Національнийуніверситет«Острозькаакадемія»
Курсова роботана тему:
«Православ’яна ГаличиніХХ ст.: проблемиі перспективи»
Виконала:
студенткагуманітарногоф-ту
групи Р-31
Гуцалюк Ю.С.
Перевірив:
КукурудзаА.Р.
Острог – 2008
Зміст
РОЗДІЛ І.Становищеправослав’яв другій половині90-х років ХХ ст.
1.1. ХарактеристикаРПЦ з кінцяРадянськогоСоюзу
1.2. Відновленнягреко-католицькоїцеркви, її конфліктз православ`ям
1.3 Відновленняукраїнськоїавтокефальноїцеркви
ІІ. Автокефалізаційніпроцеси православ’яв незалежнійУкраїні
2.1 Поява Київськогопатріархату
2.2. ПротистоянняКиївськогопатріархатуз Греко-католицькоюцерквою
2.3. КонфліктиКиївськогопатріархатуз УАПЦ
ІІІ. Структура, конфлікти тарозвиток православнихцерков в Галичині
3.1. ІснуванняУАПЦ
3.2 Сучаснийстан Київськогопатріархатув Галичині з1996 р.
3.3. АндрейШептицький- глава УкраїнськоїЦеркви МитрополитГалицький, АрхиєпископЛьвівський
Вступ
Галичина– особливийрегіон України.Вважається, що до її складувходять нинішніЛьвівська,Івано-Франківськаі більша частинаТернопільськоїобластей.
Цей регіонмає ряд специфічнихособливостей, зокрема, врелігійномуплані. Якщо вбільшостірегіонів Українипереважаєправослав’я, то в Галичинідомінуючоює греко-католицькацерква (офіційнаназва – УкраїнськаКатолицькаЦерква). Самеця церква забезпечуєвідносно вищурелігійністьгаличан і їхнюзорієнтованістьна західноєвропейськікультурно-релігійніцінності.
Греко-католицькацерква не лишевизначає специфікурегіону. Вонатакож служитьсвоєріднимвідображеннямментальнихособливостейгаличан якодного із українськихсубетносів.
Не дивно, щов свідомостібагатьох нашихсучасниківГаличина виступаєяк “уніатськийрегіон”, населенняякого твердодотримуєтьсягреко-католицькоїорієнтації.І чомусь забувається, що саме галицькіправославнієпископи (ЛьвівськийГедеон Балабанта ПеремишлянськийМихайло Копистенський)не взяли участьу Брестськомууніатськомусоборі 1596 р. й невизнали йогорішень. Майжесто років післязакінченняцього соборугалицькі українців основнійсвоїй масізалишалисяправославними.
У продовжтривалогоперіоду релігійно-церковнежиття в Україніперебуває унадзвичайнодинамічномустані, який неможе однозначноозначуватисяяк поступальнийрозвиток. Нажаль він характеризуєтьсяне лише бурхливимзростанняммережі релігійнихорганізаційта позитивнимизмінами у ставленнілюдей до духовно-релігійнихцінностей, алей затяжним, принизливимміжцерковнимконфліктом.
Проблеманормалізаціїрелігійногожиття в Українінепроста. Існуючінегараздитисячами нитокпов’язані зіншими сферамижиття суспільства, становлячисобою комплекснадзвичайноделікатнихпроблем, розв’язанняяких вимагаєфахової підготовки, громадськоїактивностіі життєвоїмудрості відусіх, хто доних причетний.
Майже третинурелігійнихорганізаційзареєстрованов Галичині. Цевідбиває відмінностів релігійнихпотребах населеннярізних регіонівУкраїни: Церкваі все, що з неюпов’язане, залишаєтьсядля заходукраїни невід’ємноюскладовоюспособу і життяі системи соціальноїкомунікації.Для сходу церквазначною міроюці функціївтратила.
Актуальністьтеми зумовленазалежністюцерковно-релігійногожиття від політикидержави, щодеформуваларелігійнусвідомість.Сучасні церковно-релігійніпроцеси в незалежнійУкраїні фактичноє якщо не продовженням, то своєрідноюрефлексієюв нових умовахінституалізаційно– конфесійнихтрансформаційХІХ і серединаХХ ст. В нашійроботі виявленій синтезованіті особливостіі тенденції, які нині маютьмісце в церковномуі національномужитті незалежноїУкраїни.
Метою курсовоїроботи є дослідженнярозвитку православ’ябезпосередньона Галичиніу ХХ ст. з’ясуватиперспективиправослав’ята проблеми.Досягненнямети передбачаєвиконання такихзавдань:
— показатистановищеправослав’яв другій половині90-х років ХХ ст., та автокефалізаційніпроцеси в православ’їв незалежнійУкраїні, акцентуючиувагу безпосередньона територіїГаличині;
— з’ясуватипояву КиївськогоПатріархатута протистоянняз греко-католицькоюцерквою;
— дослідитиструктуру, конфлікти тарозвиток православнихцерков в Галичині.Зокрема дослідитисучасний станКиївськогоПатріархатув Галичині з1996 року;
— розглянутидіяльністьМосковськогоПатріархатув Галичині, його парафіїта структуру.
Об’єктомдослідженняє процес розвиткуправослав’яна Галичиніу ХХ ст.
Предметомє вивченняпроблем і перспективправослав’яу цей період.
Хронологічнимирамками роботиє: 20-90 роки ХХ ст.
Географічнімежі:
Практичнезначення роботи: фактичнийматеріал івисновки курсовоїроботи можутьбути використаніпри підготовцідо семінарськихзанять з історії, круглих столів, дискусійнихклубів.
Стан науковоїрозробки проблеми:
РОЗДІЛ І.Становищеправослав’яв другій половині90-х років
ХХ ст.
Характеристика РПЦ з кінця Радянського Союзу. Відновлення греко-католицької церкви, її конфлікт з православ`ям
Українськакатолицькацерква, утворенана Берестейськомуцерковномусоборі 1596 внаслідоквідмови Київськоїмитрополіївід ієрархічноговерховенстваКонстантинопольськогопатріарха іпереходу підпротекторатпапи Римського.Первісна назвацеркви — уніатська.З 1774 церкву називалиГреко-католицькацерква, а вірних- греко-католиками.У 1930 роках почалавживатися назваУкраїнськагреко-католицькацерква (раніше- Руська греко-католицькацерква), апізніше-Українськакатолицькацерква. Ця назваз 1960 років вживаєтьсяв офіційнихдокументахВатикану.
