціялюдини, вонапізнає цінності, що панують уцьому суспільстві.
У наступнійстатті розглядаютьсятакі явищапервіснихрелігійнихвірувань яканімізм тамагія, порівнюютьсяз таким елементомневрозів, як«всемогутністьдумки».
Піданімізмом увузькому значеннірозумієтьсявчення продушу, а в широкому– загалом продуховних істот.Фрейд розглядаєанімізм якперший з світоглядів, з якого потімнародивсярелігійнийта науковийсвітогляди.З одного бокувін включаєв себе розуміннясвіту як такого, що населенийдухами, і людинатеж наділенадушею. Фрейдвважає, що анімізмне міг виникнутибез практичнихпричин, тому, на його думку, не дивно, щопліч-о-пліч занімістичноюсистемою йдесистема приписівщодо того якповодити себедля того, щоботримати владунад усім, щоіснує в світі– чаклунствоі магія. Чаклунствоі магія – нетотожні поняття.Чаклунствовикористовуєпсихологічніметоди впливуна духів, магіяж ігнорує духівта використовуєсвої специфічніметоди. Принципмагії, цитуючиТайлора, «помилковевисуванняідеальногоперед реальним».[2,c.37] За Фрезером, магія поділяєтьсяна імітативну– таку, що імітуєбажані дії, таконтагіозна, при якій дієпринаймні уявнедоторканнядо предмета, на який направленімагічні дії.Ця теорія пояснюєшляхи, якимидіє магія, алене показує їїсутності. Фрейдрозвив її, припустивши, що первісналюдина безмежновірить у силусвоїх бажань, оскільки все, що він творитьмагічним шляхоммає статисялише тому, щовін так хоче.Саме цей моментнаштовхнувФрейда на наступнупаралель зневрозами.«Назву «всемогутністьдумок»», — пишевін, — «я запозичиву високоінтелігентного, страждаючогонав’язливимиуявленнямихворого.»[2, с.40]«Всемогутністьдумок» у ньоговиявляласяв тому, що йомуздавалося, щотільки він прощось подумає, воно відбувається.Таке явищепритаманневсім неврозамтією чи іншоюмірою, протенайбільш притаманненав’язливості,і для його утворенняголовним є нереальність, а мислення. Чице не те ж, щоспостерігаєтьсяу дикуна, щозаймаєтьсямагією?
Ванімістичномусвітогляділюдина приписуєсобі цю всемогутністьдумки, у релігійному– часткововіддає її богам, зберігаючиза собою можливістьуправлятибогами, а у науковомуповністю віднеї відмовляється, визнаючи своюбезсилістьперед силамиприроди. Фрейдтакож проводитьпаралель міжзмінами світоглядута розвиткомпсихіки окремогоіндивіда.
У останнійстатті Фрейдвказує нанеоднозначністьпоходженнятотемізму. Вінрозглядає різнітеорії йогопоходження, проте ні однацілком йогоне задовольняє.На його думку,єдине, що допомагаєзрозумітипоходженнятотемізму єпсихоаналізвідношеннядитини до тварини.Дитина вважаєтварину рівноюсобі, до тогож вважає їїближчою досебе, ніж додорослої людини.Але в один моментдитина починаєбоятися тваринякогось певногороду, причомузвичайно цета тварина, доякої дитинавиявляла найжвавішийінтерес. Такіфобії, за спостереженнямиавтора, є найпоширенішимив дитячомувіці, до тогож дуже рідкоможна визначити, що саме спричинилоїї. На час написаннякниги ця темабула ще не дужедосліджена, але у всіх випадках, якщо досліджуванідіти були хлопчиками, страх стосувавсябатька, і бувлише перенесенийна тварину.Аналізуючитваринні фобіїдітей, Фрейдприйшов довисновку, щовони спричиняютьсяамбівалентністюпочуттів щодобатька, якіпереносятьсяна тварин. Зодного боку, хлопчик любитьбатька, а з іншогорозглядає йогояк конкурентау боротьбі заприхильністьматері. Цейконфлікт переноситьсяна тварину.Хворий відчуваєдо тварини нетільки страх, але й повагута виявляє донеї певнийінтерес.
У цихфобіях, цілкомможливо, виявляютьсяпевні риситотемізму: одночаснаповага до тотемута певний острахперед ним. Також, часто, колистрах дитиниперед твариноюзменшується, вона сама ототожнюєсебе, а не батька, з цією твариною.Таким чином, бачимо ще однуважливу схожістьтваринної фобіїта тотемізму– повне ототожненнясебе зі своїмтотемом. Такожважливим є те, що обидві заборони, що складаютьядро тотемізму– сексуальнізносини з матір’юта вбивствобатька є складовимиЕдипова комплекса, що має великезначення вутвореннітвариннихфобій.
