Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА ЕкологічнеПРАВОУкраїниАкадемічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка НАН України Ю.С. ШЕМШУЧЕНКА УДК 349.6 ББК Х625.9 Е ЗОГриф наданоМіністерством освіти і науки України (лист № 1/11-125 від 13 лютого 2005 р.) Рецензенти: Б.Г. Розовський, доктор юридичних наук, професор; 0.0. Погрібний, доктор юридичних наук, професор ЕЗО Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с. І5ВИ 966-8602-13-7 Даний підручник є академічним виданням навчального курсу з еколо­гічного права. Складається з трьох частин: загальної, особливої та спеціаль­ної. Написаний на основі сучасного вітчизняного екологічного законодавства, міжнародного і європейського екологічного права, доктрини організації раціонального природокористування і забезпечення екологічної безпеки. Для студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів, науков­ців, а також усіх, хто цікавиться питаннями правової охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічних прав людини. ББК X 625.9 966-8602-13-7 © Колектив авторів, 2005 © ТОВ «Видавництво "Юридична думка"», 2005^ Рекомендовано до друкуВченою радою Інституту держави і праваім. В. М. Корецького НАН України19 травня 2005 р., протокол № 6та Вченою радою Київського університету права22 лютого 2005 р., протокол № 6 Редакційна колегія серії академічних підручників, що видаються Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України разом з Київським університетом права:Шемшученко Ю. С. — академік НАН України, головаПогорілко В. Ф. — член-кореспондент НАН України (заступник голови) Нагребельний В. П. — кандидат юридичних наук (заступник голови)Цвєтков В. В. — член-кореспондент НАН України Сіренко В. Ф. — член-кореспондент НАН України Семчик В. І. — член-кореспондент НАН України Пархоменко Н. М. — кандидат юридичних наук Костенко О. М. — доктор юридичних наук Шевченко Я. М. — доктор юридичних наук Зайчук О. В. — доктор юридичних наук Авер'янов В. Б. — доктор юридичних наук Денисов В. Н. — доктор юридичних наук Кресіна І. О. — доктор політичних наук Усенко І. Б. — кандидат юридичних наук Підручник підготували:вступ — Ю.С. Шемшученко розділ І — Ю.С. Шемшученко розділ II — Ю.С. Шемшученко розділ III — М.В. Краснова розділ V — П.Ф. Кулинич розділ V — Н.Р. Малишеварозділ VI — Н.Р. Балюк (1-4) Л.В,Струтинська-Струк (5)розділ VII — М.І. Єрофеєврозділ VIII — Н.Р. Малишева (1-2), Н.В. Барбашова (3,5), М.І. Єрофеєв (4), Л.В. Струтинська-Струк (6),^ М.В. Краснова (7)розділ IX — Н.Д. Красиліч розділ X — С.В. Кузнєцова розділ XI —Н.Д. Красиліч (1, 3, 4), Ю.С. Шемшученко (2) Н.Р. Малишева (5) розділ XII — П.Ф. Кулинич розділ XIII — М.І. Єрофеєв розділ XIV — Г.І. Балюк розділ XV — Г.І. Балюк розділ XVI — М.В. Краснова розділ XVII — А.П. Гетьман розділ XVIII — М.В. Красноварозділ XIX — Н.Р. Малишеварозділ XX — М.І. Єрофеєв, В.М. Комарницький розділ XXI — С.В. Кузнєцоварозділ XXII — Ю.С. Шемшученко, Н.Р. Малишева (3)розділ XIII — Н.Р. МалишеваВступ Однією з найбільш актуальних глобальних проблем сучасності є охорона навколишнього середовища. Ця проблема набула особли­вого значення у другій половині XX ст. Науково-технічний прогрес істотно розширив масштаби і можливості людства у сфері приро­докористування. Були порушені об'єктивні закономірності взаємодії суспільства і природи. Негативні наслідки цього процесу вийшли з-під контролю. Джина випущено з пляшки. Як результат, опоетизована колись природа досить швидко перетворилася у на­вколишнє середовище, забруднене й отруєне відходами вироб­ництва. Здоров'я і саме життя людини поставлені під загрозу. Ця проблема стосується як планети в цілому, так і її регіонів та практично усіх країн. Україна не є винятком серед них. Нехтуван­ня об'єктивними законами розвитку і відтворення природоресурс-ного комплексу, низький рівень екологічної свідомості суспільства та деякі інші фактори призвели до значної деградації довкілля Ук­раїни, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмо­сферного повітря і земель, нагромадження у великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Ці процеси спричинили різке погіршення здоров'я людей, знижен­ня рівня народжуваності та зростання смертності. На запобігання шкоди навколишньому природному середовищу об'єктивно спрямоване екологічне право України (право навко­лишнього природного середовища). На жаль, його регулюючий вплив на відповідні суспільні відносини сьогодні не є досить ефек­тивним. З одного боку, це пов'язано з недоліками самого екологічного законодавства, з іншого — практикою його застосу­вання. Є й ще одна причина: недостатній рівень праворозуміння у сфері дії екологічного права. Це стосується як населення в