“Антисемітизм і єврейська власність в Україні”Понеділок, 01 лютого 2010 15:47 «…. фашизм починається не з Бабиного Яру, і ним не вичерпується. Фашизм починається з неповаги до людей, а закінчується знищенням людини, … народів, але не обов'язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру». І. Дзюба Конституційні збори, що будуть проведені в Україні призведуть не тільки до системних змін в управлінні, економіці та модернізації держави. Величезна кількість питань стосуватиметься взаємовідносин суспільства і влади, власності, самоорганізації громадян, реального становлення громадянського суспільства. Зокрема, в своїх перших документах (http://www.golos.com.ua, № 35 (3785) від 23.02.2006 р.) ми порушували проблему реституції та релігійного миру, давали відповідь на механізми подолання розколу в українському православ’ї та окремі напрямки міжнародних відносин. Безумовно одним з найважливіших буде питання міжнаціональних відносин, адже в конституційних зборах братимуть участь представники всіх національних меншин, для яких Україна стала другою батьківщиною і їх життя нерозривно пов’язане з долею країни. В цьому контексті викликає занепокоєння нова хвиля публікацій в українських та закордонних масс-медіа про “загрозу антисемітизму” в Україні. На мою думку, зовсім невдячна справа аналізувати вірність тих чи інших тверджень, або намагатись знайти правих і неправих в дискусії, що тягнеться вже не одну сотню років. Кожна нація заслуговує на своїх негідників і героїв, в кожній країні є політики, які страждають на провокації, авантюризм і політичну некрофілію. Дешевий популізм з метою самоорганізації національної або релігійної громади нерідко призводив до військових конфліктів, погромів та міжнаціональної ворожнечі. Я переконаний, що на зміну макіавеллівському пошуку зовнішніх ворогів повинен прийти філософський примітивізм Г. Сковороди: “ Не шукай пісок в оці сусіда, коли в своєму поліна не бачиш.” Минулого не можна забувати, але й не можна минуле ставити в основу сучасної політики. Перед українцями стоїть велика мета і досягти її можливо лише за умови об’єднання зусиль з усіма тими, хто проживає на території України – в цьому суть національного солідаризму. Для мене, як політика консервативних поглядів, є очевидними джерела сьогоднішніх антисемітських настроїв. Як це не здивує багатьох, але це зовсім не стосується правих і право радикальних українських організацій. За останні роки мені довелось багато спілкуватись з тими, кого придворні ЗМІ і влада називає націоналістами і ультра радикалами. Здебільшого це молодь, для якої головне – національна ідея, нація, боротьба з нелегальною міграцією. Що властиво багатьом молодим людям – представникам інших національностей в усіх країнах світу. Рідкісні прояви антисемітизму не вітаються, носять здебільшого провокативний характер і проявляються через певних осіб, зовнішні впливи окремих можновладців і літературу, що переважно друкується за межами України. Ще більш різка характеристика таких проявів у старшого покоління, що пройшли табори, брали участь в діяльності УПА. Вони переконані, що єврейське питання в історії України є дуже болючим і робити його складовою політичної риторики – шлях до конфронтації і згортання процесів становлення незалежності. Зокрема, вони піддають жорсткій критиці окремі виступи О.Тягнибока і вважають його діяльність такою, що завдає шкоди національно-демократичному руху. Тим більше, що джерела фінансування його політичної сили, імовірно, здійснюється представниками крупного єврейського капіталу. Слід зазначити, що президентська кампанія-2010 дійсно збурила нову хвилю міжнаціональної ворожнечі. Певні джерела в СБУ підтверджують той факт, що деякі представники влади фінансують процеси спрямовані на міжнаціональну ворожнечу, причому акцент робиться на центральних і східних регіонах країни. І це не дивно, адже основні електоральні баталії точаться за найбільш густонаселені і промислово розвинені регіони країни. В умовах жорсткої політичної та економічної кризи фінансові ін’єкції в проблему антисемітизму можуть призвести до катастрофічних наслідків. Це тактика української влади – створити проблему, а потім її героїчно вирішувати, чи б пак просто задекларувати сам факт. Винними стають ті, хто сповідує цінності національної держави, а страждають пересічні громадяни – українці, росіяни, євреї. Страждають всі, окрім можновладців. Звичайно є спокуса списати це на недолугість окремих політиканів, але глибинні процеси української політики вказують на зворотне.^ Сьогоднішня влада не має ані національності, ані національних інтересів. Вибори – це завжди боротьба і, передусім, боротьба за власність. Зверніть увагу, жоден з кандидатів, в тому числі і лідери перегонів, ані пари з вуст про необхідність повернення вкраденої власності – землі, заводів, підприємств. Не кажучи вже про реституцію майна, в тому числі реституцію майна і власності релігійних громад – що є ознакою європейськості і приналежності до цивілізованих країн. Саме крізь призму власності я розглядаю проблему не лише антисемітизму, але й проблему українофобії. За останні роки незалежності у нас з’явилась нова меншина (не повертається язик називати її національною чи релігійною, адже вона позбавлена цього) що має характерні видові ознаки – цинічність, жорстокість, жадібність, неповага до простих людей і схильність будь-що знищити державу і націю. Ця меншина за кримінальним кодексом має назву Організованого Злочинного Угруповання, а в народі псевдо елітою, або просто – ВЛАДОЮ. Номінально вони декларують себе українцями, росіянами, євреями… Приблизно 70% з них моляться в християнських храмах, а ще 30% ходить в синагогу. Коли вигідно вони змінюють свої погляди і ті, хто ще вчора носив хрест, сьогодні – вдягає кипу, а інші – навпаки. Можливо я десь перебільшую, але основна їхня мета – власність і нажива. Нинішня влада і є породженням антиукраїнських настроїв, антисемітизму і русофобії. Пам’ятаєте, ще в 60-х І.