Такимчином, у своїйроботі ЗиґмундФрейд, аналізуючирелігійне життяпервісних людейза допомогоюпсихоаналізупоказує схожістьпервіснихвірувань зпатологічнимипроцесами впсихіці сучасноїлюдини. Такожнаголошуєтьсяна певній схожостіміж онтогенезомлюдської психікита розвиткомсвітогляднихсистем – віданімістичноїдо наукової.На мою думку, це є доволівдалою спробоюпояснити виникненняфеномену релігії, наскільки цевзагалі можливо, враховуючийого складність.Автор ще не даєоцінки аналізованомуявищу, а лишепроводить деякіпаралелі, намагаєтьсяаналізуватиколективнупсихіку тимиж методами, якими він аналізувавпсихіку індивідуальну.
МАЙБУТНЄОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ
Якщоу попереднійрозгляненійроботі йшлосяпро психологіюпервісноїлюдини, проминуле релігії, що, правда, відображаєтьсяі у сучасномужитті людини, то «Майбутнєоднієї ілюзії»- це спроба оцінитипотенціалсучасної культури,її здатністьвижити у майбутньому.На самому початкуФрейд зазначає, що, оцінюючимайбутнє виходячиз теперішнього, неодміннодоходиш песимістичнихвисновків. Вданому випадку, він вказує нате, що культуранеможлива безнасилля, оскількимаси схильніруйнуватикультуру черезте, що люди засвоєю природоюне люблятьпрацювати ічерез те, щолюди більшепідпорядкованіпристрастям, ніж розуму. Длятого, щоб всеж таки зорганізуватимаси, культуравикористовуєпевний психологічнийапарат, якийФрейд, як психолог,і вивчав. Зарадиоднорідностівін пропонуєназивати «тойфакт, що певнийпотяг не можебути задоволений, відмовою, правило, що передбачуєцю відмову, — забороною, астан, введенийза допомогоюзаборони –позбавленням»[3, с.3]. Такожнеобхіднорозрізнятипозбавлення, які зачіпаютьвсіх, і такі, які зачіпаютьлише певнікласи людей.Перші – більшдревні, вонидопомоглилюдині відійтивід тварини.Основні з нихтакі, що свідомопорушити їхніхто не хоче– це заповіді, що забороняютьінцест, канібалізм, вбивство. Протенавіть післятисяч роківїх дії існуютьлюди, що бажаютьїх порушити– це діти таневротики. Адеякі заборонипорушуютьнавіть здорові, дорослі, культурнілюди. Вони жахаються, наприклад, канібалізму, але задовольняютьсвої ниці бажання– жадобу, потягдо різного родузбочень, тощо.Стосовно позбавлень, що стосуютьсялише певнихлюдей, то тут, звичайно протиборствосильніше, оскількилюди всімасилами намагаютьсяпозбутися цихдодатковихпозбавлень.І якщо культуранедостатньосильна длятого, щоб стримуватиці бажання, товона приреченана знищеннязсередини черезпостійні заворушення.Саме на придушенняцих заворушеньнаправленіпсихологічнізасоби культури.Перше, що допомагаєвтриматиськультурі – цеїї ідеали. Люди, захоплені нимизахищають своюкультуру яквід внутрішнього, а ще більшезовнішньогознищення. Інше– це мистецтво, що певним чиномзадовольняєпристрастіта бажаннялюдей, компенсуєїх. Проте, надумку доктораФрейда, найголовнішапсихологічназброя культури– це її релігійніуявлення, їїілюзія. Длятого, щоб зрозуміти, яке величезнезначення маютьрелігійніприписи, слідподивитися, що б сталося, якби не існувалокультури. Людинаб могла робити, що їй заманеться, але тоді б життястало неможливимдля всіх. Культурапротистоїтьприроді, тимсамим не даючилюдині знищитисебе, піддавшисьсвоїм природнимпристрастям.Релігія ж недає людинізнищити культуру.Задача релігіїполягає в тому, щоб втішитизадітий егоїзмлюдини, представитисвіт і життяне такими жахливими, як вони здаютьсята дає відповідіна довічніпитання, якіставить передсобою людина.Спочатку людинадала природідушу, оскількиборотися знеживими предметамита явищами булонеможливо. Якщож природа подібнадо людини, той впливати нанеї можна тимиж методами, щой на людину.Так виникаєанімізм. З часомявища природивтрачають своїлюдські якості, оскільки з'являютьсяперші спостереженнящодо закономірностейприроди. Алелюдина відцього не стаєсильнішою, ізалишаютьсябоги. З часомфункції богівдещо змінюються.Люди помічають, що природа живесвоїм життям, а боги, залишаючисьгосподарямив цьому світі, рідко втручаютьсяв життя людей.І чим далівіддаляєтьсяприрода відбогів, тим більшогозначення набуваєтретій аспектфункцій богів– слідкуватиза тим, як людиповинуютьсяприписам культури.