цілому, так і опанування студентами курсу екологічного права, зокрема. Вступ Підручники з екологічного права, що були видані раніше, як правило, відставали від швидкоплинних процесів розвитку еко­логічного права і законодавства, недостатньою мірою враховували результати новітніх наукових досліджень у цій галузі. Пропонований академічний курс екологічного права є результа­том творчої співпраці науковців Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України та викладачів Київського універ­ситету права. До його підготовки також були залучені правознавці-екологи інших вищих юридичних навчальних закладів, зокрема юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національної юридичної академії Украї­ни імені Ярослава Мудрого. Цей підручник базується на аналізі чинного екологічного зако­нодавства України, вітчизняної і зарубіжної літератури і враховує світові та європейські тенденції у розвитку екологічного права. У ньому висвітлено значення, зміст і механізм реалізації як україн­ського, так і міжнародного та європейського екологічного права навколишнього середовища. Підручник складається із загальної, особливої та спеціальної ча­стин. До кожного розділу долучено список рекомендованої літера­тури для поглибленого вивчення комплексу питань.^ Загальна частинаРозділ І Екологічне право — комплексна галузь права§ 1. Екологічна функція держави Під функціями держави розуміють основні напрями або види її діяльності, які визначають суть і призначення держави1. Вони є засобом вирішення важливих суспільних завдань. Функції виража­ють зміст і призначення держави в суспільстві.^ Екологічна функція нині визнана однією з основних функцій Ук­раїнської держави. Це, по суті, діяльність держави в особі її компе­тентних органів по управлінню якістю довкілля. Ця функція обумов­лена конституційним положенням про те, що забезпечення еко­логічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду українського народу «є обов'язком держави» (ст. 16 Конституції України). Екологічна функція реалізується шляхом проведення відповідної державної політики на тому чи іншому етапі розвитку держави. її принципові засади в Україні визначені Основними на­прямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної без­пеки2. Ними передбачені пріоритети екологічної політики, її го­ловні етапи і механізми реалізації. До них, зокрема, віднесено: гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого1Юридична енциклопедія: У 6 т. — К., 2004. — Т. 6. — С. 313.2 Відомості Верховної Ради України. —1998. — № 38-39. — Ст. 248. § 1. Екологічна функція держави впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; поліпшення еко­логічного стану басейнів рік України та якості питної води; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промисло­вих центрах Донецько-Придніпровського регіону; будівництво но­вих та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану; формування збалансованої системи природокористування та адекватна струк­турна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; збереження біологічного та ландшафт­ного різноманіття, заповідна справа. За Основними напрямами до головних складових механізму ре­алізації державної екологічної політики належать: відповідна дер­жавна інституційна структура; економічний механізм природоко­ристування та екологічної діяльності; законодавчо-правовий ме­ханізм регулювання екологічних відносин; механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих екологічних програм. У результаті реалізації Основних напрямів (а вони розраховані на кілька десятиліть) передбачається створити збалансовану й ефективно діючу систему управління якістю довкілля. Принципові засади державної екологічної політики передбачені також Законом України «Про основи національної безпеки Украї­ни» (2003 р.). Відповідно до нього пріоритетами національних інте­ресів України в екологічній сфері є: здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків Чорнобильської катастрофи; впровадження у ви­робництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозбе­рігаючих технологій, підвищення ефективності використання при­родних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів; поліпшення екологічного стану річок України, насампе­ред басейну річки Дніпро, та якості питної води; запобігання за­брудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх еко­логічного стану; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону; недопущення неконтрольованого ввезення в Україну еко­логічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів-, збудників Розділ І. Екологічне право — комплексна галузь права хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів; реа­лізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розши­рення