Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Факультет інформатики та обчислювальної техніки
Кафедра: АСОІУ
Контрольна робота з курсу: «Релігієзнавство»
Тема:
Погляд на особистість в
Чань-буддізмі
Виконав: Прийняв:
Студентка групи ЗІС-01 Викладач
Соколова Наталія Сергіївна м.Київ
2002р.
План:
1. Вступ.
2. Чань-буддізмі чанська філософіяособистості.
2.1.Виникненняі історія заснуванняЧань-буддізму.
2.2. ОсновнідоктриниЧань-буддізму.
2.3. Людина, особистістьв Чань-буддізмі.
3. Висновок.
Минаютьроки, десятиріччя…Одне поколіннязмінює інше.В кожну епохулюдське життяфіксуєтьсяв матеріальнихі письмовихпам'ятках культури, залишаючи длянаступнихпоколінь свійслід: хорошийчи поганий, глибинний абоповерхневий, помітний, абозахований. Новепокоління будуєсвоє життя неу вакуумі: вонотак чи інакшесприймає матеріальніі духовні цінності, що були створеніпопередниками.Це відноситьсяяк до людствав цілому, такі до окремогонароду.
Востаннє десятиріччяУкраїна і веськолишній РадянськійСоюз перетерпіливеликі історико-культурнізміни, яківідобразилисяна стані людинив суспільстві.Людина опиниласяв складнійситуації. Змінивсярівень благосостоянія, змінилося все, до чого ми звикли.Для багатьохпостало питаннявиживання. Іяк завжди вихідз такої складноїситуації людинашукає в духовномужитті. Ось чомуособливу цікавістьвикликає питаннякультури розвиткуособистості, питання філософіїпсихічноїдіяльності.Відповіді наці питаннядеякі знайшлиу спадщинінародів Сходу.
Вивченнякультури психічноїдіяльностінародів Сходу,їх культурно-психологічнітрадиції, цікавийпогляд на особистістьпредставляютьсобою новийнапрямок усходознавстві, який виниклийна перехрестірізноманітнихнаукових дисциплін: культурології,історії, психології, філософії, етнографії.
Традиційнакитайськакультура, котра, як відомо, єодною з найдавнішихі розвинутих, досягла в процесібагаторічногорозвитку високогоступеню культуризаціїявищ дійсності.по глибокомуі точному визначеннювідомого дослідникакитайськоїкультури академікаАлєксєєва, традиційнийКитай — це «країнаінтенсивноїкультури, котране залишилажодного явищажиття в первиннійформі».
Традиційнакитайськакультура намагаласямаксимальноупорядкуватипервинний хаос, зменшити міруентропії внавколишньомусвіті, не тількина макрокомічномурівні, а й намікрокосмічному, на якому протікаєвнутрішнєдуховне життялюдини. Тому, на самих ранніхетапах розвиткукитайськоїкультури, підпроцес культуризаціїпідпадала іпсихічна діяльністьлюдини, в результатічого, в рамкахзагальногоскладного ібагатоаспектногокультурногоорганізмусформуваласясамостійнакультурно-психологічнатрадиція, якуми визначаємо, як культурупсихічноїдіяльностіабо психічнукультуру.
Вширокому інайбільш загальномувизначеннікультура психічноїдіяльності- це ступіньпсихічногорозвитку особистостів напрямку, який визначаєтьсязагальнимитенденціямирозвитку всієїкультури, тойрівень психічноговдосконаленнялюдини якособистості, який був досягнутийв процесі засвоєнняцінностей даноїкультури, набуттяхарактеристик«культурноїлюдини».Психічнакультура єосновною івизначною рисоюкультури особистості.