ОсобливістьвіровченняУГКЦ полягалау поєднаннікатолицькоїі православноїдогматики, проголошеноїФло0рентійськимсобором 1439, призбереженніруської обрядовоїпрактики. Юрисдикціяз'єднаної Київської(уніатської)митрополіїпоширюваласьна всі українськіта білоруськіземлі у складіРечі Посполитоїза виняткомЛьвівськоїі Перемиськоїєпархій, єпископияких не визналирішень Берестейськогособору.
Зі встановленнямрадянськоївлади у західноукраїнськихземлях УГКЦбула ліквідована.
Греко-Католицькуцеркву булоліквідованонаступнимишляхами:
Терор серед населення, залякування віруючих шляхом «вивчення настроїв серед населення».
Арешти духовенства. Офіційно ця кампанія називалася не інакше, як «перевиховання» духовенства і «заспокоєння» віруючих.
Створення так званої «ініціативної групи» з возз’єднання» УГКЦ з РПЦ на чолі з Г. Костельником, М. Мельником, А. Пельвецьким.
Скликання Львівського собору, на якому було фактично заперечено Берестейську унію 1596 р., таким чином було припинено офіційну діяльність УГКЦ.
Ліквідація греко-католицьких монастирів, шкіл.
Ліквідація УГКЦ на Закарпатті.
11.4.1945 заарештовановсіх ієрархівцеркви. Створенарадянськимиорганами держбезпеки"Ініціативнагрупа" на чоліз Г. Костельникомбула визнана"єдиним тимчасовимадміністративниморганом УГКЦ".8-10.3.1946 у Львовівідбувся псевдособор, який проголосивскасуванняБерестейськоїунії 1596 і «возз'єднання»УГКЦ з Російськоюправославноюцерквою (див.Львівськийсобор 1946). 28.8.1949 нарегіональномурелігійномуз'їзді у Мукачевітаким самимчином проголошенопро розрив уніїз Римом і підпорядкуваннягреко-католицькоїцеркви на ЗакарпаттіМосковськомупатріархові.На Заході Львівськийсобор був визнанийнеканонічним, а ліквідаціяУГКЦ проголошуваласьнезаконною(папська енцикліка«Східні Церкви»від 15.12.1958). Незважаючина неканонічністьЛьвівськогособору, радянськийуряд визнавУкраїнськугреко-католицькуцеркву скасованоюі розпочавліквідаціюїї парафій тацерков. Близькотисячі греко-католицькихсвящениківбуло заарештовано, засуджено дотривалих термінівув'язнення абодепортовано.Більше 200 священиківвзялися творитиструктуруУкраїнськоїгреко-католицькоїцеркви у підпіллі.Понад 40 роківсвященнослужителій вірні УГКЦбули змушенітаємно дотримуватисьобрядів і святсвоєї церкви, наражаючисьна переслідуваннята репресіїз боку органіввлади.
З початку1950-х рр. церквапочала поступововиходити ізкризи. Активізуваласянелегальнадіяльність«невозз’єднаного»духовенства, відновлюваласядіяльністьнелегальнихструктурГреко-Католицькоїцеркви. Тимсамим почаласянова сторінкадіяльностіУкраїнськоїГреко-Католицькоїцеркви.
У 1956 р. М.Чарнецькийдозволив священикам, що перейшлив православ'я, таємно повертатисьдо УГКЦ черезнакладанняепітимії. Післясмерті єпископаЧарнецькогойого наступникомбуло обраноігумена редемптористівВ. Величковського.У 1963 з ув'язненнязвільненомитрополитаЙ. Сліпого, 4 лютогойому дозволиливиїхати наДругий Ватиканськийсобор. У лютому1963 Й. Сліпий уМосковськомуготелі таємнопередав своїповноваженняз особливоювідповідальністюза Львівськуєпархію єпископуВеличковському(виконував досвого арештув 1969). У лютому1972 (перед виїздомза межі СРСР)Й.Сліпий передавсвої повноваженняєпископу В.Стернюкові.Для Івано-Франківськоїєпархії таємнобуло рукоположенов 1968 о.СофронаДмитерка.АпостольськимадміністраторомМукачівсько-Ужгородськоїєпархії у 1983 ставІван Семедій.
З переїздомза кордон митрополитаЙ. Сліпого відбуласьконсолідаціяроз'єднанихдіаспорнихгреко-католицькихпарохій в єдинупомісну церкву.Після смертіпатріархаЙосифа (1984) ВерховнимархієпископомУГКЦ став ІванМирослав Любачівський(з 1985 — кардинал).
У кінці1980-хроків розпочаласяборотьба залегалізаціюУГКЦ, однієїз двох українськихнаціональнихцерков. 4.8.1987 у Львовігрупа представниківцеркви звернуласяз заявою доРимського папиІоана Павлата тодішньогокерівника СРСРМ.Горбачевапро вихідгреко-католиківУкраїни з підпілля.Заява сталапочатком відкритоїборотьби залегалізаціюУГКЦ в Україні.Протягом 1989-90відбувалисямасові віча, пікетування, голодівки вкраю і в Москвіз вимогою визнанняофіційногостатусу Українськоїкатолицькоїцеркви в Україні.У грудні 1989 урядСРСР офіційновизнав легальноюдіяльністьУГКЦ в Україні.20.3.1991 патріархУГКЦ кардиналІван МирославЛюбачівськийповернувсядо свого престолуна Святоюрськійгорі у Львові.
УкраїнськаГреко-КатолицькаЦерква є найбільшоюСхідною КатолицькоюЦерквою в світі.Вона налічуєпонад 5,5 мільйоніввіруючих.