її участі в міжнародному співробітництві з цих питань. Досягнення мети екологічної політики, а отже, й відповідної функції держави забезпечується здійсненням комплексу державних заходів — економічних, соціальних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, освітніх тощо. Особливе місце серед них належить еко­логічному праву. Воно, як зазначає М. М. Бринчук, «є водночас продуктом і основною формою закріплення державної екологічної політики»1. Екологічне право має надавати і екологічній політиці, і екологічній діяльності формальної визначеності й загально­обов'язковості, гарантувати ефективну реалізацію екологічної функції держави. Визнання екологічної функції як постійної й основної є важли­вою передумовою для формування самостійної галузі екологічного права. Але тільки цим проблема не вичерпується. Екологічне пра­во є складною юридичною системою, пізнання якої пов'язане з вивченням ряду інших її елементів. $ ^ 2. Поняття екологічного права У загальному вигляді екологічне право є галуззю права, якою регулюються суспільні відносини щодо користування природними ресурсами, охорони навколишнього природного середовища і за­безпечення екологічної безпеки. Назва галузі походить від терміна «екологія» (грецьк. оісоз — бу­динок, житло, місце мешкання, Іо^оз — наука) і буквально означає наука про місце і умови життя людини. У науковий вжиток слово «екологія» вперше увів німецький учений-біолог Е. Геккель у 1866 р. Тоді воно мало вузьку сферу за­стосування, головним чином у рамках біології. Ширшого змісту термін «екологія» набув у другій половиніXX ст. у зв'язку з посиленням впливу людини на природу. Посту­пово екологія набуває значення наукової основи організаціїраціонального природокористування. Нині вона визначається як1Бринчук М.М. Зкологическое право. — М., 2004. — С. 39. 10 § 2. Поняття екологічного прававчення про взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем (довкіллям). У 70-х роках XX ст. із загальної екології виділилася соціальна екологія (екологія людини) — наука про взаємодію суспільства з на­вколишнім природним середовищем. Вона є теоретичною базою для розв'язання практичних проблем охорони навколишнього природ­ного середовища й організації раціонального природокористуван­ня. Назва «екологічне право» усталилась у 70—80-х роках XX ст. у результаті «екологізації» природоохоронного права. Поряд з нею під впливом Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища 1972 р. набули поширення й інші назви — «право на­вколишнього середовища» та «право охорони навколишнього при­родного середовища». А в Україні був прийнятий Закон «Про охо­рону навколишнього природного середовища» (1991 р.). За змістовної близькості понять «навколишнє середовище» і «навколишнє природне середовище» перше з них точніше відобра­жає об'єкт правової охорони. Природне середовище — це фактич­но природа, проте її у чистому вигляді вже практично не існує. По­над 90 % екосистем у світі є штучними. Під впливом науково-технічного прогресу в останні півстоліття утворилося нове антро­погенно-природне середовище, яке й отримало назву навколиш­нього середовища (англ. — ептгоптепі). Концепція права навколишнього середовища є офіційною кон­цепцією ООН, її органів і установ, зокрема Програми ООН з на­вколишнього середовища (ЮНЕП). Вона сприйнята європейським співтовариством і багатьма країнами світу (США, Канада, Велика Британія, Японія та ін.). На позицію цієї концепції останнім часом перейшов і російський законодавець. Замість Закону «Про охорону навколиш­нього природного середовища» 1991 р. у Російській Федерації з 2002 р. діє Федеральний закон «Про охорону навколишнього сере­довища». Певний рух у цьому напрямі є і в Україні. Чинна Конституція ввела в екологічний вжиток термін «довкілля» (ст. 50). Звідси по­ходить «право охорони довкілля». Термін «довкілля» є більш адекватним термінові «навколишнє середовище», ніж «навколишнє природне середовище». Якби було навпаки, то відповідний конституційний термін мав би назву «при­родне довкілля». Отже, зроблено крок до гармонізації екологічно- 11 Розділ І. Екологічне право — комплексна галузь права го права України з міжнародним правом навколишнього середови­ща (англ. — епуігоптепіаі Іам/, франц. — дгоіі йе Гепуігоппетепї). У цьому контексті важко погодитися з деякими правознавцями про обмеженість концепції права навколишнього середовища, яка «виключає із сфери правового захисту найвищу соціальну цінність — життя і здоров'я людини»1. Навпаки, провідною ідеєю цієї кон­цепції з самого початку був правовий захист життя й здоров'я лю­дини від негативних екологічних факторів. Цією ідеєю пройнята