Культураособистостів китайськійкультурі набувалазначної специфікації в залежностівід того, в рамкахякої підкультури(буддійської, конфуціанської, даоської) вонасформувалася.Але головнимзавданням їїбули розвитокі вдосконалення, виховання ітренуванняприроднихпсихічнихздібностейлюдини з метоюмаксимальноїреалізаціївсіх потенційнихможливостеййого психікидля того, щобоптимізуватисвій фізіологічнийі біоенергетичнийстатус у відповідністьз відповіднимирелігійно-філософськимиі соціально-психологічниминормами, якібули сформованів тій чи іншійшколі традиційноїкитайськоїдумки.
Культурупсихічноїдіяльностіне можна розглядатияк чисто психічнийабо соціальнийфеномен, а якінтегральнийфактор, якийформуєтьсяі функціонуєв процесі інтенсивноївзаємодії, взаємопроникненнякультурних, соціальнихі психологічнихаспектів.
Всилу практичноїнаправленостіі традиційнокитайськихнавчань великезначення в нихнадавалосявинищеннюдуалізму знаньі дійсності, теорії та практики.Це в свою чергувизначилонайбільш пристальнуувагу до проблемилюдини взагалі.Китайськімислителіпідкреслювали, що з двох елементівкорелятивноїпари «знання- суб'єкт знання»останній євизначальним.Знак типу особистостітаким чиномможна вважатицентральним, найглибшимі універсальнимзнаком в будь-якомукитайськомувченні, і це вповній мірі відноситьсядо чань-буддізмі, в якому особистісномуфактору такожнадавалосявирішальнезначення.
Буддизм- одназ найдавнішихна землі релігій.Буддизм виникв Індії в 16 в. дон.е. і широкорозповсюдився, особливо вКитаї, Монголії, Таїланді, Бірмі, Японії, Кореї.
Пробуддійськурелігію та їїзасновниканаписано багатокниг. Приведемоодну з легенджиття та діяньБудди.
В16 віці до н.е. вкнязівськомуроді Шакьевнародивсяхлопчик. Назвалийого Сіддтхардха.Він жив у розкоші, отримав блискучусвітську освіту.Він відрізнявсявиключнимиздібностямиі розумом, силою.Коли він ставповнолітнімйого нареклиГаутамою.
Хлопцятримали у невідєнністосовно важкогожиття простогонароду.
Одногоразу він помітивстарого жебрака.іншим разом- важкохворого, що лежав білякраю дороги.В третій раз- померлого, якого оплакувалижінки. В четвертийраз — жебракуючогомонаха, якийпросив милостиню.Ці чотири зустрічівирішили йогодолю.
Глибоковражений біллюта горем людей, Гаутама бувздивованийщасливим іспокійнимобличчяммонаха-жебрака.Він став розмовлятиз ним і неочикуванодля себе, молодийпринц знайшоввирішення усіхпроблем. Вінвирішив: «Язроблю те, щозробив цеймолодий монах.Я відмовлюсявід усіх багацтв, піду своїмшляхом. Я покинусвіт з йогозадоволеннями, знайду спокій, пізнаю істину, за допомогоюякої навчулюдей поборюватижебрацтвоземного життя».
У29 років Гаутаматаємно покинуврідний дім, залишив молодудружину і сина.Він скочив наулюбленогоскакуна, якогопідвів до ньогойого вірнийслужник, принцтихо проїхавсплячими вулицями.Щоб не булочутно стукотукопит, служникрозкидав найого шляхуквіти…
Довгоїхав Гаутамаі лише колизник місяцьі з'явилисяпромені сонця, він зупинивсябіля річкиАнома. Він знявдорогоціннукорону, сережки, віддав їх служнику, щоб він віднісїх до батьківськогодому. ПотімГаутама відрізавсвоє довгеволосся, скинувбагату одежу, одягнувся якжебрак і ставжити життямаскета. Тількитак, за звичаямидавніх часів, можна булоочиститися.
Щобстати святим, треба булобезропітнопереноситижиттєві негараздиі фізичні страждання, відмовитисявід особистого.Цього намагавсядосягти Гаутама: шість роківвін провів ускитаннях, затепрозрів духовно.
