Карлівка 2011А К Т ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, - продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні, - виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, - здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто п р о г о л о ш у є н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. ^ ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року Наприкінці 1990 — початку 1991 р. внутрішньополітична обстановка у Радянському Союзі загострилася. На грудневому пленумі ЦК КПРС більшість учаcників закликала до рішучої боротьби з «деструктивними силами», «сепаратистами», «націоналістами». Тодішній перший секретар ЦК КП України С. Гуренко у виступі на пленумі заявив: «Демократія, гласність, плюралізм, не покращуючи реального стану речей, стають засобом перетворення країни у "театр абсурду".В цей час основні політичні пристрасті почалися довкола доцільності підписання нового союзного договору та розбудови СРСР як реальної «федерації рівноправних республік». Саме на цьому наполягали налякані хвилею суверенізації та національно-визвольного руху союзні структури.В Україні ідея підписання нового союзного договору була зустрінута неоднозначно. Багато положень його проекту, запропонованих на обговорення у листопаді 1990 р., суперечили Декларації про державний суверенітет України. Він суттєво обмежував права республіки та знову передбачав формування союзних органів влади з великими повноваженнями у сфері міжнародних зносин, фінансової політики, передбачав повернення до норми щодо верховенства союзних законів над республіканськими. Особливого захоплення в Україні, як і в інших союзних республіках, проект нового союзного договору не викликав. Тому консервативні сили, і зокрема депутатська група «Союз» Верховної Ради СРСР, закликали М. Горбачова як президента винести питання щодо майбутньої долі країн на Всесоюзний референдум. Референдум відбувся 17 березня 1991 р. До бюлетеня вносилося запитання: «Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою гарантуватимуться права і свободи будь-якої національності?». У ті трагічні години проти наступу реакції рішуче виступили демократичні сили Росії. О 9-й годині ранку 19 серпня у зверненні «К гражданам России» керівництво РРФСР охарактеризувало утворення ГКЧП як «правий реакційний антиконституційний переворот» і закликало маси до загального страйку. Москва перетворилася на центр опору заколотникам.В Україні представники Руху і новостворених демократичних партій виступили з пропозицією засудити заколот спеціальним рішенням президії Верховної Ради УРСР. Але більшість членів президії вичікувала, блокуючи всі спроби членів Народної Ради дати оцінку дій ГКЧП. За цих умов демократи розгорнули широку роботу в масах. Із засудженням перевороту виступила частина членів президії Верховної Ради (О. Ємець, Д. Павличко, В. Пилипчук, Л. Танюк, І. Юхновський, В. Яворівський). Дії ГКЧП вони кваліфікували як антиконституційні й у разі захоплення ним влади в Україні закликали народ до непокори. Львівська обласна рада закликала громадян до масових актів громадянської непокори у відповідь на «спроби насильницького усунення демократично обраної влади». Сесія Харківської міськради кваліфікувала утворення ГКЧП як «найтяжчий злочин». Народний рух України закликав громадян «створювати організаційні структури активного опору». Союз українського студентства у зверненні до Верховної Ради УРСР заявив про намір розпочати «акції громадянської непокори». Голова спілки офіцерів України, полковник В. Мартиросян запропонував організувати волонтерів для захисту українського парламенту і в телеграмі Б. Єльцину закликав військовослужбовців — громадян України, які проходять службу на території РРФСР, не виконувати розпорядження ГКЧП, а підтримувати Президента Росії. Республіканський штаб Руху і Всеукраїнський страйком планували розпочати 21 серпня безстроковий всеукраїнський страйк, а гірники Донбасу ще 20 серпня відправили до Л. Кравчука делегацію з протестом з приводу утримання під вартою на території суверенної України М. Горбачова (котрий на момент заколоту перебував із сім'єю у Форосі в Криму на відпочинку) та з попередженням про страйк.Після невдалої спроби штурму прибічниками влади «Білого дому» у Москві, здійсненого в ніч з 20 на 21 серпня, стало очевидним, що переворот провалюється. Позиція керівництва Верховної Ради УРСР стала чіткішою. Опівдні 22 серпня Президія Верховної Ради ухвалила рішення про скликання 24 серпня позачергової сесії Верховної Ради України.^ Провал перевороту став поразкою реакційних сил. Перш за все, він означав крах усіх союзних унітарних структур, злам тоталітаризму. Республіки були фактично полишені на себе і стали брати усю повноту влади у свої руки. Позачергова сесія Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України. ^ Отже, 24 серпня 1991 р. перестала існувати Українська Радянська Соціалістична Республіка. На політичній карті світу з'явилася нова незалежна держава — Україна.У постанові Верховної Ради «Про проголошення незалежності України» було вирішено 1 грудня 1991 р. провести республіканський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності. Україна прийняла рішення про закріплення незалежності єдиною з республік колишнього СРСР. І в цьому полягала її мудрість - бо відмінити рішення міг лише сам народ, а не якась політична сила, що могла в майбутньому прийти до влади. Відповідно до даного Акта Верховна Рада прийняла Постанову «Про військові формування на Україні», якою підпорядкувала собі усі війська, дислоковані на території республіки. Постанова передбачала утворення Міністерства оборони України. Уряд України мав розпочати створення Збройних сил України. Було заявлено також про створення замість республіканського КДБ, підпорядкованого Москві, Служби безпеки України. Передбачалося введення власної національної валюти, усі підприємства союзного підпорядкування, розташовані в Україні, проголошувалися власністю республіки. В атмосфері національного піднесення, викликаного ^ Актом проголошення незалежності, 4 вересня 1991 р. було прийняте історичне рішення про підняття над будинком Верховної Ради України національного синьо-жовтого прапора. А 28 січня 1992 р. синьо-жовтий прапор було визнано Державним прапором України. 