Стокгольмська декларація з навколишнього середовища. Згідно з її принципами людина має основне право на задовільні умови жит­тя в навколишньому середовищі (принцип 1); держави вживають усіх можливих заходів для запобігання забрудненню морів речови­нами, які можуть поставити під загрозу здоров'я людини (прин­цип 7); держави мають виробити єдиний і скоординований підхід до планування свого розвитку, щоб цей розвиток відповідав потре­бам охорони і поліпшення навколишнього середовища на благо населення цих держав (принцип ІЗ)2. Цілком очевидно, що відповідно до загальновизнаного принци­пу пріоритету міжнародного права ми мусимо адаптувати свою еколого-правову термінологію до міжнародних стандартів. Ситу­ацію, коли одна й та сама галузь права називається по-різному (екологічне право, право охорони навколишнього природного се­редовища, право навколишнього середовища, право охорони довкілля), не можна вважати нормальною. Згадаймо у зв'язку з цим Р. Декарта, який писав, що принаймні половини помилок можна уникнути, якщо домовитися про поняття. £ ^ 3. Предмет і об'єкт екологічного права Для того щоб будь-яка сукупність правових норм була визнана самостійною галуззю права, вона має відповідати виробленим юри­дичною наукою критеріям. Головними з них є предмет, об'єкт і метод правового регулювання, а також наявність достатнім чином розвинутої нормативно-правової (законодавчої) бази. Взяті в су-1Екологічне право. — К., 2001. — С. 16.2 Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. — Львів, 2002.- С. 11, 12.12§ 3. Предмет і об'єкт екологічного права купності ці критерії є визначальними для виділення як самостійної відповідної галузі права. Під предметом українського екологічного права розуміють спе­цифічні для нього відносини в галузі взаємодії суспільства з навко­лишнім природним середовищем. Ці відносини є органічними і стійкими, що зумовлює стабільність галузі екологічного права. Ха­рактер екологічних відносин тісно пов'язаний з об'єктом еко­логічного права. Це природні і природно-антропогенні цінності, з при­воду яких складаються відповідні відносини. Об'єкт екологічного права не є однорідним. Відповідно до Зако­ну України «Про охорону навколишнього природного середовища» виділяють навколишнє природне середовище в цілому та три його головні елементи: природні ресурси; природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні; здоров'я і життя людей (ст. 5).^ Навколишнє природне середовище визначається «як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів». З цього вип­ливає, що це середовище є складною екосистемою, якій властиві не тільки суто природні, а й природно-антропогенні закономір­ності. До природних ресурсів у широкому значенні належать усі при­родні блага, які слугують задоволенню потреб людини, а у вузько­му — природні джерела для задоволення потреб матеріального ви­робництва. При цьому за законом державній охороні й регулюван­ню використання підлягають природні ресурси, як залучені в гос­подарський оборот, так і не використовувані в економіці в даний період (ст. 5). Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до природних територій і об'єктів, що підлягають особливій охороні, належать території та об'єкти природ­но-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекре­аційні, водозахисні полезахисні та інші (ст. 60). Усе різноманіття відповідних територій та об'єктів охоплюється поняттям екологічної мережі. Відповідно до Закону України «Про екологічну мережу України» (2004 р.) ця мережа утворюється з ме­тою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетично­го фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та 13 Розділ І. Екологічне право — комплексна галузь права об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природ­ного середовища і відповідно до законів та міжнародних зо­бов'язань України підлягають особливій охороні (ст. 3). В юридичній літературі дискутується питання про те, чи є об'єктом еколого-правової охорони людина. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» фактично знімає це питання. Ним передбачено, що здоров'я і життя людей підляга­ють державній охороні від негативного впливу несприятливої еко­логічної обстановки (ст. 5). Предмет екологічного права зумовлений комплексним характе­ром його об'єкта, а отже, він також є комплексним. З урахуванням особливостей правового регулювання щодо охорони і використан­ня зазначених складових елементів об'єкта екологічного права можна виділити чотири блоки екологічних відносин, які є визна­чальними для характеристики предмета правового регулювання екологічного права. До першого блоку належать відносини щодо охорони навколиш­нього природного середовища як комплексного природно-антро­погенного явища. Слово «охорона» при цьому розуміють у широ­кому значенні — як комплекс заходів, спрямованих на збережен­ня, відтворення і поліпшення стану цього середовища. Йдеться, по суті, про управління якістю довкілля. Ця група «середовище-охоронних» відносин немов би пронизує усі інші екологічні відносини й об'єднує їх у єдиний комплекс. Пе­реважна частина цих відносин виникає у сфері вироблення еко­логічної політики і організації екологічної діяльності у масштабах держави та адміністративно-територіальних одиниць, у промисло­вості, енергетиці, сільському господарстві та інших еколого-небез-печних галузях.