Інформація як об’єкт правового регулювання. Розглядаючи інформацію, як об’єкт захисту, треба зазначити, що інформація - це результат відображення і обробки у людській свідомості різноманіття навколишнього світу, це відомості про оточуючі людину предмети, явища природи, діяльність інших людей тощо. Відомості, якими обмінюється людина через електронно-обчислювальні машини (ЕОМ), з іншою людиною або ЕОМ, і є предметом захисту. Захистові має підлягати не лише таємна інформація. Модифікація несекретних даних може призвести до витоку таємних. Знищення або зникнення накопичених з великими труднощами даних може призвести до їх безнадійної втрати. Залежно від сфери і масштабів застосування тієї чи іншої системи обробки даних втрата або витік інформації може призвести до наслідків різної тяжкості: від невинних жартів до надзвичайно великих втрат економічного і політичного характеру. І тому є маса подібних прикладів. Особливо широкого розмаху набули злочини в автоматизованих системах, обслуговуючих банківські і торговельні структури. Серед першочергових заходів щодо реалізації державної політики у сфері захисту інформації визначаються наступні: - створення правових засад реалізації державної політики у сфері захисту інформації, визначення послідовності та порядку розробки відповідних нормативно-правових актів; - визначення перспективних напрямків розробки нормативних документів з питань захисту інформації на основі аналізу стану відповідної вітчизняної та зарубіжної нормативної бази, розробки зазначених нормативних документів; - визначення номенклатури вітчизняних засобів обчислювальної техніки та базового програмного забезпечення, оргтехніки, обладнання мереж зв’язку, призначених для обробки інформації з обмеженим доступом інших засобів забезпечення технічного захисту інформації в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, Національній академії наук, Збройних Силах, інших військових формуваннях, органах внутрішніх справ; - розвиток системи сертифікації вітчизняних та закордонних засобів забезпечення технічного захисту інформації; - визначення реальних потреб системи технічного захисту інформації у фахівцях, розвиток та вдосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань технічного захисту інформації. Основними напрямками державної політики у сфері захисту інформації є: - нормативно-правове забезпечення; - удосконалення чинних та розробка і прийняття нових нормативних документів з питань технічного захисту інформації; - організаційне забезпечення; - науково-технічна та виробнича діяльність. На державному рівні для гарантування інформаційної безпеки вживаються наступні заходи: здійснюється формування і реалізація єдиної державної політики щодо забезпечення захисту національних інтересів від загроз в інформаційній сфері; встановлюється баланс між потребою у вільному обміні інформацією та допустимими обмеженнями її розповсюдження; вдосконалюється законодавство України в області забезпечення інформаційної безпеки; координується діяльність органів державної влади щодо забезпечення безпеки в інформаційному середовищі; захищаються державні інформаційні ресурси на оборонних підприємствах; розвиваються вітчизняні телекомунікаційні й інформаційні засоби; вдосконалюється інформаційна структура розвитку інформаційних технологій; уніфікуються засоби пошуку, збирання, зберігання, обробки та аналізу інформації для входження до глобальної інформаційної інфраструктури.Структура інформаційної сфери та характеристика її складових елементів. Інформаційна структура — це структура, елементами якої є форми існування і подання інформації в системі, а зв'язки між ними — операції перетворення інформації в системі. Елементами інформаційної структури можуть бути також інформаційні масиви, а зв'язками — операції роботи з масивами: увід, коригування, перегляд, знищення і т. ін. Глибина розподілу інформаційної системи, тобто склад і зміст її елементів можуть суттєво різнитися залежно від мети, поставленої перед конкретною інформаційною системою. Крім того, склад елементів за інших однакових умов залежить від сфери дії АС. Програмне забезпечення являє собою сукупність програм на носіях даних і програмних документів, які призначені для відлагодження, функціонування і перевірки працездатності АС. Функція АС — це сукупність дій інформаційної системи, яка спрямована на досягнення зазначеної мети. Перелік функцій конкретної АС залежить від сфери її діяльності, об'єкта управління, призначення її та ін. Наприклад, в інформаційній системі управління фінансами країни виділяють дві основні функції: планування бюджету і виконання бюджету. Компонент (підсистема) АС — це її частина, що виділена за зазначеною ознакою або сукупністю ознак і розглядається як одне ціле. Компоненти комп'ютерної АС за своїм призначенням передусім поділяються на забезпечуючи і функціональні. Забезпечуючи містять у собі