19 лютого 1992 р. після гострих дискусій Верховна Рада України затвердила малий герб України — тризуб. 16 січня 1992 р., Державним гімном України було затверджено написану в 1863 р. українським композитором М. Вербицьким пісню «Ще не вмерла України і слава, і воля...». Незалежна держава відмовилася від імперських державних символів і прийняла свої, що відбивали її національні й історичні традиції. Суперечності між інтересами України й колишніми союзними відомствами Проголошення незалежності України призвело до загострення відносин між республікою і деякими політичними колами Росії та залишками керівних структур колишнього центру. Урядовці РРФСР стали робити заяви про можливість перегляду кордонів з Україною, якщо вона не погодиться на відновлення нової союзної держави. У центральних виданнях, на радіо й телебаченні розгорнулася антиукраїнська кампанія. Це викликало обурення більшості населення республіки, але стимулювало сепаратистські тенденції в Криму, деяких південних та східних областях України. У лютому 1991 р. Верховна Рада УРСР, ідучи назустріч побажанням депутатів Кримської обласної Ради і враховуючи настрої значної частини населення півострова, відновила Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку. Та цей крок України був сприйнятий сепаратистами Криму як ознака її слабкості. Після 24 серпня 1991 р. набуває поширення ідея щодо приєднання півострова до Росії або навіть надання йому статусу повної незалежності. Цей рух активно підтримувала в Криму заборонена Компартія України. З ідеєю утворення на Півдні України так званої Новоросії виступили сепаратистські об'єднання Одеси, Миколаєва і Херсона. Про необхідність відродження штучно утвореної у 1918 р. Донецько-Криворізької республіки заговорили в Донбасі.За таких обставин виник новий варіант союзного договору, тепер уже як конфедеративного Союзу Суверенних (Незалежних) Держав (СНД). Його підписання М. Горбачов проголосив можливим уже наприкінці 1991 р. Керівництво України відмовилося від участі у формуванні нового союзу. Це викликало роздратування центру. Президент М. Горбачов неодноразово заявляв, що він «не уявляє собі Союзу без України». Більше того, на адресу України полетіли погрози і застереження про можливі катастрофічні наслідки у разі відмови республіки увійти до нового союзного утвору. Але, як часто бувало раніше, цей тиск Центру призвів до протилежних результатів.Референдум 1 грудня 1991 р. та вибори Президента України Декларація про державний суверенітет України проголосила принцип поділу влади в республіці на законодавчу, виконавчу й судову. Виходячи з цього, система поєднання законодавчої та виконавчої функцій радами різних рівнів вичерпала себе і мала бу ти замінена іншою. У липні 1991 р. Верховна Рада прийняла пакет законів стосовно запровадження в Україні інституту президентської влади. Протягом вересня-жовтня 1991 р. рубіж у 100 тисяч підписів, необхідних для балотування на вищу посаду в державі подолало 7 чоловік. Незважаючи на істотні відмінності в їхніх передвиборчих програмах, усі кандидати стояли на платформі проголошення незалежності України й закликали громадян України підтвердити на республіканському референдумі 1 грудня 1991 р. це історичне рішення Верховної Ради. У ході передвиборної боротьби усі кандидати виступали проти участі України у створенні СНД.^ Референдум 1 грудня 1991 р. увійшов в історію України як одна з найсвітліших подій, день національної гідності її народу. На запитання в бюлетені для голосування на всеукраїнському референдумі «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» 90,32% виборців відповіли: «Так, підтверджую». Головними причинами такої одностайності були віковічне прагнення народу України до незалежного життя, розпад Союзу РСР, певна стабільність порівняно з іншими республіками українського товарного ринку, прагнення прокомуністичних сил у владних структурах зберегти свої позиції в Україні за умов зростаючого наступу з Москви антикомунізму.Свого Президента Україна визначила того ж дня. Ним став Л. Кравчук, за якого проголосувало 61,6% виборців, що прийшли 1 грудня на виборчі дільниці. Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. став вирішальною подією на шляху до повної ліквідації центральних владних структур. 7-8 грудня в Біловезькій Пущі неподалік від Мінська Президент України Л. Кравчук, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С.Шушкевич і Президент Росії Б.Єльцин констатували розпад Радянського Союзу і підписали угоду про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті декларація про утворення СНД була підписана керівниками Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану і України. «З утворенням Співдружності Незалежних Держав, — зазначалося в Декларації, — Союз Радянських Соціалістичних Республік припиняє своє існування». Засновники СНД чітко визначили, що кожна з республік, що входить до СНД, цілком незалежна у своїй внутрішній і зовнішній політиці держава, а нове міждержавне утворення не передбачає ніякого центру, жодних вертикальних управлінських структур-Незалежність України стала фактом, який визнавався всіма державами, що виникли на теренах колишнього СРСР. З цього часу почався принципово новий етап її історії…Карлівське районне управління юстиції39500, м. Карлівка,вул. Леніна, 54/05346/ 2-35-60