Другий, похідний від першого, блок екологічних відносин — це відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права. Його тільки умовно можна розглядати як існуюче окремо від права охорони на­вколишнього природного середовища (екологічного права). Адже раціональне природокористування неможливе без еколого-охорон-них заходів і навпаки. Предмет природоресурсного права є похідним від інтегрованого предмета права екологічного. Водночас він має свої особливості.14 § 3. Предмет і об'єкт екологічного права Вони, зокрема, зумовлені тим, що відносини по використанню природних ресурсів мають місце насамперед у сфері економіки. Саме тут відбувається поєднання природних речовин з працею лю­дини, створюється новий матеріальний продукт, призначений для задоволення різноманітних суспільних потреб із урахуванням еко­логічного чинника.^ Третій блок становлять екологічні відносини, що стосуються за­безпечення проголошеного Законом України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» (ст. 9), а потім і Конституцією України (ст. 50) права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення еко­логічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обста­новки та виникненню небезпеки для здоров'я людей. У юридичній літературі не вироблено загального ставлення до питання про предметну сферу правового регулювання екологічної безпеки та її місце в екологічному праві. Одні автори доводять, що відносини по забезпеченню екологічної безпеки є визначальними в системі екологічних відносин, другі відводять їм роль одного з інститутів екологічного права, а треті взагалі вважають, що ці відносини не мають специфіки і повністю охоплюються відноси­нами щодо охорони навколишнього природного середовища1. У зв'язку з цим слід зазначити, що практична діяльність по забез­печенню екологічної безпеки в Україні останнім часом виділилася у відносно самостійний напрям екологічної діяльності. Вона є скла­довою частиною екологічної політики і системи національної без­пеки України, предметом дедалі ширшої уваги з боку законодавця. Ця діяльність звичайно певною мірою переплітається із захода­ми щодо охорони навколишнього природного середовища. Але це не є перешкодою для виділення відносин екологічної безпеки в ок­рему групу. Об'єднуючим фактором для цього є спрямованість відповідних відносин на забезпечення здорового для життя і здо­ров'я людей довкілля, тоді як діяльність по охороні навколишньо­го природного середовища має ширший спектр цілей. Нарешті, до четвертого блоку екологічних відносин належать відносини у сфері формування, збереження та раціонального, не-1 Огляд літератури з цих питань див.: Лопатин В. Н. Зкологическая безопас-ность: проблеми конституционной законности // Государство и право. — 2004. — № 2.- С. 21-31. 15Розділ І. Екологічне право — комплексна галузь права виснажливого використання екомережі. Коло цих відносин постійно розширюється, і вони справляють істотний вплив на стан навколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства. Саме правовий режим особливої державної охорони є об'єднуючою засадою для групування відповідних відно­син до даного блоку. Він визначається цінністю, унікальністю або необхідністю відновлення деградованих або малоцінних земель. Таким чином, визначальними для предмета екологічного права як комплексної галузі є чотири групи суспільних відносин: а) від­носини щодо охорони навколишнього природного середовища; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки; г) відносини щодо форму­вання, збереження та раціонального використання екомережі. Ці відносини часто переплітаються між собою у різних комбі­націях, їх можна розподілити на більш дрібні групи суспільних від­носин за предметною ознакою. Саме так зробив законодавець при визначенні завдань екологічного законодавства. До них він відніс «регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворен­ня природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобі­гання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяль­ності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єк­тів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною» (ст. 1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Не важко помітити, що тут усі завдання фактично зводяться до охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної без­пеки, збереження природних територій та об'єктів екомережі. Саме ці фактори відіграють головну системоутворюючу роль для галузі екологічного права.