Одногоразу вночінастав тойдовгоочікуванийчас, коли нанього зійшлопросвітлення.
Людипридаютьсяпристрастям, бажанням, роздумувавГаутама. Людипрагнуть володітичимось. Вонирадіють, страждають, не замислюючись, що причинарадощів тастражданьховається вземному, тілесному, руйнівному.Якщо вони бачатьзміст життяв цому, то вонинеодмінноповинні страждатиі помирати.Той, хто вільнийвід насолоди, той вільнийі від страждань.
Люди, які вважають, що володіютьземлею, будинком, худобою, думають, що їм такожналежать ідружина, сини, дочки, отжетакі люди неодміннобудуть страждати.Все це недовговічне,і тому немаєсенсу намагатисяволодіти чимось.Єдине, чим можеволодіти людина- це мудрістьі до пізнанняїї повиннапрямуватилюдина.
ТакГаутама зрозумівшлях, яким потрібнойти, щоб звільнитисявід страждань.
Життя, як вважаютьбуддійськіканони — це те, що сходить віднаших думок, народжуєтьсяу нашому серці.Люди створюютьсобі невірнежиття, яке знищуєтьсясмертю. Алеможна створитижиття, над якимне володарюєсмерть — істиннежиття. Єдинийшлях до безсмертя- пізнати, в чомуж істинне життя.
Отже, вихідний пунктбуддійськоїдоктрини — відреченнявід світу почуття.
Крімтого, в багатьохшколах і направленняхбуддизму, втому числікитайського, будь-яка активнадіяльністьрозглядаласяяк перешкодадосягненнюідеальногостану нірвани, що буквальноозначає згасання, закінченнябудь-якої активності.Навіть ті діяння, які вважалисяблагими з точкизору буддійськоїетики і кориснимидля досягненнявищого стану, ті форми релігійноїпрактики, їїатрибути (тексти, ритуали, практикамедитації ін.), котрі повиннібули допомагатиморальномуу психічномувдосконаленнюбуддійськихадептів, вважалисявсього-на-всього«засобамиспасіння»(упайя),котрі требаспалити, знищитипісля того, яквони виконалисвоє призначення.
Так, в буддизміханаяни благоюсправою вважаласяучасть монахіву будівництвіі ремонті храмовихспоруд. Однак, оговорювалося, що такого родудіяльністьпотрібна тім, чиї злі намаганняне знищеніостаточно. Тойже, хто досягцього, не повиненбрати участьу такого родудіяльності.В обов'язкимонахів входиловиконуватитакож дрібнігосподарськіроботи: шити, ремонтувати, прати свійодяг, слідкуватиза чистотою, виготовлятиі ремонтуватиінвентар таін. однак, вонине повинні булиприділятибагато увагицим господарськимсправам, інакшеїх звинувачувалиу «схильностідо діяльності».
Особливосувора заборонабула накладенана сільськогосподарськіроботи, оскількипри обробціземлі моглизагинути «живіістоти» і значить, адепт порушувавзакон ахісми(не-насильства), створюючи«адськукарму».Оскільки самиммонахам булозабороненоце робити, цимзаймалисямонастирськіраби, послушники, орендарі. Більшістьзаборон взятимайже дослівноз індійськогооригіналу. Так, в одному перекладіВинаю(монастирськогостатуту) буловказано, що «недозволеноприймати участьу торгівля, обробці полів, будівництвіспоруд, утримуватирабів і вирощуватитварин. Забороняєтьсязайматисясільськимгосподарством, городництвом,… забороняєтьсярізати травуі рубати дерева».
Школачань була єдиноюшколою середньовічногокитайськогобуддізму, котрасвідомо ігнорувалаці заборони.Нові правилавперше буливведені в монастиріДа-чжи фен-шенчаньси і самез цього часупочинаєтьсяісторія «монастирського»чань-буддізму, тому що до цьогочань-буддійськімонахи велимандрівнийспосіб життя.
