ЗМІСТЗміст 2Вступ 3Розділ І. Застава, як спосіб забезпечення майнових прав 8 1.1. Місце та роль застави в цивільному обороті 8 1.2. Структура і зміст заставних зобов’язань 22 1.3. Види застави 41Розділ ІІ. Предмет застави як об’єкт забезпечення майнових інтересів заставодержателя 54 2.1. Речі, як об’єкт застави 54 2.2. Застава підприємства як майнового комплексу 64 2.3. Особливості застави земельних ділянок 75 2.4. Застава товарів в обороті або у переробці 84 2.5. Майнові права як предмет застави 91 2.6. Застава цінних паперів 103Розділ ІІІ. Проблеми забезпечення вимог кредиторів із заставленого майна 1173.1. Підстави і обсяг задоволення майнових вимог заставодержателя з вартості предмета застави 1173.2. Проблеми звернення стягнення на заставлене майно 140Висновки 172Список використаних джерел 180Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlВСТУП^ Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сучасний етап розвитку України, як незалежної держави, характеризується інтенсифікацією господарського обороту. Однією з основних форм участі в цивільному обороті фізичних, юридичних осіб є договір. Водночас виникає потреба в забезпеченні майнових прав кредитора в договірних зобов’язаннях від можливих порушень з боку боржника. Звідси, важливого значення набувають цивільно-правові способи забезпечення зобов’язань, які виникають на основі договорів. В зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема дослідження цивільно-правових проблем забезпечення інтересів заставодержателів у разі невиконання чи неналежного виконання боржником (заставодавцем) своїх зобов’язань. Застава, як спосіб забезпечення, набула широкого поширення в умовах ринкової економіки у відносинах як з участю фізичних, так і юридичних осіб. Участь громадян і організацій в цивільному обороті зумовлює потребу в належному захисті їх інтересів та прав. Цивільний кодекс України, Закон України „Про заставу”, підзаконні нормативні акти, в сфері регулювання заставних правовідносин є правовою базою забезпечення майнових прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Водночас практика застосування законодавства, наявність певних суперечностей в його положеннях визначає потребу у вирішенні проблемних питань, пов’язаних із заставою, як способом забезпечення і удосконалення відповідної нормативно-правової бази.^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного права і процесу; комплексної теми „Проблеми гармонізації цивільного законодавства в умовах інтеграції України в європейське співтовариство”.^ Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження є дослідження теоретичних і практичних проблем задоволення майнових претензій кредиторів із заставленого майна. В результаті проведеного аналізу ставилися завдання: - з’ясувати правову природу заставного правовідношення; - визначити правовий статус учасників заставних правовідносин; - виходячи із специфіки правового режиму окремих видів предмету застави, висвітлити особливості задоволення претензій заставодержателя; - визначити обсяг майнових претензій кредитора (заставодержателя), які можна звернути на заставлене майно; - проаналізувати процедуру звернення стягнення на заставлене майно; - обгрунтувати висновки і пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про заставу.^ Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у процесі забезпечення цивільно-правових зобов’язань заставою.Предметом дослідження є правова природа заставних правовідносин та їх класифікація, характеристики об’єкта застави та його особливостей, порядок задоволення майнових вимог заставодержателя.^ Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. У роботі при аналізі норм чинного законодавства застосовується формально-юридичний метод; при вивченні еволюції правового регулювання заставних відносин – історико-правовий; системно-функціональний – при дослідженні складу і видів форм застави; порівняльно-правовий – при аналізі заставних правовідносин на основі законодавства зарубіжних країн. Широко використовувалися в процесі висвітлення основних положень інші методи пізнання правових явищ, в т.ч. конкретно-соціологічний та статистичний.