§ 4. Метод екологічного праваМетод екологічного права — це сукупність засобів і способів впли­ву на учасників суспільних відносин з метою забезпечення правових ви­мог щодо охорони навколишнього природного середовища та екоме- 16§ 4. Метод екологічного права режі, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Для комплексної галузі екологічного права його метод не є та­ким «своїм», як наприклад, методи класичних однорідних галузей права — адміністративного, кримінального, цивільного. Екологічне право запозичує методи правового регулювання у цих галузей пра­ва, використовуючи їх для власних потреб. Це стосується й інших комплексних галузей права — господарського, аграрного тощо. У даному випадку класичні галузеві методи немовби отримують «подвійну прописку» — в однорідній і комплексній галузях права. При цьому, як зазначають С. С. Алексєєв та В. Ф. Яковлєв, при­стосовуючи галузеві елементи до комплексного їх застосування, комплексна галузь не деформує ці елементи і не позбавляє їх галу­зевої природи і належності1. Найбільш широко у сфері еколого-правового регулювання ви­користовується імперативний адміністративно-правовий метод. Це виявляється у встановленні дозволів та заборон, нормуванні, сер­тифікації, ліцензуванні та екологічній експертизі, застосуванні за­ходів адміністративної відповідальності за екологічні правопору­шення тощо. За допомогою кримінально-правового методу здійснюється бо­ротьба з екологічною злочинністю, а за допомогою цивільно-пра­вового вирішуються спірні питання стягнення екологічної шкоди. Ці методи «стикуються» в екологічному праві на засадах їх еко­логічної модуляції. Характерним виявом цього є норми еколого-правового спрямування, виділені у спеціальні главу в Кодексі Ук­раїни про адміністративні правопорушення («Адміністративні пра­вопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури») та розділ у Кримінальному кодексі України («Злочини проти довкілля»). Що ж стосується цивільної (матеріальної) відповідальності, то тут спрацьовує притаманний тільки екологічній сфері таксовий ме­тод обчислення шкоди, завданої відповідними правопорушеннями. Є специфіка й у застосуванні такого цивільно-правового методу, як відновлення порушених неправомірними діями природних об'єктів.1Алексєєв С. С, Яковлєв В. Ф. Гражданское право и современность // Советское государство и право. — 1984. - № 3. — С. 35. 17 Розділ І. Екологічне право — комплексна галузь права Екологічний імператив об'єднує ці та деякі інші методи право­вого регулювання. Це є характерною особливістю екологічного права як комплексної галузі. $ 5. ^ Система екологічного праваПід системою екологічного права як галузі права розуміють його внутрішню структуру, основними складовими елементами якої є підгалузі, правові інститути і норми права. Вони мають бути узгод­жені між собою. А вся система будується на закономірностях, ви­роблених юридичною наукою та практикою. Первісною ланкою системи екологічного права є правова нор­ма. Саме в ній фіксуються конкретні еколого-правові приписи. За характером дії екологічні норми з певною умовністю поділя­ють на матеріальні й процесуальні. Останні є засобом практичної реалізації матеріальних екологічних норм. І матеріальні, і процесуальні екологічні норми можуть містити­ся як у суто екологічних, так і в інших законодавчих актах. Це пов'язано з їх «плаваючим» характером у системі комплексної га­лузі екологічного права, яка є значно більшою абстракцією, ніж відповідна галузь законодавства. До найбільш розвинутих інститутів екологічного права належать інститути природокористування, забезпечення екологічної безпеки та охорони природних територій та об'єктів екомережі. Виділяють також інститути права власності на природні ресурси; екологічних прав громадян; управління і контролю; нормування, ліцензування, аудиту й експертизи; юридичної відповідальності за екологічні правопорушення тощо. Характерною особливістю екологічного права як комплексної галузі є включення до неї визнаних на сьогодні інших галузей пра­ва — земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного і ат-мосфероохоронного. Ці галузі мають власну внутрішню структуру, свій предмет і метод правового регулювання. У системі екологічно­го права вони фактично є його підгалузями. Земельне, гірниче, водне, лісове, фауністичне