За статистичнимиданими ДержавногоКомітету усправах релігійв Україні, станомна 1 січня 2004 рокуУкраїнськаГреко-КатолицькаЦерква нараховує:
Громад Монастирів Навчальних закладів Священно-служителів Неділь-них шкіл
Періодичних
видань Культо-вих споруд 3328/12
92
(1134 ченців і черниць)
13
(1385/196 слухачі) 2051 1132 27
2721
(будується 306)
ОчолюєУГКЦ ВерховнийАрхиєпископ, МитрополитЛьвівськийі Галицький,єпископКам’янець-ПодільськийКардинал ЛюбомирГузар.
У Риміпостійно перебуваєПрокураторВерховногоАрхиєпископа- Владика ГлібЛончина.
Упродовж1989-2003 рр. відбулосьтринадцятьСинодів Єпископівта три сесіїПатріаршогоСобору УГКЦ: перша булаприсвяченапроблемам новоїєвангелізації(1996 р.), друга — ролімирян у життісучасної Церкви(1998 р.), а третя — соціальнимпроблемамукраїнськогосуспільства, зокрема проблемамабортів, розлучень, корупції таалкоголізму(2002 р.) .
Післявиходу з підпілля, в період з 1989 до1992 року, греко-католикиУкраїни належалидо трьох єпархій– Львівської,Івано-Франківськоїта Мукачівської.На Синоді Єпископів, який відбувсяу Львові 16-31 травня1992 року, буловизначено новийтериторіальнийустрій, згідноз яким кількістьєпархій збільшиласьна чотири: Тернопільську, Зборівську, Самбірсько-Дрогобицьку, Коломийсько-Чернівецьку.Окремий статусотримав Києво-Вишгородськийекзархат, якийохоплює територіюпоза Галичиною, Закарпаттямі Буковиною.
Згідноз рішеннямСиноду Єпископів, який проходиву Бучачі в серпні2000 року, створенодві нові єпархії- Стрийську іСокальську- та реорганізованоТернопільськуі Зборівську: утвореноТернопільсько-Зборівськута Бучацькуєпархії.
Із листопада2000 р. юрисдикціїВерховногоАрхиєпископата Синоду Єпископівпідлягає всяУкраїна.
У лютому2002 року проголошеноутворенняДонецько-Харківськогоeкзархату.
28 липня2003 року проголошеноутворенняОдесько-Кримськогоекзархату.
Верховнеархиєпископствов україні поділенона такі єпархіїта екзархії:
Львівська архиєпархія, яку очолює Верховний Архиєпископ Любомир Кардинал Гузар;
Івано-Франківська єпархія — Єпарх Владика Софрон Мудрий;
Коломийсько-Чернівецька єпархія — Єпарх Владика Павло Василик;
Самбірсько-Дрогобицька єпархія — Єпарх Владика Юліан Вороновський;
Тернопільсько-Зборівська єпархія — Єпарх Владика Михаїл Сабрига;
Бучацька єпархія — Єпарх Владика Іриней Білик;
Стрийська єпархія — Єпарх Владика Юліан Ґбур;
Сокальська єпархія — Єпарх Владика Михаїл Колтун;
Києво-Вишгородський екзарахат — Екзарх Владика Василь Медвіт;
Донецько-Харківський екзарахат — Екзарх Владика Степан Меньок;
Одесько-Кримський екзархат — Екзарх Владика Василь Івасюк.
Автономнийстатус зберігаєМукачівськаєпархія ГКЦ, яка формальноє окремою Церквоюсвого праваі не підпорядкованаГлаві УГКЦ.Мукачівськоюєпархією зосідком в Ужгородікерує ВладикаМілан Шашік.
Позамежами Українидо верховногоархиєпископствавходять:
у Польщі Перемишльсько-Варшавська греко-католицька митрополія, яка нараховує понад 100 парафій. Число вірних перевищує 300 тисяч. До її складу входять Перемишльсько-Варшавська архиєпархія та Вроцлавсько-Ґданська єпархія;
у Західній Європі три апостольські екзархати для українських греко-католиків: у Німеччині, Франції та Великобританії;
у Північній Америці дві греко-католицькі митрополії:
США — Філадельфійська митрополія, яка складається з чотирьох єпархій: у Філадельфії, Пармі, Чикаґо і Стемфорді;
Канада — Вінніпеґська митрополія, яка складається з п’яти єпархій: у Вінніпегу, Едмонтоні, Нью-Вестмінстері, Саскатуні й Торонто.
Крім того,існують єпархіїУГКЦ в Буенос-Айресі(Арґентина), Куритибі (Бразилія)і Мельбурні(Австралія).Українськігреко-католикимають такожгромади у Литві(Вільнюс), Латвії(Рига і Даугавпілс), Естонії (Таллінн), Австрії, Параґваї, Венесуелі, Португалії,Італії, Іспанії, Греції, Швейцарії, Бельгії, Казахстаніта Росії.
У діаспорідіють АпостольськіЕкзархатиНімеччини, Франції, Великобританії, Чехії, 5 єпархійу Канаді (ВінніпезькаАрхієпархія, Едмонтонська,єпархії Торонто, Сакстауна іНью-Вестмінстера),4 єпархії у США(святого о.Миколаяв Чикаго, Стемфорді, св. Йосафатау Пармі і ФіладельфійськаМитрополичаАрхієпархія),єпархія українцівкатоликів вАвстралії, Новій Зеландіїі Океанії, св.Покрови Буенос-Айресав Аргентині, Куритибськасв.Івана Хрестителяв Бразилії, Гайдудорськав Угорщині, Пряшівськав Словаччині, Криживецькийєпископат уХорватії, вікаріатєпархії БаяМаре в Румунії, прокураторіяв Італії, Перемисько-Варшавськамитрополіяв Польщі іпідпорядкованаїй Вроцлавсько-Гданськаєпархія.
Отже, проблемаукраїнськогоправослав`япостає якопосередковане, однак цілкомадекватневідбиттязагальноукраїнськоїта соціокультурноїситуації, станунаціональноїсамосвідомості, глибини регіональнихвідмінностейтощо. Для православногосередовищана заході Українисамочиннепроголошенняавтокефаліїстало єдиноюреальною відповіддюна вимогу чіткоїідентифікаціїз боку національно-політичногоруху, а також-на виклик бурхливоїрозбудови УГКЦ.ля центру цяідея могла бвиявитисяпривабливоюза умов послідовної, гнучкої і розумноїпраці, однаквиявиласядевальвованоювнаслідок спробфорсуватиподії, що супроводжувалисяміжцерковнимизіткненнями.Зрештою, дляпівденно- ісхідноукраїнськоїсвідомості, де ще далеконе завждидиференціюється“російське”і “українське”– ця ідея виявляється, значною мірою, неприйнятною.До цього сліддодати консерватизмцерковноїсвідомості.заполітизованістьрелігійногожиття і граничнунезацікавленістьМосковськогоПатріархатув автокефаліїправославнихв Україні.