^ Теоретичною базою для обгрунтування висновків в дисертаційній роботі послужили праці українських та зарубіжних вчених-правознавців: Ч.Н.Азімова, Д.В.Бобрової, М.І.Брагінського, В.В.Вітрянського, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, О.А.Загорулько, Л.А.Кассо, В.І.Кисіля, В.М.Коссака, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, Л.А.Лунца, В.К.Мамутова, І.Б.Новицького, О.О.Огоновського, І.І.Пучковської, О.А.Підопригори, О.О.Підопригори, З.В.Ромовської, І.В.Спасібо-Фатєєвої, Н.О.Саніахметової, Є.О.Харитонова, А.В.Черних, О.О.Чувпила, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, Т.С.Шкрум, В.С.Щербини та ін.^ Наукова новизна дослідження. Проведене дослідження дало змогу сформулювати й обгрунтувати такі положення: - щодо особливостей правової природи заставних правовідносин; - через призму загальних положень вчення про об’єкти права власності обгрунтувати класифікацію предмету застави; - необхідність розмежування правового статусу заставодавця і майнового поручителя в заставних правовідносинах; - обстоюється теза, що підставою виникнення заставних правовідносин є не безпосередньо закон, а юридичні факти, передбачені законодавством; - формулюються пропозиції щодо удосконалення законодавства стосовно застави підприємства, як майнового комплексу. Виокремлюються особливості правового режиму окремих складових частин майнового комплексу; - уніфікується понятійний апарат застави; - аналізуються особливості застави цінних паперів і майнових прав; - визначається обсяг майнових претензій заставодержателя на заставлене майно. В цьому контексті аналізується поняття збитків заставодержателя, витрат на утримання заставленого майна та інших складових майнових вимог заставодержателя у разі порушення зобов’язань боржником (заставодавцем); - розглянуто особливості задоволення вимог заставодержателя з окремих видів заставленого майна; - обгрунтовують пропозиції щодо вдосконалення чинного порядку звернення стягнення на заставлене майно; - конкретизуються положення про оцінку заставленого державного та комунального майна, а також порядку відчуження державного майна, як об’єкта застави.^ Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і пропозиції можуть бути використані для удосконалення законодавства про заставу, розробки концептуальних засад забезпечення майнових прав та інтересів кредиторів в цивільних правовідносинах. Реалізація висновків і рекомендацій сприятиме впорядкуванню заставних відносин, оптимізації заставного механізму, конкретизації правового статусу їх учасників. Матеріали роботи можуть використовуватися в практичній діяльності нотаріусів, підготовці навчальних і методичних посібників з курсів „Цивільне право України”, „Господарське право”, спецкурсу "Основи нотаріату" та при викладанні інших навчальних дисциплін.^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною закінченою науковою працею. Сформульовано положення і наукові результати на базі самостійного комплексного дослідження проблем забезпечення майнових інтересів заставодержателя у разі порушення заставодавцем договірних зобов’язань. На основі аналізу ста шістдесяти наукових і нормативних джерел обгрунтовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про заставу.^ Апробація і впровадження результатів дослідження. Дисертація неодноразово обговорювалася на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка, а отримані результати дослідження доповідалися на науково-практичній конференції „Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом” (Київ, жовтень 1998 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (Одеса, листопад 2001 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (Хмельницький, травень 2002 р.), VIII регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, лютий 2002 р.), міжнародній науковій конференції „Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (Дніпропетровськ, лютий 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції "Запорізькі правові читання" (червень 2003 р.). Положення дисертації використовуються в навчальному процесі при вивченні студентами курсів „Цивільне право України” „Господарське право”, підготовці спецкурсу "Основи нотаріату" та в практичній діяльності нотаріусів. Пропозиції щодо вдосконалення законодавства про заставу направлялися у Верховну Раду України для використання при розробці проекту Законів України „Про нотаріат”, „Про іпотеку”. Основні висновки та результати дисертації знайшли своє відображення у 10 статтях, в т.