організаційне, методичне, технічне, математичне, програмне, інформаційне, лінгвістичне, правове та ергономічне забезпечення. До організаційного забезпечення належить сукупність документів, що описують технологію функціонування АС, методи вибору і застосування користувачами технологічних прийомів для одержання конкретних результатів при функціонуванні АС. Для забезпечення функціонування комп'ютерної АС необхідно мати ряд ресурсів і обов'язково предмети праці, засоби праці і працю (праця). Роль перших в АС належить інформації (інформаційне забезпечення), яка відіграє також роль продукту праці. Засобами праці є різні технічні засоби АС, які виконують функції технічного забезпечення. Таку саму функцію певною мірою виконують засоби математичного і програмного забезпечення. Що ж до самої праці, то, природно, кадри спеціалістів також потрібні будь-якій АС. Інформаційне забезпечення містить у собі не лише інформаційні ресурси як предмет праці та інформацію як продукт праці, а й засоби і методи ведення усієї інформаційної бази — об'єкта управління. Отже, до інформаційного забезпечення належать також методи класифікації і кодування інформації, способи організації нормативно-довідкової інформації, побудови банків даних, зокрема побудови і ведення інформаційної бази і т. ін. Технічне забезпечення об'єднує сукупність усіх технічних засобів, використовуваних при функціонуванні комп'ютерної АС. До математичного забезпечення віднесено сукупність математичних методів, моделей і алгоритмів розв'язування завдань, які застосовуються в АС; моделі та алгоритми, що входять до цього забезпечення як інструмент подальшої розробки програмних засобів. Моделі системи управління та об'єкта автоматизації належать звичайно до організаційного забезпечення. Лінгвістичне забезпечення містить сукупність засобів і правил для формалізації природної мови, які використовуються при спілкуванні користувачів та експлуатаційного персоналу АС з комплексом засобів автоматизації при функціонуванні АС. До правового забезпечення належить сукупність правових норм, які регламентують правові відносини при функціонуванні АС та юридичний статус результатів такого функціонування. Методичне забезпечення містить у собі сукупність документів, які описують технологію функціонування АС, методи вибору і застосування користувачами технологічних прийомів для одержання конкретних результатів при функціонуванні АС. Ергономічне забезпечення АС являє собою сукупність засобів і методів, які створюють найсприятливіші умови праці людини в АС, умови для взаємодії людини і ЕОМ. Функціональний підхід до структури АС дає змогу виділити підсистеми (компоненти) при різному визначенні поняття «функція управління». Найбільшого поширення набуло створення функціональних підсистемі за ознакою правління об'єктами (елементами) виробничого процесу і за ознакою стадій управління.Вариант ответа 2 Для розв’язання задопомогою обчислювальної техніки будь-якої економічної задачі необхідно створити певні умови. Ця проблема вирішується розробкою і впровадженням різних видів забезпечення визначених державним стандартом з упровадження інформаційних технологій. Комп’ютерні інформаційні системи належать до класу складних систем, які містять у собі багато різноманітних елементів, що взаємодіють. Загалом під структурою комп’ютерної ІС розуміють характеристику внутрішнього стану системи, опис постійних зв’язків між її елементами. При описуванні ІС використовують кілька видів структур, які різняться типами елементів та зв’язків між ними, зокрема функціональні, технічні, організаційні, документальні, алгоритмічні, програмні та інформаційні структури. Функціональна структура – це структура, елементами якої є підсистеми (компоненти), функції ІС або її частини, а зв’язки між елементами – це потоки інформації, що циркулює між нимипід час функціонування ІС. Технічна структура – це структура, елементами якої є обладнання комплексу технічних засобів ІС, а зв’язки між елементами відбивають інформаційний обмін. Під організаційною структурою розуміють структуру, елементами якої є колективи людей і окремі виконавці, а зв’язки між елементами – інформаційні, субпідрядності та взаємодії. Документальна структура – це структура , елементами якої є неподільні складові і документи ІС, а зв’язки між елементами – взаємодії вхідності і субпідрядності. Елементами алгоритмічної структури є алгоритми, а зв’язки між алгоритмами реалізуються за допомогою інформаційних масивів. У програмній структурі зв’язки між елементами також реалізуються у вигляді інформаційних масивів, а елементами структури є програмні модулі. Інформаційна структура – це структура, елементами якої є форми існування і подання інформації у системі, а зв’язки між ними – операції перетворення інформації в системі. Елементами інформаційної структури можуть бути також інформаційні масиви, а зв’язками – операції роботи з масивами: ввід, коригування, перегляд, знищення і т. ін. Глибина розподілу інформаційної системи, тобто склад і зміст її елементів можуть суттєво різнитися залежно від мети, поставленої перед конкретною інформаційною системою. Крім того, склад елементів за інших однакових умов залежить від сфери дії ІС. Повної і загальноприйнятої класифікації елементів ІС досі не існує. Але практика їх функціонування показує, що майже у всіх ІС вирізняють такі елементи, як «функція ІС» і «компонент (підсистема) ІС».