Анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей 6-річного віку Щоб правильно підготувати 6-річну дитину до навчання, слід знати її анатомо-фізіологічні та психологічні особливості. Від цього значною мірою залежить характер психічних процесів, а також індивідуальні якості дитини. Упродовж 6–7-го років життя у дітей відбувається яскраво виражена перебудова загального розвитку організму, тому цей процес ми називаємо особливим і переломним. Збільшується фізична сила й витривалість організму. За фізичних навантажень посилення роботи серця, як і раніше, досягається за рахунок підвищення частоти серцевих ударів. Ось чому, складаючи режим дня першокласника, треба чітко нормувати розумове, динамічне, статичне, фізичне навантаження як за складністю, так і, особливо, за часом (навантаження на витривалість).Руки у шестирічок достатньо підготовлені для вимог навчальної діяльності. Однак письмові вправи не повинні тривати більше ніж 10 хвилин. Дуже чутливий до деформації хребет в–1-х річних дітей. Найменші порушення обмінних процесів у хрящовій тканині хребта призводять до органічних змін, викликаючи такі захворювання, як сколіоз, плоскостопість. За даними досліджень, за перший рік навчання в школі на сколіоз хворіють 12,6 % дітей, на плоскостопість – 6,3 %. Це результат того, що діти неправильно сидять за партами, не проводиться потрібна корекційна робота.Скелетна мускулатура 6-річної дитини має слабко розвинені сухожилля, м'язи живота не витримують великих напружень, тому дітям цього віку не рекомендовано піднімати важке. А як часто першокласники несуть до школи важкі портфелі, навантажені різними підручниками. Лікарі рекомендують носити ранці за плечима й організувати навчальний процес так, щоб діти могли частину книжок залишати в школі.^ Щоб забезпечити правильний фізичний та психічний розвиток молодших школярів, доцільно запропонувати такі заходи: • правильна організація та збереження загального обсягу рухової активності дітей протягом дня; • удосконалення вільних, природних рухів (ходіння, біг, стрибки, лазіння тощо); • засвоєння складних рухів (акробатика, вправи на розвиток вестибулярної стійкості тощо); • систематичне тренування дрібної моторики рук (ліплення, плетіння, робота ножицями, масаж тощо), що стимулює морфологічне та функціональне формування тих ділянок півкуль головного мозку, які керують розвитком мовлення дитини; • профілактика порушень постави (рекомендуються різні вправи для спини й живота, статичні вправи); • попередження плоскостопості (ходіння на носках, п'ятках, зовнішнім і внутрішнім боком стопи, по ребристій дошці тощо). Особливо знижена рухова активність дітей, які додатково займаються музикою, іноземними мовами, навчаються в художніх студіях, сидять за комп'ютером або увесь свій вільний час дивляться телевізор. Обмеженість рухливості дуже негативно позначається на навчанні: розумова працездатність різко знижується, пам'ять погіршується. Відомий педагог К.Д.Ушинський зазначав: «Найважливішою умовою, яка підсилює роботу пам'яті, є міцний стан нервів, для чого необхідні фізичні вправи... Гімнастика, прогулянка на свіжому повітрі і взагалі все, що зміцнює нерви, має велике значення для здоров'я пам'яті». Потреба в кисні у дітей цього віку значно більша, ніж у дорослих, бо кисень необхідний для забезпечення розвитку зростаючого організму. Отже, за можливістю, дитині треба більше бувати на вулиці, рухливі ігри слід проводити на свіжому повітрі. Три уроки фізкультури на тиждень (за розкладом) не можуть забезпечити достатнього фізичного навантаження, тому назріло питання про введення ще хоча б двох годин. Крім того, потрібно негайно розробити і ввести в практику позашкільні й позакласні заходи, що сприяли б збільшенню і нормалізації рухової активності дітей. Дитина має багато рухатися не тільки в школі, а й удома. Це і ранкова гімнастика, і рухливі перерви під час виконання домашніх завдань, і рухливі ігри, заняття спортом, загальні сімейні захоплення, пов'язані з різними фізичними навантаженнями: прогулянки на велосипедах, на лижах, ковзанах, туристські походи й плавання влітку. Усе це зміцнює й загартовує організм дитини, тренує серцево-судинну й дихальну системи. Відбувається розвиток координації рухів, зміцнюється нервова система, формується правильна постава