ч. у 5 наукових публікаціях у провідних фахових виданнях.^ Структура дисертації обумовлена предметом дослідження, відображає його мету і завдання. Робота складається із вступу, 3 розділів, 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, що включає 168 найменувань. Обсяг дисертації становить 193 сторінки, з них основного тексту 172 сторінки. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlВИСНОВКИ 1.Застава за своїм характером є додатковим засобом належного виконання зобов’язань із змішаною зобов’язально-речовою правовою природою. Необхідно відмежувати цивільно-правову заставу від тотожних категорій, що використовуються в податковій та інших публічно-правових галузях. 2. Понятійний апарат заставного правовідношення потребує уніфікації. В зв’язку з тим замість категорії "майновий поручитель" в законодавстві про заставу (іпотеку) слід використовувати термін "заставний поручитель". Це дозволить оптимальніше розмежувати такі способи забезпечення як застава і порука, оскільки майновий поручитель не належить до кола осіб – учасників заставних правовідносин, а його правовий статус визначається законодавством, що регулює поруку. 3. Характеризуючи заставні правовідносини можна зазначити, що вони належать до змішаного типу регулятивно-охоронних правовідносин. Шляхом регулятивних правовідносин здійснюється регулювання майнових відносин. В рамках регулятивних відносин заставодержатель і заставодавець визначають предмет застави та його вартість, порядок володіння і користування заставленим майном тощо. Заставне правовідношення може залишитися регулятивним, якщо не буде порушено боржником свого обов’язку. У разі порушення боржником (заставодавцем) основного зобов’язання кредитор має право захистити порушені майнові права із вартості заставленого майна. Таким чином, виникає охоронне правовідношення, в рамках якого здійснюється захист прав заставодержателя. 4. В Законі України „Про заставу” розрізняють дві основні підстави виникнення заставних відносин: за договором і за законом. Але закон не можна розглядати, як безпосередню підставу виникнення застави. В даному випадку необхідна наявність передбаченого законом юридичного факту (їх складу). 5. Одним з найбільш поширених об’єктів застави є речі. Законом визначені речі, які не можуть бути об’єктом права власності окремих суб’єктів (наприклад, громадян). Такі речі часто трактують як обмежені в цивільному обороті. Доцільно в законодавстві про заставу установити положення, згідно з яким не може бути предметом застави річ, стосовно якої передбачено обмеження щодо набуття у власність заставодержателем у разі, якщо такий порядок задоволення його порушених майнових прав передбачений договором або законом. 6. Предметом застави можуть бути будівлі, споруди та земельні ділянки, на яких вони знаходяться. Будівлю або споруду в такому випадку не можна розглядати як основну річ, а земельну ділянку – приналежність. Будівля (споруда), земельна ділянка утворюють єдине ціле, що дає змогу використання за призначенням. Адже неможливо користуватися будівлею без земельної ділянки, на якій вона знаходиться. Тому будівлю разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована, слід розглядати як складну річ, на яку поширюється застава. 7. До речей в цивільному праві належать також гроші. Але останні є особливою категорією об’єктів цивільного права, оскільки водночас є платіжним засобом. В контексті регулювання заставних правовідносин важливим є з’ясування можливості грошових коштів у вітчизняній валюті бути предметом застави. Закон "Про заставу" не передбачає серед переліку предметів застави грошові кошти. Гроші (в безготівковій та готівковій формі) в національній валюті не можуть бути, виходячи з правової природи застави, її предметом. Інші валютні цінності, визначені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", можуть бути предметом застави. 