Види інформації. Формування інформаційних ресурсів та їх кваліфікація. Основними видами інформації є: статистична інформація; адміністративна інформація (дані); ( Статтю 18 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002 ) масова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація. Основою інформаційного суверенітету України є національні інформаційні ресурси. До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення. Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території і вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених законами і міжнародними договорами. У поповненні інформаційних ресурсів національної системи науково-технічної інформації беруть участь фізичні і юридичні особи України незалежно від форм власності. При цьому законодавством України можуть встановлюватись обов'язкові норми їх участі (крім тієї, що реалізується на договірних засадах). Використання органами і службами науково-технічної інформації переданих їм підприємствами і організаціями матеріалів і технічної документації провадиться на умовах, встановлюваних підприємствами і організаціями - власниками цих матеріалів, крім випадків, коли законодавством не передбачено інше. Органи і служби науково-технічної інформації, яким передається така інформація, гарантують захист прав інтелектуальної власності, додержання комерційної таємниці, захист законних інтересів юридичних та фізичних осіб - творців інформації про науково-технічні досягнення.Конституційні гарантії прав на інформацію та механізм їх реалізації.Стаття 10. Гарантії права на інформацію Право на інформацію забезпечується: обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації; вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію; здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію. Відповідно до ст. 32 Конституції України право громадянина на інформацію так само, як і всяке право, можна захищати в суді, що є ще однією істотною законодавчо-юридичною гарантією. На це ж націлені ст. 10 ("Гарантії права на інформацію"), ст. 31 ("Доступ громадян до інформації про них"), ст. 45 ("Охорона права на інформацію"), ст. 47 ("Відповідальність за порушення законодавства про інформацію") Закону України "Про інформацію" [11]. Крім того, з метою забезпечення закріплених ст. 34 Конституції України інформаційних прав громадян, дотримання їх законних інтересів у цій галузі варто вивчити питання щодо можливості створення в складі Верховного Суду України або Вищого арбітражного суду України колегії з інформаційних спорів. Про це вже йшлося раніше, наприклад, згадувалось у Рекомендаціях учасників парламентських слухань "Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи" [171]. З огляду на тенденцію до інтеграції правової системи України з іншими правовими системами розвинутих країн, важливо створювати загальні механізми реалізації права людини на інформацію та його захисту. До них, зокрема, можна віднести і положення ст. 55 Конституції України, де встановлено, що "кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна".Інформаційна безпека: поняття, види, значення. Структура інформаційної безпеки. Стаття 3. Інформаційна безпека УкраїниІнформаційна безпека України - це захищеність життєво важливих інтересів суспільства, держави та особи, за якої виключається заподіяння їм шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення інформації, забороненої чи обмеженої для поширення законамиУкраїни.Забезпечення інформаційної безпеки України означає:-законодавче формування державної інформаційної політики;-створення і використання відповідних законам України можливостей досягнення інформаційної достатності для прийняття рішень органами державної влади, громадянами і об'єднаннямгромадян, іншими суб'єктами права в Україні;-гарантування свободи інформаційної діяльності та права доступу до інформації в національному інформаційному просторі України;-всебічний розвиток інформаційної інфраструктури;-підтримка державою розвитку національних інформаційних ресурсів України з урахуваням досягнень науки і техніки та особливостей духовно-культурного життя народу України;-створення та впровадження безпечних інфомаційних технологій;-захист права власності всіх учсників інформаційної діяльності ї національному інформаційному просторі України;-збереження права власності держави па стратегічні об'єкти інформаційної інфраструктури України;-охорону державної таємниці, а також інформації з обмеженим доступом, що є об'єктом права власності або об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження державою;-створення загальної системи охорони інформації, зокрема охорони державної таємниці, а також іншої інформації з обмеженим доступом;-захист національного інформаційного простору України від розповсюдження спотвореної або забороненої для поширення законодавством України інформаційної продукції;-встановлення законодавством режиму доступу інших держав або їхніх представників до національних інформаційних ресурсів України та порядку використання цих ресурсів на основі договорівз іншими державами;-законодавче визначення порядку поширення інформаційної продукції зарубіжного виробництва на території України.