Згіднонового статутучанські монахимали у вільнийвід медитаціїі лекцій часзайматисярізноманітноюсільськогосподарськоюроботою (пу-цин).Участь у цієїроботі булаобов'язковоюдля усіх. Занею спостерігали«чергові монахи»(вейна).Більш того, приймаючиучасть у пу-цин, монах не простовиконував своєзавдання, алемав повністюпоглинути уроботу, віддатиїй усі своїфізичні і духовнісили. Це стосувалосяне тільки простихмонахів, а йпатріархів.Наприклад, відомий Байчжанщоденно трудився.Він був вжедуже старийі його учніодного разусховали йогоробочий інвентар.Тоді він відмовивсявід їжі і тодіз'явився дужемаксималістськийлозунг" Деньбез праці — деньбез їжі!".
Такимчином, чань-буддістдопускав длясвоїх послідовниківучасть у будь-якійлюдській діяльності, не розрізнюючи«мирські» і«немирські»,«повсякденне»і «сакральне».при цьомучань-буддістповинен бувзберігатиспокійний, стан, котрийвін набувавв процесі медитації, а це означало, що будь-якийвид практичноїдіяльностіможе бутипродовженнямпрактики психічногосамовдосконалення.Одним з різновидівчанської «медитаціїв труді» і єпу-цин, який втакому разівиступає якнеобхідна умоважиття чанськоїспільноти, атакож важливийелемент чанськоїпсихокультури.
Виховуючилюбов і повагудо фізичноготруду і виконуючиінші психопропедевтичніфункції, пу-цин, в той самийчас, використовувавсяяк засіб психофізичноїпідготовкиі адаптаціїлюдини в соціокультурномуі природничомусередовищі, засобом, задопомогою якогомоделюваласяважливіша умовавиживаннялюдини набіологічномуі соціальномурівнях — важкийі упорний труд.
Необхідновідмітити, щорозподіл на«активні» і«пасивні» формипсихотренінгуна прикладічань-буддізмудуже умовнеі відносновідображаєзовнішню динамікупроцесу психічноїсаморегуляції.З одного боку, навіть прибурній зовнішнійактивностічань-буддістповинен зберігатиспокійний стан, а з іншій — досягненняспокійногостану не означаєзгасання всілякогопсихічногожиття, а лишезвільненняпсихіки віднегативнихфакторів, яківносять в неїхаос і дезорганізацію.Тому навіть«сидячу медитацію», яка практикуваласяв нерухомійпозі, можнаназвати лишевідносно пасивноюформою чанськогопсихотренінгу.
Хочавсі форми іметоди психічноготренуванняпотрібні булидля досягненняоднієї мети- досягненняпросвітлення, пробудженнюв людині інтуїтивноїмудрості, багаточань-буддістіввіддають перевагусаме активнимформам медитації.
Яквідмічав Судзукі,ідеал чанськогожиття повиненбути «не у простомубаченні істини, а в тому, щобжити нею, недопускаючиніякого дуалізмув житті людини: бачення повиннобути життям, а життя — баченням, без будь-якоїрізниці міжними, крім якна словах».
Томучань-буддізмне просто знімавзаборони намирську діяльність, а й рішуче іенергійнопробуджувавсвоїх послідовниківдо самої активноїучасті в неїі більш того, вважав гріховноюне практичнудіяльність, а пасивнеспостереження, містичне заглибленняі уход від життя.
Такимчином, чань-буддістне тільки міг, а й був зобов'язанийвиконуватисвітські обов'язки.Тому, хоча озаріннязаймало важливемісце в теоріїі практицічань-буддізмаі вважалосяцентральнимпсихологічнимдосвідом, вононе було самоціллю.В кінці кінців, зміст його втому, щоб підготуватилюдину до виконанняйого соціальнихі культурнихфункцій ікульмінаційниймомент актуалізаціїістини заключенийв акту творення, або, точніше, будь-якогодіяння, котреперетворюєтьсяв пориві творчогонатхнення."Істина не євідкриття,істина є творення",- писав по цьомуповоду Р.Блайс.