ІІ. Автокефалізаційніпроцеси православ’яв незалежнійУкраїні
2.1 Поява Київськогопатріархату
У Києві 22 травня1992 року відбувсяВсеукраїнськийфорум на захистукраїнськогоправослав`я, в якому взялиучасть єпископи, духовенство, миряни УПЦ таУАПЦ. ПісляПомісногоСобору УПЦ 1-3листопада 1991року вже почалисяпереговорипро об`єднаннядвох українськихЦерков в одну.Тому спільнаучасть у Всеукраїнськомуфорумі буларезультатомпопередніхдомовленостей.
25 – 26 червня1992 року в Києвіу резиденціїмитрополитаФіларета відбувсяВсеукраїнськийправославнийСобор, що об`єднавУкраїнськуАвтокефальнуПравославнуЦеркву та частинуУкраїнськоїПравославної церкви ( МосковськогоПатріархату)в єдину поміснуправославнуЦеркву – УкраїнськуПравославнуЦеркву Київськогопатріархату.Собор підтвердивобрання митрополитаМстиславапатріархомКиївським івсієї України.Так було створеноКиївськийПатріархат.Статутом УПЦКиївськогоПатріархату став став СтатутУАПЦ з відповіднимидоповненнями.
10 липня 1992 р.Статут УПЦКиївськогоПатріархатубув зареєстрованийорганами державноївлади України[437]
1 – 6 липня 1992року делегаціяУкраїнськоїправославноїЦеркви КиївськогоПатріархату, очолюванаблаженнійшиммитрополитомФіларетом(Денисенком), на запрошенняВселенськогоПатріархаВарфоломіявідвідалаКонстантинополь[437]
Переговориміж ПатріархомВарфоломіємі митрополитомФіларетом ішлиз приводу автокефаліїУкраїнськоїПравославноїЦеркви. Делегаціяпредставилапатріархатулист ПрезидентаУкраїни ЛеонідаКравчука, вякому він заявлявпро необхідністьдля Українськоїдержави матиавтокефальнуЦеркву, яка незалежала б відМосковськогоПатріархату.МитрополитФіларет навіваргументи накористь автокефаліїцеркви в Україні.патріарх Варфоломій, вислухавшийого й ознайомившисьз листом ПрезидентаУкраїни, сказав:1) Україна, оскількивона сталанезалежноюдержавою, згідноз церковнимиканонами, маєправо на своюавтокефальнуЦеркву; 2) длятого, щоб визнатиавтокефаліюУкраїнськоїПравославноїЦеркви, треба, щоб вона, нажаль, роз`єднанана дві частини;3) він хотів бизберегти добрівідносини зМосковськимПатріархатом.Отже, справаавтокефаліїУкраїнськоїПравославноїЦеркви повністюзалежить відїї об`єднання.Таким був підсумокпереговорівмитрополитаФіларета зПатріархомВарфоломієм.
У 1993 році відУПЦ КиївськогоПатріархатувідокремивсяПетро (Петрусь), архиєпископЛьвівський, який брав участьу ВсеукраїнськомуПомісномуСоборі 25 – 26 червня1992 року; він бувобраний членомСвященногоСиноду, відякого згодомі отримав санархиєпископа.Серед духовенства, що відійшловід КиївськогоПатріархату, був також Володимир(Ярема). [438]Післясмерті ПатріархаМстислава вонивирішили обратиПатріарха длясвого церковногоугруповання.Але у них небуло кандидата.Тоді протоієрейВолодимир (Ярема) розлучивсязі своєю дружиною.Обоє вони прийняличернечий постриг.Отець Володимирприйняв ім’яДимитрія ічерез короткийчас був висвяченийна єпископа.В його хіротоніїбрали участьархиєпископЛьвівськийПетро (Петрусь)і єпископ Мисаїл(Дудкевич), якісамі були висвяченіне за приписамицерковнихканонів. 6 вересня1993 року вонискликали Собору Київськомубудинку вчителяй обрали своїмПатріархомДимитрія (Ярему).Так від УПЦКиївськогоПатріархатувідокремиласяїї частина істворила новуУАПЦ
20 – 21 жовтня1995 року у Володимирськомусоборі відбувсяПомісний СоборУПЦ КиївськогоПатріархату, який обравпатріаршогомісцеблюстителямитрополитаФіларета (Денисенка)ПатріархомКиївським івсієї Руси-України.
На цей Соборзібралися 173делегати з усіхєпархій тапонад 150 гостей, у тому числіблизько 50 – здіаспори. Занього проголосувало160 делегатів,4 – проти, 9 – утрималося.
Після тогоСобору УПЦКиївськогоПатріархатузменшиласяна чотирьохархієреїв, зякими відійшлобільш як чотиристапарафій наІвано-Франківщиніта Тернопільщині.Через два рокимайже всі ціпарафії повернулисядо КиївськогоПатріархату, а разом з ними– митрополитВасилій (Бондарчук)та єпископ ІоанБойчук.
У березні1998 року ПатріархДимитрій іПатріарх Філаретпідписали”Меморандумпро наміриоб’єднання“, але цей меморандумне мав свогопродовження.Патріарх Димитрійзмушений бувпублічно віднього відмовитися.
На 1травня2003 р. УкраїнськаПравославнаЦерква КиївськогоПатріархатумала 29 єпархійв Україні та3 єпархії в Росії, всього – 32 єпархії, якими керують35 архиєреїв, зних п’ятеро– вікарні.
УкраїнськаПравославнаЦерква КиївськогоПатріархатумає дві духовніакадемії ( Київськуі Львівську), богословськийфакультет приЧернівецькомууніверситетіта 6 духовнихсемінарій, вяких навчаєтьсяпонад 1500 студентів.