Структура інформаційної безпеки має відповідати таким сучасним викликам, як тероризм і політичний екстремізм, стояти на захисті індивідуума, суспільства, держави. Створення такої структури дозволить активно захищати наші національні інтереси в регіоні та у світі в цілому.Інформаційна сфера та інформаційне середовище. Суб’єкти та об’єкти правовідносин в галузі інформаційної безпеки. Інформаційна сфера (Information Sphere) - Сфера економіки, що займається виробництвом, обробкою, зберіганням і розповсюдженням інформації і знань. Сукупність інформації, інформаційної інфраструктури, яка збирає, формує, розповсюджує і використовує інформацію, а також системи регулювання суспільних відносин, які при цьому виникають.Інформаційне середовище (Information environment) - Сукупність технічних і програмних засобів зберігання, обробки і передачі інформації, а також політичні, економічні і культурні умови реалізації процесів інформатизації. Зазначимо, що елементами системи інформаційної безпеки щодо захисту інформації в автоматизованих системах від злочинних посягань виступають такі найважливіші чинники. Елементи соціальної системи першого порядку: перший - суб'єкти (окремі люди, їх спільноти, різного роду організації, суспільство, держава, інші держави, їх союзи, світове співтовариство); другий - відносини між суб'єктами (суспільні відносини), що визначаються за певними об'єктивно існуючими критеріями - умовами. Адміністративно-правові та кримінально-правові відносини виникають, змінюються і припиняються за умов волевиявлення суб'єкта, наділеного публічною владою для управління певною соціальною організацією (це, переважно, держава в особі органів публічної влади, керівники, посадові особи). При таких видах суспільних відносин переважає воля органу публічної влади, що покликана чітко визначити, сформулювати, закріпити у відповідній юридичній формі свою волю щодо суспільних відносин і створити механізм їх дотримання, переважно за допомогою методів переконання та примусу (адміністративно-правової чи кримінально-правової відповідальності). Цивільно-правові відносини виникають, змінюються і припиняються на умовах юридичної незалежності і рівності сторін, при взаємному волевиявленні цих сторін (суб'єктів). Третій чинник - об'єкт суспільних відносин - інформація в автоматизованих (комп'ютерних) системах. Інформаційна сфера та інформаційне середовище. Суб’єкти та об’єкти правовідносин в галузі інформаційної безпеки. Стаття 7. Суб'єкти інформаційних відносинСуб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава. Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.^ Стаття 8. Об'єкти інформаційних відносин Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах. ( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000 ) Інформаційна сфера – це сфера діяльності, пов'язана зі створенням, поширенням, перетворенням і споживанням інформації. З даного визначення видно, що інформаційна сфера являє собою інформаційну діяльність. На наш погляд, у зв'язку з більшою кількістю термінів виникає деяка заплутаність понять. Думаємо, що доцільно використати терміни «інформаційний ринок» й «інформаційна інфраструктура», які рідко зустрічаються в науковій літературі. Інформаційний ринок являє собою систему економічних, правових й організаційних відносин по торгівлі інформаційними технологіями, інформаційними продуктами й послугами. На наш погляд, інформаційний ринок варто розуміти як сукупність економічних відносин із приводу купівлі-продажу результатів інформаційної діяльності. Информационная среда - совокупность технических и программных средств хранения, обработки и передачи информации, а также социально-экономических и культурных условий реализации процессов информатизации. Информационная среда— это мир информации вокруг человека и мир его информационной деятельности. Информационная среда – это поле диалога. Назовем объекты информационной среды учреждения, каждый из которых можно рассматривать как особую форму организации информации, содействующую её доступу. Поняття та види інформації, що захищається за законодавством України. Перш ніж перейти до висвітлення питань захисту інформації та інформаційних прав, слід звернутися до загального розуміння поняття