і повноцінна ступня. За час навчання у школі знижується і гострота зору дітей. Це результат неправильного освітлення робочого місця. Для відновлення рівня зорових функцій, який знижується в процесі навчальної діяльності, після закінчення кожного заняття слід давати відпочинок очам. Корисна «зорова гімнастика»: подивитися вправо, вліво, вгору, вниз, вдалину; заплющити очі на кілька хвилин. Для зняття втоми очей і запобігання рефлексу низько схиленої голови можна проводити комплекс вправ за методикою В. Базарного. Слід використовувати для навчання, читання книги з великим шрифтом, уникати перевтомлення. Особливо шкідливе тривале сидіння біля телевізора та комп'ютера. Сенсорна інформація є необхідною умовою активної діяльності дитини, умовою її формування й розвитку як особистості. Нейрофізіолог Х.Дельгадо писав, що якщо дитину в період її інтенсивного розвитку протягом кількох років позбавити можливості сприймати навколишнє середовище через органи чуттів, то «таке створіння було б повністю позбавлене психічних функцій. Мозок його був би порожній і позбавлений думок; воно не володіло б пам'яттю і було б нездатне зрозуміти, що відбувається навколо. Дозріваючи фізично, воно залишилося б інтелектуально таким же примітивним, як і в день свого народження». З початком навчання в школі різко збільшується потік інформації, яку треба зрозуміти, усвідомити. У цьому основну роль відіграє розвиток нервової системи дитини, і насамперед — розвиток головного мозку. До початку навчання в школі мозок дитини значною мірою є структурно зрілим. Однак нервові елементи, і особливо їх зв'язки, продовжують формуватися ще протягом кількох років. Цим пояснюється мала стійкість уваги, стан тривоги, який може тривати досить довго, відволікання дітей під час навчальної діяльності, швидка стомлюваність нервової системи. У дошкільників і молодших школярів довільна увага тільки формується, вона нестійка. Сфера вольових зусиль обмежена. Особливості уваги залежать від індивідуально-типологічних рис, від типу нервової системи. Слід зазначити, що вимоги навчання й виховання збільшують значення прискореного розвитку процесів гальмування у дітей, що є основою витримки, уміння дотримуватися моральних норм соціальної поведінки, цілеспрямованого мислення і дій. Тривалість активної уваги і розумової працездатності незначна. Дитина здатна до аналізу, синтезу, узагальнення. Нервові процеси кори головного мозку вже тісно пов'язані з підкорковими центрами емоцій, які, надаючи того чи іншого емоційного забарвлення процесу засвоєння знань і норм поведінки, стають важливими факторами формування особистості. Увагу дитини можна розвивати шляхом тренувань. Але довільна увага залежить і від змісту матеріалу, способу роботи з ним. Діти із задоволенням виконують цікаві для них завдання, які яскраво оформлені, вимагають розумової діяльності або містять елементи гри. Шестирічна дитина може 2—3 години гратися в цікаву фу або займатися улюбленою справою (малювати, розмальовувати, ліпити, конструювати, вирізати, робити аплікації). І все це з великою увагою і задоволенням. Звідси висновок: щоб успішно розвивати довільну увагу молодшого школяра, треба уникати одноманітної, нецікавої, незрозумілої, недоступної діяльності. Дорослим не слід забувати, що неуважною дитина може бути через поганий стан здоров'я, стомлюваність, хвилювання. У навчанні й вихованні важливу роль відіграє вироблення навичок, умінь, звичок, що грунтуються на запам'ятовуванні. Розрізняють короткотривалу і довготривалу, довільну і мимовільну пам'ять. Перша діє протягом короткого часу, при виконанні певного завдання, а друга може виявлятись протягом усього життя. Вони різні за своїми фізіологічними механізмами. У першокласників швидко розвивається довготривала пам'ять. У дитини цього віку гарно розвинена мимовільна пам'ять — вона добре пам'ятає все яскраве, усе, що зацікавило, шо вразило. Шкільні заняття, висока пізнавальна мотивація сприяють розвитку довільної пам'яті. Спочатку відбувається запам'ятовування і відтворення невеликого за обсягом матеріалу. Потім розвивається процес мислення і логічна пам'ять. Л.