8. Певні особливості, пов’язані з заставою підприємства як майнового комплексу, а саме правовий режим майна, що складає цей комплекс і повноваження засновників (учасників) щодо передачі цього майна в заставу. В законодавстві України необхідно установити величину боргового зобов’язання, при якому настає можливість застави підприємства як майнового комплексу. Досвід інших країн свідчить, що застава майнового комплексу підприємства може здійснюватися в тих випадках, коли розмір боргового зобов’язання не менший п'ятдесяти відсотків вартості майнового комплексу. Відповідно, в Законі "Про заставу" необхідно передбачити, що предметом застави може бути майновий комплекс підприємства за умови, що розмір боргового зобов’язання складає не менше половини вартості майнового комплексу. 9. Не врегульовано в чинному законодавстві питання про складові елементи майнового комплексу, зокрема, правовий режим продукції підприємства. Продукція виготовлена на підприємстві не належить до основних фондів і відповідно не повинна включатися в склад іпотеки. До складової частини майнового комплексу відносять також права немайнового характеру і право на фірмове найменування, товарний знак чи знак послуг, зазначення походження товарів тощо. Права підприємства немайнового характеру також не можуть бути предметом застави. Тому ч.1 ст.5 Закону України "Про іпотеку" необхідно доповнити абзацом четвертим такого змісту: "Предметом іпотеки може бути підприємство (його структурні підрозділи) як майновий комплекс, за винятком виробленої продукції та немайнових прав, пов’язаних з діяльністю підприємства." 10. Статтю 15 Закону України "Про іпотеку" необхідно доповнити частиною четвертою в такій редакції: "Не можуть бути предметом застави і переходити у власність заставодержателя окремі види земельних ділянок, які відповідно до Земельного кодексу України не можуть бути у приватній власності, а також власності іноземних фізичних і юридичних осіб". 11. Товари в обороті і у переробці можуть бути предметом застави. До останніх належать сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція. Але в законодавстві про заставу не розкривається зміст названих термінів. В Законі України "Про заставу" необхідно визначити поняття товару, "готова продукція", "сировина", "напівфабрикат", "комплектуючі вироби" в контексті з’ясування поняття об’єкта заставних правовідносин. При цьому необхідно уніфікувати перелічені терміни з понятійним апаратом податкового, господарського, бухгалтерсько-фінансового законодавства. Особливість цього виду застави полягає в можливості зміни складу заставленого майна шляхом заміни вибулих одних товарів іншими. Звідси, необхідно передбачити у Законі "Про заставу" право заставодавця вимагати зменшення вартості заставлених товарів в обороті або у переробці пропорційно виконаному зобов’язанню. Це дасть змогу заставодавцю повноцінно брати участь в цивільному обороті і можливість перезастави частини товарів, що звільнилися від застави з метою отримання додаткового кредиту. 12. Предметом застави можуть бути майнові права, до яких належать речові та зобов’язальні. В Законі "Про заставу" необхідно уточнити поняття майнові права в контексті регулювання заставних правовідносин. До майнових прав, як об’єкта заставних правовідносин, належать грошові вимоги неособистого характеру та вимоги на виконання договірних зобов’язань. Застава майнових прав здійснюється з врахуванням положень щодо передачі права вимоги (цесії). Водночас в законодавстві про заставу необхідно закріпити певні відмінності застави майнових прав від цесії. Зокрема, згідно з цивільним законодавством цедент відповідає перед цесіонарієм за дійсність переданої ним вимоги, але не за невиконання зобов’язання боржником. В контексті заставних відносин у разі передачі права вимоги в заставу заставодавець (цедент) повинен відповідати перед цесіонарієм за виконання зобов’язання боржником. 13. Предметом застави можуть бути цінні папери. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" містить перелік видів цінних паперів. Але не всі з них можуть бути об’єктом застави. Не можуть бути предметом застави інвестиційні сертифікати, випущені інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями. Сертифікат, придбаний фізичною чи юридичною особою може бути предметом застави за врахуванням обмежень, установлених інвестиційним законодавством та законодавством про заставу. 14. Серед інших цінних паперів предметом застави можуть бути облігації. Серед них необхідно виділити цільові облігації, обов’язковим реквізитом яких є зазначення товару (послуг), під які вони випускаються. Водночас предметом застави можуть бути товари в обороті і у переробці. Звідси, необхідно доповнити Закон "Про заставу" положенням, згідно з яким не можуть бути предметом застави цільові облігації, якщо товари, під які вони випущені, вже є предметом застави. Приватизаційні папери не підлягають вільному обігу, а їх відчуження є недійсним. Вони не можуть бути використані, як застава, для забезпечення зобов’язань. 15. За рахунок заставленого майна заставодержатель має право на відшкодування збитків, завданих простроченням виконання зобов’язання. Це істотно обмежує права заставодержателя-кредитора. Адже збитки можуть бути заподіяні також внаслідок інших правопорушень, а не лише простроченням виконання зобов’язання. Тому, в Законі України "Про заставу" необхідно передбачити право заставодержателя отримати задоволення із заставленого майна також у разі заподіяння збитків з інших, крім прострочення виконання основного зобов’язання підстав. 16. Виходячи із змісту ст.19 Закону України "Про заставу" неустойка може зараховуватися до вимог заставодержателя. Таким чином, для забезпечення основного зобов’язання водночас використовується два способи забезпечення: у вигляді неустойки і застави. Звідси немає потреби включати неустойку, як складову, до майнових вимог заставодержателя. 17. Обов’язком заставодержателя є належне утримання предмета закладу. Але зазначені витрати заставодержатель покриває за рахунок заставодавця із заставленого майна. В такому разі збільшується розмір вимог заставодержателя. В Законі України "Про заставу" необхідно чітко визначити порядок відшкодування і розмір затрат на утримання заставленого майна. 18. Необхідно привести підзаконні акти і судову практику у відповідність з чинним законодавством. Так, в Роз’ясненні Вищого арбітражного суду України від 24 грудня 1999 року № 02-5/602 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням закону України "Про заставу" оцінка заставленого державного майна не може бути здійснена чи замінена за згодою сторін або за рішенням господарською суду і здійснюється щодо майна Фондом державного майна України, а майнових прав і цінних паперів – Міністерством Фінансів України. Таке роз’яснення суперечить Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". В названому Законі підкреслюється, що проведення незалежної оцінки майна є обов’язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію або у разі продажу одному покупцю та в інших випадках, визначених законодавством або згодою сторін. Звідси оцінка державного або комунального майна, що проведена виключно Фондом Державного майна або створюваними ним органами не породжує правових наслідків. Тому необхідно доповнити ст.11 Закону "Про заставу" частиною шостою такого змісту: "Незалежна оцінка вартості державного та комунального майна, що є предметом застави здійснюється незалежними суб’єктами оціночної діяльності – юридичними особами, а також зареєстрованими у встановленому порядку фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності відповідно до чинного законодавства.” 19. Одним з основним напрямків вдосконалення положень чинного законодавства про заставу повинно бути встановлення можливості залишення за погодженням сторін предмета застави у заставодержателя. Це сприятиме більш динамічному застосуванню застави в цивільному і, насамперед в господарському обороті, спростить процедуру задоволення майнових вимог заставодержателя і зменшить витрати, пов’язані з реалізацією заставленого майна. Порядок реалізації заставленого майна з аукціону недосконалий, оскільки у разі проведення повторного аукціону початкова вартість реалізованого майна зменшується на 30 відсотків і може не покрити розмір боргу у разі продажі за ціною нижчою, ніж розмір застави. 