УкраїнськаПравославнаЦерква КиївськогоПатріархатумає 42 чоловічихта жіночихмонастирі.
Видавничийвідділ УПЦКиївськогоПатріархату, крім періодичнихвидань, видаєукраїнськоюмовою всібогослужбовікниги, які потрібнідля зверненняправославногобогослужінняукраїнськоюмовою.
Минуло понаддесять років, однак українськеправослав’язалишаєтьсяроз’єднаним. Це шкодить якУкраїнськійПравославнійЦеркві, так ісвітовомуправослав’ювзагалі.
Державнийкомітет у справахрелігій виношуєідею врегулюваннярозділеногоукраїнськогоправослав’яшляхом утворенняавтономної Церкви. ПрезидентУкраїни ЛеонідКучма навітьнаписав листаПатріархуМосковськомуАлексію з цьогопитання.
У зв’язкуз цим виникаєпитання: у складіякої ( Московськоїчи Константинопольської)автокефальноїправославноїЦеркви будеавтономнаУкраїнськаПравославнаЦерква.
У деякихдержавних колахУкраїни виникланова ідея, навіянаМосквою: перевисвятавсього українськогоєпископату, який не знаходитьсяпід юрисдикцієюМосковськогоПатріарха.
Навіть якбиі погодився(всуперечправославномувіровченню)єпископат УПЦКиївськогоПатріархатуна перевисвяту, то як бути зтисячами священниківУПЦ КиївськогоПатріархатуЇх також перевисвячувати? А як бути з сотнямитисяч православних, які прийнялитаїнство хрещенняі миропомазанняв УПЦ КиївськогоПатріархату? Чи погодятьсявони на перехрещення?І як бути з Символомвіри: “ визнаюодне хрещенняна відпущеннягріхів”?
Творці цієїідеї вважають, що в умовахсвободи інезалежностіУкраїнськоїдержави можнавчинити те, щосталося в умовахтоталітарноїрадянськоїсистеми у 1944-1946рр., коли МосковськаПатріархіяпере висвятилатисячі українськихсвященників, які належалидо Української Автокефальної Православної Церкви, що вийшлаз ПравославноїЦеркви у Польщі.Водночас МосковськаПатріархіяприйняла доскладу священнослужителівгреко-католицькоїЦеркви у сущомусані, хоча надними тяжілаанафема БрестськогоСобору. Все церобиться вумовах тоталітарногорежиму, колирадянська владавідстоювалаполітичніінтереси РадянськогоСоюзу. Невженосії цієї ідеїсподіваютьсяна допомогуспецслужб, якце було колись?
У зв’язкуз цим виникаєпитання: чиїінтереси –України чиМоскви – переслідуютьсяв даному випадку?
Українськецерковне питанняможе бути вирішенетільки за збереженняінтересівУкраїнськоїЦеркви і Українськоїдержави. Відцього виграєі світовеправослав’я.
--PAGE_BREAK--
2.2. ПротистоянняКиївськогопатріархатуз Греко-католицькою
Церквою.КонфліктиКиївськогопатріархатуз УАПЦ
УтворенняУПЦ-КП буловикористанедержавноювладою дляпозбавленняюридичних правУАПЦ. Хоча головнамета “об`єднавчого собору25 червня” небула досягнутай УПЦ МосковськогоПатріархатузберегласяяк правно незалежнерелігійнеоб`єднання, втративши лишекілька десятківпарафій, заподанням КабінетуМіністрівУкраїни Радав справах релігійухвалою від7 липня 1992 р. передалаюридичні праваУАПЦ новоутворенійУПЦ-КП. Тим самимУАПЦ в Україніповернуласядо правогостатусу передсвоєю легалізацією20 жовтня 1990 р.
В усіх єпархіяхУАПЦ протягомлипня-листопада1992 р. пройшлиєпархіальнізбори, що схвалиливходження доскладу УПЦ-КП.Жодне з цихзібрань не малопатріаршогоблагословення.Вірність патріарховізберегли зацих умов Львівськей Харківськекрайові братва, Свято-Михайлівськапарафія м. Києва(настоятельо. Юрій Бойко).Патріарх своїмуказом замістьвиведеногопоза клир митрополитаАнтонія Масендичапризначивтимчасовокеруючим справамиПатріархіїархієпископаПетра Петруся, уповноважившийого представлятив державнихустановахінтереси УАПЦпід час відсутностіпатріарха вУкраїні. Керуючомусправами булодоручено скликати22 січня 1993 р. у Львовірозширенуархієрейськунараду по підготовцідо Всеукраїнськогоправославногособору.
22 січня 1993 р. уЛьвові з патріаршогоблагословеннябуло скликанорозширенуархієрейськунараду, на якуархієпископПетро Петрусьзапросив усіхєпископів, якій надалі перебувалив клирі УАПЦ.Прибув лишеєпископ МихайлоДуткевич. Відтоді, почався процесповерненнядо УАПЦ тих, хто перейшовдо УПЦ-КП черезнепорозумінняабо слабкодухість.Було скасованозміни, внесенідо єпархіальногостатуту Львівськоїєпархії, заякими єпархіяпереходиладо юрисдикціїУПЦ-КП. Частинасемінаристіві викладачівлишились вірнимиУАПЦ, але вонимусили продовжуватизаняття в приміщенняхєпархіальногоуправління.
ЦентромуправлінняУАПЦ в Україністав Львів.АрхієпископПетро Петрусьне бажав організовуватипатріаршуканцеляріюв Києві. ОрганомУАПЦ став журнал“ПравославнаГаличина”.ЛокалізаціяУАПЦ в Галичинізасвідчилавплив на церковнежиття проекту“Галицькоїавтономноїмитрополії”, нав`язуваногоМосковськоюПатріархієюдля захистусхідноукраїнськихєпархій УПЦ-МПвід ідей ПомісноїЦеркви. Первіснамета цьогопроекту –протистояння“Галицькоїавтономноїмитрополії”УГКЦ – доповнюваласяновими завданнями: використатиУАПЦ для боротьбипроти УПЦ-КПй допуститиїї самостійноговпливу на релігійнежиття України.