Толстой писав: «Знання лиш тоді знання, коли вони придбані зусиллям думки, а не однією пам'яттю». Діти цього віку вже можуть засвоїти способи смислового аналізу й довільного запам'ятовування. Тому, щоб допомогти шестирічкам адаптуватися до навчальної роботи, слід організувати спеціальну роботу з осмислення матеріалу. Отже, щоб керувати пам'яттю, слід систематично розвивати, формувати її, а не вважати її вродженою і незмінною здатністю. Процес навчання в період дитинства відбувається не тільки за участю подразників першої сигнальної системи, тобто при безпосередній дії предметів на органи чуття, а й на основі другої сигнальної системи, тобто мови, словесних смислових подразнень. Тому в цей період швидко вдосконалюється інтелект.^ Мовний розвиток дитини є основою засвоєння знань і спілкування з дітьми та дорослими. У дошкільному віці дитина спілкувалась із вихователем, однолітками в ігровій діяльності, і найбільший авторитет мали батьки («Мама сказала, що треба так робити...», «Мій тато — найсильніший»). Для молодших школярів найбільшим авторитетом стає вчитель («Марія Іванівна сказала, що так треба писати!»). У цьому віці з'являється активність у спілкуванні з дорослими та однолітками. У дітей тільки починає формуватись потреба й уміння спілкуватись із дорослими та однолітками з приводу навчальної діяльності. Тому, знаючи цю особливість першокласників, учитель повинен знати і вміти бачити внутрішній стан дитини, її значні розумові й емоційні зусилля під час спілкування; створити комфортні умови на уроці для кожної дитини, помітити її успіх. Ласкаве звернення, похвала, порада, допомога, посильні цікаві завдання приносять задоволення дитині від свого вміння і самостійності. Але найголовніше — створити в процесі діяльності стосунки співпраці. Мова вчителя повинна бути зразком для учнів. Смислова й емоційна її насиченість, точність, виразність, впевненість, переконливість спонукає дітей на активну дію, викликає позитивні почуття. Спілкування шестирічок з однолітками носить суперечливий характер. З одного боку, вони сприймають своїх однолітків як активних співучасників спільних колективних видів діяльності (навчання, гри). З другого — ще не відчувають необхідності брати участь у спільній діяльності. Діяльність другої сигнальної системи в цей період є визначальною. Враховуючи фізіологічні особливості діяльності мозку шестирічок, у навчальному процесі необхідно активізувати праву півкулю головного мозку, що впливає на сприймання, шляхом використання наочності. У дітей 6—7 років формується зорове й слухове сприймання. Це доводить їхня здатність відрізняти відтінки кольорів, виділяти звуки рідної мови, що вказує на необхідність використання в навчальному процесі зорової й слухової наочності. У цей період удосконалюється також фонематичний і музичний слух, чуття ритму. Під час переходу до шкільного віку у дітей помітні суттєві зміни в характері та поведінці. Дитина починає маніжитись, капризувати. У поведінці з'являється щось штучне й безглузде. Це — криза 6—7 років, або криза безпосередності. Л.С.Виготський зазначав, що «найсуттєвішою рисою кризи семи років можна було б назвати початок диференціації внутрішнього й зовнішнього боку особистості дитини», тобто дитина починає орієнтуватися в своїх почуттях і переживаннях, розуміти саму себе. Різні почуття починають набувати для неї сенсу. Вона по-іншому починає ставитися до себе. Л.С.Виготський вказує на такі новоутворення, що виникли в період переходу від дошкільного віку до шкільного, як самолюбство, самооцінка. Таким чином, готуючи шестирічокдо школи, слід пам'ятати про те, що морфофункціональні можливості організму шестирічних дітей, незавершеність розвитку важливих для навчання систем (перш за все центральної нервової системи, опорно-рухового апарату) визначають високу чутливість організму до несприятливих умов, зовнішніх подразників. А тому нехтування анатомо-фізіологічними та психологічними особливостями дітей призведе до ускладнення адаптації їх до школи. Динаміка змін психофізіологічного стану організму дітей дає змогу своєчасно виявити несприятливий перебіг адаптації до шкільного життя та прийняти рішення про необхідність корекції різноманітних функцій дитячого організму. Розв'язання актуальної проблеми збереження здоров'я школярів потребує впровадження моніторингу адаптації дітей до школи. Адже основа адаптації дітей до школи — це здоров'я на всіх рівнях (фізичному, психічному, соціальному й духовному).