Дзюба говорив «…. фашизм починається не з Бабиного Яру, і ним не вичерпується. Фашизм починається з неповаги до людей, а закінчується знищенням людини, … народів, але не обов'язково тільки таким знищенням, як у Бабиному Яру"». Дозволю від себе додати: “Таке знищення і геноцид здійснює нинішня влада” Показовий приклад – чому за роки незалежності так і невирішені питання реституції майна та власності християнської, іудейської та інших традиційних релігійних громад? Влада, яка прагне до європейського співтовариства, сповідує європейські цінності і декларує дружбу з Росією повинна була зробити конкретні кроки в цьому напрямку. Адже йдеться про ту власність, яку накопичили пересічні громадяни різних конфесій і які були вилучені радянською владою після 1917-го року. На ці кошти збудували культові об’єкти, багато з яких сьогодні вважаються не тільки культурною спадщиною, але й надбанням світової культури. Ми бачимо реальні кроки східного сусіда в цьому напрямку, прибалтійських країн. Необхідні списки вже підготовані представниками православних церков, але для його реалізації необхідні конкретні кроки, як церкви – по шляху об’єднання, так і влади зі створення конкретних комісій і виробленню механізмів реституції. Адже в Україні є випадки, коли різні частини храму належать різним патріархатам, є питання Києво-Печерської лаври, питання документального підтвердження та механізмів передачі. Першими на цьому шляху були іудейські релігійні громади, які ще з 93-го намагаються вирішити це питання. На своєму сайті я опублікував лист лідерів єврейських організацій до Президента України з переліком майже двох тисяч об’єктів, що належали іудейським релігійним громадам. В переліку культові споруди, молитовні будинки, кладовища. Що може бути святішим ніж пам'ять предків для кожного громадянина незалежно від національності? Всі ці об’єкти знаходяться в державній та комунальній власності і поступово розкрадаються тими ж представниками влади. Скільки дискусій, публікацій, полеміки з цього питання, а віз і нині там. Я ставлю собі питання, якщо найбагатша в Україні єврейська діаспора не може вирішити цю проблему, то як українцям за нинішніх умов повернути ту ганебну (незаконну) власність, що по праву і Конституції нам належить? Очевидно, що в існуючому правовому полі, і з неукраїнською владою зазначені питання будуть вирішуватись десятиліттями, породжуючи розколи і протистояння в суспільстві. Я переконаний - українці, як титульна нація, повинні забезпечити гармонійний розвиток держави разом з представниками інших націй і народів що проживають на цій території. Ми не можемо стільки чекати. Всі ці питання можуть і повинні вирішити Конституційні збори. Комплексний, відкритий підхід, дасть можливість закласти підвалини розвитку цивілізованого громадянського суспільства. І останнє. Минулого року ми подорожували в Карпатських горах де місцеві жителі з гордістю і теплотою розповідали різні історії свого краю, в тому числі розповіли про священні печери між Верховиною і Косовом де молився і читав свої проповіді цадик Нахман. Можливо саме там духовний лідер хасидів сказав: “Весь світ – це вузький міст, головне нічого не боятись.” Я преконаний, сьогоднішні прояви антисемітизму і українофобії – це прояви діяльності української псевдоеліти. Наше завдання змінити владу, нічого не боятись, і ми пройдемо достойно через цей вузький міст.Голова ВП “НОВА СИЛА” Юрій Збітнєв 1 лютого 2010 року^ ОБ'ЄДНАННЯ ІУДЕЙСЬКИХ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ 254071, Київ-071, вул. Щекавицька, 29. т.: (380)-44-4637087, факс: (380)-44-4637088 29 Schekavitskaya st, Kyiv, Ukraine, 254071. L:(380)-44-4637087, fax: (380)-44-4637088 Код ЗКПО 20061848, р/р № 260063001910, ІКФ ВА-Банка м. Києва, МФО 320360Вих.№ 067 Від 5.05.98 р.В адміністрацію Президента УкраїниВ свій час єврейським релігійним громадам України належала певна власність. Кількість об"єктів лише нерухомості оцінюється приблизно в 12-15 тис. будинків (синагоги, школи, лікарні, будинки для престарілих та ін.). Революція та громадянська війна, друга світова війна та боротьба з релігією у радянські часи призвели до того, що на сьогодняшній день лишилось близько 2 тис. у державній та міській власності. Єврейські релігійні громади мають в своєму розпорядженні приблизно 30 синагог, ще декілька - у власності єврейських культурних товариств. Процес приватизації вже торкнувся низки будинків, які раніше належали єврейським громадам у Львові, Чернівцях та інших містах України. Щоб запобігти таким негативним процесам необхідно ввести мораторій на приватизацію об"єктів колишньої власності громад та розпочати цивілізований діалог між державою та громадою про майбутнє громадської власності. Саме про це йшлося на зустрічах Президента Леоніда Кучми та єврейських лідерів СІЛА в минулому році. З повагою, Головний рабин Києва та України Голова Єврейської Ради України Голова Вааду України Яків Дов Блайх Ілля Левітас Йосип Зісельс Виходячи з вищевказаного ми цим листом ще раз звертаємось до Президента України з проханням подовжити процес повернення єврейським громадам України власності, що раніше їм належала і цим самим приєднатися до держав Східної Європи, які вже зробили перші кроки на шляху встановлення історичної справедливості.