Статут УАПЦвимагав, абивибір патріархабув проведений3 місяці післяупокоєння йогопопередника, але серед діючихєпископів небуло гідногокандидата. Тодіна закритомузасіданніАрхієрейськогособору буловирішено просити77-річного протопресвітераВолодимираЯрему та йогодружину Юліюприйняти монаршийпостриг, щобмати змогуздійснитиєпископськерукоположенняпершого ініціаторавідродженняУАПЦ в Україні.Патріарх Димитрійзаявив, що вінрозглядає своюпостать якневідповіднупатріаршомупрестоловій тимчасовуі спробує домовитисяз предстоятелями УПЦ-МП й УПЦ-КПскласти своїповноваженняй провестивибір спільногопредстоятеляєдиної ПомісноїЦеркви.
Владні жструктурипродовжуютьнехтуватиіснуваннямУАПЦ. ГоловаРади в справахрелігій АрсенЗінченко, відвертопідтримуючиУПЦ-КП, протидієвідновленнююридичногостатусу УАПЦ.У листопаді– грудні 1993 р. вКиєві проходятьпротестаційніакції УАПЦ біля СофійськогоСобору, президентськоїадміністрації.З кінця 1994 р., вміру наростанняв УАПЦ конфліктуміж синодальною(архієпископаПетра) і соборною(ПатріархаДимитрія) концепціямиЦеркви, архієпископПетро від іменіЛьвівськоїєпархії всечастіше починаєговорити пронеобхідністьо`бєднання зіншими ПравославнимиЦерквами вУкраїні. У відповідьна це ВищоюЦерковною РадоюУАПЦ було створенокомісією длявивчення умовдо об`єднанняПравославнихЦерков України.Здійснюєтьсяспроба ввестидо клиру УАПЦєпископа СпиридонаБабського, котрий залишивУПЦ-КП й заявивпро перехіддо РПЦ. ЄпископаФеоктистаПересаду звільненоз Луцької кафедри.
19-20 жовтня 1995 р.розпочинаєтьсяісторія авантюриз приєднаннямУАПЦ до т. зв.“об`єднаноїУАПЦ-КП”, що їїутворила групазахідноукраїнськихєпископів ісвященників.Довілавшисьпро акцію 19-20жовтня, духовенствосхідноукраїнськихєпархій вивчаєситуацію, щосклалася.
5 вересня 1996р. в Києві пройшлачергова конференціясхідноукраїнськогодуховенства, очолюванапатріархомДимитрієм. Воназапевнилапатріарха усвоїц вірностістатутові УАПЦй церковнимканонам, закликавшидо подоланнядвозначноїситуації, колиствориласянебезпекарозчиненняУАПЦ в розкольницькій“УАПЦ-КП”. 8 вересняпатріарх Димитрійздійснив першийкрок до повногоповерненнясвоєї канонічноївлади: проголосивУспенськуцеркву м. Львовасвоєю ставропігією, відновлюючиколишній статусхраму.
Згідно зтрадиціямикомфортногожиття КиївськоїмитрополіїКонстантинопольськогоПатріархату, з 1996 р. неодмінноюпередумовоюархієрейськихсвячень в УАПЦстає рекомендаціякандидатаєпархіальнимсобором єпархії, до якої кандидатмає бути висвяченим.Єпископ МакарійМалетич прийнявсвящення наЛьвівськукафедру 3 листопада1996 р.після йогообрання 1 листопадаєпархіальнимсобором й схваленняєпископатом.Так само єпископЯків Макарчувбув рукоположенийна Черкаськоговладику 8 листопада1998 р. після йогообрання єпархіальнимсобором у Черкасахі підтвердженнявибору Архієрейськимсобором 30 жовтня.Ця практикабула закріпленановою редакцієюстатуту УАПЦ.
ІІІ. Структура, конфлікти тарозвиток православнихцерков в
Галичині.
3.1. ІснуванняУАПЦ
Єпархіальнийподіл УАПЦунормовується.Патріарша Рада27 червня 1997 р. визначилатериторіальнімежі 11 єпархійУАПЦ в Україні, покінчившиз практикоюформальногопроголошенняреально неіснуючихєпархій. Найбільшимиєпархіямилишалися Львівська,Івано-Франківськай Тернопільська.
Принциповоновим у суспільномуслужінні УАПЦпісля 1996 р. стаєпослідовневідстоюваннявласної соціальноїдоктрини, базованоїна соціальнійетиці Євангелія, вчення апостоліві Святих Отців.Не схвалюєтьсяучасть священнослужителіву виборчихкампаніях, алезаохочуєтьсяздійсненняними духовноїопіки над партіямиі громадськимиорганізаціями, підтримка тих, хто боронитьхристиянськіідеали, і протидіяатеїстичнимліворадикальнимсилам. На відзнакуполітиків, якізахищають праваЦеркви та їївірних, установленомедаль ПатріархаМстислава, якоюнагороджуються1998 р. – СергійГоловатий, 1999р. – ЯрославаСтецько.
Новітняідеологія УАПЦузагальнюютьсяв концептуальнихпосланняхпатріархаДимитрія до2000-річчя РіздваХристового, з серії “Прострашне сьогодення”.Глибока критичнаоцінка адміністративногодосвіду президентаЛеоніда Кучмиподана в меморандумів справах церковногожиття Українипротягом 1995 –1998 рр., оприлюдненомунаприкінці1998 р.
Нова редакціяСтатуту заклалатверде канонічнепідґрунтя дляспрямуванняміжнароднихцерковнихзв`язків УАПЦ, підкресливши:“1.2 УАПЦ рівнав правах з усімаПоміснимиПравославнимиЦерквами інезалежна відінших ПоміснихЦерков у своємуустрої та управлінні.УАПЦ визнаєсвій особливийзв`язок зіВселенськоюКонстантинопольськоюЦерквою-Матір`ю, через якусьРусь-Українаввійшла доСоборноїАпостольськоїХристовоїЦеркви…1.6. УАПЦвизнає особливийавторитет усправах віриВселенськогоКонстантинопольськогоПатріарха ”.