Звільняючисвідомістьлюдини відемоційно-психічноїомраченності, яка заважаєрозвитку творчихздібностей,інтуїтивнеозаріння відкривалов людині деколивтрачені здібності, присутні впоетів, художниківі дітей «читатикожний лепестокяк найглибшутаємницю буття»і «перетворюватинаше повсякденнежиття в щосьподібне мистецтву».
Чань-буддістистверджували, що в будь-якійлюдині живехудожник. Необов'язковохудожник словаабо пензлику, але «художникжиття».
Судзукіписав: «Від насне можна очікувати, щоб усі ми буливченими, алеприрода створиланас такими, щоми всі можемобути художниками, не буквальнояк живописець, скульптор, музика, поет, а художникамижиття. … Руки, ноги, туловолюдини є пензликами, а весь всесвіт- холстом, наякому вона пишесвоє життя напротязі семидесяти, восьмидесятиабо навітьдев'яностароків».
Протиставленнялюдини природі, суб'єкта пізнанняі діяльностіоб'єкту, як іпротиставлення«природного»і «культурного»було глибокопротивно чанськійкультурі.
Дихотоміяприродногоі культурногорозглядаласяв чанськійпсихокультурі, як окремийвипадок бінарногоподіленнясвіту, штучногорозколу іпротиставленняокремих частинприродномув цілому. Основноюпроблемою длячань-буддістівбуло представленняпро власне «Я»як про незалежнуреальність.Коли людинав процесі психічногосаморегулюваннявиходить зарамки своєївідокремленостіі в стані просвітленнязвільняєтьсявід ілюзіїсвого «Я», колиїї свідомістьстає подібнадзеркальнійповерхні спокійноїводи, природнімспособом зникаютьрізниці міжсуб'єктом іоб'єктом сприйманняі реагування, пізнання і дії, між внутрішньоюпсихічноюреальністюі навколишнімсередовищем.Вони зливаютьсяв єдине цілеі перестаютьсприйматисяі переживатисяяк два окремихпротиставленихфеномена.
Намагаючисьпримирити ізбалансуватидва протилежнихпочатку як нарівні окремоїособистості, так і на метакультурномурівні, чанськапсихокультуразнімала психологічнібар'єри міжлюдиною і природою.
Рольчань-буддизмув історії ікультурісередньовічногоКитаю була неоднозначною.Хоча це релігійно-філософськевчення і психокультурнітрадиції протистоялиофіціальнійідеології ікультурі, в нихпроявиласятенденція дознищення протирічміж класами, соціальногопротесту самев силу того, щовін приймаврелігійнийхарактер.
Психологічнаспадщиначань-буддізмув сучасномусвіті теж маєважливе значення.В процесіінтенсивногодіалогу міжкультурамиСходу та Заходучань-буддізмвідіграє безумовнопрогресивнуроль.
Крімтого, тепер, коли набуваєвсе більш важливезначення охоронанавколишньогосередовища,ідея єдностілюдини і природистає позитивнимфактором.
Вцілому безумовно, що в чань-буддізмібув накопиченийвеликий психологічнийдосвід, якийпотребує вивченняі здатний допомогтилюдині адаптуватисяв сучасномусвіті, якийпостійно змінюється.
Списоклітератури:
Сидихменов В.Я. «Китай: страницы прошлого» М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1987.
Абаев Н.В. «Чань-буддизм и культурно-психологические традиции в средневековом Китае», Новосибирск: Наука, Сибю отд-ние, 1989.
«Индийская культура и буддизм», М.: Наука, 1976.
Васильев Л.С. «Культы, религии, традиции в Китае», М.: Наука, 1970.