інформації, наданого у ст. 1 Закону України "Про інформацію", як документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Відразу зазначимо, що фахівці висловлюють думки щодо необхідності суттєвого уточнення даного визначення, оскільки інформація — це об'єкт багатофункціональний, вона створюється і застосовується в усіх сферах діяльності і забезпечує виконання багатоманітних функцій і завдань, що постають перед найрізноманітнішими суб'єктами — органами державної влади, місцевого самоврядування, перед фізичними і юридичними особами, іншими соціальними утвореннями. Доречними слід визнати зауваження, висловлені авторами щодо того, що "розуміння інформації як відомостей лише про події та явища (статичні поняття) залишає поза увагою відомості про процеси (щось тривале у часі). Адже під інформацією слід розуміти і створювані в процесі інтелектуальної діяльності відомості (дані) про навколишній світ і процеси, що в ньому відбуваються або відомості про стан справ". У свою чергу, ст. 200 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) визначає, що інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. У Законі України "Про інформацію" йдеться про галузі та види інформації, що має значення при виявленні найбільш ефективних засобів і способів захисту інформаційних прав. Так, визначаючи поняття галузі інформації, законодавець називає сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави, а саме: політичну, економічну, духовну, науково-технічну, соціальну, екологічну і міжнародну інформацію. У свою чергу, основними видами інформації залежно від змісту даних, які в ній містяться, згідно із ст.18 Закону, є такі: статистична інформація; адміністративна інформація (дані); масова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; інформація про особу (сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу); інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація. Закон України "Про інформацію" (ст. 28) поділяє інформацію також за режимом доступу до неї на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну і таємну. Для цивільного права України поняття інформації досить нове і розглядається в ЦК України як об'єкт цивільних прав у Розділі 3 Книги 1. Зокрема, ст. 177 ЦК України "Види об'єктів цивільних прав" визначає, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. Отже, можна стверджувати, що на інформацію як на об'єкт цивільних прав повною мірою поширюються усі положення Загальної частини ЦК України.Поняття та види інформації, що захищається за законодавством України. Стаття 18. Види інформації Основними видами інформації є:статистична інформація;адміністративна інформація (дані); ( Статтю 18 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002 )масова інформація;інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;правова інформація;інформація про особу;інформація довідково-енциклопедичного характеру;соціологічна інформація.^ Статистична інформація - це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя Адміністративна інформація (дані) - це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції.^ Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами,акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіона-льного самоврядування. Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Інформація довідково-енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники,довідники, рекламні повідомлення та оголошення,путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого і регіонального самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами. Система цієї інформації, доступ до неї регулюються бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством.^ Соціологічна інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів. Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень. Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.Інформація : Відкрита ; Інформація з обмеженним доступом : таємна; конфіденційна : відомості що належать державі, відомості що не належать державі.Інформація – це відомості про суб’єкти,об ‘єкти, процеси та явища. Об'єкти захисту інформації. Особливість і складність розуміння категорії об’єкт інформаційно-правових відносин обумовлена поширеністю у науковій юридичній літературі близьких за назвою але не синонімічних за юридичною наповненістю понять: “об’єкт правових інформаційних відносин”; “предмет інформаційних правовідносин”; “інформація як об’єкт права” та інші. У більшості нормативно-правових джерел сучасного інформаційного законодавства України в якості об’єкту інформаційних правових відносин вказується інформація, як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Так визначається інформація в статті 200 Цивільного Кодексу України. Аналогічне визначення зустрічаємо в статті 1 та статті 8 Закону України “Про інформацію”. Зокрема стаття 8 цього Закону, у порівнянні з ЦКУ поширює розуміння об'єкту інформаційних відносин до наступного формулювання: “Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах”. В такому розумінні об’єкт інформаційних правовідносин як певне соціальне благо матеріального або нематеріального характеру, з приводу якого відбуваються інформаційні правові відносини фактично збігається з розумінням предмету цих відносин – інформацією. Водночас, закріплене Конституцією України у статті 34 право на інформацію як “право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір” дає підстави стверджувати, що саме з приводу здійснення суб’єктами права цієї нормативно закріпленої можливості відбуваються правові інформаційні відносини. Іншими словами саме право на інформацію виступає об’єктом правових інформаційних відносин.