Одначе вжеперший Архієрейськийсобор післяпохорону ПатріархаДимитрія, щопройшов 1 березня2000 р. за участюДержавногокомітету Українив справах релігіїйВіктора Бондаренка, засвідчивнездатністьбільшостієпископатуй членів ПатріаршоїРади захиститисявід тиску панівногорежиму, незацікавленогов переході УАПЦв підпорядкуванняканонічновизнаногоєпископатуукраїнськоїдіаспори. Згодившисьпоминати набогослужінняхмитрополитаУАПЦ в діаспоріКонстантинаяк главу церкви, більшістьучасниківспільногозасіданняАрхієрейськогособору та ПатріаршоїРади проголосувалаза обранняпатріаршогомісцеблюстителя, котрий звичайнопоставляєтьсяв разі відсутностіглави Церкви.На місцеблюстителябуло обраномитрополитаМефодія Кудряшова, одіозну особу, відому своїмвибуховимхарактеромі великою залежністювід силовихвідомств.
Поміснийсобор14-15 вересня2000 р. закріпивподвійнийхарактер управлінняЦерквою. Вінвизнав митрополитаКонстантинадуховним опікуном УАПЦ, але прицьому обравмитрополитаМефодія запредстоятеля.Утвориласянестабільнарівновага, ускладнюванатим, що керуючийсправами Патріархіїбув обранийПомісним Соборомі призначенийуказом митрополитаКонстантина, а отже, не бувпідзвітнийпредстоятелеві.МитрополитМефодій, вихованийу РПЦ й незвичнийдо соборногоцерковногожиття, невдовзівідійшов відухвал ПомісногоСобору. Він дієсамостійно, не інформуючиані Патріархію, ні духовногоглаву УАПЦ, авже 2001 р. відмовляєтьсявиконуватиблагословеннямитрополитаКонстантина.
12 грудня 2002 р.митрополитМефодій безблагословеннядуховногоопікуна УАПЦпроводитьАрхієрейськийсобор, якийздійснив спробупередати всюповноту владив УАПЦ предстоятелеві.Колиж частина УАПЦвідмовиласявиконуватиці ухвали, митрополитМефодій видавукази про відлученнявід церковногоспілкуванняархієпископаІгоря та переданнянайбільшоїЛьвівськоїєпархії іншомуархієреєві.9 квітня 2003 р.Архієрейськийсобор, що репрезентувавприхильниківМефодія Кудряшова, надав Мефодієвітитул главиЦеркви – “БлаженнішогомитрополитаКиївськогоі всієї України”й визнав йогоправо одноосібнокерувати УАПЦ.Незгідна з цимирішеннямичастина УАПЦ 11квітня 2003 р. заявилапро свою вірністьзаповітовіПатріархаДимитрія таухвалам ПомісногоСобору 2000 р. йвизнання єдинимканонічнимглавою УАПЦв цілому світімитрополитаКонстантина.Ця частинаюридично зберегласяяк Харківсько-Полтавськаєпархія УАПЦ.
За офіційноюстатистикоюна 1 січня 2003 р. вУкраїні налічувалось1110 громад УАПЦ.Фактична кількістьгромад, якіреально належатьдо УАПЦ, значнонижче.
3.2 Сучаснийстан Київськогопатріархатув Галичині з1996 р.
На даний часна територіїГаличини знаходитьсяТернопільськадуховна семінаріяім. св. Кирилаі Мефодія іТернопільськадяківсько-регентськагімназія ім.МитрополитаВасиля Липківськогов м. Збаражі.Місто Збараж– складовачастина історичноїВолині, відвічнийоберег землінашої. І в ньомуСвяте українськеправослав’яз його візантійськимобрядом булоневід’ємноюскладовоючастиною душіволинян, як ісаме містопоєднанецерковно-релігійнимжиттям з Луцьком,іншими волинськимимістами в складіЛуцької єпархіїнашої церкви.(рожко,215).
Збаражчина– частина Луцькоїєпархії. Збаражчина, Залозеччина, Під камінь, Олесько, Бродизавжди належалидо Луцькоїєпархії. Мовайде радше проузгір’я Вороняківта Медоборів, що географічнобільше тяжатьдо Волині ніждо Поділля.Щойно 1772 рокуза першогорозподілуПольщі, колиАвстрія разомз Галичиноюотримала такожцю південнучастину Луцькоїєпархії, тодівона була включенадо Львівськоїєпархії і поступовостала називатисьГаличиною чинавіть початкомПоділля[215рожко]
Масова руйнаціяБожих храмівв 60-80-х рокахмосковськимибільшовикамине оминулаЗбаража і Збаражчини.Було піддановандалізмудавню православнупо монастирськусвятиню – храмПреображенняГосподнього,1600 р. на Залужжі; храм ВоскресінняГосподнього(Великий), 1764 р., перетворенов склад, і буласпроба висадитисвятиню в повітря, зачинено церквуУспіня БожоїМатері, 1758 р., іперетворенов музей(217 рожко).
З постаннямнезалежноїУкраїни, дляправославнихукраїнцівЗбаража переданохрами ПреображенняГосподньогона Залужжі, церкву УспіняБожої Матері(малу), церквиСв. Михайла наБазаринцях, Старому Збаражі(обидві святиніпобудовні вХІХ ст.). Одночасноіде будовахраму ПокровиБогородиціна масиві цукровийзавод. Станомна 2002 рік на Збаражчиніналежністьвірних по релігійнихконфесіях йчисло їх храміврозподіленотак:
УПЦ КП — 30
УГКЦ – 20
УАПЦ – 10
УПЦ МП – 1.(218рожко)
Будівництвохрамів на Збаражчинів останні рокизросло, заснованонові парафіїУПЦ КП, зрослапотреба в священничихкадрах і нетільки в цьомукраї, а й в усійТернопільськійобласті. Щобготувати новихкандидатіву священникив незалежнійУкраїні длянашої церкви, в Тернополі12 серпня 1991 рокузаснованосемінарію ім.Св. Кирила іМефодія, яказмінювала своюадресу з обласногоцентру до м.Теребовля івостаннє дом. Збаража. Цязаснованасемінарія булапершим Духовнимправославнимнавчальнимзакладом вУкраїні напередодніпроголошеннянезалежності.Так на історичнійВолині 1999 рокуз’явився “розсадникдуховностіі благочестя”(рожко.218)
Першими їївикладачамибули блаженноїпам’яті протиєрейо. Олексій Бланків, протиєрей о.Петро Висоцький, о. Богдан Карпик, о. Іван Пилипишин, о. Михайло Найко, які засівализолоте зерносвятого українськогоправослав’яв душі майбутніхпасторів.