Такимчином, Фрейдвважає, що релігіяробить людськежиття легшим, захищаючилюдину як віднебезпек природи, так і від небезпеклюдськогосуспільства.Загальний сенсвсього – увдосконаленнілюдської душі, у тому, що намикерує провидіння, що захиститьнас від безжальнихсил природи.Навіть смертьперестає бутичимось страшним, вона – лишеперехід душіу якусь іншуреальність.Проте Фрейдрізко критикуєрелігію за те, що вона не приводитьжодних доказів, які можна перевіритираціонально,існування того, на вірі в щобазуєтьсярелігія. Ні«вірую, оскількиабсурдно»апологетівцеркви, ні «якякщо б» філософівна думку Фрейдане доводитьсправедливостідогм церкви, оскільки більшістьлюдей ніколине відчувалатого, що відчувалилюди, які використовувалиці аргументидля доведеннясвого віровчення.На його думку, релігія маєтаке значеннячерез те, щомістить у собінайсокровеннішібажання людства,і сила її самев цих бажаннях.Називаючирелігію ілюзією, Фрейд наполягаєна розрізненніілюзії та омани.На його думку, характерноюрисою ілюзіїє її походженняіз людськогобажання. Всірелігійнівчення вінвважає ілюзіями, деякі з якихє такою маячнею, що їх можнапорівняти зпсихіатричнимимареннями, аінші рівноюмірою не піддаютьсяні доведенню, ні запереченню.Проте, визнаючинезаперечністьрелігійнихвчень, Фрейднаполягає, щоце не дає нікомуправа віритив них. Він вважає, що більшістьлюдей віритьне щиро, скорішеза інерцією, як це робилиїх предки. Вінвказує на те, що люди ні вчому більшене дозволяютьсобі такоїбезвідповідальностіяк в питанняхрелігійноївіри.
Намою думку, вреаліях нашоїкраїни такадумка є частковоправомірною.Звичайно, зберегласячастина людей, яка щиро вірить, відчувши релігійнийекстаз чи дійшовшивисновку пронеможливістьнеіснуваннябога філософськимшляхом. Протедля багатьохвіра сталачимось чисторитуальним.Хтось вирішивпокаятись ускоєних злочинахі очиститись, таким чиномвід осудусуспільства.Проте багатолюдей все жтаки сприйнялинауковий атеїзм, який закладавсязвідусіль. Яне хочу сказати, що у нашомусуспільствібагато людей, що ні в що невірять. Коженвірить у щось, проте, на моюдумку, релігіяуніверсалізуєвіру кожного, обезличує його.Фрейд сподівався, що настане час, коли ілюзіярелігійнихвірувань впаде, коли люди перестанутьвірити у те, щоне доеденонауковим шляхом.На мою думку, було б краще, якби наставтакий момент, коли кожен мігвірити у щосьсвоє, не відносячисебе до якоїсьобщини. Це тежпевним чиномзруйнує релігію, але віра, а значитьі певні моральніприписи, щодопоможутьлюдині залишитисьлюдині людиною, залишитьсяі укріпиться, оскількивона знов станесправді щирою, а не показною.
ВИСНОВКИ
ЗигмундФрейд – видатнийпсихолог іпсихіатр, а, отже і релігіювін був схильнийвважати витворомлюдської психіки.У своїх працях«Тотем і табу»та «Майбутнєоднієї ілюзії»він спробувавпояснити виникненнята розвитокрелігійнихвірувань методамипсихоаналізу.Він вказав надеяку подібністьрелігійнихвірувань таневрозів, хочаі не ототожнювавїх, як вважаютьдеякі дослідники.Якщо у першійпраці Фрейдне оцінювавзначення релігіїв житті людини, то у другійпоставивсядо неї різконегативно, вважаючи їїшкідливою, такою, що заводитьлюдину на манівці.
Загалом, вчення Фрейдамає до сьогоднішньогодня великийвплив у різнихгалузях науки, зокрема у психології, філософії тарелігієзнавстві.Вчення Фрейдає основоюпсихоаналітичноїконцепціїрелігії.
Фрейдтакож наголошуєна подібностіфілогенезута онтогенезулюдської психікиу певному сенсі.Релігія, найого думку, побудованана найдавніших, найголовніших,і водночаснайсокровеннішихбажаннях людини, що і зумовлюєїї довге життя, не зважаючина повну відсутністьдоказів існуваннянадприродного.КонцепціяФрейда є спірноюу багатьохпитаннях, оскількибазується, намою думку, частотакож на напівнауковихприпущеннях, що їх теж неможна ні довести, ні спростувати.Проте, вона маєправо на життяяк спроба пояснитифеномен релігіїще й цього боку.
ЛІТЕРАТУРА
Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. призведений / Сост., науч.ред., авт.вступ.ст. М.Г. Ярошевский. – М.: Просвещение, 1989. – 448с.
Зигмунд Фрейд. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. www.fictionbook.ru/en/author/freyid_zigmund/totem_i_tabu_psihologiya_pervobiytnoyi_k/
Зигмунд Фрейд. Будущее одной иллюзии. www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Freid/_Future.php
Релігієзнавство. Тексти для читання та опрацювання на семінарських заняттях з курсу «Релігієзнавство-1» зібрав та впорядкував – кандидат філософських наук, доцент С.І. Головащенко. К.: Національний університет «Києво-Могилянська Академія», 2003.
Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство: Підручник. Вид.2-ге, доп. – К.: Академвидав, 2008. – 464с. (Альма-матер).