і атмосфероохоронне право забезпечу­ють диференційований підхід до екологічно обгрунтованого вико­ристання кожного з відповідних природних ресурсів, тоді як нор­ми загальної частини екологічного права «нашаровуються» над18 § 6. Принципи екологічного права вказаними підгалузями, виконуючи функції силового інтегра­ційного поля. У юридичній літературі є й інші пропозиції щодо виділення ок­ремих підгалузей (галузей) екологічного права — охорони зелених насаджень (крім лісів), особливо охоронюваних природних тери­торій та об'єктів. Деякі автори обґрунтовують наявність комплекс­ної галузі екологічного права — права екологічної безпеки^, а також еколого-процесуальної підгалузі екологічного права2. Таким чином, екологічне право є комплексною галуззю права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища; використання природних ресурсів, забезпечен­ня екологічної безпеки та охорони особливо охоронюваних природних об'єктів і територій (об'єктів і територій екомережі) в інтересах теперішніх і прийдешніх поколінь.§ 6. Принципи екологічного права Екологічне право як система ґрунтується й реалізується на основі вироблених теорією та практикою принципів. Вони є на­уковою основою досягнення цілей правового регулювання в еко­логічній сфері. Серед правознавців немає одностайності щодо кількісного визначення і класифікації цих принципів. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює пере­лік принципів, які безпосередньо стосуються практичної діяльно­сті щодо охорони довкілля (ст. 3). А оскільки ця діяльність регулю­ється екологічним правом, то відповідні принципи стосуються і його. Окремі принципи екологічного права зафіксовані й в інших ак­тах екологічного законодавства або випливають з них. Ці принци­пи нерідко переплітаються із загальноправовими принципами і становлять єдине ціле. Йдеться, зокрема, про принципи закон­ності, єдності прав і обов'язків, юридичної відповідальності за пра­вопорушення тощо. Ці принципи властиві як праву в цілому, так і екологічному праву зокрема.1Екологічне право. — К., 2001. — С. 11. 2 Гетьман А. П. Процессуальньїе нормьі и отношения в зкологическом праве. —Харьков, 1994. — С. 4. 19 Розділ І. Екологічне право — комплексна галузь права Принципи екологічного права не є застиглими категоріями. Во­ни розвиваються разом із динамічним розвитком як національно­го, так і міжнародного екологічного права. У цьому процесі деякі принципи втрачають актуальність, інші, навпаки, набувають більшої важливості. Так сталося, зокрема, з принципом сталого розвитку, який набув провідного значення у сфері дії екологічного права з початку 80-х років минулого століття. Аналіз українського екологічного права і чинного законодавст­ва дає змогу виділити такі найважливіші для галузі принципи:системності та комплексності у регулюванні екологічних відно­син. Цей принцип є визначальним для науково обгрунтованогоформування галузі екологічного права і зумовлений закономірнос­тями зв'язків у системі «людина — навколишнє природне середо­вище». Для цієї галузі він відіграє роль інтегруючого чинника.З ним також пов'язані повнота, всебічність і якість правового ре­гулювання екологічних відносин;пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здо­ров'я довкілля (ст. 50 Конституції України, ст. 9 Закону України«Про охорону навколишнього природного середовища»). Цейпринцип випливає із загального конституційного принципу про те,що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність ібезпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»(ст. З Конституції України);сталого розвитку як основи гармонійного розв 'язання соціаль­них, економічних і екологічних проблем. Цей принцип впроваджу­ється в українське екологічне право в контексті прийнятого наКонференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) «Порядку денного на XXI століття». Ідеї цьо­го документа знайшли відображення, зокрема, в Основних напря­мах державної політики України у галузі охорони довкілля, вико­ристання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.У них зазначається, що охорона навколишнього природного сере­довища, раціональне використання природних ресурсів, забезпе­чення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємноюумовою сталого економічного та соціального розвитку країни.Конкретні заходи щодо цього передбачені у розділі III Основнихнапрямів — «Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробни­чого та природно-ресурсного потенціалу»;20 § 6. Принципи екологічного правазапобігання екологічній шкоді (ст. З Закону України «Про охо­рону навколишнього природного середовища»). На реалізацію цьо­го принципу спрямовані державні комплексні програми охорони