Семінаріярозмістиласьв приміщеннімонастиряфіліціанок, що поруч храмуУспіня БожоїМатері, де замосковсько-більшовицькоїокупації знаходивсябудинок піонерів.Приміщенняодноповерхове, муроване, пам’яткаісторії ХVІІІст.
4 червня 2001 року, на другий деньЗелених свят, ТернопільськаДуховна семінаріяім. СвятихрівноапостольнихКирила і Мефодіявідзначиласвоє десятиріччя.”УрочистостірозпочалисьБожественноюлітургією таподячним молебнему Свято-Успенськійцеркві, — читаємоінформаціюпро ці урочистості,- а по обідіперенеслисяпід склепінняЗамковогопалцу. Подіядійсно неординарна, адже й самадуховна семінарія– унікальнийнавчальнийзаклад на нашихтеренах. Зробившиекскурс в історіювідродженняі становленнянезалежноїукраїнськоїцеркви, інспекторсемінаріїпротоієрейо. Михайло Найкоу своїй ґрунтовнійдоповіді зупинивсяще й на діяльностіцього духовногорозсадникавпродовж 10 роківйого існування“.
Нелегкимибули ці роки.Досить сказати, що Збараж – вжетретє післяТернополя іТеребовлімісто, куди двароки тому переїхаласемінарія.Взагалі, 10-річнаісторія семінаріїне була простою.Але щира молитва,істинна вірадопомоглиздолати всітруднощі. Якрезультатжертовної працівикладачів, сумліннихстарань семінаристів– нині більше250 випускниківминулих роківнесуть СловоБоже людям вУкраїні і заїї межами.(рожко220).
Очолює семінаріювпродовж десятироків священникз великим стажемслужіння вБожому винограднику, життєвим досвідомоець-ректорРоман Сливка.Його ім’я добревідоме не тількив Україні, а йв західнійдіаспорі.(рож223).Незаміннимпомічникомотця-ректорає відомий священникЗбаража протоієрейо. Михайло Найко– інспекторсемінарії, секретар семінарії– Роман Сливка-молодший.Викладачамисемінарії єСергій Олійник, ОлександрГадняк, о. ВіталійІгнатів, о. ЄвгенЗаплетнюк, ВолодимирСтахів, ВасильБілоус, АллаМалащук, ГалінаКуліковська.
Нині в семінаріїна І-ІV курсахнавчається80 учнів. В основномуза територіальнимпоходженнямвихованцісемінарії євихідцями зісторичноїВолині в межахТернопільськоїобласті, алеє вихідці і зПолтавської, Черкаськоїта з західнихобластей України.В 2001 році семінаріюскінчило 20випускників, які майже всіприйняли священнийсан. Ряд випускниківДуховної семінаріїім. СвятихрівноапостольнихКирила і Мефодіяпродовжилисвоє навчанняу вищих Духовнихзакладах України: Київській, ЛьвівськійДуховних академіях, теологічномуфакультетіЧернівецькогоуніверситету, стали викладачамисемінарії,інших Духовнихнавчальнихзакладів.
В 2000 році приКрем’янецькомуліцеї відкритофілію семінарії, де навчаютьсямайбутні пастирінашої церкви.
При ТернопільськійДуховній семінаріїім. СвятихрівноапостольнихКирила і Мефодіяв м. ЗбаражізаснованоТернопільськудяківсько-регентськугімназіюім. МитрополитаВасиля Липківського, де духовнуосвіту здобуваютьюнаки та дівчата, щоб, отримавшиїї, стати помічникамисвященниківна парафіяхпід час службиБожої в Святихнаших храмах.Першими учнямидяківсько-регентськоїгімназії в 2000році були: ОксанаДуцик, ЛюдмилаАрлахович,Ірина Терещук, Леся Черняхівськаі інші.
Семінаріямає свій гімн– слова Володимира, музика ЮріяБіркова. В цьомугімні є слова:“Живи і мужній, семінаріє наша, у древньомуЗбаражі і вславі Отця”.[рожко224]
Список використанихджерел та літератури
1. Академічнерелігієзнавство.Підручник / Підред… А.Колодного.– К.: Світ знань,2000.- 862с.
2. БубенщиковВ.В. Кралюк П.М.Греко-католицькацерква – Львів,2004р.
3. ГорняткевичД. Апостол Любови// Визвольнийшлях – Лондон– 1960 — №1.
4. ГорняткевичД. Вступна стаття Д. Горняткевичадо споминівСофії Шептицької„Молодістьі покликанняо. Романа – АндреяШептицького”// „Визвольнийшлях – Лондон– 1961 — №6,7,8; 1962 — №11;
5. ГорняткевичД. МитрополитАндрей Шептицький// Визвольнийшлях – Лондон– 1954 — №12.
.6. Гриньох І.Знищення Українськоїкатолицькоїцеркви… – С. 160.
7. ІсіченкоІ. Історія Христовоїцеркви в Україні.– Харків: Акта,2003. – 471 с.
8. Історіярелігії в Україні: у 10-ти т. // Редкол.: А.Колодний(голова) та ін.– К., 1996 – 2002. Т.4. Католицизм// За ред. П.Яроцького.– К., 2001. – 598с.
9. Огієнко І.Українськацерква. – К.: 1993 –284с.
10. Пащенко В.Греко-католикив Україні. –Полтава, 2002. – С.136. 1. Лубський
11. Пащенко В.Православ’яв новітнійісторії України.– Полтава.1997.
12. Соцький Я.Греко-католицькацерква та релігійнаситуація наТернопільщині(1946-1989 рр.). – С. 170.
13. Химка І.П.Греко-католицькацерква і національневідродженняу Галичині1772-1918 // Ковчег. –Львів, 1993. – С.67-101.
14. Хомчук О.Церква позацерковноюогорожею –Чикаго, Іллінойс,2002. – 621 с.