20. Необхідно уніфікувати порядок звернення на майно – предмет цивільно-правової та податкової застави. За цивільно-правовою заставою заставодержатель має право задовольнити свої вимоги лише за рахунок вартості заставленого майна, а якщо його недостатньо – в порядку черговості. Податкова застава зобов’язує боржника відповідати всім своїм майном, що порушує принцип рівності прав суб’єктів заставних правовідносин на задоволення своїх майнових вимог із заставленого майна. 21. В процесі задоволення вимог кредитора можлива ситуація, коли вартість заставленого майна на момент звернення стягнення істотно зменшилася і не покриває затрат заставодержателя. В таких випадках в Законі України "Про заставу" необхідно передбачити право заставодержателя звернути стягнення на грошові кошти заставодавця, якщо зниження вартості предмета застави сталося з вини заставодавця. 22. У разі накладення арешту на майно, що перебуває у заставі і належить боржнику (юридичній особі) державний виконавець повинен вжити заходів, щоб стягнення звернути за претензіями кредиторів на інше (не заставлене) майно. Необхідно передбачити в Законі України "Про виконавче провадження" обов’язок державного виконавця вносити відомості про арешт майна в реєстр застав і публікувати в пресі повідомлення про це, незалежно від того, до якої форми власності належить майно.Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html^ ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Цивільний кодекс Української РСР. Закон України від 2 жовтня 1992 р. „Про заставу” // Відомості Верховної Ради України. –1992 р. –№47. –ст.642. Закон України від 05 червня 2003 р. №898-IV "Про іпотеку" // Голос України. –2003 р. –№129. Закон Российской Федерации от 29 мая 1992 г. ”О залоге”. –М.: Инфра, 2000 г. –18 с. Огоновський О. Система Австрійського права приватного. Т.1. Львів: В-во д-ра П.Стебельського. –1897. –417 с. Дигести Юстиніана // В кн.: Є.О.Харитонов. Римське приватне право. – Харків: Одіссей, 2000. –272 с. Підопригора О.А. Основи римського приватного права. –К.: Видавничий дім „ІнЮре”, 2001. –440 с. Кассо Л.А. Понятие о залоге в современном праве. – М.: Статут. 1999. – 284 с. Благая І. Історія правового інституту застави і сучасність. // Право України. –1999. –№1. –с.41-44. Закон України від 7 грудня 2000 р. „Про банки і банківську діяльність”. // Відомості Верховної Ради України. –2001. –№5-6. –с.30. Закон безпечного подорожування. // Урядовий кур’єр. –2002. –5 грудня. Про визначення заставних цін та фінансове забезпечення заставних закупівель зерна. Пост. Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. // Офіційний вісник України. Закон України від 21 грудня 2000 р. „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”. // Відомості Верховної Ради України. –2001. –№10. –ст.44. Олефіренко А.М. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язань // Матеріали семінару "Договірне (контрактне) право". К., 5–9 лютого 2001 року. –с.22-23. Порядок ведення Державного реєстру застав рухомого майна. Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. –1998. –30 липня. Ляшенко В., Середюк О. Залог в условиях развития рыночных отношений. // Предпринимательство, хозяйство и право. –2000. –№11. –с.14-16. Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України від 24 грудня 1999 р. "Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням Закону України "Про заставу". // Юридичний вісник України. –2002. –№5. –с.18-19. Будилов В.М. Залоговое право России и ФРГ. –СПб.: Изд-во „Фарватер”, 1993. –152 с. Витрянский В. Обеспечение исполнения обязательств // Хозяйство и право. –1995. –№10. –с.13-16. Черных А.В. Залог недвижимости в российском гражданском праве. –М., 1995. –171 с. Загорулько О. Заклад, як речовий спосіб забезпечення виконання зобов’язань. // Автореф. дис… канд. юрид. наук. –Харків. –1997. –18 с. Цивільний кодекс України. Щенников Л.