Об'єкти захисту інформації. До інформації, що захищається, відносять:1. секретну інформацію (дані, що містять державну таємницю). 2. конфіденційну інформацію (дані, що містять комерційну таємницю, а також таємницю, що стосується приватного життя і діяльності громадян). . Таким чином, під інформацією, що захищається, розуміють дані, на використання і розповсюдження яких введені обмеження їх власником.Інформація, що захищається, має такі відмінні риси:1. засекречивать информацию, то есть ограничивать к ней доступ, может только ее собственник (владелец) или уполномоченные им на то лица; 2. чем важнее для собственника информация, тем тщательнее он ее защищает. А для того чтобы все, кто сталкивается с этой защищаемой информацией, знали, что одну информацию необходимо оберегать более тщательно, чем другую, собственник определяет ей различную степень секретности; 3. защищаемая информация должна приносить определенную пользу ее собственнику и оправдывать затрачиваемые на ее защиту силы и средства.Об'єктами захисту інформації виступають:документи, програми ЕОМ, ноу-хау, бази даних, тексти, на яких зафіксована інформація інші матеріальні носії інформації, захист яких передбачений державними нормативними актами, внутрівідомчими постановами та розпорядженнями, іншими спеціальними документами. . Коммерческая тайна - форма обеспечения безопасности наиболее важной коммерческой информации, предлагающая ограничение ее распространения. . Коммерческая тайна - специально охраняемая владельцем управленческая, производственная, научно-техническая, валютно-финансовая, торговая и иная деловая информация, представляющая для него ценность в плане достижения преимущества над конкурентами извлечения прибыли, зафиксированная в письменной или другой материальной форме и находящаяся в его владении, кроме сведений, отнесенных к государственной тайне, либо отнесение которых к коммерческой тайне запрещено законодательством Украины (Российской Федерации одинаково);Найбільш важливі види інформації, яких стосується проблема інформаційної безпеки є:стратегічна інформація; політична інформація; соціально-економічна інформація; воєнна інформація; наукова інформація.Технологічне забезпечення захисту інформації. Призначення і структура систем захисту інформації. Сучасні фактори, що впливають на захист інформації. Мета та значення захисту інформації. Теоретичні і концептуальні основи захисту інформації Суттю положень Концепції технічного захисту інформації в Україні є забезпечення таких властивостей інформації як конфіденційність, цілісність та доступність. Пріоритетність забезпечення цих властивостей залежить від типу, приналежності та важливості інформації, а ступінь невідповідності зазначеним вимогам визначає шкоду, нанесену власнику інформації. Вимога доступності інформації передбачає гарантії безперешкодного, своєчасного та на належному рівні доступу до інформації користувачам та учасникам інформаційного обміну. Вимога цілісності інформації передбачає гарантії обігу інформації тільки за тими адресами та тільки в такому вигляді і з таким змістом, які вибирають учасники інформаційного обміну. Вимога кофіденційності інформації передбачає гарантії збереження усіх передбачених законодавством України таємниць, включаючи особисті дані та дані про особу, підприємницьку та інші таємниці. Слід зважити, що в цьому випадку мова йде в тому числі і про інформацію, яка у фрагментарному вигляді не містить таємних відомостей, але в сукупному вигляді, накопичена на території та за часом, може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом. В галузі впровадження технологій передачі даних потребує вирішення проблема забезпечення контролю з боку держави за надходженням інформації із-за кордону. За відсутності такого контролю національний інформаційний простір наповнюватиметься непотрібною чи навіть шкідливою інформацією, що може порушити функціонування інформаційних систем та призвести до неефективного використання програмних та апаратурних ресурсів. Враховуючи міжнародний досвід, регулювання вхідних та вихідних інформаційних потоків через кордон може забезпечуватись шляхом створення штучних шлюзів на їх шляху. Вирішення цих та інших п