В. Вещные права в гражданском праве России. –М.: Издательство БЕК, 1996. – 171 с. Медведь Д.А. Российский Закон о залоге // Правоведение. –1992. –№5. –с.14-17. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (издание 1907 г.). –М.: Спарк. –1995. –351 с. Кеннет Г. Рид. Обеспечение заемных обязательств: правовое регулирование залоговых отношений. // В кн.: Иностранные инвестиции в странах СНГ и Великобритании. –М., 1992. –102 с. Гражданское право. ч.1. Под. ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. –Санкт-Петербург: Изд. ТЕИС, 1996. – 497 с. Сулейменов М.К., Осетов Е.Б. Залоговое право. –Алматы: ЭдилетПресс, 1997. –124 с. Вишневский А.А. Залоговое право. –М.: Изд-во БЕК, 1995. –178 с. Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного Суду України від 6 жовтня 1994 р. „Із практики вирішення спорів, пов’язаних з укладенням та виконанням кредитних договорів” // Юридичний вісник України. –2001. –№5. –с.18-19. Ревенко О. Актуальные проблемы обеспечения исполнения договорных обязательств // Юридическая газета. –2001. –№3. Міхалев А. Договір поруки, як засіб забезпечення зобов’язань. // Підприємництво, господарство і право. –2001. –№8. –с.29-30. Оглядовий лист Вищого Господарського суду „Про практику вирішення окремих спорів, пов’язаних із забезпеченням виконання зобов’язань” від 30 травня 2001 року // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. –2001. –№25. Слюсаревский Н. Имущественный поручитель: поручитель или залогодатель? // Юридическая практика. –2002. –27 марта. Методика оцінки вартості майна під час приватизації. Затв, Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. –2000. –№42. –ст.179. Закон України від 11 липня 2001 р. „Про внесення змін до Закону України „Про авторське право і суміжні права” // Відомості Верховної Ради України. –2001. –№43. –ст.214. Закон України від 21 грудня 2000 р. „Про внесення змін до Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” // Відомості Верховної Ради України. –2000. –№37. –ст.307. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України. –К.: Юрінком Інтер, 1998. –336 с. Цивільне право України. Кн.1 За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –К.: Юрінком інтер, 2002. –720 с. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Под ред. В.Залесского. –М.: Норма, 2000. –648 с. Нижний С. Договір застави: проблеми оформлення. // Юридичний вісник України. –2003. –№30. –с.15. Кузнецова Н.С. Подрядные договора в инвестиционной деятельности в строительстве. –К.: Наукова думка, 1993. –160 с. Кодекс торгового мореплавства України // Відомості Верховної Ради. –1995. –№47-52. –ст.349. Лавриненко И. Все под залог. // Юридическая практика. –2001. –11 января. Кулинич П. Іпотека в Україні: на шляху з минулого в майбутнє. // Українське комерційне право. –2002. –№2. –с.4. Маслов С. Способы обеспечения обязательств по гражданскому кодексу Германии. –ВЩВ. // Суспільство. Держава. Право. –2002. –№1. –с.43-44 Миллгард О. Методы изменения разделения недвижимости // Земельное законодательство в действии. –Таллинн. –1997. – с.36-40. Закон України від 18 червня 1991 р. „Про цінні папери і фондову біржу” // Відомості Верховної Ради України. –1991. –№38. –ст.508. Джеров А. Вещно право. – София: Изд. на Българската академия на науките, 1993. –271 с. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. –К.: Юрінком Інтер, 1999. –560 с. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. –1996. –№30. –ст.141. Закон України від 7 лютого 1991 р. „Про власність” // Відомості Верховної Ради України. –1991. –№20. –ст.249. Постанова Верховної Ради України „Про право власності на окремі види майна” // Відомості Верховної Ради України. –1992. –№35. –ст.517. Брагинский М.И. Залог и закон о залоге. // Хазяйство и право. –1993. –№2. –с.20-22. Положення про Державний реєстр національного культурного надбання. Затв. Постановою Кабінету міністрів України від 12 серпня 1992 року. // Зібрання постанов Уряду України. –1992. –№9. –с.220. Закон України від 24 грудня 1993 р. „Про національний архівний фонд та архівні установи” // Відомості Верховної ради України. –1994. –№5. –ст.86. Закон України від 8 червня 2000 р. „Про охорону культурної спадщини” // Відомості Верховної Ради України. –2000. –№39. –ст.333. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. –К.: Вентурі, 1996. –272 с. Олійник В. Позика... за гроші. //Банки і клієнти. –2000. –№17. Гриджтук Д., Олійник В. Забезпечення кредитних зобов’язань у діяльності банків. // –К.: Істина, 2001. –с.69. Закон України від 27 березня 1991 р. „Про підприємства в Україні” // Відомості Верховної Ради України. –1991. –№24. –cт.272. Саниахметова Н. Признаки предпринимательства. // Підприємництво, господарство, право. –2001. –№8. –с.7. Кравчук В.М. Соціально-правова природа юридичної особи. // Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. –Львів. –2000. –16 с. Закон України від 4 березня 1992 р. „Про приватизацію майна державних підприємств” // Відомості Верховної Ради України. –1997. –№17. –ст.122. Закон України від 4 березня 1992 р. „Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” // Відомості Верховної Ради України. –1992. –№24. –ст.350. Положення „Про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, в тому числі казенних підприємств”. Затв. Наказом Фонду державного майна України від 5 травня 2001 р. // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. –2001. –№26. Гражданский кодекс Российской Федерации. Ч.ІІ. –М.: „Ось-89”, 1998. –288 с. Кодифікація приватного (цивільного) права України. За ред. А.Довгерта. –К., 2000. –336 с. Пацурківський Ю.П. Правовий режим майна суб’єктів підприємницької діяльності. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. –К., 2001, –20 с. Исрафилов И. Особенности залога жилых домов и квартир. // Хозяйство и право. –1996. –№11. –с.135-138. Коссак В.М. Право на створення товариств для підприємницької діяльності у ФРН. // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні. –К.: ІнЮре, 1998. –с.85-89. Мамутов В.К., Чувпило О.О. Господарче право зарубіжних країн. –К.: Ділова Україна, 1996. –352 с. Господарський кодекс України. // Відомості Верховної Ради України. –2003. –№18. –ст.144. Яворська О.С. Поняття і сутність юридичної особи в сучасних умовах. // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Вип. 30, 2001. –с.293-295. Власник і право власності. За ред. Я.М.Шевченко. –К.: Наукова думка, 1994. –163 ст. Спасібо-Фатєєва І. Окремі аспекти поняття юридичних осіб. // Підприємництво, господарство і право. –2001. –№8. –с.21. Павлодский Е. Залог и ипотека. // Хозяйство и право. –1994. –№2. –с.23 25. Закон України від 6 червня 1992 р. „Про об’єднання громадян” // Відомості Верховної Ради України. –1992. –№34. –ст.504. Підприємницьке право України . За ред. Р.Б. Шишки. –Харків: Еспада, 2000. –480 с. Кучеренко І. Сучасна історія розвитку українського законодавства, яке регулює порядок створення та діяльність державних підприємств. // Підприємництво, господарство і право. –2001. –№8. –с.28. Закон України від 7 лютого 1991 р. „Про власність” // Відомості Верховної Ради України. –1991. –№20. –ст.249. Закон України від 5 квітня 2001 р. „Про політичні партії” // Відомості Верховної Ради України. –2001. –№23. –ст.118. Про заходи щодо залучення кредитних ресурсів для придбання палива енергогенеруючими компаніями. Затв. Пост. Кабінету Міністрів України від 19 липня 2000 р. // Урядовий кур’єр. –2000. –25 липня. Мохнаткин А. Псевдозалоговые конструкции в российском праве. // Хозяйство и право. –1998. –№4. –с.98-100. Закон України від 22 травня 1997 р. „Про оподаткування прибутку підприємств” // Урядовий кур’єр. –1997. –12 липня. Головин Ю.И. Особенности нотариального удостоверения договоров об ипотеке. // Дис. канд. юрид. наук. –М., 1999. –с.184. Система ипотечного кредитования в Германии. Под ред. д-ра Отмара Штеккэра. Дармштадт, 1997. –с.31 Ковальчук А. Правові проблеми розвитку іпотеки в Україні. // Право України. –2002. –№9. –с.64-66. Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки. Затв. Указом Президента України 30 травня 2001 р. // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. –2001. –№24. Титова Н. До питання нового основного земельного Закону України. // Право України. –2000. –№4. –с.72-75. Волочков Н.Г. Справочник по недви